Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ І ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ ПОТОКАМИ НА МАЛОМУ ПІДПРИЄМСТВІ В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА

1.1 Поняття фінансових ресурсів підприємства та фактори, що впливають на їх обсяг

1.2 Роль фінансів малих підприємств в умовах невизначеності економічного середовища

1.3 Особливості управління фінансовими потоками малого підприємства

1.4 Фінансове планування на малих підприємствах

Висновок до І розділу

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА НА ТОВ "МАРАНД"

2.1 Техніко-економічна характеристика підприємства

2.2 Управління вихідними грошовими потоками підприємства

2.3 Управління вхідними грошовими потоками підприємства

2.4 Ефективність управління фінансовими ресурсами

Висновок до ІІ розділу

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСІВ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВ

3.1 Обґрунтування рекомендацій щодо поліпшення управління фінансовими потоками ТОВ "Маранд"

3.2. Визначення ефективності запропонованих заходів та оцінка можливих ризиків при запровадженні проекту

Висновки до ІІІ розділу

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність даної теми визначена в першу чергу об`єктивно важливою роллю малого підприємництва у сучасній соціально орієнтованій ринковій економіці, перехід до якої є головним вектором реформ в Україні. Мале підприємництво – це істотна складова ринкового господарства, невід`ємний елемент конкурентного механізму. Мале підприємництво дає ринковій економіці гнучкість, мобілізує фінансові і виробничі ресурси населення, несе в собі могутній антимонопольний потенціал, слугує серйозним фактором структурної перебудови і забезпечення проривів науково-технічного прогресу, вирішує проблему зайнятості та інші соціальні проблеми ринкового господарства. Ось чому становлення та розвиток малого підприємництва (звичайно, в єдності з великим) являє собою стратегічну задачу реформаційної економічної політики.

Проблеми розвитку й становлення малого підприємництва в Україні досліджували вітчизняні фахівці, з-поміж яких А. В. Базилюк, І. М. Дугін, О. І. Маслак, О. К. Кондратенко, М. І. Долішня, І. М. Купченко, І. С. Кузнєцова, Я. В. Онищук та інші.

Значення вивчення проблем розвитку малого підприємництва підсилюється тим, що малому бізнесу менш за все пощастило у відношенні державної та іншої підтримки. Недооцінка малого підприємництва, ігнорування його економічних і соціальних можливостей можуть бути кваліфіковані як великий, стратегічний прорахунок, який може призвести до багатьох народногосподарських негативів.

Об’єктом даної курсової роботи є вивчення малих підприємств та їх ролі в системі господарювання. Детальне дослідження середовища розвитку малого підприємництва в Україні, меж, характерних ознак і принципів його функціонування є метою написання роботи.

Потенціал малих підприємств залишається нереалізований. Існують серйозні економічні і адміністративні бар`єри для виходу нових підприємств на ринок і розвитку їх діяльності. Все більша кількість малих підприємств змушенні перебувати "в тіні" завдяки нестійкому законодавству.

Мале підприємництво не має певних істотних переваг в кредитно-фінансовій системі, в митному захисті, відчуває значні перешкоди в розвитку бізнесу, діє в неймовірно складних умовах для існування. Для представника малого підприємництва невигідна будь-яка підприємницька діяльність у сфері виробництва, і він намагається закріпитися в торгівлі і посередництві.

У той же час у малий бізнес вступає все більша кількість громадян. Заняття власною справою як природна форма прояву здібностей людини і реалізація його громадянських прав формують умови створення самостійного суспільного прошарку підприємців, які складають соціально-політичну базу демократичних перетворень суспільства.

Малий бізнес, або мале підприємництво, представляє найчисленніший шар дрібних власників, які внаслідок своєї масовості в значній мірі визначають соціально - економічний і частково політичний рівень розвитку країни. За своїм рівнем життя і соціальним положенням вони належать до більшості населення і являють собою і безпосередніх виробників, і споживачів широкого спектра товарів і послуг одночасно.

Будь-яке підприємство в процесі своєї діяльності випробовує потребу у фінансових ресурсах, необхідних для здійснення взаємин з іншими юридичними і фізичними особами. Безперебійний кругообіг фінансових і грошових потоків у відтворювальному процесі означає виконання зобов'язань перед бюджетом, партнерами, відсутність прострочених боргів перед підприємством і в самого підприємства, нормальну платоспроможність, необхідну фінансову стійкість, кредитоспроможність і рентабельність. Мета управління фінансовими і грошовими потоками – забезпечення кругообігу засобів підприємства, що є умовою для його нормального функціонування, – обумовлює актуальність і значущість теми даної роботи для сучасних підприємств різних сфер і напрямів діяльності.

Аналіз грошових коштів і управління грошовими потоками є одним з найважливіших напрямів діяльності фінансового менеджера. Воно включає розрахунок часу звернення грошових коштів (фінансовий цикл), аналіз грошового потоку, його прогнозування, визначення оптимального рівня грошових коштів, складання бюджетів грошових коштів і тому подібне

Метою даної роботи є аналіз управління фінансовими потоками на підприємстві.

Об’єктом дослідження є дослідження фінансового стану та фінансових потоків на підприємстві.

Предметом дослідження є господарська та фінансова діяльність товариства з обмеженою відповідальністю "Маранд".

Структура диплома: Перший розділ дипломної роботи вивчає теоретичні аспекти формування фінансових ресурсів і засади управління фінансовими потоками на малому підприємстві в умовах невизначеності економічного середовища; в другому розділі аналізується управління фінансовими ресурсами в умовах невизначеності економічного середовища на ТОВ "МАРАНД"; в третьому розділі надаються шляхи вдосконалення процесів формування та використання фінансових ресурсів підприємств.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

- розглянути теоретичні підходи до поняття і єства грошових потоків;

- виконати аналіз руху грошових коштів організації;

- розробити рекомендації по поліпшенню механізму управління грошовими потоками підприємства.

РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ І ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ ПОТОКАМИ НА МАЛОМУ ПІДПРИЄМСТВІ В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА

1.1 Поняття фінансових ресурсів підприємства та фактори, що впливають на їх обсяг

Фінанси підприємств за своєю сутністю – це складна економічна категорія. У вітчизняній економічній літературі прийнято вважати, що фінанси підприємств – це економічні (грошові) відносини, що виникають у процесі формування, розподілу і використання грошових фондів і доходів підприємств. Проте останнім часом окремі сучасні вітчизняні і більшість зарубіжних економістів вважають, що фінанси підприємств – це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які створюються і використовуються задля здійснення виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг у різних галузях економіки, а також для фінансування інших видів діяльності підприємств.

Фінансові відносини підприємств охоплюють обмінні і розподільчі відносини, що відображаються в різноманітних грошових потоках. З руху грошей розпочинається і ним завершується кругообіг коштів підприємства, оборот усього капіталу.

До фінансових належать такі економічні відносини підприємства:

а) зовнішні фінансові відносини:

- з засновниками (формування статутного капіталу, зміна статутного капіталу, виплата дивідендів на акції та процентів на паї);

- з іншими суб’єктами підприємництва щодо розрахунків з позичальниками, підрядниками, покупцями, замовниками;

- з бюджетом (платежі та асигнування);

- з цільовими фондами (внески і надходження);

- з банками (відкриття та ведення рахунків, відкриття депозитів, отримання і погашення кредитів, отримання і сплата відсотків);

- зі страховими компаніями (страхові платежі, страхове відшкодування);

- з учасниками фондового ринку (розміщення власних цінних паперів, купівля, продаж цінних паперів інших емітентів);

- з галузевими і корпоративними органами управління (внески в централізовані фонди, надходження з них).

б) внутрішні фінансові відносини щодо:

- формування і розподілу грошових доходів підприємства (виторгу, чистого доходу від продажу продукції, робіт, послуг, іншого операційного доходу, доходу від фінансової діяльності, інших доходів, доходів від звичайної діяльності;

- формування, розподілу і використання чистого прибутку;

- формування та використання амортизаційних відрахувань;

- утворення та використання забезпечень майбутніх витрат і платежів, інших цільових фондів підприємства тощо.[11,c.8]

Матеріальною основою фінансів підприємств є грошовий обіг. У зв’язку з цим поняття "фінанси підприємств" часто помилково ототожнюють з грошовими коштами. Фінансами гроші стають тоді, коли їх власник створює відповідний грошовий фонд і використовує його для фінансування господарських операцій (внесення коштів у статутний капітал, придбання акцій, облігацій, надання кредиту тощо) з метою отримання певного доходу.

Підприємства, як і фізичні особи та держава загалом, формують грошові фонди. Грошові фонди підприємства – це частина його грошових коштів, які мають цільове призначення. До грошових фондів належать статутний фонд, пайовий фонд, фонд оплати праці, резервний фонд, амортизаційний фонд та інші. Підприємства формують грошові фонди для фінансового забезпечення операційної, фінансової та інвестиційної діяльності, виконання зобов’язань перед державою і діловими партнерами (контрагентами) тощо. Правильна організація процесу формування грошових фондів забезпечує можливість ефективного управління грошовими потоками підприємств, прийняття оптимальних фінансових рішень, підвищення прибутковості підприємницької діяльності. Необхідною умовою при цьому є аналіз фінансової інформації, що міститься у бухгалтерській і статистичній звітності в комерційних угодах, у розрахункових, платіжних та інших документах.

Як одна з основних підсистем фінансової системи держави, фінанси підприємницьких структур мають свою специфіку організації та реалізації притаманних їм функцій. Специфіка фінансів підприємств полягає в тому, що за їх допомогою мобілізуються кошти і створюються фонди фінансових ресурсів не для подальшого розподілу, як у підсистемі державних фінансів, а, насамперед, для обслуговування процесу виробництва і реалізації продукції. Тобто фінанси підприємств обслуговують процес створення нової вартості, яка знаходить своє відображення у вартості валового внутрішнього продукту, здійснюючи первинний його розподіл на фонди нагромадження, споживання і відновлення матеріальних елементів процесу виробництва.

В процесі відтворення фінанси підприємств виконують такі ж функції, що й загальнодержавні фінанси, а саме:

- розподільчу - розподіл фінансових ресурсів підприємств за їх цільовим призначенням: на покриття витрат, на формування фондів тощо. Завдяки розподільчій функції фінансів підприємств забезпечується послідовність і пропорційність розподілу національного доходу на макро-і мікрорівнях економіки;

- контрольну – контроль за дотриманням пропорцій у первинних розподільчих і перерозподільних процесах. Контрольна функція фінансів підприємств зумовлена їх здатністю об’єктивно відбивати кількісні і вартісні пропорції виробництва і реалізації продукції. Контролюючи грошові розрахунки, аналізуючи фінансові показники можна оцінити фінансовий стан і перспективи розвитку підприємства. Фінансовий контроль у формі перевірки видів фінансових відносин підприємства, порядку ведення його фінансово-господарської діяльності здійснюють спеціальні уповноважені органи – державні та відомчі контрольні органи, незалежні аудиторські фірми, відділи контролінгу тощо. Залежно від часу проведення фінансовий контроль поділяють на попередній, поточний і наступний. Попередній проводять до здійснення фінансово-господарських операцій; поточний – під час фінансових і господарських операцій; наступний – після здійснення операцій, він призначений для встановлення відхилень, які не були виявлені під час попереднього і поточного контролю.

Слід зазначити, що розподільча функція фінансів підприємств може бути реалізована тільки за наявності сформованих фінансових ресурсів. Тому для фінансів підприємств виділяють такі основні функції :

- формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності;

- розподілу та використання фінансових ресурсів для забезпечення операційної, фінансової та інвестиційної діяльності, для соціального розвитку підприємства;

- контролю за формуванням та використанням фінансових ресурсів підприємства у процесі його операційної, фінансової та інвестиційної діяльності.[11,c.25]

Фінансові ресурси підприємств формуються під час формування статутного капіталу, а також в процесі розподілу грошових надходжень від продажу продукції, товарів, робіт і послуг та надходжень від інших видів операційної, фінансової та інвестиційної діяльності. Формування фінансових ресурсів здійснюють з метою фінансування оборотних і необоротних активів, формування резервного капіталу, забезпечень, фондів цільового призначення тощо.

Умовами ефективної реалізації функцій підприємств є:

- різноманітність форм власності;

- наявність ринків товарів, праці, капіталу;

- свобода підприємництва, самостійності у прийнятті підприємницьких рішень;

- вільне ринкове ціноутворення та конкуренція;

- самофінансування підприємницьких структур;

- правове забезпечення підприємницької діяльності;

- обмеження і регламентація державного втручання в діяльність підприємств.

Огляд літератури

В останній період з'явилось багато літературних джерел економічного характеру, які розкривають питання бухгалтерського обліку, аналізу діяльності підприємства в ринкових умовах.

В даній дипломній роботі розкриваються три загальні питання, що пов'язані з економічною діяльністю підприємства. Це облік, аналіз та контроль фінансових результатів діяльності проектної організації. Виходячи з цього усі оглянуті літературні джерела можна розділити на три умовні групи:

•літературні джерела що висвітлюють питання організації та ведення бухгалтерського обліку фінансових результатів діяльності підприємства;

•літературні джерела, що висвітлюють питання економічного аналізу фінансових результатів діяльності підприємства;

•літературні джерела, що висвітлюють питання контролю фінансових результатів діяльності підприємства.

Характеризуючи першу групу літературних джерел можна виділити два типа цих джерел. По-перше, це книжкові джерела, що висвітлюють питання організації та ведення бухгалтерського обліку в Україні.

В праці, під редакцією І. О. Бланка[27,174] приведені практичні рекомендації з організації та ведення бухгалтерського обліку на підприємствах торгівлі, починаючи з правил заповнення форм первинного обліку, та закінчуючи заповненням форм річної фінансової звітності підприємств.

По-друге, це журнали та газети, які носять інформативний характер і мають незаперечну перевагу перед книгами у аспекті актуальності та оперативності представлення інформації. В умовах стрімкої зміни та доповнення законодавства, періодичні видання відіграють дуже велику роль у інформатизації підприємств у аспектах зміни норм законодавства у питаннях, пов'язаних з господарюванням цих підприємств.

Лідерами на ринку періодичних видань бухгалтерського характеру в Україні є журнали "Баланс", "Усе про бухгалтерський облік", "Бухгалтерія", "Дебет-Кредит" та інше.

В Дніпропетровському регіоні найбільш популярним є бухгалтерський журнал "Баланс". Дане періодичне видання актуально та оперативно відображає нові зміни в законодавстві та веде методичну інформатизацію з різних аспектів бухгалтерського обліку в Україні.

У статті Л.О. Лігоненко та Г.В. Ковальчука "Управління грошовими коштами торговельного підприємства" [41,224], розвернуто визначається порядок формування фінансових результатів діяльності підприємства згідно Положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Також автори наводять розгорнуту схему формування доходів та витрат на рахунках бухгалтерського обліку та формування рахунку 79 "Фінансові результаті".

Розглядаючи другу групу літературних джерел можна виділити такі книги:

У роботі Жеккер О. "Цільові орієнтири торговельного підприємства на різних етапах його розвитку" [34,347], наводиться комплексний підхід до оцінки фінансово-господарської діяльності підприємств. В основу логіки викладення матеріалу покладено нетрадиційний для вітчизняної аналітичної науки підхід, згідно з яким всі без винятку сторони діяльності підприємств розглядаються через призму фінансів, кінцевих фінансових результатів — прибутковості та рентабельності. Значна увага приділяється розгляду специфіки організації аналітичної роботи в умовах інфляційної економіки. Такий підхід дає широкі можливості для розвитку в читачів плідного аналітичного мислення, адекватного умовам ринкової економіки.

Робота Гринюк Н. А.та Уиковська Т. Є. "Політика залучення позикових коштів торговельним підприємством" [31,472], охоплює основні теми фінансового аналізу. Згідно до міжнародних стандартів аналізу фінансової звітності, в цієї роботі, визначені цілі, зміст та методи фінансового аналізу. Дається конкретна методика аналізу фінансових результатів, рентабельності підприємства, прибутковості продукції та ділової активності, фінансового стану й комплексної оцінки ефективності господарчої діяльності.

У праці Бланк І. О. "Управління торговельним підприємством" [27,154]представлені форми та методи документальних ревізій підприємницької діяльності, методика організації аудита виробничої та фінансово-господарської діяльності організацій з урахуванням нового плану рахунків та стандартів аудиторської діяльності.

Робота Гуляєвой Н. М. "Управління формуванням та використанням основних фондів торговельного підприємства" [32,234], написана на основі аналізу сучасної нормативної бази по бухгалтерському обліку й аудиту та діючого Плану рахунків бухгалтерського обліку. Сформовані аудиторські процедури, які направлені на перевірку виконання достовірності фінансової звітності й правильності ведення бухгалтерського обліку фінансових результатів, а також виявлення помилок в облікової та звітної інформації.

1.2 Роль фінансів малих підприємств в умовах невизначеності економічного середовища

Фінанси малих підприємств як складова частина фінансової системи займають визначальне місце у структурі фінансових відносин суспільства. Вони функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється валовий внутрішній продукт, матеріальні та нематеріальні блага, національний дохід — основні джерела фінансових ресурсів. Саме тому від стану фінансів малих підприємств залежить можливість задоволення суспільних потреб, поліпшення фінансового стану країни. Фінансове положення країни великою мірою визначається стійкістю та надійністю фінансового стану малих підприємств.

