Доповідь
на тему:
Глобалізація світу
Кіровоград 20 10
Якими є наслідки глобалізації для культури?
Чи традиції і цінності щораз більше об'єднуються чи йдуть на конфронтацію?
Чи є в культур сила на те, щоб із зустрічей з чужим створювати щось нове?
Глобалізація відбувається в найрізноманітніших сферах і масштабах. Фінанси, фірми, ідеї і люди стали мобільними, як ніколи раніше. Але хоч економічні й політичні наслідки утворення мережі, що охоплює весь світ, диференційовано і контроверсійно обговорюються серед громадськості, однак питання її впливу на культуру і побут висвітлюється все ще надивовиж мало.
Динаміка культурної глобалізації
Якщо прислухатись до тих, хто формує громадську думку, то виявиться, що культурну глобалізацію можна звести до одного з двох сценаріїв: до широкого розповсюдження уявлення про глобальне злиття культур окремих суспільств, які раніше були культурно самостійними, а тепер з кожний роком наповнюються товарами й засобами масової інформації, поширеними в цілому світі. Здається, що в світі, де люди від Братіслави до Банкока їдять біґ-мак, носять джинси, працюють на піратських версіях „ Windows " та дивляться MTV , культурна розмаїтість знаходиться в великій небезпеці. І оскільки більшість глобальних товарів і ідей прибуває з Заходу, не дивно, що багато хто розглядає глобалізацію як нове позначення американізації чи „озахіднення".
Друга, не менш апокаліптична візія майбутнього представляє світ, який роздирають культурна фрагментація та інтеркультурні конфлікти. Створюється враження, що відповіддю на гомогенізацію може стати тільки ізоляція від чужих впливів і поверенння до перебільшеної етнічної свідомості. Здається, що зростання числа етнічних і релігійних конфліктів підтверджують тезу про культуру як новий фронт конфліктів — „Боротьба культур" Х'юнінґтона.
Із взятої нами етнологічної перспективи жодний з цих сценаріїв і жодна їхня комбінація (як, наприклад, описує Бенджамін Барбер у своєму творі „Кока-кола і Священна війна") не відповідає зміні кордонів між регіонами й мовами, кольорами шкіри та формами життя. По-перше, не витримують критики припущення, на яких базуються прогнози щодо гомогенізації і фрагментації. Культурні зміни є не неминучою грою з нульовим результатом, вони слідують значно складнішій динаміці, ніж припускають згадані вище автори. По-друге, ці теорії не дають відповіді на питання про значення сучасних процесів для людей. Чому німці вчать азіатські мистецтва боротьби? Чому австралійська мильна опера „ Neighbours " є улюбленим серіалом молодих азіатських британців? Чи всюди під правами людини розуміють те саме?
Лише одночасно враховуючи культурні точки зору й макроекономічні та структурно-політичні перспективи, ми можемо отримати диференційовану картину сучасної глобальності. Дані, які можна об'єктивно виміряти, — медичне забезпечення, безробіття, конфесії – потрібно розглядати в порівнянні з відповідною культурною оцінкою стилю життя, прогресу й рівноправності. Представляючи нашу етнологію глобалізації, ми не прагнемо створити сценарій майбутнього, а радше накреслити культурну динаміку й тенденції розвитку в різних сферах життя. Розроблені в безповітряному просторі теорії, безапеляційні твердження про культурні наслідки міграції, контакт культур чи засобів масової інформації необхідно унаочнювати емпіричними прикладами з різних регіонів світу, заперечувати їх або диференціювати.
Різноманітні інтерпретації глобальних товарів та ідей
Сценарій гомогенізації виходить із того, що всесвітнє розповсюдження західних структур і споживання імпортованих товарів уже само по собі робить культури однаковими. В картині культурного злиття люди в цілому світі пасивно піддаються чужим впливам, мультинаціональним концернам і, не задумуючись, переймають моральні приципи героїв американських серіалів. Однак суспільства реагують на чужі впливи по-різному. Спектр їхніх реакцій сягає від опору до творчого засвоєння і аж до некритичного наслідування.
Суспільства використовують чуже, щоби — як пише етнолог Маршалл Саглінс: «стати чимось більшим, ніж вони є». Цей процес засвоєння можна продемонструвати навіть на прикладі такого мета-символу гомогенізації як „Мс Donald ’ s ”: щодня 30 мільйонів людей в понад 100 країнах світу відвідують філії „ McDonald ' s ". На перший погляд здавалось би, що „ McDonald ' s " уособлює всесвітній вплив північноамериканських звичок. Це явище навіть надихнуло американського соціолога Джорджа Рітцера про «макдоналізацію світу». Харчові звички та смаки стають однаковими і втілювані гігантами фаст-фуду принципи, такі, як раціоналізація, стандартизація, передбачуваність і помірні ціни, знаходять розповсюдження в цілому світі.
