Реферат: История финансов Украины

ЗМІСТ

Вступ

Актуальність теми . Слово фінанси походить від середньовікового латинського терміну finatio, financia, який застосовувався в ХІІІ-ХІV ст. для позначення обов'язкової сплати грошей та строку сплати. У Германії в ХVІ-ХVІІ ст. слово фінанси мало недобрий, лихий зміст: здирства, вимагання, хабарництва, лихварства. В той же час у Франції (ХVІ ст.) слово фінанси використовувалося у тому значенні, яке закріпилося за ним до початку ХХ ст. у всіх європейських країнах, а саме як сукупності матеріальних засобів, необхідних для задоволення потреб держави та різноманітних суспільних груп.

Виникнення фінансів пов’язане з розвитком товарно-грошових відносин, з посиленням ролі держави, розширенням її функцій, а причина їх появи – необхідність задоволення потреби держави і суб’єктів господарювання у фінансових ресурсах для здійснення належної діяльності.

Виникнення держави припускає, крім усього іншого, встановлення певних взаємин по розподілу і перерозподілу створюваних економічних благ між державою в особі верховної влади і рештою суб'єктів відтворювальних відносин. Власне, ці відносини і визначалися поняттям «фінанси».

Власне поняття «фінанси» в сучасному його уявленні можна віднести до етапу відособлення державної казни, виникненню державного бюджету.

Слід зазначити, що уявлення про фінанси, суті фінансових відносин видозмінювалися. Трансформація поглядів на економічну категорію фінансів з кінця XVII століття під словом «фінанси» почали розуміти всю сукупність державного майна і взагалі стан всього державного господарства. У сенсі всієї сукупності матеріальних засобів, що є у розпорядженні держави – його доходів, витрат і боргів, таке розуміння є сучасним. Таким чином, точніше науку про фінанси можна визначити як науку про способи якнайкращого задоволення матеріальних потреб держави.

Тому можна говорити про те, що спочатку поняття «фінанси» розглядалося тільки в площини формування, а згодом і використання грошових фондів для задоволення державних потреб. Пізніше ця економічна категорія отримала назву «Публічні фінанси», які в даний час включають державні і місцеві фінанси (фінанси органів місцевого самоврядування).

Важливу роль у теоретичному та емпіричному дослідженні проблематики трансформації та формування світової фінансової системи відіграють праці зарубіжних вчених: Бансала В., Валерштейна І., Вільямсона Дж., Гільфердінга Р., До­льфюса О., Дорнбуша Р., Камдессю М., Кругер А, Кругмана П., Кьоллера Х., ЛіппаЕ., МакКіннона Р., Манделла Р., Маршалла Дж., Медоуза Д., Месаровича М., МецлераА., Оме К., Сакса Дж., Сороса Дж., Стігліца Дж., Тінбергена Я., Тобіна Дж., Трахтенберг­га І., Фішера Ст., Флемінга Дж.М., Фрідмена М.

Різні аспекти історичного розвитку фінансів розкриті у роботах сучасних вітчизняних науковців Андрущенка В., Білоруса О., Боринця С., Будкіна В., Гаврилюка О., Гальчинського А., Геєця В., Даниленка А., Кістерського Л., Клочка В., Лук’яненка Д., Новицького В., Пахомова Ю., Плотнікова О., Поручника А., Рогача О., Румянцева А., Сікори В., Степаненка В., Федосова В., Філіпенка А., Шаро­ва О., Шниркова О., Юрія С.

Однак слід зазначити, у вітчизняній та зарубіжній фінансово-економічній літе­ратурі все ж бракує ґрунтовних наукових комплексних досліджень щодо функціону­вання світового фінансового середовища та формування світової фінансової архітек­тури в умовах глобалізації. Практично відсутні наукові розробки, які б аналізували комплексно механізм формування, розвитку та функціонування фінансів України з урахуванням трансформаційних змін, що прохо­дять у зв’язку із глобалізацією. Саме тому, з урахуванням вимог сучасного етапу, вкрай необхідною є активізація теоретичних та прикладних досліджень щодо проблем розвитку та становлення фінансової системи. Вагомість зазначеної проблеми, необхідність її вирішення та актуальність зумовили вибір теми магістерського дослідження та окреслили коло питань, які в ньому вивчаються.

Метою курсової роботи є наукове дослідження історичного розвитку фінансів України.

Комплексний підхід до реалізації поставленої мети окреслив коло завдань , які передбачалося вирішити при підготовці курсової роботи:

· дослідити походження поняття «фінанси» та економічні передумови розвитку фінансової системи;

· проаналізувати етапи історичного розвитку фінансів;

· охарактеризувати процес формування фінансової науки в Україні;

· визначити закономірності та фактори розвитку фінансової системи україни в умовах глобалізації.

Об’єктом дослідження є історія формування фінансової системи. Предметом дослідження є концептуально-методологічні засади еволюції фінансів України.

Методи дослідження. Методологічною базою курсового дослідження є теоретичні напрацювання світової фінансової думки, концептуальні положення сучасної економічної теорії, монографічна на наукова література, роботи відомих віт­чизняних і зарубіжних вчених з питань валютно-фінансової системи, міжнародних фінансових інституцій. Методологічний апарат дослідження складають: загально­наукові методи дослідження (діалектичний метод пізнання, наукова індукція та де­дукція, системний, метод порівняння і синтезу та спеціальні економічні методи (структурного, дисперсійного, факторного аналізу).

Наукова новизна одержаних результатів. У курсовій роботі комплексно розкрито і систематизовано ключові теоретичні та прикладні питання трансформаційних проце­сів, що відбуваються в українському фінансовому середовищі.

1. Поняття фінансів, економічні передумови

виникнення і розвитку фінансів

Отже, фінанси – історична категорія. Вони з'явилися одночасно з виникненням держави при розшаруванні суспільства на класи. Термін finansia виник в XIII – XV вв. у торгових містах Італії і позначав будь-який грошовий платіж. Надалі термін набув міжнародного поширення і почав уживатися як поняття, пов'язане з системою грошових відносин між населенням і державою з приводу освіти державних фондів грошових коштів.

У цей же період у деяких державах, наприклад у Німеччині, слово «фінанси» мало негативне значення. Його пов'язували зі здирництвом, хабарництвом, вимаганням тощо. Вперше у сучасному тлумаченні термін «фінанси» став застосовуватися у Франції, де під фінансами розумілася сукупність коштів, необхідних для задоволення потреб держави та різних суспільних груп.

Таким чином, даний термін відображав:

· по-перше, грошові відносини між двома суб'єктами, тобто гроші виступали матеріальною основою існування і функціонування фінансів (де немає грошей, не може бути і фінансів);

· по-друге, суб'єкти володіли різними правами в процесі цих відносин: один з них (держава) володів особливими повноваженнями;

· по-третє, в процесі цих відносин формувався загальнодержавний фонд грошових коштів – бюджет (отже, можна сказати, що ці відносини носили фондовий характер);

· по-четверте, регулярне надходження засобів до бюджету не могло бути забезпечене без додання податкам, зборам і іншим платежам державно-примусового характеру, що досягалося за допомогою правової нормотворчої діяльності держави, створення відповідного фіскального апарату.

У XVIII столітті трактування поняття фінансів як державного господарства мало подальший розвиток. Державні утворення різного рівня стали називатися союзами публічного змісту, а фінанси – формами та методами добування коштів і їх витрачання цими союзами при виконанні покладених на них функцій. Форми та методи мобілізації коштів постійно змінювалися й удосконалювалися, що пов'язано з розвитком економіки держав.

Форми одержання коштів союзами публічного змісту були зумовлені, в свою чергу, формами господарства. При натуральному господарстві переважали податки у натуральній формі, при недостатньому рівні розвитку приватної власності держава задовольняла потреби експлуатацією своїх земель. Тоді, коли розшарування громадян у державі за розміром доходів було незначним, існувало переважно загальне майнове оподаткування. З розвитком приватної власності, коли з'явилися великі господарські структури в промисловості, торгівлі, сільському господарстві, виникли й різні форми мобілізації коштів у вигляді промислового, поземельного, домового податків.

У XIX столітті спостерігається бурхливий економічний розвиток. Поглиблюється і саме розуміння фінансів. Від спрощеного поняття фінансів як державного господарства переходять до розуміння фінансів як самостійної галузі знань, що охоплює нові сфери їх функціонування і впливу. Це, зокрема, фінанси сфери виробництва, виконання робіт і надання послуг. Виникають фінансові ринки, набуває розвитку державний кредит й інші фінансові інститути.

