МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО
ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ ЕТНОЛОГІЇ І ПРАВА
КАФЕДРА ІСТОРІЇ СЛОВЯНСЬКИХ НАРОДІВ
Контрольна робота
З АРХЕОЛОГІЇ УКРАЇНИ
на тему: «Тшинецька культура»
Вінниця - 2009
План
Вступ
1. Дослідження тшинецької археологічної культури
2. Поховання та житла
3. Кераміка та вироби з кременю і бронзи
4. Господарство
5. Датування тшинецької археологічної культури
Висновок
Список використаної літератури
Додаток 1
Додаток 2
Додаток 3
Вступ
У північних лісах і лісостепу утворилась так звана Тшинецька культура. Територія її поширення сягала досить далеко за межі України на захід. Вчені в Україні і Польщі дотепер сперечаються – єдина це була культура чи певна епоха культурної єдності. ЇЇ носії адаптували знання попередників до нових умов і, спираючись на досвід, створили форми ведення господарства, ідеально пристосовані до навколишнього середовища. Невеликі, у дві-три сотні жителів поселення, розташовувалися в глибині лісових масивів чи на берегах невеликих річок. Це давало змогу, не побоюючись нападів, вирощувати хліб на випалених ділянках, пасти худобу на лісових галявинах, ловити рибу, дичину, збирати гриби, ягоди, мед. У північних лісах остаточно складалися всі основні риси майбутньої слов’янської культури. У тшинецьких поселеннях зустрічались усі типи будівель, характерних для українських сіл лісосмуги. А уклад життя і способи ведення господарства на Волині, наприклад, до середини минулого століття залишалися такими самими, як три-чотири тисячі років тому.
З Волинню пов'язаний і ще один цікавий момент. Дослідження свідчать, що в цьому регіоні найповніше зберігся антропологічний тип, який сягає корінням ще часів Трипілля. Навколишні дрімучі ліси і болота за всіх часів зводили нанівець будь-які технологічні переваги військ супротивника. Колісниці, кіннота в місцевих хащах просто грузнули. Тож жителі цього регіону, уникнувши наслідків чисельних вторгнень, характерних для центральних і південних районів, зуміли зберегти здобуті в стародавності культурні і побутові традиції.
1. Дослідження тшинецької археологічної культури
Дані порівняльного мовознавства, топоніміки та археології привели багатьох дослідників до висновку, що область між Одером та Дніпром є найвірогіднішою правітчизною слов’ян (Додаток №1). На думку лінгвістів, складання слов’янської спільності відноситься до ІІ тисячоліття до н. е. Тому археологічні пам’ятки епохи бронзи на згаданій території набувають великого значення. Тепер досить добре вивчено тшинецьку культури епохи бронзи в Польщі, але відповідні їй за часом пам’ятки Північної України та Південної Білорусії досліджені значно гірше і в літературі майже невідомі.
Перші розкопки пам’яток епохи бронзи північної частини Лівобережної України були проведенні ще в 70 – 80 – х роках минулого століття (Самоквасов, 1908; Бранденбург, 1908). Дослідження цих пам’яток у західних районах Полісся пов’язане з іменами геолога Г. Оссовського та археолога Люба – Радзимирського. На початку ХХ століття В.Б. Антонович (1901) видав археологічну карту всіх відомих на той час археологічних пам’яток Волині та Полісся, серед яких були пам’ятки епохи бронзи. Ця карата, що мала значно вищий науковий рівень, ніж усі попередні археологічні карти, не втратила свого значення й сьогодні. Слід також відзначити розвідки М.Ф. Біляшівського, здійснені в ті ж роки у південному ті західному Поліссі.
Для дослідження пам’яток тшинецької культури на Україні велике значення мали розкопки Войцехівського могильника, здійснені С.С. Гамченком та розкопки біля Народич. Слід також відзначити роботи М.Я. Рудницького та Я. Марачевського в Сумській області, де ними було відкрито та частково розкопано поселення поблизу с. Мар’янівна, яке протягом багатьох років було єдиним поселення бронзового віку, відомим на території північної частини лівобережної України.
Наприкінці 30-х років ХХ століття деяких успіхів було досягнуто також у вивченні західних районів Північної України, що знаходилася на той час у межах Польщі. Ю. Полянський, О. Цинкаловський, Я. Фіцке, В. Рогозинський та інші місцеві археологи здійснили розвідки та невеликі розкопки у Ровенській і Волинській областях.
