Реферат: Ринок цінних паперів

Зміст

стор.

Вступ………………………………………………………………………………. 2

Розділ 1. Поняття цінних паперів та їх класифікація……….………………….. 4

1.1. Основні види цінних паперів…………………………………………. 6

1.2. Механізм формування курсової вартості цінних паперів та ди-

відендна політика ……………………………………………………… 14

Розділ 2 .Ринок цінних паперів, інвестиції та економічне відтворення………. 22

2.1. Біржовий та позабіржовий ринки цінних паперів…………………... 25

2.2. Механізм акумулювання інвестиційних ресурсів та оцінка

ризиків на ринку цінних паперів …………………………………….… 32

2.2. Фондові індекси……………………………………………………….… 37

2.3. Фондові кризи у ринковій економіці………………………………….. 53

Розділ 3. Основні проблеми та перспективи розвитку фондового ринку в

Україні …………………………………………………………………… 58

3.1. Етапи формування фондового ринку в Україні……………………….. 59

3.2.Сучасний стан фондового ринку в Україні…………………………….. 63

3.3.Проблеми розвитку Національної депозитарної системи…………….. 72

3.4. Шляхи поліпшення функціонування фондового ринку України……. 80

Висновки…………………………………………………………………………… 84

Додатки……………………………………………………………………………… 90

Література …………………………………………………………………………... 110

Вступ.

На початку 90-х років наша країна стала на шлях створення ринкової економіки. Ринкова трансформація економіки України передбачає не тільки зміни в галузі відносин власності і виробничих відносин, а й найскоріше формування адекватної цим відносинам фінансово-кредитної системи. Одночасно з реформуанням народногосподарського комплексу в Україні повинно відбутися динамічне становлення ринку цінних паперів. Його формування в Україні є центральною ланкою ринкових перетворень і сприятиме оздоровленню економіки вцілому, інвестуванню її стрижневих галузей і об’єктів, прискоренню процесу приватизації державного майна.

Метою роботи є аналіз стану і розвитку фондового ринку в Україні в умовах становлення ринкових відносин.

Предметом дослідження є проблеми відтворювального та інвестиційного процесівв Україні.

Об'єктом дослідження є фондовий ринок України.

Теоретико-методологічною основою дипломної роботи є використання сучасних досягнень вітчизняних і зарубіжних вчених в економічній науці стосовно проблем функціонування фондового ринку. Статистичну базу дослідження становлять дані Державної комісії з цінних папрів та фондового ринку, Держкомстату та економічних і політичних періодичних видань.

Ринок цінних паперів є найвищою формою розвитку товарно-грошових відносин. При гармонійному розвитку, розвинутій інфраструктурі, налагодженому правовому забезпеченні механізмів захисту інтересів всіх його учасників — інвесторів, емітентів, посередників — він є потужним прискорювачем економічного розвитку будь-якої країни.

Ринок цінних паперів є багатоаспектною соціально – економічною системою, на основі якої функціонує ринкова економіка в цілому. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню достатку кожної людини шляхом володіння і вільного розпорядження цінними паперами, психологічній готовності населення до ринкових відносин.

На ринках цiнних паперiв формуються вихiднi критерii для оцiнки ефективностi нових вкладень, здiйснюється економiчний контроль за ефективною дiяльнiстю акцiонерних пiдприємств. Особливо це важливо для “захисту” пiдприємництва вiд наслiдкiв комерцiйного ризику в сучасних умовах, рiзких змiн у структурi свiтового господарства, стрибкiв у динамiцi товарних цiн, вiдсоткових ставок, валютних курсiв.

Ринки цiнних паперiв ( особливо короткостроковi ) вiдiграють важливу роль у регулюваннi грошового обiгу та кредиту. Досвiд останнiх десятирiч у країнах Заходу свiдчить, що iснування розгалуженої мережi ринкiв цiнних паперiв у багатьох ситуацiях може стримувати розвиток iнфляцiйних процесiв. Це пов’язано з тим, що наявнiсть значної кiлькостi рiзних цiнних паперiв допомагає зв’язати частину невитрачених грошових ресурсiв споживачiв, перевести їх з положення незадоволеного поточного попиту в положення, що забеспечує iх збереження. За недостатнього розвитку ( або вiдсутностi ) ринку цiнних паперiв може скластися драматична проблема розмiщення державних позик, викликана дефiцитнiстю бюджету.

Успішне функціонування економіки в умовах ринку не можливе без розвиненого й стійкого фондового ринку. Для стабілізації фінансового становища у зв’язку з обмеженістю фінансових ресурсів держави постає необхіднсть забезпечити розширене відтворення шляхом залучення та “переливу” коштів через фондовий ринок. Розвиток ринку цінних паперів є своєрідним індикатором лібералізації економіки й успішного проведення ринкових реформ.

В даний час у розвинутих краiнах ринки цiнних паперiв належать до числа найбiльш динамiчно зростаючих елементiв фiнансовоi сфери. Оборот на нових ринках цiнних паперiв зростає в багато разiв швидше, нiж обсяг операцiй на товарних ринках i на традицiйних ринках комерцiйного та банкiвського кредиту. Формування ринкiв цiнних паперiв означає високий ступiнь економiчного розвитку. З ускладненням господарського механiзму функцii ринкiв цiнних паперiв стають дедалi рiзноманiтнiшими. Система цих ринкiв створює необхiдний i важливий компонент сучасного механiзму економiчного регулювання. Так, у краiнах Заходу рух капiталiв, перерозподiл трудових i матерiальних ресурсiв мiж рiзними галузями виробництва найчастiше опосередковується ринками цiнних паперiв. В умовах, коли величезнi обсяги капiталу виявляються зв’язаними на тривалий перiод у тiй чи iншiй продуктивнiй формi, саме ринки цiнних паперiв надають економiцi тої гнучкостi й мобiльностi, яка забезпечує можливiсть швидкого переливу ресурсiв з одних галузей в iншi i здiйснення структурної перебудови виробництва. На вiдмiну вiд iнших фiнансових ринкiв тiльки ринки цiнних паперiв є дiйовим iнструментом розподiлу й перерозподiлу капiталу корпорацiй мiж галузями.

Розділ 1: поняття цінних паперів та їх класифікація.

Цiннi папери - це грошовi документи, що засвiдчують право власностi на той чи iнший вид капiталу, визначають вiдносини юридичноi особи, яка їх випустила, та їхнього власника й передбачають виплату доходу у виглядi дивiдендiв або вiдсоткiв, а також можливicть передання грошових та iнших прав, що випливають iз цих документiв, iншим особам.[1]

Цiннi папери можуть бути iменними або на пред’явника. Iменнi цiннi папери , якщо дозволяє чинне законодавство, можна передавати iншим особам шляхом передавальних записiв, що засвiдчують перехiд прав на цiнний папiр до iншої особи. Цiннi папери на пред’явника обертаються вiльно. Всі цінні папери, що обертаються на ринку, можна розділити на трьох групи: акції, облігації і спеціальні цінні папери. Що стосується інвестицій і стабільності припливу прибутку, найбільше якісними рахуються державні облігації, особливо короткострокові ощадні векселя. Потім йдуть приватні облігації й акції значних компаній, що регулярно сплачують дивіденди. Цiннi папери можуть використовуватися для розрахункiв, а також як застава для забеспечення платежiв i кредитiв. Випускає їх юридична особа, яка забов’язується виконувати обов’язки, що випливають з умов випуску цiнних паперiв.

Перелік видів цінних паперів, які можуть випускатися і обертатися в Україні, визначається ст. 3 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу». Відповідно до цього закону, до випуску та обігу в нашій державі допущені: акції, облігації внутрішніх державних і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов»язання держави, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Крiм перелiчених видiв цiнних паперiв, що є за своєю економiчною природою фiктивним капiталом першого порядку, в практицi фондової бiржi широко застосовуються також похiднi цiннi папери - фiктивний капiтал другого i третього порядкiв. До них належать депозитнi cвiдоцтва i варранти, сертифiкати iнвестицiйних фондiв та компанiй, опцiони i ф’ючерси. Динаміку розподілу емісій цінних паперів у 1997-1999рр. Відображено у додатку № 1.

Цінні папери з фіксованим прибутком — це боргові зобов’язання, у яких емітент зобов’язується виконати відповідні дії. Як правило, це оборотна виплата грошової суми і процентної винагороди.

Існують такі різновиди цінних паперів із фіксованим прибутком:

¨ державна позичка (позичка уряду на створення спеціальних фондів);

¨ комунальна позичка (для збалансування державних фінансів місцевого органів керування);

¨ комунальні облігації і заставні листи (іппотечні банки дають довгострокові кредити під заставу земельних ділянок або під боргове зобов’язання товариств);

¨ промислова облігація ( боргові зобов’язання з фіксованим прибутком промислової компанії).

До тих видів цінних паперів, що зараз перебувають в обігу та котрими держава забузпечує своїх кредиторів, можливо додасться ще пара, котра може може стати реальним виходом з фінансової кризи. Це випуски довгострокових цінних паперів з індексованими відсотковими ставками та цінні папери з прив'язкою до обмінного курсу. Перші невдалі українські спроби запровадити такі механізми кілька років назад, були забуті через інфляційні негаразди та введенням валютного коридору з чіткими, потвердженими відповідним меморандумом МВФ рамками.

1.1.Основні види цінних паперів.

Спочатку розглянемо цiннi папери першого порядку. Їх використовують пiдприємства, державнi та мунiципальнi органи для фiнансування своєi дiяльностi.

Акцiя - це цiнний папiр без установленого строку обiгу, що засвiдчує внесення певної суми грошей в статутний фонд акцiонерного товариства, дає право на участь в управлiннi ним та на отримання частини прибутку в формi дивiдендiв, а також на участь в розподiлi майна у випадку лiквiдацiї товариства.[2]

Цiноутворення акцiй - дуже складний процес. Вiн залежить вiд багатьох чинникiв як прогнозованого, так i не прогнозованого характеру. Для цього процесу характернi такi етапи, як:

1. Номiнальна вартiсть.

Всi акцii акцiонерного товариства повиннi мати тiльки одну номiнальну вартicть, що фiксується при реестрацii. Номiнальна вартicть практично нiяким чином не пов’язана з реальною вартicтю.

2. Балансова вартicть.

Вона вираховується як частка вiд дiлення чистої вартостi активiв акцiонерного товариства на кiлькiсть випущених i розповсюджених акцiй.

3.Курсова ( ринкова ) вартicть.

Вона зумовлюється попитом i пропозицiею на ринку цiнних паперiв.

Акцii можуть бути iменними та на пред’явника, безплатними, привiлейованими i звичайними.

· Обiг iменних акцiй облiковується в книзi реєстрацiй. У нiй систематично записуються данi про час придбання кожноi такої акцiї, прiзвище власника, а також кiлькiсть акцiй на руках акцiонера.

· Щодо акцiй на пред’явника , то в книзi реєструеться тiльки їхня загальна кiлькicть. В окремих краiнах Заходу акцiї на пред’явника складають до 90 % усiх акцiй.[3]

· Безплатнi акцii випускають з метою розподiлу їх серед акцiонерiв пропорцiйно кiлькостi акцiй, що їм уже належить.

· Сума привiлейованих акцiй обмежена десятьма вiдсотками всього статутного фонду акцiонерного товариства. Цi папери надають iхнiм власникам майнове право на одержання дивiдендiв, а також на приоритетну участь у вiдшкодуваннi своєi долi капiталу при лiквiдацii акцiонерного товариства. Однак власник такої позбавлен права брати участь в управлiннi товариством.

Iснують такi види привiлейованих акцiй:

· кумулятивнi , тобто такi, що дають власникам право не тiльки на поточний, а й на невиплачений ранiше дивiденд.

· некумулятивнi , тобто тi, власники яких втрачають дивiденди за будь-який перiод в разi, коли рада директорiв не оголосила про їх виплату

· з пайовою участю , якi дають власникам право на отримання додаткових дивiдендiв понад суму, що передбачена, якщо дивiденди на простi акцiї бiльшi

· конвертованi , якi можуть обмiнюватись на обумовлену кiлькiсть простих

· акцii з коригованою ставкою дивiдендiв , прибуток за якими, на вiдмiну вiд акцiй з фiксованою ставкою, змiнюється на основi аналiзу тенденцiй до пiдвищення чи пониження процентних ставок на державнi цiннi папери або на основi iнших iндикаторiв ринку фiнансових ресурсiв

· вiдзивнi , тобто тi, якi акцiонерне товариство має право викупити за цiною з надбавкою до номiналу.

Простi акцii - це акцii, прибуток вiд яких повнiстю зумовлюється чистим доходом пiдприємства та його дивiдендною полiтикою.

Акцii “ з голубими корiнцями “ - випускаються найпотужнiшими широковiдомими корпорацiями ( у США, наприклад, IBM, Dow Chemical, General Motors, Hewlett - Packard та iншi ), якi утримують лiдерство у своiх галузях , а головне, протягом всiєi своєi iсторii стабiльно виплачують дивiденди акцiонерам.

Прибутковими акцiями називають акцii компанiй, якi виплачують дивiденди, що перевищують середнiй рiвень. До них, як правило, належать телефоннi корпорацii, водо-, газо-, електропостачання.

Акцiї зростання - це акцii корпорацiй, доходи i прибутки яких вищi вiд середнього рiвня, однак виплати по дивiдендам, зазвичай, не перевищують 35%. Пояснюється така дивiдендна полiтика тим, що цi корпорацiї прагнуть у першу чергу фiнансувати науковi та iншi дослiдження, а також розширити масштаби виробництва i можливостi його збуту.

Циклiчнi акцiї характернi тим, що їхня цiна зростає i падає синхронно зi спадами та пiдйомами в економiцi, тобто вiдповiдно до ритмiв дiлової активностi. В основному це акцii корпорацiй базових галузей економiки - важкої промисловостi, автомобiльної, целюлозно - паперовоi.

Спекулятивнi акцiї - так називають акцiї копорацiй, якi виникли недавно. Такi акцiї, як правило, не потрапляють на бiржу або ж перебувають в обiгу на так званих “ спекулятивних “ бiржах ( наприклад, Ванкуверська в Канадi ).

Друге мiсце як об’єкт торгiвлi на фондових бiржах посiдають облiгацii. Вони є термiновим борговим зобов’язанням з фiксованим процентом, за допомогою якого держава i мiсцевi органи, а також пiдприємства мобiлiзують фiнансовi ресурси.[4] Облiгацiї пiдприємств мають право випускати пiдприємства усiх форм власностi. Акцiонернi товариства можуть їх випустити на суму, що не перевищуе 25% величини статутного фонду, i тiльки пiсля повноi оплати всiх попереднiх емiсiй акцiй. Володiння облiгацiєю не дає права брати участь в управлiннi товариством.

Облiгацiї можуть знаходитися у вiльному обiгу та з обмеженнями. Розрiзняють процентнi та безпроцентнi ( цiльовi ) облiгацiї. Прибуток iз процентних облiгацiй виплачується вiдповiдно до умов їхнього випуску, якими передбачаються розмiри та строки виплати процентiв. Номiнальна вартicть облiгацiї повертається власниковi пiсля iї погашення. Прибуток з облiгацiй цiльових позик ( безпроцентних ) не виплачується. Власнику такої облiгацiї пiсля настання обумовленого строку надається можливiсть придбати вiдповiднi товари.

Залежно вiд того, яким умовам вiдповiдає та чи iнша облiгацiя, їх можна згрупувати за такими категорiями:

· виходячи iз ступеня безпеки:

- гарантованi ( безпечнi ) облiгацii ; впевненiсть у погашеннi цих облiгацiй в установлений термiн грунтується на наявностi оголошеної застави нерухомого майна або iнших фондiв

- незабезпеченнi облiгацiї , котрi не пiдтверджуються заставою.

· виходячи з умов погашення ( викупу ):

- серiйнi облiгацiї , якi погашаються послiдовно, за серiями, через певнi часовi iнтервали;

- ординарнi облiгацiї , що пiдлягають викупу одночасно, в установлену дату.

· виходячи iз можливостi дострокового викупу:

- облiгацiї з правом дострокового погашення , якi за iнiцiативою емiтента можуть бути викупленi ранiше встановленого фiксованого термiну;

- компенсованi облiгацiї , якi за бажанням власника можуть у будь - який момент вiльно обмiнюватись на готiвку;

- конвертованi облiгацiї , котрi за бажанням власника можуть обмiнюватися на iншi цiннi папери, що випускаються тим же емiтентом.

· виходячи iз механiзму виплати процентноi ставки:

- iменнi облiгацiї, процентнi виплати за якими поштою або iншими видами зв’язку надсилаються безпосередньо власнику, при цьому iмена власникiв повиннi бути вказанi на облiгацiях та внесенi в книгу реєстрацiї.

- облiгацiї на пред’явника , до яких додаються купони для одержання виплати на кожну встановлену дату.

На розвинутих фондових ринках біржова торгівля облігаціями, як правило, невелика по обсязі. Сучасні біржі виконують для облігацій головним чином представничі функції: норми, встановлені державою для інвестиційних операцій інституціональних інвесторів, забороняють багатьом із них одержувати облігації, що не котируються на якийсь із фондових бірж. Оскільки зараз важко знайти емітенту, що не розраховує на покупку його облігацій інституціональними інвесторами, зовсім не дивовижно, що абсолютна більшість емітентів справно йде на біржу з проханням прийняти облігації до котирування[5] . І усе ж угоди з облігаціями відбуваються головним чином у позабіржовому обороті. Головна причина полягає в тому, що динаміка ринкових цін облігацій більш передбачена, менш схильна сильним і раптовим коливанням, чим у випадку акцій. Обсяг емісій акцій та облігацій у 1999р. відображено у додатку № 2.

Також до цiнних паперiв належать казначейськi зобов’язання. Це вид цiнних паперiв на пред’явника, що розмiщуються виключно на добровiльних засадах серед населення, засвiдчують внесення їхнiми власниками грошових коштiв до бюджету й дають право на одержання фiнансового доходу.[6]

Випускаються такi види казначейських зобов’язань:

¨ довгостроковi - вiд 5 до 10 рокiв

¨ середньостроковi - вiд 1 до 5 рокiв

¨ короткостроковi - до одного року

Рiшення про випуск довгострокових i середньострокових казначейських зобов’язань приймається Кабiнетом Мiнiстрiв Украiни. Рiшення про випуск короткострокових казначейських зобов’язань приймаеться Мiнiстерством фiнансiв Украiни. Кошти вiд реалiзацiї казначейських зобов’язань спрямовуються на покриття поточних видаткiв республiканського бюджету. Виплата доходу вiд казначейських зобов’язань та їх погашення здiйснюються згiдно з умовами їх випуску.

Ощадний сертифiкат - письмове свiдоцтво банку про депонування грошових коштiв, яке засвiдчує право вкладника на одержання пiсля закiнчення встановленого строку депозиту[7] й вiдсоткiв.[8]

Ощаднi сертифiкати видаються:

¨ строковi ( пiд певний договiрний вiдсоток на визначений строк )

¨ до запитання

¨ iменнi ( не пiдлягають обiгу, а їх продаж iншим особам є недiйсним )

¨ на пред’явника

Громадяни купують сертифiкати за рахунок власних коштiв, а пiдприємства за рахунок коштiв, що надходять у їхне розпорядження пiсля сплати податкiв та вiдсоткiв за банкiвський кредит. Доход з ощадних сертифiкатiв виплачується за пред’явленням їх для оплати в банк, що їх випустив. Коли власник сертифiката вимагає повернення депонованих коштiв за строковим сертифiкатом ранiше обумовленого в ньому строку, йому виплачується менший вiдсоток, рiвень якого визначається на договiрних умовах при внесенi депозиту.

Також до паперiв першого порядку належить вексель - офiцiйне боргове зобов’язання певної форми, яке надає його власниковi право вимагати оплати боржником указаної у векселi суми у встановлений строк.[9]

Векселя можуть бути простими і перекладними. Простий вексель являє собою письмовий документ, що містить просте і нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця (боржника) сплатити визначену суму грошей у визначений термін і у визначеному місці векселетримачу або його наказу. У такому векселі із самого початку беруть участь дві особи: векселедавець, що самий прямо і безумовно зобов'язується сплатити по виданому їм векселі, і перший векселетримач, якому належить право на одержання платежу за векселем.

Відмінність простого векселя від інших боргових грошових зобов'язань в тому, що:

¨ вексель може бути переданим із рук у руки по передатному написі;

¨ явка для засвідчення підпису не потрібна;

¨ при несплаті векселя у встановлений термін необхідно вчинення нотаріального протесту;

¨ утримання векселя точно встановлено законом;

¨ вексель є абстрактним грошовим документом і в силу цього не забезпечується заставою, заставою або неустойкою.

Перекладний вексель (тратта) являє собою письмовий документ, що містить безумовний наказ векселедавця платнику сплатити визначену суму грошей у визначений термін і у визначеному місці одержувачу або його наказу. Головна відмінність перекладного векселя від простого полягає в тому, що він призначений для перекладу, переміщення цінностей із розпорядження однієї особи в розпорядження іншого. Видати (трасувати) перекладний вексель - значить прийняти на себе зобов'язання гарантії акцепту[10] і платежу по ньому. На відміну від простого в перекладному векселі беруть участь не дві, а три особи: векселедавець (трасант), що видає вексель, перший векселетримач, що одержує разом із векселем право потребувати і платіж по ньому, і платник (трасат), якому векселетримач пропонує здійснити платіж. Тут зобов'язання трасанта умовне: він зобов'язується заплатити вексельну суму, якщо платник (трасат) не заплатить її. Необхідність виконання трасантом такого зобов'язання виникає у тому випадку, коли трасат не акцептував і не заплатив за векселем або акцептував і не заплатив. У останньому випадку трасат дорівнюється до векселедавця простого векселя, і проти нього виникає протест у неплатежі. Векселетримач перекладного векселя повинний своєчасно пред'являти останній до акцепту і платежу, тому що у протилежному випадку невиконання цих умов може бути віднесене до його власної провини. У випадках із простими векселями їхнє пред'явлення платнику для акцепту, а отже, і упорядкування протесту у неприйнятті не потрібно. По перекладному векселі такої прямой боржник виступає лише з моменту акцепту векселя платником. До цього моменту є в наявності лише умовний боржник (трасант).

Тепер розглянемо цiннi папери другого i третього порядкiв. Вони широко розповсюдженi на фондових ринках Заходу. Передбачається також, що фiктивний капiтал другого порядку скоро з’явиться на фондовому ринку Украiни.

Депозитне свiдоцтво - це цiнний папiр, який пiдтверджує, що особа володiє акцiями однiєї з iноземних корпорацiй, котрi зберiгаються в одному iз банкiв, та має право на одержання дивiдендiв, а також на частину активiв[11] цiєї корпорацiї у випадку iї лiквiдацiї.[12] Депозитнi свiдоцтва надають можливicть доступу корпорацiй на iноземнi фондовi ринки, а iноземнi громадяни, замicть купiвлi акцiй зарубiжних пiдприємств, мають змогу придбати їхнi субстити у виглядi депозитних свiдоцтв.

Ф’ючерс - також є контрактом, згiдно з яким особа, що уклала його, бере на себе зобов’язання пiсля закiнчення певного строку продати клiєнтовi ( або купити в нього ) вiдповiдну кiлькiсть фiнансових iнсрументiв за обумовленою цiною.[13]

Iснує кiлька позицiй, за якими ф’ючерс вiдрiзняється вiд опцiону:

1. Укладання ф’ючерсного контракту не є актом купiвлi-продажу

2. Розрахунки по закiнченнi термiну ф’ючерсного контракту є обов’язковими.

3. Ризик по ф’ючерсному контракту бiльш високий.

З розвитком і вдосконаленням ринкових відносин у біржових торгах дедалі ширше використовуються ф’ючерсні угоди – інструмент страхування виробників і споживачів біржових товарів від несприятливих коливань цін на них. Ф’ючерсні контракти передбачають поставку практично ще не виготовленого товару в майбутньому в конкретний, порівняно віддалений строк за котирувальною ціною періоду поставки. До сроку виконання угоди в клірингову палату біржі[14] вноситься невелика сума застави.

