 
Виконала: учениця 10-Б
Ничиталюк Котячи
Прийняла:
Моргун Ю.М
2004
Анрі Матіс (Henri Matisse) (1869–1954)видатний французький художник. Народився 31 грудня 1869 у Ле-Като на півночі Франції. У 1892 приїхав у Париж, де учився в Академії Жюлиана, а пізніше в Гюстава Моро.
У 1893 р. учень адвоката Анрі Матіс прийшов у паризьку «Ecole des Beaux Arts» з наміром присвятити себе живопису. Він явно не відповідав необхідним стандартам Школи. Так це і зрозуміло – перші серйозні картини Анрі почав писати лише в 1890 р. (тобто трьома роками раніше), до того ж Матіс знаходився під очевидним впливом імпресіоністів. Його вважали «недотепним наслідувачем» останніх, оскільки молодому живописцеві не вистачало навіть імпресіоністської уваги до деталей, що проступають як би крізь завісу відчуття. Однак Гюставу Моро, відомому художнику і члену журі Школи Образотворчих Мистецтв стало шкода юнака і запропонував йому займатися в Школі неофіційно. Що Матіс і зробив. Згодом він згадував Моро з любов'ю і відданістю, як дійсного Вчителя. Адже саме Гюстав визначив головний принцип усієї наступної творчості Матіса, сказавши якось у 1895 р.: «Вам
належить
спростити живопис».
Слова ці виявилися пророчими.
 Наприкінці XIX в. французька публіка вже змирилась з імпресіонізмом. Відбушевали пристрасті по Моне, Сислею, Пісарро, Едуару Мане, Берті Морізо, Ренуару. Навіть самі консервативні критики прийняли цей плин, як даність. Починаючі художники, зрозуміло, в усьому прагнули наслідувати недавніх «бунтарів» - отже, копіювали і їхню манеру листа. З 1890 по 1902 р. він щорічно створював кілька картин, близьких за духом імпресіоністам. Такі натюрморти «Пляшка шидама» (1896), «Десерт» (1897), «Фрукти і кавник» (1898), «Посуд і фрукти» (1901). Через багато років сам художник говорив, що знаходився в ті роки під впливом живопису Сезанна, а потім і особистого знайомства з Великим Майстром. Утім, натюрморти і пейзажі раннього Матіса являють собою, скоріше, якісь загальні варіації на тему «імпресіонізм у живописі» - інакше кажучи, він немов копіює по-своєму усіх відомих у той час художників-імпресіоністів, запозичаючи і зводячи воєдино характерні риси їхньої творчості. Результат був наступним: ім'я Матіса знали, але вузькому колі адептів живопису.
До початку століття Анрі виповнився 31 рік (род. у 1869). З 1902 по 1904 р. він переживає своєрідний «період підготовки». «Булонский ліс» і «Люксембурзький сад» (1902) (рис.1) – якась ланка між живописом Матиіса-імпресіоніста і Матіса-фовіста.
Рис. 1 "Люксембурзький сад"
Художник починає пошук оголених колірних сполучень, гру колірними плямами, грубими і розмитими, але одночасно насиченими і яскравими, зовсім іншими, ніж в імпресіоністів. Саме ця брутальність і насиченість викликають пізніше в критика Л.Вокселя порівняння з «дикістю». Крім того, у 1904 р. Матіс зближається з відомим пуантилістом Сіньяком, частково переймаючи його манеру писати. Однак на відміну від «точкових» множинних ударів пензлем Сіньяка, Анрі Матіс працює, використовуючи ясно помітні, могутні, як би недотепні, але мазки, що іскряться життям, (виникає ще один термін, зв'язаний з ім'ям Матіса, - «дивізіонізм» (від лат. «division» -«поділ»)). Свої творчі знахідки, зроблені протягом 1902-04 р., художник і називав «підготовкою». – Він і кілька його товаришів готувалися здивувати публіку новим явищем у живописі – «фовізмом».
У наступному, 1905 р., у Парижі відбувся Осінній салон. На ньому виставили свої в витвори художники, які основним принципом кольору обрали «розкріпачення,». «Колір діє тим сильней, чим він простіше»
, - писав пізніше Матіс у «Замітках живописця» (1908). Потрапивши на виставку, критик Воксель був так вражений побаченим, що охарактеризував новий живопис глузливим словом «дика» (фр. «fauve»). Відразу характеристика Вокселя була підхоплена пресою: з'явився термін «фовізм». В історії мистецтв і раніше, і після 1905 р. бувало не раз, що випадковими, викликаними негативними емоціями епітет, звернений до якого-небудь напрямку, плинові, закріплювався за ним у якості серйозного наукового терміна. «Фовізм» - типовий тому приклад. Представники Осіннього салону, бажаючи протиставити себе публіці і критиці, прийняли прізвисько «фовістів», «дикунів». У своїх добутках вони постаралися максимально виразити колір, насолоджувалися «божевіллям», «буйством» кольору. Маркові і Дерен, Руо, Ван Донген і Вламінк на кілька років захоплюються цією грою. Главою свого кружка вони відразу ж обирають Матіса.
Що ж Матіс? Неймовірно, але факт: як такими «фовістськими» добутками художника можна вважати лише три-чотири картини (найбільш відома з них – «Дама на терасі», (1905). За період офіційного існування фовізма (з 1905 по1907 відповідно) Матіс не створив або значних, що запам'ятовуються картин, якими багато його творчість наступного років. Як це часто бувало в західноєвропейському мистецтві XIX-XX вв., фовізм виявився черговою грою. І якби Матіс не підняв «з гордістю» прапір фовізму восени 1905 р., хто знає, - яка доля була б уготована цьому плину? Можливо – десяток статей у щоденних паризьких газетах за 1905 р., не більш...
