Реферат: Організація адвокатури України
ЗМІСТ
1. Принципи та гарантії адвокатської діяльності.
2. Організаційні форми діяльності адвокатури.
3. Професійні права адвоката.
4. Соціальні права адвоката.
5. Обов’язки адвоката.
Організація та принципи діяльності адвокатури в Україні визначаються Законом “Про адвокатуру”, прийнятим Верховною Радою України 19 грудня 1992 р.
Новий Закон суверенної України відводить адвокатурі чільне місце, маючи на меті відновити престиж цієї професії, її історичне традиції, піднести роль у суспільстві як одного з гарантів забезпечення конституційних прав та свобод громадян.
1.
Принципи та гарантії адвокатської діяльності.
За законом адвокатура України є добровільним професійним громадянським об’єднанням, покликаним сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм різноманітну юридичну допомогу.
Таке визначення поняття адвокатури як правового інституту є значним кроком у напрямі визнання адвокатури як громадської організації, адже до цього часу в законодавстві не робилося акцентування на цю важливу ознаку юридичної природи адвокатури. За своєю природою вона є вільною професією, а звідси й має громадянський характер.
Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.
Закон про адвокатуру окремо закріплює норму, яка стосується гарантій адвокатської діяльності. Нею встановлено, що професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом; забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об’єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вини також не можуть допитуватись як свідки.
Документи, пов’язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди.
Забороняється прослуховувати телефонні розмови адвокатів у зв’язку з оперативно-розшуковими заходами без санкції органів прокуратури.
Не допускається офіційне негативне реагування з боку правоохоронних органів (зізнання, слідства, суду) на правову позицію адвоката у справі.
Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу.
Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, матеріальної та іншої відповідальності або погрожувати її застосуванням у зв’язку з поданням юридичної допомоги громадянам та організаціям.
Адвокатом, за Законом про адвокатуру, може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, котрий склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Він не може працювати в суді, прокуратурі ,нотаріаті, органах внутрішніх справ, національної безпеки, державного управляння. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.
Для визначення рівня професійних знань осіб, що мають намір займатися адвокатською діяльністю, створюються (у Автономній Республіці Крим, областях містах києві та Севастополі) кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури, Положення про які затверджені Указом Президента України від 5 травня 1999 р. Ці комісії діють у складі двох палат – атестаційної та дисциплінарної.
Атестаційна палата має у складі 11 членів, до неї входять чотири адвоката, чотири судді та по одному представнику від Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад народних депутатів, а також відділення Спілки адвокатів України.
Атестаційна палата розглядає заяви з доданими до них документами осіб, які виявили бажання займатися адвокатською діяльністю, приймає кваліфікаційні іспити , ухвалює рішення про видачу або відмову у видачі свідоцтва по право на зайняття адвокатською діяльністю.
Особа, яка має бажання займатися адвокатською діяльністю, подає до атестаційної палати, заяву, нотаріально засвідчену копію диплома про вищу юридичну освіту, документ, що, підтверджує стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років. Подані документи розглядаються палатою протягом одного місяця з дня надходження.
Кваліфікаційні іспити включають відповіді на усні запитання з різних галузей права, вирішення практичних завдань, співбесіди тощо. Програми цих іспитів розробляються і затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури.
Особа, яка не склала кваліфікаційні іспити, має право складати їх повторно через рік.
Рішення щодо видачі свідоцтва на право займатися адвокатською діяльністю або про відмову у його видачі приймається відкритим голосуванням більшістю голосів від загальної кількості членів палати.
Відмова у видачі свідоцтва може бути в місячний строк оскаржена до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури.
Вища кваліфікаційна комісія утворюється при Кабінеті міністрів України і діє на підставі Положення про неї, яке затверджується Президентом України. До складу комісії входять по одному представнику від кожної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії, Верховного Суду, Міністерства Юстиції, Спілки адвокатів.
Вища кваліфікаційна комісія має право запитувати необхідну для здійснення її повноважень інформацію від суддів, органів юстиції, слідчих органів, адвокатських об’єднань, інших підприємств і установ, організацій, а також посадових осіб.
