Курсовая работа: Прогнозування банкрутства підприємства ЗАТ Кримвтормет

ЗМІСТ

Вступ

1.Загальна характеристика банкрутства підприємства

1.1 Сутність та види банкрутства

1.2 Причини та фактори виникнення фінансової кризи підприємства

2. Застосування різних методичних підходів при діагностиці банкрутства ЗАТ «Кримвтормет»

2.1. Методологічні підходи до прогнозування банкрутства підприємств, розповсюджені у закордонній практиці

2.2. Методологічні підходи до прогнозування банкрутства підприємств, розповсюджені у вітчизняній практиці

2.3. Оцінка фінансового стану підприємства

3. Антикризове управління підприємством

3.1. Особливості санації банкрутства

3.2. Шляхи фінансового оздоровлення суб’єкта господарювання

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Банкрутство підприємств є відносно новим явищем для економіки України. Практика показує, що в умовах нестабільності економіки, грошового дефіциту, часто змінюваного законодавства, багато підприємств стають неплатоспроможними, що може призвести до їх банкрутства.

Питанню аналізу банкрутства підприємств в економічній науці приділяється значна увага. Це зумовлене тим, що:

банкрутство певного суб’єкта господарювання призводить до порушення макроекономічної рівноваги;

від того, на скільки об’єктивно проведено оцінку ступеня ймовірності банкрутства підприємства, залежить ціна підприємства, його інвестиційна привабливість, що також негативно відбивається на економічних інтересах держави.

Таким чином, аналіз діагностики банкрутства і підтримки платоспроможності підприємства є досить актуальними в Україні.

Актуальність і необхідність розв’язання проблем розробки заходів попередження та уникнення банкрутства і будь-яких кризових ситуацій на підприємствах різної форми власності визначили і обумовили мету даної роботи. Вона полягає в узагальненні теоретичних положень та практики щодо аналізу ймовірності банкрутства підприємств та визначення заходів щодо попередження та уникнення банкрутства на прикладі підприємства.

Завданнями даної роботи являються:

визначення сутності та причин виникнення банкрутства підприємства;

визначення факторів внутрішнього та зовнішнього середовища, що зумовлюють фінансову кризу на підприємстві;

визначення і аналіз системи показників оцінки стану платоспроможності підприємства;

дослідження і порівняння методологічних підходів до прогнозування банкрутства підприємств, що розповсюджені в закордонній та вітчизняній практиці;

здійснення аналізу ймовірності банкрутства за різними моделями, зробити розрахунки на прикладі даних підприємства;

розробка програми антикризового управління підприємством і пошук шляхів фінансового оздоровлення підприємства та ін..

Дана проблема знайшла своє відображення в дослідженнях багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених: А.Подольська, Г.Савицька, С.Брукса, Т.Мітчела, К.Мастерса, М.Білик, Є.Мниха, М.Білухи, О.Терещенка, В.загорського, Т.Тарасенка та інших. Значна кількість робіт економістів присвячена організації антикризового управління на підприємстві, а також велика увага приділена прогнозуванню кризового стану на підприємстві.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Сутність та види банкрутства

У практиці розвитку країн із ринковою економікою банкрутство виступає як механізм регулювання та саморегулювання економіки і, насамперед, дотримання виконання зобов'язань суб'єктами господарювання.

Банкрутство, як елемент ринкових відносин, стало реальністю і сучасної української економіки. Сьогодні ще багато керівників не хочуть вірити в те, що їхні підприємства можуть бути визнані банкрутами. Таке ставлення пояснюється тим, що протягом попередніх десятиліть економіка розвивалася не за законами ринку, а була наслідком тогочасної державної політики, негативними особливостями якої, зокрема, є:

- довготривалий період функціонування господарюючих суб'єктів у середовищі централізованого розподілу та планування;

- велика питома вага в економіці підприємств-гігантів, що спеціалізувалися на випуску певних видів продукції;

- дуже високий процент морального і фізичного зносу основних фондів на багатьох вітчизняних підприємствах, зокрема, висока питома вага в активах застарілого обладнання і техніки.

Усе перелічене вище визначило особливу схильність вітчизняних господарюючих суб'єктів до кризових явищ, що виявилося у втраті фінансової стійкості, виникненні неплатоспроможності і, як наслідок, у банкрутстві [16, c. 157].

Відповідно ж до статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30 червня 1999 року, банкрутство — це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури [1, c. 20].

Існують різні підходи до визначення терміну банкрутства. Так, Шеремет А. Д. під банкрутством суб'єкта господарювання розуміє його нездатність фінансувати поточну операційну діяльність і погасити термінові зобов'язання. Банкрутство є наслідком розбалансованості економічного механізму відтворення капіталу суб'єкта господарювання, результатом його неефективної цінової, інвестиційної і фінансової політики [16, c. 158].

Білоліпецький Н. П. дає визначення банкрутства суб'єкту господарювання, як його крах, викликаний технічною або фізичною нездатністю суб'єкта господарювання погасити взяті на себе фінансові зобов'язання. Банкрутство суб'єкта господарювання — це стан, коли реальна ринкова вартість активів фірми нижче суми її зобов'язань[16, c. 158].

На думку Скворцова М. М., банкрутство означає фінансову неспроможність підприємства, що виявляється у перевищенні витрат на виробництво продукції над виторгом від її реалізації [16, c. 158].

Константінова А. В. зазначає, що поняття банкрутства характеризується різними його видами. Вона виділяє реальне, технічне, навмисне та фіктивне банкрутство та пояснює кожне з цих понять (Рис. 1.1) [16, c. 159].

Афанасьев Р. звертає увагу на необхідність законодавчо закріпити у господарському праві поняття «фіктивне банкрутство» та «навмисне банкрутство», адже застосовуються вони лише в кримінальному праві України [19, c. 205]. Стаття 156-3 Кримінального кодексу України «Фіктивне банкрутство» визначає його як свідомо неправдиву заяву громадянина-засновника або власника суб'єкта підприємницької діяльності, а також посадової особи — суб'єкта підприємницької діяльності, про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів та зобов'язань перед бюджетом.

Рис. 1.1. Види банкрутства підприємства

Банкрутство завжди зачіпає інтереси багатьох осіб:

- підприємств кредиторів, які повинні встигнути заявити свої вимоги і претензії для того, щоб вони були враховані при погашенні боргів за рахунок майна банкрута;

- найманих працівників, з якими, у першу чергу, мають бути здійснені розрахунки, а також яким забезпечені певні гарантії при звільненні;

- підприємств, що можуть виступити в ролі санаторів і тому зацікавлені у створенні досконалого механізму банкрутства.

Банкрутство — складний процес, який може бути охарактеризований з різних боків: юридичного, управлінського, організаційного, фінансового, обліково-аналітичного тощо. Процедура банкрутства є кінцевою стадією невдалого функціонування підприємства, якій, зазвичай, передують стадії нормальної ритмічної роботи і фінансових ускладнень.

Ринкова економіка, яка протягом багатьох десятиліть і століть є основою розвитку західних країн, розробила визначену систему контролю, діагностики і по можливості захисту підприємств від повного краху, або систему банкрутства і підтримки підприємства (Рис. 1.2) [16, c. 160].

Рис. 1.2. Система банкрутства підприємств

Універсальність цієї системи робить її придатною для застосування в Україні, однак слід враховувати особливості національної економічної політики та існуючий у ринковій економіці західних країн механізм захисту підприємств і запобігання їх від банкрутства.

Система банкрутства включає в себе низку логічних, причинно-наслідкових, організаційних і методичних процедур, які забезпечуються державними органами влади. Мета створення і приведення в дію системи банкрутства в Україні — необхідність структурної перебудови господарства держави відповідно до ринкового попиту населення за умови досягнення прибуткової діяльності основних структур, які виробляють товари і послуги.

Як свідчить світова практика, досягнення цієї мети відбувається при дотриманні основних принципів системи банкрутства (Рис. 1.3) [16, c. 161].

Рис 1.3. Принципи створення та приведення в дію системи банкрутства

Особливої уваги потребує детальне вивчення причин виникнення банкрутства. Це, в свою чергу, допомогло б у розробці конкретних шляхів недопущення банкрутства, що є вкрай необхідним, особливо в сучасних умовах.

1.2 Причини та фактори виникнення фінансової кризи підприємства

Загрозу неплатоспроможності та банкрутства підприємства на практиці пов'язують із фінансовою кризою, під якою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей його впливу на фінансові відносини. Розрізняють три фази фінансової кризи:

фаза, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві доцільно поділити на зовнішні та внутрішні (Рис.1.4) [16, c. 163].

Рис. 1.4. Фактори зовнішнього та внутрішнього середовища, що зумовлюють фінансову кризу на підприємстві

До зовнішніх чинників, які призводять до банкрутства підприємства відносять:

- економічні причини — спад виробництва, збільшення кількості збиткових підприємств, зростання дебіторської і кредиторської заборгованості, неплатоспроможність підприємств-партнерів тощо;

- політичні причини— політична нестабільність держави, недосконалість законодавства, високий рівень податків тощо;

- демографічні причини— структура населення, рівень добробуту та інші фактори, що визначають розмір і структуру споживання, платоспроможний попит населення тощо;

- інші причини — загальний рівень культури (виробництва, поживання), посилення міжнародної конкуренції, банкрутство боржників підприємства, загальний розвиток науки і техніки, рівень технологій тощо.

Внутрішніми причинами виникнення банкрутства підприємства можуть бути:

дефіцит власних оборотних активів, недосконалість механізму ціноутворення;

бездіяльність юридичних служб підприємства;

відсутність контролю за договірними відносинами;

значна питома вага непродуктивних втрат;

зростання дебіторської та кредиторської заборгованості;

неефективне використання ресурсів, збільшення витрат;

перевищення темпів росту витрат над темпами росту виручки від реалізації;

збиткова діяльність підприємства;

відсутність на підприємстві заздалегідь визначеної стратегії;

недосконалість організаційної структури;

втрата ринків збуту продукції з причин незадовільної якості рівня маркетингу;

недосконала технологія виробництва;

втрата культури виробництва і культури підприємства, яка включає професійно-кваліфікаційний склад персоналу, технічний рівень виробництва, соціально-психологічну атмосферу управлінського персоналу і всього колективу, його зацікавленість в ефективній роботі.

Під дією названих причин та факторів, які взаємопов'язані, може відбутися розлад організаційного, економічного і виробничого механізмів функціонування підприємства, з'являються симптоми банкрутства (Рис.1.5.) [13, c. 420].

Рис. 1.5. Розвиток симптомів банкрутства

Аналізуючи праці Іванова Г. П. [16, c. 166], можна зробити більш детальну класифікацію причин виникнення банкрутства підприємств (Табл. 1.1.). Наведена класифікація враховує не тільки всі напрямки виникнення причин банкрутства в сучасних умовах, а й сприяє їх акумуляції з метою усунення або впливу на них.