Фінансам малих підприємств, як і фінансам у цілому, властиві певні загальні та специфічні ознаки. Треба брати до уваги також і особливості, зумовлені функціонуванням фінансів у різних сферах економіки. Загальною ознакою фінансів малих підприємств є те, що вони виражають сукупність економічних (грошових) відносин, пов'язаних із розподілом вартості валового внутрішнього продукту. Специфічні ознаки фінансів малих підприємств виражають грошові відносини, що залежать від первинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту, формування та використання грошових доходів і децентралізованих фондів. Особливості фінансів малих підприємств, зумовлені їхнім функціонуванням у різних галузях економіки, розглянемо далі.

Фінанси малих підприємств безпосередньо пов'язані з рухом грошових коштів. Саме тому досить часто поняття "фінанси малих підприємств" ототожнюється з грошовими коштами, наявними фінансовими ресурсами. Однак самі кошти чи фінансові ресурси не розкривають поняття "фінанси", якщо не з'ясувати суті економічної природи останніх. Такими суттєвими загальними властивостями, які лежать в основі фінансів, є закономірності відтворювального процесу та грошові відносини, що виникають між учасниками суспільного виробництва на всіх стадіях процесу відтворення, на всіх рівнях господарювання, у всіх сферах суспільної діяльності. Однак не всі грошові відносини належать до фінансових. Грошові відносини перетворюються на фінансові, коли рух грошових коштів стає відносно самостійним. Таке відбувається в процесі формування, розподілу, використання грошових доходів та фондів згідно з цільовим призначенням у формі фінансових ресурсів. До фінансів належать такі групи фінансових відносин:

- пов'язані з формуванням статутного фонду суб'єктів господарювання;

- пов'язані з утворенням та розподілом грошових доходів: виручки, валового та чистого доходу, прибутку, грошових фондів підприємств;

- які виникають між суб'єктами господарювання у зв'язку з інвестуванням у цінні папери та одержанням на них доходів у вигляді відсотків, дивідендів, здійсненням пайових внесків та участю в розподілі прибутку від спільної діяльності, одержанням та сплатою штрафних санкцій;

- які формуються в підприємств з банками, страховими компаніями у зв'язку з одержанням та погашенням кредитів, сплатою відсотків за кредит та інші види послуг, одержанням відсотків за розміщення та зберігання коштів, а також у зв'язку зі страховими платежами та відшкодуваннями за різними видами страхування;

- що виникають у підприємств з державою з приводу податкових та інших платежів у бюджет та цільові фонди, бюджетного фінансування, одержання субсидій;

- що формуються в підприємств у зв'язку з внутрішньовиробничим розподілом доходів та фондів.[14,c.12]

Отже, об'єктом фінансів малих підприємств є економічні відносини. пов'язані з рухом коштів, формуванням та використанням грошових фондів. Суб'єктами таких відносин можуть бути підприємства та організації, банківські установи та страхові компанії, позабюджетні фонди, інвестиційні фонди, аудиторські організації, інші суб'єкти господарювання, які є юридичними особами.

У процесі відтворення (виробництво, розподіл, обмін та споживання) відбувається розподіл вартості валового внутрішнього продукту (виручка від реалізації продукції) за цільовим призначенням, а також розподіл його між державою та суб'єктами господарювання, кожен з яких одержує свою частку виробленого продукту в грошовій формі. Відтак гроші створюють умови для появи фінансів як самостійної сфери грошових відносин, як системи виробничих відносин.

Безпосередньою сферою фінансових відносин підприємств є процеси первинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту (с + v + w), коли вона розподіляється на вартість матеріальних витрат (с), необхідного продукту (v), додаткового продукту (ні). При цьому утворюються різні фонди грошових доходів. З допомогою фінансів у суспільному виробництві відбувається рух грошових коштів, які набирають специфічної форми фінансових ресурсів, що формуються в суб'єктів господарювання та в держави.

Таким чином, фінанси малих підприємств — це економічні відносини, які відображають формування, розподіл та використання грошових фондів і доходів суб'єктів господарювання в процесі відтворення.

У процесі відтворення фінанси малих підприємств як економічна категорія проявляються та виражають свою суть, свою внутрішню властивість через такі функції:

— формування фінансових ресурсів у процесі господарської діяльності;

— розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення поточної виробничої та інвестиційної діяльності, для виконання своїх зобов'язань перед фінансово-банківською системою та для соціально-економічного розвитку підприємств;

— контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення.[9,c.8]

Формування фінансових ресурсів на малих підприємствах відбувається під час формування статутного фонду, а також у процесі розподілу грошових надходжень за рахунок відновлення авансованих засобів в основні та оборотні фонди і використання доходів на формування резервного фонду, фонду споживання і фонду нагромадження. У зв'язку з цим поняття "формування" та "розподіл" доцільно розглядати як єдиний процес у суспільному виробництві. Утворення грошових фондів завжди передбачає розподіл валових доходів.

Формування та використання фінансових ресурсів на малих підприємствах — це процес утворення грошових фондів для фінансового забезпечення операційної і інвестиційної діяльності, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.

Рух грошових потоків кількісно відображає всі стадії процесу відтворення через формування, розподіл та використання грошових доходів, різноманітних цільових фондів. Відтак фінанси є безвідмовним індикатором виникнення вартісних диспропорцій: дефіциту грошових коштів, неплатежів, нецільового використання коштів, збитків та інших негативних явищ у процесі фінансово-господарської діяльності підприємств. Тобто фінансам властива потенційна можливість контролювати фінансово-господарську діяльність малих підприємств. Завдання фінансових служб малих підприємств полягає в якнайповнішому використанні цих властивостей фінансів для організації дійового фінансового контролю.

Основні показники кількісної оцінки грошових потоків суб'єкта господарювання

Для аналізу грошових потоків підприємства та їх складових елементів для цілей прогнозування, планування та контролю за останніми використовується сукупність фінансове-математичних моделей, основу яких складають фінансові показники та коефіцієнти. Окрім розрахунку сукупного грошового потоку суб'єкта господарювання у фінансовому менеджменті можуть бути використані наступні основні фінансові показники , у тому числі:

операційний грошовий потік (operating Cash Flow);

інвестиційний грошовий потік (investing Cash Flow);

фінансовий грошовий потік (finance Cash Flow);

грошовий потік до фінансування (Free Cash Flow):

FreeCF = operating CF + invextingCF

нетто грошовий потік (netto Cash Flow):

neilDCF = GashFlow – грошові дивіденди

корпоративний грошовий потік (corporate Cash Flow):

CorporateCF = Financecashoutf1ows + interests, де:

CorporateCF – корпоративний грошовий потік суб'єкта господарювання;

Finance Cash Outflows – вихідний грошовий потік від фінансової діяльності суб'єкта господарювання;

interests – абсолютна величини сплачених суб'єктом господарювання відсотків по кредитам та іншим позикам.[9,c.15]

Крім цього, для потреб моделі управління грошовими потоками, зокрема, оцінки її ефективності, можуть використовуватися синтетичні показники впливу грошових потоків суб'єкта господарювання на інші фінансові аспекти його господарської діяльності, а саме:

1) тривалість погашення заборгованості ( Т ):

, (1.1)

Де(debt-cash) – нетто заборгованість суб'єкта господарювання;

debt – абсолютна величини позикового капіталу підприємства;

cash – наявні грошові кошти та їх еквіваленти;

operating Cash Flow – абсолютна величини операційного грошового потоку.

2) коефіцієнт самофінансування інвестицій (SF):

, (1.2)

Деnet investments – абсолютна величини чистих інвестицій (приросту абсолютної величини першого Розділу активу балансу суб'єкта господарювання).

3) чиста Cash Flow маржа (CF - margin):

, (1.3)

Деtotal revenue – абсолютна величини доходів від операційної діяльності підприємства.

Обов'язковими передумовами ефективного функціонування фінансів малих підприємств є:

— різноманітність форм власності;

— свобода підприємництва та самостійність у прийнятті рішень;

— вільне ринкове ціноутворення та конкуренція;

— самофінансування підприємництва;

— правове забезпечення правил економічної поведінки всіх суб'єктів підприємницької діяльності;

— обмеження і регламентація державного втручання в діяльність підприємств.[15,c.14]

Життя довело ефективність ринкового механізму в забезпеченні збалансованості економіки, раціонального використання трудових, матеріальних та фінансових ресурсів. Ринкова система сприяє створенню гнучких виробництв, які здатні легко адаптуватись до запитів споживачів та досягнень науково-технічного прогресу.

1.3 Особливості управління фінансовими потоками малого підприємства

Фінансове забезпечення покриття потреби підприємства у капіталі, а також дотримання своєчасності виконання поточних зобов'язань суб'єкта господарювання залежить від його можливості та спроможності формувати у визначений момент часу необхідний фонд грошових коштів із заданою абсолютною величиною, кількісним вираженням такої характеристики підприємства є рівень його ліквідності (як можливість швидкого формування фонду грошових коштів без значних фінансових втрат) та платоспроможності (як можливість своєчасного та повного погашення зобов'язань).

Важливим показником структурування грошових потоків суб'єкта господарювання є чистий сукупний грошовий потік (Cash Flow) суб'єкта господарювання, що представляє собою зміну абсолютної величини грошових коштів, які знаходяться у розпорядженні підприємства, за певний період часу, така зміна грошової позиції суб'єкта господарювання еквівалентна арифметичній сумі грошових потоків від його операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, кількісна оцінка абсолютної величини яких і є основною для розрахунку чистого сукупного грошового потоку підприємства. Розрахунок величини грошового потоку може здійснюватися за одним із двох представлених нижче алгоритмів.

По-перше – прямий метод розрахунку операційного (інвестиційного чи фінансового) грошового потоку, який передбачає аналіз кожної окремої господарської операції, ідентифікацію грошового потоку, який генерується в межах такої операції, та визначання напрямку руху грошових коштів (вхідний грошовий потік або ж вихідний грошовий поті к). Отримані абсолютні величин окремих грошових потоків формують цільовий показник у наступному порядку:

, (1.4)

Де СashFlow – грошовий потік, що оцінюється;

ICFi – i – ий – вхідний грошовий потік ( СashInflows );

ОCFj –j – ий – вихідний грошовий потік ( СashOutflows ).

По-друге – непрямий метод розрахунку грошового потоку, перш за все, операційного, так, операційний грошовий потік суб'єкта господарювання відповідно до непрямого методу визначається як арифметична сума чистого прибутку підприємства, нарахованої протягом періоду амортизації та приросту абсолютної величини забезпечень:

Cash Flow – операційний грошовий потік суб'єкта господарювання;

Ni – чистий прибуток суб'єкта господарювання за період, що аналізується (Net Income);

D – нарахована протягом періоду амортизація (Depreciation);

, [1.5]

Де ДS – приріст абсолютної величини забезпечень наступних втрат та платежів суб'єкта господарювання.

Із вище сказаного випливає, що підтримання належного рівня платоспроможності та ліквідності суб'єкта господарювання досягається шляхом відповідної організації руху грошових потоків у часі та просторі – управлінням грошовими потоками підприємства. Сукупність методів та форм, що використовуються суб'єктом господарювання для організації руху грошових коштів у часі та просторі відповідно до визначених критеріїв та цілей, будемо називати модель управління грошовими потоками підприємства.

Організація моделі управління грошовими потоками здійснюється із дотриманням сукупності певних принципів, основними з яких є наступні:

- інформаційна достовірність, яка передбачає своєчасне та повне представлення фінансової інформації, структурованої відповідно до потреб моделі;

- збалансованість – обґрунтоване використання для потреб управління грошовими потоками критеріїв та методів групування, зведення та узагальнення грошових потоків суб'єкта господарювання;

- ефективність – визначення оптимального рівня розподілу грошових коштів у просторі та часі з метою мінімізації затрат на досягнення необхідного ефекту (наприклад, підтримання визначеного рівня ліквідності);

- та інші принципи, які визначаються специфікою умов господарювання конкретного підприємства.[13,c.25]

Грошовий потік підприємства являє собою сукупність розподілених у часі надходжень і виплат коштів, генерованих його господарською діяльністю.

Висока роль ефективного управління грошовими потоками підприємства визначається наступними основними положеннями:

- Грошові потоки обслуговують здійснення господарської діяльності підприємства практично у всіх її аспектах.

Образно грошовий потік можна представити як систему "фінансового кровообігу" господарського організму підприємства. Ефективно організовані грошові потоки підприємства є найважливішим симптомом його "фінансового здоров'я", передумовою досягнення високих кінцевих результатів його господарської діяльності в цілому.

- Ефективне управління грошовими потоками забезпечує фінансова рівновага підприємства в процесі його стратегічного розвитку. Темпи цього розвитку, фінансова стійкість підприємства значною мірою визначаються тим, наскільки різні види потоків коштів синхронізовані між собою по обсягах і в часі. Високий рівень такої синхронізації забезпечує істотне прискорення реалізації стратегічних цілей розвитку підприємства.

- Раціональне формування грошових потоків сприяє підвищенню ритмічності здійснення операційного процесу підприємства. Будь-який збій у здійсненні платежів негативно позначається на формуванні виробничих запасів сировини і матеріалів, рівні продуктивності праці, реалізації готової продукції і т.п. У той же час ефективно організовані грошові потоки підприємства, підвищуючи ритмічність здійснення операційного процесу, забезпечують ріст обсягу виробництва і реалізації його продукції.

- Ефективне керування грошовими потоками дозволяє скоротити потреби підприємства в позиковому капіталі. Активно управляючи грошовими потоками, можна забезпечити більш раціональне й ощадливе використання власних фінансових ресурсів, сформованих із внутрішніх джерел, знизити залежність темпів розвитку підприємства від залучення кредитів. Особливу актуальність цей аспект управління грошовими потоками набуває для підприємств, що знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу, доступ яких до зовнішніх джерел фінансування досить обмежений.

- Управління грошовими потоками є важливим фінансовим важелем забезпечення прискорення обороту капіталу підприємства. Цьому сприяє скорочення тривалості виробничого і фінансового циклів, що досягається в процесі результативного управління грошовими потоками, а також зниження потреби в капіталі, що обслуговує господарську діяльність підприємства. Прискорюючи за рахунок ефективного управління грошовими потоками оборот капіталу, підприємство забезпечує ріст суми генерованого у часі прибутку.

- Ефективне управління грошовими потоками забезпечує зниження ризику неплатоспроможності підприємства. Навіть у підприємств, що успішно здійснюють господарську діяльність і генерують достатню суму прибутку, неплатоспроможність може виникати як наслідок незбалансованості різних видів грошових потоків у часі. Синхронізація надходження і виплат коштів, що досягається в процесі управління грошовими потоками підприємства, дозволяє усунути цей фактор виникнення його неплатоспроможності.

- Активні форми управління грошовими потоками дозволяють підприємству отримувати додатковий прибуток, генерований безпосередньо його грошовими активами. Мова йде в першу чергу про ефективне використання тимчасово вільних залишків коштів у складі оборотних активів, а також накопичуваних інвестиційних ресурсів у здійсненні фінансових інвестицій. Високий рівень синхронізації надходжень і виплат коштів по обсягу і в часі дозволяє знижувати реальну потребу підприємства в поточному і страховому залишках грошових активів, що обслуговують операційний процес, а також резерв інвестиційних ресурсів, сформований у процесі здійснення реального інвестування. Таким чином, ефективне управління грошовими потоками підприємства сприяє формуванню додаткових інвестиційних ресурсів для здійснення фінансових інвестицій, що є джерелом прибутку.

Поняття " грошовий потік підприємства" є агрегованим, що включає у свій склад численні види цих потоків, що обслуговують господарську діяльність. З метою забезпечення ефективного цілеспрямованого управління грошовими потоками вони вимагають визначеної класифікації. Таку класифікацію грошових потоків пропонується здійснювати за наступними основними ознаками (рис.1.1.):

Рис.1.1. Класифікація грошових потоків підприємства.[11,c.43]

1. За масштабами обслуговування господарського процесу виділяються наступні види грошових потоків:

- грошовий потік по підприємству в цілому. Це найбільш агрегований вид грошового потоку, що акумулює усі види грошових потоків, що обслуговують господарський процес підприємства в цілому;

- грошовий потік по окремих структурних підрозділах (центрах відповідальності) підприємства. Така диференціація грошового потоку підприємства визначає його як самостійний об'єкт управління в системі організаційно-господарської побудови підприємства;

- грошовий потік по окремих господарських операціях. У системі господарського процесу підприємства такий вид грошового потоку варто розглядати як первинний об'єкт самостійного управління.

2. За видами господарської діяльності відповідно до міжнародних стандартів обліку виділяють наступні види грошових потоків:

- грошовий потік по операційній діяльності. Він характеризується грошовими виплатами постачальникам сировини і матеріалів; стороннім виконавцям окремих видів послуг, що забезпечують операційну діяльність; заробітної плати персоналу, зайнятому в операційному процесі, а також здійснюючому управління цим процесом; податкових платежів підприємства в бюджети всіх рівнів і в позабюджетні фонди; іншими виплатами, пов'язаними зі здійсненням операційного процесу ;

- грошовий потік по інвестиційній діяльності. Він характеризує платежі і надходження коштів, пов'язані зі здійсненням реального і фінансового інвестування, продажем основних засобів, що вибувають, і нематеріальних активів, ротацією довгострокових фінансових інструментів інвестиційного портфеля й інші аналогічні потоки коштів, що обслуговують інвестиційну діяльність підприємства;

- грошовий потік по фінансовій діяльності. Він характеризує надходження і виплати коштів, пов'язані з залученням додаткового акціонерного чи пайового капіталу, одержанням довгострокових і короткострокових кредитів і позик, сплатою в грошовій формі дивідендів і відсотків по вкладах власників і деякі інші грошові потоки.

