Реферат: Грошовий обіг України

Використана література.

1. Гальчинський А. “Теорія грошей”, - Київ: “Основи”, 1998р.

2. Демківський А.В. “гроші та грошовий обіг”: навчально – методичний посібник, - Київ: “ГРОТ”, 1999р.

3. Ковальчук В. “Основи економічної теорії” короткий курс, - Тернопіль, 1999р.

4. Лагутін В.Д. “Гроші та грошовий обіг”: навчальний посібник 3 – є видання, - Київ: Товариство “Знання”, 2001р.

5. Лютий І.О. “Грошово – кредитна політика в умовах перехідної економіки”, - Київ: “Атіка”, 2000р.

6. Закон України “Про банки і банківську діяльність”.

Висновки.

Грошовий обіг – це рух грошей у готівковій і безготівковій формах для обслуговування потреб реалізації товарів, а також нетоварних платежів і розрахунків у господарстві. Змінюючи форму вартості, гроші перебувають у постіному русі і опосередковують суспільне виробництво у всіх його фазах:

виробництво – розподіл – обмін – споживання.

Грошовий обіг ділиться на дві взаємопов’язані частини: сферу безготівкового обігу; сферу готівкового обігу. Готівка, як правило, використовується при виплаті заробітної плати, пенсій, стипендій, а також при купівлі товарів і послуг у роздрібній торгівлі, розміщенні коштів у банківських внесках тощо. У сфері безготівкового грошового обігу рух грошей здійснюється у вигляді перерахування сум через рахунки у банках.

Всі суб’єкти підприємництва для авансування своєї діяльності отримують грошові кошти на грошовому ринку, а гроші, обслуговуючи кругообіг суспільного капіталу, здійснюють замкнутий рух Г – Т – Г’, що починається і закінчується на грошовому ринку, даючи кожного кругооьігу додаткову суму грошей. Такий замкнутий рух грошей забезпечує дію механізму самовідтворення грошового ринку в розширених масштабах. При цьому діє така закономірність: чим більшою є загальна грошова вартість валового внутрішнього продукту країни, тим більше потрібно грошей для укладання угод. Певну частину грошової маси нагромаджують також кредитні заклади, частину з них витрачають на придбання цінних паперів і утворення офіційних державних запасів.

Кількість грошей повинна бути достатньою для нормального ходу кругообігу продуктів і доходів. Як надлишок, так і нестача грошей створюють значні проблеми й ускладнення для здійснення грошового обігу.

Забезпечення кількісної відповідності між потоком грошової маси і зустрічним потоком товарної маси дає можливість підтримувати тверду купівельну спроможність грошей.

Інституцією, яка здійснює грошово – кредитне регулювання в Україні, є НБУ – незалежний фінансово – економічний орган, який не підпорядкований ні Президенту, ні Кабінету Міністрів, ні Верховній Раді. НБУ проводить незалежну грошову (монетарну) політику. Постанови, положення та інші нормативні акти щодо регулювання грошового готівкового і безготівкового обігу приймає і затверджує Правління НБУ. Рішення Правління НБУ не потребують окремого затвердження в органах державної влади. НБУ координує діяльність банківської системи України в цілому.

Формування сучасного механізму забезпечення сталості грошей в Україні має спиратись на сильну виконавчу владу, що користувалася б загальною підтримкою населення і проводила б енергійні широкі радикальні економічні перетворення на всіх рівнях і стадіях суспільного відтворення.

Досягнення сталості грошей, стабільності економіки і фінансів включає об’єктивні економічні, соціально – політичні та фінансові мотиви. Економічні мотиви стабілізації економіки та впровадження власної національної валюти в Укрвїні зумовлені багатими природними ресурсами, сучасними виробничими потужностями та наявністю висококваліфікованої робочої сили, яка за умов належного стимулювання і науково обгрунтуваного управління, здатна забезпечити ощадливість та схильність до витонченої, скрупульозно виконуваної роботи.

Авторитетна і стабільна гривна неодмінно приведе економіку України до збалансованого народогосподарського комплексу галузей і виробництв соціального спрямування, розвиток яких забезпечуватиме піднесення купівельної сили гривні та її ролі як вартісного законного платіжного та обігового засобу.

У формуванні в Ураїні ефективної і стимулюючої грошової системи потрібна не лише злагодженя і цілеспрямована взаємодія усіх ланок господарсько – управлінського механізму а й:

• глибокі знання, вміння і навички формування сучасних паперово – кредитних грошових систем і подолання інфляційних загроз;

• належне розуміння переваг досягнення конвертованості гривні;

• втілення у життя антизатратного і антиінфляційного механізму економічного зростання;

• аналіз форм і методів успішних грошових реформ і його використання в процесі наступного вдосконалення грошового обігу.

Слід створити таку грошово – кредитну систему, яка б застерігала від помилкових дій у сфері регулювання грошового обігу на основі гривні. При цьому історичний досвід грошового обігу в Україні і нинішнє державотворення мають прискорити остаточний вибір способу суспільного поступу і допомогти нашому суспільству остаточно обрати такий суспільно – політичний лад, у якому взаємодія суб’єктів господарського життя спиратиметься на засади добросовісної конкуренції, а гривня на повну потужність свого невичерпаного потенціалу запрацює на економіку і добробут громадян.

Вступ.

Сучасний стан економічної ситуації в Україні визначається процесами ринкової трансформації, що зумовлює складність та неоднозначність при формуванні економічної політики держави та обумовлюється відсутністю адекватної законодавчої, інституційної бази, факторами протистояння ринковим перетворенням окремих соціальних груп населення. Основною проблемою є вибір правильної економічної політики, яка б включала фіксальну та грошово – кредитну політику держави.

Важлива роль у цьому процесі відводиться грошовому обігу, його регулюванню та використанню в коригуванні поведінки суб’єктів грошово – кредитного ринку.

Гроші відносяться до тих особливих історичних категорій, які завжди були найбільш актуальними в економічній думці, так як в процесі грошовго обігу найбільшою мірою проявляються і реалізуються інтереси суб’єктів ринку. Через гроші, їх функції кожен індивідуум реалізує свої потреби, тому грошова система і визначає взаємозв’язок між виробництвом, обміном, розподілом і споживанням. Порушення цього взаємозв’язку неодмінно призводить до виникнення протиріч в економічному житті. Грошовий ринок є найбільш чутливим і вразливим елементом системи економічних відносин, що в свою чергу означає можливість його використання для впливу та регулювання окремих макроекономічних показників і економіки в цілому.

Відображаючи рівень розвитку продуктивних сил на кожному етапі вдосконалення товарно – грошових відносин, гроші постійно удосконалюють виконувані функції і свій зміст. Ось і сучасний етап розбудови української державності вимагає зміцнення стабільності і привабливості національної грошової одиниці та формування такої грошово – кредитної політики, яка швидко наблизить народ України до цивілізованих стимулюючих норм виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Впровадження гривні – не плід фантазії чи наслідок дії окремих історичних постатей, а об’єктивна закономірність суспільного поступу.

Об’єктивна необхідність власних грошей диктується насамперед внутрішніми економічними причинами, пов’язаними з потребами мати гроші як товар товарів і мірило суспільної вартості усіх виробів і послуг для забезпечення еквівалентності обміну. А, з іншого боку, національні гроші тісно переплітаються з політикою. Справді, щоб Україна успішно розвивала самодостатню економіку, яка у міжнородному поділі суспільної праці продукувала б не напівфабрикати, а наукоємні види готової до суспільного вживання продукції, що виготовляється неа основі замкнених технологічних ціклів, конче потрібна власна валюта. Гроші визначають і сам характер влади та її інститути. Зокрема, якщо політична влада розраховує на ближчі цілі, то вона вдається до силових прийомів тиску.

А коли влада ставить перед собою стратегічні тривалі цілі, вона розраховує на національні гроші, але за умов їхньої високої купівельноїсили. Така орієнтація обов’язкова для будь – якої влади. Та й сам простір поширення фактичної влади державних інститутів, визначається сферою обігу національної грошової одиниці, а не прикордонними ознаками, бо вони є атрибутами ближчої влади.

Вибір тем і структури викладу зумовлений зростанням ролі грошей у забезпеченні дінамичного розвитку національної економіки України та її взаємодії з іншими суб’єктами світового ринку на основі спільного розв’язання економічних, соціальних та екологічних проблем.

Метою роботи стане вивчення соціально – еконмічних та організаційно – економічних відносин у сфері грошового обігу; оволодіння знаннями основоположних законів грошового обігу та прктичними навичками використання закономірностей функціонування грошових систем.

Інформаційною базою слугуватимуть законодавчі акти, вітчизняні літературні джерела, та періодичні видання.

2. Закон грошового обігу. Кількість грошей, необхідних для обігу.

Грошовий обіг — це рух грошей у готівковій і безготівковій формах для обслуговування потреб реалізації товарів, а також нетоварних платежів і розрахунків у господарстві. Змінюючи форму вартості ( Товар - Гроші - Товар), гроші перебувають не тільки у постійному русі між трьома суб'єктами: фізичними особами, господарськими суб'єктами і органами державної влади, а й обслуговують або, кажуть, опосередковують суспільне вироб­ництво у всіх його фазах:

Виробництво – Розподіл – Обмін – Споживанння

Об'єктивну основу грошового обігу становлять суспільний поділ праці і розвиток товарного виробництва, в якому рух грошового капі­талу обслуговує відносини розподілу і обміну, а через амортизаційні від­рахування і фонди обігу забезпечується обслуговування процесу вироб­ництва і споживання. Розвиток товарного виробництва, що привів до утворення загальнонаціональних і світового ринку, стимулював розви­ток грошового обігу для обслуговування руху і реалізації сукупного сус­пільного продукту, в тому числі і кругообігу капіталу, обігу товарів і послуг, руху позичкового капіталу і доходів населення.

В своїй сукупності грошовий обіг охоплює сфери обігу і виробницт­ва як безперервного процесу. Його стадії руху охоплюють:

• Амортизація

• Заробітна плата

• Фонди обігу

• Податкові платежі

• Нагромадження

Тому при визначенні поняття грошового обігу слід виходити з того факту, що він обслуговує процеси виробництва, розподілу, обігу і спо­живання. Його організація і функціонування безпосередньо впливає на ефективність прийняття рішень на всіх стадіях суспільного відтворення, опосередкує їх і допомагає забезпечити якісну і кількісну взаємодію сус­пільного відтворення на всіх його стадіях.

Через те, що грошовий обіг насправді обслуговує всю пофазну структуру суспільного виробництва, він за характером руху грошових коштів поділяється на три сектори: фінанси, кредит і грошовий обіг. При цьому:

1. рух фінансів з усіма механізмами й інститутами цього сектора набуває поняття фінансової сфери і фінансового обігу;

2. кредит, виникнувши із нерівномірності відтворювального про­цесу, реалізації продукції та надходжень, становить особливий механізм перерозподілу грошових і матеріальних ресурсів, але на принципах строковості, поворотності і платності. Перероз­поділ тимчасово надлишкових відносно поточного споживан­ня грошових коштів одних суб'єктів для поповнення тимчасо­вої нестачі їх у інших сформував кредитний сектор грошового обігу. Його можна відобразити так:

з.в.

