| МИКОЛА МАРКІАНОВИЧ ВОЛКОВИЧ - ЗАСНОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ ОТОЛАРИНГОЛОГІВ
9 грудня (27 листопада) 1998 р. виповнилося 140 років від дня народження Миколи Маркіановича Волковича, видатного вітчизняного хірурга, одного із засновників оториноларингології на Україні. Все його життя, невтомна лікарська, науково-педагогічна та громадська діяльність є гарним прикладом цілеспрямованості, безперервних творчих пошуків.
Микола Маркіанович одним з перших на Україні почав читати лекції по ЛОР-захворюванням. З 1889 по 1903 роки він першим читає студентам медичного факультету Університета св. Володимира систематичний, але не обов'язковий курс з оториноларингології.
Людина високої ерудиції, широкого світогляду, неперевершений хірург, М.М.Волкович втілив в собі найкращі риси лікаря, педагога, науковця. Він був гідними учнем та спадкоємцем славної плеяди видатних діячів медицини - М.І.Пирогова, С.П.Бот-кіна, Г.А.Захар'їна та інших.
Микола Маркіанович Волкович народився, працював і прожив все життя на Україні. Він є справжнім представником української інтелігенції і заслуговує на те, щоб нащадки знали його і пам'ятали про нього.
Микола Маркіанович народився 9 грудня (27 листопада) 1858 р. в невеличкому місті Городні, Чернігівської губернії, в родині церковного дячка. Всього дітей у батька було троє — двоє хлопчиків і дівчинка, Коля був старшим. Він навчався грамоті в трикласному повітовому училищі. Ще тоді на нього звернули увагу як на працьовитого і здібного учня. Після закінчення міського училища, за порадою вчителів, хлопчика віддали до класичної Чернігівської гімназії, куди він поступив відразу в другий клас.
В Чернігові він жив у своїх дуже бідних родичів, і йому з четвертого класу гімназії довелося заробляти собі на життя та ще допомагати своїм рідним. Гімназію Микола Маркіанович закінчив у 1877 р. із срібною медаллю і в тому ж році вступив до медичного факультету Київського університету.
Студентські роки
Важко було жити в Києві бідному студентові. Але цілком випадково йому пощастило влаштуватися на квартиру до однієї освіченої жінки, яка протегувала учнівській молоді. Ця жінка з перших же днів почала допомагати бідному студентові, знаючи, що з дому від батьків він одержує дуже мізерну підтримку. Вона допомагала йому опанувати французькою і німецькою мовами. Микола Маркіанович до кінця свого життя з вдячністю згадував про свою добродійницю. Він ретельно записував все, що вона на нього витрачала, і після закінчення університету повністю розрахувався з нею.
Студент М.М.Волкович акуратно відвідував всі лекції і практичні заняття. Вдома він багато працював з підручниками і читав періодичну медичну літературу. Він був ретельним і працьовитим студентом. На третьому курсі М.М.Волоквич почав захоплюватись хірургією. Загальну хірургію в той час у Київському університеті читав Олександр Хрис-тианович Ринек, який дістав добру теоретичну і практичну підготовку в Медико-хірургічній академії і був видатним хірургом. Він першим на Україні ввів антисептику. Але остаточно у М.М.Воковича сформувався інтерес до хірургії при переході на IV курс, коли він почав відвідувати клініку Володимира Опанасовича Караваєва, сучасника і, до певної міри, учня М.І.Пирогова, тому що під його керівництвом В.О.Караваєв написав дисертацію на ступінь доктора медицини. На IV курсі М.М.Волкович остаточно обрав своєю спеціальністю хірургію і їй присвятив своє життя.
Медичний факультет Микола Маркіанович закінчив у 1882 р. із ступенем лікаря з відзнакою.
Лікарська діяльність
Після закінчення медичного факультету М.М.Волкович відразу зайняв посаду штатного ординатора від університету в госпітальній хірургічній клініці, якою завідував професор Ф.К.Борнгаупт (учень та асистент відомого хірурга Фолькмана). Це була 3-річна ординатура. Після її закінчення М.М.Волковича залишили в університеті стипендіатом у клініці ще на 2,5 роки для підготовки до професорського звання, і в той же час протягом півроку він виконував обов'язки прозектора на кафедрі фізіології.
