Реферат: Заощадження та інвестиції в умовах розвитку ринкової економіки

Вступ

Світовий досвід свідчить, що країни з ринковою економікою не в змозі розвивати господарство без залучення й ефективного використання інвестицій, джерелом яких є заощадження. Акумулюючи підприємницький, державний та змішаний капітал, забезпечуючи доступ до сучасних технологій та менеджменту, заощадження та інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, але й пожвавлюють ринки товарів і послуг. Крім того, інвестиції, як правило, сприяють заходам макроекономічної стабілізації та дозволяють вирішувати соціальні проблеми трансформаційного періоду.

В економічному житті суспільства явища заощаджень та інвестицій відіграють дуже важливу роль у збалансуванні грошового обороту, а також попиту і пропозиції на грошовому ринку. Рух заощаджень та інвестицій відбиває різні аспекти однієї з особ­ливостей руху капіталу між секторами. Ця особливість полягає в тому, що відбувається рух фінансових фондів від виробників споживчих товарів до виробників інвестиційних товарів. Заощадження відіграють важливу роль в інвестиційній політиці держави. Тому заощадження та інвестиції є складними та змістовними поняття, що інтегрують в собі різні економічні процеси, які впливають на виробництво, розподіл, обмін та споживання національного продукту, тобто вони є фундаментальною основою суспільного відтворення.

Для більш наочного дослідження заощаджень та інвестицій необхідною умовою виступає розгляд їх різних форм, виявів та тісний взаємозв’язок зі споживанням.

Мета даної роботи – дослідження форм та видів інвестицій і заощаджень в умовах ринкової економіки, їх прояви в економічній системі України, аналіз їх обсягів, структурних зрушень та визначення тенденцій, що складаються в процесах інвестицій та заощаджень в Україні за останні роки, визначення основних сфер, методів та напрямів стимулювання державою процесу відтворення інвестиційного та заощаджувального потенціалу української економіки, виявлення динаміки доходів і витрат домогосподарств, а також прогноз тенденцій зміни заощаджень як складової частини національних інвестиційних ресурсів.

Об’єктом виступають заощадження та інвестиції в умовах ринкової економіки та в умовах розвитку економіки України, заощадження населення як різниця між доходами і витратами домогосподарств, інвестиційні ресурси як основна складова економічного розвитку держави.

Предметом дослідження роботи є теоретичні основи заощаджень та інвестицій, тобто їх склад і структура: функції заощадження, інвестиційний попит, валові та чисті інвестиції, гранична та середня схильність до заощадження, валові приватні та чисті приватні заощадження, неорганізовані заощадження, класифікаційні ознаки інвестицій, класичний та кейнсіанський механізми урівноваження заощаджень з інвестиціями, роль інститутів спільного інвестування, значення заощаджень та інвестицій в економічній системі України.

Завдання полягає в тому, щоб дослідити тенденцію економічних зрушень в сфері заощаджень та інвестицій, їх визначну роль в економічній діяльності суспільства та стратегію їх подальшого зростання і розвитку, визначити особливості перебігу процесів трансформації доходів населення в інвестиційний ресурс країни вцілому та її регіонів, виявити обмеження та ризики у цій сфері.

Дану проблематику широко досліджували ряд іноземних та вітчизняних науковців, серед яких можна виділити Дж. Кейнса, В.Геєць, Б.Кваснюк, І.Крючкова, М.Меламед, А.Мороз, С.Панчишин, І.Радіонова, М.Савлук та інші.

Методологічною основою для написання даної курсової роботи стала сукупність прийомів і методів наукового пізнання. Головним із них є загальнонауковий, діалектичний метод, який сформував підґрунтя комплексного використання інших методів.

У процесі дослідження використовувалися:

─ формально-логічний та системно-структурний методи для з’ясування поняття і змісту заощаджень та інвестицій в умовах ринкової економіки;

─ порівняльний метод, за допомогою якого виявлено і проаналізовано проблемні аспекти співвідношення елементів заощаджень та інвестицій, їх структури та видів;

─ загально-логічні методи – аналізу, синтезу, дедукції, індукції, моделювання – дозволили уточнити соціально-економічну природу заощаджень та інвестицій, обґрунтувати їх види.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, п’яти підрозділів, висновків, списку використаної літератури та додатку.

Розділ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗАОЩАДЖЕНЬ ТА ІНВЕСТИЦІЙ, ЇХ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

1.1 Економічна сутність заощаджень та інвестицій, їх класифікація та інструментарій

Ринковій економіці притаманними є форма власності, свобода підприємництва і свобода вибору, мотивація з урахуванням особистих інтересів, конкуренція та ціноутворення. В економічному житті суспільства явища заощаджень та інвестицій відіграють дуже важливу роль у збалансуванні грошового обороту, а також попиту і пропозиції на грошовому ринку. У західній літературі висловлюється думка про те, що рух заощаджень та інвестицій відбиває різні аспекти однієї з особ­ливостей руху капіталу між секторами. Ця особливість полягає в тому, що відбувається рух фінансових фондів від виробників споживчих товарів до виробників інвестиційних товарів. Основними господарюючими суб’єктами в умовах ринкової економіки є підприємства (фірми) та домогосподарства. Сектор фірм може збільшити свої чисті інвестиції тільки за рахунок заощадження домашніх господарств. Тому заощадження відіграють важливу роль в інвестиційній політиці держави. Заощадження та інвестиції – це складні та змістовні поняття, що інтегрують в собі різні економічні процеси, які впливають на виробництво, розподіл, обмін та споживання національного продукту, тобто вони є фундаментальною основою суспільного відтворення.

Інвестиції – це вкладення у капітал, тобто видатки на виробництво і нагромадження капітальних благ. Оскільки інвестиції є одним з основних компонентів ВВП, то коливання інвестицій відображають закономірності циклічності розвитку економіки. Інвестиції визначають економічний ріст у довгостроковій перспективі. Заощадження дорівнюють тій частині наявного доходу, яка залишається після здійснення витрат на споживання. Заощадження – це кошти, які тимчасово вивільнюються з процесів виробництва і споживання[8].

Для більш наочного дослідження заощаджень та інвестицій необхідно розглянути їх різні форми, вияви та тісний взаємозв’язок зі споживанням.

Інвестиції поділяють на:

─ інвестиції в основний капітал підприємств;

─ інвестиції в житлове будівництво;

─ інвестиції в товарно-матеріальні запаси.

Найбільш чітко виявлена сутнісна характеристика інвестицій та їх подвійність у Дж. Кейнса: з однієї сторони він бачить у них величину акумульованого доходу з метою накопичення та обсяг ресурсів, тобто потенційний інвестиційний попит. З іншої сторони інвестиції виступають у формі вкладень, які визначають приріст вартості капітального майна, тобто як реалізовані попит та пропозиція. Крім того, Дж. Кейнс трактував інвестиції як „поточний приріст цінностей капітального майна внаслідок виробничої діяльності даного періоду”. Це „ ... та частина доходу за даний період, яка не була використана для споживання”[7].

Найпоширенішими формами заощаджень є нагромадження у вигляді готівки, внесків у банки, придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів.

Інвестиції в основний капітал і в житлове будівництво називають капіталовкладеннями . Як відомо, розрізняють валові та чисті інвестиції.

Валові інвестиції – це вартість усіх машин, будівель тощо, споруджених протягом року, в тому числі тих, які заміщують старі капітальні блага, що зносилися. Однак валові інвестиції не є точним вимірником збільшення капіталу країни. Вони вбирають у себе амортизацію, тобто вартість зношених капітальних благ. Щоб визначити чистий приріст капіталу, потрібно з валових інвестицій вирахувати вибуття капіталу у вигляді амортизації. Отже, чисті інвестиції дорівнюють валовим інвестиціям мінус амортизація.

Інвестиції в товарно-матеріальні запаси – це нагромадження запасів сировини для подальшого використання її у виробничому процесі, а також нагромадження запасів нереалізованої продукції.

Єдиним джерелом інвестицій є заощадження. Інвестиції завжди означають зменшення поточного споживання задля збільшення майбутнього споживання. Сукупність рішень та відповідних дій, скерованих на перетворення заощаджень у інвестиції, називають інвестиційним процесом , або інвестиційною діяльністю .

Функція заощадження – це залежність між обсягом заощаджень і доходом, що використовується. Вона відображає зв’язок між використовуваним доходом і заощадженнями. Частина функції заощадження, яка лежить нижче від нульової горизонтальної лінії, вказує на від’ємні заощадження. Додатні заощадження відбиває та частина функції, яка лежить вище від нульової лінії. Точка нульового заощадження міститься на нульовій горизонтальній лінії (рис. 1.1)

У макроекономічному аналізі великого значення надають змінам у заощадженнях, тобто граничній схильності до заощадження, яка є дзеркальним відображенням граничної схильності до споживання[9].

Гранична схильність до заощадження ( MPS ) – це величина додаткового заощадження, що його спричиняє одна додаткова одиниця доходу, або це частка кожної додаткової одиниці доходу, що використовується на додаткове заощадження. Можна також сказати, що MPS – це відношення будь-якої зміни в заощадженнях до тієї зміни у доході, яка викликала цю зміну в заощадженні:

В аналізі заощадження важливу роль відіграє такий показник, як середня схильність до заощадження. Частку, або відсоток заощадження у використовуваному доході називають середньою схильністю до заощадження ( APS ).

Особливість інвестиційного процесу полягає в тому, що інвестиції являють собою потік ресурсів у поточному періоді з метою збільшення запасу капіталу в майбутньому. Тобто, при формуванні інвестиційних планів суб’єкти мають справу з деякою глибиною тимчасового горизонту планування, тому що між моментами інвестування та одержання вигод існує деякий інтервал. Звідси, інвестиції – це довгострокове вкладення економічних ресурсів із метою створення й одержання чистих вигод у майбутньому.

Під інвестиційним попитом розуміють попит підприємців на блага для відновлення зношеного і приросту реального капіталу.

Рис.1.2 Графік інвестиційного попиту

Аналізуючи структуру інвестування в ній вирізняють структуру виробничу, технологічну, відтворювальну та територіальну.

Виробнича (галузева) структура інвестицій показує їхній відсоток, який скеровує у різні галузі національної економіки; вона характеризує її майбутню структуру. Технологічна структура інвестицій відбиває співвідношення витрат на будівельно-монтажні роботи та на придбання устаткування, машин, інструментів. Що більша частка активної частини інвестицій, то вища ефективність інвестування. Відтворювальна структура інвестицій є відношенням між вкладеними у нове будівництво та технічним переозброєнням і реконструкцією наявних підприємств. Інвестиції в технічне переозброєння і розширення наявних підприємств є ефективніші, ніж у нове будівництво. Територіальна структура інвестицій відображає співвідношення між обсягами інвестування в різні регіони країни.

Оскільки заощадження тісно пов’язані із споживаннями, то в умовах стабільного економічного розвитку гранична схильність до споживання (MPC) має тенденцію до зниження, а гранична схильність до заощадження (MPS) – до зростання. В умовах інфляції спостерігається інший процес, а саме: MPC має тенденцію до збільшення, а MPS – до зменшення. При нестабільному економічному стані, відсутності захищеності вкладів від інфляції населення починає збільшувати споживання, особливо товарів тривалого використання. Окремим видом заощадження в таких умовах є придбання населенням таких товарів, як ювелірні вироби, хутро, автомобілі, дачі тощо.

На заощадження, споживання та інвестиції можуть впливати недохідні фактори, а саме:

─ багатство, під яким розуміють як нерухоме майно, так і фінансові засоби, що їх має населення;

─ податки, які сплачуються частково;

─ рівень цін;

─ відрахування на соціальне страхування. Чим краще соціальне забезпечення, тим менші заощадження домашніх господарств протягом життя;

─ очікування – якщо вони несприятливі, то господарства змушені робити закупки наперед, що у поточному періоді збільшує споживання, зменшує заощадження та призводить до зростання інвестицій.

─ споживча заборгованість. Коли вона зросла, то в поточному періоді домашні господарства будуть змушені зменшити споживання і заощадження, зростуть інвестиційні вкладення, і навпаки;

─ відсоткова ставка. Зміна ставки відсотка впливає на співвідношення між поточним і майбутнім споживанням, заощадженням та інвестиціями. Збільшення ставки відсотка збільшує витрати, тобто зростає споживання і скорочуються заощадження, тому обсяг інвестицій також скорочується.

Економісти приділяють багато уваги рівневі заощаджень та інвестицій, оскільки заощадження є єдиним джерелом інвестицій, від яких залежить економічний розвиток країни.

