2
shura19@yandex.ru
ВСТУП
Фінанси є однією з найважливіших економічних категорій, що відбиває економічні відношення в процесі створення і використання засобів. Їхнє виникнення відбулося в умовах переходу від натурального господарства до регулярного товарно-грошового обміну і було тісно пов'язано з розвитком держави і його потреб у ресурсах.
Одним із головних ознак фінансів є його грошова форма вираження і відбиток фінансових відношень реальним прямуванням засобів.
Фінанси мають як видиму, так і приховану форму прояву. Видима сторона фінансів проявляється у грошових потоках, які рухаються між суб'єктами фінансових відносин. Ці потоки - їх характер і форми, спрямованість і обсяги - виступають предметом практичної фінансової діяльності. Прихована сторона фінансів пов'язана з тим, що відображають ті чи інші грошові потоки, а саме – рух вартості створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту, тобто обмінні й розподільні відносини. Від налагодженості їх відносин залежить ефективність економічної системи і розвиток суспільства. Ці відносини характеризують внутрішню сутність фінансів і є предметом фінансової науки.
За допомогою державних фінансів відбувається регулювання масштабів суспільного виробництва в галузевому і територіальному аспектах, захист навколишнього середовища і задоволення інших суспільних потреб.
Фінанси об'єктивно необхідні, тому що обумовлені потребами суспільного розвитку. Держава ж може, з огляду на об'єктивну необхідність фінансових відношень, розробляти різноманітні форми їх використання: вводити або відміняти різноманітні види платежів, змінювати форми використання фінансових ресурсів і т.д. Держава не може створювати те, що об'єктивно не підготовлено напрямком суспільного розвитку. Воно встановлює тільки форми об'єктивно назрілих економічних відношень.
Умовою функціонування фінансів є наявність грошей, а причиною появи фінансів служить потреба суб'єктів господарювання і держави в ресурсах, що забезпечують їхню діяльність.
Фінанси незамінні тому, що дозволяють пристосувати пропорції виробництва до потреб споживання, забезпечуючи в сфері господарювання задоволення постійно непостійних відтворених потреб. Це відбувається за допомогою формування грошових фондів цільового призначення. Розвиток суспільних потреб призводити до зміни складу і структури грошових (фінансових) фондів, утворюваних у розпорядженні суб'єктів господарювання.
Без фінансів неможливо забезпечити індивідуальний і суспільний кругообіг виробничих фондів на розширеній основі, регулювати галузеву і територіальну структуру економіки, стимулювати впровадження науково-технічних досягнень, задовольняти інші суспільні потреби.
3
Сутність функцій фінансів підприємства
Фінанси підприємства обслуговують матеріальне виробництва. При їхній участі створюється ВВП, що розподіляється усередині <SPAN class=sel>підприємства</SPAN> і галузей господарства. Через державний бюджет мобілізуються ресурси в основний централізований фонд держави, і відбувається перерозподіл засобів між галузями господарства, економічними регіонами, окремими соціальними групами населення. Позабюджетні спеціальні фонди мають строго цільове призначення. Фонди страхування призначені для відшкодування збитку, нанесеного стихійними лихами <SPAN class=sel>підприємствам</SPAN> і населенню, а по особистому страхуванню – виплати застрахованому чи обличчю його родині матеріального забезпечення при настанні страхового випадку.<O:P></O:P></SPAN>
Суб'єктами фінансових відносин виступають підприємці, робітники і службовці – за правом виробників ВВП, держава – за правом керуючої структури суспільства, чи як власник-підприємець.
Права підприємців та робітників і службовців відображають їх незаперечні права власності на вироблений ВВП. У рамках державного сектора економіки такі самі права власності належать державі, яка виступає в даному випадку звичайним підприємцем.
Права держави, як керуючої структури суспільства, визначаються об'єктивними потребами встановлення системи фінансового забезпечення виконання державою її функцій. Необхідні державі кошти вона може акумулювати таким чином:
- заробляти як власник засобів виробництва;
- отримувати від природних ресурсів, що знаходяться в її власності;
- мобілізувати шляхом перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб.
Права держави у розподільних відносинах регламентуються в законодавчій формі.
