РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ

“МІЖНАРОДНИЙ ЛІЗИНГ В СИСТЕМІ СВІТОГОСПОДАРСЬКИХ ЗВ’ЯЗКІВ”

КИЇВ 1998
ПЛАН

Вступ

Із здобуттям у 1991 році незалежності Украіна стала на шлях глибоких перетворень, де провідне місце посідають фінансово-кредитні відносини. Для структурної перебудови народного господарства Україна гостро потребує інвестицій. Так, згідно розрахунків Міністерства економіки, для успішного проведення реформ обсяги інвестицій треба щонайменше збільшити втричі.[51]

Серед різних способів впливу на інвестиційну політику будь-якої держави важливе місце займають податки і амортизаційні відрахування: змінюючи розміри податків, встановлюючи податкові пільги, збільшуюючи або зменшуючи строки амортизації, держава визначає галузі більш прибуткового вкладення капіталів, що призводить до розвитку економіки у потрібному їй напрямку.

В такій ситуації стає можливим застосування якісно нових методів оновлення матеріальної бази і модернізації основних фондів підприємтсв різних форм власності. Одним із найбільш ефективних таких методів є лізинг, під яким у загальному сенсі розуміється передача господарського майна в тимчасове користування на умовах певного терміну, зворотності та платності. Як вже зазначалось, нині лізингові операції розглядаються як новий вид фінансування. Цьому сприяють загальні тенденції економічного розвтку та інші вигоди, до яких належать: [19,с.7]

1. зменшений обсяг ліквідних засобів у зв`язку з труднощами, що постійно створюються на грошовому ринку;

2. загострення конкуренції, що потребує оптимізації інвестицій, які дають можливість суттєво розширити ринок збуту за рахунок залучення в господарчий оборот малих і середніх фірм;

3. підтримка розвитку лізингових операцій з боку державних органів влади і фінансових ділових кіл у цілому, що стимулює зростання інвестиційної діяльності;

4. загальне збереження ліквідності підприємств;

5. створення міцної основи для здійснення розрахунків, що надає балансові переваги та страхові вигоди.

Всі вище викладені аргументи свідчать про те, що лізингова діяльність є, по суті, пільговою галуззю інвестиційної діяльності. Досвід іноземних країн підтверджує цю точку зору.

Так, наприклад, питома вага інвестицій через лізинг у загальній сумі національних інвестицій в устаткування в 1992 році за даними Європейської федерації національних асоціацій лізингових товариств склала в Німеччині - 16,6%, Англії - 28,2%, Франції - 17,5%, Нідерландах - 10,5%, Швеції - 26,3%, Австрії - 19,9%. В США це джерело дає близько 30% загальних капіталовкладень.

Світова практика здійснення лізингових операцій доводить, що в умовах економічної кризи, подібної до тієї, що склалася в Україні, коли практично зупинилося фінансування оновлення основних засобів у зв`язку з недостатністю прибутку підприємств і значним зменшенням виробництва, цей метод фінансування є найбільш доцільним і мобільним і може сприяти збереженню ліквідності більшості підприємств України. Міністерство економіки України дотримується тієї ж думки, вважаючи, що подаланню промислового спаду може сприяти саме лізинг обладнання.

Відомо, що гарантією та запорукою успішного розвитку будь-якої підприємницької діяльності є її надійне правове забезпечення. І навпаки, правова невизначеність відносин партнерів стає однією з причин, що стримує підприємницьку ініціативу. Лізинговий бізнес не є винятком.

Тому важливою умовою розвитку лізингових відносин є створення сучасного мобільного законодавства, що стимулюватиме ділову активність усіх учасників лізингових угод: лізингових фірм, банків, підприємств виробничої та сервісної сфери, потенційних лізингоодержувачів.

Таким чином, враховуючи повністю позитивний досвід здійснення лізингових операцій в іноземних краінах, а також необхідність і перспективність розвитку лізингу в Україні, враховуючи незначний досвід України у регулюванні лізингових відносин і більш досконале законодавство країн, що протягом десятиліть практикують лізинг, передбачаючи той факт, що вивчення і аналізування теоретичних питань лізингу та світового досвіду лізингових відносин, а також перспектив міжнародного лізингу в Україні полегшить подальше становлення лізингу в Україні і дасть можливість уникнути певних помилок у регулюванні цих відносин в подальшому, вважаю за можливе віднести тему “Міжнародний лізинг в системі сучасних світогосподарських зв’язків” до розряду актуальних.

1. Теоретичні засади міжнародних лізингових відносин.

Незважаючи на те, що лізинг в багатьох країнах світу давно отримав широке розповсюдження та вважається найбільш доцільним способом організації підприємницької діяльності, в Україні все ще визначаються шляхи та форми його розвитку в багатоукладній економіці. В умовах фінансової кризи, коли більшість підприємств невзмозі здійснювати крупні капіталовкладення фінансових засобів в технічне оновлення та інтесифікацію виробництва, стала очевидною необхідність значного зростання ролі лізингового бізнесу, який дозволяє залучати додаткові приватні інвестиції для розвитку виробничої сфери та підтримки вітчизняного виробництва всіх форм власності, в першу чергу тих, що займаються малим та середнім підприємництвом.

Успіх лізингового бізнесу в будь-якій галузі в більшості залежить від вірного розуміння його змісту та специфічних особливостей, їх адекватного відображення в методичних рекомендаціях та практичних рішеннях.

Тому перш за все потрібно вияснити, в чому сутність лізингу, які його природа та потенціал, принципи та організаційні форми. Лише всебічне пізнання економічного механізму та переваг, що закладені в системі лізингу, дозволить широко використовувати його в практичній підприємницькій діяльності.

