МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

ЗАКАРПАТСЬКА ФІЛІЯ
ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ПРАВОЗНАВСТВА

ТЕМА : “КРЕДИТНІ ДОГОВОРИ”

Дипломний проект

з навчальної дисципліни

“Комерційне право”

Виконано:

_____________________________________

_____________________________________

_____________________________________

Науковий керівник :

___________________________

Ужгород – 2001

ЗМІСТ

Вступ …………………………………………………………………………….….…..2-4

Розділ 1

Юридична природа походження кредитного договору

Поява поняття кредитного договору …………………………….………..…..5-9

1.1. Кредитна операцiя як екнономiчне вiдношення ….……...…..……..9-11

1.2. Строк кредитного договора ….….………………………………………11-13

1.3. Форми надання кредиту ….….……………………………………..….....13-15

1.4. Контроль банку i забезпечення кредиту ….……………………..…..15-19

Розділ 2

Поняття кредитного договору

2.1. Визначення кредитного договору ….…………………………..………...20-34

2.2. Предмет кредитного договору ….………………………….…..……...….34-35

2.3. Сторони кредитного договора ….….…………………………….………..35-38

2.4. Права та обов'язки сторiн за кредитним договором ……………...38-42

Розділ 3

Методи забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору

3.1. Застава. Її види i порядок оформлення ………………………………....43-55

3.2. Виконання кредитної угоди, забезпеченної поручительством ….55-59

3.3. Банкiвська гарантiя як спосiб цивiльно-правово ї забезпеченності кредитних договорiв ………………………………………………………..……....59-62

Розділ 4

Розгляд судових спорiв при участi суб'єктiв кредитних вiдносин

4.1. Судові спори і їх розв ’ язання …………………………………………..…...63-67

Висновки …………………………………………………………………………...68

Список використаних джерел і літератури

Вступ.

Переважаюча до недавнього часу державна форма власностi передбачала в основному централiзоване бюджетне фiнансування пiдприємств. Iснуюча ранiш система, при якiй бюджетнi кошти видiлялися в рамках державного планування розвитку економiки, не враховувала чiткого законодавчого регулювання фiнансово-кредитних питань.

З розвитком у нашiй країнi ринкових вiдносин, появою пiдприємств рiзної форми власностi (як приватної, так i державної, комунальної) особливого значення набуває проблема чiткого правового врегулювання фiнансово-кредитних вiдносин суб'єктiв пiдприємництва.1

У пiдприємств всiх форм власностi все частiше виникає потреба залучення позичкових коштiв для здiснення своєї дiяльностi i отримання прибутку. Саме тому я вибрав цю актуальну тему для дипломної роботи.

Дослiдження, проведенi в процесi пiдготовки матерiалiв для дипломної роботи, дозволили розробити окремi аспекти складного комплексу проблем, пов'язаних з кредитними вiдносинами, якi виникають в галузi функцiонування кредитних установ (перш за все банкiв). В дипломнiй роботi зiбраний матерiал, який мiстить висновки, якi можуть мати певне значення та користь для практичної роботи комерцiйних банкiв та iнших кредитних органiзацiй, що займаються кредитуванням юридичних та фiзичних осiб, що є головним джерелом прибутку.

Як вiдомо, банк здiйснює активнi i пасивнi операцiї з грошовими коштами. Кредитування, тобто розмiщення залучених у населення коштiв є найбiльш значущим показником в дiяльностi банкiв. Ось чому процедура кредитування клiєнтiв є однiєю з головних в дiяльностi комерцiйних банкiв. На практицi багато комерцiйних банкiв застосовують встановленi ними правила видачi кредитних коштiв юридичним i фiзичним особам. Особливу увагу в зв'язку з цим з правової точки зору набуває питання кредитування органiв державної влади (в даному випадку, як правило, використовуються нормативнi матерiали Нацбанку України).

Разом з цим, в процесi дiяльностi комерцiйних банкiв в галузi кредитування дуже часто грошовi кошти, якi банк розташовує не повертаються за рiзних причин. Це призводить в свою чергу до послаблення економiчної стабiльностi банку i втратi довiри з боку клiєнтiв. Саме тому питання, що стосуються юридичного забезпечення кредитних угод банку (включаючи кредитний договiр, договiр застави, доручення тощо) набувають неабиякого значення.

Дипломна робота складається з вступу, чотирьох розділів, додатку та висновків і викладена в певнiй послiдовностi.

У першому розділі дипломної роботи вказується на юридичну природу походження кредитного договору. Розглядяються думки різних науковців щодо визначення кредитних відносин. Даються основні характеристики кредитних відносин.

У другому роздiлi дипломної роботи дається характеристика кредитного договору, його специфiка i порядок укладання. При цьому особлива увага придiляється юридичним аспектам, таким, як вiдповiднiсть положень договору нормам закону, права та обов'язки сторiн за договором, умови виникнення та види вiдповiдальностi сторiн по договору.

У третьому роздiлi дипломної роботи розглядаються основнi способи, що забезпечують належне виконання позичальником своїх зобов'язань по кредитному договору: застава, доручення, банкiвська гарантiя. Дана характеристика кожного з вищенаведених способiв забезпечення з врахуванням їх специфiчних особливостей, наводяться данi про переваги при використаннi тих чи iнших видiв забезпечення, i що особливо важливо, -- ефективнiсть використання в практичнiй дiяльностi банкiв.

В четвертому останньому розділі розглядається механiзм захисту порушених та спiрних прав та законних iнтересiв суб'єктiв економiчної дiяльностi, в тому числi i кредитних установ, а також подальше використання рiшень суду саме з питань повернення кредитних коштiв.

При пiдготовцi дипломної роботи мною були використанi роботи вiдомих юристiв в сферi фiнансового права: Захарова Н.Н., Суханова Є.А., Бєлова В.А. Ларичева В.Д. та iн., Коментарi до Цивiльного Кодексу України (частина перша, друга), Законiв України "Про Нацiональний банк України", "Про банки i банкiвську дiяльнiсть", нормативнi документи Комерцiйних банків України тематичні періодичні видання та iн.

При написаннi дипломної роботи я ставив перед собою наступнi завдання:

- проведення правового аналiзу кредитних вiдносин, методики кредитування, предмету кредитного договору;

- дослiдження суб'єктного складу кредитних вiдносин;

- аналiз способiв забезпечення по кредитних договорах, їх специфiка;

- права та обов'язки сторiн по кредитному договору та вiдповiдальнiсть сторiн;

- захист iнтересiв кредитних вiдносин.

Розділ 1.

Юридична природа походження кредитного договору

1.1. Поява поняття кредитного договору

Бiльшiсть кредитних операцiй може бути зведено до найбiльш елементарних договорiв та iнститутiв позики, купiвлi-продажу, комiсiї, поручительства, застави та гарантії. Цi види угод, як вiдомо досить детально розробленi в науцi. Так же детально розроблена i юридична сторона найголовніших об'єктiв банкiвських операцiй: векселя, чеку, цiнних паперiв, товарних i транспортних документiв.

Окремi риси договору банкiвської короткострокової позики вiд договору позики виявляє I.С.Гуревич1 . Цi риси обумовленi:

1)специфiчним предметом правового регулювання у вiдносинах банкiвського короткострокового кредитування;

2)особливим правовим положенням Центрального банку i наявностi у нього низки адмiнiстративних повноважень;

3)складом виникаючих з договору короткострокової позики прав i обов'язкiв сторiн.

В договорi банкiвської короткострокової позики особливо рельєфно виступають солiдарнiсть інтересiв сторiн, характерна для господарських угод. Ранiше особливе значення мала плановiсть таких договорiв. Як правильно вiдзначав I.Б.Новицький, "… i пiдприємство-боржник i пiдприємство-кредитор, укладаючи договір, мають на меті виконання своїх планiв, що складають єдиний народногосподарський план. Таким чином, в цих договорах мiститься єднiсть загальної мети обох контрагентiв; поряд з взаємними правами та обов'язками сторiн iснують ще обов'язки обох з них перед державою1 ".

Професор С.I.Вильнянський прямо заявляє, що банкiвська позика являє собою договiр позики, за яким банк є позикодавцем, а госпорган -- позичальником. Таким чином, за договором банкiвської позики банк надає в розпорядження госпоргану грощовi кошти на визначений термiн для певної господарської мети у вiдповiдностi з певним об'єктом кредитування, а госпорган приймає на себе зобов'язання використовувати наданi грошовi кошти за призначенням i повернути отриману суму у визначений строк2 .

Протилежну позицiю займає I.С.Гуревич, який виокремлює вiдрізняючi ознаки договору банкiвської позики. Якщо договiр позики може бути як термiновим, так i безстроковим, то договiр банкiвської короткострокової позики завжди є строковими договорами. Предметом договору банкiвскьої короткострокової позики можуть бути тiльки грошi, в той час як предметом договору позики можуть бути як грошi, так i речi, визначенi родовими ознаками3 .

В юридичнiй лiтературi була висунута ще одна відрізняюча риса договору банкiвської короткострокової позики вiд договору позики, яка ставиться авторами на перше мiсце, як найбiльш важлива: за договором банкiвської короткострокової позики, на вiдмiну вiд договору позики, предмет договора не переходить у власнiсть вiд кредитора до позикоотримувача. Це зумовлено, по-перше тим, що банкiвська позика за незначними виключеннями видається не готiвковими коштами, i, вiдповiдно право власностi на iснуючi грошовi знаки у позикоотримувача виникнути не можуть. По-друге, в договорi банкiвської короткострокової позики перехода права власностi не може бути в силу єдностi суб'єкта права державної власностi.

Значний iнтерес складає питання про те, чи вiдноситься договiр банкiвської короткострокової позики до числа "реальних" або "консесуальних", а також одностороннiх або двостороннiх. Прихильники "реальностi" договору банкiвської короткострокової позики наводять наступнi підтвердження. Склад договору позики мiж банком i клієнтом встановлюється трьома документами: заявою про видачу позики; правилами банку, на якi в цiй заявi є посилання; i термiновим зобов'язанням1 . Що ж стосується договора банкiвської позики, що оформляється вiдкриттям спецiального позикового рахунку, то прихильники "реальностi" договора вважають, що вiдкриття спецiального позикового рахунку є угодою у формi кредиту, якщо такий буде наданий. Зобов'язання же видавати позики банк на себе не приймає одним лише фактом вiдкриття спецiального позичкового рахунку.

Iншу позицiю посiдає Є.А.Флейшиц. Аналiзуючи порядок укладання угоди, автор приходить до висновку про те, що цей договiр може бути визнаний укладеним не в момент зарахування позики на розрахунковий рахунок госпоргану (якщо позика видається у формi простого позичкового рахунку), а в момент оформлення управляючим установи банку резолюцiї на заявку госпоргану про дозвiл на видачу позики. Договiр про позику з вiдкриттям спецiального позичкового рахунку повинен вважатися, на думку автора, укладеним з моменту вiдкриття спецiального позичкового рахунку. Внаслiдок цього, договiр банкiвської позики визнається Є.А.Флейшиц консесуальним2 . На підтвердження своєї точки зору автор наводить два договора. По-перше, надпис про дозвiл видати позику, зроблений управляючим установою банку на заявi клiєнта про надання кредиту, так же як i вiдкриття клiєнту спецiального позичкового рахунку, не може не розглядатися як прийняття банком пропозицiї укласти договiр, оферпич, що мiститься в заявi клiєнта про надання йому позики. I якщо вважати, що видача позики є "виконання", то вона може бути лише виконанням вже укладеного договору. По-друге, лише концесуальнитм характером договора банкiвської позики можна пояснити встановлене iнструкцiями Нацбанку правило, вiдповiдно до якого при наявнсотi непогашеної в строк заборгованостi клiєнта по ранiш виданiй позицi нова позика видається не iнакше як з поверненням її суми на погашення простроченої заборгованостi1 .

Точка зору Є.А.Флейшиц була пiддана критицi Є.С.Компанеєць, яка вважає, що:

1) обов'язок Нацбанку надавати госпоргану позику не є її договiрний (цивiльно-правовий), а адмiнiстративно-правовий обов'язок;

2) будь-яка цивiльно-правова вiдповiдальнiсть повинна бути повязана з будь-якою цивiльно-правовою санкцiєю на випадок її невиконання. Однак, невидача позики не тягне за собою цивiльно-правової вiдповiдальностi;

3) видача госпорганом строкового зобов'язання по позицi або вiдкриття йому спецiального позичкового рахунку самi по собi недостатнi для виникнення в установи обов'язки повернути що-небуть банку.

