Реферат: Адміністративно-правове регулювання в їзду в Україну і виїзду з України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІЗНЕСУ ТА ПРАВА

Кафедра державно-правових дисциплін

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Адміністративне право»

Тема: Адміністративно-правове регулювання в ’ їзду в Україну і виїзду з України

Допущена до захисту

«___» __________ 2010 року

_________________

Виконавець

студентка 2 курсу 2 групи

заочної форми навчання

_________________________

«____» __________ 2010 року

Керівник

К.ю.н.

_____________

«_____»___________2010 р.

РЕФЕРАТ

Курсова робота: 47 стор., 1 додаток, 31 джерел.

Досліджувалося підстави та порядок адміністративно-правового регулювання порядку в’їзду в Україну та виїзду з України. Запропонована до розгляду курсова робота демонструє комплексний підхід до питань в’їзду в Україну та виїзду з України, де особлива увага приділяється проблемам визначення місця адміністративного-правового регулювання вищезазначеного питання, аналізу передбачених чинним законодавством України порядку перетинання кордону України різноманітиними верствами населення України, в тому числі малолітніми та неповнолітніми дітьми, іноземцями та особами без громадянства, а також висвітленню факторів, за якими проводяться тимчасові обмеження виїзду з України.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України та узагальнення практики його реалізації визначити систему та зміст адміністративно-правовового регулювання в’їзду в Україну та виїзду з України.

Зміст

Перелік умовних скорочень……………………………………………………….......4

Вступ……………………………………………………………………………………5

Розділ І. Адміністративно-правове регулювання в’їзду в Україну та виїзду з України громадян України…………………………………………………………….9

1.1. Загальна характеристика адміністративно-правового регулювання в’їзду в Україну та виїзду з України громадян України………………………………………9

1.2. Порядок правового регулювання виїзду малолітніх та неповнолітніх дітей з України………………………………………………………………………………...14

1.3. Тимчасові обмеження у праві виїзду громадян України за кордон………….19

Розділ ІІ. Адміністративно-правове регулювання в’їзду в Україну та виїзду з України іноземців……………………………………………………………………..24

2.1. Порядок в’їзду в Україну та виїзду з України іноземців………………………24

2.2. Порядок реєстрації іноземців……………………………………………………29

Висновок………………………………………………………………………………38

Список використаної літератури………………………………………………….…40

Додатки…………………………………………………………………………...……43

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВВР –“Відомості Верховної Ради України”.

ВВСУ – “Вісник Верховного Суду України”.

ДДГІРФО –Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб.

ЗУ – Закон України.

КМУ – Кабінет Міністрів України.

КС – Конституційний Суд України.

КпШС – Кодекс про шлюб та сім’ю.

ОВУ – “Офіційний вісник України”.

ПВСУ – Пленум Верховного Суду України.

П. – пункт.

СК – Сімейний Кодекс України.

Ст. – стаття.

Ч. – частина.

ЦК – Цивільний Кодекс України.

ЦПК – Цивільно-процесуальний Кодекс України.

Вступ

Актуальність теми. Здійснювані в Україні глибокі перетворення в державно-правовій та соціально-економічній сферах вимагають подальшого зміцнення в державі законності та правопорядку, забезпечення безпеки особи, належного захисту та охорони конституційних прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина. У світлі цих перетворень особливої значимості набуває захист гарантованих законодавством України прав громадян України, іноземців та осіб без громадянства взагалі та особливо в питаннях, які стосуються адміністративно-провового регулювання в’їзду в Україну та виїзду з України.

Незважаючи на існування правових норм, що встановлюють підстави та порядок регулювання порядку в’їзду в Україну та виїзду з України у цій сфері правозастосовчої діяльності існує велика кількість суттєвих недоліків та проблем, які в кінцевому рахунку позначаються на загальному рівні захищеності прав громадян України, іноземців та осіб без громадянства.

Запропонована до розгляду курсова робота демонструє комплексний підхід до питань в’їзду в Україну та виїзду з України, де особлива увага приділяється проблемам визначення місця адміністративного-правового регулювання вищезазначеного питання, аналізу передбачених чинним законодавством України порядку перетинання кордону України різноманітиними верствами населення України, в тому числі малолітніми та неповнолітніми дітьми, іноземцями та особами без громадянства, а також висвітленню факторів, за якими проводяться тимчасові обмеження виїзду з України.

Викладене зумовлює в цілому актуальність теми курсової роботи, її наукову новизну, структуру та зміст роботи, а також вибір наукового, нормативно-правового та практичного матеріалу.

Мета і завдання дослідження. Загальноюметою даної курсової роботи єаналіз головних аспектів інституту адміністративного-правового регулювання в’їзду в Україну та виїзду з України в адміністративному і міжнародному праві, а також на підставі чинного законодавства, практики його застосування, висновків та ідей правової науки комплексно дослідити вищезазначене питання.

Вказаною метою зумовлена постановка та вирішення наступних завдань:

- всебічно дослідити зародження і розвиток адміністративно- правового регулювання порядку в’їзду в Україну та виїзду з України;

- розкрити порядок та особливості в’їзду в Україну та виїзду з України громадян України;

- визначити норми регулювання виїзду з України малолітніх та неповнолітніх дітей;

- проаналізувати правові та організаційні основи формування особливостей адміністративно-правового регулювання в’їзду в Україну та виїзду з України іноземців та осіб без громадянства;

- проаналізувати та визначити підстави обмеження у праві виїзду громадян України за кордон;

- дослідити проблеми, які пов’язані з реалізацією адміністративно-правового регулювання в’їзду в Україну та виїзду з України;

- визначити і проаналізувати гарантії забезпечення прав і свобод людини при перетинанні кордону України.

Об’єктом дослідження є комплекс суспільних відносин, які виникають у зв’язку з адміністративно-правовим регулюванням в”їзду в Україну та виїзду з Україниі являють собою юридично складне, комплексне явище, що характеризується якісною визначеністю, характерними ознаками та специфічними рисами.

Предметом дослідження є система матеріально-правових норм, які регулюють комплекс правовідносин, що виникають між державою, громадянами України та іноземцями в Україні; юридична природа, поняття і зміст адміністративно-правового регулювання в’зду в Україну та виїзду з України; діяльність Міністерства закордонних справ України, органів Державної прикордонної служби України, органів внутрішніх справ та Служби безпеки України щодо реалізації порядку виконання цього завдання

Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі використано сукупність як загальних, так і спеціальних методів наукового пізнання. З числа перших найбільш широко використовувались історико-правовий, формально-логічний, статистичний методи, у тому числі метод аналізу і синтезу, серед спеціальних – функціональний, порівняльно-правовий, аналізу документів.

Головним у цій системі виступає загальнонауковий діалектичний метод, за допомогою якого було з’ясовано сутність та зміст адміністративно-правового регулювання в’їзду в Україну та виїзду з України.