Фінанси перетворюються на вагомий фактор політичного та економічного життя в державі. Проблеми фінансів стають об'єктом постійних наукових досліджень, їх виникнення порівнюють із винаходом парової машини, колеса тощо. До певної міри це справедливо. Нині мало не всі знають, що невміле використання фінансів призводило навіть до загибелі цивілізацій. Так, Римська імперія занепала через непосильний тягар податків і зборів. Кризи у фінансовій сфері призводили до революційних подій, занепаду, або навпаки – до процвітання деяких економічних систем.

У фінансах можна відшукати ключ до розуміння історії: чому суспільство або яка-небудь його частина стали спрямовувати свій розвиток і економічне життя у тому чи іншому напрямку. Висновок один: той, хто не розумів суті фінансів і не засвоїв кращих методів їх використання, завжди програвав.

Вчення про фінанси порівнюють із вченням про хліб насущний, про те, чому в одних його достатньо, а в інших нема, і в чому полягають найкращі способи добування хліба. Нині значення фінансів в історії й суспільному житті незаперечне: за ними визначається як політична доля держави, так і економічні та соціальні умови певної країни. Основним фактором у розвитку фінансів завжди була потреба в коштах, що пояснювалося зміцненням держави та боротьбою за її існування. Однак сутність і форми задоволення потреб у коштах зумовлюються економічним розвитком країни, зростанням міст, становищем у промисловості й сільському господарстві. Способи ж мобілізації коштів і призначення витрат залежать від співвідношення сил різних суспільних груп, визначаються боротьбою їхніх інтересів.

Виникнення та розвиток фінансів зумовлювалися зростанням продуктивних сил у суспільстві, насамперед товарно-грошових відносин як необхідної форми економічного життя для досягнення певного рівня суспільного добробуту. Своїй досконалості й завершеності фінанси зобов'язані також появою та прогресом різних видів державних утворень. Тому є підстави стверджувати, що фінанси – це продукт розвитку товарно-грошових відносин і держави. Фінанси можуть успішно функціонувати, активно сприяти економічному та соціальному прогресу лише за активного втручання у ці процеси держави.

Найвищого розквіту фінанси досягли у XX столітті, коли функції держави набагато розширилися і вдосконалилися, а товарно-грошові відносини посіли головне місце в економічних системах.

Фінансова система держави є відображенням форм і методів конкретного використання фінансів в економіці і відповідною до задіяної моделі економіки та значною мірою визначається нею. Так, у держави тоталітарного типу фінансова система є спрощеною і дещо примітивною. Не всі її ланки достатньо розвинені.

У державах із ринковою економікою фінансові системи досягають своєї завершеності, однак у розрізі деяких держав можуть суттєво відрізнятися. У державах із перехідною економікою фінансові системи характеризуються тим, що окремі їхні ланки перебувають на стадії формування. Це торкається насамперед фінансового ринку, державного боргу, страхових і резервних фонді тощо.

Фінансові системи деяких держав можуть відрізнятися за своєю структурою, але у всіх у них е загальна ознака – це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які різняться за методами мобілізації та напрямками використання, однак тісно пов’язані між собою, мають прямий і зворотний вплив на соціальні процеси в державі, а також на формування і використання фондів фінансових ресурсів у розрізі окремих линок.

Можна стверджувати, що кожна ланка фінансової системи с самостійним її елементом, проте ця самостійність відносна всередині єдиного цілісного. Фінансова система – це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки (господарських суб’єктів), окремих фінансових інститутів і населення (домогосподарств) для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних та соціальних потреб.

Фінансові системи мають певні характерні риси:

· кожна ланка фінансових систем має властиві їй методи мобілізації коштів для створення фондів фінансових ресурсів та свої напрямки й методи їхнього використання;

· кожна ланка фінансової системи є відносно самостійною, має власну специфічну сферу застосування;

· між ланками фінансової системи існують тісний взаємозв'язок і взаємна обумовленість, кожна ланка може успішно функціонувати лише при досконалості й ефективності системи в цілому;

· фінансова система держави досягає найбільшої ефективності лише тоді, коли відлагоджена та законодавче закріплена діяльність кожної її ланки;

· залежно від факторів, що впливають на організацію фінансів, насамперед на формування й використання фондів фінансових ресурсів, кожна ланка фінансових систем може поділятися на менші підрозділи.

Поділ фінансової системи на окремі ланки – явище об'єктивне, зумовлене потребами економічного розвитку. Структура фінансової системи – динамічна і не може розглядатися в статичному вигляді, У процесі економічного розвитку вона може доповнюватися або деякі її ланки можуть відмирати.

Проте на сьогодні очевидно, що фінансова наука постійно поглиблює своє розуміння фінансової системи, її структури, функцій тощо. Якщо в середині XX століття більшість науковців поняття фінансової системи ототожнювали з поняттям державних фінансів, тобто різних видів бюджетів, то нині до складу фінансової системи стали включати фінанси підприємницьких структур, державний кредит, страхові й позабюджетні фонди.

Для теорії й практики правильне визначення фінансової системи загалом і окремих її ланок зокрема має важливе значення, оскільки сприяє побудові ефективної фінансової політики, націленої на економічне зростання та поліпшення добробуту населення.

Фінанси перетворилися на універсальний і надзвичайно активний елемент економічного життя, розвинулися методи і форми мобілізації коштів та їх розподіл у державі з метою задоволення потреб населення, удосконалення виробничих та соціальних процесів.

Фінансам належить провідна роль в економічній системі. Це зумовлено тим, що їх функціонування визначає кількісні й якісні параметри будь-якого економічного явища чи процесу, а також кінцеві результати діяльності.

Обов'язковою ознакою участі фінансів у економічному житті держави, підприємця чи громадянина є гроші. Без використання грошей у процесах виробництва, у здійсненні державою своїх функцій, задоволенні населенням своїх життєвих потреб не існували б і фінанси. Усі процеси економічного життя, де беруть участь фінанси, мають грошове вираження, тобто оцінку в грошовій формі.

Економічне життя держави постійно вимагає створення грошових фондів для задоволення різноманітних потреб. Обсяг цих фондів кількісно та якісно характеризує масштаби діяльності й фінансові можливості країни, господарської структури, громадянина. Ці фонди, власне, і є фінансами.

Громадянин, який одержує доходи у формі оплати праці чи з інших джерел, має у своєму розпорядженні певну суму грошей, але вони не є фінансами. Фінансами ці гроші стануть тоді, коли їхній власник створить відповідний фонд і вкладе їх у цінні папери, надасть кредит фізичній особі або зробить щось інше, завдяки чому матиме певний дохід.

Фінанси за своїм економічним змістом дуже непроста, багатогранна складова економічних явищ і процесів, економічної системи в цілому. У фінансовій теорії немає єдиної думки щодо визначення меж фінансів у економічній системі держави.

Так, більшість економістів радянської доби звужено трактувала фінанси, надаючи їм роль знарядь розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту в процесі відтворення. Це зумовлено тим, що у теоретичному плані в комуністичному суспільстві фінанси як елемент економічної системи повинні були відмерти. На стадії будівництва комуністичного суспільства сфера функціонування фінансів має звужуватися разом зі звуженням товарно-грошових відносин, які повинні поступово відмирати.

Слід зазначити, що за існування єдиної соціалістичної форми власності теоретично надто складно розкрили економічну суть фінансів, оскільки в межах єдиної державної власності вони справді виконують роль інструменту розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту. Однак цим їх роль не обмежується.

Трактування фінансів як системи економічних, грошових чи навіть виробничих відносин і на сьогодні переважає в економічній і фінансовій теорії, що існує й розвивається в пострадянських країнах. Згідно з цими теоретичними положеннями спочатку існують економічні, виробничі, грошові відносини, створюється їхня структура, потім на неї накладається категорія фінансів або інша економічна категорія, з яких і виводиться їх економічна суть. Однак економічні відносини – це наукова абстракція, яка не має чітких економічних характеристик, насамперед кількісних і якісних.

Зарубіжна фінансова наука трактує фінанси досить широко, не обмежуючись конкретними чіткими рамками. Де існують товар і гроші, там є й фінанси. У наукових дослідженнях зарубіжних авторів фінанси постають як категорія економічного життя, що випливає з об'єктивних процесів у економіці й державному будівництві і є невід'ємною частиною ринкової економіки.

Отже, фінанси слід розглядати як економічну категорію, що відображає створення, розподіл і використання фондів фінансових ресурсів для задоволення потреб господарської діяльності, надання різноманітних послуг населенню з боку держави, забезпечення виконання державою її функцій. У кінцевому підсумку метою функціонування фінансів є досягнення високого рівня добробуту як держави, так і окремого громадянина.

