Реферат: Джерела інформації про населення

Джерела інформації про населення

Кількісні та якісні характеристики населення безперервно змінюються: люди народжуються, вмирають, одружуються, змінюють місце проживання, здобувають освіту тощо. Зміни чисельності і складу населення суттєво впливають на розвиток економіки та суспільства в цілому.

Чисельність і склад населення в усіх країнах визначається за допомогою перепису, поточного обліку населення (реєстрації народжуваності, смертності, прибуття і вибуття), вибіркового та спеціального демографічного обстеження, реєстрів населення. Переписи населення систематично проводяться в багатьох державах. Організація Об’єднаних Націй рекомендує проводити переписи в рік, близький до кінця десятиліття і включати в програми обов’язковий мінімум питань з метою міжнародного порів­няння одержуваної інформації.

Всеукраїнський перепис населення 2001 р. було проведено відповідно до Закону України «Про Всеукраїнський перепис населення», який визначив правові, економічні та організаційні основи підготовки і проведення, оброблення, поширення та використання його результатів. Основною метою проведення Все­українського перепису було отримання об’єктивних та цілісних даних щодо загальної кількості населення країни, його демографічних і соціальних характеристик.

У ході Всеукраїнського перепису населення, крім наявного, було обліковано також і постійне населення, за кількістю якого здійснюються розрахунки показників, що характеризують соціально-економічну структуру населення. Динаміку чисельності населення за даними переписів наведено в табл. 1.2.1.

Таблиця 1.2.1

КІЛЬКІСТЬ НАЯВНОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
ЗА ПЕРЕПИСОМ НАСЕЛЕННЯ 1

Між двома останніми переписами — у січні 1989 р. та груд­ні 2001 р. кількість наявного населення скоротилася з 51,7 до 48,5 млн чол., або на 6 %, і продовжує скорчуватися. Чисельність населення скорочується і в деяких інших країнах Європи, але не з такою інтенсивністю, як в Україні. Доповіді ПРООН наводять прог­нози змін чисельності населення по країнах світу до 2015 р.: щодо України, то чисельність населення очікується на рівні 43,3 млн чол. 2

Вибіркові та спеціальні демографічні обстеження 3 застосовують­ся для розширення програми перепису, отримання попередніх його результатів і прискорення розробки його матеріалів з метою додаткової розробки матеріалів за ширшою програмою. Поточним обліком населення опікуються статистичні та різні адміністративні і державні органи (складаються списки або картки населення).

Джерелом даних про населення можуть бути також і реєстри 4. В країнах з добре налагодженою системою обліку реєстри населення є основним джерелом інформації з демографічних питань. На кожну людину після її народження заводиться спеціальна карта, до якої вносяться відомості про події в житті даної особи: одруження, народження дітей, зміна професії, місця роботи, зміна житлових умов, рівня доходу тощо. Такі реєстри населення дають змогу одержати індивідуальні та групові соціальні характеристики в динаміці, розробляти обґрунтовані заходи щодо формування демографічної політики.

Загальне керівництво веденням реєстрів населення в більшості європейських країн здійснюють центральні державні установи, статистичні органи, органи охорони правопорядку. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України розроблено програму формування державного реєстру населення України. Він має являти собою автоматизовану інформаційно-обчислювальну систему збирання та обробки даних з метою отримання та постійного нагромадження інформації, необхідної для реалізації заходів дер­жавної соціальної політики, розробки демографічних прогнозів, ста­ну навколишнього середовища, заходів щодо охорони здоров’я, праці, в галузі освіти та культури, забезпеченні житлом, сфері послуг та ін. Одиницею інформації або її носієм у цій системі є особиста реєстраційна карта, яка заповнюється на кожну особу і ведеться протягом усього її життя — у пам’яті комп’ютера.

