1.Паризька мирна конференція та її головні рішення за підсумками Першої світової війни.

18 січня – 28 червня 1919р.

Приймало участь 27 країн. Було більше 1000 делегатів. Не приймали участь Німеччина, Росія, Болгарія,Туреччина.

Велика трійка “Рада трьох”.

Президент США Вудро Вільсон.

Примєр міністр Англії Ллойд Джордж.

Примєр міністр Франції Жорж Клемансо.

Черга денна.

1. Підготовка умов мирних договорів з переможеними країнами.

2. Створення ліги націй.

3. Російське питання.

4. Колоніальне.

Версальський договір був розроблений за схемою:

Підсумки конференції.

1 Створена “Ліга націй”.

2 Створені нові держави: Польша, Чехогсловаччина, Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Сербія (схс).

3 Німеччина втратила всі колонії і бувшу владу.

4 Франція поверула Ельзас і Лотарінгію і приєднала Саарський бассейн.

5 Розпалась Австро-Угорська імперія та Російська, Німецька, Османська.

6 Туреччина одержала незалежність.

Зміни у світі після Першої світової війни:

Утвердження панівного становища Антанти і СЩА.

Світ розколовся на дві системи (капіталізм та соціалізм).

Поширився комуністичний режим.

Принцип “відкритих моорей” не був реалізован.

Нестабільність “Версальського договору” привела до суперечок.

Українське питання на паризькій конференції.

Причини через які Антанта не прийняла українську делегації

В роки української революції Антанта була ворогом України.

Сильною була пропольська позиція

Білет № 10

1.Створення Ліги Націй та її діяльність у міжвоєнний період.

Питання про створення Ліги Націй активно оговорювалась на Парижській мирній конференціі (1919). Тоді ж і був розроблений її Устав. Днем народження Ліги Націй вважається 10 січня 1920 ( вступ в силу Версальського договору ). Її перше засідання пройшло в Парижі.

Цілі створення Ліги Націй :

• Содействіє розвику співробітництва усіх народів світу;

• Гаранти мира і безпеки;

• Відмова від ведення війнияк засоба розв’язання конфліктів, введення санкцій проти стран-агресорів.

Ліги Націй мала три головних органи : Ассамблея, Рада, Секретаріат.

Ассамблея була виші органом Ліги Націй. Кожна країна в ній мала один голос. Асамблея збиралась один раз на рік в Женеві.

Рада працювала в перевах між засіданнями Ассамблеі. В її склад входили 5 постійних членів-країні 4 непостійних ( згодом їх кількімть возросла до 9 ). На Раді роздивлялися питання, які торкалися свіу та планети. В разі загрози віни Рада повинна була висупати як посередник і в випадку необхіносі рекомендувати застосування військовихзаходів з цілью розгрома агресора.

Секретаріат займався підготовкою документів і звітів для засідання Асамблеі і Ради.

Спочатку статут Ліги Націй підписали 44 країни, в першу чергу країни-переможниці. США не війшла в склад Ліги Націй, оскільки не ратифікуавли Версальський мирний договір. До 1934 вне Ліги Націй залишилась СРСР.

На практиці Ліга Націй підтриала Версальсько-Вашингтонську систему мирних договорів і, як наслідок, сталазброєю ведачих держав Заходу. В першу чергу це виразилось в фактичному переросподілі колоній між країнами-переможницями. Було введена так звана мандатна система. Країнами-переможниці одержали мандати на управління територіями які раніше складали володіння колоніальних держав, які програли в Першій світовій війні. Ліга Націй затвирдила три категоріі мандатів :

Перша категорія – територіі які в майбатньома повинні були отримати незалежність;

Друга категорія – право територіі на самоуправління визначала держава, яка отримала на неї мандат;

Третя категорія – колоніі, які ставали володіннями держав володарками мандатів.

Діяльність Ліга Націй в політичній області була невдалою. Ліга Націй виявилася безсильною завадити захвату Японією Манжурії в 1931. Італією Ефіопії в 1935, Німеччиною Австрії в 1938, Німеччиною Чехословачини 1939. Ліга Націй займала антирадянську позицію після початку радянсько-фінської війни 1939 і виключила СРСР зі свого складу. Цей крок також не зміцнював її позиціі як організаціі призваної розвивати співробітництво між народами і гарантувати їх мир і безпеку. Нарешті Ліга Націй побічно підтримувала політику “умиротворення” агресора і не завадила нападу Німеччини на Польщу в 1939, що стало початком Другої світової війни. Перед облеччям агресивних дій Німеччини та її союзників в 30-ті Ліга Націй проявила пасивність і бездіяльність.

Позитивними сторонами діяльності Ліги Націй були спроби налагодити міжнародне співробітництво в сочіально-економічній сфері : в області охорони здоров’я, протидія поширенню наркоиків; міжнародного робітничого законодавства; вирішення проблем біженців. Лігою Націй обговорювалися питання надання промилово розвиненим державам нових технологій розвиваючимся державам; торкалися проблеми матері і дитини, інтелектуального співробітництва держав.

Висновок : Ліга Націй стала першою міжнародною організацією яка була призвана формувати на нових умовах міжнародний правовий простір в міжвоєнний період. Головна причина провала діяльності Ліги Націй в області збереження миру – небажання головуючих в ній держав рахуватися з взятими на себе зобов’язаннями. Ліга Націй не досягла проголошених її засновниками цілей, оказалась не ефективною в політичній сфері, але добилась деяких позитивних результаів в соціально-економічних областях.

2. Японське “Економічне диво”. Японія й сьгодення.

Курс на еребудову головних галузей промисловості, використання найсучаснішої техніки, модернізація виробництва.

• Розвиток чорної металургіі і електрометалургіі на основі нововведень;

• Автомобільна промисловість;

• Електронна промисловість;

Головне : праця 120 млн. японців.

Експорт в Японіі в США :

• 40% автомобілів;

• 16% чорних металів;

• 30% радіоприймачів.

Імпорт з США :

• 86% металобрухту;

• 42% бавовни;

• 59% пшениці.

Приріст японського виробництва 4.1%.

Сьогодні Японія – багата та процвітаюча держава. Центр сучасної науки і передових технологій. Японія також дотимується курсу “Японський дух, японська якісь, євпропейські знання”.

В 90-х в Японіі валовий національний продукт зростав, однак падав валовий внутрішній продукт. Це привело до определьонного економічного спаду в державі. Зросла вартість товарів і робочої сили. Фірми відмовляються від “довічного найму” робітників. Однак Японія і на початку 21ст. зберегла світове лідерство в експорті капіталів, промисловому експорті, в виробництві автомобілей, кольорових телевізорів, відеомагнітофонів, аудіомагнітофонів. Держава приймає активну участь в економічному і політичному житті країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Висновок : аналізуючи японське “економічне диво” можназробити висновок, що з будь якої еономічної кризи можливий вихід і він пов’язаний з цілеспрямованою діяльністю держави в тісному зв’язку з народом.

Білет № 11

1. Радянсько-німецький пакт про ненапад від 23 серпня 1939 та таємний додатковий протокол до нього.Види угод на подальший розвиток подій у світі.

В 30 р.р. пролітика “умиротворення” агресора, яку проводили Франція і Великобританія, не сприяла створенню антифашистської коаліції; підписати в1939 р. англо-франко-радянський оборонний союз не вдалось. В цих умовах керівництво СРСР пішло на зближення з Німеччиною. Німеччина в цей час розширяла свій вплив на Сході (захоплення Чехословакії і окупація Закарпатської України). СРСР постав перед вибором : або укласти договір з фашистською Німеччиною, або залишитись в цілковитій дипломатичній ізоляції. І.Сталін обрав перше. В своїх виступах він дав зрозуміти , що конфліктів між СРСР та Німеччиною не існує.

В Берліні було підписана радянсько-німецька кредитна угода. А 23 серпня 1939 р. в Москві була підписана угода між міністром іноземних справ Німеччини Ріббентропом і народним комісаром Молотовим (радянсько-німецький пакт про ненапад, або пакт Молотова-Ріббентропа). Суть договору :

1. угода між державами укладалась на 10 років;

2. сторони зобов`язувалися утримуватися від насильства один проти одного;

3. у випадку нападу на одну із сторін друга сторона зобов`язувалась не підтримувати державу,яка напала;

4. проведення консультацій по питаннях,які відображають загальні інтереси;

5. сторони зобов`язались не вступати в союзи, які направлені проти однієї з сторін;

6. вирішення суперечок між державами повинно було здійснюватись мирним шляхом.

Теперішній договір мав доповнення. Це був секретний протокол, який розділяв сфери впливу в Європі між Німеччиною та СРСР. Він зберігся у вигляді копій і був опублікований в СРСР в 1989 р. після закінчення роботи під головуванням О.Яковлева. оригінали не збереглися ни в німецьких, ни в радянських архівах. Суть таємного протокола :

1. за Німеччиною визнавалась сфера впливу в Польщі і Литві;

2. СРСР розповсюджувало сфою сферу впливу на Західну Україну, Бесарабію, Фінляндію, Естонію, Латвію;

3. Долю Польщі вирішували СРСР та Німеччина ( закінчує своє існування );

4. По лініі рік Навер-Вісла-Сян утворився негласний радянсько-німецький кордон.

Пакт Молотова-Ріббентропа надав помітний вплив на подальший розвиток подій у світі.

1. Бало призупинене просування Німеччини на схід.

2. СРСР отримав можливість укріпити оборону країни.

3. Відбувся розкол в країнах фашистського блока ( Японія відмовилась від агресій у відносинах СРСР ).

4. СРСР проемонстрував західним країнам самостійність свого зовнішньополітичного курсу.

5. СРСР розширив територіі до кордонів 1913 і став вважатись країною-агресором. Початок світової війни ув неменучим.

Для України наслідки цього пакта були двоякими :

1. Західноукраїнські землі об’єдналися з Радянською Україною;

2. 17 вересня 1939 Червона Армія виступила Західну Україну;

3. відбувся підьйом національної самосвідомості мешканців Західної України;

4. в 1940 в склад Радянської України була включена Північна Буковина;

5. була ліквідована стара сестема управління; на нових територіях проводлась колективізація, індустріалізація, націоналізація і культурні перетворення.

Висновок : підписання радянсько-німецького пакта про ненапад не змоголо застерігти початка сітової війни. Європа знову опинилась розділеною на сфери впливу могутніх країн.

2. Діяльність М.Тетчер, Тетчеризм: його суть і наслідки.

Народилася в 1925 в місті Грантем в Північній Англіі в сім’ї бокалійника. Саме батько привчив Маргарет приділяти велику увагу політиці. Сім’я Маргарет була прихильна до Торі – консерватори .

1959 – обрана у парламент Англіі.

З 1975 лідер Торі.

1979 – прим’єр міністр.

1979 – лейборисська партія на чолі з Вільсоном відстоювала програму “Побудова держави добробуту для всіх”, а програма Торі лідером якої була Тетчер називалась “Правильний підхід”.

Тетчеризм

Нова політика британських консерваторів в області економіки і соціальної сфери :

Внутрішня політика :

1. стимулювання вільного підприємництва;

2. скасування пільг, що надавались державним підприємствам;

3. денаціоналізація;

4. зниження податків на високі прибутки;

5. зменшення витрат на соціальну сферу;

6. монетаризм – держава значно посилила контроль за масою грошей, що знаходилася в обігу;

7. безпосередньо не втручалась у збут та виробнцтво товарів.

Зовнішня політика :

1. конфлікт в Ольстері ( територія північної Ірландіі ) між ірландськими католиками і англійськими протистантами. Англійський уряд ввів війська в Ольстер.

2. Війна Англіі з Аргентиною за Фолклендскі острови;

3. Активна участь Англіі у НАТО.

При Тетчер знизився рівень добробуту населення ( 9 млн. англійців потрапили у категорію бідних, податки зросли у 22 рази ).

У 1990 Тетчер пішла у відставку.

Білет № 12

1. Розвиток літератури і мистецтва у міжвоєнний період.

20-ті роки ознаменувалися новим явищем у літературі – творчістю письменників “втраченого покоління” – Хемінгуея, Олдінгтона, Ремарка.

Герої їхніх романів – сильні молоді люди, які багато пережили і розчарувалися. Нерідко такі люди не мгли знайти для себе застосування в навколишньому світі. Для визначення такого роду героїв і виник термін “втрачене покоління”. Ним почали позначати напрямок у літературі 20ст., який відобразив протест проти нелюдської бойні Першої світової.

Антивоєнна тиматика, протест проти насильства і поневолення людей, стали одним із визначних напрямків у формуванні літератури “простору” 20-30-ті роки. Однак вони не вичерпували всього обсягу творчих пошуків літератури Західної Європи міжвоєнного періоду.

У нових творах відображалися сучасні, найбільш хвилюючі питання життя. Різко змінилися засоби вираження : письменики виступали в ролі “першовідкривачів” нових можливостей мови літератури, котрі прийнято називати авангардними.

Особливе місце в понорамі літератури посіла російська література. Надзвичайний розквіт російської літератури на початку століття, що ввійшов в історію як “срібне століття” російської культури, був пов’язаний насамперед з ворчістю Ахатової, Цвєтаєвої, Волошина, Єсеніна.

У країнах з тоталітарним ежимом література використовувалась для формування необхідної владі суспільної свідомості і контролю над нею. Вона перетворилася на інструмент пропаганди і засобів впливу на особливість.

У західних демократичних країнах писменники малибільший простір для дій. Література на Заході бала в значній мірі комерцілізована.

Особливою популярністю тут коритувалася пригодницька література, фантастика, психологічні романи, демократичного жанру.

У політичному відношенні та ідеологічної орієнтації література Заходу була досить різноманітна і, як правило, відображала реалії життя. Письменники західних країн у своїй більшості вороже ставилися до фашизму, до будь-яких проявів насильства і спроб обмеження демократії. Творчість письменників, що обслуговували інтереси тоталітарних режимів, вони не сприймали.

Мистецтво.

В розвитку мистецтва можна виділити два важливих періода :

• 20-ті роки – розвиток мистецтва багато в чому визначався трагічними подіями світової війни і її наслідками ;

• 30 – ті роки – світова економічна криза, наступ фашизму, затвердження тоталітарних режимів в окремих країнах, наближення нової світової війни не могли трагічно не позначитися на долі і творчості літераторів і художників.

Найважливіші тенденції розвитку мистецтва :

• ідеологізація і політизованість

• зростання писемізму і розчарованності

• множинність художніх напрямів і авторських стилів

• зміна художньої географії світу.

• Регіональні художні школи

• Реалізм

• Символізм

• Кубізм

• Абстракціонізм

• Фовізм

• Експресіонізм

• Конструктивізм

• Сорреалізм.

2. План Маршала, його роль у відбудові повоєнної Європи.

Після Другої світової війни економіка європейських ержав була зруйнована. Однією з основних проблем повоєнної Європи бала відбудова економіки і підвищення життєвого рівня населення. 5 червня 1947 США запропонували державам Європи допомогу кредитами, доставкою товарів. Про це оголосив держсекретар Джордж Маршалл, тому заходи стали називати “План Маршалла”. Цілі “Плана Маршалла” : укріплення демократіі в європейських державах, надання їм атріальної та фінансової допомоги, відбудова економіки Європи, позбавлення економіки США від зайвого капіталу.

США надала європейським державам допомогу в розмірі 17 млрд.$. Держави, які потребували допомоги повинні були надати дані про положення в економіці, втратах у війні, стан валютних резервів; вивести представників комуністичних партій з влади і відмовитись від націоналізаціі промисловості; заохочувати підприємництво та ознаьомити США з планами використання допомоги.

В липні-вересні 1947 в Парижі проходила конференція, за підсумками якої 16 держав підписали протокол про згоду прийняти американську допомогу. Але СРСР і країни Східної Європи відмовились від участі в “Плані Маршалла”, розцінивши його як спробу американського імпереалізму встановити свій дмктат на контененті. Тільки Чехословаччина виявила бажання одержати допомогу США, але потім під натиском СРСР відмовилась.

Результати “Плана Маршалла” :

Швидка відбудова економіки, стабілізація внатрішньої політики європейських держав, прагнення до співробітництва, відмова СРСР і держав з комуністичним режимом від допомоги призвело до розпаду Європи.

Висновок : “План Маршалла” зіграв важливу роль в відбудові післявоєнної Європи, усунув небезпеку соціальних потрясинь, але запобіг розпаду світу на два військово-політичних табори на чолі СРСР і США.

Білет № 13

1. Встановлення фашиської дектатури в Італії Б. Муссоліні.

Причини

Гнів і відчай народу після 1 світової війни.

Соціальна опора фазму

Фронтовики, селяни, частина інтелегенціі.

Перші фашистські організаціі виникли в 1919. Франко-де-комбатіменто ( з’єднання військових ).

Фашисти були підтримані великими капіталістами.

Фашисти пообіцяли провести аграрну реформу.

24 жовтня 1922 у Неаполі розпочався фашистський з’їзд. Муссоліні вимагав 5 мінестерських портфелів і комісаріат авіаціі.

Рішення з’їзду

Військове захоплення влади.

27 жовтня 1922 наступ на Рим.

Король Віктор Емануіл III назначив Муссоліні прем’єрміністром, так італійські фашисти прийшли до влади.