У практичному плані фінанси – це складова економічної системи будь-якої держави, використання якої дає змогу успішно реалізовувати кінцеву мету економічного та соціального розвитку.

Історичний досвід переконує, що фінанси успішно можна використовувати як у тоталітарних системах для задоволення вузькокласових, партійних чи особистих інтересів, так і в демократичних системах для досягнення соціальної злагоди, забезпечення високоефективного виробництва і підвищення життєвого рівня громадян.

Свого найвищого розвитку й досконалості фінанси досягають в умовах ринкової економіки, фундаментальною основою якої є різні форми власності. При їх обмеженості фінанси не можуть виявити всіх своїх потенційних можливостей, оскільки їхнє функціонування жорстко обмежується відповідними державними законодавчими та нормативними актами.

З огляду на це щодо фінансів та інших економічних категорій слід вирізнити елементи об'єктивного та суб'єктивного змісту при їх функціонуванні. Як об'єктивне явище в економічному житті суспільства фінанси можуть успішно виконувати свою роль тільки за певних організаційних засад, тобто за наявності досконалої законодавчої бази та відповідних фінансових інститутів. Фінанси не тільки показник рівня економічного розвитку суспільства, а й важливий інструмент цього розвитку. Залежним від пізнання економічної суті й ролі фінансів у державі є їхнє використання для досягнення поставленої мети.

Перехід до ринкової економіки характеризується різкою зміною впливу фінансів на процес відтворення. Відбувається якісний і кількісний переходи на новий рівень використання фінансів в економічній системі держави.

Призначення фінансів – забезпечити необхідні умови для створення, розподілу та використання валового внутрішнього продукту в країні. Це досягається завдяки організації різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємницьких структур і кожного громадянина. Фонди фінансових ресурсів, що обслуговують економічні процеси, різняться методами створення, напрямками використання, інтересами суб'єктів економічної діяльності, методами виробничої й суспільної інтеграції та кінцевими цілями відповідного виду діяльності.

2. Історичний аспект становлення та

розвитку фінансової науки

Фінансова наука як соціальне явище досить молода. Вона виникла у середині XV століття, тобто тоді, коли досягли повного розвитку товарно-грошові відносини й уможливилося створення фондів грошових засобів насамперед для задоволення різноманітних потреб держави. Треба зазначити, що власне фінанси існували майже на тисячоліття раніше. Так, у стародавньому Римі поряд із натуральними повинностями та контрибуцією стягувалися податки в грошовій формі, а також проводилися грошові виплати найманцям в армії.

Не можна не звернути увагу на те, що великі вчені античного світу – Аристотель, Платон, Ксенофонт, Цицерон, досліджуючи в своїх працях засади державного устрою, тією чи іншою мірою торкалися фінансів.

Так у IV столітті до нашої ери Ксенофонт, розглядаючи в своїх працях джерела добробуту в державі, рекомендує правителям здавати в оренду державне майно, невільників, запроваджувати податки та мито, будувати готелі, магазини, склади, здавати їх в оренду для одержання доходів.

Після розпаду Римської імперії настає період культурного і наукового застою. Цього часу безпідставно шукати прояви фінансової наукової думки. Найосвіченішим класом тоді було духовенство, яке й виховало у своєму середовищі досить відомих учених. Один із них – Фома Аквінський. У XIII столітті він у своїх працях рекомендує правителям досить раціональні правила ведення державного господарства, ґрунтуючись на релігійних і моральних принципах, що дуже важливо, оскільки у подальшому мораль і фінанси мало перетиналися.

У працях учених цього часу зустрічаються поради правителям не розоряти народ непомірними податками, не продавати публічних посад, не псувати монети. Загалом пропагувалося негативне ставлення до податків. У часи середньовіччя лише в державах Флоренція та Венеція було помічено досить успішну організацію фінансів у практичному сенсі.

Розквіт фінансової науки почався наприкінці XV століття, коли в світі відбулися значні зміни в державному устрої, пов'язані з появою великих абсолютних монархій, та коли з'явились постійні великі армії, і завдання правлячих структур розширились. Виникла потреба в значних коштах. Це було зумовлено необхідністю пошуку нових джерел доходів. Якраз цього часу помічено досить тісний зв'язок фінансової науки з фінансовою практикою.

Найзначніші наукові дослідження кінця XVI століття належать представникові Франції Ж. Бодену. Опублікування його праці «Фінансові нерви держави» (1577 р.) пов'язують із початком фінансової науки, а тому здобутки Бодена у справі розвитку фінансової науки порівнюють зі здобутками А. Сміта у сфері розвитку політичної економії.

Цього часу з'являються досить ґрунтовні роботи з фінансів італійських учених Ф. Петрарки, Бернадо, Дж. Баторо, Н. Макіавелі та інших. Цьому сприяв розвиток італійських міських республік та розвиток наукової думки під впливом раннього Ренесансу. Проте ця література більшою мірою мала практичний характер.

У XVII столітті значний внесок у розвиток фінансової науки зробили англійські вчені Т. Мен, Дж. Локк, Т. Гоббс. Основні їхні праці присвячені проблемам оподаткування. Більшість цих учених була прихильниками ідеї непрямого оподаткування, пропагувала спрощення існуючої і побудову нової системи податків на раціональних засадах.

У другій половині XVII століття була оприлюднена відома праця Вільяма Петті «Трактат про податки і збори». Спершу здається, що ця робота присвячена виключно питанням фінансів, але насправді вона глобальніша. її зміст дав змогу закласти основи політичної економії, а автору – звання першого професійного економіста. В. Петті вперше дає наукові трактування про багатство держави, значення грошей в економіці та методи їх використання, про ціну речей, яка визначається кількістю часу, затраченого на їх виробництво. Він стверджував, що праця – це батько багатства, а земля – його мати. Ці важливі наукові засади неабияк вплинули на подальший розвиток економічної науки загалом і фінансової зокрема.

Досить вагомий внесок у розвиток фінансової науки в XVII-XVIII століттях зробили німецькі вчені-фінансисти: Л. фон Секондорф, Ф. Юсті, І. Зоннефельд. Вони належали до представників німецької школи камералістики, значну увагу приділяли системі управління фінансами, взаємозв'язку фінансів із народним господарством та залежності рівня добробуту населення від платоспроможності щодо податків.

В 1746 році Ф. Юсті видає свою основну працю «Система фінансового господарства», в якій вперше системно були викладені основні положення фінансової науки. З огляду на це деякі вчені – послідовники Ф. Юсті вважають його батьком фінансової науки. Його погляди на фінанси загалом і на фінансову науку зокрема мали значний вплив на розвиток фінансової науки в багатьох європейських країнах.

Наприкінці XVIII століття спостерігається повне пожвавлення розвитку фінансової науки. Цьому сприяли нові наукові відкриття в галузях філософії, політичної економії, права, державного управління. Відбувалися докорінні перетворення в економіці та політиці. Цього часу широкого визнання досягають ідеї Монтеск'є, Ж. Руссо, Д. Дідро, Д. Канта. Державне управління зазнає змін під впливом ідей Великої французької революції та прогресу техніки.

Цього часу на найбільшу увагу заслуговують теоретичні постулати в галузі фінансової науки французьких вчених-фізіократів Ф. Кене, А. Тюрго, О. Мірабо. Ідеї фізіократів про справедливе оподаткування, про джерела доходів, про розмір участі кожного громадянина у витратах держави мали прихильників і послідовників у багатьох європейських країнах протягом значного проміжку часу. Основна ідея фізіократів у фінансовій науці ґрунтувалася на тому, що лише земля дає чистий дохід, а тому держава може одержувати дохід у формі податку на землю.

Помилковість цього теоретичного положення нині очевидна, проте фізіократи найглибше дослідили взаємозв'язок фінансів і матеріального виробництва. Заслуги фізіократів у фінансовій науці полягають також у тому, що глава цієї школи Ф. Кене розробив знамениту економічну таблицю, де чітко проглядається схема взаємозв'язку фінансів, їхньої ролі в процесі суспільного відтворення, тобто процесі створення та використання суспільного продукту. Очевидно, що цей процес може відбуватися лише шляхом створення й використання фондів фінансових ресурсів. Проте найзначнішим внеском фізіократів у розвиток фінансової науки є те, що вони своєю нищівною критикою наявної тоді фінансової системи вплинули на розвиток класичної школи політичної економії.

Під час становлення політичної економії як науки фінансова наука в працях найвидатніших її представників не виділяється в окрему науку. Так, А. Сміт навіть не застосовує терміна «фінанси», проте включає, на відміну від усіх своїх попередників, до джерел багатства нації три джерела – землю, працю й капітал. Такий підхід дав змогу створити для фінансової науки міцне економічне підґрунтя, оскільки капітал, будучи джерелом багатства, створює фінансові умови функціонування економіки, забезпечуючи її фінансовими ресурсами.