Основним заощадником в економіці є домогосподарства, які заощаджують певний відсоток використовуваного доходу. Заощадження домогосподарств називають особистими заощадженнями . Відношення особистих заощаджень домогосподарств до ВВП називають рівнем особистих заощаджень .

Окрім домогосподарств, заощаджують також ділові підприємства. До заощаджень підприємств належать нерозподілений прибуток та амортизація. Особисті заощадження разом із заощадженнями підприємств називають валовими приватними заощадженнями . Якщо із цих заощаджень вирахувати амортизацію, то отримаємо такий показник, як чисті приватні заощадження . Відношення валових (чистих) приватних заощаджень до ВВП називають рівнем валових (чистих) приватних заощаджень .

Також заощадником є держава. Якщо державні надходження перевищують державні видатки, то уряд зводить бюджет із профіцитом, і державні заощадження є додатними. І навпаки, якщо державний бюджет дефіцитний, то державні заощадження від’ємні. Суму валових приватних і державних заощаджень називають валовими національними заощадженнями . Вирахувавши із них амортизацію, отримуємо чисті національні заощадження . Зрозуміло, що від’ємні державні заощадження зменшують національні заощадження. Відношення валових національних заощаджень до ВВП називають рівнем валових національних заощаджень . Відношення валових національних заощаджень до ВВП називають рівнем валових національних заощаджень.

З метою більш детального вивчення змісту інвестицій їх класифікують за певними ознаками:

1. За об’єктами вкладання коштів (майна) розрізняють інвестиції реальні та фінансові.

Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи─матеріальні та нематеріальні інновації). Фінансові інвестиції – це вкладення коштів у фінансові інструменти (активи), переважно цінні папери.

2. За характером участі у справах підприємства розрізняють прямі та портфельні інвестиції. Згідно Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” пряма інвестиція – це господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна в статутний капітал юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою. До прямих інвестицій також можна віднести безпосереднє внесення будь-яких цінностей на основі договору інвестицій. До прямих відносять такі інвестиції, що формують більше 10-25 % капіталу фірми та дають право на участь в управлінні підприємством. Портфельні інвестиції – це господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за грошові кошти на фондовому ринку.

3. За періодом інвестування інвестиції поділяють на короткострокові, довгострокові. Короткострокові інвестиції – це інвестиції, на період до одного року. Довгострокові інвестиції – це інвестиції на період більше одного року, зокрема, це вкладення в основне виробництво, інноваційну діяльність, цінні папери строком погашення більше 1 року та інше.

4. За формами власності інвесторів – приватні, державні, іноземні та спільні. Приватні інвестиції здійснюють фізичні особи, а також юридичні особи з приватним капіталом, державні – державні та місцеві органи влади, державні підприємства з бюджетних фондів, іноземні – фізичні та юридичні особи іноземних держав, спільні – суб’єкти певної держави та іноземних держав.

5. За регіональною ознакою інвестиції поділяють на внутрішні інвестиції , які здійснюють в об’єкти інвестування в межах держави, та зовнішні – поза її межами.

Отже, інвестиції – це вкладення у капітал, тобто видатки на виробництво і нагромадження капітальних благ. Заощадження – це та частина доходу, яка в поточному періоді не споживається[46].

Джерелом фінансово-інвестиційних ресурсів є заощадження. Це означає, що у підсумку роль фінансових обмежень інвестицій відіграють заощадження. В ринковій економіці заощадження дорівнюють тій частині наявного доходу, яка залишається після здійснення витрат на споживання. Сукупність рішень та відповідних дій, скерованих на перетворення заощаджень у інвестиції, називають інвестиційним процесом, або інвестиційною діяльністю[35].

Для характеристики інвестицій та заощаджень використовують різні напрями їх аналізу, зокрема визначають рівень і структуру інвестування та заощадження, віддачу на інвестиції та заощадження.

1.2 Структура заощаджень та їх трансформація в інвестиції

Важливу роль у збалансуванні грошового обороту, а також попиту і пропозиції на грошовому ринку відіграють заощадження та інвестиції. Це обумовлює необхідність більш докладно розглянути їх сутність та взаємозв’язок.

Джерелом фінансово-інвестиційних ресурсів є заощадження. Це означає, що у підсумку роль фінансових обмежень інвестицій відіграють заощадження. В будь-якій економіці заощадження дорівнюють тій частині наявного доходу, яка залишається після здійснення витрат на споживання.

Зважаючи на рівняння S = s · Y розглянемо зв’язок між доходом та інвестиціями. По-перше, оскільки заощадження як джерело інвестицій є функцією від доходу, то зростання доходу збільшує фінансово-інвестиційні ресурси, а його зменшення скорочує ці ресурси. Це означає, що інвестиції опосередковано залежать від доходу. По-друге, динаміка доходу є індикатором ділової активності в країні. Зростання доходу свідчить про зростання сукупного попиту, для задоволення якого потрібно нарощувати основний капітал і збільшувати чисті інвестиції.

Аксіомою є те, що заощадження слугують єдиним джерелом фінансування інвестицій. Тому слід визнати аксіоматичним і те, що між заощадженнями та інвестиціями має спостерігатися рівновага, тобто S=I. Але для правильного розуміння цього положення потрібно враховувати, що заощадження є не чинником інвестиційного попиту, а лише його фінансовим обмеженням. За таких умов жорсткої залежності між заощадженнями та інвестиціями у кожному окремому поточному періоді бути не може. Вона проявляється лише за тривалий період. Іншими словами, рівновага між заощадженнями та інвестиціями є не абсолютним законом, а законом-тенденцією.

Якщо рівновага між заощадженнями та інвестиціями об’єктивно обумовлена, то виникає питання щодо механізму її забезпечення. В макроекономічній науці єдиної відповіді на нього не існує. Найбільш рельєфно на цю тему конкурують між собою класична та кейнсіанська теорії.

Згідно з класичною теорією рівновага між заощадженнями та інвестиціями досягається на фінансовому ринку завдяки коливанню процентної ставки під впливом попиту на позичкові кошти (інвестиції) та їх пропозиції (заощадження). Класичний механізм урівноваження заощаджень з інвестиціями унаочнює рис.1.3.

Рис.1.3 Класичний механізм урівноваження заощаджень з інвестиціями

За класичною теорією заощадження та інвестиції є високо еластичними до процентної ставки. При цьому заощадження знаходяться в прямій залежності від процентної ставки: чим нижчою є процентна ставка, тим меншими є заощадження. Тому на рис.1.3 крива заощаджень дає додатний нахил. Що стосується інвестицій, то вони знаходяться в оберненій залежності від процентної ставки. У зв’язку з цим їх крива дає від’ємний нахил.

Кейнсіанський механізм урівноваження заощаджень з інвестиціями знаходить своє відображення на рис.1.4. У цьому варіанті інвестиції є менш еластичними відносно процентної ставки, ніж у класичному. Тому їх крива має невеликий кут нахилу. Але головною відмінністю кейнсіанського механізму врівноваження заощаджень з інвестиціями є нееластичність заощаджень до процентної ставки. У зв’язку з цим на рис.1.4 крива заощаджень набуває вигляду вертикальної лінії.

Рис.1.4 Кейнсіанський механізм урівноваження заощаджень з інвестиціями

Кейнс не вважав, що зміна процентної ставки здатна суттєво впливати на бажання людей змінювати обсяг заощаджень. На його думку, вирішальний вплив на заощадження справляє дохід у тій частині, в якій він в процесі розподілу формує наявний дохід. Проте не лише Кейнс, а й сучасні макроекономісти піддають сумніву позицію класиків щодо існування високої еластичності процентної ставки до заощаджень або заощаджень до процентної ставки.

Якщо заощадження нееластичні до процентної ставки, то, очевидно, існує інший спосіб досягнення рівноваги між заощадженнями та інвестиціями. Згідно з кейнсіанською теорією, цей спосіб спирається на пряму залежність заощаджень від доходу, а доходу від інвестицій.

Ще одна відмінність кейнсіанської теорії полягає в тому, що згідно з цією теорією рівновага між заощадженнями та інвестиціями може забезпечуватися в економіці, яка знаходиться в умовах неповної зайнятості. І дійсно, у кейнсіанців лише за рахунок скорочення фактичного ВВП порівняно з ВВП повної зайнятості обсяг заощаджень може зменшуватися до обсягу інвестицій.

Досі заощадження ринкової економіки розглядалися як єдине ціле. Насправді ж приватні заощадження – це структуризована система, яка складається з двох сегментів: заощадження домашніх господарств і заощадження підприємств.

Заощадження домашніх господарств визначаються згідно із загальним правилом – це та частина їхнього наявного доходу, яка залишається після здійснення витрат на споживання:

Заощадження Особистий Споживання

домогосподарств = наявний дохід - домогосподарств

Найпоширенішими формами заощаджень домогосподарств є депозитні вклади в комерційних банках, придбання акцій та облігацій.

Заощадження підприємств структурно поділяються на чисті та валові. В їх основі лежить відмінність між прибутком, чистим прибутком і валовим прибутком підприємств. Прибуток відображує перевищення виручки від реалізації продукції над витратами, пов’язаними з її виробництвом. Прибуток мінус податок на прибуток – це чистий прибуток . За своєю суттю чистий прибуток є наявним доходом підприємств. Певна його частина у формі дивідендів спрямовується на приватне споживання. Звідси випливає формула чистих заощаджень підприємств:

Чисті Чистий

заощадження = прибуток - Дивіденди

підприємств

Валовий прибуток – це прибуток плюс амортизація, тобто споживання основного капіталу. Це дає підстави визначити валові заощадження підприємств за такою формулою:

Валові Чистий

заощадження = прибуток - Дивіденди + Амортизація

підприємств

або

Валові Чисті

заощадження = заощадження + Амортизація

підприємств

Отже, заощаджують як домогосподарства, так і підприємства. Проте майже всі інвестиції здійснюють підприємства. При цьому їхні потреби в інвестиційних коштах, як правило, перевищують їхні заощадження. За цих умов виникає певний дисбаланс: з одного боку, заощадження домогосподарств перевищують їхні потреби в інвестиційних ресурсах; з іншого – заощадження підприємств є недостатніми для фінансового забезпечення інвестицій. Це зумовлює як можливість, так і доцільність переміщення тимчасово вільних коштів домогосподарств у тимчасове розпорядження підприємств.

Отже, можна зробити кілька загальних висновків щодо взаємозв’язку заощаджень з інвестиціями:

1. Заощадження домогосподарств є єдиним джерелом чистих інвестицій у ринковій економіці;

2. Зростання обсягу заощаджень створює верхню межу нарощування інвестицій у секторі „фірми”;

3. Заощадження населення, що надійшли на грошовий ринок і не мобілізовані урядом для своїх потреб, мають бути позичені сектором „фірми” для інвестування.

На підставі наведених трьох висновків можна формалізувати зв’язок між інвестиціями та заощадженнями в такому вигляді: I_p = З – Д_п , де I_p – інвестиційні ресурси, що надходять у розпорядження фірм; З – загальна маса заощаджень, що надійшла на грошовий ринок; Д_п – сума приросту державних позик, розміщених на грошовому ринку.

Дотримання цієї рівності є необхідною передумовою збереження рівноваги на грошовому ринку, а, отже, передумовою збалансованості грошового обороту, нормального функціонування банків та інших фінансових посередників, оскільки формування кредитних ресурсів буде відповідати попиту на кредит.

На різних фазах розвитку об’єктивна потреба економіки у нагромадженнях, тобто в інвестуванні в основні фонди, суттєво змінюється. Грошові заощадження мають свої закономірності, вони є більш стабільними і не обов’язково відповідають тому, що є необхідним для виробництва.

Балансування потреби у заощадженнях з їх фактичним обсягом через ставку є лише одним з міфів розлогої міфології, породженої абсолютизацією концепції попиту-пропозиції та її поширенням на всі сфери економіки, і все це при тому, що ця концепція є хибною навіть стосовно своїх основних сфер прикладання. Статистичних підтверджень залежності заощаджень від відсоткової ставки не існує. Проте у традиційному аналізі заощадження завжди дорівнюють інвестиціям і використовуються повністю, що не відповідає дійсності.

У проблемі „заощадження – інвестиції” важливе значення має не тільки нагромадження достатнього обсягу збережень у сімейному секторі, а й повна трансформація цих збережень в інвестиції. Грошовий ринок покликаний створити ефективний механізм такої трансформації.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ СТАНУ ЗАОЩАДЖЕНЬ ТА ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНІ

2.1 Аналіз обсягів та особливостей заощаджень та інвестицій і їх використання в економічній системі країни

Україна перебуває в кризовому стані, який охопив усі сфери соціального життя – духовну, політичну, економічну. Відбувається руйнування ціннісних орієнтирів у більшості населення і не формуються нові, що спричиняє дезорієнтацію суспільства. Поляризація суспільства на багатих і забезпечених, з одного боку, і бідних – з іншого, відсутність середнього класу, який забезпечує основу ринкових відносин, а також безробіття, погіршення стану здоров’я нації, руйнування соціальної сфери породжують деструктивні настрої в суспільстві.