Оскільки об'єкт фінансових відносин один, а суб'єктів троє, то ці відносини носять яскраво виражений суперечливий характер. Кожний суб'єкт прагне отримати якомога більше, але це можна зробити тільки за рахунок інших суб'єктів, які мають такі ж самі інтереси. Звідси випливає необхідність збалансування інтересів усіх суб'єктів.
Реальне прямування засобів відбувається на другій і третій стадіях відтвореного процесу - у розподілі й обміні.
На другій стадії прямування вартості в грошовій формі відбувається від с прямування товарів і характеризується переходом із рук одних власників у руки інших або цільовим відокремленням (у рамках одного власника) кожної частини вартості. На третій стадії розподілена вартість (у грошовій формі) обмінюється на товарну форму.
Таким чином, на другій стадії відтворення має місце одностороннє прямування грошової форми вартості, а на третьої - двостороннє прямування вартостей, одна з який знаходиться в грошовій формі, а інша - у товарної.
4
Тому що на третій стадії відтвореного процесу відбуваються постійно що чиняться обмінні операції, що не потребують суспільного інструмента.
Областю виникнення і функціонування фінансів є друга стадія відтвореного процесу, на якій відбувається розподіл вартості суспільного продукту по цільовому призначенню і суб'єктах господарювання, кожний повинен одержати свою частину в зробленому продукті. Тому, важливою ознакою фінансів як економічної категорії є розподільний характер фінансових відношень.
Початковою сферою виникнення фінансових відношень є процеси первинного розподілу вартості суспільного продукту, коли ця вартість розпадається на елементи і відбувається утворення різноманітних форм грошових прибутків і накопичень. Подальший перерозподіл вартості між суб'єктами господарювання і конкретизація цільового її використання теж відбувається на основі фінансів.
Розподіл і перерозподіл вартості за допомогою фінансів обов'язково супроводжується прямуванням засобів, що приймають специфічну форму фінансових ресурсів. Вони формуються в суб'єктів господарювання і держави за рахунок різноманітних видів грошових прибутків, відрахувань і надходжень, а використовуються на розширене відтворення, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних і інших потреб товариства. Фінансові ресурси виступають матеріальними носіями фінансових відношень, що дозволяє виділити фінанси з загальної сукупності категорій, що беруть участь у вартісному розподілі. Це відбувається поза залежністю від суспільно-економічної формації, хоча форми і методи, за допомогою яких утворюються і використовуються фінансові ресурси, змінюються в залежності від зміни соціальної природи суспільства.
Використання фінансових ресурсів здійснюється в основному через грошові фонди спеціального цільового призначення, хоча можлива і не фондова форма використання. До переваг фондової форми ставляться: можливість задоволення будь-якої потреби з економічними можливостями, забезпечення концентрації ресурсів на основних напрямках розвитку суспільного виробництва, можливість повніше розглядати суспільні, колективні й особисті інтереси.
Одним з головних завдань щодо фінансів підприємства є їх планування.
Мета фінансового планування заключається в забезпеченні підприємства необхідними фінансовими ресурсами виробничої, інвестиційної і фінансової діяльності. В зв'язку з цим треба визначити напрями ефективного вкладання капіталу, оцінити ступень його раціонального використання, виявити внутрішньогосподарські резерви збільшення прибутку за рахунок економного використання грошових коштів та встановлення раціональних фінансових відносин з бюджетом, банками та контрагентами. Фінансовий план має великий вплив на економіку підприємства. Це зумовлено цілим рядом обставин. По-перше, в фінансових планах відбувається порівняння початкових витрат для здійснення діяльності з реальними можливостями, і в результаті коригування, досягається матеріально-фінансова збалансованість. По-друге, статті фінансового плану пов'язані зі всіма економічними показниками роботи підприємства та з основними
5
розділами підприємницького плану: виробництвом продукції та послуг; науково-технічним розвитком; удосконаленням виробництва і управління, капітальним будівництвом, економічним стимулюванням та ін. Таким чином, фінансове планування має вплив на всі сторони діяльності господарюючого суб'єкта.
