| Варіант 2.
1.
Ринковий механізм: основи теорії попиту та пропозиції.
План.
1. Ринок як момент опосередковування виробництва й споживання.
2. Функції механізма ринка.
3. Вплив ціни на ринок .
4. Проблеми які ринок вирішує.
5. Конкурентно-ринкова економіка.
6. Вплив попита та пропозиції на ринок.
7. Економічний закон попита.
8. Економічний закон пропозиції.
9. Взаємодія попита та пропозиції.
10. Значення попита та пропозиції у ринковій економіці.
2.
Командна економіка: причини виникнення, суть та недоліки.
План.
1. Причини виникнення командної економіки.
2. Марксистська ідеологія.
3. Основні риси командної економіки радянського типу.
4. Функції командної економіки.
5. Крах командної системи.
а) відсутність раціональних показників;
б) неспроможність централізованого директивного планування;
в) застій в аграрному секторі;
г) неспроможність використати інтенсівні методи економічного зростання.
6. Значення адміністративно-командної економіки.
1. У результаті виникнення суспільного поділу праці, приватної власності на засоби виробництва й економічного відокремлення товаровиробників суспільне виробництво набуває товарної форми. На певному етапі розвитку ця товарна форма стає пануючою, а товарно-грошові відносини починають опосередковувати практично всі відносини суспільства. Економіка, в якій товарно-грошові відносини є пануючими, в літературі отримали назву “ринкової економіки
”. Ключовим елементом конструкції “ринкова економіка” є ринок.
Ринок
– це механізм взаємодії покупців і продавців, котрий визначає ціни та кількість потрібних товарів і послуг.
Основним механізмом, що дає змогу узгодити дії суб”єктів ринкової економіки, є система цін, або ринковий механізм
. Рішення, які ухвалюють покупці й продавці продуктів, реалізуються через систему ринків.
Механізм ринку робить усіх учасників конкурентного процесу матеріально зацікавленними в задоволенні тих потреб, які виражаються через попит. Створюючи сигнали через ціни, ринок, стимулює засвоєння досягнень науково-технічного прогресу, зниження витрат, підвищення якості, розширення асортименту товарів і послуг. Сприяє вирішенню центральних проблем економіки. Таких, як підвищення рівня життя , зміна структури економіки, підвищення ефективності суспільного виробництва. Механізм ринку в цілому звільняє економіку від дефіциту товарів і послуг.
Ринок виконує функції встановлення зв”язків між виробниками й споживачами продукції, не опосередкованих іншими системами розподілу. Забезпечує вільний вибір партнерів по господарських зв”язках. Забезпечує конкуренції між суб”єктами ринку.
Ціни координують рішення виробників і споживачів на ринку. Вищі ціни скорочують споживання й стимулюють виробництво. Нижці ціни стимулюють споживання й звужують виробництво. Ціни є зрівноважувальною складовою ринкового механізму.
Ціни
– це орієнтири, керуючись якими власники ресурсів, підприємці та споживачі роблять свій вибір, щоб реалізувати власний інтерес. Система цін і ринків є основною організуючою системою ринкової економіки, а конкуренція – механізмом контролю.
Ціна допомагає збалансувати споживання й виробництво (або попит і пропозицію) кожного продукту. Ринковий механізм установлює загальну рівновагу цін та кількостей і розв”язує три проблеми: що, як, для кого.
Проблема “що виробляти” . У ринковій економіці підприємства прагнуть отримати прибуток і уникнути збитків. Зрозуміло, що фірми виробляють лише ті товари і послуги, виробництво яких приносить прибуток. Ті продукти, які не приносять прибутку, не вироблятимуться.
Прибуток
– це різниця між виторгом і витратами. Виторг обчислюють як добуток ціни продукту та кількості проданого продукту.
Витрати обчислюють множенням ціни кожного ресурсу на його кількість, використану у виробництві, а після цього підсумовують витрати на всі ресурси.
