Разин (Степан Тимофеевич) - известный в народе под именем Стеньки Разина, глава народного движения, за которым утвердилось название бунта Стеньки Разина.

Родился около 1630 года в станице Зимовейской на Дону (ныне г. Черкасск) в семье зажиточного казака. Являлся образованным человеком для своего времени: знал три языка (польский, татарский и калмыцкий).

Первое документальное свидетельство о Разине относится к 1652 году, когда он просил отпуск для поездки в Соловецкий монастырь. В 1658 году находился в числе других казаков города Черкасска, отправленных в Москву в Посольский приказ.

В 1665 году царский воевода князь Ю.А. Долгоруков повесил старшего брата Разина - Ивана за самовольный уход с казаками на Дон во время войны с Речью Посполитой. Это событие в сочетании с усиливавшимися попытками лишить казачество завоеванных вольностей не могло не оказать огромного воздействия на талантливого, свободолюбивого Разина.

Надо отметить, что тяжелое положение крестьян в центральных районах России приводило к увеличению количества побегов на окраины страны. Крестьяне уходили в удаленные места на Дон и в Поволжье, туда, где они надеялись укрыться от гнета помещиков. Но здесь они быстро попадали в зависимость от богатых казаков. Нищали и влачили жалкое существование, зачастую занимаясь нападениями на купеческие суда.

Ядром народного движения под руководством Степана Разина являлось донское и волжское казачество, заключавшее в своей среде много недовольных московским правительством и московскими порядками. "Весь порядок тогдашней Руси, управление, отношение сословий, права их, финансовый быт, - говорит Н.И. Костомаров, - все давало казачеству пищу в движении народного недовольства, и вся половина XVII века была приготовлением эпохи Стеньки Разина". Положение крестьян ухудшилось: свобода переходов была окончательно уничтожена, и крестьянин, наравне с холопом, был предан полному произволу владельца.

Каспийский поход С.Т. Разина

В 1667 году казацкая голытьба объединилась и под предводительством атамана Степана Тимофеевича Разина предприняла поход на Волгу и Каспийское побережье "за зипунами", не обратив внимания на грозный запрет правительства Алексея Михайловича "отстать от воровства".

Разинцы захватили Яицкий городок, сделав его своим опорным пунктом. В 1668-1669 годах они подвергли опустошительному набегу Каспийское побережье от Дербента до Баку, разбив флот иранского шаха. На обратном пути с богатой добычей струги Разина остановились в устье Волги. Для переговоров с казаками выехал помощник Астраханского воеводы князь Львов, возглавлявший отряд из 30000 стрельцов. Гарнизон Астрахани был приведён в боевую готовность. Подступы к городу с Волги охранял корабль "Орел". Разинцам зачитали государеву грамоту, обещавшую прощение, если они сдадут оружие, отпустят пленных, а также выдадут служилых людей, которые перешли к ним во время похода. С.Т.Разин согласился отдать только пушки и отпустить служилых астраханцев, которые сами пожелают остаться в городе.

В Астрахани Разинцам был устроен торжественный прием. В Астрахани были созданы условия для отдыха казаков. Сам атаман свободно гулял по городу, одетый в роскошное персидское платье. Его казаки также щеголяли в богатых нарядах. Появляясь на улицах города, С.Т. Разин нередко раздавал бедноте золотые и серебряные монеты. Был щедр и с правителями города. Князь Львов получил от него прекрасные золотые вещи, шубы на собольем меху и разные дорогие персидские ткани. Не остался без подарков и воевода.

Вскоре разинцы покинули Астрахань и вернулись на Дон, обосновавшись в Катальницком городке.

Начало крестьянской войны

Весной 1670 года вспыхнуло восстание казаков под предводительством С.Т. Разина. Основной его целью была Москва, но атаман сначала хотел обеспечить себе надежный тыл. Около 9000 казаков двинулись из-под Царицына к Астрахани навстречу воеводскому войску.

Противники встретились под Черным Яром. Ещё до начала битвы большинство астраханских стрельцов перешло на сторону восставших. Только небольшая группа офицеров и писарей, около 80 человек, после замешательства пытались бежать, но были окружены.

Победа разинцев всколыхнула Астрахань. 11 июня 1670 года восставшие показались близ города. Воевода Прозоровский судорожно пытался организовать его оборону. Были заряжены все пушки, около городских ворот сложены груды камней. Единственной надеждой воеводы был корабль "Орел". Но его надежды были напрасны. Капитан корабля Давид Бутлер получил от С.Т.Разина письмо с угрозами. На собрании офицеров корабля было решено, что "лучше будет пуститься в бегство, принимая во внимание, что, не получая жалования, они считают себя освобожденными от государственной службы". В ночь на 12 июня 1670 года пятнадцать человек команды на небольшой шняве покинули корабль.

