ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА

Р Е Ф Е Р А Т

Національний технічний університет України («КПІ»

(Українська та зарубіжна культура)

К И Ї В – 1 9 9 9

З М І С Т

Вступ

Бронзовий вік України (3000 - кінець 2 ст. до н.е.) ……………………....3

Глава 1. Тальянки: на перетині історичних шляхів ………………….…3

Глава 2. Авторитетні думки про "Золоте царство"…………………4

Глава 3. Значення Трипільської культури………. …………………….….7

Висновки.……………………………………………………………………………8

Перелік використаних джерел ……..……………………………………..9

ЗОЛОТИМ ЦАРСТВОМ", слідом за батьком світової історії Геродотом, називав відомий дослідник слов`янства, академік Борис Рибаков Середнє Придніпров`я, правий беріг древнього Борисфена від Росі, Тясмина, річок, добре знаних з літописів, до сивочолого Києва. Він називає славну історію цього трикутника – півторатисячнорічною. Насправді ж наші предки жили на цій землі, відколи і світу…

Володимир Дрозд

Спроби встановити етнічну належність трипільців робилися неодноразово,

проте досі немає твердо усталених поглядів на цю проблему.

Микола СУСЛОПАРОВ, етнолінгвіст

Вступ .

Бронзовий вік України (3.000 - кінець 2 ст. до н.е.).

У цю епоху найбільше відома трипільська культура. Датується вона 4.000 - 2. 000 років до н.е. Жителі трипільської культури населяли Подніпров'я, Правобережну Україну і Подністров'я. Ця культура належала до найбільш розвиненої групи племен того часу. Ці племена були знайомі з обробкою заліза, міді, уміли виготовляти знаряддя праці, зброю, прикраси. Вони будували наземні прямокутні житла з дерев'яним каркасом і глиняною обмазкою. Ця культура відома своєю гарною керамікою з орнаментом у виді спіралей, ліній та інших прикрас.

Пам’ятники трипільської культури відомі в селах Лука-Врублевська та Ленковці на Дністрі, у могильнику на Красному хуторі біля Києва (с.Тальянки).

Глава 1. Тальянки: на перетині історичних шляхів

Складна історія не дає про себе забути ні на мить. Трипільська культура, з її величчю і пишнотою, високим гуманізмом і образом того "відкритого суспільства", про яке тільки говорять сучасні політики, дає можливість нам поглянути в минуле у спробі розпізнати наше майбутнє.

Дослідниця трипільської культури Докія Гуменна у своїй роботі "Минуле пливе у прийдешнє" згадує про місця найбільшого розквіту Трипілля так:

"Поселення, досліджуване в районі села Майданецького, розкинулося на площі у три квадратових кілометри (270 гектарів). Воно мало чітке планування. Житла розміщалися по 12-15-х еліпсах.

…Тепер про самі житла. Від них нині залишилися шари перепаленої глини, бо поселення загинуло від пожежі. Вони являли собою глинобитні будівлі з вертикальним розвитком у два-три поверхи…Було виявлено близько двох тисяч жител, визначені точні розміри кожного з них. Все давало підстави вважати, що населення протоміста становило понад 15 тисяч осіб.

…пишна Володимирівка видається бідним присілком гіганта-протоміста Майданецького.

Слідом за Майданецьким виявлено було з літака ще один такий гігант - Доброводи. Розташований на 250-х гектарах.

За ним ще один: Таллянку. 400 гектарів.

Всі три лежать недалеко Гуманя й Володимирівки. Всі три загинули від пожежі."

У той самий час, коли археолог С.Бібіков розкопував на Дністрі трипільські поселення тисячолітньої давнини на українських землях творилася своя історія. 1947 року світ дізнався про прадавнє трипільське поселення Луку-Врублівецьку. 1947 року українські села пережили черговий голодомор, який продовжував нищити нащадків трипільської культури. Чорне крило нещастя накрило ці правічні землі. 1933 року в голодоморі загинуло близько 10 мільйонів людей. Потім була Друга світова війна. І нарешті голод 1947 року.

