Міністерство освіти України

Міжнародний Соломонів Університет

КУРСОВА РОБОТА

З ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ

Київ-2010

ЗМІСТ

Вступ. 3

1.1. Сутність та класифікація позикових коштів підприємства. 4

1.2. Фактори, що визначають потребу підприємства в позиковому капіталі4

1.3. Методи аналізу позикових коштів підприємства. 4

1.4. Методичні підходи до обґрунтування потреби підприємства в позикових коштах. 4

2. Аналіз залучення позикових коштів. 4

2.1. Аналіз складу та структури позикового капіталу підприємства. 4

2.2. Аналіз ефективності залучення позикових коштів. 28

2.3. Аналіз ефективності використання позикових коштів. 4

Висновки. 35

Література. 37

Додатоки. 4

Вступ

Актуальність теми. В умовах ринкової економіки ефективність діяльності підприємств у довгостроковому періоді, високі темпи їхнього розвитку, підвищення конкурентноздатності в значній мірі визначаються рівнем використання фінансових ресурсів. В даний час їм досить складно розраховувати на якісну виробничу і торгову діяльність без залучення позикових коштів. Маючи у своєму розпорядженні кошти кредиторів, підприємство повинне забезпечити не тільки додаткове одержання прибутку, збереження і зворотність грошей, але й ліквідність його активів в цілому. Тому одним з найважливіших напрямків фінансової політики підприємства на сучасному етапі є формування стратегії підвищення ефективності використання позикових коштів, що повинна бути спрямована на забезпечення високих темпів зростання прибутку, мінімізацію комерційних ризиків, забезпечення необхідної ліквідності підприємства.

Використання позикових коштів на підприємствах до 90-х років найчастіше розглядалося з позиції забезпечення умов для виконання ними державних планових завдань. Такої точки зору дотримувалася більшість провідних економістів того часу, у тому числі Н.Д.Барковський, В.А.Зайденварг, П.І.Новосьолов, А.М.Чебланов, І.І.Шрайбер, і багато інших. Пізніше, тобто з початком трансформації економіки, думки економістів з даної проблеми змінилися і позикові кошти стали розглядатися з позиції підприємства як об'єкта економіки, що бажає одержати максимальний економічний ефект від своєї діяльності. Такі вчені, як М.І.Баканов, В.В.Петров, О.С.Стоянова, і багато інших, при аналізі й оцінці ефективності використання позикових коштів в основному використовують систему розрахунку різних коефіцієнтів. Такий підхід має недоліки і повною мірою не може бути застосований для економіки трансформаційного періоду України, тому що нормальні значення більшості коефіцієнтів у світовій практиці, для підприємств України є завищеними чи заниженими. І як наслідок, або обмеження значень коефіцієнтів повинні бути змінені, або в коефіцієнти повинні вноситися корективи. Дуже важлива для всіх підприємств проблема планування залучення і використання позикових коштів у дослідженнях сучасних економістів часто опускається.

Особливий інтерес представляють роботи ряда вчених: І.А.Бланка, В.А.Забродського, В.Я.Заруби, М.О.Кизима, Т.С.Клебанової, В.В.Ковальова, В.І.Скурихіна, які у рішенні окремих задач фінансової сфери використовують кількісні методи.

Актуальність планування залучення позикових коштів в оборот підприємств, висока залежність кінцевих результатів діяльності від їхнього використання, недостатня розробленість теоретичних і методичних положень з аналізу, оцінки і прогнозування ефективності використання позикових коштів на підприємствах обумовила вибір теми роботи.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є аналіз теоретичних основ, методичних і практичних рекомендацій із залучення й ефективного використання позикових коштів на підприємствах в умовах структурної трансформації економіки України на основі сучасних засобів їхнього аналізу і прогнозування.

Для досягнення поставленої в роботі мети поставлені такі задачі:

¾ розкрити сутність та провести класифікацію позикових коштів підприємства;

¾ визначити фактори, що визначають потребу підприємства в позиковому капіталі;

¾ дослідити методи аналізу позикових коштів підприємства;

¾ розкрити методичні підходи до обґрунтування потреби підприємства в позикових коштах;

¾ провести аналіз складу та структури позикового капіталу підприємства;

¾ здійснити аналіз ефективності залучення позикових коштів;

¾ провести аналіз ефективності використання позикових коштів;

¾ обґрунтувати потребу підприємства в позиковому капіталі в майбутньому.

Об'єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є система виробничих відносин і позикових відносин як форми їх виразу в умовах ринкової трансформації економіки України.

Предметом дослідження є аналіз формування, використання та планування позикових коштів на матеріалі ВАТ „ДЗБК”.

Методологічна основа дослідження базується на системному методі пізнання, згідно з яким всі процеси і явища аналізуються у взаємозалежності, взаємозв'язку та розвитку. Для цього поєднуються загальнонаукові та спеціальні методи, взаємодія абстрактного й конкретного, аналізу й синтезу, історичного й логічного, індукції й дедукції, статистичні порівняння. При вирішенні завдань дослідження використовувались економіко-статистичні методи, порівняльний аналіз, вибіркові обстеження з наступним синтезом їх результатів.

Інформаційну базу дослідження складають законодавчі й нормативні акти Верховної Ради України, Кабінету Міністрів, методичні та інструктивні матеріали, дослідження вітчизняних і зарубіжних фахівців в галузі позикових відносин.

1. Теоретичні основи аналізу та планування залучення позикових коштів підприємства

1.1. Сутність та класифікація позикових коштів підприємства

Залучення позикового капіталу дозволяє суттєво розширити обсяг господарської діяльності підприємства, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування цільового фінансування і на цій підставі підвищити ринкову вартість підприємства.

Позиковий капітал підприємства складається з довгострокових і поточних зобов'язань, забезпечень наступних витрат і платежів та доходів майбутніх періодів[20;30].

Зобов'язання характеризують заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди. Зобов'язання поділяються на довгострокові і поточні (короткострокові).

До поточних зобов'язань належать зобов'язання, які будуть погашені у звичайному ході операційного циклу підприємства, або протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

Довгострокові зобов'язання - це зобов'язання, погашення яких не передбачається протягом операційного циклу та термін погашення яких перевищує дванадцять місяців, починаючи з дати балансу.

Забезпечення наступних витрат і платежів складаються з нарахованих у звітному періоді майбутніх витрат і платежів (витрати на оплату майбутніх відпусток, гарантійні зобов'язання тощо), величина яких на дату складання балансу може бути визначена тільки шляхом попередніх (прогнозних) оцінок, а також залишків коштів цільового фінансування.

Доходи майбутніх періодів складаються з доходів, отриманих протягом поточного або попередніх періодів, які належать до наступних звітних періодів.

До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на тер­мін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов’язання.

Важливою складовою позикових коштів є кредиторська заборгованість, яка належить до позапланових залуче­них джерел формування оборотних коштів, її породжує брак влас­них оборотних коштів. Наявність кредиторської заборгованості постачальникам свідчить про участь у господарському обігу підпри­ємства коштів інших суб'єктів господарювання[13;17;19].

Іншими словами, кредиторська заборгованість — це короткост­рокові зобов'язання підприємств, які виникають за: розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за невідфактурованими поставка­ми-розрахунками взаємних вимог, векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за короткостроковими кредитами.

Кредиторська заборгованість є допустимою (нормальною), якщо її зумовлено чинним порядком розрахунків. Наприклад, заборгова­ність постачальникам за розрахунковими документами, термін оплати яких не настав, за невідфактурованими поставками. Однак на підприємстві може бути і прострочена кредиторська заборгова­ність, що утворюється в результаті порушення покупцями порядку і термінів оплати розрахункових документів. Якщо покупець, вико­ристовуючи в обігу неоплачені товарно-матеріальні цінності, одер­жує додаткові кошти, які йому не належать, то постачальник зму­шений звертатися до позапланового перерозподілу наявних коштів, пошуків додаткових джерел формування його поточних фінансо­вих ресурсів.

За кредиторської заборгованості постачальникам залучення кош­тів відбувається у товарній формі на відміну від власних оборотних коштів і банківського кредиту, які виступають у грошовій формі. Розмір і тривалість простроченої кредиторської заборгованості за­лежать від конкретних умов організації та використання оборотних коштів, особливо — від розміру та тривалості простроченої дебітор­ської заборгованості, головним джерелом покриття якої і є креди­торська заборгованість.

Діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів[25]. З економічного погляду кредит - це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.