1.1. Поняття та функції лізингу.

Відносно економічної сутності лізингу досі ще не існує єдиної думки економістів. Його зміст та роль в теорії трактуються по різному. Одні розглядають лізинг як одну з форм кредитування підприємницької діяльності, другі цілком ототожнюють його з довгостроковою орендою або однією з її форм, яка в свою чергу зводиться до відносин найму або підряду, треті вважають лізинг завуальованим способом купівлі-продажу засобів виробництва або права користування чужим майном, а четверті інтерпретують лізинг як дії за чужий рахунок, тобто управління чужим майном за дорученням.[21, с.7]

Сучасне розуміння лізингу сходить до класичних принципів римського права про розмежування понять власник та користувач майна. Виникнення та існування його в якості особливого виду бізнесу основані саме на можливості розподілу компонентів власності на два найважливіших повноваження - користування річчю, тобто використання її згідно з призначенням з метою отримання доходу та інших вигод, та саме право власності як правове панування особи над об’єктом власності. Багатовіковий досвід довів, що багатство в кінцевому рахунку заключається не просто в обладанні власністю безпосередньо, а в ефективному її використанні.

Звідси перш за все випливає, що лізинг - це спосіб реалізації відносин власності, який відображає стан виробничих сил та виробничих відносин, з якими він знаходиться в тісному взаємозв’язку.

Лізинг в широкому значенні являє собою організаційну форму підприємницької діяльності, яка відображає відносини власності, як уособлену систему господарювання. Проте, як і будь-яке самостійне явище, як економічна категорія, він має свій власний зміст та різноманітні форми прояву.

Дивлячись на те, що лізинг відображає визначену взаємодію елементів виробничих сил та виробничих відносин, то він має матеріально-речову основу та соціально-економічну форму.[17,c.18-56; 18, c.35]

Соціально-економічний зміст лізингу визначається відносинами власності та спільної економічної діяльності по вертикалі та горизонталі (з власником, суспільством і т.і.), а також умовами трансформації власності. Матеріально-речова сторона лізингу характеризується організаційно-правовими формами виробництва, наймом усіх або частини речових елементів підприємницької діяльності, купівлею-продажем майна та умовами кредитування.

Вважається загальновідомим, що лізинг тісно пов’язаний з орендним механізмом, але в діловому обороті він має більш широку, складну потрійну основу та містить в собі одночасно значні властивості кредитної угоди, інвестиційної та орендної діяльності, які тісно взаємодіють, створюючи нову організаційно-правову форму бізнесу.

Лізинг відноситься до підприємницької діяльності більш високого рівня в порівнянні з орендною, банківською чи комерційною, так як він вимагає та передбачає широкий диапазон знань фінансового бізнесу, та положення в виробництві, на ринках обладнання та нерухомості, а також варіаційних потреб клієнтів та особливостей оренди.

Закон України Про лізинг дає наступне визначення терміну лізинг:[3]

Лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Таким чином, лізинг - це особливий вид підприємницької діяльності, який включає в себе три форми організаційно-економічних відносин: орендні, кредитні та торгівельні, зміст кожної з яких окремо повністю не вичерпує сутності таких специфічних фінансово-майнових операцій.

1.2 Об ’ єкти та суб ’ єкти лізингових відносин.

Визначення об’єкта лізингу є суттєвою умовою, без якої угода вважається недійсною.

Головною обов’язковою умовою лізингу є те, що об’єкти, які передаються в лізинг, можуть бути використані лише для підприємницьких цілей. Згідно з діючим законодавством об’єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними піприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг. [16, c.24]

З урахуванням цього можна виділити наступні групи об’єктів (предметів) лізингу:

а) рухоме майно:

* обладнання промислового призначення (верстати, устаткування, технологічні лінії, енергетичне обладнання, складське обладнання і майно);

* транспортне обладнання: повітряні, наземні та водні транспортні засоби, обладнання для їх експлуатації (судна, літаки, вертольоти, автомобілі, в тому числі спеціальні, залізничні вагони, контейнери та т.ін.);

* будівельна техніка;

* засоби телевізійного та дистанційного зв’язку;

* оргтехніка, конторське обладнання;

* ліцензії, ноу-хау, комп’ютерні програми і т.ін.;

б) нерухоме майно:

· будівельні споруди і споруди виробничого, торгівельного або комунально-побутового призначення;

· споруди (нафтові та газові свердловини, гідротехнічні та транспортні споруди).

Таким чином, у лізинг може передаватися будь-яке майно, що не заборонене до вільного обігу і не знищується в процесі виробничого циклу.

Суб’єкти лізингових відносин

Лізингодавцем може бути будь-який суб’єкт підприємницької діяльності, котрий здійснює лізиногову діяльність, тобто передає в користування майно за договором лізингу. Лізингодавцями можуть бути:[26, c.34]

· банки та їхні філії, фінансові компанії, кредитні установи, в яких передбачений цей вид діяльності;

· лізингові компанії: фінансові, що спеціалізуються тільки на фінансуванні угоди (оплата майна), або універсальні, що надають не тільки фінансові, а й інші види послуг, які пов’язані з реалізацією лізингових операцій (технічне обслуговування, навчання, консультації і т.ін.). Їхні переваги - оперативність, мобільність, добре знання ринку і ситуації на місцях;

· брокерські лізингові фірми;

· будь-яка виробнича або торгівельна фірма (товариство), для якої лізингова діяльність передбачена в установчих документах і яка має достатню кількість фінансових засобів;

· страхові та пенсійні фонди.

