Хірургічна неспецифічна інфекція, окрім гнійної, піогенної, може зустрічатися у формі гнильної (змішаної — гнійно-гнильної та чистої, тобто зумовленої монокультурою патогенного мікроба). В останні два десятиріччя гнильна інфекція стала спостерігатись частіше. Причинами цього є зростання кількості випадків тяжких травм та політравм, злоякісних пухлин товстої кишки та легень, прогресуюче збільшення серед оперованих кількості хворих на цукровий діабет та осіб похилого і старечого віку, широке і не завжди раціональне застосування антибіотиків, особливо широкого спектра дії (сприяє розвитку опортуністичної грамнегативної мікрофлори—головного збудника гнильної інфекції), зниження рівня асептики в лікарнях та якості догляду за хворими, поширення інвазивних методів дослідження та ін.
Збудниками гнильної інфекції є переважно грамнегативні, рідше грампо-зитивні мікроорганізми, що живуть у кишковому каналі (особливо в ротовій частині глотки та товстій кишці) та на шкірі. Це переважно факультативні та облігатні анаероби родин Enterobacte-гіасеае та Bacteroides (Escherichia coli, Pr. vulgaris, Fusobacterium nucleatum та necrophorum, Bac.melanmogenicus, Bac.fragilis), іноді це представники родів Klebsiella та Salmonella тощо і грампозитивні мікроорганізми родини Lactobacillaceae (Peptostreptococcus та Streptococcus faecalis), а також грамне-гативний аероб — синьогнійна паличка (Pseudomonas aeruginosa).
Збудники гнильної інфекції потрапляють у тканини під час як випадкового пошкодження шкіри та слизової оболонки, так і ендоскопічних дослідженьта оперативних втручань на органах травного каналу, а також гематогенним, лімфогенним та бронхолегеневим шляхами. Гнильна інфекція найчастіше виявляється у формі флегмони, абсцесу та інших запальних процесів, що локалізуються поблизу каналів та порожнин, вкритих слизовими оболонками (флегмона дна ротової порожнини та шиї, медіастиніт, абсцеси легень, парапроктит, перитоніт, урологічні та гінекологічні захворювання тощо), а також ускладнень ран (розміжчених, вогнепальних), глибоких опіків та відморожень III—IV ступеня, порушення кровообігу.
Розвитку гнильної інфекції сприяють як місцеві, так і загальні чинники. До місцевих чинників належать такі:
пошкодження м'яких тканин та кісток, локалізація патологічних процесів та ушкоджень у зоні анального каналу та піхви, неналежний гігієнічний стан зубів та порожнини рота, місцеві порушення кровообігу (пролежні, недоліки в лікуванні ран) та порушення правил проведення ендоскопічних процедур тощо. До загальних чинників гнильної інфекції належать тяжкі загальні захворювання та розлади: злоякісні пухлини, цукровий діабет, недостатність кровообігу, атеросклероз, низка захворювань органів травлення, похилий вік та ожиріння, анемія та гіпопротеїнемія, гіповітамінози, інтенсивна антибіотикотерапія, природжений та набутий імунодефіцит та ін. Під час деяких з перелічених тяжких захворювань збудники гнильної інфекції, зокрема грамнегативна мікрофлора кишечнику, проникають через стінку останнього та мігрують у порожнину живота і систему кровообігу, зумовлюючи як місцеву, так і загальну форми гнильної інфекції — сепсис.
Визначальними особливостями гнильної інфекції є некроз уражених тканин з відсутністю чіткої зони реактивного запалення сусідніх тканин та смердючий колібацилярний запах, спричинений мікрофлорою джерела інфекції. Уражені гнильною інфекцією тканини мають темно-сірий тьмяний чи буро-чорний колір, набряклі, драглисті, ексудат переважно нерясний, серозно-гнійний чи серозно-геморагічний, із смердючим запахом та (часто) краплинами жиру. Шкіра при гнильній інфекції часто змінена мало, а межі між змертвілими тканинами і здоровими під час пальпації малопомітні. Не спостерігаються також і реактивні зміни в навколишніх тканинах. У них часто спостерігаються тромбоз та тромбофлебіт, нерідко бувають арозивні кровотечі. У разі гнильної інфекції, зумовленої синьогнійною паличкою, ексудат забарвлює пов'язку в синьо-зелений колір та має нудотно-солодкуватий запах. Паличка здатна глибоко проникати в тканини рани, що може інколи призводити до сепсису. При анаеробному гнильному целюліті інфекція має тенденцію до поширення в тканинах з незначним ураженням шкіри, а при некротичному фасциті шкіра майже не змінена, тоді як фасція та частково клітковина некротизуються і розплавляються на великій площі.
Гнильна інфекція, особливо змішана її форма, має тяжкий перебіг. Поряд із місцевими некротично-гнійними змінами тканин, вона супроводжується вираженими загальними розладами: високою температурою тіла, ознобом, слабкістю, пригніченням психоемоційного стану, тахікардією, зниженням AT, головним болем, диспепсичними та кишковими розладами, порушенням білкового та водно-електролітного обміну і кислотно-основного стану, прогресуючою анемією та змінами в гемограмі (лейкоцитоз, збільшенаШОЕ) тощо. Гнильна інфекція в останні роки все частіше ускладнюється сепсисом, спричиненим грамнегатив-ною флорою. Грамнегативний сепсис часто ускладнюється септичним шоком, що супроводжується високою летальністю (до 50% і вище).
Лікування гнильної інфекції здійснюється насамперед адекватним та своєчасним хірургічним втручанням на джерелі інфекції. Воно полягає як у широкому розтині осередку інфекції, так і вирізуванні нежиттєздатних (змертвілих) тканин. Механічне втручання доповнюють промиванням порожнини рани антисептиками, переважно окислювачами, та іншими антимікробними розчинами з подальшим перманентним чи фракційним зрошенням (промиванням) антисептиками. Ефективними є гіпербарична оксигенація та лікування в аеротерапевтичних камерах (АТУ). Обов'язково проводять загальну анти-біотикотерапію. Призначають напівсинтетичні препарати групи пеніцилінів (ампіцилін, амоксицилін тощо), аміноглікозиди (гентаміцин/ка-наміцин), левоміцетин (хлорамфені-кол), кліндоміцин, метронідазол, тієнам, мефоксин, поліміксин, цип-рофлоксацин та його похідні.
Проводять інтенсивну дезінтокси-каційну терапію (вводять лактат натрію, полівінілпіролідон та ін.), енергозабез-печувальну терапію (10 % розчин глюкози, жирові емульсії), призначають симптоматичні засоби, замісну терапію.
Хворим, особливо похилого віку, вводять серцеві глікозиди, вітаміни групи В та аскорбінову кислоту, проводять оксигенацію легенів, дихальну гімнастику тощо. У рідкісних випадках при тяжкій гнильній інфекції з розвитком гангрени виконують ампутацію ураженої кінцівки.
В останні роки відкрита роль бактероїдів у розвитку гнильної інфекції. Бактероїдна інфекція (анаеробна неспоротворна) розглядається окремо.
|
