Характер травми, її перебіг, ступінь тяжкості залежать від багатьох чинників і особливостей травмів-ного чинника, зокрема, маси і форми предмета, що ним завдали травму, механізму дії, швидкості, з якою він рухається, і кута прикладання сили, площі дотику та часу дії, особливостей тканин організму, умов зовнішнього середовища тощо. Механізм дії травмівного агента на організм може проявлятись у формі стискання тіла, органа чи тканин його, згинання тіла чи органа за межі його природної рухомості, розтягування чи скручування окремого органа або частини тіла. Значна кількість травм виникає внаслідок поєднання перелічених механізмів дії, як це буває під час удару важким предметом, що рухається, або у разі падіння з висоти тощо.
Пошкоджуючий ефект механічного агента залежить від сили, його кінетичної енергії, яка визначається його масою та швидкістю руху, форми та поверхні (тупа чи гостра), площі дотику, напрямку сили, а також особливостей тканин і всього організму. Протидія тканин пошкодженню залежить від еластичності (пружності), розтяжності та їх механічної міцності, а ці якості визначаються структурою тканин.
Гострі, а також важкі тупі предмети з малою площею зіткнення з тканинами за значної кінетичної енергії спричиняють звичайно відкриті пошкодження, тобто рани різного характеру (різані, забиті тощо), що проникають у порожнини або не проникають, але супроводжуються пошкодженням внутрішніх органів. Особливо тяжкі відкриті травми бувають у разі розтягування та попадання в рухомі частини машини (трансмісії, маховики, колеса тощо) рук, ніг чи волосся. Такі травми супроводжуються відривами дистальних частин кінцівок (іноді всієї руки), скальпуванням черепа.
Тупі предмети з великою площею спричинюють закриті пошкодження, тобто без порушення цілості шкіри (тупа травма). Так, стиснення тіла між двома машинами чи машиною і стінкою, особливо під час вдиху, зумовлює пошкодження грудної клітки, травматичну асфіксію, яка призводить до розладу кровообігу у верхній ділянці грудей і голові (застій кровлі у венах з розривом малих судин шкіри, слизових оболонок верхніх дихальних шляхів та кон'юнктиви, гіпоксія мозку) та порушення функції дихання (різке зниження тиску в легенях з розривом численних альвеол). Що важчий тупий предмет та більша швидкість його руху, то тяжче ушкодження. Травмуються насамперед тканини, що не здатні протидіяти деформації, з малою еластичністю та механічною міцністю. Це підшкірна основа, малого калібру судини, м'язи, паренхіматозні, порожнисті органи. Внутрішні органи, що містять багато рідини, під час удару чи стискання легко розриваються. З цієї причини тупі удари по тулубу (каменем, дошкою, кулаком тощо) нерідко спричинюють закриті пошкодження внутрішніх органів — селезінки, печінки, нирок, переповнених тонкої кишки чи сечового міхура. Травмі цих органів сприяє гальмування захисних рефлексів (відсутність скорочення м'язів черевної стінки), що буває у стані сп'яніння чи в разі отруєння іншими речовинами.
Тупі пошкодження виникають у разі падіння тіла на тверду поверхню або під час руху з величезним прискоренням, як це буває в аеронавігації та космонавтиці. Тіло, що рухається з великою швидкістю, зазнає травми у разі як позитивного прямолінійного та радіального прискорення, так і, особливо, негативного (протилежного), яке виникає в момент зіткнення тіла людини з нерухомою перешкодою. Так, у разі падіння з висоти, а також лобового зіткнення автомобілів, що їдуть з великою швидкістю (чи автомобіля з іншою перешкодою, наприклад, стіною), виникають травми не тільки у ділянці контакту тіла з травмівним чинником, а й на певній відстані: у разі падіння на ноги чи сідницю поряд із переломом кісток ніг спостерігається перелом основи черепа чи хребетного стовпа; контузія мозку на протилежному забиттю черепа боці; перелом шийного відділу хребетного стовпа внаслідок відкидання назад голови водія чи пасажира автомобіля під час зіткнення його з перешкодою. Травми, пов'язані з дією великого прискорення, називаються целера-ційними (від лат. celer — швидкий). Вони виникають за раптової зупинки тіла або його частини під час удару через те, що інші органи або, зокрема, вміст порожнини черепа чи черевної порожнини, або частини тіла, що лежить вище від органів, які зіткнулися з перешкодою, продовжують рухатися. В аеронавігації та космонавтиці, де діють різні за напрямком прискорення (прямолінійні — поперекові, радіальні — краніо-кау-дальні), що призводять до величезних перевантажень, умови для виникнення цього типу макро- та мікрострук-турних травм (струси, порушення кровообігу, мікровиливи тощо) створюються дуже часто.