Заслугою А. Сміта є також обґрунтування поділу державних витрат на загальнодержавні та місцеві, а також розробка принципів оподаткування, згідно з якими:

· податки повинні сплачувати всі відповідно до одержаних доходів;

· податки повинні бути визначені завчасно, податок повинен сплачуватися в зручний для платника час, стягнення податків повинно бути дешевим.

Ці положення не втратили своєї актуальності й понині. Проте заслуговують на увагу погляди А. Сміта щодо обмеження підприємницької діяльності держави. Ці його погляди відповідали інтересам промислової еліти, яка бажала монополізувати своє економічне становище. Звісно, ці погляди за нинішніх умов дещо видозмінені, але недооцінювати їх не можна.

Ідеї А. Сміта, викладені в його праці «Дослідження про багатство народів», сприяли тому, що наука про фінанси остаточно набула самостійного значення. У поглядах вченого виявились ключі до розуміння суті й ролі фінансів у суспільному житті держави. Наукові висновки стали використовуватися при прийнятті державних рішень у галузі фінансів.

До числа найобдарованіших і найпослідовніших прихильників учення А. Сміта належить Д. Рікардо. Він не лише сприйняв основні положення його наукових поглядів, а й розвинув їх відповідно до нових економічних реалій. У своїй праці «Початок політичної економії і оподаткування» він створює нову теорію податків, стосовно до якої всі податки сплачуються з прибутку капіталіста, тобто усі податки в результаті перекладаються на підприємців, що може зменшити їхній прибуток. А прибуток підприємця – основне джерело доходів держави. Теоретичні засади теорії Д. Рікардо знайшли велику кількість прихильників і послідовників, а також відображення в законодавствах багатьох країн.

Найбільший розвиток фінансової науки припадає на XIX століття, насамперед на другу його половину. В цей час у більшості країн Європи перейшли від абсолютизму до конституційної форми правління. Стали розвиватися правові основи державного управління, у тому числі й фінансове право, виникла потреба в наукових дослідженнях у галузі фінансів.

Саме в цей час фінансова наука виокремлюється із загальної теорії політичної економії, стає самостійною сферою знань. У багатьох великих університетах Європи створюються кафедри фінансів. Можна стверджувати, що фінансова наука в XIX столітті досягла більших успіхів, ніж за весь попередній час.

У другій половині XIX століття не можна не відзначити вагомий внесок у фінансову науку німецьких учених. Насамперед слід згадати К. Г. Pay. Він написав першого підручника з фінансів «Основні начала фінансової науки», який витримав багато видань і майже півстоліття був основним підручником не лише в Німеччині, й у багатьох країнах Європи.

Підручник К. Г. Pay має достатньо класичний зміст, він складається із вступу, де розглядаються загальні основи фінансової науки, й розділів: державні доходи; державні видатки; державний кредит; бюджет; організація управління фінансами. Ця структура фінансів як навчальної дисципліни тривалий час використовувалася у вузах більшості країн.

Цього ж часу достатньо значний внесок у фінансову науку зробив швейцарський фінансист Ж. Сісмонді. Він розглядав фінанси як засіб поліпшення життя народу. У своїх працях він доводив необхідність скорочення непрямого оподаткування, встановлення неоподатковуваного мінімуму, впровадження прогресивного податку тощо. До числа відомих фінансистів кінця XIX століття належать також австрієць Е. Сакс, італієць Ф. Нітті, американець Е. Селігман.

Загальною характерною рисою всіх наукових досліджень цього часу є те, що фінансова наука не виходила за рамки державних фінансів, тобто проблеми розглядалися лише в межах бюджетної системи.

З огляду на це не можна не згадати про внесок теоретиків марксизму в фінансову науку, бо протягом майже століття комуністична ідеологія вважала К. Маркса та Ф. Енгельса творцями марксистської фінансової науки. Існує величезний доробок наукової та навчальної літератури з цього приводу і є підстави стверджувати, що в працях К. Маркса і Ф. Енгельса лише зрідка йшлося про гроші й податки, отже, важко назвати це наукою про фінанси.

3. Розвиток фінансової науки в Україні

Фінансова наука в Україні розвивалася в контексті її розвитку в умовах Російської імперії, і тому дуже важко виділити внесок українських вчених в її розвиток. Історичні джерела свідчать, що лише починаючи з другої половини XIX століття з'являються роботи вчених, присвячені проблемам фінансової науки. Тут насамперед слід назвати видатного вченого, поета, письменника, громадського діяча І.Я. Франка. Мабуть немає такої проблеми в житті людського суспільства, яка б залишилася поза увагою цієї видатної особистості.

Питанням фінансів І.Я. Франко присвятив понад 40 праць. Передусім, це праця з аналізу фінансової політики Австро-Угорської імперії, характеристика діяльності багатьох фінансових установ, у тому числі комерційних банків, фінансових фондів, господарських товариств. Слід зауважити, що навіть в роботах із питань політичної економії та статистики він порушує фінансові проблеми того часу.

Праці І. Франка написані українською мовою, і якщо їх уважно читати, то вони не втратили своєї актуальності й по-сьогодні. Його роботи мають різний рівень наукової завершеності, проте всім їм притаманний високий професіоналізм. У 1883 р. Франко публікує роботу під назвою «Сила податкова Галичини», в якій досліджує наявну податкову систему імперії. Він вказує на непосильний податковий тиск, що зумовлює тяжке економічне становище трудового люду. І. Франко вбачає причину податкового тягаря в надмірних непрямих податках, які завуальовують справедливий розподіл національного багатства між верствами населення на користь капіталу.

Усвідомлюючи роль податків у розподілі та перерозподілі фінансових ресурсів, І. Франко регулярно здійснює критичні огляди проектів та звітів державного бюджету, гостро реагуючи на постійне збільшення податків для Галичини та скорочення видатків на її економічні й соціальні цілі.

Наприкінці XIX століття І. Франко проявив активну зацікавленість щодо питань розвитку банківської системи в Галичині. Це було викликано появою значної кількості банківських установ, які швидко збанкрутіли, що призвело до втрати вкладів громадян, здебільшого селян. Схоже сталося і в умовах незалежної України, коли різні комерційні структури, створивши фінансову піраміду, призвели до втрати громадянами своїх заощаджень.

Водночас І. Франко в своїх працях висловлює впевненість, що розвиток фінансово-кредитних відносин сприятиме активізації господарського життя в країні.

До числа визначних українських економістів-фінансистів належить також М. І. Туган-Барановський, професор університету святого Володимира (тепер Національний університет імені Тараса Шевченка). У своїх працях М. Туган-Барановський заперечує твердження К. Маркса про те, що прибуток і заробітна плата перебувають у зворотному співвідношенні одне до одного. Вчений доводить, що зі зростанням прибутку може зростати також і заробітна плата, а відповідно – доходи держави. Він також стверджує, що заробітна плата і прибуток можуть збільшуватися при зростанні продуктивності праці. Це збільшує фінансові можливості держави, підприємця, працівника.

М. І. Туган-Барановський різко виступав проти запровадження прогресивного прибуткового податку, рекомендуючи для покриття витрат держави на ведення війни використовувати позики, які, на його думку, не мають елементів примусу і не вимагають від приватних осіб приносити в жертву свої майнові інтереси.

Свої наукові погляди щодо проблем фінансів М. І. Туган-Барановський намагався втілити в життя, перебуваючи на посаді міністра фінансів України в уряді Центральної Ради-Цікавими є думки М. І. Туган-Барановського з приводу ролі грошей у здійсненні виробничих циклів. Так, на його думку, в період застою виникає надлишок грошей, що зумовлює низький процент на позичковий капітал. В свою чергу низький процент на капітал зумовлює пожвавлення в економіці. На противагу теоретичним постулатам К. Маркса, який стверджував, що капіталістична економіка об'єктивно йде до краху, Туган-Барановський доводив, що економіка, побудована на принципах сукупного попиту і сукупної пропозиції, має гарні перспективи.

Розвиток економіки неабиякою мірою залежить від раціональної побудови фінансової системи, що розуміється в широкому сенсі і не зводиться лише до фінансів держави. Саме у цій сфері в нашій Україні в її післяреволюційному розвитку спостерігалися вельми істотні відхилення від загальносвітової тенденції.

