Організація Об’єднаних Націй
Організація Об’єднаних Націй – це універсальна й найавторітетніша міжнародна організація сучасності, покликана сприяти розвитку головних політичних проблем, що постають перед людством. Політична діяльність ООН нерозривно пов’язана з вирішенням економічних і соціальних завдань.
Економічна і соціальна рада ООН (ЕКОСОР) і органи, що діють під її егідою. В обов’язки ЕКОСОР входять організація досліджень і підготовка доповідей та рекомендацій з широкого кола міжнародних економічних, соціальних та ін. питань. Її членами є 54 країни, що обираються на трирічний термін, третина всього складу щорічно поновлюється.
Компетенція ЕКОСОР охоплює такі проблеми та завдання:
- стан світової економіки і соціальних процесів
- стан міжнародної торгівлі
- проблеми охорони навколишнього середовища
- проблеми соціально-економічної статистики
- проблеми природних ресурсів
- регіональне співробітництво
- роль держави й кооперативних секторів в економіці країн, що розвиваються.
З початку 90-х років ЕКОСОР стала приділяти більше уваги постсоціалістичним країнам Східної Європи, видавати дослідження з їхньої проблематики.
Конференція ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД). Цей міжнародний орган покликаний регулювати всесвітні торговельні відносини. Справа в тому, що Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) створена і діяла поза рамками ООН. Тому виникла необхідність створити у структурі ООН незалежний і універсальний орган для регулювання від імені світового співробітництва складних проблем міжнародної торгівлі. З цією метою у 1964 році був заснований автономний орган ООН для сприяння міжнародної торгівлі, веденню переговорів і для розробки міжнародних договір та рекомендацій у цій сфері.
До його складу нині входять близько 170 держав. Головний орган ЮНКТАД – конференція з сировинних товарів, з готових виробів і напівфабрикатів, із судноплавства, передання технологій, з економічного співробітництва між країнами, що розвиваються та ін. так на першій сесії ЮНКТАД у 1964 р. був схвалений документ “Принципи міжнародних торговельних відносин та торговельної політики”. Цей документ уперше в практиці ООН зафіксував спроби узагальнити позитивний досвід міжнародної торгівлі й торговельної політики, виділяють основні принципи такої політики й покласти їх в основу міжнародних торговельних зв’язків. Зокрема, проголошено такі принципи, як рівність і суверенітет у торгівлі, взаємна вигод, відмова від дискримінації, поширення режиму найбільшого сприяння в торгівлі, надання численних пільг країнам, що розвиваються, тощо.
Сформульовані в документах принципові положення стали в 70-х роках базою для постановки завдань у рамках платформи нового міжнародного економічного порядку.
Організація Об’єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО).
У 1987 році ЮНІДО зазнала серйозної організації з метою підвищення ефективності її роботи на місцях. Так, заснована консультаційний комітет представників на місцях для розробки основних принципів щодо відбору, наймання, призначення, розміщення, надання звітності, керування й оцінки діяльності старих радників з промислового розвитку в регіонах. Значно підвищено оперативну цінність ЮНІДО, чому сприяло створення Секції комплексних промислових проектів. Це секція відповідальна з розробку й керівництво спільними програмами технічного співробітництва з Продовольчою і сількогосподарською організацією ООН (ФАО), а також за управління проектами на стадії розробки. Протягом року ЮНІДО опрацювали більше ніж 100 міжнародних і глобальних проектів для країн Латинської Америки й Азії в усіх галузях економіки та підготовки кадрів.
Спеціальні програми в структурі ООН.
Значне місце в системі міжнародних організацій ООН посідають спеціальні програми. Це насамперед: Програма розвитку ООН (ПРООН), Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Програма ООН із навколишнього середовища (ЮНЕП), Університет ООН (ЮНЮ) та Навчальний і науководосвідний інститут ООН (ЮНІТАР) заснований 1963 році. Основна функція інституту – підготовка адміністративних і дипломованих кадрів головним чином для країн, що розвиваються.
