|
РЕФЕРАТ
на тему:
Шлунково-кишкові кровотечі
Гострі шлунково-кишкові кровотечі виникають при цілому ряді захворювань, які по своєму походженню і механізму розвитку відрізняються один від одного. У зв'язку з цим шлунково-кишкові кровотечі розділені на язви і неязви.
Геморрагії язв складають близько 60% всіх гострих шлунково-кишкових кровотеч. Вони носять масивний характер і їм надавалася велика увага. Проте етіологія і патогенез кровотеч язв вивчена поки що недостатньо. Механізми розвитку гастродуоденальних кровотеч тісно пов'язані з патогенезом хвороби язви шлунку і дванадцятипалої кишки і отже, повинні розглядатися спільно.
Численні клінічні і експериментальні дослідження показали, що пояснити патогенез хвороби язви унітарною теорією неможливо, оскільки у виникненні і розвитку хвороби язви беруть участь значна кількість загальних і місцевих чинників, що мають тісні зв'язки між niaie
До загальних чинників
виникнення і розвитку хвороби язви слід віднести:
1) порушення нервової регуляції
2) розлади гормональних механізмів.
До місцевих чинників належать:
1) підвищення кислотно-ферментативного дії на слизисті;
2) порушення трофічних властивостей стінки шлунку і дванадцятипалої кишки;
3) стан морфологічної структури слизистих;
4) функціональні і морфологічні зміни шлунку і дванадцятипалої кишки, що виникають при дії зовнішніх причин
Значення перерахованих чинників у виникненні хвороби язви шлунку і дванадцятипалої кишки, ускладненої кровотечею, і їх патогенетическая роль неоднакові.
В даний час відомі більше ста захворювань, що викликають гострі шлунково-кишкові кровотечі. Природно, що об'єднання і систематизація їх є вельми важкою задачею. Опублікована велика кількість робіт, автори яких приводять власні класифікації гострих шлунково-кишкових кровотеч (Би. З. Розанців, 1950; В. И. Стручков і Е. В. Луцевіч, 1961; І. Н. Напалков, 1971; Finsterer, 1943, і ін.). В основу одних класифікацій встановлені патогенетические принципи, інші - об'єднують захворювання по схожих ознаках або локалізації патологічного процесу, або приводиться простий перелік захворювань, що ведуть до гострої шлунково-кишкової кровотечі. Класифікації ступеня тяжкості гострих шлунково-кишкових кровотеч відрізняються значною різноманітністю. Для визначення ступеня крововтрати автори звичайно використовували клінічні дані (забарвлення шкірних покривів і слизистих, частоту пульсу, рівень артеріального тиску) і відносні гематологічні показники, обчислювані у відсотках, одиницях, грам-відсотках (зміст еритроцитів, гемоглобіну, гематокрита і ін.), що не об'єктивно відображає ступінь геморрагії. Використовування класифікації гострих шлунково-кишкових кровотеч в клінічній практиці дозволяє поліпшити диференціальну діагностику, більш правильно визначити метод лікування і свідчення до оперативного втручання.
КЛАСИФІКАЦІЯ ГОСТРИХ ШЛУНКОВО-КИШКОВИХ КРОВОТЕЧ
Патогенетический принцип систематизації гострих шлунково-кишкових кровотеч є основним і ведучим. Це признається всіма авторами, і тому виділяють дві основні групи: геморрагії язв і неязв. В кількісному відношенні обидві ці групи є майже рівнозначними.
КРОВОТЕЧІ ЯЗВ За нашими даними, на частку гострих шлунково-кишкових кровотеч етіології язви доводиться 52,76%: з локалізацією язви в дванадцятипалій кишці - в 23,20%, в шлунку - в 19,63%, в пилородуоденальной області - в 1,08%, в області гастроэнтероанастомоза - в 1,23%, в шлунку і дванадцятипалій кишці - в 0,50%. Крім того, язви можуть розташовуватися в стравоході і дивертикулах. У інших хворих знайдені малигнизированные, перфоративные язви і пилородуоденит. Ми виділяємо хворобу язви з хронічною течією (46,34%) і гострі язви травного тракту (6,42%), які найбільш часто локалізуються в шлунку.