Вища кваліфікаційна комісія виконує такі функції:
– розглядає скарги на рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій,
– про відмову у видачі свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю ;
– про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності ;
– розробляє і затверджує програми і порядок складання кваліфікаційних іспитів і здійснює контроль за діяльністю кваліфікаційно-дисциплінарних комісій.
Скарги на їх рішення розглядаються у місячний строк з дня надходження.
Вища кваліфікаційна комісія має право:
– скасовувати або змінювати в межах своєї компетенції рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій;
– направляти їм у необхідних випадках матеріали справи для додаткового вивчення;
– запрошувати на засідання комісії осіб, які звернулися зі скаргою на рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії, представників адвокатських об’єднань, інших установ , організацій, а також посадових осіб.
Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури очолює голова та його заступник, які обираються відкритим голосуванням більшістю голосів від загальної кількості членів комісії. Члени комісії звільняються від виконання своїх посадових обов’язків на час її роботи.
Вища кваліфікаційна комісія, яка є юридичною особою, щороку інформує Кабінет Міністрів України про свою роботу.
2.
Організаційні форми діяльності адвокатури.
Особа, що одержала свідоцтво, по право на зайняття адвокатською діяльністю, має право практикувати індивідуально або відкрити своє адвокатське бюро, або об’єднуватись з іншими адвокатами в колегії. фірми, контори та інші адвокатські об’єднання, які діють відповідно до Закону про адвокатуру і своїх статутів.
Діяльність адвокатських об’єднань грунтується на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Вони реєструються в Міністерстві юстиції України, після чого повідомляють місцевим органам влади про свою реєстрацію, а адвокати – про одержання свідоцтва на право займатися адвокатською діяльністю.
Закон про адвокатуру України відносить порядок утворення адвокатських об’єднань, питання їх діяльності, реорганізації та ліквідації, структури, штатів, функції, порядок витрачання коштів, прав та обов’язків керівних органів, порядку їх виборів та інші питання до компетенції відповідних об’єднань.
Адвокатські бюро, колегії, фірми, контори тощо є юридичними особами, вини, як і адвокати, що приватно практикують мають рахунки у банках на території України (а у встановлених чинним законодавством випадках – і в іноземних банках), печатку і штамп із своїм найменуванням.
Закон визначає відносини адвокатури з державними структурами, гарантуючи при цьому її самостійність та незалежність. Зокрема, Міністерство юстиції забезпечує оплати праці адвокатів за рахунок держави і у разі участі адвокати у кримінальній справі за призначенням та при звільнення громадян від оплати юридичної допомоги, узагальнює статистичну звітність про адвокатську діяльність, сприяє здійсненню заходів щодо підвищення професійного рівня адвокатів. Стосовно місцевих органів державного управління, от вони у межах своєї компетенції сприяють адвокатам та адвокатським об’єднанням у вирішенні соціальних питань, забезпечують їх приміщеннями для роботи тощо.
Адвокати України виконують за Законом такі функції:
– дають консультації та роз’яснення з юридичних питань;
– усні і письмові довідки щодо законодавства;
– складають заяви, скарги та інші документи правового характеру;
– посвідчують копії документів і справах, які вони ведуть;
– здійснюють представництво в суді, інших державних органах;
– подають юридичну допомогу підприємствам, установам , організаціям;
– здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб;
– виконують свої обов’язки передбачені кримінально-процесуальним законодавством у процесі дізнання та на попередньому слідстві.
Разом з тим адвокату надається можливість здійснювати згідно з законом й інші види юридичної допомоги.
3.
Професійні права адвоката.
До професійних прав адвоката Закон відносить: представництво, захист прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб за їх дорученнями в усіх органах, установах , організаціях; збирання відомостей про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні порушення. Отже, адвокату надано право збирати докази для подачі у органи дізнання, слідства, прокуратури, загальні та арбітражні суди.
Перелік прав адвоката при збиранні доказав не є вичерпним. Зокрема, він може:
– запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ , організацій, об’єднань, а від громадян – за їх згодою;
– ознайомлюватися на підприємствах, в установах, організаціях з необхідними для виконання доручення документами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом;
– отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань.