Проблема “як виробляти” пов”язана з розподілом ресурсів між окремими галузями, з технологією виробництва та фірмами, які вироблятимуть продукцію кожної галузі. Ринкова система залучає ресурси в ті галузі, попит споживачів на продукцію яких достатній і в яких виробництво цих продуктів є прибутковим. Водночас ринкова система позбавляє неприбуткові галузі обмежених ресурсів.
У конкурентній ринковій економіці виробляють продукти лише ті фірми, які спроможні застосувати економічно найефективніші методи виробництва. Найефективніший метод виробництва залежить від:
¨ наявних технологій і техніки;
¨ цін на необхідні ресурси.
Наявні технології передбачають різні комбінації ресурсів, які можуть забезпечити бажаний обсяг продукції. Технологія, що передбачає таку комбінацію ресурсів, котра забезпечує виробництво продукту з найнижчими грошовими витратами, є найефективнішою. Саме цю технологію мають використовувати фірми галузі.
Розв”язання проблеми, “для кого виробляти” пов”язане з грошовими доходами споживачів. Грошовий дохід споживача залежить від кількостей різних ресурсів – праці, землі, капіталу, які отримувач доходу постачає на ринок ресурсів, і від цін на них.
Ринковій системі як механізмові розподілу продукту не властиві жодні етичні принципи. Домогосподарства, які успадковують значні матеріальні ресурси і нагромаджують їх у наслідок важкої праці й ощадливості, завдяки діловій кмітливості, через шахрайство чи обмін отримують великі доходи. Ці домогосподарства в рнковій економіці привласнюють велику частку продукту. Домогосподарства, що постачають на ринок дешеві трудові ресурси і не володіють матеріальними ресурсами, отримують невеликі грошові доходи й відповідно малі частки виготовленого продукту.
Завдяки значним своїм перевагам ринкова економіка поміс всі інші економічні системи. По-перше, конкурентна ринкова економіка забезпечує найефективніше використання ресурсів. Вона змушує фірми застосовувати найпередовіші технології, сприяє розробленню та впровадженню нових та ефективніших технологій у виробництво. Ринкова економіка залучає ресурси на виробництво тих товарів і послуг , який найбільше потребує суспільство. По-друге, ринкова економіка створює ефективні стимули до праці для найманих працівників і підприємців. Більші зусилля в роботі означають вищі грошові доходи, які спричинюють вищий рівень життя.
Але ринок нормально функціонує лише тоді, коли він збалансований, тобто коли на ньому підтримується повна відповідальність між попитом і пропозицією. Відсутність такої відповідності негайно відбувається на ході реалізації й виробництва. Досягається така відповідальність у результаті дії закону відповідності попиту і пропозиції. Закон попиту і пропозиції – економічний закон ринку. Він виражає діалектичну єдність попиту і пропозиції, їх взаємозв”язок і взаємодію, об”єктивний потяг до відповідності. Тому основна його вимога – це збалансованість ринку
. Така дія поєднує цей закон з законом вартості, але на відміну від останнього він діє виключно у сфері обліку. Проте і в цій сфері закон попиту і пропозиції не підтіняє закон вартості, а діє одночасно з ним як форма вираження, як елемент механізму його реалізації.
Особливість функціонування ринкового механізму помечає в тому, що кожний його елемент тісно пов”язаний із ціною, яка служить основним інструментом впливу на попит і пропозицію. Зокрема попит знаходиться у зворотній залежності від цін. Якщо ціни на товари зростають, то попит на них зменшується тому, що високі ціни обмежують купівельні спроможності людей. При зниженні цін попит зростає.
Попит
– це кількість продукту, яку споживачі бажають і спроможні купити на ринку за певну ціну за певний проміжок часу.
На попит впливають такі основні чинникі і ціна продукту, ціни на взаємозамінювані та взаємодоповнювані продукти, доходи населення , індивідуальні смаки й уподобання.