Склавши іспити на звання доктора медицини, в 1889 р. М.М.Волкович захистив дисертацію і отримав звання доктора медицини. Докторська дисертація, запропонована Ф.К.Борнгауптом, а потім і монографія були присвячені риносклеромі. Ця монографія відразу ж поставила М.М.Волковича в ряди діячів науки. В ній він глибоко розробив питання з клінічного боку, навівши велику кількість випадків, які він спостерігав. Численні джерела літератури, які він розглядав, дають чітке уявлення про цю хворобу з патологоанатомічного і бактеріологічного боку. Монографія має велику цінність, і усі пізніші дослідники риносклероми посилаються на цю працю.
В 1889 р. М.М.Волкович дістав від університету відрядження за кордон —у Німеччину для удосконалення з хірургії. Під час перебування там він пройшов курс горлових, носових та вушних хвороб.
Повернувшись до Києва, М.М.Волкович дістав звання приват-доцента і почав читати студентам курс десмургії з вченням про переломи та вивихи, курс діагностики хірургічних захворювань і окремо — курс горлових, носових і вушних хвороб. 16 вересня 1889 р. М.М.Волкович став читати систематичний, але необов'язковий курс лекцій з оториноларингології. Тема його вступної лекції: "О важности болезней носа в патологии организма". Ця остання спеціальність дала йому велику кількість хворих, і вже на той час він здобув у Києві велику популярність серед населення. В 1893 р. М.М.Волковичу доручають завідування досить великим хірургічним відділом у Київській міській Олександрівській лікарні (потім — Жовтнева лікарня, а нині — Центральна міська клінічна лікарня).
Дуже жвавий, написаний з натури нарис про роботу М.М.Волковича в міській лікарні дав П.С.Бабицький, який працював в лікарні з Миколою Маркіановичем.
У статті журналу "Сучасна хірургія" за 1928 р. Бабицький писав: "Тут (у лікарні) зосередились випадки переломів, кожний з яких Волкович любовно і всебічно вивчав і реєстрував сам з моменту вступу хворого, накладання шини і аж до зняття її. Сам — кожний випадок і щодня. Адже це характерно для нього. Всю роботу веде (диктує) сам. І так протягом 10 років бурхливої безперервної роботи під девізом: "не відкладай на завтра того, що можна зробити сьогодні". Це означає, що коли, наприклад, відбувається нічна операція (на всі випадки він з'являвся з міста у будь-який час ночі), записати операцію треба було негайно. І самий запис був своєрідним, насамперед, навчальним. Писав два примірники: один — для лікарні, а копію залишав собі, тому що історія хвороби заздалегідь призначалась для наукової обробки в майбутньому. Сюди ж записувались ідеї і думки, що керували хірургом під час операції, передбачалось послідовне спостереження над певними моментами, тощо. Словом, різні акти операції, "вся історія" поставала в новому світлі, набуваючи особливого змісту, особливого значення. "Немає дрібниць у хірургії" — так можна було б охарактеризувати цю рису: всі аспекти важливі і виконання кожного з них повинно бути бездоганним, як виконання своїх обов'язків. У цьому відношенні "порожніх місць" Волкович не допускав. І навіть ми — самолюбиві юнаки "ковтали образу", тому що перед нами був живий приклад, який мимоволі заражав і нас".
Другий учень Миколи Маркіановича — лікар Л.П.Мар'янчик в статті, надрукованій в журналі "Вестник хирургії" за 1923 р., так описує роботу в Олександрівській лікарні:
Незважаючи на існування госпітальної і факультетської клінік, зазначений відділ був хірургічним центром, куди стікались, крім хворих, молоді, поважні лікарі, студентська молодь вчитися. М.М.Волкович був молодий і не шкодував ні своїх сил, ні свого часу, ні сил своїх співробітників. Робота в лікарні тривала з ранку до пізнього вечора, а іноді й дві зміни: денну — до 4-5 годин і вечірню, яка закінчувалась пізньої ночі.
Я пам'ятаю роки з 1899 до 1902. Великий хірургічний відділ у дерев'яних бараках міської лікарні, не зовсім упорядкований. Матеріал хірургічний — найрізноманітніший. Не встигали виконувати програму дня, перев'язки, тому що швидка допомога весь час підвозила гострих і травмованих хворих.