Переваги реєстру населення над іншими джерелами інформації очевидні. До складу реєстру передбачається включати такі основні блоки ознак: демографічної, територіальної, трудової діяльності, освіти, прибутків, витрат, характеристики житла, екології, майнового становища, стану здоров’я, окремих характеристик (грома­дянство та ін.). Це дасть реальну можливість відмовитися від прийнятої раніше системи усереднення показників і побудувати нові, що базуються на індивідуальних характеристиках кожної особи. Під час складання поточних реєстрів дотримуються принципу персоніфікації обліку та повсякденного збирання, оновлення інформації про осіб, які постійно живуть на певній території.

Перші обліки населення

Потреба в обліку населення виникла у далекій давнині. Вона була пов’язана з політичними, господарськими і воєнними потребами стародавніх держав, яким потрібні були відомості про кількість населення, яке здатне платити податки або може бути призваним в армію.

У Русі-Україні в Х ст. одиницею обліку податного населення і видом стародавнього податку був “дим”, який обчислювався за кількістю печей і димарів у кожному домогосподарстві. “Дим” замінила інша одиниця обліку платників княжої податі – “рало” (знаряддя оранки типу примітивного плуга). Пізніше одиницею обкладання податком став плуг. Вона називалась “поплужне”.

За часів татаро-монгольського іга для визначення розмірів данини обліки людності проводились за вимогою татарських ханів. Такі обліки були проведені у 1245, 1257, 1259, 1273 роках. Їх проводили “обчислювальники” – спеціально призначені люди.

За часів Литовсько-Руської держави одиницею оподаткування, а отже й обліку платників податків, було “дворище”. Вона не мала сталого розміру і залежала від кількості вільних грунтів навколо. З часом кількість незайнятих зменшилась, а потреба держави, навпаки, збільшилась, тому була введена нова одиниця обліку – “волока”. Згідно з “Уставом на волоки Господаря его милости во всем великом княжении Литовском” (1557 рік), кожне селянське господарство діставало “волоку”, яка рівнялась 19,5 десятини.

Після остаточного закріплення союзу Литви і Польщі Люблінською унією 1569 року більша частина українських земель увійшла до складу Польщі, а в першій половині ХVІІ ст. вже майже всі землі, заселені українським народом, опинились у складі Речі Посполитої (крім Закарпаття та степів на схід від теперішньої Полтавщини).

У Речі Посполитій з метою отримання інформації для податного обкладання проводились “люстрації” – періодичні описи державних маєтностей для визначення їхньої прибутковості, а також облік переважно сільського населення і то лише того, яке оподатковувалось та несло інші повинності.

[ред.]Козаччина

Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького вперше облік людності проводився українською державою. За наказом гетьмана у 1649 році на щойно звільненій від польського панування Україні був здійснений перепис козацького стану.

Після поділу України між Річчю Посполитою і Московією, який остаточно був закріплений Андрусівською угодою 1667 року, Правобережна Україна залишилась під владою Польщі, Лівобережна на правах автономії відійшла до Московії.

Перший облік людності на Лівобережній Україні після поділу України ще до Андрусівської угоди був проведений на початку 1666 року московськими переписувачами, яких закликав в Україну разом із московськими воєводами і військом гетьман Лівобережної України Іван Брюховецький. “Переписчики робили перепис населення, скільки його і де є, й які воно має достатки, щоб збирати потім податок грішми, хлібом і всякими продуктами” (Дорошенко Д. Нарис історії України, с. 308).

У 1729-1731 роках у Лівобережній Україні проведений перепис під назвою “Генеральне слідство про маєтності”, яке здійснювалось полковими канцеляристами у відповідно до нових статей договору про автономію Лівобережної України, прийнятими у 1725 році. “В кінці 1730 року полкові книги були відіслані до Глухова (столиці Гетьманщини), де їх остаточно перевірили і з початку 1731 року один примірник “Слідства” по всіх десяти полках, за підписами генеральної старшини й полковників вислано до Петербурга” (Дорошенко Д. Нарис історії України, с. 410, 412).