3. За спрямованістю руху коштів виділяють два основних види грошових потоків:

- вхідний грошовий потік, що характеризує сукупність надходжень коштів на підприємство від усіх видів господарських операцій (як аналог цього терміна використовується термін "приплив коштів")(рис.1.2);

- вихідний грошовий потік, що характеризує сукупність виплат коштів підприємством у процесі здійснення усіх видів його господарських операцій(рис.1.3.).

Рис.1.2. Структура вхідних грошових потоків на підприємстві.[11,c.44]

Рис.1.3. Структура вихідних грошових потоків на підприємстві.[11,c.44]

Характеризуючи ці види грошових потоків, варто звернути увагу на високий ступінь їхнього взаємозв'язку. Недостатність обсягів у часі одного з цих потоків обумовлює наступне скорочення обсягів іншого виду цих потоків. Тому в системі управління грошовими потоками підприємства обидва ці види грошових потоків являють собою єдиний (комплексний) об'єкт фінансового менеджменту.

4. За методом обчислення обсягу виділяють наступні види грошових потоків підприємства:

- Валовий грошовий потік. Він характеризує всю сукупність надходжень або витрат коштів у розглянутому періоді часу в розрізі окремих його інтервалів;

- чистий грошовий потік. Він характеризує різницю між позитивним і негативним грошовими потоками (між надходженням і витратою коштів) у розглянутому періоді часу в розрізі окремих його інтервалів. Чистий грошовий потік є найважливішим результатом фінансової діяльності підприємства, багато в чому визначає фінансову рівновагу і темпи зростання його ринкової вартості. Розрахунок чистого грошового потоку по підприємству в цілому, окремих структурних його підрозділах (центрах відповідальності), різних видах господарської діяльності або окремих господарських операціях здійснюється за наступною формулою:

ЧГП = ПГП -НГП , (1.7)

де ЧГП - сума чистого грошового потоку в розглянутому періоді часу;

ПГП - сума позитивного грошового потоку (надходжень коштів) у розглянутому періоді часу;

НГП - сума негативного грошового потоку (витрати коштів) у розглянутому періоді часу.

Як видно з цієї формули, у залежності від співвідношення обсягів позитивного і негативного потоків сума чистого грошового потоку може характеризуватися як позитивною, так і негативною величинами, що визначають кінцевий результат відповідної господарської діяльності підприємства і, що впливають у кінцевому підсумку на формування і динаміку розміру залишку його грошових активів.

5. За рівнем достатності обсягу виділяють наступні види грошових потоків підприємства:

- надлишковий грошовий потік. Він характеризує такий грошовий потік, при якому надходження коштів істотно перевищують реальну потребу підприємства в цілеспрямованій їхній витраті. Свідченням надлишкового грошового потоку є висока позитивна величина чистого грошового потоку, не використовуваного в процесі здійснення господарської діяльності підприємства;

- дефіцитний грошовий потік. Він характеризує такий грошовий потік, при якому надходження коштів істотно нижче реальних потреб підприємства в цілеспрямованій їхній витраті. Навіть при позитивному значенні суми чистого грошового потоку він може характеризуватися як дефіцитний, якщо ця сума не забезпечує планову потребу у витраті коштів по всіх передбачених напрямках господарської діяльності підприємства. Негативне ж значення суми чистого грошового потоку автоматично робить цей потік дефіцитним.

6. За методом оцінки в часі виділяють наступні види грошового потоку:

- теперішній грошовий потік. Він характеризує грошовий потік підприємства як єдину порівнювану його величину, приведену по вартості на теперішній момент часу;

- майбутній грошовий потік. Він характеризує грошовий потік підприємства як єдину порівнювану його величину, приведену по вартості на конкретний майбутній момент часу. Поняття майбутній грошовий потік може використовуватися і як номінальна ідентифікована його величина в майбутньому моменті часу (чи в розрізі інтервалів майбутнього періоду), що служить базою дисконтування з метою приведення до теперішньої вартості.

Розглянуті види грошового потоку підприємства відображають зміст концепції оцінки вартості грошей у часі стосовно господарських операцій підприємства.

7. За безперервністю формування в розглянутому періоді розрізняють наступні види грошових потоків підприємства:

- регулярний грошовий потік. Він характеризує потік надходження або витрат коштів по окремих господарських операціях (грошових потоках одного виду), що у розглянутому періоді часу здійснюється постійно по окремих інтервалах цього періоду. Характер регулярного носять більшість видів грошових потоків, генерованих операційною діяльністю підприємства: потоки, пов'язані з обслуговуванням фінансового кредиту у всіх його формах; грошові потоки, що забезпечують реалізацію довгострокових реальних інвестиційних проектів і т.п.;

- дискретний грошовий потік. Він характеризує надходження або витрати коштів, пов'язані зі здійсненням одиничних господарських операцій підприємства в розглянутому періоді часу. Характер дискретного грошового потоку носить одноразова витрата коштів, пов'язана з придбанням підприємством цілісного майнового комплексу; купівлею ліцензії франчайзинга; надходженням фінансових коштів у порядку безоплатної допомоги і т.п.

Розглядаючи ці види грошових потоків підприємства, варто звернути увагу на те, що вони розрізняються лише в рамках конкретного тимчасового інтервалу. При визначеному мінімальному тимчасовому інтервалі всі грошові потоки підприємства можуть розглядатися як дискретні. І навпаки - у рамках життєвого циклу підприємства переважна частина його грошових потоків носить регулярний характер.

8. За стабільністю тимчасових інтервалів формування регулярні грошові потоки характеризуються наступними видами:

- регулярний грошовий потік з рівномірними тимчасовими інтервалами в рамках розглянутого періоду. Такий грошовий потік надходжень або витрат коштів носить характер ануїтету;

- регулярний грошовий потік з нерівномірними тимчасовими інтервалами в рамках розглянутого періоду. Прикладом такого грошового потоку може служити графік лізингових платежів за орендоване майно з погодженими сторонами нерівномірними інтервалами часу їхнього здійснення протягом періоду лізінгування активу.[26,c.118]

Розглянута класифікація дозволяє більш цілеспрямовано здійснювати облік, аналіз і планування грошових потоків різних видів на підприємстві.

1.4 Фінансове планування на малих підприємствах

Фінансове планування на малих підприємствах вимагає використання нових принципів організації. Його зміст та форми мають бути суттєво змінені у зв'язку з новими економічними умовами та соціальними орієнтирами.

За адміністративної економіки фінансове планування базувалось на директивних планових показниках виробничого та соціального розвитку підприємства. Нині ця база перестала існувати, оскільки підприємства вже не одержують директивних вказівок "зверху". Державне замовлення, яке збереглося, утратило своє колишнє директивне значення і розглядається підприємством лише як одна з можливих сфер реалізації продукції. Відтак фінансове планування має орієнтуватися на ринкову кон'юнктуру, ураховувати ймовірність настання певних подій і одночасно розробляти моделі поведінки підприємства за зміни ситуації з матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами.

Фінансове планування - це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.

Фінансове планування втілює встановлені цілі у форму конкретних фінансових показників і забезпечує фінансовими ресурсами закладені в виробничому плані економічні пропорції розвитку.

Значення фінансового планування полягає в тому, що воно дає можливість визначити життєздатність проекту підприємства за умов конкуренції і є інструментом одержання фінансової підтримки від зовнішніх інвесторів.

Отже, основними завданнями фінансового планування на підприємстві є:

­ забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

­ установлення раціональних фінансових відносин із суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями;

­ визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціонального його використання;

­ виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;

­ здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів.

Фінансове планування дає змогу розв'язати такі конкретні питання:

­ які грошові кошти може мати підприємство в своєму розпорядженні; які джерела їх надходження;

­ чи достатньо фінансових ресурсів для виконання накреслених завдань;

­ яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабюджетні фонди, банкам та іншим кредиторам;

­ як повинен здійснюватися розподіл та використання прибутку на підприємстві;

­ як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і доходів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.

У фінансовому плануванні використовується балансовий метод. Його зміст полягає в тім, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття. При цьому використовуються різні способи: нормативний, розрахунково-аналітичний, оптимізації планових рішень, економіко-математичного моделювання.

Суть нормативного способу фінансового планування полягає в тім, що на основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба суб'єкта підприємницької діяльності у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів. Згаданими нормативами є ставки податків, ставки, зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів. Норми та нормативи бувають галузевими, регіональними та індивідуальними.

За використання розрахунково-аналітичного методу планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та їх зміни в плановому періоді.

Оптимізація планових рішень полягає в розробці варіантів планових розрахунків для того, щоб вибрати з них найоптимальніший. Відтак можуть використовуватися різні критерії вибору:

* максимум прибутку (доходу) на грошову одиницю вкладеного капіталу;

* економія фінансових ресурсів, тобто мінімум фінансових витрат;

* економія поточних витрат;

* мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного результату;

* максимум абсолютної суми одержаного прибутку.

Фінансове планування (крім уже згадуваних способів розрахунків) потребує широкого використання економіко-математичного моделювання. Цей спосіб уможливлює знаходження кількісного вираження взаємозв'язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають. Економіко-математична модель - це точний математичний опис факторів, які характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища і здійснюються з допомогою математичних прийомів. Моделювання може здійснюватися за функціональним та кореляційним зв'язком. Економіко-математичне моделювання дає змогу перейти в плануванні від середніх величин до оптимальних варіантів. Підвищення рівня наукової обгрунтованості планування потребує розробки кількох варіантів планів виходячи з різних умов та шляхів розвитку підприємства з наступним вибором оптимального варіанта фінансового плану.

Висновок до І розділу

Фінансові ресурси підприємств формуються під час формування статутного капіталу, а також в процесі розподілу грошових надходжень від продажу продукції, товарів, робіт і послуг та надходжень від інших видів операційної, фінансової та інвестиційної діяльності. Формування фінансових ресурсів здійснюють з метою фінансування оборотних і необоротних активів, формування резервного капіталу, забезпечень, фондів цільового призначення тощо.

Обов'язковими передумовами ефективного функціонування фінансів малих підприємств є:

— різноманітність форм власності;

— свобода підприємництва та самостійність у прийнятті рішень;

— вільне ринкове ціноутворення та конкуренція;

— самофінансування підприємництва;

— правове забезпечення правил економічної поведінки всіх суб'єктів підприємницької діяльності;

— обмеження і регламентація державного втручання в діяльність підприємств.

Управління грошовими потоками є важливим фінансовим важелем забезпечення прискорення обороту капіталу підприємства. Цьому сприяє скорочення тривалості виробничого і фінансового циклів, що досягається в процесі результативного управління грошовими потоками, а також зниження потреби в капіталі, що обслуговує господарську діяльність підприємства. Прискорюючи за рахунок ефективного управління грошовими потоками оборот капіталу, підприємство забезпечує ріст суми генерованого у часі прибутку.

Ефективне управління грошовими потоками забезпечує зниження ризику неплатоспроможності підприємства. Навіть у підприємств, що успішно здійснюють господарську діяльність і генерують достатню суму прибутку, неплатоспроможність може виникати як наслідок незбалансованості різних видів грошових потоків у часі. Синхронізація надходження і виплат коштів, що досягається в процесі управління грошовими потоками підприємства, дозволяє усунути цей фактор виникнення його неплатоспроможності.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА НА ТОВ "МАРАНД"

2.1 Техніко-економічна характеристика підприємства

Об'єктом дослідження виступає ТОВ "Маранд". Основний вид діяльності організації – роздрібний продаж ювелірних виробів і швейцарських годинників.

Дата реєстрації ТОВ "Маранд" - 2005г. Юридична адреса: Україна, 443031, Київська область, м. Київ, вул. Г.Дімітрова, 118.

Підприємство спеціалізується на продажі ювелірних виробів українських і іноземних виробників, годинників відомих світових брендів, а так само і аксесуарів, таких як вази, столові прилади. Основними покупцями товарів ТОВ "Маранд" є люди з високим і середнім рівнем доходів.

Товари ТОВ "Маранд" мають широкий попит в населення, оскільки досягнуте оптимальне співвідношення ціни і якості пропонованої продукції. На даний момент підприємство співробітничає з більш ніж 15 відомими брендами – виробниками швейцарських годинників і з великою кількістю українських ювелірних заводів, а також іноземними компаніями ювелірної галузі.

Продаж продукції здійснюється на території спеціалізованого магазина, що знаходиться у власності компанії. Чисельність працівників організації складає 15 чоловік, управлінського персоналу – 3 людини. Розподіл праці за функціональною ознакою між працівниками здійснюється, перш за все, по лінії відособлення функцій управління. Організаційна структура підприємства представлена лінійною системою. Вона передбачає безпосереднє підпорядкування всіх категорій працівників керівникові підприємства.

Основними завданнями діяльності ТОВ "Маранд" є:

- формування умов якнайповнішого задоволення попиту покупців продукції в рамках середнього сегменту споживчого ринку;

- забезпечення високої якості товарів, що продаються;

- забезпечення економічності здійснення торгівельно-господарського процесу;

- мінімізація витрат, пов'язаних з транспортуванням, оформленням замовлень на товари, митними процедурами;

- максимізація суми прибутку, що залишається у розпорядженні фірми, і забезпечення її ефективного використання.

Управління грошовими коштами підприємства

Управління грошовими потоками передбачає цілеспрямований вплив на процеси акумуляції грошових коштів, їх витрачання та перерозподіл з метою збалансування фінансово-господарської діяльності підприємства. Характерні риси практики управління грошовими потоками відображають принципи управління, тобто основні правила діяльності, якими керуються органи управління, враховуючи соціально-економічні умови, що склалися.

Згідно із принципами управління формують систему методів управління грошовими потоками. До складу основних методів управління грошовими потоками відносять:

­ аналіз грошових потоків;

­ планування та оптимізація;

­ контроль за рухом грошових коштів;

­ облік та звітність.

Аналіз грошових потоків — це сукупність методів формування і обробки даних про грошові потоки, які дають об'єктивні оцінки стану, тенденцій розвитку, виявлення резервів підвищення ефективності використання грошових коштів та шляхів їх реалізації.

З урахуванням терміну часу, ступеня деталізації об'єктів і показників аналіз може бути перспективним, поточним і оперативним. З погляду обсягів аналіз може бути тематичний, тобто пов'язаний з визначеною конкретною метою, локальний — пов'язаний з діяльністю окремого підрозділу, комплексний — охоплює всі сторони діяльності підприємства. Інформаційною базою для аналізу грошових потоків за звітні періоди є форми бухгалтерської звітності, додатки до них та інші облікові документи. Аналіз грошових потоків та оцінка їх впливу на фінансовий стан підприємства визначається системою показників, до яких відносять показники ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості.

Результати аналізу враховуються при плануванні грошових потоків та їх оптимізації.

Планування грошових потоків — це процес визначення їх обсягів за видами діяльності, часовими інтервалами та напрямами використання з метою забезпечення максимальної синхронізації надходжень і витрат та платоспроможності підприємства.

У процесі планування досягається оптимізація грошових потоків, тобто знаходження такого співвідношення між вхідними і вихідними грошовими потоками, між напрямами й умовами залучення та використанням грошових коштів, яке дає змогу досягти найкращих результатів діяльності (мінімізації витрат, максимізації прибутку).

Контроль за надходженням та використанням грошових коштів є системою спостереження і перевірки процесу надходження та використання грошових коштів з метою визначення відхилень від їх заданих параметрів. Як функція управління контроль об'єктивно необхідний. Він спрямовує процес управління за встановленими ідеальними моделями, коригуючи поведінку підконтрольного об'єкта.

Сутність і значення контролю за грошовими потоками полягає в тому, що суб'єкт управління здійснює перевірку виконання запланованих параметрів формування грошових фондів, напрямів їх використання, дотримання синхронності надходжень і витрат у встановлені періоди часу, блокує відхилення від заданої програми, а в разі виявлення порушень сигналізує про необхідність коригування системи управління. Таким чином, контроль є засобом отримання інформації про грошові потоки по каналу зворотнього зв'язку, тобто за результатами свого управлінського впливу на об'єкт управління. У циклі управління грошовими потоками облік є кінцевою стадією. Він передбачає визначення, реєстрацію на різних носіях та класифікацію інформації про грошові надходження та витрати для отримання підсумкових даних, які відображають досягнутий результат. Результати обліку відображаються у звітності. Таким чином, облік як кінцева стадія в циклі управління є одночасно початковою стадією для наступного циклу. Облік і звітність складають інформаційну базу для аналізу грошових потоків за звітний період. Отже, наведені методи управління грошовими потоками є одночасно етапами процесу управління в цілому.

Ефективність управління грошовими потоками визначається синхронізацією надходжень і виплат, підтримкою постійної платоспроможності підприємства і включає такі складові:

­ визначення мінімального обсягу грошових коштів, достатнього для обслуговування поточної господарської діяльності;

­ постійний моніторинг надходження грошових коштів від продажу; згладжений коливань в обсягах надходжень і виплат грошових коштів з метою запобігання платіжної кризи в окремі періоди;

­ оптимізація системи розрахунків з постачальниками і покупцями, тобто обґрунтування політики надання комерційних кредитів і отримання відстрочок платежів;

­ вибір напрямків використання тимчасово вільних грошових коштів з метою запобігання втрат від інфляції і упущеної вигоди;

­ прискорення оборотності грошових коштів за рахунок впровадження організаційно-економічних заходів.

Практична реалізація цих складових управління грошовими потоками дасть змогу певною мірою знайти компроміс між необхідністю підтримувати певний обсяг грошових коштів для забезпечення ліквідності підприємства і бажанням інвестувати тимчасово вільні кошти для забезпечення їх дохідності.

