Реферат: Аналіз уроків за різними аспектами

Реферат з педагогіки

Аналіз уроків за різними аспектами

ВИМОГИ ДО СУЧАСНОГО УРОКУ

1. Урок спрямований на високі кінцеві результати, на підвищен­ня рівня якості й ефективності навчання, на всебічний розвиток осо­бистості.

*

2. Урок - відносно самостійна ланка у системі навчання.

*

3.Урок будується як цілісна система взаємодії учителя і учнів на основі співробітництва.

*

4. Урок будується на основі:

-програмних вимог;

- урахування можливостей учнів;

- урахування можливостей учителя, його творчого потенціалу.

*

5. Кожен урок має таке дидактичне призначення:

- засвоєння нових знань;

- формування умінь і навичок;

- контроль і оцінювання знань та ін.

*

6. На уроці комплексно розв'язуються завдання освіти, виховання і розвитку.

*

7. Урок має раціональну структуру.

*

8. Зміст навчального матеріалу відповідає основним прин­ципам (науковість. зв'язок із життям, системність, наступність тощо).

*

9. Застосовуються різноманітні форми проведення уроку.

*

10. Використовуються нестандартні форми проведення уроку.

*

11. Здійснюються диференціація й індивідуалізація навчання.

*

12. Забезпечуються міжпредметні зв'язки.

*

13. Учитель розвиває навчальну, пізнавальну діяльність учнів і керує нею, здійснюючи стимулювання, організацію, контроль, оці­нювання діяльності, озброює учнів прийомами самостійної роботи, формує навички самоконтролю.

*

14. Для проведення уроку створені необхідні умови: матеріальні,

морально-психологічні, гігієнічні, естетичні.

*

15. Урок проводиться за планом - творчим робочим

докумен­том учителя.

*

16. Проводячи урок за планом, учитель готовий переструктуру­вати

його в разі потреби.

*

17. Висока результативність уроку.

*

18. Учитель самоаналізує проведення і результати уроку.

Схеми аналізу уроків за різними аспектами

ОРІЄНТОВНА СХЕМА ПОВНОГО АНАЛІЗУ УРОКУ

I. Тип і структура уроку:

1. Тип, структура уроку, його місце серед уроків з теми.

2. Мета уроку, дидактичні завдання окремих етапів.

3. Витрата часу.

II. Зміст та методика повторення вивченого:

1. Повнота та глибина перевірки.

2. Методика повторення, диференціація завдань.

3. Кількість задіяних перевіркою учнів.

4. Об'єктивність та аргументація оцінювання.

III. Вивчення нового матеріалу:

1. Вимоги програми.

2. Науковість, зв'язок із життям, систематичні сть, доступність, співвідношення у матеріалі головного та другорядного.

3. Відповідність матеріалу цілям та завданням уроку.

IV. Методи навчання:

1. Оснащеність уроку наочними посібниками, дидактичними ма­теріалами.

2. Обrрунтованість застосованих методів.

3. Активізація пізнавальної діяльності.

4. Використання методів проблемного навчання.

5. Поєднання фронтальної, індивідуальної та групової форм роботи.

6. Самостійна робота учнів.

7. Методика контролю та обліку знань.

V. Засвоєння нового:

1. Добір матеріалу для формування умінь та навичок.

2. Самостійна робота під час закріплення.

3. Зворотній зв'язок. Оцінювання відповідей.

VI. Завдання додому:

1. Обсяг, характер і доступність матеріалу.

2. Наявність та характер інструктажу.

3. Наявність диференційованих завдань.

4. Місце домашнього завдання на уроці.

VII. Характер діяльності вчителя:

1. Рівень педагогічних вимог до роботи учнів, розвитку їхніх мови, мислення.

2. Мова вчителя та загальний стиль його поведінки. 3. Організаторська, управлінська діяльність вчителя. Робота з різними групами учнів.

4. Діяльність вчителя як консультанта та координатора навчання.

VIII. Характер діяльності учнів:

1. Самостійна робота. Робота в групах.

2. Диференціація та індивідуалізація.

3. Активність мислення.

4. Розвиток психічної сфери учнів.

ІХ. Результати уроку:

1. Підбиття підсумків.

2. Виконання плану.

3. Рівень досягнення мети.

4. Рівень якості знань, умінь, навичок, виявлених на уроці.