Незважаючи на втому постійних співробітників і на спроби багатьох екстернів та інших відвідувачів зникнути з поля зору Миколи Маркіановича, багато з них, захоплені його роботою, заражені його бурхливою енергією, приваблені його щирим сумлінним ставленням і усвідомленням свого обов'язку щодо хворих, залишались з ним, продовжуючи працювати, не покладаючи рук, не за страх, а за совість. Микола Маркіанович вмів сам працювати і інших привчав до роботи. Це була справжня трудова хірургічна школа в кращому розумінні цього слова, школа, що виховала багатьох практикуючих і наукових хірургів, які згодом стали на чолі великих хірургічних закладів".
За ініціативою М.М.Волковича в Олександрівській лікарні були організовані систематичні наукові засідання лікарів, які незабаром перетворилися на школу для працюючої в лікарні молоді, що дістала змогу виступати з науковими доповідями і слухати дискусії працюючих в лікарні професорів і приват-доцентів різних спеціальностей.
В Олександрівській лікарні М.М.Волкович працював 10 років і дістав той великий хірургічний досвід, який допомагав йому як хірургові і викладачеві протягом всього подальшого життя.
М.М.Волкович був одружений, мав 4 доньок. Дружина рано померла від пухлинного захворювання, і він багато уваги приділяв вихованню дітей.
Професорська діяльність
В 1903 р., після того, як Ф.К.Борнгаупт пішов у відставку, на кафедру госпітальної хірургії був обраний М.М.Волкович. Курс хвороб вуха, носа і горла він в тому ж році передав професору М.П.Трофимову. М.М.Волкович читав цей курс протягом 14 років.
Для своєї вступної лекції на кафедрі госпітальної хірургії Микола Маркіанович обрав тему: "Хірургія як наука і мистецтво і виховні завдання хірургії". Віддаючи належне майстерності техніки хірурга, М.М.Волкович, проте, мистецтво хірургії розумів у широкому значенні цього слова. Він підкреслював, що мистецтво полягає не тільки в регулюванні механічних дій. "Воно повинно претендувати на все, що стосується здоров'я і життя хворого. Тут я, наприклад, маю на увазі те мистецтво, яке дає право лікареві на звання умілого клініциста. Під цим розуміється і розпізнавання хвороби, і передбачливість щодо її перебігу, і вміння своєчасно втрутитися або виждати і, нарешті, в самому втручанні не діяти за певним шаблоном, а зміняти його згідно з умовами". Інакше кажучи, М.М.Волкович дотримувався погляду свого вчителя Ф.К.Борнгаупта, який говорив, що доля оперованого значно менше залежить від рук хірурга, ніж від його наукових знань. Треба відзначити, що і самого М.М.Волковича завжди виручали досвід, знання і правильне хірургічне мислення. Як викладач клінічної дисципліни, М.М.Волкович був на належній висоті. Він вчив чітко, просто і стисло передавати студентам усе, що стосується будь-якого захворювання, і студенти охоче і з великою користю для себе відвідували його лекції. Він вмів так продемонструвати студентам хворого, що це запам'ятовувалось на все життя.
На засіданнях факультету і Ради професорів Микола Маркіанович виступав рідко. Він не був промовцем, але деякі питання він приймав близько до серця, хвилювався, втрачав іноді самовладання і дозволяв собі говорити різко і навіть висловлюватись не зовсім тактовно. Взагалі ж Микола Маркіанович був людиною доброю, чутливою, лагідною і громадською, незважаючи на свою нібито замкнутість і досить сувору зовнішність. Він відчував потребу у спілкуванні, в обміні знаннями і свій досвід, свої знання не приховував, а охоче ділився ними з усіма, хто прагнув цього. Він зумів згуртувати навколо себе хірургів, влаштовуючи часто у себе вдома наукові збори.
В 1908 р. 10 листопада здійснилась давня мрія М.М.Волковича — під його безпосереднім керівництвом було відкрито Київське хірургічне товариство, головою якого він був одностайно обраний. Протягом 20 років він не залишав цього почесного поста, ретельно виконуючи свої обов'язки. Треба відзначити, що протягом перших 5 років, тобто до світової війни, щороку виходив об'ємний том праць Товариства, де друкувались доповіді, докладно викладались дебати і відбивалось все життя Товариства.
М.М.Волкович, як голова хірургічного товариства, однаково ставився до всіх учасників у дебатах: він охоче допомагав тим, хто хотів з'ясувати щось незрозуміле для себе, але не вмів цього зробити. Він іноді запрошував висловитися тих, кого вважав компетентним з цього питання, а в своїх висновках завжди виявляв досвід і знання літератури. В 1911 р. факультет перемістив Миколу Маркіановича на кафедру факультетської хірургії, після того, як її залишив у зв'язку з хворобою професор Л.О.Малиновський.