В практиці фінансового планування застосовуються наступні методи: економічного аналізу, нормативний, балансових розрахунків, грошових потоків, метод багатоваріантності, економіко-математичне моделювання.
Метод економічного аналізу
дозволяє визначити основні закономірності, тенденції руху натуральних і вартісних показників, внутрішні резерви підприємства. На основі доступної звітно-облікової інформації оцінюється фінансове положення підприємства. Це дозволяє охарактеризувати його платоспроможність, ефективність, доходність діяльності та інші показники, а потім по результатах прийняти обґрунтовані рішення.
Нормативний метод
полягає в тому, що на основі раніше встановлених норм і техніко-економічних нормативів розраховується потреба господарського суб'єкта в фінансових ресурсах та їх джерелах. Такими нормативами є ставки податків та зборів, норми амортизаційних відрахувань та інше. Існують нормативи господарюючого суб'єкта – це нормативи, розроблені безпосередньо на підприємстві, та використані ними для регулювання виробничо-господарської діяльності, контролю за використанням фінансових ресурсів, інших цілей для ефективного вкладання капіталу.
Балансовий метод
використовується для визначення майбутньої потреби в фінансових коштах.
Метод грошових потоків
носить універсальний характер при складанні фінансових планів та служить інструментом для прогнозування розмірів та строків надходжень необхідних фінансових ресурсів. Теорія прогнозу грошових потоків базується на очікуваних надходженнях коштів на визначену дату та бюджетування всіх витрат. Цей метод дає набагато об"ємнішу інформацію, ніж балансовий.
Метод багатоваріантності розрахунків
заключає в собі розробку альтернативних варіантів планових розрахунків, з тим, щоб вибрати із них оптимальний, при цьому критерії вибору можуть бути різними. Так, наприклад, в одному варіанті може бути закладений в подальшому спад виробництва, інфляція та слабкість національної валюти, а в іншому – ріст відсоткових ставок і, як наслідок, зниження темпів світової економіки та зниження цін на продукцію. Цей метод цікавий тим, що він дає можливість проаналізувати діяльність підприємства в різноманітних економічних ситуаціях.
Методи економіко-математичного моделювання
дозволяють кількісно виразити близькість зв'язку між фінансовими показниками та основними факторами, що їх визначають.
Процес фінансового планування включає в себе декілька етапів. На першому – аналізуються фінансові показники за минулий період. Для цього використовують основні фінансові документи підприємств – бухгалтерський баланс , звіти про прибутки та збитки, звіт про рух грошових коштів. Вони мають
6
важливе значення для фінансового планування, , так як мають у собі дані для аналізу і розрахунку фінансових показників діяльності підприємства. Баланс підприємства входить до складу документів фінансового планування, а звітний бухгалтерський баланс являється базою на першій стадії планування. Другий етап передбачає складання основних прогнозних документів, таких як прогноз балансу, звіт про прибутки і збитки, рух грошових коштів, котрі відносяться до перспективних фінансових планів і включаються в структуру науково-обгрунтованого бізнес-плану підприємства. На третьому етапі уточнюються і конкретизуються показники прогнозних фінансових документів методом складання текучих фінансових планів. На четвертому етапі виконується оперативне фінансове планування. Завершення процесу фінансового планування є практичне втілення планів та контроль за їх виконанням.
Оцінка фінансового стану підприємства проводиться різними суб'єктами аналізу. У першу чергу інформація, отримана в ході аналізу, цікавить власників підприємства і потенційних інвесторів, а також організації, що вступають у різні відносини з даним підприємством. Фінансове положення виражає узагальнюючі показники, отримані в ході виробництва і реалізації продукції, використання усіх видів ресурсів, одержанні фінансових результатів і досягнення визначеного рівня оборотності засобів підприємства.
Фінансовий стан підприємства є комплексним поняттям, що залежить від багатьох факторів і характеризується системою показників, що відбивають наявність і розміщення засобів, реальні і потенційні фінансові можливості.
Основними показниками, що характеризують фінансовий стан підприємства, є: забезпеченість власними оборотними коштами і їхня схоронність; стан нормованих запасів матеріальних цінностей; ефективність використання банківського кредиту і його матеріальне забезпечення; оцінка стійкості платоспроможності підприємства. Аналіз факторів, що визначають фінансовий стан, сприяє виявленню резервів і росту ефективності виробництва.
