Курсова робота
МАЛЯРНІ РОБОТИ
Зміст
1. Вступ.
2. Технологічна частина.
2.1. Загальні відомості про малярні роботи.
2.2. Вимоги до фарбування поверхонь.
2.3. інструменти для опоряджувальних робіт.
2.4. Види підмощування для опоряджувальних робіт.
2.5. Підготовка поверхонь під опорядження.
2.6. Технологія виконання опоряджувальних робіт.
2.7. Організація праці при виконання опоряджувальних робіт.
2.8. Приймання та обмір опоряджувальних робіт.
3. Заходи по охороні праці.
З давніх-давен людина почала застосовувати фарби для захисту різних будівельних конструкцій, а також з декоративно художньою метою. Фарба складається з кольорового порошку – пігменту, і плівкоутворювальної речовини – в’яжучого. Всі фарби і відповідно фарбування залежно від виду в’яжучого поділяються на водні і неводні.
Водні фарбування застосовують з декоративною метою для опорядження інтер’єра і зовнішніх поверхонь будинків (здебільшого фасадів. Залежно від в’яжучого яке використовують для приготування водних фарб водні фарбування бувають вапняні, клейові, цементні, силікатні і казеїнові.
До неводних фарбувань належать олійні і емалеві фарбування, а також лакові покриття. Неводні фарбування застосовують для захисту металевих конструкцій від корозії, дерев’яні від гниття, а оштукатурені від впливу вологи. А ще вони застосовуються з декоративною і санітарно-гігієнічною метою. Їх легко мити і очищати від бруду, тому в приміщеннях, де більшість поверхонь пофарбована олійними або емалевими фарбами легше підтримувати чистоту (лікарні, школи, магазини, дошкільні дитячі заклади). Міцність зчеплення плівки залежить також від якості підготовки поверхні, в першу чергу очищення її від іржі, плям кіптяви і мінеральних масел, пилу. Тощо.
Залежно від якості малярні фарбування поділяються не прості, поліпшені і високоякісні. Просте фарбування застосовують під час спорядження будинків ІІІ класу, деяких промислових і тимчасових будівель, а також підсобних приміщень в різних будинках.
Політичне фарбування застосовують здебільшого в будинках ІІ класу (лікарні, школи).
Високоякісне – І класу (театри, музеї, палаци тощо).
Неводною називають таку суміш, у якій в’яжучим матеріалом є висихаючи масла (оліфи) або смоли, розведені у розчинниках. До робочої в’язкості суміші доводять оліфою або розчинником.
До неводних сумішей належать олійні, олійно-емульсійні, смалеві, смалянолеткі фарби, а також лаки.
Деякі синтетичні фарби промовляють на емульсіях типу ОВ (оліфа, вода), тому на робочому місці їх розводять водою.
Емульсією називають стійку механічну суміш рідини, які не змішуються одна з одною. Щоб приготувати стійку емульсію, до суміші додають речовину, яку називають емульгатором.
Залежно від співвідношення у суміші води, олії виділяють два види емульсій ОВ і ВО:
Емульсія ОВ (олія у воді). До складу цих емульсій входять оліфа (2-10%), вода і емульгатори. Емульгатори для емульсій ОВ є мило, луги, розчини тваринного або казеїнового клею. Емульсії ОВ застосовують при водних фарбуваннях для ґрунтовок, шпаклівок і декоративних фарбувальних сумішей.
Емульсії ВО (вода в олії). До складу цих емульсій входять вода (25-50%), Олафі і емульгатори. Емульгаторами в емульсіях ВО є розчин клею або лужна вапняна вода. Емульсії ВО здебільшого застосовують при олійних фарбуваннях для грунтовок і фарбувальних суміш.
Фарбування поверхонь – це заключний стан опорядження будинку. Від якості фарбування залежать строки наступної експлуатації приміщення і його зовнішній вигляд.
ДО початку малярних робіт у приміщенні треба закінчити всі будівельні роботи, крім настилання паркету або лінолеуму. Особливо важливо закінчити роботи, пов’язані з монтажем центрального опалення водопроводу, каналізації і внутрішньої електропроводки. Системи опалення і водопроводу повинні бути перевірені на тиск, а каналізація промита. У приміщеннях встановлюють і міцно закріплюють віконні і дверні блоки (або коробки), закріплюють наличники і склять вікна.