Консультант-хірург південно-західного фронту
У 1914 р. почалась II світова війна. Університет відкрив для поранених лазарет у факультетських клініках на 130-140 ліжок, і Микола Маркіанович став на чолі цього лазарету і завідував ним аж до закриття його в кінці 1915р. На самому початку війни Миколу Маркіановича запросили від Червоного Хреста консультантом-хірургом південно-західного фронту і працювати як на фронті, так і в тилу в госпіталях Червоного Хреста.
Крім операцій і консультацій в госпіталях, М.М.Волкович нерідко організовував на фронті збори лікарів і навчав їх воєнно-польовій хірургії. Ці засідання завжди збирали велику кількість лікарів. Звіти про ці засідання друкувались у хірургічному архіві. Доповідачами були хірурги, що приїздили з фронту, і лікарі, які працювали в Київських госпіталях. Ці засідання часто були місцем для консультацій, тому лікарі приводили сюди поранених і одержувати роз'яснення від компетентних лікарів-хірургів.
До речі, слід підкреслити, що діяльність Київського хірургічного товариства не припинялась і під час Великої Вітчизняної війни після евакуації з Києва, коли після смерті М.М.Волковича головування перейшло до академіка О.П.Кримова.
Післяреволюційний період
М.М.Волковича знали як чесного працівника, що добре ставиться до простого люду, з якого він сам вийшов. Він був широко відомим лікарем, блискучим хірургом, який врятовував життя, здавалося, безнадійним хворим. Микола Маркіанович приступив до роботи в клініці і не залишав свого поста навіть тоді, коли доводилось переживати великі труднощі: нестачу харчування, палива, брак персоналу. Неодноразово він оперував пацієнтів у кожухах і сам допомагав переносити на ліжко післяопераційних хворих.
В період післяреволюційної реорганізації Київського університету на медичному факультеті утворились два відділи: російський і український. Микола Маркіанович викладав на російському відділі. В 1922 р. російський відділ було закрито. В числі звільнених викладачів був і М.М.Волкович. Втрату клініки він переживав дуже гостро, але на початку 1923 р. Миколу Маркіановича запросили на посаду завідуючого науково-дослідною кафедрою при Київському відділі Укрголовнауки. Надалі, у зв'язку з поділом кафедр з клінічної медицини, він вже завідував хірургічним циклом. Проте робота у відділі Головнауки його не задовольняла, тому що мала чисто теоретичний характер, а М.М.Волкович захоплювався перш за все клінічною і педагогічною діяльністю.
Життя плило, робота скрізь кипіла, і Микола Маркіанович почав входити в свою колію як вчений і педагог. Знову почались засідання Хірургічного товариства і знову він з'явився на місці голови, але йому вже було важко доводити засідання до кінця і О.П.К-римов часто був змушений його заступати.
В 1927 р. Київське хірургічне товариство влаштувало 45-річний ювілей лікарської діяльності Миколи Маркіановича. Велика аудиторія факультетської хірургічної клініки не могла вмістити всіх бажаючих його вітати. З промовами виступили представники всіх спеціальностей, а також учнівська молодь. Всі промови були щирими, теплими, в них виступаючі віддавали Миколі Маркіановичу належне як викладачеві, вченому, хірургові і чутливій, добрій чесній людині.
Микола Маркіанович захворів якось несподівано і для себе, і для оточуючих. В квітні 1928 р. він ще головував в Київському хірургічному товаристві, збирав у себе комісію із складання біографій для галереї російських хірургів, а в травні у нього почались і весь час посилювались болі в хребті. Йому важко стало ходити, і він залишався вдома, посилено працюючи над останніми коректурами своєї великої праці — вчення про переломи і вивихи. Важко пересуваючись і не маючи змоги довго залишатись в сидячому положенні через болі, він продовжував працювати і складати предметний покажчик для своєї вищезгаданої праці. Відчуваючи нестерпний біль, Микола Маркіанович висловив одного разу припущення, що в нього, очевидно, пухлина у хребті. Згодом у нього з'явилась параплегія, а за 3 дні до смерті він впав у непритомний стан і помер при явищах пневмонії 11 липня 1928 р. Розтин тіла Миколи Маркіановича виявив рак передміхурової залози і метастаз у спинний мозок.