2.2 Управління вихідними грошовими потоками підприємства

За допомогою прямого методу аналізу грошових потоків можна виявити чинники зміни величини грошових коштів за звітний період.

Балансові дані для розрахунку грошового потоку (грн.) за 1 півріччя 2010р. (таб.2.1)

Таблиця 2.1 Грошовий потік підприємства

Розрахунок показників приросту грошових коштів за 1 півріччя 2010р. (таб.2.2)

Таблиця 2.2 Приріст грошових коштів за 1 півріччя 2010г

Балансові дані для розрахунку грошового потоку (грн.) за 9 місяців 2009г. (таб.2.3)

Таблиця 2.3 Балансові дані

Розрахунок чинників приросту грошових коштів за 9 місяців 2009г. (таб.2.4)

Таблиця 2.4 Приріст грошових коштів

Вирішальним чинником збільшення грошових коштів на кінець періоду в порівнянні з його початком є збільшення власного капіталу. Одночасно сталося збільшення долі короткострокових кредитів і позик з одночасним зменшенням долі довгострокових кредитів і позик. Так само збільшилися запаси і зменшилася дебіторська заборгованість постачальникам і підрядчикам.

Зростання запасів на 12,3% і зменшення кредиторської заборгованості можна вважати ознакою збільшення виручки від продажів, але це вимагає перевірки у формі аналізу змін статей балансу за 9 місяців 2010 років, а також звіту про прибутки і збитки.

Звіт показує, що виручка від продажів дійсно збільшилася, її приріст склав 131,9%, залишки ДЗ покупців зменшилися на 3882000 грн. Залишки КЗ постачальникам зменшилися на 43,03%, при цьому вся КЗ зменшилася на 43,05%.

Зіставивши результати цих розрахунків можна зробити наступні виводи:

1. За період сталося повне погашення дебіторської заборгованості покупців.

2. Оборотність КЗ прискорилася, що дозволило значно скоротити суму кредиторської заборгованості постачальникам.

3. Отже, ліквідація дебіторської заборгованості і зменшення кредиторською не є прямим наслідком збільшення виручки від продажів, а пов'язані також із змінами умов розрахунків з дебіторами і кредиторами, у тому числі із станом боргів: сплачена частина боргів, що виникли в попередні періоди і виникли нові борги.

4. При зростанні виручки від продажів на 131,9% балансових запасів збільшилися на 12,3%.

Витрати на продану продукцію, виходячи з даних звіту про прибутки і збитки, збільшилися на 138,28%.

Грошові надходження від продажів залежать не лише від виручки поточного періоду, але і від повернення ДЗ минулих періодів, і від руху іншої ДЗ, не пов'язаної безпосередньо з продажами. Фактичні витрати грошових коштів також не збігаються з витратами, відбитими в звіті про прибутки і збитки. Вони обмежуються наявними (що поступили) грошовими коштами. Грошовий потік на кінець періоду і його зміну в порівнянні з початком періоду можна визначити виходячи із звороту грошових коштів протягом періоду.

Таким чином, виручка від продажів практично повністю визначила суму грошових коштів, що поступили. Їх виявилося досить на оплату всіх видів витрат, пов'язаних з основною діяльністю, а також на розрахунки по обов'язкових платежах до бюджету і єдиний соціальний фонд.

За допомогою непрямого методу розрахунку грошових коштів (шляхом коректування чистого прибутку на суми, що входять в розрахунок чистому прибутку, але не вхідні в розрахунок рухи грошових коштів) розглянемо участь у формуванні грошового потоку чистого виторгу, тобто величини грошових коштів у складі виручки від продажів. Це чистий прибуток і амортизація.[33,c.104]

Чистий прибуток за 9 місяців 2009 рік склала 6306000 грн. Вона є одним з чинників збільшення власного капіталу. Без дії цього чинника власний капітал склав би: 18635000 грн. - 6306000 грн. = 12329000 грн.

Оборотні активи без врахування зміни грошових коштів зменшилися б на 204000 грн. Зниження основних засобів склало 1596000 грн.

Таким чином, зменшення грошових коштів на кінець періоду сформувалося під впливом позитивних і негативних чинників.

Розрахунок ефекту фінансового важеля за 1 півріччя 2010 років (таб.2.5)

Таблиця 2.5 Ефект фінансового важеля за 1 півріччя 2010 років

Результати обчислень, представлені в таблиці 2.5, свідчать про наступний: за допомогою залучення позикового капіталу організація дістала можливість збільшення рентабельності власного капіталу на 0,64%, що представляється важливим з точки зору власника, оскільки на кожен вкладений гривну власних засобів він отримав додатково 0,64 копійок чистого прибутку. Але ефект фінансового важеля в даному випадку дуже малий. Збільшення рентабельності незначне, оскільки доля операційної прибутку невелика, відповідно, співвідношення чистого прибутку і власного капіталу невідповідний мало (4,63%)

Один із способів розрахунку ефекту фінансового важеля, розглянутий вище, описується формулою:

DFL = (1 – T)(RA – RD)D / E

DFL – ефект фінансового важеля, в %;

T – ставка податку на прибуток, у відносній величині;

RA – рентабельність активів

RD – ставка відсотка по позиковому капіталу

D – позиковий капітал

E – власний капітал

D/E – плече фінансового важеля (відношення позикового капіталу до власного)

Однією з основних складових формули виступає так званий диференціал фінансового важеля (RA – RD) або різниця між рентабельністю активів організації і ставкою відсотка по позиковому капіталу. Диференціал має бути позитивним . Відповідно до формули і розрахунків, представлених в таблиці 5, вся сума відсотків по позикових засобах зменшує прибуток оподаткування організації. Проте згідно ст. 269 Податкового кодексу зменшення прибутку оподаткування відноситься лише сума відсотків по банківських кредитах (виданим в гривнах) в межах ставки рефінансування НБУ, збільшеної на коефіцієнт 1,1. Вся остання сума відсотків по банківських кредитах, що перевищує ставку рефінансування НБУ, збільшену на коефіцієнт 1,1, відноситься організацією на прибуток після оподаткування (або на збільшення збитків). Така особливість оподаткування прибутку організації в частині віднесення сум відсотків по позиковому капіталу вносить певні корективи в розрахунок ефекту фінансового важеля. Але, оскільки відсоток по кредиту складає 12% річних (3% за 3 місяці) вся сума відсотків по кредиту відноситься на зменшення прибутку оподаткування.[8,c.25]

Розрахунок ефекту фінансового важеля за 9 місяців 2009 років (таб.2.6)

Таблиця 2.6 Розрахунок ефекту фінансового важеля за 9 місяців 2009 років

Результати обчислень, представлені в таблиці 2.6, свідчать про те, що за допомогою залучення позикового капіталу організація дістала можливість збільшення рентабельності власного капіталу на 12,85%, що представляється важливим з точки зору власника, оскільки на кожен вкладений гривну власних засобів він отримав додатково 12,85 копійок чистого прибутку. В даному випадку подібний ефект фінансового важеля досягнутий більшою мірою завдяки збільшенню операційної і, відповідно, чистому прибутку організації.

Господарська діяльність підприємства

Господарська діяльність є результатом взаємодії людей з природою та між собою (рис. 2.3).

Рис. 2.3. Відносини людей в процесі господарської діяльності

Для здійснення господарської діяльності людина бере з природи матеріали, використовує землю, воду, атмосферу. Проблема взаємодії людини і природи включає два важливі моменти. По-перше, природні ресурси обмежені й більшість їх невідтворювані. Тому чим інтенсивніше людина використовує, наприклад, сировинні ресурси, тим ближчим є момент їх вичерпання. Це породжує низку проблем: знаходження замінників природних речовин, створення ресурсоекономних і безвідходних технологій, повторне використання ресурсів тощо. По-друге, людина сама є частиною природи, тому зміни природного середовища є одночасно і змінами самої людини, її фізичного здоров’я та психічного стану. Взаємодія людини з природою в процесі виробництва породила низку екологічних проблем, від розв’язання яких залежить виживання людства.

У процесі господарської діяльності люди також вступають у відносини між собою з приводу привласнення ресурсів, організації та управління. Такі відносини називаються виробничими. Розвиток суспільства – це одночасно й ускладнення та урізноманітнення виробничих відносин.

Фактори (ресурси) для здійснення господарської діяльності поділяють на матеріальні та особисті. В свою чергу, матеріальні фактори поділяються на засоби і предмети праці, створені людиною (капітал, майно), та природні фактори, що об’єднуються поняттям "земля". Особистий фактор визначається поняттям "праця" і представляється працівниками, оскільки вони є носіями робочої сили, завдяки якій людина має змогу здійснювати господарську діяльність (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Основні елементи господарської діяльності

Господарську діяльність, можна розглянути як взаємодію основних економічних ресурсів (рис. 2.5).

Результатом господарської діяльності є готова продукція, товари, роботи, послуги. При визначенні їх вартості враховують тільки ту частину затрат, яку люди несуть в процесі своєї діяльності при переробці та використанні певного матеріального ресурсу, і не враховується та частина затрат, яку понесла природа при створенні цього ресурсу (дерева, металу, каменю тощо). Останні затрати вважаються безкоштовними.

Рис. 2.5. Взаємодія економічних ресурсів в процесі господарської діяльності

Товари (готова продукція, роботи, послуги) включають в себе одночасно і благо (вони потрібні споживачу), і користь (здатність задовольняти ту чи іншу потребу людини), і рідкість, і ресурсомісткість (при його виробництві використовуються обмежені ресурси), і попит, і пропозицію (на ринку вони користуються попитом), і затрати (для виготовлення їх потрібні витрати), і ціну (вони мають вартість).

Основними факторами господарської діяльності, власне, є праця, природні ресурси (земля), засоби виробництва (капітал).

Земля як фактор виробництва є одночасно базисом господарської діяльності, сховищем природних ресурсів (родовища мінералів, нафти, газу), природною основою сільськогосподарського виробництва (орні землі,ліси, водоймища).

Праця як фактор господарської діяльності охоплює людські ресурси: фізичні та розумові здібності, освітній та професійний рівень, виробничий досвід.

Зростання ролі особистого фактора висуває нові вимоги до кваліфікації працівників, їх компетентності, до знань організації виробництва та ринкової діяльності. Культурна, освічена людина інакше розуміє відповідальність, є ініціативнішою, вимогливішою до себе.

Капітал як фактор виробництва є майном (засобами виробництва), що належить підприємству і використовується в процесі господарської діяльності.

Особливістю капіталу є те, що він має бути кимось нагромаджений, створений. Капітал існує у продуктивному використанні саме тоді, коли його власники одержують доходи від користування та володіння своїм майном. Частина цих доходів повертається у процес господарської діяльності, нагро-маджуючи капітал і забезпечуючи кошти для вдосконалення виробництва.

Матеріально-речова основа капіталу – засоби та предмети праці, що перебувають у процесі постійних змін.

Предмети праці – це те, на що спрямована праця людини. Вони можуть бути створені як самою природою, так і людьми.

Засоби праці – майно, за допомогою якого людина активно діє на предмети праці.

Крім трьох основних факторів виробництва: землі, праці та капіталу, існує особливий, четвертий фактор – здатність до підприємництва.

Підприємницькі здібності знаходять своє матеріальне втілення у доході, який отримує підприємець. Щоб розпочата господарська діяльність продовжувала діяти і розвивалась, її необхідно щоденно організовувати, ризикувати, знаходити джерела фінансування, покупців і постачальників. Практика свідчить, що здатність до підприємництва є рідкісним природним талантом, яким володіє лише 5–7 % людей.

За допомогою підприємницьких здібностей економічні ресурси перетворюються в нову вартість, яка формується в товарі (рис. 2.6).

Рис. 2.6. Процес створення нової вартості (товару)

Використання економічних ресурсів в процесі господарської діяльності становить комерційну таємницю підприємства.

Під комерційною таємницею підприємства мають на увазі відо-мості, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам.

До відомостей, які не становлять комерційної таємниці, відносяться:

· установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;

· інформація за всіма встановленими формами державної звітності;

· дані, необхідні для перевірки, обчислення та сплати податків та інших обов’язкових платежів;

· відомості про чисельність та склад працівників, їх заробітну плату в цілому та за професіями і посадами, а також наявність вільних робочих місць;

· документи про сплату податків і обов’язкових платежів;

· інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

· документи про платоспроможність;

· відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

· відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначаються керівником підприємства.

2.2 Управління вхідними грошовими потоками підприємства

Для нового проекту прогноз грошових потоків може бути важливіший, ніж прогноз прибутків. Цей документ дозволяє оцінити суми, необхідні для здійснення проекту, починаючи із стадії його підготовки і закінчуючи здобуттям першого позитивного ефекту. Головне завдання цього балансу - перевірити синхронність вступу і витрачання грошових коштів, а значить, визначити майбутню ліквідність підприємства при здійсненні даного проекту. Під ліквідністю в даному випадку розуміється здатність підприємства своєчасно погашати заборгованість перед кредиторами за рахунок засобів, що знаходяться на розрахунковому рахунку. Проводячи планований рівень продажів і капітальних витрат в той або інший період, прогноз підкреслює необхідність і час додаткового фінансування і визначає пікові вимоги до робочого капіталу. Частина необхідного фінансування може бути отримана за рахунок засобів фірми (це відбивається в бізнес-плані), частина - за рахунок банківських кредитів на 1 - 3 роки і за рахунок короткострокових кредитів.

Деталізований прогноз, який зрозумілий і застосовний для керівництва, може сприяти залученню уваги до проекту, не дивлячись на періодичне виникнення грошової скрути (у зв'язку з впливом сезонності, вимогою оплати капітальних вкладень готівкою). Прогнози грошових потоків передбачаються на кожен місяць першого року і по кварталах другого і третього років. Коли грошовий потік сформований, необхідно обговорити протиріччя між грошовими потребами і їх можливим задоволенням в критичні моменти, наприклад, при низькому накопиченні засобів і передбачуваному зниженні продажів. Це дозволяє перевірити чутливість бюджету балансу до зміни різних чинників: обсягів виробництва, відпускних цін, норми рентабельності, величини вкладених засобів. Баланс руху грошових коштів дозволяє також визначити ефективність віддачі від вкладеного капіталу . Далі будуть приведені балансові дані, підкориговані у відповідність з поставленим завданням, – забезпечити баланс грошових потоків. Виправлені балансові дані для розрахунку грошового потоку (грн.) за 9 місяців 2009г. (таб.2.7)

Таблиця 2.7 Змінені данні грошового розрахунку

У даній таблиці внесені зміни в рядок "довгострокові кредити і позики". Це зроблено для того, щоб забезпечити баланс грошових потоків організації ТОВ "Маранд".

Розрахунок показників приросту грошових коштів за 9 місяців 2009р. (таб.2.8)

Таблиця 2.8 Показники приросту грошових коштів за 9 місяців 2009р.

Таким чином, не сталося приріст/зменьшення грошових коштів організації, тобто забезпечений баланс відтоків і припливів. Виходячи їх вищезгаданих даних розрахуємо ефект фінансового важеля при збалансованих грошових потоках. Розрахунок ефекту фінансового важеля за 9 місяців 2009 років за виправленими даними. (таб.2.9)

Таблиця 2.9 Ефект фінансового важеля за 9 місяців 2009 років

Результати обчислень, представлені в таблиці 2.9, свідчать про те, що за допомогою додаткового залучення позикового капіталу організація дістала можливість збільшення рентабельності власного капіталу на 13,20%, що на 0,35% більше, ніж в попередніх розрахунках. Даний факт представляється важливим з точки зору власника, оскільки на кожен вкладений гривну власних засобів він отримав додатково 13,20 копійок чистого прибутку. А відносно розрахунку ефекту фінансового важеля за балансовими даними за 9 місяців (таб.2.6) рентабельність власного капіталу збільшилася на 0,35 копійок. В даному випадку подібний ефект фінансового важеля досягнутий завдяки збільшенню операційної і, відповідно, чистому прибутку організації, а так само за рахунок додаткового залучення позикових засобів.

Доходи від фінансово-інвестиційної та іншої діяльності

З переходом на ринкові основи господарювання зростає роль фінансової діяльності підприємств. Пошук фінансових джерел розвитку підприємств у напрямку найефективнішого інвестування фінансових ресурсів, операцій із цінними паперами та інші питання фінансової діяльності набувають важливого значення для фінансових служб підприємств.

Фінансові інвестиції зумовлені потребою ефективного використання вільних фінансових ресурсів, коли кон'юктура фінансового ринку уможливлює отримання значно більшого рівня прибутку на вкладений капітал, ніж операційна діяльність на товарних ринках.

Важливий напрямок фінансової діяльності підприємства за ринкової економіки - це раціональне використання вільних фінансових ресурсів, пошук ефективних напрямків інвестування коштів, які даватимуть підприємству додатковий прибуток. Прибуткове інвестування грошових коштів здійснюється на фінансовому ринку.

Купуючи акції, облігації інших підприємств, необхідно виходити з того, що інвестувати треба тільки надлишкові фінансові ресурси. При цьому в підприємства мають бути готівкові кошти на випадок надзвичайних обставин. Ця готівка може бути у формі грошового залишку на банківських рахунках або у високоліквідних цінних паперах (державних облігаціях, казначейських зобов'язаннях).

