Реферат: Инновационная и инвестиционная привлекательность регионов Украины

								Додаток № 2
	Регіональний розподіл Українських прямих іноземних інвестицій
		на 01.10.97 рік.
											Луганська	Полтавська	Донецька	Інші	Одеська	м. Київ	м. Севастопаль
											3	5	8	11	18	25	30

Київський інститут економіки, менеджменту, банківської

і страхової справи

КУРСОВА РОБОТА

ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ

РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

Студента 3 курсу спеціальності “Менеджмент

у виробничій сфері”

Науковий керівник:

викладач кафедри “інноваційний

менеджмент та підприємництво”

Лузан Галина Сергіївна

Київ – 1998 рік

ЗМІСТ

1. Інноваційна та інвестиційна політика України в умовах перехідної економіки.

2. Показники інвестиційної привабливості та економічна характеристика регіонів України.

3. Залучення іноземних інвестицій в економіку регіонів України.

4. Інновації на рівні регіонів України.

5. Висновки та пропозиції.

6. Додатки.

7. Список використаної літератури.

ІННОВАЦІЙНА ТА ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ В УМОВАХ ПЕРЕХІДНОЇ ЕКОНОМІКИ

Еволюція людської цивілізації у ХХ столітті переконливо підтверджує той факт, що головним чинником стійкого економічного розвитку країни є науково-технічні інновації, або комерційне застосування нових, більш продуктивних технологій, які істотно змінюють обсяги та якість виробництва і споживання. Стрижневим блоком економічної політики всіх розвинених держав є інноваційна політика, сприянння діяльності підприемців-інноваторів, які визначають здатність національної економіки до інноваційного розвитку, ефективного використання найновіших технологій.

Особливого значення інноваційний процес набуває для перехідних економік. А саме такою є економіка України. Ринкові відносини, що впроваджуються, різко висвічують спадщину адміністративно-командної системи-надвитратне, неефективне господарювання, що в умовах жорсткої міжнародної конкуренції та встановлення врівноважених цін ставить більшість існуючих підприємств перед загрозою банкрутства.

Подолання цього стану неможливе тільки через потужний інноваційний перерозподіл ресурсів суспільства на користь конкурентноспоможних наукоємних виробництв.

Відсутність структурної перебудови інноваційного типу генерує потужні стагнації та інфляції. Виробництво ніби «виштовхує» капітал, призначений для відтворення неефективних підприємств, які втратили попит на свою продукцію. Подолання такої структурної кризи можливе тільки в тому разі, якщо цей капітал спрямовуватиметься у науково-технічні інновації, у нові виробництва, котрі визначають суть та напрями трансфомаційних процесів.

Країна з перехідною економікою, яка програє «інноваційні змагання», залишається атсайдером світової спільноти. Тому Україна може претендувати на належне їй за потенціалом місце у Європі та світі лише за умови, що вона виявиться спроможною опанувати інноваційний шлях розвитку. Для цьго потрібно створити соціально-економічні умови та стимули для організаційної конвергенції в українському суспільстві пріоритету системи цінностей науково-технічного розвитку та ідеології ринкових реформ.

Негативні наслідки кризових явищ в економіці України та їх переплетіння у сфері науки, освіти, техніки і технологічного розвитку зумовили істотне гальмування інноваційних процесів. Бюджетне фінансування науково-техніної сфери неухильно зменшується, залишається низьким рівень впровадження у виробництво результатів досліджень та розробок, наука поступово перестає бути суспільно визнаною приорітетною діяльністю держави. Відбувається незворотна втрата інтелектуального потенціалу країни.

Основним недоліком здійснюваної інноваційної політики залишається її спрямованість на керування переважно «процесом», а не «кінцевими результатами». Треба створювати матеріально-технічне підгрунтття для системи стимулів та необхідних організаційно-технологічних умов ефективної роботи хоча б найкращої частини науково-технічного та виробниого потенціалу. Тому для вдосконалення інноваційної політики дуже важливо формувати стимулююе економіко-правове середовище саме для тих субєктів циклу «наука-техніка-виробництво», які забезпеують відчутні позитивні кінцеві результати.