За професією вчитель, кар’єру розпочав редактором соціалістичної газети “Аванті”. 1914 був виключений з партіі за те, що агітував вступити Італію в Антанту. “Або нам дадуть владу, або я її візьму сам”. Після приходу до влади Муссоліні скасував всі демократичні свободи і встановив фашистську дектатуру.

Висновок : фашистський режим в Італіі ліквідував демократичні порядки, права і свободи громодян, ввів диктатуру однієї партіі, яка встановила контроль за всіма сферами соціально економічної, суспільно-політичного життя держави. Італія готувалась до нової світової війни за перерозподіл сфер впливу.

2. Створення держави Ізраіль. Виникнення палестинської проблеми.

Землі Палестини називали “райським садом”, до нашої ери тут проживали плепена Кононеї та Філестемляни ( з древньоєврейської пелештим ). 4 тис. років тому Євреї ( заречні люди ) прийшли на територію Палестини ( прийшли з р. Єфрат ). В 11ст. до нашої ери було засноване Ізраільськи царство.

В 7 ст. до нашої ери Ізраіль був захонлений Асірією.

В 2 ст. нашої ери євраїв римські імператори розселили по всій території землі.

У 1947 насесіі ООН було вирішено створити на територіі Палестини дві держави : єврейську та арабську. Але араби виступили проти – так виникла “близькосхідна проблема”.

14 травня 1948 – проголошення деклараціі незалежності і утворення нової держави Ізраіль.

Араби вирішив створити організацію і виступили проти Ізраіля. Країни : Єгипет, Судан, Сірія, Ліван, Іран, Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Туреччина створили Лігу Арабских Держав (АЛД).

Перша арабо-ізраільська війна закінчилась перемир’ям у 1949.

Друга арабо-ізраільська війна 1956 – Єгипет оголосив про націоналізацію Суецького каналу, Англія, Франція, Ізраіль на це застосували зброю. Втрутилась ООН.

7 березня 1957 Ізраіль вивів свої війська з Єгипту.

Результати воєн 60-70

1. Ембарго на продаж нафти викликало світову енергетичну кризу.

2. Поразка арабів привеладо зміни зовнішньополітичних курсів. Арабські держави почали співпрацювати з США, а відвернулися від СРСР.

3. Виснаження арабсьаих країн і Ізраілю.

4. У 1978 араби і євреї сіли за стіл переговорів.

В березні 1979 прем’єміністр Ізраілю Бегін підписав договір про мир.

Проблема до цього часу не врегульована.

Висновок : вирішення палестинської проблеми є складним міжнародним питанням. Можливо, відиова від національних амбіцій може допомогти вирішити цю проблему.

Білет № 14

1. Громодянська війна в Росіі : причини, періодизація, наслідки.

Причини

1. Розкол суспільства на прибічників та супротивників більшовицької влади.

2. Нездатність суспільства вирішити парламентським методом питання про владу та державний устрій.

3. Готовність більшовиків, які прийшли до влади, боротися за неї зі зброєю у руках відкидаючи парламентаризм.

4. Складність та суперечливість національного питання, що виникло у зв’язку з утворенням на території колишньої Російської імперії нових держав, які захищали свій суверинітет силою зброї.

5. Втручання у внутрішні справи Росії, збройна інтервенція Англії, Франції, США, Німеччини, Туреччини.

Періодизація

1. Літо 1918 – жовтень 1918 початок громадянської війни. Розгортання військової інтервенції Антанти.

2. Листопад 1918 – квітень 1919 : посилення інтервенції Антанти.

3. До кінця 1919 : вирішальний перелом над силами внутрішніх супротивників радянської влади та іноземних інтервентів.

4. 1920 – радянсько – польська війна і розгром Врангеля.

5. 1921- 1922 – закінчення війни, встановлення радянської влади.

Підсумки

1. Встановлена радянська влада.

2. Створені умови для воєнно-політичного союзу.

3. Завершився процес однопартійної системи.

4. Інтервенти вигнані.

5. Загинули міліони людей.

6. Величезної шкоди зазнало с\г, промисловість і культура.

2. Обєднання Німеччини. Німеччина сьогодні.

Після закінчення 2 світової війни Німеччина була поділена на чотири зони окупації : СРСР, США, Англії і Франції. В умовах початку конфронтації між колишніми союзниками зростала різниця між радянською зоною і трьома іншими. В зоні СРСР почала проводитись націоналізація промисловості, аграрна реформа, створювалисьпідприємства. В західних зонах йшло відновлення економіки й формування сучасних ринкових структур. Об’єднання, до якого на словах прагнули і СРСР, і союзники, було неможливим. Начавшаяся “холодна війна” призвела до створення двох Німецьких країн - ФРН і НДР ( 1949 ).

Перехід від конфронтації до співробітництва сходу і заходу, революція в західній Європі створила передумови для об’єднання Німеччини. В листопаді 1989 був відкритий кордон між ФРН і НДР, а Берлінська стіна зруйнована.

Остаточне вирішення питання про об’єднання Німеччини вимагало міжнародного урегулювання. Ця проблема стала предметом проходівших в 1990 переговорів за формулою “2+4” (НДР і ФРН+ країни-переможниці).

Після виборів в 1990 році в Народну палату НДР новий уряд який очолив Лотар Мазьєр, підтримав об’єднання двох країн на основі ст.23 Конституції ФРН, що означало ліквідацію державного устрою НДР й розповсюдження на її територію законів Західноі Німеччини. В результаті підписання Договору Німеччина стала єдиною країною. Федеральним канцлером став Гельмут Коль.

При цьому об’єднана Німеччина зіштовхнулася з багатьма проблемами. Необхідно було ліквідувати нерівномірність розвитку західноі і східної частин країни, так як розвиток НДР був значно нижче. Об’єднання політичних і економічних систем проводилось без стратигічного планування. Економічні зміни в Східній Німеччині призвело до глибокого падіння промисловості, безробіття (десь 30 %). Приватизація східнонімецьких підприємств не дала реального економічного ефекту. Все це змусило уряд ФРН зберегти на довгий час дію програм по модернізації східних земель й підвищити податки, для покриття високих витрат.

Існують і проблеми психологічного плану. 10-ліття життя при різних суспільних системах, активна діяльність офіційної пропаганди тих років, створивший із сусідньої країни образ ворога, різні системи життєвих цінностей, - все це помітно заважало процесу об’єднання Німецьких націй. Із колишніх елітарних груп населення НДР (військових, спортсменів, вчителів) лише одиниці зберегли пристойну роботу. І навпаки – майже вся нова адміністративна й ділова еліта східних земель була складена з колишніх територій ФРН.

Об’єднання Німеччини значно укріпило положення країни на міжнародній арені. Беручи участь в об’єднанні Європи, Німеччина прагне грати ведучу роль, зіштовхуючись з аналогічним прагненням Франції і Англії. В тойже час ФРН проявляє всебільшу активність на сзході Європи і стає бажаним стратегічним партнером для Угорщини, Чехії, Польщі, країн Балтії.

Українско-німецькі відносини почалися з визнання Німеччиною незалежності України і встановлення дипломатичних відносин. Були заключені 2-х сторонні договори. В липні 1995 відбувся візит Президента України Кучми в ФРН, а в вересні 1996 канцлер ФРН Коль відвідав Україну. Візити сприяли укріпленню співробітництва між країнами. ФРН бере участь в проекті ліквідації наслідків на ЧАЕС, сплачує компенсації українцям, котрі в роки війни опинилися в полоні чи були відігнані на примусові роботи в Німеччину.

Теперішній канцлер Німеччини Герхард Шрьодер також зацікавлений в розвитку відносин з Україною. Про це свідчать обмін візитами глав держав.

Висновок : Об’єднання Німеччини зробило її одним із лідерів світової спільноти.

Білет № 15

1. Мюнхенська угода і загарбання Чехословаччини.

Головною задачею нацистського режиму в Німеччині, встановленого в1933 р , був перегляд Версальського мирного договору (по якому Німеччина втрачала свої колонії , на країну були накладені великі суми репарацій), відміна всіх військових обмежень. В Німеччині і за кордоном була почата пропагандистська компанія про відновлення “про відновлення справедливості”. Для Німеччини це означало відновлення військового потенціалу. Деякі західні країни співчували Німеччині, вважаючи її оплотом боротьби з комунізмом.

До 1936 р. Німеччина в односторонньому порядку передивилася ряд воєнних статей Версальського договору. Західні країни формально виразили протести.

В березні 1938 р. німецькі війська ввійшли в Австрію. Відбувся аншлюз (прєднання) Австрії до Німеччини, хоча подібне заборонялось всіма міжнародними угодами . Західні країни не засуджували цей акт.

Приєднання Австрії було початком гітлеровської політики об`єднання територій, населенних етнічними німцями, з Німеччини. Наступним об`єктом агресії стала Чехословаччина. Німеччина вимагала передати їй Судецьку область, де більшість населення складали етнічні німці. Гітлер погрожував війною Європі, якщо його вимоги про передачу не будуть виконані. Він обіцяв, що Судецька область – це остання територіальна вимога Німеччини перед Європою. Європейські лідери вирішили проводити політику “умиротворення” агресора: згодилися з вимогами Німеччини, що б,як вони вважали, попередити війну в Європі, захистити свою національну безпеку.

29 – 30 вересня 1938 р. в Мюнхені голови урядів Англії (Чемберлен), Франції (Даладьє), Німеччини (Гітлер), Італії (Муссоліні) підписали угоду про розподіл Чехословаччини. Представників Чехословаччини там не було. Суть договору зводилась до слідуючого :

Судецька область Чехословаччини до 10 жовтня 1938 р. має бути передана Німеччині (з всіма спорудами,фабриками і заводами) ; задовольнились територіальні претензії Угорщини і Польщі до Чехословаччини; гарантувались нові кордони Чехословаччини.

І хоча Чемберлен по приїзду в Лондон стверджував, що “приніс мир нашому часу”, вже в березні 1939 Німеччина загарбала решту території Чехословаччини.

Висновок : Мюнхенська змова стала синонімом зради. Будучи підсумком безпринципних уступок зі сторони Англії і Франції, він сприяв розвитку Другої світової війни.

2. Загальні тенденції в розвитку світової культури в другій половині 20століття.

1. Культура залежала від процесу індустріалізації. Вона стала галуззю великосерійного виробництва і базувалася на промислових технологіях : “індустрія знань”, “ індустрія кіно”, “індустрія розваг”.

2. Культура стала масовою. Масове мистецтво звернене більше до емоцій, ніж до інтелекту, але в цей час людям культура дає уяву про необхідний образ життя.

3. Урбанізація (міський) – орієнтація на міського жителя.

4. Інформатизація культури – придання духовному виробництву всебільше інформативного характеру.

5. Технізація культури – залежність її від характеру технічних видів передачі інформації.

6. Космізація культури – людина повинна навчитися с повагою відноситися до сусідів по космосу – вода, повітря, земля, тварина.

Білет № 16

1. Прийняття та наслідки реалізації планів Дауеса та Юнга для Німеччини.

До 1923 із-за несплати Німеччиною державам переможницям репарацій між країнами загострюються протиріччя. Німеччина не могла платити встановлені їй великі репарації. Цим скористались Франція і Бельгія, окупував Рурський басейн й Рейнську область. В Рурі була сконцентрована тяжка промисловість; і окупація загострила економічну ситуацію в Німеччині. Зупинились підприємства, зросло безробіття і інфляція, зменшилась заробітня плата. Окупаційні франко-бельгійські уряди вводили репресії: стягували штрафи, вдалися до арештів і навіть до смертних вироків. Відповідь тутешнє населення Рурського басейну почало пасивний опір: страйки, саботаж заходів окупаційної влади. Канцлер Німеччини Штреземан зміг впевнити народ припинити пасивний опір.

США і Англія не підтримували Францію в цьому конфлікті, побоювались посилення її в Європі. Тому Франція і Бельгія вимушені були вивести свої війська. Було вирішено передивитися питання про сумму репараційних платежів для Німеччини. В 1924 в Лондоні почала роботу конференція, присвячена питанню виплати репарацій. Конференція схвалила доповідь експертної комісії, відомої як план Дауеса (керівник комісії, банкір, пізніше – віце-президент США).

Суть плана Дауерса:

1. Франція евакуює свої війська з Рурсьої області.

2. Щорічно репарації для Німеччини встановлювались в суммі 1-1,75млрд. на рік (на 4 роки), в останні роки 2,5млрд марок.

3. Загална сума репарацій не встановлювалась.

4. Для збереження гарантій залізничні дороги й Державний банк Німеччини повинен був контролюватися державами переможницями.

Німеччина отримала кредит 200млн. марок для гарантій репараційних виплат.

План Дауерса повинен був оживити економіку Німеччини завдяки іноземним інвестиціям. Разом з тим зростала заборгованість німецької економіки.

Англія, Франція, США, пропонуючи план Дауерса, розраховували, що Німеччина почне осваювати ринок країн Східної Європи, СРСР. Таким чином, вони позбавились від Німеччини – конкурента в Європі.

Другим репараційним планом для Німеччини був план Юнга, прийнятий експерементальною комісією, створеною Лігою Націй, в 1929. В цьому ж році план Юнга утвердила міжнародна конференція в Гаазі. Суть плана Юнга:

1. Розмір репараційних платежів зменшився до 2млн. марок щорічно; виплати повинні були проводитися 37 років.

2. Ліквідація всіх форм контроля за економікою Німеччини.

3. Створення Банка міжнародних розрахунків для отримання і розподілу репарацій. Банк повинен був фінансувати розвиток важкої воєнної промисловості в Німеччині. Завдяки діяльності Банка позиції США в Європі укріпились.

Висновок: план Юнга та плана Дауерса сприяв посиленню позицій США в Європі. В той же час була створена база для розповсюдження реваншиських ідей в Німеччині, укріплення крупного Німецького капітала, котрий згодом привів до влади Гітлера.

2. Оздоровлення міжнародних відносин на рубежі 80-90-х років. Закінчення “холодної війни”.

Реформаторська діяльність Горбачова привела до змін зовнішньої політики СРСР.

1. Ціла низка міжнародних договорів про скорочення зброї.

2. До 15 лютого 1989 виведені радянські війська з Афганістану.

3. СРСР припинив допомогу (зброя) соціалістичним державам (Ангола, Нікарагуа, Мозамбік).

4. СРСР дозволив об’єднання Німеччини.

5. Припинили діяльність Рада економічної взаємодопомоги і ОВД у 1990.

6. До 1991 виведені радянські війська з країн Європи.

7. США виграли “холодну війну” і тепер не стало соціалістичного і капіталістичного таборів.

Головні договори

1. Грудень 1987 – у Вашингтоні договір про знищення ракет середньої і малої дальності.

2. Липень 1991 – договір про скорочення на 1/3 стратегічних наступальних озброєнь.

3. 19 січня 1989 – міністри 33 європейських держав + США і Канада підписали договір безпеки і співробітництва у Європі.

4. 7 лютого 1992 в Нідерландах – договір про ЄС.

Революції кінця 80 початку 90-х у Європі привели до знищення світової системи соціалізму. Світ став сдемократичним. “Холодна війна” закінчилась. Розпад СРСР у 1991 дав змогу США об’явити про свою перемогу у “холодній війні”.

Білет № 17

1. Відновлення державної незалежності Польщі. Ю.Пілсудський.

Листопад 1917 у Парижі створений еміграційний уряд Польщі під назвою Польський національний комітет.

Листопад 1918 – маніфест польському уряду від демократичних сил Західної Європи, який проголошував Польщу парламентською державою разом з Литвою і Правобережною Україною.

Проблеми вирішені Ю.Пілсудським

1. Східна Галичина. Виникла в протистоянні між ЗУНР і польським урядом. В липні 1919 армія Галлера перемогла армію ЗУНР.

2. Кордони. На Празькій мирній конференції польська делегація вимагала повернути Польщі кордони 1772. Але східний кордон Польщі залишили відкритим. “Лінія Керзона” – проходила по річкам Вісла, Сян, Нарев.

3. Більшовики. Ю.Пілсудський підписав договір з Директорією. 7 грудня 1920 поляки захопили Київ. Червень 1920 червона армія відкинула поляків на Правобережну Україну. Серпень 1920 поляки разом з військами Антанти зупинили Червону армію. 18 березня 1921 Ризький мирний договір. Польша визнала УРСР, а Східна Галичина стала автономною областю Польщі.

Режим “санациі” (оздоровлення економіки)

1921 Польський сейм прийняв конституцію. Проти демократичного уряду була створена опозиція. На чолі опозиції став президент Войцеховський. У 1924 криза в Плоьщі. Пілсудський переміг на виборах і став президентом і оголосив в країні “санацию” – повна стабілізація економіки та політичного життя.

1. Монополія польського вугля.

2. Збільшення іноземного капіталу.

3. Заохочення владою монополізації в країні.

4. Модернізація виробництва.

Але “санация” не зупинила економічної кризи. Вона почалася з с/г.

В жовтні 1935 помер Пілсудський. В Польщі був створений народний фрон, який зупинив фашизм

Висновок: завдяки падінню імперії Польща стала незалежною. Пройшла шлях “санациі” та економічної кризи, але політичні прорахунки привели до 4 поділу Польщі (1939)

2. Ялтинська та Потсдамська конференції. Підсумки війни в Європі.

На передодні остаточного розгрому фашистської Німеччини в Ялті зустрілись голова Раднаркому СРСР Сталін, президент США Рузвельт, прем’ер-міністр Англії Черчель. На Кримській конференції, яка тривала з 4 по 11 лютого 1945, були прийняті слідуючі положення:

1. Був затверджений документ “про зони окупації Німеччини і про управління Великим Берліном”. Для знищення фашизму і створення демократичної Німеччини передбачалося окупувати державу і розділити її на окупаційні зони.

