Реферат: Обслуговування державного зовнішнього боргу

Реферат на тему:

Обслуговування державного зовнішнього боргу

Державний зовнішній борг являє собою заборгованість за креди­тами (позиками), залученими з іноземних джерел. Він виступає у вигляді зовнішніх фінансових зобов'язань держави перед нерези­дентами. Тобто держава виконує роль позичальника або гаранта по­гашення цих кредитів (позик) іншими позичальниками. Отже, до складу державного зовнішнього боргу входять:

прямий державний зовнішній борг, що формується через за­лучення іноземних кредитів, безпосереднім позичальником за якими
є держава, та випуск державних цінних паперів у вигляді зовнішніх
державних позик. Обслуговування цієї частини зовнішнього держав­ного боргу здійснюється за рахунок коштів державного бюджету;

умовний державний зовнішній борг, який формується за раху­нок іноземних кредитів, залучених іншими позичальниками під дер­жавні гарантії (гарантований державою борг). Відповідальність що­
до обслуговування цих кредитів несе безпосередній позичальник,
який самостійно погашає іноземні кредити за рахунок власних кош­тів, тому фінансові зобов'язання держави щодо погашення таких
кредитів мають умовний характер. Але у разі невиконання безпосе­реднім позичальником своїх боргових зобов'язань перед нерези­дентом згідно з умовами угоди про позичання набуває чинності
державна гарантія щодо виконання платежів на користь іноземного
кредитора. У такому разі умовні державні фінансові зобов'язання
стають прямими.

Державний зовнішній борг разом з приватним негарантованим дер­жавою зовнішнім боргом створюють валовий зовнішній борг країни.

Обслуговування зовнішнього боргу є одним з елементів процесу управління зовнішнім боргом країни. Вироблення ефективної стра­тегії управління зовнішнім боргом, зокрема державним зовнішнім боргом, особливо в умовах його швидкого зростання, є багатогран­ною проблемою. Розв'язання цієї проблеми потребує узгодженої взаємодії всіх відомств та установ, що відповідають за здійснення процесу управління на всіх його етапах: від вироблення стратегій зовнішнього запозичення, обслуговування накопиченого зовнішньо­го боргу до моніторингу, аналізу і прогнозування обсягів зовніш­нього боргу, спроможності країни забезпечити майбутні платежі з його обслуговування та оцінки механізму впливу зовнішнього запо­зичення на макроекономічну ситуацію в країні.

Зважаючи на це, під час розгляду питання обслуговування дер­жавного зовнішнього боргу необхідно виділити два аспекти:

— перший будується на бюджетному підході, тобто з погляду за­безпечення своєчасності виплат за зовнішніми борговими зобов'язаннями держави. В основі цього підходу лежить облік і контроль усіх державних зовнішніх зобов'язань, як прямих, так і умовних, та операцій щодо обслуговування державного зовнішнього боргу;

— другий пов'язаний з тим, що державний зовнішній борг роз­глядається як невід'ємна частина валового зовнішнього боргу краї­ни, управління яким є одним із найважливіших елементів економіч­ної політики держави. Раціональна макроекономічна політика та ефективне управління зовнішнім боргом при цьому розглядаються як взаємозв'язані процеси.

Питання зовнішнього запозичення та зовнішнього боргу, його ут­ворення та обслуговування є предметом законодавчого регулювання.

Як правило, управління та обслуговування державного зовніш­нього боргу здійснює міністерство фінансів країни-позичальника або спеціально визначена для цієї мети державна установа в межах покладених на них повноважень і в законодавчо визначеному поряд­ку. Це зумовлено тим, що обслуговування прямого державного зов­нішнього боргу здійснюється за рахунок коштів державного бюдже­ту і є складовою бюджетного процесу.