Важливу роль у регулюванні міжнародної торгівлі, в подоланні перепон для її розвитку, відіграють міжнародні економічні організації. Одна з основних серед них – Генеральна угода з тарифів та торгівлі (ГАТТ). Договір про створення ГАТТ був підписаний 23 країнами в 1947 році та набрав чинності в 1948 році.
31 грудня 1995 року у зв’язку з затвердженням світової торговельної організації ГАТТ припинила своє існування.
ГАТТ – багатостороння угода, яка закріпила правові норми, правила ведення та державного регулювання взаємної торгівлі країн-учасниць. ГАТТ була однією з найбільших міжнародних економічних організацій, сфера діяльності якої охоплювала 94% обсягу світової торгівлі.
Правовий механізм ГАТТ базується на низці принципів та норм:
- недискримінацією торгівлі, що забезпечує взаємним наданням, з одного боку, режиму найбільшого сприяння відносно експортних, імпортних та транзитних операцій і пов’язаний з ними митних зборів, а з іншого – національного режиму, який прирівнює в правах товари імпортного і вітчизняного виробництва щодо внутрішніх податків та зборів, а також правил, які регулюють внутрішню торгівлю;
- взаємне надання органами, що договорюються, тих прав, переваг та пільг, якими користується у них будь-яка третя держава. Цей принцип поширюється на ввіз та вивіз товарів, митні збори, мореплавство, правове становище юридичних та фізичних осіб;
- використання переважно митних засобів захисту національного ринку, усунення імпортних квот та інших міжнародних обмежень;
- розв’язання виниклих торгових спорів шляхом переговорів;
- взаємність у наданні торгово-політичних поступок.
ГАТТ вела свою діяльність за допомогою багатосторонніх переговорів, які об’єднувались у раунди. Ці раунди привели до десятикратного скорочення серед митного збору.
На початок 1996 року в ГАТТ налічувалося близько 130 країн. З січня 1996 року ГАТТ змінила Світова організація торгівлі (СОТ). Її членами-засновниками стали 82 країни. В 1998 році членами СОТ були вже 132 країни.
Незважаючи на формальну складовість СОТ за рядом параметрів відрізняється від ГАТТ. На відміну від ГАТТ, СОТ не пов’язана з ООН. СОТ – це система вироблених на багатостронній основі міждержавних угод, спрямованих в остаточному підсумку на забезпечення доступу держав на ринки одна одної на односторонній основі.
Окрім ГАТТ, що регулює міжнародну торгівлю товарами, СОТ охоплює ще низку угод:
- Генеральну угоди про торгівлю послугами;
- Угоду щодо торговельних аспектів прав інтелектуальної власності;
- Пакет пов’язаний з ГАТТ угод з питань митно-правових та потарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі, захисних застережень, про субсидії та компенсаційні заходи, про митну вартість, про технічні бар’єр в торгівлі.
Уже після створення СОТ деякі розвинені країни Заходу дедалі настійливіше почали закликати до узагальнення торговельних режимів від трудових до економічних стандартів. Адже країни, в яких ці стандарти нижчі отримують “неринкові” переваги за рахунок низьких витрат виробництва.
У ході першої конференції країн-членів СОТ на рівні міністрів (грудень 1996 рік) були сформульовані й інші проблеми, які розв’язуватиме СОТ: складування обмежень з боку США та ЄС на ввезення текстильних товарів з азійських країн, тобто активне поширення угод про преференційну торгівлю між групами країн; ліберизація ринку інформаційних технологій та фармацевтики; ліберизація ринку фінансових послуг; переміщення робочої сили, морського транспорту.
Крім того СТО має вирішувати питання, поставлені ще на Уругвайському раунді ГАТТ: про охорону інтелектуальної власності, санітарний та фінансовий контроль, який також може стати перешкодою на шляху вільної торгівлі.
Література:
Світова економіка: Підручник /А.С. Філішенко, О.І. Рогач, О.І. Шнирков та ін. – К., Либідь, 2000.
|