Найбільше від цих жахів постраждали діти. За підрахунками спеціалістів серед загиблих було 36 відсотків дітей. Цвіт і надія України. Її майбутнє.

1991 року на правічних трипільських землях, в українському селі Тальянки на Черкащині було виявлено поховання 4-х дітей віком від 4 до 14 років сім'ї Загребельних. 1993 року відомий археолог І.Черняков самотужки зробив із дуба їм пам'ятник, використовуючи мотиви трипільських статуеток. Це перший пам'ятник всім загиблим під час лихоліть дітям України - загубленого сучасного, втраченого майбутнього.

Існує проект спорудження каплиці біля цього пам'ятника. На думку ініціаторів це має виключне значення, бо таке увіковічення пам'яті загиблих дітей у географічному центрі України, найбільш багатому за природними умовами лісостепового регіону, відомому зосередженням найбільших у Стародавньому Світі "протоміст" найдавнішої землеробської трипільської цивілізації IV-III тисячоліть до нашої ери, започаткує єднання духу народу у просторі і часі. Адже ці діти поховані на території найбільшого трипільського поселення, яке має стати заповідником.

Глава 2. Авторитетні думки про «Золоте царство».

"ЗОЛОТИМ ЦАРСТВОМ", слідом за батьком світової історії Геродотом, називав відомий дослідник слов'янства, академік Борис Рибаков Тисячі книг написано про "ЗОЛОТЕ ЦАРСТВО", думки істориків, популяризаторів історії, людей, закоханих у цю землю, - часто дискусійні. Тут наведені деякі з таких думок, поглядів - можна думати над проблемами історії нашої прабатьківщини кожний окремо і спільно.

АКАДЕМІК Б. РИБАКОВ:

"Ядром держави Русі (що зветься за кабінетним терміном "Київська Русь") була, як відомо порівняно невелика область Середнього Придніпров`я – від Десни до Росі… Найпобіжніший погляд на найдавнішу історію слов`янського світу переконує у тім, що впродовж двох тисячоліть, які передували виникненню Київської Русі, найбільш розвинутим і історично активним регіоном було Середнє Придніпров`я… Головне ядро "Руської землі" по Дніпру і Росі цілком вписується в ореол прабатьківщини. …Люди Середнього Придніпров`я прокладали "священні шляхи" у грецькі міста і ставили кам`яних ідолів із рогом достатку на цих шляхах. Десь у центрі золотого царства на Дніпрі має бути головне святилище усіх сколотів-землеробів, в якому зберігався священний небесний плуг. В релігійній історії Київської Русі багато що роз`яснюється завдяки звертанню до далеких предків Русі…"

ДОСЛІДНИЦЯ ТРИПІЛЛЯ, ПИСЬМЕННИЦЯ ДОКІЯ ГУМЕННА (США):

"Україна це й був центр того величезного простору Євразії, де витворювалися рушійні міфи людства. Додаймо: на базі материнської родової громади, закріпленої десятками тисячоліть осілого побуту, у сусідстві з мамонтовими, Боже, не вменшай, табунами. …Трипільська людність була дуже численна. Терен, де осіли трипільські племена, ряснів селищами на віддалі 3-5, а то й півкілометра. Мирні племена ці не знали між собою ніяких воєн, не мали ніякої зброї для войовничих нападів чи оборони. Селища їх були розташовані на відкритих місцях недалеко від струмків та невеликих рік. Від диких звірів охоронялися тим, що заганяли приручену худобу всередину селища. За дві (три?) тисячі років нестурбованого нападами життя трипільці створили яскраву культуру, що сяяла і вигравала різними барвами на тлі убогої сірості тодішньої західної Європи та озерно-болотяних нетрів на північ від України. …Ця печать Гіпербореї-Трипілля назавжди відкладена в психіці нашого народу."

