|
РОЗДІЛ 1
Теоретичні основи використання резервів та шляхів ресурсозбереження на підприємстві
1.1. Значення, роль та сутність резервів та шляхів ресурсозбереження
В економічній науковій літературі наводяться різноманітні підходи щодо визначення сутності резервів. За визначенням А.О. Заїнчковського "Резерви - це невикористані, але реальні можливості підвищення продуктивності праці, які можуть бути виражені кількісно і реалізовані протягом певного часу. Внутрішньовиробничі резерви виявляють безпосередньо на підприємстві. Це - вдосконалення та ефективне використання техніки й робочої сили, скорочення втрат робочого часу, економія сировини і матеріалів, раціональне використання обладнання. Внутрішньовиробничі резерви включають також резерви зниження трудомісткості, поліпшення використання робочого часу, вдосконалення структури персоналу, економії предметів та засобів праці." [ 4, с. 80]. Н.І.Баканов і А.Д.Шеремет вважають, що резерви це "невикористані можливості зниження поточних і авансованих витрат ресурсів за даного рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин".[ 3, с.236]. Значення резервів підприємства значне, оскільки вони відображають потенційні можливості підприємств галузі щодо підвищення ефективності виробництва і рахунок незначних додаткових коштів і залежать від стану виробничого потенціалу галузі та рівня його використання. Як економічна категорія резерви - складова понятійного апарату економічної ефективності розвитку галузі, отже - комплексне поняття, що включає в себе можливості збільшення виробництва продукції, та можливості зниження затрат на основі удосконалення використання ресурсного потенціалу - трудових, сировинних, паливно-енергетичних, природних, фінансових та інших видів ресурсів.
Ресурси — основні елементи виробничого потенціалу, які має в розпорядженні система і які використовуються для досягнення конкретних цілей економічного розвитку. Система будь-якого рівня охоплює такі ресурси: природні, технічні, технологічні, кадрові, просторові, часові, структурно-організаційні, інформаційні, фінансові, нематеріальні.[ 2,c.206]
Дослідження проблеми ресурсозбереження визначає її як процес послідовної і комплексної реалізації організаційних економічних і технічних заходів, спрямованих на забезпечення економії та раціонального використання матеріально-сировинних ресурсів у всіх галузях народного господарства. Необхідність ресурсозбереження , перехід до якісно нового рівня ресурсоспоживання в період формування соціальної ринкової економіки зумовлені тим, що, по-перше, більшість видів матеріально-сировинних ресурсів — не відтворювані , а динаміка споживання цих ресурсів на сучасному етапі свідчить про прискорення вичерпання їх розвіданих запасів, по-друге, ускладнюються умови видобутку первинних ресурсів, що збільшує їхню вартість на світовому ринку. До того ж залучення до господарського обігу дедалі більшого обсягу матеріально-сировинних ресурсів призводить до погіршення екологічної ситуації; по-третє, економія цих ресурсів істотно впливає на підвищення ефективності виробництва, оскільки питома вага матеріальних витрат у загальній собівартості промислової продукції становить 60—90%; по-четверте, величезні матеріальні витрати у процесі виробництва продукції, низькі експлуатаційні параметри вітчизняних виробів роблять їх неконкурентоспроможними на світовому ринку, що ускладнює залучення України до процесу міжнародного поділу праці.