Г – Г – Т … В .. Т’ – Г’,

р.с.

де Г’ = Г (кредитована сума) +Д, що становить підприємниць­кий доход і плату за користування кредитом;

3. безповоротній рух грошей на основі еквівалентності, який здійснюється від споживача (покупця) до виробника (продав­ця) називають грошовим обігом. Він набуває такої форми: Г-Т-Г-Т-Г-Т і т. д. Чим більше операцій реалізації то­варів обслуговують гроші, тим далі вони віддаляються від ем­ітента, переміщуючи вартості між суб'єктами економічних відносин.

Використання грошових коштів, фінансів і кредиту, як важелів для піднесення ефективності економіки України - першочергове завдання на шляху подолання кризових явищ і піднесення добробуту населення. Узагальнюючи характеристику трьох секторів грошового обігу слід на­голосити:

по-перше, фінанси, кредит і грошовий обіг, з одного боку, тісно взаємодіють і взаємопов'язані, мають однакову матеріальну базу - суспільне виробництво і доповнюють один одного у процесі забезпечення безкризового розширеного відтворення, а з іншого - становлять собою са­мостійні сфери суспільної діяльності зі своїми специфічним змістом, інститутами і особливостями механізму впливу на економіку;

по-друге, якщо грошовий обіг здійснюється у формі кола:

Г - Т — Г' і передбачає повернення їх до висхідного пункту, то гроші виконують функцію капіталу, а їх рух відбувається як рух самозростаючої вартості. Такий грошовий обіг здійснюється як рух капіталу. Іншу форму і функції виконує грошовий обіг, якщо у ньому здійснюється постійне віддалення грошей від пункту початку руху. Гроші тут діють як гроші, тобто вони в даному випадку обслуговують просте переміщен­ня вартості між суб'єктами економічних відносин. Такий рух грошей називають грошовим обігом.

Всі суб'єкти підприємництва для авансування своєї діяльності отримують грошові кошти на грошовому ринку, а гроші, обслуго­вуючи кругообіг суспільного капіталу, здійснюють замкнутий рух Г-Т-Р, що починається і закінчується на грошовому ринку, даючи після кожного кругообігу додаткову суму грошей. Такий замкнутий рух грошей забезпечує дію механізму самовідтворення грошового ринку в розширених масштабах. При цьому діє така закономірність: чим більшою є загальна грошова вартість валового внутрішнього продукту країни, тим більше потрібно грошей для укладання угод. Певну частину грошової маса нагромаджують також кредитні закла­ди, частину з них витрачають на придбання цінних паперів і утворен­ня офіційних державних запасів.

Грошова маса - це су­купність купівельних, платіжних і нагромаджених коштів, які обслуго­вують економічні зв'язки і належать фізичнім та юридичним особам і державі. Слід наголосити, що розвиток товарного обміну і платіжно-розрахункових відносин відобразились у постійних змінах складу і структури грошової маси.

Категорія «грошова маса» нині відображає кількісну і структур­ну сторони. Кількісна сторона грошового обігу і у своїй сукупності охоплює:

по-перше, всю масу готівки і депозитні гроші коротко— та довготермінового характеру;

по-друге, певний кількісний вираз;

по-третє, грошова маса має надзвичайно складну структуру і дина­міку руху, тому на неї впливають два фактори кількість грошей і швидкість їх обігу.

Структурний аспект грошової маси можна аналізувати за такими напрямами:

1. за ступенем готовності окремих елементів до ліквідності, тобто до обіговості;

2. за формою грошових засобів (готівкові, депозитні);

3. за розміщенням грошової маси у суб'єктів грошового обігу;

4. за територіальним розміщенням.

Найскладнішим з цих аспектів є критерій структуризації грошової маси за ступенем ліквідності. Для аналізу змін грошової маси на певну дату і за відповідний період фінансова статистика виділяє грошові агре­гати М₀, М₁, М₂, М₃, М₄. Розгляньмо їх детальніше.

Агрегат М₀ – включає готівкові кошти, що перебувають в обігу у ви­гляді банкнот, металевих монет, казначейських квитків (у деяких краї­нах). Абсолютну більшість готівкової маси складають банкноти - без­строкові боргові зобов'язання, що забезпечені суспільною гарантією національного (центрального) банку. Нині банкноти фактично є націо­нальними грішми, обов'язковими для використання на всій території держави. Для їх виготовлення використовуються заходи захисту проти фальшування.

Металеві монети переважно складають незначну частину готівки (у розвинених країнах до 2-3 % грошової маси). Вони добре слугують для здійснення дрібних термінових угод. Як правило, монети карбують з де­шевого металу, тому реальна вартість монети значно нижча, ніж її ном­інал. Це робить невигідним нагромадження монет для переплавки їх на зливки.

Казначейські (скарбничі) квитки - паперові гроші, емісію яких від імені уряду, здійснює державна скарбниця.

Агрегат М₀ – найліквідніша частина грошової маси, але його питома вага у порівнянні з іншими агрегатами є незначною. Тому у провідних країнах світу самостійно не розглядається.

Агрегат М₁ - складається з агрегату М₀ (готівка банкнот, скарбничі квитки, розмінні монети) і коштів на поточних рахунках банків, які мо­жуть використовуватися для здійснення платежів у безготівковій формі, шляхом їх трансформації у готівкові грошові кошти і без переказу на інші рахунки. Для розрахунків за допомогою депозитних банківських вкладів (М₁) їх власники виписують переважно платіжні доручення, чеки чи ак­редитиви. Відповідні платежі з депозитних рахунків (у нас їх ще назива­ють вкладами строком «за вимогою») можна здійснювати також за до­помогою електронних переказів. Якраз кошти агрегату М₁ обслуговують операції реалізації ВВП, розподілу і перерозподілу національного дохо­ду, нагромадження і споживання.

У світовій практиці ці кошти ще називають трансакційними депо­зитами і відносять до них усі поточні вклади фізичних та юридичних осіб. Їх особливістю є те, що трансакційні депозити не приносять про­центів, але дозволяють їх власникам скористатися ними як платіжним засобом у будь-який час. За своїм кількісним обсягом вони є найбільш поширеними.

Грошовий агрегат М₁, загалом вживається для визначення грошової маси у вузькому значенні. Діє така закономірність: чим нижчою є частка грошей агрегату М₁, тим повнокровнішою і розвиненішою вважається гро­шова система країни.

Агрегат М₂ — обіймає усі компоненти М₁, а також строкові і заощаджувальні депозити у комерційних банках та короткотермінові державні цінні папери. Останні не функціонують як засіб обігу, але здатні швидко і без втрат перетворитися на готівку або чекові ра­хунки.

Ощадні депозити у комерційних банках можна у будь-який час ви­лучити і перетворити у готівку. Доступ до строкових депозитів вклад­ник може отримати лише після збігу певного періоду часу, тому вони є менш ліквідними, ніж ощадні депозити.

Безчекові ощадні рахунки у комерційних банках можна легко і без фінансових ризиків перевести у грошовоготівкову або чекову наявність і використати як засіб обігу. Тому вони слугують своєрідним резервом для високоліквідних активів агрегату М₁ і засобом нагромадження ку­півельної спроможності.

Агрегат М₃ охоплює усі компоненти М₂ плюс приватні депозитні ощадні сертифікати спеціалізованих кредитних закладів, а також цінні папери, що обертаються на грошовому ринку. До них належать комер­ційні векселі підприємств. Хоч вони і становлять собою вкладення у цінні папери, здійснені небанківською системою, але перебувають під її кон­тролем. Та й перетворення векселя на засіб платежу вимагає, як правило, акценту банка, тобто гарантії його оплати на випадок неплато­спроможності емітента.

Приватні депозитні сертифікати, номіналом понад 100 тис. доларів, що належать до агрегату М₃, становлять собою значні довготермінові вклади підприємств. Це забезпечує їм достатню ліквідність і можливість конвертації у грошову форму вищого рангу. Крім цього, до М₃ вклю­чають ще й інші види грошових активів, в тому числі і строкові угоди про зворотній викуп і позички у євродоларах та ін. Отже, агрегат М₃ охоплює усю грошову масу: М₁ + М₂ + депозитні сертифікати та інші види грошових активів, які відображають довгострокові активи у цінних паперах і довгострокових позиках.

В окремих випадках банківська статистика виділяє ще й агрегат L, до складу якого входять грошовий агрегат М₃ + банківські акцепти, скарб­ничі векселі, окремі види облігацій та деякі інші форми грошових активів, в т.ч. запас ощадних бон, комерційних паперів і банківських активів поза банківською системою.

Між агрегатами грошової маси потрібно підтримувати належну рівновагу. Практика регулювання грошового обігу свідчить, що необхідна рівновага грошової маси настає за таких умов:

по-перше, М₂ повинен бути більшим М₁;

по -друге, М₂ + М₃ також повинен бути більшим М₁. Це означає, що грошовий капітал із готівкового обігу переміщується у безготівковий. Якщо вказані співвідношення між агрегатами у грошовому обігу порушуються, то це веде до браку грошових знаків, зростання цін та інших ускладнень.

У різних країнах для визначення грошової маси використовується не однакове число агрегатів. Приміром, у США використовують чо­тири агрегати, у Франції - два. У Росії застосовується чотири агригати. З них: М₀- готівкові гроші у обігу; М₁ крім М₀ включає кошти підприємств на розрахункових, поточних і спеціальних рахунках у бан­ках, а також депозити населення у ощадних банках терміном «за ви­могою» і кошти страхових компаній. М₂ включає М₁ плюс строкові депозитні вклади населення у ощадбанках; М₃ складається з коштів агрегату М₂ і плюс сертифікати та облігації державних позик.

Швидкість обігу грошей - це частота переходу грошей від одного суб'єкта грошових відносин до іншого при обслуговуванні економіч­них операцій. Даний показник U характеризує інтенсивність руху гро­шей при функціонуванні їх як засобів обігу і платежу. Він виражаєть­ся числом обігу грошової одиниці за певний час, переважно за 1 рік, або тривалістю одного обігу (1-3-5 міс. або у днях).

Зміна швидкості обігу грошей впливає на їх масу в обігу обернено пропорційно. Прискорення обігу грошей компенсує їх масу, а уповіль­нення - розширює загальну грошову масу і використовується в антиінфляційних програмах. Швидкість обігу грошей залежить:

1. від інтенсивності економічних процесів;

2. величини і швидкості товарних потоків в обміні;

3. поглиблення поділу суспільної праці;

4. розвитку ринкової інфраструктури: транспорту, в зв'язку, торгівлі, банківської справи, ринку цінних паперів тощо.