За браком власних оборотних коштів підприємства залучають банківські кредити, кошти інших кредиторів та комерційний (товарний) кредит. Кредит дає змогу доцільніше організувати оборот коштів підприємств, не витрачати значних фінансових ресурсів на створення зайвих запасів сировини й матеріалів.

Питання про форми та види кредиту з практичного погляду не має такого важливого значення, як інші складові теорії кредиту. Можливо, цим пояснюється надто вільне трактування цього питання в більшості публікацій з теорії кредиту. Важко віднайти навіть два підручники, в яких давалось би однакове трактування сутності та асортименту, форм і видів кредиту. І справа не тільки в різній їх кількості, а й у тому, що нерідко одне й те саме поняття одні автори називають формами кредиту, інші — видами, і навпаки. Деякі автори говорять лише про форми кредиту і зовсім не згадують про види. Такий різнобій може негативно впливати на практику організації кредитування, зокрема на розроблення її нормативно-інструктивного забезпечення.

Професор Б.С.Івасів [33] кредити класифікує за формами, не даючи чіткої класифікації за видами. Він зазначає, що «... в економічній літературі немає єдиної думки щодо кількості та складу ознак класифікації видів кредиту » [33, с. 239] ознаки, що наводить у якості видових, вважає орієнтовними. Застерігає « від помилки, що часто трапляється в літературі та нормативних актах, коли змішуються поняття «види кредиту» та «форми кредиту» [33, с.239].

Івасів Б.С. визначає, що форма кредиту синтезує зміст і організацію кредитних відносин. Вона визначається за такими функціональними ознаками характер кредитних відносин, склад учасників (суб'єктів) кредитної операції, об'єкт і сфера кредитування та ін. До функціональних форм кредиту належать, комерційний, банківський, споживчий, державний і міжнародний кредит.

Професор Є.Ф. Жуков [34] притримується аналогічного принципу класифікації за формами. Головними виділяє комерційну та банківську.

Його класифікація за формами: 1. Комерційний. 2. Банківський кредит. 3. Споживчий кредит. 4. Державний кредит. 5. Міжнародний кредит.

Є.Ф. Жуков наводить детальну класифікацію міжнародного кредиту за формами.

Форми міжнародного кредиту він класифікує наступним чином:

- за джерелами внутрішні і зовнішні;

- за призначенням — комерційні, котрі безпосередньо зв'язані з зовнішньою торгівлею і послугами; фінансові, тобто прямі капіталовкладення, будівництво об'єктів, придбання цінних паперів, погашення зовнішньої заборгованості, валютна інтервенція, проміжні - кредити для обслуговування змішаних форм вивозу капіталу, товарів, послуг, «інжиніринг», чи виконання підрядних робіт,

- за видами - товарні, котрі надаються експортерами імпортерам у вигляді відстрочки платежу за продані товари чи виконані послуги, валютними, наданими банками в грошовій формі;

- за валютою кредиту - у валюті країни боржника, у валюті країни-кредитора, у валюті третьої країни й у міжнародній рахунковій грошовій одиниці;

- за забезпеченістю - забезпечені (товарними документами, векселями, цінними паперами, нерухомістю й ін.); бланкові тобто під зобов'язання боржника (соловексель з одним підписом);

- з погляду форми надання - наявні (які зараховуються на рахунок і в розпорядження боржника), акцептні ( при акцепті тратти чи імпортером банком), депозитні сертифікати, облігаційні позики, консорціальні кредити,

- за термінах - надстрокові (добові, тижневі, до трьох місяців), короткострокові ( до одного року), середньострокові (від рокудо п'яти років), довгострокові (понад п'ять років). При пролонгації чи продовженні короткострокових і середньострокових кредитів, вони стають довгостроковими, причому часто з державною гарантією.

За А.М. Поддєрьогіним [25], кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікуються за такими ознаками: за кредиторами; за формами та видами; за метою використання; за терміном надання; за забезпеченням; за порядком надання.

Кредиторами підприємств можуть бути: банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути (банківський лізинговий кредити); підприємства (комерційний кредит); держава (державний кредит, який надається через уповноважені банки); міжнародні фінансово-кредитні установи ( відкриття кредитних ліній через уповноважені банки).

Форми та види кредитів зображено на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Форми та види кредитів, що надаються підприємствам[25]

Кредити, що надаються підприємствам, поділяються за видами: банківський; комерційний; державний; лізинговий.

Банківський кредит - це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості платності, повернення, матеріального забезпечення. Банківський кредит надається суб’єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором.

Комерційний кредит - це економічні, кредитні відносини які виникають між окремими підприємствами.

Державний кредит - це економічні, кредитні відносини між державою та суб'єктами господарювання. Джерелом державного кредиту є кошти державного бюджету, які спрямовуються в уповноважені банки для здійснення кредитування підприємств.

Лізинговий кредит - це стосунки між суб'єктами господарювання, які виникають за орендування майна (майновий кредит або лізинг-кредит).

Банківський та державний кредити надаються підприємствам у грошовій формі, лізинговий та комерційний - у товарній. Банківський та державний кредити погашаються у грошовій формі. Комерційний кредит також повертається переважно в грошовій формі. У період становлення ринкових відносин можлива його сплата як у товарній, так і у змішаній формах (товарній і грошовій одночасно). Лізинговий кредит може погашатися в грошовій, товарній та змішаній формах.

Слід зазначити, що традиційно в країнах з розвинутою ринковою економікою факторингові та лізингові кредитні послуги підприємствам надаються переважно і спеціалізованими фінансово-кредитними інститутами - факторинговими та лізинговими компаніями.

В Україні кредитні послуги у вигляді факторингу надають переважно комерційні банки. Лізингові послуги надають переважно лізингові компанії. У зв’язку з цим лізинговий кредит умовно віднесений до групи небанківських кредитів.

1.2. Фактори, що визначають потребу підприємства в позиковому капіталі

Структура джерел фінансового забезпечення впливає на балансування між фінансовою стійкістю і фінансовим ризиком діяльності підприємства. Так, відповідно до ефекту фінансового левериджу[6,c.437] існує цілком певна залежність між часткою позикових засобів у структурі фінансового забезпечення і рентабельністю власного капіталу. Зв'язок між ними такий: чим більше частка позикових ресурсів, тим вища рентабельність власного капіталу (якщо підприємство взагалі отримує прибуток).

З підвищенням частки позикових ресурсів знижується фінансова стійкість підприємства. Кожен керівник має вибирати між можливістю підвищити рентабельність власного капіталу і погіршенням фінансової стійкості підприємства[6,c.188]. Загальна тенденція в плані планування обсягів залучених ресурсів на сьогодні така, що керівники підприємств радше ідуть на збільшення фінансової стійкості підприємства, аніж на високі ризики, які пов’язані з можливістю отримання високих прибутків.

Така ситуація пояснюється змінами пріоритетів діяльності підприємств. Якщо в перші роки перехідної економіки головною метою діяльності підприємств була максимізація прибутку, то зараз на перший план виступає насамперед стабілізація діяльності. Тому більш оптимальною являється стратегія отримання менших прибутків стабільно протягом тривалого періоду, ніж отримання високих прибутків з високим ризиком утратити можливість надалі отримувати прибуток, або ж навіть банкрутства підприємства.

Саме тому в процесі управління позиковими ресурсами підприємств надзвичайно важливим є перша стадія: визначення обсягів позикових ресурсів, враховуючи вищезгадані моменти.

Ще один фактор пов’язаний з плануванням обсягів позикових ресурсів полягає у врахуванні умов, на яких отримуються позикові ресурси у розпорядження підприємства. Мало спланувати обсяг позикових ресурсів виходячи з оптимального співвідношення прибуток – фінансова стійкість. Необхідно врахувати умови отримання позикових ресурсів (адже вони платні) і рентабельність. Якщо економічна рентабельність власного капіталу (очікувана при залученні позикових коштів) вище кредитного проценту, то виникає ефект фінансового важеля, який показує, на скільки процентів збільшується рентабельність власного капіталу в результаті залучення позичених коштів в оборот. Якщо прогнозована рентабельність власного капіталу менша за кредитний процент, то залучення додаткових позичених коштів призведе до негативного моменту: зменшення власного капіталу підприємства, так як частину процентів за кредит доведеться погашати саме за рахунок власного капіталу[36,90-98]. В таких випадках необхідно або шукати дешевші позикові ресурси, або змінювати проект по використанню позичених ресурсів на такий, що забезпечить більшу рентабельність.

