Микола І
Павлович
(25.06.1796 - 18.02.1855)
Після смерті Олександра І Росія майже місяць жила без імператора. По праву престолонаслідування після Олександра І, що не залишило потомства, Російським государем повинний був стати брат покійного імператора Костянтин Павлович. Але на початку 1820-х років Костянтин відрікся від престолу на користь молодшого брата Миколи І своє зречення оформив офіційним листом до Олександра І. Олександр прийняв зречення брата, але не зрадив його розголосу. Після смерті імператора Олександра І великий князь Микола Павлович негайно присягнув Костянтинові і повелів привести до присяги усі полки. Сенат також розіслав указ про приведення всіх чинів до присяги на вірність новому імператору.
Тим часом у Державній раді розкрили пакет зі зреченням Костянтина. На 14 грудня 1825 року була оголошена присяга Миколі Павловичу. У той же день відбулася спроба державного перевороту, названа пізніше повстанням декабристів. День 14 грудня зробив незгладиме враження на Миколу і це відбилося на характері усього його царювання. Він писав своєму брату: "Дорогий Костянтин, Ваша воля виконана: я - імператор, але якою ціною, Боже мій! ціною крові моїх підданих".
Миколу І до престолу не готували. Він одержав військово - інженерне утворення і займав посаду генерал-інспектора армії по інженерній частині. Микола мав характер жорстокий і деспотичний, не любив ніяких теорій і харчував недовіру до наукового знання взагалі.
Царювання Миколи І - період найвищого розквіту абсолютної монархії в її військово-бюрократичній формі. В перші роки царювання Миколи І його займала думка про звільнення кріпаків , хоча, щоправда, новий імператор указом 12 травня 1826 року гласно заявив ще на початку царювання, що ніяких змін у долі фортечних людей не буде зроблено. У 1834 році, розмовляючи з одним з видних державних ділків, Кисельов, Імператор указав на безліч картонів, що містилися в його кабінеті, і додав, що тут, з початку царювання він зібрав усі папери, що стосуються процесу, що він хоче вести проти рабства, коли наступить час, щоб звільнити кріпаків у всій Імперії" (Курс Русявий. Іст., V. 1922 р.). "У 1826 році одна власниця 28 душ заклала майже всю землю з під своїх селян, так що в селян залишилося всього 10 десятин. Цей випадок і викликав закон 1827 р., що говорив, що якщо в маєтку за селянами менше 4,5 десятини на душу, то такий маєток брати в казенне чи керування ж надавати таким кріпакам перелічуватися у вільні міські стани. Це був перший важливий закон, яким уряд наклали руку на дворянське право душе володіння.
У сорокових роках видано було, частиною по напущенню Кисельова, ще кілька узаконень, і деякі з них настільки ж важливі, як і закон 1827 р. Так, наприклад, у 1841 р., заборонено було продавати селян вроздріб , тобто селянська родина визнана юридичним складом, що не розривається; у 1843 р. заборонено було здобувати селян дворянам безземельним, таким чином, безземельні дворяни позбавлялися права купувати і продавати селян без землі; у 1847 р. було надане право міністру державних имуществ здобувати за рахунок скарбниці населення дворянських маєтків. Кисельов ще раніш склав проект викупу в продовження десяти років всіх однодворческих селян, тобто кріпаків, що належать однодворцям, відомому класу в південних губерніях, що з'єднували в собі деякі права дворян з обов'язками селян. Платячи подушну подать, однодворці, як нащадки колишніх служивих людей, зберігали право володіти селянами. Цих однодворческих селян Кисельов і викупив по 1/10 частки в рік. У тім же 1847 року видано була ще більш важлива постанова, що надає селянам маєтків, що продавалися в борг, викуповуватися з землею на волю. Нарешті, 3 березня 1848 року виданий був закон представлявший селянам право за згодою поміщика здобувати нерухому власність.