Якщо на так званому західному світі в післявоєнні роки остаточно сформувалася і отримала виключно могутній розвиток неокласична теорія фінансів, то СРСР на багато десятиліть, по суті, застиг в рамках її попередниці – класичної теорії фінансів, яка була достатньо зручною і такою, що адаптується до реалій централізованого управління економікою. Ця теорія, що сформувалася в другій половині XVIII століття завдяки зусиллям німецьких учених, – камералістів, була зведенням адміністративних і господарських знань по веденню державного господарства. Оскільки практично всі підприємства, засоби і ресурси в СРСР знаходилися у власності держави, подібний підхід був абсолютно виправданий.

Можна виділити два основні етапи розвитку фінансів.

Перший етап – нерозвинена форма фінансів, якій був властивий непродуктивний характер, тобто основна маса грошових коштів (2/3 бюджету) витрачалася на військові цілі і практично не надавала дії на економіку. Крім того, цьому етапу властива вузькість фінансової системи, оскільки вона складалася з однієї ланки – бюджетного, і кількість фінансових відносин були обмеженими. Всі вони були пов'язані з формуванням і використанням бюджету.

У міру розвитку товарно-грошових відносин, державності виникала необхідність в нових загальнодержавних фондах грошових коштів і відповідно в нових групах грошових відносин з приводу їх формування і використання.

В даний час повсюдно, незалежно від політичного і економічного устрою тієї або іншої держави, фінанси вступили в новий етап свого розвитку – другий етап. Це обумовлено різносторонністю фінансових систем, високим ступенем дії на економіку, великою різноманітністю фінансових відносин. На цьому етапі фінанси стають одним з найважливіших знарядь непрямої дії на відносини суспільного відтворення: відтворення матеріальних благ, робочої сили і виробничих відносин.

Залежно від конкретних економічних і політичних умов, природи і ролі держави фінанси, володіючи практично однаковими інститутами, часто мають якісно різний зміст. Наприклад, до недавнього часу в світі існували дві політичні і економічні системи. Всі фінансові відносини капіталістичних країн були направлені на відтворення ринкових економічних відносин, а соціалістичних країн – на відтворення авторитарного режиму і відповідно централізованого управління економікою.

Розглядаючи внесок українських фінансистів у розвиток фінансової науки, не можна не згадати М. Добриловського, професора-емігранта української господарської академії в довоєнній Чехословаччині. У 1934 р. він видав курс лекцій «Основи фінансової науки». М. Добриловський у своїх наукових твердженнях дотримувався західноєвропейської традиції ототожнення державних фінансів із державним господарством, а тому фінансова наука, на його думку, повинна досліджувати способи одержання коштів для задоволення державних потреб.

Аналогічних поглядів дотримувався й український вчений-фінансист М. І. Мітіліно. У своїй роботі «Основи фінансової науки», яка вийшла в 1929 р. в Україні, він стверджував, що між державою та її громадянами відбувається угода, за якою держава задовольняє певні потреби громадян, а останні сплачують за це певну суму грошей у формі податків.

До числа українських вчених-фінансистів належав професор Київського університету святого Володимира М.Х. Бунге. Він більше відомий як державний діяч, який обіймав посаду міністра фінансів царської Росії. Водночас у нього є декілька невеликих, але оригінальних праць із питань грошового обігу, кредиту, державних фінансів.

Заслуговують на увагу роботи професора Харківського університету М.М. Алексєєнка. Основна його праця «Погляд на розвиток вчення про податки», яка вийшла в Харкові в 1870 році, присвячена дослідженню поглядів на податки А. Сміта, Ж.-Б. Сея, Д. Рікардо, Ж. Сісмонді, Д. Мілля. Глибоко аналізуючи еволюцію вчення про податки, М.М. Алексєєнко доходить багатьох досить серйозних висновків. Так, досліджуючи погляди Сея про продуктивну і непродуктивну працю, він стверджує, що послуги держави – це також виробництво корисних речей, а тому праця на їх створення є продуктивною і повинна обкладатися податками.

Характерною особливістю розвитку фінансової науки на початку XX століття є те, що в працях вчених-фінансистів цієї доби більше розглядаються проблеми фінансів зарубіжних країн і майже не приділяється увага фінансовим проблемам України.

Варто також детальніше ознайомитися з науковою спадщиною українських вчених С.І. Іловайського, П.Л. Коваленка, I.I. Патлаєвського, М.П. Яснопольського.

Зокрема, свого часу М.П. Яснопольський працював професором університету святого Володимира і вперше дослідив географічний розподіл державних доходів та видатків. Він опублікував декілька робіт із цієї тематики. Нині ідеї, започатковані М.П. Яснопольським, розвиваються сучасними вченими – у світовій фінансовій літературі вони дістали назву фіскального федералізму, а в Україні актуальні при розв'язанні проблеми міжбюджетних відносин.

Теоретично-змістовна спрямованість наукових досліджень представників української фінансової думки свого часу сягала рівня тодішньої світової фінансової науки, а в деяких випадках і випереджала її.

Особливе значення в історії українських фінансів займає період 1917-1920рр., коли під впливом революційних потрясінь було зроблено кілька спроб відродження української державності та її інститутів. Після проголошення Центральною Радою Української Народної Республіки Генеральний секретаріат став першим українським урядом XX ст. У його складі з червня 1917 р. діяло Генеральне секретарство фінансових справ. Історію цього фінансового відомства зберегли наші архіви.

В грудні цього ж року в м. Харкові був створений радянський уряд і Народне секретарство фінансів у його складі, яке в 1919 р. було перейменовано в Наркомат фінансів, а в 1946 р. – у Міністерство фінансів УРСР.

В Українській державі (квітень – грудень 1918 р.) в уряді гетьмана П.Скоропадського і в Українській народній республіці (грудень 1918 р. –грудень 1920 р.) в уряді Директорії С. Петлюри фінансову політику здійснювало Міністерство фінансів України. В далекому 1917 р. уряд Центральної Ради наголосив на тому, що разом з будуванням «нового політичного життя» необхідно розробити «основи фінансової політики на Україні». Але громадянська війна, що не втихла в країні, не давала можливості вирішити фінансові проблеми. Потік грошової маси, що надходив в Україну з Росії, істотно зменшився, це перешкоджало здійсненню будь-яких видатків. Уряд Центральної Ради з 1 березня 1918 р. запровадив власну грошову одиницю – гривню та ухвалив закон про надходження податків і прибутків, зібраних на території Української народної республіки, в українську казну.

Обставини того часу не давали змоги займатися бюджетною роботою. Здійснювалися окремі розрахунки по доходах і видатках, але перший бюджет української незалежної держави було складено тільки за часів гетьмана П.Скоропадського.

Російська валюта на території України була в обігу до утворення в 1922р. Союзу Радянських Соціалістичних Республік і впровадження єдиної для всіх республік валюти – карбованця.

Перші фінансові декрети радянської доби декларували економічну і фінансову політику, яку здійснювали більшовики. Передусім це була націоналізація банків, залізниць, підприємств, запровадження контрибуції для заможних верств населення тощо.

Відповідно до умов договору Української соціалістичної радянської республіки (УСРР) з Російською соціалістичною федеративною радянською республікою (РСФРР) з 1919 р. проводиться єдина економічна політика. Військове командування, Вища рада народного господарства. керівництво транспортом, поштою і телеграфом, фінансами були об'єднані з аналогічними відомствами РСФРР.

Таким чином керівництво найважливішими галузями української республіки опинилося в руках об'єднаних російських міністерств. Фінансово-кредитну політику в Україні в 1919-1923 рр, здійснював Народний комісаріат фінансів РСФРР через свого уповноваженого в Україні. а з 1923 р, - через Народний комісаріат фінансів УРСР.

У перші роки радянської влади в Україні фінансово-кредитна система надавала підтримку націоналізованим підприємствам, які фінансувалися безпосередньо з державної казни. Фінансування проводилося через народний банк, який було створено після націоналізації радянською владою банківських установ.

Проте в умовах господарської розрухи, спричиненої громадянською війною та іноземною інтервенцією, фінансово-кредитні відносини значно звузились. Економічна політика того часу дістала назву «воєнний комунізм».

Характерним для економіки «воєнного комунізму» були натуралізація господарських відносин і різке знецінення грошових знаків. Народний банк було ліквідовано, а його функції передано Наркомфіну.

Політика «воєнного комунізму», яка історично була першою формою командно-адміністративної системи, призвела до занепаду та руйнування всіх галузей господарства.

В 1921 р. в країні вводиться НЕП - нова економічна політика. В основу НЕПу було покладено відновлення товарно-грошових відносин, введення стійкої грошової одиниці, денаціоналізацію середніх та дрібних підприємств, господарський розрахунок на підприємствах, принцип матеріального заохочення. Проте контроль за такими «командними висотами» в економіці, як важка промисловість, банки, транспорт, зовнішня торгівля залишився за урядом.