Особливу увагу швидкості обігу грошей надавала кількісна теорія грошей.

За своєю суттю кількісна теорія є теорією попиту на гроші, в якій головна увага приділяється визначенню чинників їх нагромадження. Найфундаментальнішим значенням у структурі аналізу чинників, що визначають параметри попиту на гроші, є аргументування прямої взаємозалежності між кількістю необхідних для обігу грошей (Мd) і швидкістю їх обігу (V), з одного боку, та абсолютним рівнем цін (P) і реальним обсягом виробництва (Y), з іншого. Ця залежність представлена формулою І. Фішера, зокрема його рівнянням обміну:

MV = PY

Перебудувавши це рівняння, отримуємо нову формулу, яка свідчить про те, що кількість грошей, необхідних для забезпечення обігу товарів і послуг, прямо пропорційна PY – нормально обсягові виробництва (номінальним доходам) та обернено пропорційна V – швидкості обігу грошової одиниці:

Слід звернути увагу й на те, що рівняння І. Фішера близьке за формою до формули К. Маркса, яка розкриває зміст закону, що регулює кількісні параметри грошового обігу:

де: КГО – кількість грошей, необхідних для обігу;

ТЦ – сума цін товарів і послуг, що перебувають в обігу;

К – сума цін товарів, що їх продано в кредит;

П - платежі, що надійшли;

ВП – взаємні погашення платежів;

О – число обігів окремої грошової одиниці.

Як видно, і в рівняння І. Фішера, і в формулі К. Маркса кількість грошей, необхідних для обігу, визначається ідентичним співвідношенням по суті тих самих параметрів. Одначе в даному разі йдеться лише про формальну схожість формул. Річ у тому, що вони побудовані на різних методологічних засадах, тому їх ототожнення, яке часто допускається при здійсненні відповідних розрахунків, неприпустиме.

Необхідно врахувати і те, що зазначені формули, за загальним визнанням представників сучасних теорій грошей, є занадто елементарними: на них спираються лише найзагальніші принципи визначення Md. Воднораз формули не розкривають усієї розмаїтості чинників, що впливають на динаміку показника Md (КГО). Тому безпосереднє використання їх при здійсненні розрахунків маси грошей, необхідних обігові, не завжди себе виправдовує.

Тому глибшим за змістом вважається кембриджське рівняння грошового обігу, яке розглядається теорією грошей як подальший розвиток рівняння обміну І. Фішера:

Md = kPY

Новим елементом у формулі є показник “k”. Йдеться про кембриджський коефіцієнт, який визначається співвідношення між номінальними доходами і тією часткою грошей, що становить касові залишки. Відповідно до цього кембриджський варіант визначення попиту на гроші (Md) отримав у монетарній теорії назву “теорії касових залишків”.

Грошовий обіг здійснюється у двох формах: готівковий і безготівковий.

Готівковий грошовий обіг – це рух грошей у формі готівки: банкнот, розмінних монет і паперових грошей (скарбничих квитків) у функції засобу обігу і у ряді випадків у функції платежу. Готівка грошової маси використовується:

1. для кругообігу товарів і послуг;

2. для розрахунків, що безпосередньо не пов’язані з рухом товарів і послуг. А саме:

1. розрахунків, пов’язаних з виплатою заробітної плати, премій, допомоги, пенсій;

2. з виплатами страхових відшкодувань за договорами страхування;

3. у випадках оплати цінних паперів і оплати доходів за ними;

4. у платежах населення за комунальні послуги, тощо.

Готівковий грошовий обіг включає рух всієї готівково-грошової маси за певний період часу між населенням і юридичними особами, між фізичними особами, між юридичними особами, між громадянами і дер­жавою, між юридичними особами і державними органами.

Грошово-готівковий обіг здійснюється за допомогою таких видів грошей:

1) банкнот;

2) металевих монет;

3) різноманітних кредитних засобів: векселів, банківських вексе­лів, чеків, кредитних карток. При цьому банківські квитки (бан­кноти) становлять абсолютну більшість (90 %) готівкового об­ігу. Скарбничі квитки як дрібнокупюрні грошові знаки там, де вони випускаються державою, сягають 5-7 % і до 10 %, а моне­ти-2-2.5%.

Емісію готівки, як правило, здійснює національний (центральний) банк. Від імені держави він випускає в обіг готівкові гроші і вилучає їх, якщо вони зносилися, а також замінює одні грошові знаки на інші.

Кількісне співвідношення між готівкою і безготівковою сферами грошового обігу постійно змінюється. Загалом, обмеження і витіснення готівкового грошового обігу відо­бражає об'єктивний процес суспільного поступу. Він пояснюється дво­ма причинами:

1. готівкові розрахунки надто дорого коштують, тому що включають значні видатки на друкування грошових знаків та великі видатки на їх транспортування і зберігання;

2. готівкові розрахунки уповільнюють платіжний обіг і утруднюють контроль за ним з боку суспільства.

Скорочення готівкового обігу коригує і сучасна техніка. Електронні роз­рахунки і системи кореспондентських рахунків у банківській системі суттєво скорочують потреби у готівці. Їх замінюють безготівкові розрахунки у сферах торгівлі; банківського обслуговування вдома, грошових переказів за допомо­гою автоматичних розрахункових палат з використанням банкоматів - касирів, що працюють цілодобово.

Безготівкові розрахунки - це рух вартості без участі наявних готів­кових грошей. Він здійснюється такими способами: 1) перерахуванням грошових коштів у кредитних закладах з одного рахунку на інший; 2) проведенням взаємного заліку вимог без використання готівки.

Розмір безготівкового обігу залежить від об'єму товарів і послуг в країні; рівня цін; податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що пов'язані з розподілом і перерозподілом ВВП через фінансову систему;

розвитку кредитної системи і появи коштів клієнтів на рахунках у бан­ках та інших фінансово-кредитних закладах.

Безготівковий обіг охоплює такі розрахунки:

• між підприємствами, організаціями і закладами різних форм власності, які мають рахунки у кредитних закладах;

• між юридичними і фізичними особами і кредитно-фінансовими закладами для отримання і повернення кредиту;

• між юридичними і фізичними особами у процесі виплат заробітної плати, доходів і повернення кредиту;

• між державним бюджетом і юридичними та фізичними особами щодо сплати податків, зборів і інших обов'язкових платежів, а та­кож отримання бюджетних коштів.

Залежно від економічного змісту безготівкових розрахунків розрізняють безготівкові розрахунки у товарних операціях і за фінансовими зобо­в'язаннями. До першої групи відносять безготівкові розрахунки за товари і послуги та виконані роботи, а до другої - платежі до бюджету і позабюджет­них фондів, погашення банківських позичок, оплати процентів за користу­вання кредитом, розрахунки із страховими компаніями.

До безготівкових розрахунків належать:

1) ведення банківських депозитів на рахунках клієнтів, використання яких здійснюється за допомогою чеків, жиронаказів, кредитних кар­ток, електронних переказів;

2) використання векселів, сертифікатів, а в ряді країн і інших зобов'язань і вимог.

Безготівкові розрахунки мають надзвичайно важливе економічне значення: чим ширшого розмаху набувають безготівкові розрахунки, тим меншою стає потреба у готівкових коштах, тим швидше здійснюєть­ся кругообіг коштів та меншими є суспільні затрати обігу.

Між готівковим і безготівковим обігами існує тісний взаємозв'язок і взаємозалежність: гроші у процесі обслуговування реалізації товарі в і обслуговування нетоварних розрахунків та платежів постійно перехо­дять з однієї форми (готівки) у іншу (депозит у банку) і навпаки. При цьому надходження безготівкових коштів на рахунки у банку є обов'яз­ковою умовою для видачі грошей готівкою. Тому безготівковий обіг є невіддільним від обігу готівкових коштів, а в сукупності вони утворю­ють єдиний грошовий обіг країни, у якому циркулюють однакові гроші одного найменування. Це означає помилковість спроб зробити розд­ільний обіг готівкової маси і безготівкового обігу, що практикувалися у економіці радянського типу. Вони лише підривали єдність грошового обігу, вносили у нього додаткову суперечність і привели до нездатності підтримувати стабільність економіки і грошей.

^

Зміст

Вступ

1. Система грошового обігу та еволюція її типів.

2. Закони грошового обігу. Кількість грошей, необхідних

для обігу.

3. Грошовий обіг в Україні в період переходу до ринкової

економіки.

Висновок.

Використана література.

1. Система грошового обігу та еволюція її типів.

У національній економіці відбувається безперервний кругообіг доходів і продуктів, який опосередковується відповідним обігом грошей. Грошовий обіг – це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. Грошовий обіг – це сукупність всіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві.

Гроші не існують самі по собі, вони обслуговують потреби економіки і тому повинні за своєю кількісною масою і структурою бути адекватні їм. В сучасних умовах грошовий обіг в Україні визначається реаліями економічної кризи, неплатоспроможністю і збитковістю багатьох підприємств і низьким рівнем життя більшої частини населення.

У процесі руху доходів і продуктів (товарів і послуг) виникають взаємозв’язані, але протилежні за напрямком товарні і грошові потоки.

У розвинутому ринковому господарстві грошовий обіг не може здійснюватися без участі і активної ролі банків. Банки стають необхідними посередниками у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, організаціями, установами та окремими фізичними особами. Банки цілеспрямовано регулюють грошові потоки у народногосподарському обігу.

Базова модель грошового обігу включає в себе:

1. ринки ресурсів і продуктів;

2. банки;

3. суб’єкти народногосподарського обігу – підприємства й населення.

Ринок продуктів

продукти

гроші

Підприємства

Населення

Ринок ресурсів

гроші

ресурси ресурси

Потоки товарів і послуг на цьому малюнку спрямовані за часовою стрілкою; потоки грошових платежів спрямовані проти часової стрілки. В базовій моделі допускається, що всі ресурси належать населенню (хоча насправді йому належить тільки один ресурс – робоча сила).

Вихідним і кінцевим пунктом моделі, через який здійснюється кругообіг готівки і безготівкових платежів, є банк. Тому банки, зображені в центрі малюнка.

Потоки економічних ресурсів з одного боку, і грошовий потік доходів і споживчих витрат – із другого, здійснюються одночасно. Будь – які затримки, крім тих, які викликані продажем товарів у кредит, створюють ситуацію неплатежів, що загрожує дезорганізації народногосподарського обігу.

Базова модель грошового обігу дає загальне уявлення про функціонування національної грошової системи.

Грошова система – це визначена державою форма організації грошового обігу, що історично склалася й регулюється законами цієї держави. Її основу становить сукупність економічних відносин та інститутів, які забезпечують її функціонування.

