ГЛАВА 1. Кредитнi операцiї комерцiйних банкiв, їх сутнiсть

та ризикове середовище

1.1. Сутнiсть та змiст кредитної дiяльностi

комерцiйного банку.

Банкiвська система сьогоднi -- це одна з найважливiших та невiд'ємних структур ринкової економiки. Iсторично розвиток банкiв та товарного виробництва, обiгу йшли поруч i тiсно переплiтались. Банки при цьому формувались як фiнансовi посередники, що залучають капiтали, заощадження населення та iншi грошовi засоби, котрi вивiльнюються в ходi господарської дiяльностi, i надають їх у тимчасове користування iншим агентам, що потребують додаткового ресурсного капiталу. Ставши iнституцiєю фiнансового перерозподiлу вартостi, у даний час комерцiйнi банки можуть запропонувати клiєнтам до 200 видiв рiзноманiтних банкiвських продуктiв та послуг. Проте є наявний визначений базовий перелiк, без якого банк не може iснувати та нормально функцiонувати. До таких фундаментальних операцiй банку властиво вiдносять:

- приймання депозитiв;

- здiйснення грошових платежiв та розрахункiв;

- надання кредитiв.

Законодавством України встановлено, що банки -- це установи, функцiєю яких є кредитування суб'єктiв господарської дiяльностi та громадян за рахунок залучення коштiв пiдприємств, установ, органiзацiй, населення та iнших кредитних ресурсiв, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та iнших банкiвських операцiй, передбачених Законом України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть".

Розглянемо детальнiше основу активної дiяльностi комерцiйного банку -- надання позичальнику кредиту, позаяк найбiльша частина активiв банку вкладається саме у кредитнi операцiї.

Кредит -- це позичковий капiтал банку у грошовiй формi, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченостi, повернення, строковостi, платностi та цiльового характеру використання. Дане визначення кредиту випливає iз самої мети банкiвського бiзнесу, тобто отримання зиску за рахунок вмiлого, рацiонального та безпечного вкладення банкiвського капiталу. Принцип забезпеченостi надання кредиту означає наявнiсть у банку права для захисту власних iнтересiв, недопущення збиткiв вiд можливого неповернення боргу позичальником через його неплатоспроможнiсть. Принцип тимчасового користування, повернення та строковостi має на увазi те, що кредит повинен бути повернутий банку позичальником не пiзнiше обумовленого при наданнi позики термiну. Принцип платностi за кредит передбачає право банку справляти плату у виглядi процента за користування позикою, котра власне є основним джерелом традицiйних доходiв комерцiйного банку й складає змiст банкiвського бiзнесу. Принцип цiльового використання кредиту визначає вкладення позичкових коштiв у конкретнi цiлi дiяльностi позичальника.

З iншого боку, кредит -- це економiчнi вiдносини мiж юридичними (у данiй роботi ми розглядаємо вiдносини, коли юридичною особою, що надає кредит, є банк), фiзичними особами та державою з приводу перерозподiлу вартостi на вищевказаних засадах.

Загалом кредит застосовується у таких формах:

1) банкiвський кредит -- основна форма кредиту, що надається суб'єктам кредитування усiх форм власностi на певний строк, пiд забезпечення, з нарахуванням процентiв за користування кредитом;

2) комерцiйний кредит -- характеризує кредитну угоду мiж двома суб'єктами господарської дiяльностi щодо реалiзацiї товарiв та послуг з вiдстрочкою їх оплати. Банк приймає участь у данiй угодi шляхом надання кредиту векселедержателю пiд акцептованi платником векселi;

3) лiзинговий кредит -- вiдносини, якi виникають у випадку оренди майна (форма майнового кредиту). Банк придбаває певне майно та згiдно договору оренди передає його клiєнту (з можливим наступним викупом клiєнтом цього майна). Орендна плата складається з двох величин: вартостi майна та комiсiйної винагороди банку за лiзинговi послуги, котра дорiвнює проценту за кредит;

4) iпотечний кредит -- надається пiд заставу нерухомого майна;

5) споживчий кредит -- його можуть отримати фiзичнi особи тiльки у нацiональнiй грошовiй одиницi на придбання товарiв тривалого користування та повертати банку у розстрочку;

6) бланковий кредит -- винятковий вид кредиту, що надається особливо надiйним позичальникам без забезпечення кредиту пiд вищу процентну ставку;

7) консорцiумний кредит -- надається кiлькома банками.

Якщо кредитором є комерцiйний банк, то можна виокремити наступнi види економiчних вiдносин, пов'язаних iз кредитом:

1. Найпоширенiшi -- кредитнi вiдносини мiж банком з одного боку та пiдприємствами, господарськими органiзацiями i товариствами з iншого. Саме такi вiдносини найкраще вiдповiдають умовам розвинутих товарно-грошових вiдносин, що мають мiсце у ринковiй економiцi.

2. Кредитнi вiдносини мiж банками та державою. У даний час комерцiйнi банки беруть непряму участь у кредитуваннi держави, купуючи облiгацiї державних позик у її генерального агента -- Нацiонального банку України, тобто шляхом iнвестування капiталу у державнi цiннi папери.

3. Кредитнi вiдносини мiж банком та населенням для придбання фiзичними особами споживчих товарiв тривалого користування та послуг.

4. Мiжбанкiвськi кредитнi вiдносини. Зазвичай цей вид кредитних вiдносин використовується банками для пiдтримання необхiдних нормативiв та показникiв банкiвської дiяльностi, а також негайного виконання своїх зобов'язань перед iншими кредиторами.

Комерцiйнi банки можуть надавати кредити всiм суб'єктам господарської дiяльностi незалежно вiд їх галузевої належностi, статусу, форм власностi у разi наявностi в них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати вiдсоткiв (комiсiйних) за користування кредитом.

Комерцiйний банк у залежностi вiд потреб та можливостей позичальника, а також iнтересiв самого банку може надавати кредити на рiзних умовах. Тому на практицi iснує подiл банкiвських позик за рiзноманiтними ознаками та критерiями, тобто класифiкацiя кредитiв для полегшення контролю та управлiння кредитним портфелем банку:

- за призначенням та характером використання позикових коштiв;

- за наявнiстю та видом (характером) забезпечення кредиту;

- за строками використання кредиту;

- за методами надання та способами повернення кредиту;

- за характером та способом сплати процента;

- за числом кредиторiв;

- за ступiнню ризику тощо.

Кредитнi операцiї є найважливiшим джерелом прибутку банку, проте у зв'язку зi збiльшенням в останнi роки випадкiв неповернення кредитiв данi операцiї складають пiдвищену небезпеку для стiйкостi та стабiльностi банку в цiлому. Прикладом щодо цього можуть слугувати долi ряду банкiв України, краху котрих сприяла ризикована кредитна полiтика.

Кредитнi вiдносини мiж комерцiйними банками та позичальниками будуються на пiдставi кредитних договорiв (угод). У практицi дiяльностi банкiв розрiзняється кредитування пряме й опосередковане. При прямому кредитуваннi договiр на позичку укладається безпосередньо мiж банком-кредитором i позичальником. Опосередковане кредитування вiдбувається при купiвлi банком фiнансових зобов'язань (як правило, векселiв) позичальника.

Кредитний договiр мiж банком та позичальником укладається тiльки у письмовiй формi, в якому визначаються взаємнi зобов'язання та вiдповiдальнiсть сторiн. Договiр може бути укладений як шляхом складання одного документа, так i способом обмiну листами та зверненнями. Вiдповiдно до принципiв кредитування кредитний договiр передбачає такi основнi засади:

1. Визначення призначення кредиту та його розмiр.

2. Визначення строку користування позичальником кредитом.

Датою надання кредиту вважається дата виникнення заборгованостi на позичковому рахунку позичальника.

3. Визначення форми надання кредиту та виду позичкового рахунку.

4. Визначення виду забезпечення кредиту.

5. Визначення плати (процентiв) за користування кредитом.

6. Визначення порядку погашання кредиту та процентiв за надану позику.

7. Права i вiдповiдальнiсть сторiн щодо надання i погашення кредиту.

8. Контрольнi та iншi заходи банку щодо повернення наданого кредиту.

У разi прийняття рiшення про продовження спiвпрацi з потенцiйним позичальником пiсля укладання кредитного договору йому надаються позичковi кошти залежно вiд обраного методу кредитування.

Загалом методи кредитування банками суб'єктiв господарювання є складовою частиною кредитного механiзму. Зворотнiй рух кредиту визначається такими факторами, як безпосереднiй процес виробництва та обiгу, а також змiна залишку забезпечення (наприклад, кредитованих цiнностей чи витрат), котра є прямим наслiдком названого процесу. Беручи це до уваги, вирiзняють методи кредитування за оборотом i за залишком, а також оборотно-сальдовий метод. Данi особливостi зворотнього руху кредиту проявляються через окремi елементи методiв кредитування: вид позичкового рахунку, порядок надання кредиту, способи його повернення та органiзацiя банкiвського контролю за дотриманням принципiв кредитування, наведених вище.

Власне змiст кредитних операцiй комерцiйних банкiв полягає в укладеннi та виконаннi договорiв щодо надання кредиту мiж банком та позичальником, якi супроводжуються записами за банкiвськими рахунками з вiдповiдним вiдображенням у балансах контрагентiв кредитного договору, тому значення вказаних елементiв вiдiграє суттєву роль у визначеннi та виборi банком методу кредитування суб'єкта.

Кредити надаються суб'єктам господарської дiяльностi у безготiвковiй формi шляхом сплати платiжних документiв з позичкового рахунку як у нацiональнiй, так i в iноземнiй валютi у порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами Нацiонального банку України, або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника (в окремих випадках можливе також надання кредиту у готiвковiй формi для розрахункiв iз здавачами сiльськогосподарської продукцiї).

На даному етапi розвитку банкiвської системи України при наданнi позики банк може вiдкривати для облiку кредиту такi види позичкових рахункiв:

1. Простий позичковий рахунок.

2. Спецiальний позичковий рахунок.

3. Окремий позичковий рахунок.

4. Контокорент.

Цi рахунки дають змогу вести облiк утворення та погашання заборгованостi позичальника за кожною окремою позикою. Вiдмiнними рисами рахункiв є особливостi кредитування за оборотом i за залишком.

Кредитування за простим позичковим рахунком у бiльшостi випадкiв передбачає кредитування за залишком. Грошовi засоби тут надаються для покриття здiйснених витрат та пiд фактично накопиченi запаси (залишки) товарно-матерiальних цiнностей. Позичальник в мiру накопичення запасiв повинен заявляти про свою потребу у позичцi та подавати у банк вiдомостi про понаднормовi оплаченi залишки кредитованих цiнностей для визначення розмiру кредиту, оскiльки тiльки за наявностi цих даних банк може встановити реальну потребу у позичцi та величину залишку матерiальних цiнностей, котрi пiдлягають кредитуванню. Оформлення кредиту у такому разi вiдображається у дебетi позичкового та у кредитi розрахункового рахункiв. Кiлькiсть простих позичкових рахункiв одного суб'єкта господарської дiяльностi як правило вiдповiдає числу об'єктiв кредитування, тобто кожен новий кредит вiдноситься на окремий простий позичковий рахунок. Погашання кредитiв, що облiковуються на простому (сальдовому) позичковому рахунку, переважно вiдбувається шляхом списання грошових засобiв з розрахункового або поточного рахунку позичальника. Тобто це є рахунок разових позик.

Кредитування за спецiальним позичковим рахунком вiдображає кредитування за оборотом. Позики надаються у виглядi оплати розрахункових документiв за товари та послуги, що надсилаються позичальником у банк. Тому в даному випадку для виконання кредитної операцiї дебетується тiльки позичковий рахунок. Також при використаннi даного методу кредитування немає необхiдностi подавати у банк кiлька строкових зобов'язань про повернення кредиту, а позичальником надсилається одне таке загальне зобов'язання про виконання всiх умов i правил кредитування. Тобто спецiальний позичковий рахунок вiдображає надання позичальнику кредитної лiнiї. Вiн сприяє своєчасному задоволенню потреб пiдприємств у додаткових грошових ресурсах. Погашання кредиту на спецiальному позичковому рахунку вiдбувається таким чином, коли грошовi засоби перераховуються на цей рахунок, нерiдко оминаючи розрахунковий рахунок позичальника. У деяких випадках погашання проводиться шляхом списання грошових сум з розрахункового рахунку.

Окремий позичковий рахунок поєднує риси простого та спецiального позичкових рахункiв i є оборотно-сальдовим. Вiн застосовується тiльки у тому разi, якщо у пiдприємства немає грошей на розрахунковому рахунку.

Специфiчним видом розрахункових та кредитних операцiй банку є вiдкриття контокоренту. Це єдиний загальний активно-пасивний рахунок, на якому вiдображаються всi господарськi операцiї позичальника, оскiльки за наявностi контокорентного розрахунковий рахунок пiдприємства як самостiйний особовий рахунок закривається. Платежi та грошовi надходження на даний рахунок, як правило, неоднаковi, тому сальдо контокоренту може бути як кредитовим (тодi вiн вважається депозитом), так i дебетовим. Дебетове сальдо контокорентного рахунку клiєнта свiдчить про недостатнiсть в останнього у даний момент часу власних засобiв для забезпечення поточних виплат, тому банк надає клiєнту кредит в межах вiд'ємного сальдо (овердрафта), якщо воно не перевищує встановленого лiмiту (величини кредитної лiнiї). Сальдування контокоренту вiдбувається через визначенi промiжки часу, проценти за овердрафт нараховуються щоденно на непогашений залишок.

Отже, основними рисами сучасної структури кредитування є:

1. Кредитнi операцiї здiйснюються банком у межах його кредитних ресурсiв.

2. Дiяльнiсть банку залежить вiд обов'язкових економiчних нормативiв, встановлених Нацiональним банком України.

3. Базування кредитних операцiй на договiрнiй системi. Банк та клiєнт укладають договiр, в якому зазначаються умови та методи кредитування, права та обов'язки сторiн. У разi невиконання вказаних зобов'язань винна сторона несе вiдповiдальнiсть.