Державна інноваційна політика повинна стати найвижливішою підоймою діяльності, спрямованої на виведення економіки України з кризи і забезпеення.Головною метою такої політики є стратегічна орієнтація розвитку виробництва на створенн і широке застосування принципово нових машин,матеріалів, комплексних технологічних систем, ефективне освоєння науково-техніних розробок, забезпеення соціально-економіних, організаційних і правових умов для постійного відтворення та ефективного використання науково-технічного потенціалу. Досвід показує, що значна частина науково-техніних інновацій повязана з інвестиційними товарами, які потребують капітальних витрат. Тому, якщо рівень нагромадження і,відповідно, інвестицій у країни низький, то потенційні можливості розвитку науково-технічної сфери можуть бути втраченими. Цей аспект сьогодні дуже актуальний для країн з перехідною економікою, бо процес відтворення виробничого апарату перживає глибоку кризу.

Основні причини кризи інвестування:

-екстенсивний характер відтворення в минулому;

-відсутність економічного механізму стимулювання;

-спад інвестиційної активності;

-руйнівна сила інфляції.

В Україні ще не склався дієвий механізм інвестування масштабних технологіних змін. Державні науково-технічні програми часто не забезпечують кінцевих результатів. Міністерства та відомства обтяжені соціальною необхідністю підтримки традиційних виробництв, не мають достатніх коштів для інноваційнох трансформації своїх галузей. Недержавні комерційні структури ще не можуть здійснювати довгостокові проекти, які б забезпечували базові технологічні зміни. Іноземні інвестиццції здебільшого спрямовані на підтримку виробництв, які мають короткострокову експортну перспективу.

Спад інвестиційної діяльносності є результатом і причиною подальшого погіршення структури економіки. Нова інвестиційна політика має сприяти пожвавленню інвестування в економіку України. Основні джерела капітальних вкладень не забезпеують достатньої кількості ресурсів, до того ж вони не використовуються повністтю. Виходом може бути прогнозування розвитку економіки.

Проблеми поліпшення структури економіки, оголошені приорітетними завданями реформування, залишаються поки що не розвязаними.Спад інвестиційної діяльності набагато важливіший,ніж безпосередньо саме виробництво.

Падіння інвестицій спричиняє додаткове падіння виробництва, а це, у свою чергу, веде до скорочення інвестиційних ресурсів держави та власних джерел інвестування у субєктів господарювання. Якщо ж урахувати факт запізнення між термінами вкладення капітальних ресурсів та їх віддачі, то можна сподіватися, що, навіть зупинивши падіння виробництва, неможливо досить швидко відновити інвестиційний процес.

Основна причина в тому,що вибничий і споживацький попит на продукцію багатьох галузей надзвичайно обмежений, вона неконкурентноздатна. Ці обмеження зумовлені структурними деформаціями, що склалися. В результаті звужуються можливості ефективного вкладення капіталу в конкурентноздатні види діяльності. Вихід із ситуаціії реальний при ліквідації структурних перекосів і одночасному зростанні виробництва. Тільки так можна підвищити ефективність іннвестування в структурно деформовані галузі. Перше півріччя 1997р. характеризується спадом виробництва і зменшенням обсягу капітальних вкладень, особливо у виробничий сектор. Рівень ВВП зменшився на 7,5%, продукція промисловості-на 4,5%, обсяг інвестицій-на 11%, на 15,5% скоротилося виробництво сільськогосподарської продукції. За цим зменшенням обсягових показників, разом із переліченими вище причинами, ховається дедалі сильніший розлад фінансово-кредитного, бюджетного, податкового механізму та грошового обігу.

На основі аналізу прийнятих у 90-ті роки офіційних документів можна виділити два етапи формування державної інвестиційної політики.Перший, протягом якого були закладені основи законодавства в даній галузі, охоплював 1991-1993рр. Другий, що почався у 1994р. і триває донині, виявив ступінь дієвості прийнтих нормативних актів в умовах поглиблення інвестиційної кризи. Ступінь цей надзвичайно низький, і для створенн сприятливіших умов інвестування необхідне прийняття нових засерйозних рішень, які могли б утілитися в практику господарювання.

Основні засади нової інвестиційної політики України закладені в Постанові КМ України від 1 червня 1996 р. № 384, якою затверджено «Концепцію регулювання інвестиційної Президента України “Про заходи щодо реформування інвестиційної політики в Україні” дільності в умовах ринкової трансформації економіки», Указі від 18 липня 96р. та ряді інших.

Таким чином держава вбачає своїм головним завданням створення сприятливих умов для активізації інноваційної діяльності, стимулювання приватних інвестицій при обмеженні своєї діяльності як інвестора. Відповідно до нової інвестиційної концепції, яяка надає вирішальне знаення зростанню обсягу та ефективності недержавних інвестицій, основним джерелом мають стати власні й залуені кошти. Передбачається посилення ролі в інвестиційному процесі вторинного ринку цінних паперів. Для зміцнення бази самофінансування підприємств велике значення новій амортизаційній політиці й використанню власного прибутку.