Опцiон - це угода мiж партнерами, один з яких виписує i продає опцiоний сертифiкат, а iнший - купує його, тобто отримує право до обумовленої дати за фiксовану цiну придбати певну кiлькiсть акцiй у особи, яка виписала опцiон, або ж продати їх.[15]

Iснують два рiзновиди опцiонiв:

¨ “ американський “ , який можна реалiзувати протягом всього термiну контракту.

¨ “ європейський “ , котрий реалiзовуеться на певну дату.

Мета опційної торгівлі – уникнути ризику, пов’язоного з торгівлею ф’ючерсними контрактами. Опційна угода – це контракт між двома контрагентами, один з яких одержує премію і бере на себе зобов’язання продати або купити, а другий виплачує премію і одержує право купити або продати конкретний товар за конкретною ціною протягом встановленого часу. На біржі торгують опціонами на ф’ючерсні контракти, тобто, крім ціни і позиції ( строку поставки ), погоджених між сторонами по звичайному ф’ючерсному контракту, контрагенти домовляються також і про премію ( опціон ), яку одна сторона виплачує другій стороні. Таким чином, ціна опціону – це сума, що сплачується покупцем опціону його продавцю. При цьому покупець опціону не має ніяких інших зобов’язань, крім заплаченої суми, що складає його максимальний ризик.

Можливі три позиції ( визначення ) опціону, який має внутрішню вартість: бути при грошах, бути при своїх грошах, залишитися без грошей. Умови, за яких можливий такий прояв внутрішньої вартості опціону, такі:[16]

Варранти становлять специфiчний вид цiнних паперiв, котрi випускаються разом з привiлейованими акцiями та облiгацiями й дають власниковi право на купiвлю простих акцiй за обумовленою цiною протягом встановленого перiоду.[17] Варранти дозволяють акцiонерному товариству знизити процент регулярних виплат по облiгацiях чи привiлейованих акцiях, бо надає можливicть iнвесторам одержувати прибуток на рiзницi курсiв простих акцiй у випадку iї зростання порiвняно з обумовленою у варрантi. Їх відрізняє від опціонів більш довгий термін, а також факт, що опціон, природно, випускається на існуючий актив. У останні роки варранти усе частіше випускаються з облігаціями, що зробило останні більш привабливими в очах інвесторів. Купляючи облігацію, власник, фактично, видає кредит, що повинний принести прибуток, достатню для сплати відсотків і дивідендів.

1.2. Механізм формування курсовоi вартостi цiнних паперiв та дивідендна політика.

Цiннi папери мають номiнальну i ринкову вартicть, або цiну. Номiнальною називають вартiсть, зазначену на цiнному паперi. Але купiвля - продаж цiнних паперiв проводиться не за номiналом, а за цiнами, що складаються на ринку цiнних паперiв. Цiна, за якою папери продаються i купуються на ринку, називається ринковою цiною , або курсом цiнних паперiв .

Курс акцiї залежить вiд рiчного дивiденду, який вона приносить, рiвня позичкового процента та спiввiдношення мiж пропозицiєю акцiй i попитом на них. Курс акцiї тим вищий, чим бiльшим є дивiденд, виплачуваний по нiй, i чим нижчим є рiвень позичкового процента, оскiльки, купуючи акцiї, власник грошового капiталу завжди порiвнює виплачуваний по них дивiденд з тим доходом, який вiн мiг би одержати, поклавши свiй капiтал у банк, тобто з позичковим процентом. Середнiй курс акцii дорiвнює сумi грошового капiталу, яка принесе доход, що дорiвнюе дивiденду, в разi вкладання цiєi суми в банк ( чи передачi у позичку).

Курс акцii розраховується за формулою:

Д х 100

Ка =

Рп

де Д - сума рiчного дивiденду по акцiї

Рп - рiвень позичкового процента.

Курс облiгацii залежить вiд iї номiнальноi вартостi, рiчного доходу, який вона приносить, рiвня позичкового процента, кiлькостi рокiв, що залишилися до погашення облiгацiї, та спiввiдношення мiж пропозицiєю облiгацiї та попитом на них. Курс облiгацiї на ринку цiнних паперiв, як i акцiї, залежить вiд попиту та пропозицii на неї. Визначальними факторами у формуваннi попиту та пропозицii є прибуток, який приносить дана облiгацiя, рiвень позичкового процента, ступiнь прибутковостi альтернативних грошових вкладiв, у тому числi iнших облiгацiй, випущених конкурентами. Тому ринкова вартicть кожноi конкретної облiгацiї у певний момент часу може бути вищою вiд номiнальної, пiдвищуватись та падати. Середнiй курс облiгацii , за яким рiвень доходiв i рiвень позичкового процента однаковi, дорiвнюватиме номiнальнiй вартостi. Якщо ж рiвень доходу по облiгацiї нижчий за рiвень позичкового процента, то iї середнiй курс буде меншим за номiнальну вартiсть, а при рiвнi доходу по облiгацiї вищому за рiвень позичкового процента - бiльшим.

Курс облiгацi визначаеться формулою:

( Сн + нД )

Ко =

100 н Рп

де: Сн - номiнальна вартiсть облiгацiї;

н - кiлькiсть рокiв, що залишилися до погашення облiгацiї;

Д - сума рiчного доходу по облiгацiї;

Рп - рiвень позичкового процента.

Приклад. Припустимо, що iнвестор придбав за номiналом нову п’ятипроцентну облiгацiю вартiстю 1000 $ при рiвнi позичкового процента 5%. На момент перепродажу облiгацiї рiвень позичкового процента пiднявся удвiчi, тому за номiналом iї нiхто не захоче купити. За тiж грошi, вiддавши їх у позичку ( поклавши в банк ), можна одержати доход у розмiрi 10%. Курс облiгацiї за умови, що до iї погашення залишається один рiк, становитиме 955 $. Витративши цю суму на придбання облiгацiї, iї власник одержить 1000 $, заробивши на рiзницi у цiнах 45 $, i, крiм того, за рiк йому будуть нарахованi та виплаченi як проценти 50 $. Увесь доход 95 $ - це 10 % вкладеного капiталу. Якщо ж облiгацiя пiдлягає погашенню через три роки, вона оцiнюється у 855 $.

Iнший випадок. Рiвень позичкового процента на момент перепродажу облiгацiї не пiдвищiвся, а зменшився до 3 %. Тодi курс облiгацiї, термiн погашення якоi настає через рiк, дорiвнював би 1019 $, а тiєї, що пiдлягає погашенню через три роки - 1055 $.

Курсова вартiсть цiнних паперiв постiйно коливається залежно вiд змiни спiввiдношення мiж попитом на тi або iншi цiннi папери та їх пропозицiєю на ринку. У свою чергу, попит i пропозицiя залежать вiд очикуваної змiни рiвня позичкового процента, а за звичайними акцiями - i доходiв, якi визначаються насамперед перспективами розвитку корпорацiї, що випустила акцiї, а також станом полiтичноi обстановки, загальною економiчною ситуацiєю в країнi. На курс цiнних паперiв також впливає стан державних фiнансiв i грощового обiгу. Iнфляцiйне знецiнення грошей призводить до зменшення попиту на цiннi папери з фiксованим доходом, i водночас зростае попит на звичайнi акцiї, облiгацiї, що конвертуються.

Дивіденд — це грошова виплата доходу за акціями їхнім власникам, яка проводиться в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства (АТ), за рахунок прибутку, що залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів до бюджету та відсотків за банківський кредит.

Дивідендна політика — це сукупність заходів, які здійснюються АТ і спрямовані на прийняття рішень із нарахування та виплати дивідендів власни­кам акцій цього АТ.

Використання коштів на виплату дивідендів акціонерам — перший із двох основних шляхів розподілу прибутку АТ після оподаткування, другим є спрямування коштів на інвестиції для подальшого розвитку АТ, що приводить до збільшення майбутніх грошових потоків.

У разі збільшення дивідендів можна спостерігати два протилежних ефекти:

· позитивний ефект, який полягає у зростанні впевненості потенційних інвесторів у тому, що менеджери АТ прогнозують збільшення прибутку (ін­формаційний вплив), у підвищенні курсів акцій, поліпічдкні добробуту ак­ціонерів;

· негативний ефект, який полягає у скороченні інвестицій для розши­рення діяльності, зменшенні очікуваного рівня прибутку, падінні цін на акції в майбутньому.

Отже, головним вибором дивідендної політики є реінвестування коштів в АТ, або виплата дивідендів. Існують теоретичний і практичний аспекти вивчення дивідендної політики та її впливу на фінансово-господарську ді­яльність підприємства. Є два відомих різних теоретичних підходи: теорія непотрібності дивіденду, спрямування усіх коштів та прямі інвестиції, та теорія "синиці в руці". Друга теорія більш поширена, але й практичні реко­мендації першої можуть бути враховані, наприклад, на стадії створення та розвитку підприємства.

Слід виділити такі типи дивідендної політики АТ:

· політика постійних виплат, згідно з якою АТ платить дивіденди, що дорівнюють постійному відсотку його прибутку;

· політика регулярних дивідендів, яка полягає у виплаті регулярних, стійких дивідендів;

· політика поступового збільшення дивідендів;

· політика екстра-дивіденду, застосовуючи яку АТ поділяють дивіденд на дві частини: регулярний дивіденд та екстра-дивіденд, який виплачується за сприятливих обставин;

· виплата дивідендів акціями.

На розмір дивідендів можуть впливати такі заходи акціонерного товарис­тва, як подрібнення або консолідація акцій та викуп акцій. У разі викупу ак­ціонерним товариством своїх акцій акціонери повинні знати, що не зобов'яза­ні їх продавати.

Взагалі єдиного підходу до формування дивідендної політики немає. Кож­не акціонерне товариство обирає свою політику виходячи зі стану справ, при­бутковості, етапу розвитку, складу акціонерів та інших особливостей. Для віт­чизняних підприємств найкращим є вибір другого та третьо­го типів дивідендної політики. Застосування першого типу недоцільне, бо прибуток українських підприємств може змінюватися в досить широких ме­жах, а зменшення дивідендів не бажане для АТ. Метод виплати дивідендів ак­ціями призводить, по суті, до подрібнення акцій, не змінюючи загальної суми дивідендів, що будуть виплачуватися у майбутньому.

Дивіденд — один із чинників привабливості акцій для дрібних потенцій­них інвесторів. Якщо ж дивіденди не виплачуються, це гальмує залучення ши­рокого загалу людей до процесу інвестування в цінні папери. При прийнятті рішення інвестор враховує дохідність акції, яка залежить від дивідендних вип­лат та доходу від зміни вартості акцій:

Да = Д + (Ц1 – Ц0) / Ц0[18] ,

де Да — дохідність акції;

Д — отримані за період дивіденди;

ЦІ — поточна ринкова ціна акції;

ЦО — ціна, за якою акція була придбана.

Основною метою вкладення вільних коштів є отримання доходу на інвес­тований капітал. Купляючи акції, інвестор хоче отримувати дивіденди, а та­кож (в основному це власники великих пакетів акцій) прагне права власнос­ті на частину АТ та участі в управлінні ним.

Рішення про виплату акціонерам частини прибутку у вигляді дивіденду приймається на зборах АТ за підсумками діяльності за період. Після відраху­вання податків, зборів та інших платежів отримується прибуток до розподілу, який АТ може використати по-різному, зокрема й на формування спеціально­го фонду дивідендів:

ПДР = РФ + ФРВ + ФД + ФСП + ІФ[19] ,

де ПДР — прибуток до розподілу;

РФ — резервний (страховий) фонд;

ФРВ — фонд розвитку виробництва;

ФД — фонд дивідендів;

ФСП — фонд на соціальні потреби;

ІФ — інші фонди.

Треба звернути увагу на те, що в Україні виплата дивідендів нерезидентам може проводитися тільки із прибутку, що залишається в розпорядженні емі­тента після оподаткування, тоді як резидентам дивіденди можуть виплачувати­ся незалежно від результатів діяльності (п. 7.8 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"). Для них розподілу як дивіденди може підлягати як прибуток звітного та минулих звітних періодів, так і кошти фон­дів економічного стимулювання та кошти фондів спеціального призначення.

Особливістю оподаткування дивідендних виплат в Україні є те, що АТ по­винне перерахувати податок у розмірі 30% від нарахованої суми для резиден­тів та 15% — для нерезидентів до або одночасно з виплатою дивідендів. Отже, навіть за відсутності об'єкта оподаткування податком на прибуток АТ є плат­ником податку на дивіденди з наступним його заліком у податок на прибуток. Може виникнути ситуація, в якій податок на дивіденди перевищить суму нарахованого податку на прибуток, що вплине на сплату податку на прибуток у наступних податкових періодах.

Одним із заходів для залучення іноземних інвесторів в Україну є знижен­ня ставки оподаткування дивідендів для нерезидентів. Якщо раніше вони от­римували 59,5% нарахованої суми дивідендів, то з 1 червня 1999 року отриму­ють 85%.

Нарахування та виплата дивідендів, а також сплата податку проводиться таким чином:

· нараховуються дивіденди разом із податком, нараховується податок на дивіденди;

· отримується в банку сума до виплати, одночасно перераховується до бюджету податок на дивіденди;

· перераховуються дивіденди юридичним особам та виплачуються диві­денди фізичним особам.

Для розрахунків пропонується застосовувати такі формули:

Сд = ФД \ СК * 100[20] ,

де Сд — ставка дивіденду;

СК — статутний капітал.

Дн = НВ х Сд х А[21] ,

де Дн — нарахований дивіденд одному акціонеру;

НВ — номінальна вартість акції;

А — кількість акцій у акціонера.

Дв = Дн - ПП[22] ,

де Дв — виплачений дивіденд одному акціонеру;

ПП — податок на прибуток із громадян на дивіденд.

Нині встановлено такі співвідношення:

Дв = 0,70 Дн — для резидентів, Дв = 0,85 Дн — для нерезидентів. Якщо власник акції змінювався, то Дн може визначатися із врахуванням строку, протягом якого акціонер володів акціями:

Днт = Дн * Т \ 365 * 100[23]

де Днт — нарахований дивіденд залежно від терміну;

Т — термін володіння акціями в днях у межах звітного періоду.

Застосування останньої формули проблематичне і навіть недоцільне, бо власник акції протягом періоду (в Україні найчастіше він ста­новить один рік) може багато разів змінюватися, що ускладнює розрахунки та може призвести до порушення прав акціонерів.

Незважаючи на загальний важкий стан підприємств України, значна частина акціонерних товариств отримує прибуток та має можливість виплачува­ти дивіденди. Так, за підсумками 1999 року найбільше в СНД хімічне під­приємство концерн "Стирол" направив на виплату дивідендів 5,6 млн. грн.; АСК "Укррічфлот" — 5 млн. грн., або 0,80 грн. на акцію; Запорізький залізо­рудний комбінат — 4 млн. грн., або 0,053 грн. на акцію; ДАЕК "Запоріжжя -обленерго" — 623 тис. грн., що становить 10% чистого прибутку (ЧП), або 0,0035 грн. на акцію; ВАТ "Дніпрообленерго" — 600 тис. грн., що становить 5% ЧП; ДАЕК "Західенерго" - 499 тис. грн., або 10% ЧП; ЕК ВАТ "Полтава-обленерго" — 275 тис. грн., або 0,11 грн. на акцію; ВАТ "Нафтохімія Прикар­паття" — 196,4 тис. грн., що дорівнює 5% ЧП; фармацевтична фірма "Здоро­в'я" — 180 тис. грн.; ВАТ "Київський картонно-паперовий комбінат" — 555 тис. грн., або 13% ЧП; АППБ "Аваль" — 135 тис. грн.

Досить часто подаються дані про розмір дивідендів, які припадають на одну акцію або на один інвестиційний сертифікат, як це прийнято у світовій практиці. Наприклад, за підсумками діяльності ТОВ "Дружківський метиз-ний завод" виплачував у 1999 році 0,027 грн. на акцію; ЗАТ "Харківська біс­квітна фабрика" — 0,65 грн. на акцію; ВАТ "Спектр" — 0,06 грн. на акцію; ВАТ "Роменський молочний комбінат" — 1,00 грн. на акцію; ВАТ "Одеса-газ" — 1,02 грн. на акцію; ЗАТ ІФ "Олбі-Інвест" — 1,12 грн. на інвестицій­ний сертифікат.

За підсумками 1999 року до фонду виплати дивідендів ВАТ "Сумигаз", наприклад, планує спрямувати 5% чистого прибутку; пивзавод "Рогань" — 10%; ДАЕК "Закарпаттяобленерго" — 13,2%; ВАТ "Кримський содовий за­вод" - 25%[24] .

Аналіз викладеного вище, а також загальний стан українських під­приємств, гостра потреба останніх у прямих інвестиціях дають змогу вважати доцільним та оптимальним розподіл як дивіденди 5—10% чистого прибутку.

Акціонерні товариства, які прийняли рішення про виплату дивідендів, мають багато проблем. По-перше, після прийняття такого рішення на зборах акціонерів необхідно опублікувати цю інформацію. Найзручнішим для акціонерів є розсилання письмових повідом­лень, але для АТ, що мають кілька тисяч акціонерів, це досить дорогий і тру­домісткий процес.

По-друге, труднощі виникають при підготовці документів для виплати, друкуванні дивідендної відомості, передачі відомості про виплату та розміри утриманого податку на прибуток податковим органам за місцем розташуван­ня АТ. Потім відомості передаються до податкової адміністрації за місцем проживання акціонера. Необхідним є внесення ідентифікаційних кодів акціонерів до реєстру, бо тим акціонерам, які не повідомили свого коду, дивіден­ди не виплачуються.

По-третє, з'являються проблеми при виплаті дивідендів у відкритому ак­ціонерному товаристві. Перерахуємо можливі варіанти виплати та їх недоліки:

видача готівкою через касу (не всі акціонери живуть поблизу місцерозташу-вання АТ), перерахунок поштовим переказом (трудомісткий процес, бо треба розіслати кілька тисяч переказів), перерахунок на рахунки акціонерів у банках (відкриття рахунка кожного акціонера, повідомлення їм про номер рахунка). Виникають також питання щодо взаємовідносин з іноземними інвесторами, конвертації валюти, переказу дивідендів за кордон. Відносно шляхів виплати потрібний комбінований підхід, орієнтований на зручність як для АТ, так і для акціонерів.

Виходячи з цього можно зробити висновок, що необхідно розробити грунтовну та довгострокову дивідендну політику, попередньо обравши її тип, враховуючи такі особливос­ті функціонування акціонерного товариства, як сфера діяльності, тривалість кругообігу коштів, коливання доходів та інші фактори. Підприємствам, які вже виплачували дивіденди, бажано надалі дотримуватися стабільної диві­дендної політики, не допускати затримки при їх виплаті.

Результатом виваженої та ефективної дивідендної політики має стати оп­тимальний розподіл коштів на розвиток підприємства, що забезпечить ус­пішне його функціонування, а також на виплату стабільних, бажано зростаю­чих дивідендів. Останнє сприятиме привабливості акцій такого товариства як на вторинному, так і на первинному фондовому ринках, залученню додатко­вих інвестицій.

Розділ 2: ринок цінних паперів, інвестиції та економічне відтворення.

Почнемо розгляд з функцій, які ринок цінних паперів виконує в економічній сфері :

· відтворення дійсної вартості основних виробничіх фондів, рентабельності того чи іншого підприємства, товариства, компанії. Ця функція особливо актуальна в приватизаційному процесі при корпоратизації та акціонуванніі державних підприємств. Але й в розвинутих ринкових відносинах рівень фінансової ефективності підприємства, встановлений через курс його акцій на фондовій біржі, є більш об’єктивним.

· Прискорення обігу надлишкового капіталу у вигляді цінних паперів, його акумулюція для інвестицій у виробничу та соціальну сфери.

· Переміщення капіталу із однієї галузі в інші.

· Акумуляція вільних грошових коштів населення, їх зв’язування та вилучення із вільного обігу.

Світова практика свідчить, що в розвинутих країнах з ринковою економікою ринок цінних паперів пройшов значний еволюційний щлях – від хаотичності й роздрібленості до цілісності, централізації та досить жорсткого державного регулювання. Ці характеристики стали невід’ємними для усієї фінансової системи ринкових економічних відносин як у межах однієї країни, так і в міжнародних фінансово-економічних відносинах.

Головними характеристиками та принципами функціонування такого ринку є:

· Цілісність ринку у межах окремої країни, яка забеспечується наявністю єдиної національної фондової біржі як єдиного місця котирування цінних паперів, єдиного Центрального депозитарію цінних паперів і єдиного Клірингового банку. Цілісність ринку означає визначення єдиних курсів на усі цінні папери, які допущені до обігу й котирування по всій території даної країни, тобто, якщо для контролю від держави є Національний банк, то для контролю тих же грошей у вигляді цінних паперів є той же Національний банк через фондову біржу.

· Централізація ринку цінних паперів , що означає державний контроль та безпосереднє регулювання цілісної системи обігу цінних паперів і забеспечується спеціально створеними державними органами.

· Прозорість ринку цінних паперів , що означає широке розповсюдження ринкової інформації, однаковість ціни на конкретні цінні папери по всій території країни, доступність та рівноправність замовлень будь-якого клієнта на купівлю-продаж цінних паперів та виключає можливості компенсації цих замовлень фінансовим посередникам за свій рахунок

· Введення системи електронного обігу цінних паперів – їх дематеріалізованого обігу у формі комп’ютерних записів на рахунках через систему “національна фондова біржа – центральний депозитарій – кліринговий банк”

· Відповідність , як наслідок, національної системи обігу цінних паперів загальноприйнятим стандартам безпеки інтересів і прав інвесторів, що забеспечує високі гараниії для залучення місцевих та іноземних інвестицій в акціонерні капітали і розвиток національної економіки

Впровадження таких принципів у більшості країн світу здійснюється відповідно до рекомендацій “Групи Тридцяти” – міжнародної організації незалежних експертів, яка розробляє стандарти фінансових ринків.

Модель організації ринку цінних паперів за рекомендаціями “Групи Тридцяти” передбачає необхідність:

· Широкого використання стандартних кодів ( код ISIN ) для торгів і доставки цінних паперів

· Запровадження вимог суворого лістингу

· Розповсюдження інформації щодо компаній, акції яких котируються на фондовій біржі, та вимога до цих компаній надавати таку інформацію

· Встановлення й опублікування курсів на цінні папери з дотриманням принципу рівності інвесторів

· Запобігання виникненню неорганізованих паралельних ринків на шкоду ліквідності централізованого ринку, який є єдиним ринком, що створює можливості для попиту і пропозиції

· Надійності біржового ринку: забеспечення відсутності затримок і безпеки поставок цінних паперів та грошової оплати за них через систему, яка діє в стандартний період угоди

Дані про виконання рекомендацій “Групи 30” центральними депозитаріями світу та України наведені у додатках № 3 та № 4.

Із середини 80-х років у Західній Європі з ініціативи Ради європейських співтовариств дістали розповсюдження особливі відкриті інвестиційні фонди ЮКІТС ( Undertakings for Collective Investment in Transferable Securities ), які створюються для того, щоб надати можливість фонду, який базується в одній із країн – членів ЄС, продавати свої акції в інших країнах союзу.

Розглядаючи сучасну інституційну структуру ринку цінних паперів, варто виділити чотири категорії учасників операцій: комерційні банки, інвестиційні банки, біржові фірми і кредитно-фінансові організації, які об’єднані за назвою “Інституціональні інвестори” (страхові компанії, пенсійні й інвестиційні фонди), структуру яких відображено у додатку № 5.

2.1. Бiржовий та позабiржовий ринок цiнних паперiв.

Ринок цiнних паперiв - це частина фiнансового ринку ( крiм ринку позичкових капiталiв ), на якому здiйснюється купiвля - продаж цiнних паперiв.[25] Рiзноманiтнiсть функцiй, якi виконують цiннi папери, веде до зростаючої диференцiацiї їх ринкiв. Слiд зазначити, що поряд iз загальними рисами ринки цiнних паперiв мають iстотнi вiдмiнностi, мiж ними iснують певнi iнституанальнi та юридичнi межi.