Легко помітити, яке значення могли одержати всі ці закони. Дотепер у дворянському середовищі панував погляд на кріпаків як на просту приватну власність власника нарівні з землею, робочим інвентарем і т.д. Думка, що такою власністю не може бути селянин, що платить державну подать, несе державну повинність, наприклад, рекрутську, думка ця забувалася в щоденних угодах, предметом яких служили кріпаки . Сукупність законів, виданих у царювання Миколи, повинна була докорінно змінити цей погляд; усі ці закони були спрямовані до тому щоб охороняти, державний інтерес, зв'язаний з положенням кріпаків . Право володіти фортечними душами, ці закони переносили з ґрунту цивільного права на ґрунт державного; в усіх їх заявлена думка, що фортечна людина не проста власність приватної особи, а насамперед підданий держави. Це важливий результат, що сам по собі міг би виправдати всі зусилля витрачені Миколою на дозвіл селянського питання" (цитується за курсом лекцій прочитаних В. Ключевським у 1887-88 р.).
Але зробивши це визнання, важливості отриманих Миколою результатів, Ключевський згадує про нещадність цензури Ордена Російської Інтелігенції і починає доводити, що Микола власне майже не має ніякого відношення до досягнутого важливого результату. "На ґрунті закону 1842 року, пише він далі, тільки і стало можливе положення 19 лютого, перша стаття якого говорить, що селяни одержують особисту волю без викупу. Повторю, що цей закон треба віднести весь за рахунок графа Кисельова". Імператор Микола, без згоди якого жоден закон не міг би з'явитися, виявляється не при чому, уся слава приписується одному графу Кисельову. Погане ж застосування виданих Миколою законів по селянських справах Ключевський приписує не масонам і не кріпосникам, а знову Миколі.
Загальний висновок В. Ключевського про підсумки "процесу проти рабства", що вів Імператор Микола такий: "Кріпак питання не було дозволено, але завдяки законам Миколи дозволити його стало необхідним політично і можливим юридично. По-перше, з питання про приватну власність землевласника він перетворився в питання про викуп землі для вільних селян; із ґрунту цивільного права питання перейшов на ґрунт права державного; завдяки законодавству Миколи наступне царювання міг дати кріпаком особисту волю без викупу. У цьому законодавстві виявлена думка, що фортечна людина не проста власність приватної особи, а насамперед підданий держави. Законодавство Миколи зробило дозвіл фортечного питання необхідним по нетерплячому чеканню селян. Царювання Миколи не досягло своїм цілей, але підготувало законодавством ґрунт для їхніх досягнень" (Курс лекцій прочитаних у 1883-84 р.). "...казенних селян, пише Ключевський, було вирішено улаштувати так, щоб вони мали своїх захисників і охоронців їхніх інтересів. Удача пристрою казенних селян повинна підготувати успіх звільнення і кріпаків . Для такої важливої справи покликаний був адміністратор, якого я не боюся назвати кращим адміністратором того часу, що взагалі принадлежали до числа кращих державних людей XІ століття... Кисельов, ділок з ідеями, з великим практичним знанням справи, відрізнявся ще великою доброзичливістю, тією добромисністю, що вище всього ставить загальну користь, державний інтерес, чого не можна сказати про більшу частину адміністраторів того часу. Він у короткий час створив відмінне керування державними селянами і підняв їхній добробут. У кілька років державні селяни не тільки перестали бути тягарем державного казначейства, але стали збуджувати заздрість кріпаків ... З тих пір кріпаки стали самим важким тягарем на плечах уряду. Кисельову належав той пристрій сільських і міських суспільств, основні риси яких були потім перенесені в положення 19 лютого для фортечних селян, що вийшли на волю," (Курс лекцій. 1887-8 р. стор. 348).
Реформами було охоплено близько 9.000.000 казенних селян, тобто населення рівне по числу населенню тодішньої Бельгії, Голландії і Данії разом узятим. Було створено 6.000 сільських громад. Усім створеним громадам було надане право самоврядування і право обрання світових суддів. Згідно виданого в 1843 році указу ні окружний начальник, ні чиновники Губернської Палати Державних Імуществ не повинні втручатися в справу керування селянськими громадами, а повинні тільки "сприяти розвитку між селянами власного мирського керування, спостерігати за виконанням преподаних їм правил, але не втручатися в судження по справах, що належить сільському керуванню і розправі, ні в постанови мирських сходів, якщо у власних своїх справах вони діють по праву, наданому законом".