Поліпшення інвестиційного клімату, розширення інвестиційних ресурсів- необхідні, але не достатні умови для виходу з економічної кризи. Треба зробити економіку сприяятливою до інвестицій через розвиток інфраструктури, форм і методів залучення в інвестиційну сферу капіталів інстититу фінансових посередників, що діють на цьому.

Якщо українська економіка не здатна на основі саморегулюванн відновити процес акумуляції інвестиційних ресурсів і їх використання у накопиченні капіталу в реальному секторі економіки, держава може здійснювати й використовувати економічн прогнозування для впливу на економіне зростання і галузеву структуру капіталовкладень.

Політика державного регулювання має включати арсенал утримання вітизняного капіталу в національному економічному просторі.Кредитна і процентна політика, методи фінансування бюджетного дефіциту не повинні підтримувати вищої норми прибутку в сфері банківських, валютних і спекулятивних операцій порівняно із середньою нормою прибутку, що існує в економіці.Залучення інвестицій було і залишається ключовим питанням розвитку регіональної економіки.

ПОКАЗНИКИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ

ТА ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

Кожний інвестиційний проект має свою конкретну спрямованість і може з найбільшою ефективністю бути бути реалізований у тих регіонах України, де для цього є найкращі умови. До того ж оцінка і прогнозування інвестиційної привабливості регіонів України мають бути безпосередньо увязані з державною регіональною політикою, метою якої є забезпечення розвитку окремих регіонів з урахуванням таких факторів, як раціональне використання різноманітних економічних можливостей кожного з них, ефект оптимальної інтеграції, територіальний розподіл праці та взаємна економічна кооперація. У відповідності до цієї мети завданнями державної політики регіонального розвитку є реконструкція старих промислових регіонів; стимулювання розвитку експортних та імпортозамінних виробництв тих регіонів, які мають для цього найкращі умови; формування вільних (спеціальних) економічних зон; прискорений розвиток необхідної регіональної інфраструктури. Реалізація цих завдань тісно повязана з державною та приватною інвестиційною діяльністю.

Слід відзначити, що за кордоном такі розробки достатньо поширені, і ряд відомих наукових центрів та інвестиційних компаній періодично публікують ранжований за ступенем інвестиційної привабливості перелік країн для орієтування потенційних інвесторів. У нашій країні відсутняя аналогічна загальновизнана методика, крім спеціальної методики, розробленої за допомогою українського вченого І.Бланка і розвинутої Л.Верховодою та Т.Воронковою. зважаючи на те, що вона може являти певний інтерес не тільки для державних службовців, які займаються питаннями розробки регіональної політики, науковців, але й для практиків зі сфери інвестиційного бізнесу, розглянемо основні методологічні положення такої оцінки та практичні висновки.

Інвестиційну привабливість регіонів України доцільно оцінювати на основі їх ранжування за такими пятьма синтетичними (узагальненими) показниками:

1. рівень загальноекономічного розвитку регіону (включаючи природно-ресурсний потенціал, рівень розвитку промислового виробництва, спеціалізацію сільського виробництва);

2. рівень розвитку інвестиційної інфраструктури регіону (включаючи рівень розвитку будівництва, транспортної мережі, звязку, складського господарства тощо);

3. демографічний фактор;

4. рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури регіону (включаючи розвиток приватизації і формування недержавного сектору, формування ринкової інфраструктури);

5. рівень криміногенних, екологічних та інших видів ризиків.

Кожний синтетичний показник оцінюється за сукупністю аналітичних показників, які входть до його складу. У свою чергу кількісна оцінка кожного синтетичного показника отримана складаням рангових значень (у системі регіонів) аналітичних показників, які входять до його складу. Далі на основі кількісної оцінки пяти вищенаведених синтетичних показників розрахований інтегральний показник інвестиційної привабливості регіонів України. При цьому враховано, що окремі синтетичні показники відіграють різну роль у прийняятті інвестиційних рішень відповідним “зваженням” значимості кожного показника (зокрема, з урахуванням думок інвестиійних менмджерів), а саме: 35%, 15%, 25%, 10%.

При оцінюванні рівня загальноекономічного розвитку регіону також вивчалась потенційна потреба в обсягах інвестування, можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних джерел, сукупна ємність регіонального ринку.