Таблиця 1.1.

Класифікація причин виникнення банкрутства

У цілому, всі названі причини кризи досить тісно взаємопов'язані та створюють складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Досліджуючи діяльність того чи іншого підприємства, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виділити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як правило, зводяться до вище перелічених.

Типовими наслідками впливу вказаних причин та факторів на фінансово-господарський стан підприємства є: втрата клієнтів та покупців готової продукції; зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції, неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей; підвищення собівартості продукції та різке зниження продуктивності праці; збільшення розміру неліквідних оборотних активів та наявність понаднормових запасів; виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та підвищення плинності кадрів; підвищення тиску на ціни; суттєве зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

Таблиця 1.2.

Фактори, що зумовлюють різні види криз

Другим параметром фінансової кризи є її вид. Розрізняють три види кризи:

- стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху);

- криза прибутковості (систематична збитковість діяльності зменшує власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);

- криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

Основні фактори, які зумовлюють кожний із наведених видів кризи, подані в таблиці 1.2.

Між окремими видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричиняє кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності.

Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї. Проте керівники більшості вітчизняних підприємств не змогли своєчасно адаптуватися до нових умов господарювання, за браком належної кваліфікації або навіть зумисне довели свої підприємства до межі банкрутства [13, c. 340].

Отже, банкрутство підприємств — це наслідок глибокої фінансової кризи, система заходів щодо управління якою не дала позитивних результатів.

2. ЗАСТОСУВАННЯ РІЗНИХ МЕТОДИЧНИХ ПІДХОДІВ ПРИ ДІАГНОСТИЦІ БАНКРУТСТВА ЗАТ «КРИМВТОРМЕТ»

Діагностика кризи розвитку підприємства — це система ретроспективного, оперативного і перспективного цільового аналізу, спрямованого на виявлення ознак кризового стану підприємства, оцінку загрози його банкрутства та (або) подолання кризи. Діагностика кризи визнається одним з необхідних етапів процесу антикризового управління, оскільки саме її результати дають змогу визначити ступінь розвитку кризи, її масштаби, реальність та очікуваний час виникнення ситуації банкрутства, обґрунтувати заходи, необхідні для її подолання, оцінити можливості підприємства щодо подолання кризи та прогнозування наслідків подальшого розвитку ситуації.

Фундаментальна діагностика банкрутства підприємств характеризує систему оцінки параметрів кризового фінансового розвитку підприємства, яка здійснюється на основі методів факторного аналізу та прогнозування.

Основними цілями фундаментальної діагностики банкрутствам:

поглиблення результатів оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, отриманих у процесі експрес-діагностики банкрутства;

підтвердження отриманої попередньої оцінки масштабів кризового фінансового стану підприємства;

прогнозування розвитку окремих факторів, що спричиняють загрозу банкрутства підприємства, та їхніх негативних наслідків;

оцінка та прогнозування здатності підприємства до нейтралізації загрози банкрутства за рахунок внутрішнього фінансового потенціалу.

В процесі здійснення фундаментального аналізу використовуються наступні методи:

алгоритм інтегральної оцінки загрози банкрутства підприємства, що ґрунтується на використанні закордонних методик прогнозування ймовірності банкрутства;

кореляційний аналіз. Цей метод використовується для визначення ступеня впливу окремих факторів на характер кризового фінансового; розвитку підприємства. Кількісно ступінь цього впливу може бути виміряний за допомогою одно- або багатофакторних моделей кореляції. За результатами такої оцінки проводиться упорядкування окремих факторів за ступенем їхнього негативного впливу на фінансовий розвиток підприємства;

СВОТ-аналіз (SWOT-analysis).

Рис. 2.1. Напрями прогнозування ймовірності банкрутства

Розрізняють, три основні напрямки прогнозування ймовірності банкрутства підприємства (рис. 2.1) [16, c. 166-167].

У той же час, методологічні підходи до прогнозування банкрутства підприємств, розповсюджені у закордонній практиці, можна поділити на два напрямки: розрахунок індексу платоспроможності та використання системи формалізованих та неформалізованих критеріїв.

2.1 Методологічні підходи до прогнозування банкрутства підприємств, розповсюджені у закордонній практиці

Важливе значення при виборі підходу відведено економіко-математичному моделюванню і методу експертних оцінок. Економіко-математичне моделювання дозволяє з певним ступенем ймовірності визначити динаміку показників у залежності від зміни факторів, що впливають на розвиток фінансових процесів у майбутньому.

Найбільш широке застосування серед методів прогнозування банкрутства отримала багатофакторна Z-модель (індекс) Альтмана, розроблена Едвардом Альтманом в 1968 році і наведена у додатку 1.

З метою визначення доцільності використання в умовах української економіки закордонних методик прогнозування банкрутства підприємств проведемо діагностику банкрутства підприємства ЗАТ «Кримвтормет».

Сіферопольське закрите акціонерне товариство «Кримвтормет» створене 22.08.1996 року. Статутний фонд підприємства становить 5160710 грн. з загальною кількістю акціонерів – 1000 осіб, кількість працівників становить 459 чол. Основне виробництво підприємства складають:

оброблення металевих відходів та брухту чорних металів;

оброблення брухту та відходів кольорових металів;

виробництво металевих деталей для столярних та теслярських виробів.

Майно Товариства складається з основних засобів та обігових коштів, а також цінностей, вартість яких відображена в балансі. ЗАТ «Кримвтормет» має самостійний баланс (додатки В, Е, Л), поточний та валютний рахунки в установах банку, печатку зі своєю назвою, фірмову марку та торговий знак. Щорічно підприємство складає «Звіт про фінансові результати» (додатки Г, Ж, М), «Звіт про рух грошових коштів» (додатки Д, К, Н), «Звіт про власний капітал» [29, 30, 31].

У таблиці 2.1. представлені результати розрахунку індексу кредитоспроможності підприємства за п’ятифакторною моделлю Альтмана за 2005-2007роки [14, c. 68].

Таблиця 2.1.

Прогнозування ймовірності банкрутства підприємства за п’ятифакторною моделлю Альтмана (станом на кінець року)

Здобуті в процесі розрахунків значення Z-показника можна інтерпретувати так:

Z<1,8 – ймовірність банкрутства дуже висока;

1,8<Z <2,7 – ймовірність банкрутства дуже висока;

2,7<Z <2,9 – банкрутство можливе;

Z>3 – ймовірність банкрутства дуже низька.

Результати проведених розрахунків за п’ятифакторною моделлю Альтмана свідчать, що ймовірність банкрутства ЗАТ «Кримвтормет» у 2005-2006 рр. була дуже низькою, так як Z>3, але у 2007 році спостерігається тенденція до зменшення Z – показника, а, отже, до збільшення ймовірності банкрутства. У 2007 році ЗАТ «Кримвтормет» має дуже високу ймовірність банкрутства, так як Z – показник приймає значення, нижче за критичне, і на кінець 2007 року складає 1,01. Дане зменшення Z - показника пов’язане:

зі збільшенням поточних зобов’язань у підприємства,

із значним зменшенням фінансового результату від звичайної діяльності. У 2006 – 2007 рр. підприємство мало збитки;

зі зменшенням власного капіталу. У 2007році власний капітал ЗАТ «Кримвтормет» зменшився на 49,9% у порівнянні з 2005 р.;

зі зменшенням чистої виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). У 2007 році чиста виручка від реалізації продукції зменшилась на 48,3% в порівнянні з 2005 роком.

Українські підприємства можуть застосовувати тест, який запропонований Е.Альтманом у 1983 році для підприємств, акції яких не котирувалися на біржі. Критичне значення Z = 1,23. Вона має наступний вигляд:

Z = 0,717Х₁ +0,847Х₂ +3,107Х₃ +0,42Х₄ +0,995Х₅ (2.1.)

де: Х₄ =балансова вартість власного капіталу / позиковий капітал

Якщо: Z < 1,23, то підприємству у найближчі 2-3 роки загрожує банкрутство;

Z > 1,23, то підприємство має стійкий фінансовий стан.

Широке застосування моделі Альтмана в зарубіжній практиці обумовлено наступними її позитивними якостями:

модель включає невелику кількість показників, що забезпечує низьку трудомісткість її використання при достатньо високій точності результатів;

передбачає інтегральну оцінку і дає можливість порівняння стану різних об’єктів;

інформація для розрахунку всіх показників доступна і міститься в основних формах звітності;

існує можливість не тільки прогнозування банкротства, але і оцінка зони ризику [10, c. 24-25].

Усе це робить модель Альтмана привабливим інструментом прогнозування банкрутства і пояснює неодноразові спроби вітчизняних вчених адаптувати її і використовувати для українських підприємств. При цьому, моделі вітчизняних науковців, у спробі адаптації моделі Альтмана, містять показники звітності схожі за значеннями з американськими показниками. Проте більшість авторів наводять моделі Альтмана з досить різними за вагомістю показниками, що обумовлено розходженнями в обліку окремих показників, впливом інфляції на їх формування, невідповідністю балансової та ринкової вартості окремих активів, та інших об'єктивних причин. Також, при використанні моделі Альтмана виникають труднощі, які пов’язані з тим, що Альтман не врахував галузеві особливості господарювання і різноманітність конкурентного середовища, в якому діють підприємства. Це робить проблемним адекватне використання Z - моделі для прогнозування банкрутства підприємств в Україні.

Ідеї Альтмана були продовжені Спрінгейтом, який побудував модель на підставі дослідження впливу 19 фінансових показників (додаток А). Вважається, точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить 92 %, однак з часом цей показник зменшується. Якщо Z-показник за цією моделлю нижчий за 0,862, то підприємство є потенційним банкрутом [16, c. 170].

У таблиці 2.2. представлені результати розрахунку ймовірності банкрутства ЗАТ «Кримвтормет» за моделлю Спрінгейта за 2005-2007 роки.

Таблиця 2.2.

Прогнозування ймовірності банкрутства підприємства за моделлю Спрінгейта (станом на кінець року)

Таким чином, у результаті розрахунків за моделлю Спрінгейта, можна сказати, що ймовірність банкрутства ЗАТ «Кримвтормет» у 2005 році була дуже низькою, так як Z > 0,862, але у 2006-2007 рр. показник мав тенденцію до значного зниження і вже на 2007рік становив 0,12, що значно нижче нормативного значення. Це свідчить про те, що за цією моделлю ЗАТ «Кримвтормет» можна вважати потенційним банкрутом. Кризова ситуація на підприємстві склалася в результаті отримання підприємством за останні 2 роки збитків; значного зниження робочого капіталу; скорочення обсягу продаж майже в 2,5 рази.