2. Німеччина повиннв була відшкодувати нанесений збиток.

3. СРСР підтверджував готовність допомогти союзникам в розгромі Японії. За це СРСР повинні були бути повернені частина Сахаліну, Курильські острови; Монголія повинна залишитися незалежною.

4. Була досягнена домовленість про східний кордон Польщі, але її західні кордони і уряд не були визначені.

5. Югославії рекомендовано створити об’єднаний уряд, який складався з діячів Опору і емігрантів.

6. Вирішено було створити ООН.

Кримська конференція, не дивлячись на розбіжності, продемонструвала консолідацію країн – учасниць антигітлеровської коаліції.

Після розгрому Німеччини, з 17 липня по 22 серпня 1945 пройшла Потсдамська конференція. В її роботі прийняли участь Сталін, Трумен, Черчель, якого на протязі роботи конференції замінив лідер лейбористів Клемент Еттлі.

Рішення Потсдамської конференції:

1. Роззброення Німеччини, викоренення фашизму, перебудова держави на демократичних приципах.

2. Відшкодування збитків шляхом виплати репарацій потерпілим країнам.

3. Створення Міжнародного трибуналу для публічного суду над військовими злочинцями.

4. Встановлення західного кордону Польщі по Одеру і Нейсу.

5. Підтвердження СРСР своїх обіцянок вступити у війну з Японією.

Висновок: Ялтинська і Потсдамська конференції мали важливе значення для формування антигітлерівської коаліції на протязі 2-ї Світової війни і встановленні післявоєнної системи міжнародних відносин. На відміну від Ялтинської, на Потсдамській конференції проявився відхід учасників коаліції від співробітництва, багато питань викликали гострі суперечності. Фактично на Потсдамській конференції було покладено початок розподілу Європи на сфери впливу, що свідчило про початок “холодної війни”.

Білет № 18

1. Лютнева революція 1917 у Росії : причини та початок.

Війна загострила тяжке становище народу. Паливний, транспортний, продовольчий кризи, ріст цін і безробіття сприяли масовим страйкам робітників і селянських виступів. В армії почалося масове дезертирство.

Основні причини Лютневої революції:

1) нерозв'язаність аграрного питання, убогість і малоземелля селян;

2) відсутність справедливого робытничого законодавства;

3) політика русифікації, що її проводив царський уряд, породжувала в національних меншостях прагнення до незалежності;

4) криза самодержавства;

5) утома народу від війни;

6) різке зубожіння народу внаслідок економічної розрухи, викликаною Першою світовою війною.

Революція почалася 23 лютого 1917 р. Відбулися відкриті зіткнення петроградських робітників і поліції, спровоковані недостачею продовольства. Незабаром, страйк охопив весь Петроград.

25 лютого страйк став загальним. Економічні гасла змінювалися політичними: «Геть царат!», «Геть війну!».

Підсилився вплив лівих партій, налагодилася взаємодія есерів, меншовиків, анархістів, трудовиків. Для наведення порядку уряд використовував військові частини і жандармерію. Відбулися перші криваві зіткнення.

26 лютого почалося збройне повстання, був захоплений арсенал.

27 лютого солдати перейшли на сторону повсталих, що поклало початок збройному союзу робітників і солдатів. Царські міністри були заарештовані і посаджені в Петропавлівську фортецю. У ході революції була створена виборна Петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів, у якій переважали есери і меншовики. Раду очолили меншовики. Н. Чхеідзе, М. Скобелєв, трудовик А. Керенський. Рада призвала населення створювати місцеві комітети. Одночасно був утворений Тимчасовий комітет членів Державної думи на чолі з Михайлом Родзянко, що взяв на себе всю повноту влади в країні. Виконком Петроградської ради і Тимчасовий комітет Держдуми договорились про створення Тимчасового уряду, що очолив князь Георгій Львов (в уряд входили кадети, октябристи, ряд буржуазних політиків) і який повинен був діяти до скликання Всеросійських Установчих зборів. Була опублікована програма дій Тимчасового уряду: проголошувалися демократичні волі, підготовка виборів в Установчі збори, вибори в органи самоврядування, рівність мов і національних культур, амністія по політичних і релігійних справах.

Ключовою подією Лютневої революції стало зречення Миколи II від престолу (2 березня 1917р.).

Самодержавно-монархічний лад у Росії впав. Росія стала самою вільною із усіх воюючих держав.

2 березня революція перемогла в Москві.

Народні маси з наснагою сприйняли Лютневу революцію. По країні проходили мітинги, газети були повні повідомлень про події, що відбуваються, з'явилися нові політичні партії й угрупування.

Тимчасовий уряд оголосив про ведення війни «до переможного кінця», що забезпечило йому підтримку і визнання з боку США, Великобританії, Франції.

Однак Тимчасовий уряд не мав всієї повноти влади в країні. Росія існувала в умовах двовладдя: одночасно з Тимчасовим урядом діяли Ради робочих, солдатських і селянських депутатів.

Висновок. Лютнева революція 1917 р. мала величезне історичне значення. Скинення царату перетворило Росію в одну із самих вільних і демократичних країн. Утворений Тимчасовий уряд запропонував ряд демократичних перетворень у країні. Однак курс уряду на ведення війни, «до переможного кінця» послабив його соціальну базу, тому що народ хотів миру. Особливістю Лютневої революції стало двовладдя: паралельно існували дві структури влади — Тимчасовий уряд і Ради.

2. Інтеграційні процеси в сучасній Європі. Місце України в загальноєвропейському процесі

Інтеграція — це процес економічного і політичного зближення, об'єднання.

Новим важливим явищем у сучасному житті країн Західної Європи стала інтеграція. Економічні передумови інтеграції:

• прискорення науково-технічного прогресу;

• поглиблення суспільного поділу праці;

• розвиток міжнародної спеціалізації і кооперації;

• прагнення європейського капіталу до конкурентноздатної протидії економічної експансії США і Японії в Європі.

У 1951 р. Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург утворили Європейське об'єднання вугілля і стали (ЕОУС). У 1957 р. ці країни підписали Римський договір про ліквідацію митних зборів і створення єдиного ринку сільгосппродукції, капіталів і послуг. Так виникло Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), чи Загальний ринок.

У 1967 р. ЕОУС, ЄЕС і Євроатом злилися в єдину організацію — Європейський Союз (ЄС).

У 1973 р. членами ЄС стали Великобританія, Данія й Ірландія, у 1981 р. — Греція, у 1986 р. — Іспанія і Португалія, у 1995 р. — Австрія, Фінляндія, Швеція. В даний час ЄС надав Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Угорщині, Болгарії, країнам Балтії право на встановлення тісних економічних зв'язків і реалізацію гуманітарних програм. 11 грудня 1991р. підписується Маастрихтський договір про більш тісну соціально-економічну інтеграцію, перехід на єдину валюту (екю). 1 січня 1999 р. на території країн ЄС вводиться нова грошова одиниця — євро. Укладені також Шенгенська угода про безперешкодний перетин кордонів і ліквідації митниць.

У Європі відбувається військово-політична інтеграція в рамках НАТО. Наприкінці 90рр. її членами стали колишні соцкраїни: Чехія, Польща, Угорщина.

Вища законодавча влада в ЄС належить Європарламенту, виконавча — Раді Міністрів Європарламенту. Крім ЄС у Європі існує ще одна міжнародна організація — Рада Європи, створена в травні 1949 р. При цій організації, рекомендації якої носять консультативний характер, працюють Європейський Суд з прав людини, Європейський Молодіжний фонд, Інформаційний центр охорони природи й інші організації. 9 листопада 1995 р. Україна була прийнята в Раду Європи, що наполягає на ліквідації страти в Україні і більш рішучих і глибоких економічних реформах. Зараз Україна співробітничає з численними організаціями: НАТО (військове співробітництво в рамках програми «Партнерство в ім'я світу»; навчання «Щит світу—2000»; створення міжнародного центру підготовки миротворчих сил на базі Яворівского полігона); ЄС (економічному співробітництву заважає антидемпінгове розслідування у відношенні України); ПАСІ (слухання про захист свободи слова в Україні). Країна співробітничає також із країнами Європи з проблем, пов'язаними із закриттям ЧАЕС (одержання кредитів); бере участь у нарадах Організації по безпеці і співробітництву в Європі (ОБСЄ).

Висновок. Процес інтеграції в Європі сприяє зближенню країн Європейського континенту в економічній, політичній і культурній сферах. Вступ України в Раду Європи свідчить про ріст міжнародного авторитету країни, визнанні за нею права на входження в інші європейські структури, що об'єктивно створює політичну ситуацію в Європі.

Білет № 19

1. Революція у Туреччині. К. Ататюрк.

Кішаль Ататюрк створив уТуреччині національну армію. З 1923 по 1938 президент Турецької республіки. Ататюрк – батько турок .

Квітень 1920 Ататюрк оголосив султана заарештовано і сформував в країні новай парламент.

Новий уряд вирішив просити допомоги у Росії. Вагома допомога Росії почалася з березня 1921 після договору. Ататюрк пообіцяв віддати Росії Закавказзя.

Султан зі свого боку домовився з Антантою і Грецією. У вересні 1921 Антанта заключила мирний договір.

24 липня 1923 Антанта офійно визнала незалежність Туреччини.

Вдалося відмінити султанат. В країні прибічники Кемаля створили НРП (народна республіканська партія).

В 1923 партія отримала перемогу на виборах і Кемаль став президентом.

Опора Кемаля партія НРП та армія.

Після революції Туреччина стала світською європейською країною.

2. Причини та початок “холодної війни”.

«холодна війна» - це економічна, ідеологічна і політична конфронтація між Сходом (СРСР) і Заходом (США), що супроводжувалася постійною погрозою нової світової війни і гонкою озброєнь.

Причини «холодної війни»: загострення міжнародних протиріч між союзниками; боротьба двох суспільно-політичних систем (соціалістичної і капіталістичної), кожна з яких прагнула розширити свої зони впливу; претензії США і СРСР на роль світового лідера.

Точну дату початку «холодної війни» визначити досить складно. Вона стала наслідком цілого ряду подій, що різко загострила відносини між країнами. Ще на Потсдамській конференції в 1945 р. США широко використовувала «ядерну дипломатію». Монопольно володіючи ядерною зброєю, США сподівалася за допомогою погроз і шантажу зміцнити свої позиції. У 1946 р. У. Черчель у своїй промові в м. Фултоні оголосив «хрестовий похід проти комунізму». Він говорив, що комуністичний тоталітаризм замінив фашизм і готується до захоплення Заходу, про «залізну завісу», про те, що необхідно оточити СРСР ланцюгом військових баз. У 1947 р. президент США Г. Трумен виклав свою доктрину «стримування комунізму», складовою частиною якої було надання військової і фінансової допомоги країнам, що протистоять СРСР.

Політика СРСР була також досить агресивною. Після звільнення країн Східної і Центральної Європи СРСР, прагнучи створити навколо себе соціалістичний блок, поширив на ці країни свій вплив, контролюючи вибори і підтримуючи комуністів. З метою встановлення контролю над протоками Босфор і Дарданели СРСР робив сильний тиск на Туреччину; втрутився в хід громадянської війни в Греції, підтримуючи комуністичні загони.

Таким чином, підсумком Другої світової війни стала поява двох наддержав — США і СРСР, між якими з 1947 р. росте глобальне суперництво. Кожна з країн утворила свої блоки і союзи. Капіталістичні країни утворили НАТО, ЄЕС, АНЗЮС, СЕАТО. Соціалістичні країни створили СЕВ і ОВД.

«Холодну війну» можна розділити на кілька періодів.

Перший період — 1946—1953 р. Час гострого протистояння США і СРСР, підтримка визначених країн у різних міжнародних конфліктах (Корейська війна, перша арабо-ізраїльська війна, конфлікт в Індокитаї).

Другий період — 1953 —1959 р. Період потеплення міжнародної обстановки (перемир'я в Кореї, Женевське положення по Індокитаю, вивід радянсько-американських військ з Австрії, візит Н. Хрущева в США).

Третій період — 1960—1968 р. Різке загострення становища (будівництво Берлінської стіни, Карибська криза).

Четвертий період — 1969—1979 р. Розрядка міжнародної напруженості (ОСВ-1, ОСВ-2, Гельсинський процес).

П'ятий період — 1979—1985 р. Новий виток напруженості (ракетні бази в Європі, проблема Афганістану, СОІ).

Шостий період — 1955—1991 р. процес перебудови і нове політичне мислення (М.С.Горбачова, американо-радянські договори про роззброєння; розпад СРСР, заява президента США Дж. Буша про перемогу США в «холодній війні»).

Висновок. На рубежі 80—90-х рр. була нарешті ліквідована біполярна система світу, нормалізовані, відносини Сходу і Заходу. Закінчилася «холодна війна». У ній не було ні переможених ні переможців, але від її припинення виграло усе світове співтовариство.

Білет № 2

1. Франція в 20-30 роки. Діяльність уряду Народного Фронту.

Після війни

Найбільш постраждала. 1,5 млн. загинуло .

200 млрд. золотих франків. 700тис. Інвалідів.10тис. підприємств зруйновано.

900 тис. Будинків і вся транспортна система знищені.

Умови версальського договору

Грудень 1920 – створена французька комуністична партія.

Листопад 1920 – вибори. Перемога у правих. Партія на чолі О.Мільєра. розпочав репресіі проти робітників і комуністів.

1922 – уряд очолив Раймон Пуанкаре.

1923 – Пуанкаре зробив спробу захопити Рурську область у Німеччини.

Англія та США виступили проти. Франція відступила.

Період стабілізації

1924-1929

1924 – Франція досягла довоєнного рівня.

Причини зростання економіки

Сприятлива економічна кон'юктура.

Використання потенціалу Ельзасу та Лотарінгії.

Експлуатація Саарського басейну.

Держ. Замовлення на відбудову потерпілих районів.

Одержання 8млрд. золотих марок репарацій .

Франція не стала лідером у Західній Європі за двох причин. Дрібний бізнес Франції давав роботу 40% французів. Надіялась на колонії,але вони не збільшували її фінансів.

Велика депресія

1930-1935

Промислове виробництво спало на 1/3

Зовнішня торгівля спала на 60%

Безробітних 3 млн.

Сільське господарство спало на 1/3

З`явились фашистські організації “Королівські молодчики”, “Вогнені хрести”.

Створення народного фронту

6 лютого 1934 р. праві сили (40 тис.) провели мітинг перед бурбонським палацем. Поліція не змогла розігнати їх. Комуністична партія організувала парад і мітинг було припинено. Комуністи об`єднались з лівими силами.

1. В червні 1934 підписали пакт єдності з соціалістами.

2. Припинили розкол у профсоюзах.

3. Провели 500 тисячну демонстрацію у Парижі.

4. 14 липня 1935 штурмом взяли фортецю Бастилію (національне свято).

Так виник Народний фронт – масова суспільна організація, яка об’яднала всі ліві сили (соціалісти, комуністи, радикали, профсоюзи всі демократичні організації). Лідери Є. де Лад’є – радикал, Л. Блюм – соціаліст, М. Торез – комуніст.

Програма Народного фронту

У травні 1936 на виборах Народний фронт набрав 57% голосів. 337 місць з 559.

4 червня 1936 сформований уряд Народного фронту на чолі з Л. Бюмом.

Комуністи не ввійшли в уряд але підтримували його. Було прийнято 133 закони на захист робітників. Але зростали протиріччя між комуністами та соціалістами. Підприємці стали в опозицію до Народного фронту.

1. Організували “втечу капітала” за кордон.

2. Спровокували страйки на підкриємствах державного ектора.

3. Допомогли зростанню інфляції.

Народні маси розчарувалися у діях Нардного фронту. В 1937 Л. Блюм пішов у відставку. Остаточно Народний фронт розпався після “Мюнхінської змови” у 1938.

Висновок : Народний фронт був засобом боротьди проти фашизма він не дав Фашистам у Франції заопити владу. І своїмидіями записав основа сучасної “Держави благоденства”.

2. Розпад Югославії, громодянська війна та її наслідки.

Після смерті Брозтіто (1980) політична криза охопила все життя країни.

Албанці, що мешкали в Косово, вимагали створення своєї республіки. Серби виступали проти. Виник військовмй конфлікт, але війна в Косово не привела до позитивних результатів.

У 1990 Югославія розпалася після вихоу з неї Словенії та Хорватії.

Словенія перша провила референдум на якому 86% населення виступили за самостійність.

25 червня 1991 Словенія та Хорватія офіційно стали суверенними державами.

Кроваві події відбулися у Боснії та Герцоговині. Врезультаті у 1992 тут виникла громодянська війна .

Вже до 1993 загинуло 160 тис. людей.

У листопаді 1995 у місті Дейтоні з ініціативи англійсько-американської дипломатії війна закінчилась.

У 1996 пройшли вибори і ці держави стали самостійними.

У 1992 на території Югославії виникло 4 держави : Словенія, Хорватія, Македонія, Боснія і Герцоговина + Югославія ( Сербія і Чорногорія ).

Білет № 20

1. Розкрийте суть і наслідки економічної політики.

2. Наш край в роки другої світової війни.

