Волинського інституту ім. В. Липинського МАУП

Курсова робота

тема: “Державний бюджет, його структура та шляхи збалансування”

дисципліна: Економічна теорія

шифр групи: ІН7-09-04-Б1Ф(4.0д)

підготував: Щурко Юрій Миколайович

перевірив: Кінах Н. В.

м. Луцьк

2005 р.

ЗМІСТ

Вступ .…………………………………………………………………............... 3

1. Методологічні основи формування бюджету ……........................................ 4

1.1. Сутність і роль бюджету …………........................................................ 4

1.2. Методи, принципи і джерела формування бюджету ........................... 8

1.3. Класифікація видатків та форми бюджетного фінансування ............. 12

2. Особливості формування бюджету України ................................................… 17

2.1 Склад і структура доходів бюджету України ....................................... 17

2.2 Склад і структура видатків українського бюджету ............................. 21

3. Шляхи збалансування державного бюджету .................................................. 24

3.1. Стан бюджету ………………….……….................................................. 24

3.2. Характеристика бюджетного дефіциту .................................................. 26

3.3. Джерела покриття дефіциту бюджету …................................................ 30

Висновки ……………………………………………………………….………….. 34

Додатки ……………………………………………………………………………. 36

Список використаної літератури ………………………………………………… 39

Вступ

Тема державного бюджету завжди була актуальною, такою вона залишається і зараз, адже від цього, здавалося б, на перший погляд, звичайного документу насправді багато що залежить. Візьмемо для прикладу стан бюджету, а точніше його дефіцит, якщо він великий ( більше 3% ), то з’являється інфляція, яка призводить до знецінення грошей по всій країні та втрати заощаджень. Або інший приклад: у бюджеті змінено розміри допомоги при народженні дитини, чи допомоги по безробіттю, чи мінімальну заробітну плату, від цього відповідно змінився фінансовий стан людей у цих категоріях, а якщо змінити відсоток централізації до бюджету? І таких прикладів можна навести безліч.

Отже, можна зробити висновок, що державний бюджет безпоседньо впливає на кожного громадянина і від нього залежить будуть люди жити добре, чи не дуже( у фінансовому плані ).

Мета цієї курсової роботи розкрити структуру державного бюджету, тобто показати його дохідну і видаткову частини, а також запропонувати методи збалансування і оптимізації цих частин та шляхи досягнення стану бездефіцитності.

Суб’єктом дослідження у цій курсовій є – сам державний бюджет, а об’єктом дослідження виступає – його структура та дефіцит державного бюджету.

Дана курсова робота складається зі вступу, трьох розділів і висновків.

В 1-му розділі розкривається суть бюджету та теоретичні основи його складання, у 2-му – більш детальніше розглядається як, на практиці, формуються доходи і видатки бюджету України. 3-ій розділ присвячений проблемі бюджетного дефіциту та реальним шляхам виходу з неї.

Розділ 1. Методологічні основи формування державного бюджету.

1.1. Сутність і роль бюджету.

Сутність бюджету розкривається при вивченні його як економічної категорії та як основного фінансового плану. Бюджетяк економічна категорія – є основною ланкою державних фінансів і важливою складовою фінансової сис-теми в цілому. Державні фінанси виражають сукупність економічних відносин у грошовій формі з приводу розподілу і перерозподілу вартості ВВП з метою фінансового забезпечен­ня реалізації функцій держави. Суб'єктами цих від-носин є юри­дичні й фізичні особи та держава, об'єктом — ВВП. За певних умов об'єктом фінансових відносин може бути національне ба­гатство, виражене у вартості накопичених у суспільстві благ та природних ресурсів.

Бюджет держави як відособлена ланка фінансової системи ві­дображає ту частину розподільних відносин, яка пов'язана із фор­муванням і використанням основного централізованого фонду грошових коштів. Характерними ознаками цих відносин є те, що вони, по-перше, відбивають двосторонні відносини держави з юридичними та фізичними особами; по-друге, регламентуються державою в законодавчій формі; по-третє, пов'язані зі створен­ням фінансової бази для забезпечення виконання державою її функцій — управлінської, оборонної, економічної та соціальної; по-четверте, характеризують перерозподіл доходів і коштів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення; по-п'яте, спрямовані на реалізацію основних завдань економічного і соці­ального розвитку країни. Отже, бюджет держави являє собою сукупність законодавчо регламентованих відносин між держа­ вою і юридичними та фізичними особами з приводу розподілу й перерозподілу ВВП, а за певних умов — і національного багатст­ ва з метою формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій.

Як система розподільних відносин, що характеризують рух вартості від одного суб'єкта до іншого, бюджет держави виражає певні фінансові протиріччя у суспільстві. Кожний суб'єкт хоче віддати до бюджету якомога менше, а отримати — якнайбільше. Це об'єктивне явище, притаманне і фінансам у цілому. Адже об'єкт фінансових відносин один — ВВП, а суб'єктів — троє: юридичні та фізичні особи і держава. Ці протиріччя обов'язково мають бути збалансованими, інакше підривається економічна ба­за і порушується соціальний спокій у суспільстві. Тобто необхід­но досягти оптимальних пропорцій розподілу ВВП через бюджет. Проблема полягає в тому, що науково встановлених пропорцій не існує. Ніхто у світі ще математично не обґрунтував критерії оптимальності, не довів, якими ж мають бути пропорції.

Для бюджету зростання ВВП має дуже важливе значення. По-перше, при цьому за стабільних пропорцій розподілу зростають доходи держави, як і решти суб'єктів фінансових відносин. По-друге, і це головне, стабільне зростання ВВП створює пере­думови для зменшення частки держави. Розглядаючи цю залеж­ність, слід спинитися на факторах, які визначають рівень бюджет­ної централізації ВВП. Основним із них є обсяг і характер вико­нання державою її функцій.

У цілому бюджет держави як економічна категорія є дуже складним явищем, яке відіграє важливу роль у суспільстві. Він урівноважує фінансові інтереси суб'єктів розподільних відносин, забезпечує збалансований розвиток країни. Через бюджет фінан­суються основні державні видатки. Велика роль бюджету виявля­ється й у ставленні до нього. В усіх країнах світу бюджетні від­носини регулюються в законодавчому порядку, що дає підстави розглядати бюджет і як правову категорію.

Правова характеристика бюджету пов'язана з розглядом його як фінансового плану , що являє собою розпис доходів і видатків основного централізованого фонду грошових коштів держави. Правове регламентування бюджету здійснюється у загальних ри­сах головним законом — Конституцією і деталізується у бюджет­ному законодавстві, яке охоплює три рівні. Перший — це зако­нодавчий акт, що здійснює загальне регламентування бюджету і бюджетних відносин. До 2001 р. в Україні таку роль виконував Закон «Про бюджетну систему України», а нині — «Бюджетний

кодекс України». Він визначає засади формування бюджету і принципи побудови бюджетної системи, її склад, розмежування доходів і видатків між бюджетами, регламентує бюджетний про­цес та міжбюджетні відносини[3;5]. Другий — ухвалення законів, що регламентують окремі статті доходів і видатків. Стосовно форму­вання доходів основним є Закон України «Про систему оподатку­вання» і закони, які регламентують стягнення окремих податків: «Про податок на додану вартість», «Про акцизний збір», «Про податок на прибуток підприємств» та ін. Податкове законодавст­во може бути систематизоване й у єдиному документі — подат­ковому кодексі, проект якого розроблено і підготовлено до за­твердження в Україні. Стосовно видатків таких прямих законів немає, але є закони, які визначають основи і пріоритети фінансу­вання, наприклад Закон України «Про освіту». І нарешті, третій рівень — це щорічне прийняття закону про Державний бюджет і відповідних рішень місцевих органів влади про місцеві бюджети. Прийняття цих актів являє собою законодавче затвердження бю­джету як основного фінансового плану.

Розглядаючи бюджет як фінансовий план, слід зазначити, що його вертикальна структура (за рівнями органів влади й управ­ління) відповідає структурі бюджетного устрою. Оскільки зараз немає єдиного бюджету країни, то відсутній і відповідний єдиний фінансовий план. Зведений бюджет України як фінансовий план не затверджується, хоча в Бюджетному кодексі України і зазна­чено, що бюджетна система базується на принципі єдності. Зве­дений бюджет використовується як аналітико-статистичне уза­гальнення планових і фактичних показників. Він є довідковим документом, який показує суму ресурсів, що мобілізуються і пе­рерозподіляються через бюджет, роль і місце бюджету в еконо­мічній системі.