Ринки цiнних паперiв розрiзняються за багатьма факторами. Насамперед, фiнансовий ринок подiляеться на первинний i вторинний.[26] Первинний фiнансовий ринок - формується за рахунок емiсiї цiнних паперiв пiдрпиємствами. Продаж цiнних паперiв може бути прямим або опосередкованим.

Прямий продаж - це публiчна реалiзацiя цiнних паперiв населенню або незначнiй кiлькостi iнвесторiв. Опосередкований продаж - це реалiзацiя цiнних паперiв через посереднiка, яким є банк або брокерська кантора. На первинних ринках уперше вiдбувається реалiзацiя випущенних цiнних паперiв, доход вiд якої надходить емiтенту. Вторинний ринок цiнних паперiв - це повторна купiвля або продаж цiнних паперiв. Вiн подiляеться на бiржовий та позабiржовий ( вуличний )[27] ринки.

Біржі посідають особливе місце в інфраструктурі сучасної ринкової економіки. Високоефективні біржові технології динамізують національні і міжнародні товарні, фондові і валютні ринки, уніфікують, роблять доступними і надійними складні виробничо-фінансовими операції великої кількості підприємств і організацій. Досліджуючи біржовий ринок, важливо розуміти його як постійно еволюціонізуючий і багато в чому саморегульований механізм акумуляції і перерозподілу товарних і фінансових ресурсів, що пройшов шлях від укладання локальних товарних угод до сучасних технологій переважно термінових контрактів. Саме у структурах біржової торгівлі сформувався специфічний високоліквідний ф’ючерсний ринок, на якому через фінансові інструменти реалізується більше половини операцій. Разом з тим, поява нових біржових продуктів та інструментів не руйнує традиційні оригінальні риси біржі – відкритість і конкурентність при заключенні угод. Навіть при здійсненні чисто спекулятивних операцій ризик переноситься на тих, хто хоче ризикувати.

Перша біржа, механізм торгів якої був наближений до сучасних, була заснована в Антверпені в 1531 році, хоча деякі французькі та італійські комерційні об’єднання, які виникли раніше ( в 12-13 ст. ), вважались її попередниками. У 1549 році виникли біржі в Ліоні та Тулузі, потім в Лондоні (1556), в 1717 – у Парижі, у 1771 – Відні, у 1760 – Берліні, 1817 – Варшаві. Перша російська біржа була створена Петром І в 1730 році в Санкт-Петербурзі. Переважно біржі виникали в центрах хлібної торгівлі. У 1913 році їх було 115, в т.ч. – 11 в Україні.

Біржа - це, як правило, не комерційні структури, тобто безприбуткові і тому звільнені від сплати корпоративного прибуткового податку. Для покриття витрат по організації біржової торгівлі біржа стягує з учасників цієї торгівлі ряд податків і платежів. Це податок на угоду, укладену в торговому залі; плата компаній за вмикання їхніх акцій у біржовий список; щорічні внески нових членів і т.п. Ці внески і складають основні статті прибутку біржі. Iнакше вiдбуватиметься перерозподiл доходiв на користь тих членiв бiржi, якi працюють з малою активнiстю, залучають невелику кiлькiсть клiентiв, а вимагають iз загального фонду виплат вiдповiдно до своеi кiлькостi акцiй. Бiржа забеспечує прискорення централiзацiї капiталу i розширює межi використання тимчасово вiльних коштiв для фiнансування господарства. Крiм того, бiржа пiдвищує мобiльнiсть акцiонерного капiталу, створює умови для прискорення його кругообороту. В результатi постiйного обiгу капiталiв i змiн у складi iнвесторiв бiржа забеспечує перерозподiл капiталу мiж рiзними галузями i сферами економiки. Біржа забезпечує концентрацію попиту і пропозиції, але вона фізично не в змозі вмістити усіх, хто хотів би продати або купити ці папери. Ті, хто бере на себе функцію проведення біржових операцій, стають посередниками. Діяти вони можуть як на біржі, так і поза її, оскільки далеко не всі папери котируються на біржах. На позабіржовому ринку формується коло посередників, на яких фактично покладається функція концентрації попиту і пропозиції. Просторово посередники роз’єднані, але вони пов’язані між собою й утворять єдине ціле, постійно вступаючи в контакт один з одним

Важливе значення для організації і налагодження діяльності бірж має визначення їх видів і типів. На основі узагальнення зарубіжного і вітчизняного досвіду роботи бірж їх класифікують за такими ознаками:[28]

Загальне керівництво діяльністю біржі здійснює рада директорів. У своїй діяльності він керується статутом біржі,у якому визначаються порядок керування біржею, склад її членів, умови їхнього прийому, порядок утворення і функції біржових органів. Для повсякденного керівництва біржею і її адміністративним апаратом рада призначає президента і віце-президента. Крім того, нагляд за всіма сторонами діяльності біржі здійснюють комітети, утворені її членами, наприклад, аудиторський, бюджетний, по системах (комп’ютери), біржовим індексам, опціонам. Комітет по прийомі членів розглядає заявки на прийняття в члени біржі. Комітет по арбітражі заслуховує, розслідує і регулює суперечки, що виникають між членами біржі, а також членами і їхніми клієнтами. Число і склад комітетів змінюються від біржі до біржі, але ряд із них обов’язковий. Це комітет або комісія з листингу[29] , що розглядають заявки на вмикання акцій у біржовий список; комітет по процедурах торгового залу, що разом з адміністрацією визначає режим торгівлі (торгові сесії) і стежить за дотриманням інструкцій із діяльності в торговому залі, а також в інших випадках.

Фінансовий ринок потребує не тільки правового регулювання обороту цінних паперів, але і виникнення організації, яка б забезпечувала цей оборот. Такою організацією є фондова біржа. Фондова бiржа - спецiалiзована органiзацiя, яка об’еднує професiйних учасникiв ринку цiнних паперiв у одному примiщеннi для проведення торгiв, створює умови для концентрацiї попиту й пропозицiї та пiдвищення лiквiдностi ринку в цiлому.[30] Концентрацiя означає, що усiм торговцям цiнними забеспечується доступ до усiх пропозицiй з купiвлi - продажу, якi в даний момент є на бiржi. I вже мiж торговцями йде конкурентна боротьба по тiй чи iншiй пропозицiї. Тобто фондова бiржа є найвiльнiшим ринком, ринком з мiнiмальними перешкодами для встановлення вiльного спiвставлення попиту та пропозицiї. Тому в Законi Украiни “Про цiннi папери i фондову бiржу” визначається: “ Фондова бiржа - органiзацiйно оформлений, постiйно дiючий ринок, на якому здiйснюється торгiвля цiнними паперами... акцiонерне товариство, яке зосереджує попит i пропозицiю цiнних паперiв, сприяє формуванню їх бiржового курсу та здiйснює свою дiяльнicть вiповiдно до цього Закону, iнших актiв законодавства Украiни, статуту i правил фондової бiржi. “[31] Водночас фондова бiржа є самоврядною органiзацiєю, яка характеризується високим ступенем самоорганiзацiї. Це певна i чiтка система органiзацiї та проведення торгiвлi, що пiдкоряється спецiальним правилам i процедурам, внутрiшньому етичному кодексу, який буває навiть бiльш жорстким, нiж норми, що встановлюються державою. Все це регулюється статутом, правилами та iншими нормативними документами бiржi, якi розробляються та затверджуються нею самою.

Коло паперів, із якими проводяться угоди, обмежена. Щоб потрапити в число компаній, папери яких допущені до біржової торгівлі (іншими словами, щоб бути прийнятої до котування), компанія повинна задовольняти встановленим членами біржі вимогам у відношенні обсягів продажів, розмірів одержуваного прибутку, числа акціонерів, ринкової вартості акцій, періодичності і характеру звітності і т.д. Члени біржі або державний орган, що контролює їхню діяльність, встановлює правила ведення біржових операцій; режим, що регулює допуск до котування. Фондова біржа - це насамперед місце, де знаходять один одного продавець і покупець цінних паперів, де ціни на ці папери визначаються попитом і пропозицією на них, а самий процес купівлі-продажу регламентується правилами і нормами, тобто це певним чином організований ринок цінних паперів. Значення фондової біржі для ринкової економіки виходить за рамки організованого ринку цінних паперів. Фондові біржі зробили переворот у проблемі ліквідності капіталу. “Чудо” складалося в тому, що для інвестора практично стерлися розходження між довгостроковими і короткостроковими вкладеннями засобів. Цілком реальні в часу побоювання омертвити капітал стримували підприємницьке полум’я. Але в міру розвитку операцій на фондових біржах склалося положення, коли для кожного окремого акціонера інвестиції (інвестований в акції капітал) мають майже такий же ліквідний характер, як готівка, тому що акції в будь-який момент можуть бути продані на біржі. Відносні показники ефективності торгів фондових бірж України державними пакетами акцій приватизуємих підприємств наведені у додатку № 6.

Біржі можуть бути засновані державою як суспільні заклади. В Франції, Італії і ряді інших країн фондові біржі рахуються суспільними заснуваннями. Це, правда, виражається лише в тому, що держава надає помешкання для біржових операцій. Біржовики рахуються представниками держави, але діють як приватні підприємці, за свій рахунок. Біржі можуть бути засновані і на принципах приватного підприємництва, наприклад, як акціонерне товариство. Така організація бірж характерна для Англії, США.

Фондова біржа являє собою організований ринок цінних паперів. При цьому значимість цього дуже важливого інституту в різних країнах далеко не однозначна. Як підкреслює шведський професор Андерс Ослунд, якщо в США і Великобританії велика частина власного капіталу підприємств мобілізується саме на фондових біржах, то в Європі і Японії їхня питома вага значно менше, а половина з 100 найбільших підприємств Німеччини ¾ узагалі сімейні фірми, акції яких не підлягають продажу. А на варшавській фондовій біржі біля 25% біржового обороту цінних паперів припадає на операції іноземних інвесторів.

У Україні прийнятий і діє ряд нормативних актів, що заклали основу для функціонування цінних паперів. Одним із головних нормативних актів, що регулюють взаємовідносини між всіма учасниками, є Закон України “ Про цінні папери і фондову біржу”. Відповідно до цього Закону фондова біржа створюється лише як акціонерне товариство. Її фундаторами можуть бути лише торговці цінними паперами і їх повинно бути не менше 20. Фундатори повинні внести в статутний фонд біржі визначену суму. Акціонерами фондової біржі в нашій країні можуть стати як підприємці, значні банки, так і будь-який громадянин, що уклав свої заощадження в акції. Фондова біржа України грунтується на безприбуткових початках і повинна діяти на принципах ліквідності, тобто вільного перетворення цінних паперів у гроші без фінансових втрат для власника, стабільність ринку, широкої гласності і довіри. Це дозволить їй виконувати роль:

¨ засобу притягнення грошових сум для інвестицій у виробничу і соціальну сфери;

¨ перерозподілу капіталів між різноманітними галузями і підприємствами

¨ засобу централізації капіталів, стабілізації заощаджень представників різноманітних прошарків населення, створення умов для розвитку в країні підприємницької діяльності.

Практика функціонування фондового ринку показує, що ринок недержавних цінних паперів розвивається більш високими темпами. У той же час можна побачити тенденцію росту обсягів угод по реалізації кредитних ресурсів у порівнянні з продажем акцій і інших цінних паперів. На біржі проводяться і такі операції, як реалізація експортних квот, валютні торги і т.д. Це говорить про те, що у країні не створений ринок цінних паперів на первинному рівні.

Поряд з централiзованим бiржовим ринком функцiонує позабiржовий ринок цiнних паперiв . Iсторично позабiржовий ринок передує бiржовому. У країнах з ринковою економiкою бiржi природно виростали iз вуличного ринку в мiру того, як збiльшувалися масштаби фондових операцiй, множилися емiтенти цiнних паперiв, вдосконалювалася технiка брокерської справи. Iнфраструктуру позабiржового ринку складають iнвестицiйнi фонди, iнвестицiйнi компанii, довiрчi товариства, холдинговi фiрми, страховi компанii, iншi незалежнi торговцi цiнними паперами, якi згiдно з Законом Украiни “ Про цiннi папери i фондову бiржу “ здiйснюють посередницьку комiсiйну та комерцiйну дiяльнiсть з цiнними паперами, а також аудиторськi та консалтинговi органiзацiї. Одна частина торговцiв входить до складу Украiнської Асоцiацiї торговцiв цiнними паперами, друга - до Украiнської Асоцiацiї довiрчих товариств, iнвестицiйних фондiв i компанiй, якi репрезентують їх iнтереси в державних органах та позаринкових сферах. Одночасно незалежнi фiнансовi посереднiки можуть утворити iншi асоцiацiї, спiлки, об’єднання для координацiї роботи, проведення спiльних дiй. Позабiржовий ринок цiнних паперiв не є альтернативою, а доповнює й розширює бiржовий ринок як на вторинному, так i, що особливо важливо, на первинному рiвнi. Первинне розмiщення цiнних паперiв рiзних компанiй може проводитися шляхом пiдписки, вiдкритого продажу або аукцiонiв. При цьому можуть використовуватися можливостi комунiкацiйноi мережi акцiонерного товариства “Центральний депозитарiй “, яке створене в м. Киевi групою торговцiв цiнними паперами. При переходi УФБ до засад вiльного асоцiйованого членства будь - який фiнансовий посередник зможе стати членом бiржi, тим самим розширюючи сферу своєї дiяльностi та маючи можливiсть включитися у систему електронного обiгу цiнних паперiв. При бажаннi торговцi цiнними паперами можуть стати учасниками Центрального депозитарiю цiнних паперiв Украiнськоi фондовоi бiржi. Членство в депозитарiї допоможе їм у врегулюваннi усiх позабiржових угод: при первинному розмiщеннi цiнних паперiв, операцiях з емiсiями iнвестицiйних фондiв вiдкритого типу, перепоставцi мiж депонентами, а також забезпечити розрахунки “ поставка проти оплати “ на взаємоузгоджену дату. Розрахунки можуть бути злiйсненими в день угоди, якщо спiвпадання замовлень на продаж i купiвлю мало мiсце до встановленоi дати. Розрахунки по всiх операцiях виконуються в центральнiй системi

2.2. Механізм акумулювання інвестиційних ресурсів та оцінка ризиків на ринку цінних паперів.

З розвитком ринку цінних паперів зростає актуальність фінансових вкладень в цінні папери. Дана проблема обумовлена її складністю, різноманітністю суб'єктів і об'єктів фондового ринку. З однієї сторони, ринок насичений цінними паперами; з другої, в діяльності ринку цінних паперів бере участь значна кількість суб'єктів, які мають на меті свою користь:

· інвестування вільних коштів з метою збереження та приросту капіталу,

· інвестування в цінні папери як основний вид діяльності комерційної організації;

· інвестування для надання управлінського впливу на об'єкт інвестицій через придбання пакету цінних паперів.

Процес інвестування - це підбір портфеля цінних паперів приватними інвесторами та фінансовими інститутами. Процес інвестування в цінні папери завжди поєднується із зіставленням ризику, прийнятого на себе, та очікуваним наслідком від інвестицій. Тому досить важливо кількісно оцінити ці параметри і порівняти їх з аналогічними параметрами альтернативних вкладень. Всі ці та інші питання вирішуються із застосуванням різноманітних методів економічного аналізу. Методи аналізу цінних паперів дозволяють визначити впевненість, спираючись на дослідження макроекономічної теорії та її практичне застосування.

За даними ук­раїнських учених, для забезпечення нормального процесу відтворення з ураху­ванням інноваційної складової державі потрібно 400—450 млрд. грн. Звісно, без залучення іноземних інвестицій розв'язати свої проблеми Україні не під силу. І все-таки починати пошук джерел фінансування слід не за кордоном, а у себе на батьківщині. Зарубіжний інвестор зацікавиться лише тоді, коли від­чує позитивні зрушення в економічному житті країни. З огляду на це не мож­на залишити без уваги ситуацію на українському фондовому ринку протягом 1999 року, яка ще хоч і слабка, але має можливості змінитися на краще. Кур­си акцій чутливі до змін економічного середовища, їх недаремно вважають своєрідним барометром економіки.

Український ринок акцій пов'язується у інвесторів головним чи­ном лише з трьома галузями — металургією, енергетикою та нафтоперероб­кою. Але Не слід ігнорувати важливих функцій ринку цінних паперЇв у економіці: залу­чення інвестицій, перерозподілу прав власності в акціонерних товарист­вах, що є важливою передумовою ефективної діяльності підприємств. На жаль, вітчизняні підприємства ще не працюють належною мірою на ринку цінних паперів головним чином через те, що реформи не торкнулися окре­мих підприємств.

З початку 90-х років, коли в Україні вперше виникла потреба не лише в описі нового явища, але і в розробці економічної політики в галузі розвитку ринку цінних паперів, економісти почали звертатися до проблем методологічної бази своїх досліджень і застосовувати різноманітні методи аналізу фінансових ринків, які поширені в західній економічній науці і практиці, пристосовуючи їх до специфіки української дійсності.

Проте ще й досі питання про те, якими саме мають бути підходи до дослідження фінансового ринку, які б враховували і його специфічні особливості, і можливості застосування загального арсеналу методів економічного аналізу, поки-що залишаються неопрацьованими.

Основною теоретичною базою для економічного аналізу цінних паперів і формування інвестиційного портфеля на сучасному етапі продовжує залишатися сформована ще в 60-ті роки теорія ефективного ринку. Згідно твердженням теорії ефективного ринку, якщо ціни акцій вірно відображають майбутні прибутки і характеристики ризику акцій, то вільний ринок акцій здатний суттєво впливати на вибір суспільства розміщення обмежених ресурсів у правильному руслі, а якщо орієнтування на ціну акції -гра наздогад, то неефективні для суспільства виробництва можуть розвиватися просто для високої ціни їх акцій. На сучасному українському ринку акцій інвестори керуються мотивацією очікування приросту курсової вартості акцій, а не майбутнього дивіденду. Особливе значення ця мотивація набуває в умовах інфляції, властивої для початкової стадії розвитку фондового ринку в Україні.

На Заході кілька шкіл застосовують різні підходи чи їх комбінацію до визначення задач аналізу цінних паперів як окремої дисципліни. Фундаментальна школа, та ії визнаний голова Б. Грехем основну увагу звертає на аналіз фінансового стану корпорацій, виплачуванні ними дивіденди, поточну ставку відсотків та інше. Технічна школа виходить з того, що вся інформація, суттєва з точки зору "фундаментальної школи", враховується в курсах цінних паперів ще до їх опублікування. Тому наріжним каменем є розгляд самого ринку, рух біржових котирувань, обіг бірж, тощо.

. Фундаментальний аналіз дозволяє глибоко і всебічно з'ясовувати стан справ у будь-якій сфері фондового ринку і являє собою детальне вивчення галузей та окремих компаній з точки зору їх цінних паперів. На практиці представники інвестиційно-ділерських фірм часто не мають часу для подібних розвідок і користуються послугами аналітичних відділів фірм та іншими джерелами інформації. Проте вони повинні добре усвідомлювати, яким чином буде зроблено той чи інший висновок. В свою чергу, технічний аналіз дає можливість спрогнозувати зміну ринкової кон'юнктури.

Для галузевого етапу фундаментального аналізу велике значення має наявність застосовуваної достатньо широким колом суб'єктів, чіткої типової класифікації галузей і підгалузей, що віддзеркалює їх технічні можливості. Враховуючи вищевикладене, пропонується умовно застосувати поділ всіх галузей в залежності від стадії розвитку на такі типи: новонароджені, зростаючі, стабільні, циклічні, спекулятивні занепадаючі галузі.

Що стосується адаптації традиційних методів аналізу інвестиційних якостей цінних паперів для застосування в українських умовах, то протягом досить тривалого періоду критерії фінансового аналізу діяльності українських галузей і компаній були майже не вживані при оцінці інвестиційних якостей їх цінних паперів. Фахівцям, які працюють на фондовому ринку, було зрозуміло, що фінансовий стан підприємств не відображається в ціні цих акцій. З 1996 року ситуація поступово змінюється. Фінансовий стан одних підприємств починає стабілізуватись, і вони завершують рік з прибутком, а їх акціонери можуть розраховувати на дивіденди. Користуючись методами економічного аналізу цінних паперів українських підприємств, можна спрогнозувати подальший хід подій на ринку їх акцій. Але в сучасних умовах, коли реальна вартість активів підприємств ще мляво корелює з ціною його акцій, немає необхідності користуватись всіма методами традиційного економічного аналізу.

Випуск акцій підприємством та їх вдале розміщення може сприяти швидкій мобілізації коштів для інвестування. Проте емісію акцій можуть здійснювати лише підприємства, які акціонуються або вже є акціонерними, причому відкритого типу. Однак практична роль акцій, які емітують акціо­нерні компанії, у фінансуванні інвестицій в Україні ще незначна. На фон­довому ринку країни переважно обертаються державні цінні папери. Держа­ва, залучаючи фінансово-кредитні ресурси для покриття бюджетного дефі­циту, є основним конкурентом приватних підприємств на ринку капіталу. Ринок державних цінних паперів, незважаючи на певні проблеми, високо­дохідний і ліквідний, тому негативно впливає на інвестиції у реальний сек­тор економіки.

Потенційним джерелом додаткових інвестиційних ресурсів на підприємст­вах є випуск облігацій. За матеріалами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, на фондовому ринку практично відсутні корпоративні облі­гації. Протягом 1999 року зареєстровано лише чотири емісії таких облігацій на суму 8,19 млн. грн. Таким чином, підприємства практично не використовують цього потенційного джерела інвестиційних ресурсів через недосконалість за­конодавства та ряд інших причин.

Забезпечення надійності операцій із цінними паперами — важливий еле-мент економічної структури суспільст­ва. Можливо, навіть важливіший, ніж надійність системи грошових розрахунків, оскільки помилку в грошових розрахунках можна виправити і компенсувати додат­ковою кількістю грошей, а помилка в пере­казі цінних паперів може призвести до втрати прав власності на якісно незамінні об'єкти.

Для організації інвестиційного процесу дуже важливим є створення чіткої та про­зорої системи розрахунків за операціями купівлі-продажу цінних паперів. Річ у тім, що учасники таких операцій на­штовхуються на певні ризики. Власне,це ті ж ризики, які виникають у процесі прове­дення валютних операцій.

Передусім це "витратний ризик" , або "ризик витрат заміщення" , тобто ризик, пов'я­заний із загрозою банкрутства однієї зі сторін до терміну здійснення розрахунків, що штовхає іншу сторону на втрату мож­ливих прибутків. Масштаби цього ризику рівнозначні витратам на укладення но­вої угоди за поточною ринковою ціною. Такий ризик зменшується шляхом скоро­чення часу між укладенням угоди та здійсненням розрахунків за нею, а також у разі використання відповідно організо­ваної системи заліку.

"Основний ризик” полягає у можливості неодержання продавцем цінних паперів грошей після того, як папери уже надійшли покупцеві. (Аналогічний ризику валютних операціях відомий як "герштадт-ризик" — за назвою німецького банку, який збан­крутував у середині 1970-х років через збитки, що виникли саме з такої причини).

"Ризик ліквідності" — це за­гроза несвоєчасного отримання однією зі сторін цінних паперів або грошей, через що вона вимушена брати кошти в борг чи продавати інші активи, аби виконати свої зобов'язання за рештою угод.

Учасники ринку цінних паперів можуть також наштовхнутися на ризик неплатоспро­можності клірингового банку. І, нарешті, на системний ризик, суть якого в тому, що не­виконання зобов'язань одним фінансовим інститутом може спричинитися до виник­нення проблем в інших або навіть їх бан­крутства.

Одним із заходів, який значно зменшує перелічені ризики, є гарантовані розра­хунки між учасниками угоди за принци­пом "поставка проти платежу". Цього можна досягнути за допомогою однієї з трьох найпоширеніших у світовій прак­тиці моделей розрахунків.