17 серпня 1941 захоплення Нікополя. Вересень 1943 підпільна організація “Боярикова” – задачі :

• Підриви на залізничних станціях;

• Допомога військовополоненним;

• Печаання лисівок про дії радянської армії;

• Збір зброї для боротьби з окупантами, перешкоджали вивозу людей в Німеччину.

Хілінский очолив організацію “За радянську батьківщину” ( 1941 – зима 1943 ) коли усі підпільники були розстріляні. Комсомольська організація в яку входило 21 чоловік. Березень – Квітень 1943 створена нова організація “Месники” під керівництвом Хлестикова. Проводили озброєні сутички, захват поїздів та їх роззброєння, наводили льотчиів на укріплений берег Дніпра, проводил операції по отруєнню німецьких солдатів. 1941 восени – на території нікопольщіни діяла ОДН на чолі з Тимченко. Задачі :

• Віродження самостійної української держави;

• Ствоили легальну організацію “Просвіта”. Через котру впливали на дітей і підлітків шляхом відродження української мови і перешкоджали понімечченню.

Нелегальна діяльність тривала до 1943 в плавнях ( Марганець, Нікополь ).

Білет № 21

1. Розкрийте суть сталінської індустріалізації в СРСР, та її соціальні наслідки.

Перший крок до індустріалізації, план першої п’ятирічки.

Перший рік п’ятирічки був виконаний .Об’м продукції збільшився в 2,8 раза .

На другий рік заплановано збільшити на 32 %, а на третій рік - на 45 %.

Після п’ятирічки було оголошено, що план виконано за чотири роки і три місяці. В період індустріалізації кошти виділялися на промисловість групи “А”, а рівень життя народу був самим низьким.

2. Процес десталінізації в СРСР, його позитивні сторони, непослідовність та обмеженість.

Лібералізація суспільно-політичного життя в СРСР почалася після смерті Сталіна (5 березня 1953). Під прикриттям розмов про створення “колективного керівництва” у партійно-державній верхівці вели гостру боротьбу за владу.

Наступники Сталіна розуміли, що продовження політики “закручування гайок”, терору і репресій безперспективне і таїть у собі небезпеку могутніх соціальних вибухів. Нове керівництво пішло на деяку лібералізацію суспільно-політичного життя. Почався період так званої “відлиги”.

Після смерті Сталіна оголосили амністію ув’язненим на термін до 5-ти років. Виправні трудові табори реорганізувалися у колонії, скасовували одіозні укази. Після арешту Берії розпочався перегляд справ політв’язнів. Було прийняте рішення про реабілітацію репресованих у роки війни народів та відновлення їхньої національно-територіальної автономії.

Кульмінаційним моментом “відлиги” став 20-ий з’їзд КПРС (лютий 1956). У доповіді на закритому засіданні Хрущов вперше розкрив страхітливі злочини, скоєнні Сталіним та його клікою.

Переважна більшість радянського суспільства вітала критику сталінізму, незважаючи на її обмеженість і непослідовність. У жовтні 1956 у Тбілісі відбулася дкмонстраціяя протесту проти нового керівництва СРСР, на захист Сталіна, яка була розстріляна військами МВС. Антисталінський курс Хрущова зустрів опір більшості президії ЦК КПРС. На пленумі ЦК КПРС (червень 1957) більшістю було схвалено пропозицію лідера комуністів про виведення з складу ЦК “антипартійної групи” (так було названо вищезгаданих змовників).

Перемога на пленумі зміцнила позиції Хрущова. У березні 1958 лідер компартії заняв ще й посаду голови Ради Міністрів. На початку 60-х років він проголосив курс на будівництво комуністичного суспільства першочерговим реальним завданням, розрахованим на 20-тирічний період.

Для того щоб прискорити темпи економічного розвитку, робилися спроби часткової реорганізації управління народним господарством, які, однак, не зачіпали основ командно-адміністративної системи. Так були створені територіальні органи управління – ради народного господарства (раднаргоспи). Створення яких дало позитивний ефект. Реформа прискорила процес технічної реконструкції багатьох підприємств за 1956-1960 вступили до ладу втричі більше нових типів машин, агрегатів, установок, ніж за попередню п’ятирічку.

Уже з перших повоєнних років великих зусиль було докладено для розбудови військово-промислового комплексу (зброї).

Освоюючи виробництво найновішого озброєння та випробовуючи нові технології, урядовці не зважали на головне – як все це відбивається на навколишньому середовищі, а отже на здоров’ї людини і всього живого.

Далеко від розв’язання залишилася проблема забезпечення продуктами харчування, що спонукало кремлівське керівництво пиділяти значну увагу с/г. за наказом лідера держави, кукурудза була проголошена “королевою” полей. Однак вона не пинесла бажаних результатів.

Грошова реформа 1961 викликала інфляцію і негативно вплинула на життєвий рівень населення.

Низький рівень життя, часті перебої у постачанні, відсутність елементарних громадянських прав і політичних свобод, свавілля властей спричиняли спалахи народного протесту.

У 1958 розпочалася реформа середньої школи. Строк навчання збільшився з 10 до 11 років. Починаючи з 9 классу учні 2 дні на тиждень мали опановувати виробничі спеціальності безпосередньо на фабриках і заводах.

У тіж роки почалося цькування і переслідування творчої ентелігенції.

Передбачалося, що керівні посади в КПРС займатимуть не більше, ніж два терміни по 4 роки.

Свої претензії до Хрущова мали й працівники КДБ, які за його правління втратили певну самостійність і підлягали пильному контролю партійних органів.

Білет № 22

1. Процес створення СРСР та тоталітарний характер сталінського режиму.

У роки громадянської війни більшовики створили на території України, Білорусії, Грузії, Вірменії та Азербайджану маріонеткові соціалістичні республіки, керівництво яких було слухняним виконавцем волі Москви. Їм вдалося задушити молоді незалежні держави і розпочати формування нової імперії. Тільки країни Прибалтики, Фінляндія та Польща відстояли свою незалежність.

Ортодоксальне крило більшовицької партії, яке очолював Й. Сталін, виступало за створення великої соціалістичної держави, до якої республіки входили на правах автономії. При цьому не враховувалися етнічні, мовні й територіальні інтереси кожної нації.

Під тиском Сталіна керівник Закавказького райкому партії Серго Орджонікідзе почав провадити політику об'єднання Грузії, Вірменії та Азербайджану в єдину Закавказьку Федерацію.

У 1922 в усіх радянських республіках були скликані з'їзди Рад, які прийняли рішення про створення союзної держави. 30 грудня 1922 у Москві відбувся 1-й Всесоюзний з'їзд Рад, на якому було поголошено утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік. До його складу увійшли: РРФСР, УРСР, БРСР, ЗСФРР. Делегати з’їзду прийняли два основні документи про утворення СРСР – Договір і Декларацію. У 1924 2-й Всесоюзний з’їзд Рад затвердив першу союзну конституцію. Пізніше до складу СРСР були включені республіки Середньої Азії. Союз республік з самого початку був фікцією. Він прикривв справжні наміри більшовиків про відновлення імперії.

2. Прцес повоєнної відбудови господарства СРСР.

Для народів СРСР, насемперед європейського його частини, друга світова війна стала справжньою трагедією. Вцілому СРСР втратив майже третину свого національного багатства.

Відбудова зруйнованого господарства країни починалася вже в роки війни, в міру визволення тих чи інших областей. Діяв ряд надзвичайних законів предвоєнного і воєнного часу. Робітників примушували перебувати в цехах і на виробництві по 12 – 14, іноді по 16 годин на добу.

Продукція с/г вилучалася державою, по суті, безкоштовно. За тих умов колгоспи не в змозі були оплатити навіть трудодні . Селяни намагалися прожити за рахунок присадибних ділянок і городів. Але, починаючи з 1946 р. їх розміри постійно урізували. Теж, що залишалося, обкладалося податками, що робило безглуздим утримання худоби або, наприклад вирощування фруктів.

Колгоспників, що не виробили необхідного мінімуму трудоднів, притягували до карної відповідальності.

Широко використовувалась безкоштовна праця в’язнів ГУЛАГу ( Главное Управление ЛАГерей ). У 1953 в ГУЛАГу перебувало 2,5млн. осіб.

Крім в’язнів ГУЛАГу, нараховувалось 2,7млн. спецпоселенців, яких також активно використовували в народному господарстві. Великий обсяг робіт, головним чином на будівництві, виконувався німецькими військовополоненими.

Уже в 1948 промисловість досягла деяких довоєнних показників, а в 1950 фактично була відбудована. При цьому евакуйовані на схід заводи часто там і залишалися, а на їх старих місцях споруджувалися нові.

Надання пріорітетів важкій промисловості, де було зосереджено 90% виробничих фондів, загальмувало розвиток с/г.

Виробництво м’яса було нижчим, ніж у дореволюційному 1916. Збирання зерна залишалось на рівні початку 30-х років.

Частково відновився житловий фонд. Але житлові й побутові умови життя населення залишалися складними.

У 1948 рівень цін утричі перевищував рівень 1940.

Особливо низькими залишалися доходи селян. Але навіть у колгоспника-ударника, що виробляв щорічно 350 трудоднів і отримував за рік блезько 550 рублів, після обов’язкового страхування, інших платижів залишалося 150. Отже, за рік він заробляв хіба що на одні брюки та гімностьорку. Таким чином, відбудова економіки ще не означала відновлення довоєнного рівня життя людей.

Білет № 23

1. Охарактеризуйте політику суспільної колонізації в СРСР, та її соціано-економічні наслідки.

Колективізація – об’єднання людей у колективні господарства. До 1937 – 97 % селян були у колгоспах.

У 1929 – 15 з’їзд ВКПБ .

Мета колективізації – забезпечити продуктами харчування робітничий клас. Наказати середняка. Проводилася політика розкуркулення. Наслідком був голод 1932 – 1933 років. Жертв від 3 до 9млн. У 30-х була диктатура пролетаріата . С/г – було годівницею промисловості.

Три види колективізації : Аріль (тільки землю), ТСОЗ (худобу,землю), Комуни (все).

Колективізація була надійним інструментом для перекачування коштів з с/г в бюджет.

Колективізація в СРСР проходила форсованими темпами. Вся країна була поділена на три частини:

1. Північний Кавказ і середня Волга – закінчити весною 1931.

2. Україна – до весни 1932.

3. Не зернові райони – до кінця 1933.

Колективізація супроводжувалась ліквідацією куркулів, як класу – 25 %.

2. Дисидентський рух в СРСР в 60-х – першій половині 80-х.

Дисидент (інакомислячий).

Дисидентський рух

1. Самий головний правозахистник А.Сахаров та спілка за виконання рішень Гельсінської наради.

2. Були письменники : Стус, Костенко, Драч, Симоненко.

3. Дисиденти виступали проти атеїзму, за православну церкву. Сліпий.

Висновок : дисидентів налічувалось ~ 1000. Їх головний метод боротьби – це листи-звернення. Дисиденти не підіймали народ на революцію.

Білет № 24

1. Утворення осі Берлін – Рим – Токіо. Напередодні Другої світової війни.

В умовах росту міжнародної напруженості, порушення умов Версальського мирного договору, агресивних дій Італії в Африці і Японії в Східній Азії в другій половині 30-х рр. утвориться так називана «Вісь Берлін — Рим — Токіо» — потрійний, військовий союз фашистських держав: Німеччини, Італії і Японії. Оформлення осі Берлін - Рим -Токіо відбулося в 1936—1937 р.

У жовтні 1936 р. у результаті італо-німецьких переговорів між міністрами закордонних справ Чіано (Італія) і Ріббентропом (Німеччина) була укладена офіційна угода. Його основні положення були наступними.

1. Визнано рівноправність сторін у спільному співробітництві.

2. Німеччина визнала захоплення Італією Ефіопії.

3. Італія зобов'язалася підтримувати Німеччину в питанні придбання колоній.

4. Німеччина й Італія домовилися про військову допомогу франкістської Іспанії.

5. Погоджено питання про спільну політику стосовно Англії і Франції.

6. Був узятий курс на зближення з Японією.

Співробітництво — Німеччини й Італії — двох фашистських держав Європи одержало назву «Вісь Берлін — Рим». Було заявлено про те, що співробітництво Берліна і Рима закладе вертикаль, навколо якої будуть групуватися інші країни.

Після створення осі Берлін — Рим японський уряд визнав захоплення Італією Ефіопії, а італійське — захоплення Японією Китаю і створення там маріонеткової держави Манчжоу-Го,

Після військового заколоту і приходу до влади в Японії вкрай правого уряду активізується процес зближення Японії з Німеччиною.

25 листопада1936 р. Німеччина і Японія уклали «Угоду проти Комуністичного Інтернаціоналу» (більш відоме як «Антикомінтернівський пакт»). Країни домовилися про необхідність інформувати один одного про діяльність Комінтерну і вести боротьбу проти нього і з його прихильниками усередині своїх країн і за їх межами. Термін дії угоди визначався в 5 років.. Важливе значення у формуванні блоку «Вісь Берлін — Токіо» зіграла «Додаткова секретна військова угода», укладена в листопаді1936 р. і мала антирадянську спрямованість.

Висновок германо-японських угод привело до того, що Німеччина й Італія підтримали японську агресію проти Китаю (1937 р.)

У листопаді 1937 р. Італія приєдналася до «Антикомінтернівського пакту».

Так склався агресивний блок трьох держав: Німеччини, Італії, Японії, що одержав назву «Вісь Берлін — Рим —- Токіо».

Логічним продовженням агресивної політики Італії і Німеччини став висновок 22 травня 1939 р. «Сталевого пакту» — військового союзу наступального характеру. Пакт передбачав взаємну підтримку країн на суші, морі й у повітрі у випадку військових ускладнень чи нападу на одну з держав договору.

Висновок. Формування агресивного фашистсько-військового блоку «Вісь Берлін — Рим — Токіо» відбулося в результаті італо-німецьких (1936), японо-німецьких (1936 р.) і італо-германо-японських (1937 р.) домовленостей. Швидке створення коаліції фашистських держав стало можливим у результаті політики «умиротворення» західних держав, небажання країн Заходу і СРСР перебороти ідеологічні протиріччя і скоординувати свої дії в боротьбі за запобігання нової світової війни.

2. Науково-технічна революція і глобальні проблеми сучасності.

1. Екологічна проблема

На лдин рік на кожного жителя Землі припадає більше 20 т промислових та інших відходів. В атмосферу потрапляє більше 200 млн т окисів.

2. Демографічна проблема

Високі темпи знижування народжуванності та збільшення смертності

3. Ядерна загроза

До середини 80-х років ядерної зброї було нагромаджено стільки, що можна було декілька раз знищити усе живе на Землі. На кожного жителя 15 важких бомб. 9/10 всієї зброї було у США і СРСР .

4. Енерго-сировинна проблема.

Запаси природного палива не відновлюються, а скорочуються. Вчені прогнозують повне вичерпання ресурсів протягом 21 століття.

Глобальна проблема (від латині – глобус – куля) – проблема, що охоплює весь світ.

Науково-технічна революція (НТР) пов’язана з формуванням технофобії – страх перед технічним прогресом (ЧАЕС).

6 млрд. населення Землі без використання сучасної техніки загине.

НТР – процес якісних змін у техніці і технології виробництва в організації праці і управління,і у самій трудовій діяльності людини.

1957 – 1 супутник Землі.

1945 – ядерна зброя (Хіросима і Нагасакі).

1976 – 1 ПК.

1982 – СНІД.

2000 – Нобелівську премію за розробку матеріалів для оптико-електронних систем присуджено Алфьорову.

Білет № 25

1. Утворення Королівства сербів, хорватів, словенців.

Південні слов'яни (хорвати, словенці, чорногорці, македонці) випробували національний гніт з боку австро-угорського уряду. В роки Першої світової війни різко загострилося питання про майбутній статус словенських і хорватських земель.

20 липня 1917 р. керівники Південнослов’янского комітету і сербського уряду підписали Корфскую декларацію, що передбачала утворення Королівства сербів, хорватів і словенців на південно-слов'янських землях Австро-Угорщини, Сербії і Чорногорії. За формою правління нова держава повинна було стати конституційною монархією.

.США до ідеї утворення нової держави південних слов'ян віднеслися стримано. У «14пунктах» В. Вильсона мова йшла тільки про автономні права народів Австро-Угорщини, Англія не хотіла ліквідації імперії Габзбургів.

Катастрофічне положення австро-угорських військ на фронтах у другій половині 1918 р. і ріст антигабзбурських виступів прискорили падіння Австро-Угорської імперії. Питання про незалежність південнослов’янских народів вимагав невідкладного рішення.

6 жовтня 1918 р. у Загребі було створено Народне віче, що оголосило себе представником інтересів словенців, хорватів і сербів. Ведучі позиції в Народному вічі займали представники Хорватії. Основною метою своєї роботи віче вважало проголошення незалежності південних слов'ян.

29 жовтня 1918 р., було оголошено про державотворення словенців, хорватів і сербів і його відділення від Австро-Угорщини. Однак уже незабаром після оголошення незалежності держава знайшла свою нежиттєздатність.

Не були здійснені аграрна реформа і соціальні заходи; не були проведені вибори в місцеві органи влади; на місцях не виконувалися рішення центральних органів влади. Нове державне утворення не було визнано світовим співтовариством. Італія захопила частину земель держави, оголосивши, що вони входять у сферу її інтересів.