Отже, закон попиту відображає обернену залежність між ціною продукту і величиною попиту на нього.
Якщо споживачі репрезентують попит, то продавці – пропозицію.
Пропозиція
– це та кількість продукту, яку виробник бажає та спроможний виробляти і постачати для продажу на ринку за певну ціну впродовж визначеного проміжку часу.
Товарна пропозиція з ціною пов”язана прямою залежністю. Якщо ціна зростає, відповідно збільшується й величина пропозиції, якщо ціна знижується, то зменшується величина пропозиції. Цю залежність називають законом пропозиції.
Окрім ціни, на пропозицію впливає ще низка чинників:
¨ціна продукту;
¨ціни взаємозамінюваних і взаємодоповнюваних продуктів;
¨витрати виробництва;
¨податки;
¨технологія.
Взаємодія попиту і пропозиції з ціною має й зворотний зв”язок. Коли пропозиція перевищує попит, ціна знижується, що збільшує попит. Якщо ж попит перевищує пропозицію, ціна підвищується , що стимулює зростання пропозиції. В даному випадку попит і пропозиція через ціну взаємно впливають одне на одного.
Отже, функції закону попиту і пропозиції виконує ряд важливих економічних і соціальних функцій у ринковій економіці: сприяє досягненню збалансованості ринку, регулює ринкові ціни, забезпечує взаємозв”язок між виробництвом і споживанням та відображає певні суспільні відносини між виробниками і покупцями.
Використана література:
1. Башнянин Г.І., Лазук П.Ю. та ін. “Політична економія: підручник для студентів вузів”, Київ,2000р.
2. Кмемко Г.Н., Нестеренко В.П. “Основи економічної теорії”, Київ, 1997р.
2. Командна економіка
сформувалася в Радянському Союзі у 20-30-х роках. Вона грунтувалася на державній власності на всі матеріальні ресурси на директивному централізованому плануванні економіки.
Палівною силою в політичному та економічному житті радянського суспільства була комуністична партія. Вона вважала себе авангардом робітничого класу. Згідно з цією ідеологією, комуністична система неминуче приходить на зміну капіталістичній, або ринковій, системі. Комуністи розглядають ринкову економіку як нестабільну, як утілення хаосу та нерівності. Ринки, на їхню думку, породжують інфляцію, безробіття й несправедливий розподіл доходів.
Особливе місце в марксистській ідеології посідає теорія трудової вартості. Згідно з цією теорією, вартість (ціна) товару визначається кількістю праці, тобто робочого часу, необхідного для виробництва цього товару, Іншими словами, лише праця людини вважається джерелом усіх доходів суспільства. Решта факторів, мовляв, доходу не створює, а лише його привласнює.
Додаткова вартість
– головний термін марксистської політичної економії. За К.Марксом, додаткова вартість – це надлишок над вартістю робочої сили, який створили наймані працівникі та привласнили капіталісти.
Згідно з марксистською ідеологією, ринкова система є останьою експлуататорською системою, в якій із робітників визискують додаткову вартість. Завдання комуністів полягає в тому, щоб створити безкласове суспільство, вільне від експлуатації людин людиною. Для цього потрібно знищити приватну власність, замінити її державною, а ринковий механізм- директивним централізованим плануванням.
Радянська держава володіла всіма матеріальними ресурсами – землею, природними богатствами, засобами транспорту і зв”язку, банківською системою й усіма промисловими підприємствами. Заклади роздрібної й оптової торгівлі, більшість житла в містах також перебували у власності держави.
