Модальність суджень
Модальність – характеристика судження, яка визначається принципом розрізнення об’єктивно можливо, дійсного і необхідного.
Йдеться про об’єктивну модальність. А формальну логіку цікавить передусім логічна модальність, яка полягає в ступені встановленої достовірності думок завдяки тому чи іншому різновиду судження.
За об’єктивною модальністю судження поділяються на судження необхідності, дійсності та можливості.
Наприклад: „Після весни настане літо” (судження необхідності); „Літо в цьому році тепле” (судження дійсності); „В теперішньому тисячолітті людство може назавжди відмовитися від війн” (судження можливості).
За логічною модальністю, тобто залежно від ступеня їх доведеності, судження поділяється на проблематичні (ймовірні) і достовірні.
Проблематичне судження – судження, в якому щось стверджується чи заперечується в певним ступенем припущення. Наприклад: „Причиною масової загибелі огірків, мабуть, є низька температура”. Проблематичні судження треба відрізняти від суджень можливості. Вони фактично є судженнями про судження.
Достовірне судження – судження, що містить знання, обґрунтовані, перевірені практикою.
Наприклад: „Тварини дихають киснем”. Складне судження – судження, до складу якого входять два і більше суб’єктів, або два та більше предикатів, або два та більше і суб’єктів, і предикатів. Складні судження поділяються га безумовні та умовні.
Безумовні судження поділяються на єднальні, розділові, поділяючі та множинні.
В єднальних судженнях, а відміну від простих, наявне твердження чи заперечення про належність предметові двох чи більше ознак. Оскільки в єднальних судженнях може йтися як про один предмет, так і про множину (повну чи неповну) предметів, то вони, так само, як і прості, поділяються на одиничні, загальні і часткові.
У предикаті розділового судження, як і в предикаті єднального, вказується на дві чи більше ознак. Проте, на відміну від єднального в розділовому судженні не стверджується, о всі ці ознаки належать предметові судження.
Поділяючі судження належать до розділових. Їх специфіка полягає втому, що в них дається повний перелік різновидів предмета думки.
У множинних судженнях суб’єкт завжди є складним, а предикат може бути як складеним, так і простим. Наприклад: „Залізо, свинець та деякі інші метали тонуть у воді”.
Умовне судження – судження, в кому відображається залежність того чи іншого явища від тих чи інших обставин і в якому підстава і наслідок з’єднуються з допомогою логічного сполучника „якщо, то...”.
Наприклад: „Якщо всі метали перебувають у твердому стані, то це стосується і ртуті”. В умовному судженні треба розрізняти підставу і наслідок.
Так, у наведеному прикладі підставою служить думка „якщо всі метали є твердими тілами”, а наслідком – „то і ртуть є твердим тілом”.
Для розуміння сутності умовних суджень важливо осмислити зв’язок між підставою і наслідком: залежність наслідку від підстави і підстави від наслідку.
|