I.С.Гуревич має iншу точку зору на реальнiсть i одностороннiсть договору позики. Вiн вважає що даний договiр є концесуальним з одного боку i одностороннiм, з iншого. Цiлком можливi випадки, коли договiр є концесуальним, але не двостороннiм: наприклад договiр дарування.

І.С.Гуревич не згоден з поглядом Є.А.Флейшиц про те, що, у випадку договора банкiвської короткострокової позики з вiдкриттям спецiального позичкового рахунку, вiн повинен бути укладений в момент, коли такий рахунок вiдкрито. Однак, за договором банкiвської короткострокової позики з вiдкриттям спецiального позичкового рахунку кредитування здiйснюється безперервно пiд час здiйснення установою господарських операцiй, сума договору пiд час вiдкриття цього рахунку не може бути попередньо визначена. Як наслiдок, тiльки кожне перерахування сум зi спецiального позичкового рахунку являє собою акт кредитування установи Банком.

I.С.Гуревич не заперечує визнання договора банкiвської короткострокової позики самостiйним договором. Зовсiм неправильно складнi кредитнi правовiдносини втискати у вузькi рамки договора позики. "Правильне визначення юридичної природи договора банкiвської короткострокової позики необхiдно перш за все з теоретичної точки зору... Вiдокремлення договора банкiвської короткострокової позики в якостi самостiйного договору дає можливiсть з правильних теоретичних позицiй науково дослiдити весь широкий комплекс складних i багатогранних кредитних правовiдносин. Вузькi рамки договору позики... такi можливостi не надають".

Обов'язок надати позику виникає пiсля укладення, тобто пiсля висловлювання банком згоди на пропозицiю клiєнта укласти договiр про позику -- лiмiтованим i нелiмiтованим. Укладений договiр банкiвської позики породжує зобов'язання обох сторiн: банка -- надати позику, клiєнта-позикоотримувача -- виконати встановлення лiмiтним розпорядженням i iнструкцiями банку правила отримання позики, використання i погашення її в строк з оплатою встановлених вiдсоткiв.

1.2.Кредитна операцiя як екнономiчне вiдношення

В силу того, що банки є апаратами, що виконують функцiї кредитора, стає надзвичайно важливим i необхiдним зупинитися на виясненнi питань: що ж таке кредит, а яка його економiчна природа. По питанню про сутнiсть кредиту, про внутрiшнiй склад цього термiну iснує обширна лiтература, що виявляє надзвичайне рiзномаїття визначень, що вкладенi у змiст цього слова.

Одні (А.Ганг, Ад.Вагнер, Родбертус, А.I.Чупров) визначають кредит, як довiру, яку одна особа, що називається позикодавець або кредитор, надає iншiй особi, що називається боржником, при цьому для пiдтвердження своєї думки вони посилаються на фiлологiчне походження слова "кредит", що означає по-латинi довiру (credo -- вiрю)1 . Така точка зору пiдлягає критицi. По-перше, тут центр тяжiння визначення кредиту переноситься в галузь психологiчну (довiра -- об'єктивний настрiй), а не в економiчну, тодi як кредитор, надаючи кредит боржнику, крерується не тiльки суб'єктивним настроєм довiри боржнику, скiльки економiчним розрахунком, враховуючи об'єктивнi данi, що дають йому впевненiсть у зворотньому поверненні своїх коштiв. Бiльш того, правим є В.Лексис, який вiдмiчає, "що щоденний досвiд учить нас, що кредитори (позикодавцi) вiдчувають по вiдношенню до платежеспроможностi та платежеготовностi своїх боржникiв бiльше недовiри, нiж довiри, тому вони потребують гарантiй, якi забезпечують можливо повний захист своїх iнтересiв вiд втрат, пов'язаних з кредитними угодами"1 .

По-друге, довіра є необхiдною умовою i в цiлiй низцi iнших дiй господарюючих суб'єктiв. Довiра, не є лише характерною для самих лише явищ кредиту, внаслiдок цього не може бути його вiдрізняюючою рисою вiд iнших понять.

Iснують й iншi означення кредиту. Так, Туган-Барановський визначає кредит "як угоду, пiд час якої момент отримання будь-якої коштовностi вiдокремлений вiд моменту повернення її еквiваленту певним промiжком часу"2 . Цiєї ж позицiї дотримувалися нiмецькi економiсти А.Вагнер та Кнiсс. Заперечення проти цього означення полягає в тому, що роздiл в часi є передумовою будь-якого акту мiжгосподарського обороту, будь-якої угоди, що вiдбувається мiж людьми, тому що господарськi явища вiдбуваються в часi (З.С.Каценеленбаум).

По-своєму формулюють поняття кредиту С.Л.Певзнер i Г.П.Окунєв: Кредит це така форма угод, при якiй один пiдприємець (або домогосподар), що iменується кредитором або позикодавцем, передає не у виглядi уплати боргу або за яку-небудь рiч, а з метою отримання прибутку, на певний термiн, вiльнi в його пiдприємствi (або домогосподарствi) капiтали для обiгу в пiдприємствi (або домогосподарствi) iншої особи, що iменується позичальником або кредитором, при чому ця передача визивається як кругообiгом капiталу в процесi виробництва, так i невiдповiднiстю мiж розподiленням капiталу в сучасному суспiльствi, з одного боку, i потребами органiзацiї господарства -- з iншого3 .

В цьому означеннi кредиту є вказування:

1) на термiновий характер передачi капiталу, на вiдмiну вiд угод купiвлi-продажу, вiд актiв дарування або спадщини, де передача капiталу вiдбувається назавжди;

2) на мету кредита (отримання прибутку), тому що без мети боржник не бере, а головне, кредитор зазвичай не дає свого капiталу для користування iншому пiдприємству або домогосподарству; кредит можливий тiльки тодi i в тих випадках, коли позикодавець (або кредитор) i боржник мають який-небудь iнтерес, можливiсть отримати прибуток вiд операцiї передачi капiталу з пiдприємства, що належить однiй особi до пiдприємства, що належить iншiй.

Ми ж будемо користуватися більш придатним для нас визначенням, до того ж прийнятим в правових документах. Це визначення звучить так:

"Кредит – позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання"

1.3.Строк кредитного договора

У вiдповiдностi з цiльовим характером банкiвського кредитування умова про використання наданої позики за певним цiльовим призначенням входило до складу договора банкiвської позики i суттєво впливає на права i обов'язки сторiн. Принцип строковостi набуває свого юридичного оформлення у виглядi суттєвої умови договору банкiвської позики -- умови про термiн, на який позика видається. Ця умова визначає момент, з якого настає обов'язок погасити позику i право банку вимагати її погашення. В радянськi часи строк кредитного договора пов'язувався з планом i дерективними настановами. Так, Я.Рубинштейн прямо пише, що "термiн банкiвської позики не є довiльним, встановленим лише банком, але є прямим виразом заданих планом строкiв виробництва або обороту товарно-матерiальних цiнностей"1 . При цьому платнiсть кредиту знаходила свiй вираз, по-перше, в тому, що позики надавалися на строго визначений термiн (термiнова позика), або повернення позики було обумовлено строками зниження сезонних запасiв товароматерiальних цiнностей, що кредитувалися (спецiальний позичковий рахунок).

С.Л.Певзнер i Г.П.Окунєв називають строк одним з важливiших елементiв кредитної угоди. При кредитi будь-яка передача кредиту одного господарства в iнше носить терміновий характер, бiльш чи менш тривалий, однак завжди термiновий. Передача капiталу назавжди, що є вiдмовою власника вiд зворотнього отримання вiдданого в iншi руки або iнше господарство капiталу, присутня актам дарування або спадщини. "На вiдмiну вiд актiв дарування i успадкування, -- пишуть С.Л.Певзнер i Г.П.Окунєв, -- кредитна угода є актом попередньої угоди сторiн (кредитора i боржника), i тому строк кредитної угоди встановлюється вiльною згодою суб'єктiв, що її укладають, i знаходяться в тiсному зв'язку вiд тих господарських потреб i цiлей, якi мають на увазi кожна iз сторiн, що укладають кредитну угоду1 ".

У вiдповiдностi з загальними правилами початок спливання термiну -- наступний день пiсля календарної дати, якою визначений її початок (ст. 986 ЦК України). Трьохмiсячний термiн з моменту укладання угоди у вiдповiдностi з правилами нарахування строкiв (мiсяцi), закiнчується у вiдповiдне число останнього мiсяця строку. У рядi таких випадкiв банки вимагають вiд позичальникiв повернення кредиту на останню вказану дату. Судова практика пiдтверджує правомiрнiсть цих вимог. Iншим випадком недостатнього вiдпрацювання банками умов про строки кредитування, коли виникають суперечки, є надання так званої "онкольної" позики (позики до запитання). Така позика повинна бути повернена в семиденний термiн вiд дати отримання позичальником вiдповiдної вимоги (ст. 1112 Проекту ЦК України). Певне в договорi може бути обумовлено, що боржник повинен повернути грошовi кошти негайно, на наступний день або на протязi певного перiоду пiсля надання вимоги банком. При певних видах банкiвского кредитування зобов'язання негайного повернення позики виникає iз самого договору (ст. 1110 Проекту ЦК України). Такi умови часто передбачають при укладаннi угоди при "ломбардному" кредитуваннi (пiд забезпечення цiнними паперами), коли вартiсть "портфелю цiнних паперiв", наданих банку, зменшується нижче певної величини.

1.4. Форми надання кредиту

Кредит надається у виглядi строкових позик i за спецiальним позичковим рахунком. Термiнова позика оформлюється шляхом заяви про надання позики i строкового зобов'язання. Строковi позики облiковуються на окремих позичкових рахунках по видах кредитування, але кожна з них розглядається як самостiйна позика. При спецiальному позичковому рахунку суми отриманої позики не поступають на розрахунковий рахунок госпоргану, а видаються безпосередньо з позичкового рахунку. Видача позик за спецiальним позичковим рахунком полягає в тому, що банк оплачує з цих позик платiжнi доручення, виписанi на позичальника, або гасить iншi його зобов'язання перед третiми особами. В основi позичкового рахунку лежить договiр про вiдкриття кредиту, який неможна розглядати як зобов'язання банку надавати позики госпоргану, тобто попереднiй договiр про заключення договору позики1 .

До правових рiзновидів в наданнi кредитiв, пов'язаних з вiдкриттям простого або спецiального кредитного рахунку слід віднести наступне:2

1) Позика за простим розрахунковим рахунком являє собою одинарну (разову) кредитну угоду, за якою встановлюється визначений строк погашення позики, iз забезпеченням її окремим зобов'язанням. Кредитування ж за спецiальним позичковим рахунком уявляє собою необмежену кiлькiсну серiю видач (або серiю позик) без встановлення строку погашення кожної позики. Погашення всiх наданих позик за таким рахунком забезпечується одним iз загальних зобов'язань.

2) Простий позичковий рахунок використовується для облiку виданої позики. Спецiальний позичковий рахунок включає в себе цi функцiї простого кредитного рахунку i функцiї простого розрахункового рахунку, видача позик за ним виконується через оплату за їхнiй рахунок матерiальних цiнностей, що кредитуються.

3) Погашення позики, виданої з вiдкриттям простого позичкового рахунку, провадиться одинарним переказом її суми з розрахункового рахунку госпоргану. Погашення ж позик, виданих iз спецiального позичкового рахунку, виконується регулярно шляхом зарахування виручки госпоргану на цей рахунок або перiодичними плановими платежами з розрахункового рахунку на спецiальний позичковий рахунок.

Своє зобов'язання надати позику банк виконує наступним чином: договiр передається працiвнику бухгалтерiї, що веде рахунки даного госпоргану. При наданнi позики за простим розрахунковим рахунком вiн перевiряє: наявнiсть дозволу на видачу позики; вiдповiднiсть суми прикладених зобов'язань сумi позики що видається i строкiв зобов'язання -- строком, вказаним у дозволi на видачу позики; вiдповiднiсть пiдписiв посадових осiб i відтиску печатки госпоргану на заявi i в зобов'язаннi, iснуючим у банку взiрцям i правильнiсть заповнення зобов'язань.

Безстроковий кредит ставить обiг капiталу в чужому господарствi у дуже обмеженi умови, так як в будь-який момент цей капiтал може бути вилучений iз господарства i повернений кредитору. Строк такого кредиту наперед не встановлюється сторонами, а залежить вiд волi тiєї чи iншої сторони. При безстроковiй позицi капiтал, вiдданий у позику може бути в будь-який час запитаний кредитором, або ж в будь-який момент може бути повернутий боржником1 .

