Реферат: Інфляція види та напрямки подолання в Україні

Інфляція, її види та напрямки подолання в Україні.

План.

Вступ.

Розділ І. Суть інфляції, її види та причини.

Розділ ІІ. Соціально-економічні наслідки інфляції.

Розділ ІІІ. Державні методи боротьби з інфляцією.

Розділ VI. Антиінфляційна політика України.

Висновки.

Список використаної літератури.
Вступ

Iсторично склалося так, що одна з нових й, у деякому вiдношеннi, найважливiша функцiя уряду полягас в тому, щоб стабiлiзувати економiку, тобто допомагати iй забезпечувати повну зайнятiсть ресурсiв i стабiльний рiвень цiн. Перед вченими-економiстами стоiть завдання глибоко й конкретно вивчати явища i тенденцiї у розвитку свiтової економiки. Одне з перших мiсць посiдає аналiз iнфляцii та факторiв, що її обумовлюють.

У процесi розвитку сучасної змiшаної економiки ступiнь державного втручання, а у рамках останнього-вибiр адекватної макроекономiчної полiтики, що дозволяє запобiгти зростанню iнфляцii та безробiття, мають особливе значення.

Макроекономiчна теорiя дає достатньо чiткi рекомендацiї вiдносно умов й наслiдкiв подiбних рiшень.

Жодна з вiдомих нинi ринкових економiчних систем не функцiонує стихiйно. Всi вони являються об’єктами державного регулювання. При цьому напрямок й форми державного втручання змiнюються вiдповiдно до ситуацiї, що склалася у економiчнiй системi.

Манiпулювання податками й розмiрами видаткiв бюджету , контроль за цiнами є одними з головних iнструментiв, за допомогою яких уряд може сприяти подоланню безробiття та iнфляцiї.

В данiй роботi розглядаються деякi питання, пов’язанi iз стримуванням iнфляцiйних процесiв в економiцi, а саме: питання державного регулювання й контролю за цiнами та антиiнфляцiйного пiдходу до оподаткування. За своїм змiстом робота роздiлена на такi частини: у першому та другому пунктах аналiз зосереджений на механiзмi iнфляцii та на ii наслiдках як у соцiальнiй, так i в економiчнiй сферах; третiй пункт плану присвячено розгляду методiв державного регулювання цiн та стримування iнфляцiї за допомогою податкової системи країни; в останньому-четвертому пунктi дана характеристика реалiзацiї антиiнфляцiйної полiтики в Україні.

1. Суть i нфляц i ї та її причини

Iнфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих країн свiту i є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються. Дамо чiтке визначення цьому економiчному процесу.

Пiд iнфляцiєю, як правило, розумiють будь-яке знецiнення грошової одиницi, тобто систематичне зростання цiн незалежно вiд того, якими причинами цей процес викликається. Це, звичайно, не означає, що пiдвищуються обов’язково всi цiни. Навiть у перiоди досить швидкого зростання iнфляцiї деякi цiни можуть залишатися вiдносно стабiльними, а iншi навiть знижуватися.

Бiльш вузьке поняття iнфляцiї-систематичне зростання цiн, що викликається тiльки грошовим фактором (надлишком грошей в обiгу), є недостатнiм, оскiльки в реальному життi грошовi i негрошовi фактори зростання цiн дуже тiсно пов’язанi i впливають один на одного.

Iнфляцiя виникає в разi, якщо суспiльство намагатиметься витрачати бiльше, нiж дозволяють виробничi потужностi економiки. Коли сукупнi витрати перевищують обсяг продукту при повнiй зайнятостi, вiдбувасться пiдвищення рiвня цiн. Отже, надмiрний обсяг сукупних витрат носить iнфляцiйний характер. У цьому разi уряд зобов’язаний лiквiдувати надлишковi витрати. Вiн може цього досягнути головним чином через скорочення власних видаткiв, а також пiдвищенням податкiв з метою скорочення доходiв приватного сектору.

Рiвень iнфляцii вимiрюсться через iндекс цiн:

Зростання iндексу цiн визначає рiвень iнфляцiї, а зменшення його- рiвень дефляцiї. Темп iнфляцii є темпом змiни загального рiвня цiн i показує ступiнь знецiнення грошей.

Процес зменшення темпiв iнфляцiї отримав назву дезiнфляцiя.

Протилежним до iнфляцiї поняттям є дефляцiя, яка має мiсце тодi, коли загальний рiвень цiн падає. Дефляцiя траплялася вкрай рiдко в кiнцi ХХ ст. Пiдтримувана дефляцiя, коли цiни постiйно падають протягом декiлькох рокiв, як правило, асоцiюсться з перiодами глибокої депресii.

В економiчнiй науцi розрiзняють i нфляц i ю попиту й i нфляц i ю витрат . У першому випадку iнфляцiю викликас надлишок грошей, доходiв й попиту, в другому-зростання витрат на виробництво товарiв та послуг.

I нфляц i я попиту спостерiгається, коли сукупний попит зростас швидше за виробничий потенцiал економiки, пiдносячи цiни, щоб зрiвноважити пропозицiю i попит. Покупцi конкурують за обмежену пропозицiю товарiв, що призводить до зростання цiн.

Для з’ясування процесу нарощування iнфляцii попиту розглянемо криву сукупноi пропозицii, що мас три вiдрiзки (мал.1.):

P мал.1

АS

3

2

AD1

1

AD

0 Q

На першому вiдрiзку сукупнi витрати недостатнi i обсяг валового нацiонального продукту (сукупноi пропозицii) значно вiдстас вiд свого потенцiйного рiвня за умови повноi зайнятостi. У разi збiльшення сукупного попиту рiвень цiн не змiниться, бо буде вiдповiдно зростати й обсяг виробництва, тобто iнфляцiя поки що буде вiдсутня. Це пояснюсться тим, що iснус велика кiлькiсть незалучених у виробництво трудових i матерiальних ресурсiв, якi ще можна залучити за iснуючих на них цiн.

Поступово зростання попиту пiдштовхус розвиток сукупноi пропозицii до другого вiдрiзку, зображенного на мал.1. Для цього стану економiки притаманне повнiше використання ресурсiв, а тому iх запаси поступово скорочуються i вони стають дорожчими. Починасться зростання цiн, тобто iнфляцiя. Iнфляцiю, що виникас на другому вiдрiзку кривоi сукупноi пропозицii, називають передчасною, тому що вона починасться до появи повноi зайнятостi i повного використання виробничих потужностей у краiнi.

Подальше зростання сукупного попиту пiдштовхус сукупну пропозицiю до потенцiйно можливого обсягу виробництва, зображеного на мал.1 третiм вiдрiзком. На цьому вiдрiзку реальний валовий нацiональний продукт досягас свого максимуму, i тому подальше збiльшення сукупного попиту зумовлюс iнфляцiю, яку називають вже “чистою” на вiдмiну вiд передчасноi.