Другим учасником лізингової угоди є будь-який суб’єкт підприємницької діяльності, котрий одержує у використання майно за договором лізингу, - лізингоодержувач. Це може бути юридична особа в будь-якій організаційно-правовій формі, що здійснює підприємницьку діяльність, або громадянин, котрий займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і зареєстрований як індивідуальний підприємець.

Постачальником (продавцем) об’єкту лізингу може бути підприємство-виробник, торгівельна організація або інші суб’єкти підприємницької діяльності, які продають майно, що передається згідно з договором лізингу.

1.3. Якісні переваги лізингу.

Широке розповсюдження в світовій практиці лізинг отри­мав завдяки перевагам, які надаються суб'єктам угоди. Розглянемо основні з них. З точки зору лізингоодержувача (орендаря) ці переваги такі:

— можливе використання нової, дорогої техніки, висо­ких технологій без значних одноразових витрат, оскільки при лізингу виробниче обладнання передається в користу­вання без попереднього викупу, тобто є можливість налаго­дити виробництво при обмежених витратах фінансових (а при міжнародному лізингу — валютних) засобів;

— лізинг припускає 100% кредитування і, як правило, не потребує негайного початку платежів; при використанні зви­чайного кредиту підприємство повинно було б частину вар­тості покупки оплатити за рахунок власних коштів;

— лізинг також дозволяє спочатку випробувати машини, а потім закупити їх, а обладнання в сезонних галузях орен­дувати лише на час його фактичної експлуатації;

— лізинг дозволяє підприємству запобігти витратам, по­в'язаним із моральним старінням машин і устаткування, і сприяє використанню найновіших об'єктів лізингу, що підви­щує конкурентоспроможність лізингоодержувача;

— лізингові платежі в повному обсязі відносяться на со­бівартість продукції (робіт, послуг), виробленої лізингоодер-жувачем, і відповідно знижують оподатковуваний прибуток;[3; 6]

— майно за лізинговою угодою не зараховується на баланс лізингоодержувача, що не збільшує його активів і звільняє від сплати податку на майно; його вартість не вклю­чається в залишок кредитної заборгованості. Це поліпшує фінансові показники підприємства-орендаря і відповідно доз­воляє йому залучити додаткові кредитні ресурси (у зв'язку з цим сучасний лізинг часто класифікують як «позабалансове фінансування»);

— у багатьох країнах законодавче встановлені податкові пільги для лізингових операцій (так, прискорена амортизація дозволяє суттєво знизити оподатковуваний прибуток і термін лізингової угоди;[29]

— порядок здійснення лізингових платежів гнучкіший, ніж за кредитними угодами (лізингоодержувач може роз­рахувати надходження своїх доходів і разом із лізингодавцем розробити зручну схему платежів; платежі можуть бути щомісячними, щоквартальними і т.п.; сума платежів може бути постійною або ковзкою; при її визначенні може бути врахована сезонність використання предмета лізингу; пла­тежі можуть здійснюватися із виручки від реалізації про­дукції, що вироблена на отриманому в лізинг обладнанні); при використанні компенсаційного лізингу лізингоодержу­вач здійснює платежі в товарній формі, використовуючи про­дукцію, що вироблена на лізингованому обладнанні;

— лізинг доступний малим і середнім підприємствам, в той час як отримання банківських кредитів на сприятли­вих умовах для них проблематичне; деякі лізингові ком­панії не вимагають від лізингоодержувача ніяких додатко­вих гарантій, оскільки забезпеченням угоди є саме устатку­вання (при невиконанні орендарем своїх зобов'язань лізин­гова компанія забирає своє майно);

— лізинг на відміну від кредиту дає змогу створити надійніші умови господарювання;

— підвищується ліквідність підприємств-лізингоодержувачів, тобто покращується такий важливий для ринкової економіки показник, як здатність своєчасно сплатити май­бутні борги;

— перевагою лізингу є також можливість придбання лізин-гоодержувачем устаткування за залишковою вартістю після завершення лізингової угоди;

— при укладанні лізингової угоди орендар може розраховувати на отримання від лізингодавця додаткових інформаційних, консультативних і юридичних послуг;

— Міжнародний валютний фонд не враховує суму лізингових угод у підрахунку національної заборгованості, тобто є можливість перевищити фактичні ліміти кредитної заборгованості, встановлені Фондом для окремих країн (при застосуванні імпортного лізингу). [ 35, c.4-6]

В умовах ринкових відносин лізинг дає можливість вижити малим, середнім і великим підприємствам. Підприємству-виробнику лізинг вигідний тим, що за його допомогою підтримується тісний зв'язок між виробниками і споживачами техніки. Вся інформація про недоліки використовуваного устаткування надходить до підприємства-виробника, яке усуває їх, підвищуючи конкурентноспроможність своєї продукції та розширюючи можливості її збуту. Збуваючи продукцію за лізингом, виробник вирішує проблему отримання плати за неї, що зміцнює його фінансове становище.