Важливе значення для виконання кредитного договору має чiтке визначення моменту отримання позичальником суми кредиту. Коли рахунок позичальника знаходиться в тому ж банку, який надає кредит, або видача кредиту проводиться з кореспондуючого рахунку банку iз зарахуванням суми на рахунок клiєнта (видача з каси), як правило, не вiдбувається. Але коли рахунок знаходиться в iншому банку, дата видачi кредиту може визначатися по рiзному. По-друге, пiд датою видачi кредиту можна розумiти дату зарахування коштiв на розрахунковий рахунок клiєнта. Перiод часу вiд списання коштiв з кореспондентського рахунку банку-кредитора до їх зарахування на розрахунковий рахунок позичальника може бути достатньо розтягнутий.

1.5. Контроль банку i забезпечення кредиту

Економiчний i юридичний змiст, що вкладається в термiн "забезпечення", рiзний. Економiчна забезпеченнiсть банкiвського кредиту полягає в тому, що позика повинна бути економiчно обгрунтована, тобто видана на таку операцiю, котра економiчно забезпечила б її своєчасне повернення. Юридичне розумiння повернення позик полягає в тому, що у випадку невиконання боржником зобов'язання по позицi, забезпеченої заставою або гарантiєю iншої особи, Нацбанк має привiлейоване перед iншими кредиторами задоволення iз вартостi заставленого майна або на отримання задоволення за зобов'язанням гаранта.1

Банкiвськi позики забезпечуються:2

а) заставою товару в обiгу;

б) заставою товару в переробцi;

в) твердою заставою.

Застава товару в обiгу застосовується в тих випадках, коли необхiдно допустити реалiзацію (вiдвантаження) позичальником товарно-матерiальних цiнностей. В зв'язку з цим за думкою Я.Рубiнштейна, "вiдповiдно до характеру операцiй, якi кредитує банк, iснують наступнi три види забезпечення позик: запаси товарно-матерiальних цiнностей; розрахунковi документи для стягнення; продукцiя, яка буде створена за рахунок кредитованих банком виробничих витрат." Все сказане пояснює економiчний змiст поняття забезпечення кредиту. Саме в цьому змiстi говорять, що лiпшим забезпеченням позики є не принципом банкiвського кредитування, а лише додатковою умовою договору банкiвської позики".

Забезпеченнiсть банкiвських позик заставою або гарантiєю не має того всеохоплюючого характеру, який характеризує забезпеченiсть кредитiв в економiчному змiстi. Тому, як вважають Є.С.Компанеєць i Е.Г.Полонський, "з правових позицiй, забезпеченiсть позики є не принципом банкiвського кредитування, а лише додатковою умовою договору банкiвської позики"1

Забезпечення позики в економiчному змiстi визначає її розмiр, при чому i тут вiдбивається тiсний взаємозв'язок мiж метою позики i її забезпечення: розмiр позики визначається її метою. Визначення розмiру забезпечення i є по сутi визначенням розмiру позики (з врахуванням лiмiту), так як останнiй в загальному вiдповiдає першому. Розмiр позики в головному визначається розмiром матерiального забезпечення. Це правило, однак, дiйсне, але з двома умовами:

- розмiр позик, якi при їх наданнi не забезпечуються заставою товаро-матерiальних цiнностей в зв'язку з тим що вони надаються для майбутнiх витрат, визначається на засадi обгрунтованих розрахункiв цих витрат;

- розмiр позик обмежуються i кредитними лiмiтами, якщо надаються лiмiтованi позики.2

Таким чином, економiчне i юридичне поняття забезпечення банкiвської позики щiльнiшим чином пов'язанi мiж собою, так як тi матерiальнi коштовностi, яким вiдповiдає позика, iснують в той же час в заставi у банка-позикодавця, чим забезпечується виконання госпорганом -позикоотримувачем його зобов'язання в установлений термiн погасити позику.

Гарантiя i особливо застава, знаходять незрiвнянно бiльш широке застосування в кредитнiй практицi, нiж неустойка. В силу застави банк має право у випадку необхiдностi госпорганом-позикоотримувачем забезпеченої заставою вимоги повернути позику, тобто отримати перевагу перед iншими кредиторами покриття iз заставленого майна. Крiм того, i це певне, головний наслiдок вiдношення по банкiвськiй заставi, вона забезпечує цiльове використання позики, так як предметом застави є саме тi матерiальнi цінності, на придбання яких або накопичення вона видана.

Питання про юридичну природу застави є предметом суперечок в юридичнiй лiтературi. Так: автори пiдручника цивiльного права 1938 р., безспiрно, вiдносили заставне право до числа речових прав. Однак деякi автори визнають речово-правовий характер заставного права з деякими змiнами. М.Агарков, рахуючи заставне право на рiч речовим правом, вказує, однак, що застава боргового зобов'язання "не утворює речового права"; саме так застава товару в обiгу i застава товару в переробцi " не мають речового характеру".1

Iнакше визначає свою позицiю Д.Генкiн, вказуючи, що право застави слiд вiднести до роздiлу речових прав. Це мотивується ним двома положеннями:

1) в заставному правi основним є договiрнi вiдносини мiж кредитором за зобов'язанням, забезпеченим заставою, i боржником-власником заставленого майна;

2) право "слiдування", що складається в правi заставодержателя виндицiрувати заставлену рiч вiд третiх осiб, у яких вона може опинитися, в тому числi i вiд власника речi, що характеризує заставне право, як речове, не має суттєвого значення при заставi речей громадянином (так як рiч пiд час застави знаходиться у кредитора), а при заставi товару в обiгу i переробцi право "слiдування" вiдсутнє i формально2 .

Речово-правовий характер заставного права знову торкнувся I.Б.Новицький . В якостi приводу вiн наводить iншi мiркування. Цивiльний кодекс вiдносить заставне право до числа речових прав. Головне заперечення проти вiднесення заставного права до звичайних речових прав базується на припущеннi, що речове право зумовлює обов'язкове володiння i користування рiччю. Мiж тим, таке допущення, на думку Новицького, невiрне, так як часто i право власностi не супроводжується володiнням i користуванням. "Тому, -- вiдмiчає I.Новицький, -- нема перешкод вiднести до речових прав i заставне право, незважаючи на те, що воно не дає своєму суб'єкту нi володiння, нi користування, а лише дозволяє користуватися вартiстю речi".

Правова теорiя знає три види застави: так звана "тверда" застава, з вилученням заставодержателем i вiдокремленням заставлених цінностей, застава товарiв в обiгу i переробцi. "Тверда" застава не застосовується в банкiвськiй практицi i виключена з банкiвських правил. Що ж стосується застави в обiгу i переробцi, то цi види застави широко вiдомi кредитнiй практицi банку, при чому за дiючим законодавством тiльки ним i застосовуються. До прав банку, що випливають iз застави, треба перш за все вiднести його право при невиконаннi позикоотримувачем своїх зобов'язань реалiзувати власним розпорядженням товарно-матерiальнi цiнностi, що є предметом застави, i отриманну при цьому суму грошей повернути на покриття заборгованостi по позицi переважно перед iншими претензiями. Це право застосовувалося банком як у випадках довгострокового стягування, так i при наявностi у госпоргану довгої простроченої заборгованостi банку.

В юридичнiй лiтературi банкiвська гарантiя не раз наближалася до договору доручення. Таку точку зору пiддає критицi Є.А.Флейшиц, що виявляє iстотну рiзницю мiж гарантiєю i дорученням.

1) поручителем за чужий борг може стати будь-яка особа, гарантiя може бути надана Нацбанку лише вищестоячою по вiдношенню до боржника установою, що "фiнансує" боржника;

2) доручення може бути надане як в повнiй сумi, так i в частинi боргу головного боржника, розмiр вiдповiдальностi гаранта передбачений в нормативному порядку: гарантiя видається завжди в недостаючих коштiв боржника;

3) головний боржник i доручитель, якщо договором не встановлене iнше, несуть сумiсну вiдповiдальнiсть перед кредитором; вiдповiдальнiсть же гаранта є додатковою до вiдповiдальностi головного боржника;

4) поручитель, що виконує зобов'язання замiсть головного боржника, стає на мiсто кредитора; гарант не тiльки не стає на мiсто кредитора, а у випадку стягнення банком з гаранта суми бiльшої, нiж та, яка потрiбна для покриття позики, вiльна сума грошей, що залишається зараховується на розрахунковий рахунок боржника, поповнюючи його обiговi кошти1 .

В залежностi вiд причин, що викликали вимоги банку про надання гарантiї, мети їх застосування i об'єму вiдповiдальностi гаранта розрiзняють два види гарантiй:

1) гарантiя, що застосовується одночасно як спосiб забезпечення виконання зобов'язання i як кредитна санкцiя;

2) гарантiя, що застосовується тiльки як спосiб виконання зобов'язань.

На вiдмiну вiд доручення банкiвська гарантiя не може бути предметом вiдношень широкого кола осiб. Закон чiтко визначив суб'єктивний склад вiдношення за банкiвською гарантiєю: однiєю стороною (що надає гарантiю) тут завжди повиннi виступати банк або iнша кредитна установа або страхова органiзацiя; другою стороною (що приймає гарантiю) є банк-кредитор. При цьому дiяльнiсть по видачi гарантiй вважається професiйним бiзнесом. Професiйний характер гарантiйних вiдносин має на увазi i наявнiсть спецiальної термiнологiї в них. Так, сторонами тут виступають позичальник, що iменується (принципом", банк-кредитор, що називаєтся "бенефiциар", i звичайно сам гарант2 .

Функцiя гарантiї полягає в тому, що вона складає для банку велику вiрогiднiсть задоволення його вимоги до позичальника у випадку невиконання ним зобов'язань за кредитним договором. Велика вiрогiднiсть задоволення вимоги досягається завдяки тому, що в гарантiї вiдповiдним перед банком за невиконання вказаних зобов'язань стає наряду з боржником ще й iнша особа -- гарант (страхова органiзацiя або банк), який має практично завжди вiдносно стабiльний фiнансовий стан.

Розділ 2.

Поняття кредитного договору

2.1. Визначення кредитного договору

В процесi господарської дiяльностi через тимчасову нестачу власних коштiв у громадян та юридичних осiб виникає потреба залучення позичкових коштiв для покриття поточних витрат або для капiтальних вкладень. Одним з головних шляхiв задоволення потреби в грошових коштах є отримання них по кредитному договору. Кредит - різновид економічних відносин, суб'єктами яких є кредитор та позичальник. Характерна риса цих відносин полягає в передачі у тимчасове користування певної вартості, незалежно від форми носія вартості, на певних умовах, при збереженні права володіння об'єктом, який передається. Основні умови одержання кредиту визначені положенням про кредитування від 28 вересня 1995 р., затвердженого правлінням Національного банку України. Ним передбачено, що кредит повинен бути забезпеченим, мати чітко визначений термін користування та цільовий характер, має платний характер та повинен бути обов'язково повернутий і не видаватись для відшкодування збитків, одержаних від господарської діяльності, формування та збільшення статутного фонду та придбання цінних паперів1 . Решта умов, у тому числі плата за кредит та форми його повернення, визначаються за угодою між кредитором та позичальником. Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) визначаються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.

За кредитним договором банк або інша кредитна організація (кредитодавець) зобов'язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, що передбачені договором, а позичальник зобов'язується повернути грошову суму та сплатити проценти на неї. Розрiзняють слiдуючi види кредитiв, якi виконуються на практицi: комерцiйний, товарний, споживчий та банкiвський; особливим видом кредиту є так званий податковий кредит.

При комерцiйному кредитi одна комерцiйна органiзацiя, що пов'язана з виробництвом або реалiзацiєю товарiв та послуг продає iншiй свою продукцiю з вiдстрочкою платежу згiдно ст.118 ЦК України. Комерцiйне кредитування проводиться не по самостiйному договору, а по виконанню зобов'язань по реалiзацiє товарiв, виконанню робiт або наданню послуг. Комерцiйний кредит може бути наданий покупцем продавцю у виглядi авансу, або попереднiй оплатi товарiв, або надання продавцем покупцю вiдстрочки оплати придбаних товарiв.

До комерцiйного кредита застосовуються норми про кредитування, якщо iнше не передбачене правилами про договiр, iз якого виникло вiдповiдне зобов'язання, i не визиває протирiччя сутi такого зобов'язання.1

Сторонами може бути укладений договiр, який передбачає обов'язковiсть однiєї сторони надати iншiй речi, визначенi родовими ознаками (договiр товарного кредиту). До такого договору застосовуються правила як i для кредитного договору, якщо iнше не передбачене договором, або не випливає iз сутi зобов'язання. Умови про кiлькiсть, про асортимент, комплектнiсть, якiсть, про тару наданих товарiв повиннi виконуватися у вiдповiдностi до договору купiвлi-продажу товарiв (ст. 686-720 ЦК України), якщо iнше не передбачено договором товарного кредиту.