Отже ,об'єктивною умовою економічного розвитку в процесі переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки є створення та реалізація економічного механізму ресурсозбереження , який має забезпечити економічні умови, за яких раціональне ресурсоспоживання було б вигідним для всіх суб'єктів господарювання, а пошук і реалізація резервів стимулювалися. [ 2,с. 208 ]
Мотиваційна основа ресурсозбереження — узгодження індивідуальних, колективних і державних інтересів у питаннях використання матеріально-сировинних ресурсів. Домінування державних інтересів у ресурсоспоживанні (за командно-адміністративної економіки) не забезпечує раціонального ресурсоспоживання, оскільки зацікавленість у цьому трудових колективів і окремих працівників є незначною; планування індивідуальних інтересів ігнорує інтереси державні, тяжіючи до хижацького, марнотратного використання ресурсів. З огляду на це для раціонального ресурсоспоживання і ресурсозбереження оптимальним є поєднання індивідуальних, колективних і державних інтересів. Колективні та індивідуальні економічні інтереси можуть бути задоволені лише за оптимального поєднання державної, колективної та приватної власності на засоби виробництва, оскільки результати ресурсозбереження безпосередньо впливають на доходи власників засобів виробництва. Тому важливою умовою забезпечення цього є конкурентоспроможний недержавний сектор економіки.
Основними напрямами ресурсозбереження є: зменшення обсягів видобутку матеріальних ресурсів і заміна їх раціональнішими видами ; збільшення корисного виходу матеріальних ресурсів; зниження норм витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції; комплексне використання матеріальних ресурсів у виробництві; використання відходів, вторинних ресурсів; поліпшення якості та збільшення тривалості експлуатації матеріальних ресурсів. Найсуттєвішого результату ресурсозбереження досягають за умови, що цей процес охоплює всі стадії життєвого циклу ресурсу, на кожній з яких визначають відповідні напрями і способи. У системі використовують такі основні способи: впровадження прогресивної ресурсоощадної техніки і технології; вдосконалення конструкції продукції; використання нових видів сировини та матеріалів; розробка нових видів ресурсів; організація технологічного використання відходів, застосування раціональних пакувальних матеріалів і конструкцій упаковки; вдосконалення технології складського зберігання і створення умов для зберігання матеріальних ресурсів; впровадження раціональних видів транспортування, скорочення відстані транспортування матеріальних ресурсів. [2, с. 209]
1
.2. Види резервів та шляхів ресурсозбереження підприємства
Резерв
— запас товарів, грошових коштів, іноземної валюти та інших ресурсів на випадок необхідності. Резерви, які мають чимале значення для функціонування підприємства і без яких воно є неможливим є економічною категорією. Резерви можна класифікувати по їх видам.
Класифікація видів резервів:
1. За сферою виникнення: а) виробничі; б) невиробничі.
2. За видами ресурсів: а) предмети праці; б) засоби праці; в) праця.
3. За рівнем і масштабами: а) народногосподарські; б) міжгалузеві;
в) галузеві; г) внутрішньовиробничі.
4. Згідно з часом використання: а) перспективні; б) поточні;
в) оперативні.
5. За можливостями реалізації: а) реальні; б) потенційні.
6. За методами реалізації: а) технічні; б) організаційні; в) економічні;
г) соціальні.
7. За потребами у капітальних вкладеннях: а) інвестиційні;
б) без інвестиційні.
8. За можливостями виявлення: а) явні; б) приховані.[14с.928]
Резерви можна класифікувати відносно часу їх використання, а також сфери винекнення.
За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви. Поточні резерви можуть бути використані залежно від реальних можливостей протягом місяця, кварталу або року. Використання перспективних резервів передбачається в перспективі через рік або декілька років згідно з довгостроковими планами підприємства.
За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви.
До загальнодержавних належать такі резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці загалом і які пов'язані з недовикористанням науково-технічного прогресу, нераціональним розміщенням підприємств і неефективною демографічною й територіальною зайнятістю населення, недостатнім використанням ринкових механізмів і методів господарювання тощо.
Регіональні резерви пов'язані з можливостями поліпшеного використання продуктивних сил даного регіону.
Міжгалузеві резерви – це можливості поліпшення міжгалузевих зв'язків, своєчасне, точне і якісне виконання договорів щодо кооперативних поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в обробних галузях промисловості сприяє поліпшення якості продукції в сировинних галузях.
Галузеві резерви – це резерви, пов'язані з можливостями підвищення продуктивності праці, які характерні для даної галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки і технології виробництва прогресивних досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації, концентрації та комбінуванні виробництва тощо.
Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві. Велике значення цих резервів полягає в тому, що підприємство є первинним осередком економіки і на ньому виявляються і використовуються всі попередні резерви. Внутрішньовиробничі резерви зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньозмінних втрат часу, а також прихованого безробіття. Отже, внутрішньо виробничі резерви можна поділити на:
· резерви зниження трудомісткості праці;
· резерви поліпшення використання робочого часу;[ 5,с. 24 ]
Під організаційним резервом виробництва розуміють потенційні, невикористані в передплановому і виникаючі в плановому періодах в конкретних умовах нові можливості розвитку виробництва і його і інтенсифікації в результаті НТП, впровадження прогресивних методів організації виробництва і праці, розповсюдження передового вітчизняного і зарубіжного досвіду управління виробництвом, ліквідація витрат. Організаційні резерви дуже динамічні і багатозмінні. Поява нових методів організації і управління виробництва і праці, розвиток науки і техніки обумовлює виникнення нових видів організаційних резервів на підприємстві. внутрішньо виробничі резерви можна поділити на: • резерви зниження трудомісткості праці; • резерви поліпшення використання робочого часу; Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і науко- технічний прогрес, удосконалення організації виробництва , праці й управління. Тому в кожній конкретний період треба використовувати ті резерви, що дають максимальну економію праці за мінімальних витрат. Необхідною умовою виявлення і використання резервів є їхня кількісна оцінка. Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних величинах. На конкретний період часу величину резервів можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці.
Крім цього розрізняють поняття – “виробничі резерви” направлені на поліпшення використання ресурсів підприємства; резерви “як запаси виробництва” – наявність яких необхідна для безперервного розвитку кожного підприємства.
Виявлення і використання резервів виробництва залежить від процесу планування на підприємстві, розробки перспективних і поточних планів, в яких передбачені взаємозв’язані завдання по всіх факторах інтенсифікації виробництва.
Для практичного використання внутрішньовиробничих резервів підвищення ефективності розвитку галузі та їх оцінки виділяють такі групи резервів: резерви використання матеріальних ресурсів (сировинних, паливно-енергетичних, допоміжних матеріалів), резерви використання основних виробничих фондів, резерви використання живої праці (трудових ресурсів), резерви використання капітальних вкладень та фінансових ресурсів, резерви підвищення якості продукції. .[13 c.492]
Загальним методологічним принципом виміру наявних резервів у конкретній галузі є порівняння фактичного рівня використання ресурсів (скупних витрат) з науково обґрунтованими нормами та нормативами, статистичними даними за декілька років, або досягнутим рівнем використання ресурсів та їх витрат на підприємствах галузі після впровадження новітніх досягнень науки, техніки, технології, організації виробництва. Найбільш об'єктивною кількісною оцінкою по кожному виду рівнів є порівняльний аналіз потенційних та фактично досягнутих показників використання окремих видів ресурсів, причому базовим показником ефективності використання виробничого ресурсу може бути як нормативний (оптимальний) рівень, так і максимальний рівень використання ресурсів на вітчизняних і зарубіжних підприємствах відповідної галузі.
Узагальнюючими показниками рівня використання ресурсного потенціалу підприємства виступають показники виробництва продукції на одиницю витрат ресурсів - матеріало-, капітало- та фондовіддача, продуктивність праці, та економічний ефект від поліпшення якості продукції. В економічній літературі до факторів, що впливають на рівень віддачі ресурсів та продуктивність їх використання, відносять сукупність засобів, за допомогою яких мобілізуються і використовуються всі види резервів виробництва. Раціональне використання ресурсів відбувається на основі екстенсивного та інтенсивного характеру виробництва, фактори зростання ефективності умовно поділяються на організаційно-технічні (зростання технічного рівня виробництва - підвищення матеріало- та фондовіддачі, продуктивності праці) та організаційно-економічні (вдосконалення управління, організації праці, структурних змін обсягів та асортименту виробництва).[10 ст.283]
Сутність ресурсозбереження по-перше, полягає в економії суспільно необхідної праці і проявляється у зменшенні витрат виробництва, зростанні норми прибутку, покращанні навколишнього середовища та умов життя; по-друге, цей процес визначається конкретними формами прояву: матеріалозбереження, енергозбереження та ін.; по-третє, ресурсозбереження слід розглядати як процес, який постійно повторюється і досягається на основі впровадження інновацій поряд з ефективнішим використанням традиційних чинників виробництва. Його результатом є вивільненням й економія ресурсів, зменшення витрат виробництва, збільшення прибутку, досягнення позитивних економічних ефектів.