КРОВОТЕЧІ НЕЯЗВ гострі шлунково-кишкові кровотечі Неязв знайдені у 811 (45,78%) хворих. Вони дуже різноманітні по своєму походженню. Не дивлячись на це, їх все ж таки можна об'єднати в окремі патогенетические групи: гострі шлунково-кишкові кровотечі пухлинної етіології (16,98%), при ерозійному геморагічному гастриті (13,00%), з вен стравоходу при портальній гіпертензії (6,54%), при геморої (2,93%), ерозійні кровотечі травного тракту (1,74%), при гіпертонічній хворобі і атеросклерозі (1,29%), при дивертикулах травного тракту (0,55%), при системних захворюваннях крові (0,35%, при інфекційних захворюваннях (0,15%), при інтоксикаціях 0,1%), при механічних пошкодженнях слизистих травного тракту (0,4%) і інших більш рідкісних захворюваннях #@: — 1,75%.
Локалізація джерела кровотечі, так само як і його причина, мають важливе практичне значення при діагностиці і лікуванні гострих шлунково-кишкових кровотеч. При виборі тактики хірург вимушений надавати важливе значення не тільки походженню, але і місцю локалізації джерела кровотечі.
Об'єднання захворювань по локалізації, навіть якщо вони абсолютно різнорідні в патогенетическом відношенні, має важливе практичне значення. Це важливо при проведенні диференціального діагнозу, а також при виборі тактики хірурга, особливо при екстреному визначенні свідчень до оперативного втручання.
Для більш простого запам'ятовування до першої групи віднесені захворювання легких і верхніх дихальних шляхів, які можуть симулювати гострі шлунково-кишкові кровотечі.
Гострі кровотечі з носа, носоглотки, трахеї бронхів і легенів складають 0,3%. Вони виникають при пошкодженні слизистої, гіпертонічної хвороби, захворюваннях крові, новоутвореннях, кавернозному туберкульозі, абсцесах легенів і бронхоэктазиях. Діагностика їх важка.
Гострі кровотечі із стравоходу спостерігаються в 8,66% Вони виникають при портальній гіпертензії (6,61%), раці (1,2%) гострих язвах (0,3%), дивертикулі (0,2%), ерозійному эзофагите (0,15%), розриві аневризми грудного відділу аорти (0,1%), лейоміомі (0,05%) і хімічному опіку (0,05%). Можливі також кровотечі в результаті травми стравоходу чужорідним тілом викликає пролежень і перфорацію аорти.
Гострі кровотечі з шлунку спостерігаються в 52,49% Вони обумовлені хронічною язвою (19,63%), гострою язвою (3,78%), пилородуоденальной язвою (1,08%), хронічною і гострою язвою гастроэнтероанастомоза (1,23%), ерозійним геморагічним гастритом (13%), раком шлунку (11,34%), гіпертонічною хворобою і атеросклерозом (1,29%), грижею стравохідного отвору діафрагми (0,62%), лейоміомою (0,15%), iieeiii (0,1%), синдромом Маллори—Вейсса #@:, хворобою Рандю— Ослера #@;, гострим фибринолизом #@<, гломусной пухлиною #@=, захворюваннями крові #@>. Кровотечі можуть бути обумовлений і іншими захворюваннями #@?.
Гострі кровотечі з дванадцятипалої кишки складають 24,5%. Вони були при хронічній язві (23,2%), гострій язві (0,45%), дивертикулі (0,25%), раці дванадцятипалої кишки (0,25%), раці підшлункової залози (0,2%), розриві аневризми аорти (0,05%), гемобилии (0,05%) істерії (0,05%). Опубліковані кровотечі при: аденомі підшлункової залози, завороті сальника, сепсисі, апендициті, сирингомиелии, жовчно-кам'яній хворобі, авітамінозі, харчовій інтоксикації, уремії, променевій хворобі, алергії, лікарських язвах і оперативних втручаннях.