За допомогою історико-правового методу було досліджено процес виникнення та розвитку у законодавстві України понять “порядок в’їзду в Україну та виїзду з України”, “іноземці”, “особи без громадянства” .

Аналіз і синтез як прийом логічного методу використовувався при з’ясуванні суті і змісту адміністративно-правового регулювання в'їзду в Україну та виїзду з України громадян України, іноземців та осіб без громадянства. Системно-структурний та порівняльно-правовий методи дозволили дослідити питання адміністративно-юрисдикційної діяльності, інформаційно-аналітичного забезпечення та планування, а також проблеми взаємодії органів юстиції, органів внутрішніх справ, органів Державної прикордонної служби України з іншими органами, установами та організаціями у забезпеченні виконання законодавства щодо адміністративного видворення іноземців та осіб без громадянства. Функціональний метод використано при дослідженні основних напрямів роботи органів юстиції, закордонних справ, органів внутрішніх справ та органів прикордонної служби.

Теоретичною основою даної курсової роботи стали праці українських та зарубіжних вчених, які присвячені проблемам, що вирішувалися у процесі дослідження. У роботі дістала широке відображення наукова та спеціальна література українських вчених-юристів загальної теорії права, конституційного, адміністративного і міжнародного права: С.В. Ківалова, В.І. Кисіля, Л.В. Коваля, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, В.О. Котюка, Т.К. Назарова, О.І.Піскуна, В.Ф. Погорілка, П.М. Рабіновича, Ю.І. Римаренка, Ю.М.Тодики, В.П. Чабана, Г. С . Фединяк та ін.

Нормативною базою дослідження є Конституція України, закони та інші нормативно-правові акти України, які визначають адміністративно-правове регулювання в’їзду в Україну та виїзду з України.

Наукова новизна дослідження обумовлена актуальністю теми курсової роботи, її змістом та проблемами, що безпосередньо досліджені. Дана курсова робота є однією з перших спроб комплексно, з урахуванням новітніх досягнень правової науки дослідити проблемні питання адміністративно-правового регулювання в’їзду в Україну та виїзду з України. У результаті проведеного дослідження сформульовано і обґрунтовано низку концептуальних положень, які відрізняються науковою новизною і мають важливе теоретичне та практичне значення.

В даній курсові роботі запропоновано класифікувати адміністративно-правове регулювання в’їзду в Україну та виїзду з України відповідно до статусу особи, залежно від того, чи є вона громадянином України, чи іноземцем, чи особою без громадянства, чи малолітньою або неповнолітньою дитиною.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що викладені в курсовій роботі висновки та пропозиції можуть бути використані:

- у сфері науково-дослідної діяльності для подальшого розроблення правового забезпечення механізму регулювання в’їзду в Україну та виїзду з України.

- у правотворчості – для вдосконалення нормативно-правового регулювання специфіки в’їзду в Україну та виїзду з України громадян України, іноземців та осіб без громадянства;

- у правозастосовчій діяльності компетентними органами (посадовими особами), для забезпечення законності і захисту прав та інтересів осіб у сфері перетинання кордону України.

Розділ І. Адміністративно-правове регулювання в ’ їзду в Україну та виїзду з України громадян України.

1.1. Загальна характеристика адміністративно-правового регулювання в ’ їзду в Україну та виїзду з України громадян України.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантовано свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлює закон. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Усіх громадян, які перетинають державний кордон України, тобто ті, що в'їжджають в Україну та виїжджають з України, поділяють на дві основні групи: а) громадяни України; б) іноземні громадяни.

Основним правовим актом, яким врегульовано питання виїзду з України й в'їзду в Україну громадян України, є Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 р. Відповідно до нього громадяни України мають право виїжджати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їжджати в Україну. Причому на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються всі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами й несуть установлені законом обов'язки, за ними зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Не допускається також будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав.

Порядок в'їзду до іноземної держави регулює законодавство відповідної держави. Громадянам України, які мають право виїхати з України, слід одержати документи, що дають право на виїзд з України й в'їзд в Україну. Такими документами є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; проїзний документ дитини; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка. Ці документи є власністю України й за умови їх належного оформлення чинні для виїзду в усі держави світу. В разі втрати громадянином України таких документів документом, що дає право на в'їзд в Україну, є посвідчення особи на повернення в Україну, яке видають дипломатичні представництва чи консульські установи України за кордоном. Перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного із зазначених документів.

Порядок і терміни оформлення документів для виїзду громадян України за кордон встановлюють вищеназваний Закон і постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил оформлення та видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасової затримки та вилучення» від 31 березня 1995 р. та «Про затвердження Положення про посвідчення особи на повернення в Україну» від 12 серпня 1994 р.

Громадянинові України в деяких випадках може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, наприклад, якщо громадянин обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, — до закінчення терміну, встановленого в законодавстві; діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання — до виконання зобов'язань тощо.

У таких самих випадках може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон громадянинові України, який вже має паспорт для виїзду за кордон. Відмова в оформлені паспорта чи продовженні терміну його дії або тимчасове затримання паспорта чи його вилучення можуть бути оскаржені громадянином до суду за місцем його проживання. У судовому порядку також може бути оскаржено відмову громадянинові України у виїзді за кордон і з деяких інших підстав.

Основними правовими актами, що регулюють в'їзд в Україну й виїзд з України іноземних громадян, є Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 р. та «Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію», затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р. Ці акти діють щодо всіх іноземців, які прибувають в Україну, незалежно від їх статусу й мети приїзду. Іноземці в'їжджають в Україну, виїжджають з України та прямують транзитом по її території через пункти пропуску на державному кордоні за національним паспортом або документом, що його замінює, й у разі наявності відповідної візи, якщо інший порядок в'їзду й виїзду не встановлено законодавством України. Громадяни держав, з якими Україною укладено міжнародні договори про взаємні безвізові поїздки, в'їжджають в Україну за чинним національним паспортом у разі наявності належним чином оформленого запрошення від юридичних чи фізичних осіб в Україні.

В залежності від мети поїздки та правового статусу від’їжджаючих громадян України за кордон їм видаються дипломатичні, служ­бові або загальногромадянські закордонні паспорти.

Паспорт громадянина України для виїзду за кордон (надалі закордонний паспорт) є документом, що посвідчує особу громадя­нина України під час перетинання державного кордону України та перебування за кордоном[1] .

Відповідно до Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" постановою Кабінету Міністрів України № 231 від 31.03.1995 р. "Про затвердження Правил оформ­лення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїздних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилу­чення" та Інструкції, затвердженої наказом МВС України № 459 від 02.07.1996 p., заяви-анкети про видачу закордонного паспорта при­ймаються працівниками паспортної служби органів внутрішніх справ за умови подання особою, яка досягла 18-річного віку та постійно проживає в Україні усіх передбачених документів за місцем постій­ного проживання особи. У виняткових випадках заява-анкета може . бути прийнята у місці тимчасового проживання.