Перш ніж придбати акції (облігації) будь-якого підприємства, необхідно всебічно вивчити його діяльність, проаналізувати його фінансові результати. Цінність акцій визначається тими доходами, котрі очікуються підприємством у майбутньому, а не рівнем дивідендів, обіцяних у рекламних проспектах. Не рекомендується давати згоду, маючи лише неперевірену інформацію про стан справ того підприємства, цінні папери котрого планується придбати. Не можна купувати акції фірм, які не публікують звітів про свої доходи.

Стан справ підприємства, до акцій якого виник інтерес, необхідно порівнювати із загальною ситуацією у відповідній галузі економіки.

Підприємствам не рекомендується відмовлятися від придбання акцій (облігацій) тільки через невисокі дивіденди. Іноді ліпше погодитись на порівняно невисокі дивіденди, якщо при цьому забезпечується стабільність і тривалість їх отримання.

Однак брак у нашій країні необхідних умов для функціонування вільного фінансового ринку унеможливлює дотримання цих вимог. В Україні поки що відсутнє ефективне державне регулювання випуску й торгівлі цінними паперами. Немає необхідної інформації, котра б забезпечувала прийнятну міру ризику операцій із цінними паперами.

Тимчасово вільні грошові засоби підприємства можуть вкладати на депозитні рахунки в комерційні банки під обумовлений відсоток.

Підприємство має право здавати в оренду нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання, техніку та інше) за відповідну плату або здійснювати фінансовий лізинг.

Лізинг - це форма довгострокової оренди, яка передбачає передачу права користування майном іншому суб'єкту підприємницької діяльності на платній основі і на визначений угодою строк. Об'єктом лізингу є матеріальні цінності, які входять до складу основних засобів. У лізинговій угоді беруть участь три сторони: підприємство-постачальник, лізингова фірма (підприємство-орендодавець), орендатор, який отримав нерухоме майно і користується ним протягом визначеного часу.

Є два види лізингу: фінансовий та оперативний. Фінансовий лізинг передбачає виплату постачальнику (лізинговій фірмі) вартості обладнання, яке замовлене орендатором, і передачу його в оренду. За фінансового лізингу строк оренди обладнання відповідає строку його амортизації. Фінансовий лізинг має також назву лізингу майна з повною окупністю або з повною виплатою. Це означає, що лізингодавець протягом чинності договору повертає собі всю вартість майна й отримує прибуток від лізингової операції. Після закінчення строку дії договору орендатор може викупити об'єкт лізингу за залишковою вартістю або повернути його лізингодавцеві, або укласти новий контракт на оренду. Оперативний лізинг укладається, як правило, на час, менший за амортизаційний період майна. Після закінчення договору об'єкт лізингу повертається лізингодавцеві або знову здається в оренду.

Важливим аспектом лізингового договору є лізингова плата. Лізингова плата залежить від виду основних засобів, строку лізингу та інших умов договору.

Як правило, сума лізингової плати є фіксованою і вноситься однаковими частинами протягом усього терміну дії договору. Однак за високої інфляції в договорі можна передбачати можливість періодичного збільшення лізингового відсотка.

Крім цього, підприємства можуть одержувати додаткову курсову різницю на валютні рахунки чи операції в іноземній валюті.

У процесі фінансово-господарської діяльності окремі підприємства порушують фінансові зобов'язання, умови господарських договорів, за що до них застосовуються економічні санкції. Коли ці умови порушує контрагент, він зобов'язаний сплатити штрафи, пені, неустойки та інші види санкцій, а також відшкодувати збитки, завдані підприємству. Як уже було сказано, у звітному році в підприємства може з'явитися прибуток минулих років тощо.

Отже, за ринкової економіки результати фінансово-інвестиційної діяльності і позареалізаційних операцій є постійними джерелами грошових доходів і формування прибутку підприємств.

2.3 Ефективність управління фінансовими ресурсами

Управління як діяльність існувало протягом усієї нашої історії. Можна сказати, що управління існувало з того моменту, як у людей виникла потреба у спільній праці. Певна форма управлінської діяльності постала, коли треба було збирати податки, створювати армію, годувати людей, які самі не виробляли харчів. В словнику слово "управляти" означає керувати, направляти діяльність кого-небудь, чого-небудь. Тому, управління - це процес впливу на кого-небудь, і що-небудь. Крім того, слово "управління" поєднують з діяльністю органів влади, керівних органів тощо.

Отже, управління можна трактувати як процес впливу, і водночас як систему управляючих суб'єктів, об'єктів, якими управляють, та управлінських дій. Управління в економіці - це свідоме спрямування економічних і соціальних процесів для досягнення збалансованості, пропорційності й оптимальності. Світовий досвід переконує, що в основі успіхів прогресу завжди лежать безпосередні економічні інтереси людини, дисципліна і порядок, чітка система організації та управління процесами капіталотворення, формування фондів нагромадження і споживання.

У фінансах підприємств управління означає процес впливу на фінансові відносини, фінансові ресурси, їх організацію для реалізації фінансової політики господарюючого суб'єкта. Крім того, управління фінансами можна визначити як сукупність всіх органів апарата управління підприємства та їх управлінських дій.

Метою фінансового управління є забезпечення підприємства необхідними фінансовими ресурсами та підвищення ефективності його фінансової діяльності. Предметом фінансового управління є регулювання фінансових потоків. При цьому об'єктом управління фінансами є фінансові відносини у сфері грошового обігу, фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються в усіх ланках фінансово-господарської роботи підприємства.

Суб'єктом управління фінансами підприємств є керівний та фінансовий апарат системи органів управління на підприємстві. У практичному плані управління фінансами підприємств - це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу суб'єктів управління на формування і використання фінансових ресурсів.

Поняття "управління фінансами" пов'язують з управлінням на рівні держави чи галузі. На рівні підприємств різних організаційних форм та різних форм власності в сучасних умовах використовують поняття "фінансовий менеджмент". Фінансовий менеджмент - це управління фінансами підприємства, направлене на досягнення його мети за допомогою певних методів.

Управління фінансами підприємств базується на об'єктивних та суб'єктивних законах суспільного розвитку, на знанні та використанні закономірностей розподілу готового продукту і валового доходу підприємства. Сутність поняття фінансового управління можна трактувати як інструмент реалізації фінансів та фінансової політики, як сукупність методів впливу на організацію і використання фінансових відносин та фінансових ресурсів, як сукупність управлінських структур і фінансового апарату на всіх рівнях управління підприємством.

# Фінансове управління має свою систему функцій, які пропонується визначати у такому складі: взаємодія всіх елементів апарата управління підприємства;

# створення ефективних організаційних структур управління;

# аналіз фінансових ресурсів і фінансових відносин;

# прогнозування, планування, регулювання фінансових процесів;

# обґрунтування й прийняття оперативних фінансових рішень;

# контроль за виконанням розроблених планів та прийнятих фінансових рішень.

Вплив на фінансові відносини здійснюється за допомогою спеціальних методів:

­ фінансового прогнозування;

­ фінансового планування;

­ фінансового регулювання;

­ фінансового контролю.

Значне місце в управлінні фінансами підприємства займає прогнозування. Фінансове прогнозування - це передбачення ймовірного фінансового стану підприємства, обґрунтування показників фінансових планів. Прогнози можуть бути середньостроковими (5-10 років) і довгостроковими (більше 10-ти років). Фінансове прогнозування передує стадії складання фінансових планів, розробляє концепцію фінансової політики на певний період. Мета фінансового прогнозування - це визначення реально можливого обсягу фінансових ресурсів, джерел їх формування, напрямки їх використання на період, що прогнозується. Фінансові прогнози дозволяють фінансовому підрозділу підприємства намітити різні варіанти розвитку та удосконалення системи фінансових відносин, форми та методи реалізації фінансової політики.

Фінансове прогнозування передбачає застосування різних методів, основними з яких є:

­ асоціацій і аналогій;

­ побудова економетричних моделей, що описують динаміку показників фінансових планів в залежності від факторів, що визначають і впливають на економічні процеси;

­ кореляційно-регресивний аналіз;

­ метод безпосередньої експертної оцінки;

­ При цьому використовується системний підхід, який залучає наступні елементи діалектичної логіки: об'єктивність і повноту розгляду напрямків розвитку і показників;

­ аналіз економічних процесів у динаміці та розвитку;

­ вивчення явищ у взаємозв'язку і взаємозалежності;

­ історичний підхід.

Створення відповідного фінансового прогнозу є досить складним завданням. Адже, коливання фінансових ринків і швидкі зміни у фінансових відносинах не лише ускладнюють прогнозування, а й підвищують його важливість. Фінансові прогнози не можуть бути виконані з великою точністю, тому що може відбутися багато подій, які спричинять невідповідність між дійсністю і прогнозом. Процес фінансового прогнозування зосереджується на таких аспектах:

­ фінансові ресурси;

­ економічний та фінансовий стан;

­ фінансова політика

­ Розрахунок прогнозних показників та визначення рівня фінансового становища в майбутньому здійснюється в декілька етапів^

1 етап - Складання аналітичного балансу

2 етап - Виділення впливових факторів

3 етап - Вихід на розрахункові величини факторів

Перший етап - на підставі аналізу показників попередніх періодів складається аналітичний баланс і визначаються вхідні дані для розрахунку необхідних показників, що рангуються залежно від ступеня їх вагомості.

Другий етап - виділення факторів, які мають першочерговий вплив на відібрані показники, визначаються допустимі межі впливу цих факторів.

Третій етап - вивчаються можливості виходу на розрахункові величини факторів.

На цих розрахунках базуються висновки про фінансовий стан (фінансові відносини), намічається стратегія дій та складається фінансовий план. В економічній літературі планування представляють як діяльність з прийняття рішень, які орієнтовані на майбутнє. Фінансове планування розглядають на підприємстві як діяльність по збалансуванню і пропорційності фінансових ресурсів. При цьому збалансування означає оптимальне співвідношення між фінансовими ресурсами, джерелами їх формування та обсягами використання.

Фінансове планування представляє собою складову загальноекономічного планування підприємства, в основі якого лежать показники соціально-економічного розвитку. Фінансове планування направлено на координацію діяльності всіх відділів фінансової структури підприємства.

Головним об'єктом фінансового планування є фінансові відносини і фінансові ресурси, які знаходять своє кількісне відображення в плані. Рух коштів конкретного грошового фонду виражається і закріплюється у відповідних фінансових планах. Процес планування діяльності підприємств в нових господарських умов використовує систему бюджетування. Бюджет на рівні підприємства - це плановий документ, що відображає господарські операції підприємств та результати, пов'язані з їх виконанням. Сучасним методом фінансового планування є фінансове програмування, яке використовує програмно-цільовий підхід. В основу цього методу покладено чітке формулювання мети й задач і визначення засобів їх досягнення та вирішення.

Вибір варіанта програми залежить, перш за все, від ресурсних факторів. При цьому враховуються не тільки масштаби, значення та складність досягнення мети, але й обсяг наявних ресурсів, є, очікуваний сумарний ефект, потенційні втрати від недосягнення мети. Фінансове програмування використовується в розвинутих країнах 3 60-х років. Сутність його полягає в складанні "плаваючих" планів видатків на п'ять років. Кожний рік план підлягає коригуванню на основі очікуваного виконання показників плану поточного року. Показники при цьому пересуваються за 5-річною шкалою на рік вперед. Планові показники 1-го майбутнього року є директивними, а в наступні 4 роки - орієнтовними.

Сьогодні в Україні використовуються цільові комплексні програми, що представляють собою систему науково-дослідних, організаційно-господарських та інших заходів, які направлені на досягнення поставленої мети збалансування по ресурсах та виконавцях. Водночас управлінська діяльність має у своєму складі контрольні дії, спрямовані на те, щоб гарантувати виконання поставлених завдань.

Отже, фінансовий контроль є і повинен бути важливою функцією державного управління фінансами. Сутність фінансового контролю як методу управління та як поняття зводиться до процесу вивчення, порівняння, виявлення, фіксації проблем змісту і відображення в обліку господарських операцій та вжиття заходів для їх розв'язання, усунення порушень, попередження в подальшому. Необхідно відмітити, що фінансовий контроль необхідно розглядати як систему, якою є контролюючі суб'єкти, підконтрольні об'єкти та контрольні дії.

Побудова ефективної системи управління фінансами підприємства передбачає створення відповідної фінансової служби підприємства. Враховуючи обсяги і складність задач, що вирішуються на підприємстві, його фінансова служба може бути представлена:

- фінансовим управлінням — на великих підприємствах;

- фінансовим відділом — на середніх підприємствах;

- фінансовим директором або головним бухгалтером, який займається не тільки питаннями бухгалтерського обліку, але й питаннями фінансової стратегії - на малих підприємствах.

Ефективність діяльності підприємства значною мірою характеризується показником ефективності використання капіталу, тобто максимальної його віддачі, яка виражається збільшенням суми прибутку на 1 гривню капіталу.

Ефективність використання власного капіталу характеризується його віддачею, прибутковістю (рентабельністю) як відношення суми прибутку до середньорічної суми власного капіталу. Коефіцієнт прибутковості (рентабельності) є одним з найбільш визнаних і широко використовуваних у світовій практиці узагальнюючих показників міри ефективності використання капіталу та ділової активності підприємства.

На основі показника прибутку на власний (акціонерний) капітал роблять висновки про перспективи бізнесу ринкової стійкості, наявності фінансових резервів підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Коефіцієнт прибутковості (рентабельності) використовується як інструмент прогнозування прибутку, оскільки він відображає взаємозв’язок передбачуваного щодо одержуваного прибутку із загальним інвестованим капіталом. Саме це робить процес прогнозування більш реальним. Окрім того, цей показник має важливе значення для прийняття інвестиційних рішень, загального і фінансового планування, координації оцінки і контролю за господарською діяльністю та її результатами.

Будучи індикатором якості управління, коефіцієнт прибутковості використовується як показник ефективності управління, інструмент для прийняття рішення.

Даний коефіцієнт розраховується за формулою:

К_п.в.к. = Чистий прибуток / Середньорічна сума власного капіталу(2.1)

Оскільки протягом 2008–2009 рр. ТОВ функціонувало зі збитком, то розраховувати за ці роки коефіцієнт прибутковості неможливо. У 2008 р. К_п.в.к. = 0,072. Тобто, на 1 гривню капіталу припадає 7,2 гривні чистого прибутку.

У зарубіжній практиці часто визначають коефіцієнт участі акціонерного, або пайового, капіталу в загальній сумі джерел фінансування. Він обчислюється за формулою:

К_а = Статутний капітал / Валюта балансу (2.2)

У структурі власного капіталу ТОВ статутний капітал займає досить значну питому вагу (46% у перші два аналізовані роки і 39% у 2008 р.). Тобто, основним джерелом фінансування поточної діяльності підприємства є власні кошти.

Важливим показником ефективності використання власного капіталу є його оборотність, яка тісно пов’язана з його прибутковістю і характеризує інтенсивність використання коштів підприємства та його ділову активність.

Таблиця 2.10. Показники обертання власного капіталу

Як свідчать дані таблиці, швидкість обертання власного капіталу за аналізований період значно покращилася. Так, якщо у 2007 р. власний капітал здійснює 0,74 оберти, то на кінець періоду цей показник збільшився до 1,57. термін обертання зменшився на 260 днів, що є позитивом.

Важливим питанням, що у світовій практиці перебуває в центрі уваги економістів-фінансистів як банків, так і фірм, компаній є достатність власного капіталу підприємства. Коефіцієнт капітального покриття обчислюють за формулою:

К_к.п. = Власний капітал / Активи (2.3)

За даними фінансової звітності ВАТ коефіцієнт капітального покриття становить: 2007 р. – 0,65; 2008 р. – 0,55; 2009 р. – 0,46.

Як бачимо, вищевказаний коефіцієнт має тенденцію до зниження. За аналізований період він зменшився на 0,18, тобто зменшилася і достатність власного капіталу у забезпечення нормального функціонування підприємства. Коефіцієнт забезпеченості запасів і затрат власними коштами визначає ступінь залежності покриття потреби матеріальних запасів і затрат від залученого капіталу і розраховується відношенням суми власного оборотного капіталу до вартості запасів і затрат підприємства.[43,c.12]

На ТОВ частка запасів, що фінансується за рахунок власного оборотного капіталу є досить низькою. У 2007 р. – 28%, у 2008 р. цей показник взагалі досягає від’ємного значення -0,02. У 2009 р. коефіцієнт забезпеченості запасів і затрат власними коштами становить 4%. Отже, фінансовий стан підприємства можна вважати кризовим, оскільки значення коефіцієнта набагато нижче свого нормативного значення (0,6–0,8) і власними джерелами покривається досить низька частка запасів і затрат.

Всі явища і процеси господарської діяльності підприємств знаходяться у взаємозв’язку та взаємозалежності. Кожне явище можна розглядати як причину і як результат. Результативний показник залежить від багатьох різних факторів і чим більш детально вивчається вплив цих факторів, тим точнішими будуть результати аналізу і оцінка якості роботи підприємства.