Згідно з чинним законодавством України управління зовнішнім державним боргом та його обслуговування здійснює Міністерство фінансів України, у складі якого спеціально сформовано Головне управління обслуговування зовнішнього державного боргу України. У межах покладених на нього повноважень Міністерство фінансів виступає фінансовим агентом держави під час виконання всіх фінан­сових операцій, пов'язаних із цим завданням. Міністерство фінансів України реєструє всі іноземні кредити, залучені як від імені держа­ви, так і під державні гарантії українськими юридичними особами. На підставі цієї інформації здійснюється статистичний облік усіх державних зовнішніх зобов'язань, ведеться моніторинг державного зовнішнього боргу, готується детальний графік платежів з його об­слуговування, згідно з яким Державне казначейство забезпечує сво­єчасне фінансування видатків на обслуговування державного зов­нішнього боргу в межах наявних фінансових ресурсів, передбачених Державним бюджетом України на вказані цілі.

Звичайно, центральний банк держави відносно центрального уряду виступає у ролі обслуговуючого банку, в якому зберігаються кошти державного бюджету та позабюджетних фондів. Але роль Національного банку України у процесі обслуговування державного зовнішнього боргу не обмежується лише виконанням функції пла­тіжного агента уряду України.

Участь у процесі обслуговування зовнішнього боргу країни, зок­рема державного зовнішнього боргу, є однією з додаткових функ­цій, яку, поряд з основними, виконує центральний банк держави.

З метою задоволення поточних потреб в іноземній валюті для виконання зовнішніх фінансових зобов'язань Національний банк

України організовує на території України купівлю-продаж конвер­тованих валют за гривню. При цьому Національний банк України використовує золотовалютний резерв, здійснюючи валютні інтер­венції з метою впливу на курс національної валюти відносно іно­земних валют. Це дає можливість резидентам — позичальникам іноземних кредитів отримувати іноземну валюту, необхідну для виконання платежів з обслуговування зовнішнього боргу. Забез­печення внутрішньої і зовнішньої стабільності національної валю­ти дає змогу резидентам України — позичальникам іноземних кредитів знизити ризики, пов'язані із коливаннями курсу національ­ної валюти відносно іноземних валют, і з більшою вірогідністю спрогнозувати потреби у національній валюті для забезпечення пла­нових платежів у іноземній валюті в рахунок обслуговування цих кредитів.

Згідно із Законом України «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації роз­витку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій» від З червня 1992 р. Україна вступила до Міжнародного валютного фонду через приєднання до Угоди Фонду. На Міністерство фінансів України як фінансового агента уряду України покладається здій­снення всіх фінансових операцій відповідно до статей Угоди Фонду. Національний банк України виступає як банк-депозитарій будь-яких сум Фонду, Банку, Корпорації, Асоціації та Агентства на території України.

Членство в МВФ дає можливість країні, що відчуває тимчасові труднощі з платіжним балансом та нестачу коштів у іноземній ва­люті для виконання зовнішніх фінансових зобов'язань, отримувати позики в іноземній конвертованій валюті для покриття дефіциту платіжного балансу та поповнення валютного резерву.

У зв'язку з тим, що позики Міжнародного валютного фонду є складовою міжнародних пакетів допомоги, МВФ фактично виступає координатором міжнародного співтовариства в питаннях надання цієї допомоги програмам реформування економіки країни-позичальниці. Наявність відповідної домовленості між МВФ та країною-позичальницею щодо підтримання з боку МВФ програми економічно­го реформування розглядається іншими офіційними та приватними кредиторами як міжнародне визнання кредито та платоспроможно­сті країни. Це відкриває країні-позичальниці доступ до міждержав­них кредитів, приватних позик та інвестицій, створює більш сприят­ливі умови для рефінансування зовнішньої заборгованості.

У межах реалізації Меморандумів економічної політики уряду України у 1994—1997 рр. від Міжнародного валютного фонду одер­жувалися кошти кредитів «STF» та «Stand-by», а у вересні 1998 р. Україна отримала перший транш кредиту «ЕFF». За умовами МВФ

надані фінансові ресурси використовуються для збільшення валют­них резервів Національного банку України з метою підтримання курсу національної грошової одиниці і фінансування дефіциту пла­тіжного балансу України, тобто Національний банк України ви­ступає розпорядником кредитів, отриманих від Міжнародного ва­лютного фонду. Обслуговування державного зовнішнього боргу в частині зобов'язань щодо повернення валютних коштів, отриманих від Міжнародного валютного фонду, здійснюється за рахунок кош­тів Національного банку України.

