ЗМІСТ:
ВСТУП
Розділ І
Запобіжний захід. Мета і підстави його застосування.
Розділ ІІ
Природа та сутність застави, як запобіжного заходу. Проблеми застосування в юридичній практиці.
Висновок
Список використаної літератури
ВСТУП
Метою дослідження курсової роботи є висвітлення, систематизація та вивчення проблем застосування застави, як міри запобіжного заходу в судово-слідчій практиці. Показати її природу та сутність і основні ключові моменти її застосування на прикладі аналізу практики.
Застава не означає “куплений” суд! Внесення застави не дає права розмовляти зі слідчим нерозважливо і давити на нього, докоряючи цією самою заставою. Скривджений таким хамським відношенням слідчий доможеться зміни запобіжного заходу. Застава завжди вноситься в депозит суду, якому за Законом підсудна ця кримінальна справа поза залежністю від того, хто застосували цей запобіжний захід - наслідок, чи прокуратура суд. Гроші вносяться наявними чи безготівковими (“безналом” зручніше, щоб уникнути у випадку реально великої застави випадкової крадіжки із суду, - коштів на зміст судів не вистачає, і багато будинків не обладнані сигналізацією), іноді суди приймають як заставу цінності на встановлену суму. Якщо обвинувачують у розкраданні, приміром, партії ювелірних виробів, простежите за тим, щоб не представити як заставу те, що відразу може перейти в розряд “речовинних доказів”.
Розділ І
Запобіжний захід. Мета і підстави його застосування
У будь-якому випадку запобіжний захід є істотне обмеження Ваших прав і воль, а без достатніх на те основ - порушення Конституції України. За Законом і по внутрішніх інструкціях Правоохоронної Системи цього ж правила діють і у відношенні підозрюваного, однак до нього застосовується запобіжний захід тільки у виняткових випадках, обумовлених “достатніми підставами”.[1]
На практиці співробітники ОВС не роблять розходжень між обвинувачуваним і підозрюваної, тому і ми не будемо проводити чітких розходжень.
Серед заходів процесуального примусу, які застосовуються при провадженні у кримінальних справах, запобіжні заходи законодавець виділяє як окрему главу, бо вони істотно обмежують свободу обвинуваченого чи підозрюваного.
Відповідно до закону за наявності достатніх підстав вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, скриється від слідства й суду, або перешкодить встановленні істини у кримінальній справі, займатиметься злочинною діяльністю, а також для забезпечення виконання вироку, орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд вправі застосувати щодо обвинуваченного один із запобіжних заходів (ч.1 ст.148, ч.2 ст. 274, 343 КПК України).
Підставою для застосування запобіжнного заходу є наявні в кримінальній справі докази, які вказують на те, що обвинуваченний може ухилитися від слідства й суду або виконання вироку, перешкодити встановленню істини чи займатиметься злочинною діяльністю. Питання про наявність достатніх підстав для застосування запобіжного заходу в кожному конкретному випадку вирішується особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором і судом з урахуванням даних про те, що обвинувачений не має постійного місця проживання чи постійних занять, що він будь-яким чином схиляє свідків чи потерпілих до відмови від показань чи дачі неправдивих показань, намагається знищити документи, предмети, які можуть бути речовими доказами, замислив чи готує новий злочин. Закон передбачає, що вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу, належить врахувати також тяжкість вчиненого злочину, особу обвинуваченого, його вік, стан здоров‘я, сімейний стан (ст.150 КПК України).[2]
Метою
застосування запобіжного заходу є перешкодити обвинуваченому скритися від слідства й суду, заважати встановленню істини у справі, займатися злочинною діяльністю або ухилятися від виконання вироку, тобто забезпечити обвинуваченого за органами розслідування й суду, та його належну поведінку.