Після Великої Вітчизняної війни протягом багатьох років велику роботу проводила комплексна експедиція „Великий Київ” під керівництвом П.П. Єфименка, що виявила в околицях Києва велику кількість пам’яток тщинецької культури. З 1949 по 1955р. Група співробітників Інституту археології АН УРСР працювала на Сеймі, Десні та Сулі. Одним з важливих наслідків здійснених тут експедицій було виявлено пам’яток сосницького типу, що складають найбільш східну групу тщинецької культури. Вивчення західних районів Північної України в основному проводилося львівським інститутом суспільних наук. Експедиції М.Ю. Смішка, Ю.М. Захарука, І.К. Свешнікова та ін. Виявили й дослідили пам’ятки тшинецької культури. Особливе значення мали розкопки на Костянецькому поселенні – першому поселенні тщинецької культури, дослідженому на значній площі, і стратиграфічні спостереження Ю.М. Захарука на поселенні в с. Ставок. Дуже цікавими виявилися матеріали поселення в с. Мошни. Протягом останнього десятиріччя в Прип’ятському басейні та ва Верхньому Дніпрі працювали експедиції Інституту археології Києва, Москви та Мінська. Найбільш важливим наслідком їх роботи можна вважати сам факт відкриття величезної кiлькостi пам’яток епохи бронзи, чим спростовується теорія про майже цілковиту незаселеність Полісся у цей період.
До недавнього часу окремі, нечисленні пам’ятки середнього періоду бронзового віку, вiдомi на території лісостепової та поліської України, відносилися дослідниками до комарiвської, а не до тшинецької культури. Пояснюється це тим, що до появи узагальнюючої праці О. Гардавського тшинецька культура була майже невідома радянським археологам, тоді як дуже близька до неї й краще досліджена комарiвська культура була знана досить добре. В наступні роки, після нагромадження нових фактів, публікації матерiалiв та появи серії праць про тшинецьку культуру, стало очевидним, що пам’ятки Пiвнiчної України, які мають багато спільного з комарiвською культурою, все ж є значно ближчими до тшинецької культури. Тепер багато хто з дослiдникiв у Польщі (О. Гардавський, О. Цинкаловський, И. Костжевський) і в нашій країні (С. С. Березанська, В. Ф. Iсаєнко, М. М. Чернявський) називають їх тшинецькими, хоча iншi (І. К. Свешнiков), як і раніше, відносять до комарiвської культури.
2. Поховання та житла
Серед пам’яток тшинецької культури на Україні перше місце за кiлькiстю посiдаютъ поселення, яких відомо зараз близько 200. На жаль, бiльшiсть їх дуже зруйновано. Топографiчнi умови розміщення поселень добре вивчені: останні завжди розташовувалися вздовж берегів річок, на дюнних пiдвищеннях та останцях в заплаві або на низьких ділянках надзаплави. На деяких поселеннях проведені розкопки (Костяниць Ровенської області, Солов’є Хмельницької області, Мошни Кіровоградської областi, Здвижiвка Київської області (додаток №2), Пустинки Чернiгiвської областi, Волинцеве Сумської областi та ін.). Ці розкопки дали можливість скласти уявлення про планування поселень та конструкцію жител. Поселення звичайно складалися з 15-20 жител, розташованих двома рядами вздовж води. Житла споруджувалися близько одне до одного, звичайно перпендикулярно до берега. Особливо цiкавi дані одержано при розкопках поселення поблизу с. Пустинка Чернiгiвської області, майже повністю дослідженого. Тут біля кожного житла було виявлено добудову господарського призначення, в тому числі споруди на стовпах. Останні, очевидно, призначалися для зберігання зерна. Розкопки Пустинкiвського поселения, а також спостереження, одержані під час дослідження інших пам’яток, дають змогу запропонувати реконструкції жител. Це були землянки, досить великі за розмірами (10х5 м; 12х6 м при глибини 1-1,5 м). Зсередини стінки їх були вкриті дерев’яними плахами або плетеним хмизом; із зовнішнього боку їх присипано землею, викинутою з котлована. Висота жител сягала 2 м. дах був двосхилим. ймовірно, його виготовляли з комишу. Земляна підлога на окремих ділянках була викладена глиняними вальками та зверху вимащена глиною. В кількох житлах виявлено земляні нари. Цей тип жител характерний головним чином для Подніпров’я. У західних областях Пiвнiчної України розкопаних жител майже немає; не виключено що домобудівництво цих районів мало свої особливості.