4. Перенесення акценту на кредитування суб'єкта, а не об'єкта.

5. Перехiд до таких форм кредитування, котрi забезпечують повернення позик.

6. Значне мiсце займають мiжбанкiвськi позики для пiдтримання банками встановлених нормативiв.

7. У даний час методи кредитування єдинi для всiх галузей.

1.2. Кредитнi ризики та причини їх виникнення.

Як ми вже зазначали, ризик є невiд'ємною ситуативною характеристикою будь-якої дiяльностi кожного суб'єкта бiзнесу. У розрiзi банкiвських кредитних операцiй можна розглядати кредитний ризик - тобто ризик несплати позичальником основного боргу (суми наданої позики) i вiдсоткiв, якi належать сплатi банку за користування кредитом у термiни, визначенi у кредитному договорi. Несплата процентiв за позикою здатна спричинити неотримання прибутку банку вiд кредитної дiяльностi, неповернення ж самого кредиту викликає появу прямих збиткiв та можливу втрату банкiвського капiталу. Обидва вислiди неплатежiв за кредитною угодою є вкрай небажаними для банку, позаяк це може призвести у майбутньому до скорочення ресурсної бази та пiдриву фiнансової стабiльностi, авторитету самого банку. Тому видається логiчним те, що банк, прагнучи убезпечити себе вiд ймовiрних втрат, у першу чергу надає кредити найбiльш надiйним, перевiреним клiєнтам. Але разом з тим слiд пам'ятати, що кредитнi операцiї, пов'язанi з дещо вищим ризиком повернення позик, є бiльш дохiдними за рахунок вищої оплати позичальником такої операцiї, тобто вищого процента за кредит. З огляду на це кредитний ризик активної дiяльностi комерцiйного банку можна розглядати i як ймовiрнiсть появи втрат (втраченої вигоди) iз-за ненадання кредиту потенцiйному позичальнику, здатному своєчасно виконати свої фiнансовi зобов'язання.

Кредитний ризик, або ризик неповернення боргу, однаковою мiрою стосується всiх клiєнтiв банку незалежно вiд того, чи позичальником є юридична особа-виробник, фiзична особа, а чи iнший банк. Виникнення кредитного ризику можна пов'язувати з ймовiрнiстю спаду виробництва та/або попиту на окремий вид продукцiї, товарiв та послуг (промисловий кредитний ризик), невиконанням iз-за якихось причин договiрних вiдносин (ризик врегулювання та поставок), запiзненням строкової трансформацiї видiв ресурсiв та ризиком форс-мажорних обставин.

Також присутнiсть ризику у кредитних операцiях комерцiйних банкiв викликана недетермiнованiстю, непередбачуванiстю дiй конкурентiв, змiною стратегiї дiяльностi клiєнтiв-позичальникiв та iнших суб'єктiв банкiвської дiяльностi, а також наявнiстю численних зовнiшнiх факторiв та умов.

Кредитний ризик може бути пов'язаний з:

/ простроченням платежу через неплатоспроможнiсть позичальника;

/ нецiльовим використанням кредиту;

/ типом позичальника за формою власностi;

/ збитковiстю галузi застосування кредиту;

/ забезпеченiстю i видами застави;

/ невиконанням попереднiх зобов'язань за кредитами банку;

/ безперспективнiстю подальшого розвитку позичальника;

/ складним фiнансовим станом пiдприємства, що отримало кредит тощо.

Якщо розглянути умови виникнення ризикiв у банкiвському кредитуваннi, то можна вiдзначити наступнi тези.

По-перше, даний ризик може бути зумовлений ймовiрною появою збиткiв в результатi:

- нерацiонального вкладення кредитних ресурсiв у ненадiйнi кредитнi проекти, наявностi значної частки даних кредитiв у кредитному портфелi банку;

- недостатнього обгрунтування i достовiрностi прогнозу розвитку ринкової ситуацiї, бiзнесової та фiнансової дiяльностi позичальника при наданнi кредиту;

- появи непередбачених обставин, зумовлених полiтичними, економiчними, соцiальними та iншими факторами, що утруднюють повернення кредиту позичальником;

- можливої недоброчесної конкуренцiї з боку iнших банкiв та фiнансово-кредитних iнститутiв тощо.

По-друге, ризик може бути викликаний ймовiрними втратами, котрi сприймаються як непередбачуване зниження суми повернення або й можливе неповернення позики в силу наступних факторiв:

- несподiваних несприятливих змiн умов банкiвської дiяльностi та дiяльностi суб'єктiв господарювання внаслiдок введення нових нормативно-правових актiв;

- недостатнього обгрунтування та достовiрностi вiдмови у наданнi кредиту позичальникам, здатним своєчасно його повернути;

- недостатнього обгрунтування та достовiрностi оцiнки дiлової, фiнансової та кредитної спроможностi клiєнта, його гарантiй i, як наслiдку, надання кредиту позичальнику, не здатному його повернути;

- недоброчесної оцiнки справжньої мети позичальника, здатного на правопорушення.

По-третє, ризик неповернення позичкового боргу залежить вiд стихiйних лих (пожеж, землетрусiв, повеней тощо), впливу кримiнального середовища, в тому числi правопорушень банкiвського персоналу.

Схематично структура кредитного ризику iз-за зовнiшнiх умов зображена на мал. 1. Якщо коротко охарактеризувати кожне джерело кредитного ризику, вказане на малюнку, то можна зазначити:

1. Ризик, пов'язаний iз позичальником, гарантом, страховиком:

а) об'єктивний (фiнансових можливостей) -- нездатнiсть позичальника (гаранта, страховика) виконати свої зобов'язання за рахунок поточних грошових надходжень чи вiд продажу активiв;

б) суб'єктивний -- репутацiя позичальника (гаранта, страховика) в дiловому свiтi, його вiдповiдальнiсть i готовнiсть виконати взятi зобов'язання;

в) юридичний -- недолiки в складаннi i оформленнi кредитного договору, гарантiйного листа, договору страхування.

2. Ризик, пов'язаний iз предметом застави:

а) лiквiдностi -- неможливiсть реалiзацiї предмета застави;

б) кон'юнктурний -- можливе знецiнення предмета застави за перiод дiї кредитної угоди;

в) загибелi предмета застави;

г) юридичний -- недолiки в складаннi i оформленнi договору застави.

3. Системний ризик -- змiни в економiчнiй системi, якi можуть здiйснити вплив на фiнансовий стан позичальника (наприклад, змiна податкового законодавства).

4. Форс-мажорний ризик -- землетруси, повенi, катастрофи, смерчi, страйки, воєннi дiї тощо.

Кредитний ризик

Ризик, пов'язаний Ризик, пов'язаний зi способом Системний Форс-мажорний

з позичальником забезпечення повернення позики ризик ризик

Îá'ºêòèâííèé Ðèçèê ùîäî Ðèçèê ùîäî Ðèçèê ùîäî Ëiêâiäíîñòi

ãàðàíòà ñòðàõîâèêà ïðåäìåòà çàñòàâè

Ñóá'ºêòèâíèé Êîí'þíêòóðíèé

Þðèäè÷íèé Îá'ºêòèâíèé Ñóá'ºêòèâíèé Þðèäè÷íèé Þðèäè÷íèé Çàãèáåëi

Мал. 1. Структура кредитного ризику.

Труднощi з погашанням наданих банком позик можуть виникати з рiзних причин. Найбiльш поширеними з них є:

1. Помилки та прорахунки самого банку, котрих вiн припустився при розглядi кредитної заявки, а також пiд час розробки та укладання кредитного договору i подальшого контролю його виконання.

2. Неефективна робота клiєнта, що отримав позику.

3. Фактори, якi знаходяться поза банкiвським контролем та можливостями впливу.

Щодо причин неповернення позичальником кредиту, що їх здатен спровокувати банк, називають:

а) необгрунтовано лiберальне ставлення до позичальника при розглядi заявки на отримання кредиту. Тут можуть мати мiсце такi чинники, як:

/ надання необгрунтовано великої суми кредиту (кредитiв)

одному клiєнту або групi позичальникiв (концентрацiя

кредитних ринкiв);

/ надання кредитiв позичальникам, котрi пов'язанi систе-

мою участi з банкiром або банком, наявнiсть дочiрнiх

структур банку (чинник "зв'язаного кредитування").

б) неякiсне проведення оцiнки кредитоспроможностi позичальника внаслiдок недостатнього професiоналiзму банкiвських спецiалiстiв або вiдсутностi чiткої методики проведення оцiнки фiнансового стану позичальника, передбаченої нормативними актами.

в) помилки в оцiнцi забезпечення позики внаслiдок завищення його реальної ринкової вартостi, лiквiдностi тощо.

г) неповне вiдображення у кредитному договорi умов, що забезпечують iнтереси банку у поверненнi кредиту та плати за нього повною мiрою.

д) вiдсутнiсть контролю за позичальником у перiод користування кредитом та погашання позики (проведення обстежень, перевiрок використання кредиту та стану забезпечення позики, контроль поточної фiнансової дiяльностi клiєнта тощо).

е) надмiрне розширення або швидке збiльшення обсягiв кредитних операцiй:

/ надання позик в обсягах, що не вiдповiдають капiталу банку

/ поширення кредитної дiяльностi на регiони та сфери, не

знайомi банку або для функцiонування в котрих банк не-

достатньо оснащений тощо.

є) неефективне стягнення позик та процентiв у зв'язку з конфлiктами мiж банком та компанiями, що знаходяться у власностi банкiра або банку.

Рiвень кредитного ризику значно збiльшується, якщо:

* проблемнi позики виникають раптово та наперекiр очiкуванням;

* в галузi кредитування розробляються та втiлюються новi задачi, кредитнi послуги, котрi не вiдповiдають минулому досвiду банку i не мають базового потенцiалу виконання (що є особливо актуальним у наших умовах, де iнститут кредитних послуг комерцiйних банкiв трансформується та розширюється);

* керiвництво банку не в змозi вжити необхiдних та негайних заходiв управлiння кредитним портфелем з метою уникнення проведення надто ризикованої кредитної полiтики, яка може призвести до фiнансових збиткiв (погiршення можливостей отримання необхiдного та/або додаткового прибутку;

* iснуючий порядок дiяльностi банку або недосконалiсть законодавства заважає прийняттю деяких оптимальних для конкретних ситуацiй заходiв стосовно зменшення ризиковостi кредитних вкладень банку.

Основними причинами виникнення проблемних позик (тобто позик, щодо яких виявляються труднощi з погашанням основного боргу та сплатою процентiв), що залежать вiд клiєнта, вважають:

а) слабке керiвництво пiдприємства, безвiдповiдальнiсть фiзичної особи-позичальника, недобросовiсна конкуренцiя та дiяльнiсть iнших банкiв. Банк-кредитор повинен виявляти данi симптоми ще на стадiї розгляду кредитної заяви при спiлкуваннi з потенцiйним позичальником, за матерiалами публiкацiй та iнформацiєю вiд третiх осiб тощо i вживати заходи та приймати рiшення щодо вiдмови у наданнi позики.

б) погiршення якостi продукцiї i роботи, товарiв та послуг, помилки в маркетинговiй дiяльностi, оцiнцi ринкiв збуту суб'єктiв господарювання.

в) послаблення з боку позичальника власного контролю за станом фiнансiв, котре проявляється:

/ у зростаннi дебiторської заборгованостi, невиробничих витрат;

/ у затримцi строкiв трансформацiї матеріальних цiнностей у грошові;

/ у недоотриманнi доходiв для покриття заборгованостi.

г) зрив та невиконання контрактiв позичальником або його контрагентом (постачальником сировини, дiловим партнером або замовником).

д) неотримання доходiв для покриття заборгованостi фiзичними особами-позичальниками.

е) навмисне порушення позичальником умов кредитного договору.

Фактори появи труднощiв з поверненням кредиту, що лежать поза межами контролю банку, об'єднують:

а) погiршення економiчної кон'юнктури, що враховує макроекономiчнi проблеми: спад, криза виробництва, iнфляцiя, стагфляцiя, криза неплатежiв, котрi утруднюють, а подеколи й унеможливлюють пiдприємницьку дiяльнiсть суб'єктiв господарювання;

б) змiну полiтичної ситуацiї у країнi, що, вочевидь, може призвести до:

/ невиконання кредитних угод, затримки або вiдмови вiд

виплат позичальниками з полiтичних мiркувань;

/ конфiскацiї активiв позичальникiв iз-за полiтичних при-

чин або в результатi воєнних дiй.

в) змiну законодавства країни тощо;

г) форс-мажорнi обставини природного характеру.

Контролюючи поточну фiнансову дiяльнiсть позичальника пiд час розгляду кредитної заяви та подальшого використання ним позики, банк-кредитор може виявити симптоми ймовiрних фiнансових труднощiв та можливого банкрутства клiєнта за наступними основними ознаками:

- перевищення критичного рiвня простроченостi заборгованостi за ранiше наданими позиками, поява картотеки до розрахункового рахунку;

- надмiрне використання короткострокових позик в якостi джерела фiнансування довгострокових вкладень;

- низькi значення показника лiквiдностi балансу пiдприємства-позичальника та рiвня рентабельностi;

- хронiчна нестача у позичальника оборотних коштiв (функцiонуючого капiталу);

- зростання до небезпечних меж частки позичкових коштiв у загальнiй сумi джерел грошових засобiв;

- невиконання зобов'язань перед кредиторами та власними акцiонерами щодо своєчасного повернення позик та сплати процентiв та дивiдендiв;

- наявнiсть понаднормових та залежаних товарiв i виробничих запасiв;

- погiршення вiдносин з банкiвською системою;

- використання нових джерел фiнансових ресурсiв на вiдносно невигiдних умовах;

- використання переамортизованого обладнання;

1. несприятливi змiни у портфелi замовлень тощо.