Запобіжного заходу можуть застосовуватися судом, прокурором, слідчим, дознавачем лише в тому випадку, коли зібрані по кримінальній справі матеріали дають достатні підстави думати, що підозрюваний чи обвинувачуваний можуть:
· сховатися від органа, що веде карний процес;
· перешкодити чи розслідуванню розгляду справи судом, у тому числі, шляхом: надання незаконного впливу на осіб, що беруть участь у карному судочинстві; чи приховання фальсифікації матеріалів, що мають значення для справи; неявки по викликах органа, що веде карний процес, без поважних причин;
· зробити заборонене карним законом діяння;
· ухилитися від покладання кримінальної відповідальності і несення призначеного покарання;
· протидіяти виконанню вироку суду.
2. Арешт і альтернативні йому запобіжного заходу можуть застосовуватися тільки до обвинувачуваного:
· у здійсненні злочину, за здійснення якого може бути призначене покарання у виді позбавлення волі на термін понад один рік;
· у здійсненні злочину, за здійснення якого може бути призначене покарання у виді позбавлення волі на менший термін - у випадках, коли судом установлені факти здійснення обвинувачуваним зазначених у частині першої дійсної статті дій, для запобігання яких можуть застосовуватися запобіжного заходу.
3. Передача під нагляд поліції може застосовуватися тільки до підозрюваного чи обвинувачуваний, котрим приписується здійснення злочину, за здійснення якого може бути призначене покарання у виді позбавлення волі.
4. При дозволі питання про необхідність застосування запобіжних заходів і виборі з них підметів застосуванню до конкретного підозрюваного чи обвинувачуваного, суд, прокурор, слідчий, дознавач враховують:
· вага і характер приписуваного діяння;
· особистість підозрюваного чи обвинувачуваного;
· їхній вік і стан здоров'я;
· рід їхніх занять;
· їхній родиний стан і наявність утриманців;
· їхнє майнове положення;
· наявність у них постійного місця проживання;
· інші істотні обставини.
5. При відсутності необхідності в обранні запобіжного заходу в підозрюваного й обвинувачуваних відбирається письмове зобов'язання бути по викликах дознавач, слідчого, прокурора, суду і повідомляти їм про зміну місця проживання.
Таким чином слід розрізняти підстави і мету застосування запобіжного заходу, а також обставини, які враховуються при цьому.
Застосувати запобіжний захід при наявності для цього достатніх підстав – це право, а не обов‘язок слідчого органу дізнання, прокурора чи суду і судді. Якщо немаж підстав для застосування запобіжного заходу, від обвинуваченого відбирається письмове зобов‘язання про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування, а також про те, що він з‘явиться до слідчого або суду, за їх викликом (ч.3 ст. 148 КПК України). Це зобов’язання не є запобіжним заходом, і його не слід плутати з підпискою про невиїзд (ст. 151 КПК України). При порушенні цього зобов‘язання до обвинуваченого можуть бути застосований привід або запобіжний захід.
Як правило запобіжний захід застосовується до обвинуваченого. Проте у виняткових випадках він може бути застосований щодо підозрюваного. В цьому разі обвинувачення повинно бути пред’явлено йому не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред’явлене, запобіжний захід скасовується (ч.4 ст.148 КПК України). Можливості відібрання від підозрюваного зобов’язання про явку КПК не передбачає.
Запобіжного заходу застосовуються відповідно до постанови прокурора, слідчого, дознавача чи по постанові суду. Рішення органа, що веде карний процес, про застосування запобіжного заходу повинне бути мотивованим, містити вказівка на злочин, приписуваний підозрюваному чи обвинувачуваний, і обґрунтування необхідності обрання відповідної запобіжного заходу з посиланнями на відповідні докази.
2. Арешт, домашній арешт, застава, звільнення з посади можуть застосовуватися тільки за рішенням суду, прийнятому як по представленню прокурора, так і, при розгляді кримінальної чи справи матеріалу судом, по його власній ініціативі. Домашній арешт і заставу можуть також застосовуватися судом замість арешту по представленню чи слідчого клопотанню сторони захисту.
3. Орган, що веде карний процес, повідомляє своє рішення про застосування запобіжного заходу підозрюваному й обвинувачуваний і вручає їм його копію негайно по його оголошенні
Таким чином можна зробити висновок, що під запобіжними заходами в кримінальному процесі розуміють сукупність заходів процесуального примусу, яка застосовується органами дізнання, слідчими, прокурорами і судами до обвинувачених, а у виняткових випадках до підозрюваних з метою перешкодити їм скритися від суду або слідств, заважати встановленні істини в кримінальній справі, займатися злочинною діяльністю, ухилитися від виконання вироку.