Штурм Кремля

22 июля 1670 года С.Т. Разин послал в Астрахань депутатов с требованием сдачи города. Воевода разорвал письмо, не дочитав его до конца, а депутатов приказал казнить. На другой же день около 300 лодок разинцев подошли к стенам города. В Астрахани начались пожары.

В ночь на 24 июля начался штурм Кремля. В самом Кремле вспыхнуло восстание. Со стороны Житной башни к стенам были приставлены лестницы и разинцы почти не встречая сопротивления овладели крепостной стеной. Восставшие ворвались в Кремль. Началась расправа над боярами и дворянами.

Овладев полностью Кремлем, разинцы начали "чинить суд" над побежденными. Бывший капитан корабля "Орел" так описал эту расправу: "Предводитель сидел на улице, по-турецки скрестив ноги, перед домом митрополита... После опроса русского полковника при мне сбросили с высокой башни, называемой Раскат. С этой башни также сбросили живым воеводу... Его младший подъячий и другие начальники, или офицеры, большие и малые, были перебиты или сброшены в воду". Всего был казнен 441 человек.

Захватив Астрахань, С.Т. Разин двинулся дальше, а в городе была создана казацкая республика.

Астраханская вольница

Отшумели выстрелы, жизнь в городе стала входить в мирное русло. Имущество воеводы, крупных бояр, начальных людей, купцов и духовенства было свезено на Ямгурчеев бугор. Каждый астраханец получил часть из этого добра.
Вместо свергнутого воеводы во главе Астрахани встал "большой круг" (общее собрание), который начал "малый круг". "Малый круг" имел всю полноту власти и состоял из трех атаманов: Василия Уса, Ивана Терского и Федора Шелудяка.
Казна приказной избы была взята под контроль. Открылись все лавки и базары, начались работы на судах и учугах.

Для помощи разинцам в Астрахани было снаряжено войско во главе с Федором Шелудяком.

Поражение восстания в Астрахани

Уже в дороге Федор Шелудяк узнал о поражении крестьянского восстания и поимке С.Разина. 9 июня 1671 года в его войско докатилось о том, что их атаман Разин был четвертован в Москве. Чтобы отомстить за смерть атамана, восставшие пошли на приступ Симбирска, но безуспешно. Сражение было проиграно. В Астрахани его ждала новая весть, - умер атаман Василий Ус.

По решению круга главным управителем Астрахани становится Федор Шелудяк. Положение города было тяжелое. Все ощутимее становится недостаток хлеба и продовольствия.

В конце августа 1671 года к городу подошли отборные стрелецкие полки под командованием И.Б. Милославского. Взять город с ходу не удалось. Было приказано строить земляной город в устье реки Болды. Простояв здесь три месяца, он получил подкрепление.

В Астрахани началось брожение. Некоторые астраханцы требовали стоять до конца, другие советовали начать переговоры и просить милости. Начались переговоры. Наконец, 26 ноября1671 года астраханцы дали знать противнику, что откроют ворота. Если им будет дарована вольная жизнь. И.Б. Милославский обещал выполнить просьбу горожан, но только 1 января 1672 года мог сообщить царю о падении Астрахани.

Расправа над восставшими

Первое время князь Милославский добросовестно выполнял свои обещания. Атаман Шелудяк жил на свободе, хотя и находился на воеводском дворе. В наивном ожидании царской милости астраханцы и казаки несколько успокоились. Некоторые бежавшие работные люди вернулись в Астрахань. Но это внешнее спокойствие длилось недолго.

Летом 1672 года в Астрахань из Москвы приехали боярин князь Я.Н. Одоевский, князь И.М. Коркодонов, В.Л. Пушечников и дьяки с тайным наказом искоренить последствия восстания.

Ранним утром 1 августа 1672 года началась расправа над разинцами. Стрельцы выволакивали из повозок скованных по рукам и ногам холопов, служилых людей, которые были в войске Разина или Шелудяка. С них начался сыск и расправа.
Из Артиллерийской башни был выведен наружу деревянный желоб для стока крови. И днем и ночью не прекращались допросы и пытки. Только 1 августа подвергли допросу и пыткам сразу 32 человека. Федора Шелудяка, также как и астраханских старшин, повесили на базарной площади.

Міністерство науки та освіти України

середня загальноосвітня школа № 16

Творча робота

по всесвітньої історіі

на тему:

Степан Разін

Виконала:

Шмілько Христина

8-В клас

Дніпропетровськ

2003

Разін (Степан Тимофійович) - відомий у народі під ім'ям Стенькі Разіна, глава народного руху, за яким затвердилася назва бунта Стенькі Разіна.