Кожна промислово розвинена країна має власну грошову систему, яку розвиває й вдосконалює для розвитку національної економіки. Це випливає з об’єктивних потреб забезпечення нормального товарно – грошового обігу і національно – історичних та політичних особливостей розвитку країни, тому кожній національній грошовій системі властиві різні форми й взаємодія складників, а також національна специфіка, рівень розвитку продуктивних сил, свої політичні цілі та економічна політика.

Водночас кожна з нині діючих грошових систем, попри свої особливості, мають багато спільних ознак та включають такі наріжні елементи:

1. грошову одиницю

2. види державних грошових знаків;

3. масштаб цін;

4. валютний курс;

5. порядок готівкової й безготівкової емісії та обігу грошових знаків;

6. регламентацію безготівкового грошового обігу;

7. правила вивозу й ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків;

8. державний орган, який здійснює грошово – кредитне й валютне регулювання.

Розгляньмо докладніше ці спільні елементи грошових систем.

1. Грошова одиниця – це встановлений законодавством грошовий

знак, що є засобом виміру та вираження цін усіх товарів. Як правило, грошова одиниця ділиться на дрібніші частини. У переважній більшості країн для цього використовується десятинна система поділу. Приміром, 1 гривня = 100 копійок, 1 долар = 100 центів, 1 фунт стерлінгів = 100 пенсів тощо.

Наявність авторитетної національної грошової одиниці та її частин в Україні є не лише ознакою її державності і реальної незалежності, а й становить основу грошової системи, базою для подолання кризи та інфляції, проведення наступних радикальних економічних перетворень. Як і в інших країнах світу, гривня виникла історично, але нині цілковито залежить від нинішнього стану економіки й держави, яка законодавчо закріплює її функції. При цьому стабільність грошової одиниці найкраще забезпечується лише тоді, коли вона одночасно виступає як капітал і я к валюта.

2. Види грошових знаків, що мають законну платіжну силу, у

грошовій системі представляють, в основному, кредитні гроші у вигляді банкнот і розмінних монет та паперових грошей у формі державних казначейських квитків. В Україні, як і в багатьох розвинених країнах, паперові гроші (скарбничі квитки) в обігу не випускаються або випускаються лише в обмежених масштабах. Водночас у країнах, що розвиваються, у грошовому обігу є як банкноти, так і казначейські квитки та монети.

3. Масштаб цін. Масштаб цін колись означав вираження суспільної

вартості у грошових одиницях, що опирався на фіксовану державою вагову кількість грошового металу у грошовій одиниці. Після Ямайської валютної реформи 1976 – 1978 рр. офіційна ціна золота і золотий вміст грошової одиниці скасовані, тому й офіційний масштаб цін втратив свою економічну значимість, бо кредитні гроші власної вартості не мають і не можуть бути виразником вартості інших товарів. Водночас у сучасних умовах функціонування світового ринку господарство кожної окремо взятої країни тісно взаємодіє з іншими, тому офіційний масштаб цін виконує свою роль у взаємодії внутрішніх і світових цін. В цих умовах, якщо на внутрішньому ринку виникає невідповідність міх товарною й грошовою масою, то національна валюта, як правило, втрачає офіційно зафіксований державою паритет по відношенню до іноземних валют, а деякі країни взагалі відмовилися від встановлення офіційного масштабу.

Масштаб цін в цих умовах визначається як певна кількість товарної маси, що приймається за одиницю, а остаточно складається під впливом взаємодії попиту й пропозиції. Його функцією стало завдання служити засобом виміру вартостей товарів за допомогою цін.

4. Валютний курс – співвідношення між грошовими одиницями

(валютами) різних країн, що визначається їх, купівельною силою. Валютний курс характеризується еквівалентною сумою, ціною грошової одиниці однієї країни, що виражена у грошових одиницях іншої країни.

Залежно від типу грошової системи, рівня розвитку ринкових відносин, економічного і соціально – політичного стану суспільства можуть застосовуватися: фіксовані валютні курси; плаваючі системи валютних курсів; системи валютних коридорів. У країнах зі стабільною й розвиненою економікою, як правило, використовуються плаваючі системи валютних курсів, коли курс національної валюти з тих або інших причин вільно коливається.

Фіксовані курси встановлюються національними банками. Залежно від видів операцій з валютами вони можуть бути різними. Різним може бути і наслідок фіксованого курсу.

5. Порядок готівкової і безготівкової емісії та обігу грошових знаків.

Такі регулювання держава здійснює за допомогою актів внутрішнього законодавства та врахування економічного і валютного становища країни.

У колишньому СРСР помилково був прийнятий роздільний обіг готівкової і безготівкової маси, коли готівка випускалася лише для задово­лення споживчих потреб населення на основі так званого касового пла­ну, а між підприємствами і закладами розрахунки велися переважно без­готівковим способом. До того ж видача кредитів здійснювалася лише на основі затвердженого урядом кредитного плану, а взаємне узгодження по­казників грошового обігу досягалося через систему вартісних балансів.

6. Регламентація безготівкового грошового обороту - це функція

держави і НБУ, яка реалізується через:

1) встановлення порядку використання грошей, що знаходяться на рахунках банків;

2) держава визначає сфери, у яких платежі виконуються шляхом без­готівкового перерахування коштів з одного рахунку на інший;

3) держава законодавчо визначає способи платежу, форми розра­хунків, порядок платежу тощо. Найповніше проблеми регулюван­ня безготівкових розрахунків викладені у законах України «Про банки і банківську діяльність» і «Про підприємства в Україні», у Постанові Верховної Ради «Про застосування векселів у господарському обороті», а безпосереднім практичним документом є «Положення про безготівкові розрахунки в господарському обо­роті України», затвердженому Правлінням НБУ 24.05.1993 р.

Цими та іншими нормативними актами визначено такі засади органі­зації безготівкових розрахунків: по-перше, підприємства усіх форм власності забов'язані свої грошові кошти зберігати на рахунках комерційних банків і використовувати їх для міжгосподарських розрахунків у безготівковій формі шляхом перерахування з рахунку платника на рахунок продавця. Хоч це і обмежує права вибору підприємцями форми розрахунків, але воно знач­ною мірою сприяє впорядкуванню і зміцненню стабільності грошового обігу; по-друге, платежі потрібно здійснювати максимально наближено до моменту відвантаження продукції. Це сприяє прискоренню кругообігу фінансових ресурсів і реалізації продукції підприємств; по-третє, платежі здійснюються банками за згоди і в порядку, що встановлюють власники ра­хунків. Списання коштів без згоди платників допускається у вигляді т. зв. «безакцентного» списання лише у виключних випадках, коли стягуються штрафи чи недоплата за неплатежі до держбюджету або ж за рішенням судових органів; по-четверте, форми і способи розрахунків визначаються договорами та угодами між господарськими суб'єктами, але в межах чин­ного законодавства; по-п'яте, суб'єкти господарського життя можуть скористуватися правом вибору банків для відкриття рахунків, а за потре­би, то можуть мати поточні і два розрахункові рахунки у різних містах і бан­ках. Для цього вони укладають з банками договори про розрахунково-касове обслуговування.

7. Правила вивезення і ввезення національної валюти та організації

міжнародних розрахунків. У сфері валютного регулювання НБУ вико­нує такі функції:

• здійснює валютну політику на підставі принципів загальної еко­номічної політики України;

• складає спільно з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

• контролює дотримання затвердженого Верховною Радою ліміту зовнішнього державного боргу України; визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентів;

• нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних ціннос­тей для здійснення державної валютної політики; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішен­ня про їх скасування;

• визначає способи встановлення і використання валютних (об­мінних) курсів іноземних валют, виражених в іноземній валюті або у розрахункових (клірингових) одиницях.

Для реалізацій цих функцій НБУ виконує такі групи операцій:

• надає кредити комерційним банкам під забезпечення цінними паперами та іншими активами;

• відкриває власні кореспондентські рахунки у закордонних банках і веде рахунки банків – кореспондентів;

• купує та продає іноземну валюту, платіжні документи в іноземній валюті;

• зберігає, а також купує та продає монетарні коштовні метали, дорогоцінні камені та інші коштовності на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцензування;

• розміщує золотовалютні резерви (в т.ч. в іноземних банках) само­стійно або через банки, уповноважені ним на ведення зовнішніх операцій;

• проводить операції з резервними фондами грошових знаків.

8. Державним органом, що здійснює грошово-кредитне і валютне

регулювання є Національний банк України, який за основу своєї діяль­ності визначає: забезпечення стабільності національної грошової оди­ниці гривні; розробляє і реалізує грошово-кредитну політику та здійснює контроль за повсякденною її реалізацією; стимулює розвиток і зміцнення банківської системи України; формує забезпечення ефектив­ного і безперебійного функціонування системи розрахунків в інтере­сах вкладників і кредиторів.

У відповідності з цими завданнями НБУ:

• здійснює єдину державну грошово-кредитну політику. Основним
  документом при цьому є Програма діяльності Уряду, схвалена Верховною Радою України;

• монопольне здійснює емісію валюти України та організує її обіг;

• виступає кредитором останньої інстанції для банків і кредитних установ, організує систему рефінансування;

• встановлює для банків і кредитних установ правила проведення банківських операцій бухгалтерського обліку і звітності, що узгоджені з державною системою статистики і стандартів, захисту інформації та коштів;

• створює та здійснює методологічне забезпечення системи грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики пла­тіжного балансу;

• визначає та координує створення сучасних електронних платіжних засобів, розрахунків та технологій;

• встановлює єдиний порядок і проводить державну реєстрацію банків і їх філій, валютних бірж і кредитних установ та ліцензуван­ня банківських операцій;

• здійснює нагляд за діяльністю банків;

• аналізує та прогнозує стан грошово-кредитних, фінансових та ва­лютних відносин;

• організує інкасування та перевезення грошових знаків та інших цінностей, надає ліцензії комерційним банкам на право банківських операцій;

• здійснює інші функції відповідно Статуту НБУ і законодавчих актів України.

Отже, сучасна грошова система характеризується:

• відміною офіційного золотого вмісту грошової одиниці за ухвалою МВФ про демонетизацію золота;

• переходом до нерозмінних на золото кредитних грошей, які значною мірою за своєю природою наближаються до паперових грошей;

• збереженням у грошовому обігу деяких країн поряд з кредитними грішми і паперових грошей у вигляді казначейських квитків;

• випуском банкнот у обіг для кредитування підприємств і закладів держави, а також під приріст офіційних золотих і валютних резервів;

• розвитком безготівкового обороту за умов одночасного скорочення у обігу готівки;

• зростанням масштабів державного регулювання грошового обігу для подолання невідповідності кількості грошей об'єктивним потребам економічного обороту та викликаних цим інфляційних тенденцій.