ОРІЄНТОВНА СХЕМА

КОМПЛЕКСНОГО АНАЛІЗУ УРОКУ

1. Планування навчально-виховних цілей на основі програм та Їхньої конкретизації за результатами консиліуму:

- освітні завдання уроку;

- виховні завдання;

- завдання розвитку інтелекту, волі, емоцій, інтересів;

- взаємозв' язок дидактичних, виховних цілей розвитку на різних етапах навчання.

2. Оцінювання оптимізації змісту. Виділення основного, суттє­вого. Виділення об'єкта міцного засвоєння. Повноцінність змісту уроку на різних етапах.

3. Вибір та застосування різних джерел повідомлення учнями нових знань.

4. Оптимальне поєднання різних методів навчання під час уроку.

Обгрунтованість вибору.

5. Використання різних прийомів роботи.

6. Виховання інтересу до навчання.

7. Культура праці вчителя та учнів.

8. Контроль за засвоєнням знань, умінь, навичок (форми контро­лю, відповідність оцінювання рівня знань).

9. Характер домашнього завдання, його диференційованість.

10. Оцінювання самоаналізу та самоконтролю навчальної діяльності.

ОРІЄНТОВНІ СХЕМИ АНАЛІЗУ УРОКІВ

ВІДПОВІДНО ДО ПОСТАВЛЕНОЇ МЕТИ

І. Мета: планування навчально-виховних завдань уроку та оці­нювання

Їхньої оптимальності

І. Повнота, комплексність, різноманітність завдань уроку.

2. Урахування особливостей учнів класу під час планування задач.

3. Навчальні, виховні, розвиваючі завдання.

4. Наявність диференційованих завдань.

5. Правильність виділення серед системи завдань основних, найбільш суттєвих за цих

умов.

ІІ. Мета: оцінювання оптимальності змісту уроку

І. Відповідність змісту уроку вимогам програм.

2. Вибір найбільш раціональної логіки розкриття матеріалу.

3. Науковість, систематичні сть, доступність викладу матеріалу, повнота розкриття

теми.

4. Виховна спрямованість уроку.

5. Трудова, політехнічна спрямованість уроку.

6. Оцінювання змісту матеріалу з точки зору його розвиваючого впли­ву (розвиток

пізнавальних інтересів, емоцій, раціональних прийомів мислення, загально

навчальних навичок та вмінь, волі, наполегливості).

7. Здійснення міжпредметних зв'язків.

8. Уміння вчителя виділяти у змісті матеріалу основні ідеї та дум­ки, концентрувати

увагу на провідних принципах, фактах, законах.

9. Помилки під час підбору змісту уроку.

ІІІ. Мета: оцінювання оптимальності вибору методів, прийомів

та засобів навчання

1. Відповідність методів загальній спрямованості навчання, ди­дактичній меті, змісту

матеріалу, віку учнів, специфіці предмета.

2. Методи вивчення нового матеріалу.

3. Методи формування вмінь та навичок.

4. Методи стимулювання та мотивації.

5. Методи контролю та самоконтролю.

6. Оптимальність поєднання різних методів, обгрунтованість ме­тодів.

7. Використання наочних посібників, дидактичних матеріалів, технічних засобів.

8. Методика організації самостійних робіт.

9. Використання переваг кабінетної системи.

IV. Мета: перевірка, оцінювання знань, умінь, навичок

І. Місце контролю в системі уроку.

2. Методи контролю, доцільність Їхнього застосування.

3. Методика перевірки домашніх завдань.

4. Розвиток в учнів навичок самоаналізу та самоконтролю (взає­мна перевірка,

рецензування, запитання тим, хто відповідає).

5. Кількість опитаних учнів.

6. Виховний бік перевірки.

7. Урахування індивідуальних особливостей під час перевірки.

8. Способи активізації учнів під час перевірки.

9. Кількість оцінок, Їхня об'єктивність, аргументація.

10. Зміст та характер запитань, завдань (відтворюючі, проблемні,

спрямовані на встановлення причинно-наслідкових зв'язків та ін.).

11. Оцінювання рівня якості знань, умінь, навичок (повнота, усві­домленість, міцність,

глибина, наявність системи у відповідях).

V. Мета: як формуються загальнонавчальні вміння та

навички на уроці

І. Які завдання формування загальнонавчальних навичок були помічені?

2. Які види діяльності в зв'язку з цим були обрані і чому?

3. Які завдання і вправи пропонувалися для формування загальнонавчальних умінь та

навичок?