Для цього оцінювання використовувались і такі анлітичні показники:

1) питома вага регіону у ВВП і виробленому національному доході;

2) обсяг виробленої промислової продукції на душу населення;

3) рівень самозабезпечення регіону основними продуктами харчування (обсяг виробництва відповідних видів сільськогосподарської продукції на душу населення);

4) середній рівень заробітної плати робітниів у регіоні;

5) обсяяг і динаміка капітальних вкладень у регіоні в розрахунку на одного жителя в регіоні;

6) кількісь компаній і фірм усіх форм власності в регіонв;

7) питома вага збиткових підприємств у загальній кількості працюючих компаній і фірм.

Природно-реурсний потенціал. Україна має знані й різноманітні природні ресурси, перважна більшість іких вже давно і добре вивчена та використовується досить інтенсивно. Інвестиційне значення в Україні мають три види природніх ресурсів: мінеральні, земельні й рекреаційні.

Розташування мінеральних ресурсів є головним фактором, яякий визначає розподіл регіонів за ступенем інвестиційної привабливості. Виняток становлять лише кілька регіонів, в яких бідність мінеральних ресурсів компенсується яким-небудь іншим значним инником. Україна повністю задоводльняє потреби та має потужний експортний потеціал по залізних, марганцевих і титанових рудах, ртуті, графіту, вогнетривких і формовочних глинах,каоліну,сірці,сировині для виробництва скла та будівелних матеріалів. У дефіциті перебувають паливні ресурси (нафта, газ, тоорф), хоча є поклади камяного і бурого вугілля. Для забезпечення внутрішніх потреб країна щороку імпортує 20 млн. т вугілля (20%потреби). 28млн. т нафти (87%), 70 млрд.куб.м газу (80%).

Основні поклади мінеральних ресурсів, насамперед рудних і паливних, зосереджені на території східних областей: Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської, Полтавської та Харківської. З інших областей вельми високий ресурсний потенціал має Львівська. Бідні мінеральними ресурсами мацже всі західні області, а також південий регіон.

Земельні ресурси. Земля в Україні дуже родюча. Майже 60% всіх сільськогосподарських угідь розташовані на високородючих чорноземах. Вони йдуть широкою полосою по центральній і східній астинах країни. Найвищий рівень забезпеченості землею сільськогосподарського признаення в розрахунку на одного робітника мають Дніпропетровська і Запорізька області (в 1,8 раза вище, ніж в сердньому по Україні). Забезпеченість земельними ресурсаами і сприятливі кліматичні умови дозволяють займатись сільським господарством на всій території країни. Земля сама по собі має в Україні особливу інвестиційну цінність.

Рекреаційні ресурси. Вся територія України має різноманітні рекреаційні ресурси: природні ліси, мінеральні води й лікувальні грязі, водоймища та морське узбережжя. Найкращими рекреаційними регіонами є: південний- приморські території Запорізької, Донецької, Миколаївської, Одеської,Херсонської областей; Республіка Крим; Карпати- Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська області; лісостепова зона- Полтавська область. Ці регіони можуть зацікавити інвесторів, які хочуть вкладати кошти в туризм, відпоинок, санаторно-курортне лікування. Тож при ранжуванні регіонів наявність зон масового туризму, відпочинку й санаторно-курортного лікування враховувалась як значущий фактор інвестиційної привабливості.

Рівень розвитку промислового виробництва. Україна має розвинену багатогалузеву промисловість, в якій переважає чорна металурія та важке машинобудування. Чверь обсягу промислового вирожництва України припадає на машинобудівельні галузі. Підприємства цих галузей територіально поділені по всіх областях України. Найбільшою є концентрація цих підприїмств у Дніпропетровській, Запорізькій, Київській областях і у місті Києві. Машинобудування переважає у структурі промисловості Львівської, Луганської, Миколаївської, Полтавської, Одеської областей і республіки Крим.

Україна посідає одне з провідних місць у світі за видобутком залізної руди і з виробництва сталі. Чорна металургія (частка якої становить 22,6% загального обсягу промимслового виробництва) тариторіально зосереджена в двох областях- Дніпропетровській і Донецькій (понад 75%). Близько 20% обсягу виробництва чорної металургії дають Запорізька і Луганська Області.

Підрпиємства кольорової металургії розташована в Запорізькій, Луганській, Донецькій,Кіровоградській областях і респуубліці Крим.

Багатогалузеве хімічне і нафтохімічне виробництво розвинуте в східній і ценральній областях. Підприємства цієї галузі є також у Миколаївській, Одеській, Львівській та Івано-Франківській областях.