Для самостійного виїзду неповнолітніх за кордон оформлення проїзного документа дитини здійснюється на підставі нотаріально засвідченої заяви батьків або законних представників.

Всі друковані надписи в паспорті та проїзному документі ди­тини виконуються українською та англійською мовами.

Під час прийняття заяви-анкети співробітники паспортної слу­жби перевіряють правильність її заповнення, звіряють зазначені в ній відомості з відповідними документами.

Паспорт оформляється протягом трьох місяців з дня звернення про одержання паспорта, а у випадках, коли поїздка пов'язана з тер­міновим лікуванням виїжджаючого, від'їздом особи, яка супрово­джує тяжкохворого, викликана смертю родича, який проживав за кор­доном, протягом трьох робочих днів.

Заявники, які проживають на території Автономної Республіки Крим або областей України менше п'яти років, підлягають додат­ковій перевірці за місцем попереднього проживання в Україні в ос­танні п'ять років.

Раніше засуджені особи підлягають перевірці за обліками судів за місцем засудження.

Якщо громадянин клопоче про виїзд на постійне проживання за кордон, то після здійснення в органах внутрішніх справ перевірки заява-анкета надсилається на узгодження в органи Служби безпеки України.

За результатами розгляду заяви-анкети громадянина про вида­чу закордонного паспорта приймається рішення, що є підставою для видачі йому або для відмови в його видачі. Рішення приймаються і затверджуються начальниками апаратів паспортної, реєстраційної та міграційної роботи ГУМВС України в Автономній Республіці Крим, м. Києві та Київській області, УМВС України в областях і М.Севастополі, райуправлінь, деяких відділів міськрайорганів внут­рішніх справ або їх заступниками. Рішення оформлюється простав­ленням штампу на заяві-анкеті.

У разі відхилення клопотання про видачу заявникові закордон­ного паспорта готується аргументований висновок з посиланням на причини, передбачені ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України". Повідомлення про це надсилається заявникові у письмовій формі.

Рішення про видачу закордонного паспорта дійсне протягом шести місяців від дня його прийняття. У загальногромадянському паспорті заявника робиться відповідний запис.

Закордонний паспорт зберігається у власника.

На прохання громадян в закордонні паспорти можуть бути «не­сені записи про сімейний стан та про дітей заявника. Відомості про дітей вписуються на підставі нотаріально завіреної заяви обох ба­тьків та свідоцтва про народження дітей.

У випадку надходження до підрозділів паспортної служби заяв про втрату закордонного паспорта, останні інформують ГУМВС, УМВС за підпорядкованістю, які у свою чергу повідомляють Кон­сульське управління Міністерства закордонних справ України та органи Держкомкордону України про визнання такого паспорта недійсним.

По факту втрати закордонного паспорта проводиться ретельна перевірка обставин втрати, встановлення особи заявника, серії та номера документа. За висновками перевірок керівництвом паспор­тної служби ГУМВС, УМВС, яка приймала рішення про його вида­чу, вирішується питання про оформлення закордонного паспорта замість втраченого.

1. 2. Порядок правового регулювання виїзду малолітніх та неповнолітніх дітей з України.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено законодавчими та нормативними актами, основними з яких є:

— Закон України “Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” (від 21 січня 1994 року №3857-ХП);

— Постанова КМУ від 27 січня 1995 року №57 “Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України”;

— Постанова КМУ від 23 квітня 2003 року №569 “Про затвердження Порядку повернення до України позбавлених батьківського піклування дітей, які є громадянами України”;

— Постанова КМУ від 26 вересня 2002 року №1432 “Про затвердження Порядку повернення дітей-іноземців до місць їх постійного проживання”;
— Угода про співробітництво міністерств внутрішніх справ у питаннях повернення неповнолітніх у держави їх мешкання;

— Правила оформлення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджені постановою КМУ від 31 березня 1995 року №231 (зі змінами, внесеними постановою КМУ від 24.03.2004р. №380);

— Постанова КМУ від 12 грудня 2005 року №1251 “Про затвердження Порядку організації виїзду дітей за кордон на відпочинок та оздоровлення”.

Зазначені законодавчі та нормативні акти спрямовані на запобігання незаконномувивезенню з країни неповнолітніх.

Стаття 313 Цивільного кодексу України встановила, що особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Вочевидь, що коли дитина виїжджає за кордон без супроводження її батьків, останні повинні надати згоду на такий виїзд, яка оформляється у вигляді заяви. Така заява повинна бути адресована відповідним компетентним органам із зазначенням в тексті цієї заяви держави прямування, відповідного часового проміжку перебування у цій державі, прізвища, ім’я, по батькові особи, уповноваженої на супроводження дитини в поїздці та відповідальної за повернення цієї дитини в Україну.

Згода вимагається від обох батьків дитини, і в разі, коли батьки з’явилися до нотаріуса разом, може бути оформлена у вигляді одного документу, коли батьки дитини перебувають у різних місцях, згода засвідчується окремо від кожного. Той самий порядок установлюється також у випадку, коли дитина подорожує за кордон з одним із батьків (інший надає згоду на цю подорож).

Виїзд за межі України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, у супроводі одного з батьків або осіб, які уповноважені одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків[2] ,

- якщо він є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджує запис у свідоцтві про народження дитини, та відсутній у пункті пропуску;

- у разі пред’явлення оригіналів документів або їх нотаріально засвідчених копій свідоцтва про смерть другого з батьків або рішення суду про позбавлення його батьківських прав;

- визнання другого з батьків безвісти відсутнім, недієздатним;

- рішення суду про надання дозволу на виїзд за межі України громадянина, який не досяг шістнадцятирічного віку, без згоди та супроводу другого з батьків;

- довідки про народження дитини, виданої відділом реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої матері.

Цей порядок відповідає Правилам перетинання державного кордону громадянами України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57.

Слід окремо зазначити, що згідно з п. 6 Порядку організації виїзду дітей за кордон на відпочинок та оздоровлення, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 21.12.2005 року № 1251, для отримання дозволу на виїзд групи дітей за кордон на відпочинок та оздоровлення до відповідного органу разом з іншими документами подається нотаріально завірена згода обох батьків (опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів) дитини на виїзд за кордон.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до вказаного Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років).

За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Виїзд з України на постійне проживання дітей віком від 14 до 18 років може бути здійснено лише за їх згодою, оформленою письмово і нотаріально засвідченою.

Проїзний документ дитини видається органами внутрішніх справ за місцем проживання. Проїзний документ на дитину оформляється терміном на три роки або до досягнення нею 18-річного віку.

За видачу проїзного документа дитини державне мито не справляється.

Порядок пропуску через державний кордон організованих груп дітей визначений “Порядком організації виїзду дітей за кордон на відпочинок та оздоровлення”, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року №1251. Дія цього Порядку не поширюється на виїзд дітей за кордон на відпочинок та оздоровлення з батьками (опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями), у туристичну подорож та з іншою метою (участь у міжнародних заходах, освітніх, культурних, спортивних програмахтощо).