Розділ ІІ
Природа та сутність застави, як запобіжного заходу. Проблеми застосування в юридичній практиці.
Застава полягає у внесенні на депозит органу попереднього розслідування або суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, іншими, фізичними чи юридичними особами грошей, або передачі їм інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки, виконання забов‘язаня не відлучатися з місця постійного проживання або тимчасового знаходження без дозволу слідчого або суду, явки за викликом до органу розслідування і суду особи, щодо якої застосовано цей запобіжний захід (ч.1 ст. 1541 КПК України).
Цей запобіжний захід застосовується тільки із санкції прокурора.
Щодо особи, яка знаходиться під вартою, до направлення справи до суду застава може бути обрана лише з дозволу прокурора, який дав санкцію на арешт, а після надходження справи до суду – судом.
Розмір застави встановлюється з урахуванням обставин справи органом, який застосував цей захід, але він не може бути меншим:
1) щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років – 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (тобто 17 000 гривень);
2) Щодо особи, обвинуваченої у вчиненні іншого тяжкого злочину чи раніше судимої - 500 таких мінімумів (тобто 8500 гривень).
У всіх випадках розмір застави не може бути менший від розміру цивільного позову, обґрунтованого достатніми доказами, бо застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень (ч.2,7 ст. 1541 КПК України)
При внесенні застави підозрюваному, обвинуваченому, підсудному роз‘яснюється його обов‘язки та наслідки їх невиконання, а заставодавцю – у вчиненні якого злочину підозрюється чи обвинувачується особа, щодо якої застосовано запобіжний захід застава, і що в разі невиконання нею своїх обов‘язків застава буде звернена в доход держави. Заставодавець може відмовитися від узятих на себе зобов’язань до виникнення підстав для такого звернення. У цьому випадку він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного до органу розслідування чи суду для заміни йому запобіжного заходу на інший. Застава повертається лише після обрання нового запобіжного заходу.
Питання про звернення застави в доход держави, якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний порушує взяті на себе зобов‘язання, вирішується судом в судовому засіданні. В судове засідання викликається заставодавець для дачі пояснень, але його неявка без поважних причин не буде перешкоджати розгляду цього питання.
Питання про повернення застави заставодавцю вирішується судом при розгляді справи (ч.7 ст. 1541 КПК України).
Застава є проміжним запобіжним заходом між підпискою про невиїзд, яка в деяких випадках може бути не ефективною, і взяттям під варту, коли без нього можна обійтися. Звичайно, тут з‘являється можливість для заможних людей “відкупитися” від арешту, внісши заставу, а також до появи лихварів, які будуть робити бізнес, позичаючи під великі відсотки гроші незаможним для внесення застави або самі вносячи її, як заставодавці і ставлячи таким чином цих незаможних людей у залежність від себе, з наступним "вибиванням" з них грошей з відсотками, або втягнення їх у злочинну діяльність для “відробітку” позиченого, або інші незаконні дії.
Сума застави визначається органом, що обрав даний запобіжний захід, з урахуванням характеру зробленого злочину, особистості обвинувачуваного, матеріального становища заставника і т.д.
В основі розглянутій мері припинення лежить як і єкономічна зацікавленість у збереженні золотовій маси, так і моральна обов’язковість обвинувачуваного (підозрюваного) перед особами й організаціями внісшими заставу.
Розглядаючи історичний аспект даної проблеми застосування мір запобіжних заходів в кримінальному процесі на практиці, те важливо відзначити, що даний запобіжний захід мав досить широке поширення в період непа, коли заставниками були представники різних соціальних прошарків суспільства, що мали можливість і кошту для внесення застави.