Роман Ліс адаптував методику Альтмана для Великобританії, граничне значення Z дорівнює 0,037, нижче якого виникає висока загроза банкрутства підприємства (додаток А) [16, c. 170]. У таблиці 2.3. представлені результати розрахунку ймовірності банкрутства ЗАТ «Кримвтормет» за моделлю Ліса за 2005-2007 роки.

Таблиця 2.3.

Прогнозування ймовірності банкрутства підприємства за моделлю Ліса (станом на кінець року)

За результатами розрахунків, що представлені в таблиці 2.3. можна зробити висновок, що підприємство ЗАТ «Кримвтормет» за аналізуємий період має високу загрозу банкрутства, так як Z - показник має значення нижче оптимального (Z<0,037) та спостерігається постійне його зниження. Дана тенденція пов’язана з отриманням підприємством операційного збитку протягом 2005-2007 років, зменшення власного і збільшення позичкового капіталу та ін.

З метою діагностики банкрутства підприємства доцільно використовувати і показник діагностики платоспроможності Конана і Гольдера (додаток А).

Ймовірність затримки платежів для різних значень Z-показника за цією моделлю становить (таблиця 2.4). Результати діагностики банкрутства ЗАТ «Кримвтормет» за моделлю Конана і Гольдера представлені в таблиці 2.5 [27, c. 89].

Таблиця 2.4.

Значення Z-показника за моделлю Конана і Гольдера

Таблиця 2.5.

Діагностика платоспроможності за моделлю Конана і Гольдера

Таким чином, зіставивши результати таблиці 2.5, отримані при оцінці ймовірності втрати платоспроможності за моделлю Конана і Гольдера, із значеннями показника Z, представлених в таблиці 2.4., можна зробити висновок, що у 2004 році ЗАТ «Кримвтормет» мало дуже низький рівень ймовірності затримки платежів (Z>-0,164), у 2006 році її рівень становить 10-20%. За рахунок постійного зменшення обсягу грошових коштів в іноземній валюті, дебіторської заборгованості, виручки від реалізації, власного капіталу і збільшення кредиторської заборгованості у 2007 році ймовірність затримки платежів ЗАТ «Кримвтормет» перед іншими підприємствами досягло рівня 80-70%, що вказує на незадовільний фінансовий стан підприємства.

Британські вчені Таффлер і Тішоу запропонували в 1977 році чотирьох факторну модель, яка надає точну картину фінансового стану корпорації (додаток А). Критичне значення Z-показника за цією моделлю — 0,25. Якщо величина Z — рахунку більша 0,3, то це говорить про те, що у фірми непогані довгострокові перспективи, а якщо менше 0,2, то банкрутство більш ніж ймовірне [27, c. 87]. Оцінка ймовірності банкрутства за цією моделлю представлена в таблиці 2.6.

Таблиця 2.6.

Оцінка ймовірності банкрутства підприємства за моделлю Таффлера (станом на кінець року)

Отримані результати в таблиці 2.6. свідчать про те, що взагалі, ЗАТ «Кримвтормет» має непогані довгострокові перспективи, але як видно з таблиці, то показник Z у 2007 році зменшився на 38,7% порівняно з 2004 роком, що говорить про погіршення фінансового стану підприємства і виникнення у майбутньому ймовірності банкрутства. Також слід зазначити, що дана модель розрахунку ймовірності банкрутства розрахована для корпорацій, тому застосування її на даному підприємства може дати неточні кінцеві результати.

Фінансовим аналітиком Уільямом Бівером була запропонована інша система показників для оцінки фінансового стану з метою діагностики банкрутства, для чого він рекомендував дослідити тренди показників [27, c. 89]. Система показників Бівера представлена в таблиці 2.7. Розрахунки значень коефіцієнтів за системою Бівера на досліджуваному підприємстві представлено в таблиці 2.8.

Таблиця 2.7. Система показників Бівера

Таблиця 2.8.

Прогнозування ймовірності банкрутства ЗАТ «Кримвтормет» за системою Бівера (станом на кінець року)

Розраховані показники ймовірності банкрутства за системою Бівера свідчать про те, що підприємство у 2005 році майже за всіма показниками відноситься до І групи, тобто має стійкий фінансовий стан і має невелику ймовірність банкрутства у майбутньому. Але значення показників протягом 2006-2007 років змінились і прийняли значення, нижче нормативних, що дозволяє віднести підприємство до ІІ-ІІІ групи. Тобто, існує реальна можливість, що суб’єкт дослідження стане банкрутом потягом 1-3років.

З використанням різних методик прогнозування банкрутства розраховано універсальну дискримінантну функцію (додаток А) [28, c. 36]. Розрахунки значень Z - показників за універсальною моделлю на ЗАТ «Кримвтормет» представлено в таблиці 2.9.

Таблиця 2.9.

Оцінка ймовірності банкрутства за універсальною дискримінантною моделлю

Здобуті у таблиці 2.9. значення Z - показника можна інтерпретувати так:

Z>2 — підприємство вважається фінансово стійким, і тому йому не загрожує банкрутство;

1<Z<2 - фінансова рівновага (фінансова стійкість) підприємства порушена, але за умови переходу на антикризове управління банкрутство йому не загрожує;

0<Z<1 — підприємству загрожує банкрутство, якщо воно не здійснить санаційних заходів;

Z<0 — підприємство є напівбанкрутом.

По отриманим результатам, які представлені в таблиці 2.9., можна зробити висновок, що у 2005 році фінансова стійкість ЗАТ «Кримвтормет» порушена, але банкрутство йому не загрожує. Проте, аналізуючи підприємство за період 2006-2007рр. приходимо до висновку, що підприємство являється напівбанкрутом. Опираючись на універсальну дискримінантну функцію, та розрахунки, проведені на її основі, можна сказати, що причинами значного погіршення фінансового стану ЗАТ «Кримвтормет» є зменшення значення cash-flow, виручки від реалізації продукції, отримання підприємством чистих збитків і збільшення зобов’язань перед іншими підприємствами, а це, в свою чергу, свідчить про нездатність підприємства покривати свої борги.

Таким чином, критична оцінка домінуючих у закордонній теорії і практиці методичних підходів до оцінки ймовірності банкрутства дозволяє зробити висновки про те, що деякі з них суперечать один одному, адже при одночасному їх застосуванні можна отримати протилежні висновки стосовно ймовірності банкрутства певного підприємства.

Поряд із розрахунком індексів кредитоспроможності для аналітичних оцінок використовують також системи критеріїв, що являють собою різноманітні порівняльні, якісні методики оцінки ймовірності банкрутства, зокрема: методика В. В. Ковальова; метод Аргенті (А-рахунок);метод Скоуна.

В. В. Ковальов ґрунтуючись на розробках західних аудиторів та адаптуючи їх до вітчизняної специфіки ведення бізнесу, запропонував дворівневу систему показників (додаток Б).

До першої групи належать критерії і показники, несприятливі поточні значення яких або динаміка їх зміни, свідчать про можливі в майбутньому значні фінансові труднощі, у тому числі і банкрутство. До другої групи належать критерії і показники, несприятливі значення яких не дають підстави розглядати поточний фінансовий стан як критичний; поряд з тим вони вказують, що при певних умовах, обставинах або неприйнятті дійових заходів ситуація може різко погіршитися.

Досить цікаву та корисну точку зору на суб'єктивні критерії загрози банкрутства висловив Джон Аргенті [16, c. 172]. Систематизувавши інформацію про збанкрутілі компанії, він припустив, що процес, який призводить до банкрутства, є тривалим у часі, впродовж якого в діяльності компаній виявляються загальні ознаки, що можуть бути поділені на три групи, відповідно до трьох стадій процесу банкрутства:

- недоліки в діяльності;

- здійснені помилки;

- перші симптоми неплатоспроможності.

Кожна наступна стадія банкрутства є результатом розвитку попереднього рівня стадії: помилки виникають в результаті недоліків у діяльності, а симптоми виявляють накопичені помилки.

Метод Скоуна базується на відповідях на такі запитання:

- компанії менше п'яти років?

- компанія працює в циклічній галузі?

- короткострокові зобов'язання більше оборотних активів?

- співвідношення позикових і власних коштів більше 100 %?

- за останні чотири роки виручка збільшилася більше ніж на

- резерви негативні і за абсолютною величиною перевищують вартість статутного капіталу?

- компанія переїжджає або має намір переїхати?

- чи використовує компанія «творчий» бухгалтерський облік?

- чи не занадто сильно збільшилося співвідношення позикових і власних коштів за минулий рік?

- чи не змінила компанія останнім часом банк, аудиторів, директорів?

- чи не є голова ради директорів одночасно виконавчим директором?

- чи не перевищує сума короткострокового капіталу величину довгостро-кового?

- чи не є облік і звітність надмірно докладними або представленими в нестандартному форматі?

Якщо більше ніж на п'ять з цих запитань відповідь «так», то компанія переживає ускладнення. Якщо відповідь на більше ніж вісім запитань позитивна — фінансовий стан надто важкий [16, c. 173-175].

2.2 Методологічні підходи до прогнозування банкрутства підприємств, розповсюджені у вітчизняній практиці

Державний підхід до діагностики банкрутства представлений Методичними рекомендаціями щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, розроблених Вищим арбітражним судом України. У відповідності з Методичними рекомендаціями встановлюється ступінь неплатоспроможності підприємства і момент відновлення платоспроможності. Останній момент особливо важливий, так як відповідно зі ст. 21 Закону санація вважається виконаною, якщо підприємство відновило свою платоспроможність. Методичними рекомендаціями визначено три види неплатоспроможності (або рівня платоспроможності):

- поточна;

- критична;

- надкритична.

Економічним показником ознак поточної платоспроможності (П_п ) при наявності простроченої кредиторської заборгованості є різниця між сумою наявних у підприємства грошових коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних активів і його поточних зобов'язань, що визначається за формулою:

П_П = А₀₄₀ + А₀₄₅ + А₂₂₀ + А₂₃₀ + А₂₄₀ - П₆₂₀ (2.2.)

Де: А₀₄₀ , А₀₄₅ , А₂₂₀ , А₂₃₀ , А₂₄₀ — відповідні рядки активу балансу,

П₆₂₀ — підсумок 4 розділу пасиву балансу.

Якщо підприємство має позитивне значення П_П , то воно вважається повністю платоспроможним. Від'ємне ж значення свідчить про наявність поточної неплатоспроможності. Якщо підприємство на початок або кінець кварталу, що аналізується, має позитивне значення П_П воно не є боржником в розумінні Закону і, звичайно, не підпадає під його дію [19, c. 384].

ЗАТ «Кримвтормет» у 2005-2007 роках має такі значення показників платоспроможності:

П_П ²⁰⁰⁵ = 93,1 + 5,5 + 1384,2 – 8620,4 = -7137,6

П_П ²⁰⁰⁶ = 93,1 + 3 – 6865,9 = - 6769,8

П_П ²⁰⁰⁷ = 93,1 + 2,2 – 12154,6 = - 12059,3

Таким чином, отримані результати свідчать про наявність поточної неплатоспроможності на аналізованому підприємстві протягом 2005-2007 років, так як показник П_П має від’ємне значення.