У 1906 р. Анрі відправляється на Схід – в Алжир. Він відразу ж захоплюється східними мотивами, без кінця малюючи арабські візерунки на одягах і посуді, портрети алжирців і марокканців, куточки пустелі. «Статуетка і вази на східному килимі» (1908), «Фрукти і бронза» (1910) і ін. картини – тому свідчення.
Але для всієї Європи Матіс - ще глава фовістів. І як до фовісту, звертається до художника російський колекціонер С.И.Щукиі, замовляючи панно «Танець» і «Музика» (1910-1911), що здобули Матісу славу «відомого живописця XX століття», поставивши в один ряд з іншими геніями.
 Звертання до оголеної фігури відбувається в художника в 1908 р. Він пише досить відому картину «Гра в кулі», де закладені принципи зображення людських тіл, характерні і для «Танцю»(рис.2), і для “Музики” (рис.3)
Рис.2 Танець
 «Німфа і сатир» - картина 1909 р. – тільки підтверджує прагнення зрозуміти людську фігуру, передати відчуття не за допомогою розмитих фарб і світлотіні, а вигадливим нахилом, польотом, устремлінням чітко намальованого людського тіла в просторі, секундною зупинкою в ньому. Немов запам'ятовуючи окремий кадр
Рис.3 Музика
величезного кольорового фільму, трудиться художник. Він змушує мить зупинитися. Застигають гравці в кулі, що печуть і грають музиканти (звичайні люди?), сатир і німфа, що скорилася силі свого переслідувача. Дивлячись на ці картини, розумієш: Матіс – дійсно великий художник. Його величина в простоті й одночасно запаморочливої складності. «Проста складність» - мабуть, так можна двома словами виразити суть творчого методу художника.
З 1911 р. Матіс багато подорожує. Відвідує Іспанію, Росію, Марокко; через кілька років виявиться на Таїті і добереться до Америки. Виставляється дуже часто – у Берліні, Нью-Йорку, Ніцці (1914-1919), Санкт-Петербурзі, Парижі, Мадриді. Усе більше пише східних пейзажів і портретів – «Арабська кав'ярня», «Вид з вікна», «Портрет дружини художника» (рис. 4).
Його добутку відрізняє колишнє прагнення до чистого кольору. Він діє під дією якогось «інстинкту» (у 1934 р., у листі А.Г.Ромму, Анрі Матіс підкреслює, підсумовуючи власні погляди на живопис: «Необхідно дати слово інстинктові. Коли справа доходить до передачі квітів, я кличу на допомогу той інстинкт, що рухає рукою»). Матіс став знаменитим. У 1930-40 р., не зупиняючи на досягнутому, він знову і знову пробує сили в скульптурі («Генриетта III», «Венера в раковині»: « жінка, ЩоКоштує,» і т.д.) і графіку. Ілюструє книги – збірник віршів Малларме (1932), «Улисс» Джойса (1935), вірша Ронсара (1942),  «Пасифаю» Монтерлана (1944), бодлеровские «Квіти зла» (1944). Портрет Бодлера роботи Матіса (поряд з фотографією Надара) стає майже класичним зображенням поета. У статті «Як я робив свої книги» Матіс напише:
«Я проводив лінії таким чином, щоб біла сторінка привертала увагу читача не менше, ніж самий текст.»
-
Створювалася унікальна техніка малюнка, з першого ж погляду відмінна від техніки всіх інших художників. На цій техніці – «декількома тонкими лініями передати головне» – побудований принцип портрета в Матіса.
Рис.4 “Потре дружини художника”
Він зображує особу (голову), проводячи на білому листі чорні лінії, між якими – порожнеча. Так написаний портрет Бодлера і кілька портретів Лідії Делекторской (секретаря і друга художника).
У 1943-44 р. Матіс трудиться над книгою «Джаз», використовуючи нову техніку – «декупажа». Він вирізує визначені кольорові малюнки, потім зіставляє них, підписуючи композицію, що вийшла. Це було схоже на своєрідну аплікацію. І тут геніальний Матіс знову грав – цього разу в дитячу простоту і наївність. Він немов з'являється перед читачем-глядачем дитиною, якій дали ножиці, кольоровий папір, і клей, і який раптом почав діяти. Однак і в «Джазі» геній видає автора – йому так і не удалося сховатися за вигаданим образом граючої дитини...
У 1948 р. Матіс узявся за створення вітражів, розписів по кераміці і картин для капели у Вансе. Він проробив над проектом аж до 1951 р., коли відбулося освячення капели. У тому ж році було здійснене величезне турне його добутків по Америці. Незважаючи на похилі роки, художник завзято малює. Приймає різні пропозиції, що стосуються творчості. І в старості Матіс залишається працьовитим уважним живописцем, яким він прийшов в Школу Образотворчих Мистецтв у 1893 році. Старість не могла перемогти його генія.
Помер Анрі Матіс 3 листопада 1954 р. у Ніцці, своєю творчістю довівши XX століттю: мистецтво тільки тоді має право на гру, коли гравець геніальний.
"Золоті рибки" 1911р. Музей ім.А.С.Пушкіна
"Оголена спина" 1918р.
|