Однак етнографічні дослідження заперечують твердження про загальне поширення цих пов'язаних із „макдоналізацією" ознак. Багато аспектів наштовхується на опір. Наприклад, жителі східноазіатських країн, як правило, ігнорують неписаний закон фаст-фуду, згідно з яким клієнти мусять реагувати на швидкий сервіс таким самим швидким споживанням. Порівняльні дослідження свідчать про те, що концерн поза межами США тільки спочатку розглядається як втілення американського способу життя. Сам „ McDonald ' s " називає себе мультилокальною фірмою. Палітра продуктів відображає зумовлені культурою правила харчування: в Ізраїлі в асортименті є кошерні гамбургери, а в Індії готують овочеві „ McNuggets " і „Maharaja -Мас" з баранини.
Зв'язок між глобалізацією та культурним розмаїттям
Глобалізовані ринки фінансів і товарів, всесвітні структури ЗМІ й потоки мігрантів привели до прискорення та розширення процесів культурного обміну. В ході цих контактів зникають численні традиційні форми життя та способи мислення. Однак процес глобалізації призводить також до виникнення нових культурних форм і способів життя. Завдяки всесвітньому розповсюдженню деяких товарів і ідей локальні культури змінюються та вступають у незвичні комбінації одне з одним. Кордони між власним і чужим розмиваються. Цю культурну суміш можна спостерігати на прикладі індивідуумів, але ще більше — на прикладі цілих суспільств. Тайджер Вудс, зірка міжнародного спортивного гольфу, називає себе „ Cablinasian ", вказуючи на своїх кавказьких, африканських, індіанських і азіатських предків. І ким же є німецько-турецька реп-співачка Азіза-А та Ноа Бекер, дитина зірки тенісу Бориса Бекера і його кольорової дружини, як не типовими німцями завтрашнього дня? Через декілька років 40-50 відсотків усіх дітей у великих німецьких містах походитимуть із родин мігрантів, а вже сьогодні кожна дев'ята дитина в Німеччині народжується в інтеркультурної пари. Нові форми спільнот, такі, як латиноамериканці чи афронімці, змінюють німецьку культуру, непомітно й тривало.
Нові форми культури й ідентичності неможливо адекватно зрозуміти, розглядаючи їх на фоні горизонту нашого звичного поняття культури. Культурні відмінності між людьми виводяться зазвичай із їхніх специфічних історичних коренів. Культура являє собою чітко обмежений, відносно статичний елемент. Світ прирівнюється до мозаїки, камінчиками якої є культури. Культура та локальна спільнота в цій картині ідентичні. Тому етнолог Ульф Ганнерц використовує поняття креолізації, змішування, суперечностей і таким чином намагається досягнути відповідності з нещільними кордонами понятійних систем. Цей запозичений із лінгвістики термін спочатку позначав новостворені мови Карибіки, що є сумішшю відповідної колоніальної мови і африканських мов. Перенесений на побутові культури цей термін намагається відобразити те нове розмаїття, яке базується радше на зв'язках, аніж на автономії. Культура розглядається не як статична, замкнута в собі система, а як потік значень, який постійно розчиняє старі значення і вступає в нові зв'язки.
Змінюються не тільки форми життя на місцях, але й географічні простори змінюють своє значення для щораз більшої кількості людей. Мігранти, молодь, користувачі Інтернету, митці чи вчені утворюють транснаціональні спільноти, пов'язані між собою спільними соціальними, професійними чи ідеальними рисами.
Різні позиції в межах глобальної культури
В тіні Декларації прав людини виникає глобальна культура. В цій всесвітній системі відносин виносяться на обговорення відмінності, шукаються спільні риси і співвідносяться між собою різноманітні форми життя. Нині щораз більше людей посилається на зростання числа універсальних категорій, концепцій і стандартів, а також наявних повсюди товарів та ідей.
Всередині глобальної культури утверджуються різні позиції, що знаходяться під постійним впливом прагнення до гегемонії, яке виявляє кожен із їхніх учасників. Глобальна культура — вільний від влади простір, в якому кожного ввічливо питають про його думку. Кожну відмінність потрібно обговорити, а власну позицію — обстоювати. Однак структури глобальної культури виникли не за однакової участі всіх культур, і вони не автоматично сприяють процесу розвитку в напрямку створення справедливого світу. Б іл
ьша частина категорій і стандартів є західного походження. Правові, технологічні чи інституційні |форми глобальної культури первинно випливають із західних потреб. Однак інші культури щораз більше беруть участь у їхньому розвитку й складають конкуренцію західним масштабам і перспективам.