У командній системі основні проблеми організації економіки – що, як і для кого виробляти – визначали урядові директиви, а не ринковий механізм. Командна економіка функціонує відповідно до планів, які розробляють на вершині управлінської піраміди й доводять підприємствам до виконання. Вибір із них чи інших можливих варіантів визначають рішення бюрократів різного рівня. Ієрархічне управління передбачає підпорядкування інтересів нижчих одиниць (споживачів, виробників) інтересам вищих (територіальних об”єднань, галузевих міністерств). Держава зрівнює доходи більшості споживачів. Підприємництво як одне з джерел зростання доходів забороняється. Зрівняльність гарантує невисокий ріень доходів і споживання усім, у тому числі, хто не хоче працювати краще.
Командна система радянського типу в певні історичні періоди змогла швидко нагромаджувати ресурси, перерозподіляти їх на користь деяких приоритетних напрямків чи галузей, усунути безробіття, забезпечити відповідний рівень освіти, медичного обслуговування. Проте вона не була життездатною. Це зумовлювалося дією низки чинників.
По-перше, нарощування виробництва будь-якою ціною вимагало застосування дедалі більшої кількості праці, землій капіталу. Однак із часом цей метод себе вичерпав. Унаслідок несприятливих демографічних процесів темпи зростання населення і робочої сили різко уповільнилися. Природні умови обмежували залучення у сільськогосподарський оборот нових земель. Окремі спроби використання земель з низькою родючістю для виробництва зерна були невмішними. Екстенсивний розвиток економіки став неможливим . Командна економіка виявилася неспроможною освоїти інтенсивний шлях економічного зростання – підвищення ефективності використання наявних ресурсів замість збільшення їхньої кількості.
По-друге, зростали витрати на виробництво енергії, видобування сировини, внаслідок чого ціни на промислову продукцію постійно підвищувались, що підірвало стабільність сфери цін, фінансів підприємств і доходів держави.
По-третє, надмірна централізація породила такі негативні явища, як корупція і хабарництво , що ще більшою мірою підривало стимули до праці.
По-четверти, неспроможність створити дійову систему стимулювання в сільському господарстві перетворило його на збиткову галузь, яка визнажувала економіку, бо вимагала величезних субсидій та датацій.
По-п”яте, в командній економіці, незважаючи на відчайдушні зусилля, не вдалося знайти продуктивного показника. Яким оцінюють успішність діяльності підприємств. Ринкова економіка має простий, але всеохоплюючий показник успішної діяльності фірми – прибуток. Основним же показником діяльності підприємства в командній економіці було виконання ним кількісного завдання з виробництва продукції, встановленого згори. Це призвело до негативних наслідків. Якість, асортимент продукції, та витрати виробництва набули вторинного значення. Це спричинило небувале марнотратство ресурсів, яких дедалі більше не висмагало.
По-шосте, з розвитком економіки ускладнюються взаємозв”язки між окремими секторами, галузями, підгалузями та виробництвами. Продукція стає технічно складнішою. В економіці доводиться координувати більше господарських зв”язків. Традиційні методи планування вже не спрацьовують. Командна економіка переростає свій плановий механізм.
По-сьоме. Основним недоліком командної системи була відсутність дійових економічних стимулів, особливо до праці та нововведень. Працівники підприємств не отримували жодної особистої вигоди від поліпшення якості продукції або впровадження нових ефективних методів виробництва, а отже, не були в цьому заінтересовані. Інновації не впроваджувалися також у наслідок відсутності конкуренції. Спроби частково модернізувати командну систему успіху не мали. Адміністративно-командна система развалилася.
Отже, адміністративно-командна економіка передбачає державну власність на усі матеріальні ресурси й централізоване директивне планування. Основними причинами краху командної економіки радянського типу були неспроможність централізованого директивного планування координувати складнішу економіку, відсутність раціональних показників діяльності підприємств на відповідних стимулів, застій в аграрному секторі та неспроможність використати інтенсивні методи еономічного зростання.
Використана література
:
3. Башнянин Г.І., Лазук П.Ю. та ін. “Політична економія: підручник для студентів вузів”, Київ,2000р.
4. Кмемко Г.Н., Нестеренко В.П. “Основи економічної теорії”, Київ, 1997р.
|