Дослідження фахової літератури дозволяє говорити, що існують три підходи щодо визначення на практиці потреби в кредитних ресурсах. Вихідним параметром у всіх випадках є обсяг реалізації продукції (послуг), який обґрунтовується маркетинговою службою підприємства. Досить поширеним є відсотковий метод (коли визначається питома вага статей активів від обсягу реалізації, і таким чином по заданому доходу від реалізації будується актив прогнозного балансу, а потім розглядається можливість покриття активів за рахунок можливих джерел фінансування, в тому числі за рахунок кредитів)[7;8;12;14]. Це метод порівняно простий, але він не враховує тенденцій конкретного підприємства щодо структури активів, так як вважається, що структура активів буде незмінна і в майбутньому.

Інший метод оснований на встановленні статистичних зв’язків між окремими статтями балансу та обсягом реалізації, на основі чого будується модель, яка пов’язує заданий параметр (обсяг доходу від реалізації) і величину основних статей балансу.

Для цього необхідно провести кореляційно регресійний аналіз для побудови моделі. При цьому для встановлення статистичного зв’язку між статтями балансу і обсягом реалізації використовується рівняння лінійної регресії:

У = А + В.Х, (1.1)

Де У – величина певної статті балансу;

А і В коефіцієнти, що характеризують політику підприємства в тій чи іншій сфері;

Х – величина доходу від реалізації.

Для перевірки, чи існує зв’язок застосовується коефіцієнт кореляції, який обчислюється за формулою:

(1.2)

Відповідні коефіцієнти (1.1) розраховуватимуться по формулам:

(1.3)

(1.4)

де n - кількість фактичних значень; у- обсяг доходу від реалізації; х –відповідна стаття балансу.

Третій підхід полягає в тому, що для ефективного управління позиковими ресурсами чи не найголовнішим є прогнозування надходжень грошових коштів на розрахунковий рахунок підприємства, які, як правило надходять нерівномірно в зв’язку з слабкою фінансовою дисципліною покупців[37,c.17-26]. Через це перші два способи прогнозування кредитних ресурсів доповнюються моделюванням надходженням коштів на розрахунковий рахунок підприємства.

З огляду на наявність статистичних відомостей про надходження коштів на розрахунковий рахунок підприємства у попередніх періодах можна, використовуючи трендові моделі про­гнозування, побудувати модель, що встанов­лює залежність між фактором часу і сумою надходжень коштів на рахунок підприємства. Початковим етапом побудови прогнозної моделі є визначення наявності в даному часо­вому ряді тенденції, що дозволяє знайти зв'я­зок між фактором часу і сумою коштів, що надходять на розрахунковий рахунок підпри­ємства.

у = а + в.t . (1.5)

де у- обсяг коштів на рахунку;

t- час.

Коефіцієнти a і в розраховуються за формулами, аналогічним (1.3-1.4), після чого робиться прогноз у наявності коштів на рахунку підприємства у певні періоди. Наступним кроком є порівняння плану фінансування діяльності підприємства і наявної суми коштів (по прогнозу) на рахунку. Від’ємне сальдо вказує на необхідність залучення кредитів. Оптимальним нами бачиться поєднання другого і третього способу, так як в сукупності вони здатні найбільш адекватно описати ситуацію з наявністю і потребою в коштах на підприємстві.

1.3. Методи аналізу позикових коштів підприємства

Аналіз позикових коштів передбачає оцінку платоспроможності підприємства, яка безпосередньо залежить від вартості поточних та довгострокових зобов'язань (рис.1.2).

Необхідний обсяг позикового капіталу визначається за алгоритмом:

ПК = ОЗ + ІНА + ОА-К, (1.6)

де ПК — позиковий капітал;

ОЗ - залишкова вартість основних засобів;

ІНА - інші необоротні активи;

ОА — оборотні активи;

К — власний капітал.

Рис. 1.2. Напрями аналізу позикового капіталу[20]

Загальний аналіз позикового капіталу ґрунтується на його класифікації за джерелами формування, яку покладено в основу балансового групування пасивів підприємства. Додаткові класифікаційні ознаки, які можуть бути використані в аналізі позикового капіталу, передбачають його групування за терміном залучення та вартістю позикових коштів.

Схему групування позикового капіталу залежно від джерел його формування наведено на рис. 1.3.

Методика загального аналізу позикового капіталу базується на застосуванні методичних прийомів вертикального (структурного) і горизонтального (трендового) аналізу.

Рух позикового капіталу досліджується за допомогою балансового методу на основі моделі:

Зn+H=П+Зк (1.7)

де 3n, Зк - залишки позикового капіталу в цілому або за видами, відповідно, на початок і кінець аналітичного періоду;

Н - надходження позикових коштів протягом аналітичного періоду;

П - повернення позикових коштів позичальнику протягом аналітичного періоду.

Оцінка впливу елементів балансової моделі на зміну обсягу позикового капіталу здійснюється методом прямого рахунку за алгоритмом:

DЗк=DЗn + DН - DП, (1.8)

де DЗк , DЗn - абсолютна зміна залишків позикового капіталу на кінець і початок звітного періоду порівняно з базисним періодом, тис. грн.;

DН, DП - абсолютна зміна суми надходження і повернення позикових коштів протягом звітного періоду порівняно з базисним періодом, тис. грн.

Рис. 1.3. Класифікація позикового капіталу підприємства за джерелами утворення[19]

На основі балансової моделі обчислюються показники, що характеризують рух позикового капіталу, до яких належать:

- рівень надходження позикових коштів (РН) - визначається як відношення величини надходження позикових коштів до суми залишків на початок періоду і надходження позикового капіталу за період;

- рівень погашення боргових зобов'язань (РП) - обчислюється як відношення обороту з погашення боргових зобов'язань до суми залишків на початок періоду і надходження позикових коштів за період;

- коефіцієнт співвідношення оборотів з надходження позикового капіталу і погашення боргових зобов'язань (Кспів.).

Подальший аналіз ефективності використання позикового капіталу дозволяє визначити суму і частку чистого прибутку підприємства, отриманого внаслідок використання позикового капіталу у фінансово-господарській діяльності, і оцінити динаміку цих показників. Розрахунки здійснюються за наступними алгоритмами:

(1.9)

(1.10)

де П(пк) - сума чистого прибутку підприємства, отриманого внаслідок використання позикового капіталу у фінансово-господарській діяльності;

ПК - середні залишки позикового капіталу;

R_A - рентабельність активів підприємства;

D - частка чистого прибутку підприємства, отриманого внаслідок використання позикового капіталу у фінансово-господарській діяльності;

П - загальна сума чистого прибутку підприємства.

Далі проводять аналіз показників фінансової стійкості підприємства і структури його капі­талу. Фінансова сталість підприємства показує стабільність його ді­яльності в світлі тривалої перспективи, її характеризує співвідно­шення власних і запозичених коштів, тому показники фінансової стійкості окреслюють ступінь захищеності інтересів кредиторів та інвесторів, які мають тривалі вкладення у капіталі фірми, відображають здатність підприємства гасити довгострокову заборгованість. Йдеться про коефіцієнти незалежності, коефіцієнт концент­рації залученого капіталу, коефіцієнт заборгованості тощо. Мето­дику розрахунку цих коефіцієнтів відображено в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2

Методика розрахунку показників фінансової стійкості[17,c.190]

Показник	Методика розрахунку	Норматив
Коефіцієнт незалежності		>0,6
Коефіцієнт концентрації залученого капіталу		зменшення
Коефіцієнт заборгованості		<1,зменшення
Коефіцієнт здатності до маневрування власних засобів		>0, збільшення
Коефіцієнт довгостроко­вого залучення позичко­вих засобів
Коефіцієнт структури довгострокових вкладень
Коефіцієнт структури залученого капіталу

Коефіцієнт незалежності (автономності, власності, концентрації власного капіталу) характеризує частку власників підприємства в за­гальному обсязі коштів, авансованих у його діяльність. Чим вище зна­чення цього коефіцієнта, тим фінансово сталіше, стабільніше підпри­ємство, тим менше воно залежить від зовнішніх кредиторів. Рекомен­дована нижня межа цього показника - 0,6 (або 60%).

Коефіцієнт здатності до маневрування власних коштів (власного капіталу) показує, яку частину власного капіталу використовують для фінансування поточної діяльності, тобто вкладено в обігові кошти. Значення показника варіює залежно від галузевої належності підпри­ємства.

Наступний крок – аналіз показників ліквідності та платоспроможності. Під ліквідністю підприємства розуміють його здатність сплатити свої нетривалі зобов'язання. Ліквідним вважають підприємство, здат­не виконати свої нетривалі зобов'язання, реалізуючи поточні активи. Ліквідність водночас характеризує платоспроможність підприємства в межах часу, який визначають поточні зобов'язання.