Слiд зазначити, що покриття дефiциту державного бюджету за рахунок кредитно-грошовоi емiсii с одним з найважливiших чинникiв iнфляцii попиту, оскiльки зростання пропозицii грошей збiльшус сукупний попит на товари та послуги, який, у свою чергу, пiдвищус рiвень цiн.

I нфляц i я витрат , або iнфляцiя пропозицii, спостерiгасться в тому випадку, коли збiльшуються витрати на одиницю продукцii, тобто середнi витрати за данного обсягу виробництва. Збiльшення витрат на одиницю продукцii в економiцi скорочус прибутки й обсяг продукцii, який може бути запропонований за iснуючого рiвня цiн. Внаслiдок цього зменшусться сукупна пропозицiя товарiв та послуг, що, в свою чергу, пiдвищус рiвень цiн.

Таким чином, витрати, а не попит збiльшують цiни. Зростання собiвартостi, що призводить до iнфляцii витрат, може бути викликано рiзними причинами, наприклад, недостачею або подорожчанням сировини, матерiалiв, палива, працi.

Одним iз джерел iнфляцii витрат c рiзкi порушення (“шоки”) пропозицii. Пiд рiзким порушенням (“шоком”) пропозицii розумiсться подiя, зовнiшня по вiдношенню до функцiонування вiтчизняноi економiчноi системи (скажiмо, пiдвищення цiн на iмпорт або несприятливi погоднi умови), що збiльшус очiкуваний фiрмами середнiй рiвень цiн на фактори виробництва.

Графiчно процес iнфляцii витрат представлено на мал.2:

P AS1 мал.2

AS

P1

P

AD

0 Q1 Q Q

Внаслiдок вищеназваних обставин крива сукупноi пропозицii зсунеться вгору-лiворуч до AS1. Наслiдком цього буде пiдвищення цiн (вiд P до P1).

Види інфляції

Iнфляцiя мас рiзнi ступенi тяжкостi. Згiдно з цим економiчна наука видiляс такi три ii види: помiрна iнфляцiя, галопуюча iнфляцiя i гiперiнфляцiя.

Пом i рна i нфляц i я . Помiрна iнфляцiя характеризусться повiльним зростанням цiн. При цьому щорiчний темп iнфляцii вимiрюсться як правило однозначним числом. Помiрна iнфляцiя с типовою сьогоднi для бiльшостi економiчно розвинутих краiн.

Галопуюча i нфляц i я . Iнфляцiя, що вимiрюсться двозначними чи тризначними числами-20, 100 чи 200% за рiк.

Г i пер i нфляц i я . Цей рiзновид iнфляцii мас мiсце, коли цiни зростають на тисячу, мiльйон чи мiльярд процентiв за рiк. Аналiз виявляс декiлька харакерних рис гiперiнфляцii. По-перше, реальний попит на грошi, вимiрюваний як вiдношення запасу грошей до рiвня цiн, падас дуже рiзко. По-друге, вiдноснi цiни стають дуже нестабiльними. За нормальних умов зарплата робiтника майже не змiнюсться (менш нiж на 1% в мiсяць). В умовах гiперiнфляцii реальна заробiтна плата може знижуватись в середньому на третину протягом одного мiсяця. Дуже вiдчутним с вплив гiперiнфляцii на розподiл багатства. Знецiнення грошей руйнує заощадження населення, пiдриваючи економiчну свободу суспiльства. Цi iнтенсивнi коливання у вiдносних цiнах i реальнiй зарплатi, збiднення населення iлюструють головну втрату вiд iнфляцii. На щастя, гiперiнфляцiя траплясться досить рiдко. Вона мас мiсце переважно пiд час вiйн чи в перiоди, що йдуть за вiйнами i революцiями. Гiперiнфляцiя сучасного перiоду характерна для краiн, що здiйснювали революцiйний перехiд вiд соцiалiзму до ринковоi економiки; в Польшi цiни зростали бiльш як на 1000% щороку в 1989-1990 рр.

Експансiонiстська фiскальна полiтика держави досить часто стає генератором iнфляцiї. Припустимо, що економiчна система знаходиться у станi рiвноваги й експерти розраховують на таку стабiльнiсть у майбутньому.

Але, виходячи iз полiтичних мiркувань, наприклад, в зв’язку з наближенням президентських виборiв, уряд, щоб догодити виборцям, вирiшус збiльшити виплати з державного бюджету, знизити податки й негайно розпочати реалiзацiю проектiв для створення нових робочих мiсць. Зрозумiло, що зростання реального обсягу виробництва й скорочення безробiття, досягнуте адмiнiтсрацiсю президента, зробить неабиякий вплив на результати виборiв. Отже, складасться проект нереально розширеного державного бюджету на рiк виборiв. Як тiльки цi плани почнуть реалiзовуватись, економiчна система вийде iз стану рiвноваги. Дiйсно, спочатку реальний обсяг виробництва зросте, безробiття скоротиться, а пiдвищення рiвня цiн при цьому буде незначне.

Але, вже у наступному роцi зарплата, цiни на ресурси й фактори виробництва почнуть iнтенсивно зростати. По мiрi того, як фiрми будуть пристосовувати своi очiкування до нових умов, зростуть не тiльки цiни на товари та послуги, але й вiдбудеться скорочення обсягiв виробництва, супроводжуване зростанням безробiття.

Один з можливих варiантiв реакцii уряду на iнтенсивне пiдвищення цiн полягас у припиненнi стимулювання економiчного зростання. Тодi iнфляцiя буде припинена, але обсяг виробництва знову зменшиться до природнього рiвня, а норма безробiття зросте до свого природного значення. Iнша альтернатива полягас у продовженнi експансiонiстськоi податково-бюджетноi полiтики. В такому разi протягом деякого часу буде можливо пiдтримувати реальний обсяг виробництва вищим, а норму безробiття-меншою за iх природi рiвнi. Однак вибiр цього варiанту буде означати продовження розвитку iнфляцiйних процесiв. Можливо, що деякий сталий з року в рiк темп iнфляцii виявиться недостатнiм для того, щоб втримати безробiття на рiвнi нижчому за природний. Для тривалого утримання безробiття на такому рiвнi з кожним роком прийдется навiть прискорювати темпи iнфляцii.

Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнюс доходи бюджету й супроводжусться його дефiцитом.

Крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов’язково супроводжусться нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв’язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвильоподiбним поширенням зростання цiн по районах держави й галузям.

У станi iнфляцiйноi нестабiльностi орiснтацiя лише на регулювання з боку спiввiдношення “попит-пропозицiя” може призвести до затяжних криз з повiльним перiодом стабiлiзацii i оздоровлення економiки. Про це свiдчить досвiд розвитку капiталiстичних краiн часiв вiльноi конкуренцii.

