Реферат: Бюджетный дефицит

ВСТУП

Зміна інфляції на 1 відсоток змінює бюджет на декілька мільйонів гривень, а від розміру податкового тягаря залежить робота, зарплата й рівень життя громадян України. Збільшення бюджетного дефіциту на 1 відсоток відповідно збільшує (повинно збільшувати) зменшення приватних інвестицій, і, отже, це призводить до зниження темпів росту основних засобів економіки. Не можна забувати, що гривня, інвестована державою приносить прибутку (а значить і ефекту) у декілька разів менше, чим та ж гривня, інвестована приватним сектором. З іншого боку, фіскальна політика, заснована на кейнсіанській теорії, допомогла уряду США вийти з найжорстокішої депресії, що вибухнула у тридцятих роках двадцятого сторіччя.

Отже, рівень державних витрат і податків, безсумнівно, грає головну роль у визначенні обсягу випуску продукції й зайнятості в економіці. Різниця ж між витратами й прибутками уряду, а зокрема засіб покриття цієї різниці має не менш серйозні наслідки для макроекономіки країни.

1. СУТЬ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ, ЙОГО ФОРМИ ТА РОЛЬ У СВІТОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

Бюджетний дефіцит виражає такі об'єктивні економічні відношення, що виникають між учасниками суспільного виробництва в процесі використання коштів понад наявних закріплених джерел прибутків у силу росту граничних витрат виробництва. Такі засоби утворюються головним чином унаслідок грошової і кредитної емісії, продажі облігацій державних позик, сертифікатів і інших видів цінних паперів, здійснення великомасштабних зовнішніх позик. Визначені дії, що призводять до дефіциту бюджету, обумовлюють необхідність розроблення чіткої програми фінансового маневру в межах грошового потенціалу країни, а також пошуку ефективних джерел покриття бюджетного дефіциту і контролю за його розвитком, визначення платоспроможності суб'єктів бюджетного фінансування. Іншими словами дефіцит бюджету — перевищення видатків над до­ходами, а профіцит бюджету, в свою чергу, перевищення доходів над ви­датками.

По своїй природі бюджетний дефіцит, як і будь-яка економічна категорія, має конкретний інтервал дії, що визначається, з одного боку, законами зростання вартості (капіталу), а з інший законами інфляції. Якщо бюджетний дефіцит тяжіє до законів зростання вартості, то він об'єктивно приймає активну економічну форму, якщо ж до законів інфляції - то пасивну. Змістом регулювання бюджетного дефіциту саме і є те, щоб в умовах готівково-грошового потенціалу за допомогою фінансового маневру активною і пасивною формами бюджетного дефіциту не тільки ефективно адаптуватися до тенденції росту граничних суспільних витрат виробництва, але і стимулювати розвиток продуктивних сил країни . Оволодіння цією політикою дозволяє товариству в залежності від рівня економічного розвитку і потенціалу грошового господарства знаходити прийнятний розмір дефіциту бюджету. Наприклад, до початку 90-х рр. бюджетний дефіцит у видатковій частині бюджету Франції складав 9,6%, США- 11,6%, ФРГ- 14%, Японії - 15,6%, Італії - 25,2%.

Важливо відзначити, що в закордонній літературі, розрізняють: реально що спостерігається, структурний і циклічний дефіцит бюджету.

Під реально що спостерігається розуміється дефіцит, обсяг якого дорівнює загальним прибуткам (грошовим надходженням) від федеральних податків за мінусом витрат на державні закупівлі і трансферні платежі. (Наприклад, у США до кінця 80-х років дефіцит федерального бюджету склав біля 50% валового національного продукту, що явилося максимальним розміром за будь-який попередній період, не пов'язаний з економічним спадом).

Структурний дефіцит являє собою обчислену різницю між федеральними прибутками і витратами, при визначеній фіскальній політиці (діючий рівень оподатковування і поточних витрат), і базовому рівні безробіття (6%). Коли економічна система входить у період спаду, а рівень безробіття підвищується понад базовий, реально що спостерігається дефіцит бюджету перевищує рівень структурного дефіциту, що відбувається частково через зростання виплати допомоги по безробіттю й іншим соціальним програмам, а також частково через падіння прибутків населення. Різниця між реально що спостерігається дефіцитом бюджету і структурного дефіциту прийнято називати циклічним дефіцитом бюджету.

З поняттям дефіциту бюджету тісно пов'язане поняття «державний борг». Він являє собою загальну накопичену суму всіх позитивних сальдо бюджетів федерального уряду за відрахуванням усіх дефіцитів, що мали місце в країні.

При цьому розрізняють внутрішній і зовнішній борг держави. Перший виступає, як правило, у вигляді заборгованості по банківських кредитах, і коштів, отриманих від розміщення облігацій державної позики, невиплачених пенсій, соціальної допомоги і т.д.

Бюджетний дефіцит, як правило, виникає внаслідок незбалансованості бюджету, тобто нестачі бюджетних коштів у порівнянні з потребою в них для фінансування всього необхідного обсягу державних видатків. Тимчасова незбалансованість бюджетів, в основному пов'язана з циклічним характером виробництва, а також надзвичайними подіями, мала місце й у домонополістичний період розвитку суспільного виробництва.

Проте в даний час дефіцитність державних бюджетів і наявність державного боргу перестало бути феноменом суспільного розвитку і перетворилося в регулярне, стабільне економічне явище в країнах із розвитою ринковою економікою. Це пов'язано з тим, що за останні два десятиліття в цих країнах повторюються кризові явища в економіці й у політику. Циклічні кризи, доповнені структурними, а також значних коштів, що йдуть на забезпечення обороноздатності країн, викликають велику напругу всієї системи державних фінансів і особливо її центральної ланки державного бюджету. Це й обумовлює бюджетний дефіцит. Так, у США, Німеччини, Великобританії і Франції, починаючи з 1974 р. не було жодного державного бюджету, що не мав дефіциту.

Бюджетний дефіцит може бути пов'язаний також із свідомо проведеної в цих країнах політикою «дефіцитного фінансування», відповідно до якої дефіцити, причому хронічні й у значних розмірах, можуть виступати потужним стимулом, «регулятором» економіки, оскільки залучення великих грошових сум на позичковому ринку для фінансування державних видатків «збуджує» ділову активність приватного капіталу.