Модель 1. Її головними елементами є надсилання інструкцій щодо переказу як

цінних паперів, так і грошових коштів на підставі інформації про кожну угоду та остаточний переказ цінних паперів, який здійснюється одночасно з переказом грошей. (Таку модель, за даними британсь­кого агентства "Тhomas Murrey", сьогодні використовують 17 відсотків центральних депозитаріїв).

Модель 2 передбачає надсилання інструкцій щодо переказу цінних паперів за кожною угодою, проте самі перекази цінних паперів від про­давця покупцеві здійснюються лише на­прикінці циклу, коли відбувається і пере­каз грошових коштів, — на умовах "нетто". (Цій моделі надає перевагу 21 відсоток центральних депозитаріїв).

Модель 3 полягає в тому, що інструкції щодо переказу як цінних паперів, так і грошових коштів надсилаються на основі інформації "нетто" (тобто з урахуванням можливих контругод), а остаточні перекази здійс ються наприкінці циклу. (Цією моделлю користуються 18 відсотків центральних позитаріїв світу).

З урахуванням передбачених моделями вимог стандартний процес клірингу та розрахунків за операціями із цінними паперами проходить кілька етапів.

.1. Укладення угоди про купівлю-продаж, яке може провадитися на біржах або в елек тронних системах позабіржової торгівлі.

2. Порівняння інформації (про ціну, кількість цінних перів, дату розрахунку), яка надходить з розрахункової системи окремо від покупця і від продавця цінних паперів. Лише після встановлення ідентичності всіх даних угоду можна укладати саму угоду між прямими учасниками системи.

3. Якщо учасники угоди діють в інтересах і за рахунок своїх клієнтів, необхідні попередньо отримати від них підтвердження щодо деталей угоди.

4. Після отримання позитивних результатів порівняння та підтвердження провадиться кліринг , під яким у даному випадку розуміється процес підрахунку взаємних зобов'язань учасників угоди (як правило, на умовах "нетто"). В системо обслуговують значні обсяги операї цінними паперами, може здійснювс багатосторонній або двосторонній залік.

5. Потому учасники угоди (можливо, за допомогою біржі або клірингової системи) готують інструкції щодо переказу цінних паперів та відповідних грошових коштів.

6. Переказ цінних паперів можна з нювати шляхом фізичного перемініщення самих цінних паперів (частіше — сертифікатів на них) або відповідних записів на рахунках клієнтів (зберігачів) у центральному депозитарії цінних паперів.

2.2. Фондові індекси.

Розвитку ринку цінних паперів сприяє підвищення його інформаційної відкритості. Не тільки більшість інвесторів, але й багато фінансових посередників не в змозі порівняти запропоновані на фінансовому ринку цінні папери за степенем доходності, ризику, оцінити фінансову стійкість того чи іншого емітента. Допомогти в цьому може система рейтингів фінансового ринку.

Рейтинг – це оцінка позиції об’єкта, який аналізується, на шкалі показників.Він дозволяє встановити на визначену дату положення учасників фондового ринку, вмявити їх місце серед інших учасників відповідно з наступними критеріями: фінансовий потенціал, стійкість, активність, позиція на ринку та ін. [32]

Рейтинги цінних паперів дифіринцюються в залежності від їх видів (дольові, боргові, похідні). Розрізняють також форми публікування рейтингів ( типи рейтингів) в залежності від методики, яку використовують рейтингаві служби.

Так, “Standart & Pure” надає цінним паперам комбінації літер, які означають якість цінних паперів. Для облігацій та привілеойваних акцій система рейтингів “S & P - 500” має такий вигляд:[33]

ААА – найвища якість (цінні папери, які забеспечують максимальну безпеку з точки зору сплати як основного боргу, так і відсотків). Це цінні папери великих національних та транснаціональних компаній, здатних протистояти змінам кон’юнктури, які мають довгу історію бездоганного виконання обов’язків та перспективи збереження вказаних позицій)

АА, А, ВВВ – прийнятний рівень ризику (емітенти мають довгу історію задовільного розвитку та додержаня своїх обов'’зків, але відношення активів чи виручки до боргу в них нижче, ніж у емітентів цінних паперів вищого рейтингу)

ВВ, В, ССС, СС – затримання з виплатою відсотків; кредитор та відсоток адекватно захищені, але компанії потрибують пильного нагляду із-за наявності внутрішніх та зовнішніх факторів, здатних послабити захист

С – виплати припинені (покриття боргу нижче мінімального рівня, немає сталості розвитку та впевненості, що покриття покращится)

D – повна неплатоспроможність ( компанія може знаходитись в процесі ліквідації )

NR – немає рейтингу (компанія зазнає важливі фінансові проблеми, її майбутнє під питанням)

Для звичайних акцій система такаж сама:

А+ - найвищий рівень

А, А-, В+ - середній рівень

В, В- - низький рівень

С – найнижчий рівень

D – фірма реорганізується

Серед рейтингів фінансових позицій учасників фондового ринку можно виділити рейтинги “розмірного” типу, рейтинги активності та рейтинги фінансового стану. Прикладом розмірного рейтингу є нейтинг 200 найбільших банків світу, який публікується щорічно в журналі “Business Week”. Рейтинги, які оцінюють фінансовий стан, будуються на врахуванні набору показників. Так, агенція “A.M. Best Co” основує свої оцінки на кількісних методах аналізу рентабільності, співвідношення власних та запозичених засобів, ліквілності активів, а також на якісних дослідженнях ступеню диверсифікації ризиків, надійності активів, практики менеджменту. Його ж конкурент “Уейсс Рисерч Инк” аналізує тільки інформацію, яка офіційно публікується (дані балансу, рахунки прибутків і збитків та ін.). Рейтинги торговців, які активно торгували державними паперами, та найбільш популярних облігацій держпозики у січні 2000р. наведені у додатку № 11.

Види аналізу фондового ринку :

· ретроспективний (дослідження минулої діяльності ринку, її порівняної ефективності згідно видам цінних паперів)

· оперативний (оцінка стану фондового ринку )

· перспективний (прогнозування тенденцій розвитку фонодового ринку)

· тематичний (дослідження одного напрямку розвитку фондового ринку)

· системний (визначення взаємопов’язаного впливу економічних та соціальних факторів на процеси, які досліджуються)

· обов ’язковий (результати аналізу повинні бути обов’язково врахованими)

· рекомендований (найбільш широко розповсюджений вид аналізу, результати якого можуть бути використані для прийнятя рішень, але не носить характер обов’язкових рекомендацій)

Рейтинги цінних паперів виступають в формі фондових індексів, які розраховують спеціалісти ведучих рейтингових агенцій чи фахівцями фондових бірж, аналітиками ділових видань або у формі комбінації символів, які рписують визначену кількість цінного паперу.

Фондові індекси – це показники, які описують стан даного сегменту ринку, тобто рівні цін акцій та інших активів, які обертаються на цих біржах, об’єми угод і т.п.[34]

Використання фондових індексів засновано на перевіреному десятирічному припущенні, що коливання цін на акції кількох десятків ведучих компаній відповідають коливанням цін на всі інші акції, коливанням та змінам у попиті та пропозиції цінних паперів на фондовому ринку в цілому.Регіональний розподіл торговців цінними паперами та обсяги виконанних ними операцій із цінними паперами наведені у додатку № 13.

Фондовий індекс являє собою число, яке характеризує рівень або динаміку цін на акції, які включені до біржового лістингу, за станом на обумовлений момент часу. Усі фондові індекси, які використовуються в світовій практиці, можуть бути класіфіцировані за слідуючими ознаками:

· за місцем розрахунку та ареалом поширення

· за числом поданих в індексі компаній та частки охоплення фондового ринку

· за методикою розрахунку та характеру використання

Виходячи із ступеню узагальнення досліджуваної інформації виділяють індекси:

· інтегральні , які характеризують в цілому стан ринку, який досліджується, одним синтетичним показником

· частні (локальні) , які доповнюють інтегральний показник характеристикою окремих елементів або параметрів цього рінку

Також розрізняють індекси за складом сукупності об’єктів, що вивчаються, на інтернаціональні, національні, секторні та субсекторні.

Інтернаціональні інтегральні індекси характеризують стан ринку за межами національних кордонів. Суть такого індексу часто відображає його назва. Наприклад, індекси MCSI ( Morgan Stanley Capital International ) – лідера в галузі подібних міжнародних аналітичних досліджень, охоплюють як весь світовий ринок акцій (“The World Index”), так і його окремі складові географічні сектора – Північну Америку (“North America”), Європу (“Europe13”), Далекий Схід (“Far East”) та ін.

Секторальні інтегральні індекси характеризують стан внутрінаціонального ринку. Наприклад, індекс Нью-Йоркської біржі характеризує “рух” акцій усіх компаній, які котируються на цій біржі.

Субсекторальні індекси є органічною складовою секторального індексу та характеризують динаміку акцій, наприклад, промислової групи компаній, транспортної чи фінансової та ін.

Призначення індексів:

· зміни ціни на акції можно порівняти з індексом для всього ринку або з індексом для даного сегменту ринку та робити висновки про попит на акції у контексті всього ринку

· можливо співставити зміни цін у різних сегментах ринку та робити вмсновки про те, який з них є в даний момент більш прибутковим

· можно співставляти зміни цін акцій більш дрібних та більш великих компаній

· можливо порівняти ціни на акції в різних країнах

В загальній формі роль фондових може бути зведена до трьох функцій:

· діагностичній

· індикативній

· спекулятивній

Під діагностичній функцієй розуміється здатність системи індексів характеризувати стан та динаміку розвитку як національної економіки в цілому, так і окремих її складових.

Виконання індексами індикативної функції передбачає, що наявність об’єктивної оцінки цінового стану на фондовому ринку дає точку відліку для оцінки поведінки великих інвестиційних фондів, окремих інвесторів та портфельних менеждерів.

Спекулятивна функція проявляється в тому, що опціони і ф’ючерси здатні миттєво реагувати на зміну широкого кола явищ економічного, політичного та соціального характеру.

На сьогоднішній день у світі використовується 4 методичних прийоми для побудови усереднених індексів зміни курсів акцій. Ці прийоми зводяться до розрахунків за відповідний період:

· Темпів зміни середньоарифметичної ціни акції обмеженої кількості відібраних корпорацій (індекс Dow Jones)

· Темпів росту (зниження) середньозваженої (по клькості акцій, що обертаються) ціни всієї кількості акцій корпорацій (індекси “S & P - 500” та “Уилшир-5000”)

· Середньоарифметичне значення темпів приросту (зниження) цін акцій

· Середньогеометричне значення темпів зміни цін акцій (індекс “Балью Лайн”)

В країнах з ринковою економікою функціонує більше двухсот фондових бірж. Практично кожна з них має власну систему фондових індексів, які відображають рівень та динаміку цін на акції, що включені до лістингу, тобто акції, які допущенні до офіційної торговлі на біржі. В США регулярно публікуються данні по 20 індексам, в Європі – по 25, в Японії – по 3. Власні індекси мають Буенос-Айреська та Сингапурська фондові біржі. Найбільшого поширення в фінансовому світі набули індекси, розроблені в США. В цьому не тільки визнання провідної ролі даної країни в світовій економіці, але й відображення того факту, що дений обіг Нью-Йоркської фондової біржі (NYSE) складає половину світового обігу цінних паперів. Основні індекси, які розраховуються в США: індекс Доу-Джонса (Dow-jones Average), зведений індекс Нью-Йоркської фондової біржі (NYSE Composite Index), індекси Американської фондової біржі (AMEX Market Value In­dex), Національної асоціації дилерів по цінним паперам (NASDAQ Index), індекси “Валью Лайн Еверідж” (VLA), “Вілшир 5000” (Wilshire 5000-Equality Index), “Стендарт енд Пура 500” (S&P 500). У Великобрітанії найбільшо відомими є фондові індекси газети “Файненшл Таймс” (FT-SE, FTA, FTO), в Німеччині – індекси FAZ та DAX.

Індекс “Доу-Джонс”

Перший формалізований фондовий індикатор був розроблен та застосован більш ніж 100 років тому – в 1884 році в США Чарльз Доу почав розраховувати середній показник по зміні курсових вартостей акцій 11 великих на той час промислових компаній. Для акцій ряду промислових та транспортних компаній він систематично почав розраховуватись на Нью-Йоркській фондовій біржі з 1897 року (для комунальних підприємств – з 1929 року). З 1928 року індекс став розраховуваться як середнє арифметичне по акціям 30 фірм, присому кількість складових та методика розрахунку залишились незміними в промисловому Доу-Джонсі й досі. Індекс Доу-Джонса розпадається на промисловий (Dow-Jones Industrial Average), який включає в себе акції 30 ведучих промислових компаній США, комунальний (15 компаній, головним чином енергетичних ), транспортний ( 20 компаній ).

Індекс Доу-Джонса для акцій промислових компаній базується на вартості акцій тридцяти промислових компаній та розраховується за формулою:[35]

n=30

J = ( S Ai ) : K

i=1

де К – кориктуючий коефіцієнт, який змінюється у результаті дроблення акцій аьо у зв’язку зі зміною списку фітм та компаній, акції яких приймають участь у розрахунку індексу.

Але вже на протязі порівняно довгого часу індекс Доу-Джонса піддається жорсткій критиці. Особливо це стосується індексуЮ який характеризує акції промислових компаній. Опоненти виражають йому недовіру, оскільки вважають, що 30 акцій промислових компаній, обраних в якості індикатору ринку цінних паперів, не можуть точно відобразити всіх змін, які відбуваються на Нью-Йоркській фондовій біржі.

Індекс “ Standart & Pure ”

Індекс “S & P 500” є типовим прикладом зводного ( composite ) індексу: з 500 включених до нього корпорацій 400 відносяться до промисловості, 20 - до транспортної галузі, 40 - до енергетики та 40 – до галузі фінансів.

Він розраховується за формулою:[36]

n n

Is&p = { S Pi x Qi } / { S Qi }

i=1 i=1

Pi – ціна акції і-тої корпорації

Qi – кількість акцій

N – кількість корпорацій

Індекс “Trib”

Цей індекс слугує для оцінки стану світового фондового ринку та знаходить свій вираз в цифровому вигляді. Розробники індексу поклали в основу два правила. Перше – заключається в тому, щоб кожний потенційний інвестор міг при бажанні купити любу акцію, вартість якої врахована в індексі. Друге правило потребує максимальної простоти розрахунку індексу. Індекс обмежен відібраною групою, яка складається з найбільш істотних світових фондових ринків. На кожній з 25 найбільших фондових біржах світу відбирається по 10 компаній, акції яких займають перші місця за ітогами торгів. Для трьох фондових бірж із-зі їх особливого становища зроблено виключення: Нью-Йоркська, Лондонська та Токійська біржіпредставлені акціями 20 компаній. Таким чином, індекс розраховується по 280 показникам. Більшість фондових бірж знаходиться в Європі, тому половина відібраних акцій належить європейським компаніям. Але відносно невелика загальна вага цих ринків дає Європі лише 37% акцій всього світового індексу. Крім світового індексу використовуються чотири допоміжних індекси для оцінки наступних регіонів: Тихоокеанського, Європейського, Північноамериканського та Латиноамериканського. Крім регіонального, існує структурне ділення по 8 групам: акції суспільних компаній ( 5% ), фінанси ( 32% ), енергетика ( 9% ), природні ресурси ( 5% ), засоби виробництва ( 9% ), споживчі товари ( 21% ), послуги ( 17% ), різне ( 2% ).

Індекс Швейцарського банку.

Банк “Union Bank of Switzerland” розробив власну методику визначення найбільш приємних для інвестицій стран. Методика заснована на визначенні тієї частини ВНП, яку ці країни витрачають на освіту, охорону здоров’я, культуру, розробку нових технологій. У складеному фахівцями списку – 38 держав. Результати досліджень показали, що найбільш перспективною для інвесторів державою Є Китай, економіка якого розвивається найбільш динамічно. За ним слідує Ізраїль, який приділяє велику увагу освіті своїх громадян. На третьому місці – Японія, що має найбільш яскраві перспективи в галузі розробки та впровадження нових технологій. На четвертому місці Північна Корея, яка вкладає велики кошти в розвиток людських ресурсів. Замикає п’тірку лідерів Сингапур. Сьогоднішні лідери – США та Німеччина – поділили 19 – 20 місця, Мексика займає 35-е місце.

Британський індекс “ FT – 30 ”

Перший європейський індекс, який з’явився у Великобрітанії, також як і Доу-Джонс спочатку включав 30 складових. У 1935 році на сторінках газети “Файненшл Ньюс”, яку згодом поглинула добре відома зараз в усьому світі “Файненшл Таймс”, з’явився перший фондовий індекс Сполученого Королівства. Його складачі постаралися відібрати три десятки ведучіх компаній британської промисловості, причому структура складових повинна була відображати відношення галузей в національній економіці. З 30 початково відібраних акцій в індексібули наявні: 5 – від важкої промисловості, 4 – від текстильної, 3 – від автомобільної та авіаційної, 3 – від електро- та радіопромисловості, 3 – від сектору будівних матеріалів, 6 – від харчової та тютюнової промисловості, 2 – від закладів роздрібної торгівлі та 3 – від різних галузей промисловості. Британський “промисловий” індекс “FТ – 30” розвивався всі ці роки, в його структурі сталисязсуви акценту від тяжкої промисловості в сторону компаній, зайнятих в сервісі, обслуговуванні. Однак поворотним для нього став 1984 рік, коли вперше була прийнята а розрахунок фінансова акція – Національного Вестмінстерського банку. С цього моменту індекс “FТ – 30” втратив свою промислову винятковість, та зараз він називається Індексом звичайних акцій “Файненшл Таймс” ( FT – SE ). На відміну від середньоарифметичного “Доу-Джонса” ФТ – 30 є середньогеометричним. Це означає, що всі акції, що до нього входять, відіграють рівну роль незалежно від капіталізації кожної компанії. Формула індексі така: ціни 30 акцій перемножуються друг на друга ( при цьому кожна акція ділиться на власну вартість у вибраний базовий період ) та потім добувається корінь 30 ступеню. Формально це має такий вигляд:[37]

n 1/n

Ift = { N ( Pit / Pio ) }, де

i-1

Pit – ціна акції і-ї корпорації в t-період

Pio – ціна акції і-ї корпорації в базисний період

N – кількість корпорацій

Середнє геометричне має не тільки недоліки, але й переваги – в такому разі простіше робити знижки на зміни капіталу та заміщати складові без необхідності зміни бази. ФТ – 30, безумовно, до сих пір залишається чутливим індикатором та показником настрою лондонського фондового ринку. Однак недоліки бази та математичної структури не дозволяють йому стати надійним інструментом для прийняття рішення при управлінні інвестиційним портфелем.

Специфіка економічної ситуації в Україні не дозволяє копіювати західні методики розрахунку фондових індексів. В сучасних умовах - це унікальна і своєрідна проблема саме вітчизняного фінансового ринку. Для того, щоб встановити, який індекс нам потрібен, перш за все варто визначити, що саме він має відображати. Економісти пропонують керуватися двома можливими рішеннями цієї проблеми:

• індекс як індикатор стану економіки;

• індекс як індикатор кон'юнктури ринку.

Внаслідок проведеного критичного аналізу основних прийомів, принципів і мотивацій побудови фондових індикаторів запропоновано чоритьохфазне трактування проблем розробки будь-якого індексу, що відображає реальну ситуацію на фінансовому ринку:

· проблема визначення середньої ринкової ціни акцій чи облігацій того чи іншого емітента;

· проблема порівнянь, або вагових коефіцієнтів, з якими ціни акцій входять до формули індексу;

· проблема визначення переліку цінних паперів, ціни яких підсумовуються;

· проблема зіставлення, тобто корегування індексу при змінах розрахункової бази і списку підприємств.

ПФТС-індекс

Асоціацією “Позабіржова фондова торговельна система” розроблено, прийнято і вже впроваджується у практику ПФТС-індекс українських цінних паперів. Нормативною підставою стало Положення про ПФТС-індекс, затверджене 3 жовтня 1997р. радою асоціації.ПФТС-індекс це офіційний показник позабіржової фондової торговельної системи. Розраховується на основі простих акцій підприємств, що пройшли лістинг у ПФТС. Щоденний ПФТС-індекс розраховується кожного робочого дня наприкінці торговельної сесії. Щотижневий ПФТС-індекс розраховується наприкінці кохного робочого тижня. До переліку акцій підприємств, які входять до індексу, включаються акції, що мають найкращі показники ліквідності. Перелік переглядається щомісяця. Індекс у поточному періоді розраховується на основі списку підприємств, складеного у попередньому місяці. Для того, щоб потрапити до списку індексу, підприємства-емітенти повинні пройти лістинг ПФТС і належати до першого або другого рівнів переліку ПФТС. До переліку акцій підприємств, що входять до індексу, включаються акції, щодо яких у ПФТС було зареєстровано найбільшу кількість двостороніх угод. Якщо підприємство, яке невходить до індексу, з тих чи інших причин вилучається зі списку ПФТС, воно автоматично вилучається також із переліку підприємств, які входять до лістингу. У такому разі індекс за наступний розрахунковий період визначається без урахування вилученого підприємства, а базовим вважається список попереднього місяця без вилученого підприємства. ПФТС-індекс розраховується за принципом ринкового зважування, в основу якого покладено метод арифметичної середньої. При розрахунку індексу враховуються всі угоди, які зареєстровані у ПФТС. Структура угод в торгівельній системі ПФТС наводиться у додатку № 7.

Формула ПФТС-індексу:[38]

MC i,

Ipfts = Ipfts

MC i,b

Де

· Ipfts – базове значення індексу

· MСi,b – сума ринкової капіталізації всіх акцій переліку підприємств індексу за базовий період

· МСi,t – сума ринкової капіталізації усіх акцій, внесених до переліку акцій індексу за поточний період

Капіталізація розраховується за формулою:

Mci,t = QiPli,t

Де Qi – кількість звичайних акцій, випущених даним емітентом

Pli,t – ціна останньої угоди та ціна акцій у поточному періоді, якщо вона відповідає такій умові:

Bi,t<Pli,t<Ai,t

Де Bi,t – значення найкращої (найвищої) ціни купівлі

Ai,t – значення найкращої (найнижчої) ціни продажу.

Якщо ціна останньої угоди за поточний період не відповідає наведеним вище передумовам, то для розрахунку щотижневого ПФТС-індексу беруть ціну попередньої угоди за поточний період. Для щоденного ПФТС-індексу у разі відсутності зареєстрованої угоди щодо даної акції за поточний період береться ціна, яка розраховується за формулою:[39]

( B i,t + A i,t )

Pli,t = ---------------------- , де

2

Bi,t – значення найкращої (найвищої) ціни купівлі на момент закриття торговельної сесії ПФТС

Ai,t - значення найкращої (найнижчої) ціни продажу на момент закритяя торговельної сесії ПФТС

Щоб запобігти різкому стрибку індексу під час зміни переліку акцій, які входять до індексу, у поточному періоді індекс розраховується за новим переліком за формулою:

MC i,t

I*pfts = Ipfts t-1

MC i,t-1

Де

Ipfts t-1 – базове значення індексу, розраховане на (t-1) період із новим переліком акцій індексу

Mci,t – сума ринкової капіталізації всіх акцій нового переліку акцій індексу за поточний період

Mci,t-1 – сума ринкової капіталізації всіх акцій нового переліку акцій індексу за базовий (t-1) період.

Динаміка індекса ProU та об’єма торгів в ПФТС наведені у додатку № 9.