Змінилася суть податкової політики, основу якої склали важелі регулювання процесів накопичення через пряме обкладання податками майна, доходів тощо.

Податкова політика вирішувала чисто фіскальні завдання і забезпечувала максимальні обсяги надходження податків. Основним джерелом податкових надходжень були непрямі податки, які справлялися через встановлення акцизів на предмети широкого вжитку, особливо на предмети розкоші.

Було відмінено безоплатність послуг, відновлено регулярне справляння податків, промислові підприємства були зняті з фінансового забезпечення через бюджет і об'єднувалися в трести - самостійні господарські одиниці.

Господарські зв'язки пожвавішали, з'явилися перші ознаки відродження фінансових відносин. З метою стимулювання розвитку промисловості було скасовано урядовий контроль над внутрішньою торгівлею, колишні власники отримали в оренду невеликі підприємства.

У 1925 р. – союзний радянський уряд проголосив курс на індустріалізацію народного господарства, тобто на перехід від відбудови господарства до реконструкції, а в 1927 р. – на колективізацію, наслідком якої стало централізоване вилучення державою сільськогосподарської сировини через колгоспи. Почали розроблятися п'ятирічні плани розвитку народного господарства, головною метою яких було здійснення його технічної реконструкції і «побудова матеріально-технічної бази соціалізму». В результаті проведеної в 30-х рр. податкової реформи були уніфіковані платежі підприємств. Замість великої кількості платежів до бюджету встановлювалося два: податок з обороту і відрахування від прибутків підприємств і організацій. Таким чином підвищувалася зацікавленість кожного підприємства у збільшенні прибутків.

Слід наголосити на тому, що більшість галузей народного господарства в Україні, особливо групи «А», знаходилась у підпорядкуванні союзного уряду, і платежі з прибутку вони здійснювали до союзного бюджету. На союзні міністерства український уряд впливу не мав. Так, в січні 1930 р. керівники України спробували опротестувати в ЦК ВКП(б) рішення Вищої ради народного господарства (ВРНГ) про вилучення зі складу республіканської промисловості та передачу до союзних об'єднань Українського силікатного тресту і п'яти металообробних заводів, але безрезультатно. Таким чином створювалася командна економіка з найвищим ступенем централізації. Все це клало край тенденціям фінансової самостійності республіки і супроводжувалося різкою централізацією управління.

Навіть за новим бюджетним законодавством, ухваленим у 60-ті рр., в якому було розмежовано бюджетні права СРСР і союзних республік, бюджет Української РСР складався на ту частину доходів і видатків підприємств і організацій, які були підпорядковані українському уряду. Так, із одержуваних у 80-ті рр. на території України 15-16 млрд. крб. податку з обороту 30-40% передавалося союзному бюджету, а підприємства союзного підпорядкування, розташовані на території України, вносили до союзного бюджету 6-8 млрд. крб. платежів з прибутку.

Верховна Рада УРСР 24 серпня 1991 р. ухвалила історичний документ – Акт проголошення незалежності України. Повільно, суперечливо, з не передбачуваними негативними наслідками здійснювалася ринкова трансформація економіки країни. Відчувався брак теоретичних узагальнень щодо форм і шляхів переходу до ринкових відносин. У суспільстві, де панувала ідеологія й практика суспільної власності на засоби виробництва з монополізмом, структурними диспропорціями, неекономічними методами стимулювання трудових колективів, перейти відразу до ринкових відносин було вкрай важко.

Україна стала здійснювати витрати, яких не було до проголошення державної незалежності: на оборону, на формування й оновлення державних резервів, на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи, на обслуговування зовнішнього боргу, на забезпечення зовнішньоекономічної діяльності тощо. Ці додаткові витрати становили 39-40% від загальної суми бюджетних видатків.

У 1996 р. було введено національну валюту - гривню.

Вперше за останнє десятиріччя, у 1999 р., з'явилися ознаки економічної стабілізації. Було зупинено падіння ВВП. На 4,3% зріс обсяг промислового виробництва. Більше 70% промислової продукції було вироблено на недержавних підприємствах. На селі також почало утверджуватися приватне підприємництво.

Намітилася позитивна тенденція скорочення дефіциту Державного бюджету України. Сформовано підвалини фінансової, платіжної, податкової, банківської системи.

Потреби стабілізації економічної ситуації поставили на порядок денний реформування бюджетної, податкової, грошово-кредитної політики. У 2001 р- було ухвалено Бюджетний кодекс, але він так і не вирішив всіх питань бюджетної політики, особливо в галузі міжбюджетних відносин. Податковий кодекс не прийнятий і дотепер.

Помітним успіхом уряду стало реалістичне формування бюджету останніх років, що дало можливість забезпечити необхідні умови для економічного зростання й посилення соціальної спрямованості бюджетної політики.

Багата історична спадщина фінансової науки, безумовно, створює хороше підґрунтя для сучасної фінансової думки, яка має вирішувати нині набагато складніші питання суспільного життя. На сьогодні фінансова наука досліджує процеси і явища у суспільстві, використовуючи значно вищі теоретичні підвалини та враховуючи певні гуманістичні засади життя людини.

Центральне місце в наукових дослідженнях сучасних фінансистів посідають ідеї спрямування та використання фінансів для досягнення суспільного блага, яке повинно забезпечуватися за допомогою демократичних інститутів держави та політичної волі правлячих еліт. Обов'язковою умовою для цього є розвиток приватного підприємництва та ефективних державних структур, шо мають у своєму розпорядженні достатній фінансовий потенціал.

Для сучасної фінансової науки характерно те, що вона не має ідеологічних уподобань. Йдеться про ідеалізм, матеріалізм, метафізику тощо. Основу нинішніх наукових досліджень становить глибокий аналіз сучасності, який повинен визначити недоліки системи і збудувати її з урахуванням інтересів більшості у суспільстві, тобто з огляду на вимоги теорії суспільного добробуту.

Зміни або дії у сфері фінансів мають сенс лише тоді, коли матеріальне становище певних соціальних груп покращується без погіршення його для інших. Видатки бюджету можуть зростати за певними напрямками тільки за умови, що це не зашкодить іншим напрямкам.

Фінанси відіграють роль регулятора суспільного добробуту, механізму, за допомогою якого можна створити умови для поліпшення добробуту всіх. Коли існує великий розрив між багатими і бідними, то доцільно фінансовими методами здійснити перерозподіл на користь бідних верств населення. Мається на увазі, що при одних і тих же ресурсах можна збільшити добробут одних верств населення, не погіршуючи добробут інших.

Усілякі зміни або реформи в фінансовій сфері недоцільні, якщо вони не покращують життя населення, простіше кажучи, вони соціально безперспективні і не принесуть користі суспільству.

Необхідно зазначити, що всі фінансові явища і процеси повинні мати хороше моральне підґрунтя, в іншому разі вони матимуть руйнівний характер. Суть сказаного полягає в тому, що всякі дії держави, підприємця, людини повинні враховувати інтереси людини. Словом, одна особа не може шкодити іншій або жити за її рахунок. Моральний бік фінансової діяльності будь-якого суб'єкта в сучасній фінансовій практиці набуває глибшого змісту, а в науці – всебічного дослідження.

Дуже важливим для сучасної фінансової науки є дослідження про функціонування фінансів в умовах демократичного середовища. Відомо, що в демократичному суспільстві прийняття управлінських рішень в галузі фінансів має свої проблеми, їхня суть полягає в тому, що кожна юридична чи фізична особа може впливати на ті чи інші процеси в галузі фінансів на всіх стадіях їх реалізації. На практиці трапляються непоодинокі випадки, коли в деяких демократичних державах питання податків або видатків можуть вирішуватися або вирішуються на всенародних референдумах.

Фінансові програми політичних партій або об'єднань суттєво впливають на результати виборів і розстановку політичних сил в Україні. З огляду на це фінанси стають проміжним, але дуже впливовим інструментом між економікою та політикою, вони впливають на співвідношення центру, регіонів і місцевого самоврядування.

Характерною рисою сучасної фінансової науки є насамперед плюралізм поглядів при єдиних методологічних підходах до аналізу явищ суспільного життя. Плюралізм є гарантією знаходження найраціональніших рішень. Не можна не звернути увагу на постійний прагматизм досліджень із позицій суспільних інтересів. Фінансова наука в працях вітчизняних вчених позбавлена ідеологічних нашарувань, примітивних класових та старомодних уявлень про експлуатацію народних мас, роль держави тощо.

Українській фінансовій науці притаманна висока етика наукової полеміки, суперечливість і багатоваріантність наукового пізнання сьогодення, плюралістичне змагання ідей та пізнавальних підходів.