Лізингові фірми від проведення лізингових операцій отримують досить високий прибуток. Крім того, якщо лізин-годавцем виступає банк, то він також має свої вигоди:[ 35]

— розширюється коло банківських операцій, росте число клієнтів і відповідно збільшуються отримувані доходи;

— знижується ризик втрат від неплатоспроможності клієнтів. При здійсненні лізингових операцій банк (або його дочірня лізингова компанія) залишається власником майна, що передано в оренду, і, якщо порушуються умови угоди, може вимагати повернення майна. Дана обставина забезпечує можливість проведення лізингових операцій з клієнтами, у яких нестійке фінансове становище (малі підприємства, фермерські господарства, кооперативи, особи, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю і т.ін.);

— банк має право нараховувати на майно, що передається в оренду, амортизаційні відрахування, які не підлягають оподаткуванню і можуть бути джерелом засобів для придбання нового майна;

— банк отримує доходи у вигляді комісійних за лізингом. Величина лізингових платежів може бути «вища, ніж процентна ставка за кредитами. Але в умовах економічної кризи, коли практично відсутнє середнє та довгострокове кредитування, лізинг може бути успішно використаний для вирішення питань капіталовкладень. Дане положення виправдовується також наданням клієнтові, крім позики, машин і устаткування, а також іншого майна, що особливо актуально в умовах існуючого в Україні великого морального і фізичного зносу практично всіх основних фондів.[ 33]

Як бачимо, лізингові операції мають великі переваги. Традиційне уявлення про лізинг як примітивну довгострокову оренду майна безнадійно застаріло. В той же час слід відмітити ряд недоліків, що притаманні лізингу:

— кількість учасників лізингової угоди більша, ніж при купівлі майна за рахунок позики, тому операції відрізняються досить складною організацією;

— на підготовку фінансової лізингової угоди може знадобитися більше часу, ніж на підготовку контракту на купівлю; вищі можуть бути і адміністративні витрати, тому вважається, що ціна лізингу може бути нижчою або дорівнювати ціні позики тільки за наявності певних податкових пільг.

Законодавством США, наприклад, передбачається, що для отримання податкових пільг необхідно довести відповідність угоди до ряду ознак, які б свідчили про її належність до дійсної угоди. Податковим законодавством Німеччини, Франції та Італії не передбачаються додаткові пільги для лізингодавців чи лізингоодержувачів. У 1986—1987 р.р. в Англії та США почали діяти нові податкові законодавства, які фактично відмінили багато податкових пільг, пов'язаних з лізингом.[ 55]

На лізингодавця лягає ризик морального старіння майна і отримання лізингових платежів, а вартість лізингу є вищою, ніж позики, оскільки ризики зносу устаткування лягають на лізингодавця; відповідно останній закладає це у вартість лізингу. Якщо науково-технічний прогрес робить об'єкт лізингу застарілим, при фінансовому лізингу орендні платежі не припиняються до закінчення угоди.

Таким чином, розглянуті переваги і недоліки лізингових операцій дають можливість зробити висновки, що позитивних моментів, притаманних лізингові, набагато більше, і при державній підтримці, хоча б на період становлення, лізинговий бізнес стане ще більш привабливим.

На наш погляд, в умовах економічної кризи в Україні, коли практично зупинилося фінансування капіталовкладень в оновлення основних засобів у зв'язку з недостатністю прибутку підприємств і значним зменшенням виробництва, цей метод фінансування інвестицій є найбільш доцільним і може сприяти збереженню ліквідності більшості підприємств України.

1.4 Види лізингу.

Відповідно до рівня окупності майна розрізняють фінансовий (капітальний) і оперативний лізинг. Це найбільш поширені види лізингу. Існує кілька критеріїв для їх розмежування: це і тип орендованого майна, і обсяг обов'язків лізингодавця, і термін використання об'єкта лізингу. Визначень фінансового та оперативного лізингу багато. Наведемо деякі з них.

Фінансовим називається лізинг, коли вартість майна повністю повертається лізингодавцю за час дії договору лізингу (що передбачає співпадання терміну повної амортизації майна і терміну договору). Для оперативного лізингу характерне часткове відшкодування вартості зданого в лізинг майна (термін амортизації довший від терміну договору).[ 22]

Фінансовий лізинг являє собою лізинг майна з повною сплатою його вартості і характеризується тим, що термін, на який передається майно в тимчасове користування, на­ближається по тривалості до терміну експлуатації та амор­тизації всієї або більшої частини майна. Оперативний лізинг характерний тим, що термін договору лізингу коротший, ніж нормативний термін використання майна, і лізингові платежі не покривають повної його вартості.[ 37]

Фінансовий лізинг — це угода, яка передбачає протягом своєї дії виплату лізингових платежів, котрі покривають повну вартість амортизації обладнання або більшу його частину, додаткові витрати і прибуток орендодавця. Опера­тивний лізинг — це орендні відносини, за яких витрати лізингодавача пов'язані з придбанням та утриманням май­на, що здається в оренду, не покриваються орендними платежами протягом одного лізингового контракту.[ 3; 6]

Фінансовий лізинг — основний вид лізингових операцій, при яких засоби виробництва лізингуються на тривалий термін, близький до терміну амортизації, з можливим у подальшому придбанням лізингоодержувачем майна, що лізингується. Оперативний лізинг — коротко чи середньострокова оренда, як правило, з неповною амортизацією лізингового майна.[ 3; 6]

У практиці країн з розвиненою ринковою економікою правові особливості регулювання лізингових операцій стoсуються, як правило, фінансового лізингу, хоча замість обов'язкового характеру переходу власності у договорі мають бути зафіксовані умови такого переходу.

Основою для їх розмежування фактично служить термін оренди з амортизаційним періодом і не передбачена обов'язковість переходу права власності при здійсненні фінансового лізингу.

1.5. Форми лізингових угод.

Міжнародна практика напрацювала наступні форми лізингових угод.

Стандартний лізинг. При цій формі лізинга виробник обладнання продає його лізинговій компанії, яка здає це обладнання в лізинг споживачеві. При цьому між виробником та лізингоотримувачем не виникають правові відносини. Технічне обслуговування здійснює за окремою домовленностю виробник, а лізингодавець не втручається впитання технічного обслуговування.