Об’єктивність і точність розрахунку ПФТС-індексу забеспечується чіткою методикою і прозорістю первинної інформації, яка відкрита та однаково доступна для всіх зацікавлених осіб. На відміну від так званих “іміджевих” індексів, які часом є прихованою рекламою, ПФТС-індекс об’єктивно незалежний, адже Позабіржова фондова торговельна система – неприбуткова організація, її фінансовий стан не залежить від зостання чи спаду обсягів купівлі – продажу на ринку. Вона не зацікавлена і в певних змінах цінової структури того чи іншого портфеля цінних паперів. ПФТС – організатор торгівлі і зацікавлена передусім у довірі до себе з боку інвесторів, у наданні їм повної та об’єктивної інформації. ПФТС-індекс сприяє цьому. Рейтинг найбільш активних операторів у ПФТС у березні 2000р. наводиться у додатку № 8.

Основні функції ПФТС-індексу такі:

· інформування про дохідність ринку акцій, при цьому коритувачам надається можливість порівнювати ефективність інвестицій на різноманітних ринках

· визначення тенденцій ринку, відображення спаду чи піднесення не лише власне фондового ринку, а й національної економіки в цілому, адже вартість активів завжди нерозривно пов’язана зі станом економіки

· індекс як відображення вартості портфеля цінних паперів слугує основою для спеціальних фінансових інструментів – термінових контрактів за індексами (ф’ючерсів та опціонів, за фондовими індексами), що дає змогу страхувати (хеджувати) ринковий або системний ризик

· визначення динаміки цін певної групи (портфеля) акцій

Рейтинг найбільш популярних фінансових інструментів та найбільш активних операторів у ПФТС у січні 2000р. наведено у додатку № 12.

У перспективі цілком можлива еволюція ПФТС-індексу у засіб визначення середньоринкової чи галузевої прибутковості акцій, оцінки показників ризику інвестування в акції.

L- індекс

Спеціалістами та експертами газети “Фінансова Україна” було прийнято рішення ввести індекс, який відображає ситуацію на ринку цінних паперів з підтримуючою ліквідністю самими емітентами чи фондовими торговцями. З початку він розраховувався по групі з 10 акцій. Основними критеріями при відборі акцій цих компаній були:

· забезпечення ліквідності акцій на протязі останніх двох місяців

· як найменше щотижневі котировки акцій

У зв’язку з відсутністю достатньої кількості компаній, акції яких задовольняли б наведеним вище критеріям, конкуренції при визначенні компаній, яка входять в L-індекс, на початковому етапі не було. Тому градації по іншим критеріям (розміри маржи, темпи росту курсової вартості акцій, періодичність котировок та ін.) не виконувалось. Кожні три місяці виконується порівняльний аналіз як компаній, які входять добази для визначення індексу, так і тих, які знаходяться в так званій “буферній зоні”, с метою поповнення бази. При виявленні невідповідності акції якоїсь компанії базової зони критерям відбору (наприклад, відмова компанії-емітента від підтримання ліквідності), вона автоматично виключається з базової зони, а її місце займає найкраща акція з буферної зони. Аналітики АО “Інвестор” розраховують L-індекс та S-індекс за методикою, яку прпонує газета “Фінансова Україна”. Для розрахунку L-індексу та подібного до нього індексу пропозиції (продаж) (S-індекса) існують наступні формули:[40]

L(t) = L(t-1) x (1 + a/100)

S(t) = S(t-1) x (1 + a/100), де

L(t) – індекс ліквідності (покупки)

S(t) – індекс пропозиції (продажу)

(t-1) – попередній період

t – поточний період

a – середня зміна курса покупки ( продажу) за тиждень

Розглядаючи вплив на величину індексу курсу окремих акцій, автори умовно виділяють три групи:

a) акції, курс яких змінюється на протязі періоду, який аналізується, що найменше, щотижнево, - АО “Меркурій”, АО “Прато”

b) акції, курс яких змінюється рідко та стрибками, - АО “Слід”, АО” Фінансова група “Східна Україна””, АО “Гермес – Східна Україна”

c) акції, курс яких практично не змінюється

Приоритет при визначені ступеню впливу на зміну індексу необхідно надавати групі а), так як часті регулярні котировки слугують одною з умов адекватного відображення ситуації, яка склалася на ринку. Група b) час від часу проявляє вплив на розмір індексу за рахунок різких стрбвів вартості акцій. Відсутність росту курсової вартості акцій групи c) значно уповільнює динаміку росту індексу та в якоїсь мірі відображає загальну пасивність торговців на фондовому ринку.

Індекс розраховується щотижня як середнє арифметичне значення приросту (зниження) цін купівлі акцій. Це викликано характеристиками акцій, неоформуванням інформаційної інфраструкутури фондового ринку та загальной економічной ситуацієй на Україні.

DD- індекс

Агенція “Гроші Донбасу” згідно із редакцією регіонального економічного щотижневика “Фінанси.Бізнес.Реклама” ужили заходів розробки власного фондового індексу. На початковому етапі DD-індекс є своєрідним індексом динаміки курсів 10 цінних папірів в м.Донецьку за станом на вівторок кожгого тижня. Розраховується він як корень n-го ступеню з добутку індексів зміни курсів купівлі n (на початковому етапі 10) цінніх паперів. Нові цінні папери будуть входити до лістингу з початковим коефіцієнтом, який дорівнює розміру DD-індексу на момент включення. До лістингу включаються цінні папіри, які як купуються, так і продаються та стійко котируються повноважними представниками емітентів (чи самими емітентами) чи кількома торговцями цінними папірами – “вільними художниками”. Кожний цінний папір виключається з лістингу при відсутності на протязі двох тижнів його купівлі ті на протязі трьох тижнів – продажи. При розрахуванні курсу акцій агенція використовує курс покупки офіційних представників емітентів чи найвищій курс купівлі серед “вільних художників”.

Крім DD-індексу агенція розраховує ще два індекси, які характеризують стан ринку цінних паперів регіону. Реальний DD-індекс , який розраховується по тому ж лістингу, що й основний, але з кориктуванням на індекс динаміки середнього курсу продажу у Донецьку найбільш ліквідного в наших умовах цінного паперу – долару США. Тіньовой DD-індекс – відображає динаміку зміни курсу продажу цінних паперів, яка входять до лістингу. При цьому використовуються курс продажу офіційних представників емітентів чи найнижчий курс продажу “вільних художників”. Тіньовий DD-індекс зручний тим, що при співставленні йього з основним є можливість спостеригати наскільки швидше ( чи повільніше) у торговців цінними паперами змінюються курси продажу по відношенню до курсів купівлі.

Індекси “Комекс-Брок” та “ІСІФІР”

Індекс “Комекс-Брок” розраховується спеціалістами АО”Комекс-Брок” на основі цін продажу за формулою:[41]

Ikb = {(Spi / n) / Vn} x KI , де

Pi – курс і-ї акції

N – кількість акцій і-ї корпорації

Vn – об’єм продажу

KI – коефіцієнт продажу

Інстітут стратегічних досліджень фондового ринку в м. Харкові розробив методику розрахунку власного індексу для адекватної оцінки стану ринку цнних паперів в Україні, враховуючи її специфічні умови. Індекс ІСІФІР побудован на основі методики газети “Файненшл Таймс”. Він дає змогу отримувати більш точний результат, який основан на використанні середньої геометричної, врахоаує ризик, властивий кожному конкретному цінному паперу та робить правки на інфляцію, а також відображає ситуацію на ринку. Емітенти, які відбираються до індексу ІСІФІР відрізняються стабільною працею на фондовому ринку на протязі не менш ніж півроку, регулярністю участі у торгах на біржі (емітент не повинен пропускати на протязі місяця більше двох торгів підряд), особливими умовами до сумарного об’єму виставленого капіталу, який не може бути менше встановленої на поточний місяць величини (поріга виставленого капіталу).

Index-Complex (Index-C).

Одним з основних методологічних моментів при розрахунку цього індексу було формування вибірки-переліку індексів, значення яких розглядаються при аналізі ринку.

Запропонована формула для розрахунку значення Index-С має вигляд:

,

де

₀ - сума в базисному періоді;

₁ - сума в поточному періоді;

Z_comp - сума значень індексів, що входять в комплекс:

Z_comp = PROV-50 + KAC-20(w) + index-sgu + WOOD-15

В основу розрахунку індексу покладено зміну значень індексів і, відповідно, зміна капіталізації компаній, які ввійшли у вибірку індексів, тобто стандартна методика капіталізаційних індексів не порушена. Сума значень індексів вибірки в базисному періоді розраховується виходячи з базових значень відповідних індексів:

PROV-50 -100 одиниць;

КАС-20(w) -1000одиниць;

INDEX-SGU- 100 одиниць;

WOOD-15 - 1000 одиниць, таким чином ₀ (Z_comp )= 2200 одиниць.

Сума значень індексів вибірки в поточному періоді розраховується виходячи з даних аналітичних розрахунків значень індексів, які входять в комплекс на поточну дату.

Наприклад: розрахуємо значення Іndex-С на 12.03.2000 р.

На 12.03.2000 р.: PROV-50 = 370 одиниць;

КАС-20(w) = 2800 одиниць;

INDEX-SGU = 141,2 одиниць;

WOOD-15 = 2551 одиниця.

Це значення може служити базовим для Index-С.

Загальна тенденція змін значень Index-С буде порівнюватись із загальною тенденцією збільшення чи зменшення кожного індексу, що входить в комплекс. У випадку неадекватної ситуації на ринку, коли значення одного з індексів знижуватиметься, а значення інших підвищуватиметься, тобто коли буде виникати невідповідність зростання і спаду капіталізації різних емітентів -членів вибірки, що зовсім не властиво нашому українському фондовому ринку, тоді значення Index-С може залишатись незмінним протягом певного часу. Це буде свідчити про дуже інертний тимчасовий розвиток ринку цінних паперів.

Також існують деякі обмеження в використанні індексів .

· Вони показують тільки кількісні зміни , тобто оцінюють сумарну вартість складових, так щоб кожна зміна ціни була відображена в правільній пропорції до цілого. Але вони не відображають якісних аспектів , тобто не показують причин, які стоять за зміною цін.

· Однією з проблем використання індексів є те, що вони мають змогу рухатися при мінімальному об ’ємі товарообігу в один день, а на слідуючий день, при суттєвому товарообізі, можуть продвинутися на ту ж суму. Але зміни цін відображають загальний вплив попиту та пропозиції, але не його розмір . Це означає, що хоча індекси і можуть визначити та регіструвати тенденції, вони не говорять інвесторам про те, яка глибина цієї чи іншої тенденції.

· Ще один момент обмеженості індексу при використанні його в якості орієнтиру полягіє в тому, що індекси не зберігають вартість утриманих сум . Так, коли ціни акцій, що входять до індексу, надаються при умовах “виключая дивіденд”, вартість дивіденда в ціні акції зникає із вартості, яка входить до індексу. Це означає, що якщо в один день таких дивідендів є багато, індекс може впасти, тоді як ціни, які ігнорують дивіденд, все ще підвищуються.

· Індекси потребують періодичні кориктування компонентів . Щоб утримувати індекс на властивому йому високому рівні, необхідно постійно (можливо кожні три місяці) виробляти структурні зміни його складових.

· Індексами можно маніпулювати .Оскільки індекси рухаються при дуже невеликому об’ємі, не завдає великої праці здійснювати торгові операції, які могли б принудити індекс рухатись в тому чи іншому напрямку в залежності від цілей торговця.

2.2. Фондові кризи в ринковій економіці.

Недавні події, пов'язані з різким падінням цін на фондових ринках Азії, вкотре довели необхідність дослідження криз і управління кризовими коли­ваннями в економіці. Їх вивчення на фондових ринках світу є важливим для прогнозування і пом'якшення перебігу ситуацій, а також для розробки реко­мендацій інвесторам при здійсненні ними вкладень у цінні папери в таких надзвичайних обставинах.

У літературі поки що немає єдиного погляду на фондові кризи як на економічне явище. Поряд із розповсюдженим ставленням до криз як до нега­тивних явищ існує й альтернативний погляд. Існує погляд, що вони зміцнюють інвестиційні потоки, оскільки звільняють еко­номіку від нереальних інвестиційних проектів, які поглинають вільні ресурси і сприяють виробництву непотрібних товарів, що є характер­ним для безкризової економіки. Відсутність криз приз­водила б до дисбалансу між зростанням фіктивного та реального капіталів, як це спостерігалося під час останньої кризи в Південно-Східній Азії.

Що стосується дисбалансу між грошовою й товарною масою, то причиною сучасних фінансових потрясінь є неконтрольованість руху загальної маси капіталу в умовах вільного міжнародного руху капіталу, через що існує великий ризик виникнення дисбалансу між грошима і товарами. Виходом із такої ситуації мають стати обмеження на рух капіталу.

Окрім тенденцій до періодичних підвищень і знижень фондових індексів, що мають місце як на цивілізованих фондових ринках, так і на тих, що розви­ваються, існують ректифікаційні кризи, які характерні лише для останніх. Їх виникнення нерідко спостерігається тільки один раз за всю історію ринку. Під ректифікацією слід розуміти очищення ринку від значної кількості дрібних брокерів та інвесторів, посилення позицій великих, а також збільшення вкла­дів у значні інвестиційні інститути. Такі кризи майже не впливають на середньо- та довгострокові перспективи ринку і є першою стадією переходу до врівноваженішого стану, коли дія ринкових законів розширюється.

Для визначення періодів значних падінь цін на фондових ринках в історії регіонів західна література використовує показнику вигляді відношення рівня регіонального фондового індексу на момент ча­су і до максимального рівня даного індексу до моменту часу t, що позна­чається як СМАХt.

У додатку № 14 показані значення СМАХ, за період із 1970 по 1997 роки для трьох ринків: розвинутих країн, Латинської Америки й Азії, Як бачимо, у всіх трьох регіонах спостерігались епізоди великих падінь цін протягом періоду, який вивчається, при цьому падіння цін на ринках, що розвиваються (Латин­ської Америки й Азії), були типово більшими, ніж на розвинутих ринках. Так, протягом періоду, що аналізується, на розвинутих ринках спостерігалися лише три епізоди падіння індексу цін більш ніж на 20% стосовно попередньо­го історично максимального рівня, тоді як в Азії сталося шість таких епізодів, у Латинській Америці — чотири. Крім того, падіння цін більш ніж на 35% від­булося лише в одному випадку на розвинутих ринках (падіння на 39,9% у ве­ресні 1974 року) і в шести випадках на ринках, що розвиваються.

Поняття, необхідні для аналізу фондових криз, визначаються таким чином:

· відносне падіння індексів — падіння стосовно їхнього історично макси­мального рівня;

· обвал — відносне падіння регіонального індексу більш ніж на 20% для розвинутих ринків і більш ніж на 35% для ринків, що розвиваються;

· початок кризи — місяць, коли індекс досяг свого історичного максиму­му, який передує місяцеві початку обвального падіння цін;

· початок обвалу — місяць, коли індекс цін упав нижче від порогового рівня (тобто 20% для розвинутих ринків і 35% для ринків, що розвиваються);

· найглибша точка падіння — місяць, коли індекс цін досяг мінімально­го рівня під час кризи;

· відновлення — перший місяць після початку обвалу, коли індекс досяг свого максимального рівня, який мав місце до обвалу.

Для уникнення подвійного врахування однієї і тієї ж кризи вважають до­даткові обвальні падіння цін, які виникли у межах кризи, частиною цієї кризи. Такий підхід до аналізу фондової кризи дає змогу ідентифікувати дев'ять відомих фінансових криз, які мали місце на фондових ринках світу. Шість криз із дев'яти були пов'язані зі змінами у глобальних умовах торгівлі: перша криза в розвинутих країнах 1973 року і три кризи, що охопили три регіони в 1980 і 1981 роках, були пов'язані з підвищенням цін на нафту; криза 1994 ро­ку в Латинській Америці й остання азіатська криза, що почалася 1996 року, були пов'язані з переоцінкою валют при режимах фіксації обмінних курсів. Що ж до трьох останніх криз, то дві з них, 1987 року (одна у розвинутих країнах, друга у країнах Латинської Америки), були пов'язані з обвалом фон­дового ринку США; азіатська криза 1990 року стала результатом кількох одно­часних політичних і економічних потрясінь.

Додаток № 15 містить додаткову інформацію про регіональні фондові кризи у світі. Із трьох криз на розвинутих ринках від 1970 року кожна наступна була менш тяжкою, ніж попередня. Тривалість криз на розвинутих ринках знизи­лася з 56 місяців (перша криза почалася в червні 1973 року) до 17 місяців (ос­тання криза почалася в серпні 1987 року). Величина найнижчого падіння цін також знизилася з майже 40% для першої кризи до 21,5% для останньої.

Дослідження криз, що розглядаються, на ринках Латинської Америки й Азії починаючи з 1970 року дає змогу дійти висновку, що вони не мають оз­нак зниження. Кризи на ринках, які розвиваються, мають багато спільного з першою (найтяжчою) кризою розвинутих ринків 1973 року. Протягом біль­шості криз ринків, що розвиваються, найнижча точка падіння досягається швидко, і падіння цін при її досягненні мають велике значення. Крім того, періоди відновлення і тривалості криз ринків, що розвиваються, чималі. На ринках, що розвиваються, максимальне падіння цін становило майже 40% у чотирьох кризах із шести і перевищило 60% протягом двох останніх.

Дані, наведені у додатку № 14 свідчать, що під час криз, які розглядаються, обвалам курсів акцій (зниженню фондового індек­су) передує значне їх підвищення. Середнє значення річних прибутків за трироки до криз сягало майже 49%. Величина передкризового підвищення цін ти­пово більша для ринків, що розвиваються, ніж для розвинутих ринків. Крім то­го, за кризового стану на ринках, що розвиваються, середнє річне підвищення цін за три роки до криз перевищило максимальне падіння цін — особливість, яка може бути пов'язана з переоцінкою ринку. Ступінь попередньої переоцінки ринку пояснює наступні обвали фондо­вого ринку США за період із 1926 по 1989 роки. Цікаво, що така особливість не була характерною для останньої азіатської кризи, де річне передкризове під­вищення цін становило третину максимального падіння цін під час кризи.

В Україні перед різким падінням цін акцій у зв'язку з останньою кризою в Азії також спостерігалося підвищення фондових індексів, яке почалось у дру­гому кварталі 1997 року в результаті зростання цін на акції переважно під­приємств хімічної, нафтогазової та металургійної промисловості. У третьому кварталі 1997 року підскочили ціни на акції підприємств енергетики більш як на 100% за кілька місяців через їх недооцінку, що призвело до підвищення ко­тирувань основної маси більш-менш ліквідних акцій. На кінець цього ж квар­талу, на думку експертів, акції вже були переоцінені, що спричинило напри­кінці вересня 1997 року падіння котирувань більшості ліквідних акцій.

Внаслідок кризи на світових фондових ринках іноземні інвестори почали виводити свої капітали з країн із перехідною економікою. На це Національний банк України відреагував обмеженнями на валютному ринку, а Міністерство фі­нансів України — підвищенням дохідності облігацій внутрішньої державної по­зики (ОВДП) більш як удвічі. На корпоративному ринку цінних паперів різке підвищення дохідності ОВДП спричинило обвальне падіння курсу акцій. Фон­дові індекси з кінця жовтня до кінця 1997 року знизилися більш як на 30%.

Для подальшого вивчення поведінки фондових індексів під час значних падінь цін розглянемо додаток № 16, в якому показано відношення мінімально­го рівня індексів за трирічний період до моменту часу і до рівня індексів на момент часу t, що позначається в західній літературі як МІNСt, для вказаних вище регіонів за період із 1970 по 1997 роки у порівнянні з попереднім трирічним періодом. На ринках Латинської Амери­ки, що розвиваються, спостерігалося підвищення цін майже на 400% у перед­кризовий період на початку 1980-х років.

На підставі цих спостережень напрошується висновок, що фондовим кри­зам можуть систематично передувати епізоди значного підвищення цін. Для вивчення питання про передбачуваність падіння з урахуванням підйомів, які їм передують, розглянемо додаток № 17, на якому зображена кореляція між вели­чинами МІNСt і СМАХt+lag на момент часу t плюс певний лаговий період,

CMAX t+lag. Рисунок відображає розрахунок кореляції для лагового періоду від —60 до +60 місяців.

Відповідно до цих розрахунків, коли лаг (lag) має від'ємне значення, коре­ляція показує, чи привело підвищення цін до наступного зниження. Так, при від'ємному значенні lag і позитивній кореляції ймовірно, що за значеннями ін­дексів вище від середнього рівня сталося їх зниження нижче від середнього рівня, тобто ціни мали протилежні щодо середнього рівня значення. Якщо ко­реляція негативна за тих самих умов, ймовірно, що за високими рівнями ін­дексів виникли ще більш високі, тобто ціни були позитивно автокорельовані.

У всіх трьох регіонах у міру зміни lag від —60 місяців до 0 кореляція зни­жується з помірно позитивних до великих негативних значень. Це означає, що за короткостроковий період (невеликі значення lag) ціни пози­тивно автокорельовані.

Кілька епізодів значних підвищень цін спостерігалися в усіх регіонах, при цьому величини зростання цін були більші на ринках, які розвиваються. Для кожного регіону характерним є значно вище підняття цін порівняно із наступним їх падінням. Це є свідченням того, що фондові індекси мають тенденцію до підвищення протягом тривалого періоду. Так, на розвинутих ринках перед обвалом 1987 року відбулося підвищення цін більш ніж на 200%. Додаток № також показує, що для довших часових інтервалів (великі значення lag) ціни приймають проти­лежні щодо середнього рівня значення.

З додатку № 17 видно, що при позитивних значеннях lag кореляція пока­зує, чи привели падіння до наступного підвищення цін. Усі регіони харак­теризуються тим, що кореляція негативна для невеликих позитивних зна­чень lag і, навпаки, має позитивне значення у міру збільшення позитивних значень lag.

Величина lag, за якої кореляція змінює знак, відрізняється у регіонах: для розвинутих ринків вона становить майже 7 місяців, для азіатських ринків — 15 місяців і для ринків Латинської Америки — 33 місяці. Величина lag, за якої кореляція досягає максимуму після зміни знака, — це проміжок часу, після якого ймовірність відновлення найвища. Ця величина lag варіюється також залежно від регіону: вона має найбільше значення для Латинської Америки, за якою йде Азія, а потім — ринки розвинутих країн. Ці результати також підтверджують той факт, що відновлення на ринках, які розвиваються, триваліше, ніж на розвинутих ринках.

На підставі сказаного можна припустити, що, оскільки передкризове під­вищення цін більше від найглибшого спаду під час кризи і спостерігається певна кореляційна залежність між підвищеннями і падіннями цін, засоби ан-тикризового регулювання можуть спрямовуватися передусім на запобігання надмірному підвищенню курсів акцій із метою пом'якшення можливої нас­тупної фондової кризи. Такі кроки можуть мати як засоби економічного впли­ву, наприклад, продумане поступове підвищення облікових ставок у період надмірного підвищення курсів акцій, після якого може статися обвал, так і за­соби психологічного впливу на учасників фондового ринку.

Розділ 3: Основні проблеми та перспективи ринку цінних паперів в Україні.

Від часу набуття Україною незалежності та початку формування ринкової економічної системи країни неперервно йшов процес створення ринку капіта­лу, або фондового ринку, що характеризувався відокремленням часток (паїв, акцій) суб'єктів господарювання (фізичних та юридичних осіб) у системі обі­гу пайового (акціонерного) капіталу. Враховуючи той факт, що майже сторіччя економічна система країни функціонувала як така, що не мала ринку приватного капіталу, а весь обіго­вий капітал був сконцентрований в особі єдиного власника — держави, фор­мування та перехід до цивілізованого ринку приватного капіталу, вищою фор­мою якого є організований фондовий ринок, — досить складна проблема, яка потребує ретельного економічного аналізу і створення власної теоретичної бази функціонування цього сегмента економіки.

Так, на сьогодні в Україні найбільш розповсюдженим видом цінних паперів є акції, обсяг емісій яких швидко зростає, як зростає і їх частка в загальному обсягу випущених цінних паперів. Спостерігаються зміни у галузевій структурі емісій: зменшились обсяги емісій банківськими структурами і збільшились обсяги емісій промисловими підприємствами. Це пояснюється збільшенням кількості зареєстрованих емісій акцій приватизованих і корпоратизованих підприємств.