Після ліквідації одного із останніх атрибутів автономії України – гетьманства з метою запровадження нового підвищеного державного оподаткування представниками великоросійських військових команд грубими методами проводився “Генеральний опис Лівобережної України 1765-1769 років”. “В кожному селі виганяли народ з хат його на вулиці, не минуючи нікого і навіть грудних немовлят, шикували їх шеренгами і тримали так на всякій погоді, чекаючи, аж доки перейдуть вулицями головні Комісіонери, які, роблячи їх переклички, значили кожного на грудях крейдою та вуглем, щоб з іншими не змішався. Худобу обивательську тримали разом з її господарями і також оглядали й переписували, як маєток господарів. Ревище худоби та плач дітей здалеку сповіщали, що зближаються до них Комісіонери з численними асистентами” (Історія русів, с. 317).

Опис не був закінчений, тому що почалася війна з Туреччиною, все ж було отримано величезний обсяг статистичних даних, але вони не були використані, частина їх загинула.

У XVII ст. Московія і Річ Посполита поділили між собою Україну, у XVIIІ ст. Росія разом із Прусією та Австрією поділили між собою Річ Посполиту. В результаті 1-го (1772 рік), 2-го (1793 рік) і 3-го (1795 рік) поділів Польщі Росія приєднала до себе всю Правобережну Україну, включаючи й Волинські землі, на частині яких розташовані нинішні Волинська і Рівненська області й невелика частина Тернопільської (колишній Кременецький повіт). У 1812 році до Росії відійшли Хотинський повіт, Акерман (з 1944 року – Білгород-Дністровський) та Ізмаїл.

До Австрії відійшли майже всі Галицькі землі, на більшості території яких розташовані сучасні Івано-Франківська, Львівська і Тернопільська області (за винятком колишього Кременецького повіту), Північна Буковина (за винятком Хотинського повіту), а також Закарпаття, яке Австрія захопила разом з Угорщиною ще в кінці XVII ст.

Отже в кінці XVIIІ ст. – на початку ХІХ ст. усі споконвічні українські землі були поділені між двома імперіями – Російською та Австрійською.

У Лівобережній Україні першим подушним обліком населення, введеним російським царем Петром І, була четверта ревізія, яка проводилась у 1781-1787 роках, оскільки на початку цього періоду Лівобережжя остаточно втратило автономію. У Правобережній Україні це був п’ятий подушний облік (ревізія), який проводився протягом 1794-1808 рр., оскільки приєднання її до Росії відбулося у 1793-1795 роках.

На території України, яка була у складі Росії мала відбутися шоста ревізія, яка призначалась на 1811 рік, але припинена у зв’язку з загрозою війни з Францією, і відбулася сьома ревізія, яка проведена у 1815-1825 роках, восьма – в 1833-1835, дев’ята – 1850 і остання ревізія – в 1857-1859 роках.

[ред.]Початок сучасного перепису населення

Перший російський загальний перепис був проведений у 1897 році, який охопив також територію двох сучасних західних областей – Волинської і Рівненської та колишніх Кременецького і Хотинського повітів. Оскільки цей перепис проводився в середині другого історичного етапу розвитку переписів населення, він, на відміну від перших загальних переписів, проведених у США та низці європейських держав на початку першого історичного етапу розвитку переписів, був уже переписом у сучасному його розумінні.

Перші обліки населення в Галичині було проведено після її входження до складу Австрійської імперії у 1772-1774 роках. І надалі вони проводились через 3-4 роки. Вони охоплювали також Закарпатську Україну і Північну Буковину. Перший загальний перепис населення в Австрійській імперії проведений у 1818 році, але програма цього перепису, як і наступних десяти була обмеженою, примітивною, як і більшість загальних переписів, проведених в інших країнах у першому історичному періоді розвитку переписів населення.

Станом на 31 жовтня 1857 року в Австрійській імперії проведений перший загальний перепис, програма якого відповідала сучасному її розумінню. Після нього в Австрії було проведено ще п’ять загальних переписів населення: 1869, 1880, 1890, 1900, 1910. Усі ці переписи охоплювали територію сучасних Івано-Франківської, Львівської (за незначним винятком), Тернопільської (за винятком колишнього Кременецького повіту) і Чернівецької (за винятком колишнього Хотинського повіту) областей.