У свою чергу, Світовий банк та Європейський банк реконструк­ції та розвитку пов'язують свою кредитну політику із виконанням Україною програми реформування економіки, що підтримується МВФ. Завдяки цьому кредитні кошти спрямовуються на здійснення всебічного комплексу реформ, в якому належним чином поєдну­ються заходи щодо макроекономічної стабілізації із заходами, спрямованими на структурну зміну економіки.

З метою забезпечення ефективної взаємодії зі Світовим банком та ЄБРР у процесі впровадження проектів розвитку економіки України Постановою Кабінету Міністрів України від 5 травня 1997 р. затверджено «Положення про порядок підготовки та реалізації про­ектів розвитку економіки України, що підтримуються міжнародни­ми фінансовими організаціями».

Співробітництво України зі Світовим банком здійснюється пере­дусім з метою підвищення ефективності національної економіки че­рез упровадження пріоритетних проектів розвитку окремих галузей та секторів економіки.

Наприкінці 1994 р. Україна отримала від Світового банку першу позику — Реабілітаційну позику на суму 500 млн дол. США, кошти якої були спрямовані на виправлення складної економічної ситуації в Україні, зокрема на фінансування критичного імпорту та обслуго­вування зовнішнього боргу України. Протягом наступних років ак­тивність Світового банку в Україні значно зросла. При цьому треба мати на увазі, що Світовий банк не конкурує з іншими джерелами фінансування, оскільки надає кредити на фінансування проектів лише в тому разі, коли неможливо отримати необхідні кошти з ін­ших джерел на прийнятних умовах.

ЄБРР, підтримуючи програми реформування економіки в Украї­ні, забезпечує і фінансову підтримку українських підприємств через інвестиції в акціонерний капітал підприємств або кредитування конкретних життєздатних проектів. Зокрема, Національний банк України виступає безпосереднім позичальником кредиту від Євро­пейського банку реконструкції та розвитку, залученого під державні гарантії для фінансування малого та середнього бізнесу. Згідно з кредитною угодою між Національним банком України та Євро­пейським банком реконструкції та розвитку, укладеною у грудні

1994 р., з метою підтримання ринкових реформ в Україні та розши­рення діяльності приватного сектора Національний банк України за рахунок коштів цієї кредитної лінії здійснює субкредитування ко­мерційних банків-учасників, які, у свою чергу, надають кредити підприємствам малого та середнього бізнесу.

Підтримка з боку провідних міжнародних кредитно-фінансових організацій політики економічних реформ створює умови для пов­ноцінної участі України в операціях світового ринку позичкових капіталів.

Державна макроекономічна політика і політика в галузі платіж­ного балансу, її реалізація та прогнозування потребують контролю за всіма зовнішніми довгостроковими зобов'язаннями країни. Від­повідальність за складання прогнозу платіжного балансу покладена на Національний банк України.

Інформація стосовно майбутніх платежів з обслуговування зов­нішнього боргу країни є необхідною для прогнозування стану пла­тіжного балансу. Крім того, наявність повної інформації про зовніш­ню заборгованість країни є однією з обов'язкових умов отримання країною кредитів від міжнародних фінансових організацій. Зокрема, Світовий банк з метою оцінки платоспроможності країни й ефектив­ності її макроекономічного курсу вимагає від країн-членів звітність стосовно зовнішнього довгострокового боргу країни. Країна має на­давати Світовому банку детальну інформацію про стан зовнішньої заборгованості згідно з вимогами «Системи звітності боржників» Світового банку, яка грунтується на міжнародних стандартах звіт­ності про зовнішній борг. Оскільки ця звітність стосується загально­го зовнішнього боргу країни, тобто вміщує дані як про державний зовнішній борг, так і про приватний негарантований борг, в Україні відповідальність за моніторинг стану загальної зовнішньої довгост­рокової заборгованості країни та за подання звітності щодо цього Світовому банку покладено на Національний банк України як цент­ральний банк держави. Такий самий порядок існує в багатьох краї­нах світу, оскільки моніторинг недержавного боргу не є складовою процесу державного управління, а банківська система має у своєму розпорядженні багато початкових даних про стан заборгованості за іноземними кредитами. Крім того, у багатьох країнах світу існують обмеження на проведення операцій, пов'язаних з рухом капіталу, внаслідок чого центральний банк та уповноважені банки здійсню­ють контроль за валютними операціями резидентів за іноземними кредитами.