Гострі кровотечі з тонкої кишки зустрічаються в 1,1%. При раці (0,3%), тромбозі мезентериальных судин (0,2%), гострій язві (0,2%), ентероколіті (0,2%)язви, iaa?eiiia (0,1%), зачеревної лимфосаркоме (0,05%), хвороби Рандю—Ослера (0,05%). Описані кровотечі при дивертикулі Меккеля, поліпозі, висипному і черевному тифі, холері, інвагінації, доброякісних новоутвореннях, глистовій інвазії, захворюваннях крові і інших захворюваннях.
Гострі кровотечі з товстої кишки складають 2,55 %: при раці (1%), коліті (0,85%), поліпозі (0,35%), дизентерії (0,15%), дивертикулі (0,1%), гострій язві (0,1%). Опубліковані гострі кровотечі при холері, туберкульозі, інвагінації, тромбозі мезентериальных судин і іншій патології.
Гострі кровотечі з прямої кишки і анального каналу спостерігаються в 4,03%: при геморої (2,93%), раці (0,4%) анальних тріщинах (0,25%), пошкодженнях прямої кишки (0,2%), поліпі (0,2%), біопсії (0,05%). Кровотечі можуть бути при випаданні прямої кишки, специфічних і неспецифічних язвах, проктите, гострому і хронічному парапроктите і інших захворюваннях.
При розробці класифікації гострих шлунково-кишкових кровотеч ступеня крововтрати надається вельми важливе значення. Ступінь крововтрати нерідко визначає стан хворого і примушує його звернутися по медичну допомогу). В літературі існує різноманітна термінологія, застосуванням якої автори намагалися підкреслити ступінь тяжкості кровотечі і його інтенсивність.
Проте всі ці назви (важкі, середні, легені, великі, помірні, малі, профузные, масивні, небезпечні, нестримні, жизнеугрожающие і т. д.) відображають тільки суб'єктивну оцінку стану хворого і не можуть характеризувати ступінь крововтрати.
При визначенні ступеня крововтрати більшістю авторів використані: 1) повідомлення хворого, родичів, навколишніх і медичних працівників про кількість втраченої крові, обчислювану в різних об'ємних одиницях (літрами, стаканами, тазами і т. д.); 2) забарвлення шкіри і слизистих, частота дихання, пульсу і рівень артеріального і венозного тиску; 3) відносні показники клінічного аналізу крові (кількість еритроцитів, гемоглобіну, величина кольорового показника); 4) рівень гематокритного числа, розміри питомої ваги крові і плазми.
Використовування цих показників для визначення ступеня крововтрати не може викликати заперечень. Проте слід пям'ятати, що суб'єктивні відомості, об'єктивні зовнішні ознаки і лабораторні відносні показники (обчислювані в % або мг%)
можуть дати тільки орієнтовні дані про розміри крововтрати. Навіть гематокрит, питома вага крові і плазми, досліджені в перший годинник після початку кровотечі, не відображають істинних розмірів крововтрати, оскільки що залишилася в організмі кров розріджується не відразу, а тільки через декілька годин і навіть днів.
Одним з об'єктивних і найточніших методів визначення крововтрати є дослідження ОЦК і її компонентів і обчислення дефіциту гематологічних показників. Тільки визначення ОЦК і її компонентів дозволяє встановити, яка ж частина крові залишилася після геморрагії в організмі і бере участь в циркуляції.
На підставі численних клінічних спостережень, дослідження ОЦК і її компонентів і зіставлення отриманих даних ми прийшли до переконання, що визначити з найбільшою часткою вірогідності ступінь крововтрати і правильно оцінити стан хворого можна тільки після комплексного вивчення клінічних даних, показників лабораторних і інструментальних методів діагностики.
Залежно від інтенсивності кровотечі слід ділити на явні, що виявляються кривавою блювотою або дегтеобразным стільцем, і скрытые— окультні кровотечі, які можна визначити лише за допомогою р. Грегерсена. Явні геморрагії можуть бути гострими і хронічними, що з'явилися вперше або повторно. Гострі шлунково-кишкові кровотечі бувають однократними і багатократними, тобто рецидивуючими протягом даного постгеморагічного періоду, коли наслідки анемії ще не ліквідовані. Ці кровотечі представляють найбільшу небезпеку для хворого.