Звортній лізинг («ліз-бек»). Ця форма використовується у випадку, коли фірма відчуває гостру нестачу коштів. Сутність цієї операції полягає в тому, що власник обладнання продає лізинговій компанії обладнання, а потім бере його в лізинг, тобто продавець обладнання перетворюється в лізингоотримувача.

«Мокрий лізинг». Цей різновид лізингу передбачає додаткові послуги лізингдавця лізингоотримувачу. Лізингодавець здійснює утримання обладнання, ремонт, страхування, інколи управління виробництвом.[ 23]

«Чистий лізинг». В данному випадку всі обов‘язки, пов‘язані з експлуатацією обладнання, виконує лізингоотрімувач. Він сплачує податки, здійснює страхування та несе всі витрати, пов‘язані з використанням обладнання. Лізингоотримувач зобов‘язаний утримувати обладнання в робочому стані, обслуговувати його та після закінчення строку лізингу повернути його в доброму стані з урахуванням нормального зносу лізингодавцю. Лізингодавець не відповідає за дії, пов‘язані з використанням лізингоотримувачем майна. Але він несе відповідальність, пов‘язану з можливими діями влади чи інших організацій країни, де використовується обладнання.

Лізинг на залишкову вартість обладнання . Використо-вується по відношенню до обладнання, що вже знаходилось в користуванні. Така форма лізингу діє напротязі 1-4 років. [ 22]

Лізинг з повним обслуговуванням . Подібний до «мокрого» лізингу, але угода передбачає виконання лізингодавцем деяких додаткових послуг. Наприклад, лізингодавець проводить дослідження, що передують придбанню обладнання, здійснює поставку необхідних сировинних матеріалів для роботи данного обладнання, надає кваліфікованих спеціалістів для роботи з обладнанням та надає деякі інші послуги.

Лізинг постачальнику . Ця форма лізингу схожа з типом «ліз-бек». Постачальник обладнання виступає в подвійній ролі: продавця та основного лізингоотримувача, який не є користувачем обладнання. Лізингоотримувач зобов‘язаний знайти суборендаторів та здати їм обладнання в суборенду. Для цього не потрібна згода лізингодавця, здача обладнання в суборенду є обов‘язковою.

Оновлений лізинг . Характерним для цієї форми є те, що відбувається періодична зміна раніше зданого в лізинг обладнання більш сучасним. Ця модель досить розповсюджена при лізингу ЕОМ.

Вендор- лізинг . У цьому випадку в ролі лізингової компанії виступає ассоціація фірм-виробників спільно з лізинговою компанією чи банком. Ця модель використовується при просуванні на ринок особливо дорогого обладнання. При цьому виробник бере на себе пошук партнерів та технічне обслуговування обладнання об‘єкту лізингу, а лізингова компанія - організаційну розробку проектів, вирішення адміністративних питань, надання консультаційних послуг.

2. Склад, види та форми лізингових платежів .

Основу економічних взаємозв‘язків між лізингоодержувачем та лізингодавцем створюють лізингові платежі, котрі відображають відносини власності, користування реалізація та присвоєння прав власності на засоби виробництва.

Визначення розмірів лізингових платежів має важливе значення для успіху лізин гових компаній. Під лізинговими платежами розуміють виплати лізингодавцеві, які здійснює лізингоодержувач за надане йому право користуватися лізинговим майном. Лізингові платежі є тим механізмом, за допомогою якого лізингодавець повинен відшкодувати свої фінансові витрати на придбання майна і отримати прибуток. Виходячи з цього, загальна сума лізинго­вих платежів за весь період лізингу повинна включати:

· суму, що відшкодовує витрати на виробництво чи придбання лізингового майна;

· накладні витрати, що пов'язані з рухом майна (транспортування, оформлення документів, зберігання);

· вартість кредитних ресурсів, що використовуються для придбання майна за лізинговою угодою;

· прибуток лізингодавця;

· експлуатаційні витрати (пуск, налагодження, ремонт, монтаж);

· сукупні послуги (навчання персоналу, передача ноу-хау, інжинірингові послуги);

· витрати на страхування майна, якщо воно було застра­ховане лізингодавцем;

· витрати на пошуки лізингоодержувача, рекламу, послуги посередникам;

· втрати від знецінення майна в результаті інфляції.

Крім того, в лізингових платежах слід враховувати суму податків, які буде сплачувати лізингодавець: податок з влас­ників транспортних засобів і податок на майно (в разі його введення). Таким чином, загальна сума лізингових платежів не є постійною величиною, а залежить від перелічених параметрів та швидкості відшкодування вартості лізингового майна. Чим швидше буде погашена вартість лізингового майна, наприклад, шляхом виплати авансу, тим менші проценти будуть нараховуватися на залишкову вартість лізингового майна. І навпаки, якщо лізингоодержувач переносить виплату перших платежів на пізніший строк, то первинна вартість майна зростає за рахунок нарахованих відсотків на вартість лізингованого майна і кредиту. [37]

Розміри, спосіб, форма і періодичність виплат, а також метод визначення загальної суми лізингових платежів вста­новлюються в лізинговому контракті за взаємною згодою сторін. Порядок здіснення лізингових платежів гнучкіший, ніж за кредитними угодами (лізингоодержувач може розраховувати надходження своїх доходів і разом з лізингодавцем розробити гнучку схему платежів).

3.Міжнародний лізинг як форма диверсифікації зовнішньоекономічних зв’язків України.