З позиції фінансового плану бюджет держави розглядається як сукупність Державного бюджету України, Республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів. Державний бюджет України є фінансовим планом центральних органів влади й управління. Він відображає загальнодержавні по­треби в грошових коштах, джерела їх формування, розподіл і пе­рерозподіл. Саме Державний бюджет насамперед характеризує економічну й соціальну політику держави. Республіканський бю­джет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети є фінан­совими планами регіональних органів представницької та вико­навчої влади і відображають їх фінансову діяльність.

В Україні бюджет як фінансовий план певною мірою відрізня­ється від бюджету як економічної категорії, оскільки до складу Державного бюджету при затвердженні зараховувалися також фонди цільового призначення. Так, у різні роки до Державного бюджету входили Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту на­селення, Державний інноваційний фонд, Державний фонд охоро­ни навколишнього природного середовища, Державний фонд сприяння зайнятості населення, Фонд розвитку паливно-енерге­тичного комплексу, Фонд соціального захисту інвалідів та Дер­жавний дорожній фонд. До 1997 р. до Державного бюджету вхо­див Пенсійний фонд. Частка цільових фондів у 1997 р. становила 21 % загального обсягу доходів і 16 % видатків зведеного бю­джету України та близько третини Державного бюджету. Зазначений підхід не є правомірним, хоча і має свої причини: у такий спосіб установлюється законодавче регулювання форму­вання і використання вказаних фондів. У зв'язку з цим посилює­ться контроль за цільовим і раціональним використанням коштів. Однак зарахування цільових фондів до бюджету змінює структу­ру його доходів і видатків і не дає можливості точно проаналізу­вати фінансову політику держави[2;25].

Бюджет як фінансовий план характеризується складом дохо­дів і видатків, які відбивають фінансову діяльність держави, їх структуризація може мати офіційний і науковий характер. Офіційна бюджетна класифікація, що являє собою систематизоване згрупування доходів і видатків та фінансування бюджету, затвер­джується відповідними уповноваженими органами. В її основу кладуться ті ознаки, що мають визначальну роль у бюджетному процесі. Наукова класифікація дає можливість оцінити склад та структуру доходів і видатків передусім за економічним змістом. У класифікації видатків основним є їх суспільне призначення, а в класифікації доходів — методи мобілізації.

За суспільним призначенням видатки об'єднуються в такі групи:

· соціальний захист населення і соціальне забезпечення;

· фінансування соціальної сфери;

· фінансування фундаментальних досліджень;

· економічна діяльність держави;

· національна оборона;

· державне управління та зовнішньополітична діяльність;

· обслуговування державного боргу;

· інші видатки.

Доходи бюджету за методами їх мобілізації поділяються на дві основні групи:

· податкові надходження;

· неподаткові доходи.

Склад і структура видатків бюджету як основного фінансового плану відображають економічну і соціальну політику країни, її воєнну доктрину.

Бюджет як фінансовий план також тісно взаємозв'язаний з іншими ланками державних фінансів — фондами цільового при­значення. Частина з них, як уже зазначалося, може безпосередньо зараховуватись до бюджету при його затвердженні, хоча і вико­нуються вони відособлено. Інші, наприклад Пенсійний фонд, складаються і виконуються окремо. Однак вони теж взаємозв'язані з бюджетом, оскільки можуть мати як цільові надхо­дження коштів з бюджету, так і перерахування до бюджету.

Таким чином, бюджет як фінансовий план відіграє дуже важ­ливу роль у діяльності держави. Він визначає її можливості і прі­оритети, її роль і форми реалізації закріплених за нею функцій. Це документ, що спрямовує діяльність держави, робить її конк­ретною і фінансово забезпеченою[4;34-47].

1.2. Методи, принципи і джерела формування бюджету.

Будь-яка держава може виконувати притаманні їй функції ли­ше за наявності відповідних коштів. При цьому існує прямий зв'язок між обсягом функцій, які виконує держава, і обсягом кошxтів: розширення функцій потребує збільшення доходів, і навпаки, для того щоб істотно зменшити потребу держави в коштах, необ­хідно переглянути функції, які вона виконує.

Кошти, які централізує держава, акумулюються переважно вбюджеті. Бюджет як економічна категорія з'явився набагато піз­ніше, ніж такі поняття, як податки або доходи держави. Основ­ною причиною його появи була необхідність планування і конт­ролю за загальнодержавними доходами і видатками.

Формування бюджету може здійснюватись на різних засадах, залежно від чого розрізняють доходи бюджету та джерела його фінансування. Доходами бюджету є ті кошти, що надходять дер­жаві у постійне користування на безповоротній основі. Вони за­безпечують стабільність формування бюджету і фінансування його видатків. Джерелами фінансування бюджету, а точніше бюджетного дефіциту, є кошти, що надходять лише у тимчасове використання на поворотній основі — державні запозичення. Сюди також належить використання грошової емісії, яка, по суті, є фіктивним доходом.

Мобілізація доходів бюджету може проводитись на податко­вій і неподатковій основі. Податковий метод характеризує пере­розподіл доходів юридичних і фізичних осіб на користь держави, який регламентується податковим законодавством. Неподаткові доходи формуються від продуктивної діяльності держави та від реалізації її майнових прав. Доходи від продуктивної діяльності надходять від підприємницької діяльності держави (державний сектор економіки) та від надання певних послуг, а доходи від майнових прав — у вигляді доходів від використання державного майна та угідь. У такий спосіб виділяються три методи форму­вання доходів держави:

—від підприємницької діяльності;

—від державного майна, угідь і послуг;

—податковий.

Доходом держави від підприємницької діяльності є прибуток державних підприємств і організацій, який належить їй на правах власника засобів виробництва. Водночас не весь цей прибуток спрямовується в бюджет, адже певна його частина залишається на потреби соціально-економічного розвитку підприємства. У сучасних умовах доходи від підприємницької діяльності держави не мають відчутного бюджетного значення, оскільки державний сектор має обмежені рамки, а державні підприємства переважно є або малоприбутковими, або функціонують на заса­дах неприбутковості чи взагалі збиткові, що пов'язано насампе­ред із соціальним спрямуванням їхньої діяльності.

Отримання доходів у вигляді платежів за використання держав­ ного майна та угідь і від надання послуг теж не має відчутного фіс­кального значення, хоча зараз на неї покладають велику надію. Доходи від державного майна можуть надходити на постійній основі — орендна плата, чи разово — доходи від прива­тизації державного майна (так, зокрема, на 2005 рік планується отримати надходжень від приватизації на суму 6 млрд. 748 млн. 994,6 тис. грн. [ 1; 4 ]). Доходи від державних послуг надходять у формі державного мита за вчинення нотаріальних дій, видачу різноманітних документів, патентів, ліцензій тощо.

Окрім розглянутих вище доходів від підприємницької діяль­ності держави та від державних майна, угідь і послуг, є особлива група надходжень, які можна визначити як супутні доходи бю­джету. Це різноманітні штрафні санкції та адміністративні стяг­нення. Вони створюються не як доходи бюджету, а як засоби фі­нансового впливу на порушників чинного, у тому числі і фінан­сового, законодавства. Надходження їх до бюджету пов'язане з тим, що при встановленні відповідних санкцій держава визначає їх спрямування в бюджет (слід зазначити, що окремі види штрафних платежів можуть надходити в інші фонди чи окремим суб'єктам).

Основою формування доходів бюджету є податки. Податко­ вий метод формування доходів бюджету, на відміну від неподат­кового, має такі характерні риси, як примусовість, безеквівалентіність, законодавчо регламентований порядок стягнення податків, однаковий підхід до всіх платників.

Податки з'явилися у процесі історичного розвитку одночасно з виникненням держави. У міру розвитку товарно-грошових від­носин розвивалися форми податку. Цікаво простежити в цьому зв'язку, як змінювалися погляди платників податків на необхід­ність утримувати державу. Спочатку у відносинах між державою і населенням превалювала ідея подарунка, потім уряд просив на­род про підтримку, далі виникла ідея допомоги державі, потім — жертовності особи в інтересах держави, ще пізніше у платника податку розвивається почуття обов'язку і, нарешті, перемагає ідея примусу з боку держави, без будь-якої залежності від волі платника. Одночасно змінювались і назви відповідних доходів держави: приношення, дар, дань, подать, повинність, податок.

Фінансування бюджету може здійснюватись за рахунок гро­шової емісії та державного внутрішнього і зовнішнього запози­чення. Ці методи суттєво відрізняються як за економічним зміс­том, так і за ставленням до них. Так, використання грошової емісії як джерела покриття бюджетного дефіциту у більшості країн світу, у тому числі й в Україні, офіційно заборонено. Вико­ристання ж державних позик вимагає надійної системи управлін­ня державним боргом і певного його обмеження.