Як бачимо, iнфляцiя с дуже небезпечною для економiки, порушуючи макроекономiчну стабiльнiсть. Тому антиiнфляцiйна державна полiтика займас одне з головних мiсць серед засобiв державного регулювання економiки. Проте ключовий момент сучасноi iнфляцiї полягає в тому, що вона розвивається як iнерцiйна, i зупинити ii надзвичайно важко. Тобто iнфляцiя мас властивiсть залишатися стабiльною, поки економiчна ситуацiя не змусить ii пiдвищитись або впасти.

Розглянемо мал.3:

P мал.3

AS1

P1=1,14P AS

P1

P AD1

AD

0 Q

Припустимо, що, розраховуючи на зростання рiвня цiн в майбутньому на 14% щороку, пiдприємства орiєнтуються на вiдповiдне збiльшення середнiх витрат, i передбачливо пiдiймають цiни на власну продукцiю. Це змiщує криву сукупноi пропозицiї вiд AD до AD1 на 14% щороку. Якщо уряд продовжуватиме збiльшувати грошову масу, то крива сукупного попиту буде рухатись вгору таким самим темпом до AS1. Макроекономiчна рiвновага перемiщуватиметься з точки Е в Е1. Цiни будуть зростати, а реальний обсяг виробництва залишиться на тому ж рiвнi. Отже перетин кривих AD i AS кожного року буде на 14% вище за попереднiй. Цiни зростатимуть на 14% з року в рiк: iнерцiйна iнфляцiя становитиме 14% на рiк.

Iнерцiя в очiкуваннi iнфляцiйних процесiв є головною причиною iнфляцii, що супроводжусться спадом виробництва. Вона продовжує “тягнути” вгору криву сукупноi пропозицii навiть пiсля обмежуючих заходiв з боку уряду. В умовах, якщо замовленi виробниками бiльш високi цiни на продукцiю не супроводжуються вiдповiдними заходами уряду по збiльшенню грошової маси, загострюється процес стагфляцiї*. Крiм того, зростання цiн зменшує наявну реальну грошову масу, що веде до скорочення сукупного попиту. Проте пiдприємства, як i ранiше, очiкуючи пiдвищення цiн, пiднiмуть сукупну пропозицiю вiд AS до AS1.Паралельно з зростанням цiн буде йти спад виробництва.

* Стагфляцiя-поняття, що запроваджене в обiг на початку 70-х рокiв. Воно описує таку економiчну ситуацiю, в якiй висока норма безробiття в умовах стагнацiї поєднусться з високим сталим темпом iнфляцiї. Явище стагфляцiї нинi пояснюють головним чином iнерцiйною природою iнфляцiйних процесiв.

2.Соц i ально-економ i чн i насл i дки i нфляц ii

Головними соцiально-економiчними наслiдками iнфляцiї є: перерозподiл доходiв, прихована державна конфiскацiя грошей у населення через податки, прискорена матерiалiзацiя грошей, падiння реальноi процентноi ставки на капiтал.

Основний розподiльчий вплив iнфляцiї виникає через вiдмiнностi у активах i пасивах, якими володiють люди. Для iндивiда, що отримав позику i мас вносити по нiй щорiчний (або щомiсячний) платiж згiдно зi ставкою проценту, iнфляцiя фактично с моментом позитивним. Наприклад, позичено 100000 долл. для купiвлi будинку i щорiчнi платежi по закладнiй становлять 10000 долл. У разi пiдвищення цiн у 2 рази, тобто наявностi iнфляцii, платежi по закладнiй нiяк не змiняться i будуть становити тi ж самi 10000 долл. за рiк, хоча кiлькiсть благ, що можна придбати на цю суму зменшиться вдвiчi.* Боржник при цьому тiльки виграє, оскiльки реальний процент за використання капiталу зменшився наполовину.

В цiлому непередбачена iнфляцiя перерозподiляє багатство вiд кредиторiв до боржникiв, а непередбачене зниження темпiв iнфляцiї дає протилежний ефект.

Iнфляцiя c головним чинником, що впливає на вiдсотковi ставки, оскiльки пiд її дією змiнюється купiвельна спроможнiсть грошових одиниць i зменшується реальна прибутковiсть iнвестицiй.

Окрiм перерозподiлу доходiв iнфляцiя впливас на економiку через загальний обсяг виробництва. Такий вплив спралясться на рiвень обсягу виробництва в цiлому. Тут слiд зауважити, що безпосереднього зв’язку мiж цiнами i обсягом виробництва немас. Збiльшення сукупного попиту збiльшус i цiни, i обсяг виробництва. Проте потрясiння в пропозицii, перемiщуючи вгору криву сукупноi пропозицii, пiдвищать цiни i зменшать обсяг виробництва.

Iнфляцiя також породжус багато iнших спотворень в економiцi. Часто уряди не змiнюють реальноi вартостi своiх програм, що фактично скорочусться, коли цiни зростають. Це вiдбувасться частково тому, що бiльшiсть трансфертних програм не iндексованi в залежностi вiд зростання рiвня цiн. Деякi

* Якщо iнфляцiя тривас досить довго, то у ринкових процентних ставках поступово передбачасться поправка на iнфляцiю. Скажiмо, початково в економiцi була 3%-на ставка та стабiльнi цiни, i передбачасться зростання цiн на 9% за рiк. Тодi за закладнi платитимуть 12%, а не 3%. Номiнальна ставка 12% вiдбивас реальну процентну ставку 3% плюс iнфляцiйну надбавку 9%. Перерозподiлу доходу та багатства немас, коли процентнi ставки вiдрегульованi.

види державних закупок можуть “проходити” по статтях бюджету у номiнальному розмiрi. Такий стан речей призводить до того, що номiнальнi витрати будуть меншi за необхiднi при зростаннi рiвня цiн, так що реальнi витрати будуть зменшуватись.

Iншi наслiдки: зростають цiни на товари та послуги, що купує держава у рамках соцiальних програм. Тодi, наприклад, урядовi витрати на медицину можуть зменшуватись у реальному вираженнi, якщо уряд с неспроможним збiльшувати бюджет вiдповiдно до зростання витрат на медичне обслуговування.

У регульованих державою галузях iнколи виявляється, що прохання фiрм про збiльшення цiн повнiстю не задовольняються або вiдкидаються в iнфляцiйнi роки.

Серйознi загрози для нацiональноi економiки, що створює iнфляцiя, мають як внутрiшнiй, так i зовнiшнiй прояв. У разi iнфляцii витрат, краiни, економiка яких залежить вiд зовнiшньоi торгiвлi перш за все промисловими, легкозамiнюваними товарами, можуть втратити експортнi ринки, якщо цiни та витрати в цiх краiнах зростають швидше, нiж в iнших краiнах. Таким чином, проблема стабiлiзацii цiн тiсно пов’язана з питаннями збереження конкурентноспроможностi держави на зовнiшних ринках.