4. Які методи роботи були обрані і чому?

5. Які загальнонавчальні вміння та навички формувалися і який рівень Їхньої

сформованості?

6. Які труднощі мали вчитель та учні під час розв'язання цих завдань?

7. Як здійснюються формування навичок, планування навчаль­ної роботи (планування

відповідей, творів, доведень)?

8. Як формується вміння виділяти основне в матеріалі (вчитель концентрує на ньому

увагу, виділяє суттєві ознаки, записує основні думки, підкреслює їх інтонацією,

аналізує логіку відповідей учнів)?

VІ. Мета: вивчення способів активізації пізнавальної діяльності

І. Активізація пізнавальної діяльності на різних етапах уроку.

2. Прийоми активізації у разі застосування різних методів на­вчання.

3. Використання проблемного навчання, індивідуального та ди­ференційованого

підходів із метою активізації пізнавальної діяльності.

4. Види активності (зовнішня, пізнавальна).

5. Моменти найбільшої активності учнів, її причини.

6. Результативність активізації в якісному та кількісному відно­шеннях.

VІІ. Мета: вивчення характеру взаємовідносин учителя й учнів

І. Організація роботи учнів на різних етапах уроку.

2. Вміння вчителя володіти класом, активізувати діяльність учнів, організувати

самостійну роботу.

3. Індивідуальний підхід до учнів.

4. Рівень педагогічних вимог до учнів, до їхніх відповідей, до розвитку мови та

мислення.

5. Характер постановки запитань учням.

б. Реакції на помилки учнів.

7. Репліки під час оцінювання учнів, аргументація оцінок.

8. Характер і тон дисциплінарних зауважень.

9. Загальна емоційна та інтелектуальна атмосфера на уроці.

І0. Дотримання норм педагогічної етики. Культура спілкування.

11. Стиль і темп роботи вчителя, їх вплив на діяльність учнів

(енергійність, рішучість, млявість, байдужість та ін.).

12. Стимулювання успіхів учнів, арсенал стимулів.

13. Мовна взаємодія на уроці (культура мови, логічність, емо­ційність).

VІІІ. Мета: реалізація принципів навчання на уроці

І. Реалізація основних дидактичних принципів у змісті та мето­дах навчання.

2. Реалізація принципів навчання на різних етапах уроку.

3. Показ реалізації одного з принципів навчання на уроці:

. науковості;

. наочності;

. активності та самостійності;

. відповідності навчання реальним можливостям учнів та вчителя; . усвідомленості.

4. Які засоби, методи та прийоми були використані для реалі­зації принципу

усвідомленості:

. чи була використана наочність;

. чи враховувалися вікові та індивідуальні особливості;

. які пізнавальні завдання розв'язувалися;

. чи була організована самостійна пізнавальна робота;

. чи перевірені розуміння домашнього завдання, ступінь осмис­лення нового матеріалу;

. які прийоми використаю для перевірки усвідомлення нового

(доведення, порівняння, постановка проблемних питань).

5. Чи можна говорити про єдність та взаємозв'язок принципів навчання на уроці.

ІХ. Мета: організація пізнавальної діяльності на уроці

Організація сприйняття на уроці:

. підготовка до сприйняття;

. створення умов для успішного сприйняття матеріалу;

. види сприйняття (безпосереднє, опосередковане).

. які нові уявлення були сформовані, наскільки вони правильні, повні;

. управління сприйняттям з боку вчителя.

Формування понять на уроці:

. якими знаннями оперують всі учні класу;

. виділіть у структурі знань наукові факти, поняття, закони, те­орії;

. як учитель формував нові поняття, теоретичні узагальнення, висновки

(використовував аналіз, синтез, порівняння);

. який рівень сформованих понять;

. чи були наявними всі етапи формування понять.

Організація запам 'ятовування:

. встановлення зв'язку нового з раніше вивченим;

. концентрація уваги на основному;

. організація повторення основних правил, законів, виведених на уроці, організація закріплення.

ОРІЄНТОВНА СХЕМА САМОАНАЛІЗУ УРОКУ

І. Чи відповідає мій урок програмі?

*

2. Чи правильно мною були визначені і розв'язані на уроці на­вчальні, виховні і

розвиваючі завдання?

*

3. Чи оптимально було визначено зміст уроку, чи відповідає він завданням?

*

4. Що було основним, найсутгєвішим на уроці?