Кредитнi вiдносини можуть виникнути i при закладi речей в ломбард (ст.1024 Проекту ЦК України), i при продажу товарiв в кредит (ст. 725 Проекту ЦК України), тобто метою цих кредитiв є звичайнi споживчi потреби громадян.

Основним джерелом залучення грошових коштiв громадянами i органiзацiями є банкiвське кредитування. Комерцiйнi банки є посередниками на ринку капiталу. Вони залучають тимчасово вiльнi грошi одних осiб i надають їх iншим особам, якi їх потребують. Вiдношення комерцiйних банкiв з клiєнтами регулюються кредитним договорам.2

Правове регулювання по кредитному договору здiйснюєтья Цивiльним Кодексом України, законодавчими актами України, наказами нацiонального Банку України та iн. З введенням в дiю частин 1 i 2 Цивiльного кодексу України регулювання кредитних вiдношень було виведено в якостi самостійного виду договору позики. Передбачено, що по вiдношенням до кредитного договору застосовуються правила, якi передбаченi положенням що застосовуються до договору позики, якщо iнше не передбачено про кредитний договiр в ЦК i не випливає iз сутi кредитного договору (спiвпадання iмперативних i диспозитивних норм цивiльного права).

Визначення кредитного договору дане в ст. 1115 Проекту. ЦК України. Кредитний договiр є угодою за якою банк або інша кредитна організація (кредитодавець) зобов'язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, що передбачені договором, а позичальник зобов'язується повернути грошову суму та сплатити проценти на неї.

Вiдношення по кредитному договору регулються параграфом 2 Глави 69 Цивiльного Кодексу України, а також параграфом 1 цiєї глави, норми якого присвяченi договору позики, так як договiр позики в чистому виглядi є кредитною угодою. Попри це кредитнi вiдношини регулюються i самим кредитним договором, який включає умови, якi вiдрiзняються вiд норм Цивiльного кодексу, якщо це дозволяє диспозитивна форма.

Кредитний договiр є реальним, тобто вважаєься укладеним з моменту передачi грошей позичальнику, якщо сторони по договору не визначили надання кредиту виникненням яких-небудь особливих умов. В цьому випадку дуже важливо, щоб у договорi було вказано на те, що вважається пiд "моментом передачi грошей", так як саме з цього моменту у сторiн виникають певнi права i обов'язки по даному кредитному договору. Що ж стосується мiста заключення договора, то воно визнається укладеним в мiстi проживання особи, або мiстi знаходження юридичної особи, що запропонувала укласти даний договiр. Договір позики вважається таким, що укладений, з моменту передання грошей або речей. (п.1 ст. 1107 ЦК України).

Так, у випадку, коли кредит надається фiзичнiй особi для споживчих потреб (придбання квартири, меблів тощо), то грошовi кошти повиннi бути надані готiвкою за мiсцем проживання. В договорi з фiзичною особою може бути передбачено i отримання грошей в безготiвковiй формi, тобто з моменту поступлення грошей на вказаний громадянином рахунок в банку.1 Банк надає короткострокові споживчі кредити в національній валюті громадянам України строком не більше одного року в розмірі до 40000 грн. на закупівлю товарів тривалого використання, ремонт побутових приміщень, придбання квартири тощо.

"Споживчий кредит – кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору"[3-, с.5].

В усіх країнах споживчий кредит виступає системою грошових відносин, пов'язаною з тимчасовим перерозподілом вільних коштів юридичних і фізичних осіб.

Розмір плати за кредит визначається угодою. Погашення відсотків здійснюється щомісяця в готівковій або безготівковій формі.

Ринкова вартість майна, яке заставляється, повинна перевищувати суму позики не менш, ніж у 2 рази. Оцінка майна здійснюється спеціалістами Банку на підставі наданих позичальником документів та за результатами огляду.

Якщо кредит надається юридичнiй особi, а також пiдприємцю без утворення юридичної особи (наприклад для придбання товару з метою продажу), то грошi вважаються отриманими з моменту фактичного поступлення їх на рахунок позичальника або вказаної ними особи, якщо законом не встановленi розрахунки готiвковими .

"Безготiвковi розрахунки здiйснюються через банки, iншi кредитнi органiзацiї, в яких вiдкритi вiдповiднi рахунки, якщо iнше не випливає iз закону. Сторони по договору мають право вибрати i встановити в договорi будь-яку форму розрахункiв: платiжним дорученням, по аккредитиву, чеками розрахунки по iнкассо i т.д.".

В цивiльному кодексi України закрiпленi основнi засади договорних вiдносин. Угода -- це волевий акт, який направлений на досягнення певного правового результату (ст. 987 ЦК України). Ця воля проявляється в принципi свободи договора, тобто громадяни i юридичнi особи вiльнi в укладеннi договору, а умови визначаються згодою сторiн, окрiм випадкiв, передбачених законом. Примус до заключення договору не припускається, за винятком випадкiв, коли обов'язковiсть заключення договору передбачена Цивiльним кодексом України або iншими законодавчими актами.

Треба врахувати, що спiрнi питання мiж сторонами по кредитному договору можуть бути розглянутi арбiтражним судом тiльки у випадках, передбачених згодою сторiн. Якщо така згода вiдсутня, то є приводом для вiдмови у прийняттi позовної заяви до арбiтражного суду. Це особливо важливо, так як дуже часто сторона, яка звертається до арбiтражного суду вважає, що має право надати вимоги до протилежної сторони i при вiдсутностi такої угоди.

Цивiльний кодекс України прямо не вiдносить кредитний договiр до публiчних, але якщо банк або iнша кредитна органiзацiя засобами реклами або iншими пропозицiями, якi адресованi невизначеному колу осiб, закликає укласти договiр, то мова може йти про заключення публiчного кредитного договора, так як включаючи всi iснуючi умови договору пропозицiя, з якої видно бажання особи, яка робить пропозицiю, укласти угоду на вказаних у пропозицiї умовах з будь ким, хто вiдгукнеться, визнається публiчною офертою, яка служить основою для заключення публiчного договору. (п. 2 статті 673 Ц К України).

Щодо кредитного договору, то банк або iнша кредитна органiзацiя повиннi за характером своєї дiяльностi надати грошовi кошти в кредит кожному, хто до них звернеться при виконаннi останнiм вимог банку. Банк або iнша кредитна установа не має права надавати перевагу однiй особi перед іншою при укладанні публiчного кредитного договору, крiм випадкiв, передбачених законом та вимогами Нацбанку України.

Необгрунтоване ухилення банку або iншої кредитної органiзацiї вiд укладання публiчного кредитного договору при наяавнiй можливостi надати споживачу позику -- не допускається. В цьому випадку позичальник має право звернутися до суду з вимогами про примушене заключення з ним договору. Банк або iнша кредитна установа в цьому випадку повиннi покрити iншiй особi спричиненi цим вiдмовленням витрати. (п.3 ст. 730 ЦК України).

Кредитний договiр повинен бути укладений у письмовiй формi. Недотримання письмової форми тягне за собою його недiйснiсть. Це означає, що договір не тягне за собою правових наслiдкiв, на якi вiн був розрахований, уже завдяки тому факту, що вiн був укладений, тому визнання судом такого договора недiйсним не вимагається, за умови, що не наступили правовi наслiдки, тобто не був отриманий кредит.

На практицi кредитнi вiдношення оформляються банком i клiєнтом шляхом пiдписання єдиного документа -- кредитної угоди. Перед пiдписанням кредитного договора сторони можуть укласти попереднiй договiр. Вiдповiдно до умов попереднього договору, сторони зобов'язуються укласти в майбутньому кредитний договiр на умовах, передбачених попереднiм договором. В попередньому договорi повиннi бути обговоренi умови, якi визначають предмет договора, вказувати термiн, на протязi якого сторони повиннi укласти основний договiр (в iнших випадках -- на протязi 1 року з моменту заключення попереднього договору). По закiнченнi строку попереднього договору, зобов'язання по ньому припиняються. При ухиленнi однiєї з сторнi (банка або клiєнта) вiд укладання основного договору при наявному попередньому договорi, iнша сторона має право звернутися до суду про примушення укласти кредитний договiр i крiм того в цьому випадку вимагати покриття збиткiв.

Ще однiєю особливiстю кредитних правовiдносин є забезпечення кредиту, про що докладнiше буде сказано в роздiлi IІI дипломної роботи. В якостi забезпечення своєчасного повернення кредиту банки приймають заставу, доручення, гарантію iншого банку, а також зобов'язання в iнших формах, що допускаються банкiвською практикою.1

Найбiльш поширеною формою кредитних вiдносин є процес передачi в позику безпосередньо грошових коштiв (в гривнях або у валютi) спецiалiзованими кредитно-фiнансовими установами, якi мають лiцензiю на здiйснення подiбних операцiй. Доход по цiй формi кредиту отримується у виглядi банкiвського процента, ставка якого визначається ставкою рефiнансування Нацбанку України.

Зазвичай банкiвськi позики дiляться на короткостроковi (термiном до 1 року) i довгостроковi (понад 1 року). Iнколи позики видаються на декiлька мiсяцiв, їх також вiдносять до короткострокових. Цей подiл оснований не тiльки на тривалостi термiна, але й на їхньому цiльовому призначеннi.

"Короткостроковi кредити зазвичай видаються на поповнення обiгових коштiв позичальника, а довгостроковi направляються на капiтальнi вкладення (капiтальне будiвництво, технiчне переоснащення, реконструкцiю виробництва тощо). За метою використання кредити подiляються на: споживчi, промисловi, iнвестицiйнi, експортно-iмпортнi, пiд операцiї з цiнними паперами тощо.

"Кредит може надаватися клiєнту у виглядi овердрафта, тобто кредитування вiд'ємного залишку по "чековому рахунку". Банк i клiєнт, якi мають таку книжку, укладають договiр про те, що клiєнт має право в порядку i на умовах, вказаних в договорi виписувати чеки на загальну суму, яка перебiльшує залишок на його рахунку. Фактично, в цьому випадку вважається, що банк надає клiєнту кредит на вiдповiдну суму з дня здiйснення такого платежу (кредитування рахунку). Процедура вiдкриття лiмiту овердрафтного кредиту розробляється i затверджується кредитним комiтетом банку i перебуває пiд його строгим контролем. Як правило, такий вид кредитування банки використовують у вiдношеннi надiйних у фiнансовому планi клiєнтiв банка.1

"Кредит може бути наданий позичальнику у виглядi кредитної лiнiї, тобто шляхом укладання договору, вiдповiдно до якого банк зобов'язується надати клiєнту позику в межах попередньо визначеного лiмiту кредитування, який використовується клiєнтом в межах необхiдностi шляхом оплати платiжних документiв на протязi визначеного термiну. Вiдкрита кредитна лiнiя дозволяє оплатити за рахунок кредита будь-якi розрахунково-грошовi документи, якi передбаченi в кредитнiй угодi, укладенiй мiж клiєнтом i банком. Кредитна лiнiя вiдкривається клiєнтам з стабiльним фiнансовим станом i доброю репутацiєю, при наявностi реального забезпечення повернення кредиту (застава, доручення, гарантiя тощо). Вiдкривається кредитна лiнiя на термiн до 1-го року. Причому перевага даного виду кредитування для клiєнта -- так це наявнiсть у клiєнта отримати позику протягом цього термiну без додаткових переговорiв з банком i без додаткових оформлень. З практики видно, що це вигiдно i для банка, так як в цьому випадку у нього з'являються реальнi можливостi слiдкувати за рухом кредитних коштiв, а при появi загрози неповернення кредиту вжити екстремальних заходiв щодо повернення кредиту.

Розрiзняють вiдновлювальну i невiдновлювальну кредитні лiнiї. У випадку вiдкриття невiдновлювальної кредитної лiнiї пiсля видачi позики в об'ємi лiмiту i її поного погашення вiдношення мiж банком i клiєнтом завершуються. При поновлювальнiй кредитнiй лiнiї (револьвернiй) кредит надається i погашається в межах встановленого лiмiту заборгованостi i строкiв погашення автоматично. Причому наступна сума кредиту обмежується сумою, що визначається як рiзниця мiж лiмiтом кредитування i залишком кредитної заборгованостi на дату звернення по кредит".