Запозичення коштів державою у фізичних і юридичних осіб, урядів інших країн чи міжнародних фінансових органі­зацій відбувається у формі випуску державних позик чи отримання кредитів. Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок запозичених коштів не має таких інфляційних на­слідків, як грошова емісія, оскільки при цьому не відбуваєть­ся зростання грошової маси: на державні потреби витрачаю­ться тимчасово вільні кошти. Але при досягненні державними позиками значного обсягу вони також можуть впливати на інфляційний процес.

У цілому, розглядаючи формування дохідної бази бюджету з позицій його збалансованості, важко визначити, у який спосіб — збільшення податків (зменшення видатків) чи випуск державних цінних паперів — краще цього досягти, оскільки зловживання і першим, і другим викликає негативні наслідки й суперечності. Так, подальше збільшення податкового тягаря не стимулює роз­ширення виробництва і може навіть призвести до зменшення до­ходів бюджету. Зростання державного боргу відтягує приватні заощадження і накопичення корпорацій від фінансування капі­тальних вкладень, сприяє підвищенню реальної процентної став­ки за кредитами, оскільки пропозиція позичкового капіталу не змінюється, а попит на гроші держава збільшує.

Формування доходів бюджету може відбуватись за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. До внутрішніх відносять ВВП і національне багатство, які вироблені на те­риторії даної країни, до зовнішніх — ВВП (а іноді й національне багатство) інших країн, який надходить у вигляді державних по­зик або репараційних платежів, тощо.

1.3. Класифікація видатків та форми бюджетного фінансування.

В основі сучасного розуміння сутності бюджетних видатків має бути суспільний вибір, мотивації та інтереси людей, які при­ймають рішення: від рядових виборців до парламентаріїв і прези­дента. В умовах розвинених демократичних засад обсяг бюджет­них видатків визначається колективними рішеннями, які, у свою чергу, залежать від індивідуальних преференцій членів суспільс­тва. Звідси випливає, що держава — лише інструмент у руках суб'єктів демократичного політичного процесу, яка реалізує во­лю більшості у виборі бюджетно-політичних цілей. У випадку орієнтації уряду на активізацію політики економічного зростання він буде всебічно сприяти процесам пожвавлення економічного життя суспільства, здійсненню видатків на освіту, фундамен­тальні наукові дослідження тощо. Таким чином, видатки бю­джету є інструментом досягнення вищого критерію справедливо­сті у розподілі державних благ з метою досягнення граничного рівня добробуту для кожного члена суспільства. Матеріальну ос­нову видатків бюджету становлять грошові кошти, які спрямову­ються урядом та іншими адміністративними органами влади на фінансування економічної діяльності, соціальної сфери і соціальних потреб населення, на державне управління, оборону та інші загальнодержавні потреби.

Кожний з видатків бюджету має кількісну й якісну характеристи­ку. Кількісне визначення пов'язане з величиною виділених бюджет­них коштів. Якісна характеристика дає уявлення про економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків.

У видатках бюджету виявляється фінансова політика держави у сферах державного регулювання і стимулювання виробництва, фінансового забезпечення соціального захисту населення, розви­тку науково-технічного прогресу, міжнародної діяльності. Тому перелік витрат, їх склад і структура постійно змінюються залеж­но від конкретної економічної ситуації.

З метою забезпечення управління процесами розподілу і ви­користання бюджетних коштів видатки бюджету систематизують і групують за певними економічними ознаками залежно від галу­зевого й організаційного спрямування, від рівня державного управління. Наукова класифікація видатків бюджету здійснює­ться за такими ознаками:

а)роллю у відтворенні виробництва;

б)суспільним призначенням;

в)галузями економіки і соціальної сфери;

г)цільовим призначенням;

д)рівнями бюджетної системи.

За роллю у відтворенні виробництва видатки бюджету по­діляються на поточні і капітальні. Поточні видатки спрямовую­ться на забезпечення діяльності підприємств та установ вироб­ничої і соціальної інфраструктури суспільства, утримання органів управління, армійських підрозділів та ін. Це видатки державного і місцевих бюджетів на фінансування мережі під­приємств, установ, організацій та органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соці­ального захисту населення й інших заходів, що не належать до видатків розвитку. У складі поточних видатків окремо виділяю­ться видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі переліче­них вище об'єктів із зазначенням усіх факторів, які вплинули на обсяг видатків.

Капітальні видатки характеризують фінансування розвитку суспільства. Видатки розвитку — це витрати державного і місце­вих бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної дія­льності, зокрема на фінансування капітальних вкладень виробни­чого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови економіки, субсидії та субвенції на інші потреби, пов`язані з розширеним відтворенням.

Відповідно до такого розподілу видатків можуть формуватися два окремі бюджети — поточний і бюджет розвитку. В Україні Бюджетним кодексом передбачено виділення видатків на поточні і капітальні цілі, але окремі бюджети відповідно до такого розпо­ділу не складаються.

Поділ видатків залежно від суспільного призначення характе­ризує фінансове забезпечення економічної, соціальної, оборонної та управлінської функцій держави. Відповідно до цього видатки бюджету спрямовуються на економічну діяльність, соціальний захист населення, в соціальну сферу, оборону, управління, між­народну діяльність, на обслуговування державного боргу.

Галузевий розподіл бюджетних коштів характеризує фінансу­вання галузей економіки (промисловості, сільського господарст­ва, будівництва, транспорту, зв'язку тощо), соціальної сфери (освіти, культури, охорони здоров'я) та інших видів діяльності. Змінюючи пропорції в розподілі бюджетних коштів між галузя­ми, держава впливає на структуру економічної та соціальної сфер, стимулює розвиток принципово нових галузей економіки і видів виробництва. У галузевій структурі бюджетних видат­ків може також здійснюватись групування видатків відповідно до цільових державних програм. Воно показує конкретних отримувачів бюджетних коштів, які є відповідальними за їх ефективне цільове використання. Таке адресне спрямування бюджетних коштів особливо важливе в умовах дефіциту фі­нансових ресурсів.

Цільове призначення бюджетних видатків відображає фінан­сування конкретних видів витрат: будівельні та монтажні роботи, обладнання, заробітна плата та ін. Така класифікація дає можли­вість здійснювати фінансовий контроль за цільовим використан­ням бюджетних коштів.

За рівнем бюджетної системи розрізняють видатки Держав­ного бюджету України і місцевих бюджетів. Кошти Державного бюджету витрачаються на цілі, визначені Законом про Держав­ний бюджет України, кошти місцевих бюджетів — на цілі і в ме­жах, затверджених Верховною Радою Автономної Республіки Крим і місцевими радами.

В основі розмежування видатків між бюджетами лежить ви­значення меж функціональних повноважень між окремими рів­нями державної влади й управління, цей розподіл може ґрунтуватися на принципах відомчої підпорядкованості та територіального роз­ташування. Принцип відомчої підпорядкованості означає, що суб'єкт бюджетного фінансування отримує кошти з того бюдже­ту, який відповідає рівню органу управління цим суб'єктом. Принцип територіального розташування означає, що фінансуван­ня здійснюється з бюджету тієї адміністративної одиниці, на те­риторії якої міститься суб'єкт фінансування. Нині основним є принцип відомчої підпорядкованості.

Фінансування видатків бюджету може здійснюватись у таких формах :

— кошторисне фінансування;

— фінансування інвестиційних проектів (бюджетні інвестиції);

— державні субсидії, субвенції, дотації (державні трансферти);

— бюджетні кредити.

Кошторисне фінансування є основною формою, за допомо­гою якої здійснюються видатки бюджету. Воно включає забез­печення виробничої та соціальної інфраструктур, оборони та управління. За цієї форми бюджетні асигнування виділяються на підставі спеціального документа — кошторису. У ньому розраховується обсяг бюджетних асигнувань, їх розподіл за статтями витрат з поквартальною розбивкою. Обсяг бюджет­ного фінансування визначається на основі показників, які ха­рактеризують масштаби діяльності підприємства, та встанов­лених (чи розрахованих) норм витрат. Норми витрат — основний елемент кошторисно­го фінансування, бо саме вони визначають обсяги видатків бюджету.