Чи зумів я акцен­тувати увагу учнів на його вивченні?

*

5. Чи вдало визначена структура уроку? Чи була організована на уроці робота із

формування основних умінь, навичок, інтересів учнів?

Як здійснювались внутріпредметний і міжпредметний зв'язки?

*

6. Які методи і засоби навчання були використані на уроці?

Чибули вдалими вибір і поєднання?

*

7. Які форми навчання (масові, гєупові, індивідуальні) домінували на уроці?

Чи були вдалими Їх вибір і поєднання?

*

8. Чи об'єктивно і відповідно до норм оцінені мною знання учнів?

*

9. Чи правильно здійснювався на уроці інструктаж, визначалися об­сяг і складність

домашнього завдання?

Чи було воно диференційованим?

*

10. Що було зайвим у моїй діяльності і в діях учнів?

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ВЧИТЕЛЮ ЩОДО

САМОАНАЛІЗУ УРОКУ

В основних напрямках реформи загальноосвітньої та професій­ної шкіл зазначається, що людина повинна виховуватись у нас непросто носієм певної суми знань, а насамперед, як громадянин су­спільства, з притаманними йому переконаннями, мораллю, інтере­сами, високою культурою праці і поведінки.

У школі урок надійно посів місце основної організаційної форми навчання, де реалізуються його глобальні мета, цілі й завдання ­ всебічного розвитку особистості, формування її інтелектуальних можливостей, здійснення виховання.

Урок можна вважати ефективним, якщо на ньому забезпечується оптимальний зв'язок усього комплексу навчально-виховних цілей, якщо увага і мислення учнів концентруються на основних, провідних ідеях і понятгях теми, що вивчається, пробуджуються і розвивають­ся навчальні процеси, формуються потреби учнів у знаннях.

Усі ці вимоги до сучасного уроку мотивовані науковою сучас­ною педагогікою. Але всі вони здійснені без творчого ставленнявчителя до організації навчання, без його майстерності. Майстерність учителя багато в чому залежить від уміння аналізувати свої та чужі помилки.

Аналізувати урок потрібно під кутом зору певної педагогічної концепції.

З точки зору оптимізації навчально-виховного процесу можна

здійснювати самоаналіз за такою схемою:

1. Які види змісту освіти передбачені навчальним планом уроку?

2. Чи відповідали методи і прийоми навчання видам змісту і на­вчальному матеріалу?

3. Рівні знань учнів перед уроком.

4. Якого рівня знань досягнуто в результаті уроку?

5. Ступінь усвідомлення знань учнями.

6. Доцільність використання наочносП і технічних засобів навчання.

7. Чи був на уроці необхідний емоційний клімат.

8. Чи була на уроці внутрішня логічна єдність.

9. Як реалізована виховна мета уроку.

Примітка:

зміст освіти складається з:

- наукових знань (факти. закони. теорії); - прикладних знань; - оцінювальних і методичних знань;

-логічних, історичних, філософських знань.

Рівні засвоєння знань:

1. Рівень усвідомленого сприймання і запам' ятовування. Він про­являється у відтворенні засвоєного.

2. Рівень застосування знань і вмінь за засвоєним зразком, тобто у знайомій ситуації. 3. Рівень застосування знань і вмінь У новій ситуації. Тобто Їх творче застосування.

Необхідно прагнути того, щоб учні досягли засвоєння основних знань і вмінь на третьому, тобто творчому рівні.

Учителям слід пам'ятати, що методи навчання не можуть бути поганими чи хорошими, сучасними чи застарілими, вони можуть лише відповідати тим цілям, для досягнення яких вони застосовувалися.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ УРОКУ

1. Загальна психологічна спрямованість уроку:

- мотивація діяльності вчителя й учнів на уроці (за обов'язком, за інтересом, за

традицією спільної діяльності...);

- інтерес учителя й учня до уроку (до змісту, методів і форм).

2. Реалізація ідей розвиваючого навчання:

- як здійснювалась робота щодо формування активності, само­стійності й творчості;

- які засоби використовував учитель для постійного переходу від навчання до

самонавчання.