Останнiм часом певного поширення отримало кредитування фiзичних осiб пiд заставу придбаної ними дорогої технiки, меблiв, автомобiлiв тощо, в мережi пiдприємств торгiвлi, якi здiйснюють їх роздрiбну реалiзацiю ("зв'язане кредитування").1

"Схема такого кредитування являє собою замнуте коло руху коштiв, якi виданi за кредитним договором. Пiсля вибору позичальником товара на фiрмi i отримання рахунку-фактури, який мiстить всi необхiднi данi про найменування, кiлькостi, вартостi з вказуванням на внесенi власнi кошти позичальника, позичальник надає банку пакет потрiбних документiв (буде описано далi). Пiсля цього банк, у випадку позитивного вирiшення справи переказує необхiдну суму на рахунок клiєнта "до запитання" з подальшим перерахуванням цiєї суми за дорученням клiєнта на рахунок фiрми. В подальшому позичальник повинен проводити покривання кредитної заборгованостi вiдповiдно до банкiвських правил". Таким чином кредитний договiр є важливим заходом регулювання вiдносин, якi випливають з грошових зобов'язань.

Для укладання цивiльно-правових договорiв, в т.ч. кредитного договора, цивільним кодексом України передбачена певна процедура.

Кредитний договiр вважається укладеним, якщо дотримані двi умови: перша -- дотримання його форми i друга -- досягнення згоди по всiх iснуючих умовах.

При цьому iстотними вважаються такi умови:

- про предмет договора;

- умови, якi названi в законi або iнших правових актах як iстотнi (наприклад, отримання процентiв по кредитному договору);

- всi тi умови, вiдносно до яких по заявi однiєї з сторiн повинна бути досягнута згода (наприклад, якщо одна iз сторiн наполягає на ноторiальному посвiдченнi кредитного договора, хоча за законом це непотрiбне);

Недотримання цих умов тягне за собою визнання договора неукладеним i вжиття наслiдкiв недiйсностi угоди (ст. 979 ЦК України).

Договiр укладається наданням оферти однiєю з сторiн i її акцепта з iншої сторони. Офертою за кредитним договором (ст. 978 ЦК України) визнається пропозицiя укласти договiр, яка адресована однiй або декiльком особам. Наприклад акцiонерне товариство (або громадянин) звертається до банка (або до декiлькох банкiв) з проханням надати кредит, або ж банк пропонує акцiонерному товариству (або декiльком акцiонерним товариствам) свої послуги по кредитуванню. Ця пропозицiя повинна в обов'язковому порядку мiстити iстотнi умови, якi потрiбнi для заключення кредитного договору. Ця пропозицiя повинна бути у формi проекта договора, листа, заяви тощо. Оферта не може бути усною, так як кредитний договiр повинен бути укладений в письмовiй формi.

До часу отримання оферти адресатом, вона може бути вiдiзвана особою, що її направила. Отримання оферти адресатом тягне за собою певнi правовi вiдносини для особи, що її направила.

Вiдповiдно до ст. 1112 ЦК України отримана адресатом оферта не може бути вiдiзвана протягом строку, що встановлений для її акцепта, якщо iнше не виходить iз мети пропозицiї. Порушення правила про строки акцепта може потягнути за собою появу необхiдностi погасити витрати, якi понесла друга сторона у зв'язку з вiдзовом оферти. Вiдповiдь про згоду укласти договiр на iнших умовах, нiж запропонованi в офертi, не являються акцептом i визнається за вiдказ вiд акцепта.

В момент отримання акцепта особою, яка направила оферту, договiр вважається укладеним, а це значить, що особа, яка погодилася на заключення договора не має права вiдмовитися вiд його виконання, вона може лише ставити питання про його розiрвання. Мовчання у вiдповiдностi iз ст. 778 ЦК України не є акцептом, якщо iнше не передбачено законом. Акцептом може бути не тiльки письмова вiдповiдь, але й здiйснння особою, яка отримала оферту, дiй по виконанню вказаних в нiй умов договору (переказ грошей тощо). Дiї повиннi бути виконанi в строк, встановлений в акцептi. По закiнченнi термiну для акцепту кредитного договора i наявностi згоди з боку клiєнта вважається, що кредитний договiр укладений. В лiтературi зобов'язання кредитора надати грошовi кошти розглядається як попереднє зобов'язання укласти в подальшому договiр позики.

Як вже говорилося ранiше, кредитний договiр повинен бути укладений в письмовiй формi. Недотримання цiєї форми укладання кредитного договору тягне за собою її недiйснiть. При цьому кожна з сторiн повертає все отримане по цьому договору (подвiйна реституцiя) .

Судова практика доказує, що помилки, допущенi якою-небудь iз сторiн кредитних вiдносин (як правило, кредитором) на стадiї заключення кредитного договору, в кiнцевому результатi призводять до неповернення кредитних коштiв. Тому саме на цьому етапi особливу увагу сторонам слiд придiлити юридичним аспектам, визначеним в кредитному договорi.

«Однiєю з головних проблем поряд з iншими в сучаснiй банкiвськiй системi України є значний об'єм неповернутих кредитiв, внаслідок чого значна частина банкiвських активiв стала обезцiненою та iммобiлiзованою, а також недолiки iснуючого законодавства, неврегульованiсть багатьох юридичних аспектiв дiяльностi банкiв, здiйснення банкiвського нагляду. Цi проблеми значною мірою посили дiю неспритяливих зовнiшнiх факторiв, якi i спричиняють кризовi ситуацiї в банкiвськiй системi, а саме зупинки фiнансового ринку, скачки валютного курсу i, як наслiдок -- рiзке зниження платоспроможностi банкiв, зниження довiри до банкiв з боку населення, пiдприємств, iноземних партнерiв».1

Вищезгадане питання є темою для окремого розгляду, яка виходить за межi даної дипломної роботи. Разом з цим, як вiдмiчають багато економiстiв i правознавцiв в галузi фiнансiв, розумiння наявних в нашiй країнi кризових процесiв, пошук шляхiв виходу з них, змушує багато комерцiйних банкiв країни переглядати свою кредитну полiтику в сторону пiдсилення правової i економiчної безпеки.

Кожен банк повинен мати чiтку i детально опрацьовану програму розвитку кредитних операцiй, в якiй формуються цiлi, принципи i умови видачi кредитiв рiзним категорiя позичальникiв (граничнi розмiри позик, вимоги до забезпечення i погашення тощо). Вiдповiдно до рекомендацiй до положення Нацбанка України "Про порядок надання кредитними органiзацiями грошових коштiв i їх повернення" прийняття банком рiшення про доцiльнiсть надання грошових коштiв клiєнту, банку-кредитору слiд пильно вивчити всi наданi позичальником документи (заявку клiєнта, пiдпис керiвника i голови банку, копiї засновчих документiв, бухгалтерську, статистичну i фiнансову звiтнiсть, баланс i доповнення до нього, розшифровки окремих показникiв дiяльностi), бiзнес-план, план маркетинга, виробництва i управлiння, прогноз грошових рухiв позичальника з його контрагентами на перiод погашення наданих грошових коштiв, (графiк поступлення платежiв клiєнта-позичальника), а також провести перевiрку достовiрностi угод що кредитуються, вивчити кредитну iсторiю клiєнта-позичальника, провести аналiз з питання наявностi або вiдсутностi заборгованостi по обов'язкам клiєнта-позичальника, в тому числi простроченої, перевiрити повноваження посадових осiб позичальника, якi пiдписують кредитний договiр, перевiрити наявнiст i якiсть забезпечення (заставу, банкiвську гарантiю, доручення тощо).

Окрiм вищезгаданих документiв, вiд позичальника в процесi пiдготовки до укладання кредитного договору, слiд запросити карточку з взiрцями пiдписiв осiб, уповноважених пiдписувати вiдповiднi договори i розпоряжатися коштами на рахунку клiєнта-позичальника.

Крiм того, слiд органiзувати i проводити тематичнi бесiди з потенцiйними позичальниками банку. Цi зустрiчi необхiдно проводити на регулярнiй основi на протязi всього термiну дiї кредитного договора.

"Важливим етапом на шляху пiдготовки до пiдписання кредитного договора є оцiнка кредитоздатностi позичальника i ризику, пов'язаного з видачею кредиту. Особливу увагу слiд придiлити слiдуючим моментам:

- особа позичальника, його репутацiя в дiловому свiтi, здатнiсть виконувати взятi на себе обов'язки;

- фiнансовi можливостi, тобто здатнiсть погасити кредит за рахунок поточних грошових коштiв, або продажу активiв;

- майно позичальника;

- забезпечення, тобто види i вартiсть активiв, якi пропонуються в якостi застави при отриманнi кредиту тощо;

- стан економiчної кон ’ юктури та iншi зовнiшнi фактори, якi можуть вплинути на стан позичальника "

При розгляданнi питання про доцiльнiсть видачi кредитних коштiв позичальнику своє аргументоване заключення по даному питанню повиннi надати спецiалiсти слiдуючих напрямкiв: кредитний iнспектор, юрист, iнспектор служби економiчної безпеки, економiст. Виходячи з того, що кредитний комiтет банка приймає вiдповiдне рiшення про можливостi або неможливостi надання позичальнику кредита. У випадку позитивного рiшення, позичальник про це повiдомляється i вже потiм сторони приступають до оформлення кредитного договора .1

Оформлення кредитного договора здійснюється шляхом укладання між банком і клієнтом банка, існуючого договора, що відповідає вимогам Цивільного Кодексу України і містить в собі основні умови надання і погашення грошових коштів, що розміщує банк.

Особи, що підписують кредитний договір (учасники кредитної угоди) повинні мати відповідні на те повноваження. Для фізичних осіб – це наявність дієздатності, тобто досягнення 18-річного віку. Від імені юридичних осіб договір мають право підписувати їх органи або представники (наприклад директор філії від імені юридичної особи на основі довіренності). Порядок вибрання або призначення органів юридичної особи визначаються законом або установчими документами (статут, засновницький договір, довіреність тощо). Органи юридичної особи діють від його імені без довіреності. Представники юридичної особи діють на підставі довіреності, що підтверджує повноваження представника юридичної особи і межі її компетенції.

Довіреність видається за підписом керівника юридичної особи і підтверджується штампом цієї організації. Установчими документами юридичної особи можуть бути обумовлені низкою обмежень, що стосуються прав органів юридичної особи підписувати кредитні договори (як і інші).1

Статути багатьох юридичних осiб мiстять обмеження, якi не дозволяють одноособному виконавчому органу укладати угоди без попередньої згоди засновникiв. Як правило до компетенцiї виконавчого органу акцiонерного товариства вiдносяться всi питання керiвництва поточною дiяльнiстю товариства окрiм питань, що вiднесенi до виключної компетенцiї загальних зборiв акцiонерiв або Ради директорiв товариства. Такi ж норми можуть бути i в установчих документах юридичних осiб з iншою органiзацiйно-правовою формою. Позичальник вiдповiдно до норм Цивiльного Кодексу України також має право ознайомитися з правовим статусом i фiнансовим станом банка-кредитора (наявнiсть Лiцензiї НБУ України, довiренiсть на iм'я керiвника фiлiї банку, баланс на останню звiтну дату, тощо).

Кредитний договiр за участi громадян має ряд особливостей.

"Найближче стоячий до потреб громадян сучасний Ощадбанк України здiйснює соцiальнi програми шляхом кредитування споживчих потреб громадян. Банки здiйснюють короткострокове i довгострокове кредитування населення. Довгостроковi кредити видаються на:

- будiвництво iндивiдуальних житлових будинкiв i садових будиночків;

- купiвлю квартир в будинках, що побудованi пiдприємствами, об'єднаннями, органами мiсцевого самоврядування;

- купiвлю обладнання для облаштування iндивiдуальних житлових будинкiв.

Кредитування фiзичних осiб здiйснюється в декiлька етапiв:

1) на першому етапi -- вияснення кредитоспроможностi клiєнта. Для цього кредитний iнспектор повинен вияснити рiвень дохода, який був би достатнiм для своєчасного покриття суми, наявносiт у клiєнта майна, сiмейний стан, його витрати тощо.

Клiєнт повинен надати слiдуючi документи:

- паспорт;

- довідка з мiсця роботи про середньомiсячний заробiток, про суму податкiв;

- книгу по розрахунках за квартиру;

Аналiз кредитоспроможностi проводиться як по позичальнику так i по його доручителю. На засадi цих даних керiвник (або кредитний комiтет) приймає рiшення по наданню позики.