Майже повне дослідження Пустинкiвського поселення дало змогу провести деякі підрахунки щодо загальної кiлькостi жителів поселення. Так, якщо в середньому площа житла становила 50-б0 м2
в кожному житлі мешкало 10-15 людей, то на всьому селищі, яке налічувало 15-20 жител, одночасно могли мешкати 200-250 чоловік.
Поховальний обряд тшинецької культури на Україні вивчений за багатьма курганами з тiлопокладенням та кількома ґрунтовими могильниками з обрядом тiлоспалення.
Курганні могильники дослiдженi у Войцехiвцi, Кустiвцях, Теклинi, Дитиничах тощо. Підсумовуючи найбільш характерні риси, можна відзначити, що кургани розташовувалися по вододілах річок або на високих берегових ділянках. Звичайно вони невеликі за розмірами (діаметр 12-15 м, висота 1 м). Поховання знаходилися на рiвнi давнього горизонту або в неглибоких ямах. Досить частими е колектнвнi поховання, очевидно сiмейнi. Кiстякн завжди скорчені, переважно у положенні на боку. Орiєнтацiя східна або західна. У курганному насипу й під ним завжди є сліди тризни у вигляді вогнищ, розкиданого дрібного вугілля, кісток тварин та скупчень кераміки. Поховальний інвентар, порівняно небагатий й одноманітний, складається з кількох посудин, виробів з кременю та каменю, досить рідко - металевих прикрас. Помітною є різниця в iнвентарi чоловічих та жіночих, а також бідних і багатих поховань. Всі згадані вище риси добре простежуються у Войцехівському могильнику.
За останні роки виявлено досить велику кiлькiсть зруйнованих безкурганних могильників із залишками тiлоспалень. У шести пунктах - у селах Вишеньки, Воропаїв, Бiлгородка, Таценки, Новоукраїнка, Платовище Київської областi - проведено невелнкi розкопки. В усіх випадках могильники виявлені на надзаплавний терасі, в піщаних дюнах. Спалення, очевидно, проводилося десь у іншому мiсцi. Перепалені кістки (iнодi з попелом) потiм складалися в урни та неглибоко закопувалися. досить часто такі кістки висипалися в конiчнi або овальні ямки глибиною 25-30 см. Залишки кісток, що не вміщалися у посудину або ямку, висипалися поруч з ними. Разом з кальцинованими кістками звичайно трапляються уламки посудини. Так, при кількох незруйнованих похованнях могильника поблизу с. Плитовище було знайдено уламки різних посудин. Це свідчить про звичай розбивати посуд під час спалення небіжчика або під час тризни.
Територіальне та хронологічне спiввiдношення могильників з тiлоспаленням та курганів досі неясне, але складається враження, що могильники з тiлоспаленням більш характерними для пiвнiчно-схiдних придніпровських районів.
3. Кераміка та вироби з кременю і бронзи
Основну частину знахідок на поселеннях та в могильниках становить кераміка (Додаток №3), яка поки що є найбільш характерною ознакою тшинецької культури на Україні. Між керамікою поселень та могильників немає значної рiзницi. Вона аналогічна за технологічними ознаками, формою посудин, орнаментацією. Крім форми найбільш специфічними ознаками посуду є: домішка до глина крупних зерен подрібненого, а iнодi й перепаленого граніту; маленькі тріщини, що на зразок павутиння вкривають поверхню посудини навколо крупних зерен гранiту; своєрідний блиск поверхні, що виникає в результаті ангобування посудини більш рідким розчином підфарбованої глини; потовщені вінця з горизонтально або косо зрізаним краєм; прокреслений геометричний візерунок, що вкриває звичайно верхню третину посудини.
Посуд, особливо знайдений на поселеннях, дуже фрагментований, отже, не можна впевнено твердити, що відновлено всі його форми, що колись існували. Однак основні й найбільш поширені типи кераміки, очевидно, вдалося реконструювати. Це тюльпаноподiбнi посудини, горщики, миски, кубки, «дiрчастi» посудини, покришки, ложки тощо.