Пропонуємо провести аналіз власного капіталу ТОВ за допомогою формули, яка дозволяє визначити зміну рентабельності власного капіталу в залежності від зміни різних факторів:

ROE = (ПК/ВК)*(ВБ/ПК)*(ЧП/ЧД)*(ЧД/ВБ) (2.4)

Таблиця 2.11 Вихідні дані для факторного аналізу власного капіталу

Із даних, наведених в таблиці, бачимо, що за аналізований період майже всі показники, які характеризують ефективність та результативність діяльності підприємства мають тенденцію до покращення. Проте, певне зменшення спостерігається у структурі власного капіталу (зменшується на 9339 тис. грн.). Як позитив, необхідно відмітити, що підприємство із неприбуткового, неефективно функціонуючого у 2008 р. (збиток 91397 тис. грн.) перетворилося у 2009 р. на прибуткове і як результат – коефіцієнт чистої рентабельності діяльності збільшився на 0,14 (-0,09 у 2008 р. та 0,05 у 2009 р.). Певне покращення спостерігається, також, за показником ресурсовіддачі (збільшився на 0,03). За допомогою даних, наведених в таблиці 2.11, проведемо аналіз впливу різних факторів на рентабельність власного капіталу:

1). Вплив зміни чистої рентабельності діяльності:

∆ROE₁ = 0,14*0,67*0,08*22,06 = 0,17

2). Зміна рентабельності власного капіталу під дією зміни ресурсовіддачі:

∆ROE₂ = 0,03*0,05*0,08*22,06 = 0,003

3). Зміна рентабельності власного капіталу за рахунок зміни позикового капіталу у структурі валюти балансу:

∆ROE₃ = 0,09*0,05*0,7*22,06 = 0,07

4). Зміна частки позикового капіталу у валюті балансу:

∆ROE₄ = -9,76*0,05*0,7*0,17 = – 0,06

Отже, найбільший вплив на зменшення рентабельності власного капіталу здійснює частка позикового капіталу в загальній сумі активу. Як видно з таблиці, загальна сума активу за аналізований період збільшилася і одночасно збільшилася сума позикового капіталу, проте частка позикового капіталу у валюті балансу зменшилася на 9,76. Це свідчить про те, що підприємство використовує позиковий капітал у недостатньому розмірі.

Висновок до ІІ розділу

Зіставивши результати аналізу можна зробити наступні виводи:

1. За період сталося повне погашення дебіторської заборгованості покупців.

2. Оборотність КЗ прискорилася, що дозволило значно скоротити суму кредиторської заборгованості постачальникам.

3. Отже, ліквідація дебіторської заборгованості і зменшення кредиторською не є прямим наслідком збільшення виручки від продажів, а пов'язані також із змінами умов розрахунків з дебіторами і кредиторами, у тому числі із станом боргів: сплачена частина боргів, що виникли в попередні періоди і виникли нові борги.

4. При зростанні виручки від продажів на 131,9% балансових запасів збільшилися на 12,3%.

Витрати на продану продукцію, виходячи з даних звіту про прибутки і збитки, збільшилися на 138,28%.

Грошові надходження від продажів залежать не лише від виручки поточного періоду, але і від повернення ДЗ минулих періодів, і від руху іншої ДЗ, не пов'язаної безпосередньо з продажами. Фактичні витрати грошових коштів також не збігаються з витратами, відбитими в звіті про прибутки і збитки. Вони обмежуються наявними (що поступили) грошовими коштами. Грошовий потік на кінець періоду і його зміну в порівнянні з початком періоду можна визначити виходячи із звороту грошових коштів протягом періоду.

Таким чином, виручка від продажів практично повністю визначила суму грошових коштів, що поступили. Їх виявилося досить на оплату всіх видів витрат, пов'язаних з основною діяльністю, а також на розрахунки по обов'язкових платежах до бюджету і єдиний соціальний фонд.

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСІВ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВ

3.1 Обґрунтування рекомендацій щодо поліпшення управління фінансовими потоками ТОВ "Маранд"

Комплексна оцінка фінансового стану підприємства

Для комплексного аналізу фінансового стану підприємства необхідно оцінити тенденції найбільш загальних показників, які з різних сторін характеризують фінансовий стан підприємства.

Показниками та факторами доброго фінансового стану підприємства можуть бути: стійка платоспроможність, ефективне використання капіталу, своєчасна організація розрахунків, наявність стабільних фінансових ресурсів.

Показники та фактори незадовільного фінансового стану: неефективне розміщення коштів, брак власних оборотних коштів, наявність стійкої заборгованості за платежами, негативні тенденції у виробництві.

До найзагальніших показників комплексної оцінки фінансового стану належать показники дохідності й рентабельності.

Велике значення має аналіз структури доходів підприємства та оцінка взаємозв'язку прибутку з показниками рентабельності. Важливо проаналізувати зв'язок прибутку підприємства з формуючими прибуток факторами, що полегшує практичну орієнтацію в цих питаннях.

Дохідність підприємства характеризується абсолютними й відносними показниками. Абсолютний показник дохідності - це сума прибутку або доходів. Відносний показник - рівень рентабельності. Рівень рентабельності підприємств, пов'язаних із виробництвом продукції (товарів, послуг), визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації продукції до її собівартості:

Р = (П/С) 100,

де Р - рівень рентабельності, %;

П - прибуток від реалізації продукції, грн.;

С - собівартість продукції, грн.

Рівень рентабельності підприємств торгівлі та громадського харчування визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації товарів (продукції громадського харчування) до товарообороту.

Під час аналізу вивчають динаміку змін обсягу чистого прибутку, рівня рентабельності та фактори, які впливають на них. Основними факторами, що впливають на чистий прибуток, є обсяг виручки від реалізації продукції, рівень собівартості, рівень рентабельності продукції, фінансові результати та витрати від операційної звичайної діяльності, величина податку на прибуток та інших податків, що виплачуються з прибутку.

Аналіз дохідності підприємства проводиться в порівнянні з планом та попереднім періодом. За умов інфляції важливо забезпечити об'єктивність показників та запобігти їх викривленню через постійне підвищення цін. Аналіз проводиться за даними роботи за рік. Торішні показники треба привести у відповідність із показниками звітного року за допомогою індексації цін.

За ринкових відносин існує персоніфікований інтерес керівництва та колективів підприємств до фактично досягнутого рівня рентабельності, що суттєво впливає на результативність господарської діяльності.

На підприємствах недержавних форм власності для акціонерів та засновників найважливіше значення має рентабельність їхніх пайових і статутних внесків у складі загальних інвестицій. Тому цьому аспекту оцінки фінансового стану підприємства треба приділити серйозну увагу.

Практика рекомендує для оцінки рентабельності підприємства використовувати систему взаємозв'язаних показників рентабельності. З цією метою необхідно використовувати дві основні групи показників рентабельності:

а) показники, розраховані на підставі поточних витрат (вартості продажу);

б) показники, розраховані у зв'язку з використанням виробничого капіталу (виробничих активів).

Для всебічної комплексної оцінки різних показників рентабельності можна використати зарубіжний досвід оцінки цих показників.

Показники рентабельності групи "а" розраховуються на базі даних бухгалтерського обліку прибутків та збитків і становлять систему таких коефіцієнтів:

1) коефіцієнт граничного рівня валового прибутку (К1)

К1 = Вп/Чоп = 1 - Впр/Чоп,

де Вп - сума валового прибутку;

Впр - вартість продажу (реалізації продукції, робіт, послуг);

Чоп - чистий обсяг продажу (реалізації);

2) коефіцієнт граничного рівня прибутку від основної операційної діяльності (К2)

К2 = Под/Чоп,

де Под - сума прибутку, отриманого від основної операційної діяльності;

3) коефіцієнт граничного рівня прибутку від усієї діяльності підприємства - операційної, фінансової, інвестиційної (К3)

К3 = П/Чоп,

де П - сума прибутку до виплат за довгостроковими зобов'язаннями і податкових виплат;

4) коефіцієнт граничного рівня чистого прибутку (K4)

К4 = Чп/Чоп,

де Чп - сума чистого прибутку після виплати відсоткових сум за довгостроковими зобов'язаннями та сплати податків; 5) критичний коефіцієнт рентабельності (K5)

К5 = (Чоп - Зв) / Чоп,

де Зв - це сума змінних витрат у складі вартості продажу.

У міжнародній практиці вся підприємницька діяльність корпорацій, фірм та інших підприємств чітко поділяється на три види: операційна (основна); інвестиційна - вкладання грошей в акції, інші цінні папери, капітальні вкладення; фінансова - облік отриманих (сплачених) дивідендів, відсотків тощо. Такий поділ видів діяльності знаходить відображення у відповідних формах звітності.

Із наведених формул зрозуміло, що всі коефіцієнти мають ту саму базу обрахунку - чистий обсяг продажу (валові надходження за вирахуванням суми повернення і дисконтних знижок).

Ці, а також наведені нижче показники рентабельності взаємодоповнюють один одного і дають змогу здійснити комплексну оцінку фінансового стану підприємства.

Показники рентабельності групи "б" розраховуються як відношення прибутку і коштів, вкладених у підприємство засновниками, акціонерами та інвесторами. Зарубіжний досвід свідчить, що за даними звіту щодо прибутків (збитків) і балансового звіту доцільно розрахувати такі коефіцієнти:

1) коефіцієнт віддачі на всю суму виробничих активів (К6)

К6 = Чп/ВА,

де ВА - середньорічна величина всіх виробничих активів підприємства;

2) коефіцієнт віддачі від інвестованого капіталу (К7)

К7 = П/СА,

де СА - середньорічна сума всіх активів підприємства за мінусом короткострокових зобов'язань, або середньорічна сума капіталізованих коштів (акціонерний капітал + довгострокові зобов'язання);

3) коефіцієнт віддачі на акціонерний капітал (Kg)

К8 = Чп/СК,

де СК - середньорічна сума власного капіталу, представлена акціонерним капіталом.

Коефіцієнт віддачі активів характеризує величину дохідності всього потенціалу, яким володіє підприємство (його називають показником майстерності використання капіталу менеджерами підприємства). Цей показник для детальнішої оцінки може обчислюватись у різних модифікаціях: в чисельнику формули можуть використовуватись різні показники прибутку: валового, операційного, до вирахування податків і т. д.

Коефіцієнт віддачі інвестицій характеризує ефективність віддачі тільки частини всього капіталу - довгострокових інвестицій і капіталізованого прибутку підприємства. Цей коефіцієнт характеризує фінансовий стан підприємства в цілому. Наприклад, фінансова стійкість знижується, коли відсоткова ставка на позикові кошти перевищує величину цього коефіцієнта.

Важливу роль у комплексній оцінці фінансового стану підприємства, особливо в акціонованих підприємствах, відіграє третій із розглянутих показників - коефіцієнт віддачі акціонерного капіталу.

Вдосконалення фінансового стану підприємства

Аналіз основних показників, що характеризують фінансовий стан підприємства, не дає характеристики повної картини. З цією метою приведемо загальну оцінку фінансового стану підприємства на основі тих же показників.

Зміни, що сталися, в 1 кварталі 2010 року в структурі активів і пасивів свідчить про те, що збільшення майна підприємства на 350 тис. гривні або на 3,3 процентних пункту було обумовлено збільшенням позаобігових активів на 4,73 процентних пункту. По таких же причинах збільшилося майно підприємства за 2009 рік.

Необхідно відзначити, що притягнені засоби були направлені на придбання нематеріальних активів (патенти, ліцензії, товарні знаки) в сумі 177 тис. гривні. У основних засобах підприємства спостерігалося зниження майна до 8611 тис. гривні. Проте доля виробничого потенціалу в загальній вартості майна залишається вище встановленого рівня (50%), що є позитивним фактом. Основні засоби, що займають 78,7% майна підприємства, використовувалися в звітному році ефективніше в порівнянні з попередніми роками, на що вказує збільшення показника фондовіддачі.

Збільшилася ефективність використання не лише основного капіталу підприємства, і всіх видів засобів і їх джерел. Про це свідчить збільшення показників рентабельності і оборотності капіталу підприємства. При цьому термін окупності помітно знизився за 2009 рік, склавши 71 років.

Аналіз руху грошових коштів показав, що підприємство отримує гроші лише від поточної діяльності, оскільки інші види діяльності підпрємство не здійснює. Всі грошові кошти, що поступили, підприємство в ході діяльності використовувало за 2008 і 2009 років, лише на перший квартал 2010 років спостерігався залишок грошових коштів у розмірі 126 тис. гривні, які підприємство, швидше за все, віднесло на інші оборотні кошти.

Проведений аналіз фінансової стійкості підприємства відображає нестійкий фінансовий стан підприємства. Причиною такої фінансової ситуації є порушення платоспроможності і ліквідності підприємства.

Платоспроможність і ліквідність до кінця 2009 року збільшилися, проте за 1 квартал 2010 рік погіршала. Підприємство не може оплачувати свої термінові зобов'язання, оскільки відсутній найбільш ліквідні активи (грошові кошти) підприємства. Позитивними моментами в ліквідності балансу є зниження дебіторської заборгованості 56 тис. гривні. Проте дебіторська заборгованість все ж залишається вищою за кредиторську заборгованість. Негативний вплив на фінансову стійкість підприємства надає збільшення кредиторської заборгованості за 2010 рік.

З вище сказаного витікає, що недолік в грошових коштах підприємство покриває за рахунок кредиторської заборгованості і повернення дебіторською. На 1 гривну оборотних коштів на кінець аналізованого періоду доводиться 40 копійок власного капіталу підприємства: характеризується власними джерелами оборотних коштів, який до кінця періоду знизився. Причиною цього з'явилося зростання нематеріальних активів підприємства, який неминуче наводить до зменшення величини власного оборотного капіталу. В результаті погіршуються показники забезпеченості підприємства оборотними коштами. Фінансово-експлуатаційні потреби покриваються за рахунок позикових і додатково притягнених джерел, що створює фінансову напругу і викликає труднощі у фінансуванні поточної операційної діяльності.

Проте можна відзначити, що зберігається надія на поліпшення ситуації, що склалася, в майбутньому, оскільки показник перспективної ліквідності відображає платіжний надлишок. Так само можна відзначити, що коефіцієнт стійкості за перший квартал 2010 рік залишився тим самим і може забезпечити підприємству певні можливості для поліпшення фінансового положення.

На підставі проведеного в дипломній роботі аналізу фінансового стану можна зробити наступний висновок:

В кінці періоду підприємство при застосуванні тільки своїх грошових коштів мало змогу погасити 59% всіх своїх зобов’язань, а при застосуванні, як засіб платежу , своїх виробничих запасів — покрити свої зобов’язання на 112%. В 2008 та 2009 році ці показники становили відповідно 67% та 97%. Треба також сказати, що за всі три роки дослідження підприємство покривало на 100% не тільки свої зобов’язання, а й власні обігові кошти при застосуванні, як засіб платежу грошові кошти, та виробничі запаси;

Показник ліквідності балансу— Підприємство мало можливість розрахуватись з своїми боргами тільки за умови своєчасних розрахунків з дебіторами i сприятливої реалiзацiї готової продукції, а також продажу у випадку потреби iнших елементiв матерiальних оборотних коштів.[28,c.116] Динаміка показника критичної ліквідності свідчить про те, що підприємство на кінець 2009 мало можливість практично повністю (на 93%) з своїми зобов’язаннями за умови використання як засіб платежу грошові кошти та погашену дебіторську заборгованість.

Але деякі показники мали тенденцію за ці роки до погіршення. До таких показників відносяться:

- зростання кредиторської заборгованості — з 44,6 тис.грн. до 55,6 тис.грн. Слід відмітити, що не зважаючи на зростання абсолютної величини кредиторської заборгованості (з 2007 по 2009 роки) на 11тис.грн. за цей період зменшилися період очікування погашення кредиторської заборгованості, який в 2009 становив 362 дні в порівнянні з 626 днями в 2008. В кінці періоду підприємство при застосуванні тільки своїх грошових коштів мало змогу погасити 59% всіх своїх зобов’язань, а при застосуванні, як засіб платежу , своїх виробничих запасів — покрити свої зобов’язання на 112%. В 2008 році ці показники становили відповідно 67% та 97%. Треба також сказати, що за всі три роки дослідження підприємство покривало на 100% не тільки свої зобов’язання, а й власні обігові кошти при застосуванні, як засіб платежу грошові кошти, та виробничі запаси;

В результаті проведеного аналізу слід зробити висновок, що керівництву підприємства потрібно вжити заходів по скороченню кредиторської заборгованості.

Так як кредиторська заборгованість на підприємстві в основному складається з заборгованості за товари відвантажені, строк оплати за які ще не настав, керівництву підприємства можна рекомендувати скорочення строків платежу, що обумовлені в договорах. Це дасть змогу скоротити період очікування погашення кредиторської заборгованості та зменшення її абсолютної величини.

Проведений аналіз фінансового стану підприємства дав змогу виявити нераціональне використання чистого прибутку на підприємстві. На мій погляд збільшення величини Статутного фонду підприємства в 2008 році за рахунок чистого прибутку є неправомірним. Чистий прибуток підприємства можна використати більш вдало, направивши його на розширення виробництва, збільшення резервного та страхового фонду та збільшення власних оборотних коштів.

Шляхи вдосконалення загальних положень та методик аналізу:

Вивчення та аналіз доробок різних авторів по темі дипломної роботи показав, що на Україні ще не розроблено єдиної методики проведення аналізу фінансового стану. Незгода в тлумаченні окремих показників та в визначенні граничних величин у різних авторів не дає можливості однозначно застосувати методику дослідження даної теми. На мій погляд визріла необхідність до складання такої методики аналізу. Наявність розробленої методики дала б можливість співставити результати аналізу проведеного на різних підприємствах різними виконавцями.

Методи розрахунку показників балансової ліквідності, платоспроможності, та фінансової стабільності в методиках слід викласти більш детально та спрощено. Це дасть змогу в подальшому розробити спеціалізовану програму для використання комп’ютерної техніки в аналізі фінансового стану.

Розробка програмного забезпечення аналізу дасть змогу керівництву підприємства проводити щомісячно вказаний аналіз та використовувати його результати для розробки обгрунтованих управлінських рішень.

На основі узагальнених виводів можна дати рекомендації керівництву підприємству по поліпшенню фінансового положення підприємства, збільшення прибутку і підвищення рівня рентабельності.

