МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА РОЗВИТКУ ТА РОЗМІЩЕННЯ
ПРОДУКТИВНИХ СИЛ
Реферат
з дисципліни: «Розміщення продуктивних сил України та закордонних країн»
на тему:
Підходи до економічного районування України
студентки I курсу
обліково-фінансового факультету
спеціальність фінанси
денного відділення
групи 0104а
Кузнецової Наталії Олексіївни
Консультант:
Черноіванова Олена Миколаївна
Донецьк 1999
Зміст.
I. Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3
II. Основна частина . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3
1. Проблема регіоналізації. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3
2. Схеми економічного районування України. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3
3. Сучасне економічне районування. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .4
III. Висновок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5
IV.
Додаток
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .5
Список використаної літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .8
I. Вступ
Створення незалежної української держави супроводжується помітними змінами в галузевій структурі виробництва і розміщення продуктивних сил, розселенні населення і розвитку міст, в переорієнтації колишніх загальносоюзних зв’зків на внутрі- і міжреспубліканські. На руїнах колишнього СРСР почали формуватися територіально-виробничі комплекси багатьох держав, у тому числі і територіально-виробничі комплекс України. Посилюється увага до збалансованості розв’язання цілого ряду нових наукових і прикладних проблем, серед яких одне з центральних місць займає проблема вдосконалення адміністративно-територіального устрою та економічного районування. Самим поширеним на наш час є розмежування України на дев′ять економічних районів (Картосхема №1).
1. Проблема регіоналізації.
Актуальність обгрунтованого розв’язання даної проблеми зростає насамперед у зв’язку з необхідністю звільнитися від нашарування старих ланок територіального управліня, підвищити його ефективність. Слід зважати на те, що адміністративно-територіальний устрій та економічне районування України вже давно не переглядувались і в ряді випадків створюють певні труднощі для територіального прогнозування і дійового управління на регіональному рівні.
Формування адміністративно-територіального устрою та економічного районування – динамічний процес, який на сучасній території України і на прилеглих до неї українських етнічних землях почався за часів Київської та Галицької Русі.
Встановим, що ж таке економічний район і економічне районування взагалі.
Економічний район
– це економічно цілісна частина території країни, якій властиві такі ознаки, як спеціалізація і комплексність господарства.
Економічне районування
– це науково обгрунтований поділ країни на економічні райони, що вклалися історично або формуються в процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці. Економічне районування сприяє раціональній територіальній організації господарства. Загальноекономічне районування України показане у Схемі №1.
2. Схеми економічного районування України.
Існує багато схем регіоналізації України. Наприклад, ще в кінці XIXстоліття Михайло Драгманов, а в 1926 році Степан Рудницький поділили Україну на Правобережжя, Лівоббережжя та Южну частину. Тут регіоналізація була проведена на основі історіко-географічного принципу.
Напередодні першої світової війни на території України, яка надлежала до Російської імперії, було 9 губерній: Київська, Харківська, Чернігівська, Полтавська, Волинська, Подільська, Катеринославська, Херсонська і Таврійстка.
Згідно із законом “Про дальше вдосконалення управління промисловістю і будівництвом в УРСР”, прийнятим сесією Верховної Ради Української РСР 31 травня 1957 року, у республиці було створено 11 економічних адміністративних районів у складі: Сталинського (Сталинська обл.), Луганського ( Луганська обл.), Дніпропетровського (Дніпропетровська обл.), Запорізького ( Запорізька обл.), Київського (Київська, Житомирська, Кіровоградська, Черкаська, Чернігівська обл. та м. Київ), Харківська (Харківська, Полтавська і Сумська обл.), Херсонського (Херсонська, Кримська, Миколаївська обл. і м. Севастополь), Львівського (Львівська, Волинська, Рівненська, Тернопольська обл.), Станіславського (Станіславська, Дрогобитська, Закарпатська, Черніговська). На початок 1961 року у республиці існувало 14 економічних адміністративних районів.
У наступні роки мережа внутрішніх економічних районів уточнювалася.
3. Сучасне економічне районування.
Донедавна економічне районування в Україні грунтувалося на інтересах колишнього Союзу. На основі цього поділу (Донецько-Приднепровський, Південно-Західний, Південний) складали п′ятирічні плани, які мали другорядне значення і використовувалися численними міністерствами і відомствами для задоволення своїх інтересів. Тепер виникла потреба формувати внутрішньодержавний поділ праці, поглиблювати вироблення економічних аспектів територіально-виробничих комплексів, формувати зони вільного економічного підприємництва, ринкових структур та ін.