Повторні гострі шлунково-кишкові кровотечі, що виникають на фоні нормоволемии через значний проміжок часу після першого епізоду геморрагії, звичайно нічим не відрізняються від кровотечі, що вперше з'явилася. Інакше йде справа з геморрагіями, що рецидивують протягом короткого часу, обчислюваного годинником і навіть хвилинами. Ці кровотечі викликають важкі зміни в системі гомеостазу і є надзвичайно небезпечними для життя.
Класифікації тяжкості гострих шлунково-кишкових кровотеч, розроблені вітчизняними хірургами (Е. Л. Березов, 1955; Би. З. Розанців, 1960; В. И. Стручков і Е. В. Луцевіч, 1961; В. Д. Братусь, 1972, і ін.), мають важливе значення для підвищення якості ранньої діагностики, вибору способу лікування і поліпшення безпосередніх результатів.
Під час вступу хворого в стаціонар через 24 ч
і пізніше від початку кровотечі, коли завдяки гидремической реакції вже відбулося значне відновлення маси циркулюючої крові, а отже, і її розрідження, кількість еритроцитів, рівень гемоглобіну, гематокритное число, питома вага крові і плазми відображають ступінь анемії і можуть бути використаний для визначення ступеня крововтрати. Дані цих досліджень дозволяють скласти орієнтовне уявлення про тяжкість кровотечі. Користуючись показниками цих досліджень і клінічними даними, прийнято виділяти три ступені крововтрати: легку, середню і важку.
Легкий ступінь крововтрати: кількість еритроцитів вище 3500000, рівень гемоглобіну більше 60 ед., гематокритное число вище 30%, частота пульсу до 80 в 1 мін,
артеріальний тиск вище 110 мм рт. ст.
Середній ступінь крововтрати: кількість еритроцитів в межах 250000—3500000, рівень гемоглобіну від 50 до 60 ед., гематокритное число від 25 до 30%, частота пульсу від 80 до 100 в 1 мін,
артеріальний тиск систоли від 100 до 1 10 мм рт. ст.
Важкий ступінь крововтрати: кількість еритроцитів менше 2500000, рівень гемоглобіну нижче 50 ед., гематокритное число нижче 25%, частота пульсу вище 100 в 1 мін,
артеріальний тиск систоли нижче 100 мм рт. ст.
Така класифікація ступеня крововтрати дає лише приблизне уявлення про тяжкість анемії і стан хворого і не відображає розміри крововтрати і ступінь гіповолемії. У хворих з важкою і швидкою крововтратою смерть може наступити раніше розвитку гидремической реакції, тобто до появи анемії (З. З. Юдін, 1955). Тому тільки визначення ОЦК і її компонентів може вказати на ступінь крововтрати і ступінь гіповолемії. Це дозволяє більш об'єктивно оцінити стан хворих, що має важливе значення для вибору тактики хірурга.
На підставі наших численних досліджень ОЦК і її компонентів і зіставлення виявленого дефіциту цих показників з клінічними і лабораторними тестами доцільна наступна класифікація масивності гострих шлунково-кишкових кровотеч: легкий ступінь крововтрати (дефіцит ГО до 20%), середній ступінь крововтрати (дефіцит ГО від 20 до 30%) і важкий ступінь крововтрати (дефіцит ГО 30% і більше). Поза сумнівом, дефіцит ОЦК і її компонентів, а отже, і ступінь крововтрати можуть змінюватися. Об'їм крововтрати може збільшуватися і тоді легкий ступінь переходить в середню або важку.
Дослідження ОЦК і її компонентів дозволяє визначити те, що продовжується або виявити рецидивуючу кровотечу. Не дивлячись на динамічність процесу геморрагії, визначення ОЦК і її компонентів дозволяє виявити кількість циркулюючої крові, що залишилася, що неможливо зробити за допомогою інших досліджень.