Найчастіше трапляються тюльпаноподiбнi посудини висотою 30-40 см. Вони мають стрункий високий тулуб, ледь розширений у середній частині, широку шайку з трохи вiдiгнутими вінцями та маленьке денце. Є кілька варiантiв цих посудин. У бiльшостi випадків тюльпаноподiбиi посудини орнаментовані лише під вiнцями. Найчастіше орнамент складається з кількох прокреслених оперізуючих лiнiй, iнодi перерваних вертикальними рисками, трикутників, опущених вершинами донизу, овалів. Більш рідким є орнамент у вигляді ямок, «перлин», наліпних валиків. Окремо слід відзначити орнамент, нанесений шнуром, намотаним на гнучку основу (так званий колючий дріт) цей візерунок, так само, як і орнамент у вигляді «перлин», є найбільш характерний для посуду тшинецької культури у пiвнiчно-схiднiй частині Правобережної України.
Другою поширеною формою посуду є горщики, що мають звичайно більш шорстку поверхню. Шийка таких посудин трохи звужена, вінця короткі, вiдiгнутi назовні; стінки поступово звужуються до плоского, досить широкого денця. Орнаментовані горщики звичайно надколами, розміщеними під вiнцями зовні або зсередини посудини.
Велика група посуду це миски. Звичайно вони старанно виготовлені, поверхня їх добре загладжена.
За формою миски поділяються на три групи: пiвсферичнi, конiчнi, шоломоподiбнi. Миски, особливо конічні, орнаментувалися дуже рідко. Під назвою кубків або чаш об’єднано округлотiлий посуд, досить різний за формами. Від іншої кераміки кубки та чаші вiдрiзняються меншими розмірами, старанною обробкою та багатим орнаментом, що складається з прокреслених лiнiй, овалів, трикутників, крапок, рідше - наліпних горбиків. Майже на кожному поселенні знайдені фрагменти посудин, стінки яких вкрито багатьма наскрізними отворами. Можна гадати, що найбільш поширеною формою дірчастої кераміки були пляшкоподiбнi посудини, хоча вiдомi також глибокі конiчнi миски та чаші. Багато дірчастих посудин прикрашено орнаментом. Невелику, але досить специфічну групу кераміки становлять покришки. Вони конічної форми, iнодi мають рельєфний бортик вздовж краю. Деякі покришки орнаментовані прокресленими лiнiями. На багатьох поселеннях знайдено глиняні ложки довжиною 10-12 см. Іноді вони мають отвір для дерев’яного або кістяного держака. Звичайно такі ложки вважають ллячками і пов’язують з металургійним процесом. Однак жоден з цих виробів не має тут слідів обпалення або ошлакованостi, притаманних ллячкам. Тому слід вважати більш вiрогiдним, що в цьому випадку ложки мали звичайне побутове призначення.
Крім посуду до керамічних виробів тшинецької культури на Україні належать глиняні пряслиця. Здебільшого вони виготовлені з такої само глини, що й посуд (тобто з домішкою подрібненого гранiту), досить рiзноманітнi за розмірами та формою: конічні, бiконiчнi, кулясті, плоскі. Своєрідною є група так званих рогатих пряслиць (знайдені у Теклинському кургані, на поселеннях Народичі, Мошни, Бортничі та в інших місцях), також відомих у пам’ятках комарівської культури. Деякі з них прикрашені орнаментом у вигляді насічок та наколiв; на пряслиці з Теклинського кургану є якась піктограма.
Найбільш поширеними виробами з кременю є серпи, виявлені майже ва всіх поселеннях та в багатьох могильниках. Вирізняється кілька типів цих серпів. Для західних районів Правобережної України найбільш характерними є серпи так званого волинського типу, виготовлені з чудового світлого волинського кременю. Поверхня їх старанно оброблена, лезо нерідко додатково оброблене дрібною двобічною ретушшю. Це досить великі за розмірами вироби: довжина їх сягає 18-20 см при ширині 4-6 см. Поодинокі екземпляри таких серпів виявлені в Подніпров’ї, однак в цілому для Подніпров’я характерним є дещо інший тип серпів, виготовлених з місцевого сіруватого, майже непрозорого кременю. Вони менші за розмірами, мають менш вигнуте лезо i наближаються за формою до витягнутого трикутника. Таким є, наприклад, серп, знайдений на поселенні Мошни. Своєрідними є серпи пiвнiчних районів, зокрема ті, що знайдені на поселеннях у Прип’ятському басейні. Це вузьке видовжені знаряддя із сильно вигнутим тонким лезом.