Коефіцієнти ліквідності дозволяють визначити здатність підприємс­тва сплатити свої нетривалі зобов'язання протягом звітного періоду. Для фінансового менеджменту серед них найважливіші такі:

- коефіцієнт загальної (поточної) ліквідності;

- коефіцієнт термінової ліквідності;

- коефіцієнт абсолютної ліквідності;

- чистий обіговий капітал.

Обсяг власних обігових коштів характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства, тобто активів, що мають обіговість, меншу, ніж один рік. Цей показник залежить від структури активів та від структури джерел коштів. Показник має особливо важливе значення для підпри­ємств, що займаються комерційною діяльністю та іншими посеред­ницькими операціями. Зростання цього показника в динаміці розгля­дають як позитивну тенденцію.

Здатність капіталу (власних обігових коштів) до маневрування характеризує ту частину власних обігових коштів, які мають абсолют­ну ліквідність. Для підприємства, що нормально функціонує, цей по­казник змінюється в межах від нуля до одиниці. Він може залежати, зокрема, від того, наскільки підприємство потребує вільних грошових ресурсів. Зростання цього показника в динаміці розглядають як пози­тивну тенденцію.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності) являє со­бою найбільш жорсткий критерій ліквідності підприємства. Показує, яку частину нетривалих позикових зобов'язань за необхідності мож­на погасити негайно. У західній літературі рекомендована нижня ме­жа показника - 0,2. Але надто високе значення цього показника теж небажане, оскільки надмірний залишок готівки на рахунках свідчить про неефективне її використання. Деякі вітчизняні джерела рекомен­дують верхню межу коефіцієнта абсолютної платоспроможності 0,35.

Коефіцієнт термінової ліквідності характеризує частину нетрива­лих позикових зобов'язань, які можна погасити не лише за рахунок готівки, але й за рахунок нетривких цінних паперів та дебіторської заборгованості. У західній літературі орієнтовне мінімальне значен­ня показника дорівнює 1. Однак ця оцінка досить умовна. Аналізую­чи динаміку цього коефіцієнта, необхідно зважати на фактори, що зумовили його зміни. Так, якщо зростання коефіцієнта термінової ліквідності було пов'язане переважно зі зростанням дебіторської за­боргованості, це навряд чи характеризує діяльність підприємства по­зитивно.

Коефіцієнт загальної ліквідності (покриття) дає загальну оцінку ліквідності поточних активів, із запасами включно, і показує, скільки поточних активів підприємства припадає на одиницю поточних зо­бов'язань. Логіка розрахунку цього показника полягає в тому, що під­приємство гасить нетривалі зобов'язання переважно за рахунок по­точних активів. Тому, якщо поточні активи переважають за обсягом поточні зобов'язання, підприємство можна розглядати як таке, що ус­пішно функціонує. Значення показника може відчутно варіювати у різних галузях та видах діяльності. Його зростання в динаміці розгля­дають як сприятливу тенденцію. У західній обліково-аналітичній практиці мінімальне значення показника дорівнює 2.

Коефіцієнт покриття запасів і затрат вказує, чи достатньо влас­них коштів для покриття запасів товарно-матеріальних цінностей і витрат. Оптимальним значенням цього показника вважають 0,5.

1.4. Методичні підходи до обґрунтування потреби підприємства в позикових коштах

Першим етапом обґрунтування потреби підприємства в позикових коштах є визначення поточних фінансових потреб підприємства. Поточні фінансові потреби (ПФП) – це різниця між поточними активами (без коштів) і кредиторською заборгованістю, або ж[8]:

¾ різниця між засобами, іммобілізованими в запасах сировини, готової продукції, а також у дебіторській заборгованості, і сумою кредиторської заборгованості, або ж:

¾ не покрита ні власними засобами, ні довгостроковими кредитами, ні кредиторською заборгованістю частина чистих оборотних активів, або ж:

¾ недолік власних оборотних коштів, або ж:

¾ діра в бюджеті підприємства, або ж:

¾ потреба в короткостроковому кредиті.

З огляду на гостроту проблеми недоліку власних оборотних коштів, сконцентруємося на природі ПФП і способах їхнього регулювання.

Для фінансового стану підприємства сприятливо:

Одержання відстрочок платежу від постачальників (комерційний кредит), від працівників підприємства (якщо має місце заборгованість по зарплаті), від держави (якщо в короткостроковому періоді є заборгованість по сплаті податків) і т.д.

Відстрочки платежу дають джерело фінансування, породжуваний самим експлуатаційним циклом.

Несприятливо:

¾ Заморожування певної частини засобів у запасах (резервних і поточних запасах сировини, запасах готової продукції). Це породжує першорядну потребу підприємства у фінансуванні.

¾ Надання відстрочок платежу клієнтам. Такі відстрочки відповідають, однак, комерційним звичаям. Підприємство втримується при цьому від негайного відшкодування витрат - звідси друга найважливіша потреба у фінансуванні.

ПФП можна обчислювати в гривнях, у відсотках до обороту (обсягу продажів, виторгу від реалізації), а також у часі щодо обороту:

Якщо результат дорівнює, скажемо, 50%, то це означає, що недостача оборотних коштів підприємства еквівалентна половині його річного обороту; 180 днів у році підприємство працює тільки на те, щоб покрити свої ПФП.

З метою визначення потреби підпри­ємства в додатковому фінансуванні по­трібно спрогнозувати обсяг продажів. Як­що обсяг продажів збільшується, то по­винні збільшуватись і активи, а отже, влас­ні кошти підприємства та його зобов'я­зання. Частково потреби в додатко­вому фінансуванні можуть бути покри­ті зростаючим прибутком, а частково— за рахунок залучення зовнішніх джерел:

Кд = Ад - 3 - Пч,

де Кд - додаткова потреба у фондах, Ад - додатковий приріст активів, З - приріст зобов'язань, Пч - приріст чистого прибутку.

Чим швидше зростає обсяг про­дажів, тим більша потреба в додатковому фінансуванні. Звичайно, до визначеної величини темпу зростання (3-5%) підприємство може обмежитись власними джерелами, але при більш високих темпах вимагається залучення фінансових ресур­сів.

Найважливішим моментом у прогнозуванні потреби підприємства у фінансових ресурсах є прогнозування його доходу та прибутку. Фінансове прогнозування будується на основі руху грошових потоків:

ГП = П - ПД ± ПРд.в + Авід - Іосн - Іоб,

де ГП - грошовий потік підприємства; П - прибуток від реалізації до вирахування відсотків та податків; ПД - податки на підприємство; ПРд.в - позареалізаційні доходи та видатки; Авід - амортизаційні відрахування на оновлення основних фондів, Іосн - інвестиції в основні фонди; Іоб - інвестиції в обігові фонди.

Моделювання майбутніх доходів звичайно будується на основі аналізу базових показників та виявлення тих факторів, які найбільшою мірою впливають на доходи в майбутньому.

Якщо підприємство очікує, що доходи у найближчі роки будуть середніми за останні кілька років, то розрахунок доходу здійснюється за формулою:

Е(Х)=К_{t-1 *} Х_-1,

де Е (X) - очікуваний доход за період t; К - коефіцієнт значущості величини доходу минулих років для прогнозування доходу на наступний рік. Причому К_t-1 =1; Х - доходи за минулі роки.

Так, якщо ми передбачаємо, що доходи на наступний рік дорівнюватимуть і середній величині за минулі три роки, то розрахунок можна провести за формулою:

E(X_t ) = 1/3 (Х_t-1 +X_t-2 +X_t-3 ),

У тих же випадках, коли передбачається, що за останній рік доходи є більш високими, потрібно вибрати інші вагові коефіцієнти, наприклад:

Е(Х_t ) = 0,6 X_t-1 + 0,3* X_t-2 + 0,1* Х_t-3 .

Цей метод прогнозу доходів називається екстраполяцією. Найпростішим прикладом екстраполяції є знаходження тренду - темпів зростання або па­діння чого-небудь у майбутньому на основі аналізу статистичних да­них минулих років.

До моделі прогнозу майбутніх доходів можна ввести фактор "дрейфу", котрий, наприклад, буде враховувати інфляцію та економічне зростання:

E(X_t )=X_t-1 +a,

де а - фактор "дрейфу".

Для прогнозування своєї майбутньої діяльності підприємство складає проект про величину доходів.