Оскільки грошові системи – це складні економічні системи, що перебувають у стані розвитку і змін, то їх слід розглядати з різних боків:

1. залежно від панівних економічних відносин можна визначити два типи грошових систем:

1. ринкового типу, який характеризується вільним функціонуванням грошей, грошово – кредитним регулюванням на рівні банківської системи, використання переважно економічних важелів підтримання стабільності грошового обігу тощо;

2. неринкова грошова система, якій властиві адміністративно – командні методи і важелі управлінням виробництвом та обміном, а панівним було регулювання виробництва і обміну для зближення і витіснення Товар – Гроші – Виробництво і грошового обігу;

2. залежно від рівня входження національної економіки у світовій ринок і глибини міжнародного поділу праці виділяють:

1. грошові системи відкритого типу – відсутні оближення у формуванні валютних курсів та обмінних операцій, вільне переміщення грошових ресурсів до країни та за її межі, в обігу перебуває вільно конвертована валюта, діють інші важелі підтримання національного грошового обігу як інтегрованої частини світового господарського і грошового обігу;

2. грошові системи закритого типу. В них переважно панують адміністративно – командні важелі управління суспільним виробництвом, відсутня вільна конвертованість національної грошової одиниці на іноземні валюти, діють численні обмеження у валютних операціях тощо.

3. залежно від форми грошей у обігу є 2 типи грошових систем:

1. якщо роль загального еквіваленту виконують благородні метали, то такі системи грошового обігу називають грошовими системами металевого обігу. У них грошовий товар безпосередньо перебуває в обігу і виконує всі функції грошей, а кредитні гроші є безперешкодно розмінюваними на дійсні гроші;

2. система обігу кредитних і паперових грошей, коли благородні метали з обігу вилучено, а в обігу перебувають знаки вартості.

Історія людства знає три типи грошових систем – біметалізм, монометалізм і систему нерозмінних кредитних грошей.

Біметалева система грошового обігу діє тоді, коли роль загального еквіваленту закріплена за двома шляхетними металами (переважно за золотом і сріблом), передбачаюється вільне карбування монет з обох металів та їхній необмежений обіг. В цих умовах на ринку складалася ціна товару, що виражалася у золоті й сріблі. Система біметалевого грошового обігу діяла у XVI – XVIII ст.ст., а ряд країн Західної Європи її скасували лише у XIX ст.

За паралельного біметалевого обігу грошей між золотими і срібними монетами стихійно (автоматично) складається вагове і цінове співвідношення, яке держава законодавчо закріплювала і надавала золотим та срібним монетам функцію законного платіжного засобу.

Але біметалізм: а) не відповідав потребам розвитку капіталізму; б) використання у функції міри вартості одночасно двох металів суперечило природі даної функції грошей, коли загальною мірою вартості слугує лише один товар; в)встановлювані державою тверді вартісні співвідношення не відповідали реальній ринковій вартості золота і срібла, що не лише не сприяло точності виміру вартості товарів, а й не забезпечувало стабільності грошового обігу. Більше того, здешевлення видобування срібла у кінці XIX ст. призвело до його знецінення відносно до золота, витиснення останнього з каналів грошового обігу і зумовило значні коливання цін на товари. В цьому виявилась дія закону Коперніка – Грешема, за яким “погані гроші витискають з обігу більш вартісні”.

Оскільки біметалізм породжував нестабільність грошової системи і труднощі при визначенні вартісного співвідношення між золотом і сріблом, а розвиток індустріалізації потребував стабільних грошей як єдиного загального еквіваленту, у II пол. XIX ст. у більшості країн світу склалася монометалева грошова система.

Монометалізм – грошова система, у якій один метал (золото або срібло) слугує загальним еквівалентом і основою грошового обігу, а функціонуючі монети і знаки вартості розмінюються на дорогоцінні метали.

Система золотого монометалізму пройшла ряд еволюційних етапів.

На стадії золотомонетного обігу (середина XIX ст. – 1914 р.) в її основі знаходились золоті монети. При цьому банкноти безперешкодно обмінювались на золото. Ця система не знала ні нестачі, ні надлишку грошей, але вона – найдорожча грошова система, до того ж малорухома і негнучка.

Золотомонетний стандарт найкраще відповідав потребам індустріального суспільства доби вільної конкуренції, сприяв розвитку виробництва, вдосконаленню кредитної системи, поширенню світової торгівлі і вивозу капіталу. Основними характерними рисами золотомонетного стандарту були такі його переваги:

1. у золотомонетній грошовій системі золото виконує всі функції грошей, а у внутрішньому грошовому обігу перебувають повноцінні золоті монети;

2. дозволено вільне карбування золотих монет приватними особами (як правило на монетному дворі);

3. дозволявся вільний вивіз та ввезення золота, іноземної валюти і функціонування вільних ринків золота;

4. неповноцінні грошові знаки (банкноти, металева розмінна монета) в процесі обігу вільно і необмежено розмінювалися на золото, що забезпечувало рівновагу між грошовою і товарною масами.

Таке функціонування золотомонетного стандарту вимагало наявності достатніх золотих запасів у центральних емісійних банках, які одночасно були резервом внутрішнього монетного обігу, що забезпечував вільний обмін банкнот на золото, та резервом світових грошей. Проте зростання бюджетних дефіцитів і збільшення емісії паперових грошей в обігу привели в роки Першої світової війни до значного перевищення грошово – паперової маси в обігу над обсягами золотих запасів емісійних банків. Це привело до припинення вільного обміну паперових грошей на золоті монети і ліквідації золотомонетного стандарту в країнах – учасниках війни. Під час грошових реформ 1934 – 1929 рр. Були зроблені спроби відновити золотомонетний стандарт, але вже у двох обмежених формах – золотозливкового і золотодевізного стандартів.

Золотозливковий стандарт – це система, за якої золоті монети вилучаються з обігу і переплавляються в зливки золота, а обмін банкнот на золото відбувається шляхом продажу золотих зливків по фіксованій державній ціні, яка відповідає встановленому золотому вмісту паперових грошей.

З 1944 р. відбувається перехід до нової грошової системи – золотодевізного стандарту (Бреттон – Вудська грошова система – за назвою американського містечка Бреттон – Вудс, де була укладена угода про перехід на нову грошову систему). За цієї системи грошові знаки взагалі не обмінювались на золото (центральні банки обмінювали на золото свою національну валюту, що нагромадилась в інших країнах), а фіксований курс національної валюти (її купівельна сила) підтримувався шляхом купівлі – продажу іноземної валюти (девіз) на фондових біржах.

На зміну системі золотого монометалізму у 70 – х роках приходить система нерозмінних кредитних грошей ( Ямайська грошова система), яка характеризується наступними рисами:

• остаточна демонетизація золота;

• відмінна золотого вмісту кредитних грошей (банкнот);

• панування символічних (готівкових і безготівкових) грошей;

• посилення емісії грошей з метою кредитування приватного підприємництва і держави;

• державне регулювання грошового обігу.

Сучасний грошовий обіг утворюється сукупністю грошових засобів, що виступають у двох формах: готівка (банкноти і розмінна монета) і безготівкові гроші (чекові рахунки, “електронні гроші”, кредитні картки). За обсягом в ринковій економіці готівка нині значно уступає безготівковим грошам; банкноти і розмінна монета сьогодні складають тільки 10 – 20% усіх грошових засобів.

В різних країнах існують грошові системи з твердим забезпеченням грошей і вільного грошового обігу. Таке розмежування пов’язане з регулюванням дефіциту грошової маси в обігу. В системах з твердим забезпеченням існують норми покриття (забезпечення) грошей іноземною валютою та золотом. При цьому існує небезпека появи нестачі грошей в обігу (дефляції), якщо грошові ресурси не можуть зростати через нестачу запасу іноземних девіз в центральному банку. За вільного грошового обігу завжди є ймовірність надмірного зростання кількості грошей в обігу, що веде до інфляції, адже не існує законодавчих норм про покриття (забезпечення) грошей, що знаходяться в обігу.

Отже, в різних системах грошового обігу існувало, змінюючи один одного, кілька типів загального грошового еквівалента: товарний (товарні гроші), ваговий (металеві гроші), карбований (монетні гроші), емісійний (символічні гроші), депозитно – електронний (банківські депозити, “електронні гроші”, кредитні картки).

В процесі зміни типів грошових систем золото втратило більшість грошових функцій, воно демонетизувалось. За приблизними оцінками, у стародавні і середні віки (до 1600 р.) на різні виплати було видобуто 13,3 тис. т золота, а з 1600 по 1990 роки – ще 106,2 тис. т . Сьогодні близько третини всього золота (38 – 39 тис.т) зосереджено в державних запасах різних країн, приблизно чверть (28 – 30 тис.т) – тезаврована, тобто накопичена приватними особами, більше третини (40- 42 тис. т) – використано в ювелірних, зубопротезних і промислово – технічних виробах, певна частина (9 – 13 тис. т) знаходиться у похованнях, гробницях, скарбах, руїнах стародавніх міст, в затонулих кораблях на дні морів і океанів.

Водночас, в сучасній економіці здійснює обіг велика різноманітність грошових засобів, що породжує проблему виміру грошової маси.

^

3. Грошовий обіг в Україні в період переходу до ринкової економіки.

Політика фінансової стабілізації та запроваджена грошова реформа не можуть привести до корінних змін в еко­номіці України, однак є їхньою об'єктивною умовою. Ін­шими складовими економічного зростання є: бюджетна реформа, реформа банківської системи, структурна перебу­дова економіки та приватизація, впровадження нової зако­нодавчої бази й механізму її виконання, реформа соціаль­ної сфери та низка інших.

Метою грошової реформи було розв'язання як суто технічних, так і загальноекономічних проблем.

Технічна сторона реформи - це, перш за все, обмін ста­рих грошей на нові: «викреслення нулів», що ускладнюва­ли підрахунки при обміні, підвищення якості нової валюти, її захист тощо.

Загальноекономічний бік даного процесу обумовлює надання національній валюті характеру грошей, що вико­нують у повному обсязі функції: міри вартості, засобу обігу та засобу заощадження. При цьому створюються умови для істотного зниження інфляції та зовнішньої стабілізації гривні.

Проведення монетарної політики НБУ протягом остан­ніх років дало змогу відновити таку функцію гривні, як міра вартості. Сьогодні майже всі товари та послуги в Україні виміряються в гривнях, а не в іноземній валюті.

Виконуючи функцію засобу обігу, гривня зараз стала майже єдиним засобом платежів як у готівковій, так і в без­готівковій формі.

Але для того, щоб гривня стала повноцінною націо­нальною валютою, необхідно, щоб вона набула повною мірою третьої функції грошей - засобу заощадження.