Значний внесок у розробку нової сітки економічних районів України зробили в останні роки українські економіко-географи, зокрема Ф.Д.Заставний і В.А.Поповкін. Так Заставний у книзі «Географія України» (1990) виділив дев′ять мезорайонів, що входять до складу трьох макрорайонів, які названі: Східний, Західний і Південний. Автор вважає, що в межах України доцільно залишити стару сітку макрорайонів, але ним проведена велика робота по уточненню меж мезорайонів. В.А.Поповкін у роботі «Регіонально-цілісний підхід в економіці»(1993), обгрунтував поділ України на п′ять макрорайонів і десять мезорайонів. Наукова концепция враховує природні, економічні, соціально-демографічні та історико-етнічні умови і фактори, що так або інакше впливають на формування регіональних утворень. Він ставить за мету обгрунтувати таку сітку макро- і мезорайонів, яка була б потрібна для регулювання основних економічних пропорцій, вдосконалення та прогностичних цілей. (Таблиця №1)
Останнім часом з оригінальною думкою про регіоналізацію виступив О.І.Шаблій. Він виділив на території України шість соціально-економічних районів. Його райони тісно пов′язані з містами-мільйонерами, спеціалізуються на загальноукраїнському поділі та інтеграції праці тощо. Він виділив такі соціальноекономічні райони, як Західний, Центрально-Східний, Південно-Східний та Східний, Автономна Республіка Крим.
IV. Висновок
Головне завдання економічного районування – прискорити ріст продуктивності суспільної праці. Економічне районування повинно науково обгрунтовувати розвиток територіально-виробничих комплексів, встановити всі прогресивні тенденції в розвитку географічного поділу праці, міжрайонних і внутрішньорайонних зв′язків. В Україні, на мій погляд, ще не вдосконалене економічне районування, але поглянувши на роботи наших вчених можна сказати, що через деякий час в нашій країні будуть створені комплекси підприємст на основі тісних виробничих зв′язків, з врахуванням природних і трудових ресурсів, економіко-географічного положення та транспортних умов.
IV. Додаток
Схема №1. [ 2, с.139 ]
Загальноекономічне (інтегральне) районування України
національно-політико- адміністративно- адміністративний територіальний
устрій поділ
економічне макрорайонування
(основні райони)
групи адміністративних областей
економічне мезорайонування
(адміністративні області,
Автономна республіка Крим)
економічне мікрорайонування
(групи низовних адміністративних районів,
локальні господарські утворення:
вузли, центри)
Таблиця №1 [4, с.222]
Сучасне економічне районування України
За М.Д. Пістуном
|
За Ф.Д. Заставним
|
За В.А. Поповкіним
|
Район
|
Області |
Район |
Області |
Район |
Області |
Донецький |
Донецька,
Луганська
|
Донецький |
Донецька,
Луганська
|
Донбас |
Донецька,
Луганська
|
Придніпровсь
кий
|
Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська |
Придніпровський, Центрально-Польський |
Дніпропетровська, Запорізька, Київ- ська, Чернігівська,
Житомирська
|
Запорізький,
Придніпровський, Київське Полісся
|
Дніпропетров-
ська, Запорізька, Житомирська, Київська, Чернігівська
|
Київський |
Київська, Чернігівська, Черкаська |
Північно-Східний |
Полтавська,
Сумська, Харківська
|
Слобідська Україна |
Полтавська, Сумська, Харківська |
Північно-Східний |
Полтавська,
Сумська, Харківська
|
Подільський |
Вінницька,
Тернопільська,
Хмельницька
|
Поділля |
Вінницька, Тернопільська, Хмельницька |
Подільський |
Вінницька,
Тернопільська,
Хмельницька
|
Центрально-український
Карпатський
|
Черкаська, Кіровоградська, Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська,
Чернівецька
|
Волинське Полісся |
Волинська, Рівненська |
Волинський |
Волинська, Житомирська, Рівненська |
Українські Карпати |
Івано-Франківська, Закарпатська, Льлвівська, Чернівецька |
Карпатський |
Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька |
Західно-Польський Причорно-морський |
Волинська, Рівненська, Миколаївська, Одеська, Херсонська, Автономна Республіка Крим |
Північне Причорно-мор′я та Крим |
Миколаївська, Одеська, Херсонська, Автономна Республіка Крим |
Чорноморсь-
кий
|
Одеська, Миколаївська,Херсонська |
Середнє Подніпров′я |
Кіровоградська, Черкаська |
Кримський |
Автономна Республіка Крим |
Картосхема №1.[4, с.218]
Список використаної літератури :
1. Ф.Д. Заставний “Географія України”.–Львів: Світ, 1994.–470 с.
2. С.І. Іщук “Територіально-виробничі комплекси і економічне районування”.–Київ: Міністерство освіти України. Київський Універсітет ім. Тараса Шевченка. Українсько-Фінський інстітут менеджменту і бізнесу, 1995.–242с.
3. “Социально-экономическая география Украины” под ред. О.И.Шаблия.–Свит,1995.–638с.
4. “Разміщеня продуктивних сил України” под ред. Є.П. Качана.–Київ: Вища школа, 1998.–374 с.
|