На підставі оцінки фінансової діяльності та поточного фінансового стану прохача кредиту, можливих перспектив розвитку банк поділяє надавані позики на наступні категорії:

1. Клас А – фінансова діяльність дуже добра і дозволяє погашати основну суму позики та відсотки за нею у встановлені строки. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі здійснюватиметься на такому ж високому рівні;

2. Клас Б – фінансова діяльність добра або дуже добра, але немає можливості підтримувати її на цьому рівні протягом тривалого часу;

3. Клас В – фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення;

4. Клас Г – фінансова діяльність погана і спостерігається чітка циклічність на протязі коротких періодів часу;

5. Клас Д – фінансова діяльність свідчить про збитки і очевидно, що ні основна сума позики, ані відсотки за нею не можуть бути сплачені.

Також до уваги береться рівень погашання позичальником кредитної заборгованості:

• «добре» -- якщо заборгованість за позикою та відсотками сплачуються у встановлені терміни, а також заборгованість, пролонгована один раз на строк до 30 днів;

• «слабке» -- заборгованість за позикою та відсотками є простроченою до 90 днів, а також пролонгована заборгованість за позикою із загальним строком пролонгації 30-90 днів;

• «недостатнє» -- заборгованість за позикою та відсотками є простроченою понад 90 днів, а також пролонгована заборгованість за позикою із загальним строком пролонгації понад 90 днів.

Керуючись даними двома критеріями, банк класифікує кредитний портфель на групи кредитного ризику: стандартні позики, позики під контролем, субстандартні позики, сумнівні позики, безнадійні позики.

Серед найтиповiших помилок, якi ведуть до втрат банкiв на етапi визначення та регулювання кредитних ризикiв, появи або збiльшення питомої ваги проблемних позик у кредитному портфелi банку зазначають:

- агресивнiсть кредитної полiтики;

- вiдсутнiсть диверсифiкацiї кредитних операцiй банку;

- наявнiсть прихованої простроченої заборгованостi (факти неправомiрної пролонгацiї позичок);

- значний процент банкiвських кредитiв у загальному їх обсязi;

- застосування неефективних методiв забезпечення повернення позичок;

- нерозробленiсть методiв класифiкування кредитiв за їх ризиковiстю;

- вiдсутнiсть джерел для списання втрачених кредитiв;

- iстотний обсяг кредитних угод з iнсайдерами;

- недосконалiсть полiтики банку у сферi застосування методiв регулювання кредитних ризикiв для їх мiнiмiзацiї тощо.

Неправильна ж полiтика банку у сферi розподiлу кредитних активiв, вкладення їх у надто ризиковi кредитнi справи може бути чинником збиткової дiяльностi та отримання банком у зв'язку з цим значної шкоди, котра пов'язана:

/ по-перше, пiдривається репутацiя банку, так як значна кiлькiсть неповернених кредитiв може призвести до падiння довiри вкладникiв, тобто до загрози неплатоспроможностi самого банку;

/ по-друге, виникають додатковi витрати банку, спричиненi поверненням проблемних позик;

/ по-третє, це призводить до заморожування деякої частини позичкового капiталу в непродуктивних активах;

/ по-четверте, втрати вiд позичкових операцiй впливають на матерiальне стимулювання персоналу банку, його зменшення спроможне викликати вiдтiк квалiфiкованих працiвникiв.

Ця шкода може бути значно бiльшою за своїм обсягом вiд прямих збиткiв вiд неповернення позичальником заборгованостi.

Тому проблема визначення причин виникнення кредитного ризику (з вини банку, позичальника чи iнших, не залежних вiд них чинникiв), а також рацiональне регулювання ризику кредитних вкладень є однiєю з найголовнiших у процесi банкiвської дiяльностi, забезпечення його безпеки та фiнансової стiйкостi.

1.3. Методи захисту вiд кредитних ризикiв

Природньо, що, визначивши джерела та причини можливих загроз у кредитнiй дiяльностi, банк як бiзнесова особа прагнутиме захистити себе вiд ймовiрних збиткiв та потрясiнь. Тому основна тема, наголос у кредитнiй полiтицi банку ставиться на досягненнi безпеки, зниженнi ризиковостi кредитних вкладень якомога ширшими методами, запобiганнi втрат активiв та банкiвського капiталу.

З метою захисту своїх iнтересiв, зменшення рiвнiв кредитних ризикiв у процесi активної дiяльностi комерцiйний банк керується як нормативними положеннями, показниками ризику, встановленими iнструктивними документами, так i власними критерiями оцiнки ймовiрних ризикiв, методами та заходами щодо їх зниження, котрi вiдображаються у кредитнiй полiтицi банкiв.

Найпростiшим методом захисту вiд ризику неповернення кредитiв є елементарне нівелювання ризику, якого може дотримуватись банк, надаючи позики надiйним та перевiреним позичальникам. Але повнiстю уникнути ризику у кредитнiй справi, виключити ймовiрну появу втрат практично неможливо. Головною метою постає мiнiмiзацiя ризику, банк не повинен iгнорувати ринок кредитних вкладень з вiдносно високим ступенем ризику, рацiонально та виважено оперуючи капiталом у даному секторi активної дiяльностi. Це дозволить банку не звужувати сферу своєї дiяльностi та бути гiдним конкурентом у системi фiнансових посередникiв.

Розгляд методiв зниження ризику при кредитуваннi, тобто заходiв, спрямованих на зменшення ймовiрностi та обсягу втрат i збиткiв для кожної кредитної операцiї внаслiдок неповернення позичальником заборгованостi, почнемо з лiмiтування кредитiв -- нормативно визначених показникiв максимального ризику.

Лiмiтування кредитiв -- це спосiб встановлення сум граничної заборгованостi за позиками конкретному позичальнику. Воно здiйснюється шляхом визначення лiмiтiв надання позик, якi уособлюють граничну суму кредиту, котру позичальник має право отримати в банку. Акцiонернi комерцiйнi банки використовують одну з таких форм лiмiтування кредитiв, як вiдкриття кредитної лiнiї, котра є юридично оформленим зобов'язанням банку перед позичальником надавати йому протягом обумовленого термiну кредити в межах встановленого лiмiту. При цьому банк, надаючи позику, повинен контролювати дотримання обов'язкових економiчних нормативiв регулювання дiяльностi комерцiйних банкiв, визначених Iнструкцiєю № 10 "Про порядок регулювання та аналiз дiяльностi комерцiйних банкiв". Одним iз них є показник нормативного ризику Н9 -- максимальний розмiр ризику на одного позичальника. Даний норматив розраховується за формулою:

Зс

Н9 = ------ * 100% (1), де

К

Зс -- сукупна заборгованiсть за позиками, мiжбанкiвськими кредитами та врахованими векселями одного позичальника (включаючи 100% суми заборгованостi забалансових зобов'язань, виданих стосовно цього позичальника);

К -- капітал банку.

Норматив Н9 не повинен перевищувати значення 25%, тобто жоден iз наданих одному позичальнику кредитiв (або їх сума) не може перевищувати чверть власного капiталу банку.

Для контролю за концентрацiєю кредитних вкладень комерцiйних банкiв введене поняття "великих кредитiв" -- це позики, котрi надає банк, кожен з яких за обсягом бiльший 10% власного капiталу банку. Про кожен випадок надання "великого кредиту" комерцiйний банк повинен повiдомляти Нацiональний банк України. Для запобiгання значному кредитному ризику та можливим фiнансовим проблемам внаслiдок неповернення позичальниками заборгованостi за "великими кредитами" встановлений норматив Н10 -- норматив "великих" кредитних ризикiв щодо всiх позичальникiв банку. Максимальний його розмiр встановлюється як спiввiдношення сукупного розмiру "великих" кредитних ризикiв (з урахуванням 100% позабалансових зобов'язань банку) Ск та капiталу К комерцiйного банку:

Ск

Н10 = ------ (2) .

К

Вiн не повинен перевищуванти 8-кратного розмiру власних коштiв банку (у разi перевищення даного нормативу вимоги до платоспроможностi банку подвоюються або потроюються).

Також лiмiтується надання банком мiжбанкiвських кредитiв за допомогою Н13 -- максимального розмiру наданих мiжбанкiвських позик. Даний норматив розраховується за формулою:

МБн

Н13 = ------ * 100% (3), де

К

МБн -- загальна сума наданих банком мiжбанкiвських позик;

К -- капітал банку.

Н13 не повинен перевищувати 200%.

Також лiмiтується надання кредитних коштiв позичальникам-iнсайдерам нормативами Н11 (максимальний розмір кредитів, гарантій та порук на одного інсайдера) та Н12 (сукупно для всіх інсайдерів):

РК1 (РК)

Н11 (Н12) == ------------- * 100% (4), де

К

РК1 (РК) – сукупний розмір наданих банком позик (в т.ч. й міжбанківських), порук, врахованих векселів та 100% суми позабалансових вимог щодо одного та всіх інсайдерів відповідно.

Iз застосування способу лiмiтування кредитiв шляхом встановлення максимальних значень показникiв щодо надання позик випливає iнший метод захисту вiд ризику при кредитуваннi, а саме диверсифiкацiя кредитних вкладень. Цей спосiб захисту передбачає розподiл та розмiщення надаваних грошових засобiв мiж рiзними суб'єктами (юридичними та фiзичними особами). Чим бiльшiй кiлькостi позичальникiв буде переданий у тимчасове користування позичковий капiтал конкретного банку, тим, за iнших однакових умов, меншим буде степiнь ризику неповернення боргу, позаяк ймовiрнiсть банкрутства одразу багатьох клiєнтiв є значно нижчою од вiрогiдностi банкрутства одного або кiлькох позичальникiв, у яких зосереджена значна частка кредитних коштiв, i тим меншою мiрою банк буде залежний вiд можливостi чи бажання окремого позичальника повернути кредит. Також з цiєю метою банк може застосовувати спосiб зменшення розмiрiв надаваних позик у тому випадку, якщо вiн не має цiлковитої упевненостi у достатнiй кредитоспроможностi потенцiйного позичальника, але при цьому ступiнь та рiвень втрат вiд надання кредиту є порiвнянним з вiдповiдними показниками неотримання доходiв вiд втраченої вигоди.

Зі свого боку банки у процесі кредитування та контролю погашання кредитів формують, грунтуючись проведеною попередньою та поточною класифікацією за групами ризиковості кредитів, страховий резерв на відшкодування можливих втрат за наданими позиками. Даний резерв формується тільки на покриття безнадійної (збиткової) кредитної заборгованості за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма наданими позиками, в тому числі за врахованими векселями та міжбанківськими позиками, операціями фінансового лізингу. Розмір резерву визначається загальною сумою всіх позик, класифікованих за ступенем ризику та зважених на відповідний кожній групі кредитів коефіцієнт ризику. Нормативними документами класифіковано наступні абсолютні величини розміру ризику:

• для стандартних позик – 2%;

• для позик під контролем – 5%;

• для субстандартних позик – 20%;

• для сумнівних до повернення позик – 50%;

• для безнадійних позик – 100%.

Критерії віднесення позик кредитного портфеля до тієї чи іншої групи ризиковості згадані у розділі 1.2. Розрахунковий резерв дорівнює сумі добутків «чиста заборгованість, на яку нараховується резерв * коефіцієнт ризику» всіх груп кредитів. Банк формує страховий резерв з двох складових: резерву загального та резерву спеціального. Загальний резерв створюється шляхом відрахувань на стандартні позики, спеціальний – на решту позик за рахунок валових витрат банку (до 40% суми сукупної заборгованості за кредитами) та, за необхідності, відрахувань з прибутку. Безнадійна заборгованість позичальника, визнаного банкрутом, або яка виникла внаслідок його неспроможності погасити кредит у зв'язку з дією непереборної сили (форс-мажору), списується зі спеціального резерву. Звичайно, що кошти резерву використовуються тільки у тому випадку, коли банк упевниться, що кредити ніколи не будуть погашені, і віднесе їх у збитки (погашення безнадійної позики не відбулось протягом трьох років).

Але найголовнiшим методом захисту вiд кредитних ризикiв, визначення необхiдного обсягу позики та можливих шляхiв повернення заборгованостi банку є аналiз та оцiнка кредитоспроможностi клiєнта, його фiнансового стану, прогнозування ризику неповернення кредиту.

Кредитоспроможнiсть позичальника -- це здатнiсть юридичної або фiзичної особи повнiстю та у строк розрахуватися зi своїми борговими зобов'язаннями. Вона не фiксує неплатежi за минулий перiод або на якусь конкретну дату, а прогнозує його платоспроможнiсть на найближчу перспективу.

До укладання кредитного договору банк повинен ретельно проаналiзувати кредитоспроможнiсть позичальника, вивчити фактори, котрi можуть спричинити непогашення позики. Можливiсть повернення основної суми боргу є одним з головних принципiв, який завжди повинен бути дотриманий при проведеннi банком кредитних операцiй. Тому оцiнка якостi потенцiйного позичальника та встановлення обгунтованостi позики є важливими етапами надання кредиту. Анi наявнiсть солiдного забезпечення, нi будь-якi iншi позитивнi фактори не зможуть запобiгти кризовiй ситуацiї, якщо позика не була обгрунтована.

Аналiз кредитоспроможностi та фiнансового стану позичальника проводяться банком на пiдставi:

1) документiв та матерiалiв, отриманих безпосередньо вiд клiєнта;

2) документiв та матерiалiв про клiєнта у базах даних банку;

3) iнформацiї з оточення клiєнта.

Опираючись на вищенаведений методологiчний пiдхiд, схему оцiнки кредитоспроможностi клiєнта можна зобразити наступним чином (мал. 2):

Çàãàëüíà óÿâà ïðî êëiºíòà

Îöiíêà Ïðèéíÿòòÿ

Àíàëiç ôiíàíñîâîãî ñòàíó êëiºíòà êðåäèòîñïðîìîæíîñòi ðiøåííÿ ïðî

êëiºíòà êðåäèòóâàííÿ

Аналiз ефективностi кредитованої угоди

Мал. 2. Схема оцiнки кредитоспроможностi клiєнта.