Знизився інтелектуальний потенціал країни, який визначає її роль і місце у світовому табелі про ранги. За прогнозами ЮНЕСКО, досягти високого рівня національного добробуту можуть тільки країни, які мають серед працездатного населення 40-60 % фахівців з вищою освітою.

У ринкових умовах інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект. Заощадження становлять кошти, які тимчасово вивільнюються з процесів виробництва і споживання.

Інвестиції та заощадження справляють вирішальний вплив на формування темпів економічного зростання і добробуту населення країни, що, у свою чергу, безпосередньо пов’язане із забезпеченням оптимального співвідношення між нагромадженням і споживанням.

При аналізі розвитку економічної системи виділяють три головні функції, які виконують інвестиції та заощадження у процесі розширеного відтворення: по-перше, заощадження та інвестиційні ресурси забезпечують економічне зростання та якісне оновлення основних фондів на принципово новій, конкурентоспроможній основі на рівні як окремого підприємства, так і національної економіки вцілому; по-друге, за рахунок заощаджень та інвестиційних ресурсів здійснюються прогресивні структурні зміни в суспільному виробництві, які зачіпають найважливіші макроекономічні пропорції; по-третє, за допомогою інвестицій та заощаджень реалізуються досягнення науково-технічного прогресу і здійснюється підвищення на цій основі ефективності виробництва як на мікро-, так і макрорівні. Серед цих функцій істотне значення має оптимізація найважливішої макроекономічної пропорції – співвідношення інвестицій, заощаджень і споживання. Від неї залежать темпи зростання виробництва, рівень споживання населення і ефективність суспільного відтворення.

Економічні процеси на початку ХХІ ст. характеризуються рухом світових фінансових потоків. Для підтримання високих темпів зростання економіка України щороку потребує значних інвестицій. Масштаби залучення іноземного капіталу через низку причин досі залишаються порівняно невеликими. До того ж є вагомі підстави вважати, що повне усунення перешкод для припливу капіталу може спричинити серйозні збурення в економіці. Водночас навіть за швидкого зростання мобільності капіталу в умовах глобалізації зв’язок між рівнями національних заощаджень та інвестицій, виражений відомим парадоксом Фельдштейна – Хоріони, залишається достатньо стійким. Очевидно, що за таких умов спроможність мобілізувати достатні обсяги заощаджень та інвестицій у вітчизняній економіці є одним із ключових чинників успішного розвитку країни[13].

Різні грані проблеми національних заощаджень та інвестицій у період ринкової трансформації економіки України вивчали відомі вітчизняні науковці: В.Геєць, Б.Кваснюк, І.Крючкова, М.Меламед, А.Мороз, С.Панчишин, І.Радіонова, М.Савлук та інші.

Залучення іноземного капіталу в Україну є основним фактором надходження інвестицій в країну. Проте залучення іноземного капіталу в Україну відстає від інших країн світу. Інвестиції, що залучені в Україну, на сучасному етапі розвитку переважно орієнтовані на внутрішнього споживача і майже не сприяють входженню України до країн з гідним становищем у міжнародному поділі праці. Ці передумови зумовлюють дослідження особливостей іноземного інвестування в Україні. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, залучених в Україну, станом на 1.01.2008 р. становив 29489,4 млн дол. США, що на 36,5 % більше за обсяги інвестицій на початок 2007 р. і в розрахунку на одну особу становив 636,5 дол. США[1].

Обсяги іноземних інвестицій, внесених інвесторами в Україну, наростаючим підсумком наведено на рис.2.1.

Рис. 2.1 Прямі іноземні інвестиції в Україну наростаючим підсумком з початку інвестування

Інвестиції надійшли із 123 країн світу. До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає майже 83 % загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр – 5941,8 млн дол. США, Німеччина – 5917,9 млн дол. США, Нідерланди – 2511,2 млн дол. США, Австрія – 2075,2 млн дол. США, Сполучене королівство – 1968,8 млн дол. США, Російська Федерація – 1462,2 млн дол. США, Сполучені Штати Америки – 1436,8 млн дол. США, Франція – 1046,2 млн дол. США, Британські острови – 1045,7 млн дол. США, Швеція – 1006,6 млн дол. США[27].

Обсяги інвестицій є ключовим чинником економічного розвитку будь-якої країни. Одним із джерел фінансування, яке впливає на динаміку й обсяги інвестицій в реальний сектор економіки, є заощадження фізичних осіб і домогосподарств. В економічній системі з добре організованими фінансовими ринками заощадження ефективно направляють в інвестиції і вони стають важливим рушійним елементом трансформаційних перетворень[16].

Проблема заощаджень є однією з центральних в економічній теорії. Сукупний ефект заощаджень визначає темпи економічного зростання, обсяги випуску і послуг, рівень науково-технічного прогресу, а в результаті – могутність країни і добробут її населення. Однією з центральних проблем макроекономіки є розподіл домашніми господарствами своїх доходів між споживанням і заощадженням. На макроекономічному рівні сукупний ефект рішень домашніх господарств щодо обсягу споживання і заощаджень дає можливість прогнозувати темп зростання економіки, сальдо торгового балансу, обсягу випуску. Аналіз цієї проблеми грунтується на теорії життєвого циклу споживання і заощаджень. Перше положення цієї теорії таке: якщо домашнє господарство споживає більше за свій дохід, воно повинно витрачати заощадження або позичати фінансові активи, що в майбутньому призведе до скорочення споживання. Згідно з другим положенням, домашнє господарство ухвалює рішення про споживання сьогодні, виходячи з очікуваних обсягів майбутніх доходів, відсотків, які можна одержати від банківської системи, роблячи заощадження, і відсотків, що виплачуються за боргами.

В умовах нестабільності економіки України рівень реальних доходів домогосподарств, обсяги заощаджень та ухвалення рішень мають динамічний характер. Заощадження домашніх господарств є часткою приватних заощаджень в економіці. Теорія життєвого циклу споживання і заощаджень передбачає, у зв’язку з тим, що заощадження можна представити як різницю між доходом і споживанням, то сума внесків населення в банківську систему має відповідати одержаній різниці. У такому разі стає очевидною доцільність дослідження динаміки зміни доходів і витрат домогосподарств, що дозволить прогнозувати тенденції зміни заощаджень населення як інвестиційної складової відтворювальних процесів в економіці.

Потенціал заощадження населення – це засоби, що є в розпорядженні населення, які забезпечують економічне зростання при створенні механізму їх оптимального використання. Для визначення потенціалу заощаджень необхідно проаналізувати чинники, що впливають на їх розмір. До чинників, що безпосередньо впливають на заощадження населення відносять рівень доходів та рівень витрат населення (споживання).

Для створення моделей грошових доходів і витрат населення використані фактичні показники цих величин.

Таблиця 2.1 Грошові доходи, витрати і заощадження населення, млн грн.

За період 1998 – 2005 рр. грошові доходи зросли в 14,4 раза, витрати в 15 разів, а заощадження населення – в 19,2 раза, що свідчить по-перше, про переважання заощаджень над споживанням, по-друге – про зростання довіри населення до банківської системи, по-третє – про можливу наявність потенціалу зростання обсягів заощаджень, які можуть бути використані як інвестиційний ресурс. Динаміка свідчить про перевищення грошових доходів над витратами населення, що дозволяє зробити висновок про можливість населення формувати заощадження. За наявними статистичними даними ми можемо побудувати модель, яка відображає динаміку грошових доходів населення. Абсолютне відхилення грошових доходів населення від витрат утворює залишок засобів, які населення може зберігати.

Упродовж досліджуваного періоду спостерігається позитивна тенденція до зростання заощаджень населення України. Проте в 2004 році спостерігається значне зменшення обсягу заощаджень і засобів у розпорядженні населення, що можна пояснити зростанням в цей період споживчого кредитування. Як відомо, довгострокове кредитування знижує заощадження населення. Населення купує предмети тривалого використання за допомогою кредитно-фінансових установ, в основному, в особі банків, замість того, щоб накопичувати кошти на їх придбання[2].

Якщо розглядати такі тенденції в довгостроковому періоді, спостерігається така ситуація: при зростанні довгострокового кредитування відбувається пропорційне зниження заощаджень населення в кредитно-фінансових установах, що зменшує їхню ресурсну базу. Зниження ресурсної бази банків спричинює збільшення відсоткових ставок за кредитами і, отже, за депозитами навіть в умовах конкуренції, це призведе до банкрутства дрібних банків і втрати довіри з боку населення до кредитно-фінансових інститутів. Активізацію населення на ринку кредитних послуг можна пояснити незначним, але стабільним приростом реальних доходів. У наступному 2005 році спостерігалося збільшення обсягу заощаджень населення України – практично всі наявні засоби, що залишилися після споживання, спрямовувалися на заощадження, що, поза сумнівом, є позитивною тенденцією. Упродовж 2005-2008 рр. заощадження населення не цілком дорівнювали залишку засобів, населення самостійно зберігало кошти, що залишилися після споживання, а це свідчить про недостатню довіру населення до банківських установ.

Результати розвитку економіки в період 2006-2008 рр. свідчать про те, що особливо в 2007 р. виникають ризики стабільності національної валюти. Це пов’язано з тим, що грошово-кредитна політика була спрямована на підтримку інфляції на рівні 5,8-6,3 %, а за фактом на ІІ квартал 2007 р. рівень інфляції за індексами споживчих цін виріс на 50-70 %.

Подібна ситуація спричиняє два негативні моменти. По-перше, банки будуть змушені підвищити рівень відсоткових ставок, що зробить кредити менш доступними для суб’єктів господарювання і фізичних осіб. Крім того в умовах політичної та економічної нестабільності підвищуються ризики кредитної діяльності. По-друге, необхідність приведення до оптимального співвідношення депозитних і кредитних ставок в банківській системі може призвести до зниження обсягів заощаджень населення в національній та іноземній валютах.

Обидва вказані негативні моменти можуть знизити стимули до інвестиційної спрямованості в діяльності банків і в цілому ліквідність банківської системи[11].

Аналізуючи обсяг заощаджень, необхідно врахувати, що у макроекономічному аналізі використовують декілька показників, які характеризують процес заощадження у межах економіки країни. Валові національні заощадження визначають як різницю між валовим доходом та кінцевими споживчими витратами. Валові внутрішні заощадження знаходять як різницю між ВВП та кінцевими споживчими витратами. Віднявши від валових національних заощаджень обсяг спожитого основного капіталу, отримують чисті національні заощадження [51].

Як видно з рис. 2.2, валові національні заощадження як частка ВВП в Україні сягали напередодні та у перші роки трансформаційного спаду 33-36 %. Після різкого спаду у 1999 р. та досягнення мінімуму у 2001 р. (18,7 % ВВП) надалі цей показник зростав і у 2008 році перевищив рівень 31,5 %. Динаміка валових внутрішніх заощаджень, які відрізняються від валових національних на сальдо доходів від власності та поточних трансфертів з іншими країнами, упродовж 1996-2004 років була цілком подібною, лише у 2005-2008 рр. цей показник виявився на 3 % нижчим. Частка чистих заощаджень у ВВП, яка у 2001-2002 рр. знизилася майже до нуля, 2008 р. сягнула рівня 18 %, що відповідає її значенням на початок перехідного періоду. Водночас у реальних величинах ситуація виглядає значно менш оптимістично. Скажімо, у точці мінімуму (2001р.) реальні валові заощадження становили лише 21,8 % від рівня 1994 р., а реальні чисті заощадження – 0,4 % від значення 1994 р.. У 2008 р. ці показники зросли відповідно до 53,8 % та 59,7 % від значень 1994 року[6].

Рис. 2.2 Національні заощадження як частка ВВП

Така динаміка національних заощаджень не була екстраординарною на фоні інших країн. Помітне зниження рівня національних заощаджень у період ринкової трансформації економіки простежувалося майже в усіх країнах Центрально-Східної Європи та країнах, що утворилися на теренах колишнього СРСР.

У 2007 р. з України в економіку інших країн світу спрямовано суттєві обсяги прямих інвестицій – 6006,6 млн дол. США. Понад 90 % обсягу інвестовано у вигляді цінних паперів. Майже 89 % прямих інвестицій здійснено підприємствами, що зареєстровані за видом економічної діяльності „операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям”[5].