В умовах інвестиційної кризи, що в Україні прийняла майже чи не найбільш гострі форми серед країн СНД, цілком закономірний той всебічний інтерес, що виявляється до специфічної форми економіко-правових відносин, що отримала збірне найменування "лізингу".

Являючись продуктом розвитку в умовах постіндустріального суспільства, з характерними для нього високорозвиненими відносинами ринкової економіки ("розширеної форми людського співробітництва", користуючись термінологією Фридриха Хайека), традиційних форм позики і оренди, фінансовий лізинг став однією з найбільш перспективних форм діалектичого вирішення протиріч відношення власності і інвестиційного нагромадження.

Переваги лізингу в цьому плані пов'язані з можливістю зниження інвестиційного ризику на основі відділення відносин власності і користування.

Велику перспективу для розгортання інвестиційної діяльності в Україні має стимулю­вання лізингових операцій як гарантованого виду товарного інвестування. В цьому контексті опрацьовуються питання створення мережі лізингових компаній та спеціалізованих лізингових фондів виробничих потужностей. Свою діяльність ці структури здійснюватимуть у взаємодії з центральними та місцевими органами виконавчої влади, галузевими міністерствами та безпосередньо з підприємствами. Функціональне навантаження лізингових компаній та фондів очікується до­статнім: виявлення лізингових потужностей та ведення їх реєстру; відбір заявок потенційних лізингоотримувачів; передача останнім об'єкту лізингу і, звичайно, контроль, координація си­туації на всіх етапах реалізації лізингових угод. В умовах великої капіталоємності українських підприємств лізинг може слугувати в якості інвестиційного "трампліну" залучення в госпо­дарський обіг значних капітальних ресурсів.[19]

Економіка України зазнає гострого дефіциту коштів, в першу чергу - інвестиційних. Успішне проведення реформ і подолання соціально-економічної кризи вимагає значних фінансових і матеріальних ресурсів. Існують різноманітні варіанти залучення коштів в національну економіку.

На даний момент в Україні розглядається проблема розвитку лізингу, тому що це давно розповсюджений на Заході фінансовий інструмент, сприятливий мобілізації коштів для інвестицій, а також він забезпечує гарантоване використання інвестиційних ресурсів з метою реконструкції і розвитку виробництва.

Однією з основних форм подолання проблем відсутності інвестиційних коштів є лізинг, в т. ч. і міжнародний. А в відповідності з правилами МВФ, зобов'язання продавця, що випливають з лізингової угоди, не включаються в обсяг зовнішньої заборгованості держави.

До пріоритетних напрямків використання лізингу в Україні можна віднести:

1. Високотехнологічні наукоємні галузі: літако - і машинобудування, порошкова металургія, керамика, электрозварювальне виробництво; енергозберігаючі технології, нафтогазовий комплекс, агропромисловий комплекс.

2. Видобувні і металургійні галузі, кольорові метали, уран, вугілля, сталь і прокат.

3. Виробництво товару народного споживання.

4. Незавершене виробництво.

5. Дрібний бізнес та ін.[19]

Лізинг можна розглядати як форму довгострокового кредитування покупки, що являє собою довгострокову оренду. Оскільки лізингова служба повністю оплачує основні засоби за дорученням підприємства-лізингоотримувача за рахунок власних коштів, то до неї переходить право власності на об'єкти лізингу.

В останні роки став розповсюджуватися міжнародний лізинг. Міжнародний лізинг - договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які знаходяться під юрисдикцією різних держав. Міжнародною лізингова операція вважається також в тому випадку, якщо майно або платежі перетинають державні кордони, угода, по якій лізингодавець купує обладнання у національного підприємства, а після цього передає його іноземному підприємцю за кордон, називається експортним лізингом. Якщо обладнання купується у іноземної фірми і передається для використання вітчизняному підприємцю, угода називається імпортним лізингом.[11]

Міжнародний лізинг може застосовуватися і тими підприємствами, що не одержують доходів в СКВ. В таких випадках укладається угода, що передбачає оплату зобов'язань продавця постачанням продукції, виробленої на обладнанні, що орендувалося. Це свого виду "бартер", що заохочується діючими в багатьох країнах нормами фінансового права, тому що сприяє просуванню обладнання, транспортних засобів і т. ін. на зовнішній ринок.[19]

Можна констатувати, що в нинішній час Україна є сировинним придатком розвинутих країн світу (нацією забезпечення) і тому однією з першочергових задач економічної політики повинна бути задача виходу України на рівень технологічної нації. Для цього необхідні технологічні інвестиції, що можуть бути отримані з допомогою міжнародного лізингу.

Україна повинна скористуватися лізингом для вирішення своїх інвестиційних проблем. Інвестиційному ринку України характерно зменшення капіталовкладеннь, що відбувається швидше, ніж спад виробництва. В умовах дефіциту бюджету державні кошти обмежені. На 1996 рік дефіцит державного бюджету склав 4.5% ВВП, це свідчить про те, що частина централізованих вкладень буде зменшуватися.[50]

Інвестиційні можливості більшості суб'єктів господарювання обмежені і до того ж зменшуються. Останній етап сучасного відновлення українських підприємств завершився 10 років назад. В нинішній час їхній знос досяг катастрофічної відмітки. В середньому за 1991 - 1995 роки знос ОВФ значно посилився і знаходиться в розмірах 35 - 50%, при тому, що основні фонди не збільшуються, а скорочуються. Відсутність оборотних коштів і дуже малі розміри прибутку обмежують можливості відновлення процесу відтворення.[50]

Лізинг створює економічні вигоди всім учасникам лізингової операції. Так, підприємству - постачальнику гарантується збут продукції і своєчасне одержання грошових коштів для здійснення розрахунків з бюджетними робітниками і направлення їх на виробничий розвиток.