На поселеннях тшинецької культури трапляються й інші знаряддя праць з кременю (Додаток №4), зокрема рiзноманiтні скребки; дуже рідкими є знахідки долотоподібних сокирок. Слід згадати крем’яні вістря до стріл серцевидної та трикутної форм із черешками. Подібні вістря знайдені в Народичах, Пустинцi, Войцехівському могильнику та інших місцях. У селах Вельбовне та Могиляни знайдено два великих крем’яних вістря до списів (трикутної та листовидної форми) з довгими прямокутними стержнями для насадки. Нечисленні кам’янi вироби представлені просвердленими сокирами, переважно плоскими, з клиноподібним робочим краєм та потовщеним обушком. Поодинокими є знахідки долотоподібних сланцевих сокирок.
У 1948р. Дубно-Кременецькою археологічною експедицією було обстежено ряд крем’яних майстерень, частина яких, очевидно, належить до епохи середньої бронзи. Багато таких майстерень, де виготовлялись серпи, вістря до списів, тесла, виявлено в районі м. Кременця.
З достатньою на те підставою до тшинецької культури можна віднести кілька майстерень поблизу с. Сапанiв (урочища Зіньки, Піски, Ставки), де разом з численними крем’яними виробами різної стадії виготовлення виявлена типова тшинецька кераміка. Племенам досліджуваної культури належали, напевно, i майстерні поблизу сіл Шепетин i Беренцi на південь від Кременця, навколо яких розмiщенi поселення тщинецької культури. Вивчення матерiалiв різних майстерень вказує на те, що останні були до деякої мiри спецiалiзованими. Складається враження, що в епоху бронзи в Полiссi існували майстерні двох типів: більш універсального призначення, де виготовлялися рiзноманiтнi крем’яні вироби, та спецiалiзованi, що виробляли знаряддя лише одного виду (серпи, сокири, вістря до стріл та ін.).
Розкопки поселень особливо могильників тшинецької культури на Україні дали невелику кiлькiсть бронзових виробів, переважно прикрас. Можна припустити, що основна частина знайдених бронзових виробів була привезена вже в готовому вигляді. Разом з тин немає сумніву, що мiсцевi майстри знали не тільки холодне кування металу, а й весь процес лиття. Про це свідчить, зокрема, знахiдка чотирибічної ливарної формочки для відливання кельтів і доліт на поселенні поблизу с. Зазим’я Київської області.
Прикраси поділяються на чотири основні типи: шпильки, браслети, фібули, кільця. Шпильки, яких відомо тепер близько 20, розрізняються в основному за формою головки - ромбічні, спіральні, круглі або конічні. Деякі з них орнаментовані насічками. Найбільш поширеними серед бронзових прикрас є браслети, виготовлені або з круглого в перерiзi дроту, або з плоскої вузької металевої стрічки. У деяких браслетів кiнцi зiмкнутi, у інших - оформлені на зразок круглих спiральннх щитків, що близько стоять один від одного.
На багатьох поселеннях i в кількох похованнях знайдено поодинокі або подвiйнi спiральнi щитки та їх уламки. Здебільшого це фрагменти фібул так званого очковидного типу. Уламки такої фібули (щиток разом із шпилькою) виявлені при одному з поховань в с. Дитиничi. Крім того, бронзові спiральнi щитки застосовувалися як привіски у багатьох прикрасах.
Досить велику групу становлять кільця. Найчастіше вони виготовлялися з тонкого дроту, завернутого у два-три оберти. Трапляються також кільця, виготовлені із відносно товстого дроту, з кінцями, які дуже близько сходяться. Звичайними є зімкнуті кільця, округлі в перерiзi. В могильниках й на поселеннях зрідка трапляються бронзові пронизки, виготовлені з тонкої металевої пластини, завернутої у вузьку трубочку, а також трикутні бронзові бляшки, один кінець яких завернутий у петельку.