4. Фактори розвитку фінанс ів України

в умовах глобалізації

Головною стратегічною метою економічної політики України на сучасному етапі є підтримка стабільних темпів економічного зростання. Як свідчить світовий досвід, найкращим шляхом для досягнення швидкого економічного зростання є розвиток відкритої ринкової економіки. Однією з головних тенденцій, що характеризує сучасний розвиток світової економіки та фінансів, є глобалізація. Процесу формування глобальної економіки та фінансової глобалізації не можна уникнути, але важливо відстоювати національні інтереси, формувати національну модель розвитку, яка дасть змогу ефективно використовувати потенціал України.

Проблемам розвитку глобалізаційних процесів, їхнього впливу на різні сфери суспільного життя, особливостям формування фінансової системи в сучасних умовах присвятили свої роботи вітчизняні та іноземні фахівці, науковці й прак тики, зокрема Т. Левіт, А. Тейлор, М. Обстфелд, Г. Гескюере, Д. Лук'яненко В. Лукашевич, І. Хоминич, А. Макушкін, А. Архипов, В. Захожай та інші. Термін «глобалізація» уперше введено в науковий обіг Т. Левітом у 1983 році. Він визначав «глобалізацію» як феномен злиття ринків окремих продуктів, що виробляються ТНК. І хоча глобалізація є новітньою тенденцією у суспільному житті, дехто з фахівців вважає, що наприкінці XX століття розпочалася Друга ера глобалізації.

Складовими фінансової глобалізації є:

· глобальні фінансові ринки;

· глобальні фінансові суб'єкти (ТНК, транснаціональні банки, центральні банки тощо);

· глобальні фінансові інструменти як глобальні продукти, які є об'єктом купівлі-продажу на глобальних фінансових ринках (гроші, інвестиції, цінні папери, кредити тощо);

· технології фінансової глобалізації (глобальні фінансові стратегії, глобальні фінансові мережі, фінансові інновації тощо).

У найширшому розумінні фінансова глобалізація є ідеологією, політикою та практикою об'єднання національних грошових систем шляхом їх заміщення «світовими грошима», функції яких беруть на себе гроші США, об'єднаної Європи та Японії. Вона є багаторівневим явищем, оскільки існує на мікрорівні – тобто впливає на підприємства, в тому числі ТНК, мезорівні – валютні, фондові та інші фінансові ринки всередині федеративних держав, макрорівні – державні фінанси і мегарівні – міжнародному, в тому числі регіональному, міждержавному рівні.

При формуванні фінансової політики України та реформуванні її фінансової системи слід брати до уваги той факт, що фінансова глобалізація – це суперечливий процес. З одного боку, вона сприяє розширенню обмінів товарами, технологіями, руху капіталів, інформації тощо, а з іншого – супроводжується гіпертрофією міжнародного фінансового сектору, що дедалі більше не відповідає потребі розвитку реальної економіки, надає переваги розвиненим державам, збільшує відстань між багатими й бідними країнами.

На макрофінансовому рівні діє дві супротивні тенденції – тенденція до лібералізації фінансових ринків країн поряд із збереженням протекціоністських заходів. До того ж, з одного боку, глобалізація дає можливість фінансовим структурам захистити себе від валютних та процентних ризиків шляхом використання інноваційних фінансових інструментів, з іншого – породжує міжнародну фінансову нестабільність, міжнародні фінансові кризи.

У цілому зміни міжнародного фінансового середовища після Другої світов ої війни характеризуються терміном «потрійна фінансова революція» та включають три основні революційні аспекти: поглиблення міжнародної фінансової інтеграції формування системи міжнародних фінансових інститутів, швидкий розвиток фінансових інновацій. Аналізуючи наслідки «фінансової революції», В. Захожай, Т. Шемет дійшли висновку, що фінансова глобалізація обов'язково супроводжується інтенсифікацією міжнародного руху капіталу, оскільки капітал спрямовується в найприбутковіші сфери світового господарства, і тому головним індикатором глобалізації фінансових ринків є міжнародні фінансові потоки. Крім того, досліджеіня свідчать, що, з одного боку, динаміка сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу може інтерпретуватись як міжнародна мобільність капіталу, посилення нерівноваги платіжних балансів свідчить про розширення географії обсягів руху капіталу, з іншого боку, це не завжди підтверджується статистично.

Регулятивні фактори насамперед полягають у тому, що відбуваються глибокі зміни в системі регулювання економіки, а саме – простежується переміщення повноважень з державного на міждержавний рівень. Глобалізація, підриває роль держави у фінансах: має місце послаблення впливу держави на структурну політику, джерела поповнення бюджету та вивіз капіталу, відбувається фактична відмова країн від суверенітету в галузі фінансів, втрата контролю за утворенням державного боргу та дерегулювання сфери фінансової діяльності.

Ще одним із факторів якісних змін у фінансах є активізація ринку фінансових інновацій. Високий рівень конкуренції між окремими фінансовими ринками та їхніми операторами, ймовірність виникнення глобальних фінансових криз сприяють розвитку нових фінансових інструментів, їхньому постійному вдосконаленню. Безпрецедентний розвиток інформаційних технологій спричинив виникнення глобального ринку електронних фінансових послуг, необмежені «технологічні» можливості здійснювати угоди між суб'єктами різних країн упродовж доби.

Зростає вплив політичних та психологічних факторів на міжнародні фінансові ринки. Підвищується вплив психологічних очікувань учасників міжнародного фінансового ринку та інформаційних факторів на розвиток подій на фінансових ринках. Маючи численні переваги, глобальний розвиток водночас характеризується посиленням розриву між багатими та бідними людьми й націями, загрозою екологічної деградації, ймовірністю продовольчих криз, втратою національної самобутності тощо.

Серед факторів розвитку глобалізації слід назвати скорочення трансакційних витрат при укладанні угод на глобальному фінансовому ринку концентрацію ресурсів для розв'язання глобальних проблем, дедалі більши вплив екзогенних факторів на національні господарства внаслідок їхньої економічної відкритості, посилення впливу лібералізації фінансових ринків на динаміку світового енергетичного та інших товарних ринків.

Підбиваючи підсумок, слід зауважити, що Україна поступово інтегрується до міжнародних фінансових ринків і наслідки глобалізаційних процесів стають дедалі відчутнішими для української фінансової системи. Позитивний чи негативний вектор змін від глобалізації залежить від рівня розвитку національної економічної та фінансової систем країни.

Зважаючи на той факт, що чим могутніша фінансова система країни, тим більше позитивних результатів вона може отримати від процесу глобалізації, в Україні слід виробити політику, що здатна протистояти викликам фінансової глобалізації, запобігти негативним наслідкам цього процесу.

Насамперед з метою збереження стабільності на національню фінансових ринках необхідна чітка система впливу держави на рух фінансових потоків у країні та приплив іноземного капіталу. Як уже зазначалося, Україна не може уникнути втягнення у глобалізаційн процеси, тому фінансову політику держави треба формувати відповідно до факторів розвитку глобалізації, аби знешкодити можливі негативні наслідки та максимізувати вигоди від процесу фінансової глобалізації.

Висновки та пропозиції

Фінансова система є фундаментальною підвалиною цивілізації. Як і держава, ринок, гроші, власність, релігія вона – ефективне знаряддя здійснення державної політики, спрямованої на забезпечення життєдіяльності суспільства, і насамперед процесів розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту між різними верствами населення, окремими господарськими структурами й територіями, заохочення бізнесу, ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці, підтримання рівня зайнятості, стабілізації економічного стану в державі. Фінансова система України є найважливішою ознакою незалежності держави.

Тому вивчення витоків становлення і розвитку національних фінансів є особливо актуальним у період розвитку в економіці та суспільстві. Фінансова система України пройшла досить складний шлях розвитку впродовж становлення незалежності держави.

Завдяки фінансам досягається:

· економічна стабілізація – шляхом моніторингу та управління макроекономічними показниками: темпами росту ВВП та інфляції, валютного курсу, стану платіжного балансу, відсоткової ставки по кредитах та депозитах, співвідношення доходів окремих категорій населення;

· трансформація економічних відносин – в напрямку забезпечення достатніх джерел фінансування, розвитку фінансового ринку, інтеграції в світову фінансову систему;

· стимулювання інвестиційної активності – шляхом створення сприятливих умов для функціонування ринку капіталів;

· вирішення соціальних завдань – шляхом забезпечення збалансованості між економічною ефективністю та соціальною справедливістю (забезпечення соціальних гарантій, підвищення рівня зайнятості, росту доходів).