Бюджетне фінансування інвестиційних проектів характеризує виділення державних асигнувань на капітальні вкладення у вироб­ничу сферу. Суть цієї форми полягає у тому, що держава вихо­дячи зі своїх фінансових можливостей здійснює конкурсний від­бір найнеобхідніших та найефективніших проектів. Проекти, що не пройшли конкурсного відбору, можуть фінансуватись за раху­нок банківських кредитів та інших залучених коштів (наприклад, цільових інвестиційних позик). Обсяг видатків установлюється на основі спеціальних кошторисів, в яких визначається вартість спорудження відповідних об'єктів.

Державні субсидії являють собою форму надання державної фінансової допомоги юридичним та фізичним особам. Вони ма­ють на меті підтримання певних сфер діяльності, галузей чи під­приємств (наприклад, субсидії фермерам) і окремих верств насе­лення (наприклад, житлові субсидії). Державні субвенції перед­бачають пайову участь суб'єктів підприємницької діяльності у фінансуванні окремих витрат чи проектів. Державні дотації — це надання коштів з бюджету на покриття збитків підприємств. В основному вони стосуються державних підприємств. Недержав­ні підприємства можуть отримувати дотацію тоді, коли їх збитки виникають унаслідок певної політики держави, наприклад у сфе­рі ціноутворення.

Бюджетні кредити являють собою форму надання держав­ним підприємствам тимчасової фінансової допомоги на умовах поворотності. Це нехарактерна для бюджету форма його видат­ків, оскільки взаємовідносини держави з юридичними особами засновуються саме на безповоротній основі.

Форми бюджетного фінансування визначаються економічни­ми умовами, в яких функціонує бюджетний фонд держави. Із зміною конкретних умов господарювання поступово змінюються й самі форми бюджетного фінансування, а також межі їх застосу­вання.

Розділ 2. Особливості формування бюджету України.

2.1 Склад і структура доходів бюджету України.

Складі структура доходів бюджету характеризують фінансову політику та фінансовий стан держави. Дані про бюджет України (за вирахуванням фондів цільового признаення) наведені в таблиці ( див. Додаток 1 ). Як видно з них, структура доходів бюджету досить швидко змінюється, що пояснюється постійними перетвореннями і змінами в податковій системі України і неподаткових надходженнях до бюджету. Починаючи з 1992 р.бюджет формується головним чином за рахунок податкових надходжень ( рис. 1).

Рис. 1. Структура доходів зведеного бюджету України

Перелік податків і зборів, які нині фактично стягуються в Україні, наведений в таблиці ( див. Додаткок 2 ).

Основним джерелом податкових надходжень є прямі і непрямі податки. Роль прямих і непрямих податків у формуванні доходів бюджету постійно змінюється (рис. 2). Так, до 1992 р. у надхо­дженнях до бюджету переважали прямі податки. У 1992 р. з уве­денням нових податків — податку на дохід замість податку на прибуток, податку на додану вартість і акцизного збору замість податку з обороту і податку з продажу — співвідношення між прямими і непрямими податками змінилось. Питома вага непря­мих податків зросла до 50,2 %, прямих — зменшилась до 40,4 %. У 1993 р. переважали непрямі податки. З 1994 р. прямі податки знову переважають у надходженнях до бюджету — 44,8 %, част­ка непрямих знижується до 38,5 %. Це пояснюється підвищенням ставки податку на доходи з 18 % до 22 %. Надалі прямі податки продовжують відігравати провідну роль у доходах бюджету.

Рис. 2. Роль прямих і непрямих податків

у формуванні доходів зведеного бюджету (1992 – 2002 рр .)

Серед окремих податків у формуванні доходів бюджету особ­лива роль належить податку на додану вартість і податку на при­буток (доходи) підприємств, які разом забезпечують значну суму надходжень до бюджету (1992 р. — 69,4 %, 2002 р. — 37,2 %). У 1993 р. порівняно з 1992 р. у доходах бюджету знизилась част­ка прибуткового податку з громадян (1992 р. — 13,6 %, 1993 р. — 6,1 %), що зумовлено зменшенням фонду заробітної плати, але зараз ситуація стабілізується й очікується подальше поступове зростання надходжень. Так, у 2001 р. частка прибуткового податку з громадян становила 16,3 % і вперше перевищила відповід­ний показник податку на прибуток (15,4 %).

Неподаткові надходження становлять значний відсоток у до­ходах бюджету (20—30 %). Така роль неподаткових надходжень пояснюється спробою держави вирішити фіскальні проблеми в умовах фінансової кризи не за рахунок збільшення податків, а введенням нових неподаткових зборів і платежів. В умовах стабі­льної економіки неподаткові надходження не мають великого значення і становлять не більше 5 % доходів бюджету.

Склад неподаткових доходів бюджету, на відміну від податко­вих, є досить широким. При цьому існують надходження, які ма­ють постійний характер і які з'являються час від часу і зникають. Уведення останніх було спричинено необхідністю термінового збільшення доходів бюджету.

Неподаткові надходження можна поділити на кілька груп. Зо­крема:

1) Доходи від власності та підприємницької діяльності (надходження від перевищення валових доходів над видат­ками Національного банку України, надходження від грошово-речових лотерей; дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, рентна плата та ін.);

2) Адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу (плата за надання послуг службою дозвільної системи орга­нів внутр. справ; плата за оренду цілісних майнових комплексів та іншого майна; плата за утримання дітей у школах-інтернатах; державне мито; митні збори.);

3) Надходження штрафів та фінансових санкцій (адміністративних штрафів та санкцій; сум, стягнених з винних осіб, за шкоду, заподіяну підпри­ємству, установі, організації; надходження від штрафних санкцій за порушення правил пожежної безпеки та ін.);

4) Інші неподаткові надходження (надходження коштів від реалізації конфіскованого митними, правоохоронними та іншими уповноваженими органами майна і валюти; власні надходження бюджетних установ; надходження коштів від продажу військового майна; надходження до страхового фонду безпеки авіації; надходження сум різниці в ціні за газ; відрахування від сум перевищення розрахункової величини фонду оплати праці та ін.).

У 2000 р. різко змінилось співвідношення між податковими і неподатковими доходами зведеного бюджету. Значне збільшення неподаткових доходів до (33,0 % у 2001 р.) виникло за рахунок включення до дохідної частини зведеного бюджету власних над­ходжень бюджетних установ і організацій, які до цього не облі­ковувалися в доходах бюджетів (у 2001 р. ці суми становили 10,3 % доходів зведеного бюджету), а також досить значних над­ходжень від приватизації майна (4,7 % у 2001 р.).

Проблема покриття дефіциту бюджету з'явилася в 1991 р. По­чинаючи з цього року сума доходів бюджету в порівнянних цінах почала зменшуватись, що було спричинено початком економіч­ної кризи. В умовах відсутності цивілізованих методів фінансу­вання дефіциту бюджету за рахунок випуску державних цінних паперів, перевищення видатків над доходами покривалося за ра­хунок емісійних кредитів Національного банку України. Наслід­ком цього стали величезні темпи інфляції. Тільки в 1994 р. фі­нансування дефіциту бюджету було частково здійснено за рахунок іноземних кредитів, а з 1995 р. — і за рахунок розміщен­ня державних цінних паперів (рис. 3). Найвищим дефіцит бю­джету був у 1992 р. — 13,8 % ВВП. Надалі бюджетна політика спрямовувалася на поступове зменшення дефіциту. Так, у 1999 р. дефіцит становив 1,5 % ВВП, в 2000 р. бюджет був зведений з профіцитом у розмірі 0,6 % ВВП, а в 2001 р. — з дефіцитом у розмірі 0,3 %, у 2002 р. — з профіцитом у розмірі 0,7 %.

Рис. 3. Джерела фінансування дефіциту зведеного бюджету України (1992 – 2002рр.)

Які можна зробити висновки щодо системи доходів бюджету України? Склад і структура доходів бюджету постійно змінюю­ться, що зумовлюється як постійними перетвореннями в подат­ковій системі України, так і намаганням держави вирішити фіс­кальні проблеми за рахунок неподаткових доходів. З цієї ж причини питома вага податкових доходів є не дуже високою. Фі­нансування бюджетного дефіциту в умовах нерозвинутого фінан­сового ринку України відбувалося за допомогою емісійних кре­дитів Національного банку України, внаслідок чого інфляція досягла дуже високих темпів. Лише з 1995 р. на ринку з'явились державні цінні папери, що свідчить про поступове наближення до прийнятих у світі механізмів фінансування бюджетного дефіциту[12;15-20].

Таким чином, становлення і розвиток системи доходів бю­джету, яка б відповідала розвитку ринкових відносин, відбуває­ться досить повільно. Але все ж таки з кожним роком прогресив­них перетворень у бюджетній системі стає дедалі більше.