Загальна уява про потенцiйного клiєнта-позичальника, його характер визначається репутацiєю, ступенем вiдповiдальностi, готовнiстю та бажанням повертати борг. Банк повинен перш за все з'ясувати, як позичальник виконував попереднi зобов'язання ранiше, чи були у нього затримки у погашаннi позик, який його статус у дiловому свiтi. Для отримання психологiчного портрета позичальника (а чи збирається клiєнт повертати борг взагалi? наскiльки достовiрними можуть бути поданi ним матерiали та документацiя?) банк використовує особисте знайомство з клiєнтом, консультацiї з iншими банками та фiрмами, дiловими партнерами та iншу доступну iнформацiю.

Фiнансовi можливостi позичальника, його здатнiсть до погашання кредиту та процентiв за позикою визначаються за допомогою ретельного аналiзу його доходiв та витрат i перспектив їх змiни.

У принципi, у позичальника iснують три джерела погашення боргу:

* поточнi касовi надходження;

* продаж активiв;

* iншi джерела фiнансування (враховуючи запозичення на фiнансовому ринку).

Вважається цiлком прийнятним i найбiльш бажаним таке джерело погашання кредиту, як прибуток та iншi власнi кошти, задовiльним -- залучення для покриття боргу засобiв вiд реалiзацiї активiв, та поганим джерелом -- iншi запозиченi кошти.

Для здiйснення оцiнки фiнансового стану позичальника-юридичної особи (крiм банкiв) банк-кредитор має врахувати чiтко визначенi об'єктивнi показники його дiяльностi, такi як:

а) обсяг реалiзацiї;

б) прибуток та збитки;

в) рентабельнiсть;

г) коефiцiєнти лiквiдностi;

д) грошовi потоки (надходження коштiв на рахунки позичальника) для забезпечення повернення позики та сплати процентiв за нею;

е) склад та динамiку дебiторсько-кредиторської заборгованостi.

Також слiд розглядати фактори суб'єктивного характеру:

- ефективнiсть управлiння позичальника;

- макроекономiчна ситуацiя i стан розвитку галузi позичальника;

- ринкова позицiя позичальника i його залежнiсть вiд циклiчних та структурних змiн в економiцi та галузi;

- наявнiсть державних замовлень та державної пiдтримки позичальника тощо;

- погашення кредитної заборгованостi позичальником в минулому.

Оцiнка фiнансового стану позичальника - комерцiйного банку здiйснюється на пiдставi:

а) дотримання обов'язкових економiчних нормативiв та оцiночних показникiв дiяльностi комерцiйного банку, передбачених Iнструкцiєю № 10, затвердженою постановою Правлiння Нацiонального банку України вiд 30.12.1996р. № 343;

б) наявностi прибутку та збиткiв;

в) аналiзу якостi активiв та пасивiв;

г) створення ним вiдповiдних резервiв;

д) виконання зобов'язань комерцiйним банком у минулому;

е) якостi банкiвського менеджменту.

При здiйсненнi оцiнки фiнансового стану позичальника-фiзичної особи мають бути врахованi соцiальна стабiльнiсть клiєнта, тобто наявнiсть власної нерухомостi, цiнних паперiв i т.iн., роботи, сiмейний стан i, як наслiдок:

а) наявнiсть реальної застави;

б) вiк та здоров'я клiєнта;

в)загальний матерiальний стан клiєнта, його доходи та витрати;

г)користування банкiвськими позиками у минулому та своєчаснiсть їх погашення i процентiв за ними, а також користування iншими банкiвськими послугами;

д) зв'язки клiєнта з дiловим свiтом i т.iн.

Пiдхiд до аналiзу кредитованого проекту визначається кредитною полiтикою банку та цiлями, для реалiзацiї яких надається кредит: комерцiйна дiяльнiсть (угоди купiвлi-продажу), iнвестицiї чи виробництво.

Об'єктами кредитування можуть бути: оборотнi та основнi засоби (включаючи нерухомiсть), iнтелектуальна власнiсть (патенти, лiцензiї, ноу-хау i т.д.), цiннi папери, а також право користування землею та природними ресурсами. При аналiзi об'єкта кредитування слiд мати на увазi, що:

* надання кредиту на поповнення основних та оборотних засобiв є цiлком нормальним явищем, але при цьому необхiдно розглядати лiквiднiсть даної операцiї;

* кредит новоствореним комерцiйним структурам є ризикованою справою, незважаючи на те, що деякi з них можуть мати успiшну дiяльнiсть. Досвiд свiдчить, що значна кiлькiсть нових пiдприємств виявляється нежиттєздатною;

* необхiдно переконатися, що клiєнт не просить надто великий кредит, бiльший, анiж йому потрiбно для конкретної мети. Ця обставина пов'язана з його фiнансовим станом та здатнiстю повернути позику;

* слiд пересвiдчитися, що клiєнт не просить надто малий кредит, анiж йому потрiбно, оскiльки у протилежному випадку у позичальника можуть виникнути проблеми зi здiйсненням кредитованого проекту (угоди) i, отже, з погашанням кредиту;

* суттєвий вплив на можливiсть банку повернути кредитнi кошти мають такi чинники, як наявнiсть та якiсть забезпечення позики, строк окупностi проекту, можливiсть банкiвського контролю за поточним використанням кредиту позичальником, соцiальнi наслiдки реалiзацiї проекту тощо.

Опираючись на проведений аналiз кредитоспроможностi та фiнансового стану позичальника, банк може зробити висновок про реальнiсть, можливостi та способи повернення надаваної позики та ступiнь кредитного ризику.

Якщо у процесi оцiнки кредитоспроможностi клiєнта банк дiйшов позитивного висновку про привабливiсть кредитної угоди, то наступним елементом визначення рiвня кредитного ризику даної справи постає залучення достатнього забезпечення кредиту, позаяк будь-якi прогнознi розрахунки, навiть найоптимiстичнiшi, не здатнi передбачити усiх можливих ускладнень з поверненням позики та процентiв пiд час її використання. Сутнiсть даного методу захисту вiд кредитних ризикiв полягає у тому, що позичальник апрiорно гарантує вiдшкодування суми кредиту та процентiв за ним. До таких гарантiй вiдносять: неустойку, заставу (заклад), поступку вимог та прав, передавання права власностi, гарантiї та поруки, страхування. Наведенi форми забезпечення повернення кредиту оформлюються спецiальними документами, котрi мають юридичну силу i закрiплюють за кредиторами визначене джерело для погашання позики у разi вiдсутностi коштiв у позичальника при настаннi строку виконання зобов'язань.

Неустойка (штраф, пеня) -- це визначена законодавством або кредитним договором грошова сума, котру боржник повинен сплатити кредитору у разi невиконання зобов'язань або їх неналежного виконання, зокрема, у разi прострочення виконання. Пеня, як правило, застосовується у випадках несвоєчасного виконання зобов'язання, у процентному вiдношеннi до суми простроченого зобов'язання i є продовжуваною (тривалою) вiдповiдальнiстю, тобто застосовуваною послiдовно за кожний з перiодiв прострочення до повного виконання зобов'язання. Штраф може виражатись у процентному вiдношеннi до суми неналежного виконання зобов'язання або у твердiй сумi. Так, зазвичай кредитним договором передбачається сплата бiльшої процентної ставки за непогашену у строк заборгованiсть та невиплаченi проценти за позикою, рiзниця ж мiж платою за користування позикою у разi прострочення платежiв її повернення та платою при своєчасному її погашаннi за своїм змiстом i є пенею; за нецiльове використання кредиту, виявлене банком, -- штраф у процентному розмiрi вiд суми нецiльового використання.

Застава, згiдно чинного законодавства України, є способом забезпечення зобов'язань, зокрема, отриманих позик. У цьому випадку банк набуває права у разi невиконання позичальником зобов'язання щодо повернення кредиту та процентiв за ним задовiльнити свої вимоги за рахунок вартостi заставленого предмету. Тому предмет застави повинен володiти наступними характеристиками:

1. Висока лiквiднiсть. Пiд лiквiднiстю у даному разi розумiють здатнiсть заставленого активу до конвертацiї у грошовi засоби.

2. Здатнiсть до тривалого зберiгання. (щонайменше, протягом термiну дiї кредитного договору).

3. Вiдносна стабiльнiсть ринкових цiн на заставлений предмет та наявнiсть реальної вартостi предмета застави.

4. Низькi витрати на зберiгання (утримання) та можливу реалiзацiю застави.

Предметом застави можуть бути майно та майновi права. В залежностi вiд об'єкта застави розрiзняють декiлька видiв застави:

1) застава товарно-матерiальних цiнностей:

при застосуваннi цiєї форми в якостi предмета застави виступають партiї сировини, матерiалiв, готової продукцiї. Перевагу надають товарам, торгiвля котрими проводиться на бiржi, тобто таким, на якi легко визначити ринкову цiну. Прийнятнiсть товарно-матерiальних цiнностей для застави зумовлюється якiстю цiнностей та доступнiстю кредитора до здiйснення контролю за їх збереженням. Критерiями якостi товарно-матерiальних цiнностей вважають вищенаведенi характеристики предметiв застави. Також умовою використання товарних запасiв у виглядi застави є можливiсть їх страхування.

2) застава дебiторських рахункiв:

прийнятнiсть даного виду застави визначається такими критерiями, як якiсть товарiв та послуг, що реалiзуються, та фiнансова стiйкiсть покупця. У зв'язку з цим банки аналiзують динамiку покупця, що характеризує повернення окремих цiнностей, а також динамiку, структуру та тривалiсть дебiторської заборгованостi стосовно кожного платника.

3) застава цiнних паперiв:

в заставу приймають державнi цiннi папери та папери пiдприємств та фiрм. Обов'язковою умовою тут постає висока лiквiднiсть цiнних паперiв. Якщо за предмет застави використовують, наприклад, акцiї фiрм, то у даному випадку мова не йде про акцiї, емiтованi пiдприємством-позичальником, а про тi акцiї, котрi вiн придбав на ринку цiнних паперiв, позаяк вкладення капiталу у цiннi папери є його реальним майном.

4) застава векселiв:

можливе широке застосування даного виду застави з розвитком комерцiйного кредитування та вексельного обiгу в Українi. Головна вимога до векселя як до предмета застави полягає в обов'язковостi вiдображення реальної товарної угоди. Слiд враховувати також строк платежу за векселем, якiсть та асортимент товарiв, що продаються в кредит.

5) застава депозитiв, що знаходяться у тому ж банку:

найбiльш зручний i найбiльш привабливий для банку вид застави, оскiльки застава пропонується одразу у грошовiй формi, банк має пряму змогу контролювати стан предмета застави, а у разi невиконання позичальником своїх вимог заставлений депозит просто використовується банком для погашення боргу.

6) застава нерухомостi (iпотека):

зазвичай використовується при наданнi великих довгострокових кредитiв, так званих iпотечних позик. Iпотекою визнається застава землi, нерухомого майна, при якiй земля та (або) майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця або третьої особи. Предметом iпотеки може бути майно, пов'язане iз землею -- будiвля, споруда, квартира, пiдприємство (його структурнi пiдроздiли) як цiлiсний майновий комплекс, а також iнше майно, вiднесене

законодавством до нерухомого.

7) застава дорогоцiнних металiв:

в якостi предмета застави приймають монети, зливки, вироби iз золота, срiбла, платини, дорогоцiннi каменi, коштовностi тощо. Цей вид застави у даний час застосовується дуже рiдко.

8) застава рухомого майна:

обладнання, машини, механiзми, iнвентар, транспортнi засоби, худоба та iнше -- для промислових, комерцiйних та iнших фiрм, фермерських господарств; предмети довготривалого вжитку ( в т.ч. особистi транспортнi засоби) -- для iндивiдуальних позичальникiв.

Якщо розглядати заставу майна бiльш широко, то банк в якостi застави може приймати i права позичальника на володiння заставленим майном.

Предмет застави може залишатися у володiннi як заставодавця (позичальника), так i заставодержателя (банку-кредитора). Природньо, що кращим випадком для банку щодо контролю та впевпеностi у збереженнi предмета застави є передання останнього на зберiгання заставодержателю. У даному разi рухоме майно, заставлене пiд забезпечення отримуваної позики, передане у володiння заставодерателевi, є закладом. У випадку залишення предмета застави у заставодавця пiд замком та печаткою заставодержателя таку заставу називають твердою.

При оцiнцi предмета застави банку слiд мати на увазi, що реальна вартiсть заставленого майна повинна бути не меншою суми кредиту та витрат щодо виконання кредитного договору та договору застави. Як правило, загальна заборгованiсть за кредитом з метою зниження ризику кредитування не повинна перевищувати 70-75% вартостi заставленого предмета -- тодi кредит вважається забезпеченим.

Банку слiд також перевiрити, чи пропоноване в заставу майно не є вже ранiше заставленим, тобто у жодному разi не припускати можливого перезаставлення, оскiльки у разi неповернення суми боргу позичальником звернення стягнення на заставлене майно може бути не задоволене, i кредитний ризик таким чином значно зросте.

Гарантiя -- це форма забезпечення надаваної позики у виглядi договору, котрий укладається мiж банком-кредитором та третьою особою-гарантом про вiдповiдальнiсть за повернення позичкового боргу клiєнта шляхом надiслання у банк гарантiйного листа та прийняття цього листа банком до виконання. Можна також вважати встановленими договiрнi стосунки в частинi гарантiї, якщо у договорi мiж банком та отримувачем кредиту є посилання на наданий банку гарантiйний лист. Гарантами можуть виступати будь-якi фiнансово стiйкi органiзацiї або банки. Вважаються найменш ризикованими позики, наданi пiд гарантiї уряду або iнших банкiв. Строк дiї гарантiї передбачають зазвичай на 10-15 днiв довшим вiд термiну повернення боргу. Гарант несе субсидарну вiдповiдальнiсть, тобто кредитор має право вимагати задоволення заборгованостi у повному обсязi або окремiй її частцi вiд гаранта тiльки у разi неможливостi їх задоволення за рахунок боржника. Якщо позичальник при настаннi термiну погашання позики не має коштiв на розрахунковому рахунку, непогашений кредит стягується у безспiрному порядку з рахунку гаранта.