Значні обсяги інвестицій зосереджено на підприємствах промисловості – 8138,0 млн дол. США (27.6 % загального обсягу прямих інвестицій в Україну), у т.ч. переробної – 6941,0 млн дол. США та добувної – 1059,5 млн дол. США. Серед галузей переробної промисловості суттєві обсяги інвестицій внесено в металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів – 1685,6 млн дол. США, у виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів – 1564,0 млн дол. США, машинобудування – 1049,6 млн дол. США, хімічну та нафтохімічну промисловість – 838,8 млн дол. США[36]. Якщо детально характеризувати інвестиції в основний капітал за видами промислової діяльності ми спостерігаємо ситуацію, що у 2008 році освоєно (використано) інвестицій: у добувній промисловості 16767,1 млн грн, в тому числі при добуванні паливно-енергетичних корисних копалин 10983,6 млн грн, при добуванні корисних копалин крім паливно-енергетичних 5783,5 млн грн; у переробній промисловості 48975,9 млн грн, в тому числі при виробництві харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів – 13130,5 млн грн, у легкій промисловості 440,3 млн грн, в тому числі при текстильному виробництві (виробництво одягу, хутра та виробів з хутра) – 365,5 млн грн, при виробництві шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів – 74,8 млн грн; при обробленні деревини та виробництві з деревини крім меблів – 768 млн грн, при целюлозно-паперовому виробництві та видавничій діяльності – 2558,1 млн грн, при виробництві коксу, продуктів нафтоперероблення – 2093,8 млн грн; у хімічній та нафтохімічній промисловості 5106,6 млн грн, в тому числі при хімічному виробництві – 3500,2 млн грн, виробництві гумових та пластмасових виробів – 1606,4 млн грн, виробництві іншої неметалевої мінеральної продукції – 7045,5 млн грн, металургійному виробництві та виробництві готових металевих виробів – 10503 млн грн; у машинобудуванні – 6189,3 млн грн, в тому числі при виробництві машин та устаткування – 1786,4 млн грн, виробництві електричного, електронного та оптичного устаткування – 1924,3 млн грн, виробництві транспортних засобів та устаткування – 2478,6 млн грн; у інших галузях промисловості – 1140,8 млн грн, при виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води – 10874,7 млн грн. [44].

У фінансових установах акумульовано 4793,9 млн дол. США (16,3 %) інвестицій, на підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку – 3056,4 млн дол. США (10,4 %) та в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям - 2550,6 млн дол. США (8,6 %)[15].

В ринкових умовах господарювання статус регіону визначається його фінансовими ресурсами, в структурі яких поряд з іншими елементами важливе місце займають доходи населення. Внаслідок перевищення доходів над поточними витратами виникають певні заощадження, абсолютний розмір яких залежить від величини одержуваного населенням доходу, цін на споживчі товари та послуги, а також конкретних важелів системи оподаткування. Власне процес забезпечення трансформації доходів в інвестиційний ресурс регіону є багатофакторним: він залежить від результативності державної політики доходів, економічної активності населення та суб’єктів фінансового ринку, рівня розвитку відповідної інфраструктури. За сприятливих соціально-економічних умов наявні кошти населення перетворюються на активну складову інвестиційного потенціалу регіону, який в умовах глобалізації значною мірою впливає на рівень його конкурентоспроможності.

Інвестиційна складова фінансових ресурсів регіону є основою його перспективного розвитку: пропорція між частинами доходу, призначеного для поточного споживання та заощадження є індикатором розвитку економіки та макроекономічного впливу рівня податків, ставки банківського відсотка, інфляції. Сучасна теорія макроекономічної рівноваги виходить з того, що заощадження та інвестиції завжди тотожні, проте це скоріше ідеальне бачення цієї проблеми, ніж реальне, оскільки інвестування здійснюється різними суб’єктами та за різними мотивами, що дає підстави для висновку про їх залежність від об’єктивних та суб’єктивних чинників[48].

Населення регіону є активним учасником фінансового ринку, за його допомогою заощадження домогосподарств спрямовуються до тих об’єктів, які потребують цих ресурсів. Особисті заощадження населення через канали кредитного ринку та ринку цінних паперів трансформуються в інвестиційний капітал. При необхідності фінансування житлового будівництва або купівлі товарів тривалого користування населення є споживачем інвестиційних ресурсів. Рух інвестицій, сформованих за рахунок доходів населення, можна уявити таким чином: доходи – приріст нагромаджень – витрати – приріст капітального майна – прибуток – інвестиції. На відміну від населення, фінансові потреби корпорацій, підприємств, як правило, перевищують їх заощадження, а тому вони виконують переважно функції кінцевого позичальника[14].

Трансформація заощаджень в інвестиції здійснюється в межах двох сегментів інвестиційного ринку – фондового і кредитного. Перший варіант інвестування відіграє помітну роль в розвинутих країнах світу. В залученні заощаджень населення в економічний обіг помітну роль відіграють структури кредитної системи. Власне процес трансформації заощаджень в інвестиції здійснює мережа фінансових посередників, сформована не тільки банками, але й небанківськими фінансово-кредитними установами – страховими, інвестиційними, фінансовими компаніями, пенсійними фондами, кредитними союзами.

Значення заощаджень населення як джерела інвестування регіонального розвитку зростає у зв’язку з обмеженням вільних коштів для депозитного заощадження з боку суб’єктів господарювання. З метою активізації інвестиційних можливостей населення необхідно забезпечити привабливий інвестиційний клімат у регіонах, повернути довіру населення до банківських структур, сформувати конкурентний страховий ринок.

За даними Держкомстату України, станом на 01.01.2008 р. загальна сума доходів населення України становила 475200 млн грн., з яких найбільша питома вага (43,2 % або 205224 млн грн.) припадала на заробітну плату. Це значно нижче, ніж у розвинутих країнах світу. Зростання доходів населення збільшує його інвестиційний потенціал[50].

У додатку 1 наведено дані, що характеризують динаміку вкладень населення в установах комерційних банків, а також їх диференціацію в розрізі регіонів. За 2007 р. вклади населення зростали у всіх регіонах країни, в 8 регіонах темпи приросту перевищували середні в країні. В Україні у 2007 р. порівняно з попереднім заощадження населення зросли на 45,8 %. Важливе значення в плані збереження доходів населення, їх примноження та інвестування має рівень розвитку інфраструктури фінансового ринку.

Особливе місце в системі формування доходів населення та їх трансформації в інвестиції належить чинній податковій системі, яка може виконувати фіскальну чи стимулюючу функцію щодо цього залежно від ставки податку, бази оподаткування тощо. Трансформаційні зміни в чинній системі оподаткування України не забезпечили позитивних змін в плані впливу на рівень доходів населення – при тому, що ставка податку з доходів фізичних осіб є унітарною, складає 13 % і є однією із найнижчих у Європі, податкове навантаження є досить високим[20].

Загалом треба підкреслити, що вивчення процесу формування національних інвестицій та заощаджень в умовах перехідної економіки України, особливо у період трансформаційного спаду, серйозно ускладнене з низки причин. Передовсім, інституційний устрій економіки України багато в чому відповідає нормативним інституційним критеріям Системи національних рахунків лише формально. Йдеться насамперед про порушення принципу відповідальності на рівні інституційних одиниць. Щодо заощаджень це означає, що ресурси використовуються неефективно, і їх стимулювальний вплив на розвиток економіки значною мірою втрачається[28].

Основне інституційне порушення полягає в тому, що суб’єкти економіки не несуть відповідальності за своїми зобов’язаннями і схильні розв’язувати фінансові проблеми через утворення „мертвих” боргів. Водночас значна частина економіки України упродовж останніх п’ятнадцяти років перебуває у „тіні”. Обсяги тіньової економіки з 1995 року поступово зростали, досягли максимуму у 2000-2002 роках – у межах 42-44 %, а у 2005-2008 роках залишилися стабільними на рівні 34-35 % обсягу офіційного ВВП[4]. Основною причиною тінізації вагомої частини, а то й усіх доходів окремих суб’єктів господарювання, є несприятливе економічне середовище, яке сприяє формуванню системних деформацій у перерозподілі доходів. Тому без докорінного поліпшення інвестиційного клімату в країні не варто очікувати переходу тіньової економічної діяльності у легальний сегмент виробництва та легального інвестування тіньових заощаджень[52].

Світовий досвід показує, що найбільш мобільним та ефективним механізмом трансформації заощаджень в інвестиції є фондовий ринок. Однак потенціал українського фондового ринку щодо масштабів необхідних залучених інвестицій і модернізацію виробничого потенціалу країни дуже малий, тому розвиток фондового ринку в Україні має стати одним із пріоритетних завдань економічної політики не в середньостроковій перспективі, а вже на сучасному етапі. Успішність вирішення проблеми, з точки зору залучення коштів у виробничий сектор, тісно пов’язана з виваженою процентною політикою. Йдеться про те, що існує велика небезпека – висока дохідність фінансових інструментів може блокувати приплив капіталів у розвиток виробництва. На жаль, в Україні склалася ситуація, коли дохідність державних цінних паперів перевищує середню норму рентабельності у виробничій сфері, тобто їх емісія створює на шляху залучення виробничих інвестицій перепони, які важко побороти. Тобто орієнтація тільки на розвиток фондового ринку без прив’язки до інвестиційних потреб виробничої сфери може лише збільшити розрив у рівнях інвестиційних ризиків між спекулятивними операціями і кредитуванням реального сектора економіки [53].

Необхідною умовою розвитку фондового ринку України є розвинута банківська система. Це не альтернатива, а необхідність. Саме від банківської системи може піти новий імпульс економічного зростання. Збільшення кредитування при зростанні ефективності і рівня повернення кредитів може дати поштовх нарощуванню виробництва.

Від розвитку банківського сектора залежить також можливість розширення функції фінансового посередництва шляхом активізації діяльності небанківських фінансових установ. З метою залучення особистих заощаджень громадян та збільшення можливостей виробничих підприємств у виборі джерел фінансування необхідний значно ширший спектр фінансових інструментів, ніж ті, що є в арсеналі банків; отже, вони можуть відігравати дуже важливу роль в економічному розвитку країни [54].

З розвитком фондового ринку і банківського сектора, що запроваджує стандарти ефективності, забезпечення необхідного правового поля, обсяг інвестицій, який згодом може бути залучений через НБФУ, становитиме не 1 % від ВВП, як сьогодні, а може зрости до 20 %, як у європейських країнах з перехідною економікою, чи навіть до 40 %, як на деяких ринках, що розвиваються. Так, 2006 р. інвестиційні банківські кредити, видані підприємницькому сектору, збільшилися в 2,2 раза – до 13,5 млрд грн, що становило на той момент 8,7 % усіх банківських кредитів. За перше півріччя нинішнього року інвестиційні підприємницькі позики зросли лише на 28 % - до 17,4 млрд грн, і їхня частка в банківських портфелях не змінилася. Водночас дані Держкомстату свідчать, що за перше півріччя минулого року в Україні було освоєно інвестицій в основний капітал на суму 39,1 млрд грн (86 % загальних капітальних інвестицій), а темпи їхнього збільшення відносно аналогічного торішнього періоду становили 12,2 %.

З початком перехідного періоду характерною рисою економіки України став значний дефіцит бюджету. За від’ємних державних заощаджень та відсутності реального доступу до зовнішніх позик єдиним джерелом фінансування інвестицій у 1996 та 1997 роках стали приватні заощадження. Проте вже 1996 року було практично ліквідовано нагромаджений за останні роки директивно-планової економіки монетарний надлишок – відношення „вклади населення/ ВВП” зменшилося до 0,051. Самих приватних заощаджень стало недостатньо для компенсації витрачання заощаджень державою та забезпечення процесу інвестування. Упродовж 1998-2002 років помітну роль відіграли заощадження іноземців, за рахунок яких фінансувалося 9-14 % інвестицій в економіці України[49].

Натомість, починаючи з 2003 року ситуація змінилася. Інвестиції в економіці України у ці роки фінансувалися за рахунок приватних (від 96 % 2005 до 128 % 2008 року) і державних (11,5 % - 17,5 % у 2004-2007 роках та 7,3 % у 2008 році) заощаджень, яких вистачало і на компенсацію значних від’ємних заощаджень іноземців (скажімо, 31,7 % 2003 та 35,5 % 2008 року). Водночас у реальних величинах валові внутрішні заощадження, а також інвестиції, в Україні становили 2008 року лише 66,5 % від рівня 1994 року[3].