Фінансова система, явище об’єктивне. Це зумовлено тим, що фінансова система виникла з появою держави і нерозривно пов’язана з її функціонуванням. Фінансова система повинна бути гнучка, динамічна, саморегульована. Держава повинна знайти оптимальний підхід до реструктуризації, керувати розвитком і забезпечувати стабільність всієї системи.

На розвиток фінансової системи впливає чимало факторів, які потрібно вирішувати, щоб не допустити застою і кризових явищ. По-перше – налагодити функціонування грошової, кредитної, банківської систем. По-друге – всі сфери фінансів і їх ланок, діяльність органів та інститутів, які функціонують в сфері фінансів необхідно вдосконалити. Стратегія і тактика реформування фінансів має полягати у поступовій реструктуризації, яка передбачатиме подальшу трансформацію. Слід звернути більше уваги на проблеми економічного розвитку та зростання, розробці законодавчо-нормативної бази. Єдиним способом збалансування фінансової системи є застосування системи міжбюджетних розрахунків, хоча в деяких випадках він неефективний.

Історичний досвід переконує, що фінанси успішно можна використовувати як у тоталітарних системах для задоволення вузькокласових, партійних чи особистих інтересів, так і в демократичних системах для досягнення соціальної злагоди, забезпечення високоефективного виробництва і підвищення життєвого рівня громадян.

Свого найвищого розвитку й досконалості фінанси досягають в умовах ринкової економіки, фундаментальною основою якої є різні форми власності. При їх обмеженості фінанси не можуть виявити всіх своїх потенційних можливостей, оскільки їхнє функціонування жорстко обмежується відповідними державними законодавчими та нормативними актами.

Центральне місце в наукових дослідженнях сучасних вітчизняних фінансистів посідають ідеї спрямування та використання фінансів для досягнення суспільного блага, яке повинно забезпечуватися за допомогою демократичних інститутів держави та політичної волі правлячих еліт. Обов'язковою умовою для цього є розвиток приватного підприємництва та ефективних державних структур, шо мають у своєму розпорядженні достатній фінансовий потенціал.

Зміни або дії у сфері фінансів мають сенс лише тоді, коли матеріальне становище певних соціальних груп покращується без погіршення його для інших. Всі фінансові явища і процеси повинні мати хороше моральне підґрунтя, в іншому разі вони матимуть руйнівний характер. Суть сказаного полягає в тому, що всякі дії держави, підприємця, людини повинні враховувати інтереси людини. Словом, одна особа не може шкодити іншій або жити за її рахунок. Моральний бік фінансової діяльності будь-якого суб'єкта в сучасній фінансовій практиці набуває глибшого змісту, а в науці – всебічного дослідження.

Глобалізація – явище, що має потужний ефект для усіх сторін життєдіяльності суспільства. Україна поступово інтегрується до міжнародних фінансових ринків і наслідки глобалізаційних процесів стають дедалі відчутними для української фінансової системи, тому потрібно запобігти негативним наслідкам цього процесу. Складовими фінансової глобалізації є: глобальні фінансові ринки; глобальні фінансові суб'єкти; глобальні фінансові інструменти як глобальні продукти, які є об'єктом купівлі-продажу на глобальних фінансових ринках ; технології фінансової глобалізації.

Підбиваючи підсумок, слід зауважити, що Україна поступово інтегрується до міжнародних фінансових ринків і наслідки глобалізаційних процесів стають дедалі відчутнішими для української фінансової системи. Позитивний чи негативний вектор змін від глобалізації залежить від рівня розвитку фінансової систем. Підбиваючи підсумок, можна сказати що фінансова система України досить розвинута, але існує чимало проблем, які потребують вирішення в короткостроковому періоді і найближчим часом необхідно провести бюджетну реформу.

Дослідження становлення фінансів України дозволяє зробити висновок, що ефективність економічних реформ великою мірою залежить від осмислення минулого, використання наукових і практичних надбань вчених та практиків.

Список використаної літератури

1. Артус М.М. Проблеми трактування сутності та функцій категорії «фінанси» // Фінанси України. – 2007, №4. – с. 127-135.

2. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія. – Київ: Знання-Прес, 2004. – 615 с.

3. Базилюк Г.О. Бюджетний менеджмент. – Київ: Атіка, 2003. – 265 с.

4. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси. – Київ:Атіка, 2002. – 368 с.

5. Батрименко Б.Б. Проблеми функціонування фінансової системи України // Наукові праці НДФІ, № 1-2, 2004р. – с.15-19

6. Бланкарт Ш. Фінанси в умовах демократії: Всуп до фінансової науки. – Київ: Либідь, 2000. – 654 с.

7. Василик О.Д. Теорія фінансів – Київ: НІОС, 2001. – 416 с.

8. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України. Київ: ЦУЛ, 2003. – 608 с.

9. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань. – Київ: Вища школа, 1998. – 544 с.

10. Гриньова В. М., Коюда В. О. Фінанси підприємств: Навч. посіб. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2004. – 424 с

11. Дзюбик С.Д. Фіскальна політика. – Київ: УАДУ, 1998. – 64 с.

12. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки. – Київ: Знання-Прес, 2000. – 209 с.

13. Євнух О.Т. Природа і причини багатства: погляд фінансиста // Фінанси України. – 2005, №4. – с. 4-12.

14. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д’яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України. – Київ: Наукова думка, 1999. – 304 с.

15. Єфименко Т.І. Деякі підходи до розв’язання проблеми взаємоузгодженності термінів і нормативно-правових питань у сфері фінансів // Фінанси України. – 2006, №5. – с. 19-34.

16. Карлін М.І., Горбач Л.М., Новосад Л.Я. Державні фінанси в транзитивній економіці. – Київ: Кондор, 2003. – 220 с.

17. Карпінський Б.А., Герасименко О.В. Основи збалансованості фінансової системи держави // Фінанси України. – 2003. – №1. – с. 77-79

18. Кваша О.О. Парадигмальний підхід до становлення фінансової системи України // Наукові праці НДФІ, № 5, 2004р. – с.10-12

19. Климко Г.Н., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. – Київ:Вища школа - Знання, 2004. – 743 с.

20. Корнейчук Л., Шевчук В., Воробьева Л. Физическая экономия. Украинская школа // Экономика Украины. – 2006, №12. – с. 55-59.

21. Кравчук Н. Фінансова система держави: теоретична концептуалізація та проблеми структурування // Світ фінансів. – 2006. – Випуск 3 (8). – с. 81-89

22. Крупка М.І., Скаско О.І. Вплив оперативної банківської інформації на розвиток фінансової системи України // Фінанси України. – 2002. – №11. – с. 107-110

23. Кудряшов В.П. Фінанси. – Херсон: Олді-плюс, 2002. – 352 с.

24. Куровский С.Н. Нові шляхи розвитку державних фінансів України // Наукові праці НДФІ, № 1-2, 2004р. – с.27-29

25. Льовочкін С., Опарін В., Федосов В. Трансформація та розвиток фінансової системи України // Ринок цінних паперів України. – 2003. – №1-2. – С. 13-14

26. Макушкин А. Г Фінансова глобалізація //Вільна думка 21 століття – 2003р. – № 10 – c. 30-43

27. Мочерний С.В., Ларіна Я.С., Плахотнюк О.В. Сутність фінансів у контексті економічних відносин // Фінанси України. – 2004, №3. – с. 16-22.

28. Нам Г.Г. Фінансова наука і сьогодення // Фінанси України. – 2007, №8.- с. 153-158.

29. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія). – Київ: КНЕУ, 2001. – 240 с.

30. Опарін В.М., Малько В.І., Кондратюк С.Я., Коломієць Г.Б. Бюджетна система. – Київ: КНЕУ, 2002. – 336 с.

31. Поважний А.З Глобалізація національної економіки //Менеджер – 2006р - № 1 - c. 172

32. Романенко О.Р. Фінанси: Підручник. К.: Центр навчальної літератури, 2006.

33. Стукало Н.В Глобалізація й розвиток фінансової системи України //Фінанси України – 2005р. – № 5 – c. 29-35

34. Теорія фінансів / ред. Василика О.Д.- Київ, 2005.

35. Финансы. Учебник. Под ред. М.В. Романовскогоо, О.В. Врублевской, Б.М. Сабанти.- М.: Перспектива, Юрайт. – 2001.

36. Финансы: Учебное пособие / под ред. Проф. А.М.Ковалевой.- 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Финансы и статистика, 1999..

37. Чухин А. Исследование фундаментальных экономических проблем // Экономика Украины. – 2006, №8. – с. 88-94.

38. Юрій Е.О. Фінанси. Навчальний посібник. – Чернівці: БДФА, 2004.