Для визначення критичної та/або надкритичної неплатоспро-можності розраховують коефіцієнт покриття (К_п ) і коефіцієнт забезпеченості власним капіталом (К₃ ):

К_п = Оборотні активи / Поточні зобов'язання (2.3.)

К₃ = (Власний капітал - Необоротні активи) / Оборотні активи (2.4.)

ЗАТ «Кримвтормет» у 2005-2007 роках має такі значення коефіцієнту покриття і коефіцієнту забезпеченості власним капіталом:

К_п ²⁰⁰⁵ = 14469,2 / 8620,4 = 1,67

К_п ²⁰⁰⁶ = 13184,2 / 6865,9 = 1,92

К_п ²⁰⁰⁷ = 16300,6 / 12154,6 = 1,34

К_з ²⁰⁰⁵ = (15139,5 – 9294,4) / 14469,2 = 0,4

К_з ²⁰⁰⁶ = (11331,2 – 8244,9) / 13184,2 = 0,23

К_з ²⁰⁰⁷ = (7582,8 - 7098) / 16300,6 = 0,029

Нормативне значення коефіцієнта К_п встановлено в розмірі не менше 1,5; К₃ — не менше 0,1.

Якщо на кінець кварталу коефіцієнт К_п і К₃ менше нормативного значення, то при наявності на початок і кінець аналізованого періоду, ознак поточної неплатоспроможності фінансовий стан підприємства визначається як критична неплатоспроможність (п.5 Методичних рекомендацій). Тому в цій ситуації є передумови до застосування санації. Але для того, щоб в якості відновлення платоспроможності застосувати санацію, необхідно, щоб один з коефіцієнтів (К_п або К₃ ) на кінець кварталу перевищував нормативне значення або протягом періоду, який досліджується, відбувалося їх зростання (п.6 Методичних рекомендацій).

Таким чином, отримані значення коефіцієнтів покриття і забезпечення власним капіталом свідчать про те, що ЗАТ «Кримвтормет» у 2005-2006 роках не має критичної неплатоспроможності, так як К_п >1,5 і К₃ >0,1. А от у 2007 році аналізоване підприємство має значення даних показників нижче нормативного, що говорить про те, що фінансовий стан підприємства визначається як критична неплатоспроможність (К_п ²⁰⁰⁷ =1,34, К_з ²⁰⁰⁷ =0,029), а значить існує можливість відновлення платоспроможності.

Якщо за результатами року підприємство отримало збиток (бухгалтерський) і коефіцієнт покриття менше одиниці, то рівень неплатоспроможності такого підприємства буде розглядатися як надкритичний (п.7 Методичних рекомендацій). Наявність ознак надкритичної неплатоспроможності відповідає фінансовому стану боржника, коли він у відповідності з Законом повинен звернутись в місячний термін до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство.

Відповідно до методичних рекомендацій платоспроможність боржника буде вважатися відновленою, якщо:

- буде забезпечене позитивне значення поточної ліквідності;

- коефіцієнт покриття перевищить нормативне значення при наявності тенденції до збільшення рентабельності.

Альтернативою методичним рекомендаціям Вищого арбітражного суду є Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій, розроблена Агентством з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 1997 року. У методиці наведені дванадцять основних фінансово-економічних показників, що дозволяють спеціально створеній комісії встановити факт фінансової неспроможності підприємства і занести його до Реєстру неплатоспроможних підприємств і організацій, а саме: коефіцієнт забезпеченості власними коштами; коефіцієнт абсолютної ліквідності; коефіцієнт автономії; коефіцієнт фінансової стабільності; показник фінансового левериджу; робочий капітал; маневреності робочого капіталу; коефіцієнт оборотності оборотних засобів; час обороту оборотних засобів; коефіцієнт оборотності запасів; тривалість обороту запасів; фондовіддача. В методиці наведені нормативні значення перерахованих показників. Саме відповідність або невідповідність фактичних показників нормативним і дає підстави Агентству з питань запобігання банкрутству. Підприємств та організацій вносити або не вносити досліджуване підприємство у відповідний Реєстр.

У вітчизняній практиці фінансового аналізу для прогнозування ймовірності банкрутства використовуються також показники з Методичних положень по оцінці фінансового стану підприємства та встановленню незадовільної структури балансу, затверджених Розпорядженням Федерального управління про неспроможність (банкрутство) № 31-р від 12.08.1994, № 5б-р від 12.09.1994, № 67-р от 11.10.1994. Відповідно до них основою для прийняття рішення про банкрутство слугує оцінка структури балансу неплатоспроможних підприємств шляхом розрахунку коефіцієнту покриття, коефіцієнту забезпечення власними оборотними активами та коефіцієнту відновлення (втрати) платоспроможності [16, c. 177].

Коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності визначається за формулою:

К_ВП = [К_ПК + (В_П / Т) * (К_ПК - К_ПП )] / 2 (2.5.)

де К_ПК — коефіцієнт покриття на кінець звітного періоду;

К_ПП — коефіцієнт покриття на початок звітного періоду;

В_П — період відновлення (втрати) платоспроможності;

Т — тривалість звітного періоду в місяцях.

При розрахунку коефіцієнта відновлення платоспроможності «В_П » приймається за 6 місяців, а при розрахунку коефіцієнта втрати платоспроможності — за 3 місяці.

Коефіцієнт відновлення платоспроможності обчислюють за умови, що один із коефіцієнтів — покриття або забезпеченості власними оборотними активами, має значення нижче за оптимальне (перший — < 2, другий — < 0,1).

Коефіцієнт втрати платоспроможності визначають якщо значення обох вказаних коефіцієнтів нижчі за оптимальні.

Якщо коефіцієнт відновлення платоспроможності:

- >1, то підприємство має реальні шанси поновити свою платоспроможність і може бути прийняте рішення відкладання визнання структури балансу незадовільною, а підприємства — неплатоспроможним строком на 6 місяців;

- <1 — у підприємства немає реальної можливості поновити свою платоспроможність протягом 6 місяців.

Якщо коефіцієнт втрати платоспроможності:

- >1 — підприємство у найближчі три місяці має реальну можливість не втратити платоспроможність;

- <1 — у підприємства в найближчий час існує загроза втратити платоспроможність.

У 2005-2006 роках підприємство ЗАТ «Кримвтормет» має значення К_П < 2 і К_З >0,1, а значить для цього періоду коефіцієнт відновлення платоспроможності буде становити:

К_ВП ²⁰⁰⁵ = [1,67+ (6 / 12) * (1,67 – 1,32)] / 2 = 0,84

К_ВП ²⁰⁰⁶ = [1,92 + (6 / 12) * (1,92 – 1,67)] / 2 = 0,96

У 2007 році аналізоване підприємство має значення обох вказаних коефіцієнтів нижче оптимального, а значить розраховуємо показник втрати платоспроможності, який становить:

К_ВП ²⁰⁰⁷ = [1,34 + (3 / 12) * (1,34 – 1,92)] / 2 = 0,67

Таким чином, отримані результати розрахунків свідчать про те, що підприємство ЗАТ «Кримвтормет» немає реальної можливості поновити свою платоспроможність протягом 6 місяців, так як коефіцієнт відновлення платоспроможності менше 1, і, навпаки, у підприємства в найближчий час існує загроза втратити платоспроможність, а отже існує ймовірність його банкрутства.

Вченими Іркутської державної економічної академії запропонована чотирьох-факторна модель прогнозу ризику банкрутства (R-модель), яка має наступний вигляд [16, c. 178]:

R= 8,38*К₁ + К₂ +0,054*К₃ +0,63*К₄ , (2.6.)

де К₁ — оборотний капітал/актив;

К₂ — чистий прибуток/власний капіталу;

К₃ — виручка від реалізації/активи;

К₄ — чистий прибуток/інтегральні витрати.

Результати розрахунку показників R-моделі зведені в табл. 2.10.

Таблиця 2.10.

Ймовірність прогнозу ризику банкрутства за R-моделлю

Ймовірність банкрутства підприємства у відповідності зі значенням моделі R визначається за допомогою розробленої шкали граничних значень (таблиця 2.11.).

Таблиця 2.11.

Загальна оцінка ймовірності банкрутства підприємства за R моделлю

За результатами, отриманими в таблиці 2.11. ймовірність банкрутства ЗАТ «Кримвтормет» мінімальна, а саме до 10%. Але аналітики вважають, що дана модель не може застосовуватися для українських підприємств і основними причинами цього факту є відсутність даних по деяких статтях балансу підприємств, а саме:

- підприємство має ці дані, але приховує їх;

- підприємство не має цих даних (вони кількісно не підраховані);

- підприємство просто не здійснювало цих операцій.

Р. С. Сайфулін і Г. Г. Кадиков запропонували використати для оцінки фінансового стану підприємства рейтингове число:

R = 2К_о + 0,1К_пл + 0,08К_і + 0,45К_м + К_пр , (2.7.)

де К_о — коефіцієнт забезпеченості власним капіталом;

К_пл — коефіцієнт поточної ліквідності;

К_і — інтенсивність обігу капіталу, що авансується, яка характеризує обсяг реалізованої продукції, що припадає на одну грошову одиницю коштів, вкладених в діяльність підприємства;

К_м — коефіцієнт менеджменту, характеризується відношенням прибутку від реалізації до виручки від реалізації;

К_пр — рентабельність власного капіталу (відношення прибутку до власного капіталу).

Якщо рейтингове число R для підприємства має значення:

- більше 1, то підприємство знаходиться у задовільному стані;

- менше за 1, то це характеризує стан підприємства як незадовільний [16, c. 179].

Результати розрахунків за моделлю Р.С. Сайфуліна і Г.Г.Кадикова зведені в табл. 2.12.

Таблиця 2.12.

Оцінка ймовірності банкрутства ЗАТ «Кримвтормет» за моделлю Р.С. Сайфуліна і Г.Г. Кадикова

По результатам розрахунку, які представлені в таблиці 2.12. можна сказати, що підприємство ЗАТ «Кримвтормет» у 2005 році має задовільний стан, так як R>1, а от вже за 2006-2007 рр. цей показник значно зменшився. У 2007 році R-показник спав на 102,7 % у порівнянні з 2005 роком у результаті значного зменшення коефіцієнту забезпеченості власним капіталом, виручки від реалізації та валового прибутку, власного капіталу і збільшення довгострокових зобов’язань.

Рейтингова оцінка фінансового стану може застосовуватися з метою класифікації підприємств за рівнем ризику, взаємовідносин з ними банків, інвестиційних компаній, партнерів. Діагностика неспроможності на базі рейтингового числа, однак, не дозволяє оцінити причини потрапляння підприємства «в зону неплатоспроможності».