2.2 Склад і структура видатків українського бюджету.

Видатки бюджету обумовлюються насамперед їхнім суспіль­ним призначенням, адже саме такий їх розріз найповніше відби­ває сутність і призначення бюджету. Економічну функцію дер­жави забезпечують видатки на економічну діяльність та науку, соціальну — видатки на соціальний захист населення, соціальне забезпечення та соціальну сферу, оборонну — на оборону, упра­влінську — на утримання управлінських структур (органи дер­жавної влади й управління, судові структури і прокуратура, пра­воохоронні органи і служба безпеки, митна і податкова служби) та на міжнародну діяльність. Окремо в бюджеті виділяються ви­датки, пов'язані з системою державного кредиту, — на обслуго­вування внутрішнього і зовнішнього державного боргу.

Видатки бюджету на економічну діяльність в Україні охоп­люють державні капітальні вкладення, бюджетні кредити підпри­ємствам, державні субсидії й дотації, операційні витрати (на ви­робничу інфраструктуру — геологорозвідувальні роботи, роботи щодо землевпорядкування тощо). Вони спрямовуються в галузі економічного комплексу. При цьому видаткам бюджету відводи­ться допоміжна і регулятивна роль у системі фінансового забез­печення економіки, основними формами якого є самофінансу­вання і кредитування.

Видатки бюджету на соціальний захист — це державні суб­сидії і допомоги окремим громадянам, які внаслідок об'єктивних, незалежних від них причин не можуть самостійно повною мірою забезпечити себе. Видатки на соціальну сферу структуруються за галузевими ознаками: на освіту, охорону здоров'я, духовне і фі­зичне виховання. Нині відповідно до прийнятої в Україні фінан­сової моделі бюджетні асигнування є головними у системі фінан­сового забезпечення соціальної сфери. Однак постійно розви­вається сфера платних послуг, яка засновується на самофінансу­ванні і кредитуванні, а також спонсорство і меценатство, розгля­даються напрями переходу до страхової медицини. Видатки на соціальне забезпечення пов'-язані із державним забезпеченням тих громадян, які не можуть утримувати себе самостійно, наприклад інваліди від народження, самотні особи похилого віку тощо.

Видатки бюджету на науку відбивають фінансування держав­них і міждержавних науково-технічних програм, фундаменталь­них досліджень. Нині бюджетні видатки на науку значно скоро­тились, однак альтернативні джерела фінансування (комерційна наукова діяльність, спеціальні фонди і відрахування) не набули належного поширення. Видатки бюджету на оборону охоплюють витрати на закупі­влю озброєнь і військової техніки та на утримання військових частин, а також до них належать витрати на наукові дослідження у цій сфері і на виплату пенсій військовослужбовцям. Видатки у сфері міжнародної діяльності — це сплата внесків до міжнародних організацій, членом яких є Україна, утримання дипломатичних представництв за кордоном, відрядження за кор­дон представників органів державної влади. Видатки на обслуговування державного боргу — це витрати на погашення заборгованості та виплату процентів за державни­ми позиками.

Структура видатків бюджету України наведена в таблиці (див. Додаток 3).

З наведених даних видно, що найбільшу питому вагу у зведе­ному бюджеті України займають соціальні видатки (на соціаль­ний захист населення, соціальне забезпечення та соціальну сфе­ру): у 1992 р. — 45,6 %, у 1993 р. — 57,6, у 1994 р. — 39,1, у 1995 р. — 49,6, у 1996 р. — 49,0, у 1997 р. – 49,6, у 1998 р. – 45,0, у 1999 р. — 49,6, у 2000 р. — 45,7, у 2001 р. — 49,6, у 2002 р. — 55,7 %.

Лише в 1994 р. видатки на економічну діяльність переважали 40.6%. У складі видатків Державного бюджету, навпаки, головну роль до 1999 р. (крім 1993 р.) відігравали видатки на економічну діяльність. Починаючи з 1999 р. переважають соціальні видатки (відповідно 33,3 % проти 23,2 %).

У цілому видатки, пов'язані з економічною (народне госпо­дарство і наука) та соціальною (соціальний захист і соціальна сфера) функціями держави, є доміную-чими. У 1992р. у зведено­му бюджеті вони досягали 87,9%, а в Державному — 82,4%, у 1993р. відповідно—85,1 і 80,0%, у 1994р.— 80,8 і 74,3%, у 1995р.— 70,0 і 47,6%, у 1996 р. — 72,1 і 51,6%, у 1997р. — 68,1 і 47,9%, у 1998р. — 71,3 і 49,9%, у 1999 р. — 73,8 і 58,1%, у 2000р. — 67,0 і 53,6%, у 2001р. — 67,9 і 51,3%, у 2002р. — 70.7 і 56,6 %. Водночас характерною ознакою динаміки структу­ри видатків на економічну діяльність є зниження їх питомої ваги як у зведеному, так і в Державному бюджеті.

Таким чином, як свідчать наведені вище дані, нині бюджету України притаманна досить чітко виражена соціальна спрямова­ність. Однак це не забезпечує достатнього рівня соціальних по­слуг. Реальна фінансова забезпеченість соціального захисту і со­ціально-культурних установ та закладів в останні роки суттєво знизилась. Причина відома — тривалий процес зниження обсягу виробництва призвів до такого низького обсягу ВВП, що його просто не вистачає, і ніякий перерозподіл у бюджеті між напря­мами видатків не в змозі вирішити окремі проблеми.

При виборі об'єктів бюджетного інвестування враховується здатність виробників випускати експортоспроможну та імпортозамінну продукцію, а також вироби особ-ливої соціальної значу­щості(лікувальні препарати, продукти харчування, інші товари першої необхідності), знаходити і розширювати ринки збуту своєї продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках і відповідно нарощувати обсяги її реалізації. Враховуються також можливості для пожвавлення виробництва в суміжних галузях і вирішення питань енергозбереження та використання альтернативних дже­реленерго постачання. В умовах обмеженості фінансових ресурсів держава не має можли-вості виділяти бюджетні кошти на підтримку неефек­тивних підприємств, які, власне, є банкрутами. Тому особ­ливої ваги набуває питання перепрофілювання, а в окремих випадках і закриття неефективних виробничих структур.

У цілому система видатків бюджету повинна забезпечувати надійне функціонування держави і сприяти економічному зро­станню, що досягається за рахунок раціональної структури ви­датків.

Розділ 3. Шляхи збалансування державного бюджету.

“Единим хорошим бюджетом є збалансований бюджет”

Адам Сміт, 1776 р.

“Хорошим правилом є те, що бюджет ніколи не повинен бути збалансованим - крім моменту, копи надлишок, що стримує інфляцію, змінюється на дефіцит, щоб боротися зі спадом”.

Воррен Сміт, 1955 р.

3.1. Стан бюджету.

Стан бюджету як фінансового плану держави може визнача­тися трьома показниками:

— рівновагою доходів і видатків бюджету;

— бюджетним профіцитом — перевищенням доходів над ви­датками бюджету;

— бюджетним дефіцитом — перевищенням видатків надпостійними доходами.

Рівновага доходів і видатків бюджету є його найбільш доці­льним і обґрунтованим станом. Вона означає, що всі видатки бю­джету мають відповідні джерела фінансування. З позицій фінан­сового забезпечення реалізації функцій держави немає потреби, з одного боку, формувати зайві доходи, а з іншого — передбачати у своєму плані видатки без гарантованих надходжень для їх фі­нансування. Досягнення врівноваженості бюджету є головним завданням бюджетного планування. Враховуючи розгалужений склад видатків бюджету та різноманітність джерел формування доходів, а головне — систему фінансових інтересів у суспільстві стосовно бюджету, коли кожний суб'єкт заінтересований отри­мати якомога більше асигнувань і сплатити якнайменше податків та платежів, можна відзначити, що практична реалізація цього завдання є дуже складною.