Підприємству пропонуються наступні рекомендації:

1. Проводити активну політику нарощування власного капіталу в цілях збільшення власних оборотних коштів;

2. Проводити активну політику по відновленню платоспроможності і ліквідності балансу;

Для поліпшення фінансового положення підприємству необхідно:

1. Стежити за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованості. Значне перевищення дебіторської заборгованості створює загрозу фінансовій стійкості підприємства і робить необхідним залучення додаткових джерел фінансування;

2. Контролювати стан розрахунків по прострочених заборгованостях; необхідно розширити систему авансових платежів;

3. Своєчасно виявляти недопустимі види дебіторської і кредиторської заборгованості, до яких в першу чергу відносяться: прострочена заборгованість постачальникам і прострочена заборгованість покупців понад три місяці, прострочена заборгованість по оплаті праці і по платежах до бюджету, позабюджетні фонди. Так несвоєчасно погашені заборгованості перед бюджетом і позабюджетними фондами можуть привести до значних штрафних санкцій.

4. Поповнити власний оборотний капітал.

В цілях підвищення ефективності використання основних засобів необхідно продовжувати підвищення рівня фондовіддачі.[24,c.28]

В цілях відновлення платоспроможності і ліквідності підприємства пропонується:

1. Підвищити абсолютну ліквідність балансу, оскільки абсолютна ліквідність дозволяє здійснити платежі по найбільш термінових зобов'язаннях. Основним чинником підвищення рівня абсолютної ліквідності є рівномірне і своєчасне погашення дебіторської заборгованості;

2. Необхідно підвищити рівень проміжної ліквідності. З цією метою необхідно сприяти зростанню забезпеченості запасів власними оборотними коштами, для чого слід збільшувати власні оборотні кошти і обгрунтовано знижувати рівень запасів.

Шляхи вдосконалення управління грошовими потоками

На підставі проведеного аналізу можна зробити вивід, що ТОВ, не дивлячись на приплив грошових коштів (позитивний чистий грошовий потік) в аналізованому періоді, часом відчувало дефіцит грошових коштів, необхідних для своєчасного погашення кредиторської заборгованості і фінансування розвитку виробництва.

Основними причинами дефіциту грошових коштів можуть бути як зовнішні, так і внутрішні джерела.

Зовнішні джерела:

- невизначене фінансове становище;

- зміни податкового законодавства;

- висока вартість і короткостроковий характер позикових засобів;

- інфляція.

Внутрішні джерела:

Недоліки в системі управління фінансами:

- слабке фінансове планерування;

- відсутність управлінського обліку;

- втрата контролю над витратами;

- низька кваліфікація кадрів.

Наслідками дефіциту грошових коштів підприємства в звітному періоді є:

- Затримки у виплаті заробітної плати (з відповідним зниженням продуктивності праці персоналу);

- Зростання КЗ перед постачальниками і бюджетом;

- Підвищення долі простроченої заборгованості по отриманих кредитах;

- Зростання тривалості фінансового циклу;

- Зниження ліквідності активів і рівні платоспроможності підприємства;

- Зниження рентабельності використання власного капіталу і активів.

Т.ч. можна визначити рішення, що наводять до зростання грошових коштів:

- Залучення позикового капіталу;

- Збільшення поточних (короткострокових) зобов'язань;

- Зменшення позаобігових активів, наприклад, через використання прискореної амортизації;

- Зниження дебіторської заборгованості;

- Збільшення кредиторської заборгованості, наприклад, придбання матеріалів з відстроченням платежу.

Стимулювання джерел грошових коштів можна виробити за допомогою зовнішніх джерел фінансування:

- торгівельні кредити;

- кредити банків;

- коштовні папери і векселі;

- факторинг;

- короткострокова оренда.

Підставою для ухвалення рішення про вибір джерела фінансування може бути альтернативна вартість засобів.

Прискорення залучення грошових коштів в короткостроковому періоді може бути досягнуте за рахунок наступних заходів:

­ збільшення розміру цінових знижок за готівковий розрахунок по реалізованій покупцям продукції;

­ забезпечення часткової або повної передоплати за вироблену продукцію, що має високий попит на ринку;

­ скорочення термінів надання товарного (комерційного) кредиту покупцям;

­ прискорення інкасації простроченої дебіторської заборгованості;

­ використання сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості — обліку векселів, факторингу, форфейтингу;

­ прискорення інкасації платіжних документів покупців продукції (часу знаходження їх в дорозі, в процесі реєстрації, в процесі зарахування грошей на розрахунковий рахунок і тому подібне).[46,c.127]

Уповільнення виплат грошових коштів в короткостроковому періоді може бути досягнуте за рахунок наступних заходів:

­ використання флоута для уповільнення інкасації власних платіжних документів;

­ збільшення за узгодженням з постачальниками термінів надання підприємству товарного (комерційного) кредиту:

­ заміни придбання довгострокових активів, які вимагають оновлення, на їх оренду (лізинг);

­ реструктуризації портфеля отриманих фінансових кредитів шляхом перекладу короткострокових їх видів в довгострокових.

Зростання об'єму позитивного грошового потоку ТОВ в довгостроковому періоді може бути досягнуте за рахунок наступних заходів:

­ залучення стратегічних інвесторів з метою збільшення об'єму власного капіталу;

­ залучення довгострокових фінансових кредитів;

­ продаж (або здача в оренду) невживаних видів основних засобів.

Зниження об'єму негативного грошового потоку в довгостроковому періоді може бути досягнуте за рахунок наступних заходів:

­ скорочення об'єму і складу реальних інвестиційних програм;

­ відмови від фінансового інвестування:

­ зниження суми постійних витрат підприємства.

Методи оптимізації надлишкового грошового потоку підприємства пов'язані із забезпеченням зростання його інвестиційної активності. У системі цих методів ТОВ можуть бути використані:

­ збільшення об'єму розширеного відтворення операційних позаоборотних активів;

­ прискорення періоду розробки реальних інвестиційних проектів і початку їх реалізації;

­ здійснення регіональної диверсифікації операційної діяльності підприємства;

­ активне формування портфеля фінансових інвестицій;

­ дострокове погашення довгострокових фінансових кредитів.[47,c.111]

Для збільшення прибутку і підтримки стабільної роботи підприємства в перспективі необхідно постійно проводити аналіз і оцінку діяльності підприємства в різних аспектах господарювання.

3.2 Визначення ефективності запропонованих заходів та оцінка можливих ризиків при запровадженні проекту

Перспективне фінансове планування визначає найважливіші показники, пропорції та темпи розширеного відтворення, є основною формою реалізації головних цілей підприємства. Перспективне планування включає розробку фінансової стратегії підприємства та прогнозування його фінансової діяльності.

За умов ринкової економіки, самостійності підприємств, їхньої відповідальності за результати діяльності виникає об'єктивна необхідність визначення тенденцій розвитку фінансового стану та перспективних фінансових можливостей. На вирішення таких питань і спрямовано фінансову стратегію підприємства. Розробка фінансової стратегії - це галузь фінансового планування. Як складова частина загальної стратегії економічного розвитку, вона має узгоджуватися з цілями та напрямками останньої. У свою чергу, фінансова стратегія справляє суттєвий вплив на загальну економічну стратегію підприємства. Зміна ситуації на макрорівні та на фінансовому ринку спричиняє коригування як фінансової, так і загальної стратегії розвитку підприємства.

Теорія фінансової стратегії, досліджуючи об'єктивні економічні закономірності ринкових відносин, розробляє форми та способи виживання й розвитку за нових умов. Фінансова стратегія включає методи та практику формування фінансових ресурсів, їх планування та забезпечення фінансової стійкості підприємства за ринкових умов господарювання. Фінансова стратегія охоплює всі форми фінансової діяльності підприємства: оптимізацію основних та оборотних засобів, формування та розподіл прибутку, грошові розрахунки, інвестиційну політику.

Всебічно враховуючи фінансові можливості підприємств, об'єктивно оцінюючи характер внутрішніх та зовнішніх факторів, фінансова стратегія забезпечує відповідність фінансово-економічних можливостей підприємства умовам, які склалися на ринку товарів та фінансовому ринку. Фінансова стратегія передбачає визначення довгострокових цілей фінансової діяльності та вибір найефективніших способів їх досягнення. Цілі фінансової стратегії мають підпорядковуватися загальній стратегії економічного розвитку та спрямовуватися на максимізацію прибутку та ринкової вартості підприємства. За розробки фінансової стратегії слід ураховувати динаміку макроекономічних процесів, тенденції розвитку вітчизняних фінансових ринків, можливості диверсифікації діяльності підприємства. Фінансова стратегія підприємства забезпечує:

* формування та ефективне використання фінансових ресурсів;

* виявлення найефективніших напрямків інвестування та зосередження фінансових ресурсів на цих напрямках;

* відповідність фінансових дій економічному стану та матеріальним можливостям підприємства;

* визначення головної загрози з боку конкурентів, правильний вибір напрямків фінансових дій та маневрування для досягнення вирішальної переваги над конкурентами.

Завданнями фінансової стратегії є:

- визначення способів проведення успішної фінансової стратегії та використання фінансових можливостей;

- визначення перспективних фінансових взаємовідносин із суб'єктами господарювання, бюджетом, банками та іншими фінансовими інститутами;

- фінансове забезпечення операційної та інвестиційної діяльності на перспективу;

- вивчення економічних та фінансових можливостей імовірних конкурентів, розробка та здійснення заходів щодо забезпечення фінансової стійкості;

- розробка способів виходу із кризового стану та методів управління за умов кризового стану підприємств.

На підставі фінансової стратегії визначається фінансова політика підприємства за основними напрямками фінансової діяльності: податкова, цінова, амортизаційна, дивідендна, інвестиційна.

У процесі розробки фінансової стратегії особлива увага приділяється виробництву конкурентоспроможної продукції, повноті виявлення грошових доходів, мобілізації внутрішніх ресурсів, максимальному зниженню собівартості продукції, формуванню та розподілу прибутку, визначенню оптимальної потреби в оборотних коштах, раціональному використанню залучених коштів, ефективному використанню капіталу підприємства.

Важливе значення для формування фінансової стратегії має врахування факторів ризику. Фінансова стратегія розробляється з урахуванням ризику неплатежів, інфляційних коливань, фінансової кризи та інших непередбачуваних обставин.

Основу перспективного фінансового планування становить прогнозування, яке є втіленням стратегії підприємства на ринку. Фінансове прогнозування полягає у вивченні можливого фінансового стану підприємства на перспективу. На відміну від планування, прогнозування передбачає розробку альтернативних фінансових показників та параметрів, використання яких відповідно до тенденцій зміни ситуації на ринку дає змогу визначити один із варіантів розвитку фінансового стану підприємства.

Основою фінансового прогнозування є узагальнення та аналіз наявної інформації з наступним моделюванням і врахуванням факторів можливих варіантів розвитку ситуації та фінансових показників. Методи та способи прогнозування мають бути достатньо динамічними для того, щоб своєчасно врахувати ці зміни.

Результатом перспективного фінансового планування є розробка трьох основних документів:

- прогноз звіту про прибутки та збитки;

- прогноз руху грошових коштів (баланс грошових потоків);

- прогноз балансу активів та пасивів підприємства.

Прогнозний звіт про прибутки та збитки показує обсяг прибутку, який буде одержано в наступному періоді.

Прогноз руху грошових коштів відображає рух грошових потоків за операційною, інвестиційною фінансовою діяльністю. Він дає можливість визначити джерела капіталу й оцінити його використання в наступному періоді.

За допомогою прогнозу руху грошових коштів можна визначити, скільки грошових коштів необхідно вкласти в господарську діяльність підприємства, синхронність надходження і витрачання грошових коштів, що дає можливість визначити потребу в залученні капіталу й перевірити майбутню ліквідність підприємства.

Після складання прогнозу руху грошових коштів розробляється стратегія фінансування підприємства.

Прогноз балансу підприємства входить до складу директивного фінансового планування. Баланс підприємства - це зведено таблиця, що в ній відображено джерела капіталу (пасив) і його розміщення (актив). Баланс активів і пасивів необхідний для того, щоб оцінити, в які види активів спрямовуються грошові кошти і за рахунок яких видів джерел (пасивів) передбачається фінансування створення активів.

Структура балансу, що прогнозується (як правило, на плановий трирічний період) відповідає загальновживаній структурі балансу підприємства, оскільки за вихідний береться бухгалтерський баланс підприємства на останню дату.

Успіх фінансової стратегії підприємства гарантується, коли фінансові стратегічні цілі відповідають реальним економічним та фінансовим можливостям підприємства, коли чітко централізовано фінансове керівництво, а методи його є гнучкими та адекватними змінам фінансово-економічної ситуації.

За допомогою прямого методу аналізу грошових потоків можна виявити ефективність чинників зміни величини грошових коштів за звітний та за проектний період.

Таблиця 3.1 Балансові дані для розрахунку грошового потоку (грн.) за 2010р.

Таблиця 3.2 Розрахунок чинників приросту грошових коштів за 2010р.

Таблиця 3.3 Балансові дані для розрахунку грошового потоку (грн.) в 2010р.

Таблиця 3.4 Розрахунок чинників приросту грошових коштів за 2010г.

Вирішальним чинником збільшення грошових коштів в проектному періоду в порівнянні з його початком є збільшення власного капіталу. Одночасно сталося збільшення долі незавершеного будівництва, що вплинуло на збільшення додаткового капіталу. Збільшення запасів, ПДВ на придбані цінності і довгостроковою ДЗ відбилося на зниженні вартості ОС і НМА. Збільшення короткострокових фінансових вкладень і короткострокової ДЗ, що скоротили грошові кошти, компенсувалося збільшенням долі короткострокових кредитів і позик, КЗ і доходів майбутніх періодів.

Зростання запасів, ДЗ і КЗ можна вважати ознакою збільшення виручки від продажів, але це вимагає перевірки у формі аналізу змін статей балансу , а також звіту про прибутки і збитки.

Звіт показує, що виручка від продажів дійсно збільшилася, її приріст склав 218,7%, залишки ДЗ покупців виросли на 51,1%. Залишки КЗ постачальникам збільшилися на 78,2% при цьому вся КЗ збільшилася на 27,6%. Вся короткострокова ДЗ зросла на 15,6% .

Зіставивши результати цих розрахунків можна зробити наступні виводи:

1. За період сталося прискорення оборотності ДЗ в цілому, в т.ч. заборгованості покупців.

2. Оборотність КЗ сповільнилася в першу чергу в частині розрахунків з постачальниками.

3. Отже, зростання ДЗ і КЗ не є прямим наслідком збільшення виручки від продажів, а пов'язаний також із змінами умов розрахунків з дебіторами і кредиторами, в т.ч. із станом прострочених боргів: сплачена частина боргів, що виникли в попередні періоди, і виникли нові борги, які мають бути сплачені в даному періоді, але цього не сталося.

4. При зростанні виручки від продажів на 218,7% балансових запасів збільшилися на 32,7%.

Витрати на продану продукцію, виходячи з даних звіту про прибутки і збитки, збільшилися на 244%.

Таким чином, оборотність запасів також прискорилася, як і оборотність ДЗ.

Залишки КЗ збільшилися на 27,6%, тобто не визначили приріст витрат, що підтверджує прискорення розрахунків підприємства з кредиторами.

Отже, за інших рівних умов, якби зміна грошових коштів залежала лише від змін КЗ, ДЗ і запасів, і якби названі статті балансу мінялися лише під впливом приросту виручки від продажів і витрат на продану продукцію, то їх балансові залишки на кінець періоду були б наступними:

ДЗ: 266 544 грн. * 1,367 = 364 366 грн.

Запаси: 84 691 грн. * 1,351 = 114 418 грн.

КЗ: 180 695 грн. * 1,351 = 244 119 грн.

В порівнянні з початком періоду приріст склав би:

ДЗ: 364 366 грн. – 266 544 грн. = 97 822 грн.

Запаси: 114 418 грн. – 84 691 грн. = 29 627 грн.

КЗ: 244 119 грн. – 180 695 грн. = 63 424 грн.

Збільшення оборотних активів склало б:

97 822 грн. + 29 727 грн. = 127 549 грн., а КЗ – на:

127 549 грн. – 63 424 грн. = 64 125 грн. менше.

Це привело б до зниження залишків грошових коштів на кінець періоду на 64 125 грн.

Зміна приросту фактичних залишків ДЗ, запасів, КЗ в порівнянні з розрахунковими вимірами:

ДЗ: 97 822 грн. – 41 567 грн. = 56 255 грн.

КЗ: 63 424 грн. – 49 816 грн. = 13 608 грн.

Запаси: 29 727 грн. – 27 657 грн. = 2 070 грн.

Приріст залишків грошових коштів під впливом цих чинників:

56 255 + 2 070 – 13 608 = 37 273 грн.

З врахуванням зменшення грошових коштів у розмірі 64 125 грн., розрахованих вище, чиста зміна залишку грошових коштів на кінець періоду за рахунок прискорення оборотності запасів, ДЗ і КЗ, за інших рівних умов, склало б:

37 273 – 64 125 = - 57 679 грн.

Проте одночасно сталося зниження балансової вартості НМА, основних засобів, при одночасному ж збільшенні балансової вартості незавершеного будівництва, ПДВ на придбані цінності, короткострокових фінансових складань, власного капіталу і короткострокових кредитів і позик.

Додатковий вплив цих чинників на грошові кошти виразилися:

72 + 73501 + 81145 + 40000 + 17388 – 97398 – 1046 – 41660 = 72008 грн.

