Зміст

Вступ. ………….………………………..……1стор.

Загальна характеристика основних фондів. 3стор.

Знос і амортизація основних фондів. …8стор.

Основні показники ефективності використання основних фондів. …………………………..14стор.

Шляхи поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей. ……………….21стор.

Висновок. …………………….………….…27стор.

Вступ

Одним з найбільш важливих завдань розвитку промисловості є забезпечення виробництва насамперед за рахунок підвищення його ефективності і більш повного використання внутрішньогосподарських резервів.

У будь-якому дійстві виробництва взаємодіють два головні чинники: речовий, тобто засоби виробництва, і особистий- робоча сила. Засоби виробництва, будучи речовими елементами продуктивних сил суспільства, предметно втілюють досягнення науки і техніки. Вони беруть участь не лише у створенні споживчої вартості продукту, але і його трудової вартості.

Витвором процесу праці з використанням засобів праці та предметів праці є певні споживчі вартості. Водночас засоби праці, як і предмети праці, будучи втіленням суспільної праці, витраченої на їх створення, є речовим втіленням вартості в умовах товарно- грошових відносин.

У сучасних умовах стрімко підвищується роль речових факторів виробництва, зокрема засобів праці, значною вагомою частиною яких і є основні фонди.^*

До основних виробничих фондів відносяться ті засоби праці, що, знаходячись у сфері матеріального виробництва, безпосередньо беруть участь у виготовленні матеріальних благ (машини, устаткування і т.п.), створюють умови для здійснення виробничого процесу (виробничі будівлі, споруди, електромережі, трубопроводи й ін.), слугують для збереження і переміщення предметів праці.

Крім основних виробничих фондів до складу основних фондів промисловості входять і основні невиробничі фонди, до яких відносяться такі об'єкти невиробничого призначення (житлові будинки, дитячі сади і яслі, школи, лікарні й інші об'єкти охорони здоров'я і культурно-побутового призначення), що перебувають у віданні промислових підприємств (вони не безпосередньо, а побічно впливають на процес виробництва). Тут ми розглядаємо тільки основні виробничі фонди.

Загальна характеристика основних фондів

Основні виробничі фонди промисловості - це засоби праці, які приймають участь у багатьох виробничих циклах, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їхня вартість переноситься на виготовлену продукцію частинами в міру зношення.

Основні фонди промисловості займають важливе місце в національному багатстві. Питома вага промисловості в основних виробничих фондах народного господарства складає більше 48%.

На практиці обліку і планування відтворення основних фондів промисловості використовуються як грошові, так і натуральні показники, оскільки основні фонди у виробничому процесі виступають не тільки як носії вартості, але і як сукупність визначених засобів праці.

Грошова оцінка основних фондів необхідна для обліку їхньої динаміки, планування розширеного відтворення, встановлення зношуваності, нарахування амортизації, визначення собівартості продукції і рентабельності підприємств, а також для здійснення господарського розрахунку.

У зв'язку з тривалою участю основних фондів у процесі виробництва, їхнім поступовим зношуванням, а також із зміною за цей період умов відтворення існує кілька видів грошової оцінки основних фондів:

1) по повній початковій вартості;

2) за початковою вартістю з відрахуванням зносу;

3) за повною відновною вартістю;

4) за відновною вартістю із врахуванням зносу. Повна початкова вартість являє собою фактичну вартість за цінами придбання (включаючи видатки на доставку і монтаж) або будівництва основних фондів.

Початкова вартість з відрахуванням зносу виражає вартість основних фондів, ще не перенесену на виготовлену продукцію. Вона менше повної початкової вартості на величину зносу основних фондів і зазвичай називається залишковою вартістю.

Ці два види грошової оцінки ускладнюють співставлення даних про динаміку основних фондів, бо ціни на устаткування і вартість будівництва змінюються й основні фонди, набуті (побудовані) у різні роки, виражаються в змішаних цінах.

Співставлення створених у різні роки однакових елементів основних фондів досягається завдяки їхній оцінці за відновною вартістю. Повна відновна вартість -це вартість відтворення основних фондів у нових виробничих умовах (даного року).

Метод оцінки за відновною вартістю не враховує ступінь зношення основних фондів, а тому він доповнюється оцінкою основних фондів за відновною вартістю із врахуванням зносу.

• Відновна вартість з врахуванням зносу показує частину відновної вартості основних фондів, ще не перенесену на продукт.

Оцінка основних фондів по відновній вартості - складний, трудомісткий процес, що вимагає значних витрат часу і засобів для переоцінки всіх елементів основних фондів. Переоцінка основних фондів здійснюється періодично.

Облік і планування основних фондів здійснюються не тільки у грошовому відображенні, але й у натуральних показниках у вигляді конкретних засобів праці. Це необхідно для того, щоб визначити технічний склад, виробничу потужність підприємств і галузей промисловості, встановити завдання і шляхи ефективного використання виробничої потужності скласти баланс устаткування і т.д. Такі дані можна отримати за результатами інвентаризації основних фондів, що періодично здійснюються у промисловості.

За допомогою натуральних і грошових показників здійснюються необхідні групування різноманітних елементів основних фондів. У цих групуваннях окремі елементи основних фондів відокремлюються у відносно однорідні групи відповідно до їхнього призначення у виробничому процесі.