Цей процес вимагає подальших стабільних дій як НБУ, Уряду України, так і створення соціально-психологічного клімату навколо гривні. Це, своєю чергою, зумовлює вирі­шення таких проблем:

• після періоду гіперінфляції суб'єкти економічних від­носин не мають повної довіри до подальших дій Уряду, НБУ, та в послідовності органів влади до курсу політики економічної та фінансової стабілізації у довгостроковому періоді;

• недостатній рівень розвитку банківської системи, що виражається: в низьких темпах реформування банківського сектору; затримці з запровадженням страхування банківсь­ких депозитів; кредитними та системними ризиками бан­ківської системи, що не стимулюють зростання заоща­джень навіть за умови реальних відсоткових ставок;

• високий рівень бартерних угод і високий ступінь вза-ємозаборгованості підприємств;

• недосконала податкова система та наявність великої частки тіньового сектору в економіці України.

Без «сильної», стабільної гривні та ефективної банків­ської системи неможливі кардинальні зміни в економіці її зростання.

Грошову реформу в Україні, з метою впровадження гривні, визначили нормативно-правові акти направлені на стабілізацію грошового ринку, створення необхідних умов напередодні реформ.

Якщо судити зі змісту нормативно-иравових актів, (Указ Президента, відповідні постанови Кабінету Міністрі» та Національного банку), то від 1 до 16 вересня 1996 р. в Україні було проведено грошову реформу. Проте, слід нагадати, що 7 листопада 1992 р. було видано Указ Прези­дента «Про реформу грошової системи України», яким у сферу безготівкового обігу запроваджувався купоно-карбованець замість рубля та започатковувався вихід України з рубльової зони. Але це було лише продовженням процесу реформування грошової системи, що розпочався у січні того ж року випуском у готівковий обіг тимчасової валюти - купоно-карбованців багаторазового використання. І хоча цей захід не називався на той час грошовою рефор­мою, за своєю сутністю це був перший крок на шляху ре­формування попередньої грошової системи та розбудови нової.

Якщо керуватися формально-правовим підходом, то мож­на визнати, що проведено дві реформи: в листопаді 1992 р. та вересні. 1996 р. Якщо виходити з сутності та внутрішньої логіки проведених заходів, то слід визнати, що проведено одну грошову реформу, що тривала майже п'ять років. Вона включала три внутрішньо взаємопов'язані заходи:

1. випуск у готівковий обіг тимчасової перехідної ва­люти - купоно-карбованця (січень 1992 р.);

2. випуск цієї валюти в безготівковий обіг (листопад 1992р.);

3. випуск у загальний обіг постійної національної ва­люти - гривні замість тимчасової - купоно-карбованця (ве­ресень 1996 р.).

Усі вказані заходи можна розглядати як послідовні етапи єдиного процесу, останній, третій етап став завершальним. У результаті цього Україна одержала остаточно сформовану грошову систему з постійною національною валютою.

Важливим чинником стабілізації гривні, підтримки її стабільності є введення в дію банкнотно-монетного двору НБУ, який є символом самостійності та незалежності нашої держави.

Введений в дію у березні 1994 р. один із найсучасніших у світі банкнотно-монетний двір використовує найсучасні­ші технології, системи комп'ютерної графіки, виготовлен­ня оригінальних і друкарських форм та захищених фарб. Це - друкарські лінії, що включають офсетні машини «Су-пер Сімултан-312» і машини інтагліо друку «Супер Орлов Інтагліо», це - автоматичний контроль якості продукції на машині «Нота-Чек»; це - лінії автоматичної обробки банк­нот «Кутпак-2» та близько 250 одиниць технологічного устаткування, виготовленого провідними фірмами Німеч­чини, Австрії, Італії.

Банкнотно-монетний двір виконує замовлення на виго­товлення банкнот, різних видів цінних паперів і документів суворого обліку. Це облігації внутрішньої державної ощад­ної позики, розрахункові та грошові чеки Національного банку України, приватизаційні сертифікати, марки акцизного збору на тютюнові вироби та алкогольні напої, суве­нірні поштові марки. Усі цінні папери, що виготовляються банкнотно-монетним двором мають найсучасніші засоби захисту від підроблення. У банкнотно-монетному дворі створено монетне виробництво, де карбуються монети ма­сового обігу, пам'ятні та ювілейні монети з золота, срібла та інших металів. У квітні 1997 р. прийнята в експлуатацію фабрика банкнотного паперу (м. Малин Житомирської обл.). Технологічні потоки фабрики дозволяють виготовляти ви­сокоякісне волокно як із бавовни, так і з бавовняного лінту. Папір виготовляється на циліндровій (круглосітковій папе­роробній машині). Технологічне обладнання дає змогу ви­готовляти банкнотний та захищений папір із круглосітковим локальним багатотонованим водяним знаком, двома захисними стрічками, захисними волокнами, планшетами та іншими елементами захисту. Папір проходить стовідсот­ковий контролі якості. Усіма технологічними процесами керують комп'ютери.

Банкноти та цінні папери друкуються з використанням сучасних технологій, що виключають можливість підроб­лення. Для цього використовуються захищені види паперу та фарб, спеціальні технології виготовлення друкарських форм і друку, Відповідні умови виробництва.

Папір. Для банкнот і цінних паперів має різноманітні властивості: круглосіткові двотонові та багатотонові водяні знаки, захисні Стрічки, кольорові та флуоресціюючі волок­на, реакцію на хімічні розчинники.

Фарба. Спеціальні захищені фарби, якість яких суворо контролюється: видимі та невидимі в інфрачервоних про­менях, кольорозмінні під дією хімічних розчинів та інші.

Дизайн. Під час розробки дизайну використовуються традиційне мистецтво гравера та найсучасніша система комп'ютерної графіки для отримання різноманітних склад­них гільйошних візерунків.

Друкарські форми. Спеціальні технології виготовлення оригінальних та композитних фотоформ, робочих друкар­ських форм для сухого офсетного та інтагліосетного, інтаг­ліо друку.

Способи друку. Орловський офсетний та інтагліосетний друк на машинах «Супер Сімултан-312», орловський бага­токолірний інтагліо друк на машинах «Супер Орлов Інтаг­ліо», нумераційний друк на ротаційних машинах «Супер Нумерота-212».

Контроль якості. Автоматичний контроль якості на машині «Нота-Чек».

Фінішні операції. Порізка, обандеролювання та паку­вання банкнот на автоматичній лінії «Кутпак-2».

Система безпеки. Система безпеки забезпечує контроль за збереженням паперу та готової продукції,- міжопераційний контроль за напівфабрикатами.

Банкноти виготовлені на спеціальному білому папері, Ідо не флуоресціює в ультрафіолетових променях, із захис­ною стрічкою із багатотонованим водяним знаком, розта­шованим у вільному від друку місці, що повторює портрет, надрукований на лицьовому боці банкноти. Розмір банк­нот- 133 х 66 мм.

Елементи захисту банкнот є:

1. Водяний знак - видиме на білій площині банкноти, у разі розглядання її проти світла, зображення в різних тонах (світліших та темніших від паперу), що повторює портрет, надрукований на лицьовому боці банкноти.

2. Захисна стрічка - стрічка з позитивним мікротекстом слова «Україна» - у банкнотах номіналом 5 гривень та «віконна» металізована - у банкнотах номіналом 20 гри­вень.

3. Суміщений малюнок - малюнок розташований в од­ному місці на лицьовому та зворотному боках банкноти. Всі його елементи збігаються та доповнюють один одного за розглядання банкноти проти світла.

4. Райдужний друк - поступовий перехід одного кольо­ру захисної сітки, виконаної суцільними лініями без розри­вів, до іншого (захисна сітка з обох боків банкноти).

5. Антисканерна сітка - розміщені під різними кутами тонкі лінії, які за копіювання чи сканування банкноти мо­жуть утворювати на копії «муар» (елементи захисної сітки з обох боків банкноти).

6. Мікротекст — напис безперервно повторюваного слова «Україна», абревіатури «НБУ», які можна прочитати за допомогою збільшувального скла.

7. Рельєфні елементи - елементи друку, що виступають над поверхнею паперу, шершавість яких відчувається на дотик кінчиками пальців (портрет і написи, номінал циф­рами, кодоване зображення, знак для сліпих на лицьовому боці).

8. Приховане (латентне) зображення — зображення но­міналу цифрами, що видно за розглядання банкноти на рів­ні світла у разі її повороту на 45 градусів.

9. Знак для сліпих - рельєфний елемент, розміщений у лівому нижньому куті банкноти, який відчувається на до­тик кінчиками пальців і визначає номінал банкноти

10. Орловський друк (офсетний та інтагліо) - це різкий перехід фарби одного кольору до іншого без розриву та зміщення ліній малюнка.

Елементи захисту цінних паперів:

• водяний знак;

• суміщений малюнок;

• райдужний друк;

• антисканерна сітка;

• мікротекст;

• рельєфні елементи;

• приховане зображення.

Створення в Україні повної інфраструктури виробництва (функціонування оснащених найсучаснішим устаткуванням і технологіями банкнотно-монетного двору та фабрики банк­нотного паперу) дало можливість у вересні 1996 р. провести безконфіскаційну реформу, грошову реформу з уведенням в обіг національної грошової одиниці - гривні.

Сам механізм проведення грошової реформи в Україні по суті був зведений до простої деномінації шляхом змен­шення в 100000 разів усіх цінових показників - з одного боку, та усіх складових грошової маси, її загальної вели­чини - з другого. В результаті, нова грошова одиниця на момент уведення в обіг виявилася в 100000 разів більшою від попередньої (купоно-карбованця), у стільки ж разів зро­сли масштаби цін, купівельна спроможність і валютний курс гривні порівняно з карбованцем. Саме співвідношення між товарною та грошовою масами в обігу не змінилося. Це очевидна ознака грошових реформ, що провадяться шляхом простої деномінації. Важливість реформи полягає не тільки в реструктуризації грошового ринку, але й у вирі­шенні соціально-політичних завдань.

Реформа грошової системи України ставила низку за­вдань:

• створення національної грошової одиниці незалежної держави;

• забезпечення стабільності національних грошей та використання їх для стимулювання економічного та соці­ального розвитку країни;

• створення грошової системи, що відповідала б вимо­гам ринкової економіки;

• приведення грошової системи у відповідність до по­треб соціального розвитку суспільства.

Випуск карбованця на перших етапах реформ дав мож­ливість Україні вийти з рубльової зони. Було встановлено монополію на випуск законних платіжних засобів, створено власний емісійний механізм. Але економічна криза та гі­перінфляція, як слідство безгосподарності та суб'єктивізму в умовах переходу до ринкового механізму, не дали змоги довести грошову реформу до кінця. Падіння курсу карбо­ванця призвело до появи на грошовому ринку України до­лара США - спочатку як засобу заощадження, а потім як платіжного засобу. Панування долара США на внутріш­ньому грошовому ринку ще більше підвищило рівень ін­фляції в Україні.

З 1 серпня 1995 р. НБУ заборонив використання готів­кової іноземної валюти як засобу платежу на території України, відновлюючи монополію національної валюти.