Лісова, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість розвинута в основному в регіоні Карпат. Целюлозно-паперова промисловість, виробництво тбудівельних матеріалів і деревинно-стружкових плит є також у Херсонській, Київській та Хмельницькій областях.

Виробництво будівельних матеріалів рівномірно розміщене по всій території країни. Виробництво залізобетонних виробів зосереджено у великих містах. Розвинуте виробництво скла і фарфоро-фаянсових виробів.

Продукція легкої промисловості традиційно становила 10-11% у загальному обсяязі промислового виробництва. Найбільшого розвитку набули текстильне виробництво (бавовняні,лляні, вовняні та штучні тканини), швейна, шкіряна, хутрова та взуттева промисловість. Підприємства цієї галузі розташовані у Київській (м. Київ), Донецькій, Дніпропетровській, Львівській, Луганській, Одеській, Харківській, Херсонській, Чернігівській областяях.

Підприємства харчової промисловості в основному концентруютьсяя у великих містах і населених пунктах, що входять до агламерації великих міст. Переробна промисловість

територіально повязана з місьцями виробництва технічних культур (цукровий буряк, соняшник, льон-довгунець).

Для кращої орієнтації інвесторів має сенс групування регіонів залежно від рівня розвитку і структкри промислового виробництва, які умовно поєднані в такі групи:

1) Регіони суцільної промислової агломерації з високою концентрацією виробництва і населення (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька і Луганська області). 1996 року в цих регіонах вироблено близько 59% усьго олбсягу промислової продукції крахни, в тому числі товарів для населення- 36%.

2) Промислово розвинені регіони з концентрацією виробнцтва в обласних центрах і великих містах (Київська область і м. Київ, Харківська, Одеська, Львівська, Полтавська області).1996 року в цих регіонах вироблено майже 14%промислової продукції країни, в тому числі товарів для населення- 20%.

Регіони, що входять до першої і другої групи, характеризуються багатогалузевою промисловою промисловою спеціалізацією. Тут розташована велика кількість підприємств, які працюють на загальнонаціональний і свтовий ринок. У цих регіонах інвестор має широкі інвестиційні можливості по вибору обєктів, видів і розмірів інвестицій. Він знайде свою нішу і на місцевому ринку.

3) Регіони, в яких переважає промисловість локального значення (останні 15 областей, Республіка Крим). 1996 року в цих регіонах вироблено майже 26% вієї помислової подукції, у тому числі товарів для населення- 42%. Тут переважають дрібні й середні підприємства, що мають локальну спеціалізацію і працюють в основному на місцевий ринок. Вибір напрямів інвестування тут значно вужчий.

Спеціалізація сільського господарства.

Сільськогосподарське виробництво розміщене по всій території України. 42 млн.га, або 70% території країни, мають сільськогсподарське произначення. Орні землі займають 33 млн.га, пасовиська- 4,7 млн.га, сінокоси- 2,1 млн.га.

Продукція землеробства становить 52% у загальному обсязі сільськогосподарського виробництва. Структуру посівних площ: зернові- 47%, кормові- 34%, технічні- 11%, картопля, овочі, сади й баштанні- 8%.

Спеціалізація регіонів по областях така:

-зернові- Вінницька, Запорізька, Дніпропетровська, Донецька, Республіка Крим, Луганська, Миколаївсьуа, Одеська, Тернопільська, Чернігівська, Херсонська,Хмельнцька;

-картопля- Волинська, Житомирська, Івано-Франківська, Львівська, Сумська, Тернопільська, Чернігівська;

-цукровий буряк- Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька;

-соняшник- Запорізька, Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Кіровоградська, Миколаївська, Одеська, Херсонська;

-виноградники- Донецька, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Луганська, Одеська, Респуюліка Крим, Херсонська, Черкаська;

-овочівництво- Миколаївська, Одеська, Полтавська, Республіка Крим,Херсонська, Черкаська.

Економічна криза позначилась на розвитку землеробства, особливо на виробництві технічних культур, овочів і баштанних. Проте в 1997році намітились зміни на краще. Урожай зернових повністю забезпечує потреби країни в продовольчому зерні. Близько 3 млн.т пердбачаєтьс продати на експорт.

В Україні повсюдно поширене тваринництво, його продукція становить 48% загального обсягу сільськогосподарської продукції.

Земля, клімат і багатогалузева спеціалізація вівдкривають великі можливості для інвесторів. Сільське господарство потребує фінансових ресурсів, оновленн технологій і виробничо-технічного парку. Але в сучасних умовах воно має знижену інвестиційну провабливість. Несприятливим полем для інвестування є тваринництво.