Поверхню штукатурки очищають від пилу, бруду, жирних плям, бризок і потьоків розчину. Шорсткість поверхні слід заладити, а дрібні щілини розрізати і підмазати їх розчином на глибину не менше, як 2 мм.
Підготовлені внутрішні поверхні фарбують, додержуючись таких вимог:
1) Температура повітря в приміщенні не нижче за 10 о
С.
2) Відносна вологість повітря – не більш – 60%.
3) Вологість підготовлених обштукатурених і бетонних поверхонь не повинна перевищувати 8%, а при фарбуванні цементними і полімерними фарбами – 12%.
4) Робоча в’язкість водних фарбувальних сумішей залежно від їхніх видів має бути в межах 15-50с за візкометром ВЗ-4.
5) Витрата фарби (покревність) в одному шарі не повинна перевищувати 425 г/м 2
.
6) Час висихання водних фарбувальних плівок при t о
18...20 с
С має бути не більше 12 год.
Фасади будинків фарбують після влаштування жолобів та звисів даху, закріплення ринв, встановлення балконних загород і пожежних драбин та покриття всіх віконних зливів покрівельною сталлю.
З поверхні фасадів перед фарбуванням зчищають бризки розчину і пил.
Фасади не можна фарбувати в спеку під дією сухого вітру і прямих променів сонця, під час дощу або по вологому фасаду після дощу, під час сильного вітру, а взимку по шару льоду, або інею. Перхлорвініловими фарбами фасади можна фарбувати лише при температурі, що не перевищує 4 о
С.
Фарборозпилювачі призначені для розпилювання водних, олійних, лакових та інших малярних сумішей. Пневматичний фарборозпилювач є основною частиною фарбувального агрегату і розпилює фарбу за допомогою стиснутого повітря. Від його роботи залежить якість фарбування, витрата фарбувальної суміші та продуктивність праці маляра. Пневматичні фарборозпилювачі мають різну продуктивність, застосовують їх залежно від обсягу фарбувальних робіт. Продуктивність фарборозпилювача залежить від конструкції розпилювальної головки і діаметра вихідного отвору сопла, крізь яке виходить фарбувальна суміш. Чим більший діаметр сопла, тим більшу кількість фарби розпилює фарборозпилювач за одиницю часу.
Для фарбування поверхонь з великою площею застосовують фарборозпилювач СО-71Б, а для виконання аерографічного розпису і фарбування невеликих поверхонь – СО-6Б.
СО-19Б тощо. Для нанесення лише шпаклювальних сумішей застосовують фарборозпилювачі СО-24А та СО-123А. Деякі розпилювачі, як СО-6Б, СО-44Б, мають набір змінних сопел з розмірами отвору 0,4-1,2 мм, що дає змогу використовувати їх для різних видів робіт.
Технічна характеристика фарборозпилювачів; Основні несправності в роботі фарборозпилювачів та способи їх усунення.
Внутрішні малярні роботи на висоті до 4 м виконують із козлів, інвентарних столиків, а у випадку при невеликих обсягах роботи з драбин, або розсувних драбин. Зовнішні і внутрішні роботи на висоті понад 4 м виконують із колисок, пересувних вишок, або риштувань.
Дерев’яні козли заввишки 90-120 см (залежно від висоти приміщення) виготовляються із соснових дощок і застосовують при невеликих обсягах малярних робіт. У масовому будівництві користуються інвентарними столиками.
Колиски застосовують при фарбуванні фасадів будинків. За принципом переміщення вони бувають самопідіймальні, обладнані електролебідками, та такі, які підіймаються за допомогою лебідок встановлених на землі.
До неводних сумішей належать олійні лакові та емалеві суміші. Неводні суміші застосовують для фарбування обштукатурених, бетонних, дерев’яних та металевих поверхонь. Обштукатурені поверхні, пофарбовані олійною фарбою, легко очищати від пилу та бруду і легко їх мити. Кількість операцій у підготовці обштукатуреної поверхні під олійне фарбування залежить від виду фарбування.: простого, поліпшеного чи високоякісного. Операції, які виконують під час фарбування поверхонь олійними емалевими і синтетичними фарбами всередині приміщення (тб.3).
Склад підмазки під олійні фарбування? Оліфа – 1 кг
Клей тваринний (10%-й розчин) 0.1 л.