Народився близько 1630 року в станиці Зимовейскої на Дону (нині м. Черкаськ) у родині заможного козака. Був утвореною людиною для свого часу: знав три мови (польський, татарський і калмицький).

Перше документальне свідчення про Разіна відноситься до 1652 року, коли він просив відпустку для поїздки в Соловецький монастир. У 1658 році знаходився в числі інших козаків міста Черкаську, відправлених у Москву в Посольський наказ.

У 1665 році царський воєвода князь Ю. Долгорукий повісив старшого брата Разіна - Івана за самовільний відхід з козаками на Дон під час війни з Реччю Посполитою. Ця подія в сполученні зі спробами, що підсилювалися, позбавити козацтво завойованих вільностей не могло не зробити величезного впливу на талановитого, волелюбного Разіна.

Треба відзначити, що важке положення селян у центральних районах Росії приводило до збільшення кількості втеч на окраїни країни. Селяни ішли у вилучені місця на Дон і в Поволжя, туди, де вони сподівалися укритися від гніта поміщиків. Але тут вони швидко попадали в залежність від багатих козаків. Убожіли і тягнули жалюгідне існування, найчастіше займаючись нападами на купецькі судна.

Ядром народного руху під посібником Степана Разіна було донське і волзьке козацтво, що укладалося у своєму середовищі багато незадоволених московським урядом і московськими порядками. "Весь порядок тодішньої Русі, керування, відношення станів, права їх, фінансовий побут, - говорить Н.И. Костомаров, - усі давало козацтву їжу в русі народного невдоволення, і вся половина XVII століття було готуванням епохи Стенькі Разіна". Положення селян погіршилася: воля переходів була остаточно знищена, і селянин, нарівні з холопом, був відданий повній сваволі власника.

Каспійський похід С.Т. Разіна

У 1667 році козацька голота об'єдналася і під предводительством отамана Степана Тимофійовича Разина почала похід на Волгу і Каспійськ узбережжя "за зипунами", не звернувши уваги на грізну заборону уряду Олексія Михайловича "відстати від злодійства".

Разінци захопили Яіцке містечко, зробивши його своїм опорним пунктом. У 1668-1669 роках вони піддали спустошливому набігу Каспійськ узбережжя від Дербента до Баку, розбивши флот іранського шаха. На зворотному шляху з багатим видобутком струги Разіна зупинилися в устя Волги. Для переговорів з козаками виїхав помічник Астраханського воєводи князь Львів, що очолював загін з 30000 стрільців. Гарнізон Астрахані був приведений у бойову готовність. Підступи до міста з Волги охороняв корабель "Орел". Разінцям зачитали государеву грамоту, що їм робится прощення, якщо вони здадуть зброю, відпустять полонених, а також видадуть служивих людей, що перейшли до них під час походу. С.Т.Разін погодився віддати тільки пушки і відпустити служивих астраханців, що самі побажають залишитися в місті.

В Астрахані разінцям був улаштований урочистий прийом. В Астрахані були створені умови для відпочинку козаків. Сам отаман вільно гуляв по місту, одягнений у розкішне перське плаття. Його козаки також хизувалися в багатих убраннях. З'являючись на вулицях міста, С.Т. Разін нерідко роздавав бідноті золоті і срібні монети. Був щедрий і з правителями міста. Князь Львів одержав від нього прекрасні золоті речі, шуби на соболиному хутру і різні дорогі перські тканини. Не залишився без подарунків і воєвода.

Незабаром разінці залишили Астрахань і повернулися на Дон, обґрунтувавши в Катальницкому містечку.

Начало селянської війни

Навесні 1670 року спалахнуло повстання козаків під керівництвом С.Т. Разіна. Основною його метою була Москва, але отаман спочатку хотів забезпечити собі надійний тил. Близько 9000 козаків рушили з-під Царицина до Астрахані назустріч воєводському війську.

Супротивники зустрілися під Чорним Яром. Ще до початку битви більшість астраханських стрільців перейшло на сторону повсталих. Тільки невелика група офіцерів і писарів, близько 80 чоловік, після замішання намагалися бігти, але були оточені.

Перемога разінців сколихнула Астрахань. 11 червня 1670 року повсталі показалися біля міста. Воєвода Прозоровський судорожно намагався організувати його оборону. Були заряджені усі пушки, біля міських воріт складені купи каменів. Єдиною надією воєводи був корабель "Орел". Але його надії були даремні. Капітан корабля Давид Бутлер одержав від С.Т.Разіна лист із погрозами. На зборах офіцерів корабля було вирішено, що "краще буде пуститися у втечу, приймаючи в увагу, що, не одержуючи жалування, вони вважають себе звільненими від державної служби". У ніч на 12 червня 1670 року п'ятнадцять чоловік команди на невеликий шняві залишили корабель.