Звичайно, негативний вплив iнфляцii на економiчну систему цим не обмежусться, iншi, не менш важливi, наслiдки iнфляцii буде розглянуто у наступних питаннях.

3. Державні методи боротьби з інфляцією.

Свiтовий досвiд виробив двi головнi концепцiї антиiнфляцiйних заходiв, що спираються на кредитно-грошову i фiскальну полiтику. Це-заходи або безкомпромiсноi боротьби з iнфляцiєю, або адаптацii, пристосування до життя в умовах iнфляцiйноi нестабiльностi. Перший метод реалiзується шляхом змiн у системi оподаткування (як правило пiдвищення податкiв) та введенням жорсткого державного контролю цiн та зарплати. Другий-це iндексацiя доходiв, застосування механiзму корегування процентних ставок вiдповiдно до темпiв iнфляцii та iн. До того ж необхiдною с повна адаптацiя усiх економiчних iнституцiй до функцiонування в умовах iнфляцii. Адаптацiйна полiтика мас своi недолiки: кошти на компенсацiйнi надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врештi-решт через податки, або робити грошову емiсiю, що знову призведе до зростання iнфляцii.

Як правило, в умовах боротьби з iнфляцiсю цi методи використовуються комплексно, що дас бiльш виражений ефект, i дозволяс пом’якшити труднощi, припадаючi на долю економiки краiни.

а) Методи анти i нфляц i йного оподаткування

В процесi стримування iнфляцii податки вiдiграють двоiсту роль. Скорочуючи доходи, що виступають як джерела витрат для споживачiв, високi податки носять антиiнфляцiйний характер. Однак, податки можуть також збiльшувати витрати виробництва, пiдвищуючи через це рiвень цiн на товари.

Розглянемо тi спотворення в оподаткуваннi, якi викличе неочiкувана iнфляцiя, тобто випадок, коли цей елемент економiчноi системи краiни до дiй в умовах iнфляцii не пристосований.

У разi, якщо податкова система краiни мас труднощi з адаптацiсю до iнфляцiйних процесiв, виникають такi складнi проблеми:

По-перше, iз зростанням рiвня цiн частка податкових виплат у загальному обсязi реальних доходiв збiльшусться, породжуючи, таким чином, ефект прогресивного зростання податкiв. Якщо б податки знаходилися у постiйнiй пропорцii до номiнальних доходiв незалежно вiд розмiру останнiх, у цьому не було б нiякоi проблеми, оскiльки в такому разi люди сплачували б однаковий, не залежний вiд рiвня цiн вiдсоток своiх доходiв у виглядi податкiв. Але, оскiльки, норма оподаткування при використаннi його прогресивноi форми мас тенденцiю зростати разом з рiвнем номiнальних доходiв, то iнфляцiя, призводячи до збiльшення номiнальних доходiв, тим самим збiльшус й частку податкiв у складi реальних доходiв.

Друга проблема пов’язана з оподаткуванням капiталу. Ця проблема дуже складна проблема, оскiльки зростання капiталу, пов’язане з приростом ринковоi вартостi активiв, реагус на iнфляцiю бiльш оперативно, нiж реальнi прибутки на цей капiтал. Жоднiй краiнi не вдалося досягти суттсвого успiху у нейтралiзацii наслiдкiв впливу iнфляцii на оподаткування капiталу. Деякi фахiвцi у сферi податкiв навiть вважають, що найбiльша шкода вiд iнфляцii полягас саме у тому, що вона збiльшус фактичне оподаткування капiталу.

Подiбна проблема оподаткування виникас й по вiдношенню до доходiв у вигдядi вiтсоткiв на капiтал. Вiзьмемо простий приклад. Припустимо, що iнфляцiя збiльшусться з 5 до 10% й вiтсотковi ставки зростають разом з iнфляцiсю в пропорцii один до одного,як це й припускасться залежнiстю Фiшера. Iз збiльшенням номiнальноi вiтсотковоi ставки на 5 пунктiв реальна вiтсоткова ставка до сплати податкiв не змiнюсться. Але, якщо номiнальний доход на вiтсотки оподатковусться в розмiрi, скажiмо, 28%, то уряд забирас у виглядi податку 1,4 вiтсоткового пункту(0,28 5%) з сукупних п’яти пунктiв iнфляцiйноi надбавки, скорочуючи, таким чином, реальну суму доходiв по процентах пiсля сплати податкiв, що отримують кредитори. У цьому разi кредитор фактично несе збитки в наслiдок дii iнфляцii, тодi як уряд мас зиск. Такi умови дестимулюють кредиторiв, що й с одним з негативних ефектiв iнфляцii.

Слiд вiдмiтити, що теоретично можливим с бiльш швидке зростання вiдсотковоi ставки до сплати податкiв нiж збiльшення iнфляцii, що зберiгас реальну вiдсоткову ставку постiйною.

Як бачимо, навiть очiкувана iнфляцiя викликас втрати в економiцi, якщо iнститути влади адаптованi до неi не повнiстю. Подiбнi втрати стають особливо iстотними в умовах контролю ставки банкiвського проценту, неадекватного оподаткування доходiв й прогресивного зростання податкових ставок, що збiльшують податковi платежi. Пiд адекватним оподаткуванням в умовах iнфляцii

масться на увазi такий метод зтягування податкiв, за якого не оподатковусться iнфляцiйний компонент приросту активiв. Розглянутий вище негативний вплив iнфляцii на податкову систему, змусив багато краiн “iндексувати” податковi закони, щоб запобiгти збiльшенню податкiв, яке спричинясться iнфляцiсю. Так було проiндексовано у 80-х роках частину податкового кодексу США.

Використання “стримуючоi” податково-бюджетноi полiтики с одним iз шляхiв усунення загрози iнфляцii. Державний бюджет на наступний рiк може бути складений таким чином, щоб скорочення обсягу державних закупок й замовлень посднувалося iз збiльшенням чистих податкiв, компенсуючи очiкуване пожвавлення сукупного попиту у приватному секторi економiки. Правильне песднання скорочення обсягу державних замовлень, трансфертних виплат та пiдвищення податкiв втримас криву сукупного попиту у бажаному положеннi AD, а економiчну систему-в станi стабiльностi.

Полiтика податкового регулювання доходiв (TIP) орiснтована на використання податкiв i створення у фiрм та робiтникiв стимулiв не пiднiмати цiни й зарплату.

TIP-це система, при якiй за допомогою податковоi системи фiрми й зайнятi на них робiтники заохочуються або наказуються в залежностi вiд зростання рiвня цiн й зарплати.

Розглянемо цiновий рiзновид TIP.Фiрмам повiдомлясться,

що рiвень сплачуваних iми податкiв залежить вiд зростання цiн на iх продукцiю. Наприклад, пiдвищення цiн до 5% не викликас нiяких штрафних санкцiй, за кожний наступний вiдсотковий пункт уряд збiльшус ставку оподаткування. Податкова ставка може збiльшуватись, скажiмо на 2 пункти (з 25 до 27%) за кожний вiдсоток приросту цiн на продукцiю фiрми.