Вагомий внесок у розвиток цього напрямку фінансового аналізу зроблений Терещенко О.О., яким було обґрунтовано новий методологічний підхід до діагностики банкрутства вітчизняних підприємств, в основу якого покладено мультиваріантний дискримінантний аналіз. Суттєвою перевагою зазначеного переходу є врахування галузевих особливостей об’єктів дослідження при побудові дискримінант них моделей діагностики банкротства (таблиця 2.13.)

Здобуті у таблиці 2.13. значення Z - показника можна інтерпретувати так:

Z>2 — підприємство вважається фінансово стійким, і тому йому не загрожує банкрутство;

1<Z<2 - фінансова рівновага (фінансова стійкість) підприємства порушена, але за умови переходу на антикризове управління банкрутство йому не загрожує;

0<Z<1 — підприємству загрожує банкрутство, якщо воно не здійснить санаційних заходів;

Z<0 — підприємство є напівбанкрутом [16, c. 182-183].

Таблиця 2.13.

Дискримінантні моделі діагностики банкрутства

Отже, і в зарубіжній, і у вітчизняній практиці вже існує багато методів визначення ймовірності настання банкрутства підприємства, як окремі показники, так і моделі факторів з ваговими коефіцієнтами. Проте факторні моделі, що пропонуються науковцями інших країн, не завжди придатні для використання в економічних умовах України, через надмірний податковий важіль; більший вплив на господарсько-фінансовий стан підприємств внутрішніх факторів, а ніж зовнішніх; відмінність в бухгалтерському обліку та звітності та ін.

2.3 Оцінка фінансового стану підприємства

Сутність фінансової стійкості підприємства визначається ефективним формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів, а платоспроможність виступає її зовнішнім фактором. З метою деталізації аналізу фінансового становища доцільно розглянути багаторівневу схему покриття виробничих запасів і витрат. У ході виробничої діяльності на підприємстві йде постійне формування (поповнення) запасів товарно-матеріальних цінностей. Для цього використовуються як власні оборотні кошти, так і позикові. Аналізуючи або відповідність, або невідповідність коштів для формування запасів та затрат, визначають абсолютні показники фінансової стабільності. Для повного відображення різних видів джерел у формуванні запасів і витрат використовуються наступні показники.

Наявність власних оборотних коштів (Е_с ):

Е_с = Д^в (р.380) – F(р.080) (2.8.)

де: Д^в – джерела власних коштів; F – необоротні активи.

2. Наявність власних оборотних коштів і довгострокових позикових джерел для формування запасів і витрат (Е_т ):

Е_т = Е_с + К^Т = р.380 – р.080 + р.480 (2.9.)

де: К^Т – довгострокові зобов’язання.

3. Загальна величина основних джерел коштів для формування запасів і витрат (Е_Σ ):

Е_Σ = Е_т + К^t = р.380 – р.080 + р.480 + р.500 (2.10.)

де: К^t – короткострокові зобов’язання.

На основі цих трьох показників, що характеризують наявність джерел, які формують запаси й витрати для виробничої діяльності, розраховуються величини, що дають оцінку розміру джерел для покриття запасів і витрат.

1. Надлишок чи недолік власних оборотних коштів:

± Е_с = Е_с – Z (2.11.)

де: Z – величина запасі

2. Надлишок чи недолік власних оборотних і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат:

± Е_т = Е_т – Z (2.12.)

3. Надлишок чи недолік загальної величини основних джерел для формування запасів і витрат:

± Е_Σ = Е_Σ – Z (2.13.)

При визначенні типу фінансової стабільності варто використовувати показник:

S(Х) = {S₁ (Х₁ ), S₂ (Х₂ ), S₃ (Х_З )}, (2.14.)

де: Х₁ = ± Е_с , Х₂ = ± Е_т

Х₃ = ± Е_Σ

Функція S(Х) визначається в такий спосіб:

1, якщо Х>0

S(Х)= (2.15.)

0, якщо Х<0

Виділяють чотири основних типи фінансової стійкості підприємства (таблиця 2.14.)

Таблиця 2.14.

Типи фінансової стійкості підприємства

Аналіз фінансової стійкості досліджуваного підприємства можна виконати за формою таблиці 2.15. і дати докладну характеристику отриманому типу фінансової стійкості [2, c. 89-92].

Таблиця 2.15.

Аналіз фінансової стійкості підприємства, тис. грн.

Таким чином, підприємство має абсолютну фінансову стійкість у 2005 році і нормальну фінансову стійкість у 2006-2007 рр.

Враховуючи велику різноманітність показників фінансової стійкості, відмінності в рівні їх критичних оцінок і виникаючі в зв'язку з цим складнощі стосовно оцінки ризику банкрутства, багато вітчизняних і зарубіжних економістів рекомендують проводити інтегральну бальну оцінку фінансової стійкості

Сутність цієї методики полягає в класифікації фінансової стійкості і рейтингу кожного показника, вираженого в балах. При цьому виділяється шість класів підприємств:

1 -й клас - підприємства з добрим запасом фінансової стійкості, що дозволяє бути впевненим у поверненні позикових засобів;

2-й клас - підприємства, що демонструють деякий ступінь ризику по заборгованості, але ще не розглядаються як ризикові;

3-й клас - проблемні підприємства. Тут навряд чи існує ризик втрати основних і оборотних засобів, але повне отримання процентів є сумнівним;

4-й клас - підприємства з високим ризиком банкрутства навіть після проведення заходів з фінансового оздоровлення. Кредитори ризикують втратити свої проценти і позиковий капітал;

5-й клас - підприємства дуже високого ризику, практично неплатоспроможні;

6-й клас - підприємства найвищого ризику [20, c. 288].

Згідно з цією методикою, фінансовий стан підприємства оцінюється за шістьма коефіцієнтами, а саме: коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнт швидкої ліквідності, коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт фінансової незалежності, коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами, коефіцієнт забезпеченості запасів власним капіталом [16, c. 162-165]. Групування підприємств за такими критеріями оцінки фінансового стану подано в таблиці 2.16.

Таблиця 2.16.

Групування підприємств за критеріями оцінки фінансового стану

Коефіцієнт поточної ліквідності (К_пл ) характеризує погашення поточних (короткострокових) зобов’язань за рахунок поточних активів.

К_пл =(Оборотні активи + Витрати майбутніх періодів)/(Поточні зобов’язання + Доходи майбутніх періодів) (2.16.)

Коефіцієнт дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов’язань. Якщо поточні активи перевищують за величиною поточні зобов’язання, підприємство вважається успішно функціонуючим.

Світова практика показує, що цей показник оптимальний в межах 2,0 – 2,5.

Коефіцієнт термінової ліквідності на відміну від попереднього коефіцієнт враховує якість оборотних активів. При його розрахунку враховуються найбільш ліквідні поточні активи. Коефіцієнт термінової ліквідності (К_тл ) розраховується за формулою.

К_тл =(Оборотні активи–Запаси+Витрати майбутніх періодів) / (Поточні зобов’язання+Доходи майбутніх періодів) (2.17.)

У світовій практиці вважається, що цей коефіцієнт не повинен бути меншим 1,0. Однак ця оцінка носить умовний характер. Чим вищий коефіцієнт термінової ліквідності, тим вища можливість погашення короткострокових зобов’язань.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (К_ал ) показує, яка частина поточних (Короткострокових) зобов’язань може бути погашена негайно. Коефіцієнт розраховується за формулою.

К_ал = (Поточні фінансові інвестиції + Грошові кошти)/(Поточні зобов’язання + Доходи майбутніх періодів) (2.18.)

За орієнтоване значення коефіцієнта абсолютної ліквідності приймається його значення не менше за 0,2 – 0,25. Коефіцієнт фінансової незалежності (К_фн ) характеризує фінансову незалежність підприємства від зовнішніх факторів і визначається за формулою.

К_фн = Джерела власних коштів/Валюта балансу (2.19.)

Коефіцієнт забезпеченості запасів власним капіталом (К_зз ) показує величину покриття запасів власними оборотними засобами і визначається за формулою.

К_зз = (Власний капітал – Необоротні активи)/Запаси (2.20.)

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами (К_звоз ) показує величину забезпечення підприємства власними коштами, тобто питому вагу власних джерел фінансування оборотних активів і визначається за формулою:

К_звоз =(Власний капітал – Необоротні активи) / Оборотні активи (2.21.)

Розрахунки вище зазначених показників по підприємству «Кримвтормет» представлені в таблиці 2.17.

Таблиця 2.17.

Аналіз фінансової стійкості за інтегральною бальною оцінкою

По результатам проведених розрахунків, які представлені в таблиці 2.17. підприємство ЗАТ «Кримвтормет» можна віднести до певного класу, тим самим визначити його фінансовий стан, а саме:

- у 2005 році аналізоване підприємство отримало 84,5 бали (2-й клас), що свідчить про те, що воно має деякий ступінь ризику по заборгованості, але не розглядається як ризикове;

- у 2006 році ЗАТ «Кримвтормет» отримало 58,4 бали (3-й клас), що характеризує його як проблемне підприємство, а значить існує можливість, що повне погашення процентів іншим підприємствам є сумнівним;

- у 2007 році аналізоване підприємство отримало 25,5 балів, що дозволяє віднести його до 4-го класу підприємств, тобто підприємств з високим ризиком банкрутства навіть після проведення заходів з фінансового оздоровлення, а значить кредитори ризикують втратити свій позиковий капітал.

Фінансова стійкість підприємства характеризується станом власних і позикових коштів, а саме на якому переважно капіталі працює підприємство – власному чи позиковому, чи не прихований у структурі, що склалася, ризик для інвесторів, чи ця структура сприятлива для ефективного використання капіталу [13, c. 349].

Аналіз структури джерел коштів ЗАТ «Кримвтормет» представлений у таблиці 2.18.

Таблиця 2.18.

Аналіз структури джерел коштів

Із таблиці 2.18. видно, що у 2007 році капітал підприємства ЗАТ «Кримвтормет» зменшився на 365 тис. грн. у порівнянні з 2005 роком. Частка власного капіталу на кінець 2007 р. зменшилась на 31,3 % і становить 32,4%, а позикового – збільшилась на 31,3% і становить 67,6%. Оцінка змін, які відбулися в структурі капіталу свідчать про те, що складена ситуація для інвесторів є ненадійною, бо частка позикового капіталу у клієнтів вища, ніж власного, а значить і ступінь фінансового ризику теж вищий.

Структура джерел коштів підприємства характеризується трьома показниками, які визначають ринкову стійкість підприємства:

коефіцієнт фінансової незалежності (автономності);

коефіцієнт фінансової стійкості;

коефіцієнт фінансової залежності;

коефіцієнт фінансового ризику (плече фінансового важеля).