Бронзових знарядь праці майже не знайдено, за винятком шил, що походять з поселень в Мошнах, Бортничах, Старосіллi та ін. На поселенні в с. Мошни виявлено маленький бронзовий ніж, трикутний у перерiзi. В ужитку були також й iншi знаряддя праці, про що свідчить згадана вище ливарна формочка із Зазим’я.
4. Господарство
Господарський уклад племен тшинецької культури на Україні зумовлювався географічними особливостями поліських земель. Основним багатством Полісся є пасовиська та ліси; ділянки, придатні для землеробства, становлять лише незначну його частину. Отже, у господарстві стародавніх мешканців Полісся домінувало, очевидно, скотарство. Фауністичні рештки свідчать, що основу стада становила велика рогата худоба. Природні умови Полісся сприяли також розведенню свиней. У значно меншій кількості розводили дрібну рогату худобу та коней.
Об’єктивні дані, що свідчать про заняття племен тшинецької культури землеробством, обмежені нечисленними знахідками зернотерок, розтиральників та крем’яних серпів. Знахідки палеоботанічного матеріалу з різних пам’яток часу неоліту - бронзи свідчать про те, що в цей період у лісовій смузі Європи вже були відомі м’яка пшениця, полба, ячмінь, просо i, очевидно, льон. При початкових примітивних формах землеробства найбільш зручно засівати ділянки з родючими наносами мулу, яких у Поліссі було чимало. Хоча загальний рівень продуктивних сил епохи бронзи дає підстави дослідникам твердити про наявність в ті часи орного землеробства, в лісовій смузі та в умовах Полісся підсічне землеробство існувало ще протягом довгого періоду. Цей спосіб є дуже трудомістким, тим більше, що через кожні 2-З роки треба було залишати старі підсiки та переходити на нові місця. Враховуючи малу родючість лісових підзолів, неважко зрозуміти, що таке землеробство, до того ж при дуже низькому рівні обробки ланів, не могло забезпечити потреб населення. Воно, очевидно було дуже важливим, але все-таки допоміжним заняттям, що давало додаткові продукти до скотарства.
Багатство на ліси та водойми давало змогу успішно займатися полюванням та рибальством.
5. Датування тшинецької археологічної культури
Датування тшинецької культури на Україні встановлюється на підставі стратиграфічних даних, шляхом порівняння з більш ранніми та більш пізніми культурами, а також за допомогою деяких датованих металевих виробив. Як уже згадувалось вище, в с. Ставок Ківецівського району Волинської області була досліджена землянка стжижовської культури шнурової кераміки, перекрита піччю комарівської культури. Бiльшiсть дослідників датує стжижовську культуру 1800-1500 рр. до н. е. Про те, що стратиграфія у Ставку не є випадковою, свідчать спостереження польських археологів у Російовi, де кілька маленьких курганів межановицької групи культури шнурової кераміки було перекрито курганом тшинецької культури.
З другого боку, на двошарових поселеннях у селах Ворошилiвка та Стара Гута Житомирської області нижній шар з керамікою тшинецької культури був перекритий шаром бiлогрудівської культури Таким чином, стратиграфічні спостереження дають підстави віднести тшинецькі пам’ятки на Україні до часу між культурами пізньої шнурової кераміки (1900-1600 рр. до н.е.) та білогрудівською культурою (ХІ – ІХ ст. до н.е.).
Хронологічний діапазон більшості металевих виробів тшинецької культури на Україні в цілому ширший, ніж межі, встановлені даними стратиграфії. Більш (вузьку дату мають лише два типи прикрас: браслети із спіралевидними кінцями та шпильки з головками у вигляді ромбічного щитка. Згідно з польською хронологічною системою ці браслети з’являються у II періоді бронзи й існують до кінця IV періоду (тобто у 1450 – 1000 рр. до н.е.), набуваючи найбільшого поширення у III періоді (1400 – 1200 рр. до н.е.). Багато близьких за типом браслетів, хоча й дещо відмінних від тшинецьких, знайдено в пам’ятках абашівської, андронівської та інших більш східних культур, де їх датовано серединою - третьою чвертю II тисячоліття до н.е.