За умов реалiзацii такоi полiтики пiдвищення цiн коштуватиме фiрмам надто дорого. Отже, в них з’являсться стимул не допускати значного збiльшення цiн. Зростання цiн по всiх фiрмах, таким чином, буде меншим, й темпи iнфляцii скоротяться. Подiбний механiзм може бути реалiзований й у вiдношеннi зарплати.

Скорочення податк i в у св iтi “концепц iї пропозиц iї ”.

Як вiдомо, будь-яке втручання в функцiонування економiки, що затримус пересування кривоi сукупного попиту вгору або змушус ii зсуватися вниз вiдносно кривої сукупноi пропозицii буде стримувати темпи iнфляцii. Аналогiчного ефекту можна було б досягти, якщо б було можливо вплинути на сукупну пропозицiю. Такий пiдхiд до економiчноi практики став вiдомим як “концепцiя пропозицii”.

Малюнок 4 iлюструє, яким чином економiчна полiтика “концепцiї пропозицii” мала б сприяти усуненню iнфляцii. Економiчна система спочатку знаходиться у станi рiвноваги на довгостроковому iнтервалi в точцi E . Якщо не вiдбувається нiяких змiн з боку сил, формуючих пропозицiю в економiчнiй системi, то пересування кривоi сукупного попиту з AD до AD1 перевело б економiчну систему в точку Е -в новий стан рiвноваги на короткостроковому iнтервалi. В економiчнiй системi виникла б iнфляцiя.

Однак припустимо, що в той момент, коли пересувасться крива сукупного попиту, економiчна полiтика у рамках “концепцii пропозицii” досягас мети пiдвищення природного рiвня реального обсягу виробництва до Q1. Це вiдповiдало б перемiщенню кривоi сукупноi пропозицii на довгостроковому iнтервалi iз положення n у положення n1. Якщо не вiдбувасться нiяких змiн в очiкуваному рiвнi цiн на фактори виробництва, то разом з нею зсунеться праворуч до AS1 й крива сукупної пропозицiї на короткостроковому iнтервалi. При умовi вказаних пересувань кривоi пропозицii, економiчна система досягне новоi рiвноваги в точцi Е , запобiгши при цьому будь-якому пiдвищенню цiн.

P n n1 мал.4

AS1

AS AD AD1

0 Q Q Q

Основне питання полягає в тому, яким чином здiйснити бажане збiльшення природного рiвня реального обсягу виробництва. Прибiчники “концепцii пропозицii” як один iз способiв досягнення цього результату розглядають змiнення у податковiй полiтицi. Вони звернули увагу на те, що на протязi 70-х рокiв вiдбулося припинення зростання природного рiвня реального обсягу виробництва у США. Головною причиною такого стану речей, на думку прихильникiв “концепцiї пропозицiї”, стала дiюча в США податкова система. Вона нiяким чином не сприяла розвитку процесiв накопичення та iнвестування, а також зацiкавленостi у високопродуктивнiй працi. Iнфляцiя ще бiльш посилила проблему. Не тiльки корпорацii i дуже заможнi люди страждали вiд високих податкiв. Посднана дiя iнфляцii, прогресивного податку на доход вводила звичайних робiтникiв, що отримують зарплату, в групи, що оподатковуються за бiльш високою ставкою. Основою економiчноi програми прибiчникiв “концепцiї пропозицiї” стала детально обмiркована послiдовнiсть дiй по зменшенню ставок оподаткування. По-перше, мав бути знижений податок на доход громадян, що посилило б трудову мотивацiю робiтникiв. По-друге, планувалося реформувати систему податкiв на доходи вiд прирiсту капiталу та ввести рiзноманiтнi податковi стимули (пiльги для пiдприємств, що збiльшують обсяги виробництва)-це стимулювало б накопичення та iнвестицii. По-третє, практика iндексацii мала розповсюдитись на всю податкову систему для того, щоб ставки податкiв не пiдштовхувались iнфляцiєю.

б) Регулювання ц i н в умовах i нфляц i йно i нестаб i льност i

Надзвичайно важливу роль грає державний контроль над цiнами, особливо в умовах кризи економiки i виходу з неї.

Пiд контролем над цiнами розумiють будь-яку послiдовнiсть цiлого ряду заходiв - вiд помiрних обмежень до примусового встановлення верхнiх границь зростання цiн, що проводяться у рамках економiчноi полiтики.

Одним з пiдходiв є перевiрений у свiтовiй практицi метод тимчасового заморожування цiн й надалi iх часткового перегляду. Вiн полягає у забороненнi пiдвищувати цiни вище визначеного рiвня, без спецiального на те дозволу. За граничний рiвень цiн може бути прийнятий той, що iснував на протязi базового перiоду перед “заморожуванням”. При цьому пiдвищення цiн вважається допустимим, якщо, наприклад, воно було пов’язано з ростом цiн на iмпортнi вироби (тобто коли збiльшення витрат неможливо контролювати); недопустимим-якщо його причиною стало невиправдане пiдвищення зарплати, що стимулювало пiдприємцiв самим обмежувати зростання заробiтної плати.

Заморожування цiн дозволяє долати iнфляцiйнi очiкування населення, господарюючих суб’єктiв, кредитної cистеми, внести деяке заспокоєння в економiку.

В ролi альтернативи прямому державному регулюванню цiн iнодi розглядаються картельнi згоди про цiни, якi можуть зiграти позитивну роль, якщо однiсю з сторiн, що беруть в них участь буде Уряд, що забеспечус загальну узгодженiсть цiн.

МАКСИМАЛЬНИЙ РIВЕНЬ ЦIНИ являє собою законодавчо встановлену максимальну цiну, яку продавцю дозволяєтся запрошувати за свiй товар або послугу.

В широких масштабах максимальнi рiвнi цiн, або загальний контроль за цiнами, застосовуються для обмеження iнфляцiйних процесiв в економiцi.

На приклад, економiчне процвiтання обумовлюс пересування кривоi попиту на даний вид товару праворуч, так що, як показано на рис.1, рiвноважна, або ринкова цiна дорiвнюс Р. З одного боку швидке зростання цiн на товари сприяє розвитку iнфляцiї, з iншого-виключає з числа покупцiв товару тих споживачiв, чиi грошовi доходи не встигають за швидким зростанням цiн.

Тому, щоб протистояти iнфляцiї й дозволити малозабезпеченим громадянам купувати необхiднi їм товари,

уряд може встановити максимальний рiвень цiн.

Причому, встановлення обмеження цiни мас сенс тiльки при умовi, що нова цiна буде нижчою за рiвноважну.