Найважливішим з них вважають коефіцієнт фінансової (автономності, концентрації власного капіталу). Коефіцієнт фінансової незалежності (К_фн ) обчислюють як відношення власного капіталу до загального капіталу (валюти балансу):

К_фн = Власний капітал / Валюта балансу (2.22.)

Для підприємств, які працюють в умовах розвинутих ринкових відносин, нормальним явищем, що забезпечує достатньо стабільний стан фінансів для інвесторів і кредиторів, вважається відношення власного капіталу до його загальної суми на рівні 60%. У цьому разі ризик кредиторів зводиться до мінімуму, оскільки, продавши майно, сформоване за рахунок власного капіталу, підприємство зможе погасити свої боргові зобов'язання навіть тоді, коли частину майна, в яку вкладено позикові кошти, буде знецінено.

Коефіцієнт фінансової стійкості (К_фс ) відрізняється від коефіцієнта незалежності тим, що при його визначенні до власних коштів додають довгострокові позикові кошти за вирахуванням використання позикових коштів:

К_фс =Власний капітал+(Довгострокові позикові кошт - Використання позикових коштів)/Валюта балансу (2.23.)

Цей показник показує питому вагу в загальній вартості майна всіх джерел коштів, які підприємство може використовувати без витрат для кредиторів. Він обмежує вкладення короткострокових позичених коштів тільки тими активами, які легко реалізуються і швидко повертаються в грошову форму.

Коефіцієнт фінансової залежності (К_фз ) – це відношення позикового капіталу до загального:

К_фз = Позиковий капітал / Загальний капітал (2.24.)

Він характеризує залежність діяльності підприємства від позикового капіталу. Оптимальним значенням цього коефіцієнта вважається 0,4 (40%).

Плече фінансового важеля, або коефіцієнт фінансового ризику (К_фр ) — це відношення позикового капіталу до власного:

К_фр = Позиковий капітал / Власний капітал (2.25.)

Це - найвагоміший показник, який свідчить про фінансову незалежність (автономність) підприємства від залучення позикових коштів. Він показує, скільки позикових коштів залучає підприємство на одну гривню власного капіталу.

Оптимальне значення К_фр -03 -0,5. Критичним значенням цього коефіцієнта вважається одиниця. Однак економісти вважають, що при високих показниках оборотності оборотних коштів критичне значення коефіцієнта може перевищувати одиницю без істотних наслідків для ринкової стійкості.

Багато вчених-економістів відносять вищеперелічені коефіцієнти до відносних показників фінансової стійкості.

Аналіз показників ринкової стійкості проводиться методом порівняння їх значень на кінець періоду, який аналізується, із його початком.

Обчислимо ці показники та проведемо їх дослідження на підприємстві ЗАТ «Кримвтормет», для чого скористаємося табл. 2.19.

Таблиця 2.19.

Аналіз показників ринкової стійкості

Як свідчать дані табл. 2.19., частка власного капіталу має тенденцію до зменшення. За 2005-2007рр. вона зменшилась на 0,32, оскільки темпи приросту власного капіталу ((7582,8*100 / 15139,5) – -100)=-49,9% нижчі від темпів приросту позикового капіталу ((15815,8*100/8624,1)-100)=83,4%. На 1,52 збільшилося плече фінансового важеля і на 0,32 – коефіцієнт фінансової залежності. Це свідчить про спад ринкової стійкості і незалежності підприємства від зовнішніх інвесторів.

Слід зазначити, що одним з показників аналізу фінансового стану підприємства є рентабельність. Аналіз рентабельності підприємства дозволяє визначити ефективність вкладення коштів у підприємство та раціональність їхнього використання.

Аналіз рентабельності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких показників: коефіцієнта рентабельності активів, коефіцієнта рентабельності власного капіталу, коефіцієнта рентабельності діяльності та коефіцієнта рентабельності продукції [2, c. 190].

Коефіцієнт рентабельності активів (Р_а ) розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до вартості активів і характеризує ефективність використання активів підприємства:

Р_а ²⁰⁰⁵ =1537,3/23763,6=6,5%

Р_а ²⁰⁰⁶ =-4135,8/21429,1=-19,3%

Р_а ²⁰⁰⁷ =-3748,4/23398,6=-16%

Коефіцієнт рентабельності власного капіталу (Р_в ) розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до вартості власного капіталу і характеризує ефективність вкладення коштів у дане підприємство:

Р_в ²⁰⁰⁵ =1537,3/15139,5=10,2%

Р_в ²⁰⁰⁶ =-4135,8/11331,2=-36,5%

Р_в ²⁰⁰⁷ =-3748,4/7582,8=-49,4%

Коефіцієнт рентабельності діяльності (Р_д ) розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) і характеризує ефективність господарської діяльності підприємства:

Р_д ²⁰⁰⁵ =1537,3/64982,3=2,37%

Р_д ²⁰⁰⁶ =-4135,8/54090,3=-7,6%

Р_д ²⁰⁰⁷ =-3748,4/33580,7=-11,2%

По результатам розрахунку показників рентабельності підприємства ЗАТ «Кримвтормет» можна сказати, що вони зменшились протягом аналізуємого періоду, а саме: у 2007 році рентабельність активів знизилась у 3,5рази порівняно з 2005роком, і збільшилась на 8,3% порівняно з 2006роком, що є позитивним моментом. Рентабельність власного капіталу за період 2005-2006рр. знизилась у 5,8 рази, а рентабельність діяльності підприємства – у 5,7 рази. Даний спад у діяльності підприємства пов'язаний із зниженням попиту на продукцію, показника чистої виручки від реалізації продукції, збільшенням затрат на здійснення поточної діяльності, а також із ростом залежності підприємства від позикового капіталу. Таким чином, зниження показників рентабельності до отриманих значень свідчать про те, що ЗАТ «Кримвтормет» на даному етапі своєї діяльності є нерентабельним підприємством (збитковим), а значить має нестійкий фінансовий стан і ймовірність до банкротства у найближчі роки.

3. АНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

Програма антикризового управління підприємством включає сукупність форм і методів реалізації антикризових процедур. Реалізація антикризових процедур розпочинається на певному етапі життєвого циклу підприємства: в умовах різкого спаду, який характеризується неплатоспроможністю підприємства.

Глибокий аналіз діяльності підприємства, раннє виявлення ознак кризової ситуації, її передбачення є досить важливим на будь-якій стадії банкрутства. Керівництву підприємства в цих умовах необхідно орієнтуватись на стабільне підвищення якості управління в умовах кризи.

На думку багатьох спеціалістів, програма антикризового управління повинна складатися з таких основних підсистем (рис. 3.1.) [13, c. 422].

Рис. 3.1. Основні підсистеми механізму антикризового управління підприємством

Діагностика фінансового стану та оцінка перспектив розвитку бізнесу — одна з найважливіших процедур фінансового оздоровлення підприємства. Фінансовий аналіз, який проводиться економістами підприємства, повинен оцінити внутрішню структуру підприємства, чисті грошові потоки, передбачити «слабкі місця», виявити ступінь залежності діяльності підприємства від зовнішніх та внутрішніх чинників. Вивчається доцільність зміни стратегії підприємства, можливості переходу на випуск нової продукції і виходу на нові ринки збуту, виявляються системи товарних, фінансових, організаційних та інших зв'язків підприємства.

Не менш важливим елементом антикризової програми підприємства є маркетингова стратегія, яка передбачає глибокий аналіз ринку, прогнозування його подальшого розвитку, визначення власної позиції на ринку цінової й асортиментної політики, оцінку комерційного ризику, пов'язаного зі зміною ринкової ситуації, підготовку висококваліфікованих спеціалістів з маркетингу.

Важливе місце в розробці антикризової програми займає інвестиційна політика як складова стратегічного планування. Вона включає такі основні напрями:

- управління ризиком;

- програмно-цільове управління і складання капітальних бюджетів;

- стратегічний аналіз;

- стратегічне управління й охоплює три сфери прийняття рішень:

- інвестиції;

- фінансування;

- виробничу діяльність.

Ефективність виробничої діяльності може бути забезпечена тільки за умов оптимального використання виробничих ресурсів, ефективного фінансування та інвестування.

Одним з вирішальних факторів підвищення ефективності діяльності підприємства, його конкурентоспроможності є ефективне управління персоналом, яке базується на принципах формування унікального кадрового потенціалу, його оптимізації, орієнтації на професійне ядро, подолання опору до змін з боку персоналу.

Вихід підприємства з кризи передбачає розробку стратегії організаційних заходів. Для цього необхідно проаналізувати складові організаційної структури підприємства, а саме:

рівень спеціалізації, концентрації, кооперації, централізації виробництва;

управлінські процеси, склад управлінських ланок та їх взаємодію, ступінь централізації управління;

рівень господарської самостійності підприємства, його підрозділів і філіалів;

рівень використання економічних, організаційних і соціально-психологічних методів управління та ін [13, c. 423].

Основою підвищення конкурентоспроможності продукції, підтримки інновацій є створення прогресивної структури виробництва і впровадження нових технологій. Аналіз передбачає оцінку організації розробки і впровадження інновацій, науково-технічної і технологічної політики на виробництві, оскільки єдність цієї політики сприяє залученню інвестицій і фінансуванню проектів технологічного переозброєння підприємства при виході з кризи. Таким чином, підприємство зможе успішно подолати кризову ситуацію за умови проведення глибокого системного і комплексного аналізу впливу всіх зовнішніх і внутрішніх факторів на діяльність підприємства, діагностики його фінансового стану, оцінки перспектив розвитку бізнесу, вирішення проблем ефективної виробничої діяльності, ефективного фінансування та інвестування, маркетингової стратегії, системи управління персоналом, ефективного організаційно-виробничого менеджменту.

3.1 Особливості санації банкрутства

Економічно розвинені країни по-різному вирішують проблеми санації й банкрутства підприємств. Відмінності пояснюються особливостями економічного й соціального розвитку, принципами побудови національних фінансових систем і їхніх складових - фінансів підприємств. Цілісний погляд на етапи проведення фінансового оздоровлення окремого підприємства являє собою так називана «класична модель санації», що широко використається як основа для розробки механізму фінансової санації суб'єктів господарювання в країнах з розвиненою ринковою економікою (Рис. 3.2.) [13, c. 430].

Рис. 3.2. Класична модель санації

Взагалі, термін «санація» походить від лат. «sanare» – оздоровлення. Економічний словник трактує це поняття як систему заходів, які здійснюються для подолання банкрутства промислових, торгових, банківських монополій, визначаючи, що санація може виконуватися:

шляхом злиття підприємства, яке переживає кризу, з більш потужною компанією;

шляхом випуску нових акцій чи облігацій для мобілізації грошового капіталу;

шляхом збільшення банківських кредитів та представлення субсидій;

переведення короткострокової заборгованості в довгострокову;

повною чи частковою купівлею державою акцій підприємства, яке знаходиться в кризовому стані [6, c. 32].