ПРОФЕСОР ЛЕОНІД ЗАЛІЗНЯК:

"Наприкінці епохи каменю 7-6 тис. років тому на українських теренах поширилась нова, прогресивна, відтворююча економіка в архаїчній формі мотичного землеробства та присадибного тваринництва. Її остаточна перемога в Україні пов'язана з поширенням у лісостеповому Правобережжі культури Трипілля. Остання датується 5-4 тис. р. до н.е. і прийшла в Україну з південного заходу, з басейнів Серету та Пруту.

Економічною основою цієї яскравої археологічної спільності було вирощування пшениці та ячменю, а також розведення великої рогатої худоби, кіз, овець, свиней. Орне господарство трипільців мало перелогову форму. З виснаженням землі трипільці переселялися далі на схід і врешті освоїли усі придатні для їх землеробської системи чорноземи від Карпат до Дніпра.

...Трипільська землеробська людність досягла високого рівня розвитку і стояла на порозі цивілізації. Останньою називають такий рівень соціально-економічного розвитку суспільства, коли виникають міста і писемність. Величезні трипільські поселення - Майданецьке, Тальянки, Доброводи та інші, які налічують до 3 тисяч жител і займають площу 200-400 га, по праву вважаються протомістами. Житла тут розташовані концентричними колами, які з'єднувалися з центром численними радіальними вулицями. Населення цих племінних центрів перевищувало 10 тис. осіб. ...Значення Трипілля в первісній історії України полягає в тому, що саме з ним пов'язана остаточна перемога відтворюючої економіки на українських землях у 4 тис. до нашої ери. Перехід частини трипільців від землеробства до скотарства знаменував кінець трипільської сторінки у давній історії України.

...Найдавніші індоєвропейські скотарі та трипільські нащадки близькосхідних землеробів півдня України вплинули на формування антропологічного типу українців. ...Так званий український антропологічний тип, за Ф. Вовком, є наслідком змішування трипільців з найдавнішими індоєвропейськими скотарями, які 5-6 тис. років тому рухалися із лісостепового Подніпров'я на Дунай. Згаданий антрополог та його послідовники вважали, що відносно високий зріст та міцна статура більшості українців - це перша спадщина індоєвропейських скотарів і "чорнії брови, карії очі" - трипільців."

АКАДЕМІК БОРИС РИБАКОВ:

"Священні гори, як уже неодноразово мовилося, часто носять назву "Лисих" або "Дівичих". Виникає припущення, що перша назва могла бути пов'язана з тим чи іншим чоловічим божеством, а дівичі гори, природно, з жіночим божеством, з богинею-дівою, що була далекою попередницею християнської богородиці, діви Марії. ...Ще одна Дівич-гора знаходиться у цьому ж Середньодніпровському регіоні на околиці с.Трипілля (літописний Треполь) на Дніпрі. На вершині гори, що здіймається над Дніпром, у зарубинецькі часи було побудовано своєрідний жертовник-піч, що являв собою композицію з дев'яти напівсферичних заглиблень. Певно, цей своєрідний жертовник з дев'ятьма гніздами призначався для посудин, в яких під час святкової церемонії могло варитися яке-небудь зілля чи зерно. ...Число дев'ять у поєднанні з дівочим ім'ям цієї величезної і дуже імпозантної гори схиляє до думки (як і з приводу гадальної чаші з дев'ятьма клемами місяців), що творці жертовника з дев'ятьма складовими частинами передусім співвідносили цю центральну споруду Дівич-гори з дев'ятьма місяцями вагітності. Богиня - діва, як стійке уявлення про жіноче аграрне божество, мислилася, очевидно, подібно християнській Богоматері не просто дівчиною, а такою, яка вже "понесла у череві своєму" і їй належало дев'ять місяців готувати народження нового життя. ...Тут не було ні міста, ні поселення. Сама гора являла собою зрізане пірамідальне узгір'я, що здіймалося над прибережними плавнями Дніпра. Верхня її площадка невелика і складається з двох плоских сходин. ...Жертовник поставлено так, що він займає серединне місце усієї вершини гори, поряд з ним - зарубинецьке поховання 1 ст. до н. е. - 1 ст. н. е. З боку, протилежного Дніпру, Дівич-гора спадає широким пологим спуском, немовби спеціально призначеним для урочистих обрядових процесій від поселення до жертовника богині-діви на вершині. Великий інтерес являє загальний погляд на увесь той середньо дніпровський регіон, у якому знаходиться Дівич-гора у Трипіллі. На новітній археологічній карті зарубинецької культури... у просторому ареалі всієї культури (Прип'ять, Дніпро, Десна, Сейм) різко виділяється кількістю пам'яток та щільністю заселення Середнє Подніпров'я (від гирла Десни до Тясмина). Тут зосереджено найважливіші пам'ятки зарубинецької культури. Тут же знайдена найбільша кількість предметів античного імпорту з Причорномор'я. ...Кордоном між землею полян і землею Русі, можливо, слід вважати простір між Витачівським та Зарубинським бродами. ...Якщо подальші пошуки підтвердять сказане, ми одержимо дуже цікаві дані про великий і давній центр у коліні Дніпра. Цей сакральний комплекс повинен бути загальним для всієї області борисфенітів. В окремих племен могли бути племінні святилища: Дівич-гора у Трипіллі та Лиса гора під Києвом у полян, Дівич-гора у Сахнівці та святилище Рода в Родні (на гирлі Росі) у Русі, що ще не злилась з полянами..."