Цим Порядком, зокрема, визначається пакет документів, який оформляється на групу (2 і більше дитини) дітей, віком від 6 до 18 років, що слідують за кордон на відпочинок та оздоровлення:

— наявність у кожної дитини проїзного документа, що видається в установленому порядку органом внутрішніх справ за місцем проживання дитини;
— нотаріально завірена згода обох батьків (опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів) дитини на її виїзд за кордон;
— список групи дітей, що виїжджають за кордон на відпочинок та оздоровлення, в якому зазначаються прізвище, ім’я, по батькові дитини, дата народження, домашня адреса, телефон батьків (опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів), навчальний заклад, у якому дитина навчається (утримується), номер проїзного документа дитини;

— дозвіл на виїзд організованої групи дітей за кордон на відпочинок та оздоровлення.

Якщо до складу групи входять діти з різних регіонів України, погодження списків та надання дозволу здійснює Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту.

Список складається українською мовою. Прізвища та імена дітей також зазначаються латинськими літерами. Підпис керівника скріплюється печаткою.

Під час перетинання державного кордону в пунктах пропуску службова особа Держприкордонслужби після закінчення перевірки у дітей та супроводжуючих осіб документів на право виїзду з України або в’їзду в Україну проставляє на списку штампи з відмітками “Виїзд” або “В’їзд”, а також “Державний кордон перетнули” та зазначає загальну чисельність осіб, які виїхали або повернулися, у тому числі супроводжуючих.

У разі, коли дитина з групою не повернулася в Україну, організатор поїздки протягом доби повідомляє про місце перебування дитини орган, який видав дозвіл на виїзд групи дітей за кордон, та закордонну дипломатичну установу України на території держави, де перебували діти, про причини неповернення чи зміну строку повернення дитини з узгодженням дати та умов її повернення в Україну.

1.3. Тимчасові обмеження у праві виїзду громадян України за кордон.

У разі повернення громадянину України тимчасово затриманого (вилученого) паспорта у межах терміну його дії державне мито не справляється.

Національний банк України у зв'язку із зверненням Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо виконання пункту 2 Указу Президента України від 08.10.2009 N 813/2009 "Про заходи щодо забезпечення відновлення стабільності у банківській системі" у частині тимчасової відмови у виїзді за кордон громадянам України, які мають невиконані кредитні зобов'язання, зазначає таке.

Правові підстави для тимчасового обмеження громадян України у праві виїзду за кордон визначені статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", якими, зокрема, є дія неврегульованих аліментних, договірних чи інших невиконаних зобов'язань; порушення проти громадянина України кримінальної справи; подання щодо громадянина України цивільного позову до суду.

При цьому органам Державної прикордонної служби України на підставі пункту 4 статті 20 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" надано право не пропускати через державний кордон України осіб, яким тимчасово обмежено право виїзду з України за мотивованим письмовим рішенням суду та правоохоронних органів.

Таким чином, тимчасове обмеження громадян України у праві виїзду за кордон у разі невиконання ними кредитних зобов'язань здійснюється за рішенням суду або постановою прокурора, прийнятою на підставі статті 981 Кримінально-процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень в Україні, зокрема судових рішень, покладається на Державну виконавчу службу України. Листом Міністерства юстиції України та Адміністрації Державної прикордонної служби України від 27.05.2008 N 25-32/463, N 25-5347 і листом Міністерства юстиції України від 06.06.2008 N 25-32/507 визначено порядок взаємодії органів Державної виконавчої служби України та Державної прикордонної служби України щодо виконання судових рішень про тимчасове обмеження особи (боржника) у праві виїзду за межі України, а також надано роз'яснення з даного питання.

Так, державний виконавець не пізніше наступного дня після надходження ухвали суду про тимчасове обмеження особи (боржника) у праві виїзду за межі України до виконання нею своїх зобов'язань направляє засвідчену судом копію цієї ухвали для виконання до Адміністрації Державної прикордонної служби України, яка не пізніше наступного дня після надходження зазначеної ухвали суду приймає її до виконання, про що повідомляє листом відповідний орган державної виконавчої служби.

У разі виконання боржником відповідних зобов'язань та у зв'язку із закінченням виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець виносить відповідну постанову про закінчення виконавчого провадження, копія якої підлягає обов'язковому направленню до Адміністрації Державної прикордонної служби України для своєчасного зняття особи (боржника) з контролю.

Також слід враховувати, що згідно зі статтею 151 Цивільного процесуального кодексу України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходів забезпечення позову, зокрема, шляхом постановлення ухвали про заборону вчиняти певні дії (тимчасово обмежити особу (боржника) у праві виїзду за межі України).

Таким чином, у разі звернення банків до суду із позовами про стягнення кредитної заборгованості з клієнтів - фізичних осіб рекомендуємо скористатися правом забезпечення таких позовів шляхом подання до суду відповідних заяв.
Відповідно до статті 153 Цивільного процесуального кодексу України ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

У разі порушення кримінальної справи щодо особи, яка має невиконані кредитні зобов'язання перед банком, та винесення прокурором постанови про заборону такій особі виїжджати за межі України до закінчення досудового розслідування, органи Державної прикордонної служби України на підставі статті 25 Кримінально-процесуального кодексу України зобов'язані забезпечити виконання такої постанови.

З огляду на зазначене, у разі прийняття судами України рішень про тимчасове обмеження осіб (боржників) у праві виїзду за межі України, у тому числі за ініціативою банків, забезпечення виконання таких судових рішень покладається на органи державної виконавчої служби України у вищезазначеному порядку.

Розділ ІІ. Адміністративно-правове регулювання в’їзду в Україну та виїзду з України іноземців.

2.1. Порядок в ’ їзду в Україну та виїзду з України іноземців.

Згідно із ст.1 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” – під іноземцем в Україні розуміється особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав, особа ж без громадянства – це особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином. За законодавством України іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання. Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців та осіб без громадянства, визначається Законом України “Про імміграцію”.

Таким чином, іноземці та особи без громадянства можуть проживати в Україні як постійно, так і тимчасово. Залежно від цього мають місце й особливості правового регулювання відносин за їх участю та з приводу вибору місця проживання та реєстрації місця проживання. Так, факт постійного проживання на території України іноземця чи особи без громадянства викликає необхідність застосування норм Закону України “Про імміграцію”, ст.1 якого зазначає, що: “імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання”.[4] Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Вони зобов'язані в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України,зареєструвати свої паспортні документи і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування.