Згідно Закону України «Про банкрутство» від 1992р., під санацією розуміють задоволення вимог кредиторів та виконання зобов’язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами.

Згідно Нового Закону «Про відновлення платоспроможності підприємства та визнання його банкрутом» поняття «санації» трактується так – це система заходів, які передбачені процедурою ведення справи про банкрутство з метою подолання ліквідації боржника і направлених на оздоровлення його фінансового положення, а також на задоволення у повному об’ємі або частково вимог кредиторів, реструктуризації боргів і капіталу чи зміна організаційної і виробничої структури боржника [1, c. 35].

За визначенням відомих економістів Н. Здравомислова, Б. Бекенферде, М. Гелінга, А. Поддєрьогіна, санація - це комплекс послідовних взаємопов'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення його прибутковості та конкурентоспроможності в довгостроковому періоді [13, c. 437].

Як видно з вищенаведеної схеми, процес фінансового оздоровлення підприємства розпочинається з аналізу причин виникнення кризової ситуації. Проводиться поглиблений аналіз таких показників фінансового стану, як платоспроможність, ліквідність, прибутковість, фінансовий леверидж. За результатами цього аналізу та аналізу причин виникнення фінансової кризи роблять висновки щодо можливої або недоцільної санації даного підприємства.

Рішення про проведення санації приймається з ініціативи:

суб'єкта господарювання;

фінансово-кредитної установи;

агентства з питань запобігання банкрутствам підприємств;

Національного банку України.

На підставі висновків санаційного аудиту (причинно-наслідкового аналізу фінансово-господарської діяльності) А.М. Поддєрьогін пропонує структурно-логічну схему проведення санаційного аудиту (Рис. 3.3.) [13, c. 432].

Санаційний аудит має багато спільного із загальним фінансовим аналізом. Однак він відрізняється від фінансового аналізу за методами, об'єктами та цілями проведення. А саме: санаційний аудит здійснюється на підприємствах, які перебувають у стані фінансової кризи, й основною його метою є оцінка придатності підприємства для санації, тобто у визначенні глибини фінансової кризи та виявленні можливостей її подолання.

При проведенні причинно-наслідкового аналізу стану підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, рекомендується використовувати методику поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств, затверджену Агентством з питань запобігання банкрутству підприємств 20 березня 1997 року, Методику інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій, затверджену 23 лютого 1998 року, а також Положення про порядок проведення санації державних підприємств, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року.

Вивчається та дається оцінка змінам, які відбулися в:

динаміці валюти балансу та його структури за кілька років;

джерелах власних коштів, зокрема у коефіцієнтах фінансової незалежності, фінансової стійкості, фінансового лівериджу;

дебіторській та кредиторській заборгованості;

структурі активів балансу;

платоспроможності та кредитоспроможності;

маневреності робочого капіталу;

оборотності оборотних коштів.

Рис. 3.3. Структурно-логічна схема проведення санаційного аудиту

Аналізові підлягають і такі показники виробничо-господарської діяльності, як затрати на виробництво, конкурентоспроможність продукції, динаміка чисельності працівників та рівня зарплати, обсяги прихованого безробіття, плинність кваліфікованих робітників, втрати робочого часу.

За результатами аналізу ухвалюється відповідне рішення, а саме:

якщо виробничий потенціал підприємства незадовільний, відсутня стратегія його розвитку, втрачено ринки збуту, то приймається рішення про консервацію та ліквідацію підприємства;

якщо ж підприємство має достатньо підготовлений менеджмент, ринки збуту продукції, реальні можливості відновлення платоспроможності та залучення фінансових ресурсів зовнішнього санатора, то приймається рішення про проведення фінансового оздоровлення підприємства (санації).

Санація підприємств може бути проведена шляхом реорганізації (реструктуризації) підприємства - це проведення організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, управління ним, форм власності, організаційно-правових форм, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення, збільшення обсягів конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності виробництва.

Складовою реструктуризації підприємства є реорганізація. Вона може здійснюватись у формі злиття, приєднання, поглинання, поділу.

Фінансування санації може здійснюватись:

власниками підприємства (акціонери, пайовики тощо) шляхом зменшення чи збільшення статутного фонду боржника;

персоналом підприємства у формі відтермінування або відмови від винагороди за виробничі результати, надання працівниками позик, купівлі працівниками акцій даного підприємства;

кредиторами шляхом:

пролонгації та реструктуризації наявної заборгованості;

повної або часткової відмови від своїх вимог;

надання додаткових кредитних ресурсів.

Цілком зрозуміло, що фінансова участь кредиторів буде можлива лише за умови, якщо внаслідок санації та збереження підприємства-боржника вони отримають повніше задоволення своїх вимог, аніж за його ліквідації (майбутня участь у прибутках даного підприємства, надія отримати надійний ринок збуту своєї продукції) [21, c. 122].

Фінансове оздоровлення підприємства можливе і за рахунок цільового банківського кредиту, що його може надати комерційний банк, який обслуговує підприємство, під максимально високу ставку.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» передбачає, що підприємство, яке не виконало своїх зобов'язань щодо своєчасного погашення кредитів, оголошується неплатоспроможним. До нього можуть бути вжиті такі заходи:

вимога дострокового погашення виданих кредитів та призупинення надання нових позик;

зміна черговості платежів;

спрямування виторгу від реалізації продукції безпосередньо на погашення простроченої заборгованості;

передача управління діяльністю підприємства адміністрації, яку призначено за участю банку;

реорганізація підприємства-боржника або його ліквідація та реалізація заставленого майна.

Фінансова підтримка санації підприємств може здійснюватись і державою, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільно необхідною. При цьому держава спрямовує свою підтримку насамперед на ті підприємства, які здатні використати цю продукцію з максимальною віддачею та забезпечити збільшення надходжень до бюджету шляхом збільшення випуску та реалізації конкурентоспроможної продукції.

В Україні практикується проведення Національним банком цільових кредитних аукціонів для комерційних банків під програми санації виробництва.

Державна фінансова допомога може надаватися також у формі:

повного або часткового викупу державою акцій підприємств, які перебувають у стані фінансової кризи;

надання державних гарантій або поручительств (зобов'язання держави здійснити погашення боргів підприємства за його неспроможності самостійно виконати умови кредитного договору);

надання дозволу на тимчасове недотримання антимонопольного законодавства;

списання чи реструктуризації податкових зобов'язань;

надання цільових податкових пільг;

фіскальних поступок головним кредиторам підприємств, що потребують фінансової санації, з метою активізації їх участі в санаційних процесах;

сприятливої амортизаційної політики.

Якщо щодо проведення санації підприємства не надійшли пропозиції або кредитори не погоджуються з умовами санації, арбітражний суд визнає боржника банкрутом.

Зовнішньою ознакою банкрутства є призупинення його поточних платежів та неспроможність забезпечити виконання вимог кредиторів протягом одного місяця з дня настання термінів їх виконання.

Проблемами санації та банкрутства підприємств з кінця 1996 року займається Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій. На нього покладені завдання із:

реалізації заходів для запобігання банкрутству підприємств;

проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств для визначення глибини фінансової кризи, в якій вони опинилися;

ведення реєстру неплатоспроможних підприємств;

здійснення функцій щодо управління майном суб'єктів господарювання, занесених до реєстру;

проведення експертизи проектів програм оздоровлення фінансового стану та запобігання банкрутству підприємств, занесених до реєстру;

здійснення контролю за виконанням заходів щодо реорганізації та санації неплатоспроможних підприємств;

методологічного забезпечення вирішення питань, пов'язаних із неплатоспроможністю підприємств;

здійснення контролю за цільовим використанням коштів, виділених на реорганізацію та санацію неплатоспроможних підприємств;

підготовки пропозицій щодо реструктуризації боргів та їх погашення;

• забезпечення реалізації антимонопольної політики в процесі реорганізації підприємств;

організації роботи, пов'язаної із залученням вітчизняних і зарубіжних інвесторів для фінансування заходів, спрямованих на реорганізацію та санацію неплатоспроможних підприємств;

організації конкурсів, тендерів, пов'язаних з відбором інвесторів;

• організації роботи зі створення і функціонування Фонду стабілізації для здійснення реорганізації та санації неплатоспроможних підприємств;

• прийняття рішень щодо ліквідації підприємства.

Постановою Кабінету Міністрів України прийнято Положення про реєстр неплатоспроможних підприємств.

Реєстр - це документ, до якого вносять відомості про неплатоспроможність підприємств та інформацію про їхній фінансово-економічний стан.

Якщо підприємство внесено до такого реєстру, то Агентство бере на себе повноваження щодо управління майном боржника, укладення та розриву контрактів з керівництвом, контролю за виконанням заходів щодо фінансового оздоровлення, прийняття рішень про ліквідацію підприємства.

Після того, як Агентство здійснило всі заходи щодо оздоровлення підприємства, його вилучають з реєстру та передають у сферу управління відповідного міністерства. Якщо в процесі реструктуризації створено підприємства інших форм власності, то вони передаються відповідним власникам майна [21, c. 134-137].

3. 2 Шляхи фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання

Система захисних фінансових механізмів при загрозі банкрутства залежить від масштабів кризової ситуації.

При легкій фінансовій кризі досить нормалізувати поточну фінансову ситуацію, збалансувати й синхронізувати приплив і відтік коштів.

Глибока фінансова криза вимагає повного використання всіх внутрішніх і зовнішніх механізмів фінансової стабілізації. Повна фінансова катастрофа припускає пошук ефективних форм санації, у противному випадку — ліквідація підприємства. Внутрішні механізми фінансової стабілізації підприємства в першу чергу повинні бути спрямовані на відновлення поточної платоспроможності підприємства щоб уникнути процедури банкрутства. Для усунення поточної неплатоспроможності проводять оперативні заходи щодо стабілізації фінансової ситуації, які основані на принципі «відсікання зайвого», а саме скороченні поточних витрат з метою попередження росту фінансових зобов'язань і реалізації окремих видів активів з метою збільшення позитивного грошового потоку. Після цього повинні бути проведені тактичні міри, спрямовані на досягнення фінансової рівноваги підприємства в майбутньому періоді, засновані на принципі «стиснення підприємства», тобто перевищення обсягу генерування над обсягом споживання власних фінансових ресурсів.Повна фінансова стабілізація досягається за умови, якщо підприємство забезпечило тривалу фінансову рівновагу. Тому стратегічний механізм захисних заходів повинен бути спрямований на підтримку фінансової стабільності підприємства в тривалому періоді.[11, c. 69].