Але найбільш надійну підставу для датування пам’яток тшинецької культури на Україні дають дві шпильки із ромбічною головкою, що походять з Гуляйгородського кургану. Майже цілком аналогічну шпильки відомі у добре датованих комплексах. Одна з них входить до складу Бородинського скарбу, який бiльшiсть археологів відносять до ХV – ХIV ст. до н.е. другу знайдено у кургані №б Комарівсъкого могильника, який Т. Сулімирський датує ХІІІ ст. до н. е. Така ж шпилька, знайдена на поселенні вітенбергської культури Себеш у Румунії, датована часом мікенських шахтових гробниць.
Для датування тшинецької культури на Україні деякі підстави дає також згадана вище ливарна формочка із Зазим’я: бронзові знаряддя, які в ній відливали, належать до ХIІІ – ХІI ст. до н. е.
Нарешті, для визначення хронології тшинецької культури на Україні важливе значення має датування синхронних сусiднiх культур комарівської та зрубної. Першу датовано ХV – ХII ст. до н.е., другу - ХV – IХ ст. до н. е. Приблизно до цього ж часу (1450-1100 рр. до н.е.) належить тшинецька культура в Польщі. Отже, за сукупністю даних тшинецька культура на Україні може бути датована ХV – початком ХI ст. до н.е.
Природно, що протягом чотирьох століть свого існування тшинецька культура на Україні зазнавала змін. Тому є можливість виділити групи пам’яток раннього та більш пізнього часу, різниця між якими в основному простежена у керамiцi.
При значній схожості пам’яток середньої бронзи, поширених на територій Пiвнiчної України, в археологічному матерiалi окремих й районів, головним чином у керамiцi, помітна деяка своєрiднiсть. Це дає змогу, хоча й попередньо, виділити тут чотири локальні групи пам’яток, або чотири варіанти культури: ровенський, прип’ятський, київський, сосницький. Порівняно з іншими найбільшу своєрідність має сосницький варіант.
Ровенський варіант на пiвднi межує з комарiвською культурою. «Сусідство» з близькою та спорідненою культурою, природно, не могло не відбитися на пам’ятках ровенського варіанта й не вплинути на них досить сильно. Цей вплив проявився у поширенні значно більшої, ніж в інших варіантах, кiлькостi металевих виробів; в таких типових для комарівської культури посудинах, як вази з вушками та без них, черпаки, кубки, й притаманній комарiвськiй культурі орнаментації у вигляді канелюр, шишечок, наліпних вушок тощо.
В цілому тшинецька культура в Польщі та на Україні, так само, як i комарiвська культура, належала до єдиної етнокультурної області, об’єднані спiльнiстю матеріальної та духовної культури i населеної спорідненими за мовою племенами.
Тепер важко розкрити більш-менш переконливо i ясно процес складання тшинецької культури на Україні. Оскільки немає доказів переселення носіїв цієї культури з інших територій, можна говорити лише про й місцеве походження, а також про генетичні зв’язки з попередніми культурами пізнього Трипілля та шнурової кераміки, що простежені на пiдставi схожості у поховальному обряді та керамiцi.
Висновок
Тшинецька археологічна культура поширена у середній смузі Центральної та Східної Європи, приблизно від р.Варта на заході до р. Сейм на сході, існувала приблизно з XVI ст. до середини XII ст. до н.е., а потім увійшла складовим елементом у лужицьку культуру. Названа за залишками поселення поблизу Тшинця Люблінського воєводства (Польща). Тшинецька культура характеризується трупопокладенням, безкурганними і курганними могильниками. Для тшинецької культури характерні кам'яні і крем'яні знаряддя, керамічні вироби. Племена займалися тваринництвом і землеробством. Пам’ятки Тшинця в Україні досліджувала С.С. Березанська. Об’єднавчою ознакою культури виступає тюльпаноподібний посуд та рогаті «прясла» - специфічна категорія речей тшинецької археологічної культури.
Список використаної літератури
1. Березаская С.С. Пустинка – поселение эпохи бронзы на Днепре. – К., 1974.
2. Археологія Української РСР: У 3-х томах. – К., 1971-1975. Т.1.
3. Винокур І.С, Телєгін Д.Я Археологія України: Навч. посібник. – Тернопіль, 2004.
4. Залізняк Л.Л. Археологія України: Навчальний посібник, К., 1996.
Додаток 1
Розселення тшинецької культури
Додаток 2
План житла тшинецької культури поблизу с. Здвижівка
Додаток 3
Кераміка тшинецької культури
|