ГЕРОДОТ:

"Скіфи кажуть, що їхній народ є наймолодший серед усіх народів, і ось як це сталося. Їхня країна була пустелею і перша людина, що там з'явилася, був такий, що називався Таргітаєм. Батьками цього Таргітая, як вони кажуть, але я цьому не вірю, були за їхніми твердженнями Зевс і дочка бога річки Борисфена. Від них походив Таргітай і у нього було троє синів: Ліпоксай, Арпоксай і молодший Колаксай. Коли вони були царями, з неба впали на скіфську землю зроблені із золота плуг, ярмо, сокира і чаша. Перший побачив їх старший і наблизився, щоб їх узяти, але усе це золото, коли він підійшов туди, почало горіти. Він віддалився і тоді до них підійшов другий, але із золотом сталося те саме. Отже так своїм полум'ям прогнало їх золото. Проте коли до нього наблизився третій, молодший, золото згасло і тоді він взяв його собі і пішов із ним додому. І старші брати, після того, що вони побачили, погодилися передати все царство молодшому. …Те священне золото пильно оберігають їхні царі і дуже шанують його і щороку, приносячи йому щедрі жертви, просять його захистити їх. …Перший народ, котрий можна зустріти, це калліпіди, які є напівелліни і напівскіфи, над ними є інший народ, що називається алізонами. Вони і калліпіди взагалі мають такий спосіб, як і скіфи, але сіють і їдять пшеницю і цибулю та часник і сочевицю та просо. Над алізонами живуть скіфи оратаї, які сіють пшеницю не для їжі, а на продаж. …Отже, серед інших рік Борисфен найбільш корисний людям, бо навколо нього найкращі і найбільш поживні пасовища для худоби і дуже багато в ньому риби, приємної на смак, і вода в ньому дуже чиста, порівняно до інших із каламутною водою, і ниви навколо нього чудові, а там, де не засіяно, виростає висока трава".

ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ:

"У колядках бог-Громовик описується ще в третім образі: як орач якоїсь незвичайної ниви. Якийсь господар, певне бог світла, блискавки й грому, має поле не міряне, не оране й не сіяне. …На тому полі оре золотий плуг шістьма половими волами із золотими рогами. На волах ярма тесові, кедрові, а занози мідні. За тим плугом ходить сам Господь.