В день смерті Академія наук УРСР обрала його своїм дійсним членом. 13 липня 1928 р. Микола Маркіанович був похований на Байковому кладовищі в М.Києві.
Наукова діяльність
М.М.Волкович брав активну участь у Пироговських, а також Всесоюзних і Українських з'їздах, неодноразово обирався головою з'їзду. Багато разів він бував у закордонних наукових відрядженнях. Микола Маркіанович був членом Товариства російських хірургів, Російського хірургічного товариства імені Пирогова і Саратовського хірургічного товариства.
В 1915 р. він отримав звання заслуженого професора.
Микола Маркіанович Волкович залишив велику і цінну наукову спадщину — 84 друкованих праці, багато з них було опубліковано за кордоном. Ці праці надзвичайно різноманітні і стосуються різних питань з хірургії. Ми зупиняємось лише на деяких з його наукових праць, переважно, оригінальних і таких, що залишили особливий слід у вітчизняній літературі.
Першою побачила світ дуже цінна праця М.М.Волковича про риносклерому, яка стала темою його докторської дисертації і була відзначена не тільки у нас, але й за кордоном.
Зспоіег з Відня просив М.М.Волковича зайнятися статистикою поширення цього захворювання в Росії, що Микола Маркіанович і виконав, написавши статтю — "К статистико распространения склеромьі в России" ("Русский врач, 1910 р."). В Києві був утворений навіть комітет під головуванням М.М.Волковича для вивчення риносклероми.
В 1890 р. в "Вестнике хирургии" була надрукована стаття М.М.Волковича "Об особой форме пораження крупних сосудов конечностей" (агїегііііз аоіііегапз), як про одну з причин так званої спонтанної гангрени. В цій статті широко описана патологія при цьому захворюванні. Згодом ця робота стала темою для докторської дисертації брата Миколи Маркіановича Волковича, її розробляв В.О.Оппель і цілий ряд радянських хірургів, отже вона по праву може вважатися здобутком вітчизняної хірургії.
В 1898 р. в журналі "Врач" була опублікована робота М.М.Волковича "К вопросу о резервах брюшньїх покровов при чревосечении". Як вдумливий і спостережливий хірург, М.М.Волкович не міг не бачити, що після розтину черева нерідко виникають так звані післяопераційні грижі, які спричиняють хворим різні неприємності і часто потребують повторних операцій. На цій підставі він розробив метод, що широко використовується у хірургії — не перерізувати м'язові шари, а розщеплювати їх за ходом волокон. Така методика дійсно видалася достатньою гарантією запобігання післяопераційним грижам. Вона має перевагу і перед серединним розтином черева. З приводу цієї методики автор зробив доповідь на VIII з'їзді хірургів, де вона була одностайно схвалена.
В 1900 р. в "Летописи русской хирургии" М.М.Волкович опублікував статтю "К вопросу о лечении гангренозних й, в частности, подозрительньїх на гангреньї ущемлен-ньіх кишечньїх грьіж". Цю роботу М.М.Волковича хірургам слід завжди пам'ятати.
М.М.Волкович, пройшовши курс хвороб вуха, горла й носа за кордоном, був у Києві піонером в цій галузі медицини і дав цілий ряд праць з цієї спеціальності. Декілька статей він присвятив раку гортані, відзначивши при цьому клінічні особливості, оперативний метод і подальшу долю оперованих. Він дослідив також стан лімфатичних залоз шиї з метою виявлення в них метастазу рака.
В "Летописи русской хирургии" за 1898 р. вийшла дуже значна в практичному відношенні праця "О хронических сужениях гортани й трахей, препятствующих удале-нию трахеотомической трубки й хорошо устранимьіх при интубации". В "Русском вра-че" за 1905 р. вміщена публікація "К вопросу о технике операции трепанации сосце-видного отростка", де описується вироблена автором кістково-пластична операція трепанації сосковидного відростка з наступним зашиванням рани.
В "Хірургічному архіві" за 1910 р. вийшла велика стаття про ринопластику, в якій автор віддає перевагу італійському способу і наводить подробиці свого методу — утворення носа з пальця; цей метод запропонований ним незалежно від Р.Р.Вредена.