Внаслідок розвитку спільної системи відношень ми не стаємо всі однаковими, ми тільки презентуємо наші відмінності в щораз більш подібній формі. Глобальна культура являє собою „структуру спільних відмінностей" (Річард Уілк), всередині якої ми мусимо визначити культурні особливості, щоби розуміти одне одного і здобувати взаємне визнання та взаємоповагу. З цілого космосу потенційних відмінностей деякі риси виступають на передній план, інші ігноруються. Говорячи про нову гегемонію, ми маємо на увазі радше структурну гегемонію, а не гегемонію змісту. Структури й концепції, такі, як права людини, ідеали краси чи організаційні принципи, знаходять всесвітнє розповсюдження. Однак їхнє втілення та застосування може мати безліч варіантів.
Розвиток і розбудову глобальних понять і стратегій можна показати на прикладі історії боротьби за права жінки й особливо генези концепції „Проти насильства над жінками". 3О років тому жінки дуже мало знали про умови життя жінок в інших частинах світу. Від 70-х років жіночі рухи стрімко поширились у всьому світі. Щоправда, в Киргизії зараз існує лише 20 жіночих груп, а от у Кенії їх уже 26 000. Спочатку жіночі теми формулювались суто з західної точки зору. Універсальна чинність таких ідеалів, як особистий розвиток чи рівність на робочому місті західним жінкам видавались очевидними. На спільних форумах, де були присутні жінки з інших континентів, особливо на великих Всесвітніх жіночих конференціях ООН, дуже швидко з'ясувалося, що жінки в різних культурних колах переслідують різні цілі. Так, у південних країнах на першому плані стояло не індивідуальне самовизначення, а економічне та правове урівнення жінки. Ісламські жінки, афроамериканки й африканки займаються нині концепцією «фемінізм», але вони часто розуміють під цим цілком різні речі. Щоб покращити ситуацію жінки в різних культурних спільнотах, потрібно було шукати спільні інтереси й намагатися виражати їх стандартизованою мовою. Таким спільним знаменником стала концепція „Проти насильства над жінками". 20 років тому ця тема не виносилася на обговорення ні жіночими, ні правозахисними групами. Тепер це поняття стало керівним принципом всесвітнього жіночого руху. Його успіх пояснюється тим, що в його межах можуть об'єднуватись різні жіночі інтереси. Кампанія здобула всесвітню увагу й чинить вплив на дискурсивну та фактичну політику держав і інтернаціональних організацій. Так, Організація Американських Штатів прийняла конвенцію, яка зобов'язує держави захищати жінок від насильства. В 1993 році права жінок було прийнято до Аґенди прав людини.
Глобальна культура не є всеохопною. Для більшості людей глобальність — не стільки позначення стану, скільки потенціал. На початку XXI століття ми, очевидно, живемо не в світовому суспільстві без кордонів, а в багатьох паралельних світах, що почасти перетинаються та накладаються. Як і раніше, існують відмінності, які, як здається, неможливо об'єднати. Як такі „паралельні модерності" виглядатимуть у світі, що охоплюється щораз тіснішою мережою, — невідомо. Нині жодна держава не може герметично закритися від чужих впливів.
У ході глобалізації втрачаються культурні знання. Проте занепад форм життя і світоглядів не є новим, новою тут є швидкість, з якою, це відбувається в глобальну епоху. Ізольовані, автономні партикуляризми, якщо вони колись і існували в чистій формі, в наш час практично не мають шансів на виживання. Нові креолізовані культурні форми не стирають розмаїття життєвих варіантів, а надають йому нових форм, які почасти інтегрують в собі форми, що їм передували. Водночас завдяки таким інституціям, як архіви, музеї і школи, втрачається щораз менше знань, а нові технології комунікації, такі, як Інтернет, полегшують доступ до інформації. Нині вже можна помітити тенденцію до того, що окремі суспільства намагаються використовувати нові медії для себе, для того, щоби розповсюджувати свої власні традиції і передавати їх наступним поколінням. Так, за допомогою гавайського комп'ютерного проекту „Леокі" було створено можливість передавати власну мову молодшому поколінню. Проект мав настільки великий успіх, що в деяких школах острівної держави знову почалося викладання гавайської мови.
В кінці глобалізації на нас не чекає ідеальний світ
З культурної перспективи глобалізація виявляється надзвичайно діалектичним процесом. Гомогенізація та диференціювання, конфлікт і креолізація, глобалізація й локалізація — це все процеси, що не заперечують один одного, а взаємовпливають. Певні концепції і структури сучасного життя в ході глобалізації розповсюджуються в цілому світі. Водночас культурні особливості на фоні глобальних структур набувають чіткіших контурів або взагалі тільки починають формуватися. Глобалізація — не автоматичний процес, в кінці якого на нас чекає вільний від конфліктів ідеальний світ, однак вона приховує більші шанси й водночас більшій ризик, аніж попередні епохи. Оскільки повернення назад чи ізоляція не є серйозними альтернативами процесу глобалізації, нам потрібні виважені стратегії, щоби діяти у відповідності з новим досвідом. „Оскільки ми не можемо повернутися до неуцтва, ми мусимо крокувати вперед до розуміння" (Жанет Абу-Луґгод).
|