Корисним видається аналіз ролі компонентів валових внутрішніх заощаджень як джерел інвестування на різних етапах ринкового реформування економіки України. Після остаточної ліквідації 1997 року монетарного надлишку, нагромадженого за остання роки директивно-планової економіки, приватних заощаджень стало недостатньо для компенсації від’ємних державних заощаджень і забезпечення процесу інвестування. У 1998-2002 роках, окрім приватних заощаджень, істотну роль у фінансуванні інвестицій відіграли заощадження іноземців, а у 2003-2008 роках – державні заощадження[45].

У першому півріччі 2008 р. з України в економіку інших країн світу було спрямовано 42,8 млн дол. США інвестицій. Інвестування здійснювалося переважно у вигляді грошових внесків, частка яких у загальному обсязі становить 95,8 %.

У цілому, обсяг ПІІ з України в економіку країн світу за станом на 1 липня поточного року становив 6198,1 млн дол. США, у тому числі у країни ЄС – 5949,1 млн дол. США (96 % загального обсягу), у країни СНД – 196,8 млн дол. США (3,2 %), в інші країни світу – 52,2 млн дол. (0,8 %).

Основними інвесторами з України є підприємства, що належать до таких видів економічної діяльності, як операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям, обсяги інвестицій яких за станом на 1 липня 2008 р. склали 5332,9 млн дол. США (86,1 %), фінансова діяльність – 184,9 млн дол. (3 %), торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку – 124,7 млн дол. США (2 %)[40].

Прямі інвестиції з України було здійснено у 51 країну світу. Найбільші обсяги капіталу (5826,3 млн дол.) спрямовано до Кіпру. До Російської Федерації внесено 110 млн дол., до Польщі – 49,8 млн дол., до Латвії – 32,4 млн дол., до Грузії – 31,7 млн дол..

Сума кредитів та позик, наданих українськими резидентами іноземним підприємствам, за станом на 1 липня 2008 р. становила 123,4 млн дол.. У результаті загальний обсяг прямих інвестицій з України в економіку країн світу, включаючи позичковий капітал, становив 6321,5 млн дол. США[25].

Отже, сучасна економічна ситуація в Україні зумовлює зміни у співвідношенні інвестування, заощадження і споживання, спрямовані на підвищення результативності господарювання всіх суб’єктів суспільного виробництва, а також на інтенсифікацію процесу відтворення. Йдеться про те, що в усіх суб’єктів господарювання за допомогою економічних регуляторів інвестицій та заощаджень більш результативно впливало на зайнятість робочої сили, раціоналізувало попит, а фонд споживання, у свою чергу, дедалі більше використовувався на розширення того виробництва, яке повніше покриватиме зростаючий попит. Підвищення попиту стимулює вкладення інвестицій та збільшенню заощаджень, а це сприяє зростанню вітчизняної економіки.

У ході розгляду проблем розширеного відтворення в економічній літературі акцентується увага на процесах інвестування та заощадження як головних чинниках забезпечення економічного та соціального ефектів. При цьому інвестиційний та заощаджувальний процеси розглядаються як складові частини процесу нагромадження. У макроекономічному аналізі проблем розширеного відтворення процес формування фондів нагромадження і споживання неможливо відривати від процесу формування заощаджень та інвестицій, пошуку коштів для їх діяльності, спрямованої на розширене відтворення та ліквідацію диспропорцій у розвитку національної економіки. Аналіз демонструє, що відтворювальний процес обов’язково зумовлює збалансування інвестицій, заощаджень і споживання. Тому пошук шляхів подолання диспропорцій у розвитку економіки України має передбачати досягнення збалансованості найважливішої відтворювальної пропорції: інвестиційний фонд – фонд заощадження – фонд споживання[26].

В Україні спостерігається така ситуація: рівень заощаджень населення нижчий, ніж залишок тих коштів, що залишилися у розпорядженні населення після споживання. Для стабільного розвитку економічної системи ці показники мають збігатися. У разі, якщо заощадження перевищують залишок тих коштів, що залишилися у розпорядженні населення після споживання, можна говорити про високий рівень тіньових доходів населення.

Для держави важливо забезпечити передумови та ефективний механізм залучення коштів, що становлять потенціал заощаджень населення в банківську і пара банківську системи, для забезпечення оптимальних шляхів їх трансформації в інвестиції. В умовах високого рівня зовнішнього боргу наша держава має звернути увагу на внутрішнє джерело інвестицій – заощадження населення.

Слід зазначити, що в Україні довгий час виділялося недостатньо коштів на розширення виробництва. При цьому основна маса капітальних вкладень направлялася на нове будівництво, що в кінцевому підсумку поглиблювало технологічну диференціацію виробництва і в даній галузі, і в національній економіці вцілому. Збільшувались інвестиції у позанормативне незавершене будівництво, невстановлене устаткування і товарно-матеріальні запаси, відповідно зменшувались заощадження. Усе це призвело до невиправданого перенапруження української економіки, де питома вага спрацювання діючих основних виробничих фондів є значно більшою порівняно з впровадженням нових.

2.2 Структурні зрушення в процесах заощаджень та інвестицій економіки України

Здійснення заходів, спрямованих на перетворення України в європейську державу з відповідним рівнем добробуту громадян та конкурентоспроможною економікою, яке передбачене довгостроковою стратегією розвитку національної економіки, потребує здійснення структурних реформ, переорієнтації економіки на випереджаючий розвиток наукомістких, енергозберігаючих виробництв, розширення експортних можливостей. Забезпечення сталого економічного зростання, нарощування обсягів виробництва, досягатиметься за рахунок раціонального використання наявних ресурсів, зміцнення виробничого потенціалу, створення умов для підвищення привабливості вітчизняного виробництва, для залучення власних та іноземних інвестицій, раціонального використання цих інвестицій та комплексного нагромадження.

Протягом останніх років в Україні спостерігається тенденція підвищення частки ВВП, яка використовується на заощадження та нагромадження капіталу. Середньорічний темп приросту ВВП за 2003-2008 роки в Україні становив 7,7 %, і це свідчить про поліпшення економічної ситуації і подолання негативних явищ, які стримували розвиток економіки у попередні роки[55].

В останні роки заощадження та інвестиційна діяльність у всіх сферах економіки України помітно активізувалися. Триває процес нарощення виробничого і невиробничого потенціалу, хоча темпи і пропорції його формування відрізняються як по галузях, так і по регіонах України.

Перехід до ринкових методів господарювання супроводжується суттєвими змінами пріоритетних напрямів вкладення капіталу та його заощадження. У 2008 році заощадження та інвестиції в економіці України зросли порівняно з 2001 роком у 3,5 раза, а їхній обсяг перевищив 188 млрд. грн[42].

Під впливом різниці у темпах залучення інвестицій та збільшення заощаджень відбулися суттєві зміни в галузевій структурі заощаджень та інвестицій, передусім впродовж 2001-2008 років спостерігається тенденція до зниження ролі в цих процесах частки промисловості. В окремі роки такі зміни відбуваються також з інвестиціями та заощадженнями у розвитку транспорту. В той же час частка вкладень у розвиток торгівлі, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку зросла на 6,7 %. Така тенденція характерна для організацій, які здійснюють операції з нерухомим майном, оренду та надання послуг підприємцям, і у 2008 році інвестиції у цій сфері становили 20,9 % проти 14,8 % у 2005 році, що негативно відбилося на заощадженнях підприємств, які вклали кошти в дані операції[34].

Проте недостатніми є вкладення коштів у розвиток об’єктів соціальної сфери. За даними статистичних органів, питома вага інвестицій, використаних на будівництво нових та розвиток діючих закладів освіти, у 2007 році становила лише 1 %, закладів охорони здоров’я – 1,5 % усіх освоєних вкладень, а на сферу культури та спорту припадало близько 2 %[32].

Зростання обсягів інвестицій і заощаджень в основний капітал економіки України триває впродовж останніх десяти років. Та досягти дореформеного рівня залучення інвестицій та збільшення заощаджень не вдалося, і нинішні обсяги вкладень в економіку на 12 % менші, ніж у 1990 році. Найбільш складною у цьому плані є ситуація у сільському господарстві, оскільки у 2007 році обсяги інвестицій і заощаджень у цій галузі були менші порівняно з 1990 роком у 4,5 раза, що значною мірою спричинило глибоку кризу в аграрній економіці і подолання якої потребує значних коштів та тривалого проміжку часу для прискореного інвестування галузі.

Масштаби здійснюваних інвестицій в основний капітал, структура їх галузевого і територіального розподілу, є закономірним підсумком проведеного курсу реформування економіки України. Була відсутня чітка концепція структурних перетворень, слабшав механізм державного регулювання інвестиційної діяльності, простежувалися явні прорахунки в бюджетній, податковій і фінансово-кредитній політиці. У сукупності це привело до того, що на полюсі інвестиційної активності зараз сконцентровано небагато тих галузей, які в умовах ринку володіють найбільшою, хоч і відносною, стійкістю, оскільки внаслідок об’єктивних причин не відчувають обмежень попиту на продукцію, яку виробляють[24].

В останні роки спостерігається суттєвий приріст іноземного капіталу в економіку України, що позитивно впливає на структуру заощаджень та розвитку економіки вцілому. На початок 2008 року в розвиток усіх галузей економіки залучено майже 30 млрд. дол. прямих іноземних інвестицій.

Незважаючи на позитивну динаміку, досягнутий рівень залучення іноземного капіталу та нарощування заощаджень в економіці України є значно нижчим порівняно з аналогічними показниками розвинутих країн.

Суттєвим внутрішнім джерелом інвестицій у будь-якій країні є заощадження дрібних потенційних інвесторів, а найбільш поширеним та привабливим механізмом їх залучення до різних ланок економіки – спільне інвестування як об’єднання коштів багатьох суб’єктів з метою їх розміщення у цінні папери, що є предметом діяльності спеціальних підприємницьких структур – інститутів спільного інвестування.

Найважливішим елементом системи спільного інвестування являється компанія з управління активами. Компанія з управління активами створює інвестиційних фонд та приймає рішення, як розпорядитися залученими коштами, в які активи їх розмістити[60].

Згідно з Законом України „Про інститути спільного інвестування” [23] компанія з управління активами являється господарським товариством, яке здійснює професійну діяльність з управління активами інститутів спільного інвестування на підставі ліцензії, що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Так, відповідно до законодавства України компанія з управління активами здійснює такі операції:

─ здійснює створення інститутів спільного інвестування;

─ розміщує цінні папери інститутів спільного інвестування;

─ залучає агентів, які розміщують цінні папери серед інвесторів;

─ управляє активами інститутів спільного інвестування, після того, як грошові кошти зайшли на рахунок інститутів спільного інвестування, компанія з керування активами направляє їх на придбання активів для формування структури активів даного інституту спільного інвестування;

─ фахівці аналітичного відділу проводять аналіз ринку цінних паперів, нерухомості й інших ринків, інструменти яких знаходяться в активах інститутів спільного інвестування;

─ фахівці інвестиційного відділу проводять пошук нових об’єктів для інвестицій;

─ фахівці фінансового департаменту проводять щоденну переоцінку активів, оформляють договори по придбанню і продажу активів, готують звітність до державних органів, контролюючих роботу компаній з керування активами;

─ здійснює поточну діяльність інститутів спільного інвестування.

Щодо здійснення інвестиційної діяльності компанії з управління активами існує ряд обмежень, які сформульовано в „Положенні про склад та структуру активів інституту спільного інвестування” [41]. Згідно з даним положенням до складу активів інститутів спільного інвестування входять грошові кошти, цінні папери, корпоративні права, нерухомість, грошові вимоги за реалізовані активи інститутів спільного інвестування та видані позики, інші активи відповідно до вимог законів України.

Для формування власних активів, інститути спільного інвестування можуть купувати іноземну валюту та банківські метали через банківські установи, які мають відповідну ліцензію.

У „Положенні про склад та структуру активів інституту спільного інвестування визначаються різні вимоги щодо складу та структури активів диверсифікованих та недиверсифікованих інститутів спільного інвестування[41]. Так, активи диверсифікованого інституту спільного інвестування складаються з грошових коштів, у тому числі в іноземній валюті, на поточних банківських рахунках та депозитних рахунках, банківських металів, а також із цінних паперів, крім сертифікатів фондів операцій з нерухомістю, приватизаційних, похідних, товаророзпорядчих та заставних цінних паперів. Активи корпоративного інвестиційного фонду можуть включати об’єкти нерухомості, необхідні для забезпечення статутної діяльності, за рахунок яких сформовано початковий статутний фонд такого інституту спільного інвестування.

Активи венчурного фонду можуть повністю, але не менше ніж на 50 %, складатися з акцій, боргових цінних паперів, іпотечних цінних паперів, похідних цінних паперів, а також корпоративних прав, виражених в інакших, ніж цінні папери, формах. Цінні папери, які входять до складу активів венчурного фонду можуть бути недопущені до торгів на організаторах торгівлі та можуть не отримувати рейтингову оцінку.

До складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов’язання емітентів, частка у корпоративних правах яких входить до складу активів цього фонду. Такі зобов’язання можуть бути оформлені векселями, облігаціями та договорами позики.

В останні роки фондовий ринок України бурхливо розвивається, що позитивно відображається на діяльності інститутів спільного інвестування. Зокрема, основний фондовий індикатор організованого ринку, індекс ПФТС, в останні роки постійно зростав та за 2007 рік додав більше ніж 135 %, що стало одним із найбільших у світі показників. Безпрецедентне зростання індексу ПФТС позитивно позначилося як на кількісних параметрах ринку відкритих інститутів спільного інвестування, так і на результатах їхньої діяльності. Найважливішими джерелами залучення фінансових ресурсів на ринку цінних паперів залишалися такі види цінних паперів, як акції, облігації підприємств та інвестиційні сертифікати[37].

Станом на 1 січня 2008 року в структурі активів інститутів спільного інвестування найбільшу долю займають інвестиції в цінні папери – 54,4 % та інші активи – 39,2 %.

Характерною особливістю структури інвестиційного портфелю інститутів спільного інвестування в Україні є значна частка інших активів (майже 40 %), що пояснюється домінуванням (більше 90 %) венчурних інвестиційних фондів, яким дозволено формувати інвестиційний портфель і корпоративних прав, виражених в інших, ніж цінні папери, формах.

Якщо розглянути структуру портфеля цінних паперів інститутів спільного інвестування у відсотках за видами фондів, то чітко видно домінуючу долю акцій в портфелях всіх видів інститутів спільного інвестування. Ринок акцій в Україні динамічно розвивається та акції займають перші місця в портфелях інститутів спільного інвестування[56].

Із зазначених даних випливає, що в останні роки у сфері заощаджень та інвестицій в економіці України вона активізувалася і середньорічний темп приросту інвестицій та заощаджень за період 2001-2008 років досяг майже 20 %. Для порівняння слід зауважити, що за попередні десять років їх обсяги в економіці знизилися в чотири рази. Процес залучення інвестицій та зростання заощаджень супроводжується структурними зрушеннями, передусім випереджаючими темпами міграції капіталу в сферу обслуговування. Враховуючи той факт, що більше половини виробничого потенціалу економіки України зосереджено в підприємствах із приватною формою власності, що в них створюється переважна частка прибутків, власні кошти національних товаровиробників мають бути одним з основних джерел інвестицій та заощаджень і сприяти прискоренню економічного розвитку України[59].

Також, одним із основних аспектів функціонування фінансової системи країни є залучення і ефективне використання неорганізованих заощаджень населення. На фоні світової кризи ліквідності, яку сьогодні переживає глобальна фінансова система, пошук внутрішніх резервів фінансування економіки і, відповідно, економічного росту набуває все більшого значення. Таким резервом для України, безумовно, можуть стати неорганізовані заощадження населення, що можуть зберігатись як у гривневій формі, так і у формі іноземної валюти. Цим і пояснюється актуальність розробки методики об’єктивної оцінки готівкових заощаджень населення. Актуальність даного напряму посилюється ще й поточною макроекономічною ситуацією в Україні, коли акселерація темпів інфляції підриває довіру населення до національної грошової одиниці, а ревальвація гривні відносно долара США робить невигідними готівкові заощадження в головній резервній валюті світу.

Для домогосподарств України протягом тривалого часу характерним було утримання своїх заощаджень у неорганізованій формі (готівкові заощадження) [18], до таких неорганізованих форм відносяться і валютні заощадження, що зберігаються „на руках” у населення.

Враховуючи потоки валюти, можна формалізувати алгоритм оцінки валютних заощаджень населення:

UCS_i = (CP_i – CS_i ) + R_i – TO_i + NI_i

NI_i = IE_i - II_i

де UCS_i – неорганізовані валютні заощадження за період t; CP_i – купівля валюти населенням країни за період t; CS_i – продаж валюти населенням країни за період t; R_i – обсяг приватних переказів з-за кордону за період t; TO_i – обсяг валюти, вивезений туристами з країни за період t; NI_i – чистий імпорт за період t; IE_i – обсяг неформального експорту за період t; II_i – обсяг неформального імпорту за період t.

Згідно даних для обчислення неорганізованих валютних заощаджень населення необхідно звертатись до офіційних статистичних джерел, зокрема, даних про необхідні агрегати, які можна знайти в платіжному балансі України та у Бюлетенях НБУ. Виходячи з банківської статистики, сальдо купівлі-продажу іноземної валюти населенням має значення, представлені в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 Динаміка сальдо купівлі-продажу валюти населенням України

Наступним етапом оцінки накопиченої готівкової валютної маси є визначення потоків міграційного капіталу, що надходить в Україну. Складнощі застосування таких оцінок полягають не тільки у широкому діапазоні їх значень, але також і в тому, що з них неможливо побудувати динамічний ряд. Аналіз даних платіжного балансу дозволяє побудувати досить довгий динамічний ряд надходження переказів в Україну[39].

Після проведення розрахунків агрегатів, що входять до запропонованого алгоритму визначення готівкових валютних заощаджень населення, можна відслідкувати їх динаміку та акумуляцію (таблиця 2.4). Остаточні підрахунки говорять про те, що за роки незалежності України у населення на руках накопичилось приблизно 20 млрд дол. США.

Аналіз накопичення готівкової валюти свідчить про те, що протягом всього періоду незалежності України населення в основному було схильне накопичувати валюту, розглядаючи її як ефективний інструмент заощадження. В більшості випадків сальдо торгівлі валютою відповідає загальним тенденціям до накопичення або ж до витрачання валюти. Характерним є те, що з 2005 року населення України доволі впевнено накопичує готівкову валюту, визначальними в цьому процесі є надходження міграційного капіталу та сальдо купівлі-продажу валюти. За останні три роки стрімке зростання міграційного капіталу веде до накопичення готівкової валюти, незважаючи на потужне зростання чистого імпорту.

Таблиця 2.4 Результати розрахунку неорганізованих валютних заощаджень населення (млн дол. США)

Розрахунки показують, що в українській економіці продовжуються процеси доларизації і накопичення неорганізованих форм заощаджень. Такі процеси ведуть до звуження внутрішньої інвестиційної бази фінансових інститутів, а це робить фінансову систему вразливою не тільки перед зовнішньою кризою ліквідності, яку сьогодні переживає світова фінансова система, а й створює передумови до внутрішнього колапсу. Ефективність функціонування фінансового ринку і можливість реалізації масштабних інвестиційних проектів в перспективі будуть залежати від успіху держави та фінансових інститутів у конвертації неорганізованих заощаджень населення у продуктивну форму[21].

Таким чином, перехід від активного нагромадження основного капіталу, який розпочався у попередніх роках, закладає підвищення продуктивності економіки як основи для стійкого зростання економіки на наступний рік та на середньострокову перспективу.

РОЗДІЛ 3

ПРОБЛЕМНІСТЬ ЗАОЩАДЖЕНЬ ТА ІНВЕСТИЦІЙ, ШЛЯХИ ЇЇ ВИРІШЕННЯ ТА ПОДАЛЬШІ ПЕРСПЕКТИВИ

3.1 Основні проблеми та концепція поліпшення національних заощаджень та інвестицій у їх подальшому розвитку

Сучасна економічна ситуація в Україні зумовлює зміни у співвідношенні заощаджень та інвестицій, спрямовані на підвищення результативності господарювання всіх суб’єктів суспільного виробництва, а також на інтенсифікацію процесу відтворення. Йдеться про те, щоб в усіх суб’єктів господарювання за допомогою економічних регуляторів заощадження більш результативно впливало на зайнятість робочої сили, раціоналізувало попит, а фонд інвестицій дедалі більше використовувався на розширення того виробництва, яке повніше покриватиме зростаючий попит. Підвищення попиту стимулює вкладення інвестицій, а це сприяє зростанню вітчизняної економіки.

Досвід розвинутих країн показує, що на співвідношення заощадження та інвестицій істотно впливають інтенсифікація розширеного відтворення, впровадження у цей процес інноваційної моделі розвитку. Вони мають знизити коефіцієнт заощадження, оскільки для одержання одного процента приросту національного доходу можна буде зменшити норму виробничого заощадження. Отже, першочерговим для української економіки є підвищення ефективності використання всіх елементів заощадження, інвестиційних ресурсів на всіх стадіях їх обігу.

У ході розгляду розширеного відтворення в економічній літературі акцентується увага на процесі заощадження як головному чиннику забезпечення економічного та соціального ефектів. При цьому інвестиційний процес розглядається як складова частина процесу нагромадження. У макроекономічному аналізі проблем розширеного відтворення процес формування фондів заощадження та споживання неможливо відривати від процесу формування інвестиційних ресурсів, пошуку коштів для інвестиційної діяльності, спрямованої на розширене відтворення та ліквідацію диспропорцій у розвитку національної економіки. Аналіз демонструє, що відтворювальний процес обов’язково зумовлює збалансування інвестицій, заощадження та споживання. Тому пошук шляхів подолання диспропорцій у розвитку економіки України має передбачати досягнення збалансованості найважливішої відтворювальної пропорції: інвестиційний фонд – фонд заощадження – фонд споживання[30].

Одними з головних передумов успішної інвестиційної діяльності та процесу заощадження є низький рівень інфляції та передбачуваність рівня цін в економіці. Для цього необхідні, по-перше, контроль за доходами та видатками бюджету, а, по-друге, розв’язання проблем боргового тягаря.

На сучасному етапі для України важливою є модернізація ринків капіталу, реформування депозитарної та біржової систем. Для цього створений при Кабінеті Міністрів України координаційно-моніторинговий комітет з питань модернізації інвестицій та заощаджень повинен визначити головні пріоритети у розв’язанні проблем прискореного розвитку інвестиційної та заощаджу вальної інфраструктури, у сфері технологічного забезпечення та запровадження корпоративного фінансування.

Поряд з тим, важливого значення набувають програми реструктуризації банківської системи, оскільки капітал українських банків становить приблизно 10 % від ВВП. НБУ має проводити зважену політику з метою підвищення рівня надійності банківської системи України, який є недостатнім для великих іноземних інституційних інвесторів, що призводить до зменшення інвестиційного потенціалу, та, відповідно, заощаджень[47].

Першочерговим завданням має стати зростання капіталізації, тому що за нинішнього стану банківської системи (сукупні активи якої можна порівняти з активами одного великого закордонного банку) реформи самі по собі нічого не дадуть для стимулювання інвестицій, оскільки такий капітал не дозволяє більшості банків брати на себе ризики. Тому прискорений розвиток банківської системи має стати основною ключовою складовою стратегії розвитку грошово-кредитного сектора, оскільки без кардинальних кроків у цьому напрямку банківська система буде не в змозі виконувати функції трансформації заощаджень в інвестиції та переливу капіталу з одного сектора економіки в інший. Це призведе до цінової недоступності банківських кредитів і відсутності реальних можливостей довгострокового кредитування[24].

У перспективі важливим є створення механізму трансформування заощаджень в інвестиції, тому широкою підтримкою користується система гарантованих вкладів населення в комерційних банках. У цьому контексті потребує вдосконалення законодавча база у сфері фінансового інвестування[38].

Слід також запровадити просту і зрозумілу систему оподаткування, яка б передбачала формалізований, а не індивідуальний характер стягнення податків. Важливе місце у розв’язанні цих питань відводиться створенню технологічних парків, що передбачає державну фінансову підтримку.

Система оподаткування також повинна справляти стимулювальний вплив на інвестиційну діяльність промислових підприємств, зокрема через застосування пільг, наприклад, щодо податку з прибутку за умови його використання на інноваційні інвестиції. При цьому необхідно було б запровадити галузеву диференціацію податкових пільг та гнучкість їх застосування залежно від цілей та завдань національної політики технологічних змін.

Для посилення самофінансування підприємств і фірм на найважливіших напрямах науково-технічного розвитку велику роль могло б відіграти зниження мита на новітнє імпортоване устаткування і технології [12]. Така політика створить цілеспрямовану орієнтацію підприємств на інвестування в новітні машини й устаткування, переоснащення їх на рівні досягнень світової науки і техніки. Важливим напрямом посилення самофінансування може стати продумана амортизаційна політика.