Якi ж будуть наслiдки введення цього обмеження? Спроможнiсть вiльного ринку нормувати споживання буде паралiзована. Iснування обмеження цiн створюс стiйкий дефiцит даних товарiв. Так, при цiнi Р’ обсяг попиту на товар буде дорiвнювати Q , а обсяг пропозицii тiльки Q . Отже, виникас стiйкий дефiцит, що дорiвнюс рiзницi мiж Q i Q.

P мал.5

S

D

Р

Р1

0 Q Q Q Q

Оскiльки введення цiнового обмеження призводить до виникнення стiйкого дефiциту даної продукції, розмiр якого визначається вiдрiзком Q(s)Q(d), уряду приходиться приймати на себе пiклування про нормування її для споживачiв в iнтересах досягнення бiльш справедливого розподiлу.

Це здiйснюється, наприклад, шляхом введення карткової системи. Однак використання карткової системи не вирiшує iншої проблеми. Дiйсно, крива попиту на рис.1 свiдчить про наявнiсть великої кiлькостi покупцiв, що прагнуть купити товар по цiнi, що перевищує встановлений максимум.

I, звичайно, для продавцiв вигiднiше реалiзувати його по бiльш високiй цiнi. Тому, не дивлячись на значне посилення бюрократичного апарату, що супроводжує, як правило, введення контролю за цiнами, нелегальнi “чорнi ринки”-ринки, на яких товари купуються й продаються по цiнах, вищих за встановленi межi-отримують широке поширення.

Проблеми у реалiзацiї полiтики контролю за цiнами можна також пояснити значними адмiнicтративними складнощами ii проведення. До органiв контролю постiйно пред’являються вимоги зробити виключення для тих чи iнших видiв товарiв або який-небудь галузi. Поступово, по мipi подальшого вiдхилення цiн вiд стану рiвноваги й посилення дефiциту, тиск на контролюючи органи з вимогами надати пiльги зростає, й, в кiнцi-кiнцiв, це надзвичайно ускладнює контроль.

Iнша проблема полягає у тому, що уряд може спробувати зберегти цiновий контроль в силi вже пiсля завершення промiжного перiоду й початку нового пiдйому. В цей перiод контроль такого роду може виявитись некорисним й лише погiршити ситуацiю.

Хоча полiтика державного регулювання цiн несе значний позитивний ефект i мас особливе значення в кризовi перiоди, ii реалiзацiя може призвести до дуже небажаних наслiдкiв.

У короткостроковому планi пряме регулювання цiн сприятиме стабiлiзацii нацiональноi економiки. Так, у державi можуть значно знизитись темпи зростання оптових й роздрiбних цiн i це призведе до гальмування iнфляцiйних процесiв. Але вже у найближчi роки виявляться негативнi наслiдки централiзованоi моделi регулювання. “Заморожування” цiн i заробiтноi плати обмежить мiжгалузевий перелив капiталiв, буде гальмувати iнвестицiйну полiтику, знизить рiвень дiловоi активностi, стримуватиме зростання доходiв.

Як приклад можна навести спроби уряду США ввести пряме регулювання внутрiшньоамериканських цiн на енергоносii, якi, вiдбиваючи зростання iмпортних цiн на нафту, нафтопродукти та природний газ, зростали у 1974-1981 роках дуже високими темпами, стимулюючи розкручування iнфляцiйноi спiралi в краiнi.

“Заморожування” внутрiшнiх оптових цiн на нафту, нафтопродукти й природний газ, стримуючи на перший погляд розвиток iнфляцiйних тенденцiй, призвело до ряду негативних наслiдкiв в американськiй економiцi. Нестача iнвестицiй в енергетичне господарство, вiдсутнiсть зацiкавленостi у видобувних корпорацiй щодо розробки нових родовищ нафти й природного газу через контроль над рiвнем внутрiшнiх цiн призвели до того, що чистий iмпорт нафти до США, незважаючи на зростання свiтових цiн, продовжував аж до 1981 року збiльшуватися високими темпами.

Р.Рейган, якого пiдтримував великий бiзнес, ставши президентом, вiдразу ж вiдмiнив контроль над внутрiшнiми цiнами на нафту й нафтопродукти (у сiчнi 1981 р.). “Контроль над цiнами стримував виробництво, стимулював споживання, пригнiчував технологiчнi досягнення й робив США бiльш залежними вiд енергетичного iмпорту”,-так коментував Р.Рейган своє рiшення. За оцiнками спецiалiстiв, тiльки в результатi вiдмiни контролю над цiнами чистий iмпорт нафти у США в 1983 р. скоротився на 54% порiвняно з 1980 р.

4. Анти i нфляц i йна пол i тика Укра ї ни

Найбiльш iстотним негативним явищем в економiцi України на етапi її ринкового реформування виявилася iнфляцiя.

Перiод 1992-1994 рр. характерезується надзвичайно високим рiвнем iнфляцiї, навальним зростанням цiн, послабленням контролю за фiнансово-господарською дiяльнiстю пiдприємств.

За даними Свiтового банку, рiвень iнфляцiї в Украiнi в другiй половинi 1993 р. був найвищим у свiтi. Якщо в 1992 р. її рiвень зрiс у 21 раз, то за 1993 р. - у 103 рази. I хоча в 1994 р. рiвень iнфляцiї дещо знизився, однак сталося це не в результатi проведення комплексних реформ i якiсних змiн у системi державних фiнансiв та запровадження цiновоi лiбералiзацiї, а через вiдстрочення бюджетних виплат i небувале зростання заборгованостi бюджету.

До числа iнфляцiйних факторiв, що мали мiсце протягом останнiх рокiв, належать:

а) надвисоке пiдняття цiн на енергоносii та основнi види сировини й матерiалiв;

б) збiльшення наявної грошовоi маси за рахунок додаткової емiсiї грошей;

г) зростання безготiвкового обiгу як наслiдок кредитування низькорентабельних та збиткових пiдприємств;

д) монопольне цiноутворення в умовах монополiзацiї бiльшостi видiв промислового виробництва, що веде до диктатного пiдвищення цiн виробниками, оскiльки споживачi позбавленi вибору i вiдсутнiй стримуючий контроль за цiнами.

Спочатку нашiй економiцi була властива iнфляцiя витрат, оскiльки випереджаючими темпами зростали цiни енергоносiїв й первинної сировини, й кожна наступна хвиля пiдвищення цiн починалася з палива та сировини. Перiодичне випереджаюче пiдвищення цiн на енергоносii було iмпульсом для загального зростання цiн й iнфляцiї.