Порука -- також форма забезпечення кредиту, згiдно якої поручитель на пiдставi письмово укладеної угоди зобов'язується перед банком-кредитором вiдповiдати за виконання позичальником свого боргу у повному обсязi або його частцi. Якщо iнше не обумовлене договором поручительства, то:

а) у разi невиконання зобов'язань боржник та поручитель несуть вiдповiдальнiсть перед банком як солiдарнi винуватцi боргу;

б) поручитель вiдповiдає в тому ж обсязi, як i боржник, зокрема, за сплату процентiв, вiдшкодування збиткiв, сплату неустойки;

в) особи, якi спiльно дали поручительство, несуть вiдповiдальнiсть перед банком солiдарно.

Поступка (цесiя) на користь банку вимог та рахункiв позичальника третiй особi як наступна форма забезпечення означає передавання прав банковi змiнювати напрямок грошового потоку вiд реалiзацiї товарiв та послуг на погашання кредиту при настаннi термiну його повернення. Цесiя виконується на пiдставi укладеної мiж банком та позичальником угоди, в котрiй зазначаються сума вимог та рахункiв, що пiдлягають перепоступцi, та iншi умови. Коли позичальник має розрахунковий рахунок у даному банку, то угода про перепоступку не є обов'язковою, а момент перепоступки можна передбачити у кредитному договорi.

Ще одним методом захисту банкiв вiд кредитних ризикiв у своїй дiяльностi та однiєю з можливих форм забезпечення надаваних позик є така галузь, як страхування окремих випадкiв, вiрогiдних у взаємовiдносинах мiж кредитором та позичальником. Оскiльки комерцiйним банкам чинним законодавством забороняється власна дiяльнiсть у сферi страхування, банки для вiдстоювання своїх iнтересiв звертаються до страхових компанiй.

Даний спосiб широко застосовується практично у всьому свiтi. Страхування операцiй та дiй, пов'язаних з наданням кредитiв, передбачає повне передання вiдповiдальностi та ризику органiзацiї, котра страхує кредит.

До кредитних ризикiв, котрi можна застрахувати, вiдносять:

а) страхування ризикiв забезпечення кредитiв;

б) страхування пiдприємницьких ризикiв позичальника, що стосуються використовуваної ним позики;

в) страхування банкiвських кредитiв та контрактiв, пiд якi надаються кредити.

г) страхування забезпечення кредитiв, що передбачає можливiсть застрахувати заставлюване матерiальне майно, цiннi папери, (акцiї, сертифiкати, векселi тощо).

Безпосереднiм видом страхування вiд кредитних ризикiв для комерцiйних банкiв є страхування банкiвських кредитiв та контрактiв, пiд якi надаються кредити. Дана послуга страхових компанiй України виникла на етапi перехiдної економiки. Вона складається з наступних видiв:

1) страхування ризику неповернення кредиту:

договiр страхування укладається мiж страховиком та банком. У договорi передбачається рiвень вiдповiдальностi страховика, котрий не повинен перевищувати 90%. Страхова сума визначається як загальний борг позичальника за кредитом. За цим видом страхування можливi два варiанти:

а) мiж банком та страховиком укладається загальна угода, згiдно якої банк передає на страхування ризики неповернення кредитiв за всiма кредитними договорами;

б) на страхування передаються тiльки окремi ризики.

Зрештою, страхування ризику неповернення кредитiв у даний час майже не використовується, оскiльки банки не хочуть бути страхувальниками та сплачувати страховi премiї, хоча за цiєю формою договору iнтереси банкiв захищаються.

2) страхування вiдповiдальностi позичальникiв за неповернення кредитiв:

даний договiр укладається мiж страховиком та позичальником. Страхова сума також дорiвнює загальному борговi клiєнта. Даний вид страхування зараз доволi поширений, проте у зв'язку з впливом цiлого ряду негативних чинникiв економiчної стагнацiї, полiтичної хиткостi та податкової дискримiнацiї, зростанням обсягiв непогашених заборгованостей його не можна вважати ефективним. Застосовуються й iншi юридичнi форми, наприклад, договiр поступки банковi позичальником-страхувальником права вимоги страхового вiдшкодування при настаннi страхового випадку тощо.

3) страхування ризику несплати процентiв:

не набув поширення, оскiльки вищевказанi види страхування передбачали цю форму як їх складову частину.

4) страхування вiдповiдальностi за невиконання умов контрактiв:

даний вид страхування також з'явився у перехiдний перiод розвитку економiки i слугував забезпеченням кредитiв, надаваних банками. Договiр укладався мiж страховиком та партнером банку по контракту, за яким надавався кредит. Деколи укладались чотирьохстороннi договори, сторонами яких виступали банк, страховик, позичальник та партнер по контракту.

Загалом страхування надаваних банком кредитiв вiд ризику їх неповернення трактується як форма недостатнього забезпечення, тому при управлiннi банками кредитними ризиками їм слiд розглядати даний метод зниження ризикiв як допомiжний у поєднаннi з iншими.

У даному роздiлi варто побiжно згадати й такий метод захисту вiд кредитних ризикiв, як надання банками дисконтних позик, тобто попереднє утримання плати за користування кредитом з суми надаваної позики. Такий спосiб гарантує банковi отримання процентiв за кредитом, але питання про повернення основної суми боргу залишатиметься вiдкритим, якщо не будуть використанi й iншi засоби зниження ризику. Даний метод застосовується iноземними банками. В Українi надання дисконтних позик заборонене.

Звичайно, пiсля виконання усiх процедур, пов'язаних iз наданням кредиту, банк повинен контролювати цiльове використання позики та поточний фiнансовий стан клiєнта.

Такими є основнi методи та заходи захисту власних iнтересiв банкiв у сферi кредитних вiдносин, визначенi як законодавчим та нормативним шляхом, так i практичними кроками та дiями комерцiйних банкiв.

ГЛАВА 3. Вдосконалення управління кредитними ризиками комерційного банку

3.1. Розробка стратегії управління кредитними ризиками

Отже, кредитна діяльність є головною для комерційного банку. Зважаючи на це, а також на неможливість уникнення ризику у процесі кредитування суб'єктів господарювання, банк повинен раціонально й виважено підходити до вирішення проблем, пов'язаних з поверненням наданих позик та отриманням належних процентів. Для цього він розробляє основну стратегію кредитної політики, керуючись метою своєї діяльності, рівнем розвитку банківської установи, контрольованою часткою ринку кредитів, і визначає пріоритети при формуванні кредитного портфеля з точки зору генеральної мети: максимізації ефекту від кредитних вкладень при оптимізації витрат на його отримання (а ризиковість кредитного портфеля напряму впливає на дані витрати -- можна згадати тільки один момент про формування резерву на надані позики: відрахування спрямовуються з валових витрат або з прибутку). Тому кредитна політика будь-якого банку повинна передбачати стратегію управління кредитними ризиками, які виникають у процесі кредитної діяльності. Дана стратегія грунтується головно на методах й засобах мінімізації ризику, розглянутих нами у першій главі роботи, а також на специфічних заходах кожного конкретного банку залежно від виду його діяльності.

Найбільш часті недоліки, які зустрічаються у банківській практиці та свідчать про серйозні проблеми стосовно управління кредитним ризиком, виглядають наступним чином:

- відсутність документа, що викладає кредитну політику банку;

- відсутність обмежень концентрації ризиків у кредитному портфелі;

- надмірна централізація або децентралізація кредитного керівництва;

- поганий аналіз кредитованих проектів;

- поверхневий фінансовий аналіз позичальників;

- завищена вартість застави;

- недостатньо часті контакти з клієнтами;

- відсутнєсть контролю за використанням позик;

- поганий контроль за документальним оформленням кредитних справ;

- неповна кредитна документація;

- невміння ефективно контролювати і аудитувати кредитний процес.

З огляду на це, система управління кредитними ризиками повинна містити:

а) визначення методу оцінки кредитного ризику;

б) аналіз наявної структури кредитного портфеля банку, виходячи з прийнятих банком методів його оцінки;

в) використання різноманітних методів регулювання (страхування) кредитного ризику.

Тому такими основними стратегічними методами регулювання і управління кредитними ризиками для банку повинні стати:

1) аналіз та групування кредитів за якістю;

2) диверсифікація портфеля кредитів;

3) попередній аналіз платоспроможності позичальника або емітента;

4) створення резервів на покриття кредитного ризику;

5) аналіз і підтримання оптимальної для банку структури кредитного портфеля;

6) вимога забезпечення позик та їх цільового використання.

При цьому рівень показника якості кредиту буде обернено пропорційним до рівня кредитного ризику. Він є реальною величиною, котра визначається за раніше наданими банком позиками. Заходи зниження втрат від кредитних операцій будуть проводитись у залежності від середнього процента проблемних позик.

З метою управління ризиками кредитування, проведення оптимальної кредитної політики комерційний банк може закріпити наведені вище засади у синтетичному документі, котрий носитиме назву "Посібник з кредитної політики". Цей посібник дозволить об'єднати сукупність документів, необхідних для досягнення поставленої мети. "Посібник з кредитної політики" може містити три основних документи:

1. "Кредитна політика".

2. "Норми кредитування".

3. "Інструкція з кредитування".

Тобто вищевказані положення і документи слід вважати функціональними формами кредитної політики комерційного банку, в яких відображається стратегія і тактика банку в галузі організації кредитного процесу та мінімізації ризиків кредитної діяльності.

"Кредитна політика" розробляється із врахуванням маркетингової стратегії банку, його політики у галузі ризик-менеджменту. У цьому документі визначаються:

а) об'єктивні стандарти та параметри, якими повинні керуватися працівники, котрі відповідають за оформлення та ведення кредитних угод;

б) підгрунтя дій керівництва банку та осіб, які приймають стратегічно важливі рішення з питань кредитування;

в) можливість зовнішнім та внутрішнім аудиторам оцінити ступінь ризику та якість управління кредитами в банку.

Даний документ передбачатиме наступні дії банку щодо ризик-менеджменту:

- припускати лишень такий характер ризику, котрий дозволяє створювати кредитний портфель високої якості та забезпечувати постійний цільовий рівень доходів від надання позик;

- створювати високопрофесійний колектив кредитних працівників, які забезпечуватимуть високу якість кредитного портфеля;

- надавати позики на фінансування економічно перспективних, рентабельних проектів, що відповідають стратегічній меті діяльності банку;

- сприяти розвитку тривалих довгострокових, таких, що дають дохід, кредитних відносин з клієнтами банку;

- уникати застосування висококонкурентних, але невиправданих методів кредитування, а також тимчасових, неперспективних у банківській практиці засобів.

Управління ризиками кредитної діяльності базується на вмінні працівників банку правильно та обгрунтовано вибрати: галузь, в якій доцільно проводити кредитні операції у даний момент часу (наприклад, у розглядуваному нами прикладі діяльності дирекції банку "Україна" по Івано-Франківській області це сезонний характер кредитування різних галузей економіки); "свого клієнта", виходячи з його кредитоспроможності та інших факторів, що мають першочергове значення для банку при вирішенні питання про можливість надання позики тощо.

Важливим елементом кредитного ризик-менеджменту є також організація контролю в банку (контроль за правильним застосуванням кредитних стандартів у процесі діяльності; контроль за дотриманням повноважень окремими кредитними працівниками; загальний контроль стану кредитного портфеля та, зокрема, проблемних позик).

"Кредитна політика" повинна бути "живим" документом, щорічно переглядуваним Кредитним комітетом (або комісією з кредитної політики) банку, в якому відображатимуться як внутрішні зміни у даному банку, так і зміни у банківській системі в цілому. Тому зміст кредитної політики, відповідних інструкцій та нормативів коригуватиметься з урахуванням змін кон'юнктури. Документ може містити кредитні нормативи, порядок і навіть окремі правила кредитування, наприклад, внутрішньобанківський ліміт на одного позичальника, або можуть бути обумовлені правила, за якими надаються позики різним суб'єктам. Тут же ж можна вказати, що позики спекулятивного характеру (ризикові короткострокові операції, виконувані банком з метою отримання максимального прибутку) надаються у виняткових випадках.

З точки зору контролю та управління кредитними ризиками "Кредитна політика" зачіпатиме такі основні аспекти кредитування, які загалом можна визначити як систему реалізації напрямів оптимізації кредитної діяльності:

- організація процесу кредитування;

- контроль за практичною реалізацією кредитного процесу;

- управління кредитним портфелем;

- розподіл повноважень;

- критерії класифікації кредитів;

- поточна робота з кредитами, контроль виконання кредитних угод;

- класифікація резервів.

Розділ "Організація процесів кредитування" визначатиме повноваження кредитних працівників (наприклад, головними обов'язками є оформлення позик, збір необхідної інформації, підготовка кредитної документації, визначення ступеня ризику (рейтингу) та поточне обслуговування позики до її кінцевого погашання. До розділу про кредитний портфель слід включити гранично припустимі норми кредитів на одного позичальника залежно від його ризикового рейтингу. Крім того, банк може обмежити загальну суму кредитів, надаваних окремим групам позичальників, визначивши її співвідносно до капіталу банку. Розділ "Поточна робота з кредитами" повинен бути присвячений порядку оформлення кредитної документації та бази даних про позичальника; методиці розрахунку рейтингу ризику; проблемним позикам, за якими призупинене нарахування процентів та списаним у збитки. У розділі "Класифікація резервів" визначатимуться характеристики позик, що потребують резервів на покриття потенційних збитків тощо.

Другий документ "Посібника з кредитної політики" -- "Норми кредитування" -- доцільно скласти зі взірців документів, котрі використовуються кредитними працівниками, анкет для отримання фінансової інформації від реальних та потенційних позичальників, переліку видів позик, котрі потребують особливої уваги. Крім того, тут слід: описати порядок збору та аналізу фінансової інформації; дати визначення зв'язаних позичальників та гарантів; визначити порядок аналізу кредитоспроможності клієнтів та підготовки позики до надання, оформлення банківських гарантій, порук; регламентувати ранжування позик, що потребують підвищеного контролю. Тобто "Норми кредитування" -- це документ більш детальний, ніж "Кредитна політика", але не такий конкретний, як інструкція, його завдання полягає у визначенні дій щодо реалізації ризик-менеджменту у кредитній діяльності. Він міститиме лишень загальні рекомендації, які не повинні обмежувати ініціативу практичної діяльності. Так, незважаючи на заборону надання кредитів фірмам з нестійким фінансовим станом, кредитний працівник може надати кредит дрібній фірмі під додаткове забезпечення у вигляді особистої власності керівника (скажімо, під заставу його власного будинку), що дозволить гарантувати повернення позики.