Практично це означає можливість одержання від установ, які поводять експертизи (судово-медичні, автотехнічні, бухгалтерські тощо), а також від спеціалістів висновків і консультацій для судових , слідчих, прокурорських органів; застосовувати згідно з чинним законодавством науково-технічні засоби. Йдеться про використання відеомагнітофонів, диктофонів, засобів множення та ін. при вивченні матеріалів справи, збирання доказів, при допитах, в судових засіданнях, при відтворенні обстановки і обставин події тощо. Слід зазначити, усе це що достатньою мірою законодавством не закріплене, не передбачений й механізм реалізації. Щоб скористатися цим правом, адвокат має одержати дозвіл відповідної посадової особи (слідчого, прокурора, судді). Законодавець встановив, що адвокат вправі доповідати свої скарги порядком нагляду Голові (його заступникам) Верховного Суду України, головам обласних (Автономної Республіки Крим) судів, Генеральному прокуророві (його заступникам), прокурорам областей (Автономної Республіки Крим) тощо. На практиці ж ця вимога закону виконується формально, оскільки як у Верховному Суді , так і в Генеральній прокуратурі прийомом адвокатів, як і інших відвідувачів, як правило, займаються особи, які не вправі приймати по суті справи. Практично адвокат виступає в даному разі в ролі “посильного” – для передачі скарги. Суть “прийому” у Верховному Суді полягає у вирішення питання про витребування чи про відмову у витребуванні справи. Відповіді на скарги підписуються посадовими особами, які не наділені правом приносити протести на судові рішення (начальником секретаріату, членом і заступником голови колегії Верховного Суду або прокурором відділу, начальником або його заступником відділу чи управління Генеральної прокуратури України), що примушує адвоката звертатися з повторними скаргами, в тому числі, на особистих прийомах.
Дане питання має бути конкретно врегульоване нормами цивільно–процесуального і кримінально-процесуального законодавства. Йдеться про наділення адвоката правом бути присутні при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях органів влади і управління, громадських, профспілкових, господарських та інших органів та організацій.
Закон надає адвокату право помічника або кількох помічників. Слід підкреслити, що цей інститут вже відомий українській адвокатурі, який існував до жовтня 1917 р.
Помічником адвоката може бути особа, яка має вищу юридичну освіту. Умови роботи помічника адвоката визначаються контрактом між ним і адвокатом (або адвокатським об’єднанням) з додержанням законодавства про працю. Ним не можуть бути особи, перелік яких є перешкодою для зайняття посади помічника адвоката.
Помічник користується рівними з адвокатом соціальними правами. Щодо оплати праці, то вона визначається угодою між ним та адвокатом (чи адвокатським об’єднанням). Але закон наголошує, що заробітна плата помічника не може бути нижчою від встановленого державою мінімального розміру.
4.
Соціальні права адвоката.
Згідно з Законом про адвокатуру адвокати користуються правом на відпустку та на усі види допомоги по державному соціальному страхуванню. Щодо розміру внесків до нього, то вони сплачуються адвокатом як особою, що займається діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно на її праці.
Призначення і виплата допомог та пенсій адвокатом здійснюється відповідно до законодавства про соціальне страхування і соціальне забезпечення.
Слід зазначити, що адвокати – члени Спілки адвокатів України на відміну від решти адвокатів, що не є членами Спілки, користуються рядом пільг. Так, в 1992 р. рішенням правління Спілки затверджено Положення про фонд соціального захисту адвокатів України. Цей фонд є центром акумуляції коштів, що спрямовуються для соціального захисту членів Спілки.
Основними завданнями фонду є: збирання і накопичення внесків; виплата різних видів допомог; організація санаторно-курортного лікування і відпочинку членів фонду та їх сімей; фінансування навчання членів фонду; забезпечення розширеного відтворення засобів фонду на основі принципів самофінансування; міжнародне співробітництво з проблем, пов’язаних з соціальним захистом адвокатів; організація страхування адвокатського ризику; надання стипендій дітям членів фонду – студентам юридичних вузів; кредитування членів фонду для професійної роботи, оренди приміщень, надання довгострокових позик на пільгових умовах тощо.
Майно фонду складається із засобів як у грошовій формі, так і у іншій матеріальній формі, що надходять від засновників, спонсорів , членських внесків, засобів від діяльності фонду, інших надходжень.