Водночас слід зазначити, що дефіцит бюджету не настільки «необразливе» явище. Бюджетні дефіцити значно посилюють напругу на ринку позичкових капіталів, викликають зростання позичкового відсотка, перешкоджають зниженню високих процентних ставок. Резонанс від подібних дій урядів ряду країн виходить за межі національної політики. Так, високий позичковий відсоток, встановлений у США в середині 80-х років, викликав значний відтік капіталів із Західної Європи. По оцінках західних економістів, у даний час США поглинає до 15% усіх накопичень капіталістичного світу.

Прагнучи перешкодити відтокові капіталу, західноєвропейські країни також змушені підвищувати процентні ставки, що призводить до зменшення фінансових можливостей національної промисловості у відношенні розширення виробництва. Так, за даними Конференції Британської промисловості, збільшення процентних ставок на 1% обходиться промисловості в 250 млн. фунтів стерлінгів у рік.

Високі процентні ставки викликають негативний ефект у валютній області, призводять до подорожчання товарів за рубежем, отже, ведуть до скорочення виробництва на експорт, збільшують пасивність торгового балансу, викликають негативні наслідки на ринку праці. За даними американських економістів, кожний мільярд доларів дефіциту зовнішньої торгівлі веде до втрати 52 тис. робочих місць. Економічна шкода в експортних галузях тяжко відбивається на банківській системі, приводячи до банкрутства деяких банків.

Таким чином, бюджетний дефіцит ускладнює рішення економічних і соціальних проблем не тільки у конкретній країні, але і впливає на економічну ситуацію в інших країнах.

Внаслідок цього найважливішою фінансовою проблемою сучасності є проблема раціонального фінансування бюджетних дефіцитів.

В період побудови ринкової економічної системи потрібно вирішувати питання дефіциту бюджету, не інфляційних джерел фінансування видатків, фінансування витрат на соціально-культурну сферу та соціальний за­хист населення, стабілізації економіки, удосконалення податкової політики відповідно до стану економіки і не­обхідності реального зростання валового внутрішнього продукту.

Вирішення цих питань повинно йти, в першу чергу, через збалансування бюджету за рахунок наповнення дохідної його частини, ефективності витрачення бюд­жетних коштів, скорочення мережі бюджетних установ та удосконалення структури управління. Необхідною умовою є зменшення навантаження на дохідну частину бюджету за рахунок залучення позабюджетних джерел фінансування.

На виконання як державного, так і місцевих бюд­жетів впливають такі чинники: зростання валового внутрішнього продукту, розширення підприємствами всіх форм власності обсягів випуску товарів та їх реалізації, збільшення обсягу виробництва і закупок сільськогосподарської продукції, зростання заробітної плати по установах, що фінансуються з бюджету. Поряд з цим держава має проводити заходи по забезпеченню жорсткого режиму економії коштів, це дасть змогу зменшити видатки бюджетів усіх рівнів та збільшити виділення коштів на інвестиційну діяльність.

2. ШЛЯХИ РЕГУЛЮВАННЯ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ, ТА ЇХ НАСЛІДКИ

2.1. Кейнсіанська теорія

Кейнсіанська теорія нестабільності прямо припускає необхідність проведення державної економічної політики. З погляду кейнсіанства недостатність валових витрат призводить до збільшення безробіття, надмірність же валових витрат породжує інфляцію. У такий спосіб уряду необхідно зменшувати сукупні витрати в економіці, коли вони занадто великі і навпаки, збільшувати ці витрати, коли вони занадто низькі.

Отже, фіскальна політика базується на двох основних висновках економічної науки.

- По-перше, ріст державних витрат збільшує сукупний попит і, отже, веде до розширення обсягу випуску продукції і рівня зайнятості.

- По-друге, збільшення суми податків скорочує особистий прибуток домашніх господарств і, отже, призводить до скорочення витрат, обсягу випуску продукції і зайнятості.

Фіскальна політика може як благотворно, так і достатньо болісно впливати на стабільність національної економіки. Якщо уряд використовує міри фіскальної і/або грошової політики, намагаючись наблизити об’єм випуску продукції до його потенційного рівня і підтримати стабільність цін, це називається політикою стабілізації.

Політика стабілізації являє собою дії уряду по контролю над економічною ситуацією з метою максимально наблизити об’єм ВВП до його потенційного рівня і підтримати низькі і стабільні темпи інфляції. Ціллю політики економічного росту є збільшення фактичних обсягів ВВП. Політика обмеження ділової активності, навпроти, спрямована на зменшення реального обсягу ВВП у порівнянні з його потенційним рівнем. Бюджет - це докладний опис витрат, а також фінансових планів окремих людей, компаній або уряду.

Якій же вплив розміру і динаміки бюджетного дефіциту на розвиток всієї економіки в цілому й окремих її показниках зокрема? Для початку відзначу, що бюджетний дефіцит потребуває у фінансуванні, і, як правило, це фінансування проводиться за допомогою запозичень, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Безсумнівно, іноді уряди удають і до інших методів фінансування, серед котрих найбільше згубним для економіки в цілому є інфляційне фінансування.

2.2 Чисті податки

Для початку коротко роздивимося теоретичний механізм функціонування фіскальної політики, а конкретно - як податки, трансферти і державні закупівлі впливають на економічну ситуацію в країні.

У якості моделі візьмемо класичну математичну модель, у якому ВВП (Y) = витратам на споживання ( C ) + витратам на інвестиції (I) + державні закупівлі (G) . Для простоти не будемо брати до уваги частку чистого експорту.

Можна сказати, що державні витрати складаються з державних закупівель (попит уряду на товари і послуги), а так само з трансфертів (платежів, здійснюваних без відповідного надання їхніми одержувачами яких-небудь товарів або послуг). У ідеальній ситуації розмір податків, що складає прибутки бюджету, повинні рівнятися державним витратам, тобто розміру державних закупівель + трансферти. Але оскільки трансферти являють собою лише перерозподільні відношення, тобто в остаточному підсумку прибутки приватного (на противагу державному) сектора в розмірі трансфертів повертаються приватному ж сектору, варто використовувати таке поняття, як чисті податки. Чисті податки - це сума, що приватний сектор сплачує уряду після урахування розміру всіх трансфертів, одержуваних їм від уряду. У даному випадку нас цікавить сукупний прибуток, а трансферти на його розмір не впливають.