Національне законодавство України, на жаль, не встановлює єдиних критеріїв, що їх слід застосовувати до визначення постійного чи тимчасового місця проживання іноземців в Україні. Із ст.1 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” випливає, що іноземець може вважатися таким, що постійно проживає на території України, якщо він проживає на її території не менше одного року: “Постійне місце проживання - місце проживання на території якої-небудь держави не менше одного року фізичної особи, яка не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом необмеженого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).”[5] Звісно, таке положення зовнішньоекономічного законодавства не узгоджується з нормами Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання” ( дія якого поширюється й на іноземців і на осіб без громадянства), де постійне проживання – це проживання терміном понад шість місяців. Аналізуючи норми податкового законодавства, а саме, Закону України від 22 травня 2003 року “Про податок з доходів фізичних осіб”, можна зробити висновок про те, що строк проживання для визначення місця проживання іноземця в Україні постійним може складати й 183 дні на рік: “У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.”[6] Вказаний термін проживання іноземця на території України має значення, як правило, лише для оподаткування.

Правила в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію ( затверджені Постанова КМУ від 29.12.1995 року №1074) не визначають терміну постійного і тимчасового перебування іноземців в Україні. Встановлюючи право тимчасового та постійного перебування на території України іноземців, Закон України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” також не визначив термінів такого перебування. З приводу тимчасового перебування ( проживання) на території України, то його строк можна визначити на підставі інших нормативно-правових актів. Наприклад, “Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні” ( затверджений Постановою КМУ від 1 листопада 1999 року №2028), встановлює, що іноземець може перебувати тимчасово в Україні з метою працевлаштування строком до одного року.

Отже, у нормативно-правових актах України немає єдиних критеріїв ні щодо підстав, ні щодо строків, які б застосовувалися для визначення понять “постійного” та “тимчасового” проживання (перебування, знаходження) іноземців чи осіб без громадянства на території України. Саме тому деякі науковці пропонують ввести до Цивільного Кодексу України окрім терміну “місце проживання”, ще й таке поняття, як “звичайне місце перебування”.

Віднесення іноземців за строком їх проживання в Україні до таких, що проживають (перебувають) постійно чи тимчасово, у ряді випадків зумовлює різний правовий статус та обсяг прав іноземців та осіб без громадянства. Так, у разі постійного проживання на території України іноземці можуть займатися трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян України. Іноземці ж, які іммігрували в Україну для працевлаштування на певний строк, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного дозволу на працевлаштування. Чинним законодавством також передбачено, що іноземці, які постійно проживають в Україні, а також особи, які подали заяви про надання їм статусу біженця в Україні, та особи, які в установленому порядку отримали статус біженця в Україні, - користуються медичною допомогою на рівні з громадянами України. Всім іншим іноземцям ( тобто тим, що тимчасово перебувають на території України) медична допомога надається за плату, якщо законодавством України або міжнародними договорами України не передбачено інше.

Частина 6 ст.3 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” закріплює обов’язок іноземців та осіб без громадянства, які тимчасово перебувають в Україні, повідомляти органи внутрішніх справ про зміну місця проживання: “Якщо іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають в Україні, змінюють місце проживання, вони зобов'язані повідомити про це органи внутрішніх справ, у яких зареєстровано їх паспортні документи.”[7]

Відповідно до ст.20 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” реалізація іноземцями та особами без громадянства права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання має здійснюватися в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Такою Постановою є Постанова КМУ від 29.12.1995 року №1074 “Про Правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію” ( з наступними змінами і доповненнями), п.30 якої зазначає, що: “За умови виконання передбачених частиною шостою статті 3 Закону України "Про правовий статус іноземців" формальностей іноземці та особи без громадянства можуть вільно пересуватися на території України, якщо інше не передбачено законодавством України.”[8] У разі коли це потрібно для забезпечення безпеки України, охорони громадського порядку, охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які постійно проживають в Україні, Кабінет Міністрів України може встановлювати обмеження для іноземців та осіб без громадянства у пересуванні та виборі ними місця проживання в Україні.

Іноземці та особи без громадянства, яким надано статус біженця в Україні, мають рівні з громадянами України права на пересування, вільний вибір місця проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Статтею 26 “Конвенції про статус біженців” від 28 липня 1951 року передбачено, що “Кожна Договірна Держава надаватиме біженцям, які законно проживають на її території, право обирати місце проживання та вільно пересуватись в межах її території за умови дотримання всіх правил, які зазвичай застосовуються до іноземців за тих же обставин.”[9]

Правовий статус біженців, в тому числі й щодо реалізації ними права на вибір місця проживання та свободу пересування, регулюється нормами Закону України від 21 червня 2001 року “Про біженців”, так, ст.20 цього закону передбачено, що особа, якій вже надано статус біженця, має рівні з громадянами України права на пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Особа ж, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, має право на проживання у родичів, у готелі, піднайом житлового приміщення або користування житлом, наданим у пункті тимчасового розміщення біженців. Щодо особливостей реєстрації місця проживання біженців, то вони, на відміну від Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, більш досконало визначені в Законі “Про біженців”, - про що мова йтиметься в наступному розділі роботи.

2.2.Порядок реєстрації іноземців

Особі, яка постійно проживає за межами України і отримала дозвіл на імміграцію, дипломатичне представництво чи консульська установа України за її зверненням оформляють імміграційну візу, що є чинною протягом року з дня її оформлення. Зазначена особа в’їжджає на територію України в порядку, встановленому законодавством України.Після прибуття іммігранта в Україну він повинен звернутися протягом п’яти робочих днів до органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання із заявою про видачу йому посвідки на постійне проживання. Дозаяви мають додаватися копія паспортного документа заявника із проставленою в ньому імміграційною візою та копія рішення про надання дозволу на імміграцію.

Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Вони зобов’язані в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, зареєструвати свої паспортні документи, і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування.

Якщо іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають в Україні, змінюють місце проживання, вони зобов’язані повідомити про це органи внутрішніх справ, у яких зареєстровано їх паспортні документи.

Статтею 5 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” передбачено, що законною підставою перебування на території України іноземців та осіб без громадянства є реєстрація на території України паспортного документа таких осіб або наявність посвідки на постійне або тимчасове проживання в Україні, або документів, що посвідчують отримання статусу біженця чи притулку в Україні. Дія норм цього закону поширюється на іноземців та на осіб без громадянства майже так само, як і на громадян України, лише за деякими незначними винятками ( такий висновок дозволяють зробити положення ст.1, яка зазначає, що дія Закону “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, відповідно до їх прав та свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України).

Частина 6 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” зобов’язує іноземця чи особу без громадянства, які пе перебувають в Україні на законних підставах, протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання - зареєструвати місце проживання. Суть реєстрації для іноземців та осіб без громадянства полягає у внесенні відомостей до паспортного документа ( посвідки про постійне чи тимчасове проживання) - про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. Отже, іноземець має обов’язок звернутися до відповідного відділу ДД ГІРФО за обраним ним місцем проживання та зареєструватися за цим місцем проживання.