Формування системи фінансових джерел передбачає:

¾ визначення критеріїв залучення того чи іншого джерела фінансування;

¾ аналіз можливих джерел фінансування на основі оцінки їх якісних та кількіс­них характеристик;

¾ вибір джерел, які відповідають обраним критеріям;

¾ визначення оптимальної структури фі­нансових джерел.

Як критерії вибору джерел зовнішнього фінансування можуть бути використані:

¾ порівняння розмірів витрат на одержан­ня фінансів з альтернативних джерел;

¾ строк виплати боргу з точки зору вигід­ності строку погашення у зручний для підприємства час;

¾ імовірні обмеження у надходженні кош­тів;

¾ ризик переходу контролю до іншого власника.

Для зниження ризику система дже­рел фінансування має бути по можливос­ті диверсифікованою за строками пога­шення та за видами джерел.

2. Аналіз залучення позикових коштів

2.1. Аналіз складу та структури позикового капіталу підприємства

Об’єктом дослідження в даній роботі виступає Відкрите акціонерне товариство (ВАТ) „Дарницький завод залізобетонних конструкцій”.

Загальна інформація про підприємство, яка публікується ним у відкритих виданнях наведена в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Інформація, що публікується ВАТ „Дарницький завод ЗБК” у друкованих виданнях

Стисла історія підприємства.Дарницький завод ЗБК введений в експлуатацію з 1951року. З 1952 року почав збільшувати виробничі потужності шляхом освоювання нових площ і будівництва нових цехів, досягнувши випуску 80 т.куб.м. 18 березня 1996 року завод був перетворений у ВАТ "Дарницький завод ЗБК".

Керівництво ВАТ здійснюється Головою правління. Контроль за діяльністю підприємства здійснюють : Загальні збори акціонерів, Спостережна Рада товариства та Ревізійна комісія.

До основних виробничих цехів заводу належать: формувальний, арматурний та бетонозмішувальний.

До допоміжних цехів можна віднести: ремонтно-механічний цех, енергоцех, опалубочно-ремонтний, транспортний, гараж, лабораторія та котельня.

Основними видами продукції, що виробляє ВАТ, є: збірні залізобетонні конструкції, (плити перекриття, перемички, палі, плити огорожі, колони, ригелі), стінові матеріали, товарний бетон і товарна арматура. У зв'язку з розширенням монолітного будівництва збільшився попит на товарний бетон.

Основним ринком збуту готової продукції та товарного бетону є місто Київ.

Постійними клієнтами ВАТ є: ВАТ "Житлобуд", "Київміськбуд - 1", "Ліко-Буд", "Броварипромжитлобуд", ДКБУ МВС України, "Агропромсервіс", "Основа-Солстрой", Мостозагін-2, ВАТ "Мостобуд", "Фармбудсервіс".

Потужності галузі по виробництву будівельних матеріалів великі, але використовуються не всі 100 відсотків по причині відсутності обсягів робіт.

Попит на дану продукцію збільшується в весняно-літній період та зменшується взимку.

Інформація про основну продукцію ВАТ „Дарницький завод ЗБК” наведена в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Інформація про основну продукцію ВАТ „Дарницький завод ЗБК” за 2009 рік

Головними конкурентами на ринку збуту є заводи: ЗБВ №5, ЗБВ №3 ім. Ковальської.

Рівень цін на продукцію ВАТ "Дарницький завод ЗБК" в цілому дорівнює рівню цін на аналогічну продукцію у м. Києві, а по деяким позиціям і нижчі. На відміну від конкурентів, ВАТ виконує індивідуальні замовлення, непередбачені жодними типовими проектами та постійно дбає про розширення асортименту.

Конкуренція на ринку не дозволяє підвищувати ціни в тій же динаміці, у якій ростуть ціни на сировину та матеріали. При цьому спостерігається зниження рентабельності виробленої продукції.

Істотною проблемою, яка впливає на діяльність підприємства, є нестача оборотних коштів на підприємстві. Другою проблемою є надмірний розмір податків.

Фінансування для розширення і розвитку підприємства проводиться за рахунок запозичених та власних обігових коштів.

Досліджуване підприємство динамічно нарощує обсяг кредитних ресурсів для фінансування своєї діяльності. Показники, що характеризують загальний обсяг кредитних ресурсів і його динаміку наведені в Таблиці 2.3.

Таблиця 2.3

Обсяг кредитних ресурсів ВАТ “Дарницький завод ЗБК” за 2007-2009 рр[1] .

Рис. 2.1. Динаміка обсягу залучених ресурсів ВАТ “Дарницький завод ЗБК” за 2007-2009 рр.

Дослідимо тепер структуру кредитних ресурсів підприємства (Табл. 2.4). Всі залучені ресурси можна розділити на короткострокові (поточна заборгованість плюс короткострокові кредити банків) і довгострокові (довгострокові кредити банків та інша довгострокова заборгованість).

Як бачимо з таблиці 2.4 у структурі кредитних ресурсів намітилася тенденція до зростання частки довгострокових банківських кредитів. Цей процес двояко впливає на фінансовий стан підприємства:

¾ довгострокові кредити не настільки сильно зменшують ліквідність, платоспроможність і, зрештою, фінансову стійкість підприємства як короткострокові – це плюс;

¾ довгострокові кредити обходяться підприємству дорожче, ніж короткострокові, так як банки за них беруть більший відсоток, перестраховуючись на можливу фінансову нестабільність у майбутньому. Тому такі ресурси знижують рентабельність як активів підприємства, так і власного капіталу. Адже з прибутку доводиться платити більші відсотки за користування кредитом. Це мінус.

Таблиця 2.4

Аналіз структури кредитних ресурсів ВАТ “Дарницький завод ЗБК” за 2007-2009 рр.

Проте слід відмітити, що незважаючи на випереджаючі темпи росту в порівнянні з короткостроковими позиковими ресурсами (сюди відносяться і кредити банків з терміном погашення до одного року), довгострокові кредити банків становлять менше 10% від усіх кредитних ресурсів.

Показники, що характеризують динаміку росту поточних і довгострокових кредитних ресурсів досліджуваного підприємства наведено в Таблиці 2.5.

Таблиця 2.5

Показники динаміки окремих складових кредитних ресурсів підприємства ВАТ “Дарницький завод ЗБК” за період 2007 – 2009 рр.

Як бачимо в 2008 році темпи росту обсягу довгострокових кредитів були майже в п’ять разів вищими за відповідний показник для поточних кредитних ресурсів. В наступному році відбулося деяке “вирівнювання темпів росту (190% для довгострокових кредитів і 113% для поточних зобов’язань), але тенденція збереглася. Така тенденція до збільшення дорогих кредитів може бути виправдана лише, якщо паралельно здійснюються заходи по збільшенню рентабельності активів підприємства, це дасть змогу утримати, або навіть збільшити рентабельність власного капіталу в порівняння з минулими періодами. Інше можливе доцільне використання довгострокових кредитів – фінансування довгострокових проектів: розширення торгових площ та інші капітальні вкладення.

Розглянемо тепер структуру кредитних ресурсів по їх джерелам. Як уже вказувалося позикові ресурси можуть складатися з банківських кредитів, та різного роду кредиторської заборгованості. Розглянемо дані, наведені в Табл. 2.6.

Таблиця 2.6

Аналіз структури поточних зобов’язань ВАТ “Дарницький завод ЗБК” за 2007-2009 рр.

Проаналізувавши Таблицю 2.6 можна зробити висновок про те, що зменшується питома вага короткострокових кредитів банку в поточних зобов’язаннях. Тобто поточні зобов’язання формуються в переважній більшості за рахунок кредиторської заборгованості. (Див. Рис.. 2.2).

Рис. 2.2. Динаміка поточних зобов’язань ВАТ “Дарницький завод ЗБК” за 2007 –2009 рр.

Як бачимо з Рис. 2.2 та Таблиці 2.6, незважаючи на абсолютний приріст короткострокових кредитів, питома вага їх за останній (2009) рік зменшується. Хоча треба відмітити, що досліджуване підприємство має значно кращу структуру поточних зобов’язань на фоні середньостатистичних по торгових підприємствам України. Але насторожує тенденція до підвищення частки кредиторської заборгованості у кредитних коштах підприємства.