Крейда мелена просіяна – до роб. в’язкості. Спосіб приготування: розчин клею вливають в оліфу, переміщуючи суміш. На приготовленій емульсії затирають крейду доки, доки не уториться пластична паста. Замість оліфи можна використати таку саму кількість підмазувального лаку. Підмазка, приготовлена на лаці, швидше сохне і дешевше коштує. Підмазувальну суміш наносять дерев’яним, або металевий шпателем. Після висихання, підмазані місця шліфують, очищають від пилу, прооліфлюють і всю поверхню ґрунтують. Суміш для грнутування приготовляють з олійної фарби, яку розводять до робочої в’язкості оліфою. Ґрунтувальна суміш має бути рідшою ніж для остаточного фарбування.
Склад олійної грунтовки
Оліфа – 1 кг.
Густо терта олійна фарба 0,5-1,0 кг
Спосіб приготування: до густотертої олійної фарби добавлять оліфу і всю суміш наносять на поверхню ручником, на який не варто набирати багато фарби. Нанесену на поверхню ґрунтовку слід добре розтушувати щіткою. На стінах фарбу остаточно розташовують у горизонтальному напрямі, а на стелі у поперек світла, що падає. При підготовці обштукатуреної поверхні під поліпшене фарбування кількість операцій збільшується.
Після підмазування пошкоджених місць і їх шліфування роблять такі операції: одне суцільне шпаклювання із шліфувальням та зніманням пилу, грунтування з флейцюванням і шліфуванням. Після цього виконують перше фарбування із флейцювання і шліфуванням фарбової плівки. Шпаклюють поверхню спеціальною сумішшю приготовленою на оліфі або емульсії.
Склад олійної шпаклівки
Оліфі – 1 кг
Різник (скипидар або уайт-спіріт) – 100 г.
Сикатив – 100 г.
Мило господарське )40% не) 20 г
Клей тваринний (10% й розчин) – 0,2л.
Крейда мелена просіяна – до роб. в’язкості.
Спосіб приготування: оліфу розводять розчинником і сикативом. Приготовляють 10%-й клейовий розчин з милом так само як і для купоросної ґрунтовки. Цей розчин інтенсивно переміщуючи вливають у розведену оліфу. До приготовленої емульсії поступово добавляють крейду і перемішують до утворення однорідної сметано-подібної маси. Утворену суміш пропускають через фарботерку.
Склад шпаклівки на емульсії:
Клей тваринний (8%-й розчин) –200 г.
Емульсія ВО (60% на) –1 кг
Крейда мелена просіяна – до роб. в’язкості.
Спосіб приготування: спочатку приготовляють 8 %-й розчин клею. До емульсії при перемішуванні добавляють розчин клею і крейду. Всю суміш перетирають на фарботерці. Дерев’яні поверхні фарбують олійними фарбами для захисту деревини від гниття, а також для прикраси і забезпечення санітарної гігієни умов.
При підготовці дерев’яних поверхонь під просте фарбування виконують такі операції: очищають поверхні, вирізують сучки і засмоли, прооліфлюють, частково підмазують, шліфують, прооліфлюють підмазані місця і ґрунтують.
Готові столярні вироби (віконні рами і двері), що надходять на будівництво іноді мають дефекти (нагелі, або дерев’яні цвяхи, що виступають), які треба усунути в процесі підготовки до фарбування. До прооліфлювання поверхні дефекти усувають сталисками, циклями та шліфуванням. Під час висихання деревини великі сучки виступають над поверхнею, порушуючи шар фарбової плівки, а іноді й зовсім випадають, тому при підготовці поверхні їх треба вирубати, а на його місце вставляють кусок деревини тієї самої породи.
Суміші для підготовки поверхонь і методи їх нанесення такі самі, що й при підготовці оштукатурених поверхонь під олійні фарбування. Перед використанням оліфу можна підігріти, щоб вона краще просочила деревину під час прооліфлювання.
Грунтувальну суміш наносять щіткою і нею остаточно розтушовують її вздовж волокон деревини.
При підготовці дерев’яної поверхні під поліпшене фарбування, крім згаданих вище операцій, після шліфування підмазаних місць виконують одне суцільне шпаклювання поверхні з шліфуванням і зніманням пилу, грунтування і перше фарбування з флейцюванням і шліфуванням кожного шару.