В даний час центральне статистичне керування класифікує основні фонди промисловості на такі основні групи:

1. Будівлі. До цієї групи належать будівлі основних, допоміжних і обслуговуючих цехів, а також адміністративні будівлі підприємств.

2. Споруди. Сюди входять підземні і відкриті гірські виробітки, нафтові і газові свердловини, гідротехнічні й інші споруди.

3. Передавальні пристрої. Це пристрої, за допомогою яких відбувається передавання, наприклад, електричної або іншої енергії до місць її споживання.

4. Машини й устаткування. У цю групу входять усі види технологічного устаткування, а також первинні і вторинні двигуни. У даній групі виділяються дві підгрупи:

а) силові машини й устаткування;

б) робочі машини й устаткування.

До першої підгрупи належать парові і гідравлічні турбіни, трансформатори, вітродвигуни, електромотори, двигуни . внутрішнього згорання й інші первинні і вторинні двигуни. В другу підгрупу входять верстати, преси, молоти, хімічна апаратура, доменні і мартенівські печі, прокатні станки й інші машини та устаткування.

5. Транспортні засоби. У їхній склад входять усі види транспортних засобів, у тому числі: внутрішньоцеховий, міжцеховий і міжзаводський транспорт, річковий і морський флот рибної промисловості, трубопровідний магістральний транспорт і т.д.

6. Інструмент, виробничий і господарський інвентар та інші основні фонди. Сюди відносяться інструменти ріжучі, давлючі, забійні й інші; інвентар виробничого і господарського призначення, що сприяє полегшенню і створенню нормальних умов праці (устаткування контор, верстати, контейнери, інвентарна тара, предмети протипожежного призначення й ін.).

Для простоти обліку до складу основних фондів, що входять у шосту групу, включаються лише інструменти, виробничий і господарський інвентар із терміном служби понад один рік і вартістю більше 15 неоподатковуваних мінімумів (тобто 17 гривень) за одиницю. Інший інструмент, інвентар, а також інші приналежності (незважаючи на те що теоретично вони за всіма економічними ознаках повинні відноситися до основних фондів) у господарській практиці прийнято вважати оборотними фондами.

Кожна група наведеної класифікації у свою чергу ділиться на підгрупи, що складаються з ще більш родинних основних фондів із приблизно рівними термінами служби, нормами амортизації й умовами експлуатації.

Не усі складові основних фондів мають однаковий вплив на процес виробництва. Робочі машини й устаткування, інструменти, вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, технічні споруди (гірські виробітки шахт і розрізів, нафтові і газові свердловини) приймають особисту участь у виробничому процесі, сприяють збільшенню випуску продукції і тому відносяться до активно діючої частини основних фондів. Інші елементи основних фондів (виробничі будівлі, інвентар) здійснюють лише непрямий вплив на виробництво продукції і тому їх називають пасивною частиною основних фондів.

Користуючи цим групуванням, можна визначити виробничу структуру основних фондів. Виробнича структура основних фондів характеризується питомою вагою кожної групи основних фондів у загальній їх вартості на підприємстві, галузі і промисловості в цілому.

Виробнича структура основних фондів і її зміна за той або інший проміжок часу дають можливість характеризувати технічний рівень промисловості й ефективність використання капітальних вкладень в основні фонди. Зокрема, чим вища у складі основних фондів питома вага машин, устаткування й інших складових активної частини основних фондів, тим більше продукції буде зроблено на кожну гривню основних фондів.

Розбіжності виробничої структури основних фондів у різних галузях промисловості є результатом техніко-економічних особливостей цих галузей. Навіть підприємства усередині однієї і тієї ж галузі промисловості, як правило, мають неоднакову виробничу структуру основних фондів. Найбільше висока питома вага активних елементів основних фондів на підприємствах із високим рівнем технічної оснащеності і електроозброєності праці, де виробничі процеси механізовані й автоматизовані і широко використовуються хімічні методи обробітку.

На виробничу структуру основних фондів впливає розвиток концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва, на її впливає також капітальне будівництво. Домагаючись зниження вартості будівництва. наприклад, виробничих будівель, можна зменшити частку пасивних елементів основних фондів у загальній їхній вартості і тим самим підвищити ефективність витрат, вкладених у основні фонди нового підприємства.

Структуру промислово-виробничих основних фондів доцільно розглядати й у галузевому розтині. Вона відображає рівень матеріально-технічної бази промислового виробництва, а також ступінь індустріального розвитку країни.