3. Організація пізнавальної діяльності на уроці:

- чи були установки на сприймання, запам'ятовування і розду­ми (що сприйняти, що

завчити, що обговорити);

- як учитель домагався цілісного й свідомого, осмисленого сприйняття навчального матеріалу (поставив мету, спрямував усві­домленість в одне русло, застосував цілісний підхід, наочність, об­разність тощо);

- як організував увагу (як спрямовував, як переключав, що робив під час відволікання, як домагався стійкості);

- як розвивав пам'ять дітей (які види діяльності організовував, як націлював на запам'ятовування, збереження і відтворення, як добирав інформацію для запам'ятовування, скільки і як повторю­вав, як перевіряв);

- як розвивав мислення учнів, використовуючи порівняння, зіставлення, аналіз, синтез, класифікацію, систематизацію, генера­лізацію;

- як працював із поняттями, аргументами;

- як розвивав творчу уяву.

-

4. Формування вмінь і навичок дітей:

- як формував загально навчальні вміння й навички;

- як вироблялися спеціальні вміння й навички;

- які практикував види вправ і як вони сприяли тренуванню умінь і навичок;

- яку роль відіграють вказівки, інструкції, алгоритми, зразки під час формування

вмінь і навичок;

- чи раціонально використав час для формування вмінь і навичок

5. Розвиток емоційно-вольової сфери учнів:

- які емоції дітей переважають на уроці;

- які засоби корекції емоцій використав учитель на уроці;

- чи враховує педагог на уроці індивідуальні особливості й стан дитини;

- що робить для активізації вольової сфери у дітей;

- чи помічає учнів з агресивним і депресивним станом.

5. Психологічна саморегуляція вчителя на уроці:

- яке творче самопочуття вчителя на уроці;

- який контакт з учнями;

- як реагує вчитель на аналіз уроку.

СОЦІОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ УРОКУ

1. Які форми співпраці вчитель використовує на уроці.

2. Які стосунки між педагогом і учнями на уроці (доброзичливі, натягнуті, напружені, врівноважені, штучні, стримані, непевні, аг­ресивні, депресивні тощо);

3. Як виконують учні доручення або вказівки вчителя (нервово, спокійно, щиро, насильно, байдуже, ввічливо-коректно);

4. Як спілкуються діти між собою на уроці. Чи допомагають один одному.

Чи захищають один одного.

5. Хто з дітей займається випереджувальним навчанням. Що ви­вчив наперед. Яку мету під час цього прагне досягти.

6. Що особливо сподобалось учням на уроці. Яку б вони поста­вили йому оцінку, якби оцінювали за 10-бальною системою.

7. Чи дістали діти задоволення від уроку. А від чого вони із задо­воленням відмовилися б.

8. Який педагогічний такт учителя. Чи завжди педагог на уроці ввічливий, тактовний, доброзичливий. Якщо не завжди, то чому.

9. Як інакше хотіли б учні побудувати урок і стосунки з учителем.

10. Які скарги має вчитель на учнів. Що хотів би змінити у сто­сунках із дітьми.І

АНАЛІЗ УРОКУ З ПОЗИЦІЙ ФОРМУВАННЯ ВМІНЬ

Мета (щодо оволодіння вміннями).

Структура (співвідношення частин).

Інструктування (орієнтовна основа дій).

Постановка мети.

Пояснення теоретичного блоку.

Перевірка готовності.

Практична робота.

Організація початку і кінця.

Диференційований та індивідуальний підходи. Самостійність.

Поточний контроль і самоконтроль.

Робоче місце.

Підготовка результатів.

Аналіз результатів.

Ступінь виконання роботи.

Підсумковий контроль (аналіз роботи).

Дотримання нормативних умов.

Узагальнення, підбиття підсумків.

АНАЛІЗ УРОКУ З ПОЗИЦІЙ

РОЗВИВАЛЬНОГО НАВЧАННЯ

Розвивальна мета.

Методи і прийоми.

Проблемні, дослідницькі, творчі, діалогічні, колективні, ігрові. Формування знань, умінь, навичок.

Поняття, змістове узагальнення, робота зони найближчого роз­витку, від абстрактного до конкретного, укрупнення дидактичних одиниць, підвищений темп, орієнтовна основа дій.

Формування способів розумових дій.

Доцільна навчальна діяльність, узагальнення, класифікація, су­дження, висновки, аналіз, синтез, формування самоорганізаційних ме­ханізмів особистості, творчість, пізнавальна мотивація, вольова моти­вація, самонавчання, самоствердження (Я-концепція), саморегуляція.

Принцип обліку індивідуальних особливостей. Індивідуальний підхід.

Рівнева диференціація.

Інші якості особистості.