Микола Маркіанович оперував на головному мозку, проводячи кістково-пластичну операцію з приводу його грижі. Стаття про це надрукована в "Летописи Русской хирургии" за 1905 р. В двох випадках він оперував на легенях з приводу їх змертвіння і oтримав добрий результат. Стаття про це опублікована також в 1907 р. Обидві ці статті на той час були новинками.
М.М.Волкович залишив нам роботи з гінекології і урології: "Способ пластического закрьітия тяжельїх пузьірно-влагалищньїх свищей при помощи матки", "Способ восста-новления женского мочеиспускательного канала при одновременном пузьірно-влага-лищном свище", "Данньїе к лечению губовидньїх свищей мужского полового члена", "Случай почечной хирургии, интересной по наведенньїм в нем отступлениям в развитии мочевого аппарата". В останній з перелічених статей автор вказує, яким уважним повинен бути хірург при операції, щоб не зашкодити хворому. Цікаво відзначити першу із згаданих робіт, що стосується оригінального способу закриття великих міхурово-піхво-вих свищей і яка була надрукована також у німецькому журналі. Пізніше аналогічний спосіб опублікував Кизїпег, і він попав в Росію як спосіб Кизїпег-Волковича, та, як це нерідко траплялось в той час, навіть у наших підручниках і російських статтях він став носити назву способу Кизїпег-Волковича.
Багато підручників з хірургії наводять ознаку М.М.Волковича при хронічному апендициті, яка полягає в тому, що черевна стінка в правій ділянці стає слабшою, податливою, ніби атрофованою при пальпації. Сам М.М.Волкович надавав цьому симптому дуже великого значення, навіть виключного при встановленні діагнозу хронічного апендициту.
Микола Маркіанович на початку нинішнього сторіччя одним з перших почав широко застосовувати оперативне лікування при жовчно-кам'яній хворобі, між тим як західні хірурги провели на той час велику кількість операцій на жовчних міхурах. М.М.Волкович при жовчно-кам'яній хворобі використовував розтин через прямий м'яз, жодного випадку післяопераційної грижі він не спостерігав.
Микола Маркіанович працював над вивченням кісткового туберкульозу і в 1896 р. в журналі "Врач" опублікував "Так назьіваемьій внесумочньїй способ иссечения колена", який привернув до себе увагу і закордонних хірургів.
Але його найвидатнішою працею слід вважати велику монографію про переломи і вивихи, останні коректури якої він виправляв, будучи вже хворим і лежачи в ліжку, незадовго до смерті. Насамперед, треба відзначити, що монографія написана своєрідною, оригінальною мовою, яка була властива тільки автору. Монографія ця, охоплюючи переломи, забої суглобів, дисторзії, вивихи і поранення, заслуговує нате, щоб залучити її до класичних підручників. Крім монографії, він написав чимало праць з цих питань. У цій прекрасній монографії автор, як він сам зазначає, мав на меті висвітлити всю різноманітність пошкоджень кісток і суглобів, що зустрічаються в практиці.
У відділах про пошкодження черепа і хребта автор приділяє особливу увагу різноманітним порушенням мозку, нервів та їх наслідкам. Шини М.М.Волковича і його прилад, що застосовувався при переломах стегна, користуються широкою популярністю не тільки в межах нашої країни, але й за кордоном. За свій прилад для амбулаторного лікування осіб з переломами нижніх кінцівок М.М.Волкович одержав велику подяку від старих хворих, яким тривале перебування в ліжку спричиняє лише шкоду.
М.М.Волкович щиро любив і поважав М.І.Пирогова, заповіти якого прийняв і проводив у життя. У своїй статті про М.І.Пирогова він писав: "Усією своєю діяльністю Пиро-гов проповідує правду, професійну чесність, обов'язок лікаря, лише вони виховують, лише вони надають сили лікареві біля ліжка хворого, лише вони людяні". За все це і ми будемо поважати, шанувати, любити Миколу Маркіановича Волковича, якому належить у Вітчизняній хірургії почесне місце, який з дитинства звик до праці, полюбив її і був прикладом у цьому для інших.
Значення М.М.Волковича для оториноларингології
Якщо ретроспективнo оцінювати діяльність Миколи Маркіановича, то важко сказати, де він проявив себе більше — в хірургії чи в галузі оториноларингології, в якій був піонером.
Велика заслуга М.М.Волковича полягає в тому, що він перший з'єднав на Україні отіатрію та ларингологію в єдину клінічну дисципліну. Будучи хірургом широкого діапазону, М.М.Волкович одним з перших увів в практику оториноларингології хірургічний метод лікування.