Первинний ринок акцій приватизованих підприємств в Україні носить неоднорідний характер як за складом учасників, так і за формами: поряд з акціями великих підприємств присутні цінні папери підприємств, що не користуються попитом. Вторинний ринок цінних паперів приватизованих підприємств має ряд особливостей: більш ровинутим порівняно з біржовим обігом є позабіржовий, головними дійовими особами якого є інвестиційні компанії, приватні або інституційні інвестори, які активно освоюють практику спекулятивних операцій з цінними паперами. Регіональний розподіл торговців цінними паперами наведено у додатку №19.

3.1. Етапи формування фондового ринку в Україні.

Спробуємо розглянути умови виникнення фондового ринку в Україні. На мій погляд, його формування відбува­лося в кілька етапів.

Перший етап — це період виходу України зі складу Ра­дянського Союзу, що збігся у часі з процесом створення приватних акціонер­них та фінансових компаній, які займалися залученням коштів населення під випуск власних цінних паперів. І хоч діяльність цих установ на ринку цінних паперів була стихійною й неорганізованою, а самі цінні папери мали характер штучно підтримуваної вартості, цей етап можна назвати першими кроками фондового ринку в Україні.

Саме через те, що на перших порах розвиток цього сегмента економіки йшов хаотично і безконтрольно, він призвів до значних потрясінь і надовго сформував у масовій свідомості недовіру до фондових інструментів як до об'єктів інвестування. Це, у свою чергу, загальмувало процес розвитку інсти­туту приватного інвестування в Україні навіть до сьогодні. Адже у більшості розвинутих країн роль і частка приватних інвесторів (фізичних осіб) має вели­чезне значення у функціонуванні фондового ринку країни.

Другий етап розвитку ринку цінних паперів виник у зв'язку з випуском в обіг та створенням вторинного ринку купівлі-продажу компенсаційних серти­фікатів і чорного ринку приватизаційних майнових сертифікатів — ваучерів. Ціна первинного ринку — 500 грн. за ваучер та 10 і 20 грн. за компенсаційний сертифікат — виявилася надто умовною. А от вторинні ринки продемонстру­вали до цього виду державних цінних паперів можливість дієвості ринкового механізму ціноутворення. Такі інструменти, як ПМС, КС, пільгова передпла­та, знов повернули приватного інвестора до ринку, причому психологічно для пересічного громадянина не було значних ризиків при втраті вартості ПМС чи КС, що давало змогу привернути увагу значної кількості фізичних осіб до процесу приватизації. У цей період створюються псевдобіржі — цент­ри сертифікатних аукціонів, велика кількість фінансових посередників (довір­чих та інвестиційних компаній), формується інформативна база та інші інф­раструктурні підрозділи.

Звичайно, сьогодні більшість науковців оцінює масову приватизацію як таку, що не мала економічного сенсу, бо в неї наперед не закладений меха­нізм виявлення реального власника, тобто в результаті масової приватизації

контроль над підприємством розпилюється серед великої кількості акціонерів, що, як правило, не дає змоги здійснювати ефективне управління підприємст­вом. Але, з іншого боку, масова приватизація має велике значення для фор­мування інвестиційної свідомості нації та розвитку культури інвестування. Слід також зазначити, що за рахунок розпилення власності на перших кроках розвитку фондового ринку з'являється грунт для розвитку брокерських і ди­лерських компаній.

Розвиток інституту приватної власності через випуск ПМС, КС та розмі­щення акцій підприємств через пільгову передплату ознаменував початок ре­ального процесу становлення українського ринку цінних паперів. Саме масо-

ва приватизація була тим чинником, що дав поштовх і став реальною базою створення фондового ринку та його інфраструктури в Україні.

Другий етап розвитку фондового ринку в Україні відіграв величезну роль у формуванні інвестиційної свідомості нації та створенні об'єктивних умов для подальшого розвитку фондового ринку. Якщо другий етап характеризу­вався масовою, тобто народною, приватизацією, то третій етап характеризується пошуком ефективного власника, що зумовило пошук нових систем розпо­ділу власності, продаж об'єктів великої приватизації та активне залучення до приватизаційних процесів зовнішніх інвесторів. Основною відмінністю тре­тього етапу від другого став акцент на грошову приватизацію, що зумовило розвиток певної інфраструктури для забезпечення цього процесу. Слід зазна­чити, що масова (ваучерна) приватизація тривала досить довго, але з початком грошової приватизації вона вже не мала того значення.

Третій етап розвитку фондового ринку характеризувався такими факторами:

1) активний продаж державою значних пакетів акцій великих під­приємств;

2) бурхливий розвиток біржових та позабіржових систем обігу акцій;

3) поява значної кількості фінансових посередників, що оперували вже не сертифікатами, а реальними грошима;

4) концентрація власності шляхом активного скуповування акцій у насе­лення;

5) розвиток ринку державних боргових зобов'язань;

6) вихід на ринок у ролі покупців великих зовнішніх інституціональних та приватних інвесторів.

Розвиток біржової торгівлі викликав створення значної кількості спеціалізованих брокерських компаній, основним видом діяльності яких стали опера­ції за кошти на ринку цінних паперів. Значний інтерес до брокерського бізне­су був зумовлений такими факторами, як значний рівень прибутковості, поя­ва великої кількості зовнішніх покупців, зацікавлених у портфельних інвести­ціях в українські цінні папери, і так званий інвестиційний бум на ринках, що народжуються (зокрема в Росії). У цей період починається процес концентра­ції власності шляхом придбання стратегічними покупцями цінних паперів на відкритому ринку, причому значна кількість операцій відбувається шляхом ку­півлі цінних паперів у населення.

Цей період характеризується бурхливим розвитком інфраструктури фон­дового ринку: з'являється велика кількість торговельних майданчиків, розви­ваються реєстраторські й депозитарні установи, створюється позабіржова фондова торгова система, розвиваються професійні асоціації та спілки. На жаль, сьогодні можно констатувати: органи влади і контролю не були на­лежним чином підготовлені до такого бурхливого розвитку ринку, що призве­ло до значної кількості правопорушень та зловживань.

Із розвитком ринку корпоративних цінних паперів отримав значний ім­пульс до налагодження і сегмент державних боргових зобов'язань — як внут­рішніх (облігації внутрішньої державної позики), так і зовнішніх (євробондз). Саме бурхливий розвиток корпоративного сегмента фондово­го ринку в Україні, який утворився в результаті приватизаційних процесів, дав змогу отримати значні суми коштів на внутрішньому і міжнародному фінансо­вих ринках під боргові зобов'язання держави. Український фондовий ринок стрімкими темпами збільшував свою капіталізацію і залучав дедалі більшу кількість інвесторів.

Оцінюючи цей етап розвитку ринку, слід зауважити, що основними його учасниками стали зовнішні портфельні інвестори, більшість операторів ринку мала на меті передусім спекулятивні цілі. Даний факт відбивався на обсягах і методах продажу об'єктів державної власності — як правило, до продажу пропонувалися незначні пакети середніх і великих інвестиційне цікавих підприємств. Основними досягненнями цього етапу розвитку ринку можна назвати:

1) розвиток ринкової інфраструктури (біржові та позабіржові установи, агенції з перереєстрації прав власності — незалежні реєстратори та депозитар­ні установи, створення професійних асоціацій);

2) створення галузі професійних учасників фондового ринку (брокерських та фінансових компаній);

3) поява та розвиток спеціальних Державних контролюючих установ (дер­жавна комісія з цінних паперів і фондового ринку);

4) активне входження до українського фондового ринку зовнішнього вен­чурного капіталу.

Основною хибою цього етапу, на мій погляд, є переоцінка можливостей національного фондового ринку, штучне форсування його розвитку та страте­гічні помилки у процесі проведення приватизації, посилені світовою фінансо­вою кризою. Основною помилкою державних органів приватизації, на мою думку, стало затоварювання ринку дрібними пакетами інвестиційне приваб­ливих підприємств під час світової фінансової кризи. Це призвело до нераціонального розпорошення власності, втрати інтересу до ринку з боку стратегіч­них покупців та, як наслідок, до відпливу портфельних інвесторів.

На даному етапі в умовах світової фінансової кризи державі в особі орга­нів, що проводять первинне розміщення цінних паперів, слід було б створити штучний дефіцит на дрібні пакети й активізувати продаж мажоритарних паке­тів стратегічним покупцям. Такі кроки підтримали б ліквідність ринку дрібних пакетів, що, у свою чергу, дало б змогу отримати значно більше коштів при реалізації мажоритарних пакетів акцій.

Четвертий етап розвитку фондового ринку в Україні, який відрахо­вується від початку фінансової кризи і до сьогодні, ставить більше запитань, аніж дає відповідей щодо перспектив розвитку фондового ринку в країні. На сьогодні український ринок має досить добре розвинену систему обігу цінних паперів (національну депозитарну систему, електронні торгові системи і т. ін.), розвинуті контролюючі органи та органи захисту прав акціонерів, але ак­тивність у цьому сегменті економіки дуже незначна. Кількість суб’єктів підприємницької діяльності на ринку цінних паперів у 1999р. наведена у додатку № 18. Тому є низка об'єктивних факторів, серед яких основний — це недостатня глибина приватизації великих підприємств, що призводить до відсутності на українсь­кому ринку стратегічних покупців. Держава повинна активізу­вати продаж контрольних пакетів акцій великих підприємств із залученням висококваліфікованих фахівців у галузі інвестиційного менеджменту та консалтингу. Це зможе дати новий імпульс для розвитку національного фондово­го ринку.

3.2. Сучасний стан ринку цінних паперів.

Протягом 1999 року обсяг випуску цінних паперів в Україні динамічно зростав та на кінець року було зареєстровано емісій цінних паперів на загальну суму 24,509 млрд. грн. (без урахування державних цінних паперів). Переважну частину випусків склали емісії корпоративних цінних паперів, що обумовлено продовженням процесів масової приватизації та корпоратизації в Україні. Обсяг емісій цінних паперів, що були зареєстровані протягом 1999 року, у вартісному вимірі досяг 12,257 млрд. грн..

Обсяг зареєстрованих емісій станом на 01.01.2000:

На кінець 1999 року в Україні нараховувалось близько 35580 акціонерних товариств, з яких майже 33% - відкриті акціонерні товариства.

Загальнийобсягемісійакцій, зареєстрованихв 1999 році, перевищивобсягвипусківакційза 1998 рікна 2,27 млрд. грн., щовідповідаєзбільшеннюна 22,7%. Значна емісійна активність акціонерних товариств протягом року спостерігалась у ІІ та ІІІ кварталах, тоді як на ІV квартал припало лише 13,7% річного обсягу емісій акцій. Переважна більшість емісій корпоративних цінних паперів в Україні за останні роки здійснювалась у процесі приватизації та корпоратизації державних підприємств.

За 1999 рік відбулися значні зміни у структурі зареєстрованих емісій акцій. Якщо в 1998 році майже 75% випусків акцій здійснювалися закритими акціонерними товариствами, то в 1999 році більше 53% загального обсягу емісій припадало на збільшення статутного фонду відкритих акціонерних товариств.

Більшість емісій акцій у 1999 році було зареєстровано в Київській області та в промислових областях України: Полтавській, Дніпропетровській та Запорізькій. Така територіальна диференціація обумовлена зосередженістю банківських і фінансових структур та приватизацією промислових гігантів у цих областях України.

Протягом 1999 року було прийнято чотирнадцять нормативних актів, що регулюють сферу корпоративних та боргових цінних паперів, більша частина яких актуалізувала попередні положення про реєстрацію випуску акцій і облігацій та інформації про їх емісію. Крім того, з метою забезпечення розкриття інформації було затверджено Порядок оприлюднення частини регулярної інформації про емітента.

Інформаційну прозорість та відкритість фондового ринку України забезпечує Центр громадської інформації, в якому протягом 1999 року можливістю ознайомитися зі звітами емітентів цінних паперів скористалися більш ніж 3000 відвідувачів. З метою надання інвестору-нерезиденту інформації у звичній для нього формі, яка відповідає міжнародним вимогам, Комісія розробила та затвердила форми фінансової звітності для емітентів згідно з Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку (МСБО), а також розповсюдила серед підприємств-емітентів цінних паперів та професійних учасників фондового ринку затверджені форми фінансової звітності, що відповідають МСБО, починаючи зі звітності за 1999 рік.

Обсяг випусків облігацій підприємств у 1999 році в Україні склав 8,191 млн.грн., що вказує на певне скорочення використання у господарському обороті цього фінансового інструменту порівняно з 1998 роком, коли емісій облігацій було зареєстровано на суму 116,435 млн. грн.

Обіг цінних паперів в Україні забезпечують торговці цінними паперами, представлені суб’єктами підприємницької діяльності, для яких цей вид діяльності є виключним (вони складають близько 65,4%), комерційними банками (16,7%) та інвестиційними компаніями (17,9%).

На початку 2000 року в Україні діяв 881 торговець цінними паперами. Протягом 1999 року було видано 167 дозволів на здійснення діяльності щодо випуску та обігу цінних паперів та одночасно анульовано 160 дозволів. Протягом 1999 року спостерігалась тенденція щодо диференціації торговців цінними паперами, а саме поступово визначається стійка група структур, які щоквартально здійснюють обсяги операцій, що перевищують 10 млн. грн., з одночасним збільшенням кількості тих торговців, які взагалі не здійснювали діяльності. Досить значною є група “дрібних” торговців, тобто тих, які виконують щоквартально угод на суму, що не перевищує 100 тис. грн. Більше половини торговців, які здійснювали діяльність протягом 1999 року, відноситься до “середньої групи” – обсяг укладених ними угод складає від 100 тис. до 1 млн. грн.

У 1999 році зберігалась тенденція щодо збільшення обсягів комерційних операцій торговців цінними паперами. Одночасно зменшилися обсяги угод з розміщення цінних паперів на ринку. Комерційні банки є найбільш крупними торговцями цінними паперами, які здійснюють переважний частину всіх видів операцій у вартісному вимірі на ринку цінних паперів. Протягом 1999 року вони відігравали найзначнішу роль на ринку цінних паперів. Більше 75% обсягу виконаних угод з купівлі-продажу цінних паперів на ринку України були здійснені комерційними банками.

Такі фінансові інструменти, як інвестиційні сертифікати та облігації підприємств та місцевих позик, не мали значимих показників.

У 1999 році за обсягами виконаних угод перше місце посідали облігації внутрішньої державної позики та векселі. За кількістю виконаних угод перше місце посідали акції.

В Україні на відміну від розвинутих країн переважає позабіржовий неорганізований ринок. Це стало наслідком приватизаційних процесів за попередні роки.

На неорганізованому позабіржо-вому ринку на кінець 1999 року здійснювалась переважна кількість угод – близько 98 %.

Протягом 1999 року в Україні здійснювали діяльність 881 торговець, надавали звіти 732 торговця цінними паперами. Результати аналізу звітності торговців по областям наведені у таблиці.

На кінець 1999 року в Україні діяльність зі спільного інвестування здійснювали 160 інвестиційних фондів та 128 взаємних фондів інвестиційних компаній, близько 63% загальної кількості яких зосереджені у Київській, Харківській та Донецькій областях.

Протягом 1994-1998 років вони відігравали роль основного механізму, який забезпечував проведення “сертифікатної” приватизації, і, шляхом участі у сертифікатних аукціонах, сформували за рахунок залучених приватизаційних паперів пакети акцій приватизованих підприємств розмірами від 5% до 25%.

Одним із своїх головних завдань щодо регулювання діяльності інститутів спільного інвестування Комісія вважає забезпечення більш детального розкриття інформації та попередження можливих некваліфікованих дій інвестиційних керуючих, які здійснюють управління активами інвестиційних фондів та взаємних фондів інвестиційних компаній. На ринку цінних паперів України саморегулівні організації представлені асоціаціями, фондовими біржами та торговельно-інформаційними системами. Згідно з міжнародною практикою саморегулівні організації визначають для своїх членів загальні стандарти діяльності та здійснюють контроль за їх дотриманням у межах повноважень, делегованих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Станом на 1 січня 2000 року в Україні зареєстровано шість саморегулівних організацій:

Три з саморегулівних організацій - Південноукраїнська торговельно–інформаційна система, Київська міжнародна фондова біржа та Українська фондова біржа - отримали відповідний статус у 1999 році. Протягом 1999 року саморегулівні організації значно збільшили чисельний склад своїх членів, підвищили технічну оснащеність та накопичили значний досвід роботи.

Протягом 1999 року Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку суттєво розвинула правове поле ринку цінних паперів в Україні та прийняла рішення про затвердження нормативних актів, що стосуються всіх сфер діяльності професійних учасників фондового ринку.

3 .3. Проблеми розвитку Національної депозитарної системи.

У забезпеченні надійного обігу цінних паперів в Україні основним інституційним недоліком є нерозвинена депозитарна система. Банк Міжнародних розрахунків визна­чає центральний депозитарій цінних паперів (ЦДЦП) як "установу для утримання цінних паперів, яка забезпечує здійснення операцій із цінними паперами шляхом елек­тронних записів на облікових рахунках." Центральним визнається де­позитарій, який забезпечує такі послуги для всього національного ринку цінних паперів або для одного з його секторів — ринків акцій, облігацій та грошо­вих інструментів — казначейських векселів, депозитних сертифікатів, короткостроко­вих зобов'язань місцевих органів влади то­що. Оскільки допускається наявність окремого центрального депози­тарію для державних цінних паперів, то в принципі в одній країні може існувати кілька центральних депозитаріів. Але зазвичай налічується не більше двох ЦДЦП: для державних та для корпоративних цінних паперів усіх видів.

Ще наприкінці вісімдесятих років подібні інституції були у світі рідкістю, але фінансо­ва криза 1987 року ("чорний четвер" 19 жовтня 1987 р.) примусила серйозніше подбати про забезпечення надійності обігу цінних паперів. Відтак у березні 1989 року з'яви­лися рекомендації спеціальної міжнарод­ної групи експертів ("Групи ЗО"), одна з яких передбачала створення до 1992 ро­ку центральних депозитарних установ. Як­що на час публікації цих рекомендацій у світі існувало якихось двадцять ЦДЦП, то нині їх чисельність уже перевищує сто. Во­ни та подібні їм установи депонують на своїх рахунках усі цінні папери (в ма­теріальній чи електронній формі), які пе­ребувають у обігу на організованому рин­ку. Це дає змогу надійно забезпечувати перехід прав власності та грошових розра­хунків. Поширеність депозитаріів цінних паперів в світі відображено у додатку № 21.

Деякі рекомендації "Групи ЗО" доопра­цьовано в грудні 1990 року експертами Комітету з питань розрахунково-платіжних систем, створеного центральними банками провідних промислових країн ("Група деся­ти"). Особливу увагу при цьому приділяло­ся застосуванню такого методу розрахунків за операціями із цінними паперами, як по­ставка проти платежу. Поглибленому вив­ченню проблеми сприяли звіти про схеми заліків ("звіт Анджела") та проміжбанківські схеми заліків ("звіт Ламфелузі"). Про важ­ливість та зв'язок цього методу безпосе­редньо з функціонуванням центрального депозитарію влучно висловився один із західних фахівців, який, розмірковуючи про умови проведення кастодіальних операцій, зауважив: "Країна, в якій є ЦДЦП, але не­має поставки проти платежу, мабуть, гірша, ніж країна із цінними паперами в ма­теріальній формі".[42]

На жаль, в Україні, попри гостру не­обхідність та вимоги закону, все ще немає

повноцінно функціонуючого центрального депозитарію для корпоративних цінних па­перів. Хоча є шість фондових бірж і одна си­стема позабіржової фондової торгівлі (ПФТС), близько 400 реєстраторів і 70 зберігачів. У нашій країні проведено 35 тисяч емісій акцій, їх відсутність на ринку по­яснюється лише ... відсутністю самих акцій: здебільшого фізична емісія не здійснюва­лася, а права власності підтверджувалися витягами з реєстрів та довідками.

Національний депозитарій України (НДУ) створюється як центральна ланка Національної депозитарної системи, що передбачено Законом України "Про Національну депозитарну систему та особ­ливості електронного обігу цінних паперів в Україні".

У світовій практиці найбільшого поши­рення набули такі моделі центрального депозитарію для цінних паперів:

• модель "А": депозитарій, у котрому інші депозитарії для цінних паперів від­кривають свої кореспондентські рахунки, на яких ведеться синтетичний облік опе­рацій із цінними паперами їх клієнтів (збе­рігачів);

• модель "Б": національний депозитарій — центральний (єдиний) депозитарій для цінних паперів, який відкриває рахунки в ЦП для зберігачів та веде за ними аналітичний

облік операцій із цінними паперами.

Нині світова тенденція розвитку депози­тарних систем схиляється до другої моделі. На неї зорієнтовані й "Загальні засади функціонування Національного депози­тарію України", затверджені Указом Пре­зидента України №703 від 22 червня 1999 року.

Специфічна особливість національної депозитарної системи України полягає у створенні клірингового депозитарію "Між­регіональний фондовий союз" (МФС), який нині діє і негайне закриття (або злиття з НДУ) якого у даний час видається перед­часним. Адже Національний депозитарій України сьогодні ще не вповні готовий ви­конувати клірингово-розрахункові функції за операціями із цінними паперами. Є й інші аргументи, наприклад, незавершеність реалізації програми розвитку клірингово-депозитарної діяльності МФС, яка здій­снюється українськими фахівцями спільно із зарубіжними колегами з компанії PricewaterhouseCooper у межах технічної допо­моги з боку Агентства міжнародного роз­витку США (USAID).

Отже, нині в Україні є два депозитарії для цінних паперів корпоративного сектора — НДУ та МФС. Кожен із них виконує свої функції.

• НДУ забезпечує стандартизацію до­кументообігу щодо цінних паперів, кодифікацію (нуме­рацію) цінних паперів та міжнародні від­носини в галузі депозитарної діяльності, в

тому числі встановлення кореспондент­ських відносин з іноземними депозитар­ними установами.

• МФС зберігає цінні парери, обслуговує їх обіг, кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів, а також веде реєстри власників імен­них цінних паперів.

Крім того, Національний банк України виконує функції центрального депози­тарію для цінних паперів, емітентом яких є держава.

Звісно, що такий стан речей не може бу­ти ні постійним, ні довготривалим, оскільки, як будь-який компроміс, він не задовольняє жодну зі сторін і просто гальмує розвиток національної депозитарної системи й усьо­го фондового ринку. Але такий підхід дає НДУ певний час для створення бази своєї діяльності у майбутньому, а МФС — для за­вершення проекту розвитку клірингово-депозитарної діяльності відповідно до світо­вих стандартів. Виконання цих двох про­грам створює підґрунтя для того, щоб по добровільній реорганізації всіх депози­таріїв у єдиний централізований кліринго­вий депозитарій, як це передбачено "За­гальними засадами...", НДУ міг успішно працювати як повнофункціональний цент­ральний депозитарій корпоративних цінних паперів, а в подальшому, можливо, і як де­позитарій державних цінних паперів та інструментів грошового ринку. На час співіснування цих двох депозитарних установ в Україні доцільно застосовувати згадану вище мо­дель "А". Згодом усі депозитарні установи можна буде об'єднати в єдиний централь­ний депозитарій. Своє місце в цьому про­цесі, очевидно, знайде і Професійна асо­ціація реєстраторів та депозитаріїв (ПАРД), окремі ланки діяльності якої аналогічні функціям ЦДЦП.

Передбачається, що держава не буде власником центрального депозитарію, при­наймні державна частка в його капіталі не перевищуватиме певного рівня (скажімо, 10%). Відмова держави від прямого впливу на діяльність централь­ного депозитарію не є загальним прави­лом. У світовій практиці щодо цього маємо різні приклади: виключно приватні цент­ральні депозитарії (США, Канада, Німеч­чина); з певною часткою державної влас­ності (Італія, Швеція, Латвія); з переважа­ючою часткою державної власності (Поль­ща, Литва); виключно державні (Нова Зе­ландія, Чехія, Словаччина).