Для впровадження амортизації як ефективного фінансового інструменту, що сприяє збільшенню інвестиційних ресурсів, необхідно продовжити вдосконалення амортизаційної політики. Її слід спрямувати переважно на підвищення фінансової зацікавленості суб’єктів господарювання в інвестиціях, в основний капітал за рахунок засобів власних амортизаційних фондів. Сприятлива амортизаційна політика, активізація лізингових відносин дасть підприємствам можливість обновити частину основних фондів за рахунок власних коштів, розвивати енергоощадні і безвихідні технології. Тому за сучасних умов було б доцільним надавати підприємствам, що купують, виробляють чи здійснюють постачання машин і устаткування, право на додаткові амортизаційні відрахування [22].

Як свідчить проведений аналіз, у 2006 р. обсяг інвестицій в основний капітал із Державного бюджету становив незначну суму від загального обсягу інвестицій, важливе значення матиме проблема пошуку нових нетрадиційних джерел їх фінансування і підвищення ефективності використання засобів. Зокрема, для України, важливим питанням є пошук і розробка схем залучення коштів населення для фінансування пріоритетних інноваційних проектів, а також використання системи мікрокредитування для активізації підприємницької діяльності.

Для стимулювання інвестиційних ресурсів необхідно довгострокове кредитування комерційних банків за допомогою цільового рефінансування, а також диференціацій норм резервування інших депозитів. Необхідна більш широка участь банківського капіталу в створенні промислово-фінансових груп у приватизаційних процесах [17]. Необхідно надавати банкам права на управління пакетами акцій державних підприємств.

Проведення державою відповідних заходів щодо активізації вітчизняних кредитних операцій, спрямованих, передусім, на підвищення рівня дохідності довгострокових кредитних операцій порівняно з іншими активними операціями банків; зниження рівня банківських ризиків від вкладень в інвестиційні проекти щодо ризиків вкладень в інші банківські активи [19].

Для стимулювання внутрішніх інвестицій у регіони та забезпечення зростання заощадження є виправданим надання пільг малому та середньому бізнесу, запропонування до реалізації вже розроблених проектів, що потребує створення спеціальних інформаційно-економічних підрозділів на рівні регіонів.

Важливо підвищити ефективність діяльності антимонопольних органів України, оскільки спостерігається тенденція до створення „регіональних монополій”.

Україні необхідно активно реалізовувати політику, спрямовану на створення та зміцнення інституту ефективного приватного власника, у тому числі через приватизацію, що дасть можливість сформувати конкурентний економічний потенціал[61].

Також намагання запровадити в Україні високий рівень перерозподілу доходів через Зведений бюджет, основою чого було збільшення податкового навантаження на платників податків, за не сформованості соціально-економічних інституцій та низької ефективності національної економіки було і є гальмівним фактором для розвитку країни. Існує необхідність заміни податку на додану вартість податком з реалізації, уніфікації оподаткування великого, середнього і малого бізнесу, запровадження системи оподаткування доходів та нерухомого майна фізичних осіб.

Роль додаткових важелів для підвищення інвестиційної привабливості депресивних регіонів має виконувати політика тимчасового зменшення або скасування податків, мит, соціальних відрахувань, запровадження прискореної амортизації, надання пільг у використанні мінеральних ресурсів, спрощення порядку реєстрації суб’єктів інвестиційної діяльності, які діють на зазначених територіях[43].

Важливим залишається вирішення проблем законодавчо-правового характеру. Для вирішення проблеми „інвестиційного та заощаджувального голоду”, що існує сьогодні в Україні, необхідні активні дії з боку держави, за основу яких необхідно взяти схему стимулювання державою процесу відтворення потенціалу заощаджень та інвестицій національної економіки. Для вирішення поставлених проблем державі одночасно необхідно давати стимули за допомогою реалізації власного інвестиційного потенціалу шляхом бюджетного фінансування соціальних та інвестиційних потреб суспільства; податково-амортизаційного стимулювання інвестиційної діяльності не фінансових і фінансових корпорацій; інвестиційного податкового стимулювання заощаджувального процесу населення; монетарного стимулювання[31].

На рівні держави загалом і окремих її органів економічного регулювання інструментами стимулювання заощаджень та інвестицій є політика оплати праці, що є досить могутнім інструментом впливу держави на формування заощаджень, зокрема встановлення норми мінімальної заробітної плати, рівня оплати праці в бюджетній сфері, обов’язкові нарахування на фонд оплати праці та ін.; політика пенсійного та інших форм соціального забезпечення населення, регулювання цін і тарифів на товари й послуги, які реалізують населенню державні та недержавні структури, що є природними монополіями; постачання газу, електроенергії, житлово-комунальних послуг, реєстраційних, ліцензійних, нотаріальних та інших послуг; оподаткування доходів населення.

Сукупність банківських інструментів стимулювання заощаджень, які виробила світова практика, можна згрупувати в такі види:

─ зміна рівня доходу за банківськими вкладами;

─ зміна надійності банківських вкладів населення;

─ рівень зручності та комфортності депозитного обслуговування.

Внутрішній захист заощаджень населення грунтується на забезпеченні стабільності та підвищенні ефективності функціонування банківської системи загалом і кожного конкретного банку зокрема. Він передбачає створення адекватної реальним економічним умовам системи управління ризиками комерційних банків; забезпечення правового захисту прав та інтересів банків у їх взаємовідносинах з клієнтами й органами державного управління; підвищення ефективності банківського нагляду.

Зовнішній захист заощаджень населення має на меті створювати спеціальні фонди, які виступають гарантом повернення вкладів у разі банкрутства окремого з банків або кризи банківської системи.

Сприяючи розвитку заощаджувальних видів страхування держава отримує більшу змогу активно впливати на вирішення соціальних проблем суспільства, поліпшувати стан грошового обігу, підвищувати купівельну спроможність національної валюти, збільшувати інвестиційні можливості країни[58].

Вирішення проблеми бюджетного дефіциту потрібно здійснювати шляхом поповнення бюджету за рахунок підвищення рентних за розробку родовищ, плати за використання державних майнових комплексів, штрафів за забруднення навколишнього середовища, скорочення видатків за утримання апарату управління в структурі зменшення кількості споживачів цих коштів та їх пільг, переорієнтації бюджетних видатків на підтримку комплексу заощаджень та інвестицій за умови створення корпораціями додаткових робочих місць і забезпечення гідної заробітної плати.

У наступному році наміри відновити позитивне сальдо у торговельних операціях можуть отримати шанси на втілення, якщо влада виявиться здатною помірковано зменшити рівень державних споживчих видатків і, відповідно, дефіциту бюджету; та протидіяти здешевленню імпорту за рахунок стримування інфляції і протидіяти подальшій девальвації гривні; реалізувати амбіційні програми енергооснащення. Натомість, з боку уряду було б виправданим підтримувати імпорт інвестиційних товарів, імпорт м’ясопродуктів у межах обґрунтованих квот та імпорт енергоресурсів та інших видів критичного імпорту, необхідного для розширення експорту.

Нацбанку необхідно разом з урядом розробити і здійснити спільні заходи, спрямовані на стримування тенденції до посилення гривні. Фундаментом їх мають бути зусилля уряду з виходу на бюджетний інфляційний орієнтир і початок реального переходу Нацбанку до більш гнучкого курсоутворення, який мав би тимчасово утримуватися від планів щодо відчутного обмеження валютного кредитування.

Для утримання позитивної динаміки експорту і, тим більше, для її покращення було б доцільно:

─ ввести державне супроводження експорту шляхом створення відповідної Агенції сприяння;

─ повернути російський ринок збуту м’ясомолочної продукції;

─ розв’язати проблему відшкодування ПДВ експортерам;

─ сприяти розширенню експорту зерна[10].

Для збільшення розміру інвестицій та заощаджень слід істотно підвищити роль амортизаційних відрахувань, ефективно використовувати прискорену амортизацію. Для зміни структури перехідної економіки України та забезпечення її достатніми інвестиціями та заощадженнями, при обмежених внутрішніх ресурсах, необхідно створювати сприятливі умови для залучення іноземних інвестицій та нарощування заощаджень, привернувши особливу увагу до прийняття законодавчих документів[33].

За останніми даними, на початок 2008 року склалася досить серйозна ситуація в світовій економіці, викликана рядом заходів уряду Сполучених Штатів стабілізувати економіку країни шляхом введення податкових пільг для корпорацій та сімей, що постраждали від іпотечної кризи. Це призвело до падіння світових фондових ринків. Падіння, зафіксоване на російському фондовому ринку, торкнулося і українського. Так, найбільш чутливо відреагували на кризу акції банківського сектору.

Макроекономічна ситуація в Україні у період 2008-2013 років буде формуватися у рамках загальної стратегії розвитку до 2015 року, спрямованої на утвердження європейських принципів і механізмів соціально орієнтованої інноваційної моделі економічного розвитку. Основним змістом державної політики має бути її спрямованість на розвиток України як високотехнологічної держави на основі за діяння науково-технічного потенціалу та забезпечення ефективного його використання.

Упродовж 2008-2013 років і у подальшому заходи державної політики передбачається спрямувати на забезпечення прискореного розвитку промисловості за рахунок підвищення обсягів інвестування, подальшого розширення ринків збуту. Основна увага приділятиметься:

─ розширенню використання нових технологій з поліпшеними техніко-економічними показниками, зменшеною енерго- і ресурсоємністю виробництва, комплексною автоматизацією та орієнтацією виробничих процесів, істотним підвищенням продуктивності праці та соціального забезпечення працівників;

─ збільшенню пропозиції наукоємних промислових товарів на внутрішньому ринку завдяки створенню замкнених технологічних циклів з виробництва кінцевої продукції, активізації процесів імпортозаміщення, переорієнтації галузей обробної промисловості на задоволення потреб власної міжгалузевої кооперації;

─ підвищенню конкурентних можливостей промислового виробництва, що дозволить розширити пропозицію на світовому ринку високих технологій;

─ нарощуванню обсягів випуску високотехнологічних виробів, передусім технічно складних товарів широкого вжитку, медичної, комп’ютерної техніки, легкових автомобілів тощо, які сприяють розширенню внутрішнього попиту і особистого кінцевого споживання;

─ збільшенню у структурі експорту частки продукції поглибленої переробки з більш високим півнем доданої вартості.

У сфері інвестиційної політики передбачається забезпечення високих стабільних темпів зростання інвестицій, що перевищуватимуть темпи зростання економіки, збільшення інвестицій у розвиток галузей, які здатні у прогнозному періоді різко підвищити якість і конкурентоспроможність продукції, нарощувати випуск її наукомістких видів для внутрішнього і зовнішнього ринків. Вирішальне значення при цьому матиме ресурсне забезпечення інвестиційної діяльності.

Основним джерелом фінансування інвестицій залишатимуться власні кошти суб’єктів господарювання. Передбачається подальше зростання прибутку як за рахунок розширення масштабів виробництва та підвищення його ефективності, так і завдяки зниженню податкового навантаження. Можливості збільшення ресурсного забезпечення інвестицій залежать від інвестиційного спрямування амортизації. З цією метою здійснюватиметься реформування амортизаційної системи.

Проведення цілісної та збалансованої інвестиційної політики України у прогнозному періоді потребує:

─ визначення пріоритетних сфер розвитку і розробки та реалізації проектів локомотивного характеру;

─ забезпечення зростання капіталовкладень з середнім темпом не нижче 15 % на рік при активному включенні в дію фінансових механізмів підтримки економічного зростання;

─ здійснення структурного інвестиційного маневру на користь секторів, здатних забезпечити конкурентоспроможність української економіки в світовому господарстві;

─ забезпечення інноваційного наповнення інвестицій при визначенні пріоритетних і критичних технологій інноваційного спрямування.

У прогнозному періоді приділятиметься увага розвитку механізму переливу капіталів з метою покращення ресурсного забезпечення інвестицій. З метою становлення ліквідного, надійного і прозорого національного фондового ринку передбачається:

─ удосконалення системи державного регулювання ринку цінних паперів та захисту прав інвесторів;

─ посилення конкурентоспроможності фондового ринку України, в тому числі шляхом підвищення ролі організаційно оформленого фондового ринку;

─ подальший розвиток інвестиційної діяльності комерційних банків як одного з перспективних джерел залучення коштів реальним секторам економіки;

─ розвиток Національної депозитарної системи;

─ розвиток корпоративного управління.

Розвиток економіки у 2008-2013 роках відбуватиметься за умов підтримання стабільності національної грошової одиниці, що дозволить зміцнити позиції національного ринку, посилити його інвестиційну привабливість, сприяти підвищенню конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника і модернізації економіки. Стабільність і передбачуваність грошово-кредитної політики виступатиме запорукою припинення відпливу капіталу та зростання реальних доходів всіх інституційних одиниць. Передбачається подальша стабілізація цінових умов господарювання через зниження темпів інфляції до рівня, що не заважає діловій активності[57].