"Норми кредитування" американських банків містять зазвичай п'ять розділів: загальні положення, категорії позик, різні питання кредитної політики, контроль за якістю кредитного портфеля та про комітети банку. Вони встановлюють оптимальні, на погляд банків, параметри організації кредитного процесу, припустимий рівень ризику, відповідальність та інше.

"Інструкція з кредитування" визначатиме конкретні етапи кредитного процесу, тут слід детально викласти порядок оформлення позики та відповідної супровідної документації, методи контролю за загальним станом позик і методи оформлення звітів про стан проблемних позик.

Кредитна політика потребує постійного нагляду за всіма позиками, тобто систематичного обліку погашання основної суми позик та процентів. При виявленні порушень поточна категорія ризику позичальника підлягає перегляду.

Отже, "Інструкція з кредитування" мала б викладати конкретні заходи контролю за станом кредитів, наданих у відповідності із загальною кредитною політикою.

Загалом у "Посібнику з кредитної політики" знайдуть відображення всі етапи кредитного процесу від збору інформації та аналізу кредитоспроможності позичальників до кредитного аналізу та аудиту, включаючи процес відшкодування втрат від кредитів. Він повинен стати ефективним інструментом реалізації політики раціонального управління ризиком кредитування суб'єктів господарської діяльності, що охоплюватиме увесь період кредитних стосунків між банком та позичальником. Заходи, пропоновані "Посібником з кредитування", можна графічно зобразити наступним чином (мал. 6). Використовуються всі можливі методи та засоби захисту від неповернення кредитних засобів як до надання позики, так і під час користування клієнтом позиченими коштами аж до їх повного погашання.

Кредитний ризик-менеджмент банку може передбачати створення групи з управління кредитним ризиком. Ця група відповідає за надання позик та управління кредитним портфелем банку. Зокрема, до функцій працівників групи мало б входити: підготовка і контроль за виконанням і дотриманням кредитної політики; підготовка спеціалістів з кредиту; підтримання зв'язків з позичальниками; контроль за виконанням розпоряджень відповідальних працівників банку; збір та аналіз інформації про ринок; розробка методик кредитного аналізу; аналіз звітів про поточний стан кредиту; контроль за рівнем резервів на покриття кредитних ризиків; переоцінка кредитів ("списання" до розряду втрат), схвалення надання позик тощо.

Заходи: Часовий період:

після

Юридичні заходи неповернення кредиту

Резервування надання кредиту

Грошове покриття заявка на

Страхування кредит

Застава нерухомості

Інші застави

Аналіз ризиків

Фінансовий аналіз позичальника

до

Мал. 6. Способи мінімізації кредитного ризику при

виборі стратегії управління кредитним ризиком.

Як ми зазначили у главі 1, у забезпечення наданих кредитних коштів банк у більшості випадків вимагає заставу, котра обов'язковим чином підлягає страхуванню, або може користуватись послугами страхування позик чи відповідальності позичальника за неповернення кредитів. У всіх наведених випадках банк звертається по допомогу до страхової компанії. Тому для успішного й надійного управління ризиками кредитування банку важливо налагодити взаємовигідну партнерську роботу із страховими компаніями, котра наразі залишає бажати кращого. А у цих обох інститутів багато спільного, і вони можуть доповнювати один одного. Наприклад, банк гарантіями страхуватиме майно та борги страхової компанії, а та, у свою чергу, триматиме частку власних резервів у банку. Тоді у випадку, коли банк надає кредит клієнту і страхує його у страховій компанії, котра є клієнтом банку, то останньому не вигідно вести політику розорення страховика. Недоцільними будуть і банківські зусилля щодо розорення позичальника внаслідок некваліфікованих дій того на ринку. Взаємовигідне партнерство банку і страхової компанії якраз у змозі вирішити дані проблеми і знизити ризик втрати позичкових коштів через їх застрахованість. Виходячи з даних суджень, у грудні 1996р. банк "Україна" мав намір спільно з американською страховою компанією AIG створити СП з мінімальним статутним фондом $2 млн., проте цей проект не відбувся, головно з причини несприятливого законодавства України. Проте кон'юнктура ринку все більшою мірою схиляє до думки про доцільність такого конгломерату.

Цікавим з точки зору управління та припустимості ризику при реалізації кредитної політики банку є приклад такої авторитетної організації, як Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). Виходячи з мети банку про сприяння переходу до відкритої економіки, розвитку приватної та підприємницької ініціативи в країнах Центральної та Східної Європи шляхом підтримки структурих і галузевих реформ в економіці цих країн, ЄБРР для мінімізації ризику при кредитуванні висуває попередні вимоги до отримання клієнтами позичок:

а) строки отримання кредиту: процедура оформлення позики за лінією ЄБРР для українських позичальників займає від трьох місяців до одного року, враховуючи проходження всіх інстанцій та повномасштабний аналіз проекту (для відома: позику сумою $2.5 млн. західний бізнесмен може отримати в банку, де він обслуговується, протягом 2-3 днів);

б) вимоги до кредитованого проекту: банк надає кредити у відповідності до умов конкретного проекту. У залежності від складності проекту його бізнес-план повинен містити від 20-30 аркушів (оптимальний варіант) до кількох томів. Також необхідна екологічна експертиза великих інвестиційних проектів;

в) вимоги до суми кредиту: від $50 тис. до $2.5 млн. (вітчизняні банки не мають змоги у більшості випадків надати такий кредит саме з огляду концентрації ризиків);

г) вимоги до позичальника: до початку реалізації проекту співвідношення "борг (з врахуванням запитуваного кредиту ЄБРР)/власний капітал" повинно бути не більшим 70:30; під час втілення проекту позичальник повинен бути здатним підтримувати значення коефіцієнта обслуговування боргу не меншим 1.3:1 та співвідношення "борг/власний капітал" не більшим 70:30; власний внесок позичальника у проет повинен бути не меншим 30% від вартості проекту;

д) забезпечення кредиту: припускається застава ліквідного майна або майна третіх осіб на суму, не меншу 130% обсягу кредиту; в якості застави не можуть бути використані обігові кошти; обов'язкове страхування предмета застави. Останнім часом ЄБРР практично відмовився приймати у забезпечення гарантії банків.

Зважаючи на жорсткість ЄБРР щодо управління у процесі кредитування (що зрозуміло, адже свою діяльність ЄБРР провадить у країнах з нестабільною перехідною економікою, не досить пристосованим законодавством тощо), спеціалісти констатують, що зі ста підприємців, котрі звернулись у банк і десять з них підготували необхідні документи -- тільки один отримує запитувану позику. Таким чином ЄБРР захищає свої кошти та інтереси, але разом з тим решта 99 підприємців розглядаються банком як потенційні позичальники у майбутньому.

Отже, на підставі викладеного можна зробити низку практичних вислідів у питанні управління кредитним ризиком:

1. В основі реалізації методів управління кредитним ризиком банку повинна лежати теоретично обгрунтована модель оптимальної кредитної політики.

2. Комерційному банку за основу своєї діяльності слід узяти власну стратегію управління кредитним ризиком та викласти її у "Посібнику з кредитної політики".

3. Особлива увага та контроль у процесі кредитної діяльності комерційного банку повинні бути спрямовані на роботу з проблемними позиками. Працівники банку зобов'язані перш за все оволодіти матеріалами щодо сигналізації раннього виявлення можливих втрат у майбутньому та приймати виважені рішення з обслуговування проблемних позик в межах розробленої кредитної політики. У випадках, коли проблеми стають очевидними та їх вирішення визріло, кредитні працівники повинні намітити шляхи виходу з кризи шляхом реабілітації або ліквідації конкретної позики, використовуючи засоби та заходи, наведені на мал.6.

3.2. Підвищення якості кредитного портфеля банку

Кредитний ризик, як ми вже зазначали, є величиною, обернено пропорційною до значення якості кредитного портфеля, отже, роль останньої є визначальною для всієї діяльності банківської установи в цілому. Тому проблема якісного управління кредитним портфелем посідає чільне місце серед проблем управління активами банку.

Заходи з управління кредитним портфелем здійснюються під керівництвом Кредитного комітету банку і спрямовані на досягнення стабільної, передбачуваної та прийнятної норми прибутку з урахуванням кредитного ризику.

Центральне місце в управлінні якістю кредитного портфеля належить оцінці кредитного ризику для кожної окремої позики/позичальника та для загального рівня по банку (кредитного портфеля) в цілому.

Основними факторами рейтингу якості кредиту вважають:

а) мету кредиту;

б) розмір позики;

в) галузь або сферу, в якій працює позичальник;

г) фінансовий стан позичальника у минулі періоди.

Відсутність розуміння необхідності ретельного аналізу якості позикової заборгованості (особливо попереднього аналізу можливості повернення позики) значною мірою пояснює нестійке становище багатьох вітчизняних банків. Почасти низька якість позикового портфеля визначається загальним кризовим станом економіки та суспільства.

Головними характерними рисами кредитних портфелів українських банків можна вважати:

- короткостроковість кредитів, котрі формують портфель;

- підвищену ризиковість портфеля.

Короткостроковість переважної частки кредитів зумовлена відсутністю сприятливого інвестиційного середовища в Україні.

Робота з управління якістю портфеля кредитів передбачає, з одного боку, аналіз динаміки росту кредитних вкладень банку, а з іншого, -- їх якісний аналіз, котрий грунтується на детальному розгляді кожної кредитної угоди, об'єкта кредитування, строків, сум, можливих ризиків за окремими позиками, забезпечення кредиту і т.д.

У зарубіжній банківській практиці для цього широко застосовують аналіз структури активів (тут мається на увазі структура кредитних вкладень), а також розрахунок та аналіз фінансових коефіцієнтів.

У світовій практиці основними економічними показниками-вимірювачами якості кредитного портфеля (кредитного ризику) є:

1. Коефіцієнти якості активів:

а) К1 = Збитки за позиками/Середній обсяг заборгованості за позиками (28).

б) К2 = Збитки за позиками/Загальна сума позик (29).

Обидва коефіцієнти (К1 і К2) викорстовуються для оцінки якості кредитних активів. Критерійний рівень К1 для банків Північної Америки складає 0.5-1.0%, а К2 відповідно 0.7-1.5%. У банках Південної Америки (при наявності безнадійних боргів) рівень коефіцієнта К1 складає приблизно 1.5-2.0%. У Північній Америці на початку--в середині 1980-х рр., коли спостерігались великі втрати за іпотечними кредитами у зв'язку з кризою у сфері кредитування нерухомості К1 складав приблизно 1%. А у даний час в американських банках К1 складає 0.45-0.6%.

2. Маржа, скоригована на ризик (RAM):

Чистий процентний дохід - Втрати за позиками

RAM = ------------------------------------------------------------------ (30).

Активи

Міжнародно визнаної норми показника RAM не існує, тим не менш він широко застосовується зарубіжними банками для оцінки рівня кредитного ризику. При цьому статистичні дані свідчать, що його оптимальні значення знаходяться в межах 3.0-3.5%.

3. Проблемні кредити/Загальна сума кредитів (31).

4. Позики одному позичальнику/Капітал банку (32).

Міжнародна банківська практика говорить про те, що банки не повинні надавати кредити одному позичальнику в сумі, яка перевищує 25% власного капіталу банку (у главі 1 ми вказали, що в Україні введений цей критерій як норматив Н9).

5. Позики зв'язаним позичальникам/Капітал банку (33).

До числа зв'язаних позичальників відносять засновників банку, членів Ради Правління, акціонерів та інших позичальників, які мають прямі зв'язки з банком і користуються, зазвичай, пільгами при отриманні кредитів. Критерійний рівень даного показника офіційно не визначений, проте банки досить часто його використовують, аналізуючи тенденції надання позик зв'язаним позичальникам протягом деякого періоду.

Найбільш простим та дешевим методом підвищення якості надаваних кредитів та хеджування ризику несплати за позикою є диверсифікація позикового портфеля.

Головними способами, застосовуваними для забезпечення достатньої диверсифікації портфеля позик, є:

1) раціонування кредиту, яке передбачає:

- встановлення гнучких або жорстких лімітів кредитування за сумою, термінами, видами процентних ставок та рештою умов надання позик;

- встановлення лімітів кредитування по окремих позичальниках або класах позичальників у відповідності з їх фінансовим станом;

- визначення лімітів концентрації кредитів в руках одного або групи тісно пов'язаних позичальників чи партнерів згідно їх фінансового стану.

2) диверсифікація позичальників може здійснюватись також через пряме встановлення лімітів для всіх позичальників даної групи в абсолютній сумі або за сукупною питомою вагою в позиковому портфелі банку.

3) диверсифікація забезпечення позик, котре банк погоджується прийняти.

4) застосування різноманітних видів процентних ставок і способів нарахування та сплати процентів за користування позиками.

5) диверсифікація кредитного портфеля за строками. Цей спосіб має особливе значення, оскільки процентні ставки на позики різної строковості піддатливі різним розмірам коливань, а також від терміну надання позики суттєво залежить рівень ділових ризиків позичальника, котрий непрямо переймає банк.

Належний рівень диверсифікації позикового портфеля є хорошим засобом страхування ризику, але застосування тільки цього методу явно недостатньо. До того ж при встановленні лімітів кредитування опираються на дані попереднього аналізу платоспроможності, який, у свою чергу, є досить корисним методом оцінки та регулювання ризику.