Щодо людності, яка населяла в ті часи територію сучасної Закарпатської області, то її перші переписи були проведені ще за часів неподіленої Австрійської імперії, останні п’ять відбулися за часів існування утвореної в 1867 році дуалістичної Австро-Угорської імперії і вважаються угорськими переписами населення.

У період між двома світовими війнами на українських землях, що входили до складу СРСР, проведено чотири радянські переписи: в 1920, 1926, 1937, 1939 роках. В 1920 роках перепис відбувся лише в районах не охоплених громадянською війною, а саме по території Криму не має даних. Також результати перепису 1937 року, що показали величезні втрати людності через штучний голодомор в Україні, колективізацію та масові репресії й розстріли, було закрито в таємні сховища, а тих, хто керував переписом і робив усе можливе, щоб забезпечити його правдивість, розстріляно.

Людність, що проживала на території сучасних Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської, Волинської і Рівненської областей, була охоплена польськими переписами населення 1921 і 1931 років.

На території сучасної Чернівецької області 1930 року проведений румунський перепис населення.

На території сучасної Закарпатської області у 1921 і 1930 роках відбулися чехословацькі переписи населення і у 1941 році – угорський перепис.

Возз’єднання Західної України, Північної Буковини, Закарпаття та Ізмаїльського й Акерманського повітів з УРСР, яке відбулося в ході Другої світової війни, попри всі жахливі події, які відбулися після нього, є позитивним історичним явищем для українського народу. Адже таким чином були зібрані разом майже всі споконвічні українські землі.

Після Другої світової війни в Україні проведено чотири радянські переписи: у 1959, 1970, 1979, 1989 роках.

Перші спроби перепису населення України (в сучасних територіальних межах) відбувалися з метою визначення данини з земель і датуються середньовіччям. Пізніше, російський імператор Петро I видав наказ від 26 листопада 1718 року запровадивши державні ревізії, їх було 10 з 1719 по 1858 роки. (1763 році відбулося остаточне закріпачення селян за місцем прописки). Перший перепис населення в сучасному розумінні цього слова відбувся в Російській Імперії 9 лютого 1897 року. В Радянські часи перший загальна перепис населення відбувся на зламі 1926 року станом на 17 грудня 1926 року. Подальші успішні переписи відбувалися станом на 17 січня 1939 року, 15 січня 1959 року, 15 січня 1970 року, 17 січня 1979 року і 12 січня 1989 року. 5 грудня2001 року в Україні відбувся перший Всеукраїнський перепис населення.

Перший в незалежній Україні Всеукраїнський перепис населення проведений станом на 5 грудня 2001 року

Стаття 3. Мета та підстави для проведення Перепису населення

Метою проведення Перепису населення є отримання достовірних, об'єктивних та цілісних даних щодо різноманітних характеристик населення країни в цілому та по кожній адміністративно-територіальній одиниці для інформаційного забезпечення управління та прогнозування соціально-економічного розвитку, а також розроблення та реалізації виваженої державної політики з питань народонаселення.

Підставою для проведення Перепису населення є рішення Кабінету Міністрів України, яке приймається не пізніше ніж за 3 роки до його початку.

Програма Перепису населення

Програму Перепису населення становлять основні первинні (персональні) дані, збирання яких здійснюється у процесі проведення Перепису населення.

Такими даними є:

склад та родинні стосунки членів домогосподарства;

стать;

вік;

дата і місце народження;

сімейний стан;

етнічне походження;

мовні ознаки;

громадянство;

освіта;

джерела засобів існування;

зайнятість;

міграційна активність;

житлові умови.

Наведений перелік основних (персональних) даних Перепису населення може бути скорочений або розширений за рішенням Верховної Ради України.

Не підлягають включенню до програми Перепису населення запитання, відповіді на які містять в собі інформацію, що належить до державної або комерційної таємниці, не призначається для статистичних цілей або обмежує чи порушує права і свободи людини і громадянина.