З позицій адміністративного управління фінансами пробле­ми, начебто, немає. Залежно від конкретної ситуації можна або збільшити податки, або скоротити видатки. З позиції ж оптимізації бюджету та його ролі в суспільстві цього досягти дуже важко, адже будь-яке скорочення видатків чи збільшення рівня оподаткування веде до певних наслідків, які необхідно виявити та проаналізувати. Завдання врівноваженості бюджету зачіпає інтереси численних суб'єктів фінансових відносин, потребує врахування багатьох чинників і обмежень, а тому практично не піддається математичному моделюванню

Бюджетний профіцит є специфічним явищем. По-перше, як уже зазначалося, це досить відносний показник, адже завжди мо­жна знайти певні напрями використання коштів. «Зайвих» гро­шей взагалі не буває. Так, згідно з Бюджетним кодексом України профіцит має затверджуватись виключно з метою погашення ос­новної суми боргу. Але якщо погашення цього боргу включити у видатки бюджету (а саме до них вони і мають відноситися), то ніякого профіциту в бюджеті не буде. По-друге, слід відрізняти бюджетний профіцит від надлишку коштів, який підлягає вилу­ченню до бюджету вищого рівня і характеризує міжбюджетні відносини (див. розділ 3). У будь-якому випадку бюджетний профіцит не може розглядатись як позитивний результат фінан­сової діяльності держави, ідентичний прибутку суб'єктів під­приємництва. Підкреслюємо ще раз, державі зайві кошти не потрібні.

Бюджетний дефіцит[1] є найбільш складним і водночас до­сить поширеним явищем. Це — перевищення видатків над постійними доходами бюджету, якими є податки й обов'язкові платежі, що згідно з бюджетною класифікацією віднесені до до­ходів бюджету. Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості бюджету, оскільки при його складанні і затвердженні вста­новлюються відповідні джерела фінансування. Отже, необхідно чітко розрізняти бюджетний дефіцит і незбалансованість бю­джету у зв'язку з невизначеністю у джерелах покриття дефіци­ту. Відсутність чіткої політики стосовно бюджетного дефіциту і визначення джерел його покриття характеризує стан бюджету, який умовно можна назвати бюджетною пустотою, чи дірою. Тобто в бюджет включається певна сума видатків, що не мають відповідного забезпечення. Таке явище загалом неприпустиме. Однак в Україні на початку 90-х років воно мало місце. Затвер­джувався неврівноважений бюджет, що значно ускладнювало його виконання. Адже при незабезпеченому перевищенні вида­тків над доходами неясно, які видатки треба фінансувати, а які не треба. З іншого боку, виходячи із законодавчого характеру бюджету необхідно фінансувати всі затверджені видатки, але за рахунок чого?

Бюджетний дефіцит має різні прояви і причини. Його не мож­на оцінювати однозначно, оскільки завжди необхідно враховува­ти всі його чинники.

3.2. Характеристика бюджетного дефіциту.

Дефіцит класифікують за такими ознаками:

—формою прояву;

—причинами виникнення;

—спрямуванням коштів.

За формою прояву розрізняють відкритий і прихований дефі­цит. Відкритий дефіцит — це офіційно зафіксований стан бю­джету під час його затвердження у відповідному документі: За­коні про Державний бюджет чи в рішенні місцевих органів влади. Прихований дефіцит офіційно не визнається. Існує кілька варіантів прихованого і напівприхованого дефіциту. По-перше, це завищення планових показників доходів. По суті, воно означає фальсифікацію основного фінансового плану держави, яка все одно виявиться при виконанні бюджету. Така фальсифікація мо­же бути як свідомою — для реалізації певних політичних, еконо­мічних чи фінансових цілей, так і наслідком невисокого рівня планування доходів, бажанням сприймати неможливе за реаль­ність. Виходячи з рівня виконання плану доходів в Україні в останні роки, можна стверджувати, що певні елементи прихова­ного дефіциту шляхом завищення планових завдань мали місце. По-друге, завищення доходів може мати напівприхований харак­тер. В Україні, наприклад, у деякі бюджетні роки до складу до­хідної частини бюджету входила стаття «Доходи, що мають бути мобілізовані в процесі виконання бюджету». Виходячи з вимоги достовірності бюджетного планування затверджений бюджет має містити тільки реальні доходи. Тому, з одного боку, якщо це саме такі реальні доходи, то їх необхідно було чітко визначити і зара­хувати до бюджету в конкретних формах. Якщо це малоймовірні або взагалі тільки бажані доходи, то їх неможливо включати до бюджету. Фактично це було нереальне завищення доходів бю­джету з метою фіктивного його збалансування. По-третє, можли­вий варіант напівприхованого-напіввідкритого дефіциту, коли в затвердженому бюджеті дефіцит не виділяється, однак до складу доходів включаються такі надходження, які є джерелами його фінансування.

Прихований бюджетний дефіцит — вкрай небажане явище, особливо його перша форма — завищення планових показників доходів. Адже при виконанні бюджету цих надходжень все одно не буде. Однак під них заплановані певні видатки. Згорнути ж окремі програми і скоротити видатки вже в процесі виконання бюджету значно складніше, ніж відмовитись від них з самого по­чатку. Такий підхід відбиває бажання органів влади й управління давати обіцянки, які не можуть бути виконані, тобто штучно під­вищувати свій імідж. Стосовно другої і третьої форм приховано­го дефіциту можна відзначити, що вони нагадують гру в піжмур­ки, спробу приховати очевидне.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит поділяється на вимушений і свідомий. Вимушений бюджетний дефіцит є на­слідком економічної і фінансової кризи. Слід також зазначити, що він пов'язаний із бажанням чи необхідністю витрачати коштів більше, ніж їх є в наявності. Адже завжди можна скоротити видат­ки до наявних доходів, або, підвищивши рівень оподаткування, збільшити доходи і цим вирішити проблему. Однак у дійсності все набагато складніше. Наприклад, в Україні скорочення видат­ків бюджету практично неможливе. За умов існуючих пропорцій розподілу ВВП і низького рівня індивідуальних доходів населен­ня зменшити видатки на соціальну сферу та інші цілі просто нереально. Тобто практично це можна зробити, але до чого таке рі­шення приведе? Аналогічно немає можливості підвищити рівень оподаткування — він і так надто високий.

Конкретними причинами бюджетного дефіциту в Україні є надмірно роздута бюджетна сфера, яка дісталась у спадщину від адміністративно-командної системи, а головне — низький рівень ВВП на душу населення. Так, якщо в розвинених країнах світу він становить 25—40 тис. дол. США на рік, то в Україні наразі перебуває на рівні 1000 дол. на рік. У цілому вимушений бю­джетний дефіцит у будь-якій країні є спробою пом'якшення складної фінансової ситуації.

Свідомий бюджетний дефіцит пов'язаний з проведенням по­літики так званих «позикових» фінансів. Формування доходів бюджету може здійснюватись на основі «податкових» чи «пози­кових» фінансів. Політика «податкових» фінансів виходить з по­вного забезпечення доходів бюджету за рахунок податкових над­ходжень. Це створює стабільну дохідну базу, адже податки не треба повертати. Політика «позикових» фінансів ґрунтується на необхідності обмеження рівня оподаткування і забезпечення час­тини бюджетних видатків через позики. Якщо вимушений бю­джетний дефіцит є наслідком дефіциту фінансових ресурсів у країні, то свідомий, як правило, можливий саме за наявності ві­льних ресурсів, що їх фізичні та юридичні особи можуть надати державі у тимчасове користування. Це дефіцит тільки бюджету держави, фінансовий стан підприємств і громадян у цілому може бути задовільний або й дуже добрий. Обмеження рівня оподатку­вання сприяє розвиткові виробництва і зростанню доходів у су­спільстві. Держава ж може бути справді багатою лише у багатому суспільстві. Адже багата держава у бідному суспільстві — це нонсенс, який рано чи пізно призведе до кризи.

З'ясування причин бюджетного дефіциту надзвичайно важли­ве для його оцінки. Сам по собі дефіцит бюджету не можна вва­жати негативним явищем і хибною фінансовою політикою. Так само як неправильно стверджувати, що дефіцит зовсім нешкідли­вий. Не існує абсолютної оцінки бюджетного дефіциту як фінан­сового явища. Можна давати лише його відносну характеристику з огляду на причини виникнення дефіциту.

За спрямуванням коштів розрізняють дефіцитне фінансуван­ня на розвиток і на поточні витрати. Ця ознака дефіциту бю­джету теж досить суттєва в його характеристиці. Витрачання ко­штів на поточні витрати означає їх поглинання без відповідної віддачі. Це пасивне реагування на складне фінансове становище. Дефіцитне фінансування інвестицій, навпаки, передбачає активний вплив бюджету на розвиток економіки, до того ж така політика потребує чіткої організації і жорсткої відповідальності. Однак вона має перспективу, сприя­ючи зростанню ВВП і (в майбутньому) ліквідації вимушеного бюджетного дефіциту.