У цей час Сербія починає відігравати ведучу роль у справі об'єднання південних слов'ян: виступає проти прояву сепаратизму південнослов’янскими народами. Представники Сербської радикальної партії і королівського двору активно пропагують ідею «возз'єднання всіх південно-слов'янських земель у єдиній державі».

Великосербська ідея про унітарну державу південних слов'ян завойовувала усе більше прихильників. За об'єднання із Сербією виступили хорвато-сербська коаліція і більшість політичних партій. Чорногорці прийняли рішення про створення із Сербією єдиної держави. Представники Воєводин також затвердили акт про приєднання до Сербії.

Представники держав світу — учасники Паризької мирної конференції заявили, що хочуть мати справу з урядом майбутнього Королівства сербів, хорватів і словенців.

1 грудня 1918 р. у Белграді представники Народного віче передали принцу Олександрові заяву про возз'єднання південнослов’янских земель з королівством Сербія. Нова держава одержала назву Королівство сербів, хорватів і словенців (КСХС),

Незабаром гкордони нової держави були визначені системою міжнародних договорів 1920—1921р.

28 червня 1921 р. була затверджена Видовданська конституція, що проголосила КСХС монархією на чолі з династією Карагеоргієвичів і закріпила унітарний устрій держави. Конституція узаконила пануюче положення Сербії в королівстві й ігнорування прав інших національностей.

КСХС включало у свій склад Сербію, Чорногорію, Хорватію, Словенію, Далмацію, Боснію, Герцеговину, Воєводіну. У новій державі з 12-мільйонного населення серби складали 41,6%. Королівство об'єднало області з неоднаковим рівнем економічного розвитку: Словенія і Хорватія були економічно розвинутими, їм трохи поступалася Сербія; інші регіони були економічно відсталими.

КСХС було багатонаціональним і багаторелігійною державою. Серби, чорногорці, македонці сповідали православ'я; хорвати і словенці — католицтво; жителі Боснії, Герцеговини і Косово — іслам.

Пануюче положення в королівстві займали правлячі кола Сербії, що проводили великосербську націоналістичну політику: придушувалися національні інтереси інших народів, не були організовані органи місцевого самоврядування на несербських територіях, при цьому серби висунули ідею про «трьохіменний народ» (серби, хорвати, словенці).

Ідея сербського унітаризму зустрічала відсіч з боку хорватських федералістів і чорногорських автономістів. Ситуація загострювала міжнаціональні відносини і поглиблювала політичну кризу в КСХС. У 1929 р. криза завершилася державним переворотом і перейменуванням КСХС у Королівство Югославія. Посилилися репресії проти несербського населення. Національні проблеми зважувалися твердими методами, підсилилася політика сербизації суспільства.

Висновок. КСХС був створено як конгломерат різних народів, що сповідали різну релігію і мали різні погляди на національні проблеми. Національне питання було ключовим у суспільно-політичному житті країни. У його центрі були сербо-хорватські протиріччя.

Таким чином, ще в 20-і рр. були закладені національні протиріччя, що вилилися наприкінці XX ст. у розпад Югославії і найжорстокішу міжнаціональну і релігійну війну.

Вихід із ситуації дотепер не знайдений.

2. Перебудова і причини революції кінця 80-х початку 90-х в країнах центральної та східної Європи, її характер, сила, риси та особливості.

Загальні принципи держав

1. Утвердження односторонньої системи.

2. Права і свободи громодян у реальному житті не діяли.

3. Ставка всіх країн була зроблена на важку промисловість (індустріалізація).

4. Аграрна реформа закінчилась м’якою колектавізацією без націоналізацї землі.

5. Система керівництва була сконцентрована у драви (плани).

6. Ринові відносини були зведені до мінімума.

7. Скорочення розвитку соціалістичноїсисеми і всієї не вироничої сфери.

Січень 1949 створена рада економічної взаємодопомоги (РЕВ).

14 травня 1955 організація Варшавського договору (ОВД)

договір про дружбу, співробітництво і взаємодпомогу.

Революції 50-60-х років

Причини

1. Неспроможність адміністративно-командних методів керівництва.

2. Небажання більшості населення жити по старому.

3. Політичне банкротство керівництва ведучих партій.

Революції були придушені радянськими військами.

Революції 80-90-х

Методи і форми

Від “ніжної” і спокійної революції в Чехословаччині до кривавих зіткнень у Румунії.

Спільні результати

1. Відмова керуючої комуністичної партії від монополії на владу, і оформлення агатопартійної системи.

2. Виведення з під контролю комуністів армії, міліції, органів державної безпеки.

3. Відміна державної цензури засбів масової інформаціі.

4. Розробка пакета економічних реформ.

Приклади

Польща

Червень 1989у виборах у сейм потерпіла поразку польська б’єднана робітнича партія ( ПОРП). Змінили назву країни – Республіка Полща. Лідером став безпартійний – Тодеуш Мозовецький.

Румунія

16-17 грудня 1989 криваві події в місті Тиошарі ( сутички між людми ).

22 грудня у Бухаресті повсталий народ скинув диктатуру “клана Чаушеску”.

Висновок : дмократичні революціі мали наслідком не тільки змінив середині країни, але і визначили нове розташування сил у Європі, була закінчена “Холодна війна”.

Білет № 26

1. Революція 1918р. в Угорщині. Період Угорської радянської республіки

Перша світова війна призвела до поразки Четверного союзу і розпаду в 1918 р. Австро-Угорської імперії.

Угорщина входила до складу імперії на принципах політичної рівноправності з Австрією. Імператор Австрії Карл IV був одночасно королем Угорщини. В умовах політичної й економічної кризи Карл IV оголосив про перетворення імперії в союзну державу і доручив угорському графу М. Карою сформувати коаліційний демократичний уряд. В Угорщині була створена Національна рада. Масові революційні виступи в країні привели до того, що 16 листопада 1918 р. Національна Рада проголосила Угорщину незалежною, суверенною республікою.

Новий уряд на чолі з М. Карою початок демократизації суспільно-політичного життя, оголосило про майбутню аграрну реформу.

У ході революції, що почалася, в Угорщині активізувалася діяльність лівих політичних сил: була утворена Комуністична партія Угорщини (КПВ); як у Радянській Росії, створювали Ради робітничих і селянських депутатів,

У той же час ускладнюється зовнішньополітична ситуація. Країни Антанти зажадали від уряду Кари частини територій Угорщини. Уряд відмовився виконувати вимоги і був змушений піти у відставку.

21 березня 1919 р. представники Соціалістичної партії Угорщини і КПВ створили новий уряд і проголосили Угорську радянську республіку (ВСР).

Уряд — Революційна урядова рада — узяла під контроль життєво важливі об'єкти столиці. Основні перетворення були зведені до наступного:

1. Націоналізація (одержавлення) підприємств великої і малої промисловості, банків, торгових контор і транспорту.

2. Ліквідація поміщицького землеволодіння і створення сільхозкоопе­ративів.

3. Уведення 8-годинного робітничого дня.

4. Ліквідація існуючих органів влади і створення нових.

5. Уведення безкоштовні утворення і медобслуговування.
Установлення комуністичної диктатури викликало невдоволення в країні.

ВСР, у свою чергу, прагнула одержати підтримку Радянської Росії. Дві Червоні Армії — угорська і радянська — почали просування назустріч один одному, однак цьому перешкодили війська Румунії, Чехословаччини і Франції. У результаті окупації країни, антирадянських повстань, господарської розрухи комуністична диктатура в Угорщині впала.

Після 133 днів Угорська радянська республіка припинила своє існування. Влада в країні перейшла до віце-адмірала Міклоша Хорти, почалося формування авторитарного режиму.

Висновок. Відновлення незалежності Угорщини супроводжувалося комуністичним експериментом по типу Радянської Росії. В Угорщині він не удався, оскільки не мав достатньої соціальної підтримки, супроводжувався іноземною інтервенцією і відторгненням частини територій країни.

2. Причини, характер, періодизація Другої світової війни

Друга світова війна належить до числа найбільших історичних подій XX ст. Вона тривала шість років, охопивши майже всі континенти й океани.

Друга світова війна назрівала протягом багатьох років. Причини її були складними і різноманітними. Одна з основних — нерівномірність економічного і політичного розвитку країн світу, що привело до різкого загострення протиріч між країнами й утворенню двох воюючих одна з одною коаліцій. Причиною війни стало також прагнення фашистських держав до нового переділу світу, захопленню колоній, джерел сировини і ринків збуту. Так, Німеччина розраховувала поневолити сусідні країни, розгромити Радянський Союз, створити нову колоніальну систему в Африці і на Близькому Сході. Італія хотіла перетворити Середземне море в «Італійське озеро», підкоривши собі країни Балканського півострова і Близького Сходу, частина Східної і Північної Африки. Японія мала намір захопити Китай, частину Радянського Союзу, Бірму, Малайзію, Індонезію, Філіппіни і країни південних морів.

Характер Другої світової війни був національно-визвольним для народів і країн, що стали жертвами фашистської агресії, і загарбницьким з боку фашистських держав.

Умовно історію війни можна розділити на п'ять етапів (періодів), кожний з який має свої специфічні особливості.

Перший період — 1 вересня 1939 р. — 22 червня 1941 р. (напад Німеччини на Польщу — початок агресії проти СРСР).

Другий період — з 22 червня 1941 р. по листопад 1942 р. (розширення фашистської агресії: напад Німеччини і її союзників на СРСР до контрнаступу під Сталінградом).

Третій період — з листопада 1942 р. по грудень 1943 р. (докорінний перелом у ході війни: від контрнаступу під Сталінградом до наступу в Україні).

Четвертий період --із січня 1944 р. по 8 травня 1945 р. (розгром фашизму в Європі: від наступу під Ленінградом до капітуляції Німеччини).

П'ятий період — з 8 травня 1945 р, по 2 вересня 1945 р. (від капітуляції Німеччини до капітуляції Японії).

Друга світова війна завдала величезної шкоди Україні. У ході війни загинув кожен шостий житель України: близько 3 млн громадян — на фронті, 5,5 млн -і в зоні окупації, 2,3 млн насильно вивезені в Німеччину. Позбавилися даху близько 10 млн чоловік. Окупанти зруйнували 714 міст і селищ, понад 28 тис. сел і 16 тис. промислових підприємств, майже 33 тис. шкіл, технікумів і вузів. Після звільнення в республіці залишилося тільки 19 % довоєнної кількості промислових підприємств. По підрахунках західних фахівців, загальний матеріальний збиток у грошовому вираженні склав у світових цінах 100 млрд доларів. Відразу після звільнення території України від німців почалося відновлення зруйнованого війною господарства.

Висновок. Друга світова війна принесла незлічимі нещастя країнам і народам, що приймали в ній участь. Україна в ході війни понесла величезні матеріальні втрати і людські жертви.

Білет № 27

1. Суспільно-політична обстановка в СРСР у 20-30 роках.

На середину 20-х років Росія й надалі залишалася відсталою аграрною країною. Індустріалізація була необхідною для того, щоб піднести економіку, зміцнити обороноздатність, подолати техніко-економічну відсталість, зробти СРСР незалежним від великих держав. Для масштабної перебудови промисловості перш за все були необхідні кошти. Індустріалізація почала здійснюватися прискореними темпами. Вона розгорнулася з грудня 1925, коли відбувся 14-й з’їзд ВКП(б). У 1925-1929 було реконструйовано і відбудовано сотні підприємств важкої індустрії й машинобудування. Був збудований Харківський тракторний завод, “Красний путиловець”, зведені Волхівська та Штерівська електростанції, почалося будівництво Дніпровської ГЕС.

Передусім кошти вилучалися з с/г й легкої промисловості, що негативно позначилося на їх розвитку. Крім того, вилучалися гроші й цінності у населення. В країні почали запроваджувати примусові державні позики за які радянська влада так і не розрахувалася. За вказівкою Сталіна, було дозволено значне збільшення виробництва спиртних напоїв, прибутки з продажу яких використовувалися для індустріалізації. Крім того, Радянський уряд таємно від народу продавав за кордон шедеври мистецтва.

Першим перспективним планом радянської економіки став план ГОЕЛРО, прийнятий у 1929. 16-та Всесоюзна партійна конференція затвердила перший 5-ти річний план, який у травні 1929 був схвалений 5-м з’їздом Рад СРСР.

Однією з найганебніших і цинічних форм здійснення індустріалізації було використання рабської праці політичних в’язнів і так званих спецпереселенців.

З 1928 знову запроваджується карткова система розподілу промислових і продуктових товарів серед населення.

За роки перших п’ятирічок (1928-1937) у СРСР були збудовані нові промислові райони, а також гіганти радянської індустрії: Дніпрогес, Магнітогорський металургійний комплекс, Сталінградський та Харківський тракторні заводи, Туркестано-Сибірська залізниця, Горлівський та Березниківський хімічні комбінати. Були створені вугільні та металургійні бази в Сибіру, Казахстані, на Далекому Сході. Зусиллями в’язнів був збудований Волго-Донський канал, тисячі інших великих об’єктів. Гордістю більшовиків став Московський метрополітен, а комсомольців – місто Комсомольськ-на-Амурі.

Хоча перші дві п’ятирічки оголошувалися виконаними достроково, насправді ж сталінський план індустіалізації був незавершений. СРСР і надалі відставав від індустріально розвинених країн світу, що, зокрема, позначилося на переозброєнні Червоної армії.

2. Політична боротьба в 1953-1956 в Угорщині. Режим Я. Кадара.

1953-1956 в Угорщині називається “новим курсом”.

Янош Кадар

1912-1990

народився в сім’ї батрака і працював сільським механіком. З жовтня 1956 по 1988 перший секретар ЦК КПУ.

Економічні реформи Я. Кадара

1. Прискорення сільськогосподарського виробництва.

2. Галузі які виробляли товари масового споживання.

3. Припиненя масової колективізаціі.

4. Знижені податки і норми поставок с/г продукціі.

5. Зупинена “антикуркульська” компанія.

6. Послаблення політичного терору.

Керівництво СРСР було не згодне з цими реформами. Почався терор.

23 жовтня 1956 в Будпешті студентська демонстрація, а потім і збройне повстання, зібралося 200тис.

радянські військові підрозділи дули введені в усі центри Угорщини. Угорська армія перейшла на бік повсталих.

Хід революціі

1. Відновлена багатопартійна система.

2. Створені роітничі ради.

3. Оголосилипро вихід Угорщени з ОВД.

4 листопада інтервенція з боку Москви. Опір тримався тидень. Демократична реформа і революція булироздроблені радянськими танками.

В Угорщині був відновлений соціалізм.

Білет № 28

1. Наслідки Першої світової війни для народів Європи та США.

1. З 41 монарха залишилось 17.

2. Війна охопила 4 млн.км² і 1.5 млрд. населення.

3. Загальні витрати на війну 1трл$.

4. Людські втрати : 10млн. убитих, 20млн. поранено.

5. У світі була втрачена демократія і на зміну її прийшли більовизм і фашизм.

6. США з країн Європи зроило своїх васалів.

Борг Англії : 8млн. фунтів стерлінгів.

Борг Франції : 238млн. франків.

Борг Італії : 43млрд. лір.

Борг Німкччини : 183млрд. марок.

7. Поглиблення міжнародних суперечностей, подальший розвиток територіальних претензій, що призвело до Другої світової війни.

2. Перебудова та розпад СРСР ( 1985 – 1991 ).

У березні 1985, після смерті генерального секретаря ЦК КПРС К. Черненка, партапарат висунув на посаду лідера КПРС наймолодшого члена політбюро – 54-річного Михайла Горбачова. Новий генсек намагався дещо реформувати, підправити “скривлену” будову соціалузма, у той же час не порушуючи його фундаменту. Горбачрв проголосив курс на прискорення соціально-економічного розвитку, перебудову економіки країни.

Перебудоваза його визначенням – це рішуче подолання застійних процесів і злам механізму гальмування. Створення механізму прискорення соціально-економічного розвитку суспільства.оголошуючи курс на прискорення, Горбачов та його оточення не усвідомлювали неспроможності самої моделі соціалістичного господарювання. Чергове розбалансування економіки призвело до скорочення виробництва товарів широкого вжитку. У результаті велика кількість товарів, обминаючи державну систему торговлі потрапляла на чорний ринок, де реалізовувалась за збільшеними спекулянтськими цінами.

Традиційно занедбаною залишалась соціальна сфера життя радянського суспільства.

Командно-бюрократична система ступила на шлях повзучого саботажу перебудови. У ценрі приймали рішення, які не поспішали виконувати органи місцевої влади.

Програма “соціалістичної ринкової економіки” остаточно підірвала довіру народу до уряду.

Для успішного проведення економічних реформ потрібні були політичні зрущеня. У січні 1987 Горбачов проголосив політику гласності.

Під тиском народних мас компартія у 1988 р. спробувала реформувати політичну систему, зберігши основу – монополію КПРС на владу. До конституції були внесені зміни, які стосувалися структурної перебудови вищих органів державної влади. Утворено два законодавчі органи – З’їзд народних депутатів і Верховну Раду.

У 1988 р. виникли могутні національні організації – “Народний фронт Естонії”, литовський “Саюдіс” (Єдність), “Народний фронт Латвії”, які вперше аргументовано заговорили про вихід іх Радянського Союзу. У листопаді 1988 р. Верховна Рада Естонської РСР проголосила державний суверенітет Естонії. Це був, по суті, початок розпаду Радянського Союзу.

На початку 1989 р. виникла організація “Народний рух України за перебудову”.