Пiдвищення пiдприємствами цiн на власну продукцiю, з метою покриття зростаючих витрат, дало поштовх до подальшого розвитку iнфляцiйних процесiв. При цьому типi iнфляцiї зростання грошової маси є наслiдком пiдвищення цiн. Незважаючи на дедалi зростаючу грошову емiсiю, виникла нестача оборотних засобiв пiдприємств для розрахункiв з своїми постачальниками (криза неплатежiв) i для видачi зарплати. В результатi склалася типова iнфляцiйна спiраль: зростання цiн веде до збiльшення витрат (i в тому числi-зарплати), яке вимагає збiльшення грошової маси, а останнє, в свою чергу, веде до нового витка зростання цiн. Таким чином iнфляцiя в Українi являє собою поєднання iнфляцiї попиту та iнфляцiї витрат, що значно ускладнює здiйснення антиiнфляцiйної полiтики.

До листопада 1995 року рiвень цiн порiвняно з груднем 1990 року зрiс в Украiнi у 37 тисяч разiв. Водночас з зростанням цiн вiдбувалося падiння валютного(долларового) курсу українського карбованця.

Динамiка iнфляцii у 1993-1996 рр.

( квартал до кварталу, %)

90

60

30

0

2 5 8 11 2 5 8 11 2 5 8 11 2 5 8 11

1993 1994 1995 1996

Данi графiка свiдчать про те, як мiсяць у мiсяць розвивався iнфляцiйний процес, i, вiдповiдно, зростали середнi оптовi та роздрiбнi цiни. Це явище перетворилося на могутнiй каталiзатор спаду виробництва, загального зростання виробничих витрат i собiвартостi товарної продукцiї, що, в свою чергу, пiдштовхувало виробникiв до чергового пiдвищення цiн. Оптовi цiни особливо швидко зростали у паливнiй i хiмiчнiй промисловостi, електроенергетицi, чорнiй металургiї та машинобудуваннi, а з роздрiбних цим характеризувалися цiни на продукти харчування, якi протягом багатьох десятирiч були штучно заниженi й дотувалися з держбюджету. Взагалi ранiше роздрiбнi цiни в Українi нiколи не зростали такими темпами, i це викликало справжнiй шок у основної маси населення.

Випереджаюче зростання оптових цiн руйнує безпосередньо виробничу сферу, гальмуючи або навiть припиняючи iнвестицiйнi процеси. Водночас, хоча й повiльнiшi, але теж досить бурхливi темпи зростання роздрiбних цiн руйнують соцiальну сферу, пригнiчують економiчнi iнтереси людей до активноi пiдприємницької та трудової дiяльностi, тобто дiють у тому ж самому негативному напрямi.

Все це викликало таке явище, як неплатоспроможнiсть бiльшостi юридичних та фiзичних осiб, незважаючи на безперервне накачування грошового обiгу дедалi бiльшою масою паперових грошей. За оцiнкою СБРР, за 1992 р. неплатежi в Украiнi становили 40% усього ii ВВП.У 1993 р. обсяги неплатежiв продовжували зростати, викликаючи рiзке скорочення i навiть припинення товарного виробництва на багатьох пiдприємствах.

В цих умовах монетарна полiтика НБУ перетворилася на потужний iнфляцiйний фактор. Держава почала негайно покривати зростаючий грошовий дефiцит найпростiшим шляхом-емiсiєю вiдповiдноi маси грошей. Вони були направленi на покриття готiвкового попиту, бюджетнi дотацiї, кредитування виробникiв i споживачiв (включаючи i явних банкрутiв). Тiльки у першому кварталi 1993 р. для пiдтримки АПК було надано майже 1 трлн. крб. пiльгових кредитiв й бiля 3 трлн. крб. фiнансової допомоги. Величезноi кредитноi допомоги потребували й iншi галузi народного господарства-в березнi того ж року їм було надано кредит у 606 млрд. крб. для проведення залiку взаємних боргiв. Загальна сума емiсiї готiвки за сiчень-квiтень 1993 р. досягла 598,3 млрд. крб., що у 10 разiв перевищувало емiсiю за такий же перiод 1992 р. На протязi 1993 року монетарна маса збiльшилася з 26 до 47,2 трилiона карбованцiв, тобто у 1,8 раза, нiж вона становила у попередньому роцi. Грошова емiсiя, як i цiни швидко вийшла з-пiд належного державного контролю.

Грошовi знаки (купоно-карбованцi), випущенi в Украiнi на початку 1992 р. замiсть росiйського рубля почали катастрофiчно знецiнюватися. Бурхливе знецiнення грошей пiдiрвало виконання ними властивих їм ринкових функцiй, i перш за все-стимулюючої. З’їдаючи фонди нагромадження i споживання, гiперiнфляцiя загальмувала пiдприємницьку i трудову активнiсть в країнi.

Втративши контроль за емiсiєю грошей, за рухом видаткiв та цiн, грошового обiгу i кредитних ресурсiв, український уряд тодi так i не знайшов надiйних регулюючих механізмiв для активного впливу на iнфляцiйнi процеси та погашення їх негативного впливу на економiчне i соцiальне становище в країнi.

Цiнова та iнфляцiйна спiраль, яка стала розкручуватися з початку 1993 р., у другому пiврiччi знову пiшла вгору. До кiнця 1993 р., коли iнфляцiйна спiраль розкрутилася до найвищої фази, банки змушенi були додатково випустити в обiг величезну масу грошей. Це автоматично викликало черговий стрибок цiн. Девальвацiя карбованця набула катастрофiчного характеру. В листопадi уряд адмiнiстративно запровадив його фiксований курс, що пiдхльоснуло активнiсть тiньового валютного ринку.

Отже, у 1992-1994 рр. в Українi проводилася помилкова економiчна полiтика, що фактично мала не антиiнфляцiйний, а проiнфляцiйний вплив на економiчну систему країни.

При цьому уряд застосовував в основному два антиiнфляцiйних заходи-обмеження фондiв споживання пiдприємств i регулювання цiн. Адмiнiстративний контроль цiн було введено Указом президента “Про заходи щодо стримування темпiв зростання цiн”. Згiдно з ним пiдприємства всiх форм власностi могли пiдвищувати оптовi цiни на продукцiю тiльки у разi зростання витрат на виробництво, яке не залежить вiд їхньої господарськоi дiяльностi. Цим же Указом вводилося обмеження розмiру надбавки для торговельних i постачальницько-збутових пiдприємств у розмiрi не бiльше 55% вiд цiни виробника. Але, як свiдчать наслiдки, цi заходи спрацювали недостатньо ефективно. Насамперед, цiни тодi вже досить надiйно вийшли з-пiд державного контролю, i знову пiдпорядкувати їх системi жорсткого державного контролю було дуже важко. Щодо обмеження фондiв споживання, то це мало б сенс тодi, коли було б що обмежувати.

Серед найбiльш негативних наслiдкiв того перiоду слiд вiдмiтити:

-серйозне порушення виробничоi та фiнансовоi систем функцiонування економiки;

-пiдiрвання схильностi до заощадження практично у всiх економiчних агентiв;

-руйнування на цiй основi системи забеспечення вiдтворюючих процесiв в економiцi;

-надмiрну диференцiацiю населення, окремих галузей й регiонiв за рiвнем доходiв.