Враховуючи те, що лізинг пов'язаний з вкладанням ресурсів на тривалий термін, необхідно враховувати економічну ситуацію, що склалася в країні. Хочеться відзначити, що Україна вступила в фазу стабілізації економіки. Про це свідчать такі дані: падіння темпів інфляції (0.7%-серпень 1997 року ); стабілізація грошової одиниці, здешевлен ня кредитів, зростання обсягу виробництва в деяких галузях народного господарства (чорна металургія, ПЕК) , часткове рішення проблем по зменшенню заборгованості по заробітній платі і ін.

Все це повинно сприяти розвитку лізингових відносин в Україні.

ВИСНОВКИ

В умовах інвестиційної кризи, що в Україні прийняла майже чи не найбільш гострі форми серед країн СНД, цілком закономірний той всебічний інтерес, що виявляється до специфічної форми економіко-правових відносин, що отримала збірне найменування "лізингу".

Являючись продуктом розвитку в умовах постіндустріального суспільства, з характерними для нього високорозвиненими відносинами ринкової економіки ("розширеної форми людського співробітництва", користуючись термінологією Фридриха Хайека), традиційних форм позики і оренди, фінансовий лізинг став однією з найбільш перспективних форм діалектичого вирішення протиріч відношення власності і інвестиційного нагромадження.

Такий альтернативний засіб інвестування як одержання і використання іноземних кредитів має ряд негативних факторів, значна частина коштів спрямовується на покриття поточних витрат, дефіциту державного бюджету, а не на інвестування виробництва і його технологічне відновлення. До того ж іноземні кредити збільшують зовнішній борг і на його обслуговування витрачаються значні валютні кошти. Витрати консолідованого бюджету України на 1997 рік по обслуговуванню державного боргу склали 6.2% всіх витрат.

Враховуючи ситуацію з іноземними кредитами і інвестиціями, а також ситуацію, що склалася на вітчизняному ринку довгострокових кредитів (по них дуже високі проценти і їх практично ніхто не надає), саме лізинг може стати єдиною формою довгострокового кредитування в Україні в найближчий час.

На даний момент в Україні розглядається проблема розвитку лізингу, тому що це давно розповсюджений на Заході фінансовий інструмент, сприятливий мобілізації коштів для інвестицій, а також він забезпечує гарантоване використання інвестиційних ресурсів з метою реконструкції і розвитку виробництва.

Однією з основних форм подолання проблем відсутності інвестиційних коштів є лізинг, в т. ч. і міжнародний.

Можна констатувати, що в нинішній час Україна є сировинним придатком розвинутих країн світу (нацією забезпечення) і тому однією з першочергових задач економічної політики повинна бути задача виходу України на рівень технологічної нації. Для цього необхідні технологічні інвестиції, що можуть бути отримані з допомогою міжнародного лізингу.

Україна повинна скористуватися лізингом для вирішення своїх інвестиційних проблем. Інвестиційному ринку України характерно зменшення капіталовкладеннь, що відбувається швидше, ніж спад виробництва. В умовах дефіциту бюджету державні кошти обмежені. На 1996 рік дефіцит державного бюджету склав 4.5% ВВП, це свідчить про те, що частина централізованих вкладень буде зменшуватися.

Лізинг створює економічні вигоди всім учасникам лізингової операції. Так, підприємству - постачальнику гарантується збут продукції і своєчасне одержання грошових коштів для здійснення розрахунків з бюджетними робітниками і направлення їх на виробничий розвиток.

Вирішення вище зазначених проблем, що ускладнюють ефективність і мобільність регулювання лізингових відносин, врахування переваг регулювання лізингових операцій в інших країнах, приєднання України до Конвенції про міжнародний фінансовий лізинг, всебічна підпримка розвитку лізингу з боку держави дадуть Україні змогу вирішити значну кількість проблем, пов`язаних з інвестуванням і залученням коштів.

Список використаної літератури:

1. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 20 березня 1991 року //Закон України. —Т. 1.—К., 1996. — С. 285.

2. Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 року // Закон України. —Т. 1. —К., 1996. —С. 173.

3. Про лізинг: Закон України від 16 грудня 1997 року // Закон України. - Т. 3. - К.,1998. - С. 144-151

4. Про підприємництво: Закон України від 7 лютого 1991 року //Закони України. —Т. 1.—К., 1996. — С. 191.

5. Про підприємства в Україні: Закон України від 27 берез­ня 1991 року //Закони України. —Т. 1.—К., 1996. — С. 310.

6. Про оподаткування прибутку піприємств: Закон України від 22.05.97 р. № 283/97- ВР

7. Бирман. Г., Шмидт С. Экономический анализ инвестиционных проектов /Пер. с англ. под ред. Л .Белых. — М.: ЮНИТИ. — 1997. — С. 279—307.

8. Бутнік-Сіверський О. Ринковий механізм господарвання. — К.: Компас, 1995. — 246 с.

9. Внукова Н., Ольховиков О. Мир лизинга. — X.: Основа, 1994. — 223 с.

10.Голощапов В., Комаровский В., Новичихин В. и др. Развитие лизинга в капиталистических и социалисти­ческих странах: Обзорная информация. — Серия 2. Экономика и организация материально-технического снабжения. — М.: ЦНИИТЭИМС, 1989. — Вып. 8. — С. 44.

11.Кабатова Е. Лизинг: понятие, правовое регулирование, международная унификация. — М.: Наука, 1991. — 132 с.

12.Колесников В., Кроливецкая Л. и др. Банковское дело. — М.: Финансы и статистика, 1996. — С. 289—306.