У землеробстві інвестиційний інтерес представляють лише дві галузі: виробництво техніних культур і овочівництво. Інвестор має враховувати несприятливу конюктурну ситуацію на ринку сільськогосподарських продуктів України - низький купівельний попит через масове зменшення доходів населення. Діють також такі фактори, які зменшують конкурентноспроможність сільськогосподарської продукції, яка виробляється в Україні:екологічне забруднення та низька якість продукції, високий рівень витрат на виробництво. Проте інвесторів можуть привабити потенційні можливості інвестування в сільське господарство: право на землю, ніша на ринку України. Крім того, відсутні конкуренти і порівняно дешево можна придбати права власності.

Збільшення, або зменшення капітальних вкладень у виробництво по регіонах України за 1997 рік (порівняно з 1996 роком) може бути показником розвитку регіону, нахилу до підприємницької дільност, або навпаки- консерватизму. А в цілому по Україні реальні капіталовкладення скоротились порівняяно з 1996 роком на 7,5%. Таким чином інвестиційно привабливими є Волинська, Закарпатська, Кіровоградська, Львівська, Одеська, Полтавська, Харківська, Хмельницька області та м. Київ.

(Дивись додаток №1).

ЗАЛУЧЕННЯ ПРЯМИХ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В ЕКОНОМІКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

Дискусії про важливість прямих іноземних інвесицій в економіку України в перехідний період залишились в минуому. Поряд з прибутком резидентів вони залишаються єдиним джерелом трансформації економіки. Фондовий ринок фактично знаходиться в зааточчному стані. Заощадження населення залуччити не вдається. Комерційні банки практично не надають кредити реальному секрору економіки. Кошти, отримані на ринку оюлігацій внутрішньої державної позики, в повному обсязі використовуються на рішення проблем фінансової стабілізації. Таким ччином, питання стоїть лише в протистоянні “тінезації” сфери іноземного інвестування з метою отриманнянезаконних пільг в оподаткуванні, в диференціації підтримки іноземного інвестора в залежності від галузі інвестування, від обсягу інвестицій, або “вторинні” (реінвестиції отриманих доходів); інвестиції у формі грошових коштів, або у формі рухомого майна.

Регіональна структура капіталовкладень резидентів значно відрізняється від регіональної структури прямих іноземних інвестицій. Обгрунтуванням такого висновку є наступний показник:

K=Pi / Pr ,

Де Pi – доля регіону в загальному обсязі капіталовкладень резидентів всіх форм власності (%);

Pr - доля регіону в загальному обсязі приросту прямих іноземних інвестицій в Україні (%).

В 1995 році цей показник складав для Півночі та центра України- 2.1, для Півдня- 0.6, для Заходу- 0.6, для Сходу- тільки 0.3 млрд. USD. В 1997 році - 1.6, 1.1, 0.8, 0.5 відповідно.

В 1997 році доля західного і східного регіонів в прирості інвестицій значно зросла, а доля південного (де інвестиції в основному спрямовані на охорону здоровя) різко зменшилась.

Тільки в економіку Крима продовжують вкладатись інвестиції. Зберігається надзвичайно висока крнцентрація прямих іноземних інвестицій в столиці. Доля Києва в прирості інвестицій в подальшому знизитись через те, що “будівельний бум”, який очікувався в травні 1998 року у звязку з проведенням щорічного збору акціонерів Європейського Банку Реконструкції та Розвитку, не відбувся в очікуваних масштабах. З іншого боку, очікується різке підвищення долі в інвестиціях східних областей, що повзано не тільки з інвестиціями в автомобілебудування, але й з давно очікуваною інтенсифікацією приватизайії в машинобудувані та металургії.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій на 1.10. 97 року склав 1797,6 млн.дол.США.Регіональний розподіл прямих іноземних інвестицій свідчить, що 43 млн.дол.США вивозиться з міста Севастополя (1 підприємтво), 33 млн.дол.США з міста Києва (19 підприємств), 24 млн.дол. США з Одеської області (2 підприємства). У 1998 році у звязку з приватизацією привабливих підприємств та подальшою стабілізацією економіки, пряямі іноземні інвестиції можуть зрости до 1 млрд.дол.США.

(Дивись додаток №1, №2).