Деякі вважають, що застосування запобіжного заходу застави – це недоцільно, тобто укладає в собі занадто слабку основу, - в основному єкономічну, що ставали некоректними, скажемо у випадку, якщо людина заможня і може “відкупитися” від правосуддя. Негативне відношення до можливості законодавчого існуванню застави вважається неправильним. Її застосування можливо в тих випадках, коли по обставинах справи немає необхідності у висновку обвинувачуваного (підозрюваного) під варту, а залишати його під підпискою про невиїзд, чи інною запобіжним заходом бути всеже недостатнім для забезпечення його належного поводження, у тому числі і для невідхилення від слідчих, прокурорських і судових органів. До того ж необхідно врахувати, що в особі заставника можуть виступати як будь-яка фізична особа, так і організації, установи й ін.
Аналіз практики показує, що застава, як запобіжний захід, обирається часто при здійсненні злочинів проти особистої власності (крадіжках, грабежах, знищеннях і ушкодження майна), зловживанням чи владою службовим становищем і до деякої міри при здійсненні злочинів проти особистості.
У деяких випадках навіть неупереджений суддя схильний залишити ув'язненого під стражою, не довіряючи його словам (а тому не застосовуючи підписки про невиїзд) і не зважуючись замінити арешт заставою з побоювання, що він не буде внесений по звільненні обвинувачуваного (підозрюваного) з-під варти. На практиці випробуваний наступний варіант дій:
а) обвинувачуваний (підозрюваний) виражає готовність внести застава і вказує його приблизні розміри, виходячи з ваги обвинувачення, свого майнового положення і можливостей своїх "спонсорів"-заставників;
б) суддя виносить попереднє рішення про принципову можливість звільнити обвинувачуваного (підозрюваного) з-під варти за умови, що їм чи за нього у визначений термін буде внесена застава у встановленої суддею сумі, і відкладає засідання на 2-3 дня;
в) заставник (фірма, де працює арештований, його родичі, що діє від його імені адвокат) вносить обумовлену суму в депозит суду;
г) у відновленому судовому засіданні суддя приймає документи, що підтверджують внесення застави, прилучає їх до матеріалів судового виробництва, виносить постанову про звільнення обвинувачуваного (підозрюваного) з-під варти і видає заставнику копію протоколу про прийняття застави.
Одночасно зі звільненням особи з-під варти суддя вправі обрати у відношенні обвинувачуваного (підозрюваного) будь-який інший запобіжний захід, що, як правило, і робиться. Звичайно обирається підписка про невиїзд чи, у три рази рідше, застава.
Навіть внесши заставу, підсудний (підозрюваний) не можете бути упевненим, що запобіжний захід йому не змінять на арешт. Застава переважно застосовувати в тому випадку, коли підсудний знає, як саме на волі він доможетеся припинення справи по підставах, що реабілітують.
Хоча якщо у підсудного є гроші для внесення застави, то він знайде кошти, щоб проконсультуватися з грамотним юристом.
Практика свідчить, що переважно і застава, і поручительство застосовуються рідко. І закінчується це найчастіше тим, що ми потім не можемо знайти підслідного. Гроші, внесені як заставу, йдуть у доход держави. Однак це ніяк не може компенсувати збиток, нанесений злочином. Розслідування по кримінальній справі провадитися не може, правосуддя не відбувається, злочинець залишається безкарним. Може бути з погляду матеріальної економії це і було б виправдано: не треба витрачатися на зміст арештованого в ІТТ. Але з погляду законності і правосуддя сума застави і збиток від злочину не порівнянні.
У цієї проблеми є й інша сторона. У нашій країні ще дуже не багато багатих людей, у яких реально є кошту для того, щоб внести застава в такій сумі, що якось істотно стримувала б підслідного від бажання сховатися від наслідку і суду. Суми застави, що реально може внести велика частина громадян настільки незначні, що не приходиться всерйоз говорити про мерю припинення. У практиці найбільша сума застави складала 4 млн. гривень.
Злочинні угруповання, ті, кого прийняте називати бандитами, можуть внести великі суми як заставу. Але для них це скоріше щось начебто відступного, а зовсім не гарантія участі обвинувачуваного у виробництві по кримінальній справі.