Політика дефіцитного фінансування інвестицій грунтується на теоретичних засадах кейнсіанства, його постулатах «бю­джетного мультиплікатора». Бюджетні інвестиції сприяють роз­витку економіки, розширюють попит і цим стимулюють еко­номіку. Фінансова політика дефіцитного фінансування еконо­міки широко використовувалась у різних країнах світу в пев­них історичних умовах. Незважаючи на те, що нині більш поширеною є неокласична економічна теорія, відкидати кейнсіанство безпідставно.

Бюджетний дефіцит має певні обмеження. Маастрихтською угодою визначено, що припустимим є дефіцит бюджету на рівні З % від ВВП. Це та величина дефіциту, що не містить у собі ознак фінансової кризи і не призводить до тяжких наслідків. Без­перечно, такий «норматив» є досить умовним. Він може викорис­товуватися при здійсненні операцій з надання кредитів тим чи іншим країнам від міжнародних фінансових організацій з метою визначення і забезпечення платоспроможності позичальника. В певних умовах для окремих країн рівень «нормативу» може бути підвищений. Так, наприклад, для України свого часу надання кредитів МВФ проводилось за умови рівня бюджетного дефіциту 4—5 % до ВВП.

Необхідність обмеження дефіциту бюджету визначається ви­могами пом'якшення наслідків дефіцитного фінансування, основ­ним з яких є інфляція, пов'язана з емісією грошей. Водночас слід зазначити, що інфляція, як і будь-яке явище, має як негативні, так і певні позитивні сторони. Відзначаючи негативність бюджетного дефіциту, мають насамперед на увазі його вплив на знецінення грошей. Воно веде до економічної нестабільності, оскільки гроші втрачають свою вартість у часі. Усі юридичні та фізичні особи намагаються позбутись грошей, які практично перестають вико­нувати функцію нагромадження. Інфляція виражається в зрос­танні цін і зниженні рівня реальних доходів, вона підриває сти­мули до підприємницької діяльності і до праці. Водночас стримування інфляції жорсткою монетарною політикою може да­ти зворотні наслідки. Дефіцит грошей — настільки ж небажане явище для економіки, як і їх надлишок. Позитивний вплив інфля­ції пов'язаний з тим, що додаткова емісія грошей веде до зрос­тання попиту, а відтак і виробництва. Тому і політика бюджетно­го дефіциту має бути виваженою і збалансованою. Наслідки бюджетного дефіциту не є наперед заданими. Вони залежать від багатьох чинників, і насамперед від наявності продуманої полі­тики, керованості бюджету і бюджетного процесу[9;328].

3.3. Джерела покриття дефіциту бюджету.

Джерелами покриття бюджетного дефіциту можуть бути:

—державні позики;

—емісія грошей.

Державні позики відбивають взаємовідносини між державою як позичальником і юридичними та фізичними особами, урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями як кре­диторами. Державні позики класифікуються за різними ознаками.

Залежно від територіального розміщення вони поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні характеризують залучення коштів від юридичних та фізичних осіб на внутрішньому фінан­совому ринку даної країни. Зовнішні пов'язані з надходженням ззовні — від кредиторів інших країн, якими можуть бути як іно­земні юридичні та фізичні особи, так і уряди чи урядові організа­ції інших країн. Особливе місце займають кредити, які надаються міжнародними організаціями та міжнародними фінансовими ін­ституціями.

За способом мобілізації розрізняють державні позики, які пов'язані з випуском в обіг державних цінних паперів, і такі, що оформляються відповідними угодами. За допомогою випус­ку цінних паперів здійснюється мобілізація вільних коштів юридичних та фізичних осіб. На підставі угод можуть надава­тись міжурядові кредити та кредити від міжнародних фінансо­вих інституцій.

За термінами надання державні позики поділяються на корот­ко-, середньо- та довгострокові. Короткострокові надаються на термін до одного року. Основним інструментом розміщення ко­роткострокових державних зобов'язань є казначейські векселі. Середньострокові (1—5 років) і довгострокові (5—20 років) по­зики базуються на випуску в обіг облігацій.

В Україні нині для покриття бюджетного дефіциту випускаю­ться на коротко- і середньостроковій основі облігації внутрішньої державної позики. Значну роль у джерелах покриття бюджетного дефіциту відіграють зовнішні позики.

Емісія грошей , на відміну від державних позик, є незабезпеченим джерелом покриття бюджетного дефіциту. Саме тому вона спричиняє інфляцію — знецінення грошей. Фактично емісія на цілі дефіцитного фінансування не вирішує проблеми браку кош­тів: грошей стає більше, однак вартість грошової одиниці знижу­ється, тобто сукупна вартість грошей в обігу залишається незмін­ною і знову-таки недостатньою. Але, оскільки це виявиться тільки після випуску в обіг зайвих грошей, то на період складан­ня і виконання бюджету грошову емісію можна використати для збалансування бюджету. Надалі все залежить від спрямування коштів дефіцитного фінансування. Інвесту­вання в економіку дає можливість створити передумови для по­вернення грошей, а відтак і відновлення їхньої вартості. Фінансу­вання соціальних видатків означає, що за рахунок зниження вартості грошей у поточному періоді, їх знову не вистачить у на­ступному, тобто потрібна буде нова емісія. Такий спосіб покрит­тя бюджетного дефіциту веде до того, що інфляція переростає в гіперінфляцію, а остання — в галопуючу інфляцію, адже процес емісії набирає характеру геометричної прогресії. З цих причин використання грошової емісії для фінансування бюджету офіцій­но, як правило, у тому числі й в Україні, забороняється.

Таким чином, із двох джерел покриття бюджетного дефіциту реальним і повноцінним є державні позики. Водночас для їх ви­користання необхідні певні передумови:

1) наявність кредиторів, які мають тимчасово вільні фінансові ресурси;

2) довіра з боку кредиторів до держави;

3) наявність стимулів до надання позик державі;

4) спроможність держави своєчасно повернути борги та виплатити проценти.

Наявність тимчасово вільних коштів є головною передумовою для державних позик. Якщо таких ресурсів немає, то не може бу­ти й мови про випуск державних цінних паперів. Однак у дійснос­ті такі вільні ресурси, як правило, завжди є й у фізичних, і в юри­дичних осіб. Це пов'язано з тим, що завжди існує необхідністьнакопичення грошей для певних витрат. На період накопичення ці гроші являють собою тимчасово вільні кошти і можуть вико­ристовуватись як кредитні ресурси. На ці ресурси можуть пре­тендувати різні суб'єкти, у тому числі й держава. Отже, тимчасо­во вільні кошти є завжди, навіть в умовах фінансової кризи. Проблема полягає не в наявності ресурсів, а в спроможності дер­жави мобілізувати їх.

Спроможність мобілізації тимчасово вільних коштів залежить насамперед від наявності довіри до держави з боку її кредиторів. Якщо кредитор не довіряє позичальникові, то не може бути й мо­ви про нормальні засади надання кредитів чи взагалі про їх виді­лення. Але проблема полягає в тому, що кредитні взаємовідноси­ни мають ризикований характер. Кожний кредитор, продаючи свої тимчасово вільні ресурси, вибирає між ризиком втрати цих ресурсів і бажанням отримати дохід від їх продажу. Тобто не мо­же бути ні абсолютної довіри, ні абсолютного небажання надава­ти кредити.

Важливою передумовою випуску позик є наявність стимулів до надання державі кредиту. Якщо довіра до держави відбиває кредитний ризик, то стимули характеризують доцільність вкла­дання коштів у державні цінні папери. Доцільність, у свою чергу, визначається їх дохідністю, надійністю і ліквідністю. Між дохід­ністю та надійністю існує обернено пропорційна залежність: чим вища надійність, тим менша дохідність. Оскільки державні цінні папери вважаються найнадійнішими, то для них установлюється найменший рівень дохідності. На фінансовому ринку державні цінні папери відіграють роль стандарту дохідності, свого роду відправної точки. Інші емітенти змушені встановлювати рівень дохідності своїх цінних паперів на більш високому рівні, інакше їх ніхто не буде купувати. Таким чином, державні цінні папери стабілізують і регулюють фінансовий ринок. Нормальне його функціонування неможливе без випуску державних позик.