2) На другому етапi позичальник надає такi документи:

- заяву;

- зобов'язання, довідку з мiсця роботи;

- письмову заяву доручителя, в якiй вказується боржник i сума зобов'язань. В залежностi вiд виду i розмiру кредита банки вимагають два або три доручення. При оформленнi позики на будування вимагається довідка про дозвiл на будiвництво, кошторис, власнi витрати (не менше 30%).

3)Третiй етап передбачає реальне надання позичальнику суми кредита, шляхом зарахування коштiв на безпроцентний рахунок клiєнта в банку. З цього рахунку переказуються грошi в уплату за будматерiали, садовi будиночки тощо. Одночасно банк направляє в нотарiальну контору повiдомлення про видачу позики для придбання житла з метою заборони продавати будинок.

Погашення i сплата процентiв за довгостроковою позикою як правило здiйснюїться за наступним пiсля отримання позики кварталом i здiйснюїться поквартально.

Позики для будiвництва жилого будинку для проживання гасяться з 3-го року пiсля її отримання. Позика на невiдкладнi потреби здiйснюєтьяс щомiсяця в рiвних пропорцiях.

При простроченнi повернення позики Ощадбанк повертає прострочену суму на рахунок прострочених позик, яку вони мають право вимагати вiд доручителя в судовому порядку. Незважаючи на незначнi вiдмiнностi в пiдходах до методики кредитування клiєнтiв в рiзних комерцiйних банках краєни можна видiлити головне -- це правове забезпечення кредитних договорiв, економiчна доцiльнiсть i дiючий контроль, направленний на повернення кредитних коштiв.

2.2. Предмет кредитного договору

Предметом кредитного договору є грошовi кошти, якi надаються позичальнику за умови їх повернення i сплати процентiв по цiй сумi.

Слiд вiдмiтити, що нарахування вiдсоткiв на суму коштiв, що надаються позичальнику починає виконуватися не з моменту пiдписання кредитного договора мiж сторонами, а з моменту поступлення кредитних коштiв на рахунок позичальника, тобто проценти виплачуються за час реального користування кредитними сумами.

Що ж до розмiру кредита, забезпечення, умов погашення та iнших умов, то вони визначаються сторонами в договорi. Грошовi кошти виражаются в гривнях, так як гривня є законним платiжним засобом, який є обов'язковим для прийняття на всiй територiї України (ст. 74 ЦК України). В зв'язку з цим предметом кредитного договору є об'єкти громадянських прав, якi можуть вiльно вiдчуджуватися або переходити вiд однiєї особи до iншої в порядку правоприємництва (реорганiзацiї юридичної особи, спадковiсть) або iншим особам.

«При виконаннi певних умов iноземна валюта також може бути предметом кредитного договору».1 Iноземна валюта вважається об'єктом обмежено оборотоздатним (ст. 613 Проекту ЦК України), так як використання iноземної валюти, а також платiжних документiв в iноземнiй валютi при виконаннi розрахункiв на територiї України за обов'язками допускається за умов. визначених законом (ст. 234 ЦК України). Основним нормативним актом, що регулює валютнi правовiдносини, є закон України "Про валютне регулювання i валютний контроль". Слiд мати на увазi, що всi банкiвськi операцiї, правила їх здiйснення встановлюються Нацбанком України вiдповiдно до Закону України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть".

Специфiкою кредитного договору є його предмет, який регулює вiдношення лише за грошовими зобов'язаннями.1 Якщо предметом договору є не грошi, а речi, то до таких договорiв застосовується спецiальне законодавство.

2.3. Сторони кредитного договора

Основною властивiстю кредитного договора є його суб'єктний склад: з одного боку такого договору обов'язково виступає банк, або iнша органiзацiя яка має лiцензiю. Вiдповiдно до ст Закону України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть" кредитною органiзацiєю є юридична особа, яка для отримання прибутку як основної мети своєї дiяльностi на основi спецiального дозволу (лiцензiї) Нацбанку України має право здiйснювати банкiвськi операцiї. На думку багатьох спецiалiстiв в галузi банкiвського права, таких як: Агарков М.М., Суханов Е.А., Тосунян Г.А., та iн. прийняття Закону України "Про Нацбанк України" i Закону України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть" послужило формуванню в законодавствi країни чiтких правил поведiнки для всiх учасникiв банкiвських операцiй. Iснує два види кредитних органiзацiй: банки i банкiвськi кредитнi органiзацiї, якi утворюються на основi будь-якої форми власностi як господарське товариство. Вiдповiдно до закону України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть" кредитна установа не має права займатися виробничою, торгiвельною i страховою дiяльнiстю.

Основною формою кредитної органiзацiї є банк, який окрiм ознак, що мають й iншi кредитнi установи, має низку специфiчних рис: залучення до вкладiв коштiв юридичних та фiзичних осiб, розташування вказаних коштiв вiд свого iменi i за свiй рахунок на умовах повернення, платностi i строковостi, вiдкриття i ведення банкiвських рахункiв i фiзичних, i юридичних осiб.1 В установчих документах банка обов'язково повинно бути вказано на перелiк здiйснюваних банком послуг (ст.18 Закону України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть").

"Небанкiвськi кредитнi органiзацiї мають право здiйснювати окремi банкiвськi операцiї, що передбаченi Законом України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть", якi встановленi Нацбанком України.

Кредитнi установи мають право здiйснювати банкiвськi операцiї лише з моменту отримання лiцензiї Нацбанку України (ст. 22 ЗУ "Про банки i банкiвську дiяльнiсть").

В iншому випадку Нацбанк України має право звернутися до Арбiтражного суду з позовом про лiквiдацiю юридичної особи, яка виконує банкiвськi операцiї без лiцензiї.

Фiзичнi особи, якi незаконно здiйснюють банкiвську дiяльнiсть, несуть у встановленому законом порядку цивiльно-правову, адмiнiстративну або кримiнальну вiдповiдальнiсть.

Кредитний договiр може бути визнаний недiйсним, якщо вiн укладений банком або iншою кредитною органiзацiєю, якi не мають вiдповiдної лiцензiї, виданої Нацбанком України, як угода юридичної особи, яка виходить за межi її правоздатностi.

"Залучення грошових коштiв i розташування їх кредитною органiзацiєю всупереч мети своєї дiяльностi, що визначенi в її установчих документах та виданої лiцензiєю, а також надання кредиту юридичним особам, якi мають лiцензiї на зайняття банкiвською дiяльнiстю, можуть бути визнанi судом недiйсними за позовом його засновника, або державного органу, що здiйснює нагляд за дiяльнiстю кредитної установи, якщо доведено, що iнша сторона за договором знала або повинна була знати про її незаконнiсть."2

Здiйснення юридичною особою банкiвських операцiй згiдно до закону "Про банки i банкiвську дiяльнiсть" без лiцензiї Нацбанку України, тягне за собою стягнення з такої особи всiєї суми, яка отримана внаслiдок здiйснення подiбних операцiй, а також стягнення штрафу у двократному розмiрi до держбюджету України.

При укладеннi кредитної угоди необхiдно обов'язково враховувати правовий статус фiлiалiв i представництв юридичних осiб , в тому числi i банкiв (ст. 35 ЦК ст. ЗУ "Про банки i банкiвску дiяльнiсть").

Представництво -- це вiдокремлений пiдроздiл юридичної особи, яке розташоване поза мiстом його знаходження, яке представляє iнтереси юридичної особи i здiйснює їх захист. Фiлiал -- це вiдокремлений пiдроздiл юридичної особи, який розташований поза її знаходженням i здiйснює всi його функцiї або частину.

Представництва або фiлiї не є юридичними особами i дiють на пiдставi положень, що затвердженi юридичною особою. Фiлiї та предстаництва повиннi бути вказанi в засновчих документах юридичної особи. Керiвники фiлiалiв i представництв призначаються юридичною особою i дiють на пiдставi її довiреностi.

"За довiренiстю фiлiал банку може бути обмежений розмiром кредиту, який вiн може надати, з iншого боку фiлiал юридичної особи -- позичальник може бути позбавлений права брати кошти в кредит. В цьому випадку така угода може бути визнана судом недiйсною за позовом особи, в iнтересах якої встановленi обмеження, якщо буде доведено що iнша сторона знала або ранiше повинна була знати про цi вдносини".

В зв'язку з цим необхiдно в договорi вказувати повнi данi про сторони. Якщо стороною за договором є юридична особа або її фiлiя, наводиться її офiцiйна назва, адреса, номер розрахункового рахунку, П.I.П. посадової особи, що має право пiдпису на договорi.

Фiрмове найменування кредитної установи повинно вказувати на характер дiяльностi цiєї установи, з використанням слiв "банк" або небанкiвська кредитна установа", а також вказання на його органiзацiйно-правову форму.1

У ролі позичальника за кредитним договором можуть виступати юридичнi особи, що дiють на пiдставi установчих документiв, а також будь-який правоздатний громадянин. В iншому випадку така угода може бути визнана недiйсною.

Таким чином, в законi сторони кредитного договору чiтко визначенi. Це банк або iнша кредитна органiзацiя (кредитор), що має лiцензiю Нацбанку України i позичальник, що отримує кошти для пiдприємництва або власних потреб. Ця обставина є вiдмiнною рисою кредитного договору вiд iнших договорiв цивiльно-правового значення.

2.4. Права та обов'язки сторiн за кредитним договором

За кредитним договором одна сторона (банк або iнша кредитна установа), що зобов'язується надати кредитнi кошти (кредит), називається кредитором, а сторона (громадянин або юридична особа), що зобов'язуються повернути запозичену суму та сплатити проценти по нiй -- позичальником. Кредитний договiр є двостороннiм, так як обов'язки виникають не лише у позичальника (повернення отриманої суми та оплата процентiв по нiй), а й у кредитора (надання грошових коштiв у розмiрi i за умов, вказаних в кредитному договорi).

"Порушення обов'язкiв, якi передбаченi для сторiн в кредитному договорi, покладає вiдповiдальнiсть як кредитора, так i позичальника у виглядi покриття збиткiв, тому в кредитному договорi треба обов'язково прописати всi права i обов'язки сторiн, i перш за все кредитний договiр повинен мiстити в собi умови про суму кредиту, об'єктах кредитування, термiнi повернення кредиту, процентiв, застави тощо."1

За кредитним договором позичальник зобов'язується повернути отриману суму i сплатити проценти по нiй, тобто розмiр процентiв по кредитному договору, строки ї важливою умовою. Це значить, що якщо цi умови не визначенi в кредитному договорi, то кредитний договiр може бути визнаний недiйсним.

Кредитний договiр завжди є корисливим. Тому позичальник повинен сплатити проценти за договором. Як правило, цi проценти мiстять в собi ставку рефiнансування Нацбанку України (вартiсть кредитного ресурси) i винагороду самого кредитора (банкiвську маржу). При цьому, банк не має права в односторонньому порядку змiнювати проценти, за винятком випадкiв, що передбаченi законом та договором. Як правило, у випадку виникнення суперечок щодо процентiв по кредитному договору суд може визначити їх по iснуючiй у кредитора ставцi банкiвського проценту або ставки рефiнансування. Порядок сплати процентiв залежить вiд строка договори i фiксується в ньому. Як правило, позичальник повинен сплачувати проценти за договором щомiсяця.

Позичальник за кредитним договором повинен дотримуватися цiльового використання отриманих за кредитом грошових коштiв (окрiм позики фiзичнiй особi на невiдкладнi потреби).1 При порушеннi позичальником цiєї умови кредитного договора банк має право вимагати вiд позичальника дострокового повернення наданої суми кредиту i виплати вiдповiдних вiдсоткiв, якщо iнше не передбачене договором.

У випадку, коли згідно договору застави, яка надається у вигляді забезпечення пiд кредит, закладене майно залишається у заставодавця (позичальника), останнiй зобов'язаний:

- застрахувати закладене майно за власний рахунок у повнiй його вартостi вiд ризикiв, втрати або пошкодження;

- негайно повiдомити iншу сторону про виникнення загрози втрати або пошкодження закладеного майна.

Наявнiсть i збереження закладеного майна перевiряється банком вiдповiдно до умов договору.