З вільних державних земель малоземельним селянам було дано 2.244.790 десятин. 500.000 десятин було дано не мали землі. 169.000 чоловік було переселено в райони землі, що володіють надлишками,, де їм було виділено 2.500.000 десятин. Крім того утвореним сільським громадам було передано 2.991.339 десятин лісу.
Для того, щоб селяни могли мати дешевий кредит було створено понад тисячу сільських кредитних товариств і ощадних кас. Уведено страхування від вогню. Створено 600 цегельних заводів. Побудовано 97.500 цегельних будинків і будинків на цегельному фундаменті. Багато було зроблено для розвитку народного утворення й охорони здоров'я. У 1838 році в громадах казенних селян було тільки 60 шкіл з 1.800 учнями, а через 16 років у них малося вже 2.550 шкіл у який училося вже 110.000 дітей, у тому числі 18.500 дівчинок. На казенних землях, для дев'яти мільйонів селян, тобто для четвертої частини усього російського селянства, було відновлено широке самоврядування существовавшее ніколи в Московській Русі.
Якби російська історія писалася не по замовленнях Ордена Російської Інтелігенції, а чесно, то за одне те, що Микола І зробив для казенних селян, він заслужив би похвали істориків. Історики з табору російської інтелігенції захоплювалися куцими "ліберальними" і "радикальними" реформами проведеними в карликових німецьких князівствах, але не захотіли помітити грандіозних реформ зроблених по велінню Миколи І для 9 мільйонів казенних селян.
Значущість зробленого стає особливо ясна якщо ми згадаємо, що усього за двадцять років до початку реформ, у 1814 році, у політичному кумирі росіян вольтер'янців і масонів "демократичної" і конституційної Англії герцог Сетерлендский велів спалити котеджі усіх своїх фермерів. 15 тисяч фермерів, що жили на його землях були примушені залишити батьківщину й емігрувати в Канаду.
У керуванні державою переважав військовий елемент, військові призначалися на усі важливі державні посади, очолювали всі міністерства. Витрати на чиновників і армію поглинали майже всі державні засоби. В роки правління Миколи був складений Звід законів Російської імперії - кодекс всіх існуючих до 1835 року законодавчих актів. У 1826 році був заснований Секретний комітет, що займався селянським питанням. У 1830 році був вироблений загальний закон про стани, у якому проектувався ряд поліпшень для селян. Для початкового навчання селянських дітей було улаштовано до 3 тисяч сільських училищ. У 1842 році був виданий закон, що давав можливість поміщикам звільняти селян, наділяючи їх землею, у відповідь на визначені чи повинності оброк. Сам Микола І вважав, що кріпосне право - це зло, але ще великим злом було б негайне його руйнування.
У 1835 році був заснований Загальний статут імператорських Російських університетів. А в 1850 році була припинена посилка університетів, що учаться, для наукових занять за кордон і підвищена плата за навчання, що зменшило кількість студентів. При Миколі І були засновані Військова і Морська академії, відкрито 11 кадетських корпусів.
У правління Миколи Павловича було улаштовано до 10 тис. верст шосейних доріг, близько 1 тис. верст залізничної колії (перша залізниця від Санкт-Петербурга до Царського Села була відкрита в 1836 році, а до Москви - у 1851 році). Було проведено 2 тис. верст електричного телеграфу.