АНАЛІЗ ВИХОВНИХ АСПЕКТІВ УРОКУ

Світоглядний напрямок

Особистість учителя (приклад), оптимізм, стосунки з людьми, ставлення до речей, до довкілля.

Навчальна праця на уроці.

Робоче місце, планування, активність, самостійність, повага до істини, старанність.

Виховання дисципліни.

Виховання учнів, дотримання порядку, відповідальність, уміння слухати, вимоги на уроці, тактовність, аргументованість. Вимоги, які грунтуються на: довірі, успіхові, інтересах.

Особистий підхід на уроці.

Педагогічна любов, розуміння дітей, допомога дітей, оцінюван­ня дітей.

СХЕМА АНАЛІЗУ УРОКУ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

1.Мета уроку визначена (чітко, конкретно, дидактично правиль­но, недостатньо чітко, неконкретно, дидактично виправдано).

2.Види (етапи) мовної діяльності (взаємопов'язані, недостатньо логічно послідовно, не послідовно, обумовлені темою і метою уроку, не обумовлені змістом уроку та поставленим дидактичним зав­данням).

3.Використані методи роботи (ефективні, малоефективні, неефек­тивні, передбачають ознайомлюючий, стандартизуючий, варіант­ний, комбінований характер мовної діяльності школярів).

4.Прийоми (вступу, активізації, практичного застосування фо­нетичного, лексичного, граматичного матеріалу, різноманітні, доцільні, стимулюючі активну пізнавальну мовну діяльність учнів, одноманітні, доцільні, нестимулюючі).

5.Учитель застосував (хорові, парні, індивідуальні, комбіно­вані форми роботи, які сприяли, не сприяли формуванню мовнихумінь і навичок).

6.Використання аудіовізуальних способів навчання (магнітофон, програвач, діафільми, епідіаскоп, кінофільм, таблиці, картини і т.д.).

7.Зворотний зв'язок (достатній, достатній частково, незадовіль­нии).

8.Темп уроку (високий, уповільнений). Мовною практикою охоп­лені (всі учні класу, більша частина, менша, окремі учні).

9. Мовна діяльність школяра (повністю, частково) спрямована на (формування, активізацію, автоматизацію) умінь та навичок (ви­мови, аудіювання, діалогічного мовлення, монологічного, читан­ня) (відповідає, частково відповідає, не відповідає визначеній метіуроку).

10. Мовлення учнів має (рецептивний, репродуктивний, умовно­продуктивний, продуктивний характер), комунікативне (повністю, частково) обумовлене, необумовлене.

11. Учні оперують (фонетичним, лексичним, граматичним) мате­ріалом на рівні (слова, речення, репліки, зв'язного висловлювання) з використанням (без використання) навчальної опори (логічних: аналогій, алгоритмів, схем, таблиць; зорових, складових і слухозо­рових: картин, ілюстрацій, озвучень картини та діафільмів і т.д.).

12. Учні проявили (стійкі, слабкі, незадовільні) уміння і навички під час оперу вання лексичними одиницями, граматичними структу­рами в (алогічних, відмінних) ситуаціях усного спілкування, читан­ня (про себе, вголос, синтетичного, аналітичного).

13. Типовими недоліками в мовній підготовці школярів є (недо­сконала вимова, відсутність фонематичного слуху, мовної інтуїції, обмежений лексичний запас, незнання або недостатнє усвідомлення граматичних структур, недостатні навички самостійного мовлення без використання навчальних опор, невміння користуватися стиму­люючими до розмови репліками, уповільнена мовна реакція і т.д.).

14. Інтерес учнів до вивчення іноземної мови (великий, значний, незначний, відсутній).

15. Урок проведений на високому, невисокому, незадовільному (науковому рівні); методично: грамотно, недостатньо грамотно, не­задовільно).

Вчителю потрібно:

. дотримуватись вимог програми;

. ознайомитись із рекомендаціями інструктивно-методичних ма­теріалів і методичних посібників із питань;

. вивчити досвід розв'язання таких методичних проблем у прак­тиці роботи вчителів;

. звернути увагу на підготовку учнів до уроку, наявність у них підручників, словників, зошитів, організація гуртових і парних видів роботи, чіткість і лаконічність формування завдань учням, естетич­ний вигляд наочних посібників та ін.;

. відвідати уроки вчителів у класах;

. поглиблено самостійно вивчити тему (проблему).