Флейцюють грунтувальний шар щіткою. Флейцем, рухаючи її вздовж волокон деревини, а після висихання його шліфують. Так само і обробляють шар першого фарбування. Підготовлена поверхня не повинна мати подряпин, смуг від щітки та інших дефектів. Якість роботи залежить від якості матеріалів та від акуратності і послідовності виконання кожної операції.
Металеві поверхні фарбують тільки неводними фарбувальними сумішами. Фарбування захищає метал від корозії і використовується з санітарно-гігієнічною і декоративною метою. Фарбування металу буває простим і поліпшеним.
При підготовці під просте фарбування металу поверхню очищають, прооліфлюють, частково підмазують, шліфують підмазані місця і грунтують (перше фарбування). Поверхню очищають металевими щітками, знімаючи плівку іржі, окалини, а також рештки штукатурного розчину і клейових фарб, якщо вони є, а потім прооліфлюють. Радіатори чистять і прооліфлюють перед встановленням на місце, оскільки з боку стіни це важко зробити.
Очищаючи поверхні металевих покрівель, з них спочатку знімають пил і сміття. Якщо листи покрівлі не були прооліфлені, то їх очищають від іржі металевими щітками.
Очищену поверхню покривають оліфою з домішками невеликої кількості густо тертої олійної фарби (50-100 г фарби на 1 л. оліфи). Оліфу розтушовують так, що не було потьоків.
Після висихання оліфи місця стиків окремих елементів металевих конструкцій підмазують. Для підмазування фальцових з’єднань і латок сталевої покрівлі застосовують підмазувальну пасту іншого складу.
Склад підмазувальної пасти для металевих поверхонь.
Оліфа – 1
Сурик залізний сухий – 1
Крейда мелена просіяна – 4.
Спосіб приготування: сурик залізний перемішують з сухою крейдою, а потім затирають на оліфі до утворення пластичної пасти.
Підмазані місця шліфують, а всю поверхню грунтують (перше фарбування). Фарбувальну суміш розташовують щіткою, рухаючи її вздовж окремих елементів металевої конструкції. Підготовляючи старі металеві покрівлі під фарбування, з них змітають пил, сміття. Металевими щіткам зчищають іржу і стару олійну пліву.
При підготовці металевих поверхонь під поліпшене фарбування додатково виконують суцільне шпаклювання. До складу олійної шпаклівки рекомендується додавати залізний або свинцевий сурик.
До початку роботи, залежно від ї обсягів, слід змочити фарбувальний агрегат і перевірити його роботу в холосту. Для цього компресор встановлюють у коридорі чи на сходовій площадці будинку так, аби не було потреби часто переносити його з одного приміщення в інше і закріплюють, що він не рухався. До патрубка на масло вологі віддільнику або в деяких компресорах на ресивері приєднують повітряний шланг. Другий кінець цього шланга приєднують до повітряного патрубка редуктора, розміщеного на фарбонагнітальному бачку. Другий повітряний шланг приєднують одним кінцем до другого патрубка редуктора, а другим – до повітряного патрубка на рукоятці фарборозпилювача. Для подачі фарбувальної суміші до фарборозпилювача один кінець матеріального шланга приєднують до патрубка, біля головки розпилювача, а другий – до патрубка на кришці фарбонагрітального бачка. Кришку закривають і притискують скобами, перевіряють надійність кріплення шлангів і наявність масла в картері компресора. Після цього вмикають агрегат в електричну мережу.
Роботу фарбувального агрегату контролюють за показаннями манометрів на компресорі і редукторові фарбонагнітального бачка. Компресор повинен працювати при тиску не більше як 0,4 МПа, Тиск повітря, що подається на фарборозпилювач залежно від в’язкості сумішей встановлюють 0,2-0,3 МПа. При перевірці робото агрегату вхолосту стежать, що у місцях приєднання шлангів не проходило повітря.
До початку механізованого фарбування, крім перевірки самого агрегату, треба перевірити в’язкість фарбувальної суміші. Під час механізованого фарбування клейові суміші повинні бути більш в’язкими, ніж при роботі вручну. В’язкість клейової суміші за віскозиметром ВЗ-4 має бути 35-40 с, а при перевірці на склі за довжиною потьоку краплини – 2,0-2,5 см. Щоб клейову суміші зробити густішою, до неї добавляють спеціально приготовлені суміш.