Особливо гострою напередодні реформи була проблема підтримання стабільності національної грошової одиниці за рахунок використання не адміністративних методів, а за допомогою економічних важелів і грошових інструментів. Після тривалого періоду високої інфляції НБУ відмовився від інфляційного шляху мобілізації фінансових коштів для потреб держави та перейшов до рестрикційної грошово-кредитної політики, що привела до істотного зниження рі­вня інфляції. Так, якщо за 1993 р. рівень роздрібних цін зріс у 102,3 рази, то за 1994 р. – у 5, а за 1995 р. лише у 2,8 рази. Протягом восьми місяців 1996 р. карбованець на­був майже всіх класичних ознак національної валюти, що може реагувати на приріст національного капіталу та за­безпечувати приріст депозитів комерційних банків. З люто­го 1996 р. набуло стабільного характеру зниження темпів інфляції: у травні, червні, липні він не перевищував 7%, у серпні становив 5,7% (за рахунок лібералізації цін на плат­ні послуги), а у вересні - 2%. Довгий час залишався ста­більним і навіть підвищувався курс карбованця до іно­земних валют. Практично він був зафіксований на рівні 176 тис. крб. за 1 долар США, що разом із пониженням ін­фляції забезпечувало фінансову стабілізацію у країні. Для підтримання стабільності карбованця НБУ поповнив свої резерви через закупівлю за кордоном декількох мільйонів доларів.

На сьогодні існує дві точки зору щодо характеру гро­шової реформи в Україні. Прихильники конфіскаційного підходу проведення реформи приводять аргументи можли­вості обмеження грошової маси в обігу, вилучення коштів тіньової економіки.

Прихильники неконфіскаційного підходу виходять з такої позиції, як відсутність в Україні ситуації, коли пропозиція грошей значно перевищує попит на них. Стабільність курсу купоно-карбованця протягом тривалого часу досягалась без істотного впливу використання резервів іноземної валюти НБУ, що дозволило стабілізувати інфляційні процеси.

Одним з найважливіших чинників неконфіскаційного підходу є створення довіри між урядом та Національним банком з одного боку, та усіма економічними суб'єктами – з іншого.

Розглядаючи конфіскаційні обмеження, що нібито спроможні завдати удару тіньовій економіці, можна прийти до висновку:

• заморожений частки депозитів більше встановленого рі­вня завдає удару по легальному приватному сектору, оскільки тіньова економіка не тримає свої кошти на депозитах;

• встановлення ліміту на обмін банкнот, призвело до різкого зростання попиту на товари, зростання цін. Тільки згадка про можливість реформи в 1995 р. призвела до стрибка інфляції в серпні з 4,6% до 14,2%, у вересні (гро­шова маса в цей період не зростала і не могла бути чинни­ком інфляції). Тіньовий сектор тримає більшу частину своїх коштів в іноземній валюті, інших активах і ця міра йому б не зашкодила;

• тимчасове припинення вапютно-обмінних операцій призвело б до їхнього переходу до тіньового сектору, зрос­тання курсу іноземної валюти та зростання цін.

Аналізуючи неконфіскаційний характер грошової ре­форми, ми можемо зазначити, що введення гривні призвело до зростання цін і, перш за все, на товари повсякденного попиту, комунальні послуги, транспорт, зв'язок.

Грошова реформа в Україні проводилась від 2 до 16 ве­ресня 1996 р., згідно з Указом Президента України.

За даними НБУ емісія карбованцевої готівки на 2 верес­ня 1996 р. становила 338,1 трлн, крб., із них 19,1 трлн. крб. знаходилося у касах банків, а 319,0 трлн. в обігу.

За період реформи від 2 до 16 вересня 1996 р. та протя­гом 2-х наступних днів (протягом 17 вересня банки при­ймали від суб'єктів господарювання всіх форм власності залишки кас у карбованцях, отриманих від реалізації това­рів та надання платних послуг населенню за карбованці 16 вересня. Крім того, 18 вересня продовжувалася здача в банки карбованців підприємствами зв'язку та пунктами обміну, банківською системою було вилучено карбованців у резервні фонди Національного банку України з погашенням емісії на загальну суму 327,9 трлн. крб. (97% емітованої до реформи готівки), в тому числі з обігу - 309,5 трлн. крб. (97%) та з кас банків 18,4 трлн. крб. (96,3%).

Станом на 19 вересня залишилися невилученими 10,2 трлн. крб., у тому числі з обігу 9,5 трлн. крб. та з кас комерційних банків 0,7 трлн. крб.

Понад 64% вилучених з обігу карбованців - 199,2 трлн, крб. обміняно населенню пунктами обміну банків, підпри­ємствами зв'язку та комісіями підприємств. За період ре­форми (від 2 до 16 вересня) за обміном звернулося 11,3 млн. чоловік, що становить більше 28% загальної чисельності працюючого населення та пенсіонерів, у тому числі понад 2 млн чоловік пенсіонерів. Основні обсяги обміну прохо­дили через пункти обміну банків - 74%, з них найбільше через установи Ощадного банку - 36%, банку «Україна» -19%, банку «Аваль» (разом із відділеннями зв'язку) - 14%, Промінвестбанку - 13%. Найбільші обсяги обміну карбо­ванців здійснено в Донецькій (11,6% загальної по Україні суми), Київській, включаючи м. Київ (10,8%), Дніпропет­ровській (8,6%), Харківській (7,3%) областях та в Автоно­мній Республіці Крим (6,1%).

Середня сума обміняних карбованців на гривні з розра­хунку на одного чоловіка становить 17,6 млн. крб. (у перші дні реформи 25-27 млн крб.), тобто вона зменшувалася з кожним днем. У Дніпропетровській області з розрахунку на одного чоловіка обміняно 26,6 мли крб., Київській, разом з м. Києвом - 24,7 млн крб., Одеській - 23,3 млн крб., Запо­різькій - 20,4 млн крб. У Волинській, Житомирській, За­карпатській, Івано – Франківській, Тернопільській та Черні­вецькій областях ці суми становили від 9,6 до 13,8 млн крб.

Поряд з обміном карбованців на гривні вилучення з го­тівкового обігу карбованців здійснювалось також іншими шляхами, а саме: використання їх населенням за купівлю товарів, сплату послуг (69,7 трлн, крб.) та внесення на вклади в банки (три мільйони карбованців), надходження заактованих залишків кас підприємств (3,2 трлн. крб.), від підприємств зв'язку (3,1 трлн, крб.) та інші надходження, платежі, включаючи комунальні.

Аналіз ситуації на готівковому грошовому ринку в пері­од реформи свідчить про те, що найбільші обсяги вилучення 3 обігу карбованців мали місце в перші п'ять днів реформи, коли щоденно вилучалося з обігу 31-38,6 трлн. крб. або 9-12% карбованцевої маси, що знаходилася в обігу напере­додні реформи. Найвищий темп спостерігався 4 вересня, коли з обігу було вилучено 38,6 трлн. крб. (12,1%). Найбільша сума обміну мала місце теж 4 вересня - 27,8 трлн. крб. (8,7%). Протягом перших п'яти днів грошової реформи з обігу було вилучено 55,5% карбованцевої готівки. Починаю­чи з 7 вересня активність зменшилася. Щоденне вилучення карбованців з обігу знизилося до 0,8-4,5% за середнього рів­ня протягом усіх днів реформи відповідно 6,4% та 4,1%.

Починаючи з 17 вересня 1996 р. функціонування в го­тівковому обігу карбованців припинено і єдиним засобом платежу на території України є гривня та її розмінна моне­та - копійка.

Установами Ощадного банку України та інших комер­ційних банків, які залучають кошти населення, були пере­раховані в установленому порядку всі вклади населення за станом на 2 вересня 1996 р. з відповідними записами в осо­бових рахунках вкладників. Перерахування вкладів здійс­нювалося без будь-яких обмежень у співвідношенні 1 00 000 крб. за 1 гривню.

За період проведення реформи від 2 до 16 вересня 1996 р. НБУ здійснив випуск у готівковий обіг 3132,5 млн гривень. Випуск гривні в обіг здійснювався шляхом обміну на карбованці, видачі коштів на оплату праці, закупку сіль­ськогосподарських продуктів та з вкладів населення, підкріплення відділень зв'язку, інших видач.

Відповідно до рішення Державної комісії з проведення в Україні грошової реформи після закінчення реформи в період від 17 вересня до 15 жовтня 1996 р. обмін карбован­ців на гривні продовжувався через каси комерційних банків за рішеннями місцевих держадміністрацій. За цей період було додатково обміняно 0,9 трлн. крб. Крім того, з кас банків вилучено 0,5 трлн. крб. Починаючи з 17 жовтня кар­бованцеві рахунки в касах комерційних банків були закри­ті, а всі залишки карбованцевих банкнот на суму 0,2 трлн. вивезено до резервних фондів НБУ.

Обмін карбованців на гривні після 15 жовтня 1996 р. продовжує здійснюватися через регіональні управління Національного банку за рішеннями Ради Міністрів Авто­номної Республіки Крим, обласних Київської та Севасто­польської міських державних адміністрацій. Від 16 до 30 жовтня 1996 р. обміняно на гривні 0,1 трлн. крб.

Таким чином, за станом на 1 листопада 1996 р. з ураху­ванням додаткового вилучення після закінчення грошової реформи карбованців з обігу та кас банків у резервні фонди НБУ зараховано всього 330,3 трлн. крб. (97,7% від усієї суми емітованих карбованців), у тому числі 311,2 трлн, крб., (97,7%), що знаходилися в обігу і 19,1 трлн. крб. (100%) - у касах банків/Залишилися не пред'явленими до обміну 7,8 трлн. крб.,або 2,3% карбованцевої готівки, яка була випущена в обіг до грошової реформи. ' :

За період реформи комерційні банки вилучили фальши­вих карбованців на загальну суму 6,5 млрд крб. Найбільші обсяги виявлено в Одеській, Закарпатській, Львівській, За­порізькій; Чернівецькій областях і в Автономній Республіці
Крим.

У ході перерахування вилучених з обігу карбованців, вивезених із кас комерційних банків до резервних фондів Національного банку, регіональними управліннями НБУ в період від 17 вересня до 31 жовтня 1996 р. додатково вияв­лено фальшивих карбованців на суму 1 млрд крб.

Загальний обсяг фальшивих карбованців, виявлених банками за станом на І листопада 1996 р., становить 7,5 млрд крб.

Враховуючи двоетапність грошової реформи, слід за­значити, що основні тяготи реформи вдалося перенести на тимчасову валюту (купоно-карбовансць) через гіпервисоке знецінення останньої. Так, з 1991 р. до вересня 1996 р. ціни на товари народного споживання зросли у середньому при­близно в 95 тис. разів. Усі грошові заощадження населення, сформовані в рублях і карбованцях, на початок введення в обіг гривні перетворилися на мізерну величину, їхня деномізація у співвідношенні 1:100 000 без попередньої індек­сації на рівень інфляції юридичне підтвердила їхню ліквідацію. Зростання попиту на гроші після випуску гривні сприяло підтриманню стабільності останньої.