Тут слід також зазначити і те, що наші громадяни, що ніколи не мали скільки-небудь значної власності, не звикли цінувати неї, не бояться утратити своє майно, якого в них фактично і немає. А щось схоже на волю російські громадяни мали. Її вони бояться втратити. Тому повинно пройти ще багато часу, поки російські громадяни будуть цінувати свою власність настільки, що погроза втрати навіть її частини буде деякою гарантією їх правослухняного поводження. Тільки при цьому умові застава буде ефективною заміною утриманню під вартою. Поки перспектива утратити волю утримує обвинувачуваних від утеч від наслідку надійніше.
Для застосування застави в даний час є й організаційні труднощі. Заставні суми повинні десь зберігатися. Сьогодні банки не мають права пускати ці гроші в оборот, тому вони не зацікавлені зберігати їх у себе на рахунках. Якщо зберігати ці гроші в банківських осередках, то за них потрібно платити. Ні в органів наслідку, ні в прокуратури грошей на це немає. Через якийсь час, можливо, усі ці питання будуть урегульовані.[3]
Про прийняття застави складається протокол, копія якого вручається заставнику. Сума застави визначається органом, що обрав даний запобіжний захід , відповідно до обставин справи. При внесенні застави заставник повинний бути поставлений у популярність про сутність справи, по якому обрана даний запобіжний захід. У випадку відхилення обвинувачуваного, підозрюваного від явки по викликах особи, що робить дізнання, слідчого, прокурора, судна, внесений заставу звертається в доход держави визначенням суду, винесеним у порядку, передбаченим ст. 154 КПК.
Розглянемо, як практично застосовується застава як запобіжний захід. Для цього наведемо приклад заяви про заставу:
Заява про заставу
У ____________ районний (міський)
суд _______________________ області
(краю, республіки)
від ________________________________
(ф., і., о., найменування
___________________________________
організації, адреса)
По чинному законодавству застава як запобіжний захід, застосовувана при виробництві по кримінальній справі, складається в грошах чи цінностях, внесених на депозит суду обвинувачуваною, підозрюваною або іншою особою чи організацією для забезпечення явки обвинувачуваного, підозрюваного по викликах особи, що робить дізнання, слідчого, прокурора, судна (ст. 154-1 КПК України). У відношенні предмета застави сказано ще тільки те, що сума застави визначається органом, що обрав даний запобіжний захід, відповідно до обставин справи. Інші властивості предмета застави ні в діючому, ні в передбачуваному законодавстві не урегульовані.
Окремі сторони, що характеризують предмет застави, знайшли відображення в дослідженнях, присвячених теорії і практиці застосування даного запобіжного заходу. Зокрема, докладно вивчене питання про те, чи можуть складати предмет застави тільки гроші і недобірні види іншого коштовного рухомого майна чи ж і різна нерухомість, (у т.ч. будівлі), а також іноземна валюта. Висловлено обґрунтовані судження про нормативні підстави і методику визначення розміру коштів, внесених як заставу.
Випливає, однак, відзначити, що практично без уваги залишилося питання про походження чи грошей інших цінностей, внесених як заставу. На це питання відсутня відповідь в чинному законодавстві, немає і досить переконливих суджень по ньому й у юридичній літературі. Тим часом він представляється дуже важливим. Його довільне рішення може не тільки створити умови для використання як заставу "брудних" грошей, але послужити своєрідною формою їхнього відмивання. Таке явище не може бути терпимим, оскільки створює сприятливий ґрунт для легалізації (відмивання) коштів і іншого майна, придбаних незаконним шляхом, що вже саме є злочином, за яке в статтях КК України передбачена відповідальність. Це тим більше важливо, оскільки порушення відбуваються в сфері карного судочинства, спеціально призначеного для боротьби з такого роду явищами.
З обліком сказаного можна зробити висновок про необхідність удосконалювання нормативного регулювання застави як запобіжного заходу по кримінальних справах. У законодавчій процедурі застосування застави необхідно передбачити ряд таких норм, послідовне виконання яких виключило б можливість внесення як заставу "брудних" чи грошей інших цінностей. У числі цих норм пропонуються що передбачають[4]
:
1. Обов'язок посадової особи, що застосовує заставу, перевірити законність походження внесених сум чи грошей інших цінностей.