В разi невиконання позичальником передбачених кредитним договором обов'язкiв по забезпеченню повернення суми кредиту, а також при втратi забезпечення або погiршення його умов за обставинами, за якi позикодавець не несе вiдповiдальностi, банк має право вимагати у позичальника виплати нарахованих вiдсоткiв, якщо iнше не передбачене договором *** (ст. ЦК України). Позичальник не має права ухилятися вiд банкiвського контролю i повинен надавати всi вiдомостi про свiй фiнансовий стан i перспективах розвитку. . Докладна позицiя викладується багатьма юристами в галузi банкiвського права, так як саме вiдсутнiсть жорсткого контролю над використанням кредитних коштiв в кiнцевому випадку призводить до неповернення кредиту.1

Вiдповiдно до умов кредитного договору, банк повинен надати позичальнику грошовi кошти в розмiрi, в строк та на умовах, передбачених в договорi. Банк має право вiдмовитися вiд надання позики, при наявностi iнформацiї про те, що кредит не буде повернутий у визначений строк. У випадку виявлення неблагонадiйної позики, банк має право надати позичальнику для виходу iз ситуацiї продати частину активiв, скоротити частину персоналу, змiнити заходи в органiзацiї роботи, змiнити керiвництво тощо. Окрiм цього, банк має право звернутися до арбiтражного суду iз заявою про порушення справи про неспроможнiсть (банкрутсво) по вiдношенню до позичальника, що не виконує своїх обов'язкiв по погашенню заборгованостi. Кожний з цих способiв впливу на клiєнта застосовується, як правило в залежностi вiд його поточного фiнансового стану.

«Як правило, в банкiвськiй практицi встановлено, що клiєнт вiдповiдає за цiльове використання наданої суми кредиту.»2 У випадку порушення позичальником цiєї вимоги банк має право вимагати повернення достроково суми кредиту i виплати нарахованих вiдсоткiв, якщо iнше не передбачене договором.

Сторони в разi невиконання взятих на себе зобов'язань по кредитному договору несуть вiдповiдальнiсть вiдповiдно до вимог цивiльного законодавства. На думку доктора юридичних наук, професора Е.А.Суханова у вигляді головної форми вiдповiдальностi по кредитних зобов'язаннях є покриття нанесених контрагенту збиткiв, а сплата неустойки є додатковою санкцiєю. Кредитор має право вимагати покриття збиткiв, завданих йому в будь-якому випадку, на вiдмiну вiд неустойки. Поняття збиток складається як з реально-нанесеного збитку, так i втраченого прибутку. Принцип повного покриття збиткiв дiє, якщо iнше не передбачене законодавством. Що ж до неустойки, то в кредитному договорi, як правило, передбачено нарахування пiдвищених вiдсоткiв, що по сутi i є нустойкою.1

Особливу увагу при вивченнi питання вiдповiдальностi сторiн по кредитному договору необхiдно придiлити наслiдкам прострочки боржником виконання грошових зобов'язань. Вiдповiдальнiсть сторiн у випадку невиконання зобов'язань по кредитному договору може бути покладена як на позичальника так i на кредитора.

"Вiдповiдно до ст. ЦК України, у випадку невиконання або прострочки виконання грошового зобов'язання, внаслiдок якого на боржника покладається зобов'язання повернути кошти, пiдлягають оплатi проценти на суму цих коштiв. При розрахунках процентiв, що пiдлягають оплатi за ставкою рефiнансування НБУ кiлькiсть днiв в роцi приймається рiвною вiдповiдно 360 i 30 дням, якщо iнше не встановлено угодою сторiн. Проценти нараховуються до момента фактичного виконання грошового зобов'язання, вiдповiдно до умов про порядок платежiв i форми розрахункiв i положення ст. 1119 ЦК України про мiсто виконання грошового зобов'язання. При стягненнi суми боргу в судовому порядку та при вiдсутностi в договорi домовленостi про розмiр вiдсоткiв, суд сам має право визначати розмiр облiкової ставки банкiвського проценту, яку треба застосовувати. Окрiм цього, кредитор має право звернутися до арбiтражного суду iз заявою про порушення справи про неспроможнiсть позичальника.2 До майнової вiдповiдальностi за невиконання своїх обов'язкiв може бути притягнуто i самого кредитора. Наприклад, у випадку немотивованого вiдмовлення вiд надання кредиту, надання кредиту в меншому розмiрi, або з порушенням термiнiв".

Таким чином, при укладаннi кредитної угоди слiд досконально вивчити викладенi в договорi права i обов'язки сторiн для попередження неблагоприємних наслiдкiв в подальшому. Кредитор i позичальник повиннi чiтко уявляти для себе наслiдки невиконання покладених на них обов'язкiв.

Нажаль, на практицi дуже часто трапляється так, що коли будь-яка з сторiн по договору (як правило позичальник) у випадку взятих на себе зобов'язань, починає посилатися на неправдивi обставини, на неналежне вивчення договору, або на складний фiнансовий стан вцiлому в країнi. Цi доводи не є переконливими, i в цьому випадку винувата сторона несе вiдповiдальнiсть у вiдповiдностi з умовами кредитного договору. Вiдповiдно до ст. 257 ЦК України в разi неповернення позичальником в строк суми позики, на цю суму пiдлягають сплатi проценти, в порядку i розмiрi, передбаченими ст.256 ЦК України з дня коли вона повинна бути повернута, до дня її повернення кредитору незалежно вiд сплати процентiв, передбачених ст. 823 ЦК України. Проценти, передбаченi ст. 233 ЦК України за невиконання або прострочку виконання горшового зобов'язання, покриваються пiсля суми основного боргу. Проценти, що передбаченi ст. 234 ЦК України, є мiрою цивiльно-правової вiдповiдальностi i цi проценти нараховуються на суму кредиторської заборгованостi без врахування нарахованих на день повернення процентiв за користування позиченими коштами.

Розділ 3.

Методи забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору. Розгляд судових спорiв при участi суб'єктiв кредитних вiдносин.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРЕДИТУ

Обов`язковою умовою надання кредиту є його забезпечення (рис.2)

у письмовій формі письмовий договір

від третьої особи- (цінні папери, рухоме і

поручителя нерухоме майно, цінності)

3.1. Застава. Її види i порядок оформлення.

Вiдомо, що одним iз головних принципiв кредитування є забезпеченiть позики. Забезпечення повернення позики необхiдне для збереження банкiвських активiв, якi головним чином складаються з коштiв клiєнтiв i вкладникiв; лише надiйне i лiквiдне забезпечення в кiнцевому рахунку допомагає банку уникнути наслiдкiв сумнiвного кредиту i отримати прибуток.

У відповідності до положення НБУ від 2 вересня 1995 р. №246 в якості кредиту українське финансове законодавство вважає «позиковий капітал банку, який передається в тимчасове користування на умовах забезпеченності, повернення, строковості, платності та цільової направленості».

Базуючись саме на цьому нормативі, банківські установи при умові надання гарантій (якими є майнова або товарна застава) надають грошові кошти юридичним або фізичним особам в тимчасове користування. Окрім гарантій по поверненню кредита (див. Закон Україны «Про заставу» від 02.10.1992 р.), банк вимагає від підприємства або фізичної особи бізнес-план проекту, під який береться кредит.

Вiдповiдно до ст. 184 ЦК України встановленi слiдуючi основнi способи забезпечення виконання зобов'язань, в тому числi i кредитного: неустойка, застава, утримання майна боржника, поручительство, банкiвська гарантiя i завдаток. Даний перелiк не є вичерпним.

В сучасних умовах, саме застава є найбiльш розповсюдженим способом забезпечення виконання кредитних зобов'язань, так як вона дозволяє добитися реальногопогашення заборгованостi в найбiльшiй мiрi. Такий же спосiб забезпечення як неустойка малоефективний в сучасних умовах.1

Правові основи застави майна визначаються Законом України “Про заставу” від 2 жовтня 1992 року, а також ст.ст.181-190 ЦК України.

Застава – це спосіб забезпечення зобов`язань по кредитному договору, в силу яких банк має право в разі невиконання їх, одержати задовільнення з вартості заставленого майна в порядку, визначеному в договорі застави або згідно чинного законодавства.

Предметом застави може бути високоліквідне майно, що належить позичальнику на праві власності, а також майнові права за винятком випадків, що передбачені ст.4 Закону України “Про заставу”.

Оформлення договору застави /додаток 3/ проводиться в момент укладання кредитного договору між банком і позичальником (майновим поручителем).

В договорі вказується заставлене майно, його вартість, право володіння або користування, місцезнаходження, строк зобов`язань по кредитному договору.

До договору застави оформлюється оціночна опись заставленого майна де вказується найменування, вартість, кількість, марка, модель, рік випуску, місцезнаходження.

Договір застави повинен бути нотаріально завірений в тих випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об`єкти, товари в обороті або в переробці.

Якщо договір застави на ці види майна не буде нотаріально завірений такий договір не буде мати юридичної сили. Арбітражний суд не прийме позов по такому договору.

годою сторін може бути передбачено нотаріальне посвідчення договору застави і в тих випадках, коли це є необов`язковим в силу законодавства України, але на цьому наполягає одна із сторін.

Порядок звернення стягнення на заставлене майно визначений в ст.20 Закону України “Про заставу”.

За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, неустойку), необхідні витрати по утриманню заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпечення заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Реальна вартість заставленого майна не повинна бути меншою ніж розмір кредиту та витрати, пов`язані з виконанням кредитного договору застави. Як правило, загальна заборгованість по кредиту не повинна перевищувати 70% вартості заставленого майна.

Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням арбітражного суду, якщо інше не передбачено законом, а також у беспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріальних органів у випадках, коли договір застави посвідчений нотаріально.

"Вiдповiдно до ст. 183 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно, в тому числi речi та майновi права (вимоги -- що дозволяють вiдносити до предмету застави цiннi папери), за виключенням майна витягнутого з обiгу, вимог неподiльно пов'язаних з особою кредитора, а саме вимог по сплатi алiментiв, покриття шкоди, нанесеного життю та здоров'ю, iнших прав, передання яких iншiй особi заборонена законом. З урахуванням вищезгаданих виключень, а також встановлених законодавством обмежень на заставу окремих видiв майна банки мають право надавати кредити пiд заставу рухомого та нерухомого майна, в тому числi державних та iнших цiнних паперiв.1

Недiйснiсть договора застави не тягне недiйсностi основного зобов'язання. Правовiвдношення по договору застави переважно виникають iз договора, але можуть виникати й i з закону.

Банк приймає пiд заставу майно позичальника або третьої особи, що належить йому на правах власностi, або на правi господарського ведення. У випадку, коли предметом застави є нерухоме майно, що належить державним i комунальним пiдприємствам на правi господарського ведення, то при цьому необхiдно враховувати обмеження, встановленi ст. 164 ЦК України. Так, при передачi пiд заставу нерухомого майна, що знаходиться в комунальнiй власностi, закрiпленого за комунальним пiдприємтсвом на правi господарського ведення, закладодавцю необхiдно отримати згоду.

Майно, яке надається пiд заставу повинно бути чiтко визначене, iндивiдуально визначено i вiдокремлено вiд iншого майна заставодавця.

Застава нерухомостi (iпотека) допускається лише з одночасною заставою земельної дiлянки, на якiй нерухомiсть знаходиться. Договiр застави нерухомостi повинен бути нотарiально завiрений i пiдлягає державнiй реєстрацiї.

Перед прийняттям в якостi застави того чи iншого майна, вiдповiдним службам банку необхiдно встановити наступне:

- фактичну наявнiсть застави;

- лiквiднiсть застави;

- встанволення права власностi;

- вiдображення в бухгалтерських документах

По результатах перевiрки оформляється акт перевiрки. В силу застави кредитор по забезпеченiй заставi зобов'язанню (заставодержатель) має право у випадку невиконання боржником цього зобов'язання отримати задоволення iз вартостi закладеного майна переважно перед другими кредиторами особи, якiй належить це майно (заставодавця) за вилученнями, встановленими законом.

Учасниками заставного зобов'язання є:

1) заставодавець -- сторона, що надає майно в забезпечення виконання кредитного зобов'язання. В якостi заставодавця може виступати як сам боржник, так i третя особа. Головне для банка -- встановлення права власностi на заставу. Якщо майно пiд заставу передається неуповноваженою особою (суб'єктом), то такий договiр вважаєтьяс недiйсним. Заставлятися може i право вимоги.

2) заставодержатель. В якостi заставодержателя завжди виступає кредитор по забезпеченому заставою зобов'язанню (в тому числi банк). Вiдповiдно до ст.623 ЦК України в якостi застави можуть бути будь-якi речi, а також права (окрiм обмежень, вказаних ранiше).

Будь-який банк розглядає заставу не лише з позицiї юридичного забезпечення, але й з точки зори економiчного забезпечення, тобто її лiквiднiсть i можливiсть швидкої реалiзацiї.