У Молдавії з вимогою виходу з СРСР виступив “Народний фронт Молдови”.Ситуація у республіці ускладнювалася боротьбою російськомовного населення Придністров’я, гагаузів та болгар за надання їм автономії у районах компактного проживання.

У 1989 – 1990 рр. міжнаціональні конфлікти вибухнули у Фергані (Узбекистан), Новому Узені (Казахстан), Андижані (Узбекеистан), Душанбе (Таджикистан). Вони супроводжувалися людськими жертвами, руйнуванням будинків, вигнанням національних меншин із районів їх розселення.

У червні 1991 р. Б.Єльцина всенародним голоскванням було обрано першим президентом Росії.

16 липня 1990 р. новообрана Верховна Рада України прийняла Декларацію про державний суверенитет України. Декларації про державний суверенітет проголосили також парламенти Білорусії, Молдови, Грузії і Вірменії. У Вірменії проведено референдум і абсолютна більшість населення проголосувала за незалежність.

Компартія поступово здавала свої позиції. У багатьох містах за наказом партії керівників проти мітингуючих і демонстрантів застосували грубу фізичну силу, гумові кийки, газові суміші, а подекуди й кулі.

Крах СРСР

СРСР влітку 1991 опинилась на межі розвалу.

Вранці 19 серпня по радіо та телебаченню було оголошено про хворобу президента, котрий перебував на відпочинку у Криму, і перехід усієї повноти влади до Державного комітету з надзвичайного стану.

Після невдалої спроби консервативних сил здійснити державний переворот події у країні набули революційної стрімкості. Після цього прорцес руйнування імперії став незворотним. 24 серпня 1991 позачергова сесія Верховної Ради України переважною більщістю голосів прийняла акт незалежності України.

5 вересня 1991 4 з’їзд народних депутатів СРСР прийняв закон про владу у перехідний період і здав свої повноваження Державній Раді СРСР. Державна Рада офеційно визнала незалежність Литви, Латвії, Естонії.

8 грудня 1991 р. у Біловезькій пущі президенти Росії та України Єльцин та Кравчук і голова Верховної Ради Білорусії Шушкевич підписали угоду про створення Співдружності незалежних держав (СНД). У документі проголошувалося, що СРСР як об’єкт міжнародного права припинив своє існівання.

25 грудня 1991 р. Горбачьов заявив про свою відставку з посади призедента СРСР і про зняття з себе повноважень Верховного головнокомандувача збройних сил СРСР. Наступного дня одна з палат Верховної Рад колишнього СРСР, яку вдалося зібрати – Рада республік прийняла формальну декларацію про припинення існування СРСР.

Білет № 29

1. Облаштування повоєнного світу після Першої світової війни. Сильні та слабкі сторони системи міжнародних договорів.

Версальський мирний договір

Версальський мирний договір був підписаний у 1919. Він складався з 440 статей та одного потоколу й формально закінчив 1-шу світову війну між державами Антанти і США, з одного боку, Німеччиною та іншими державами Троїстого союзу, з другого.

Версальський мирний договір став головним документом післявоєнного мирного врегулювання. Пізніше були підписані мирні договори союзниками Німеччини: Болгарією, Туреччиною, Австрією, Угорщиною.

За умовами договору Фрація повернула собі Ельзас-Лотарінгію, округи Ейпен, Мальмеді й Морене передавалися Бельгії, Північний Шлезвіг – Денії. Саарський вугільний басейн переходив у повну й необмежену власність Франції, а сама область у продовж 15 років ставилася під управління Ліги Націй.

Версальський мирний договір позбавляв Німеччину всіх колоній і сфер впливу за межами країни. Передбачалося роззброєння німецької армії та її скорочення. Вона оголошувалася відповідальною за розв’язання світової війни й за нанесені нею збитки. Це створювало законну для накладення на Німеччину репарацій для відшкодування усіх втрат, завданих союзниками.

Для гарантій виконання договору передбачалася окупація військами союзників території на Захід від Рейну терміном від 5 до 15 років. Веймарська республіка, згідно з договором, визнавала незалежність усіх територій, що входили до складу колишньої Російської імперії до 1 серпня 1914. Вона зушена відмовитись від усіх договорів і угод, які заключив з нею радянський уряд, визнавала всі договори й угоди, які союзні держави підписали з державами, що утворилися на території Російської імперії.

Версальський мирний договір заклав фундамент для післявоєнної системи мирного врегулювання.

Договір зафіксував післявоєнну розстановку сил у світі.

Рівновага, зафіксована в післявоєнних договорах, підривалися як незадоволеними інтересами багатьох держав, так і національною образою переможених, котрі мріяли про зміни, докорінну перестановку сил, а то й про реванш.

Мирні договори із союзниками Німеччини

Крім договору з Німеччиною, перед державами Антанти постало не менш складне запитання: підписати відповідні документи з її союзниками.

На прикінці Першої світової війни внаслідок національно-визвольної боротьби слов’янських народів відбувся розпад багатонаціональної Австро-Угорської імперії. З її руїн постали держави Центральної, Південно-Східної Європи: Чехо-Словаччина, Польща, Югославія, Австрія та Угорщина.

10 вересня 1919 був підписаний Сен-Жерменський договір з Австрією, яка визнала факт появи незалежних держав на своїх колишніх слов’янських володіннях. Цей договір заклав також міжнародно-правові основи незалежної Австрійської держави, категорично заборонивши приєднання Австрії до Німеччини.

“Особлива декларація” забороняла будь-які політичні та економічні зв’язки Австрії з Угорщиною до того часу, доки остання визнає умови мирного договору. Сен-Жерменський договір наклав на Австрію важкі фінансово-економічні й репараційні зобов’язання, суворі військові обмежання. Становище Австрії було складним.

Сен-Жерменський договір – це диктат переможців, який на тривалий час обмежив суверенітет Австрійської республіки.

27 листопада 1919 в м. Нейї був підписаний аналогічний договір з Болгарією. На прикінці Першої світової війни Болгарія пережила гостру політичну й економічну кризу, яка була наслідком її участі у війніна боці австро-німецького блоку. Вона втрачала значну частину своєї території. Згідно з договірними зобов’язаннями Західна Франція передавалася Греції, що позбавляло Болгарію прямого виходу до Егейського моря. Репарації, економічні та військові санкції, обумовлені Нейською угодою, серйозно зачіпали життєво важливі інтереси болгарського народу і ще більше загострювали національні протиріччя на Балканах.

Тріанонський мирний договір, підписаний 4 червня 1920 з Угорщиною, остаточно зафіксував розпад Австро-Угорщини й встановив кордони Угорського королівства, до складу якого увійшла третина колишньої території імперії та понад 40% її населення. На Угрощину було накладено значні репараційні зобов’язання на користь союзників.

Національно-визвольний рух в Османській імперії і гострі протиріччя між державами-переможцями ускладнювали процес міжнародної стабілізації. Багатьох держав непокоїло важливе стратегічне становище Туреччини. Гостра дипломатична боротьба навколо неї таїла в собі небезпеку військових конфліктів.

Тільки 10 серпня 1920 завершилася підготовка мирного договору, який був підписаний султанським урядом у м. Севері (Франція). Згідно з Севрським договором Османська імперія позбавлялася ѕ своєї території. Від неї були відібрані Сирія, Ліван, Палестина та Месопотамія, які передавались під мандатне управління Англії (Палестина та Месопотамія) та Франції (Сирія, Ліван). Севрський договір виявився найслабшою частиною Версальської системи. Фактично він позбавляв Туреччину навіть подоби суверенітету, перетворюючи її в напівколонію.

На мирній конференції в Лозанні (Швейцарія), яка розпочалася 20 листопада 1922, Туреччина домоглася визнання її незалежності, хоча й змушена була підти на певні територіальні поступки. Лозанський мирний договір, який вступив у дію 1923, декларував мирні стосунки між Туреччиною і країнами Антанти.

Лозанський мирний договір з Туреччиною засвідчив, що Версальська система післявоєнного мирного врегулювання не ідеальна, оскільки несе в собі загрозу нових міжнародних сутечок і конфліктів.

2. Росія після розпаду СРСР.

26 грудня 1991 рада республік прийняла декларацію про припинення існування СРСР. Б. Ельцин проголосив радикальні реформи :

1. Введені ринкові відносини.

2. Знищені заощадження.

3. Розпались цілі галузі економіки.

4. Жахливий удар по бюджетній сфері.

5. Суспільство розпалось на багатих і бідних, зник середній клас.

6. Виникло протистояння між президентом і законодавчою владою.

3-4 жовтня 1993 було створено парламент

федеральні збори

В жовтні 1993 прибічники парламента почали захопення телецентра, мерії, будинка верховної ради. Загинуло бизько 500тис. чоловік. Віце-президент Руцкой і Голова ферховної ради були заарештовані.

Наслідки

1. Ці події показали всьому світу справжнє обличчя російської декларації.

2. Вони врятувалиРосію від роспаду.

3. З 1994 Росія стала президинтською республікою.

2000 став президентом В. Путін. Важливі досягненя були зроблені в економіці, але соціальний захист населення законодавчо не закріплений. Зерігається можливість комуністичної реставраціі. Росія претендує на роль лідера, вона ввйшла у велику сімку.

Білет № 3

1.”Новий курс” Ф.Рузвельта та його результати.

”Новий курс” Ф.Рузвельта – політика державного регулювання економіки.втручання уряду у приватну підприємницьку діяльність шляхом проведення ліберальних реформ.

• Програма спасіння банківської системи (великі банки одержали 3млд.$ з бюджету і був заборонений вивіз золота за кордон).

• “Ніра” – кодекс чесної конкуренції.

• “ААА” – Адміністрація регулювання сільского господарства.

• Державний контрроль за випуском цінних паперів приватним корпораціям і акціонерним товариствам.

• 14 серпня 1935р. прийнято закон про соціальне забезпечення (вдовам, сиротам, інвалідам).

• Введено закон сенатора Вагнера про трудові відносини (право робітників на страйки і утворення профсоюзів).

• Шляхом створення дифіцитного бюджету і збілшення державних росходів були розширені економічні f(x)держави (збільшені податки на “зверх доходи”, на спадок).

• Почала функціонувати “Національна оорганізація допомоги безробітним” (суцільна праця для молоді від 18 до 25 років).

Висновок: новий курс Рузвельта – це поступове перетворення державно-монополістичного капіталізму в рішучій фактор економічного життя США, він заклав основу сучасного американського суспільства.

2. Рух опору в окупованих країнах Європи в роки Другої світової війни.

Діяльність руху опору

1. Анти фашиська пропаганда та агітація.

2. Видання підпільної літератури, страйки, диверсії, саботажі.

3. Збройні напади, повстання, національно-визвольні війни.

4. Допомога іноземним робітникам, що були угнанні в Німеччину і військово полоненим.

5. Створення партизанських загонів і підпільних груп.

6. Створення масових організацій – національних фронтів.

Білет № 30

1. Розвиток освіти, науки і техніки у міжвоєнний період.

У першій половині 20ст. істотно змінюється структура і зміст освіти в різних країнах, вона стає все більш масовою і доступною. Держави стимулювали і заохочували розвиток освіти.

Набагато більше стали приділяти вивченню математики, фізики, хімії, технічних дисциплін на всіх стадіях навчання, через зростаючі потреби науки і виробництва. Освіта все більше набула приклдного характеру.

США

Однією з особливостей системи освіти в США стало більщ раннє, ніж в інших країнах, впровадження безкоштовної початкової та середньої освіти.

Вже в 20-ті роки багато штатів ухвалили закон про загальну середню освіту, що забезпечило доступ до неї широких верств населення.

Професійна підготовка здійснювалась в професійних школах, вечірніх класах для дорослих, молодших коледжах, що випускали висококваліфікованих робочих. Система вищої освіти включала університети, інститути університетського рівня, коледжі, технічні інстетути з різними термінами навчання.

Англія

В Англії ще в 1902 був виданий закон, який зобов’язував місцеві органи освіти створювати державні граматичні школи. У 1918 був онародуваний закон про освіту, який підвищував вік випускників шкіл до 14 років, тобто діти з 5 до 14 років обов’язково повинні були навчатися в школі. У 1944 термін обов’язкового навчання був продовжений до 15 років. Універсиетьська освіта була розвинена на світовому рівні.

Німеччина

Значних успіхів в розвитку освіти в 20-ті роки досягла Німеччина. Центрами освіти і зосередження кращих наукових сил країни стали Гейдельберзький, Кельнський, Лейпцизький, Берлінський університети.

Однак після вствновлення нацизької диктатури вся система освіти в Німеччині була поставлена на службу нацистам. У школах процвітали расизм і антисимітизм. Заборонялись будь-які прояви вільнодумства і інакомислення. Для шкіл та університетів дуло лише одне завдання - готувати кари для вермахту та військового виробництва.

СРСР

У СРСР наркомат освіти прийняв у 1918 радикальну програму розвитка безкоштовної, обов’язкової й атеїстичної освіти.

Нова влада багато зробила для ліквідації безграмотності в країні, де на 1917 75% населення не вміли ні писати, ні читати. Розвивалось навчання мовами народів СРСР, на 1921 в країні нараховувалось 244 вузи. При багатьох з них діяли робітфаки, які здійснювали підготовку молоді до одержання вищої освіти.

В усіх видах діяльності людини на перше місце висувалися відданість “ідеалам соціалізму” і “світової соціалістичній революціі”.

У міжвоєнний період соціальна і практична значиміть освіти в усьому світі помітно зросла, але в тоталітарних державах вона була поставлена на службу правлячим у них режимам.

Найважливіші досягнення науки

Фізика

20-30-ті роки були етапними у розвитку багатьо наук і, насамперед, фізикт. У 1897 англійський фізик Дж. Томсон відкрив – електрон. У 1901 німецткий фізик М. Планк встановив, що енергія виділяється окремими пучками – квантами. У 1905 німецткий фізик А. Енштейн заклав основу теорії відносності. У 1934 французькі фізики І. і Ф. Жоліо-Кюрі відкрили штучну радіоактивність, поклавши початок застосуванню радіоактивних ізотопів не лише в фізиці, а й в біології.

Астрономія

У 1930 була відкрита 9 планета нашої сонячної системи – Плутон. Було відкрито безліч інших Галактик, що до цього здавались скупченням певної матерії.

Хімія

В галузі хімії відбувався процес утворення штучних речовин, які мали величезне значення для промисловості. У 30-ті роки був синтезований каучук. У 1936-1938 одержали перші лабораторні зазки поліетилену і нейлону.

Біофізика і біохімія

Широке застосуваня фізичних і хімічних методів при дослідженнях в біології призвело до створення біофізики і біохімії. Учені отримали перші штучні вітаміни і антибіотики. У досліджені біологів використовувались ренгеноскопія, електронні мікроскопи.

Масове виробництво і викрристання електроенергії

Характерною рисою НТР стало масове виробництво і викрристання електроенергії. Виробництво електроенергії зростало переважно за рахунок будівництва теплових електростанцій (ТЕЦ). Але поряд з тепловими, почали з'являтися і гідроелектростанції (ГЕС).

Двигунобудування

Значний вплив на розвиток НТР зробило двигунобудування. Тоді ж поряд з поршневими двигунами вчені почали приділяти все більше уваги газотубінним та реактивним двигунам.

Машинобудування

Безпинне зростання потреб в машинах для різних галузей народного господарства спричинило удосконалення і спеціалізацію машинобудування.

Масовий випук виробів уперто вимагав їхньої стандартизації. Роботи з промислової стандартизації прирівнювались до катигорії державних програм.

Символом НТР став автомобіль.

2. “Празька весна” 1968.

У 60-х стало офіційно видновідставання країн Сходу від Західних. Уряди Східних держав почали економічні реформи, але вони мали косметичний характер. У 1961між Західним і Східним Берліном був збудований бетонний мур.

У 1956 криза у Чехословаччині.

“Празька весна” – рух на демокраизацію політичного життя. Ліквідацію монопльного становища комуністичної партіі, припинення фактичноїзалежності від СРСР.

5 квітня 1968 комуністична партія Чехословаччини приймає “Програму дій”. Начолі програми Олександр Дубчек.

Суть

1. заборонений репресивний характер підтримки влади.

2. Гарантувалась реальна свобода думки і слова.

3. Намічався перехід до федераивного устрою.

4. Заборонялась єдність комуністичної партії.

В серпні відбулусь рада 5 держав ОВД ( СРСР, Болгарія, Польща, Угорщина, НДР).

Рішення

1. Збройний виступ проти Чехословачини.

20 серпня 23,00 війська 5 держав перейшли кордон Чехословачини.

124 тис військових і 500 анків.

Наслідки

1. Різко зменшився імідж радянських воєнів-визволителів.

2. Проти окупаціі відкрито виступили Албанія, Румунія, Югославія, Китай.

3. Рада безеки ООН вимагала вивести війська з тиреторіі Чехословачини.

4. Замість Дубчика першим секретарем ЦК став Густав Гусак.

5. Абінет Густава Гусака, нормалізував обстановку в державі ( в 70-х Чехословачина займала 40 місце по об’єму продукціі, а в 50-х входила в 10 кращих ).

Білет № 4.

1.Причини і початок Першої світової війни.

Перша світова війна.

Антанта Троїстий союз

Англія Болгарія Німеччина

Франція Туреччина Австро- Угорщина

Росія Італія – 1915

Причини війни:

• Боротьба за сфера впливу між головними державами Світу.