Штурм Кремля

22 липня 1670 року С.Т. Разін послав в Астрахань депутатів з вимогою здачі міста. Воєвода розірвав лист, не дочитавши його до кінця, а депутатів наказав страчувати. На інший же день близько 300 човнів разінців підійшли до стін міста. В Астрахані почалися пожежі.

У ніч на 24 липня почався штурм Кремля. У самому Кремлеві спалахнуло повстання. З боку Житньої вежі до стін були приставлені сходи і разінці майже не зустрічаючи опору опанували фортечною стіною. Повсталі ввірвалися в Кремль. Почалася розправа над боярами і дворянами.

Опанувавши цілком Кремлем, разінці почали "лагодити суд" над переможеними. Колишній капітан корабля "Орел" так описав цю розправу: "Проводир сидів на вулиці, схрестивши ноги на турецький манер, перед будинком митрополита... Після опитування російського полковника при мені скинули з високої вежі, називаної Розкат. З цієї вежі також скинули живим воєводу... Його молодший під’ячий і інші начальники, чи офіцери, великі і малі, були перебиті чи скинуті у воду". Усього був страчений 441 чоловік.

Захопивши Астрахань, С.Т. Разін рушив далі, а в місті була створена козацька республіка.

Астраханська вольниця

Відшуміли постріли, життя в місті стала входити в мирне русло. Майно воєводи, великих бояр, початкових людей, купців і духівництва було перевезено на Ямгурчеєв бугор. Кожен астраханец одержав частину з цього добра.
Замість скинутого воєводи на чолі Астрахані встало "велике коло" (загальні збори), що начал "мале коло". "Мале коло" мав усю повноту влади і складалися з трьох отаманів: Василя Вуса, Івана Терського і Федора Шелудяка.
Скарбниця наказової хати була узята під контроль. Відкрилися всі крамниці і базари, почалися роботи на судах і учугах.

Для допомоги разінцям в Астрахані було споряджене військо на чолі з Федором Шелудяком.

Поразка повстання в Астрахані

Вже в дорозі Федір Шелудяк довідався про поразку селянського повстання і пійманню С.Разіна. 9 червня 1671 року в його військо докотилося про те, що їхній отаман Разін був четвертований у Москві. Щоб помститися за смерть отамана, що повстали пішли на приступ Симбірська, але безуспішно. Бій був програний. В Астрахані його чекала нова звістка, - вмер отаман Василь Ус.

За рішенням кола головним управителем Астрахані стає Федір Шелудяк. Положення міста було важке. Усе відчутніше стає недолік хліба і продовольства.

Наприкінці серпня 1671 року до міста підійшли добірні стрілецькі полки під командуванням И.Б. Милославського. Узяти місто з ходу не удалося. Було наказане будувати земляне місто в устя ріки Болди. Простоявши тут три місяці, він одержав підкріплення.

В Астрахані почалося шумування. Деякі астраханці вимагали стояти до кінця, інші радили почати переговори і просити милості. Почалися переговори. Нарешті, 26 листопада1671 року астраханці дали знати супротивнику, що відкриють ворота. Якщо їм буде дароване вільне життя. И.Б. Милославський обіцяв виконати прохання городян, але тільки 1 січня 1672 року міг повідомити царю про падіння Астрахані.

Розправа над повсталими

Перший час князь Милославський сумлінно виконував свої обіцянки. Отаман Шелудяк жив на волі, хоча і знаходився на воєводському дворі. У наївному чеканні царської милості астраханці і козаки трохи заспокоїлися. Деякі що бігли работные люди повернулися в Астрахань. Але цей зовнішній спокій тривав недовго.

Улітку 1672 року в Астрахань з Москви приїхали боярин князь Я.Н. Одоєвський, князь И.М. Коркодонів, В.Л. Пушечників і дяки з таємним наказом викорінити наслідку повстання.

Раннім ранком 1 серпня 1672 року почалася розправа над разінцями. Стрільці виволікали з візків скованих по руках і ногам холопів, служивих людей, що були у війську чи Разіна Шелудяка. З них почався розшук і розправа.
З Артилерійської вежі був виведений назовні дерев'яний жолоб для стоку крові. І вдень і вночі не припинялися допити і катування. Тільки 1 серпня допитали і катуванням відразу 32 чоловік. Федора Шелудяка, також як і астраханських старшин, повісили на базарній площі.