2.3 Наслідки зміни розмірів витрат і прибутків бюджету

Як же вплинуть на економічну ситуацію збільшення податків і збільшення урядових витрат? Очевидно, що ріст обсягу державних закупівель збільшує рівноважний рівень випуску продукції , причому приріст цей дорівнює розміру державних закупівель, помноженої на розмір мультиплікатора. Оподатковування у свою чергу скорочує розмір споживчих прибутків і відповідно витрат . Так як мультиплікатор дорівнює 1/(1- Гранична схильність до споживання), то сукупний попит при збільшенні податків зменшиться на розмір, рівний добутку граничної схильності до споживання і суми скорочення прибутку. У такий спосіб ми одержуємо знаменитий ефект дії мультиплікатора збалансованого бюджету. Мультиплікатор збалансованого бюджету встановлює, що приріст урядових витрат, супроводжуваний рівним по розміру приростом податків, має своїм результатом збільшення випуску продукції. Тобто заощадження, що є головним джерелом фінансування збільшення витрат уряду через механізм внутрішнього державного боргу, пускаються в оборот і тим самим збільшують сукупний попит.

2.4 Стратегії фіскальної політики

Як уже було відзначено, розмір валових витрат в економіці повної зайнятості не завжди збігається з обсягом зробленої в економіці повної зайнятості продукції (товарів і послуг). Якщо валові витрати менше обсягу випущеної в країні продукції, то виникає «рецесіонний розрив » (recessionary gap) . Така ситуація виникає через існування «граничної схильності до заощадження» - визначену частину своїх прибутків люди витрачають на заощадження, і саме вони, заощадження, і є джерелом фінансування збільшення державних витрат.

Отже, у держави є 2 варіанта - або терміново збільшувати об’єм випуску продукції, або терміново збільшувати валові витрати. Саме останнє і досягається за допомогою збільшення державних витрат. А тому якщо державні закупівлі ефективніші державних трансфертів, саме перше і повинно застосовуватися. Таким чином, збільшення державних витрат врівноважує збиток розміру валових витрат, викликаних заощадженнями, податками або імпортом.

Може скластися й обернена ситуація - виникнення «інфляційного розриву» (inflationary gap) - коли валові витрати економіки повної зайнятості перевищують валовий об’єм випущеної продукції економіки повної зайнятості. Для недопущення інфляції державі припадає зменшити валові витрати саме на розмір цього інфляційного розриву. Це можна проробити декількома засобами. Можна зменшити державні витрати (трансферти або витрати на товари і послуги), або споживчі витрати за допомогою збільшення податків. Проте треба пам'ятати, що збільшення податків на гривню призведе до зменшення витрат менше, ніж на гривню.

Отже, складемо зведену таблицю усього вищесказаного стосовно фіскальної політики.

2.5 Автоматичні стабілізатори

Здавалося б, що може бути простіше - скоротити видаткову частину бюджету, якщо дохідна недостатня, і справа з кінцем. Проте в реальному житті видаткову частину скорочувати не тільки достатньо складно, але й іноді не можливо. Наприклад, не можна з економічної точки зору скорочувати витрати на страхування, капітальну амортизацію; із політичної точки зору - на соціальні потреби, на озброєння і т.п. Лише мала частина витрат бюджету залежить від рішень, прийнятих саме цього року. Велика ж їхня частина необхідна для виконання затверджених раніше програм, як ось поміч інвалідам, учасникам війн, різноманітних федеральних програм. Крім того, хоча існування захищених статей витрат бюджету і скорочує можливості варіювання фіскальної політики, ці витрати часто є стабілізаторами економічного положення в країні. Візьмемо, приміром, виплати по безробіттю. Витрати по цій статті збільшуються саме тоді, коли сукупних витрат в економіці не вистачає для забезпечення зайнятості всіх наявних ресурсів у повному обсязі. Люди, що одержують ці трансферти, починають більше витрачати, збільшуючи тим самим сукупні витрати економіки. З іншого боку, такі автоматичні стабілізатори є й у дохідній частині бюджету. Зокрема прибутковий податок так само приносить коли більше, коли менше прибутків у бюджет у залежності від розміру сукупних витрат і прибутків. Коли прибутки і, відповідно, витрати йдуть нагору, прибутковий податок стримує ріст купівельної спроможності населення, запобігаючи тим самим додаткові передумови до виникнення інфляції. У такий спосіб автоматичні стабілізатори (урядові прибутки або витрати, що автоматично змінюються в протилежну змінам у національному доході сторону, наприклад допомога по безробіттю або прибутковий податок) згладжують флуктуація кривої сукупних витрат і прибутків, запобігаючи зайво різкі і слабко контрольовані зміни розмірів макроекономічних показників.

Таким чином, можна сказати, що розмір витрат, а, отже, і розмір сальдо збалансованого бюджету, зафіксований приблизно на визначеному рівні. Звідси можна зробити висновок, що при пропорційній системі оподатковування розмір бюджетного дефіциту насамперед залежить від рівня прибутків.

Таким чином завдяки пану Кейнсу із середини тридцятих років дефіцит державного бюджету став застосовуватися в якості джерела можливостей державного регулювання економіки, наприкінці двадцятого сторіччя не залишилося практично жодної країни, що може похвастатися відсутністю бюджетного дефіциту.

Варто пам'ятати, що яка б не була міць фіскальної політики, не одна вона впливає на розмір дефіциту держбюджету. Розмір дефіциту пов'язаний із циклічним прямуванням макроекономіки. Це обумовлено насамперед існуванням автоматичних стабілізаторів.

З вищенаведених даних можна зробити такі висновки:

1. Ні законодавча, ні виконавча влада не має повний контроль над розміром бюджетного дефіциту.

2. Реальний розмір бюджетного дефіциту або надлишку змінюється як під впливом фіскальної політики, так і під впливом економічної ситуації в країні.

2.6 Дефіцит повної зайнятості

Оскільки другий висновок має місце, нам потрібно якийсь інший, більш точний індикатор фіскальної політики, що не залежить від фази економічного циклу. Для вивчення ефективності фіскальної політики реальний дефіцит ділиться на циклічну і структурну складові. Циклічна складова відбиває зміни, викликані фазою економічного циклу, якось зміни в податкових надходженнях і державних трансфертах. Структурний дефіцит відбиває вплив фіскальної політики. Замість порівняння реальних витрат і прибутків бюджету, при обчислення структурного дефіциту дорівнюються витрати і прибутки бюджету в умовах повної зайнятості. (Структурний дефіцит іноді називають дефіцитом повної зайнятості).