В роки царювання Миколи І зросла роль таємної політичної поліції - Третього відділення Власної його імператорської величності канцелярії. Кращі представники суспільної думки - історики, письменники, журналісти - були стиснуті у своїй літературній діяльності й особистому житті. Так поступово створювалося відчуження між урядом і передовою частиною суспільства. "Микола Палкин" дав самоврядування 9 мільйонам казенних селян. А, що зробили для фортечного селянства поміщики, серед яких було багато вольтер'янців, масонів і тих хто вважав себе православними християнами. Згідно виданих Олександром І і Миколою І законів вони могли б відпустити мільйони кріпаків на волю. Згідно "Закону про зобов'язаних селян" виданого на додаток до "Закону про вільних хліборобів" виданому Олександром І поміщики могли безперешкодно відпускати на волю своїх кріпаків. Але з 1804 року по 1855 рік згідно цих законів було звільнено всього 116 тисяч кріпаків. Колишні масони, вольтер'янці і їх духовні "прогресивні" мізинки, увесь час кричали про необхідність якнайшвидшої ліквідації кріпосного права, але на ділі вони були зацікавлені в існуванні його і матеріально, і по тактичних розуміннях: кріпосне право давало їм можливість обвинувачувати царську владу в тім, що це саме вона не хоче скасування кріпосного права.
У 1847 році Імператор Микола запросив депутатів Смоленських і Вітебських дворян і порадив їм задуматися посерйозніше про переклад кріпаків на положення вільних орендарів згідно указу 1842 року про існування якого дворяни зовсім забули. "...час вимагає змін, сказав Микола, ...треба уникати насильницьких переворотів розсудливим попередженням і поступками". (Н. Колюпанов. Біографія А. И. Кошелева. М. 1889. Т. ІІ, стор. 123).
30 травня 1848 року Микола І сказав на засіданні Державної Ради: "Але якщо нинішнє положення таке, що воно не може продовжуватися і якщо, разом з тим, і рішучі до припинення його способи також неможливі без загального потрясіння, те необхідно, принаймні , приготувати шляху для поступового переходу до іншого порядку речей і, не устрашаючись перед всякою "переменою, хладнокровною". А. Г. Тимашев повідомляє: "Усім відомо, що імператор Олександр ІІ, до свого воцаріння, був супротивником звільнення селян. Зміна погляду на цей предмет знаходить своє пояснення лише в тім, що відбулося в останні хвилини життя імператора Миколи." "...По розповіді, чутій мною від одного із самих наближених до імператора Миколі обличчя, а саме від графа П. Д. Кисельова, Государ Микола Павлович незадовго до кончини сказав спадкоємцю престолу: "Набагато краще, щоб це відбулося зверху, ніж знизу". ("Рос. Арх." 1887 р. : 6, стор.260).
"Важка селянська справа, зрушена вперше з мертвої крапки Імператором Павлом І, склало предмет особливих турбот його сина, що почитав. Обережно підходячи до питання звільнення селян від фортечної залежності, государ заповідав, виконання цього своєму Спадкоємцю, передавши йому великий підготовчий матеріал, їм зібраний. Великі зміни проведені його найближчим співробітником, П. Д. Кисельов, у відношенні державних селян, що одержали широкі права самоврядування, послужили зразком для реформи Царя-Визволителя."
Основним питанням зовнішньої політики Миколи І був східний. У перший же рік його правління Росія початку війну з Персією, по закінченні якої, у 1828 році, до Росії були приєднані Єриванска і Нахічеванська області. Війна Росії з Туреччиною (1827 р.) закінчилася визнанням незалежності Греції. Продовжувалося завоювання Кавказу і підсилювався рух росіян у Середню Азію.
Війна, що почалася в 1853 році на Дунаї і Кавказу, була перенесена в Крим, де супротивники Росії (Англія, Франція, Туреччина, Сардинія) осадили Севастополь, що служив базою російського Чорноморського флоту. Кримська війна закінчилася поразкою Росії. По Паризькому трактаті 1856 року Чорне море було оголошено нейтральним і право мати на ньому флот Росія повернула собі лише в 1871 році.
Не бажаючи визнавати помилковість своїх поглядів і переконань, які привили країну не тільки до військової поразки, але і до катастрофи всієї, здавалося б, чітко налагодженої системи державної влади, імператор Микола І, як вважають, свідомо прийняла отрута і раптово помер 18 лютого 1855 року.