Основна частина виробничих основних фондів промисловості знаходиться на підприємствах важкої промисловості, у тому числі значна їхня частка сконцентрована в галузях, що забезпечують технічний прогрес у народному господарстві (у електроенергетиці, машинобудуванні, у хімічній, нафтохімічній і паливній промисловості, у чорній металургії й інших галузях).^*

Знос і амортизація основних фондів

Основні фонди, що знаходяться на підприємствах, поступово зношуються. Фізичний знос основних фондів настає як і в результаті їх використання в процесі виробництва, так і в період їхньої бездіяльності. Бездіяльні основні фонди зношуються, якщо піддаються впливу природних процесів (атмосферних явищ, внутрішніх процесів, що відбуваються в будові металів і інших матеріалів, з яких виготовлені основні фонди). У результаті такого зносу суспільству завдаються великі збитки. Що стосується діючих основних фондів, то їхній фізичний знос залежить від ряду чинників, у тому числі від якості основних фондів (матеріалів, з яких вони виготовлені, від технічної досконалості конструкцій, від якості будівництва і монтажу), від ступеня навантаження (кількість змін і годин роботи за добу, тривалість роботи в році, інтенсивність використання за кожну одиницю робочого часу), від особливостей технологічного процесу і ступеня захисту основних фондів від впливу зовнішніх умов, у тому числі агресивних середовищ (температура, вологість і ін.), від якості догляду (своєчасність чищення, змащення, фарбування, регулярність і якість ремонту), від кваліфікації робітників і їхнього ставлення до основних фондів.

Правильне встановлення міри зносу основних фондів має важливе значення для визначення відновної вартості основних фондів і розміру амортизаційних відрахувань, що економічно відшкодовують знос. Знос основних фондів визначається і вираховується усіма підприємствами незалежно від форм власності на всі види основних фондів, незалежно нараховується на них амортизація чи ні. На окремі об'єкти основних фондів сума зносу встановлюється в міру необхідності на підставі наявних в інвентарних картках даних про початкову або відновну вартість об'єкту, нормативного часу перебування його в експлуатації і норм амортизаційних відрахувань, що діяли. Сума зносу по цілком замортизованим основних фондах не нараховується. Знос відображається підприємствами й організаціями, виходячи з установлених єдиних норм амортизаційних відрахувань.

Фізичний знос визначається на підставі термінів служби основних фондів:

де З- знос основних фондів, виражений у відсотках;

Т- фактичний термін експлуатації основних фондів (років);

А- нормативний термін служби (амортизаційний період) основних фондів (років).

Основні фонди, що знаходяться на підприємствах, піддаються не тільки фізичному, але і моральному зносу. Моральний знос має дві форми. Перша форма морального зносу полягає в тому, що із впровадженням нових машин, з вдосконалюванням техніки, технології, організації виробництва і праці вартість виготовлення, наприклад, машин і устаткування при зберіганні їхніх конструктивних властивостей і експлуатаційних показників неухильно знижується. Те ж стосується і до будівель, вартість яких у результаті індустріалізації будівництва знижується. Отже, ця форма морального зносу виражає зменшення вартості машин або устаткування внаслідок здешевлення їхнього відтворення. У відповідності зі зниженням вартості виробництва машин, устаткування й інших елементів основних фондів переглядаються відповідно і ціни на них.

Моральний знос першого виду визначається на підставі співвідношення балансової і відновної вартостей:

Зн. _(м1)= (Фб-Фв)/Фб*100%,

де Фб - балансова вартість (тис.грн.);

Фв - відновна вартість (тис.грн.).

Друга форма морального зносу має місце в тому випадку, коли змінюються конструкція й експлуатаційні показники нових машин. Їхнє застосування дозволяє збільшити обсяг виробництва, підвищити продуктивність праці, зменшити витрати експлуатаційних матеріалів (пальне, електроенергія, мастильні матеріали і т.д.), а в деяких випадках і основних матеріалів, знизити витрати на виробництво одиниці продукції і забезпечити більш високу якість обробітку. Таким чином, друга форма морального зносу має місце тоді, коли машина технічно застаріла і замінюється більш досконалою. У цьому випадку суспільство, застосовуючи застарівшу техніку, затрачає більше робочого часу на виробництво цієї самої кількості продукції.

Моральний знос другого виду частіше усього визначається на основі порівняння продуктивності устаткування:

Зн. _(м2)=(Пр.2-Пр. 1)/Пр.2*100%,

де Пр.1 - продуктивність чинних основних фондів;

Пр.2 - продуктивність нових основних фондів.

Вирішити проблему морального зносу можна за допомогою здійснення ряду господарсько-організаційних заходів. Насамперед, машини і механізми повинні використовуватися з максимальним завантаженням, щоб прискорити віддачу їхнього корисного ефекту до настання моменту застаріння . От чому так важливо скорочувати терміни будівництва нових об'єктів і терміни експлуатації машин і устаткування, домагатися, щоб випущені машини не затримувалися на складах або в монтажі.

Відомо, що під час експлуатації основних фондів настає час, коли їх необхідно ремонтувати, вдосконалювати або замінювати новими. Проте, для ремонту старої або купівлі нової машини потрібні кошти. Вони і створюються й накопичуються при експлуатації машини, тому що в процесі праці частина вартості її переноситься на знову створений продукт. Зазначена частина вартості машини включається у витрати на виробництво продукції у вигляді амортизації.

Знос і амортизація не є тотожними поняттями. Амортизація у грошовій формі виражає знос основних фондів. Вона може не збігатися з розміром зносу в окремі проміжки року, тому що основні фонди зношуються нерівномірно, а амортизація нараховується рівними частками протягом року.