Як педагог, як клініцист, як вчений в галузі ЛОР-захворювань, Микола Маркіанович отримав широке світове визнання.
Дисертація М.М.Волковича і в наш час не втратила свої цінності. Це є фундаментальний труд з вивчення склероми. На цю тему Микола Маркіанович не раз виступав у пресі і надрукував декілька цінних робіт. Так, він опублікував статті "К вопросу о риносклеромо" ("Врач", 1886 р.), "К вопросу о микроскопическом строєний й паразитах риносклеромьі" ("Врач", 1886 р.), "К статистико й распространению склеромьі в Рос-сии" ("Врач", 1910р.).
Вже з цього переліку праць про склерому видно, що видатною рисою наукової діяльності М.М.Волковича було не випадкове, фрагментарне вивчення окремих питань, а глибоке обгрунтування наукового дослідження склероми. Ось чому ми вважаємо М.М.Волковича засновником вчення про склерому.
В 1897 р. Микола Маркіанович демонстрував два випадки повного видалення гортані в зв'язку з її раком. Це було початком розробки хірургічного лікування пацієнтів з цією хворобою. Послідовно Микола Маркіанович опублікував на цю тему декілька праць: "О раке гортани й его оперативном лечении" ("Русский хирургический архив", 1907, кн.1.), "Еще о раке гортани" ("Русский врач", 1911 р.).
В 1898 та 1902 рр. М.М.Волкович опублікував свої роботи, присвячені стенозам гортані та боротьбі з ними.
При втручаннях на сосковидному відростку з приводу гострих та хронічних гнійних середніх отитів М.М.Волковича запропонував у 1905 р. новий метод остеопластичної операції, який дозволив йому скоротити післяопераційне загоєння до 2-4 тижнів. Ця операція направлена на пластику завушної рани шляхом підвищення стінки слухового ходу. За цим методом автор з успіхом зробив 50 операцій, з яких 31 при гострому і 19 — при хронічному гнійному середньому отиті.
Подібний метод пластики післяопераційної рани М.М.Волкович застосував при операціях на лобних пазухах, що дозволило значно покращити косметичний ефект. Оригінальним є розроблений М.М.Волковичем метод пластики носа — утворення носа з пальця.
Цей короткий перелік основних праць М.М.Волковича стосовно ЛОР-захворювань свідчить про те, що він був видатним спеціалістом, новатором, засновником вітчизняної оториноларингології.
Микола Маркіанович Волкович на Україні користувався широкою популярністю серед усіх верств населення як уважний лікар, професор, чесна, хороша людина.
1.Бабицкий П.С. Памяти дорогого учителя // Журн. современной хирургии. — 1928. — Т.З, Вьіп.6. — С.945-953.
2. Караванов Г.Г. Вьідающийся хирург Украиньї Николай Маркианович Волкович // Клин. хирургия. — 1967. — №1. — С. 72-77.
3. Козачинский Р.М. Из истории. Николай Маркианович Волкович — его жизнь й творчество (к 100-летию со дня рождения) // Хирургия. — 1959. — №6. — С. 143-146.
4. Коломийченко М.И. Вьідающийся деятель отечественной хирургии Николай Маркианович Волкович//Клин. медицина. — 1959. —Т.37, №4. — С. 157-159.
5. Крымов А.П. Практическая й научная деятельность Волковича Н.М. // Новий хирург. арх. — 1960. — №6. — С.3-8.
6. Курилин И.А. Волкович Н.М. й его вклад в развитие отечественной отоларингологии // Журн. ушньїх, носовьіх й горловьіх. — 1981. — №1. — С. 1-3.
7. МалькоА.Н. Роль Николая Маркиа-новича Волковича в развитии хирургии// Врач. дело. — 1958. — №12. — С. 131-134.
8. Марьянчик Л.П. Волкович Н.М., его вклад в развитие оториноларингологии // Вестн. хирургии им.Грекова. — 1928. — Т.14, кн.41. — С. 165-169.
9. Преображенский Б.С. Страницьі истории. Николай Маркианович Волкович // Вестн. хирургии им.Грекова. — Т.74, №2. — С. 76-81.
10. Шварцберг Я.А. Памяти вьідающегося хирурга// Вестн. оториноларингологии. — 1958. — №6. — С. 110-112.
|