Отже, з метою досягнення збалансованого, диверсифікованого кредитного портфеля слід уникати високих ризиків. На доповнення визначення гранично припустимого рівня ризику на одного позичальника банк може переглядати обсяг максимально припустимої загальної суми кредитного портфеля та величину коефіцієнта достатності капіталу (співвідношення суми кредитів до власного капіталу банку). Аби запобігти високому кредитному ризикові, варто застосовувати, для прикладу, наступні проміжні ліміти (з урахуванням максимального ліміту на загальну суму кредитів):

1. Кредити на придбання, розвиток або будівництво комерційних та житлових будинків, іпотечні позики на купівлю будинків і квартир (за винятком першого або другого будинку чи квартири, в якій планує проживати позичальник), не повинні перевищувати 100% власного капіталу банку.

2. Споживчі позики -- не більше 150% власного капіталу банку.

3. Кредити комерційним підприємствам не повинні перевищувати 500% власного капіталу банку.

4. Кредити торгівельним та збуто-постачальницьким організаціям не повинні перевищувати 350% власного капіталу банку.

5. Іпотечні кредити (сукупні іпотечні кредити) не повинні перевищувати 150% власного капіталу банку.

6. Позики на лізинг техніки, обладнання не повинні перевищувати 350% власного капіталу банку.

Звичайно, тут наведені умовні межі кредитування. Кожен банк встановлюватиме свої межі, керуючись власною кредитною політикою.

У зарубіжній банківській практиці зазначається, що банкіри несуть відповідальність стосовно кредитних ризиків та якості кредитного портфеля лишень у двох головних аспектах -- це вміння долати ризик (знання) та здатність приймати правильні управлінські рішення (менеджмент). Ці та інші фактори постійно знаходяться у полі зору банкіра в процесі реалізації кредитної політики комерційного банку у взаємовідносинах з позичальниками, аналізу кредитних ризиків. Але управління якістю кредитного портфеля передбачає не тільки моніторинг, відслідковування перебігу подій, а й вжиття необхідних заходів подолання негативних наслідків.

Коректуючі заходи банку щодо позичальників можуть включати:

- проведення переговорів щодо умов погашання боргу;

- зниження рівня заборгованості за рахунок кращого управління оборотним капіталом;

- залучення консультантів (з технічних, маркетингових або фінансових питань);

- продаж активів;

- рефінансування активів;

- рекомендації про зміну обслуговуючого банку, підтримку з боку держави, отримання додаткового забезпечення;

- компроміс;

- надання відстрочення з умовою ретельного контролю за діяльністю позичальника (проведення регулярних зустрічей та отримання точної фінансової інформації).

Подібного роду аналіз дозволяє банкам більш обгрунтовано підходити до визначення оптимального резерву на покриття безнадійних боргів і, відповідно, проводити економічно виважене управління якістю портфеля кредитів.

Управління кредитним ризиком у формалізованому виді знаходить своє відображення в реалізації кредитної політики банку у вигляді наступних напрямів підвищення якості позик:

а) аналізу кредитоспроможності клієнта банку;

б) надання переваги мінімальному рівневі ризику (банк повинен надавати лишень ті позики, щодо яких у нього немає сумнівів у їх погашанні за номінальною вартістю);

в) визначення плати за ризик (класифікація позик в залежності від рівня ризику, визначення ціни кредиту у відповідності до необхідності покриття ризику);

г) використання різних прийомів та методів страхування кредитів та кредитних ризиків, включаючи хеджування на страховому ринку з використанням кредитних форвардних, ф'ючерсних контрактів, опціонів, свопів.

В останні роки при розробці кредитної політики в галузі ризик-менеджменту комерційні банки аналізують сукупний ризик з точки зору так званого портфельного підходу. Позики банку можуть розглядатися як портфель ризикових активів, доходи за якими будуть відрізнятися залежно від ступеня притаманного їм ризику. Сукупний ризик портфеля зменшуватиметься, якщо банк може диверсифікувати свої кредитні активи або провести інші заходи мінімізації ризику.

Портфельна диверсифікація "працює" на зменшення ризику лишень у тому разі, якщо ризик несплати за однією позикою не залежить від ризику несплати за іншою, але нерідко трапляється саме так, щ всі несплати -- це ланки одного ланцюга. Наприклад, ризик несплати у географічно або "ідеологічно" близьких позичальників може бути коригованим із-за економічної відсталості регіону, стихійних лих, галузевого ризику внаслідок моноспеціалізації регіону тощо. Такого роду залежність між позичальниками ускладнює для банку завдання оцінки ризику кредитного портфеля, але зовсім не заперечує переваг кредитної диверсифікації.

Щодо підвищення якості кредитного портфеля, привабливою видається ідея ранжування кредитів, тобто методу систематичної та об'єктивної класифікації позичкового портфеля згідно з характеристиками якості та ризику.

Основні цілі ранжування кредитів:

1) підвищення ефективності позичкових операцій;

2) покращення якості портфеля за рахунок:

- використання попереджувальних сигналів;

- покращення управлінської інформації та контролю;

- визначення стандартів та встановлення меж відповідальності.

3) створення основ для управлінських рішень.

Найважливішими факторами, за якими здійснюватиметься ранжування кредитів, є стан звітності, інформація про стан справ позичальника та його рахунків, стосунки з клієнтами, наявність забезпечення. Аби убезпечити себе від явно безповоротних позик, банк повинен будувати свою роботу з клієнтами, використовуючи дві аксіоми, перевірені часом:

1. Займатися кредитуванням переважно тих галузей, в яких у банку вже накопичений значний досвід.

2. Не надавати позики поза межі обслуговуваного регіону.

Враховуючи наведенi можливi причини виникнення проблемних позик, банк апрiорно може визначити напрями кредитної дiяльностi, в яких ризик неповернення грошових засобiв є найбiльш високим, та згрупувати їх для контролю ризиковостi кредитного портфелю, наприклад, таким чином:

1) кредити суб'єктам пiдприємницької дiяльностi для початку їх бiзнесу, де обсяг позик є непропорцiйно високим порiвняно з власними iнвестицiями позичальникiв;

2) кредити для спекулятивних угод з товарними та фондовими цiнностями;

3)кредити для операцiй з нерухомiстю для власникiв пiдприємств з обмеженими власними ресурсами;

4) кредити для пiдтримання значного залишку на розрахунковому рахунку позичальника без достатнього капiталу та застави;

5) кредити пiд проекти з ризиком морального старiння;

6) кредити пiд низьколiквiднi цiнностi тощо.

Отже, підсумовуючи питання підвищення якості кредитного портфеля банку, зазначимо, що вміле та ефективне управління портфелем позик досягається шляхом:

* застосування виваженої, конкретно визначеної та обгрунтованої системи показників (коефіцієнтів), спроможних дати оцінку ступеня якості та ризику;

* розробки стратегії і тактики кредитування;

* підходу до структурування кредитів, які формують портфель банку, з урахуванням сум, строків, доходності, ризику, необхідних резервів та інших факторів;

* коригування дій з реалізації затвердженої кредитної політики з урахуванням змінюваної кон'юнктури ринку.

3.3 Вдосконалення роботи з контролю укладання і виконання кредитних угод

Кожний банк доходить до своєї власної кредитної політики. Тому головне питання полягає не тільки в її наявності, але й в її якості (ступені дотримання принципів кредитної політики, зокрема, ефективності, оптимальності). Організація кредитних взаємовідносин банку з позичальником визначається багатьма факторами, включаючи розмір та вагу банку, кваліфікацію банківських працівників, котрі відповідають за оформлення позики, обсяг кредитного портфеля, види позик та ін. Як ми згадували раніше, одним з елементів кредитної політики є організація кредитного процесу. Кредитні працівники повинні бути ознайомлені з банківською кредитною політикою, особливо з вимогами щодо заповнення й ведення документації та з методами кредитування, включаючи процес затвердження позики.

Добре організована система з чітким веденням реєстрації і бухгалтерії має вирішальне значення. З огляду на це особливого змісту повинно набувати ведення картотеки кредитної інформації, котра буде внутрішньою, хронологічною та всеосяжною реєстрацією взаємовідносин банку з клієнтом. Зміст картотеки зазвичай виходить поза межі суто кредитних стосунків і зачіпає реєстрацію усіх видів діяльності між контрагентами (окрім взаємовідносин довірчого характеру). Зміст картотеки, для прикладу, може містити:

* копії кореспонденції між клієнтом та банком;

* записи, підготовлені персонгалом банку в якості детального звіту про контакти з клієнтом;

* копії документів про проведений кредитний аналіз та затвердження позик, підготовлених працівниками банку, на яких є підписи затверджуючих співробітників, і, у разі відмови на прохання про надання позики, причини відмови;

* копії договорів та угод, кредитних угод, обмежень отримання інвалюти та іншої документації, що стосується взаємовідносин з клієнтом;

* копії звітів про результати аналізу доходності відносин з клієнтом.

З умов конфіденційності доступ банківських працівників до картотеки обмежений. Працівники банку матимуть змогу отримувати з неї інформацію в міру необхідності.

Основна робота з організації кредитного процесу в банку може бути подана у вигляді наступних етапів.

1 етап. Формування портфеля кредитних заявок.

2 етап. Проведення переговорів з потенційним клієнтом.

3 етап. Прийняття рішення про доцільність надання кредиту та форму його надання.

4 етап. Оформлення кредитної справи.

5 етап. Робота з клієнтом після отримання ними позики.

6 етап. Повернення кредиту з процентами і закриття кредитної справи.

До першого етапу входять збір інформації про попит на кредит, її аналіз та попередній відбір заявок. При цьому повинен бути дотриманий основний принцип - вся інформація про потенційних позичальників, що надходить до банку, повинна письмово фіксуватиcя кредитними працівниками та містити наступні відомості:

а) короткий зміст кредитованого проекту;

б) обсяг запитуваного кредиту;

в) вид та строк позики;

г) пропоноване забезпечення.

Також до заявки додається пакет документів, що містить:

- засновні документи позичальника;

- картку зі зразками підписів уповноважених осіб та печатки;

- фінансовий звіт (баланс та звіт про прибутки та збитки);

- техніко-економічне обгрунтування або бізнес-план;

- контракти та угоди на кредитований проект;

- супутня документація на пропоноване забезпечення.

При надходженні до банку великої кількості заявок така інформація створює передумови для попереднього відбору найбільш привабливих пропозицій, а також дозволяє наповнювати інформаційний портфель кредитних заявок для подальшої роботи з ними. Працівник кредитного відділу відіграє роль продавця і експерта у процесі надання позики.

На пiдставi заповнених та наявних даних слiд отримати iнформацiю про потенцiйного клiєнта. У першу чергу перевiрцi пiдлягають засновники фiрми, її керiвники та головний бухгалтер. Особливу увагу необхiдно звернути на тi пiдприємства та фiрми, до яких вони мають або мали стосунок. Вельми бажано також перевiрити iнформацiю щодо кредитiв, отриманих фiрмою ранiше. Усi вiдомостi, наявнi у картцi реєстрацiї позичальника, аналiзуються та звiряються з базою даних. Данi, що не збiгаються, уточнюються в ходi iнтерв'ю з позичальником. При необхідності можна довідатись про його фінансовий стан в обслуговуючому того банку.

На другому етапі головна мета банку – кінцеве визначення кредитоспроможності та фінансового стану клієнта з метою укладення кредитної угоди на найбільш вигідних для банку умовах. Під час переговорів з позичальником кредитний працівник повинен отримати якомога чіткіше уявлення про ступінь поміркованості рішення щодо позички; проаналізувати, наскільки обгрунтована сума позики; з'ясувати рівень врахування можливих несприятливих зовнішніх факторів для того, аби забезпечити безумовне вчасне повернення позики.

У ходi розмови iнтерв'юєровi не слiд прагнути з'ясувати всi аспекти роботи фiрми-позичальника. Вiн повинен зконцентрувати увагу на ключових, базових питаннях, що становлять найбiльший iнтерес для банку. Запитання подiляються на 5 груп:

- вiдомостi про фiрму;

- щодо планованого кредиту;

- пов'язанi з погашанням кредиту;

- щодо забезпечення кредиту;

- про зв'язки клiєнта з iншими банками.

Пiсля розмови з позичальником кредитний працiвник у письмовому виглядi сумує отриманi вiдомостi i приймає рiшення: продовжувати роботу з клiєнтом чи вiдмовити йому. Якщо пропозицiя клiєнта розходиться в якихось важливих аспектах з принципами та положеннями полiтики, яку проводить банк в галузi кредитних операцiй, заявка рiшуче вiдхиляється. Якщо ж кредитний працiвник за пiдсумками попереднього iнтерв'ю вирiшує продовжувати роботу з клiєнтом, то за методикою, прийнятою банком, проводиться оцiнка кредитоспроможностi позичальника та визначається ступiнь ризику даного кредиту.

Оцінку ризику слід визначати опираючись на обчислення показників балансу позичальника, рекомендованих Нацiональним банком України:

1. Коефiцiєнт загальної лiквiдностi (КЛ1) характеризує, наскiльки обсяг поточних зобов'язань за кредитами i розрахунками можна погасити за рахунок усiх мобiлiзованих оборотних активiв:

   
   

   Розд. II активу - Витрати майб. перiодiв + Розд. III активу

   КЛ1 = ----------------------------------------------------------------------------------- (34),

   Розд. II пасиву - Позики,не погаш. в строк + Розд. III пасиву

   
   

   Теоретичне значення КЛ1 повинно складати не менше 2.0 - 2.5.

2. Коефiцiєнт абсолютної (термiнової) лiквiдностi (КЛ2) характеризує, наскiльки короткостроковi зобов'язання можуть бути негайно погашенi швидколiквiдними грошовими коштами та цiнними паперами:

   
   

   Каса + Розрахунковий + Iншi рахунки + Короткостро-

   рахунок в банках ковi вклади

   КЛ2 = ---------------------------------------------------------------------------- (35),

   Роздiл III пасиву

   
   

   Теоретичне значення КЛ2 регламентується не менше 0.2 - 0.25.