Шкіра, кістки, сухожилки здатні протидіяти деформації та механічній силі. Проте значна сила, що діє за механізмом згинання чи скручування, часто зумовлює пошкодження довгихтрубчастих кісток (переломи під час удару під прямим кутом по ногах людини, яка стоїть, переломи у лижників та ковзанярів під час різких поворотів тощо).
Травми, зумовлені розтягуванням тканин, особливо сухожилків, спостерігаються у тенісистів, футболістів, танцюристів тощо. Протидія кісток травмі зменшується з віком: вона особливо знижена у старечому віці через остеопороз та зменшення вмісту органічних речовин у кістках. У дітей вона набагато більша, тому у них переломи бувають рідше, а якщо й трапляються, то нерідко за типом "зеленої гілки", без розриву окістя і тому без зміщення фрагментів. Ще більша схильність до переломів спостерігається у хворих на гіперпаратиреоз, остеодистрофію, специфічні захворювання кісток тощо.
Кут прикладання сили також значно впливає на характер травми.
Якщо травмівний чинник діє під прямим кутом до тіла, внаслідок стискання та згинання виникає пошкодження в місці прикладання сили: якщо вплив незначний — обходиться забиттям, а коли сила велика, може бути перелом кісток чи пошкодження внутрішнього органа. Чинник, що діє під гострим до тіла кутом, може зумовити забиту чи скальповану рану в ділянці дотику або на певній відстані від неї (вивих чи перелом, рідше інші пошкодження).
Хронічна травма (мозолі, потертості, бурсити колінного та ліктьового суглобів та ін.) виникає внаслідок тривалого тиску невеликої сили на тканини (шкіру та підлеглі утворення).
Стан тканин та всього організму також помітно впливає на характер травми. Дистрофічні малоеластичні тканини у людей, судини яких уражені атеросклерозом, мають більшу схильність до пошкодження, ніж здорові тканини. Про підвищену ламкість кісток у людей похилого віку говорилось вище. Дуже легко травмуються і збільшена, гіперплазована внаслідок різних хвороб (малярія, портальна гіпертензія, гемолітична анемія тощо) селезінка та збільшена, з дистрофічними змінами печінка. Вони нерідко розриваються, особливо селезінка, навіть за незначних механічних впливів на ділянку їх локалізації або й за межами її; інколи навіть фізіологічні акти (кашель, натужування, перевертання в ліжку тощо) можуть зумовити цю патологію.
Значно знижена опірність тканин, зокрема шкіри, спостерігається у хворих, що тривалий час чи постійно лікувалися кортикостероїдними гормонами — гідрокортизоном чи преднізолоном (бронхіальна астма, ревматоїдний поліартрит та інші так звані колагенози), або які хворіють на ендогенний гіперкортикалізм (хвороба та синдром Їценка—Кушінга), а також у хворих з гіповітамінозами, особливо гіповітамінозом С (цинга чи скор-бут). При гіперкортицизмі зниження опірності тканин зумовлене розпадом їх білків, а за дефіциту аскорбінової кислоти порушується, блокується синтез колагену.
Поряд із патологічними чи фізіологічними змінами органів, які полегшують виникнення травми, треба зважати на природну чутливість до травми окремих органів та ділянок тіла. Так, підвищена чутливість деяких органів зумовлює розвиток складних рефлекторних розладів у організмі у разі їх травмування. Підвищеною чутливістю до травми відзначаються шия, особливо гортань та каротидний синус, яєчка, надчеревна ділянка, плевра, пряма кишка. Це пояснюється багатим представництвом у них нервових елементів.
Значний вплив на характер травми та її частоту має зовнішнє середовище. Так, у осінньо-зимовий період через несприятливі погодні умови різко збільшується частота травм опорно-рухового апарату (переломи, вивихи, забиття тощо). Пошкодження частіше ускладнюється загальними реакціями через дію низької температури тощо. Набагато більше, ніжметеорологічні умови, на травматизм впливають украй поганий стан доріг, надмірне насичення їх транспортом, особливо автомобільним. Невпинний ріст кількості постраждалих з тяжкими множинними травмами та по-літравмами пов'язаний головним чином з автомобільним транспортом. Проте немало їх виникає і внаслідок інших транспортних катастроф (залізничних, авіаційних), стихійних лих (землетрусів, тайфунів тощо). По-літравми нерідко зумовлюються дією як механічних, так і фізичних (опіки, відмороження) чинників унаслідок загорання машин, будівель та несприятливих умов довкілля.
|