…Грім і блискавка в образі орання і сівби – се все було звісно і в інших народів. Скити-хлібороби вели свій рід од меншого сонцевого сина. Раз із неба упав плуг з гарячого золота з золотим ярмом. Два старших сонцевих сини, взявшись за той плуг, попекли собі руки. Тільки менший зумів орудувати тим плугом, а через те він став царем у скитів. Грецький Язоп орав поле мідними волами, котрі дихали полум'ям, і засіяв його драконовими (змієвими) зубами, з котрих повставали воїни. Одна великоруська билина розказує про Микулу Селяниновича, котрий орав позолоченим ралом. Український переказ про Кирила Кожем'яку розказує, що Кирило, побивши змія, запряг його у плуг, проорав ним борозну до моря та й утопив його у морі. …На кутю на Покуті ставлять снопи жита, а в Галичині кладуть на стіл чересло од плуга, щоб кроти й миші не псували хліба, навіть ходять перед Новим роком по хатах з плугом. Звідтіль вийшов і звичай на Новий рік посипати зерном у хатах. Народ злучив ці обряди, нагадуючи на сівбу і орання, з часом повертання небесних світил з зими на літо".

"ІСТОРІЯ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ":

"Для культури скіфського періоду характерна міфотворчість, хоча її ми спостерігаємо і в раніші часи. Так, найбільш відомий, завдяки Геродоту міф про походження слов'ян: "На березі Борисфена від скіфських богів Папая і Апі – доньки Борисфена – народився перший скіф Таргітай (або Таргітаон). Таргітай мав трьох синів: Іпоксая, Арпоксая, Колаксая. Папай подарував їм (злетіли з неба) золоті: плуг, ярмо, топірець і чашу. Підійшов до золота старший – воно загорілося, середульший – так само, лише молодший зумів узяти ті речі і тому став за головного царя над скіфами".

МИХАЙЛО БРАЙЧЕВСЬКИЙ:

"На початку доби раннього заліза в Східній Європі виникає орне хліборобство, про яке знаходимо деякі матеріали в писемних джерелах. Зокрема, Геродот – автор 5 століття до нашої ери – виділяв з числа племен Скіфії ряд хліборобських, в тому числі скіфів-орачів, в яких дослідники вбачають безпосередніх предків східних слов'ян. Із скіфами-орачами пов'язується легенда, в якій фігурують небесні дари – священне скіфське золото: плуг, ярмо, сокира і чаша. Перші два з названих предметів мають безпосереднє відношення до землеробського виробництва, причому в його орній формі".

Глава 3. Значення Трипільської культури.

Трипільська культура була відкрита чеським археологом Вікентієм Хвойкою більше ста років тому на Правобережжі України. Ця подія мала велике значення для вченого світу. З-під землі вдалося дістати пам`ятки культури, настільки відмінної від звичних нам зразків "первісного" суспільства, що можна було переписувати всю історію сучасної цивілізації.

Колос, звичайно ж, устояв. Історія сучасної цивілізації, з її завоюваннями, помпезними соборами і кривавими революціями, не похитнулася. Та перша крапля, що підточувала камінь людської зарозумілості, упала на, здавалося б, непорушний граніт. Зовсім поряд з великим мегаполісом столиці України – Києвом, було знайдено зразки матеріальної культури, що гармонічно співіснувала свого часу з навколишнім світом.

Зразки ці свідчили, що ми тільки починаємо підкрадатися у своєму розумінні ролі і місця людини на Землі, до того рівня мислення, який побутував у період, названий дослідниками кам`яним віком. Швидше за все, це трапилося не випадково в час, коли здіймалась на ноги сучасна антропологія, а в суспільстві почали міцнішати голоси з закликом пильніше подивитися на ще не втрачені знання малодосліджених народів віддалених куточків планети. Матриця планетарного знання почала поступово все більше відкриватися для всіх спраглих до знань з першоджерела.

Дивним чином фрагменти культурної спадщини давніх трипільців легко і гармонійно укладалися до концепції знань арійських племен Індії і мали безліч прямих паралелей з системами знань великої кількості давніх культур різних куточків світу: від Гірського Алтаю у Росії до пустелі Сонора у Мексиці.