Таким чином, класифікація гострих шлунково-кишкових кровотеч повинна відображати причину і патогенез геморрагії, місце локалізації джерела кровотечі, ступінь крововтрати і факт кровотечі, що продовжується, зупинилося або рецидивуючого.
Використовуючи приведену класифікацію, представляється можливим достатньо повно сформулювати клінічний діагноз з урахуванням причини і місця локалізації джерела геморрагії, повторюваності кровотечі і ступеня крововтрати. Це звертає увагу лікаря на патогенетическую, патоморфологическую і патофизиологическую єство перебігу захворювання. Розгорнений клінічний діагноз є результатом проведення комплексної диференціальної діагностики і повинен бути побудований приблизно таким чином: хвороба язви, язва шлунку, ускладнена гострою рецидивуючою кровотечею з важким ступенем крововтрати. Правильний розгорнений діагноз дозволяє своєчасно намітити і провести найдоцільніше лікування, визначити тактику хірурга і передбачити об'їм і характер оперативного втручання.
Класифікації гострих шлунково-кишкових кровотеч, засновані на клінічних ознаках крововтрати і відносних гематологічних показниках, не завжди об'єктивно відображають тяжкість геморрагії і не дозволяють виділити ідентичні групи хворих, потребуючих в певному комплексі лікувальних заходів.
Доповнення загальноприйнятих класифікацій гострих шлунково-кишкових кровотеч відомостями про стан ОЦК і її компонентів, про розміри дефіциту цих показників і ступеня гіповолемії дозволяє найбільш достовірно і об'єктивно визначити ступінь тяжкості крововтрати і правильно оцінити стан хворих.
Розробка і вдосконалення простих, але достатньо точних, методів дослідження ОЦК і її компонентів, упровадження їх в повсякденну практику допоможуть поліпшити діагносту ступеня і швидкості крововтрати. Вони сприятимуть вибору найефективнішого методу лікування і дадуть можливість більш об'єктивно порівнювати результати лікування ідентичних груп хворих з гострими шлунково-кишковими кровотечами. В даний час методи визначення ОЦК і її компонентів настільки вдосконалені, що можуть виконуватися в будь-якій лікувальній установі і повинні стати обов'язковими при визначенні свідчень до планових і екстрених оперативних втручань.
ЛІТЕРАТУРА
1. Аммар Хусейн Али Выбор тактики хирурга при кровотечениях из острых эрозивно-язвенных поражениях желудка и двенадцатиперстной кишки// Автореф. Канд. Дисс. СПБ, 2001.
2. Бобков О.В. Вплив діагностики на лікувальну тактику при кровоточивих гострих виразках і ерозіях верхніх відділів шлунково-кишкового тракту //Експериментальна і клінічна медицина.-2004.- №3 - С. 110-112
3. Жидков С.А. и др. Профилактика эрозивно-язвенных осложнений гастродуоденальной зоны в раннем послеоперационном периоде // Мед. Новости, 1998, № 8, С. 47 – 48.
4. Затевахин И.И. и др. Применение октреотида в гастроэнтерологии (пособие для врачей), Москва, 2001.
5. Крылов Н.Н. Кровотечения из верхних отделов пищеварительного тракта: причины, факторы риска, диагностика, лечение // Гастроэнтерология, гепатология, колопроктология. 2001. №2. С. 76 – 87.
6. С.И. Леонович и др. Влияние октреотида на перекисное окисление липидов у больных острым панкреатитом // Опыт клинического применения октреотида, ЗАО «Фарм-Синтез», Москва, 2004, с. 31 - 34.
7. Хараберюш В.А и др. Комплексное лечение больных с острыми кровоточивыми эрозиями и язвами желудка и двенадцатиперстной кишки// Клин. Хирургия, 1987, № 8, С 27 – 29.
8. Циммерман Я.С., Ведерников В.Е. Гастродуоденальные эрозии: этиология, патогенез, диагностика, клиника, классификация, лечение. // Клин. мед. – 1999. - №3. – С. 9 –15.
- Van de Mierop F., Fleischer D.E. Endoscopic hemostasis in nonvariceal bleeding: An overview.. // Endoscopy. – 1996. – Vol. 28. – P. 54 – 65.
|