72008 – 57679 = 14329 грн., тобто підсумкова величина приросту залишку грошових коштів, отримана іншим способом.

Грошові надходження від продажів залежать не лише від виручки поточного періоду, але і від повернення ДЗ минулих періодів, і від руху іншої ДЗ, не пов'язаної безпосередньо з продажами. Фактичні витрати грошових коштів також не збігаються з витратами, відбитими в звіті про прибутки і збитки. Вони обмежуються наявними грошовими коштами. Грошовий потік на кінець періоду і його зміну в порівнянні з початком періоду можна визначити виходячи із звороту грошових коштів протягом періоду.

Таким чином, виручка від продажів практично повністю визначила суму грошових коштів, що поступили. Їх виявилося досить на оплату всіх видів витрат, пов'язаних з основною діяльністю, а також на розрахунки по обов'язкових платежах до бюджету і єдиний соціальний фонд.

За допомогою непрямого методу розрахунку грошових коштів (шляхом коректування чистого прибутку на суми, що входять в розрахунок чистому прибутку, але не вхідні в розрахунок рухи грошових коштів) розглянемо участь у формуванні грошового потоку чистого виторгу, тобто величини грошових коштів у складі виручки від продажів. Це чистий прибуток і амортизація.

Чистий прибуток за проектний період. склав 49638 грн. Він є одним з чинників збільшення власного капіталу. Без дії цього чинника власний капітал склав би:

81145 грн. – 49638 грн. = 31507 грн.

Оборотні активи без врахування зміни грошових коштів збільшилися б на 150201 грн. Зниження нематеріальних активів і основних засобів має бути більше, але склало 73579 грн. (з врахуванням амортизації). Без врахування амортизації вартість позаобігових активів склала б:

- 73579 грн. – 35309 грн. + 97398 грн. = - 11490 грн.

Таким чином, збільшення грошових коштів на кінець періоду сформувалося під впливом наступних позитивних і негативних чинників:

1. Чистий (нерозподілений) прибуток+ 49638

2. Амортизація - 35309

3. Збільшення оборотних активів

(без врахування грошових коштів)- 150201

4. Зміна власного капіталу

(окрім суми чистого прибутку) + 31507

5. Зміна вартості позаобігових активів

(окрім зменшення за рахунок амортизації)+ 11490

6. Збільшення кредиторської заборгованості + 48816

7. Збільшення короткострокових кредитів і позик + 40000

8. Доходи майбутніх періодів + 17388

Підсумкова дія перерахованих чинників на зміну залишку грошових коштів:

49638 – 35309 – 150201 + 31507 + 11490 + 49816 + 40000 + 17388 = 14329

Найбільш кількісно значимі – приріст оборотних активів і збільшення короткострокових пасивів. На практиці приріст грошового потоку складається з чистого прибутку за винятком витрат, пов'язаних з амортизацією.

Висновки до ІІІ розділу

По результатам аналізу проведеного в 2 розділі підприємству рекомендується проводити таки рішення, що наводять до зростання грошових коштів:

- Залучення позикового капіталу;

- Збільшення поточних (короткострокових) зобов'язань;

- Зменшення позаобігових активів, наприклад, через використання прискореної амортизації;

- Зниження дебіторської заборгованості;

- Збільшення кредиторської заборгованості, наприклад, придбання матеріалів з відстроченням платежу.

Зіставивши результати цих розрахунків можна зробити наступні виводи:

1. На прогнозний період сталося прискорення оборотності ДЗ в цілому, в т.ч. заборгованості покупців.

2. Оборотність КЗ сповільнилася в першу чергу в частині розрахунків з постачальниками.

3. Отже, зростання ДЗ і КЗ не є прямим наслідком збільшення виручки від продажів, а пов'язаний також із змінами умов розрахунків з дебіторами і кредиторами, в т.ч. із станом прострочених боргів: сплачена частина боргів, що виникли в попередні періоди, і виникли нові борги, які мають бути сплачені в даному періоді, але цього не сталося.

4. При зростанні виручки від продажів на 218,7% балансових запасів збільшилися на 32,7%.

ВИСНОВКИ

Оптимальне функціонування ринку, що охоплює практично всі сфери і систему суспільного виробництва держави, досягається при збалансованому розвитку всіх його структурних ланок не тільки по вертикалі і горизонталі, а й з погляду найбільш раціонального поєднання організаційно-виробничих структур, що відрізняються за розмірами виробництва. Однією з умов вирішення цього завдання і є підвищення ефективності малого підприємництва.

Малі підприємства в умовах нашої держави також можуть забезпечити значне підвищення ефективності господарства, насамперед за рахунок кращого використання капітальних і поточних витрат. Стосовно капітальних витрат потрібно виділити такі фактори, як висока швидкість обороту капітальних вкладень на основі скорочення строків будівництва, введення і освоєння виробничих потужностей, низькі витрати на спорудження інфраструктурних об'єктів.

Малі підприємства впливають на просторову структуру ринку і розвиток ринкових відносин передусім за рахунок приросту кількості суб'єктів ринку. Саме малі підприємства, особливо в разі успішного проведення земельної реформи, можуть стати основою динамічних ринкових структур у всіх без винятку галузях.

Головним чинником формування фінансового потоку є оплата покупцями вартості проданої підприємством продукції. Кінець кінцем, саме наявність або відсутність грошей визначає можливості і напрями розвитку підприємства; перевищення грошових надходжень над платежами забезпечує можливість вкладення грошей в цілях здобуття додаткового прибутку. Рух грошових коштів, що отримуються і витрачаються підприємством в готівковій і безготівковій формі, називають у фінансовому менеджменті грошовими потоками. Ці потоки бувають двох видів: позитивні і негативні.

Позитивні потоки (припливи) відображають вступ грошей на підприємство, негативні (відтоки) – вибуття або витрачання грошей підприємством.

Збільшення або зменшення балансового залишку грошових коштів за певний період безпосередньо залежить від змін, що сталися, у вартості активів і пасивів балансу. Збільшення вартості будь-яких статей активів (окрім грошових коштів) – причина зменшення грошових коштів. І навпаки, приріст позикових або власних джерел фінансування – чинник збільшення залишків грошових коштів.

Отже, зміну залишків грошових коштів можна розглядати як результат фінансової політики підприємства по управлінню активами і пасивами.

Внутрішні завдання фінансового управління компанією полягають в забезпеченні основної і інвестиційної діяльності підприємства фінансовими ресурсами, а також в прогнозуванні її майбутніх потреб і майбутнього фінансового стану.

Таким чином, виручка від продажів на досліджуваному підприємстві практично повністю визначила суму грошових коштів, що поступили. Їх виявилося досить на оплату всіх видів витрат, пов'язаних з основною діяльністю, а також на розрахунки по обов'язкових платежах до бюджету і єдиний соціальний фонд.

За допомогою непрямого методу розрахунку грошових коштів в проектний період в роботі розглянуто участь у формуванні грошового потоку чистого виторгу, тобто величини грошових коштів у складі виручки від продажів. Це чистий прибуток і амортизація.

Чистий прибуток за проектний період склав 49638 грн. Він є одним з чинників збільшення власного капіталу. Без дії цього чинника власний капітал склав би:

Оборотні активи без врахування зміни грошових коштів збільшилися б на 150201 грн. Зниження нематеріальних активів і основних засобів має бути більше, але склало 73579 грн. (з врахуванням амортизації).

Таким чином, збільшення грошових коштів на кінець періоду сформувалося під впливом наступних позитивних і негативних чинників: Чистий прибуток = +49638; Амортизація = - 35309; Збільшення оборотних активів = - 150201; Зміна власного капіталу = + 31507; Зміна вартості позаобігових активів = + 11490; Збільшення кредиторської заборгованості =+ 48816; Збільшення короткострокових кредитів і позик = + 40000; Доходи майбутніх періодів = + 17388.

Найбільш кількісно значимі – приріст оборотних активів і збільшення короткострокових пасивів. На практиці приріст грошового потоку складається з чистого прибутку за винятком витрат, пов'язаних з амортизацією.

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 p., №996-XIV.

2. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" N 335/94-вр від 28.12.94. В редакції Закону N 440-ІV від 16.01.2003.

3. Указ Президента України "Про Концепцію амортизаційної політики" від 7 березня 2001 року N 169/2001.// Урядовий кур'єр. -2001. -№55.

4. Наказ Мінфіну "Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку та Інструкції про його застосування" N 291 від 30.11.99.

5. Норматив N 3 "Мета та загальні принципи аудиту фінансової звітності".// Затверджено рішенням Аудиторської палати України від 18 грудня 1998 р. N 73

6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності". Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. N 87.

7. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", затверджене Наказом Міністерства фінансів України N 87 від 31.03.99.

8. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати" Затверджено Наказом Міністерства фінансів України N 87 від 31.03.99

9. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 "Звіт про рух грошових коштів" Затверджено Наказом Міністерства фінансів України N 87 від 31.03.99

10. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 "Звіт про власний капітал" Затверджено Наказом Міністерства фінансів України N 87 від 31.03.99

11. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затверджене Наказом Міністерства фінансів України N 92 від 27.04.2000.

12. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року №246

13. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід" Затверджено Наказом Міністерства фінансів України N 290 від 29.11.1999

14. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. №318.

15. Адаме Р. Основы аудита: Пер. с англ. / Под. ред. Я.В. Соколова. - М.: Аудит: ЮНИТИ, 2005. - 398 с.

16. Аудит Монтгомери: Пер. с англ. - М.: Аудит, ЮНИТИ, 2007. - 542 с.

17. Байлова О.О. Концепція управління грошовими потоками підприємства. Дніпропетровськ: Дніпропетровський національний університет, 2001.

18. Бакун Ю. Школа бухгалтера. Основи організації роздрібної торгівлі // Дебет-Кредит. -2005. -№№36,39,42,44,48.

19. Бакун Ю. Школа бухгалтера. Основи організації роздрібної торгівлі // Дебет-Кредит.-2006. -№№ 05,10.

20. Бандурка О.М., Коробов М.Я. Фінансова діяльність підприємства. К:Либідь, 2002. – 312 с.

21. Бандурка О.М., Коробов М.Я. Фінансова діяльність підприємства. К:Либідь, 2003.

22. Бланк И.А. Стратегия и тактика управления финансами. Киев, МП "ИТЕМ лтд", СП "АДЕФ-Украина", 2005. – 534 с.

23. Бланк И.А. Стратегия и тактика управления финансами. Киев, МП "ИТЕМ лтд", СП "АДЕФ-Украина", 2006.

24. Бухгалтерський облік в торгівлі. Підручник для студентів вузів спеціальності 7.050106 "Облік і аудит"./ За ред. Проф. Ф.Ф. Бутинця та доц. Н.М. Малюги. -2-ге вид., перероб. і доп. – Житомир: ПП "Рута", 2002. – 576 с.

25. Бухгалтерський управлінський облік. Навчальний посібник для студентів. / Ф.Ф. Бутинець, Л.В. Чижевська, Н.В.Герасимчук. – Житомир: ЖІТІ, 2007. – 448 с.

26. Бухгалтерський фінансовий облік: Підручник. /За ред. Ф.Ф. Бутинця. – 5-те вид., доп. і перероб. - Житомир: ПП. "Рута", 2003. - 726 с.

27. Ван Хорн Дж. К. Основы управления финансами. М.:Финансы и статистика, 2006. – 803 с.

28. Гончаров А.Б. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник. – Х.:ВД "ІНЖЕК", 2003 р. – 240 с.

29. Горицька Н. Порядок використання чинних з 01.07.2000 р. методів нарахування амортизації згідно з П(С)БО 7 та порівняння його з існуючою міжнародною практикою.// Дебет-Кредит. -2004. -№25.

30. Грачова Р. Як визначити реальний фінансово-майновий стан свого підприємства.//Дебет-Кредит. – 2005. - №34

31. Економіка виробничого підприємництва. Навчальний посібник./ За ред. Й.М. Петровича. 3-тє вид., випр. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2002. — 405 с.

32. Каруца С.М.. Фінансова звітність як предмет державного фінансового контролю.// Фінансовий контроль(всеукраїнський науково-теоретичний, інформаційно практичний журнал).-2008.-№1.

33. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. – М.: Финансы и статистика, 2005.

34. Ковбасюк М.Р. Економічний аналіз діяльності комерційних банків і підприємств. / Навчальний посібник. – К: Видавничий дім "Скарби", 2003. – 336 с.

35. Кожанова Є. П., Отенко І. П. Економічний аналіз: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни- X.: ВД "ІНЖЕК", 2003. -208 с.

36. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. посіб. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2008.

37. Крейнина М.Н. Финансовая устойчивость предприятия: оценка и принятие решений.//Финансовый менеджмент. – 2009. - №2.

38. Панасюк В.М. Ковальчук Є.К. Бобрівець С.В. Податковий облік: Навчальний посібник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 260 с.

39. Рясних Є.Г. Основи фінансового менеджменту. Навчальний посібник. –К.: Скарби, 2003. -238 с.

40. Савчук В.П. Управление финансами предприятия. М:"Бином" - 2003, 480 с.

41. Сопко В.В., Верхоглядова Н.І., Шило В.П., Ільіна С.Б., Брадул О.М. Організація і методика проведення аудиту: Навчально-практичний посібник. – К.: ВД "Професіонал", 2004. – 624 с.

42. Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. Планування діяльності підприємства. Навч. посіб. – К.:"Каравела", 2003. – 432 с.

43. Ткаченко Н.М. Теоретико-методологічні проблеми формування бухгалтерського фінансового обліку. К:"А.С.К.", 2001. – 348 с.

44. Філімоненков О.С. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2008. – 360 с.

45. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с.

46. Фінансовий аналіз: Навчальний посіб. / Г.В. Митрофанов, Г.О. Кравченко, Н.С. Барабаш та ін.; За ред. проф. Г.В. Митрофанова. – К.: Київ нац. торг.-екон. ун-т.: 2002, - 301 с.

47. Фінансовий менеджмент./За ред. Проф. Г.Г.Кірейцева. – Київ:ЦУЛ, 2002. -496 с.

48. Чижевська Л.В., Пархоменко В.М., Кривоший М.М. Звітність підприємства. Навчальний посібник. –Житомир:ЖІТІ, 2003.

49. Шеремет А.Д. Методика финансового анализа. М:Инфра-М, 2006. – 176 с.

50. Зозульов О.В. Методика інтегральної оцінки сегментів ринку: визначення привабливого напряму діяльності // Маркетинг в Україні. - 2004. -№3.- С. 38-41.

51. Как избежать банкротства: ЭКО, 2002, №8.

52. Калина А.В. и др. Современный экономический анализ и прогнозирование (микро- и макроуровень): Учеб. пособ. - К.: МАУП, 2006. - 266 с.

53. Ковальов Д., Сухорукова Т. Економічна безпека підприємства // Економіка України – 2004 –№10 – с.48.

54. Кондратьєв О. Фактори забезпечення фінансової стійкості підприємства // Фінанси України. – 2007 – №9 – с.73.

55. Лисенко Ю., Єгоров П. Організаційно – економічний механізм управління підприємством // Економіка України – 2008. –№1 – с.86.

56. Савицкая Г.А. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. -Минск: Нов. знание, 2009. - 688 с.

57. Стерлин А., Тулин И. Стратегическое планирование в промышленных корпорациях США.- М., 1999

58. Стоян В. Методичні аспекти обліку витрат на виробництво // Фінанси України. – 2005 – №9 с.30.

59. Фінанси підприємств. Підручник / за ред. А.М.Подерьогіна. – К.: КНЕУ, 2001.

60. Хентце Й. Основные цели стратегического менеджмента // Проблемы теории и практикум управления -1989- №12

61. Шепеленко Г.И. Экономика, организация и планирование производства на предприятии: Уч. пособ. для студ. эконом. ф-тов вузов. - РнД: Март, 2000. -544с.

62. Экономический механизм управления развитием предприятий / И.В.Алексеев и др. -Львов: Світ, 2008. - 154 с.

ДОДАТКИ

Додаток А

Таблиця 1 Критерії віднесення підприємств до малих у різних країнах

Таблиця 2 Структура джерел фінансування малого підприємства

Таблиця 3 Питома вага малих підприємств у загальних показниках розвитку підприємств — суб'єктів підприємницької діяльності у 2006—2009 рр., %

Рисунок 1

2006 2007 2008 2009

Таблиця 4 Динаміка розвитку малого підприємництва у 2006—2009 рр.

Рисунок 2

Додаток Б

Таблиця 1 БУХГАЛТЕРСЬКИЙ БАЛАНС за 2009р.

Організація: ТОВ "Маранд"

Одиниця виміру грн.

Таблиця 2 ЗВІТ ПРО ПРИБУТКИ І ЗБИТКИ за 12 місяців 2009г.

Організація: ТОВ "Маранд"

Одиниця виміру: грн.

Таблиця 3 БУХГАЛТЕРСЬКИЙ БАЛАНС на 1 квартал 2010г.

Організація: ТОВ "Маранд"

Одиниця виміру грн.

Таблиця 4 ЗВІТ ПРО ПРИБУТКИ І ЗБИТКИ за 1 квартал 2010г.

Організація: ТОВ "Маранд"

Одиниця виміру: грн.

Таблиця 5 Розрахунок змін статей балансу (грн.) за 9 місяців 2009г. (у % на початок року)

Таблиця 6 Розрахунок змін даних звітів про прибутки і збитки за 1 квартал 2010г.

Таблиця 7 Чинники приросту залишку грошових коштів на 2010 рік з врахуванням динаміки виручки від продажів і витрат на продану продукцію