Амортизація в промисловості - це планове погашення вартості основних фондів (у міру їхнього зносу) шляхом її перенесення на виготовлену продукцію. Вона виконує наступні основні завдання:

1) дозволяє визначити сукупні суспільні витрати виробництва. У цій ролі амортизація необхідна для обчислення обсягу і динаміки національного доходу в країні;

2) характеризує в узагальненій формі ступінь зносу основних фондів, що необхідно для планування процесу їхнього відтворення;

3) створює грошовий фонд для заміни засобів праці, що зносилися, і їхнього капітального ремонту.

Звідси очевидно, що амортизація спрямована як у минуле (завдяки їй обчислюється собівартість продукції і ступінь зносу основних фондів), так і в майбутнє (створює фонд відшкодування). Перша її сторона розрахункова, пасивна, а друга-активна, що впливає на процес відтворення технічної бази.

У цьому зв'язку відзначимо, що амортизація тісно пов'язана зі здійсненням науково-технічного прогресу за допомогою встановлення науково обгрунтованих норм амортизації основних фондів. Тому одним із завдань в сфері науково-технічного прогресу є розробка і поступове введення нових, більш коротких термінів амортизації виробничого устаткування з обмеженням обсягів малоефективного капітального ремонту і збільшенням частки амортизаційних відрахувань, що виділяються на заміну зношеного і морально застарілого обладнання.

Величина вартості, що включається за допомогою амортизації у витрати виробництва, являє собою амортизаційні відрахування.

Амортизаційні відрахування провадяться на основі норм амортизації, що встановлюються на кожен вид основних фондів. Визначаються вони шляхом віднесення суми річних амортизаційних відрахувань до вартості основних фондів і виражаються у відсотках, що очевидно з наступної формули:

де Н- річна норма амортизації;

А- розмір амортизаційних відрахувань за рік;

Ф- вартість (початкова або відновна) основних фондів.

Оскільки розмір амортизаційних відрахувань за рік залежить від початкової вартості основних фондів у момент їхнього придбання, терміну гаданої служби, витрат на капітальні ремонти за весь амортизаційний період, а також від залишкової (ліквідаційної) вартості даних основних фондів, остільки річна норма амортизації може бути визначена за формулою:

де Рм- витрати на капітальні ремонти, (включаючи модернізацію) протягом терміну служби основних фондів;

Л- ліквідаційна вартість основних фондів, що вийшли із споживання;

А- амортизаційний період (термін служби) основних фондів.

По таких видах основних фондів, як будівлі, споруди і передавальні пристрої, що мають тривалий термін служби, норми амортизації значно нижчі, ніж, наприклад, на машини й устаткування, транспортні засоби, що є більш активною частиною основних фондів. Частина амортизаційних відрахувань, що призначена для капітального ремонту основних фондів знаходиться в розпорядженні підприємств і витрачається за їхнім розсудом відповідно до ухвалених планів здійснення ремонтних робіт.

Результати роботи підприємств показують, що багато хто з них, використовуючи кошти фонду розвитку виробництва, серед яких амортизаційні відрахування дуже значні, замінюють застаріле обладнання, впроваджують нову техніку, вдосконалюють організацію виробництва і праці, домагаючись значних успіхів у підвищенні продуктивності праці, зниженні собівартості і вдосконаленні якості продукції і рентабельності виробництва.^*

Основні показники ефективності використання основних фондів.

Для визначення рівня використання основних фондів застосовуються показники, виражені в натуральних і вартісних (грошових) одиницях продукції, що випускається, а також за проміжок часу.

Всі показники використання основних виробничих фондів об'єднують у три групи:

• показники екстенсивного використання основних виробничих фондів, що відображають рівень використання їх за часом;

• показники інтенсивного використання основних фондів, що відображають рівень використання за потужністю (продуктивністю);

• показники інтегральноговикористання основних виробничих фондів, що враховують сукупний вплив усіх чинників - як екстенсивних, так і інтенсивних.

До першої групи показників відносяться: коефіцієнт екстенсивного використання устаткування, коефіцієнт змінності роботи устаткування, коефіцієнт завантаження устаткування, коефіцієнт змінного режиму часу роботи устаткування.

Коефіцієнт екстенсивного використання устаткування (Кекст) визначається відношенням фактичної кількості годин роботи устаткування до кількості годин його роботи згідно з планом:

Кекст=t_{устатк.ф.} / t_{устатк.пл.} ,

де t_{устатк.ф} -фактичний час роботи устаткування, год.;

t_{устатк. пл} - час роботи устаткування згідно з нормою (встановлюється відповідно до режиму роботи підприємства і з врахуванням мінімально необхідного часу для проведення планово-попереджувального ремонту), год.

Кекст показує в якому обсязі був використаний плановий фонд часу устаткування. Числове значення коефіцієнту екстенсивного використання устаткування має наближатися до одиниці.

Поліпшення використання основних фондів у часі - екстенсивний шлях - передбачає досягнення більшого часу роботи основних фондів за зміну, добу, місяць, рік. Це досягається, по-перше, скороченням простоїв обладнання протягом зміни й одержанням за рахунок цього більшого обсягу продукції; по-друге, збільшенням роботи устаткування за рахунок збільшення змінності його роботи.