Основні шляхи фінансового оздоровлення та запобігання банкрутства підприємства ЗАТ «Кримвтормет»:

з метою скорочення дефіциту власного оборотного капіталу акціонерне підприємство може спробувати поповнити його за рахунок випуску й розміщення нових акцій і облігацій;

зменшення або повна відмова від виплати дивідендів по акціях за умови, що вдасться переконати акціонерів у реальності програми фінансового оздоровлення й підвищення дивідендних виплат у майбутньому;

факторинг, тобто поступка банку або факторинговій компанії права на дебіторську заборгованость;

відновлення матеріально-технічної бази підприємства за допомогою лізингу, що не вимагає повної одноразової оплати орендованого майна й служить одним з видів інвестування, а, в свою чергу, використання прискореної амортизації по лізингових операціях дозволяє оперативно обновляти встаткування й вести технічне переозброєння виробництва;

залучення кредитів та інвестицій під прибуткові проекти, здатні принести підприємству високий дохід;

зменшення дефіциту власного капіталу за рахунок прискорення його оборотності шляхом скорочення строків будівництва, виробничо-комерційного циклу, наднормативних залишків запасів, незавершеного виробництва і т.д.

з метою скорочення витрат і підвищення ефективності основного виробництва в окремих випадках доцільно відмовитися від деяких видів діяльності, що обслуговують основне виробництво (будівництво, ремонт, транспорт і т.п.), і перейти до послуг спеціалізованих організацій;

збільшити обсяг власних фінансових ресурсів шляхом:

- скорочення суми постійних витрат на забезпечення управлінського персоналу, ремонт основних коштів і т.д.;

- зниження рівня змінних витрат за рахунок скорочення чисельності виробничого персоналу й росту продуктивності праці;

- прискореної амортизації машин і устаткування;

- реалізації невикористовуваного майна;

- відмови від зовнішніх соціальних і інших програм, зниження інвестиційної активності підприємства й т.д. [15, c. 65];

пошук внутрішніх резервів по збільшенню прибутковості виробництва й досягненню беззбиткової роботи за рахунок більш повного використання виробничої потужності підприємства, підвищення якості й конкурентноздатності продукції, зниження її собівартості, раціонального використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, скорочення непродуктивних витрат і втрат;

ресурсозбереження: впровадження прогресивних норм, нормативів і ресурсозберігаючих технологій, використання вторинної сировини, організація діючого обліку й контролю за використанням ресурсів, вивчення й впровадження передового досвіду в здійсненні режиму економії, матеріального й морального стимулювання працівників за економію ресурсів;

зниження трудоємкості продукції, що виготовляється, зростання продуктивності праці, зростання продуктивності праці;

механізація та автоматизація виробництва, розробка та застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна та модернізація застарілого обладнання та ін.;

постійне обновлення асортименту продукції, яка пропонується споживачам [4, c. 74].

Для виведення підприємства із кризової ситуації розробляють бізнес-план фінансового оздоровлення підприємства шляхом комплексного використання всіх внутрішніх і зовнішніх механізмів фінансової стабілізації (Рис.3.4.) [18, c. 625].

Рис. 3.4. Типи процедур і форми фінансового оздоровлення неспроможних підприємств

Для систематизованого виявлення й узагальнення всіх видів втрат на кожному підприємстві доцільно вести спеціальний реєстр втрат із класифікацією їх по групах:

- від браку;

- зниження якості продукції;

- незатребуваної продукції;

- втрати вигідних замовників, вигідних ринків збуту;

- неповного використання виробничої потужності підприємства;

- простоїв робочої сили, засобів праці, предметів праці й грошових ресурсів;

- перевитрати ресурсів на одиницю продукції в порівнянні із установленими нормами;

- псування й недостачі матеріалів і готової продукції;

- списання не повністю амортизованих основних засобів;

- сплати штрафних санкцій за порушення договірної дисципліни;

- списання незатребуваної дебіторської заборгованості;

- простроченої дебіторської заборгованості;

- залучення невигідних джерел фінансування;

- несвоєчасного запровадження в дію об'єктів капітального будівництва;

- стихійних лих;

- по виробництвах, що не дали продукції, і т.д.

Аналіз динаміки цих втрат і розробка заходів щодо їхнього усунення дозволять значно поліпшити фінансовий стан суб'єкта господарювання.

В особливо важких випадках необхідно провести реінжиніринг бізнесу-процесу, тобто докорінно переглянути виробничу програму, матеріально-технічне постачання, організацію праці й нарахування заробітної плати, відбір і розміщення персоналу, управління якістю продукції, ринки сировини й ринки збуту продукції, інвестиційну й цінову політику та ін [18, c. 627].

ВИСНОВОК

В даній роботі визначена сутність та причини виникнення банкрутства підприємств; фактори зовнішнього і внутрішнього середовища, які зумовлюють фінансову кризу на підприємстві. У ході роботи також було здійснене дослідження і порівняння методологічних підходів до прогнозування банкрутства підприємства ЗАТ «Кримвтормет», що розповсюджені в закордонній та вітчизняній практиці. У результаті чого, можна зробити висновок, що майже усі закордонні моделі (Таффлера, Гольдера, Ліса, R-модель, універсальна дискримінантна функція) є недієздатними на українських підприємствах, в тому числі і на аналізованому ЗАТ «Кримвтормет», через відсутність необхідних даних для підрахунку деяких показників, тому розрахунки можна вважати неточними. Стосовно тих моделей, які в принципі можна застосовувати для підприємств України є модель Альтмана та вітчизняні підходи до оцінки ймовірності банкрутства, а саме інтегральна бальна оцінка фінансової стійкості, оскільки вона є найдосконалішою з усіх вищерозглянутих моделей і методик. Але найголовніше те, що інтегральна бальна оцінка показала найкращій результат, оскільки за цією методикою маємо результати, що найбільше відповідають дійсності.

Таким чином, отримані результати в результаті здійсненого аналізу показали, що фінансовий стан ЗАТ «Кримвтормет» з кожним роком погіршується і має велику ймовірність до банкрутства, тому керівництво повинно негайно прийняти рішення щодо застосування санації на підприємстві і прийняти усі можливі заходи щодо оздоровлення його фінансового стану, наприклад, такі як: поновлення асортименту продукції, автоматизація і реконструктиризація внутрішніх структур, пошук внутрішніх резервів прибутковості, випуск і розміщення нових акцій, залучення інвестицій і кредитів у прибуткові проекти, здійснювати ресурсозбереження, скорочення кадрів, повністю використовувати потужність підприємства, залучення висококваліфі-кованих спеціалістів до роботи, зменшення показників браку і простоїв обладнання, підвищення якості продукції та ін.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» // Бюл. Законодавства і юридичної практики України. – 2002.: №4: Законодавство України про банкрутство. – 366 с.

2. Азаренков Г.Ф. Економічний аналіз. Навчальний посібник. Ч.2 / Г.Ф. Азаренков, З.Ф. Петряєва, Г.Г, Хмеленко. – Харків: Вид.ХНЕУ,2004р. – 232с.

3. Андрущак Є.М. Діагностика банкрутства українських підприємств // Фінанси України. – 2004 р. - № 9, с. 118-124.

4. Бабич Л.М. Актуальні проблеми удосконалення організаційно- методичного механізму запобігання банкрутству на підприємствах // Актуальні проблеми економіки. – 2003 р. - № 4, с. 71-75.

5. Багров В,Г,, Багрова І.В. Економічний аналіз: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006 р. – 160 с.

6. Банкрутство і санація підприємства: теорія і практика кризового управління: Монографія / Т.С. Клебанова, О.М. Бондар, О.В. Раєвнева та ін. За ред.. О.В. Мозенкова. – Х.: ІНЖЕК, 2003 р. – 271 с.

7. Іванієнко В.В. Фінансовий аналіз: Навч. посібник. – Х.: Видавдім «ІНЖЕК», 2003 р. – 168 с.

8. Кизим Н.А. Фин. анализ: Уч. пособие для студентов высшего учеб. заведений / Н.А.Кизим, В.В.Иваниенко. ХНЭУ. – Х.: «ИНЖЭК», 2005 г. – 245 с.

9. Манойленко О. Теоретичні засади побудови ефективної системи запобігання банкрутствам // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. – 2005 р. - №4, с.191-197

10. Матвійчук А.О. Діагностика банкрутства підприємства // Економіка України. – 2007 р. - № 4, с. 20-28.

11. Мержа Н.В. Аналіз ймовірності банкрутства підприємств в економіці України // Актуальні проблеми економіки. – 2005 р. - №9 (51), с. 65-69.

12. Методичні рекомендації по виконанню самостійної роботи. З.Ф. Петряєва, Г.Г Хмеленко. – Харків: ХНЕУ, 2006р.

13. Мних Є. В. Економічний аналіз: Підручник – вид. 2-ге, перероблене і доповнене. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005 р. – 472 с.

14. Опачанський Д. Г. Методики експрес-оцінки ймовірності банкрутства підприємства // Економіст. – 2007 р. - №4, с. 67-69.

15. Погорелов А.В. Анализ деятельности предприятия должника в процессе банкротства // Бухгалтерія. Право. Податки. Консультації. – 2002 р. - № 49, с. 64-68.

16. Подольська А. О., Яріш О. В. Фінансовий аналіз: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2007 р. – 488 с.

17. Прокопенко І.Ф., Ганін В.І., Петряєва З.Ф. Курс економічного аналізу: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. І. Ф. Прокопенка. – Харків: Легас, 2004 р. – 384 с.

18. Савицкая Г.В. Экономический анализ: Уч. пособие / Г.В.Савицкая.–8-е изд., перераб. – М.: Новое знание, 2003 г. – 640 с.

19. Тарасенко Н.В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства. – Львів: ЛБ і НБУ, 2000 р. – 485 с.

20. Тарасенко Н. В. Економічний аналіз: Навчальний посібник. – 3-тє вид., виправ. і доп. – Львів: «Магнолія плюс», 2005 р. – 344 с.

21. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посібник / О.О. Терещенко. – Ірпінь: КНЕУ, 2000 р. – 412 с.

22. Третяк О.О. Про проблему банкрутств підприємств // Економіка Україна. – 2000 р. №2, с. 46-49.

23. Фокіна Н.П. Методика виявлення загрози банкрутства за оцінкою показників фінансового стану // Актуальні проблеми економіки. – 2003 р. - №7, с. 56-63.

24. Фокіна Н.П. Прогнозування криз та банкрутств промислових підприємств // Актуальні проблеми економіки. – 2003 р. – № 2, с. 76-78.

25. Хлістунова Н.В. Фінансові ризики і платоспроможність підприємств // Актуальні проблеми економіки. – 2003 р. – №7(25), с.56.

26. Череп А.В. Eкономічний аналіз: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2005 р. – 160 с.

27. Черняк О.І. Виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та можливого його банкрутства // Cтатистика України. – 2003 р. - №7, с. 87-94.

28. Чумак О.Л. Оценка вероятности банкротства предприятия // Главбух. – 2008 г. - №15, с. 34-39.

29. http://www.minfin.gov.ua/

30. http://www.ukrstat.gov.ua/

31. http://www.smida.gov.ua/