Відомо, що рівень державних витрат і ставка оподатковування можуть впливати на рівень сукупного попиту, і, отже, на розмір ВВП. Зрослий обсяг державних закупівель товарів і послуг збільшує рівень прибутків і тим самим збільшується загальна сума податків, одержуваних урядом. Виникає питання: чи може приріст державних витрат, замість збільшення бюджетного дефіциту, призвести до його скорочення.

На основі вищесказаного можна стверджувати, що заощадження + чисті податки = урядовим закупівлям + інвестиціям , або, заощадження - інвестиції = бюджетний дефіцит . До речі цією формулою ілюструється так називаємий ефект заміщення державними зобов'язаннями зобов'язань реального сектора, тобто за рахунок фінансування держбюджету недофінансуєтся реальний сектор.

Отже, якщо буде відбуватися дефіцитне збільшення урядових закупівель, то, хоча при цьому і буде збільшуватися рівень прибутків, а отже і податкові надходження, валовий прибуток бюджету не зможе зрости настільки, щоб зрештою призвести до скорочення дефіциту.

2.7 Дефіцит, внутрішній і зовнішній борг .

Зараз йде багато суперечок про негативні і позитивні риси дефіциту з погляду росту внутрішнього і зовнішнього боргу. Проте можна виділити такі 2 домінуючі позиції.

Перша ґрунтується на незнанні економіки і поверхневому здоровому глузді. Наявність боргу призводить обивателя в страхітливість, абсолютний ріст боргу сприймається як знак прийдешньої катастрофи.

Друга ж ґрунтується на детальному аналізі усіх за і проти. От основні положення другої позиції.

Отже, національний державний борг будується з бюджетних дефіцитів. Для покриття дефіциту держава удає до запозичень як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.. Національний борг, з одного боку, є пасивом для держави й активом тримачів держоблігацій (цінних паперів державного запозичення). У такий спосіб вартість у результаті держзаймів не губиться.

І усе ж, хто несе або буде нести тягар боргу, створеного хронічно незбалансованими бюджетами? Які ж негативні наслідки наявності державного боргу?

По-перше, необхідність обслуговування боргу обмежує можливості уряду балансувати поточний бюджет або витрачати засобу, що спрямовуються на обслуговування боргу та інші потреби. Хоча з іншого боку, велика частина процесу обслуговування боргу (внутрішнього) є лише формою перерозподілу, коли засобу платників податків переходять власникам державних цінних паперів.

По-друге, хоча обслуговування боргу не має істотної альтернативної вартості, ефект заміщення (витиснення) істотно впливає на майбутнє. За рахунок фінансування дефіциту на фінансовому ринку залишаються недофінансованими якісь проекти приватного сектора, знижуються інвестиції. Саме тут і виявляється висока альтернативна вартість як самих запозичень, так і всього процесу обслуговування боргу в цілому.

Треба зауважити, що борг, викликаний необхідністю фінансування трансферів, не накладає ні на кого реального прямого тягаря.

По-третє, існує проблема співвідношення розміру державного сектора і приватного. Внаслідок збільшених витрат держави росте державний сектор, а внаслідок ефекту витиснення скорочується приватний сектор. Якщо ж підвищені державні витрати, крім того, не сполучені з підвищеними державними інвестиціями, то через скорочення інвестицій постраждають майбутні покоління.

Найбільше тяжким для майбутніх поколінь є зовнішній борг, тому що його виплата не буде лише перерозподілом прибутків між громадянами держави. З іншого боку, зовнішнє фінансування дозволяє країні розширити державний сектор без скорочення приватного сектора.

3. ВЗАЄМОДІЇ БЮДЖЕТНОЇ ТА МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

За роки незалежності Україна пройшла щонайменше два основних етапи свого макроекономічного розвитку. На першому етапі (упродовж 1992—1995 років) уряд упроваджував м'яку фіскальну політику, що підтримувалася м'я­кою монетарною. Значні обсяги бюджетного дефіциту покривалися тільки за рахунок кредитних емісій Національного банку. Зовнішнє фінансування йшло переважно на поточні видатки — усе це зумовлювало розкручування інфляції до гіперінфляції, вибувалося значне зниження реального валового внутріш­нього продукту (табл.1).

Таблиця 1

* Без вирахування списаної заборгованості перед НБУ (7747,98 мли. грн.).

Другий етап (із 1995 року) був пов'язаний з уведенням національної гро­шової одиниці — гривні й характеризувався переходом до жорсткої монетар­ної політики. Завдяки цьому вдалося стримати інфляцію, стабілізувати грошо­ву одиницю і довіру до неї. Поряд із цим м'яка фіскальна політика, при про­веденні якої існував і існує значний бюджетний дефіцит, призводить до зрос­тання державного боргу, в тому числі зовнішнього, одночасно зростають обся­ги виплат за боргом, що потребує значних валютних коштів для його обслуго­вування. Стрімке зростання державного боргу на фоні продовження економіч­ного спаду знижує довіру до України як держави, спроможної платити за своїми боргами. Крім того, щорічні недонадходження грошових платежів до бюджету з одночасною необхідністю спрямування значних обсягів коштів на розрахунки за боргами призвели до накопичення боргу із заробітної плати і соціальних виплат, недофінансування майже всіх державних програм. Тобто існував як наявний, так і прихований дефіцит (табл.2).

Таблиця 2

* 3 урахуванням списаної перед НБУ заборгованості (7747,98 мли. гри.).

** Планове залучення коштів на фінансування дефіциту бюджету від НБУ.

Проведення м'якої бюджетної політики протягом семи років незалеж­ності разом із м'якою і жорсткою монетарною політикою призвело до хроніч­ного економічного спаду, створення тромбів у фінансовій системі, низької по­даткової дисципліни, зростання недоїмки за платежами у бюджет та накопи­чення небезпечного рівня державного боргу (табл. 3).

Таблиця З

Для створення умов тривалого економічного зростання виникла нагальна потреба у переході до жорсткої бюджетної політики й одночасного обережно­го пом'якшення монетарної. Обов'язковою передумовою пожвавлення еконо­мічного зростання повинен бути профіцит бюджету, який дасть змогу обме­жити частку держави у перерозподілі кредитних ресурсів і спрямувати їх на ринкових засадах через банківську систему у реальну економіку. Розвиток реального сектора економіки завжди передбачає створення нових робочих місць, існування конкурентного середовища, які, у свою чергу, сприяють роз­ширенню податкової бази, збільшенню кількості прибуткових підприємств і галузей, поліпшенню добробуту населення (табл.4).