Ступінь завантаження устаткування в часі визначається коефіцієнтом змінності Кзм, що показує завантаження устаткування протягом доби. Коефіцієнт змінності прийнято підраховувати за формулою:

Кзм=t_зм./ N,

де - t_зм фактично відпрацьоване число станко-змін за добу;

N - загальна кількість верстатів у парку.

Найбільше ефективна безперервна робота основних фондів протягом трьох змін. Проте, при безперервній протягом трьох змін (цілодобовій) роботі устаткування зношується інтенсивніше, скорочується термін його життя, при цьому погіршуються й умови його обслуговування. При роботі устаткування в одну або дві зміни є можливість проводити профілактичні огляди і поточні ремонти, тим самим, підтримувати його у працездатному стані і продовжити термін його життя.

У той же час підвищення коефіцієнту змінності означає, що за певний календарний проміжок часу обсяг продукції збільшиться. Крім того, оскільки загальний час використання обладнання у виробничому процесі скорочується, можна впроваджувати устаткування більш досконалих видів, тобто відкриваються великі можливості для технічного прогресу, що особливо важливо для тих видів основних фондів, що схильні до морального зносу.

Коефіцієнт завантаження обладнання також характеризує використання устаткування у часі. Встановлюється він для усього парку машин, що знаходяться в основному виробництві. Розраховується як відношення трудомісткості виготовлення усіх виробів на данім виді обладнання до фонду часу його роботи. Коефіцієнт завантаження устаткування на відміну від коефіцієнту змінності враховує дані про трудомісткість виробів. На практиці коефіцієнт завантаження звичайно сприймають рівним величині коефіцієнту змінності, зменшеної у двічі (при двозмінному режимі роботи) або в тричі (при трьохзмінному режимі).

Крім внутрішньозмінних і цілодобових простоїв важливо знати, наскільки ефективно використовується устаткування в години його фактичного завантаження. Це завдання вирішується за допомогою обчислення показників інтенсивного використання основних фондів, що відображають рівень їхній використання за потужністю (продуктивністю). Найважливішим із них є коефіцієнт інтенсивного використання обладнання.

Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання визначається відношенням фактичної продуктивності основного технологічного устаткування до його нормативної продуктивності, тобто прогресивної технічно обгрунтованої продуктивності.

Кінт_. = Вф / Вн ,

де Вф - фактичний виробіток обладнанням продукції за певний проміжок часу;

Вн - технічно обгрунтований виробіток устаткуванням продукції за проміжок часу (визначається на основі паспортних даних обладнання).

За умови удосконалювання режимів роботи устаткування або його модернізації коефіцієнт інтенсивного використання може бути і більше 1.

До третьої групи показників використання основних фондів відносяться коефіцієнт інтегрального використання устаткування, коефіцієнт використання виробничої потужності, показники фондовіддачі і фондомісткості продукції.

Сумарну ефективність використання основних фондів - екстенсивного й інтенсивного - прийнято характеризувати інтегральним коефіцієнтом:

Кi = Кекст * Кінт .

Цей коефіцієнт комплексно характеризує експлуатацію устаткування за часом і продуктивністю (потужністю). Значення цього показника завжди нижче значень двох попередніх, тому що він враховує одночасно хиби й екстенсивного й інтенсивного використання обладнання.

Результатом кращого використання основних фондів є, насамперед, збільшення обсягу виробництва . Узагальнюючий показник ефективності основних фондів базується на принципі порівняння виробничої продукції з усією сукупністю застосованих при її виробництві основних фондів. Це показник випуску продукції, що припадає на 1 гривню вартості основних фондів, - фондовіддача. Для розрахунку величини фондовіддачі використовується формула:

Фвід = П/Ф,

де П - обсяг товарної або валової, чи реалізованої продукції, грн.;

Ф - середньорічна вартість основних виробничих фондів підприємства, грн.

Натуральні показники фондовіддачі поряд із вартісними застосовуються в електроенергетичній, металургійній і деяких галузях добувної промисловості. Наприклад, у чорній металургії таким показником є виплавка чавуну або сталі на 1 грн. основних виробничих фондів відповідно доменного або сталеплавильного цеху.

Фондомісткість продукції - величина, обернена фондовіддачі. Вона показує частку вартості основних фондів, що припадає на кожну гривню продукції, що випускається:

Фм = Ф/П = 1 / Ф.

Якщо фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, то фондомісткість - до зниження.

Фондоозброєність Фо характеризує ступінь технічної оснащеності праці. Визначається вона розподілом вартості основних фондів Вф на середньоспискову чисельність працівників у найбільшу зміну Чзм:

Фо = Вф / Чзм .

Розрахунок основних показників використання основних фондів на промислових підприємствах Тернопільської області у період із 1996 по 1998 рр.