Повстання декабристів
Повстання декабристів відбулося 14 грудня 1825 року в Петербурзі і 29 грудня 1825 - 3 січня 1826 року на Україні. Це був перший відкритий виступ проти самодержавства і кріпосного права, підготовлений Північним суспільством - таємною політичною дворянською організацією. Метою повсталих було домогтися скинення імператора й утворення Тимчасового уряду для вироблення Конституції. Програма повсталих уключала скасування кріпосного права, встановлення унітарної чи республіки конституційної монархії з федеративним пристроєм. Виступ був подавлений царськими військами, а його учасники відправлені у в'язницю Петропавловської міцності. По "справі декабристів" була створена Верховна слідча комісія, до наслідку бути притягнуто 579 чоловік. 13 липня 1826 року в Петропавловській міцності були страчені п'ять керівників повстання на Сенатській площі: П.Г.Каховський, С.И.Мурах-Апостол, П.И.Пестель, М.П.Бестужев-Рюмін, К.Ф.Рилєєв. У цей же день над 97 учасниками виступу був зроблений обряд цивільної страти. У 1826-1827 р. 121 чоловік по вироку Верховного карного суду заслали на каторгу і на поселення в Сибір. Репресіям піддалися також понад 3 тис. солдата.
Коронація Миколи І.
Микола Павлович, третій син імператора Павла Й і його дружини Марії Федорівни, вступив на престол 14 грудня 1825 року. 22 серпня 1826 року в Успенському соборі Московського Кремля відбулася коронація Миколи І. На честь коронації на Дівочому Полі, де проходили народні гулянки, були улаштовані фонтани з горілкою, пивом, червоним і білим вином.
Польське повстання
У листопаді 1830 року на території Королівства Польського, Литви, Західної Білорусії і Правобережної України спалахнуло повстання, спрямоване проти царату. Влада в Польщі перейшла до тимчасового уряду, що очолив князь Адам Чарторийский. Під натиском радикальної частини повстанців почалася збройна боротьба проти царських військ, сейм позбавив Миколи І прав на Польщу. Однак сили були нерівні. У вересні 1831 року генерал И.Ф.Паскевич зайняв Варшаву, сейм був розпущений, а Королівство Польське було позбавлено залишків автономії й оголошено "невід'ємною частиною Російської імперії". Микола І скасував конституцію, надану Польщі в 1815 році Олександром І.
Перша залізниця в Росії
30 жовтня 1837 року відбулося офіційне відкриття Царськосельскої залізниці . Потяг, відомий паровозом, пройшов відстань від Петербурга до Царського Села за 35 хвилин. Спочатку потяга ходили з паровою тягою лише по святах, а в інші дні - з кінною тягою. З 4 квітня 1838 року рух до Царського Села стало винятково паровим. На дорозі працювали шість паровозів, закуплених за рубежем. Кожний з них мав свою назву - "Моторний", "Стріла", "Богатир", "Слон", "Орел", "Лев". На всьому протязі від Петербурга до Павловська залізниця була відкрита 22 травня 1838 року.
Одним із самих драматичних моментів Кримської війни (1853-1856 р.) була оборона Севастополя. Неприступний з моря місто було беззахисно із суші. У вересні 1854 року під керівництвом адмірала В.А.Корнилова і військового інженера Э.И.Тотлебена була створена лінія сухопутної оборони, посилена артилерією з командами моряків з кораблів, затоплених у входу в Севастопольську бухту. Триденне бомбардування Севастополя (5-7 жовтня 1854 року) ні до чого не привела. Не наважившись на штурм, союзники перейшли до облоги. Після загибелі Корнилова (5 жовтня 1854 року) оборону Севастополя очолив адмірал П.С.Нахимов. Оборона Севастополя, незважаючи на недостачу боєприпасів і продовольства, продовжувалася майже рік - з 13 вересня 1854 до 27 серпня 1855 року. Тридцятитисячний севастопольський гарнізон 349 днів стримував стодвадцятитисячну армію союзників. Севастополь був залишений російськими солдатами тільки після другого загального штурму й взяття французами Малахового кургану, що панує над містом.
|