Таблиця 4

Попередні роки характеризувалися завищеними обсягами дохідної частини бюджету, яких економіка не бажала сплачувати. Нерівноправність умов для платників податків, одні з яких мали як галузеві, так і штучні пільги, а інші по­винні були сплачувати податки за двох, сприяла поширенню бартеризації і взаємозаліків, кризі неплатежів, низькій податковій дисципліні, зростанню не­доїмки, що, у свою чергу, викликало необхідність збільшувати бюджетні ресур­си через запозичення (тобто бюджетний дефіцит), що призвело до зростання об­сягу бюджетних коштів, спрямованих на обслуговування та погашення держав­них боргів. Тут є прорахунки як уряду, так і Верховної Ради України (табл. 5).

Таблиця 5

Природною реакцією на зовнішні й внутрішні шокові економічні явища 1997—1998 років у розвинутих країнах було зменшення державного споживан­ня, збільшення безробіття. Однак Україна пішла іншим шляхом, поставивши за головну мету захист вітчизняного виробника через надання податкових пільг і звільнень, уведення багатьох вільних економічних зон, реструктуриза­цію і списання податкової заборгованості, що тільки руйнувало новостворене слабке конкурентне середовище.

Такі заходи не привели до позитивного результату: реальний ВВП і далі знижується, обсяги виробництва падають, зростає кількість збиткових під­приємств, взаємні неплатежі та бартерний обмін між підприємствами, поши­рюються очікування податкової амністії і нових звільнень, тому зростає і не­доїмка за належними до бюджету платежами. Стан виконання бюджету погір­шується: залишається небезпечним рівень бюджетної заборгованості із заро­бітної плати й соціальних виплат, критичним є стан розрахунків бюджетних організацій за спожиту енергію, товари і послуги. Борги бюджетних установ створюють перешкоди у виконанні вітчизняними підприємствами зовнішніх зобов'язань перед постачальниками газу, нафти й іншої імпортної продукції, що також не поліпшує іміджу держави (табл. 6).

Таблиця 6

Якщо ми ставимо за мету економічне зростання, перелом довгострокових негативних тенденцій економічного розвитку, це потребує впровадження жор­сткої непопулярної бюджетної політики. Передусім бюджет повинен базувати­ся на реально існуючих ресурсах: обсяг видатків, які може собі дозволити дер­жава, залежить від можливого рівня реальних доходів і можливостей фінансу­вання дефіциту бюджету. Завищені показники ресурсів однозначно ведуть до зростання державного боргу у будь-яких його проявах. Як результат такої по­літики — процентні платежі за боргом витісняють усі інші бюджетні платежі, в тому числі виплати заробітної плати і соціальні трансферти.

Позичати дешеві кредитні кошти практично неможливо — внутрішній кредитний ринок зруйновано вимушеною конверсією, крім того, жорстка мо­нетарна політика обмежує пропозицію грошей, відповідно і можливості кре­дитування як бюджету, так і реального сектора економіки. Зовнішні ринки капіталу для країн із перехідною економікою майже закриті (великі процент­ні ставки за ризик інвестування), за винятком "підтримуючого" фінансування від міжнародних фінансових організацій (МВФ, Світовий банк. Європейський Союз тощо).

Якщо бюджет 2000 року складати в умовах, які існували в поточному ро­ці, то розрив між можливим обсягом доходів і видатками (розрахованими за принципами, що покладені в основу лімітів) становитиме 5,5 млрд. грн., що потребуватиме глобального перегляду структури бюджетних видатків, тобто всіх програм, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів. (табл. 7).

Таблиця 7

За таких умов найдоцільнішим для уряду є підвищення рівня доходів і можливостей фінансування бюджетних витрат за рахунок валютної приватиза­ції, яке дає змогу утримуватися від залучення додаткових боргових коштів, не скорочуючи значно фінансування з бюджету державних програм, і зберегти рівень валових валютних резервів НБУ. Поряд із цим необхідно здійснити все можливе для скорочення податкових пільг і впровадження жорстких вимог до боржників за платежами до бюджету, що допоможе розрахуватися з бюджетними боргами.

4. БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ ЯК ФАКТОР ІНФЛЯЦІЇ

Скільки існують товарно-грошові відносини, стільки ж часу існує явище інфляції. На зростання цін під час війн, неврожаю та внаслідок зменшення ваги дорогоцінного металу в монетах скаржилися споживачі ще в Стародавньому Римі та Греції. Поняття інфляції у спеціальних ви­даннях визначається як процес «стійкого підвищення загального рівня цін, що супроводжується знеціненням грошової одиниці, падінням її пла­тоспроможності» або як «стійке зростання загального рівня цін, по­роджуване порушенням макроекономічної рівноваги».

Загальний індекс інфляції за 1997 р. становив 10,1 %, а протягом І півріччя 1998 р. набував значень, наведених у таблиці 1.

Динаміка цін у цей період відбиває тенденцію поступової стабілізації, що зумовлена такими позитивними й негативними факторами:

— значним розміром дефіци­ту зведеного бюджету, що покри­вається за рахунок зростання дер­жавного боргу;

— збільшенням ставок про­центів по внутрішніх та зовніш­ніх державних позиках;

— збереженням значного рів­ня заборгованості щодо заробіт­ної плати та інших соціальних виплат;

— перевищенням загальних доходів населення над витратами у II півріччі 1997 р.;

— зниженням курсу націо­нальної грошової одиниці по відношенню до іноземних валют;

— збільшенням дисконтної ставки НБУ;

— змінами в порядку резервування банками залучених коштів;

— підвищенням плати за використання бюджетних коштів. Значні розміри дефіциту державного бюджету України в останні роки обґрунтовуються, як правило, скрутним економічним становищем держави, зростанням цін, падінням обсягів виробництва й ВВП, ухи­лянням від сплати податків тощо. Проте всі зазначені негаразди є не причиною, а значною мірою наслідками сучасної бюджет­ної політики держави.

Розмір дефіциту при плануванні й виконанні державного бюджету визначальною мірою залежить від політичної волі держави, і вплив об'єктивних внутрішніх або зовнішніх обставин на бюд­жетний процес не є вирішальним. Так, якщо в роки першої світової війни в Росії у 1915—1916 рр. витрати державного бюджету покрива­лися прибутками лише на одну чверть, у 1917 р. — на 20 %, а кількість паперових грошей в обігу лише за три роки зросла в 14 разів, то під час другої світової війни, значно більш руйнівної для економіки Радянсько­го Союзу, у 1942 р. дефіцит державного бюджету становив 10 %, у 1943 р.— 7 %, а 1944 р. взагалі був бездефіцитним. Грошова маса за цей період зросла лише у 2,4 разу.