Вихідні дані для розрахунку показників використання основних фондів на промислових підприємствах Тернопільської області наведені в таблиці 1:

Таблиця 1

Показники на промислових підприємствах Тернопільської області ^*

Фвід = П/Ф

Ф₁₉₉₆ = 635 / 2094 = 0,303;

Ф₁₉₉₇ = 644 / 2143 = 0,3;

Ф₁₉₉₈ = 544 / 2211 = 0,246;

Фм = Ф/П

Ф_{м 1996} = 2094 / 635 = 3,3;

Ф_{м 1997} = 2143 / 644 = 3,33;

Ф_{м 1998} = 2211 / 544 = 4,065;

Фо = Вф / Чзм

Ф_{о 1996} = 2094 / 67 = 31,25 тис.грн/чол.;

Ф_{о 1997} = 2143 / 64 = 33,48 тис.грн/чол.;

Ф_{о 1998} = 2211 / 71 = 31,14 тис.грн/чол.;

З отриманих результатів видно, що за термін з 1996 до 1998 року(включно) фондовіддача постійно падала, фондомісткість, відповідно, зростала, а фондоозброєність у 1998 році зросла вцілому в порівнянні із 1996 роком, хоча й дещо зменшилась порівняно з 1997 роком. Отримана динаміка обчислених показників свідчить про малу ефективність використання основних фондів, яка, відповідно, спричинює зниження обсягу валової продукції.

Всі ці процеси спричинені такими основними факторами:

• спадом виробництва на підприємствах промисловості у Тернопільській області, що синхронізується із загальноекономічним спадом в Україні і викликаний економічною кризою;

• наявністю значної питомої ваги морально і фізично застарілих основних фондів у загальній існуючій структурі основних фондів промислових підприємств області;

• спрямуванням вагомої частини коштів на реконструкцію загальнопромислового господарства та ін.

Шляхи поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей

Одним з найбільш важливих завдань розвитку промисловості є забезпечення виробництва насамперед за рахунок підвищення його ефективності і більш повного використання внутрішньогосподарських резервів. Для цього необхідно раціональніше використовувати основні фонди і виробничі потужності.

Збільшення обсягів виробництва промислової продукції досягається за рахунок:

1) запровадження в дію основних фондів і виробничих потужностей;

2) поліпшення використання діючих основних фондів і виробничих потужностей.

Приріст основних фондів і виробничих потужностей промисловості, її галузей і підприємств досягається завдяки новому будівництву, а також реконструкції і розширенню діючих підприємств.

Реконструкція і розширення діючих фабрик і заводів, будучи джерелом збільшення основних фондів і виробничих потужностей підприємств, одночасно дозволяють краще використовувати наявний у промисловості виробничий апарат.

Вирішальну частину приросту продукції в цілому по промисловості одержують із діючих основних фондів і виробничих потужностей, що в кілька разів перевищують щорічно введені нові фонди і потужності.

Діючі промислові підприємства нашої країни мають у своєму розпорядженні основні виробничі фонди на загальну суму 120 млрд. грн., а області – 2,2 млрд. грн.

Одним з найважливіших завдань підвищення ефективності використання капітальних вкладень і основних фондів є своєчасне впровадження в експлуатацію нових основних фондів і виробничих потужностей, швидке їхнє освоєння. Скорочення термінів впровадження в експлуатацію нових фабрик і заводів дозволяє швидше одержати потрібну для народного господарства продукцію з технічно більш досконалих основних фондів, прискорити їхній оберт і тим самим сповільнити настання морального зносу основних фондів підприємств, підвищити ефективність суспільного виробництва в цілому.

Поліпшення використання діючих основних фондів і виробничих потужностей промислових підприємств, у тому числі знову впроваджених в експлуатацію, може бути досягнуте завдяки:

1) підвищенню інтенсивності використання виробничих потужностей і основних фондів;

2) підвищенню екстенсивності їх навантаження. Більш інтенсивне використання виробничих потужностей і основних фондів досягається насамперед за рахунок технічного вдосконалювання останніх.

а) Практика промислових підприємств показує, що тут відбувається процес збільшення одиничної потужності устаткування:

- у верстатах, машинах і агрегатах зміцнюються найбільш відповідальні деталі і вузли;

- підвищуються основні параметри виробничих процесів (швидкість, тиск, температура);

- механізуються й автоматизуються не тільки основні виробничі процеси й операції, але і допоміжні і транспортні операції, що нерідко стримують нормальний перебіг виробництва і використання устаткування; застарілі машини модернізуються і замінюються новими, більш досконалими.

Інтенсивність використання виробничих потужностей і основних фондів підвищується також шляхом вдосконалювання технологічних процесів; організації безперервно-потокового виробництва на базі оптимальної концентрації виробництва однорідної продукції; вибору сировини, його підготування до виробництва відповідно до вимог заданої технології і якості продукції, що випускається; ліквідації штурмівщини і забезпечення рівномірної, ритмічної роботи підприємств, цехів і виробничих дільниць, проведення сукупності інших заходів, що дозволяють підвищити швидкість обробки предметів праці і забезпечити збільшення виробництва продукції за одиницю часу, устаткування або на 1 кв. м виробничої площі.

Отже, інтенсивний шлях використання основних фондів діючих підприємств включає технічне їх переозброєння, підвищення темпів відновлення основних фондів. Досвід роботи ряду галузей промисловості показує, що швидке технічне переоснащення діючих фабрик і заводів особливо важливе для тих підприємств, де має місце більш значний знос основних фондів.

б) Поліпшення екстенсивного використання основних фондів припускає, з одного боку, збільшення часу роботи діючого устаткування за календарний період (протягом зміни, доби, місяця, кварталу, року) і з іншого боку, збільшення кількості і питомої ваги діючого устаткування у структурі всього устаткування, наявного на підприємстві й у його виробничій ланці.