Проте у деяких країнах збір даних стосовно загальної зовнішньої заборгованості виконує Міністерство фінансів або спеціальне агент­ство з управління національним боргом, якому делегуються функції стосовно здійснення державних запозичень та управління націо­нальним боргом, у тому числі зовнішнім.

Національний банк України щоквартально одержує дані про стан заборгованості за іноземними кредитами з трьох джерел:

у частині прямого державного боргу за іноземними кредита­ми, залученими безпосередньо урядом України, — від Міністерства
фінансів України;

у частині державного боргу за іноземними кредитами, залуче­ними резидентами України під державні гарантії, — від Укрексім­банку та кількох уповноважених банків, які виконують функції банків-агентів щодо обслуговування гарантованих державою іноземних кредитів;

у частині приватного негарантованого державою боргу за іно­земними кредитами, залученими без урядових гарантій, — від упов­новажених банків України, які обслуговують позичальників.

Інформація про кожний довгостроковий іноземний кредит (тобто зі строком погашення більше одного року), що залучається в Україну, відображається у щоквартальній банківській статистичній звітності, яка подається резидентами України — позичальниками іноземних кредитів уповноваженим банкам України, що їх обслуговують.

Крім цього, на Національний банк покладено функції контролю за дотриманням ліміту державного зовнішнього боргу України, який за поданням Кабінету Міністрів України має затверджуватися Вер­ховною Радою України.

Мета управління зовнішнім боргом — за рахунок зовнішніх позик забезпечити економічний розвиток країни й уникнути при цьому мак­роекономічних труднощів і проблем платіжного балансу у майбут­ньому. Для країн, що проводять програму радикальних економічних реформ, зовнішня фінансова підтримка необхідна як для фінансуван­ня структурних перетворень платіжного балансу країни, так і для при­скорення стабілізації економіки, досягнення економічного зростання.

Проте механізм впливу зовнішніх позик на макроекономічну си­туацію неоднозначний і має розглядатися у контексті взаємовпливу інвестицій, економічного зростання і зовнішніх позик, оскільки нас­лідком нераціональних та зайвих зовнішніх запозичень можуть бути такі боргові зобов'язання перед нерезидентами, які в майбутньому значно обмежать свободу проведення економічної політики. Тягар зовнішнього боргу країни може справити депресивний вплив на розвиток економіки через неплатоспроможність країни-боржника, втрату довіри кредиторів та обмеження доступу до зовнішніх дже­рел фінансування.

Згідно з міжнародними методами регулювання зовнішньої забор­гованості оцінка рівня зовнішньої заборгованості країни здійсню­ється з погляду економічного розвитку держави в зіставленні з ос­новними макроекономічними показниками.

За методикою Світового банку для визначення рівня обтяжливо­сті зовнішнього боргу та віднесення країни до відповідної категорії

щодо зовнішньої заборгованості (країни з надмірним чи помірним рівнем заборгованості) використовуються такі показники:

Таблиця 6.1

На сьогодні Україна не належить до категорії країн з надмірним рівнем заборгованості. Проте наведені показники не вичерпують усіх ефективних індикаторів рівня зовнішньої заборгованості краї­ни. Оцінка рівня зовнішньої заборгованості з макроекономічного погляду (з позиції платіжного балансу) не враховує навантаження державного бюджету щодо обслуговування зовнішнього боргу (тоб­то відношення витрат на обслуговування зовнішнього державного боргу до доходів бюджету), яке має особливе значення для країн, що мають хронічні проблеми з дефіцитом державного бюджету.