Існуюча в Україні проблема заощадження та інвестування потребує активних дій з боку держави зі стимулювання відтворення потенціалу заощаджень та інвестицій шляхом бюджетного фінансування, податково-амортизаційного стимулювання інституційних суб’єктів та монетарного регулювання. Використання зазначених заходів сприятиме усуненню негативних трансформацій, які склалися в період становлення української економіки, пасивності інвестиційного попиту та заощадження і обмеженості їх пропозиції у фінансових коштах населення. Разом з цим посилення відкритості національної економіки потребує також урахування впливу на неї з боку „решти світу”, що відкриває перспективи подальших досліджень у даному напрямі.

Виходячи зі сказаного, можна зробити висновок, що стан кредитних і грошових відносин не є єдиним і визначальним чинником, стимулюючим або таким, що обмежує масштаби інвестиційної діяльності. Більше того, навіть при достатності фінансової складової інвестицій відсутня повна гарантія їх ефективного розподілу за сферами економіки, цільового використання, високої кінцевої віддачі. Тому проведенню заходів, спрямованих на розширення фінансово-кредитних джерел інвестування, у тому числі за рахунок залучення нетрадиційних, повинно передувати створення і включення механізму стійких мотивацій до довготривалого вкладення коштів, формування сприятливого ринкового середовища, в якому економіка стає сприятливою до інвестицій, а у господарюючих суб’єктів з’являється потреба в оновленні виробничого потенціалу. Для цього необхідно використати як власне ринкові чинники, стимулюючі інвестиції, так і заходи державного впливу відповідно до вибраних пріоритетів розвитку національної економіки. Держава повинна виконувати функції гаранта стабільності інвестиційного клімату за допомогою проведення гнучкої, але заздалегідь обумовленої податкової, амортизаційної, митної, цінової, кредитної політики [29].

Тому орієнтація на інноваційну модель розвитку економіки України ставить перед монетарною політикою завдання посилення її інвестиційної складової, а використання внутрішнього невикористаного потенціалу грошово-кредитної системи дасть можливість нормалізувати грошовий обіг, підняти ефективність функціонування самого грошового сектора з метою стимулювання економічного та соціального розвитку національної економіки.

Висновки

В економічному житті суспільства явища заощаджень та інвестицій відіграють дуже важливу роль у збалансуванні грошового обороту, а також попиту і пропозиції на грошовому ринку. У західній літературі висловлюється думка про те, що рух заощаджень та інвестицій відбиває різні аспекти однієї з особ­ливостей руху капіталу між секторами. Ця особливість полягає в тому, що відбувається рух фінансових фондів від виробників споживчих товарів до виробників інвестиційних товарів.

Інвестиції – це вкладення у капітал, тобто видатки на виробництво і нагромадження капітальних благ. Заощадження – це кошти, які тимчасово вивільнюються з процесів виробництва і споживання. Найпоширенішими формами заощаджень є нагромадження у вигляді готівки, внесків у банки, придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів. Особливість інвестиційного процесу полягає в тому, що інвестиції являють собою потік ресурсів у поточному періоді з метою збільшення запасу капіталу в майбутньому.

Заощадження є джерелом фінансово-інвестиційних ресурсів. Це означає, що у підсумку роль фінансових обмежень інвестицій відіграють заощадження. В будь-якій економіці заощадження дорівнюють тій частині наявного доходу, яка залишається після здійснення витрат на споживання.

На різних фазах розвитку об’єктивна потреба економіки у нагромадженнях, тобто в інвестуванні в основні фонди, суттєво змінюється. Грошові заощадження мають свої закономірності, вони є більш стабільними і не обов’язково відповідають тому, що є необхідним для виробництва.

В Україні інвестиційна діяльність та заощадження охоплюють усі сфери народного господарства – матеріального виробництва і соціальну. Розгляд економічної ролі держави у вирішенні цієї проблеми має принципове значення. Раніше інвестиції та заощадження були спрямовані на відтворення основних фондів шляхом капітальних вкладень у народне господарство. У ринкових умовах інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект. Заощадження становлять кошти, які тимчасово вивільнюються з процесів виробництва і споживання.

Інвестиції та заощадження справляють вирішальний вплив на формування темпів економічного зростання і добробуту населення країни, що, у свою чергу, безпосередньо пов’язане із забезпеченням оптимального співвідношення між нагромадженням і споживанням.

Грошові заощадження населення, що зберігаються безпосередньо у населення готівкою у національній та іноземній валютах є неорганізованими. Частина неорганізованих заощаджень населення може набувати натуральної форми через вкладання їх у товари тривалого користування. Найбільш розповсюдженою формою заощаджень є використання частини доходу для створення накопичень у вигляді готівкових грошей чи вкладів в банках або для придбання цінних паперів.

На тлі світового досвіду механізм трансформації заощаджень населення в потужний інвестиційний ресурс України знаходиться на початковому етапі формування як внаслідок невисокого рівня одержуваних населенням доходів, так і внаслідок недостатнього розвитку відповідних фінансових структур, їх нерівномірної локалізації в регіонах.

Отже, у ході розгляду проблем розширеного відтворення в економічній літературі акцентується увага на процесах інвестування та заощадження як головних чинниках забезпечення економічного та соціального ефектів. При цьому інвестиційний та заощаджувальний процеси розглядаються як складові частини процесу нагромадження. У макроекономічному аналізі проблем розширеного відтворення процес формування фондів нагромадження і споживання неможливо відривати від процесу формування заощаджень та інвестицій, пошуку коштів для їх діяльності, спрямованої на розширене відтворення та ліквідацію диспропорцій у розвитку національної економіки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://inozmi.glavred.info/articles/47.html.

2. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ua. glavred.info/archive/2008/02/06/174742-6.html.

3. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/Publication/Of_vydan/Annual%Reports/A_report_2007.pdf.

4. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www/horizoncapital.com.ua/ukr/files/press_2008/AIR_Ukraine_20

(Ukr.).pdf.

5. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www/ukrstat.gov.ua.

6. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua./.

7. J. M. Keynes. General Theory of Employment, Interest and Money.

Collected Writings of John Maynard Keynes, vol. VII, London: Macmillan,

1973

8. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка:

Підручник / За редакцією В.Д.Базилевича. – 3-тє вид., випр. – К.:

Знання, 2006. – 623 с.

9. Базілінська О.Я. Макроекономіка: Навч. посіб. - К.: Центр навчальної

літератури, 2005. – С.98-109

10. Банківська справа. – 2007. - № 2

11. Банківська справа. – 2007. - № 6

12. Батенко Л. Реструктуризация как путь к финансовому оздоровлению и

прибыльности предприятия // Бізнес. Бухгалтерия. – 2006. - № 3. –

С.116-119

13. Бесєдін В.Ф., Музиченко А.С., Рибчак Б.І., Курмаєв П.Ю. Інвестиційна

політика в Україні. Регіональні аспекти. Монографія. – Черкаси: „Ваш

дім”, 2005. – 292 с.

14. Ватаманюк О.З. Фінанси України, 2007. - № 4. – С.58-68

15. Гайдуцький А.П. Оцінка інвестиційної привабливості економіки //

Економіка і прогнозування. – 2005. - № 4. – С.19-129

16. Голубій І.Є. Оцінка впливу прямих іноземних інвестицій на стимулювання експорту / І.Є.Голубій // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. – 2007. – Ч.1. – С.146-153

17. Гриньова В.М. Функціонально-вартісний аналіз інноваційної

діяльності: Монографія. – Х.: ВД „ІНЖЕКТ”, 2004. – 124 с.

18. Данилов А.Д., Вдовиченко А.Н. Финансовие ресурсы инвестиционных процессов в условиях деформации сберегательного поведения населения // Бизнес-информ. – 2007. - № 12. – С. 57-60

19. Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2008. - №2. – С. 196-199

20. Економіка та держава. – 2008. - № 3. – С. 32-34

21. Економіка та держава. – 2008. - № 11. – С.48-51

22. Єкімов С.В., Бєлая Е.А. Інвестиції в умовах невизначеності: Монографія. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2001. – 192 с.

23. Закон України „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”. - № 2299-ІІІ від 15.03.2001 р.

24. Зовнішня торгівля: право та економіка. - № 2(37), 2008

25. Іващенко Л.А. Удосконалення механізму іноземного інвестування в Україні / Л.А.Іващенко // Інвестиції: практика та досвід. – 2007. - № 3. – С.18-20

26. К.С.Солонінко Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. – Київ: ЦУЛ, 2002. – С.71-88

27. Каламбет С.В. Податкові аспекти регулювання інвестиційної діяльності підприємств у регіоні: монографія. / С.В.Каламбет, А.В.Антонов. – Дніпропетровськ: Пороги, 2004. – 168 с.

28. Кожем’якіна С.М. Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. - № 11. – С.66-70

29. Кредитна система України і банківські технології: Навчальний посібник: У 3 кн. / В.Стельмах, А.Шаповалов, В.Кротюк та ін. – Львів, 2002. – С.560

30. Круш П.В., Тульчинська С.О. Макроекономіка: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – С.118-132

31. Малиш Н.А. Макроекономіка: Навч. посіб. – 2-ге вид., випр. – К.: МАУП, 2004. – С.62-67

32. Малютін О.К. Фінанси України. – 2008. - № 11. – С.64-74

33. Мельникова В.І., Климова Н.І. Макроекономіка: Навчальний посібник. – 2-ге видання, виправлене і доповнене. – К.: ВД „Професіонал”, 2005. – С.110-125

34. Музиченко А.С. Інвестиційна діяльність в Україні: навч. посіб. / А.С.Музиченко. – К.: Кондор, 2005. – 406 с.

35. Небава М.І. Теорія макроекономіки. Навчальний посібник. – Київ: Видавничий Дім „Слово”, 2003. – С.158-189

36. Олександренко І.В. Держава та регіони: Серія: Економіка та підприємництво. – 2008. - № 5. – С.117-123

37. Офіційний сайт комісії з цінних паперів та фондового ринку. www.ssmsc.gov.ua

38. Панчишин Степан Макроекономіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – С.98-139

39. Платіжний баланс України 1995-2008 рр. – http://www.bank.gov.ua

40. Правик Ю.М. Стратегічні напрями залучення і використання іноземних інвестицій / Ю.М.Правик // Інвестиції: практика та досвід. – 2006. - № 18. – С.26-30

41. Про затвердження Положення про склад та структуру активів інституту спільного інвестування. Рішення ДКЦПФР від 11.01.2002 р.. - № 12

42. Про інвестиційну діяльність. Закон України від 18 вересня 1991 року

43. Регіональна економіка. – 2009. - № 1. – С.264

44. Румянцева С. Цінні папери України, 2008. - № 34. – С.31

45. Рябошлик В. Економіст, 2008. - № 3. – С.22

46. Савченко А.Г. Макроекономіка: Підручник. – К.: КНЕУ, 2005. – С.202-211

47. Семіноженко В.П. Україна – шлях до постіндустріальної цивілізації. – Харків: Константа, 2005. – 360 с.

48. Смесова В.Л. Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво, 2008. - № 5. – С.182-187

49. Солдатенков В.В., Федоренко С.В. Аналіз інвестиційного клімату України // Економіка та держава. – 2005. - № 5. – С.17-20

50. Стат. збірник „Діяльність підприємств – суб’єктів підприємницької діяльності”, 2006, ч.1, С.124-126

51. Статистична звітність ф. № 2 – ін за 2007 рік

52. Статистичний щорічник України за 2007 рік. – К.: Консультант, 2008. – С.202

53. Трансформаційні процеси та економічне зростання в Україні / За ред. Гейця В.М. – Харків: ФОРТ, 2003. – 437 с.

54. Україна: Фінансовий сектор. Нові стратегічні завдання / А.Роу, Ю.Власенко, І.Жиляєв та ін. – Світовий банк, 2001

55. Федоренко В. Економіка України, 2007. - № 5. – С.12-17

56. Формування ринкових відносин в Україні. - № 2(81). – 2008. – С. 65-68

57. Формування ринкових відносин в Україні. - № 4(63). – 2008. – С.54-58

58. Формування ринкових відносин в Україні. - № 10(77). – 2007. – С.68-72

59. Шаров О. Державне управління інвестиціями і світлі міжнародного досвіду / О.Шаров // Журнал Європейської Економіки. – 2006. – Т.5 (№ 3). – С.299-310

60. Швабій К., Серебрянський Д. Економіка України, 2007. - № 7. –

61. Швайка Л.А. Державне регулювання економіки: навч. посіб./ Л.А. Швайка. – К.: Знання, 2006. – 435 с.