РЕФЕРАТ
на тему:
„Ринок робочої сили”
Ринок робочої сили, що на поверхні явищ виступає як ринок праці. Друге місце, яке посідає цей вид ринку у загальній структурі ринку, зумовлено тим, що робоча сила, «людський капітал» (за термінологією західних учених) відіграє нині важливішу роль у процесі виробництва, ніж „фізичний капітал” (засоби виробництва). Про це опосередковано свідчить і той факт, що частка заробітної плати в національному доході розвинутих країн Заходу становить близько 60 %. Ринок робочої сили — надзвичайно складний. У ньому виділяють ринки професійні, галузеві, регіональні та ринки робочої сили окремих сфер народного господарства (матеріального і нематеріального виробництва тощо)
Біржа робочої сили (на поверхні явищ біржа праці) або служба зайнятості – це установи, які збирають і надають інформацію про наявність вакансій, сприяють підготовці й перепідготовці кадрів, створенню робочих місць, швидкому переміщенню робочої сили, забезпеченню ефективної зайнятості працездатного населення, частково регулюють процес зайнятості.
Біржа робочої сили має свої відділення в містах, районах, їхнє завдання полягає в тому, щоб розробляти, аналізувати програми зайнятості, надавати профконсультації, здійснювати підготовку, перепідготовку кадрів та їх працевлаштування.
На початку 1991 р. в Україні було прийнято Закон «Про зайнятість населення». Згідно з ним на всій території країни створюються служби зайнятості, які зобов'язані надавати послуги щодо забезпечення зайнятості населення. Основні функції служби зайнятості: аналіз і прогноз попиту та пропозиції на робочу силу; інформування населення і державних органів управління про стан ринку праці; консультування громадян, які звертаються до цієї служби, про можливість отримати роботу, вимоги до професії; організація професійної підготовки і перепідготовки; реєстрація безробітних, підготовка програм зайнятості та ін.
Державна служба зайнятості має право на отримання інформації про вакансії, умови праці, на внесення пропозицій про встановлення квот прийому на роботу тих осіб, яким потрібний спеціальний захист, направлення безробітних на громадські роботи тощо. З цією метою служба зайнятості укладає договори з громадянами при їхньому працевлаштуванні ( з оплатою вартості проїзду, добових), оплачує вартість професійної підготовки і перепідготовки, надає стипендії на час навчання та ін.
Фінансує ці витрати державний фонд сприяння зайнятості. З коштів фонду можна надавати безпроцентну позику безробітним, якщо вони вирішили зайнятися підприємницькою діяльністю. Цей фонд створюється на республіканському і місцевому рівнях, на нього виділяється не менше З % обсягів республіканського і місцевих бюджетів. Джерелами надходження у фонд коштів є також обов'язкові відрахування підприємств, кошти служби зайнятості, отримані за надання платних послуг підприємствам і організаціям, добровільні внески громадських організацій, зарубіжних фірм та ін.
Список використаної літератури:
1. С.Мочерний. Основни економічних знань. – Київ, 1995.
|