Проблема звільнення людини і нації у творах мислителів Кирило-Мифодіївського товариства.
З березня 1847 р. студент Київського університету Олексій Петров доніс царським властям про тає
мне товариство, яке він випадково виявив. Поліція зразу ж арештувала провідних член
ів цієї групи й доставила їх у Петербург. У результаті посилених допитів власті дізналися про існування Кирило-Мефодіївського
товариства - першої на Україні організації політичного спрямування.
Незабаром стало очевидним, що побоювання властей відносно наявності ш
ирокого підпільного руху були перебільшеними. Товариство складалося всього з десятка активн
их членів та кількох десятків співчуваючих. До групи входили молоді представн
ики української ін
телігенції
на чолі з Миколою Костомаровим (обдарован
им істориком і викладачем університету), вчителем Василем Білозерським
(вихідцем із дворян) та Миколою Гулаком
(дрібним, але високоосвіченим чиновником). Хоч два інших інтелігенти - викладач гімназії та письменник Пан
телеймон Куліш і вже добре знан
ий поет Тарас Шевчен
ко - підтримували з товариством не дуже стійкі зв'язки, їх також заарештували. Товариство було не лише малочисельним, а й обмеженим у своїй діяльн
ості. Протягом приблизн
о 14 місяців його і
снування “браття” збиралися кілька разів на тривалі філософські й політичні дискусії (під час одніє
ї з них якраз і був присутній донощик Петров) та підготували ряд положень своє
ї програми.
Найважливіші з цих положень, сформульованих Костомаровим, містились у творі під назвою “Закон
Божий (Книга Буття україн
ського народу)”.
Написаний в дусі романтизму та ідеалізму того часу, пройнятий шануванням християнських цінностей і панслов'янськими елементами, цей твір, що зазнав сильного впливу польських моделей, закликав до перебудови суспільства на засадах справедливості, рівності, свободи, братерства. Серед пропонованих у ньому
конкретних заходів були скасування кріпацтва, ліквідація юридичних відмінностей між станами, доступність освіти для мас. Націон
альне питання, що з усією очевидністю привернуло найбільшу увагу товариства, ставилося на широкий контекст панславінізму: “Всі слов'янські народи мають право вільно розвивати свої культури і, що важливіше, вони повинні утворити слов'ян
ську федераці
ю з демократичними інститутами, аналогічними тим, що є у Сполучених Штатах”. Столицею федерації мав стати Київ.
Першою по шляху створення федерації мусила піти Україна, яку Костомаров та його однодумці вважали водночас і
найбільш пригніченою, й найбільш егалітарною серед усіх слов'янських суспільств - через відсутн
ість у н
ій зн
аті.
Подібне до Христового, воскресіння ціє
ї країни описувалося у псевдобіблійному
стилі: “І зруйнували Україну. Але то лише здавалося... бо голос Україн
и не змовк. Встане Україна з своє
ї домовини і закличе братів-слов'ян; почувши її заклик, повстануть всі слов'яни... і стане Україна самостійною республікою у слов'янському союзі. Тоді всі народи вказуватимуть туди, де на карті розміщена Україна, і казатимуть: “Дивіться, відкинутий будівельн
иками
камінь став наріжним каменем”. Таке мессіанське
бачення майбутнього України у рамках федерації хоч і спиралося на надмі
рн
о ідеалізовану картину її минулого, але виключало ідею її повної незалежності. Переважна більшість членів товариства, за винятком Шевченка й ще кількох, сумнівалися у здатн
ості своїх “м'яких” і “поетичних” співвітчизників існувати н
езалежн
о.
Погоджуючися щодо загальн
их засад, учасники групи, однак, розходилися в питанні про те, що вважати першочерговим і
найголовнішим. Для Костомарова це були є
дність і братство слов'ян; Шевчен
ко палко вимагав соціальн
ого й національного звільнення україн
ців, а Куліш н
аголошував на важливості розвитку україн
ської культури. Більіність
висловлювалася за еволюційні методи, сподіваючись, що загальна освіта, пропаганда й “моральн
ий приклад”, який вони подаватимуть властям,- це найдійовіші
засоби досягнення поставлен
ої мети. На відмін
у від н
их Шевченко і Гулак
представляли думку меншості, згідно з якою лише шляхом революції можна здійснити бажані змін
и. Втім ці розходження не слід перебільшувати. Членів товариства безсумн
івно об'є
днували спільн
і цінн
ості та ідеали й, що найхарактерніше, бажанн
я покращити соціально-економічну,
культурну й політичну долю України.
Відносно безн
евинний характер товариства царські власті вирішили покарати його провідних членів. При цьому суворість покарання була неодн
аковою. Костомаров, Куліш та інші помірковані дістали порівняно легкі вироки, що передбачали заслання вглиб Росії на рік і менше, після чого їм дозволялося продовжити попередні зан
яття. Гулака
засудили до трьох років ув'язнення. Та найсуворіше було покарано Шевченка, в якому цар і його
чин
овництво вбачали найнебезпечнішого
учасника тов
ариства. Його віддали у солдати на 10 років. Сам Миколаі дописав до вироку таке: “...под
строжайшим наблюдением
и запретом
писать и рисовать”.
Фізичні й моральні муки цього засланн
я спричин
или передчасну сме
рть Шевченка у 1861 р.
Зн
ачення Кирило-Мефодіївського
товариства важливе з кількох міркувань. Воно явило собою першу, хоч і невдалу, спробу інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку; воно привернуло увагу царського уряду (що доти н
амагався розіграти карту украї
нофільства проти польських культурних впливів на Україні) до потенційної небезпеки зростаючої національної свідомості українців; ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської політики і ознаменувала початок довгої безупинної боротьби української інтелігенції з російським царатом.
|