Взагалі-то певний рівень кредиторської заборгованості, явище нормальне, більше того кредиторська заборгованість за авансами, за поставлені товари, виконані роботи, послуги тощо є фактично або ж безпроцентними, або ж дуже дешевими позиковими ресурсами. З однієї сторони – чим більша сума кредиторської заборгованості – тим більше дешевих ресурсів зуміло залучити підприємство в оборот. Але велика питома вага кредиторської заборгованості в цілому по країні разом з дебіторською заборгованістю породжує кризу неплатежів, що негативно позначається як на макрорівні – на рівні всієї економіки, так і на мікрорівні – рівні конкретного підприємства. Крім того, ріст кредиторської заборгованості може в майбутньому підірвати довіру до підприємства партнерів, які або ж зроблять більш жорсткі вимоги до розрахунків, або, навіть, взагалі можуть розірвати партнерські зв’язки. Показники динаміки кредиторської заборгованості та обсягів короткострокових кредитів банку представлені в Таблиці 2.7.

Таблиця 2.7

Аналіз динаміки поточних зобов’язань ВАТ “Дарницький завод ЗБК” за 2007-2009 рр.

Як бачимо, в 2008 році змінилася структура кредитних ресурсів, тобто збільшилася питома вага банківських кредитів, проте на наступний рік знову кредити банків виросли на 31% в порівнянні з 55% росту кредиторської заборгованості.

Розглянемо як змінювалася за досліджуваний період питома вага кредитних ресурсів у загальному обсягу ресурсів підприємства. Для цього використаємо дані Таблиці 2.3. Для наглядності краще побудувати діаграму, яка показує співвідношення кредитних і власних ресурсів підприємства. Це виконано на Рис. 2.3.

Рис. 2.3. Співвідношення власних і кредитних ресурсів ВАТ “Дарницький завод ЗБК” за 2007-2009 рр.

Як бачимо з даного рисунка, якщо в 2007 році підприємство з осторогою використовувало позикові ресурси (їх питома вага в загальному обсягу фінансових ресурсів підприємства була 15%, що мало як для торгового підприємства), то уже в 2008 – 34%, а в 2007 – 44%. Як бачимо підприємство практично наближається до граничного співвідношення цих двох типів ресурсів 50 х 50. Подальше нарощування кредитних ресурсів може призвести до втрати фінансової стійкості підприємства, адже його власних активів не буде вистачати для покриття заборгованості.

Отже, дослідивши динаміку та структуру кредитних ресурсів ВАТ “Дарницький завод ЗБК” , можемо відмітити наступне.

За період 2007 – 2009 підприємству вдалося значно збільшити обсяг кредитних ресурсів майже в п’ять разів (з близько 700 тис. в 2007 році до майже 3500 тис. в 2009 р.). Це свідчить про зростаючу довіру до підприємства з боку кредиторів. Водночас підприємство підходить до межі, коли воно вже буде неспроможне покрити власними коштами всі зобов’язання (в 2009 році позикові ресурси становили 44% від усіх ресурсів підприємства). Це означає, що якщо і надалі збережуться такі темпи росту кредитних коштів, то підприємство ризикує втратити самостійність та фінансову стійкість.

Як позитивний момент можна відзначити те, що підприємству вдається успішно співпрацювати з банками, про що свідчить ріст короткострокових і довгострокових кредитів банків. Особливу увагу привертають довгострокові кредити, адже всім відомо, як банки надають довгострокові кредити – їх практично неможливо отримати за нормальними ставками і на нормальних умовах.

Хоч питома вага кредиторської заборгованості і значна, але по цьому показнику підприємство є повністю “благополучним” в порівнянні з аналогічними іншими торговими підприємствами, де кредиторська заборгованість являється головним джерелом фінансування діяльності торгових підприємств. В досліджуваному підприємстві можна говорити про “рівноправність” у фінансуванні діяльності підприємства з боку банківської системи (банківські кредити) і інших суб’єктів господарської діяльності (кредиторська заборгованість).

Основну частку кредитних ресурсів підприємство використовує для забезпечення своєї поточної діяльності. Про це свідчить динамічне нарощування оборотних коштів підприємством (табл. 2.8).

Таблиця 2.8

Показники динаміки оборотних коштів досліджуваного підприємства

Те, що за рахунок кредитування фінансується поточна діяльність підприємства підтверджується і низькою часткою довгострокових кредитів у загальних кредитних ресурсах підприємства (Див. Табл.2.4).

Розглянемо структуру оборотних коштів підприємства.

Для з’ясування причини модифікації цього показника необхідно проаналізувати зміни в розміщенні коштів за досліджуваний період (Див. Табл. 2.9).

Таблиця 2.9

Аналіз змін у складі оборотних активів ВАТ “Дарницький завод ЗБК” за 2007-2009 рр.

Як бачимо, відбувається ріст дебіторської заборгованості і запасів. Це говорить про те що кредитні ресурси в основному “не затримуються” на підприємстві, а переходять у вигляді неоплаченої продукції до покупців. Особливо цей процес проявлявся в 2007 році, коли відбулося безпрецедентне для даного підприємства зростання дебіторської заборгованості (148%). Це означає, що значні суми, отримані підприємством по короткостроковим позикам (а в цей період відбулося стрімке зростання темпів залучення банківських кредитів, див. Табл.2.5) були в основній масі передані покупцям і замовникам (дебіторська заборгованість). Це вказує на неефективність фінансової політики, адже дебітори як правило кредитуються або на тих же самих умовах, на яких підприємство отримує кредити, або ж ще на більш м’яких.

Розглянемо такий показник як власні оборотні кошти підприємства. Величина власних оборотних коштів характеризує ту частину власного капіталу підприємства, що є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, що мають оборотність менш одного року). Це розрахунковий показник, що залежить від структури активів і від структури джерел засобів. Аналіз цього показника здійснюється в динаміці, його зростання розглядається як позитивна тенденція. Динаміка цього показника наведена в Таблиці 2.10.

Таблиця 2.10

Динаміка величини власних оборотних коштів ВАТ “Дарницький завод ЗБК” за 2007 - 2009 рр.

Результати цієї таблиці вказують на те, що підприємство має достатньо власних коштів для того, щоб фінансувати інвестиційні проекти, пов’язані з необоротними активами і, частково оборотні активи (значний по величині додатній показник власних оборотних коштів).

Таким чином можна зробити висновок, що досліджуване підприємство використовує кредити для фінансування поточної діяльності. Відмітною рисою використання кредитування підприємством є те, що значна частка отриманих підприємством кредитів фактично передається покупцям (дебіторська заборгованість). Така тенденція вказує на те, що підприємству потрібно ретельно зважити свою політику щодо покупців, адже ріст дебіторської заборгованості є виправданим, якщо відбувається нарощування обсягів діяльності підприємства, чи з дебітором планується довгострокове співробітництво. В той же час підприємству приходиться платити відсотки за користування кредитними ресурсами, тому “кредитуючи” покупців за рахунок кредитних ресурсів, які підприємство само отримало від банків та інших зовнішніх джерел, воно несе фінансові витрати.

2. 2. Аналіз ефективності залучення позикових коштів

У ринкових умовах, коли господарська діяльність підприємства і його розвиток здійснюється за рахунок самофінансування, а при недостатності власних фінансових ресурсів - за рахунок кредитних засобів, важливою аналітичною характеристикою є фінансова стійкість підприємства. Ефективність управління позиковими коштами полягає в тому, щоб залучати позикові кошти в такій мірі, щоб фінансова стійкість підприємства лишалася якнайвищою.

Фінансова стійкість - це визначений стан рахунків підприємства, що гарантує його постійну платоспроможність. У результаті здійснення якої-небудь господарської операції фінансовий стан підприємства може залишитися незмінним або покращитися, або погіршитися. Потік господарських операцій, які підприємство здійснює щодня, є, є причиною постійної зміни фінансової стійкості, причиною переходу з одного типу стійкості в інший. Знання граничних кордонів зміни джерел засобів для покриття вкладення капіталу в основні фонди чи виробничі запаси дозволяє генерувати такі потоки господарських операцій, що ведуть до поліпшення фінансового стану підприємства, до підвищення його стійкості.

Завданням аналізу фінансової стійкості є оцінка величини і структури активів і пасивів. Це необхідно, щоб відповісти на питання: наскільки організація незалежна з фінансової точки зору, росте чи знижується рівень цієї незалежності і чи відповідає стан його активів і пасивів завданням її фінансово-господарської діяльності.

На практиці застосовують різні методики аналізу фінансової стійкості. Проаналізуємо фінансову стійкість підприємства за допомогою абсолютних показників.

Узагальнюючим показником фінансової стійкості є надлишок чи недостатність джерел засобів для формування запасів і витрат, що визначається у вигляді різниці величини джерел засобів і величини запасів і витрат.