3. Коефiцiєнт спiввiдношення залучених i власних коштiв (КЗ) (коефiцiєнт автономностi) характеризує розмiр залучених коштiв на 1 грн. власних коштiв:

   
   

   Роздiл II пасиву + Роздiл III пасиву

   КЗ = --------------------------------------------------- (36),

   Роздiл I пасиву

   
   

   Теоретичне значення даного показника прийнято не бiльше 1.0, що передбачає частку власних засобiв позичальника у фiнансуваннi дiяльностi не менше 50% -- це сприяє бiльшiй зацiкавленостi клiєнта в успiшнiй реалiзацiї власних проектiв та пiдвищенню ймовiрностi повернення запозичених коштiв.

4. Коефiцiєнт фiнансової незалежностi (КН) свiдчить про питому вагу власних коштiв у загальнiй сумi заборгованостi:

   
   

   Роздiл I пасиву

   КН = --------------------------------------------------- (37),

   Роздiл II пасиву + Роздiл III пасиву

   
   

   Значення КН повинно складати не менше 0.2.

5. Коефiцiєнт маневреностi власних коштiв (КМ) характеризує ступiнь мобiльностi використання власних коштiв:

Роздiл I пасиву - Роздiл I активу

КМ = ----------------------------------------------- (38),

Роздiл I пасиву

Даний коефiцiєнт встановлено щонайменше 0.5.

Показники, застосовуванi у практицi кредитного аналiзу позичальника, пропонованого банком "Україна", можна подiлити на 4 групи:

1) коефiцiєнти структури капiталу:

- частка оборотного капiталу в поточних активах;

- спiввiдношення власних коштiв до консолiдованих фондiв;

- коефiцiєнт фiнансового покриття.

2) коефiцiєнти лiквiдностi:

- коефiцiєнт покриття;

- коефiцiєнт швидкої лiквiдностi;

- коефiцiєнт абсолютної лiквiдностi;

- спiввiдношення додаткової потреби до загальних фiнансових потреб.

Показники лiквiдностi вживаються для оцiнки спiввiдношень найбiльш лiквiдних елементiв балансу позичальника, його оборотного капiталу (касової готiвки, дебiторiв, запасiв товарно-матерiальних цiнностей) та короткострокових зобов'язань (випущених векселiв, короткострокових боргових зобов'язань тощо).

3) коефiцiєнти активностi:

- рiвень запасiв;

- середнiй перiод погашення заборгованостi.

4) коефiцiєнти прибутковостi:

- рентабельнiсть продукцiї;

- рентабельнiсть активiв;

- рентабельнiсть власних коштiв.

На третьому етапі банк, ретельно ознайомившись з поданими клієнтом документами, обговоривши умови надання позики, приймає рішення про форму надання кредиту.

Перед безпосереднiм укладанням кредитного договору необхiдно вжити низку пiдготовчих заходiв.

Найперше кредитний працiвник визначається з позичальником щодо форми забезпечення кредиту. Переконливiше на сьогоднiшнiй день виглядає забезпечення у виглядi застави або гарантiї (поруки), знову ж пiдтвердженої заставою. Важливим моментом є визначення ринкової вартостi майна, що передається у заставу, з урахуванням його зносу та лiквiдностi. Оцiнку застави проводить або сам кредитний працiвник, або залучений для цього експерт.

Далi угода розглядається юристами банку, котрим необхiдно звернути особливу увагу на вiдповiднiсть наявних контрактiв i угод чинному законодавству та на можливiсть успiшного вирiшення питання повернення коштів у разi невиконання позичальником кредитного договору.

При наявностi позитивного заключення юристiв пакет документiв перевiряється службою безпеки банку. Ключовими моментами даної перевiрки є:

* перевiрка контрактiв та угод, котрi стосуються даного кредитного проекту, визначення надiйностi та платоспроможностi партнерiв позичальника;

* отримання та уточнення конфiденцiйної iнформацiї про всiх юридичних та фiзичних осiб, стосовних даного кредитного проекту;

* перевiрка фiнансової стабiльностi гаранта (поручителя) та встановлення його зв'язкiв з позичальником;

* аналiз отриманої iнформацiї та визначення можливостi неповернення позичальником кредиту.

Грунтуючись на аналiзi наявної та отриманої iнформацiї, служба безпеки банку дає свої висновки про степiнь ризику даного кредиту.

Повний пакет документiв подається керiвництву банку для прийняття кiнцевого рiшення та укладання кредитного договору або вiдмови клiєнтовi.

Четвертий етап. Після прийняття рішення про надання позики оформляються: кредитна угода, заявка на надання позики, строкове зобов'язання, котрі реєструються у "Кредитному журналі" і далі підшиваються в окрему справу.

На п'ятому етапі банк проводить роботу з клієнтом вже після отримання ним позики. Ця робота передбачає проведення контролю за виконанням кредитного договору та пошук нових форм співпраці з клієнтом. У процесі контролю працівники кредитного відділу використовують різноманітні джерела інформації (інформацію самого банку, інших фінансових інститутів, позичальника). Банк вживає заходи реалізації повернення позики, контролює регулярне надходження процентів за користування нею, проводить перевірки (планові та позапланові) на місцях зі складанням акту перевірки. В ході цих перевірок контролюється відповідність фактичного витрачання позики на її цільове призначення, передбачене кредитною угодою, перевіряються накладні, угоди купівлі-продажу товарно-матеріальних ціннстей і т.д., здійснюється аналіз грошових потоків клієнта.

Аналiз грошового потоку передбачає зiставлення притоку та вiдтоку коштiв протягом перiоду кредитування, що дозволяє оцiнити здатнiсть позичальника повернути позику. Перевищення суми притоку коштiв над їх вiдтоком означає погашення боргових зобов'язань в процесi кругообiгу фондiв.

Елементами притоку коштiв за перiод є:

- прибуток, отриманий у даному перiодi;

- амортизацiя, нарахована за перiод;

- вивiльнення коштiв iз запасiв, дебiторської заборгованостi, основних фондiв, iнших активiв;

- збiльшення кредиторської заборгованостi;

- зростання iнших запасiв;

- збiльшення акцiонерного капiталу;

- залучення нових позик.

Елементами вiдтоку коштiв за перiод є:

- сплата податкiв, процентiв, дивiдендiв, штрафiв i пенi;

- додатковi вкладення коштiв у запаси, дебiторську заборгованiсть, iншi активи, основнi фонди;

- скорочення кредиторської заборгованостi;

- зменшення iнших пасивiв;

- вiдтiк акцiонерного капiталу;

- погашання позик.

Рiзниця мiж притоком i вiдтоком коштiв визначає величину загального грошового потоку. Якщо позичальник має стiйке перевищення притоку над вiдтоком коштiв, то це свiдчить про його стабiльне фiнансове становище i платоспроможнiсть.

Коливання величини загального грошового потоку вказує на низьку платоспроможнiсть клiєнта. Систематичне ж перевищення вiдтоку над притоком коштiв швидше за все гарантує неплатоспроможнiсть потенцiйного позичальника щодо повернення позичених коштів.

Середня додатня величина загального грошового потоку (перевищення притоку над вiдтоком коштiв) показує, в якому розмiрi позичальник може погашати борговi зобов'язання. На основi спiввiдношення величини загального грошового потоку i розмiру боргових зобов'язань клiєнта визначається клас платоспроможностi позичальника:

Загальний грошовий потiк

Коефіцієнт платоспроможностi = ------------------------------------- (39),

Борговi зобов'язання

Нормативнi рiвнi цього спiввiдношення:

1 клас -- 0.75;

2 клас -- 0.50;

3 клас -- 0.30;

4 клас -- 0.25;

5 клас -- 0.20.

У разі погіршення фінансового стану клієнта та виникнення ризику неповернення позики кредитний працівник ставить до відома керівництво з метою вжиття відповідних заходів. Заходи захисту від неповернення кредиту розглянуті нами раніше.

Шостий етап -- повернення кредиту з процентами та закриття кредитної справи -- завершальний етап кредитних взаємовідносин банку з позичальником. Випадки непогашання позик повинні щорічно аналізуватися (частіше слід розглядати випадки непогашання проблемних кредитів), при цьому вся інформація повинна бути скоректована. Останнє включає аналітичну оцінку позичальника та кредитних послуг, калькуляцію, дотримання кредитних угод і т.д.

Неухильне дотримання даних етапів дасть змогу більш ретельно контролювати кредитний процес та, як наслідок, якість кредитного портфелю банку, а, отже, ефективність діяльності банківської установи в цілому.

Закiнчення

Сучасна система кредитування базується на ресурсах банку. Обсяг надаваних кредитiв повнiстю залежить вiд власних та залучених засобiв. Це зачiпає обсяги кредитних операцiй та пiдвищує вимоги до них, а, отже, й розмiр прибутку, на який може сподiватися банк.

У перiод становлення та розвитку банкiвської системи України зазнали суттєвих змiн принципи та методи кредитування, значно зрiс перелiк кредитних послуг банкiв. Разом iз тим економiчна сфера, в якiй банки займають мiсце фiнансових посередникiв, знаходиться на етапi переходу до ринкових вiдносин. Зважаючи на цi обставини, для банкiв як суб'єктiв економiки є вельми важливим визначення ризикового середовища в їх активнiй дiяльностi. Головним тут є кредитний ризик, позаяк кредитування є основною активною операцiєю комерцiйних банкiв.

Як ми розглянули у данiй дипломнiй роботi, кредитний ризик визначається як ризик неповернення позичальником основного боргу та процентiв за кредитом. Вiн може виникнути як внаслiдок неправильних чи некомпетентних дiй банку, неналежного або безвiдповiдального виконання боргових зобов'язань позичальника, так i змiни зовнiшнiх умов або в силу дiї непередбачуваних обставин. Все це може спричинити неповернення наданих банком кредитiв, нанесення йому збиткiв та загрозу фiнасовiй стабiльностi. Тому захист вiд кредитних ризикiв є одним з найважливiших питань та завдань, котрi повсякденно повинен вирiшувати банк для забезпечення надiйного функцiонування.

Система управління кредитним ризиком комерційного банку повинна містити:

а) визначенння методу оцінки кредитного ризику (як у процесі попереднього аналізу кредитоспроможності позичальника, так і під час користування ним позикою);

б) аналіз поточної наявної структури кредитного портфеля банку, опираючись на прийняті банком методи його оцінки:

в) використання різноманітних методів регулювання кредитного ризику.

При цьому особливу увагу в процесі управління кредитним ризиком банки повинні звертати на визначення методів оцінки ризику кредитування за кожною окремою позикою/позичальником та на рівні банку (кредитного портфеля) в цілому.

Для українських банків у даний час є найбільш актуальною проблема контролю якості кредитного портфеля, що визначає необхідність першочергового вирішення наступних питань:

• аналіз кредитного ринку і розробка заходів із залучення та відбору найбільш вигіднх для банку кредитних заявок;

• аналіз фінансового стану позичальників;

• аналіз застав та інших видів забезпечення повернення позик, організація роботи з управління та ліквідації предметів застави і засобів забезпечення;

• дотримання принципів кредитування (цільової спрямованості, забезпеченості, строковості, платності та повернення);

• періодичне тестування наданого у користування кредиту на предмет його повернення: моніторинг стану позичальника, цільових ринків, економічної ситуації і т.д.;

• аналіз структури кредитного портфеля, розрахунок та інтерпретація результатів, показників, розробка та виконання заходів з реструктуризації кредитного портфеля;

• виявлення проблемних кредитів і вжиття заходів щодо ліквідації заборгованості;

• кредитування в умовах ризику, пов’язаного з економічною кризою.

Для зменшення кредитних ризикiв Нацiональним банком України введенi нормативи ризикiв та показникiв кредитної дiяльностi комерцiйних банкiв, лiмiтування та страхове резервування кредитiв. Враховуючи данi обмеження, а також керуючись мiркуваннями незалежностi вiд непередбачуваної поведiнки клiєнтiв, банки у полiтицi кредитних вкладень застосовують метод диверсифiкацiї, тобто надання позик бiльшiй кiлькостi позичальникiв з одночасним можливим зменшенням обсягiв надаваних позик. Такий метод дозволяє банкам знизити степiнь ризику втрати позичкового капiталу з вини неплатоспроможного клiєнта.

Все ж основним способом захисту банкiв вiд кредитних ризикiв постає аналiз кредитоспроможностi та фiнансового стану потенцiйного позичальника. Тiльки ретельна та виважена оцiнка бiзнесової дiяльностi клiєнта, обсягiв запитуваної позики та термiнiв користування нею, реальностi кредитованого проекту, репутацiї позичальника у дiловому свiтi нададуть змогу банковi прийняти правильне рiшення щодо спiвпрацi з прохачем кредиту. Також дуже велике значення з точки зору повернення кредитних коштiв та отримання плати за їх використання має наявнiсть та форма забезпечення надаваних позик. Пiд забезпечення кредитiв банки повиннi приймати високолiквiднi форми, що не втрачають своєї вартостi протягом всього строку дiї кредитного договору. Це може бути застава лiквiдного майна, нерухомостi та прав на них, цiнних паперiв, депозитiв позичальника тощо. Позичальник може надати банковi гарантiї та поручительства третiх осiб як запоруку повернення отриманих кредитних коштiв, а також застрахувати свою вiдповiдальнiсть за виконання зобов'язань щодо кредитного договору.

За неналежне виконання узятих клiєнтом зобов'язань щодо погашення позики та процентiв за нею банки мають право стягувати неустойку (пенi та штрафи) та у разi неплатоспроможностi позичальника звертати стягнення на предмет забезпечення з метою захисту своїх iнтересiв та вiдшкодування можливих втрат та збиткiв.

Отже, проблема кредитних ризикiв тв шляхiв зниження їх рiвнiв у процесi активної дiяльностi комерцiйних банкiв, рацiонального та безпечного управлiння кредитним портфелем є найголовнiшою для банкiв, особливо на сучасному етапi економiчного реформування в Українi. Успiшне її вирiшення сприятиме надiйному функцiонуванню, фiнансовiй стiйкостi не тiльки самого комерцiйного банку, але й тiєї сфери, в котрiй вiн провадить свою дiяльнiсть.