Виконання державного бюджету 1997 р. характеризується пара­метрами, наведеними в таблиці 2.

Виконання зведеного державного бюджету (що має у своєму складі міс­цеві) мало такі кінцеві результати:

доходи—27,1 млрд. грн. (29,3 % ВВП); витрати — 33,3 млрд. грн. (36,1 % ВВП); дефіцит—6,2 млрд. грн. (6,7 % ВВП).

Отже, зведений державний бюджет 1997 р. цілком коректним буде назва­ти невиконаним. На покриття його де­фіциту протягом 1997 р. державою бу­ло залучено 4,9 млрд. грн. внутрішніх та 1,5 млрд. грн. зовнішніх позик.

Ціна зовнішніх позик іноді пере­вищувала 16 % річних (сума даної позики становила 750 млн. DМ). Для порівняння: уряд Німеччини отримує в разі необхідності кредити під 4—5 % річних, що свідчить про висо­кий рівень його платоспроможності та найвищий ступінь довіри до нього інвесторів.

Такий високий рівень попиту України на іноземні кредити (практич­на готовність залучати кошти за будь-яку ціну на будь-яких умовах) зумовив присвоєння Україні міжнародним агентством МООDY’S до­сить низького кредитного рейтингу В2. Літера «В» з цифрою від 1 до З характеризує той чи інший ступінь спекулятивності інвестицій у краї­ну. Іншими словами, це означає, що до країни надходять незначні суми короткострокових, так званих «ризикових», отже, саме спекулятив­них інвестицій з високим рівнем доходності в зв'язку з тим, що «великі» інвестори не довіряють урядові даної країни й низько оцінюють її дов­гостроковий економічний потенціал.

Що ж до внутрішніх позик, то їх ціна у І півріччі 1998 р. була ще більшою.

Використання внутрішніх і зовнішніх державних позик для покрит­тя дефіциту державного бюджету є більш «ринковим» інструментом, ніж додаткова грошово-кредитна емісія, проте використання його протя­гом тривалого періоду в разі збереження незмінними всіх інших пара­метрів економічної системи (тобто без зростання ВВП, рівня податко­вих надходжень, інвестицій тощо) призводить лише до механічного стримування грошової маси й сукупного платоспроможного попиту в певних межах, перетворюючи відкриту інфляцію на відкладену. Ціна державних коштів в умо­вах незмінних параметрів бюдже­ту (основа доходної частини — ПДВ, який у своєму теперішньо­му вигляді робить неконкуренто­спроможними українські товари й обмежує попит на них) цілком за­кономірно стабільно зростає, ут­ворюючи певну фінансову пірамі­ду на державному рівні.

Таким чином, внутрішні й зовнішні позики не можна роз­глядати як панацею у бюджетній та антиінфляційній політиці дер­жави. Внутрішній і зовнішній борг України швидко зростає, його обслуговування стає окремою вагомою статтею бюджетних ви­трат. Закон «Про державний бюджет України на 1998 рік» ви­значає:

— доходи — 21,101 млрд. грн.;

— витрати — 24,482 млрд. грн., в тому числі обслуговуван­ня державного боргу — 2,885 млрд. грн.

Для порівняння: бюджет 1998 р. передбачає витрати на:

— соціальний захист — 1,985 млрд. грн.;

— національну оборону — 1,678 млрд. грн.;

— правоохоронну діяль­ність— 1,652 млрд. грн.;

— освіту— 1,566 млрд. грн.;

— охорону здоров'я — 0,704 млрд. грн.;

— фундаментальні дослідження — 0,541 млрд. грн.;

— культуру й мистецтво — 0,159 млрд. грн.;

— фізкультуру й спорт — 0,067 млрд. грн.

Іншими словами, обслуговування зовнішнього і внутрішнього дер­жавного боргу в 1998 р. згідно з оптимістичними прогнозами (тобто в разі виконання бюджету) становитиме 11,8 % всіх витрат. Це більше, ніж витрати на освіту, охорону здоров'я, науку й спорт разом узяті.

Цей же закон передбачає до кінця року такі параметри державного боргу: зовнішній —5,85 млрд. грн., внутрішній — 16,96 млрд. грн. Це — 22,81 млрд. грн., що більше, ніж державні доходи бюджету 1998 р.

Таким чином, до кінця поточного року Україна матиме борг, оформ­лений у вигляді позик (без урахування поточної заборгованості по зар­платах, пенсіях тощо), який перевищує річні доходи бюджету. Обслуговування й сплата цього боргу в найближчі роки буде найвагомішою статтею витрат державного бюджету і визначальним фактором інфляції.

Деформації на бюджетному рівні зумовили збереження на початку 1998 р. значного рівня заборгованості щодо заробітної плати та інших соціальних виплат (див. табл., 3). З одного боку, несвоєчасні виплати заробітної плати, штучно обме­жуючи сукупний попит в економіці, в короткостроковому періоді пози­тивно впливають на загальний рі­вень цін, стримуючи інфляцію «попиту», проте з другого боку, в довгостроковому періоді, стри­муючи збут товарів, вони вкрай негативно впливають на вироб­ництво, знижують ВВП та зумов­люють інфляцію «витрат» за ра­хунок подорожчання одиниці про­дукції, що її виробляють в умо­вах зниження обсягу виробництва (ефект масштабу виробництва).

Незважаючи на збереження значних обсягів заборгованості щодо заробітної плати, її серед­ній рівень по країні протягом 1997 р. і в І кварталі 1998 р. по­вільно зростав, а сукупні доходи населення пере­вищували витрати.

При цьому додатне сальдо між доходами і витратами насе­лення за другу половину 1997 р. (близько 1 млрд. грн.) направ­лялося переважно на купівлю іноземної валюти (різниця між проданою й купленою валютою теж дорівнює приблизно 1 млрд. грн.). Що ж до заощаджень та інвестицій у національну еконо­міку (купівля цінних паперів), то їх сума порівняно з вкладеннями в іноземну валюту становить лише 12% (563 та 4690млн. грн., відповідно).