Особливості реєстрації місця проживання чи місця перебування іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” та нормативними актами, що прийняті на його основі. На жаль, ці нормативні акти були прийняті значно раніше, ніж Цивільний Кодекс України 2003 року та Закон України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання”, а тому певною мірою не відповідають тим змінам в законодавстві, які стосуються питань реєстрації місця проживання ( перебування) фізичної особи в Україні, що мають місце останнім часом. Проте, п.33 Постанови КМУ від 29.12.1995 року №1074 “Про Правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію” з приводу реєстрації місця проживання іноземців зазначає наступне: “Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, повинні прописатися (зареєструватися) за місцем постійного проживання, а у разі зміни цього місця проживання підлягають виписці/прописці (реєстрації) в порядку, встановленому для громадян України.”[10] З приводу реєстрації місця проживання чи місця перебування іноземців, які тимчасово перебувають в Україні, - це питання законодавством не визначено, оскільки Закон “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” оперує лише поняттям “іноземці та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах”, не ділячи їх на таких, що перебувають ( проживають) постійно чи тимчасово.

Статус іноземних фізичних осіб майже завжди повністю підпорядковується законодавству держави перебування, тобто нормам Конституції України, закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” та іншим спеціальним нормативним актам. А тому, питання реєстрації місця проживання ( місця перебування) іноземців в Україні залежить від деяких факторів, а саме: строку перебування на території України, мети перебування, тощо: “Сукупність прав, свобод та обов’язків іноземців у державі перебування, що гарантуються нею, утворюють їхній правовий статус, який у міжнародному приватному праві часто залежить від: 1) виду правового зв’язку особи з державою ( іноземні особи, особи без громадянства, біженці); 2) терміну перебування у державі ( постійно проживають, тимчасово перебувають); 3) мети перебування у державі ( виконання службових обов’язків, підприємницька діяльність; виконання певної роботи, навчання, підвищення кваліфікації, стажування, тощо).”[11]

Оскільки іноземці та особи без громадянства можуть перебувати на території протягом різних строків ( постійно чи тимчасово) та з різною метою, - реєстрація їх має такі особливості. Згідно з п.12 Постанови КМУ від 16 січня 2003 року №35 “Про затвердження Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання” - іноземці та особи без громадянства, які в установленому порядку прибули в Україну і мають намір та підстави перебувати тут понад строки, встановлені “Правилами в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію”, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 року №1074, безпосередньо звертаються для реєстрації до відповідного уповноваженого органу.

Відповідно до ст.3 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Іноземці, що іммігрували в Україну на постійне проживання чи для тимчасового працевлаштування, отримують відповідно вид на постійне чи на тимчасове проживання. Іноземці, що перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються тимчасово перебуваючими в Україні. Вони повинні в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, зареєструвати свої національні паспорти чи документи, які їх заміняють, та виїхати з України після закінчення відповідного строку перебування.

Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджені Постановою КМУ від 29.12.95 року №1074, визначають порядок: в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію; оформлення документів іноземцям на право перебування в Україні; пересування іноземців по території України та вибір ними місця проживання; відповідальність іноземців за порушення законодавства в цій сфері.

За умовами цієї Постанови КМУ іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на законній підставі, можуть тимчасово перебувати на території країни за паспортним документом, зареєстрованим у порядку, встановленому цими Правилами. Паспортний документ ( документ, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства і виданий уповноваженими органами іноземної держави, який дає право виїзду за кордон і визнаний Україною) подається іноземцем та особою без громадянства для реєстрації у пункті пропуску через державний кордон посадовій особі Державної прикордонної служби. Реєстрація проводиться на період короткотермінового перебування - для іноземців та осіб без громадянства з країн з візовим порядком в'їзду на період дії візи, але не більш як 6 місяців, для іноземців та осіб без громадянства з країн з безвізовим порядком в'їзду - на 90 днів, якщо інший термін не визначено в міжнародних угодах. Іноземці та особи без громадянства можуть звільнятися від реєстрації паспортного документа на підставі відповідного міжнародного договору України на умовах взаємності. Відмітка про реєстрацію іноземця та особи без громадянства в його паспортному документі дійсна на всій території держави незалежно від місця проживання іноземця та особи без громадянства в Україні.

Законом України “Про імміграцію” та Законом України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання” законною підставою перебування на території України іноземців та осіб без громадянства є не тільки реєстрація на території України їхнього паспортного документа, а й наявність посвідки на постійне ( чи тимчасове) проживання. З приводу постійного проживання іноземців чи осіб без громадянства законодавство вимагає наявності посвідки та імміграційної візи ( посвідка на постійне проживання – це документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні; а імміграційна віза - позначка у паспортному документі, що засвідчує право іноземця або особи без громадянства на в'їзд в Україну для постійного проживання). Особі, яка постійно проживає за межами України і отримала дозвіл на імміграцію, дипломатичне представництво чи консульська установа України за її зверненням оформляють імміграційну візу, що є чинною протягом року з дня її оформлення. Зазначена особа в'їжджає на територію України в порядку, встановленому законодавством України. Після прибуття іммігранта в Україну він повинен звернутися протягом п'яти робочих днів до органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції ( таким органом є відділення Державного департаменту з питань громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб) за місцем проживання із заявою про видачу йому посвідки на постійне проживання. До заяви мають додаватися копія паспортного документа заявника із проставленою в ньому імміграційною візою та копія рішення про надання дозволу на імміграцію. ДД ГІРФО протягом тижня з дня прийняття заяви видає іммігранту посвідку на постійне проживання. Ось яким чином МВС України роз’яснює документальне підтвердження факту постійного проживання іноземців в Україні та реалізації права на постійне проживання: “У Законі України "Про імміграцію" зазначено, що документом, який підтверджує право іноземця або особи без громадянства на постійне проживання в Україні, є посвідка на постійне проживання. Зазначена посвідка видається відповідним територіальнимпідрозділом МВС України за місцем проживання такої особи в Україні на підставі паспортного документа заявника із проставленою в ньому імміграційною візою та рішення спеціального уповноваженого органу про надання дозволу на імміграцію в Україну.”1

Якщо візові документи, документи на проживання іноземця чи особи без громадянства обумовлюють факт постійного проживання, то це є умовою застосування національного режиму з питань реєстрації. Що ж до тих осіб, які проживають чи перебувають тимчасово і це відображено в їх візових документах, - вони не можуть порушувати питання про можливість постійного проживання: “Иностранцам, пребывающим в Украине на основании разрешения на трудоустройство соответствующего центра занятости, в паспортном документе органами внутренних дел осуществляется отметка: "Имеет разрешение на трудоустройство в Украине сроком до ...". Иностранцы, временно пребывающие на территории Украины на законных основаниях, в частности на основании разрешения на трудоустройство государственной службы занятости, не имеют права менять статус (определенный типом визы) на какой-либо иной и обращаться за разрешением на постоянное жительство в Украине.”2 Таким чином, реєстрація іноземців та осіб без громадянства має такі особливості. Іноземні громадяни, які постійно проживають в Україні - проживають в Україні по своїх національних паспортах та українських документах - посвідок на проживання в Україні для іноземців з відміткою про реєстрацію. Тимчасово перебуваючі іноземні громадяни (без дипломатичного статусу) перебувають в України за своїми національними паспортами з відповідною українською візою на право в'їзду та перебування в Україні. Національні паспорти цих іноземних громадян, в т. ч. працюючих в Україні, повинні бути зареєстровані на термін дії української візи. Іноземці, які навчаються в учбових закладах України, реєструються на термін дії угоди на навчання в конкретному учбовому закладі. Термін дії української візи при цьому не враховується.