Отже, основним стимулом до надання позик державі є досить висока надійність державних цінних паперів. Водночас держава прагне встановити і високу їх ліквідність. Як правило, державні цінні папери вільно продаються і вільно купуються. Держава мо­же брати на себе зобов'язання викупити їх з першого пред'яв­лення свого кредитора. Нині забезпечення ліквідності має над­звичайно важливе значення. Недаремно на фінансових ринках світу значного поширення набули так звані комерційні папери, що мають дуже високу ліквідність. Саме висока ліквідність зні­має перепони на шляху розвитку ринку цінних паперів, адже ін­вестори можуть спокійно вкладати гроші в подібні цінні папери, знаючи, що можуть їх повернути в будь-який час. Важливою передумовою випуску державних позик є спроможність держави своєчасно повернути борги та виплатити проценти. Якщо наявність бюджетного дефіциту потребує вста­новлення джерел його покриття, то використання державного кредиту вимагає визначення джерел погашення боргу. Такими джерелами можуть бути: дохід, отриманий від інвестування кош­тів у державний сектор; додаткові доходи бюджету за рахунок зростання ВВП і податкової бази від інвестування коштів в еко­номіку; надходження від спеціально введених податків чи підви­щення ставок оподаткування для погашення державного боргу; скорочення видатків; залучення нових кредитів для покриття по­передніх боргів.

Доходи від інвестування коштів, залучених з допомогою дер­жавних позик, відбивають результативність діяльності держави у сфері економіки. Проблеми з боргом за таких умов можуть вини­кати внаслідок непродуктивності інвестиційної діяльності держа­ви. Якщо ж політика інвестицій має обґрунтований і цілеспрямо­ваний характер, то погашення боргів теж здійснюється плано­мірно і гарантовано.

Висновки

Сутність бюджету розкривається при вивченні його як економічної категорії та як основного фінансового плану. Бюджетяк економічна категорія – є основною ланкою державних фінансів і важливою складовою фінансової сис-теми в цілому. Бюджет держави являє собою сукупність законодавчо регламентованих відносин між держа­вою і юридичними та фізичними особами з приводу розподілу й перерозподілу ВВП, а за певних умов — і національного багатст­ва з метою формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. Бюджет як основний фінансовий план відображає розпис доходів і видатків основного централізованого фонду грошових коштів держави.

Доходами бюджету є ті кошти, що надходять дер­жаві у постійне користування на безповоротній основі. Вони за­безпечують стабільність формування бюджету і фінансування його видатків. Виділяють три методи форму­вання доходів держави:1) від підприємницької діяльності; 2) від державного майна, угідь і послуг; 3) податковий.

Наукова класифікація видатків бюджетуздійснює­ться за такими ознаками:

1. роллю у відтворенні виробництва ( поточні; капітальні;);

2. суспільним призначенням;

3. галузями економіки і соціальної сфери;

4. цільовим призначенням;

5. рівнями бюджетної системи (Державний бюджет України; місцеві бюджети);

Фінансування видатків бюджету може здійснюватись у таких формах :

— кошторисне фінансування;

— фінансування інвестиційних проектів (бюджетні інвестиції);

— державні субсидії, субвенції, дотації (державні трансферти);

— бюджетні кредити.

Складі структура доходів бюджету характеризують фінансову політику та фінансовий стан держави. Основним джерелом податкових надходжень є прямі і непрямі податки, роль яких у формуванні доходів бюджету постійно змінюється. Серед окремих податків у формуванні доходів бюджету особ­лива роль належить податку на додану вартість і податку на при­буток (доходи) підприємств, які разом забезпечують значну суму надходжень до бюджету. Склад неподаткових доходів бюджету, на відміну від податко­вих, є досить широким.

Видатки бюджету обумовлюються насамперед їхнім суспіль­ним призначенням, адже саме такий їх розріз найповніше відби­ває сутність і призначення бюджету. Економічну функцію дер­жави забезпечують видатки на економічну діяльність та науку, соціальну — видатки на соціальний захист населення, соціальне забезпечення та соціальну сферу, оборонну — на оборону, упра­влінську — на утримання управлінських структур та на міжнародну діяльність. Окремо в бюджеті виділяються ви­датки, пов'язані з системою державного кредиту, — на обслуго­вування внутрішнього і зовнішнього державного боргу. У цілому видатки, пов'язані з економічною (народне госпо­дарство і наука) та соціальною (соціальний захист і соціальна сфера) функціями держави, є доміную-чими.

Стан бюджету як фінансового плану держави може визнача­тися трьома показниками:

— рівновагою доходів і видатків бюджету;

— бюджетним профіцитом — перевищенням доходів над ви­датками бюджету;

—бюджетним дефіцитом — перевищенням видатків над постійними доходами.

Дефіцит класифікують за такими ознаками:

—формою прояву (відкритий ; прихований );

—причинами виникнення ( вимушений ; свідомий );

—спрямуванням коштів ( дефіцитне фінансуван­ня на розвиток і на поточні витрати )

Джерелами покриття бюджетного дефіциту можуть бути:

—державні позики;

—емісія грошей.

Додатки

Додаток 1

Дані про державний бюджет України

Додаток 2

Податки і збори, що стягуються в Україні

ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНІ ПОДАТКИ

—податок на додану вартість;

—акцизний збір;

—податок на прибуток підприємств;

—податок на доходи фізичних осіб;

—мито;

—податок з власників транспортних засобів;

—плата (податок) за землю;

—податок на промисел;

—фіксований сільськогосподарський податок;

—єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва;

ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНІ ЗБОРИ

—державне мито;

—рентна плата за нафту і газ, що видобуваються в
Україні;

—плата за транзит природного газу, нафти й аміаку;

—платежі за користування надрами;

—збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за
рахунок державного бюджету;

—збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

—збір за спеціальне використання водних ресурсів;

—збір за забруднення навколишнього природного
середовища;

—внески на обов'язкове соціальне страхування у
зв'язку з тимчасовою втратою працездатності;

—внески на обов'язкове державне пенсійне страхування;

—внески на обов'язкове соціальне страхування на
випадок безробіття;

—внески на обов'язкове соціальне страхування від
нещасних випадків;

—платежі до фонду соціального захисту інвалідів;

—плата за торговий патент на деякі види підприєм­
ницької діяльності;

—збір на розвиток виноградарства, садівництва і
хмелярства;

—єдиний збір, який справляється у пунктах пропус­
ку через державний кордон України;

—збір за використання радіочастотного ресурсу України;

—збори до фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

—внески до фонду соціального захисту інвалідів;

—збір у вигляді цільової надбавки до діючого тари­
фу на електричну та теплову енергію;

—збір за спеціальне використання рибних та інших
водних живих ресурсів;

—збір за проведення гастрольних заходів

Додаток 3

СТРУКТУРА ВИДАТКІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ[2] за 1992 – 2002 рр.

Список використаної літератури

1. Борисова Т., Волошка Л. “Помаранчевий” бюджет // Україна молода. – 2005. – №55. – с.1,4.

2. Буковінський С.А . Шляхи розвитку бюджетної системи України // Фінанси України. – 1998. - №9. - с. 3-9.

3. Бюджетний кодекс України // Урядовий кур’єр. – 2001. – №131.

4. Бюджетний менеджмент: Підручник / В.Федосов, В. Опарін, Л. Сафонова та ін.; За заг. ред. В. Федосова. – К.: КНЕУ, 2004. – 864 с.

5. Василик О.Д ., Павлюк К.В. Бюджетна система України: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури. – 2004. – 544с.

6. Василик О.Д ., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. – К.: НІОС. – 2002. – 608 с.

7. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Дьяконова И.И. Бюджет і фінансова політика України – К., - 1997. – 234 с.

8. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовийсловник. – 2-ге видання, виправлене та доповнене. – Львів: Видавництво “Центр Європи”. – 1997. – 576с.

9. Опарін В.М. Фінанси: Загальна теорія: Підручник. – К., - 1999.

10. Макроекономіка : Підручник. – за ред. А.Г. Савченка. – К.: “Либідь”, - 1995.

11. Мітюков І. О. Державній бюджет Україні і бюджетна політика в1998 році // Фінанси України, - 1998. - №3, - с. 26-36.

12. Родіонова І . Макроекономічні чинники дефіциту бюджету в Україні // Економіка України, - 1998. - №9. - с.15-24.

13. Сладкевич В.П. Методичні рекомендації щодо підготовки та оформлення курсових робіт. – К.: МАУП, - 1999. – 16с.

14. Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України. – К., - 2000.

15. Януль І.Є. Бюджетна політика України: проблеми та перспективи // Фінанси України, - 1998. - №2. - с. 48-51.

[1] - перевищення видаткової частини державного бюджету над дохідною. Є однією з основних причин розвитку інфляції. Він спричиняється економічною нестабільністю, скороченням надходжень до бюджету. Його покриття може здійснюватись шляхом отримання державних позик та ємісією грошей. [ 8; 128 ]

[2] без видатків державних цільових фондів.