Традиційно високий попит на іноземну валюту як основний засіб заощадження разом з іншими негативними факторами (напружений графік зовнішніх платежів по державних позиках, відплив нерезидентів з ринку ОВДП) зумовив зниження курсу гривні по відношенню до іно­земних валют у І півріччі 1998 р. з 1,8990 гри. за долар США на 1 січня 1998 р. до 2,0662 гри. на 1 липня 1998 р., що становить 9 %.

Зниження валютного курсу гривні призводить до багатьох негатив­них наслідків, головними серед яких, на мій погляд, є:

— зростання оптових і роздрібних цін товарів, що імпортуються;

— підвищення цін на послуги, що зафіксовані у так званих «умов­них одиницях» — квитки на міжнародні пасажирські рейси й тарифи на вантажні перевезення, послуги зв'язку тощо;

— тенденція відпливу іноземних інвесторів з ринку цінних паперів держави та юридичних осіб (ця тенденція є як наслідком, так і однією з причин зниження валютного курсу гривні).

Наступним інфляційним фактором (фактором подвійної дії, що впливає на інфляцію, як провокуючи, так і стримуючи) є регулювання дисконтної ставки НБУ. Протягом перших семи місяців 1998 р. дисконт­на ставка змінювалася п'ять разів: 6 лютого — з 35 до 44 %; 18 берез­ня — до 41 %; 21 травня — до 45 %; 29 травня — до 51%; 7 липня— до 82 %.

З одного боку, підвищення дисконтної ставки в короткостроковому інтервалі дало змогу дещо стримати відплив спекулятивного іноземного капіталу з ринку ОВДП, що спостерігалося наприкінці 1997 р. Це пози­тивно (знову ж — в короткостроковому інтервалі) вплинуло на стан виконання державного бюджету.

З іншого боку, таке підвищення зумовило зростання ставок по кре­дитах юридичних осіб, що відшкодовуються підприємствами або через підвищення цін, або затримками заробітної плати персоналу, або будь-яким іншим шляхом, але завжди за рахунок суспільства.

Таким чином, тільки планування й виконання державного бюджету на бездефіцитній основі може створити передумови для зниження тем­пів інфляції у довгостроковій перспективі.

5. ОСНОВНІ ПРИЧИНИ І ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ ДЕФІЦИТУ БЮДЖЕТУ В УКРАЇНІ

Як відзначалося, бюджетний процес в Україні характеризується стійким дефіцитом бюджету. У цьому зв'язку важливо насамперед встановити основні причини дефіциту бюджету в Україні і визначити конкретні напрямки його подолання.

Варто підкреслити, що дефіцит бюджету в Україні має свої особливості, викликані специфікою переходу до ринкових методів господарювання.

Однієї з найбільш істотних причин є розірвання господарсько-економічних зв'язків країн, що входять у СНД. Як відомо, наслідком розірвання економічного простору явилася структурна деформація економіки України, стійке падіння обсягів виробництва у всіх галузях народного господарства. Так, у 1994 р. економічний спад виробництва досяг високих цифр: промислове виробництво скоротилося в порівнянні з 1990 р. більш, ніж у 2 разу. За 1994 р. обсяг виробництва зменшився на 28%, у тому числі виробництво непродовольчих споживчих товарів - на 40,4%.

Закономірним результатом структурної деформації, скорочення обсягів виробництва послужило зниження національного доходу країни, що є матеріальною основою формування дохідної частини бюджету. В Україні за 1991-1993 р. національний доход, розрахований у незмінних цінах, знизився на 42%.

До однієї з причин дефіциту бюджету варто віднести зростання цін і високі темпи інфляції. Оптові ціни на промислову продукцію зросли в 2,1 разу.

Найважливішою причиною дефіциту бюджету в Україні є також розлад фінансово-кредитної системи, викликаний виходом із рублевої зони і відсутність стійкої національної грошової одиниці. Сюди ж варто віднести зростання внутрішнього і зовнішнього боргу держави.

Дефіцит бюджету багато в чому пов'язаний із проведенням донедавна в Україні податкової політики. Так, зокрема, жорсткість податкової політики і збільшення податкових ставок у 1992-1994 р. не дало очікуваних результатів і не призвело до збільшення податкових надходжень у бюджет (у розрахунку на одиницю валового внутрішнього продукту). Суб'єкти оподатковування на жорсткість податкових ставок відреагували переходом до бартерних операцій, ухиленням від сплати податків, переливом одержуваних прибутків за межі України.

Розглядаючи причини дефіциту бюджету, варто зазначити, що донедавна була надмірно збільшена видаткова частина бюджету. Її збільшення відбувалося за рахунок дотацій, наданих державою таким галузям, як металургійна, енергетична, вугільна; шляхом поповнення за рахунок бюджету ряду матеріальних резервів і запасів на покриття зростаючих цін на енергоносії; за допомогою збільшення заробітної плати робітників матеріального виробництва, не підкріпленого зростанням продуктивності праці в цих галузях і ін.

У теоретичному аспекті можна виділити чотирьох основних напрямку подолання дефіциту бюджету:

- збільшення дохідної частини бюджету;

- скорочення видаткової частини бюджету;

- здійснення внутрішніх і зовнішніх позик;

- проведення грошової і кредитної емісії.

Стосовно до економічної ситуації в Україні в даний час прийнятні всі чотири відзначених напрямки.

Перший напрямок - збільшення дохідної частини бюджету може бути пов'язане з проведенням оптимальної податкової політика, що стимулює виробників до розвитку виробництва і збільшенню його обсягів, що послужить передумовою збільшення національного доходу. Сюди ж варто віднести проведення реформи заробітної плати, збільшення прибутків основної частини населення, що щиро пов'язано з підвищенням зацікавленості виробників у збільшенні випуску продукції, а також із підвищенням платоспроможного попиту населення, і, як слідство, збільшенням обсягів виробництва.

Другий напрямок - скорочення видатків державного бюджету. Сюди насамперед треба віднести скорочення видатків на народне господарство, скорочення до мінімуму участі держави у виробничих інвестиціях. Виняток повинні складати окремі об'єкти інфраструктури, пріоритетні напрямки в структурі промислового виробництва, охорона навколишнього середовища, включаючи видатки, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Видатки ж, пов'язані з проведенням інноваційної політики, із подальшим розвитком виробництва повинні бути покладені переважно на самі підприємства, що на ці цілі можуть використовувати частину амортизаційних відрахувань, частину прибутку, а також частину дивідендів і прибутку від операцій із цінними паперами, банківські кредити.