СХЕМА АНАЛІЗУ УРОКУ МА ТЕМАТИКИ

1. Підготовка учителя до уроку (записи на дошці, обладнання,таблиці).

2. Обладнання робочого місця школяра (чи є все необхідне для уроку), підготовка учнів до уроку.

3. Чи правильно визначені вчителем навчальні, виховні, розви­ваючі цілі? Які конкретно навчально-пізнавальні завдання ставивучитель перед учнями на уроці? Чи досягнув учитель мети на уроці?

4. Відповідність змісту уроку програмі. Місце серед інших уроків щодо вивчення всієї теми.

5. Виконання основних принципів дидактики (науковість, на­очність, доступність, єдність теорії з практикою).

6. Як визначено структуру уроку, види, прийоми і методи робо­ти відповідно до мети, змісту уроку і рівня підготовленості учнівкласу?

7. Як здійснювався диференційований підхід у навчанні шко­лярів? Попередження неуспішності учнів.

8. НОП на уроці, раціональне використання часу на уроці.

9. Контроль за знаннями учнів. Форми контролю. Види опиту­вання. Об'єктивність оцінювання.

10. Способи розвитку розумової діяльності школярів.

11. Система повторення.

12. Види перевірки домашнього завдання.

13. Усвідомлення у засвоєнні учнями правил, математичних по­нять, математичної символіки.

14. Розвиток математичної мови.

15. Як розв'язувалося завдання - озброїти учнів методами са­мостійної роботи (проведення спеціальних індивідуальних завдань, самостійна робота з підручником, літературою, навчаючих само­ стійних робіт)?

16. Прищеплювання інтересу до предмета.

17. Міжпредметні зв'язки.

18. Спілкування вчителя з учнями (такт, вміння володіти класом, бажання допомогти учневі).

19. Домашні завдання (рівень, обсяг, інструктаж, врахування індивідуальних можливостей).

20. Підбиття підсумку уроку.

СХЕМА АНАЛІЗУ УРОКУ БІОЛОГІЇ

1. Чи правильно визначена мета уроку.

- Які нові питання, закони передбачається вивчити.

- Як розкриваються навчальні й виховні завдання уроку.

- Який навчальний матеріал планується повторити.

- Які поняття формуються, які закріплюються відповідно до програми.

ІІ. Доцільність розподілу навчального часу на певні етапи уро­ку, чи відповідає хід уроку наміченому плану.

Ш. Зміст уроку:

1. Відповідність змісту уроку програмі.

2. Наукова спрямованість уроку.

3. Уміння вчителя виділити основне в навчальному матеріалі, не перевантажувати урок другорядним матеріалом.

4. Дотримання принципу науковості та доступності.

5. Наочність (таблиці, гербарії, моделі, колекції, живі об'єкти,ТЗН).

6. Використання на уроках результатів робіт учнів, отриманих на інших видах навчальної діяльності (вдома, на екскурсіях, у ку­точках живої природи та ін.).

7. Практичні роботи з натуральними об'єктами:

- розпізнання;

- спостереження;

- визначення;

- зіставлення;

- короткочасний експеримент (якшо він є на уроці).

8. Опора на раніше вивчене.

9. Зв'язок теорії з практикою.

10. Ознайомлення учнів з екологічними проблемами.

11. Наступність у вивченні матеріалу.

12. Ступінь самостійної навчальної діяльності учнів:

- самостійність суджень; - усвідомленість запам'ятовування;

- вміння використовувати наявні знання;

- закріплення (застосування знань у нестандартних ситуаціях, робота з підручником, обrpунтованість відповідей).

13. Диференціація навчання.

14. Контроль та оцінювання.

15. Домашні завдання (обсяг, посильність, інструктаж). 16. Реалізація завдань уроку.

СХЕМА АНАЛІЗУ УРОКУ ХІМІЇ

1. Чи відповідає зміст уроку поставленій меті, чи правильно дібраний матеріал для досягнення мети.

2. Чи відповідає теоретичний рівень викладу матеріалу рівню класу. Як виконується програма.

3. На якому науковому рівні викладається матеріал.

4. Чи здійснюється зв'язок із вивченим раніше. Як використову­ються міжпредметні зв'язки.

5. Добір методів та засобів викладання матеріалу (проблемно­ пошуковий, ілюстративний, евристичний тощо).

6. Застосування наочності.

7. Вимоги до хімічного експерименту:

- підготовленість та стан обладнання;

- дотримання техніки безпеки;

- уважне ставлення учнів до роботи;

- аналіз та фіксування дослідів.