Резерви збільшення часу роботи обладнання у всіх галузях промисловості достатньо великі. Збільшення часу роботи устаткування досягається за рахунок:

1) постійної підтримки пропорційності між виробничими потужностями окремих груп устаткування на кожній виробничій дільниці, між цехами підприємства в цілому, між окремими виробництвами усередині кожної галузі промисловості, між темпами і пропорціями розвитку галузей промисловості і всього народного господарства;

2) поліпшення догляду за основними фондами, дотримання передбаченої технології виробництва, удосконалювання організації виробництва і праці, що сприяє правильній експлуатації устаткування, недопущенню простоїв і аварій, здійсненню своєчасного і якісного ремонту, що скорочує простої устаткування в ремонті й збільшує міжремонтний період;

3) проведення заходів, що підвищують питому вагу основних виробничих операцій у затратах робочого часу, скорочення сезонності в роботі підприємств ряду галузей промисловості, підвищення змінності роботи підприємств.

Відомо, що на підприємствах крім діючих верстатів, машин і агрегатів частина устаткування знаходиться в ремонті і резерві, а частина - на складі. Своєчасний монтаж невстановленого устаткування, а також запровадження в дію усього встановленого устаткування за винятком частини, що знаходиться в плановому резерві і ремонті, значно покращує використання основних фондів.

В усіх галузях промисловості є великі можливості, що дозволяють поліпшити використання основних фондів, а, особливо, металорізного устаткування. Більш 50% усіх металорізних верстатів знаходиться в немашинобудівних і навіть у непромислових галузях народного господарства, де вони використовуються гірше, ніж у машинобудуванні.

У машинобудуванні важливим напрямком поліпшення використання устаткування є підвищення змінності використання устаткування. В даний час коефіцієнт змінності в машинобудівній промисловості становить менше 1,4, тобто біля 70% від двозмінної роботи. Підвищення коефіцієнту змінності роботи устаткування до 1,75-1,8 дозволить збільшити виробництво продукції з одиниці устаткування приблизно на 25%.

Вирішуючи завдання підвищення коефіцієнту змінності роботи устаткування, необхідно насамперед мати на увазі, що основне устаткування на багатьох підприємствах машинобудування використовується не цілком головним чином через дефіцит робочої сили.

На успішне вирішення проблеми поліпшення використання основних фондів, виробничих потужностей і зростання продуктивності праці значно впливає створення великих виробничих об'єднань. Разом із цим необхідно більше уваги звернути на розвиток спеціалізації виробництва і технічного переозброєння діючих підприємств, виведення із цих підприємств невластивої їхньому профілю продукції, створення спеціалізованих промислових об'єктів в тяготіючих до великих індустріальних центрів невеликих і середніх містах, де є резерви робочої сили.

Проводячи курс на розвиток спеціалізації діючих підприємств, слід мати на увазі, що це спрощує їхню виробничу структуру, вивільнює робочу силу з допоміжних і обслуговуючих підрозділів, комплектує тим самим другі зміни основних цехів і підвищує коефіцієнт змінності.

Найважливішою умовою підвищення змінності є механізація й автоматизація виробничих процесів, і в першу чергу в допоміжних виробництвах, тому що це дозволяє перевести людей із важких немеханізованих робіт на кваліфіковані роботи в другій зміні.

Прискорені темпи механізації підйомно-транспортних, вантажно-розвантажувальних і складських робіт є основою для ліквідації наявної диспропорції в рівні механізації основного і допоміжного виробництва на промислових підприємствах, вивільнення значної кількості допоміжних робітників, забезпечення поповнення основних цехів робочою силою, підвищення коефіцієнту змінності роботи підприємств і розширення виробництва на діючих підприємствах без додаткового залучення робочої сили. У великих містах, де існує дефіцит робочої сили, вирішення проблеми поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей діючих підприємств шляхом їхньої реконструкції, розширення, механізації й автоматизації виробництва, удосконалення організації виробництва і праці має особливо важливе значення.

Важливий резерв підвищення ефективності використання основних фондів і виробничих потужностей діючих підприємств полягає в скороченні часу внутрізмінних простоїв устаткування, що на ряді промислових підприємств досягають 15-20% усього робочого часу.

Поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей залежить значною мірою від кваліфікації кадрів, особливо від майстерності робітників, що обслуговують машини, механізми, агрегати й інші види виробничого устаткування.

Творче і сумлінне ставлення робітників до праці є важливою умовою поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей.

Відомо, що від досконалості системи морального і матеріального стимулювання в значній мірі залежить рівень використання виробничих потужностей і основних фондів. Аналіз техніко-економічних показників промислових підприємств, що працюють у нових умовах планування й економічного стимулювання, свідчить, що новий економічний механізм, у тім числі введення плати за виробничі фонди, перегляд гуртових цін, застосування нового показника для визначення рівня рентабельності, створення на підприємствах заохочувальних фондів, сприяють поліпшенню використання основних виробничих фондів.