• Прагнення до нового територіального поділу колоній.

• Формування двох ворогуючих блоків.

Німеччина.

• Гегемон у всьому Світі.

Австро-Угорщина.

• Затримати розклад своєї імперії, приєднати землі Румунії, Росії, Черногорії.

Франція.

• Повернути Ельзас і Лотарінгію і захопити Саарський вугільний басейн.

Англія.

• Подолати Німеччину на морі втримати колонії і відібрати у Туреччини Месопотамію і Австрійський півострів.

Росія.

• Зупинити революцію і приєднати Константинополь, протоку Дарданели і узбережжя Мраморного моря.

США.

• Збільшити політичний вплив на Європу, підкорити Американський континент, посилити проникння у Китай.

Привід до війни.

Вбивство нащадка Австрійського престолу принца Франца Фердінанда.

1 серпня 1914 – Німечченина оголосила початок війни.

План Шліффенна – уникнення війни на два фронти.

1914рік.

ВІйна на зхідному фронті на території Бельгії, Франції, Східної Прусії, Галіції, Сербії, Палестини, Закавказзя, Африка, всі 4 океани.

5-12. 09. Битва на річці Марка біля Парижа.

Росія всупила у східну Прусію, Австро-Угорщина ввела війська в Сербію і захопила 45% її території, до кінця 1914р. Сербія визволиласвої території, Туреччина вступила у війну. Війна стала священою мусульманскою проти невірних.

1915рік.

Війна відбувалась на східному фронті.

Січень – наступ російської армії у Карпатах.

Росія втратила Галичину, Волинь, Польшу, але з війни не вийшла.

Болгарія виступила проти Сербії.

Німці застосували підводні човни, застосували отруйний газ.

Англічани винайшли танки.

2. Створення ООН. Україна – співзасновниця ООН. Роль ООН у повоєнному світі.

ОРГАНИЗАЦИЯ ОБЪЕДИНЕННЫХ НАЦИЙ (ООН), международная организация государств, создана в целях поддержания и укрепления мира, безопасности и развития сотрудничества между государствами. Устав ООН, предварительно разработанный на конференции в Думбартон-Оксе в 1944 представителями СССР, США, Великобритании и Китая, подписан 26 июня 1945 государствами — участниками учредительной Сан-Францисской конференции 1945 и вступил в силу 24 октября 1945. На 1 сентября 1994 в состав ООН входило 184 государства (в т. ч. Российская Федерация). Главные органы ООН: Генеральная Ассамблея ООН, Совет Безопасности, Экономический и Социальный совет, Совет по опеке, Международный суд и Секретариат. Генеральный секретарь ООН (с 1 января 1992) — Б. Гали (Египет); с 1 января 1997 — Кофи Атта Аннан (Гана). Штаб-квартира в Нью-Йорке. Официальными языками ООН являются английский, испанский, китайский, русский и французский; в Генеральной Ассамблее, Совете Безопасности, Экономическом и Социальном советах официальным является также арабский язык.

26 червня 1945 року на копференциї ООН у Сан-Франциско делегація Української РСР, як і делегації інших держав-співзасновниць, підписала Статут ООН. Як член ООН УРСР брала участь у роботі кількох її департаментів, службових структур, в тому числі комісії з прав людини, статистичної, гаманітарно-культурної та інших. Перша сесія Генеральної Асомблеї Ради ООН у 1946 році обрала УРСР членом економічної і соціальної Рад ООН терміном на 1 рік. В 1948 – 1949 Україна стала не постійним членом Ради безпеки ООН. Її представників запрошують до роботи деяких інших структур організації, в тому числі Міжнародного суду та ін.

Білет № 5

1. Вашингтонська конференція та її рішення.

Вашингтонська мирна конференція

12 листопада 1921 – 6 лютого 1922

Була скликана з ініціативи США

Вирішувала питання “Рада чотирьох” ( США, Японія, Англія, Франція ). Усього було дев'ять держав ( Італія, Бельгія, Португалія, Голландія, Китай). Голова конференції : госсекретар Говард Хьюз.

Її учасники відмовилися від таємної дипломатії і усі засідання проводили відкрито. Метою конференції проголошувалось обмеження озброєнь. Говард Хьюз запропонував усім країнам припинити будівництво потужних військових кораблів, частину кораблів роззброїти, а також вирішити тихоокеанську та далекосхідну проблеми. Усі держави не виявляли бажання серйозно скорочувати збройні сили.

На Вашингтонській конференції було підписано три угоди. 13.12.1921. США, Англія, Франція та Японія підписали Трактат “Чотирьох держав”, який гарантував острівні володіння його учасників у Тихому океані. Загалом договір сприяв стабілізації становища у Тихоокеанському регіоні.

Більшовицький уряд заявив, що він не визнає рішень Вашингтонської конференції, оскільки Росію і Далекосхідну республіку не запросили до участі у її роботі.

6 лютого 1922р. було підписано договір п'яти держав (США, Англія, Франція, Японія та Італія) про обмеження морських озброєнь. Держави зобов'язувались не будувати лінкори тоннажністю більше 35 тисяч, проте нічим не обмежували тонаж крейсерів і підводних човнів. Заборонялося будувати нові військово-морські бази і посилювати берегову охорону.

6 лютого 1922р. підписано останній договір, який проголошував принцип територіальної цілісності і суверенітет Китаю, забезпечення його нічим не обмеженого розвитку та встановлення життєздатного державного апарату.

Договори, підписані під час конференції, мали на меті розв'язати суперечності на Далекому Сході і на Тихому океані. В інтересах провідних держав світу, зокрема, США. Це був переділ сфер впливу на користь сильніших, пошук нового зовнішньополітичного курсу великих держав.

2. Розрядка міжнародної напруженості у 70 – х. Гельсінськмй процес.

Причини

1. Рівність у ядерних озброєннях між СРСР і США.

2. Західна Європа прагне до зменшення загрози війни.

3. Була невирішена проблема непорушності повоєнних кордонів.

4. Із-за в’єтнамської невдачі збоку США і конфлікту з Китаєм з боку СРСР, обидва длока шукали компроміса.

Нарада з питань безпеки і співробітнецтва в Європі

Етапи

1. Літо 1973 зібралися міністри 33 держав Європи ( - Албанія, + США і Канада ).

Узгодили порядок денниймайбутнього форума.

2. Осінь 73 – літо 75.

Готувались документи наради за принципом консенсуса ( повна одногласність ).

3. 30 липня – 1 серпня 1975.

Підписання заключного акта керівниками 35 держав.

Принципи

1. Суверенність кожної держави і повага до її прав. ( сувереннчсть – верховенство влади ).

2. Незостосування сили, або загрози сили, підписали всі ( порушив СРСР – Афганістан ).

3. Повага прав та свобод людини ( не хотіли підписувати СРСР та Східні держави ).

4. Непорушність кордонів ( не хотіли підписувати США і Західні держави).

5. Співробітництво між державами.

Висновок : законний акт – це багатостороння декларація морально політичних зобов’зань.

Білет № 6

1. Громадянська війна в Іспанії у 1936 – 1939 . Втручання великих держав у конфлікт.

Генерали прагнули реставрувати владу консервативних сил, відновити значення церкви, знищити завоювання демократії. Противники демократії, прихильники генерала Франка стояли на фашистських позиціях. Захисники уряду почали називати себе республіканцями або лоялістами. В країні розпочалася громадянська війна, яка породила гостру міжнародну проблему. Ліга Націй пробувала зупинити це кровопролиття, але діяла повільно і дуже мляво. В перші місяці громадянської війни прихильники генерала Франко зазнали поразки. Їм на допомогу прийшли уряди Гітлера і Муссоліні, озброєні солдати яких без перешкод переправляли в Іспанію.

Франція й Англія оголосили про своє не втручання в іспанські справи. Невдовзі до них приєдналися ще 27 країн Європи,тоді як Німеччина та Італія й надалі постачали франкістів зброєю й військовою силою. Глава республіканського уряду соціаліст Ларго Кабальєро звернувся до СРСР за підтримкою . Керівництво СРСР направило республіканцям велику кількість зброї, військового спорядження і кілька сотень радників. На заклик комуністів і соціалістів до Іспанії приїхали тисячі волонтерів із 354 країн світу, котрі вливалися в лави республіканської армії.

У 1937 франкісти зазнали поразки під Гвадалахарою. Проте згодом Франко разом з військами Німеччини та Італії почав тіснити загони іспанських республіканців та інтернаціоналістів.

Республіка вела нерівну боротьбу. Перевага була на боці франкістів. Після важких, виснажливих боїв тисячі захисників республіки відступили до Франції.

5 березня 1939 р. в Мадриді спалахнуло антиреспубліканське повстання. До кінця березня 1939 р. вся територія Іспанії опинилася в руках Фашистів, Франко оголосив себе необмеженим диктатором.

Громадянська війна в Іспанії спричинила великі втрати серед її народу. Загинуло понад 1 млн. чоловік. Економіка країни на довгі роки була підірвана, життєвий рівень іспанського народу опустився до найнижчого рівня в Європі.

2. Процес деколонізації після Другої світової війни.

До середини 60-х років на політичній картісвіту з'явилось більше 50 нових держав.

Причини

1. У 20 ст. колоніалізм вичерпав себе історично.

2. Розширеннядемократіі у метрополіях вступило в протиріччя з недемократичними установами.

3. Колонії виступали союзниками метрополій у ході війни.

4. За рокм війни колонії накопичили досвід самостійного існування.

5. Склалась нова міжнародна ситуація ( СРСР і США проти колоній ).

6. Ті країни які визвлилися раніше показали приклад іншим.

7. Важливе значення мала науково-технічна революція.

Етапи деколонізації

45-55 – стали самостійними 11держав Азії і 1 в Африці ( Лівія, В'єтнам, Індія, Пакістан, Ізраіль ).

55-69 – мирним шляхом одержали незалежність 7 Азії і 37 Африки.

1969 – рік Африки ( 7 держав стали незалежими ).

70-90 – останніми були португальські колонії.

Протиріччя після визволення

1. Боротьба за знищення чужої культури.

2. Використання західного досвіду.

Висновок : більше 20 країн обрали шлях соціалізма, інші капіталістичний і створили свої юрганізації : «Асоціація держав південно-східної нації», «Група 77».

Білет № 7

1. Політика умиротворення агрессора напередодні другої світової війни, її витоки, наслідки.

Міжнародні відносини

1. Зовнішньо політичні пріорітети ведучих країн світу.

Протиріччя

Це привело до другої світової війни

Групи держав, які вступили в другу світову війну

У 1931 р. було об`явлено мораторій на німецькі репарації.

З 1933 р. США стала ініціатором договорів про ненапад між усіма державами.Франція мала вплив у Європі до 1933 р.

У 1933 р. Німеччина вийшла з Ліги Націй.

У 1934 р. прийняла рішення про створення військової авіації.

У 1935 р. введена загальна військова повинність з 18 років.

У 1936 р. відновлено вплив над Рейнською областю.

Цим була зруйнована Версальсько-Вашингтонська

система.

Італія в 30-х роках починає війну в Ефіопії.

16 листопада 1933 р. дипломатичні відносини СРСР з США

18 вересня 1934 р. СРСР вступив в Лігу Націй

2 травня 1935 р. договір між СРСР і Францією.

2.Наслідки політики «умиротворення агресора»

1. Перетворення Німеччини у найсильнішу державу Європи.

2. Гітлер та його оточення повірили в свою безнаказанність.

3. Всі малі країни Європи впевнилися, що Ліга Націй не може бути гарантом їх безпеки.

4. Англія і Франція змінили свої погляди на міжнародні відносини.

5. Крах політики колективної безпеки.

6. Формується тенденція до зближення СРСР та Німеччини.

2. Пакт «Молотова-Рібентропа»

23 вересня 1939 рік.

1.Пакт про ненапад на 10 років між СРСР та Німеччиною.

2.Протокол про поділ Польщі – таємний.

Зміст офіційної частини.

1. Сторони зобов`язані утримуватись від насильства.

2. Не підтримувати третю державу, напала на одну з них.

3. У майбутньому залишитися у взаємному контакті.

4. Не можна бути в групах держав противників.

5. Вирішувати спірні питання тільки мирним шляхом.

2. П'та республіка Франції. Політика Ш. де Голя.

Нова констетуція 1958 розроблена де Голем була прийята 79% учасників референдума в вересні 1958.

У грудні де Голь був обраний президентом.

Повноваження президента

«Уряд особистої влади»

1962 – одержав незалежнісь Алжир.

Внутрішня політика де Голя

1. Широка програма економічної модернізації.

2. 80% французьких підприємств були дрібними ( 5 чоловік ).

3. Високе технічне оснащення с\г ( тракторний парк збільшився у 30 разів ).

4. Кількість людей розумової праці збільшилась у 3 рази.

5. З 1965 країна знову перетворилась па кредитора.

Травневі події 1968

В травні 600 тис. студентів виступили із своїми вимогами. Призив до революції – головне.

Гошисти – бідне населення і студенти.

В ніч з 10 на 11 травня з'явилися перші барикади і схватки з поліцією.

28 травня уряд підписав вимоги, але не повністю. Підвещення зарплатні на 35%, по безобіттю на15%. Шарль де Голь виступив за нові вибори, розпустив парламент.

У 1970 залишив пост президента і помер.

Білет № 8

1. Встановлення нациської дектатури А. Гітлера та її наслідки для Німеччини і світу.

Фашизм став новою політичною течією 20 ст. і особливою формою державного правління. Батьківщиною фашизма була Італія.

Різновидом італійського фашизма був нацизм в Німеччині.

У Німеччині нацисти прийшли до влади у 1933 в результаті перемоги на парламенських виборах. Во націонал-соціалістичної партії стояв Адольф Гітлер.

Після Першої світової війни Німеччина ула ослаблена і принижена. По Версальському договору територія Німеччини зменшилась. На Парижській мирній конференції Німеччина була об’явлена виновницею війни.

Після прихода до влади Гітлера в країні сформавувся культ особистості “вождя” – “фюрера”. Була ліквідована Веймарська конституція, і Гітлеру довічно присвоєно звання “фюрера”; він ткож був рейхканслером та головлю нациської партії.

Вводилась єдина ідеологія, однопартійна система, заборонялась діяльність опозиційних політичних партій – соціал-демократичної та комуністичної. Все населення було втягнуто в фашистські й нациські організації. Так був установлений контроль над масовим розумінням суспільства.

Терор і насилля стали головним методом здіснення внутріщньої політики. Терор в Німеччині проводели гестапо ( державна таємна поліція ), отряди СС і слуба безпеки.

Ліквідувались старі профсоюзи. Був заснований Німецький трудовий фонд, в примусовому порядку об’єднавши власників, робочих і служащих підприємств.

Зовнішня політика Німеччинибула направлена на ліквідацію договора Версальсько-Вашингтонської системи з цілью захвата нових колоній. В 1936 заключений Антикомінтерновський пакт між Італією і Німеччиною для боротьби з комунізмом.

Антисиметизм був державною політикою Німеччини. Євреі були позбавлені громодянських прав, з 1939 почався масовийєврейський погром. Важливе місце в ідеологіі і практиці нацизма займав расизм. Німці проголошувалися висшою расою. Національне превосходство служило обосноснованим знищенням євреів і іншех не арійських народів.

Висновок : Нациська дектатура в Німеччині ліквідувала демократичний порядок, права і свободи громодян, ввела диктатуру однієї партії, котра устанрвила контроль за всіма сферами соціально-економічнм і суспільно-політичним життям країни. Німеччина цілеспрямовано готавалась до нової війни за перерзпділ сфери вплуву.

2. Політика реформ у Китаї у 80-90х роках. Україно-китайські відносини.

За роки “великого стрибка” ( 1958 – 1960 ) і “культурної революціі” ( 1966 – 1976 ), Китай опинився на грані економічного і політичного краху. Стрімке падіння промислового і сьльськогосподарського виробництва призвело до загрози голода. Були лікідовані створена раніше истема органів управління, на сміну її прийшли органи воєнно-адміністративного контроля; підвергались репресіям мільйони людей. В 1976 нове керівництво країни во главі з Ден Сяопінон прийняло широку пргограму еономічних і політичних реформ для будови “соціалізма з китайською специфікою”.

Ден Сяопінон визначив “чотири пинципа модернізаціі” :

1. социалістичний шлях розвитку;

2. диктатура пролетаріата;

3. керуюча роль Комуністичної паріі;

4. ідеі марксизма-ленінізма і Мао Цзедуна.

Програма в області економіки включала :

• введення часного землекористування в селах;

• вільний ринок;

• створення кооперативів частнопідприємницкого сектора в місті;

• створення спеціальних “зон економіко-технологічного ровитку” з особливим режимом палогообкладання для притягання іноземного капітала;

• глубоку реформу в дежавному секторі економіки з переводом його на повний хозрозрахунок.

В політичній області реформи виразилися в реабілітаціі жертв “культурної революціі”, проведенні демократичних реформвибрчої системи, оживленіе діяльності “демократичних партій”, які входли в єдиний фрон під рукоаодством КПК.

В соціальній сфері під гаслом “В одній сім’ї – одна дитина!” – активно проводилась політика, направлена на скорочення народжуваності.

В області зовнішньої політики повий курс аривів до розвитку відносин з західними державами, Японією, СРСР.