Ресурсозбереження є складовою підвищення ефективності виробництва, вирішення якої забезпечується відповідним економічним механізмом. Елементами даного механізму є: запровадження внутрішньогосподарських ринкових відносин, економічного стимулювання виробництва та праці, обґрунтування фінансового забезпечення інвестиційних процесів, регулювання міжгалузевих відносин, забезпечення інноваційного розвитку виробництва. Досягнення мети ресурсозбереження в системі економічного механізму підвищення ефективності виробництва здійснюється через використання відповідних методів: організаційних, економічних, техніко-технологічних, адміністративних. Критерієм ресурсозбереження є максимальний рівень окупності ресурсів (матеріальних, земельних, трудових). [8 ; 53-60]
1.3 Вирішення проблеми ресурсозбереження на підприємстві
.
Матеріали і енергія. Проблема економії ї зменшення споживання сировини, матеріалів, енергії повинна бути під постійним контролем від-повідних спеціалістів підприємств з матеріаломістким і енергомістким виробництвом. Нагальне завдання ресурсозбереження на підприємствах може позитивно розв’язуватись шляхом запровадження маловідходної та безвідходної технології, збільшення виходу корисної продукції чи енергії з одиниці використовуваного матеріалу, використання дешевих і низькосортних видів сировини, підвищення якості матеріалів за допомогою первинної обробки, заміна імпортних сировини і матеріалів матеріальними ресурсами вітчизняного виробництва, раціоналізація управління виробничими запасами і розвитку ефективних джерел постачання.[15с.152]
Необхідність переходу до якісно нового рівня ресурсоспоживання є об’єктивною і незаперечною умовою підвищення ефективності суспільного виробництва. Вихід на раціональне використання ресурсів виробництва можливий лише за умови здійснення ефективних заходів з ресурсозбереження шляхом використання як ринкових важелів, так і державного регулювання економіки.
Для досягнення поставленої мети необхідно створити економічний механізм ресурсозбереження, який би ґрунтувався на використанні ринкових важелів та на засадах єдиної державної політики з цього питання. В основу управління раціональним використанням ресурсів має бути покладено такі умови, за яких економне ресурсоспоживання було б вигідним для всіх суб’єктів підприємницької діяльності, а пошук і реалізація резервів ресурсозбереження всебічно стимулювалися. [9 cт.10]
Створення ефективного економічного механізму ресурсозбереження на підприємстві є важливим завданням, оскільки він має забезпечити високу ефективність ресурсоспоживання як на етапі формування ринкових відносин, так і при повноцінному функціонуванні інститутів ринку. Для підприємства може бути три стратегічних варіанти вирішення проблеми ресурсозбереження
1) перекладання витрат, що збільшилися, на споживачів;
2) зменшення ресурсних затрат на одиницю продукції (активне ресурсозбереження);
3) заміна ресурсів виробництва.
Можлива й певна комбінація рішень.