2. Можливість у випадку, якщо сума застави не перевищує розміру валового сукупного річного доходу фізичної особи, оподатковуваного прибутковим податком по мінімальній ставці, обмежитися усними поясненнями про походження і джерела одержання внесених на депозит суду сум.
3. Якщо сума застави перевищує розмір валового сукупного річного доходу фізичної особи, оподатковуваного прибутковим податком по мінімальній ставці, необхідність документального підтвердження її легальності обвинувачуваним, підозрюваним, іншим чи особою організацією.
4. Прийняття в якості достатнього документального підтвердження легальності походження коштів, внесених як заставу, копії декларації, з якої випливає, що внесена сума не перевищує суми усіх видів нарахованих доходів за попередній календарний рік, або іншого фінансового документа, що свідчить про сплату з представленої суми всіх передбачених законом податків і інших платежів.
5. У випадку вказівки як на джерело коштів на третіх осіб або організації або безпосереднє внесення останніми грошових сум поширення на них приведеної вище норми про документальне підтвердження легальності походження коштів, внесених як заставу.
6. Можливість при наявності сумніву перевірки посадовою особою, що приймає заставу, дійсності представлених документів або зведень, відбитих у їхніх копіях.
7. Звертання внесеної застави у випадку відсутності належного підтвердження легальності походження коштів у доход держави в порядку, встановленому в ст. 154-1 КПК України.
8. Рішення в останньому випадку питання про застосування запобіжного заходу в звичайному порядку як у ситуації, коли обвинувачуваний, підозрювана або інша чи особа організація не внесли застави.
Висновок
Сукупність приведених норм робить інститут застави більш адекватним сучасним реаліям. Їхнє законодавче закріплення виключило б використання застави як своєрідної форми відмивання коштів, придбаних незаконним шляхом.
Актуальність теми полягає в тому, що застосування застави, поступово обертає все більш практичну обгрунтованість, і дослідження данної теми важливе, оскільки багато питань практичного застосування застави залишились не вирішеними.
Тому можна підсумувати, що застава полягає у внесенні на депозит органу попереднього розслідування або суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, іншими, фізичними чи юридичними особами грошей, або передачі їм інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки, виконання забов‘язаня не відлучатися з місця постійного проживання або тимчасового знаходження без дозволу слідчого або суду, явки за викликом до органу розслідування і суду особи, щодо якої застосовано цей запобіжний захід (ч.1 ст. 1541 КПК України).
Список використаної літератури
1) Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Атіка, 2001. – 208 с.
2) З.З. Зинатуллин Уголовно-процессуальное принуждение и его эфективность. – Казань, 1981. – 134 с.
3) М.М. Михеєнко В.Т. Нор В.П. Шибіко Кримінальний процес України 2-ге видання, перероблене і доповнене. – К.: Либідь, 1999. – 520 с.
4) М.М. Михеєнко В.Т. Нор В.П. Шибіко Кримінальний процес України – К.: Либідь, 1992. – 420 с.
5) В.Н. Григорьев Совершенствование нормативного регулирования залога в качестве меры пресечения по уголовным делам как одно из направлений в борьбе с отмыванием денежных средств, приобретенных незаконным путем – М.: Магистр-S, 1995.
6) Товстоліс М. Розуміння застави в звичаєвому праві України. - К., 1928.
7) Бублик В. Залоговое право: практика применения. // Хозяйство и право. - 1994. - №№ 3, 4.
[1]
Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Атіка, 2001. – 208 с.
[2]
М.М. Михеєнко В.Т. Нор В.П. Шибіко Кримінальний процес України 2-ге видання, перероблене і доповнене. – К.: Либідь, 1999. – 520 с.
[3]
В.Н. Григорьев Совершенствование нормативного регулирования залога в качестве меры пресечения по уголовным делам как одно из направлений в борьбе с отмыванием денежных средств, приобретенных незаконным путем – М.: Магистр-S, 1995.
[4]
З.З. Зинатуллин Уголовно-процессуальное принуждение и его эфективность. – Казань, 1981. – 134 с.
|