За пройдений період реформ КНР вдалося дбитися вражаючих успіхів в економічному розвитку. Середньорічний приріст промисловості склав близько 10%, виробництво зернових на душу населення доведено до 400 кг в рік, в вічі підвисився життєвий рівень населення, створені нові, самі сучасні, отраслі промисловості, створені вільні економічні зони, збільшився приплив іноземних інветицій. Китай зміг вийти на світовий ринок і стати там поміною силою.

Китай приділяє велику увагу відношенням з Україною. У 1995 відбувся візит Президента Л. Кучми в КНР. Україна роздивляється Китай як одного із своїх стаегічних партнерів. У України і Китая існують близькість чи збіги поглядів по багатьом питаннях міжнародної політики. Укріпленню українсько-китайсьеим відносинам сприяв візит Голови КНР Цзяо Цземіня в Київ у 2001.

Висновок : реформи в Китаї привели до процвітання економіки країни. Відмінною рисою цех реформ було те, що вони проводлись під керівництвом Комуністичної партіі Китая і практично не зачіпили поітичних снов суспільітва.

Білет № 9

1. Періодизація світового розвитку з 1914-1939. Період економічної стабілізаціі.

В сучасный ысторыы прийнята слыдуюча періодизація світового розвитку з 1914-1939.

1 період. 1914 – 1918. – Перша світова війна. В результаті економічних та військово-політичних противостоянь між двома блоками – Антантою ( Росія, Великобританія, Франція ) і Троістий союз ( Австро-Угорщина, Німеччина, Італія ) – в війну були втягнуті 34 країни. Наслідко війни став розпад імперій : Німецької, Російської, Австро-Угорської, Османської.

Версальський мирний договір 1919 визнав винуватицею війни Німеччиною. Противоріччя, лежащі в основі договору, стали предпосилками до початку нової війни.

2 період. 1918 – 1923. – післявоєнна нестабільність. В цей час зміцнилися позиціі США. В Росіі до влади прийшли більшовики. В Німеччині, Угорщині, Фінляндіі пройшли революціі. Крайньо ліві партіі в ціх країнах хотіли встановити дектатуру пролетаріата, як в Росіі, але потерпіли поразки. Активний антиклоніальний рух ослабив позицію Англіі і Франціі. В 1920-1921 наступив економічний кризис, в наслідок якого впав рівень життя, активізація крайньо правих сил (в Італіі до влади прийшли фашисти). Інші західні країни, де були демократичні традиціі, вибрали шлях реформ ( Англія, Франція ).

3 період. 1924 – 1929. – період економічноїстабілізаціі.

Характерні риси цього періода : спад революційного руху; економічний підйьм; ослаблення зовнішноьполітичних пртоиріч між країнами.

Політична стабілізація тала можливою в результаті : а) підмисання нових договорів на Локарнській конференціі про гарантію кордонів Німеччини і Бельгіі і про французькі гарантіі збереження коронів Польщі та Чехословачини з Німеччиною; б) реалізація планів Дауеса і Юнга в отношеніі Німеччини : були розв’язані питання німецьких репараційних платежів.

В 1928 США, Великобританія, Франція, Німеччина, Японія і ряд інших країн підписали пакт Бріана-Келога. Документ містив важливі міжнародно-правові норми, проголошуючі відмову від війни як засоба урегулювання міжнародних суперечок і розв’язання їх мирним шяхом.

В економічній сфері спостерігався підйом. Його характерні риси :

• Модернізація промисловості;

• Використання нових технологій і форморганізаціі праці;

• Стаілізація кредитно-фінансової системи;

• Зменшення втручання країн в екополітику.

Економічний підйом в країнах Заходу був нерівномірний. США укріпили своє лідируюче положення в світовій економіці, виробляючи стільки прдукціі, скільки весь світ. Темпи розвитку Німеччини і Франціі були також достатньо високими. Східна Європа відстала від Заходу.

Економічний підйом визвав рістзаробітної плати і зайнятості населення, що сприяло спаду страйкового руху, встановленню політичної стаільності.

В ці рокине було революцій, крапних політичних конфліків. Зросла роль засобів масової інформаціі, кінематогрофа, спорта. Проявилос поняття “масової культури”, т. б. культари, зрозумілої і доступної більшості населееня.

В той же час в країнах Центральгої та Південно-Східної Європи невирішеність соціально-економічних питань привела до встановлення авторитарних режимів. Посилюється вплив фашистів в Італіі та Німеччині.

4 період. 1929 – 1933. – період “Великої депресіі”. Цей кризис в економіці був глубоким та маштабним. Причиною кризи стало перевиробництво товарів при вузкості внутрішнього ринку і відносно низькій купівельній спроможності населення. Збанкрутувала велика кількість підприємств. Промислове виобницво скоротилось на чверть, безробітніх стало більше 30 млн. чоловік; різко знизився рівеньжиття.

5 період. 1933 – 1939. – періодназрівання Другої світової війни. Задача виходу з екрномічної кризи різними країнами розв’язувалося по-різному : одні предпочлі шлях реформ (США, Англія, Канада), інші – шлях дектатури (Італія, Іспанія, Німеччина).

Починається оротба за переділ світу. Фашистські країни вступають в союз один з одним. Й СРСР, й західні країни, й фашистскі країни прагнуть зайняти господсвуюче положення в світі. Це й прерикло до неменучості нової світової війни.

Висновок : відправною точкоюпеіодезаціі світовоі історіі в міжвоєнний період служили ключові історичні події. Кожний період мав свій характерні особистості соціально-економічного та політичного розвитка.

2. Створення антигітлеровської кооліції в роки Другої світової війни.

Напад фашистської германіі на СРСР довело всьому світу небезпеку агресивність планів Гітлера. Англія і США відчули різко зросшу погрозу безпеці особистих країн.

Уінстон Черчель заявив, що ідуча війна погрожуєінтересам його країни і її колоній, а напад на СРСР визнав помилкою Гітлера. Черчель дав згоду на надання економічної і політичної допомоги СРСР. Його позиціі підримав президент США Рузвельт. Починає складатися антигітеровська кооліція. Кооліція – політичний чи воєнний союз країн, котрі домовилися про спільні дії.

Етапи створення антигітлеровської кооліціі

1. Липень 1941 – Московська конференція і підпис англо-радянської згоди, суть якої : 1) спільні діі проти Німеччини та її союзників; 2) воєнні поставки в СРСР; 3) надання кредитів СРСР; 4) відмова від сепарастичного миру з противниками. Пропозиція Сталіна про відкриття в Європі другого фронту була відвергнута.

Підпис договора урядом Польщі та Чехословаччини. Формування в СРСР військових частин : чехословацькі відряди та об’єднаня; французька ескадрилія та авіополк “Нормандія”; польські і югославські частини.

2. Серпень 1941 – офіційна заява США про допомогу СРСР. 9-14 серпня 1941 – проведення “Антлантичної хартіі”, суть якої : 1) англо-американська допомога СРСР; 2) відмова Англіі та США від територіальних домагань; 3) визнання за народами мира права на вибір форми правління; 4)економічне співробітництво; 5) вмзнання рівних прав і можливостей в торгівлі, використання джерел сировини, свобода мореплавства.

3. Вересень- грудень 1941- заключення трьохстороннього договору ( СРСР-США-Англія ), розповсюдженняна СРСР сили договору про ленд-ліз ( поставка зерна, нефтепродуктів, танків, літаків). Вступ у війну США.

4. 1 січня 1942 підпис 26 державами світу мира Деклараціі об’єднаних націй в Вашингтоні. Її суть : 1) заборона на підпис сепаратиського мира; 2) визнання необідності створення в Європі другого фронту.

5. 1942 – підписання англо-адянського договору про сільне ведення війни. Буи також визначені умови розвитку англо-радянских відносин на протязі 20 років. Підписання радянсько-американського договору про сільне ведення війни.

6. 1943 – затягнення питання про відкриття другого фронту в Європі. Введення англо-радянских військових сил в Іран. Провеення Тегеранської мирної конференціі.

Відмінна риса антигітлеровської кооліціі – об’єднаня країн з різним суспільним устроєм проти фашистів. Проблеми кооліціі – питання про відкриття другого фронту в Європі і ідеологічні протиріччя між країнами.

Висновок : прйшовши значні противоріччя, Англія, СРСР і США створили діючей воєнно-політичний союз для боротьби з фашистськими країнами-агрисоами.

Запитання до екзамену з всесвітньоі історіі.

1

5. Паризька мирна конференція та її головні рішення за підсумками Першої світової війни.

37. США у 80-90-х роках. Українці в США.

2

10. Франція в 20-30-ті роки. Діяьність уряду Народного фронту.

51. Розпад Югославії, громадянська війна та її наслідки.

3

9. “Новий курс” Ф. Рузвельта та його результати.

33. Рух опору в окупованих країнах Європи в роки Другої світової війни.

4

2. Причини та початок Першої світової війни.

36. Створення Організації Обєднаних Націй. Україна – співзасновниця ООН. Роль ООН у новоствореному світі.

5

8. Вашингтонська конференція та її рішення.

57. Розрядка міжнародної напруженості у 70-х роках. Гельсінський процес.

6

13. Громодянська війна в Іспаніі у 1936-1939. Втручання великих держав у конфлікт.

52. Процес деколонізації після Другої світової війни.

7

28. Політика умиротворення агресора напередодні Другої світової війни, її витоки, наслідки.

41. Пята республіка у Франції. Політика Ш.де Голя.

8

11. Встановлення нациської дектатури А. Гітлера та її наслідки для Німеччини і світу.

54. Політика реформ у Китаї у 80-90х роках. Україно-китайські відносини.

9

1. Періодизація світового розвитку з 1914-1939. Період економічної стабілізаціі.

32.Створення антигітлеровської кооліції в роки Другої світової війни.

10

6. Створення Ліги Націй та її діяльність у міжвоєнний період.

53. Японське “Економічне диво”. Японія й сьгодення.

11

30. Радянсько-німецький пакт про ненапад від 23 серпня 1939 та таємний додатковий протокол до нього.Види угод на подальший розвиток подій у світі.

40. Діяльність М.Тетчер, Тетчеризм: його суть і наслідки.

12

26. Розвиток літератури і мистецтва у міжвоєнний період.

38. План Маршала, його роль у відбудові повоєнної Європи.

13

12. Встановлення фашиської дектатури в Італії Б. Муссоліні

55. Створення держави Ізраіль. Виникнення палестинської проблеми.

14

18. Громодянська війна в Росіі : причини, періодизація, наслідки.

42. Обєднання Німеччини. Німеччина сьогодні.

15

29. Мюнхенська угода і загарбання Чехоссловачини.

59. Загальні тенденції в розвитку світової культури в другій половині 20століття.

16

7. Прийняття та наслідки реалізації планів Дауеса та Юнга для Німеччини.

58. Оздоровлення міжнародних відносин на рубежі 80-90-х років. Закінчення “холодної війни”.

17

12. Встановлення фашиської дектатури в Італії Б. Муссоліні

55. Створення держави Ізраіль. Виникнення палестинської проблеми.

18

17. Лютнева революція 1917 в Росіі : причини та початок.

39. Інтеграційні процеси в сучасній Європі. Місце України в загальноєвропейському процесі.

19

24. Революція у Туреччині. К. Ататюрк.

56. Причини та початок “холодної війни”.

20

19. Розкрийте суть і наслідок економічної політики.

35. Наш край в роки Другої світової.

21

21. Розкрийте суть сталінської індустріалізації в СРСР, та її соціальні наслідки.

44. Процесс десталінізації в СРСР, його позитивні сторони, непослідовність та обмеженість.

22

20. Процес створення СРСР та тоталітарний характер сталінського режиму.

43. Процес повоєнної відбудови господарства СРСР.

23

22. Охарактерезуйте політику суцільної колективізації в СРСР, та її соціально-економічні наслідки.

45. Дисидентський рух в СРСР 60-х – 1половині 80-х років.

24

27. Утворення осі Берлін – Рим – Токіо напередодні Другої світової війни.

60. Науково-технічна революція і глобальні проблеми сучасності.

25

16. Утворення Королівства сербів, хорватів та словенів. Національне питання в державі.

48. Перебудова і причини революції кінця 80 – початку 90-х років у країнах Центральної та Східної Європи, її характер, сила, риси та особливості.

26

15. Революція 1918 в Угорщині. Доба Угорської радянської республіки.

31. Причини, характер, періодизація Другої світової війни.

27

23. Суспільно-політична обстановка в СРСР у 20-30-х роках.

50. Політична боротьба в 1953-1956 роках в Угорщині. Режим Я.Кадара.

28

3. Наслідки Першої світової війни для народів Європи та США.

46. Перебудова та розпад СРСР (1985-1991).

29

4. Облаштування повоєнного світу після Першої світової війни. Сильні та слабкі сторони системи міжнародних договорів.

47. Росія після розпаду СРСР.

30

25. Розвиток освіти, науки і техніки у міжвоєнний період

49. “Празька весна” 1968р.

Запитання до екзамену з всесвітньоі історіі.

1. Періодизація світового розвитку з 1914-1939. Період економічної стабілізаціі.

2. Причини та початок Першої світової війни.

3. Наслідки Першої світової війни для народів Європи та США.

4. Облаштування повоєнного світу після Першої світової війни. Сильні та слабкі сторони системи міжнародних договорів.

5. Паризька мирна конференція та її головні рішення за підсумками Першої світової війни.

6. Створення Ліги Націй та її діяльність у міжвоєнний період.

7. Прийняття та наслідки реалізації планів Дауеса та Юнга для Німеччини.

8. Вашингтонська конференція та її рішення.

9. “Новий курс” Ф. Рузвельта та його результати.

10. Франція в 20-30-ті роки. Діяьність уряду Народного фронту.

11. Встановлення нацистської диктатури А.Гітлера та її наслідки для Німеччини і світу.

12. Встановлення фашиської дектатури в Італії Б. Муссоліні

13. Громодянська війна в Іспаніі у 1936-1939. Втручання великих держав у конфлікт.

14. Відновлення державної незалежності Польщі. Ю. Пілсудський.

15. Революція 1918 в Угорщині. Доба Угорської радянської республіки.

16. Утворення Королівства сербів, хорватів та словенів. Національне питання в державі.

17. Лютнева революція 1917 в Росіі : причини та початок.

18. Громодянська війна в Росіі : причини, періодизація, наслідки.

19. Розкрийте суть і наслідокекономічної політики.

20. Процес створення СРСР та тоталітарний характер сталінського режиму.

21. Розкрийте суть сталінської індустріалізації в СРСР, та її соціальні наслідки.

22. Охарактерезуйте політику суцільної колективізації в СРСР, та її соціально-економічні наслідки.

23. Суспільно-політична обстановка в СРСР у 20-30-х роках.

24. Революція у Туреччині. К. Ататюрк.

25. Розвиток освіти, науки і техніки у міжвоєнний період

26. Розвиток літератури і мистецтва у міжвоєнний період.

27. Утворення осі Берлін – Рим – Токіо напередодні Другої світової війни.

28. Політика умиротворення агресора напередодні Другої світової війни, її витоки, наслідки.

29. Мюнхенська угода і загарбання Чехоссловачини.

30. адянсько-Рнімецький пакт про ненапад від 23 серпня 1939 та таємний додатковий протокол до нього.Види угод на подальший розвиток подій у світі.

31. Причини, характер, періодизація Другої світової війни.

32. Створення антигітлерівської коаліції в роки Другої світової війни.

33. Рух опору в окупованих країнах Європи в роки Другої світової війни.

34. Кримська (Ялтинська) та Берлінська (Потсдамська) конференції. Підсумки війни в Єврпі.

35. Наш край в роки Другої світової.

36. Створення Організації Обєднаних Націй. Україна – співзасновниця ООН. Роль ООН у новоствореному світі.

37. США у 80-90-х роках. Українці в США.

38. План Маршала, його роль у відбудові повоєнної Європи.

39. Інтеграційні процеси в сучасній Європі. Місце України в загальноєвропейському процесі.

40. Діяльність М.Тетчер, Тетчеризм: його суть і наслідки.

41. Пята республіка у Франції. Політика Ш.деГоля.

42. Обєднання Німеччини. Німеччина сьогодні.

43. Процес повоєнної відбудови господарства СРСР.

44. Процесс десталінізації в СРСР, його позитивні сторони, непослідовність та обмеженість.

45. Дисидентський рух в СРСР 60-х – 1половині 80-х років.

46. Перебудова та розпад СРСР (1985-1991).

47. Росія після розпаду СРСР.

48. Перебудова і причини революції кінця 80 – початку 90-х років у країнах Центральної та Східної Європи, її характер, сила, риси та особливості.

49. “Празька весна” 1968р.

50. Політична боротьба в 1953-1956 роках в Угорщині. Режим Я.Кадара.

51. Розпад Югославії, громадянська війна та її наслідки.

52. Процес деколонізації після Другої світової війни.

53. Японське “Економічне диво”. Японія й сьгодення.

54. Політика реформ у Китаї у 80-90-х роках. Україно-китайські відносини.

55. Створення держави Ізраіль. Виникнення палестинської проблеми.

56. Причини та початок “холодної війни”.

57. Розрядка міжнародної напруженості у 70-х роках. Гельсінський процес.

58. Оздоровлення міжнародних відносин на рубежі 80-90-х років. Закінчення “холодної війни”.

59. Загальні тенденції в розвитку світової культури в другій половині 20століття.

60. Науково-технічна революція і глобальні проблеми сучасності.