У кожному разі рішення приймаються з урахуванням реалій національних політич­ної та економічної систем, аби забезпечи­ти сумісність усіх ланок організації та уп­равління економікою країни.

Важливою умовою розвитку вітчизня­ної депозитарної системи є координація, синхронізація та гармонізація розвитку НДУ і МФС у період їх самостійного функціонування. Обмеження функцій НДУ впродовж цього часу може зумовлювати­ся лише взаємною згодою щодо подальшо­го об'єднання та створення єдиного цент­рального депозитарію. Це слід не лише зафіксувати у відповідних програмних до­кументах обох депозитарних установ, а й підтверджувати скоординованими, спря­мованими на розвиток окремих елементів депозитарної діяльності заходами з боку НДУ, МФС та інших установ, причетних до розвитку національної депозитарної системи. Такий підхід необхідний для того, щоб забезпечити на час об'єднання го­товність усіх елементів до виконання функцій повномасштабного депозитарію, їх відповідність вимогам стандартизації обігу цінних паперів, зрозумілість для уп­равління та контролю з боку всіх ланок Національного депозитарію.

Окреслюючи завдання розвитку На­ціонального депозитарію, треба виходити з того, що депозитарій виконуватиме всі функції, передбачені законодавством та його статутом. Щодо першочергових завдань, то вони визначені в рекомендаціях "Групи 30", і необхідно просто адаптувати їх до наших умов. Значна кількість завдань безпосередньо пов'язана зі створенням електронної системи розра­хунків за операціями із цінними паперами. Світова прак­тика не має універсальної версії програм­ного забезпечення клірингово-розрахун­кових процесів, тож нам необхідно або розробити власну, або проаналізувати існуючу програму і вибрати одну з них. При цьому слід зважати, що клірингово-розрахункова система повинна відповіда­ти щонайменше таким вимогам:

• необхідна для порівняння торгова ін­формація має вводитися до розрахункової системи електронними засобами (метод STR-Straight Through Processing);

• звірку торгової інформації між пря­мими учасниками слід проводити в день укладення торгової угоди, а між непрями­ми учасниками — у строк Т+1;

• остаточні розрахунки для всіх учас­ників повинні завершуватися у строк Т+1.

Створення та розвиток клірингово-роз­рахункової системи тісно пов'язані з про­блемою дематеріалізації цінних паперів. Як відомо, в Україні більшість корпоратив­них цінних паперів формально емітовано в документарній формі. Формально, бо насправді не існує ні акцій як таких, ні па­перових сертифікатів на них, а права влас­ності підтверджуються витягами з реєстрів або довідками центрів сертифікатних аук­ціонів. Отож, щоб за таких умов досягти успіху в дематеріалізації цінних паперів, справді не­обхідно.

Одначе важко уявити собі високоліквідні цінні папери, які обертаються за тех­нологією іменних цінних паперів з її склад­ною системою перереєстрації прав влас­ності через систему незалежних реєстра­торів. Єдина можливість забезпечити висо­ку ліквідність іменних цінних паперів — це здійснити випуск цих цінних паперів у бездокументарній формі, депонувати весь об­сяг випуску в депозитарії, який би викону­вав функції номінального зберігача цих цінних паперів у реєстрі власників, та оформлювати перехід прав власності на такі цінні папери шляхом переведення їх на рахунки в депозитарії та у зберігача.

Отже, розвиток системи автоматичних зозрахунків передбачає комплекс заходів, зпрямованих на забезпечення у подальшому переважно (чи навіть цілковито) електронної емісії цінних паперів та знерухомлення цінних паперів (сертифікатів) попе-редніх емісій.

Виконання цього завдання потребує спільної скоординованої діяльності Дер­жавної комісії із цінних паперів та фондового ринку. Фонду державного майна України. Національного депозитарію, всіх часників фондового ринку. Стосовно ж НДУ, то йому, крім іншого, необхідно вирішити цілу низку організаційно-технічних итань, пов'язаних із забезпеченням іммобілізації цінних паперів з захистом інформації щодо прав власності на них. Один із фахівців Standart Chartered Bank, обговорюючи проблему імобілізації акцій у матеріальній формі, зауважив, що у світі є кілька першокласних депозитаріїв із дуже жорсткими правилами безпеки, але є й такі, в яких відвідувачів не реєструють, навіть не цікавляться посвідкою особи[43] . Національний депозитарій повинен забезпечити як на­лежні умови збереження знерухомлених ціних паперів, так і надійну систему їх захисту. Сис­тему, аналогічну Центральному сховищу Національного банку України. Хоча, звісно,

між технологією зберігання грошових знаків та цінних паперів і роботою з об'єктами їх зберігання є істотна різниця.

Це стосується й умов збереження копій реєстрів власників цінних паперів. Організація ведення реєстрів реєстра­торами та зберігачами (передусім стан­дартизація форм реєстрів та відповідного програмного забезпечення), а в подальшо­му — і моніторингу виконання ними цієї функції розглядається як одна з найважливіших ланок у діяльності Національного депозитарію.

Насамперед слід створити контрольну консолідовану копію реєстрів власників цінних паперів (у документарній та електронній фор­мах) за станом на початок та кінець поточ­ного року (тобто на дату складання реєстрів для виплати дивідендів). А після створення і введення в дію єдиної телеко­мунікаційної системи Національний депо­зитарій України повинен мати оновлену копію консолідованого реєстру на кінець кожного операційного дня.

Крім форми реєстрів власників цінних паперів, не­обхідно стандартизувати також інші еле­менти депозитарної діяльності, зокрема:

• зберігання цінних паперів (приймання, зберігання, переміщення, інкасування, інвентаризація тощо);

• строки та форми звітності перед клієнтами (виписки з рахунків та інфор­маційні довідки);

• виконання окремих операцій емітен­та з емітованими ним цінними паперами (викуп, дроблен­ня, консолідація, конвертування, анулю­вання, погашення тощо);

• надання певних послуг (складання облікового реєстру, знерухомлення цінних паперів, переведення випуску цінних паперів із документар­ної у бездокументарну форму тощо);

• оформлення деяких внутрішніх доку­ментів депозитарних установ (регламен­ту, положення про внутрішній контроль, посадових інструкцій, порядку документо­обігу, положення про гарантійний фонд, положення про систему обробки інфор­мації та її захисту тощо).

Стосовно кодифікації, то Національний депозитарій України повинен не лише уз­годити Національну систему нумерації (ко­дифікації) цінних паперів зі стандартами, прийнятими Міжнародною організацією стандартів (МОС), а й практично забезпе­чити швидку і надійну кодифікацію всіх емісій цінних паперів ще на стадії їх підго­товки до реєстрації в Державній комісії із цінних паперів та фондового ринку.

Фахівці Національного депозитарію України вже розробили варіант націо­нальної системи нумерації (кодифікації) цінних паперів, де враховано як вимоги МОС, так і кращий зарубіжний досвід. Дванадцятизначні коди (номери) дадуть змогу учасникам ринку швидко ідентифіку­вати вид цінного папера та регіон, у яко­му його емітовано. Трохи більше часу знадобиться для ідентифікації самого емітента та умов емісії (для цього не­обхідно буде звернутися до web-site Національного депозитарію або спе­ціального періодичного видання — "Ко­дифікатора цінних паперів").

Усі ці заходи сприятимуть виконанню головної функції депозитарних установ, що полягатиме в утримані (депонуванні) цінних паперів, за якими проводяться опе­рації на організованому фондовому рин­ку, та забезпеченні повних і своєчасних розрахунків за ними з мінімальним ризи­ком. Це значно підвищить активність фондового ринку в Україні та сприятиме збільшенню національних інве­стицій в економіку країни.

Незважаючи на відносне затишшя на вітчизняному фондовому ринку, спричине­не передусім світовою фінансовою кри­зою, цінні папери деяких українських емітентів користуються попитом навіть се­ред іноземних інвесторів, про що свідчать емісії спонсорованих депозитарних розпи­сок першого рівня, проведені в 1999 році ("Укрнафта", "Дніпроенерго", "Ниж­ньодніпровський трубопрокатний завод", "Стирол", "Азовсталь"). Зазначимо, що раціональність таких дій підтверджується і досвідом наших сусідів, зокрема Польщі, одинадцять компаній якої вже розмістили на світовому ринку глобальні депозитарні розписки на свої акції.

Програма регульованої емісії депози­тарних розписок, у реалізації якої НДУ бе­ре участь спільно з іншими установами (ФДМУ, ДКЦПФР тощо), є лише першим кроком на шляху українських емітентів цінних паперів до ресурсів світового фінансового ринку, а в перспективі — й до виходу на нього вітчизняних портфельних інвесторів.

Відтак перед НДУ вже сьогодні постають цілком конкретні завдання у сфері міжна­родної діяльності. Учасникам українського фондового ринку пора приступати до про­ведення міжнародних операцій із цінними паперами, користуючись кореспондентсь­кими рахунками НДУ. З огляду на це Націо­нальний депозитарій України уже нині го­тується до вступу в регіональне об'єднан­ня центральних депозитаріїв країн Цент­ральної та Східної Європи (СЕЕСSDА). Це станеться у травні 2000 року. Членство в СЕЕСSDА сприятиме не лише активному обміну досвідом, а й вирішенню низки проблем, характерних для періоду становлення депозитарної діяльності та фондового ринку у країнах із перехідною економікою. Крім того, це по­легшить налагодження кореспондентських відносин із ЦДЦП країн Центральної та Східної Європи — наших потенційних інве­сторів і партнерів (передусім у контексті розвитку транспортної, збутової та іншої інфраструктури ринку для українських екс­портерів).

Слід приділяти належну увагу також зміцненню професійних відносин із депози­тарними установами Росії та інших країн СНД. Можливо, у майбутньому виникне потреба у створенні відповідної міжнарод­ної організації цього регіону.

Не варто ігнорувати й досвід Франції, Німеччини, Швеції і Данії щодо створення спільних двосторонніх клірингово-розра­хункових систем. Потребує вивчення та­кож практика центральних депозитаріїв (таких — 25%), які надають іноземним інве­сторам право прямого доступу на власні ринки, щоправда, через свої рахунки (хо­ча зв'язок з іноземними інвесторами здійснюється переважно через місцевий банк-зберігач). Зростання кількості центральних депозитаріїв цінних паперів відображено у додатку № 20.

Та передусім нам, очевидно, слід нала­годжувати професійні зв'язки з такими міжнародними депозитарними та клірин­гово-розрахунковими установами, як Cedelbank (Люксембург) і Euroclear (Брюссель), що сприятиме успішному ви­ходу українських цінних паперів на міжна­родний фондовий ринок і гарантуватиме повні та своєчасні розрахунки за опе­раціями з ними.

Упоравшись із окресленими вище зав­даннями, Національний депозитарій Ук­раїни може впродовж одного-двох років перетворитися на установу, спроможну забезпечити виконання всіх функцій, пе­редбачених законом та його статутом. Водночас НДУ повинен подбати про об'єд­нання з іншими депозитарними установа­ми країни, що на перших етапах цього процесу може мати форму спільних інве­стицій у капітал цих установ, обміну паке­тами акцій тощо.

Перетворюючись на повнофункціональ­ний ЦДЦП, Національний депозитарій Ук­раїни повинен практично забезпечити збе­реження знерухомлених цінних паперів, консолідованої копії реєстрів власників цінних паперів, провести стандартизацію та ко­дифікацію цінних паперів, забезпечити про­ведення міжнародних операцій. Це пере­дбачає створення не лише клірингово-роз­рахункового центру та сховищ, а й регіо­нальних установ НДУ (орієнтовно в Сімфе­рополі, Дніпропетровську, Одесі та Львові), можливо, й закордонних представництв (наприклад, при Cedelbank та Euroclear), якщо виникне потреба в регулюванні обігу українських цінних паперів на міжнародних ринках.

Підсумовуючи сказане, ще раз необхідно підкреслити: центральний депозитарій цінних па­перів в Україні має стати надійною осно­вою для повноцінного виконання збері-гачами цінних паперів покладених на них функцій.

3.4. Шляхи поліпшення функціонування ринку цінних паперів України.

Фондовий ринок має значні можливості для подальшого розвитку. За ро­ки свого існування в Україні він довів перспективи і масштаби вигод, що їх можна отримати на регульованому ринку цінних паперів.

Перш ніж безпосередньо перейти до розгляду можливих шляхів поліпшення функціонування ринку цінних паперів, зазначимо, що він існує в конкретній економічній системі.. І якою б досконалою не була законодавча база, яка регулює ринок цінних паперів, якою розгалуженою не була його інфраструктура, який би не був сприятливий податковий клімат для суб’єктів ринку цінних паперів, без загального розвитку економіки, без підйому виробництва, без зростання загальної заможності населення, він неспроможний розвиватися та вдосконалюватися.

Одним із основних чинників ефективного розвитку ринку цінних паперів в Україні повинно бути формування прогресивної нормативної бази. Зазначимо, що прийняття Закону України «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» позитивно відзначилось на розвитку фондового ринку, він заповнив багато пустощів в законодавстві, сприяючи тим самим формуванню сучасних механізмів його розвитку та. Разом з тим, шляхи вирішення багатьох проблем цього ринку, притаманних саме Україні, з прийняттям цього Закону не тільки не прояснились, а й стали ще туманнішими. Це відбулося тому, що з формальної точки зору, модель розвитку фондового ринку визначена у відповідних нормативних актах, реалістичність цієї моделі є досить примарною.

Перш за все слід відзначити загальний недолік всіх офіційних документів, який полягає в тому, що вони не в повній мірі враховують перехідний характер української економіки. А в перехідних економічних системах діють зовсім інші механізми впорядкування суспільного життя, ніж в розвинутих, і тому механічне перенесення схем та моделей, які добре працюють в нормальній економіці, в наших умовах не дають очікуваних результатів.

В Україні фактично не має правової держави — нормативна база значно відстає від реальних процесів. Особливо це проявилось в перші роки незалежності, коли спостерігались афери з довірчими товариствами. Після завершення «ваучерної» приватизації стало відомо, що значна частина власності держави розділена неправильно, кримінальним чином та попала в руки вузького кола наближених осіб, і держава безсила змінити ситуацію.

Багато питань виникає при розгляді податкового законодавства щодо цінних паперів. Щодо шляхів їх вирішення, то зусиллями Асоціації юристів фондового ринку досягнуто певних зрушень в питанні оподаткування доходів фізичних осіб, які отримані від продажу належних їм цінних паперів, однак нормалізація інвестиційного клімату в Україні потребує зміни підходу до оподаткування операцій на фондовому ринку в цілому.

Настає питання про прийняття комплексного Закону України «Про оподаткування на ринку цінних паперів», який об»єднує взаємоузгоджені норми, стосовно оподаткування на ринку цінних паперів основними видами податків (податком на прибуток підприємств, подоходним податком, ПДВ, державним митом) або прийняття єдиним пакетом комплексу поправок до існуючих законодавчих актів в частині оподаткування ринку цінних паперів.

Коригування вже існуючих нормативних актів необхідно здійснювати одночасно з прийняттям нових, таких як Закон України «Про регулювання випуску та обігу похідних цінних паперів», який дозволить збільшити кількість видів фондових інструментів на Україні. Випуск та обіг похідних цінних паперів сприятиме розвитку фінансових ринків, охоплюючи такий важливий сегмент як ринок опціонів та ф»ючерсів на валюту, страхування ризиків на ринку сільгосппродуктів в Україні.

Тенденція комп’ютеризації біржової і позабіржової торгівлі пов»язана з тим, що учасники і регулятори зарубіжних ринків цінних паперів усвідомлюють, що комп’ютеризація біржової і позабіржової торгівлі цінними паперами може призвести до значних результатів. Вказані ринки будуть функціонувати швидше, більш упорядковано, дешево й ефективно. Комп’ютерне забезпечення має велике значення, зважаючи на величезну кількість учасників, цінних паперів, які знаходяться в обігу, а також угод, що здійснюються щодня. І хоча обсяги торгів на українському ринку цінних паперів не можна порівняти з обсягами торгів в інших країнах, для України це питання є досить важливим.

З додатку № 5 видно 68% торгів здійснюється в Україні за допомогою комп’ютерної мережі ПФТС. А, якщо розглядати організований вторинний ринок цінних паперів, то питома вага ПФТС на ньому складає 99%. Тому розвиток комп’ютерних технологій є дуже важливим для України.

Позитивним кроком буде впровадження в Україні прямого комунікаційного зв»язку з фондовими біржами та торгівельно-інформаційними системами, оскільки конче необхідно отримувати інформацію про хід торгів в режимі реального часу. Всі процеси на ринку цінних паперів будуть сприйматися учасниками у вигляді інформації. У відповідний проміжок часу вони будуть знати, хто продає цінні папери та за якою ціною.

В свій час наявність великої кількості бірж в одній країні розглядалося як фактор сприяння розвитку ринку цінних паперів. З розвитком технологій і засобів комп’ютеризації чітко склалася тенденція комп’ютерно - сітьового об’єднання в єдині національні системи.

Відсутність зваженої стратегії розвитку фондового ринку, яка б враховувала особливості етапу, який зараз переживає Україна, некритичне запозичення досвіду окремих розвинутих країн Заходу, які пройшли свій довгий шлях розвитку, в т.ч. й фондового ринку, призвели до того, що фондова торгівля корпоративними цінними паперами зосередилась в Україні, в основному, на неорганізованому ринку. Тому обсяги та кількість угод, виконаних торговцями на позабіржовому неорганізованому ринку, значно переважають показники для усіх інших ринків і складають відповідно 70 та 97% загального обсягу та кількості угод усіма торговцями на всіх ринках.

В нашій країні окремі кола намагаються монополізувати біржовий ринок цінних паперів під гаслом забезпечення його цілосності. Взявши на озброєння довільно обрану французьку модель централізованого біржового ринку, вони просувають ідею створення в Україні єдиної фондової біржі. Ігноруючи світовий досвід та реалії вітчизняного фондового ринку, вони готові чисто адміністративними заходами замінити складний процес становлення інститутів фондового ринку.

Безперечно в світі відбуваються процеси концентрації капіталу. Але це не адміністративні, а економічні процеси. Фактом є концентрація ринку цінних паперів на декількох світових фондових біржах, а також їх подальше об»єднання, як наприклад, нещодавно оголосили про об»єднання Лондонська та Франкфуртська біржі. Можливо, що і Україна піде цим шляхом, але тільки після того, як мине криза в економіці та відновиться купівельна спроможність населення.

Необхідно вирішити проблему відсутності на біржах України вторинного ринку цінних паперів. Вся біржова система охоплює 1% торгів на організованому вторинному ринку. Це відбувається тому, що вони не витримують конкуренції а ні з неорганізованим вторинним ринком, а ні з ПФТС, яка є монополістом на вторинному ринку. В умовах українського ринку цінних паперів у фондових бірж практично єдиним видом діяльності є проведення аукціонів по продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, які належать державі та знаходяться на етапі приватизації. Ця діяльність не тільки не відповідає загальноприйнятій в світі практиці роботи фондових бірж, але й багато в чому є штучною, тому що вона цілком залежить від активності Фонду держмайна України, характеру та кількості об»єктів, що виставляються на продаж, тобто від його політики на фондовому ринку вцілому та по відношенню до окремих фондових бірж.

Необхідно вирішити питання щодо забезпечення більш детального розкриття інформації та попередження можливих некваліфікованих дій інвестиційних керуючих, які здійснюють управління активами інвестиційних фондів та взаємних фондів інвестиційних компаній.

Багато аналітиків вказують на помилковість в виборі моделі, що спричинила дещо повільні її темпи і навіть гальмувало приватизаційний процес. Але і в країнах Західної та Східної Європи приватизація не проходила без проблем. Звернемося до зарубіжного досвіду.

На Україні пільги передбачали лише право першочергового придбання акцій за їх номінальну вартість на суму і за рахунок приватизаційного майнового сертифікату і за власні кошти на половину суми приватизаційного сертифікату. Доречі, як і в Україні, де за даними ФДМ на початок 2000р. з 45,7 млн чол. ваучерами скористалися лише 34,7млн чол. В Україні ця проблема стоїть досить гостро, так у приватизації енергетичних компаній брав участь так званий інвестиційний пул офшорних компаній. Інтереси цього пулу представляє Київське представництво «Корт холдінгз ЛТД». Дії цих інвесторів викликали опір деяких професійних об»єднань, які виступили їз заявами в пресі та зверненнями до парламенту. В підсумку приватизацію енергетичних компаній було тимчасово припинено. Спеціалісти фондового ринку та енергетики стверджують, що підприємства зазначеної галузі належить продавати надійним стратегічним інвесторам із бездоганною репутацією. Коли ж основним інвестором стане група маловідомих офшорних компаній, втрата державного контролю над підприємствами енергетики може виявитися небезпечною для всієї економіки. Однак припинення приватизації — теж не вихід, бо галузь потребує інвестицій.

В цьому відношенні варто запровадити більш жорсткі, аж до адміністративних, але законні, заходи щодо організованості та прозорості ринку корпоративних цінних паперів. Ця проблема постає особливо гостро коли на ринку починають обертатися акції стратегічно важливих підприємств. Завдання полягає в тому, щоб утримати акції цих підприємств в системі біржової торгівлі та в ПФТС, не допустивши їх на неорганізований ринок.

Висновки.

Метою моєї роботи було викладення структури ринку цінних паперів на Україні та його основних функцій. Інструментарій сучасного ринку цінних паперів є складним і багатоманітним, тому я дала характеристику основним видам цінних паперів. Також описала механізм визначення курсової вартості та дивідендну політику акціонерних товариств. Я дала аналіз структури ринку цінних паперів, особливостей функціонування біржового та позабіржового ринків, описала історичну еволюцію та сучасні характеристики такого важливого інституту ринку цінних паперів, як фондова біржа. Привела методику розрахунку ряду фондових індексів України, і також приділила увагу відомим індексам зарубіжних країн. В роботі був описаний механізм акумулювання інвестиційних ресурсів. Була також розглянута проблема фондових криз в ринковій економіці. При написанні роботи я також зосередила увагу на проблемі формування Національної депозитарної системи системи, розглянула основні етапи формування фондового ринку України.

В роботі була надана характеристика сучасного стану ринку цінних паперів на Україні, виходячи з якої можно зробити висновок, що подальший розвиток національного фондового ринку стримується рядом об’єктивних та суб’єтивних факторів. Найголовнішими серед яких є:

· Кризовий стан української економіки, високий рівень інфляції, відсутність твердої національної грошової одиниці

· Відставання існуючої законодавчої та нормативно – правової бази функціонування фондового ринку від розвитку реальних процесів на ньому

· Слабкість і недостатність державного регулювання національного ринку цінних паперів

· Нерозвиненість первинного ринку цінних паперів, практична відсутність операцій з похідними від цінних паперів

· Відсутність гарантій по операціях з цінними паперами, недовіра населення та його психологічна непідготовленість до операцій на фондовому ринку

· Відсутність гарантій держави щодо захисту грошових заощаджень населення

Сучасна структура фондового ринку України характеризується пріоритетним розвитком акціонерного капіталу і домінуючим положенням інституційних інвесторів. Процес становлення і розвитку фондового ринку в Україні тісно пов'язаний з процесами приватизації, які сприяють створенню акціонерних товариств, а також розвитку фондового ринку. В умовах економічної кризи, яка призвела до стагнації фондового ринку в Україні, через центри сертифікатної приватизації найбільш ефективно відбуваєть ся розподіл цінних паперів приватизованих підприємств, оскільки придбання об'єктів проходить на конкурсних засадах.

Аналіз господарської практики і фахової економічної літератури по темі дипломної роботи дозволив теоретично обгрунтувати наукові висновки і пропозиції по удосконаленню методології і організації економічного аналізу цінних паперів, що нині використовуються, а також процесу формування інвестиційного портфеля на фінансовому ринку України:

1. Однією із складових фінансового ринку є ринок цінних паперів, який в Україні знаходиться на стадії формування.

2. Визначена суть різних видів фондових інструментів і обгрунтована можливість їх використання та застосування у фінансовій діяльності українських акціонерних товариств, інвестиційних фондів та інших суб'єктів фондового ринку.