8. Мова вчителя.

9. Контроль та оцінювання. Форми контролю:

- письмові;

-усні;

- самостійні і контрольні роботи.

10. Диференціація навчання.

11. Домашнє завдання. Обсяг, доступність, інструктаж із вико­нання.

12. Досягнення мети та завдань уроку.

СХЕМА АНАЛІЗУ УРОКУ ФІЗИКИ

І. Відповідність теми уроку програмі.

2. Відповідність змісту та структури поставленій меті.

3. Науковість викладу вчителем програмового матеріалу, його політехнічна спрямованість.

4. Здійснення зв'язку раніше вивченого матеріалу з новим (по­вторення, закріплення, узагальнення).

5. Методи та засоби передачі матеріалу, постановка демонстра­ційного експерименту, розв'язування задач.

6. Ефективність використання технічних засобів навчання.

7. Застосування наочних посібників (таблиці, схеми, плакати).

8. Використання на уроці різноманітних видів робіт та завдань,

що вимагають застосування здобутих учнями теоретичних знань.

9. Формування навичок самостійно здобувати та поглиблювати знання.

10. Здійснення диференційованого навчання.

11. Контроль за рівнем якості засвоєння учнями, цілеспрямо­ваність та планомірність його здійснення.

12. Обсяг, рівень, доступність, система перевірки домашніх завдань.

13. Зацікавленість учнів темою, змістом та методами ведення уроку.

14. Розвиток логічного мислення. Активізація розумової діяль­ності учнів.

15. Досягнення мети. цілей та завдань уроку.

АНАЛІЗ УРОКУ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

Під час аналізу уроку зверніть увагу на таке:

І. Підготовка вчителя до уроку.

2. Місце проведення.

3. Інвентар, наочність, наявність ТЗН, картки.

4. Своєчасність початку уроку:

5. Зовнішній вигляд учителя, наявність плану уроку.

6. Зовнішній вигляд учнів.

7. Шикування, здача рапорту, привітання, постановка завдань уроку.

8. Дозування у часі частин уроку (підготовча частина - від 25 до 30 хв, заключна частина - 5 хв).

9. Мова, тон учителя, володіння правильною термінологією.

10. Фізіологічна послідовність під час виконання фізичних вправ (від легкого до складного і від складного до легкого).

11. Поведінка учнів під час уроку. Виховання свідомої дисципліни.

12. Професійно-методична підготовка вчителя.

13. Забезпечення на уроці індивідуального і диференційованого підходу до учнів (робота за картками).

14. Оцінювання знань і вмінь учнів, його об'єктивність, коменту­

вання (заохочення, оголошення подяки).

Примітка. Навчальну частину уроку можна не оцінювати.

І 5. Фізичне навантаження на уроці.

16. Міжпредметні зв'язки.

Кожен урок розпочинати зі спортивних вправ. У ході уроку за­діювати теоретичні відомості. Привчити учнів до самостійних за­нять. У заключній частині уроку підбити підсумок, виставити оцін­ки, дати домашнє завдання.

Технологічна карта уроку

Навчальний предмет

Тема уроку

Мета уроку

Тип уроку ­

Завдання уроку

Школа ­

Учитель

Дата

Клас

КАРТА ОЦІНЮВАННЯ ПРОВЕДЕНОГО УРОКУ

Мета

Тема

Тип уроку

Клас

Вчитель

Висновки:

Пропозиції:

ПОКАЗНИКИ ОЦІНЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕДАГОГА

В ЧОТИРИ ВАРІАНТНІЙ СИСТЕМІ ОЦІНЮВАННЯ

Рівні чотириваріантної системи:

1) високий (4 бали);

2) добрий (3 бали);

3) задовільний (2 бали);

4) недостатній (1 бал).

Вища категорія присвоюється педагогу, якщо він одержав 90-100 % від максимально можливих 40 балів, тобто >= 36 балів.

Перша - 80-90 %, >= 32 бали.

Друга - 70-80 %, >= 28 балів.

Спеціаліст - 50 '10, >= 20 балів.

Звання «вчитель-методист» (за сумою балів, як для вищої кате­горії), але за пунктами 3 і 9 показників оцінки по 4 бали.

Звання «старший учитель» - аналогічно вищій категорії, але за пунктами 3 і 9 показників оцінки мають бути 3-4 бали.