Пiд впливом iнфляцiї обсяги номiнальних грошових доходiв населення зростали, а його реальнi доходи, у зв’язку з випереджаючим пiдвищенням роздрiбних цiн на товари та послуги, навпаки зменшувалися. Методи iндексацiї доходiв не забеспечували компенсацiї втрат вiд гiперiнфляцiї. Тiльки у 1993 р. при зростаннi цiн на рiк бiльш нiж у 100 разiв реальна зарплата зменшилася на 52%. Ефект вiд запровадження урядом пiльг на оподаткування доходiв громадян стосовно молозабеспечених, багатодiтних, чорнобильцiв, ветеранiв та iн. теж був мiнiмальним, оскiльки самi оподатковуванi доходи населення були мiзернi i не встигали за зростанням цiн.

Дилема, що постала перед українським урядом, полягала в тому, яким чином, скорочуючи темпи iнфляцiї, не посилити стагнацiї виробництва. Але вона не була вирiшена належним чином. Вiдновити економiку за умов надмiрних податкiв, якi пригнiчують виробництво, звужують базу оподаткування i примушують платникiв приховувати свої доходи, неможливо. Слiд вiдмiтити хоча б такий факт: до введення податку на прибуток пiдприємств з 1993 року, стягався податок на доход пiдприємств. При цьому пiдприємства, за iснування спецiального податку на фонд зарплати, були змушенi фактично двiчi сплачувати його, оскiльки фонд зарплати є складовою частиною доходу.

Полiтика посилення державного контролю й регулювання (стримування цiн, завищенний обмiнний курс, дуже високi податки) призвела до формування потужного тiньового сектору економiки в Українi. За вiдсутностi ефективного контролю за формуванням доходiв, бiльшiсть зусиль держави були сконцентрованi на скорочуваному державному секторi. В результатi на фонi втрати державою значноi частини доходiв, якi можна було б отримати шляхом проведення податкової розумної полiтики, основний тягар недофiнансування ліг на сектор, який поки-що був основою iснування самої держави.

Через недосконалiсть нашої податковоi системи спад валового продукту в Українi й за 1996 рiк склав бiля 10%, а у галузях машинобудування й легкоi промисловостi досягає 20%.

Отже, завдання подальшого реформування економiки, що стоять перед Україною, можуть бути вирiшенi тiльки за умов реалiзацiї послiдовної полiтики фiнансової стабiлiзацiї, та вiдновлення накопичень населення. Без цього забезпечити стiйке економiчне зростання на базi вiдродження iнвестицiйної активностi й поступовий пiдйом життєвого рiвня є неможливим. Сучасний перiод с найважливiшою фазою реформ. Останнiм часом у цьому напрямi зроблено ряд крокiв i найважливiшим з них є введення у вереснi 1996 року нацiональної валюти-гривнi. Це дало змогу в значнiй мiрi стабiлiзувати грошовий обiг в країнi.

Як мiра, що має запобiгти необумовленому зростанню заробiтної плати на пiдприємствах, Кабiнетом Мiнiстрiв у 1995 роцi було прийнято постанову про порядок визначення сум, що вносяться до бюджету в зв’язку з перевищенням фонду споживання. Тобто зростання зарплати може вiдбуватися тiльки у межах iндекса мiсячної iнфляцiї.

Час покаже, якi наслiдки для економiки Украiни принесуть новi антиiнфляцiйнi заходи.

Висновки

Iнфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих краiн свiту i є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються.

Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнює доходи бюджету й супроводжується його дефiцитом.

Крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов’язково супроводжується нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв’язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвильоподiбним поширенням зростання цiн по районах держави й галузям.

У станi iнфляцiйноi нестабiльностi орiєнтацiя лише на регулювання з боку спiввiдношення “попит-пропозицiя” може призвести до затяжних криз з повiльним перiодом стабiлiзацiї i оздоровлення економiки. Незважаючи на дiю ринкових законiв, держава не вiдмовляється вiд впливу на цiни, суттєво посилюючи його в кризовi для нацiональної економiки перiоди.

Вихiд з кризового стану для економiки будь-якої країни мiстить два основних елементи. По-перше, приборкання iнфляцiї та, по-друге, припинення падiння виробництва. Однак ключовим моментом с саме вирiшення питання iнфляцiї, оскiльки це-найважливiша умова для поновлення iнвестицiйної активностi, що, в свою чергу, мас забеспечити вiдродження виробництва.

Мiж оподаткуванням та встановленням державного контролю за цiнами iснує функцiональний взаємозв’язок i цим користуються уряди, коли ставлять собi за мету припинити зростання внутрiшнiх цiн та поставити у невигiдне становище тих господарюючих суб’єктiв, якi планують пiдняти цiну на продукцiю. Адже державний контроль над цiнами грає надзвичайно важливу роль, особливо в умовах кризи економiки i виходу з неї.

Iнфляції та економічних криз не уникнула жодна країна. Навіть найважчі кризи закінчувалися, як правило, оновленням економіки і її підйомом. Тому більшість дослідників роздивляються кризи як переломний момент в науково-технічному, соціальному, політичному і економічному розвитку. Історичні ситуації не повторюються однозначно, і тому навіть власний досвід потребує переосмислення в умовах сьогодення. Засоби, що допомогли іншим країнам вийти із кризи і подолати інфляцію, мабуть, повинні по-іншому використатися стосовно до конкретної ситуації.

Список використано i л i тератури:

Макроеконом i ка: п i дручник/ за ред. Савченка А.Г., Пухтасвич Г.О. та i н., Ки ї в, 1995.

Пинзенык В. Макроэкономическая стабилизация в Украине: итоги и проблемы первого года. Вопросы экономики, 1996, №2, с.88-97.

Илларионов А. Финансовая стабилизация в республиках бывшего СССР. Вопросы экономики, 1996, №2, с.88-97.

Пинзенык В. Украина: мифы и реальность макроэкономичес-

кой стабилизации. Ваш партнер, 1994, №47, с.18.

Давыдов А.Ю. Инфляция в экономике: мировой опыт и наши проблемы. Москва., “Международные отношения”, 1991.

Тимофссв В. До питання анти i нфляц i йного оподаткування i регулювання ц i н в умовах ринкових в i дносин. Економ i ка Укра i ни, 1993, №1, с.37-45.

Богиня Д., Волинський Т. Питання макроеконом i чно i стаб i л i зац ii в Укра i н i . Економ i ка Укра i ни, 1996, №2, с.4-13.

Семюелсон П., Нордгауз В. Макроеконом i ка. Ки i в., “Основи”, 1995.

Долан Э. Макроэконом и ка. Санкт-Петербург, “Литера плюс”, 1994.

Макконелл Р.К., Брю Л.С. Экономикс: принципы, проблемы, политика. Москва, “Республика”, 1995.

Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. Москва, “Дело”, 1993.