Членом фонду можу бути лише член Спілки адвокатів України, який звернувся з заявою про вступ до фонду і бере участь своїми членськими внесками у формування його майна, виконує інші обов’язки передбачені Положенням про фонд.
Органи фонди складаються з ради фонду – органу управління, дирекції – виконавчого органу.
Дієздатність фонду в цивільному і торговому обігу здійснюється від імені із а дорученням Спілки адвокатів України.
5. Обов
’
язки адвоката.
При здійсненні своїх професійних обов’язків адвокат зобов’язаний діяти відповідно до вимог закону, використовувати лише передбачені ним засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб, та інше, що не суперечить закону. Адвокат не вправі використовувати свої повноваження на шкоду особі, інтереси якої він представляє, а також відмовитися від прийнятого на себе захисту. Використовувати дані одержані адвокатом у зв’зку з його професійною діяльністю, можна лише для захисту клієнта. Якщо підозрюваний, обвинувачуваний, підсудний визнає свої вину у вчиненні злочину, адвокат, за наявності підстав для цього, має обстоювати перед судом, слідчим, прокурором його невинність. При цьому він зобов’язаний погодити свою позиція з підзахисним, оскільки колізія між позиціями адвокати і підзахисного є неприйнятою. Адвокат не може визнавати доведеною вину свого підзахисного, якщо останній її заперечує.
Адвокат не вправі прийняти доручення про надання юридичної допомоги, якщо він надавав чи надає таку допомогу й цій або іншій, пов’язаній з нею справі, особа з протилежними інтересами, що може зашкодити особі, яка звернулась по юридичну допомогу.
Адвокат також не вправі виступати як такий, якщо він, працюючи раніше дізнавачем, слідчим, прокурором, суддею, секретарем судового засідання , експертом, перекладачем чи будучи громадським обвинувачувачем, спеціалістом, представник потерпілого, цивільного позивача, свідком, понятим брав участь у дізнання , розслідування, судовому розгляді цієї чи іншої пов’язаної з нею, справи щодо особа, що звернулася за захистом.
Не може адвокат прийняти доручення на ведення справи в тому випадку, коли у розслідування або розгляді справи, бере участь посадова особа, з якою він перебуває у родинних стосунках.
Згідно з вимогами статті 61 КПК України за наявності перелічених обставин адвокат повинен відмовитись від виконання обов’язків захисника. На цих підставах він може бути усунутий від участі в справі слідчим, прокурором чи судом. Рішення про це оформляється мотивованою постановою органу якому це стало відомо. Постанова може бути оскаржена як захисником так і підзахисним відповідному прокурору або в суд в порядку і в строки, передбачені статтями 234-236 і ч. 3 стаття 254 КПК України.
Слід зазначити, що адвокат не може виступати як захисник чи представляти інтереси декількох осіб ,якщо ці інтереси не збігаються чи істотно відрізняються.
Якщо кримінально-процесуальним законодавством передбачені відвід захисника, то ЦПК України він детально не врегульований. Однак за змісту ч. 3 ст. 116 ЦПК випливає, що адвокати не можуть бути представниками в суді, якщо вони прийняли доручення з порушенням правил встановлених законодавством. Тобто можна зробити висновок, що прийняття Закону про адвокатуру ст. 7 усунуло неповноту ЦПК у цій частині.
Адвокат зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю, предметом і змістом якої є обставини, котрі вимусили громадянина, або юридичну особу звернутися до адвоката, а також суть консультацій ,порад, роз’яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом під час здійснення професійних обов’язків.
Дані попереднього слідства , які стали відомі адвокату, можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або прокурора. Адвокати, винні у розголошенні відомостей попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Закон також наголошує, що адвокату, його помічнику і посадовим особам адвокатських об’єднань забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, а також використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб.
Література
1. Закон України “Про адвокатуру”. ВВТ України. – 1993. – №9
2. Святоцький О. Д., Медведчук В. В. Адвокатура. Історія і сучасність. – К., 1997.
3. Святоцький О. Д., Михеенко М. М. Адвокатура України. – К., 1997.
4. Указ Президента України “Про положення про кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури” від 5 травня 1993 р. Голос України. – 1993. – 13 травня.
5. Положення про фонд соціального захисту адвокатів України. – Закон і бізнес. – 1992.– Жовтень.
|