Тимчасово перебуваючі іноземні громадяни, які в'їжджають в Україну безвізово, відповідно до міжурядових угод, також повинні зареєструвати свої національні паспорти. Особи без громадянства - проживають в Україні на підставі українських документів - посвідок на проживання в Україні для осіб без громадянства з відміткою про реєстрацію. Особи без громадянства, які тимчасово в'їхали в Україну з країн їх постійного проживання, повинні зареєструвати свої документи, що видані державами їх постійного проживання на термін дії в'їздної української візи. Іноземні громадяни, які в'їжджають в Україну з метою працевлаштування, реєструють національні паспорти на термін дії дозволу на працевлаштування, що видається Державним центром зайнятості населення Міністерства праці та соціальної політики України. З метою заняття підприємницькою діяльністю на території України іноземні громадяни реєструють національні паспорти на термін дії дозволів на підприємницьку діяльність.

Біженці проживають в Україні на підставі посвідчень біженця, виданих міграційними службами Державного комітету національностей та міграції України.

Статтею 1 Закону України “Про біженців” визначено, що посвідчення біженця – це паспортний документ, який посвідчує особу його власника та підтверджує факт надання йому в Україні статусу біженця і є дійсним для реалізації прав та виконання обов'язків, передбачених законами України. Посвідчення біженця є підставою для реєстрації в органі з питань громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб за місцем проживання біженця. Посвідчення біженця видається строком на один рік. Під час перереєстрації біженця органом міграційної служби за місцем його проживання дія посвідчення продовжується. Статтею 21 закону “Про біженців” передбачено обов’язок біженця повідомляти про зміну місця свого проживання. Так, у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюється компетенція іншого органу міграційної служби, біженець повинен знятися з обліку і стати на облік у відповідному органі міграційної служби за новим місцем проживання. Взяття на облік у органі міграційної служби за новим місцем проживання є підставою для реєстрації у відповідному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб відділі ДД ГІРФО).

Загальні висновки до цього розділу роботи будуть такими:

1) як цивільне, так і конституційне законодавство виходить з принципу одноманітного правового регулювання питань визначення та реєстрації місця проживання іноземних фізичних осіб, яке є наближеним до того, що застосовується до громадян України. Проте, більша частина нормативних актів, які визначають правовий статус іноземців, були прийняті в Україні досить давно і ще не повністю відображають ті фундаментальні зміни щодо питань місця проживання та його реєстрації, які останнім часом відбулися в Україні. В зв’язку з цим нормативна база з питань правового статусу іноземців та осіб без громадянства має бути приведена у відповідність з норми Цивільного Кодексу України від 16 січня 2003 року та Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”;

2) складність питання реєстрації місця проживання іноземців та осіб без громадянства в частині фіксування даних про місце їх проживання обумовлена досить широким колом нормативних актів, а також, інколи суперечливими роз’ясненнями їх суті органами МВС, міграційної служби, тощо.

Практична спрямованість та значення місця проживання фізичної особи, що будуть розкриті в третьому розділі роботи, дозволять зробити висновки про ефективність та значимість цього цивільно-правового інституту.

Висновок

В даній курсовій роботіпродемонстровано комплексний підхід до питань в’їзду в Україну та виїзду з України, де особлива увага приділяється проблемам визначення місця адміністративного-правового регулювання вищезазначеного питання, аналізу передбачених чинним законодавством України порядку перетинання кордону України різноманітиними верствами населення України, в тому числі малолітніми та неповнолітніми дітьми, іноземцями та особами без громадянства, а також висвітленню факторів, за якими проводяться тимчасові обмеження виїзду з України.

Основним правовим актом, яким врегульовано питання виїзду з України й в'їзду в Україну громадян України, є Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 р. Відповідно до нього громадяни України мають право виїжджати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їжджати в Україну. Причому на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються всі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами й несуть установлені законом обов'язки, за ними зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Не допускається також будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав.

Основними правовими актами, що регулюють в'їзд в Україну й виїзд з України іноземних громадян, є Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 р. та «Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію», затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р. Ці акти діють щодо всіх іноземців, які прибувають в Україну, незалежно від їх статусу й мети приїзду. Іноземці в'їжджають в Україну, виїжджають з України та прямують транзитом по її території через пункти пропуску на державному кордоні за національним паспортом або документом, що його замінює, й у разі наявності відповідної візи, якщо інший порядок в'їзду й виїзду не встановлено законодавством України.

В даній курсовій роботі проаналізованоголовні аспекти інституту адміністративного-правового регулювання в’їзду в Україну та виїзду з України в адміністративному і міжнародному праві. Тут досліджено зародження і розвиток адміністративно- правового регулювання порядку в’їзду в Україну та виїзду з України; розкрито порядок та особливості в’їзду в Україну та виїзду з України громадян України; визначено норми регулювання виїзду з України малолітніх та неповнолітніх дітей; проаналізовано правові та організаційні основи формування особливостей адміністративно-правового регулювання в’їзду в Україну та виїзду з України іноземців та осіб без громадянства; проаналізовано та визначено підстави обмеження у праві виїзду громадян України за кордон; досліджено проблеми, які пов’язані з реалізацією адміністративно-правового регулювання в’їзду в Україну та виїзду з України; визначено і проаналізовано гарантії забезпечення прав і свобод людини при перетинанні кордону України.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28.06.1996 року. – Відомості Верховної Ради України. – 1996 рік. - №30. - Ст.141.

2. Загальна Декларація прав людини від 10.12.1948 року. – Вісник Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. – 1999 рік. - №1. - С.8-13.

3. Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 04.11.1950 року. - Вісник Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. – 1999 рік. - №1. - С.16-32.

4. Закон України від 16.04.1991 року “Про зовнішньоекономічну діяльність”. – Відомості Верховної Ради України. – 1991 рік. - №29. – Ст.377.

5. Закон України від 21.01.1994 року “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України”. – Відомості Верховної Ради України. – 1994 рік. - №18. – Ст.101.

6. Закон України від 04.02.1994 року “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”. – Відомості Верховної Ради України. – 1994 рік. - №23. – Ст.161.