ІННОВАЦІЇ НА РІВНІ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

Для активізації економіки у перехідний період, обтяжений кризою, необхідний новий інноваційний процес, нова інноваційна хвиля. Поштовх для неї покликана дати нова базисна інновація. Лише базисна інновація забезпечує потенційно велике значення граничного продукту капіталу. Тому в умовах технологічного етапу лише ніша з базисною інновацією здатна давати у виробничій сфері прибуток, який згодом розноситься по всій економіці інноваційною хвилею.

Найважливішим сучасним фактором стимуляції та підтримки інноваційного процесу є заохоченн виробництва високоякіяної продукції ерез систему державної сертифікації. Підтверджуючи відповідність товарів вимогам державних та міжнародних стандартів, сертифікація забезпеує можливість обєктивного вибору інноваційної продукції та її спадкоємність. Існування на підприємствах систем якості є важливою передумовою комерційного успіху. Наявність у відчизняної продукції визнаного сертифікату якості зумовлює не тільки її ціну на світових ринках, а часто й саму можливість виходу на них. Сертифікація базується на законодавчих актах, що встановлюють обовяяязкові вимоги до пролукції.

Практична реалізація можливостей національної стандартизації, метрології та сертифікації ускладнбється недоліками законодавчої бази у цій сфері: закони сформульовані у дуже загальній формі. Крім того, в Україні ще діють норми колишнього СРСР. Які не узгоджуються з міжнародними стандартами і не дають змоги виконати умови приєднання України до ГААТ/СОТ та реалізувати ст.51 та 56 Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС. В таких умовах український ринок може наповнитись низькоякісною подукцією, яка не відповідає міжнародним стандартам.

В ХХІ столітті розраховувати на комерційний успіх зможе лише те виробництво, управління яким здійснюватиметься з обовязковим урахуванням стандартів ISO, котрі можуть з часом трансформуватись у єдині стандарти. Тому участь у роботі над цим и стандартами та їх вповадження набувають важливого значення для забезпечення доступу українських підприємств на світові ринки.

(Дивись додаток № 4).

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Залучення інвестицій було і залишається ключовим питанням розвитку регіональної економіки. Конкретизація інвестиційної спрмованості регіонального розвитку повинна спиратися передусім на розробку концепції або програми залучення інвестицій в економіку ррегіону (міста) з чітким визначенням коротко- та довготермінових цілей реалізації базової програми інвестування, характеристики погнозних напрямків і обсягів залучення інвестицій, а також визнаення форм освоєння інвестиційних надходжень.

В умовах підвищення самостійності регіонів велиаого знаення набуває визначення регіональних потреб в інвестиціях на продуктивний розвиток субєктів господарювання і можливостей цих субєктів освоїти очікувані інвестиції. Фактино питання стоїть про спроможність регіональної інфраструктури ефективно використовувати залучені та запозичені кошти для покриття потреб регіонів.

Документальна форма такої попередньої оцінки потенційних можливостей може бути названа , наприклад, як “інвестиційний паспорт регіону”. Оцінка інвестиційного потенціалу може, звичайно, грішити кількісними перебільшеннями, але у будь-кому разі є необхідною. Розрив між бажаним і реально можливим обсягом освоєння інвестицій заповнюють посередники на інвестиційному ринку (банки, інвестиційні фонди та компанії, трасти), які працюють у напрямку насичення регвональних інвестиційних пропозицій для потенційних інвесторів.

Відомо, що одним з найважливіших компонентів, які мають значення для інвестиційної привабливості регіону (міста), є місцева приватизаційна активність. Доцільно було б мати якісну характеристику приватизаційних роцесів у регіоні та їх спрямованість на інвестиційне заохочення потенційних партнерів до співпраці.

Як свідчить світовий досвід, інвестиції надходять переважно у портфельній, а не в прямій формі. У цьому аспекті проблема полгає в тому, що реструктуризація підприємств, які приватизуються, починається і закінчується на першому етапі перерозподілу власності з її державної форми в акціонерно-паперову, коли акціонерний капітал сформований в єдиному початковому варіанті першої емісії акцій без будь-якого подальшого руху. Тобто маємо фактично тільки зміну юридичного статусу підприємства: було державним, стало відкритим (точніше, умовно відкритим) акціонерним товариством.

Власне інвестиційний етап приватизації підприємства починається тільки з другої та наступних емісій акцій, коли акції виходять на вторинний ринок капіталу, і фактично тільки там здійснюється ринкова оцінка їх інвестиційної привабливості. Слід також зважати на те, що інвестуванню не сприяє надмірне розпорошення акційної власностіпідприємства серд багатьох власиків дрібих пакетів акцій. Інвестиційно спроможні та конкурентноздатні підприємства для залучення необхідних коштів можуть емітувати не тільки акції, а й облігації та інші боргові забовязання, оскільки збільшення акціонерного капіталу містить загрозу появи недостатньої його керованості. Чи можуть місцеві органи влади разом з регіональними відділеннями ФДМУ, Держкомісії з цінних паперів та фондового ринку дати оцінку стану і спроб виходу підприємств регіону на вторинний ринок капіталу.