Для характеристики джерел формування запасів і витрат використовується кілька показників, що відбивають різні види джерел:

1. Наявність власних оборотних коштів;

2. Наявність власних і довгострокових кредитних джерел формування запасів і витрат чи функціонуючий капітал;

3. Загальна величина основних джерел формування запасів і витрат. У разі відсутності короткострокових кредитних засобів даний показник сумарно дорівнює другому.

Трьом показникам наявності джерел формування запасів і витрат відповідають три показники забезпеченості запасів і витрат джерелами формування. Розраховані показники наведено в Таблиці 2.11.

Таблиця 2.11

Показники, що характеризують забезпеченість підприємства ВАТ “Дарницький завод ЗБК” оборотними засобами за 2007- 2009 рр[2] .

Лише один з показників (К_с ) є меншим за нуль.

За допомогою цих показників визначається трикомпонентний показник типу фінансової ситуації:

Можливе виділення 4х типів фінансових ситуацій:

1. Абсолютна стійкість фінансового стану. Цей тип ситуації зустрічається вкрай рідко, являє собою крайній тип фінансової стійкості і відповідає наступним умовам: Кв ³ 0; Кп ³ 0; Кс ³ 0; тобто S= {1,1,1};

2.Нормальна стійкість фінансового стану, що гарантує платоспроможність: Кв < 0; Кп ³0; Кс ³0; тобто S={0,1,1};

3.Нестійкий фінансовий стан , сполучений з порушенням платоспроможності, але при якій усе-таки зберігається можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних засобів скороченням дебіторської заборгованості, прискорення оборотності запасів: Кв<0; Кп<0; Кс ³0; тобто S={0,0,1};

4. Кризовий фінансовий стан, при якому підприємство на межі банкрутства, оскільки в даній ситуації кошти, короткострокові цінні папери і дебіторська заборгованість не покривають навіть його кредиторської заборгованості: Кв < 0; Кп <0; Кс <0; тобто S={0,0,0}.

На досліджуваному підприємстві трикомпонентний показник фінансової стійкості S={0;1;1} у 2009 році що відповідає нормальній стійкості фінансового стану, а в 2007-2008 роках був S={1,1,1}, що означає, що фінансовий стан підприємства був абсолютно стійкий.

Отже можна говорити, що управління позиковими ресурсами здійснюється досить ефективно, бо при значному нарощуванню кредитних ресурсів фінансовий стан підприємства на кінець досліджуваного періоду характеризується нормальною стійкістю.

Хоча тенденція вказує на те, що при залученні кредитних коштів на поведінку даного показника необхідно звертати особливу увагу.

Рис.2.4.Показник фінансової стійкості ВАТ“Дарницький завод ЗБК” за 2007-2009 рр.

Розрахуємо кратність відсотків, щоб визначити, яка сума сплачених відсотків за користування кредитами припадає на одиницю прибутку (Табл. 2.13).

Таблиця 2.13

Показники кратності відсотків ВАТ “Дарницький завод ЗБК” за 2007 – 2009 рр.

Даний показник достатньо високий, але він проявляє тенденцію до зниження, що свідчить про те, що все менша частина прибутку припадає на плату за позикові ресурси ВАТ “Дарницький завод ЗБК”.

2.3. Аналіз ефективності використання позикових коштів

Як було показано в попередньому пункті, відбувається ріст дебіторської заборгованості і запасів. Це говорить про певну неефективність управління позиковими ресурсами. Особливо зниження ефективності управління позиковими ресурсами було в 2008 році, коли відбулося безпрецедентне для даного підприємства зростання дебіторської заборгованості (148%). Це означає, що значні суми, отримані підприємством по короткостроковим позикам (а в цей період відбулося стрімке зростання темпів залучення банківських кредитів, див. Табл.2.5) були в основній масі передані покупцям і замовникам (дебіторська заборгованість). Це є порушенням успішної фінансової політики, адже дебітори як правило кредитуються або на тих же самих умовах, на яких підприємство отримує кредити, або ж ще на більш м’яких. Проведений вище аналіз показав, що політика залучення кредитних коштів в оборот підприємства не зашкодила його ліквідності, але насторожує тенденція до зниження показників ліквідності

Розглянемо оборотність кредитних ресурсів (Табл. 2.14).

Таблиця 2.14

Показники оборотності кредитних ресурсів ВАТ“Дарницький завод ЗБК за 2007- 2009 рр.

Даний показник проявляє тенденцію до зниження (Рис.2.5), що за класичними уявленнями – явище негативне.

Проте дану тенденцію не можна вважати катастрофічною, так як в минулому, особливо в 2007 році підприємство надто мало використовувало позикові ресурси, що зумовило малу базу порівняння для їх оборотності. Хоча і позитивним явищем даний процес, безумовно, назвати не можна.

Рис. 2.5. Показник оборотності кредитних ресурсів ВАТ “Дарницький завод ЗБК” за 2007 –2009 рр.

Схожим чином поводить себе і показник рентабельності кредитних ресурсів (Табл. 2.15).

Таблиця 2.15

Розрахунок показника рентабельності кредитних ресурсів для ВАТ “Дарницький завод ЗБК” за період 2007 – 2009 рр.

Знову ж можна відмітити, що рентабельність кредитних ресурсів знижується, це явище водночас і негативне (менш ефективно використовуються банківські кредити) і позитивне (все більше кредитів вдається залучити підприємству для своєї діяльності, а отже росте довіра до підприємства з боку кредиторів).

Відповідно, кредитомісткість зростає. Так на 1 грн. валового доходу в 2007 р. припадало 2 коп. кредитів, а в 2009 – 5 копійок. Пов’язано це з усе більшою участю кредитних ресурсів у роботі підприємства.

Підприємство має дуже високу рентабельність кредитних ресурсів (Табл. 2.16), що свідчить про те, що даному підприємству вдається “не проїдати” позикові кошти, а направляти їх на отримання прибутку.

Таблиця 2.16

Рентабельність кредитних коштівВАТ “Дарницький завод ЗБК” за період 2007-2009 рр.

Тенденції до росту рентабельності і зниженню відсоткових ставок продовжувалися і в 2009 році, що є закономірним при певній економічній стабілізації в країні та посиленням конкуренції на ринку банківських послуг. Це призвело до подальшого росту диференціалу – до +20%, щоправда підприємство не ризикнуло і надалі стрімко (як у 2008 році) збільшувати коефіцієнт фінансового левериджу, що цілком виправдано з огляду на утримання фінансової стабільності та кредитоспроможності. Хоча багато хто в такій ситуації швидко і в дуже значному обсягу нарощують позикові ресурси з метою отримання значних прибутків в короткостроковому періоді, користуючись певним запасом довіри, що проявляється в тому, що партнери певний час не вимагають жорстко погашення поточних та короткострокових боргів, незважаючи на хиткий фінансовий стан. Має цей запас довіри і ВАТ “Дарницький завод ЗБК”, тому в 2009 році було б доцільно не знижувати темпи залучення в оборот кредитних коштів. Це дало бзначний фінансовийефект.
Висновки

Проаналізувавши ситуацію з залученням позикових коштів ВАТ “Дарницький завод ЗБК” та ефективності їх використання за досліджуваний період можна відмітити наступне:

ВАТ “Дарницький завод ЗБК” на протязі двох останніх років (2008-2009) активно використовує кредитні ресурси, нарощуючи їх обсяг.

Досліджуване підприємство вигідно відрізняється від більшості подібних високою часткою банківських кредитів в залучених коштах, що говорить про ефективну політику в співпрацюванні з банками.

Управління кредитними ресурсами на підприємстві здійснюється досить ефективно, з розумною долею обережності. Так при досить високому ефекту фінансового левериджу підприємство залучило досить значний обсяг кредитних ресурсів, збільшивши рентабельність власного капіталу і не втративши в той же час помітно фінансової стійкості, ліквідності та платоспроможності.

Водночас слід зазначити, що підприємство мало “запас” по всіх вищезгаданих показниках з 2007 року, тому можна було без особливою остороги залучати позикові кошти. Проте в 2009 році підприємство підійшло до межі, коли в майбутньому кожен крок по залученню і використанню кредитних ресурсів може призвести до втрати ліквідності, платоспроможності або погіршити фінансову стійкість підприємства.