3. В дипломній роботі класифіковані різноманітні фондові цінності, що застосовуються у світовій практиці. Класифікація цінних паперів побудована за такими основними ознаками: економічна природа цінних паперів, порядок підтвердження прав власників, характер емітента і форма випуску. Проведене дослідження довело, що визначення єдиної системи класифікаційних ознак не зовсім коректне через розмаїття учасників ринку, виконуваних ними операцій, застосуванням інструментів, а також через недоліки і прогалини у вітчизняному законодавстві і відсутність визначеності у нормативній базі, яка регулює функціонування фондового ринку.

4. На Заході, в межах аналізу цінних паперів як окремої дисципліни, декілька шкіл застосовують різні підходи чи їх комбінацію. Зроблено висновок, що завданнями аналізу цінних паперів в Україні як одного з розділів економічного аналізу є:

- визначення закономірностей руху курсів цінних паперів;

- вивчення тенденцій біржової кон'юнктури і прогнозування її на майбутнє;

- прогнозування напрямку змін і величини курсів окремих випусків акцій і облігацій;

- вироблення ринкової тактики і стратегії для власників цінних паперів;

В сучасних умовах все більше значення в аналізі ринку цінних паперів набуває також математичне моделювання і прогнозування коливань курсів акцій і облігацій (їх математична обробка у відповідності з принципами конкретної моделі).

5. Для того, щоб з усього розмаїття можливих напрямків вкладення коштів у різні види фондових інструментів вибрати такі, які є найбільш ефективними з точки зору інвестиційних цілей, запропоновано здійснювати чітке розмежування: рішення про купівлю тих чи інших акцій має витікати з фундаментального аналізу, а вибір моменту купівлі - з технічного.

6. Описані в дисертаційній роботі різноманітні модифікації формул прибутковості цінних паперів мають великий вплив на розрахункове значення показника, що продемонстровано розрахунками прибутковості на прикладі деяких державних цінних паперів, оскільки саме цей ринок має сьогодні найповнішу інформаційну базу. На такі висновки наводить, зокрема, аналіз динаміки прибутковості аукціонів ринку (ОВДП). Досить високий рівень прибутковості ОВДП не відповідає статусу державних цінних паперів і є сьогодні однією з причин низького рівня інвестицій в реальний сектор. Чітко прослідковуються періоди, коли здійснювалися спроби зниження прибутковості ОВДП, але до того часу, поки ринок державних цінних паперів обслуговує, в основному, поточні потреби Мінфіну в грошах, досить часто викликані політичними причинами, буде порушуватись стабільність ринку і вихолощуватиметься його макроекономічна суть і регулюючі функції облікових ставок як найважливішого орієнтиру ціни грошей в економіці. В Україні державні цінні папери перетворились у надприбутковий спекулятивний інструмент, ставки по якому, зазвичай, визначаються поточним співвідношенням сил емітента та інших учасників ринку.

7. Для потенційного інвестора і для аналітиків фондового ринку для прийняття важливих рішень і для аналітичних прогнозів недостатньо використовувати дані таблиць, найтиповіших для українських періодичних видань.

8. В результаті проведеного аналізу основних прийомів, принципів і мотивацій побудови фондових індикаторів, пропонується чотирьохфазне трактування проблем розробки будь-якого індексу, що відображає реальну ситуацію на фінансовому ринку:

1) проблема визначення середньої ринкової ціни акцій чи облігацій того чи іншого емітента;

2) проблема порівнянь або вагових коефіцієнтів, з якими ціни акцій входять до формули індексу;

3) проблема визначення переліку цінних паперів, ціни яких додаються;

4) проблема співставленім, тобто корегування індексу при змінах розрахункової бази, списку підприємств, тощо.

9. Як об'єкт для інвестування український фінансовий ринок поки-що зовсім не стабільний і піддягає значному ризику. Причому, як на ринку держоблігацій, так і на ринку акцій при достатньо узгодженій ціновій динаміці, цінні папери розрізняються між собою рівнем поєднаного з ними кон'юнктурного ризику. Тільки ризик ОВДП залежить від терміну до погашення (чим він більший, тим менший темп зміни цін), а у акцій він прямо пов'язаний з рівнем ліквідності: чим більш ліквідний цінний папір, тим енергійніша цінова динаміка і вищий ризик.

10. Дослідження стану та тенденцій розвитку фондового ринку необхідно проводити за напрямкам: вивчення стану та розвитку емітентів; вивчення та аналіз структури цінних паперів, що випущені та знаходяться в обігу; аналіз попиту та пропозиції на цінні папери; аналіз курсів цінних паперів, а також їх ціни під впливом низки факторів; аналіз кон’юнктури ринку цінних паперів у взаємозв’язку з економічним розвитком України; аналіз приватизаційних процесів; аналіз діяльності комерційних банків на ринку цінних паперів; вивчення процесів, що відбуваються на біржовому та позабіржовому ринках.

В умовах становлення національного фондового ринку великого значення набуває необхідність безумовного підтримання його фінансової безпеки. При цьому слід наголосити, що безпека фондового ринку безпосередньо пов’язана з бюджетною, борговою та інвестиційною безпекою держави, особливо з огляду на недостатньо контрольований розвиток сегмента державних цінних паперів, а також із фінансовою безпекою численних юридичних і фізичних осіб. Необхідним кроком має бути переорієнтація державних облігацій на фінансування окупних інвестиційних проектів у пріоритетних напрямках, які підпримуються державою. Мається на увазі, по-перше, встановлення меж для розподілу залучених ресурсів на фінансування дефіциту державного бюджету.

Національні фондові ринки світу усе більше інтернаціоналізуються. Це цілком природно, адже капітал узагалі має інтернаціональний характер і вільно переміщується в ті країни і регіони, де його обертання дає найбільший приріст. Це стосується й обертання капіталу у вигляді цінних паперів. Питання обертання в Україні цінних паперів іноземних компаній не вирішене насамперед на законодавчому рівні. Отут повинні бути прийняті державні нормативно-правові акти для рішення цих принципових питань котирування й обертання в нашій країні: хто дає на цей дозвіл, по яких критеріях і ін. Одночасно необхідно визначитися і зі строго технічними питаннями: перевезення (або переклад) цінних паперів через кордон, механізм виплати дивідендів, валюта за якию продаються цінні папери, у який виплачуються дивіденди та ін.

Позитивну роль у розвиток ринку грають:

¨ факт появи на ньому акцій приватизованих промислових підприємств, завдяки чому збільшується обсяг “предмета діяльності”, тобто цінних паперів;

¨ значна зміна спекулятивної спрямованості фондового ринку, що має до цього, за рахунок активізації діяльності як внутрішніх, так ізовнішніх інвесторів;

¨ перспективи створення інституту незалежних реєстраторів, що значно полегшить процес переоформлення іменних цінних паперів, збільшить швидкість їхнього обороту та у значній мірі зрівняєправа акціонерів;

¨ наявність кваліфікованих фахівців - учасників ринку цінних паперів;

¨ вдосконалення законодавства, що регулює діяльність фондового ринку України.

Але поки вони не будуть врегульовані хиби ринку цінних паперів законом з одного боку, і не налагоджені до автоматизму за допомогою ринку і конкуренції (що ми бачимо в розвинутих країнах), з іншого боку, то залишається лише сподіватися на поліпшення ситуації в даному питанні. А це можливо лише при одночасному налагодженні економіки України у всіх її сферах без винятку. І лише після цього ринок цінних паперів зможе адекватно й органічно влитися в налагоджену економіку. В першу чергу ринкові перетворення повинні відбутися в інвестиційній сфері, яка грає ключову роль в економіці. Комплекс галузей і виробництв, які утворюють інвестиційну сферу повинен забезпечити стабілізацію економіки. Суттєво на процес відтворення повинен вплинути інвестиційний ринок, який в Україні тільки-тільки починає формуватися та розвиватися. Успішне проведення ринкових реформ в Україні неможливо без ефективної структурно-інвестиційної політики перетворення економіки з метою створення сприятливого інвестиційного клімату. В умовах ринкового розподілу національного багатства необхідно змінити діяльність інвесторів. Нові організаційно-правові відносини між суб‘єктами інвестиційної діяльності вимагають глибоких теоретичних та практичних знань для ефективного здійснення інвестицій у всьому різномаїтті їх форм: фінансових, реальних, інтелектуальних інновацій. З розвитком ринкових відносин в Україні найголовніша державна задача інвестиційної політики є закріплення зв‘язків кредитної системи з кінцевими результатами розширеного промислового виробництва. В цих умовах істотно поширюються роль та функції суб‘єктів кредитної системи в підвищенні ефективності інвестицій, скороченні термінів їх окупності, зростання прибутків на об'єктах, які були введені в дію, оборотності інвестиційного капіталу та реінвестуванні.

Модель органiзацii ринку цiнних паперiв передбачає необхiднiсть:

¨ широкого використання стандартних кодiв для торгiв i доставки цiнних паперiв;

¨ розповсюдження iнформацiї щодо компанiй, акцiї яких котируються на фондовiй бiржi, та вимога до цих компанiй надавати таку iнформацiю;

¨ встановлення й опублiкування курсiв на цiннi папери з дотриманням принципу рiвностi iнвесторiв;

¨ запобiгання виникненню неорганiзованних паралельних ринкiв на шкоду лiквiдностi централiзованого ринку, який є единим ринком, що створює можливостi для попиту i пропозицiї;

¨ надiйностi бiржового ринку: забезпечення вiдсутностi затримок i безпеки поставок цiнних паперiв та грошової оплати за них через систему, яка дiє в стандартний перiод угоди.

Ринок цiнних паперiв має базуватися на довiрi й взаємоповазi усiх його учасникiв, використовувати єдинi правила професiйної та етичноi поведiнки на ньому, користуватись єдиною термiнологiєю.

Для подальшого ефективного розвитку фондового ринку в Україні необхідно здійснити ряд першочергових заходів:

· забезпечити зосередження торгівлі цінними паперами тільки на організаційно оформленому біржовому та позабіржовому ринках

· розширити сферу діяльності інвестиційних інвесторів в Україні шляхом удосконалення нормативної бази діяльності інститутів спільного інвестування

· створити систему спеціалізованих організацій інфраструктури фондового ринку, зокрема національного депозитарію, зберічачів цінних паперів та розрахунково-клірингових установ

· забезпечити сприятливі умови для обігу цінних паперів іноземних емітентів на теріторії України і цінних паперів резидентів за її межами

· поліпшити механізм залучення вільних коштів суб’єктів господарювання через систему внутрішніх місцевих позик

· удосконалити законодавчу й нормативну бази оподаткування операцій із цінними паперами на первинному та вторинному ринках.

Додатки.

Додаток № 1 [c.4]

Динаміка розподілу емісій цінних паперів у 1997-99 рр.

Додаток № 2 [c.9]

Обсяг емісій акцій та облігацій, зареєстрованих ДКЦПФР у 1999р.(млн.грн.)

Додаток № 3 [c.23]

Виконання рекомендацій “Групи 30” центральними депозитаріями світу.[44]

Додаток №4 [c.23]

Виконання рекомендацій “Групи 30” в Україні.[45]

Додаток №5 [c.24]

Структура організованого фондового ринку України в 1999 році.

Додаток № 6 [c.29]

Відносні показники ефективності торгів фондових бірж України державними пакетами акцій приватизуємих підприємств в 1999 році, %.

Додаток № 7 [c. 45]

Структура угод у торговій системі ПФТС у 1999р.

Додаток № 8 [c.47]

Рейтинг найбільше активних операторів у ПФТС у березні 2000 р.

Додаток № 9 [c.47]

Рейтинг торговців, що активно торгували держпаперами у березні 2000р.

Додаток № 9 [c.47]

Додаток № 10.

Додаток № 11 [c. 38]

Додаток № 12 [c.47]

Додаток № 13 [c.39]

Регіональний розподіл торговців цінними паперами у 1999 році та обсяги виконанних ними операцій із цінними паперами.[46]

Додаток № 14 [c.53]

Відношення фондових індексів до історично максимальних рівнів у 1970-1997 роках.[47]

Додаток № 15 [c.54]

Хронологія регіональних фондових криз у світовій економіці[48]

Примітки: 1. Під тривалістю кризи слід розуміти кількість місяців, за які індекс упав до найнижчої точки, а потім піднявся до попереднього піка, тобто суму двох відповідних колонок; 2. “НС” означає “не спостерігається”; 3. Показник “річний дохід” відображає дохід, одержаний завдяки руху фондових індексів.

Додаток № 16 [c.56]

Відношення мінімального рівня індексів за трирічний період до моменту часу t до рівня індексів на момент часу t у 1970-1997 роках на фондових ринках світу.[49]

Додаток № 17 [c. 56,57]

Кореляція між MINCt i CMAXt+lag у 1970-1997 роках на фондових ринках світу.[50]

Додаток № 18 [c.62]

Кількість суб’єктів підприємницької діяльності на ринку цінних паперів у 1999році.

Додаток № 19 [c.58]

Регіональний розподіл торговців цінними паперами у 1999 р.

Додаток № 20.

Додаток № 20 [c.78]

Зростання кількості центральних депозитаріїв цінних паперів.[51]

Примітка: 2000р. – прогнозні дані.

Додаток № 21 [c.72]

Поширеність центральних депозитаріїв цінних паперів у світі.[52]

Література:

1. Барановський О.І. Фінансова безпека фондового ринку // Фінанси України. – 1999. - №1

2. Гольцберг М.А., Хасан – Бек Л.М. Основы финансового инвестирования. – Киев: МЦПИМ, 1995.

3. Губський Б.В. Біржові технології ринку. – Київ, 1997

4. Давидов О.І., Зінченко Я.В. Фондові кризи у ринковій економіці // Фінанси України. – 2000. - №3

5. Жукова Е.Ф. Общая тория денег и кредита. – Москва: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995

6. "Загальні засади функціонування Національного депози­тарію України", затверджені Указом Пре­зидента України №703 від 22 червня 1999 року.

7. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л. – Цінні папери. Фондовий ринок. – Термінологічний –словник. – Л.: БаК, 1999

8. Загорський В.С. Цінні папери. Фондовий ринок. – Наукове видання для студентів економічних спеціальностей. – Львівська комерційна академія. – К.:1996

9. Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” (із змінами і доповненнями станом на 26.12.1996р.)

10. Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30.10.1996р.

11. Короленко М.В. Дивідендна політика акціонерного товариства. – Фінанси України. – 2000. - №2

12. Климко Г.Н., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії. – Київ: Вища школа,1997

13. Концепція функціонування та розвитку фондового ринку України. Схвалена Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1995 року

14. Концепція функціонування і розвитку фондового ринку в Україні. – Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1994р. №277

15. Костіна Н.І., Марахов К.С. Проблеми формування фондового ринку в Україні // Фінанси України. – 2000. - №3

16. Кошевой Д., Тарнавский В. Условия диктуют ставки // Финансовая Украина. – 1995. – 17окт.

17. Кучеренко В. Новий інструмент оцінки ринку – ПФТС-індекс // Вісник НБУ. – 1998. – лютий

18. Литвиненко Т.М. Економічна культура фондового ринку – запорука успішного реформування реформування економіки. – Фінанси України. – 2000. - №3

19. Лисяк Л.В., Шумський В.М. Реальність потенційних джерел інвестиційної діяльності в Україні. – Фінанси України. – 2000. - №2

20. Лозовая Т., Горицкая Е. Отражение в бухгалтерском учете начисления дивидендов.// Бизнес. Бухгалтерия. - №34. – 1999

21. Лысенко М. Биржевые индексы в современном мире //Экономика и жизнь. – 1994. - №23.

22. L-индекс:близится праздник, но поводов для хорошего настроения немного // Финан­совая Украина. – 1994. – 19окт.

23. Ляшенко В.И., Рухлядин В.И. Фондовые индексы. – Донецк: ИЭП НАНУ, 1995.

24. Макогон Ю.В., Ляшенко В.И. Международные фондовые индексы. – Донецк, 1995

25. Науменко В. Злети і падіння ринку цінних паперів України. // Вісник НБУ. – 1998. - №2

26. Науменко В. Ринок цінних паперів під впливом макроекономічних негораздів // Вісник НБУ. – 1999. – лютий

27. Оскольський В.В. Фондовий ринок України. – Київ: УФБ – “Скарбниця”, 1994.

28. Оскольський В.В. Українська фондова біржа: працюємо на економіку. – Фінанси України. – 2000. - №3

29. Основи ринкової економіки. – Київ: Либідь, 1995.

30. Отченаш К.Г., Руденко В.Б. Вплив фінансової кризи на діяльність портфельних інвесторів в Україні. – Фінанси України. – 2000. - №2

31. Папери цінні. Міжнародна система нумерування для ідентифікації цінних паперів. – Офіційне видання. – К.: видавництво Держстандарту України, 1998

32. Рынок ценных бумаг: механизмы и способы его функционирования. Материалы к Международному симпозиуму “Современный фондовый рынок Украины: способы и механизмы его внедрения” 26-27 янв. 1995. – Киев: Центр “Рынок”, 1995.

33. Указ Президента України “Про електронний обіг цінних паперів і Національний депозитарій”

34. Фондовый рынок. // Бизнес. - №49. – 6 декабря 1999г.

35. Фондовий ринок // Вісник НБУ. –1998. – жовтень

36. Фондовий ринок // Вісник НБУ. – 1999. – лютий

37. Чорний А. Індекси курсів цінних паперів // Діло. – 1995. - №42.

38. Шаров О. Проблеми розвитку Національної депозитарної системи України. – Вісник НБУ. – 1999. - №12

39. Швабій К. Політику уряду щодо ОВДП переглянуто // Вісник НБУ. – 1999. – січень

40. Януль І.Є., Шелудько В.М. Шляхи розвитку фондового ринку в Україні // Фінанси України. – 1998. - №6.

[1] Основи ринковоi економiки.-К.:Либiдь. - 1995. – с. 220

[2] Фондовий ринок Украiни.-К.:УФБ,1994.С.33-36

[3] Останнiм часом у всьому свiтi помiтнiше окреслюється тенденцiя до збiльшення питомої ваги акцiй на пред’явника. Адже уже сьогоднi на ринках окремих країн дуже гостро постала проблема, яка полягає у неспроможностi швидко i ефективно проводити операцiї з iменними акцiями як того вимагають сучаснi стандарти i фiнансовi вимоги. Найвiрогiднiше, в недалекому майбутньому на ринку залишиться порiвняно невелика частка iменних акцiй.

[4] Цiннi папери в Украiнi.-К.:УФБ,1993.С.57-60

[5] Котирування – встановлення курсів цінних паперів відповідно до чинних законодавчих норм і усталеної практики.

[6] Фондовий ринок Украiни.-К.:УФБ,1994.С.32-33

[7] Депозити – цінні папери ( акції, облігації ), внесені на зберігання в кредитні установи

[8] Основи ринковоi економiки.-К.:Либiдь,1995.С.224

[10] Акцепт – згода на оплату або гарантування оплати грошових і товарних документів.

[11] Активи – все, чим володіє компанія й що їй належить ( обіговий капітал, основний капітал, нематеріальні активи )

[12] Фондовий ринок Украiни.-К.:УФБ,1994.С.30-32

[13] Цiннi папери в Украiнi.-К.:,1993.С.69-71

[14] Клірингова палата – біржовий та міжбіржовий отган, який здійснює розрахунки між учасниками біржових угод на основі заліку взаємних вимог.

[15] Також.С.32-33,138-139

[16] Губський Б.В. Біржові технології ринку. – Київ – 1997. С. 204

[17] Губський Б.В. Біржові технології ринку. – Київ – 1997. С. 204

[18] Короленко М.В. Дивідендна політика акціонерного товариства. // Фінанси України. - №2. – 2000. – с. 60

[19] Короленко М.В. Дивідендна політика акціонерного товариства. // Фінанси України. - №2. – 2000. – с. 60

[20] Короленко М.В. Дивідендна політика акціонерного товариства. // Фінанси України. - №2. – 2000. – Ст.61

[21] Короленко М.В. Дивідендна політика акціонерного товариства. // Фінанси України. - №2. – 2000. – Ст.61

[22] Лозовая Т., Горицкая Е. Отражение в бухгалтерском учете начмсления дивидендов. // Бизнес. Бухгалтерия. - №34. – 1999. – С. 94

[23] Лозовая Т., Горицкая Е. Отражение в бухгалтерском учете начисления дивидендов. // Бизнес. Бухгалтерия. - №34. – 1999. – С. 94

[24] Инвестиционная газета. Приложение «Финансы и компании». – №41. - 1999

[25] В.Я.Бобров Основи ринковоi економiки.- К.:Либiдь,1995.С.225-227

[26] В.В.Колесник Рынок ценных бумаг:-К.:ИГП АН Украины,1993.С.8-13

[27] Термiн “ вуличний ринок” зберiгся з тих часiв, коли лондонськi брокери укладали угоди просто на вулицi чи в кафе.

[28] Губський Б.В. Біржові технології ринку. – Київ – 1997. С.149

[29] Лістинг – внесення акцій компанії до списку акцій, що котируються на певній фондовій біржі.

[30] Фондова бiржа Украiни.-К.:УФБ,1994.С.68-69

[31] Цiннi папери в Украiнi.-К.:УФБ,1993.С.213.

[32] Макогон В.Ю., Ляшенко В.И. Международные фондовые индексы. – Донецк, 1995. – С.1

[33] Також, С. 2

[34] Ляшенко В.И., Рухлядин В.И. Фондовые индексы._ Донецк: ИЭП НАНУ, 1995. - 720

[35] Лысенко М. Биржевые индексы в современном мире // Экономика и жизнь. – 1994. - №23. – С.8

[36] Пирожков С.М., Сазонов В.А. Индексы финансового рынка // ЭКО. – 1994. - №4.- С.76 – 93

[37] Макогон Ю.В., Ляшенко В.И. Международные фондовые индексы. – Донецк. – 1995. – С.35

[38] Кучеренко В. Новий інструмент оцінки ринку – ПФТС-індекс// Вісник НБУ. – 1998. – Лютий. – С. 37

[39] Також. С.38

[40] L-індекс:близится праздник, но поводов для хорошего настроения немного // Финансовая Украина. – 1994. – 19 окт. – С.14

[41] Чорний А. Індекси курсів цінних паперів // Діло. – 1995. - №42. – С.3

[42] Шаров О.Проблеми розвитку Національної депозитарної системи України.Вісник НБУ.-№12.–1999.–Ст.19

[43] Швецов Н.П., Шаповал Ю.И., Буша Ю.А., Константинов А.А. Депозитарная деятельность на фондовом рынке. Энциклопедия фондового рынка. Книга шестая. – Киев // Вісник фондового ринку. - 1998

[44] Шаров О. Проблеми розвитку Національної депозитарної системи України. // Вісник НБУ. - №12. – 1999. - Ст.19

[45] Шаров О. Проблеми розвитку Національної депозитарної системи України. // Вісник НБУ. - №12. – 1999. - Ст.20

[46] Отченаш К.Г., Руденко В.Б. Вплив фінансової кризи на діяльність портфельних інвесторів в Україні. – 2000. - №2. – Ст. 88

[47] Давидов О.І., Зінченко Я.В. Фондові кризи у ринковій економіці. // Фінанси України.–2000.-№3. – Ст. 81

[48] Давидов О.І., Зінченко Я.В. Фондові кризи у ринковій економіці. // Фінанси України.–2000.-№3. – Ст. 83

[49] Давидов О.І., Зінченко Я.В. Фондові кризи у ринковій економіці. // Фінанси України.–2000.-№3. – Ст.84

[50] Давидов О.І., Зінченко Я.В. Фондові кризи у ринковій економіці. // Фінанси України.–2000.-№3. – Ст.85

[51] Шаров О.Проблеми розвитку Національної депозитарної системи України //Вісник НБУ.–1999.-№12.Ст.18

[52] Шаров О.Проблеми розвитку Національної депозитарної системи України //Вісник НБУ.–1999.-№12.Ст.19