Будь-який комплекс заходів щодо поліпшення використання виробничих потужностей і основних фондів, розроблювальний у всіх ланках керування промисловістю, повинен передбачати забезпечення зростання обсягів виробництва продукції насамперед за рахунок більш повного й ефективного використання внутрішньогосподарських резервів і шляхом більш повного використання машин і устаткування, підвищення коефіцієнту змінності, ліквідації простоїв, скорочення термінів освоєння знову введених у дію потужностей, наступної інтенсифікації виробничих процесів.

Величезне значення в поліпшенні використання основних фондів і виробничих потужностей має матеріальне стимулювання робітників.

Але перш за все необхідно промисловим підприємствам Тернопільської області, та й України налагоджувати продуктивну економічну діяльність. Адже в умовах простою у виробництві, показники ефективності використання основних фондів, як і інші групи економічних показників мають “негативний” відтінок. Крім того основні фонди мають властивість зношуватись і тоді, коли вони не використовуються. І тому в результаті простою підприємство зазнає значних збитків.

Висновок

Коли йдеться про основні фонди, обов'язково виникає питання про ефективність їх використання і застосування. Ефективне використання основних фондів є дуже важливим економічним завданням. Його вирішення означає збільшення виробництва необхідної суспільству продукції, підвищення віддачі створеного виробничого потенціалу і більш повне задоволення потреб населення, поліпшення балансу обладнання в країні, зниження собівартості продукції, зростання рентабельності виробництва, нагромаджень підприємства.

Абсолютний розмір і динаміка зростання основних виробничих фондів характеризує економічний потенціал країни.

Поліпшення використання величезного національного багатства, втіленого в основних виробничих фондах, має першочергове значення, оскільки відбивається на ефективності виробництва.

З покращанням використання основних виробничих фондів забезпечується:

- збільшення обсягу виробництва без додаткових капітальних вкладень;

- прискорене відновлення засобів праці, що скорочує можливість морального зносу устаткування і сприяє технічному прогресу в галузі;

- зниження собівартості продукції за рахунок амортизаційних відрахувань у розрахунку на одиницю продукції.

Підвищення ефективності використання основних фондів у даний час, коли в Україні спостерігається повсюдний і глобальний занепад виробництва, має величезне значення. Підприємства, що мають у розпорядженні основні фонди, що дістались, як спадщина від соціалістичної економіки, повинні не тільки прагнути їх модернізувати, але і максимально ефективно використовувати те що є, особливо в існуючих умовах дефіциту фінансів і виробничих інвестицій.

Падіння фондовіддачі, що характеризує ступінь ефективності виробництва і використання основних фондів, у період із 1996 по 1998 р. на підприємствах прмисловості Тернопільської області свідчить про нераціональне і неефективне використання наявних у розпорядженні і знову введених основних фондів. Можливий перегляд структури основних фондів підприємств і розподілу капіталовкладень. Зменшення показника фондовіддачі має бути предметом вивчення його причин, тому що з падінням фондовіддачі нерозривно пов'язане зростання витрат на виробництво і, отже, зменшення прибутку підприємства. Заходи для поліпшення використання основних фондів і підняття ефективності повинні займати високе місце серед завдань сучасної економіки України.

Перелік застосованої літератури

1. І.М.Бойчик і ін. Економіка підприємств.-Львів., 1998

2. М.І.Хлопчан, П.С.Харів, І.М.Бойчик, О.Я.Лотиш. Організація і планування виробництва: теорія і практика. Навчальний посібник.-Тернопіль, 1996

3. Економіка підприємств/Під ред. В.П.Вихруща, П.С.Харіва.-Тернопіль.1999

4. Економіка підприємства. Підручник: В 2 т. За ред. С.Ф.Покропивного.-К., 1999

5. Економічний аналіз діяльності промислових підприємств і об’єднань. Під ред. С.І.Шкарабана, М.І.Сапачова.-Тернопіль, 1995

6. Статистичний щорічник Тернопільської області за 1998 рік. Тернопільське обласне управління статистики.-Тернопіль, 1999

7. И.Ворст, П.Ревентлоу. Экономика фирмы: Учебник.-М., 1994

8. В.П.Грузинов. Экономика предприятия и предпринимательства.-М., 1994

9. С.Ф.Покропивный. Экономика промышленного производства.-К., 1982

10. Материалы сборника «Бизнес», 1996

11. Организация, планирование и управление деятельностью промышленных предприятий/ Под ред. С.Е.Каменицера, Ф.М.Русинова.-М., 1984

12. Экономический анализ работы предприятий с применением АСУ.-М., 1990

13. Экономика, организация и планирование промышленного производства/М.Н.Грушкин, А.П.Жевтяк, Ю.А.Санамов и др.; Под ред. Ю.А.Санамова.-М., 1985

14. Экономика и организация промышленного производства.-М. Мысль 1987

15. Экономика промышленного производства.-М. Мысль, 1991

Экономика промышленности.-М. Знание. 1992

Міністерство освіти України

Тернопільська академія народного господарства

Кафедра економіки

підприємств і корпорацій

Удосконалення механізму ефективного використання основних фондів підприємств промисловості.

Курсова робота з економіки, організації і планування.

Виконав:

студент групи ОП-41

Андрій Глєбов

Науковий керівник:

О.Я.Лотиш

м.Тернопiль,1999 р.