Незважаючи нате, що Верховна Рада прийняла закон про компенсацію вкладів населення в Ощадному банку станом на 1 січня 1992 р.; реальна виплата компенсації відкладена на невизначене майбутнє. Зростання в 1995-1996рр. забор­гованості держави з виплати заробітної плати працівникам бюджетної сфери, пенсіонерам, студентам підвищило попит населення на нову валюту, сприяло її стабільності. Слід за­значити,' що основний тягар, пов'язаний з уведенням нової національної валюти, ліг на плечі тих верств населення, які втратили внаслідок гіперінфляції свої заощадження, сформовані до 1992 р., та стали з волі держави її кредиторами в 1995-1996 рр. А це, як відомо, найнезахищеніші групи насе­лення, які працюють (чи працювали) у державному секторі економіки та їхні доходи визначалися державою.

Однак проведення грошової реформи має й інший соці­альний бік. Сама реформа стала невід'ємною складовою ринкових перетворень в економіці: становлення приватних форм власності; лібералізація цін; послаблення державного втручання в підприємницьку діяльність, зовнішньоекономічні зв'язки, валютні, операції господарських суб'єктів. Зазначені умови дали можливість окремим господарським суб'єктам і фізичним особам не тільки зберегти свої кошти, а навіть нагромадити величезні капітали на спекулятивних, бартерних і валютних операціях. Усі ці операції, як прави­ло, проводилися під гаслом ринкових реформ і носили напівзаконний чи незаконний характер. Створення сприятли­вих умов для згаданих процесів свідчить про безпосередній зв'язок цієї групи населення зі структурами влади. Держава спочатку створила умови для проведення нагромадження капіталу, потім зберегла капітал від гіперінфляції, а в ре­зультаті неконфіскаційної реформи деномінувала його на загальних підставах і цим зберегла та легалізувала.

На початковому етапі свого функціонування гривня по­требує додаткової підтримки своєї сталості. Це, перш за все, зумовлюється соціально-економічною ситуацією в кра­їні. Тому, на нашу думку, головним чинником, який стабі­лізуватиме гривню - є покращання загальноекономічної ситуації, зростання темпів виробництва та інших макро-економічних показників. З іншого боку, стабілізація фінан­сового та грошового ринку, його регулювання й управління ним є одним із головних важелів впливу на макроекономічну ситуацію у цілому.

Перед економікою України стоїть низка кардинальних питань, вирішення яких залежить від ефективності ринкових реформ і стабільності національної валюти. Це, перш за все:

• завершення приватизаційних процесів і приватизація землі;

• стабілізація податкової політики;

• розвиток фінансового ринку з вільним доступом на нього широких верств населення;

• зміцнення банківської системи;

• скорочення дефіциту Державного бюджету та платіж­ного балансу;

• стимулювання експорту;

• залучення прямих іноземних інвестицій;

• легалізація і контроль за тіньовою економікою;

• заборона бартеру.

Одним із центральних є питання подолання дефіциту Державного бюджету. Але ця проблема найтісніше пов'я­зана з чинним механізмом оподаткування, його впливом на стимулювання обсягів виробництва й інші макроекономічні показники. Аналізуючи згадані показники в 1997 р., ми бачимо: ситуація 1997,р. засвідчила неможливість збирання більшої кількості податків, ніж здатна дати економіка. Не­достатньо врегульовані пропорції розподілу податків між бюджетами різних "рівнів дали надходження, відповідно до плану: до державного бюджету - 70%, до місцевих - 113,5, виконання показників зведеного бюджету - 84,6%. Дефіцит бюджету на кінець року становив близько 5,8% від розміру річного ВВП. Відповідно до Закону України «Про Держав­ний бюджет: У країни» на 1998 р. встановлено граничний розмір дефіциту Державного бюджету у сумі 3 380 723 тис. грн., що розрахункове становить 3,3% ВВП і 13,8% видат­ків Державного бюджету.

Зрозуміло, що ситуація, що склалася наприкінці 1997 -на початку 1998 р. негативно впливає на стабільність грив­ні. Ми бачимо, що за цей період курс гривні до американ­ського долара впав від 1,85 грн./$ до 2,05 грн./$.

Необхідність розрахунку держави з бюджетним секто­ром економіки загострив питання знаходження коштів. Не­гативний вплив на цю ситуацію справили також падіння курсу цінних паперів на фондових біржах світу та політич­на ситуація в країні напередодні виборів, і, як результат, відтік іноземних вкладів, інвестицій з економіки України.

Покриття дефіциту Державного бюджету України на 1998 р. за рахунок надходжень із джерел внутрішнього фі­нансування в сумі 1 130723 тис. грн. та з джерел зовніш­нього фінансування - 2 250 000 тис. грн. дуже проблематичне. Високий ризик українського фінансового ринку, який проявився в конфліктах з приводу порушення умов МВФ, та був підсилений впливом світової фінансової кризи, сприяв відпливу короткострокових портфельних капіталів з України (перш за все, російських), втраті міжнародних ре­зервів, посилюючи високий девальваційний тиск на грив­ню. Наслідком цього процесу стала відмова від реінвестування та масовий вихід нерезидентів з ринку ОВДП, затри­мка в отриманні міжнародного кредитного рейтингу.

Для відвернення жорсткої фінансової кризи наприкінці 1997 р. НБУ провів низку економічних та адміністративних заходів, спрямованих на стабілізацію гривні, фінансового та валютного ринку. Так, згідно з постановами Нацбанку України наприкінці листопада 1997 р.:

• облікова ставка була підвищена з 25 до 35% (до 15.11.1997 р. вона становила 16%);

• ставка ломбардного кредитування була збільшена з 27 до 37%, а 11.12.1997 р. до 45% (до 15.11.1997 р. вона дорів­нювала 17%);

• резервні вимоги від початку грудня 1997 р. були збільшені з 11 до 15%;

• було дозволено необмежене використання банками ОВДП для формування резервів НБУ;

• заборонено використання ЛОРО-рахунків іноземних банків для спекулятивних операцій з валютою, а також гривневе кредитування іноземних банків (у грудні було до­зволено використання ЛОРО-рахунків для придбання ОВДП строком три місяці та більше.

Проведені заходи сприяли скороченню спекулятивних операцій та збільшенню попиту на гривню, змусили банки утримувати у вигляді резервів гривневі ресурси, що стиму­лювало продаж іноземної валюти та підвищило попит на ОВДП. Придбання короткострокових високодохідних облі­гацій, за девальваційного тиску на національну валюту, зменшує валютний ризик для їхніх власників.

Зазначені заходи НБУ, хоч і дали змогу на деякий час відносно стабілізувати грошовий та фінансовий ринок, але ускладнили функціонування кредитного ринку. Подальше проведення такої політики може породити ще більше руй­нівні суперечності та призвести до фінансової кризи.

Одним із напрямків укріплення національної валюти є додаткова мобілізація неподаткових надходжень до бю­джету, зокрема через збільшення внутрішніх державних позик. Значну роль у розв'язанні цього завдання відіграє розвиток внутрішнього ринку державних цінних паперів. Ллє цей процес в Україні носить дещо суперечливий характер і потребує певних заходів законодавчого порядку:

1. низький життєвий рівень більшості населення обме­жує залучення їх збережень у фінансово-грошовий обіг. Проте зниження податкового тягаря дозволить мобілізува­ти зростаючі доходи, і збереження населення та суб'єктів малого й середнього бізнесу через фінансовий ринок до Державного бюджету. Особливо важливо відкрити доступ до ринку державних цінних паперів широким верствам на­селення. Сьогодні такий доступ для дрібних і середніх ін­весторів досить ускладнений необхідністю проходження багатьох посередницьких структур;

2. важливим напрямком залучення коштів є також грошова приватизація. Так, відповідно до Державного бюджету на 1998 р., такі надходження становитимуть 1 046 000 тис. грн.;

3. фізичними

Повернення хоч частини цих коштів в Україну дало б змогу розв'язати багато проблем, пов'язаних з дефіцитом бюджету та;інвестуванням економіки.

У грудні ,1997 р. з метою поповнення припливу капіта­лів на ринок ОВДП, Міністерство фінансів запропонувало короткострокові (один-два місяці) облігації, що за прибут­ковістю переважали три- і шестимісячні облігації. Це дало змогу залучити вітчизняних та іноземних інвесторів і заці­кавити їх більш прибутковими короткостроковими обліга­ціями. Вигода Мінфіну визначається в користуванні дорогими грішми лише протягом короткого періоду.

Розвиток вторинного ринку цінних паперів та стабіль­ність оподаткування є головними напрямками комплексної реструктуризації фінансової системи країни на ринкових ос­новах. Ці проблеми повинні вирішуватися паралельно та в комплексі. Створення цивілізованого фінансового ринку ма­тиме позитивний вплив на нову валюту не тільки через оздо­ровлення Державного бюджету. Ефективно функціонуючий фінансовий ринок - це вид сучасної банківської системи. Ефективність і взаємозв'язок цих структур дозволяє Націо­нальному банку проводити ефективну грошово-кредитну політику, оскільки, як свідчить світовий досвід, найвпливовішим її інструментом є операції на відкритому ринку.

Існування розвинутого вторинного ринку створює осо­бливий емісійний ефект при введенні в обіг нової валюти, який базується на зменшенні активності обігу грошей у зв'язку зі стабілізацією їхньої вартості. Як свідчить досвід багатьох країн, де проводилися грошові реформи, після стабілізації та випуску нової валюти швидкість обігу знач­но (від 0,5 до 5 разів) сповільнюється, що збільшує міст­кість грошового ринку та емісійні можливості центральних банків без інфляційних наслідків. Україна таким ефектом скористатися не змогла через нерозвинутість фондового ринку та монопольне підвищення після введення гривні цін і тарифів окремими структурами, перш за все, державними.

Підсумовуючи сказане вище, можна визначити основні заходи підтримки стабільності гривні:

• розвиток фінансового ринку, перш за все, вторинного, створення умов для залучення до нього найширших верств населення та суб'єктів підприємницької діяльності;

• повна заборона надання кредитів Національним бан­ком для покриття дефіциту Державного бюджету;

• суворе обмеження, а потім і повна заборона бартеру в усіх сферах господарської діяльності, у тому числі зовніш­ньоекономічній;

• заборону НБУ кредитування нерентабельних проектів та тих, що не відповідають структурній перебудові еконо­міки;

• вдосконалення законодавчої бази, що регламентує введення в обіг недержавних платіжних інструментів (чеки, векселі);

• реструктуризація та контроль надходжень і витрат Державного бюджету з метою ефективнішого використан­ня коштів, насамперед для своєчасної виплати заробітної плати, пенсій, компенсацій та інших соціальних програм.

^