7. Закон України від 07.06.2001 року “Про імміграцію”. – Офіційний вісник України. – 2001 рік. - №27. – Ст.1198.

8. Закон України від 11.12.2003 року “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”. – Відомості Верховної Ради України. – 2004 рік. - №15. – Ст.232.

9. Постанова Кабінету Міністрів України від 29.12.1995 року №1074 “Про Правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію”. – Зібрання Постанов Уряду України. – 1996 рік. - №4. – Ст.148.

10. Постанова Кабінету Міністрів України від 14.06.2002 року №844 “Про утворення Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб”. – Офіційний вісник України. – 2002 рік. - №25. – Ст.1210.

11. Постанова Кабінету Міністрів України від 24.03.2004 року №380 “Про внесення змін до Правил оформлення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення”. – Офіційний вісник України. – 2004 рік. - №12. – Ст.752.

12. Постанова Кабінету Міністрів України від 28.07.2004 року №985 “Про затвердження зразків документів, необхідних для реєстрації місця проживання в Україні”. – Офіційний вісник України. – 2004 рік. - №31. – Ст.2073.

13. Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 18.08.2000 року “Щодо правил в”їзду та оформлення іноземцями та особами без громадянства дозволів на працевлаштування в Україні.” – Бухгалтерська газета. – 2000 рік. - №36. – С.17.

14. Дегтярьов О. Забезпечення органами внутрішніх справ правил паспортної системи як гарантія права громадян на свободу пересування. – Право України. – 2005 рік. - №11. – С.36-38.

15. Комаров В.В. Цивільне процесуальне право України. – 1999 рік. – Харків: “Право”. – С.592.

16. Лепах С. Інститут сепарації: проблеми застосування. – Право України. – 2003 рік. - №3. – С.128-130.

17. Лічман Л. Поняття “житло” та його цивільно-правове значення. – Цивільне право. – 2004 рік. - №11. – С.19-22.

18. Науково-практичний коментар Цивільного Кодексу України6 в 2 томах./ За ред. О.В.Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В.Луця. – 2005 рік. - Київ: “Юрінком Інтер” - С.1856.

19. Ніколаєва Т. Свобода пересування та вибору місця проживання. – Юридичний вісник України. – 2004 рік. - №5. – С.12.

20. Майданник О. Про інститут громадянства України. – Право України. – 1999 рік. - №2. – С.70-75.

21. Павлищев Александр. Вольному – воля, но в разумных пределах: от неконституционной прописки Украина избавлялась целых 12 лет. – Закон и бизнес. – 2006 год. - №7. – С.11.

22. Право на вибір місця проживання: Від прописки до реєстрації. Збірник нормативних актів. – 2005 рік. – Київ: “Юрінком Інтер”. – С.336.

23. Фединяк Г.С., Фединяк Л.С. Міжнародне приватне право. – 2000 рік. – Київ: “Юрінком Інтер”. – С.416.

24. Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В.М. Цивільне та сімейне право у запитаннях та відповідях. – 2002 рік. – Харків: ТОВ “Одісей”. – С.640.

25. Цивільний Кодекс України: Науково-практичний коментар./ За ред.розробників проекту Цивільного Кодексу України: Довгерт А.С., Кузнєцова Н.С., Луць В.В., Мусіяка В.Л., Підопригора О.А. – 2004 рік. – Київ: видавництво “Істина”. – С.928.

26. Цивільний Кодекс України: Науково-практичний коментар./ За заг.ред.Шевченко Я.М. – 2004 рік. - Київ: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”. – С.704.

27. Цивільний Кодекс України: Коментар./ За заг.ред. Харитонова Є.О., Калітенко О.М. – 2004 рік. – Харків: ТОВ “Одіссей”. – С.856.

28. Цивільне право України. Підручник./ За ред. О.В.Дзери, Н.С. Кузнєцової. – 2005 рік. - Київ: “Юрінком Інтер” - С.1376.

29. Цивільне право України. Підручник./За заг.ред.В.І.Борисової, І.В.Спасибо-Фатєєвої, В.Л.Яроцького. – 2004 рік. – Київ: “Юрінком Інтер”. – Том 1. – С.480.

30. Цивільне право України. Підручник./За заг.ред.В.І.Борисової, І.В.Спасибо-Фатєєвої, В.Л.Яроцького. – 2004 рік. – Київ: “Юрінком Інтер”. – Том 2. – С.552.

31. Чорнооченко С.І. Право на свободу пересування та місце проживання. Цивільно-правовий аспект. – Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2000 рік. - №1. – С.16-27.

ДОДАТКИ

ДОДАТОК А

[1] Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 04.11.1950 року. - Вісник Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. – 1999 рік. - №1. - С.16-32

[2] Постанова Кабінету Міністрів України від 29.12.1995 року №1074 “Про Правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію”. – Зібрання Постанов Уряду України. – 1996 рік. - №4. – Ст.148

[3] Дегтярьов О. Забезпечення органами внутрішніх справ правил паспортної системи як гарантія права громадян на свободу пересування. – Право України. – 2005 рік. - №11. – С.36-38.

[4] Закон України від 07.06.2001 року “Про імміграцію”. – Офіційний вісник України. – 2001 рік. - №27. – Ст.1198

[5] Закон України від 16.04.1991 року “Про зовнішньоекономічну діяльність”. – Відомості Верховної Ради України. – 1991 рік. - №29. – Ст.377

[6] Закон України від 22.05.2003 року “Про податок з доходів фізичних осіб”. – Офіційний вісник України. – 2003 рік. - №28. – Ст.1361

[7] Закон України від 04.02.1994 року “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”. – Відомості Верховної Ради України. – 1994 рік. - №23. – Ст.161.

[8] Постанова Кабінету Міністрів України від 29.12.1995 року №1074 “Про Правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію”. – Зібрання Постанов Уряду України. – 1996 рік. - №4. – Ст.148.

[9] “Конвенція про статус біженців” від 28.07.1951 року. - Інформаційно-правова система ЛІГА: ЗАКОН Класик. – Версія 7.4.2.

[10] Постанова Кабінету Міністрів України від 29.12.1995 року №1074 “Про Правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію”. – Зібрання Постанов Уряду України. – 1996 рік. - №4. – Ст.148.

[11] Фединяк Г.С., Фединяк Л.С. Міжнародне приватне право. – 2000 рік. – Київ: “Юрінком Інтер”. – С.70

1 Лист Міністерства закордонних справ України від 18.11.2005 року №71/ВГ/19-531/1-5058-05 “Щодо підтвердження факту оформлення ПМП за кордоном”. - Інформаційно-правова система ЛІГА: ЗАКОН Класик. – Версія 7.4.2.

2 Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 18.08.2000 року “Щодо правил в’їзду та оформлення іноземцями та особами без громадянства дозволів на працевлаштування в Україні.” – Бухгалтерська газета. – 2000 рік. - №36. – С.17.