13.Крупник А., Палинова А. Введение в предприниматель­ство. — С.: Политехника, 1996. — С. 323.

14.Лизинг и факторинг: Метод, указания по проведению факторинг. и лизинг, операций. — М., 1991. — 36 с.

15.Лизинговые и факторинговые операции: Метод. разработ­ки. — М.: ДИАМОНД, 1992. — 54 с.

16.Лизинг и коммерческий кредит. — М.: Ист. — Сервис, 1993. —100 с.

17.Лизинговые, факторинговые, форфейтинговые операции банков /Под ред. ГрязновойА., Молчанова А. и др. — М.: ДеКА, 1995. — С. 18—56.

18.Ляшенко В., Барановский А., Толмачева А. Методические рекомендации по развитию лизинга как формы финансовой поддержки малого бизнеса. — Донецк.: ЦЭП АН Украины, 1993. — С. 35.

19.Мішенко В.І., Луб’яницький О.Г., Слав’янська Н.Г. Основи лізингу. - К.: Знання, 1997. - 136с.

20.Нікбахт Е. Фінанси. — К.: Основи, 1993. — С. 208—215, 280—290.

21.Осипов Ю.М . Основы предпринимательского дела.- М. 1992. - С.179

22.Основы банковского дела /Под ред. Мороза А. — К.: Либра, 1994. — С. 208.

23.Прилуцкий Л. Лизинг: Правовые основы лизинг. деятельности в Российской Федерации. — М.: Ось—89, 1996. — 126 с.

24.Рэдхэд К., Хъюс С. Управление финансовыми рисками / Пер. с англ. — М.: ИНФРА—М, 1996. — 288 с. 17.

25.Слов'янська Н. Лізинг як перспективна форма господарських відносин: Проблеми розвитку фінансового менеджменту. — Київ — Суми, 1995. — С. 34—36.

26.Смирнов А. Лизинговые операции. — М.: Консалт—банкир, 1995. —136 с.

27.Талье И., Абашина А. и др. Аренда и лизинг. — М.: Филинъ, 1996. — С. 75.

28.. Хойер В. Как делать бизнес в Европе.—М.: Прогресс,1990. — 253 с.

29.Шпиттлер Х.И . Практический лизинг. - М. 1991. - С.7.

30.Андраасова Л. Лизинговый бизнес //Экономика и жизнь. — 1993. —№2.—С. 12.

31.Бабалое А. Некоторые аспекты лизинговых операций //Внешняя торговля. — 1993. —№10.—С. 16.

32.Бойчук Р. Лизинг: экономико—правовая сущность //Бизнес-информ. — 1993. — № 16. — С. 5.

33.Внукова Н. Новые возможности лизинга в Украине //Укр. деловые новости. — 1996. — № 23.

34.Голощапов В. Лизинг обречен на успех, но мешают налоговые проблемы //Экономика и жизнь. — 1996. —№8.—С. 3.

35.Губина И. Лизинг надо узаконить и обеспечить ему государственную поддержку //Україна Вивіпезв. —1996.—№№ 34— 36.— С. 7.

36.Заруба О. Вдосконалення кредитної політики комерційних банків //Банківська справа. — 1996. —№1.—С. 21—23.

37.Ковбасюк М., Дерен М. Облік операцій, пов'язаних з орендою майна //Бухгалт. облік і аудит. — 1994. —№4.—С.

38.Маринченко Б. Підготовка та експертиза лізингових проектів //Вісник НБУ. — 1997. —№2.—С ЗІ.

39.Меджибовська Н. Визначення кредитного ризику на основі експертних оцінок //Банк. справа. — 1996. —№1.—С. 24.

40.Мосійчук В. Світова практика проведення лізингових операцій та проблеми її впровадження в Україні //Економіка України. — 1995. — №3. — С. 10.

41.Пилипенко Л. Фінансовий аналіз як інструментарій оцінки рівня ризику інвестора //Фінанси України. —№1.—С. 80—85.

42.Пивоваров А. Не можешь продать — отдай в лизинг //Бизнес. — 1996. — № 23. — С. 14.

43.Покотило 1. Правове забезпечення лізингових операцій //Вісник НБУ. — 1997. —№2.—С. 27—28.

44.Райк Е. Лізинг — для малого бизнеса //Бизнес для всех. — 1996. — № II.

45.Романченко О. Сучасні методи оцінки кредитного ризику в банках України //Фінанси України. — 1996. —№8.—С. 59—61.

46.Рэдхэд К., Хъюс С. Управление финансовыми рисками / Пер. с англ. — М.: ИНФРА—М, 1996. — 288 с.

47.Третпяк О. Фінансовий аналіз в акщонерних товариствах //Фінанси України. — 1997. —№1.—С. 61—64.

48.Хименский Г. Экономическая сущность лизинговых операций и их учет //Бизнес. — 1996. —№ 5.—С. II—12.

49. Яновский О. Лізинг як форма підприємницької діяльності //Економіка України. — 194. —№11.—С. 90—91.

50.Український інвестиційний журнал №№ 1-6, 1997-1998.

51.Дані Міністерства економіки на 1.01.98.

52.Leasing finance /Edited by Tom Clark. — Second Edtion. — Euromoney Books, 1990. — 270 p.

53.Leasing Life. — Vol. 4. — Issue 36. — 1996. — Sept.

54.Leasing Life. — Vol. 4. — Issue 37. — 1996. — Oct.

55. Brigham E., Gapenski L. Financial Management: Theory and Practice. — Chikago; New York; Dryden Press; 1988. — 421 p.