“Коли бажаєш бути святинею в очах у
твоїх дітей, то нехай і вони будуть святинею тобі”.
Пантелеймон Куліш
У державній національній програмі "Освіта" ("Україна XXI століття"), серед пріоритетних напрямів реформування освіти відзначено, що в основу національного виховання мають бути покладені: принципи єдності сім'ї і школи, наступності та спадкоємності поколінь; прищеплення поваги до батьків, жінки-матері; організація родинного виховання та освіти як важливої ланки виховного процесу і забезпечення педагогічного всеобучу батьків.
Побудувати повноцінну гуцульську школу без родини по суті неможливо.
"У сім'ї шліфуються найтонші грані людини-громадянина, людини-трудівника, людини-культурної особистості. Із сім'ї починається суспільне виховання. У сім'ї, образно кажучи, закладаються коріння, з якого виростають потім і гілки, і квіти, і плоди. Сім'я — це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави. На моральному здоров'ї сім'ї будується педагогічна мудрість школи", — відзначав В. Сухомлинський.
Гуцульська родина — перша школа українського патріотизму, національного єднання та виховання, місце прищеплення здорових норм і навиків, кузня пошанівку рідної мови, звичаїв, традицій, свят, обрядів, символів. Державні акти, всі засоби соціального й педагогічного впливу та захисту повинні бути спрямовані на службу родині, на збереження й розквіт здорової сім'ї, зміцнення її педагогічних позицій і авторитету, створення сприятливих умов для повноцінного родинного виховання дітей.
А справжнє родинне виховання прийде з належним оволодінням батьками сучасними педагогічними знаннями й уміннями застосовувати ці знання на практиці, що зумовлює гостру потребу організації педагогічного всеобучу.
Педагогіка повинна стати наукою для всіх — і для вчителів, і для батьків. То ж слід подбати про те, аби дати кожному батькові й матері, всім гуцульським родинам, бодай мінімум наукових знань з української родинної педагогіки. Саме на це й зорієнтована пропонована батькам, керівникам шкіл та вчителям програма педагогічного всеобучу батьків учнів гуцульської школи. Така програма на Україні складена вперше. Вона зорієнтована також на здійснення едукації українознавчої, забезпечення гармонії родинно-громадсько-шкільного виховання дітей та молоді гуцульського краю.
Гуцульське родинне виховання — то одна з гілок українського національного виховання. Вона органічно поєднує в собі національне, вселюдське й суто гуцульське, неординарно-самобутнє, традиційно властиве українським родинам карпатського краю.
Під національним родинним вихованням розуміємо цілеспрямований, систематичний виховний вплив батьків на дитину з метою утвердження у її свідомості етнічної (національної) культури, мови, єдності, своєї національної неповторності й вагомості.
Нації стають вселюдськими саме тоді, коли вони по-справжньому національні. Національне виховання має сприяти піднесенню національної самосвідомості, формуванню сукупності уявлень про власну націю, її самобутність, історичний шлях, місце серед етносів (націй).
Гуцульське родинне виховання базується на таких провідних принципах, як: український патріотизм й висока національна свідомість; природовідповіднісгь; любов до батька й матері, родини, рідного краю;
шанобливе ставлення до української мови й традиційної родинно-побутової культури гуцулів; почуття взаємного обов'язку між батьками і дітьми та членами родини; гуцульська етнічна соціалізація; європеїзм; участь дітей у посильній хатній роботі та господарській, і громадській діяльності; прилучення до гуцульського народного мистецтва, місцевих ремесел і промислів; утвердження здорового способу життя; збереження родинної честі й солідарності між родичами і свояками; забезпечення єдності, наступності й спадкоємності поколінь.
"Без науки до всього короткі руки", — гласить народна мудрість. Тому в основу гуцульського родинного виховання, а також самої програми педагогічного всеобучу батьків учнів гуцульської школи покладено принцип науковості. В ній тісно переплітаються сучасні здобутки педагогічної науки в галузі родинного виховання, досягнення української народної педагогіки та етнопедагогіки, прогресивні виховні традиції гуцульської родини. При складанні програми творчо використано вже набулий досвід у цій важливій справі.
Не залишено поза увагою й принцип історизму демократизації й гуманізації. Опора на історію гуцульської родини, батьківської педагогіки Гуцульщини не має нічого спільного з архаїзацією виховання. Зрозуміло, що архаїзовувати сучасне родинне виховання, повертаючи його до старовини, не потрібно. Та й навряд чи це можливо.
Кожна епоха в житті країни висуває свої виховні завдання. Сучасне родинне виховання гуцулів має відповідати новим життєвим вимогам і потребам розв'язання нових соціально-педагогічних проблем. Істина ця абсолютна, як і незаперечною є необхідність мати автентичну українську родинну педагогіку на Україні. А щоб її відродити й далі розвивати, слід актуалізувати й творчо осмислити всі найкращі педагогічні набутки з минулого, правильно вибрати виховні кроки сучасні з передбаченням очікуваних позитивних результатів майбутнього.
Мудрість народної педагогіки кличе шанувати минуле й самовіддано трудитись задля майбутньої щасливої долі наших дітей і внуків. Недаром кажуть: "Перед минулим — зніми капелюха, перед майбутнім — засукай рукави".
Як буде самостійна, міцна й високорозвинена Українська держава, то й світлою буде доля гуцульської родини й відкриється широкий простір для застосування й розвитку української родинної етнопедагогіки.
До важливих прикмет належить те, що проблеми родинного виховання розглядаються у тісному передплетенні з питаннями етнології й антропології, етнопсихології й демографії, українознавства і людинознавства, економіки й домоведення, загальної, соціальної і вікової педагогічної психології, фізіології, гігієни, культурології, релігієзнавства, педагогічної деонтології, родинознавсгва й дитинознавства, потребами утвердження здорового способу життя родини.
За змістом і структурою носить по-класний характер. Це означає, що батьки одержують широку педагогічну інформацію стосовно виховання дитини, яка навчається в той час у певному конкретному класі.
Заняття у мережі педагогічного всеобучу проводяться щомісячно у найзручніші для батьків дні й час від вересня до травня кожного року. Тривалість занять — не менше однієї академічної години з обов'язковим збереженням наступності в їх проблематиці впродовж усього періоду навчання.
З метою підвищення ефективності занять варто широко використовувати лекції, бесіди, батьківські збори, відкриті уроки, семінари, педагогічні практикуми, усні журнали, диспути, обмін досвідом роботи тощо. За рівень і якість занять відповідає дирекція місцевої школи. Проводять їх найкомпетентніші в професійному відношенні фахівці — досвідчені вчителі, вихователі, науковці, батьки, керівники шкіл та органів освіти, провідні спеціалісти інших галузей знань — психологи, лікарі, економісти, юристи, митці, українознавці, духовні особи.
Література.
1. Стельмахович М. Традиційна гуцульська родина // Гуцульська школа. – 1994 р. 1.
2. Декларація про державний суверенітет України: -- Київ 1990 р.
3. Державна національна програма “Освіта”. – Київ 1994 р.
4. Злочевський С., Котирло В. Сімейна педагогіка. – Київ 1986 р.
5. Гуцульщина. Історико-етнографічне дослідження. – Київ 1987 р.
|