На сучасному етапі скорочення дохідної частини бюджету зв'язується зі скороченням військових видатків на оборону за рахунок встановлення оптимальної чисельності військових і скорочення закупівель військової техніки, тимчасовим скороченням видатків на соціально-культурні заходи (просвітництво, охорона здоров'я і т.д.).

Скорочення видаткової частини бюджету може бути досягнуто за рахунок зменшення усіх видів дотацій, субвенцій. Мова йде насамперед про скорочення дотацій підприємствам-виробникам і передачі дотацій споживачам.

Третій напрямок скорочення дефіциту бюджету - здійснення внутрішніх і зовнішніх позик, тобто пошук джерел фінансування сформованого дефіциту.

Слід зазначити, що проблема подолання дефіциту бюджету в Україні є однієї з найбільше важливих і спірних фінансових проблем. При її обговоренні нерідко розглядають досвід закордонних країн, економіка яких функціонує нормально і при 5-, і при 10-процентному рівнях бюджетного дефіциту стосовно валового внутрішнього продукту. Проте при цьому варто брати до уваги, які джерела фінансування дефіциту бюджету в цих країнах, оскільки саме вибір джерел фінансування бюджетного дефіциту, а не його розмір самий по собі має принципове значення для нормального функціонування економіки.

Бюджетний дефіцит може фінансуватися за рахунок трьох джерел: внутрішніх і зовнішніх позик, грошово-кредитної емісії.

У випадку фінансування дефіциту бюджету за рахунок внутрішніх позик і випуску урядових цінних паперів, кількість товарів і послуг у народному господарстві залишається незмінним і наслідки такої заборгованості залежать від економічної кон'юнктури і стану ринку праці і ринку капіталу. При наявності в населення вільних коштів і недостатності попиту на капітал із боку приватного сектора, високому рівні схованого безробіття, збільшення державних видатків, що фінансується за рахунок внутрішніх позик є чинником, що сприяє економічному розвитку країни. У випадку, якщо уряд України має можливість поширити серед населення і підприємств урядові цінні папери в розмірах, достатніх для покриття бюджетного дефіциту, це означає, що збільшення державних видатків відбувається за рахунок скорочення особистого споживання. Такий перерозподіл напрямків використання валового продукту є кращим і не подає небезпеки для економічного положення країни. Проте результати емпіричних досліджень учених показують, що в Україні зберігається низька еластичність заощаджень по процентних ставках, а, отже, існує низька можливість збільшення добровільних заощаджень населення при бюджетному дефіциті. У 1995 р. для покриття дефіциту бюджету України передбачається випустити урядові цінні папери на суму 17,5 трлн. крб.

Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх позик означає поява можливості здійснення додаткових державних видатків без обмеження поточного споживання і реальної інвестиційної діяльності приватного сектора. Водночас повернення боргу і його обслуговування будуть відбуватися за рахунок майбутнього виробництва, а це зажадає в майбутньому відповідного збільшення імпортованих товарів і послуг. Важливо при цьому мати на увазі, що при кредитному фінансуванні державних видатків відбувається перерозподіл у часі фінансових витрат, частина з яких прийдеться відшкодовувати майбутнім поколінням. Це навантаження можна перекладати лише в тому випадку, коли мова йде про видатки, ефект від який наступить через визначений інтервал часу. «До таких видатків варто віднести, насамперед, безпосередньо рентабельні інвестиції, а також інвестиції в області інфраструктури, що у силу своєї народногосподарської продуктивності дозволяють одержувати в майбутньому більш високі прибутки».

В Україні 90% дефіциту бюджету покривалося за рахунок емісії Національного банку України. У 1995 р. кредити НБУ повинні скласти 182,4 трлн. крб., або 55% дефіциту бюджету.

Відомо, що збільшення бюджетного дефіциту в основному означає (включаючи одержання кредитів Національного банку України) його емісійне фінансування, і, як слідство цього, зростання інфляції. Оцінка темпів інфляції може бути отримана, як показують дослідження вчених, із двох математичних співвідношень.

Перше - описує зміна розмірів державного боргу і платежів по його обслуговуванню, друге - зміна обсягу грошової маси в залежності від темпів зростання валового внутрішнього продукту і темпів зростання інфляції.

Δ D=D₀ (r-q)+p-ΔH (1)

ΔH=(π+q)/V (2)

де D - розмір державного боргу до початку аналізованого періоду стосовно валового внутрішнього продукту;

r - процентна ставка в реальному вираженні;

q - темп зростання валового внутрішнього продукту в реальному вираженні;

р - базовий дефіцит бюджету в % (без урахування процентних платежів) стосовно валового внутрішнього продукту;

ΔH - зміна обсягу грошової маси в % до валового внутрішнього продукту;

π - темп інфляції;

V - швидкість обертання грошової маси. Виходячи з тих умов, що 1) - після досягнення верхньої межі державної заборгованості ( D_max ) , її приріст дорівнює нулю (Δ D =0) , і 2) - бюджетний дефіцит може фінансуватися тільки за рахунок грошової емісії, співвідношення (1) можна перетворити в такий спосіб:

Підставивши в ліву частину рівняння (3) ΔH із рівняння (2), отримаємо

( π +q)/V = D_max (r-q)+p ; (3)

Отже

( π + q )= V [ D_max ( r - q )+ p ] (4)

Перенесемо q в праву частину рівняння (4) і одержимо

π =V [ D_max (r-q)+p ]- q (5)

Таким чином, на основі рівняння (5) можуть виконуватися різноманітні розрахунки темпів інфляції ( π ) , обумовлені емісійним фінансуванням бюджетного дефіциту.

Важливо підкреслити, що ученими встановлена математична залежність між дефіцитом бюджету і таких макроекономічних показників розвитку економіки України, як обсяг грошової маси й ефективної ставки рефінансування Національного банку України.

Ця залежність виражається в такий спосіб

М3( t )=0,09 - 0,41 –МЗ (t -1 ) + 0,52 DB(t) - 0,02 i(t)

М3(1) - темп зростання грошової маси в поточному періоді, %;

М3( t -1) - темп зростання грошової маси в попередньому періоді, %;

DB - зростання бюджетного дефіциту, вираженого у відсотках від валового внутрішнього продукту, %;

i ( t ) - ставка рефінансування Національного банку України.

Як очевидно з приведеної залежності, серед таких чинників, як дефіцит бюджету і ставка рефінансування НБУ, найбільший вплив на темпи зростання грошової маси робить дефіцит бюджету, що має коефіцієнт регресії 0,52, і, по розрахунках учених, найбільше значення t - статистики.