Спроби науково вивчати культуру давнього Трипілля неминуче приводять до традиційних спекуляцій термінами і поняттями. Предмети матеріального вжитку і зразки духовного життя давніх людей намагаються оцінювати з точки зору сучасних уявлень про всесвіт. Та зрозуміти світ наших мудрих предків можна тільки перейнявши їх систему координат, їх спосіб мислення і їх прозірливий погляд на світ. У цьому зв`язку надзвичайно цікавими видаються порівняльні дослідження різноманітних подібних культур як далекого минулого, так і найближчого сучасного.

Предметом вивчення у нашому випадку виступають різноманітні речі хатнього вжитку, як то черепки, горщики та інша кераміка, виконана, як зараз би сказали, у модерновому ключі. Малюнки і зображення при уважному погляді не можуть не вразити нас глибиною і якимось прихованим змістом, над розгадкою якого б`ється уже не одне покоління археологів, етнографів та антропологів. Ці дослідження у своїх розгадках виходять з того величезного значення, яке надавалося в давні часи зображенню. Поза всяким сумнівом, і вчений світ це однозначно підтверджує, що необхідність надати символу зовнішню подобу з означуваним предметом і штовхала цих людей на створення зображень речей, на які хотіли справити магічну дію.

Помилки і вкрай негативні результати досліджень західноорієнтованих антропологів полягали в їх позиції "оцінювача" чужого способу життя. Часто такі дослідження виходили з пріоритету власної культури і переваги західного способу життя. Таке ставлення, що виявлялося у певній мірі неприкритого расизму і пихатої зарозумілості, здатне тільки на створення відразливого враження про західні цінності. А що, якщо ми помиляємося? Що якщо давні, незнайомі нам цивілізації знаходилися на набагато вищому рівні інтелектуального розвитку, аніж ми зі своїми чадними авто і пральними машинами?

Дуже небезпечною помилкою вважає французький антрополог Клод Леві-Строс виведену ним "формулу хибного еволюціонізму". Принципову відмінність давніх культур від сучасних технічно розвинутих цивілізацій він бачить не у тому, що ті не розвивалися, а у тому, що історія їх розвитку не супроводжувалася накопиченням винаходів, але орієнтувалася на збереження первісних способів установлення зв`язку з природою. Набагато більш вірогідним видається складний і мудрий спосіб життя наших предків, аніж неуцький погляд на їх життя як на "часи дикунства".

Висновки

Процитуємо ще раз Докію Гуменну:

"…І яке ж здивування наше, коли читаємо у Геродота, що на тих самих теренах, де процвітало трипілля, через 1500 років далі живуть хліборобські племена, які сіють зернові культури та збирають врожай не тільки для себе, а ще й на продаж. Це племена, що населяють середнє Подніпров'я, Побужжя, Подністров'я…"

Зараз уже багато дослідників дописемних цивілізацій відверто говорять про те, що "у багатьох відношеннях архаїчна культура …виявляється набагато складнішою, ніж сучасна. Обряди, норми поведінки, статевовікова культура, системи родства тощо у давнину були побудовані невимірно складніше, ніж тепер, так що сучасна людина зіштовхується лише зі слабкими пережитками цих явищ, зміст яких тому часто буває від неї прихований".

Здається, що такий погляд є набагато привабливішим з етичної точки зору і більш продуктивним з точки зору можливості прилучитися до таємниць найдавніших систем знань про людину і Всесвіт.

Перелік використаних джерел:

1. Микола ЧМИХОВ. Джерела язичництва України-Русі

(Упорядкування Валентини Чмихової)

Журнал «ІНДОЄВРОПА»: Тематичний випуск. — 7506 (1998—1999). — Кн. 1—4.

2. Журнал «ІНДОЄВРОПА» 1996-1997 роки, книга 1-2.

3.Сайт AWM Trypilska Culture. Ancient Ukraine.

http://www.avmag.com/tripilia.html