Склад суміші для згущення клейової фарби:
(на 10 л. клейової суміші)
Мило господарське – 20 г.
Оліфа-оксоль – 10-15 г.
Вода – 200-240 г.
Спосіб приготування: нарізане дрібною стружкою мило розчиняють у киплячій воді. Коли мильний розчин охолоне до температури 70-80 о
С, у нього швидко перемішуючи вливають оліфу. Цю суміш (емульсію) добавляють у фарбувальну суміш не пізніше, як за добу до її застосування.
Олійні суміші, навпаки, для механізованого фарбування повинні бути рідшими, ніж для роботи щітками. Тому до початку роботи їх розбавляють розчинниками. В’язкість олійної суміші за віскозиметром ВЗ-4 має бути 30-35с.
Фарборозпилювач утворює на поверхні рівномірно пофарбований відбиток. Тому під час роботи його пересувають не колоподібними рухами, а в горизонтальному або вертикальному напрямку. Для забезпечення рівномірного покриття поверхні фарбою потрібно, щоб кольорові смуги трохи перекривали одна одну. Фарборозпилювач тривають у правій руці перпендикулярно до поверхні на відстані 25-30 см. від неї.
Маляру категорично забороняється порушувати такі правила:
1) працювати без манометра або запобіжного клапана на компресорі і фарбонагнітальнорму бачку, а також при їх несправності;
2) працювати при тиску, більшому за нормативний для даного агрегату;
3) роз’єднувати шланги або інші деталі на агрегаті, коли він перебуває під тиском;
4) усуваючи несправності під час роботи агрегату;
5) працювати без спецодягу і захисних окулярів;
6) фарбувати приміщення легкозаймистими фарбами при наявності відкритих джерел вогню;
7) фарбувати отруйними і леткими фарбами без забезпечення належної вентиляції в приміщенні;
8) застосовувати бензол і етилований бензин для миття забруднених деталей агрегату або розведення фарб;
9) приступати до роботи з агрегатом без заземлення двигуна компресора;
10) збирати або ремонтувати електрообладнання агрегату;
Для виконання більшості будівельних робіт (малярних) потрібна узгоджена робота кількох робітників, оскільки кожний будівельний процес поділяється на окремі операції. Наприклад для фарбування приміщення треба підготувати поверхні, приготувати малярні суміші, подати їх на робочі місця, пофарбувати поверхні.
Ланки робітників об’єднуються в бригади, які бувають спеціалізованими і комплексними.
До складу спеціалізованої бригади входять робітники тільки однієї спеціальності. Так комплектують бригади мулярів, штукатурів, теслів, малярів, тощо. Проте організація таких бригад на сучасному рівні будівництва не завжди виправдовує себе. Тому останнім часом роботи виконують комплексні бригади, до складу яких входять робітники різних професій. До складу спеціалізованих бригад входять до 15 робітників, а комплексних – до 25-30. Очолює бригаду найбільш кваліфікований робітник – бригадир, якого призначає адміністрація управління або затверджує його після обрання членами бригади. Такий метод організації праці сприяє підвищенню відповідальності за якість виконання роботи, підвищує і продуктивність. Окремо виділяють робітників, що обслуговуватимуть компресор і фарбонагнітальні бачки.
Продуктивність праці робітника залежить і від правильної організації його робочого місця. Бригадир і кожний член бригади мають заздалегідь потурбуватися про підготовку робочого місця, кожен робітник повинен виконувати роботу на своїй ділянці, не заважаючи працювати іншим.
Механізм і матеріали на робочому місці розміщують так, щоб під час роботи не доводилось робити зайвих рухів. На робочому місці не повинно бути будівельного сміття, зайвих матеріалів, які заважатимуть пересуванню робітника.
Робоче місце маляра повинно бути добре освітлене природнім світлом. Це дає змогу правильно підібрати кольори фарбувальних сумішей і якісно виконувати фарбувальні роботи. У приміщенні має бути кімнатна температура 18-20 о
С.
Дефекти неводних фарбувань:
Іржаві і темні плями – від різних смолистих речовин або мінеральних масел, що не висихають, можуть приступати з нижніх шарів штукатурки. Щоб усунути ці дефекти ділянки поверхні з іржавими плямами зачищають пемзою і промивають 3% розчином соляної кислоти.