Перший варіант є, можливо, найпростіший. Підприємство пропонує споживачам своєї продукції платити більше – припустимо, пропорційно збільшенню витрат на придбання ресурсів. Виникає ризик, пов'язаний з тим, що попит споживача за новими цінами може набути неприйнятних для підприємства показників. Рівень ризику зменшується за умови ринкового домінування підприємства, тобто коли підприємство є чистою монополією або дуже сильним олігополістом. В інших випадках таке вирішення проблеми ресурсних обмежень може мати критичні наслідки для підприємства. В цілому це є варіант «пасивного» сприйняття підприємством зовнішнього впливу на собівартість продукції.
Для здійснення другого варіанту економічної стратегії, підприємству, перш за все потрібно запровадити інновації, розробити новітні ресурсозбережні технології виробництва та придбати сучасне обладнання. У даному випадку важливими факторами можуть бути й мінімізація відходів та можливість рециклювання продукції. Цей варіант є варіантом активного пошуку шляхів конкурентного забезпечення рівня собівартості продукції.
Українська економіка має значні резерви для реалізації заходів ресурсозбереження. Українські підприємства мають значні можливості для зменшення ресурсних витрат та мінімізації відходів. Так, за деякими даними, потенціал енергозбереження України оцінюється на рівні 42-48%. Важливо зазначити, що витрати на видобуток, або на купівлю органічного палива в 2-2,5 рази вище, ніж витрати на забезпечення економії 1 тонни умовного палива за рахунок енергозбереження.
Проблему економічної обмеженості ресурсів по відношенню до підприємств доцільно розглядати в двох напрямках, аспектах.
Перший – це обмеженість енергетичних ресурсів, таких, насамперед, як нафта, природний газ, вугілля. Цей напрямок виступає важливим не тільки для сировинних підприємств, проблема поширюється практично на всі підприємства (через зміну вартості енергоносіїв, їх питомої ваги в собівартості продукції). Тому визначаємо цей напрямок як глобальний, від нього в першу чергу залежать можливості сталого еколого-економічного розвитку.
Другий напрямок – це обмеженість тих природних ресурсів, що мають певне значення для окремих підприємств, але не носять глобального характеру. Можна, наприклад, бачити, що на ринку виявляється обмеженість у пропозиції такого ресурсу як деревина, зростають ціни на цей ресурс, але це більше проблема окремих підприємств, окремо взятого сектору (секторів) економіки, ніж проблема всієї господарської системи.[9 ст. 13-15]
Задля вирішення проблеми ресурсозбереження на підприємствах було винесено постанову Кабінету Міністрів України від 2009 р. Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2006 р. №1010,в ній йшлося про:
Стимулювання ресурсозбереження на підприємствах
З метою стимулювання скорочення питомих витрат матеріальних, енергетичних та трудових ресурсів підприємство під час застосування методу регулювання тарифів шляхом установлення їх граничного рівня використовує кошти, отримані в результаті виконання програми поводження з побутовими відходами, на відновлення активів та матеріальне заохочення працівників за переліком, визначеним фінансовим планом.
Матеріальне стимулювання працівників за економію паливно-енергетичних ресурсів здійснюється у порядку, передбаченому Положенням про матеріальне стимулювання колективів і окремих представників підприємств, організацій та установ за економію паливно-енергетичних ресурсів.[1]
Ці данні чітко показують, що проблему ресурсозбереження вирішувати необхідно.
Отже, в даному розділі було розглянуто питання щодо визначення понять та суті резервів та шляхів ресурсозбереження, визначено види резервів та шляхи вирішення проблеми ресурсозбереження на підприємстві. Так було визначено, що резерви - це невикористані, але реальні можливості підвищення продуктивності праці, які можуть бути виражені кількісно і реалізовані протягом певного часу. А ресурсозбереження — процес послідовної і комплексної реалізації організаційних економічних і технічних заходів, спрямованих на забезпечення економії та раціонального використання матеріально-сировинних ресурсів у всіх галузях народного господарства. Проблема ресурсозбереження має також чимале значення для досягнення, якої необхідно створити економічний механізм, необхідність переходу до якісно нового рівня ресурсоспоживання є об’єктивною і незаперечною умовою підвищення ефективності виробництва.
|