Фінансовий стан залежить від усіх сторін діяльності об'єднань (підприємств): від виконання виробничих планів, зниження собівартості продукції і збільшення прибули, росту ефективності виробництва, а також від факторів, що діють у сфері звертання і зв'язаних з організацією обороту товарних і грошових фондів – поліпшення взаємозв'язків з постачальниками сировини і матеріалів, покупцями продукції, удосконалювання процесів реалізації і розрахунків. При аналізі необхідно виявити причини хитливого стану підприємства і намітити шляху його поліпшення (усунення).
На підставі усього вищевикладеного можна дати таке визначення: фінанси підприємства – це грошові відношення, що виникають у процесі розподілу і перерозподілу вартості валового суспільного продукту і частини національного багатства в зв'язку з формуванням грошових прибутків і накопичень у суб'єктів господарювання і держави, а також використанням їх на розширене відтворення, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних і інших потреб суспільства.
7
Практична частина
Згідно п. 16 ПВО-9 (запаси) провести оцінку обсягу руху вибуття запасів за методом середньозваженої собівартості методом LIFO, використовуючи такі дані:
На початок жовтня 2001 року на підприємстві значилось 625 одиниць матеріальних цінностей вартістю 100 грн. за одиницю. В жовтні місяці надійшло ще три партії матеріальних цінностей:
2 жовтня – 100 од. вартістю 120 грн./од.,
12 жовтня – 60 од. вартістю 100 грн./од.,
25 жовтня – 70 од. вартістю 140 грн./од.
За цей місяць реалізовано і відпущено на виробництво – 775 одиниць.
Розв'язок:
Метод LIFO (Last-In, First-Out) - той, що поступив останнім, обслуговується першим. Отже, за умовою задачі, за місяць реалізовано 775 одиниць, тому, за цим методом спочатку вибувають 75 одиниць вартістю 140 грн./од. (за 25 жовтня), потім 60 одиниць вартістю 100 грн./од. (за 12 жовтня), та 100 одиниць вартістю 120 грн./од. (за 2 жовтня). І решта матеріальних цінностей вибуло тих, що залишались на підприємстві на початок жовтня.
70 од. + 60 од. + 100 од. = 230 од.
775 од. – 230 од. = 545 од. (реалізовані з тих, що були на початок місяця).
Тепер визначаємо грошову суму реалізованих матеріальних цінностей:
70 од. х 140 грн. + 60 од. х 100 грн. + 100 од. х 120 грн. + 545 од. х 100 грн. =
= 9800 грн. + 6000 грн. + 12000 грн. + 54500 грн. = 82300 грн. (на кінець жовтня).
Отже, я провів оцінку обсягу руху вибуття запасів за методом середньозваженої собівартості за методом LIFO.
8
ЛІТЕРАТУРА
1. Заяц Н. Є. Фісенко М. К. Теорія фінансів. – Мінськ., Вища школа, 1997 р.
2. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. – Москва. – 1995 г.
3. Введение в рыночную экономику. – М.: Высшая школа. – 1997 г.
4. Общая теория денег и кредита. – М.: ЮНИТИ. – 1995 г.
5. Розпутенко І. В., Федів І. Державні фінанси, їх формування і використання на місцевому рівні. – К., видавництво УДАУ, 1997 р.
6. Машина М. Фондовая биржа или как взойти на вершину пирамиды. – Москва. – 1993 г.
7. Настольная книга финансиста. – Москва. – 1995 г.
8. Финансы. Денежное обращение. Кредит. – М.: ЮНИТИ. – 1997 г.
9. Никбахт Е., Гропеллі А. Фінанси. – К, Вік, Глобус, 1992.
10. Бутинець Ф. Ф. Теорія бухгалтерського обліку.
11. Букато В. І. Фінансово – кредитний механізм і банківські операції – М., Фінанси і статистика, 1991р.
12. Економіка підприємства., Підручник., за загальною. ред. д.е.н., професора
С.Ф.Покропивного. Київ. 2001 р.
|