Стаття 6. Методи Перепису населення

Перепис населення здійснюється такими методами:

обходом (безпосереднім відвідуванням) житлових будинків та житлових приміщень в інших будівлях тимчасовим переписним персоналом і заповненням ним переписної документації;

отриманням письмових (усних) відповідей респондентів на запитання згідно з програмою Перепису населення.

У порядку, встановленому законом, можуть бути застосовані також інші методи Перепису населення.

Заповнення переписної документації здійснюється на підставі повідомлень, отриманих від респондентів без їх документального підтвердження.

Стаття 7. Основні методологічно-організаційні принципи проведення Перепису населення

Основними методологічно-організаційними принципами проведення Перепису населення є:

регулярність і періодичність Перепису населення, що забезпечує послідовність і зіставлення отримуваних результатів;

загальність і одномоментність Перепису населення, що передбачає охоплення опитуванням усіх без винятку респондентів, на яких поширюється дія цього Закону, і отримання від них даних станом на єдиний встановлений момент часу;

єдність програми Перепису населення, а також методів його проведення і оброблення результатів;

персоніфікованість первинних даних Перепису населення, що означає отримання інформації безпосередньо від конкретної фізичної особи, а також самовизначення респондентів щодо відповідей на запитання програми Перепису населення;

конфіденційність первинних (персональних) даних Перепису населення, що передбачає забезпечення їх захисту у порядку, встановленому законом;

централізоване керівництво і координація всіх робіт, пов'язаних з підготовкою і проведенням Перепису населення, а також обробленням, узагальненням, поширенням та використанням його результатів.

Виходячи з основних методологічно-організаційних принципів проведення Перепису населення проект програми Перепису населення та переписний інструментарій розробляються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики з урахуванням узагальнених пропозицій, які надходять від спеціально уповноважених центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та інших юридичних осіб у межах їх компетенції, а також відповідно до вимог міжнародних зобов'язань України.

Проект програми Перепису населення, переписний інструментарій, метод Перепису населення, основні організаційні заходи щодо його здійснення, а також Концепція технології оброблення даних Перепису населення опрацьовуються у процесі проведення пробних переписів населення в одній або декількох адміністративно-територіальних одиницях у терміни, встановлені Кабінетом Міністрів України. Після обговорення результатів пробних переписів населення і досягнення узгодженості із спеціально уповноваженими центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідними науковими установами, організаціями програма Перепису населення і переписний інструментарій затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики, яким також розробляються і затверджуються календарний план підготовки і проведення Перепису населення, метод Перепису населення, Концепція технології оброблення даних Перепису населення та програма розроблення матеріалів Перепису населення.

Поточний облік населення — це систематична реєстрація демографічних подій у міру їх виникнення. Він здійснюється реєстрацією актів громадянського стану населення в територіально-адміністративних бюро РАГСів. Облік смертей, народжень, шлю­бів і розлучень ведеться у книгах запису актів громадянського стану. Записи актів здійснюються у двох примірниках, один із них направляється в державні органи статистики. На основі запису акту власникові (родичеві) видається відповідне свідоцтво.
Вибіркові обстеження , що реєструють певну частину населення, відібрану у випадковому порядку. В Україні останнім часом широко використовується цей вид спостереження на основі спеціально сформованої загальноукраїнської вибіркової мережі домогосподарств. Зокрема здійснюються періодичні обстеження жінок репродуктивного віку щодо їх репродуктивної поведінки або одноразові, що з’ясовують залежність вікової плідності жінок від рівня середньодушових витрат у домогосподарстві, наявної кількості дітей, рівня освіти, віросповідання тощо.
Моніторинг — це спеціально організоване систематичне спостереження за станом певного демографічного процесу (моніторинг рівнів народжуваності і смертності мешканців радіаційно-забруднених територій).
Реєстр населення — поіменний перелік мешканців країни, який регулярно переглядається і містить паспортні та податкові відомості про кожного мешканця. Він дає можливість нагромаджувати, зберігати та оновлювати паспортні та податкові відомості по кожній людині. Реєстр населення використовується як база даних для складання списків військовозобов’язаних, виборців, платників податків, а також у разі запровадження безпаспортного (карткового) режиму.