З негативних моментів слід відмітити те, що підприємство на жаль, хоч і в меншій мірі, ніж більшість вітчизняних підприємств, але все-таки вносить свій вклад в кризу неплатежів, про що свідчить ріст дебіторської і кредиторської заборгованостей. Певною мірою неефективно проводилось управління позиковими ресурсами в 2008 році, коли підприємству вдалося стрибкоподібно наростити обсяги кредитних ресурсів, але використані вони були вкрай неефективно – значна їх частина пішла на кредитування покупців і замовників (дебіторська заборгованість) без всякої фінансової вигоди підприємству. Хоч і незначна, але наявна тенденція до зниження показника фінансової стійкості та підвищення суми сплачених відсотків на одиницю прибутку вказує, що саме на ці показники підприємство має звертати особливу увагу при залученні кредитних ресурсів.

В цілому ефективність управління позиковими коштами можна оцінити як добру, проте в подальшому через вищезгадані чинники, управління позиковими коштами підприємства має бути значно обережнішим.

Для підвищення ефективності управління позиковими ресурсами в процесі виконання роботи була розроблена модель, яка на основі статистичних зв’язків між основними статтями балансу та чистим доходом від реалізації продукції дозволяє отримати прогнозні значення статей балансу з достатньою точністю. Це дозволяє забезпечити діяльність підприємства в заданому обсязі.

На основі розробленої моделі можна провадити розрахунок обсягів додаткового фінансування діяльності підприємства, для забезпечення необхідного обороту, контролюючи при цьому основні показники фінансового стану підприємства, з метою утримання їх на нормативному рівні. Модель може коригуватися в подальшій діяльності підприємства, з метою врахування тенденцій господарської діяльності. Для цього в статистичні розрахунки необхідно включати нові дані статей балансу та результатів діяльності. За отриманими результатами в роботі розраховано необхідні обсяги додаткового фінансування діяльності ВАТ “Дарницький завод ЗБК” на 2011 рік які забезпечують одночасно ріст обсягів реалізації і фінансову стійкість та ліквідність підприємства.

Маючи на балансі досить значну дебіторську заборгованість підприємство може використовувати факторинг, як форму банківського кредитування, однак можливості підприємства в цьому напрямку управління залученням позикових ресурсів обмежені, з огляду на те, що банки поки що дуже рідко йдуть на фінансування по схемі факторингу.

Проведений аналіз стану управління позиковими ресурсами на підприємстві свідчить, що, навіть за складних нинішніх умов господарювання, підприємство може ефективно залучати і використовувати позикові ресурси.

Література

1. Господарський кодекс України від 16 січня 2008 року N 436-IV. З наступними змінами і доповненнями.

2. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону N 283/97-ВР від 22.05.97. З наступними змінами і доповненнями.

3. Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” вiд 16.07.1999 № 996-XIV. З наступними змінами і доповненнями.

4. Закон України „Про господарські товариства” N 1576-XІІ від 19 вересня 1991. З наступними змінами і доповненнями.

5. Закон України „Про фінансовий лізинг” від 16.12.1997 № 723/97-ВР. З наступними змінами і доповненнями.

6. Бланк И.А. Стратегия и тактика управления финансами. Киев, МП „ИТЕМ лтд”, СП „АДЕФ-Украина”, 1996. – 534 с.

7. Вакуленко Є.В., Островська О.А. Вплив банківських кредитів на фінансовий стан підприємств// Фінанси України.- 2000.- №9.- С. 40-42.

8. Гончаров А.Б. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник. – Х.:ВД «ІНЖЕК», 2008 р. – 240 с.

9. Грачова Р. Як визначити реальний фінансово-майновий стан свого підприємства // Дебет-Кредит. – 2000. –№34.

10. Гребельник О.П., Романовський О.О. Основи зовнішньоекономічної діяльності. –К.: Деміург, 2008. – 296 с.

11. Кожанова Є. П., Отенко І. П. Економічний аналіз: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни- X.: ВД «ІНЖЕК», 200 4. –208 с.

12. Крейнина М.Н. Финансовая устойчивость предприятия: оценка и принятие решений // Финансовый менеджмент. –2001. –№2

13. Лахтіонова Л. А. Фінансовий аналіз сільськогосподарських підприємств: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 200 4. — 365 с.

14. Методи оцінювання і планування економічних показників діяльності підприємства: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.06.01 / І.Б. Олексів / Нац. ун-т "Львів. політехніка". — Л., 2008. — 18 с.: рис., табл. — укp.

15. Планування економічної безпеки підприємств в умовах ринкової економіки: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.06.01 / Т.Б. Кузенко; Європ. ун-т фінансів, інформац. систем, менеджменту і бізнесу. — К., 2004. — 18 с.: рис. — укp.

16. Планування економічної безпеки підприємств в умовах ринкової економіки: Дис... канд. екон. наук: 08.06.01 / Т.Б. Кузенко; Європ. ун-т фінансів, інформац. систем, менеджменту і бізнесу. — К., 2005. — 171 с.: рис. — укp.

17. Рясних Є.Г. Основи фінансового менеджменту. Навчальний посібник. –К.: Скарби, 2008. –238 с.

18. Самойлов Л.Л. Практические выводы по результатам анализа финансовых показателей.// Статья с сервера „Корпоративные финансы” - http://www.cfin.ru/finanalysis/inec_analysis.shtml

19. Тарасенко Т.В. Економічний аналіз. Навчальний посібник. -3-тє видання, перероблене. –Львів: „Новий Світ –2000”, 200 5. –344 с.

20. Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. Планування діяльності підприємства. Навч. посіб. – К.:”Каравела”, 2008. – 432 с.

21. Ткаченко Н.М. Теоретико-методологічні проблеми формування бухгалтерського фінансового обліку. К:”А.С.К.”, 2001. – 348 с.

22. Федонін О. С, Рєпіна І. М., Олексюк О. І. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навч. посібник. —К.:КНЕУ, 2005. —316 с.

23. Філімоненков О.С. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 200 6. – 360 с.

24. Фінанси підприємств: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / Л.Д.Буряк, Є.В.Вакуленко, А.П.Куліш та ін. - К.: КНЕУ, 2008.-С.98-128.

25. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с.

26. Фінансова стійкість підприємств торгівлі та її забезпечення в умовах трансформації національної економіки: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.04.01 / І.М. Бурденко; Укр. акад. банк. справи. — Суми, 2007. — 19 с. — укp.

27. Фінансове забезпечення діяльності малих підприємницьких структур: Дис... канд. екон. наук: 08.04.01 / М.Д. Бедринець; Нац. акад. держ. податк. служби України. — Ірпінь, 2003. — 19 с.: табл. — укp.

28. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. / Г.В.Митрофанов, Г.О.Кравченко, Н.С. Барабаш та ін.; За ред. проф. Г.В. Митрофанова. - К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т: 2007, - 301 с.

29. Фінансовий менеджмент./За ред. Проф. Г.Г.Кірейцева. – Київ:ЦУЛ, 2004. –496 с.

30. Швиданенко Г. О., Олексюк О. І. Сучасна технологія діагностики фінансово-економічної діяльності підприємства: Монографія. — К.: КНЕУ, 2007. — 192 с.

31. Шеремет А.Д. Методика финансового анализа. М:Инфра-М, 1996. – 176 с.

32. Шеремет О.О. Фінансовий аналіз. Навчальний посібник. — К.: Міленіум, 200 5.-160 с.

33. Гроші та кредит: Підручник за ред.професора Б.С.Івасіва.- К.:КНЕУ. 1999.404 с.

34. Деньги. Кредит. Банки: Учебник для вузов Е.Ф.Жуков, Л.М. Максимова, А.В. Печникова м др.; Под.ред.проф.Е.Ф.Жукова.-М.:Банки й биржи, ЮНИТИ, 1999 -622с.

35. Сторожук О. Довгостроковий кредит як джерело формування та відтворення основних фондів підприємства // Вісник Податкової служби України. –2009. –№32.

36. Петленко Ю.В. Оптимізація джерел фінансових ресурсів підприємств. // Фінанси України. — 2000. — № 6. — С. 90-98.

37. Ареф’єва О.В. Реструктуризація системи управління фінансовими ресурсами підприємства // Актуальні проблми економіки. – 2001. - №11-12. – С.17-26.

Додаток А . Баланс ВАТ “Дарницький завод ЗБК”

Додаток Б. Звіт про фінансові результати ВАТ “Дарницький завод ЗБК”

Додаток В. Надходження коштів на розрахунковий рахунок ВАТ “Дарницький завод ЗБК” за 2007-2009 рр [3] .

[1] Тут і надалі розрахунки згідно даних додатків А-Б

[2] Дані на кінець відповідного року

[3] За даними регістрів бухгалтерського обліку рах. 311