Відшарування фарбової плівки – буває при фарбуванні забрудненої поверхні або поверхні, що раніше була пофарбована восковими олійними сумішами. Щоб усунути цей дефект, плівку зчищають пемзою, а поверхню промивають розчином соди або мильною водою, після чого її остаточно промивають чистою водою.
Груба фактура фарбової плівки утворюється при застосуванні погано проціджених фарбувальних сумішей. Щоб усунути цей дефект поверхню шліфують пемзою або шліфувальною шкуркою. Сітка щілин утворюється при фарбування поверхні, на якій ще не встиг висохнути шар ґрунтовки. Для усунення цього дефекту поверхню шліфують пемзою або шліфувальною шкуркою.
Сліди від щітки залишаються на поверхні при фарбуванні її густою фарбою або при поганому розтушуванні фарбового шару. Щоб уникнути цього висохлу поверхню шліфують пемзою, або шліфувальною шкуркою.
Потьоки утворюються при застосуванні рідкої фарби і недостатнього розташування. Поверхню після висихання шліфують.
Зморшки утворюються при поганому розтушуванні фарбової плівки через нерівномірність її висихання. Щоб усунути цей дефект, поверхню шліфують і фарбують.
Стики виникають при швидкому висихання ділянок поверхні, фарбованих з деяким інтервалом у часі. Щоб уникнути цього поверхню фарбують повторно без перерв у роботі.
“Крокодиляча шкіра” виникає при фарбуванні поверхні фарбою, що швидко сохне, на якій не встиг висохнути шар грунтовки. Для усунення цього дефекту поверхню шліфують, шпаклюють і фарбують знову.
Пухирі утворюються при фарбуванні по вологій поверхні або товстому набілу. Щоб уникнути цього фарбову плівку у дефектних місцях зчищають скребачкою, додають висохнути, підготовляють і фарбують знову.
Погана покревність фарби спостерігається при фарбуванні світлими сумішами по темному гнуту, колір якого значно відрізняється від кольору фарбувальної суміші. Для усунення цього дефекту поверхню додатково фарбують.
Приймають і перевіряють якість робіт виконаних неводними сумішами, так само, як і при водних фарбуваннях. Якість малярних робіт повинна відповідати таким вимогам:
поверхні, пофарбовані олійними, емалевими і лаковими сумішами, повинні мати однотонну фактуру;
не допускаються просвічування розміщення нижче шарів фарби, а також плями, відлипніть, зморшки, потьоки, пропуски, куски плівки, помітні зернини фарби, дефекти шліфування і сліди від щіток;
опорядження під цінні породи дерева і каменю повинні відповідати імітованої породи матеріалу;
поверхні, покриті лаками повинні бути глянцеві, без відлипності; щілини і потовщення лакової плівки не допускається.
Фактично опоряджена площа стін і стель підраховується так само, як у водних фарбуваннях, площа підлоги – за фактичними розмірами її, за винятком площ, які займають колони, печі та інші конструкції, що вступають над рівнем підлоги. Щодо фарбування плінтусів дощатих підлог то норми на них зазначено в ОніР, тому їхню площу окремо не підраховують. Фарбування поверхні плінтусів паркетних і лінолеумових підлог беруть у розмірі 10% площі підлоги.
Будівельний майданчик –ц е територія, на якій розташовано споруджуваний будинок, підсобні приміщення, під’їзні дороги, а також місця для складання різних будівельних матеріалів.
Травматизм – це раптове пошкодження організму людини. Внаслідок травматизму робітник може тимчасово або назавжди втратити працездатність. Травматизм на будівництві можуть спричинити? Ненадійні захисні засоби, невміле користування механізмами; машинами, ураження електричним струмом, опіки, отруєння газами і парами отруйних речовин.
До роботи з машинами і механізмами допускають лише осіб, що пройшли спеціальну підготовку і одежали посвідчення на право керування (або обслуговування) даною машиною. До роботи з обслуговування будівельних машин і обладнання з електропроводом допускаються особи віком від 18 років. Вони проходять потвердній і періодичний медичні огляди у встановлені законодавством строки. Особливо небезпечна для людини дія електричного струму, яка можу призвести до різних видів травматизму: обпалення тіла, захворювання очей, розриву тканини тощо. Сила дії струму на організм людини залежить від напруги: чим більша напруга, тим більша можливість ураження струмом. Струм силою 0,1 А вважається смертельним для людини.
|