Стимулювати інвестиційну активність могло б запровадження лізінгових операцій як виду гарантованого товарного інвестування. Для індустріальних регіонів це був би свого роду “інвестиційний трамплін”, який зміг би мобілізувати знані товарні ресурси, сьогодні здебільщого незадіяні, і запустити їх у господарський обіг. Від цього виграють усі: піприємства-робітники, банки, які зможуть запропонувати ширший спектр інвестиційних ініціатив, а також споживачі, які ефективно працюватимуть із запозиченими основними засобами.

Особливо широкі перспективи лізингу відкриваються у звязку з формуванням фінансово-промислових груп та холдінгів, де багато технологічних та економічних процесів мають замкнутий внутрішній цикл. На регіональному рівні в цьому плані є добрий приклад Харківської облдержадміністрації, за сприянням якої Харківський тракторний завод продає фермерам на умовах лізингу сільськогосподарську техніку.

Було б доцільним запропонувати створення регіонального лізингового фонду виробнчих потужностей, котрий може бути або самостійною комерційною структурою, або госпрозрахунковою ланкою в структурі місцевої виконавчої влади. Свою діяльність такий фонд здійснював би у взаємодії з рядом відповідних міністерств та відомств, з іншими регіональними структурами, з підприємствами безпосередньо. Мета створення лізингового фонду- раціональне використання виробничих потужностей (вллласних основних засобів) підприємств і організацій. Досягнення такої мети цілком реальне, тим більше, що у цьому питанні передусім потрібна організаційна робота, а фінансові витрати на “розкрутку” відносно невеликі. Фонд не буде власником майна, а виконуватиме розпорядницько-координаційні функції, що делегуються за партнерськими угодами. Отже, зможе реалізувати необхідну багатьом справу.

Розробка та реалізація інвестиційної стратегії і тактики має базуватися на всебічно відпрацьованих економіко-математичних моделяях і сценаріях, які мають важливе значення як на державному, так і на регіональному рівнях. Звичайно, ефективність регіональної інвестиційної політики багато в чому залежить від поліпшення інвестиційного клімату в державі в цілому. Щодо наближення інтересів держави і регіонів , важливо проводити розрахунки балансових моделей ресурсного забезпечення регіонального розвитку, особливо на рівні міжрегіональних звязків. Це дасть можливість підвищити інтегрованість регіонів України. Тому проблеми перепрофілювання, диверсифікації виробництва, кооперації на регіональному рівні повинні стати редметом досліджень нашої економічної науки.

Інвестиційний процес в Україні стримується через те. Що у нас закрита інноваційна ніша. (Безперечно, комплекс складних соціально-політичних проблем також справляє свій вплив, але в даній роботі розглядається лише інноваційний аспект). Для відкриття інноваційної ніші необхідно, щоб ринок сформував певні умови. Серед них особливо важливі нова структура відносних цін, нагромадження необхідної кількості вільних капіталів і зниження ставки відсотка тощо. Усі ці умови перекриваються одним- виникненням позитивної різниці між вартістю випуску продукції і вартістю витрат на неї.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бажал. Економічна теорія технологіних змін. Київ, 1996 рік.

2. Бізнес-РІО. 1997 рік, 9 місяць.

3. Вісник Національної Академії Наук України. 1997 рік, №7-8, №9-10.

4. Діловий вісник. №9, 1997 рік.

5. Економіст. №1, 1998 рік.

6. Економіка України. №9, 1997 рік.

7. Квартальні передбачення. №2, грудень 1997 року.

8. Моніторинг івестиційної діяльності України. Випуск №1, 1998 рік.

9. Моніторинг економіки України. №10(29) жовтень 1997 року, №4(33) квітень 1998 року.

10. Фінанси України. №5, 1998 рік.

				-26
							Додаток № 3
	Прямі іноземні інвестиції в області України
		(% від загального обсягу)
									м.Київ	31
									Київська	9
									Дніпропетровська	8
									АР Крим	7
									Одеська	6.9

-27-

Додаток № 4

Виробництво сертифікованої продукції на підприємствах

по регіонам України за 1993 рік