Розмiр забезпечення визначається за згодою сторiн. При цьому банк виходить з того, що застава повинна забезпечувати вимоги заставодержателя до момента задоволення цих потреб. До цiєї суми включається:

а) власне сума кредиту;

б) сума процентiв, нарахованих за весь термiн користування кредитом;

в) сума, що складає нустойку, пiдвищеннi вдсотки, якщо їх утримання передбачене кредитним договором;

г) покриття збиткiв, що виникли в зв'язку з невиконанням позичальником кредитного зобов'язання;

д) витрати банку при зверненнi до арбiтражного суду (суду) в розмiрi вiдповiдного мита;

е) витрати, пов'язанi з реалiзацiєю заставленого майна.

Законом передбаченi жорсткi вимоги до форми договора застави. Вiн не має бути укладений в простiй письмовiй формi. Договiр iпотеки повинен завiрятися нотарiально i реєструватися в порядку, встановленому для реєстрацiє угод з нерухомiстю.

В обов'язковому порядку в договорi застави вказуються наступнi данi:

- предмет застави, його характеристика;

- вартiсть застави;

- договiр пiд який оформляється закладове зобов'язання;

- розмiр забезпеченого заставою кредита (з врахуванням процентiв, пенi тощо);

- строк погашення зобов'язання;

- вид застави;

- адресу знаходження застави.

Договiр застави завiряється вповноваженими на це засновничими документами особами. При цьому треба враховувати можливу наявнiсть певних обмежень в застановчих документах сторiн при пiдписання подiбних договорiв. Вiдповiднi служби банка супроводження кредитного договору повиннi проводити перевiрку наявностi закладного майна.

"У випадку невиконання або неналежного виконання боржником по кредитному договору своїх обов'язкiв перед банком, останнiй набуває право повернути стягнення на закладене по даному зобов'язанню майно для задоволення своїх потреб" ст. 194 ЦК України.

В ст. 243 ЦК України передбачена обставина, коли в правi на звернення стягнення на закладене майно може бути вiдмовлено -- якщо скоєне боржником порушення незначне i розмiр вимог явно не вiдповiдає вартостi закладеного майна (наприклад змiна адреси позичальника, змiни в засновницьких документах позичальника, склад засновникiв тощо).

За рiшенням суду стягнення накладається на:

1) рухоме майно, якщо воно не передбачено в договорi;

2) нерухоме майно;

3) якщо для укладання договору про заставу необхiдний дозвiл iншої особи ст. 196 ЦК України;

4) предметом застави є майно, яке має значну культурну, художню, iсторичну або iншу цiннiсть;

5) заставодавець вiдсутнiй i мiсцезнаходження його невiдоме.

Без звернення до суду проводиться стягнення:

1) рухомого майна, якщо це передбачене договором;

2) нерухомого майна на пiдставi нотарiально завiреної згоди сторiн, укладеної пiсля виникнення пiдстав для звернення стягнення на заклад;

Шляхами реалiзацiї майна, на яке звернено стягнення є:

- публiчнi торги-аукцiони;

- комiсiйна реалiзацiя;

Поєднання цих способiв передбачено в законодавнсвi України (строк 2 мiсяцi). Пи таннями реалiзацiї заарештованого майна займається Центр по реалiзацiї майна при управлiннi юстицiї України.1

На сьогоднішній день досить актуально постає проблема забезпечення необхідного рівня ліквідності об`єктів застави, яка пов`язана з необхідністю зниження рівня ризиків у кредитній політиці банків. Велика частина кредитного портфеля банків – це прострочені та пролонговані кредити (споживчий кредит теж не є винятком).

Відсутність обгрунтованої ефективної системи визначення обсягу кредиту від вартості об`єкта застави, а також забезпечення необхідного рівня його ліквідності сьогодні є важливою проблемою, яка потребує вирішення.

Розглянемо деякі основні теоретичні положення, на яких базуються подальші міркування і висновки, що стосуються даної проблеми:

· немає необхідності користуватися поняттям “заставна вартість”;

· разом із поняттям “ринкова вартість” необхідно також користуватися поняттям “ліквідаційна вартість”, оскільки воно найбільше відповідає меті визначення вартості об`єктів застави;

· слід враховувати відмінність між ринковою та ліквідаційною вартістю об`єкта застави. Причому варто пам`ятати, що ліквідаційна вартість завжди менша за ринкову.

“Справедлива ринкова вартість – найбільш вірогідна ціна, за яку об`єкт може бути проданий на відкритому конкурентному ринку за наявності всіх ознак чесної угоди і за відсутності нетипових умов фінансування з урахуванням того, що термін реалізації об`єкта повинен бути при цьому розумно довгим”. “Розумно довгий період реалізації об`єкта – період реалізації об`єкта за умови, що він запропонований за справедливою ринковою вартістю на відкритому ринку, який є прийнятно довгим із точки зору типового продавця, або типовий період реалізації такого типу активів, якщо він є близьким до вищезгаданого”.

Як пояснюють тлумачні словники, вартість об`єкта – це міра корисності або здатності задовольнити якусь потребу, тобто поняття суб`єктивне залежне від багатьох факторів. У зв`язку з цим необхідно уточнити, що чітке визначення вірогідної вартості, як ринкової так і ліквідаційної, можливе за умови наявності сформованого ринку подібних об`єктів та за наявності певного попиту на них. Слід зауважити, що ринок формує об`єктивну (незалежну від окремого суб`єкта ринку) вартість об`єкта залежно від поточної кон`юктури.

Тому пропонується використовувати як базу для розрахунку обсягу кредиту, що надається, ліквідаційну вартість об`єкта застави. Ліквідаційну вартість можна було б визначити як вартість, за якою об`єкт застави міг би бути проданий на відкритому конкурентному ринку, якщо термін реалізації об`єкта був би коротшим від терміну, при якому реалізація застави здійснювалася б за його ринковою ціною (“довгий” період реалізації).

Можна припустити, що чим коротший відносно “довгого” періоду (t_д ) час, протягом якого бажано реалізувати об`єкт, тим менше можливостей продати товар за його ринковою вартістю (С_р ) і тим більша вірогідність того, що ліквідаційна вартість (С_л ) буде меншою за ринкову та відповідно різниця між ними (/\1) – більшою. І навпаки, за наявності резерву часу продавець має більше можливостей знайти покупця, готового придбати цей товар за вищою ціною, найближчою до його ринкової вартості (С_р ).

Співвідношення ринкової та ліквідаційної вартості, а також відповідних їм періодів експозиції ринку відображено на рисунку 3.

“Довгий” період реалізації можна поділити на два періоди:

t_д = /\t₁ + /\t₂ ,

де /\t₁ – час від моменту виникнення права звернення стягнення на предмет застави (t_зс ) до моменту реалізації об`єкта застави за ліквідаційною вартістю (t<sub>рл</sub> ); /\ t<sub>2</sub> – час від моменту можливої реалізації об`єкта застави за ліквідаційною вартістю (t_рл ) до моменту можливої реалізації об`єкта застави за ринковою вартістю (t^/ _д ) у випадку “довгого” періоду реалізації застави (t_д ).

З вище наведеного можна дійти висновку, що відмінність між ринковою та ліквідаційною вартістю товару (/\1) залежить насамперед від фактора часу.

Рис.3.Співвідношення рівнів ринкової (С_р ) та ліквідаційної (С_л ) вартості об ` єкта застави та відповідних їм періодів експозиції ринку

Базовими умовами методу розрахунку ліквідаційної вартості об`єкта (С_л ) є його ринкова вартість (С_р ) та “довгий” період його реалізації (експозиції) на ринку (t_д ).

В основу запропонованого методу розрахунку ліквідаційної вартості об`єкта покладено принцип беззбиткової реалізації об`єкта застави за ціною, нижчою, ніж його ринкова вартість.

Суть принципу така: збитки, які виникають при реалізації об`єкту застави за ціною, нижчою, ніж його ринкова вартість, повинні бути компенсовані доходами від розміщення грошових коштів, одержаних у меншому обсязі при реалізації цього об`єкту, але раніше.

Графічно положення цього принципу відображено на рисунку 4. Продавець, прагнучи отримати в результаті продажу застави суму, що відповідає її ринковій вартості (С_р ), може отримати її за рахунок таких складових: суми, яка відповідає ліквідаційній вартості (С_{л j} ) у момент часу t_рлj , та доходу від розміщення цієї суми протягом періоду, що дорівнює різниці між t^/ _д та t_рлj . При цьому найнижчий рівень суми, яка відповідає ліквідаційній вартості об`єкту в умовах реалізації сформульованого вище принципу, визначається рівнем прибутковості операцій із розміщення грошових коштів.

Рис. Графічне представлення “принципу беззбиткової реалізації

об ` єкту застави за ціною, нижчою, ніж її ринкова вартість”

Отже, у даному випадку, величину /\1 можна вважати такою, що дорівнює доходу від розміщення суми, яка відповідає ліквідаційній вартості об`єкта застави.

Вищезазначене у загальних рисах можна відобразити у загальних рисах за формулою:

С_р = С_{л j} + /\1_j .

Дохід від розміщення суми, яка відповідає ліквідаційній вартості об`єкту застави у момент часу t_рлj (С_лj ), можна розрахувати:

а) для випадку нарахування простих відсотків

/\1 = С_лj (( і / m ) * n * m);

б) для випадку нарахування складних відсотків

/\1 = С_лj ((1 + і / m )^n*m -1),

де n – кількість років; m – кількість періодів нарахування відсотків протягом року; n*m – кількість періодів нарахування відсотків за весь строк; і – річна відсоткова ставка.

Тоді:

а) для випадку нарахування простих відсотків

С_р = С_лj ( 1+ ( і / m ) * n * m);

С_р

С_лj = ––––––––––––––––––––––;

( 1 + ( і / m ) * n * m);

б) для випадку нарахування складних відсотків

С_р = С_лj ( 1 + і / m )^n*m ;

С_р

С_лj = ––––––––––––––––––––––.

( 1 + і / m ) ^n*m

Зазначимо, що для спрощення практичного застосування запропонованого методу визначення ліквідаційної вартості об`єктів ринкова вартість розглядається як постійна, еластичність попиту не враховується, а величина /\t₁ вважається рівною нулю.

Наведені формули дають змогу визначити співвідношення ліквідаційної та ринкової вартості об`єктів застави. Множина цих співвідношень як функція двох змінних (і – річної відсоткової ставки та t<sub>д</sub> – “довгого” періоду експозиції об`єкта застави на ринку) відображена на рисунках 5 і 6.

Для зручності практичного застосування запропонованого методу визначення ліквідаційної вартості об`єктів застави складено у таблиці 7 та 8, які відображають ліквідаційну вартість як частку від ринкової для випадків нарахування простих та складних відсотків (залежно від річної відсоткової ставки та періоду експозиції товару на ринку).

На практицi доволi часто трапляються випадки, коли закладене по кредитному договору майно незаконно вiдчужується (купiвля, продаж, перезаклад, аренда тощо). В даному випадку, вiдповiдно до ст. 254 ЦК України за заставодержателем закрiплене закладне право заставодержателя за предметом застави у випадку її вибуття.

Вiдносно черги задоволення потреб заставодержателя. Так, вiдповiдно до ст .192 ЦК України у випадку повернення стягнення на предмет застави за рiшенням суду, вимоги заставодержателя будуть задовiльнятися в 4-у чергу; якщо стягнення проводилося в позасудовому порядку -- в п'яту чергу.

В зв'язку з цим, слiд визнати, щоправа кредитора, вимоги якого забезпеченi заставою, вiдповiдно iснуючих цивiльних норм настiлки малi, що при цьому втрачається забезпечувальна природа заставного зобов'язання.2

3.2.Виконання кредитної угоди, забезпеченної поручительством

Правові відносини поручительчтва і гарантії регулюються ст.191-196 Цивільного Кодексу України. На гарантію поширюються правили статей 191,194,196 цього Кодексу.

Гарантом або поручителем може виступати юридична особа. За договором поручительства поручитель зобов`язується перед кредитором і іншою особою відповідати за виконання нею свого зобов`язання в повному обсязі або частині, що визначена в договорі.

Поручительство може забезпечувати лише дійсну вимогу. Договір поручительства повинен бути укладений в письмовій формі /додаток 4/. Недодержання письмової форми тягне недійсність договору.

Поручительство припиняється з припиненням забезпеченого ним зобов`язання. Поручительство також припиняється, якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку виконання зобов`язання не пред`явить позову до поручителя.

Якщо строк виконання зобов`язання не визначений, то поручительство припиняється через рік з дня укладання договору поручительства /ст.194 ЦК України/.

В разі невиконання зобов`язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не встановлено договором поручительства.

При поручительстві кредитор має право вимагати погашення кредиту, як від самого боржника, так і від поручителя разом, або від кожного окремо. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, як і боржник, зокрема відповідає за сплату процентів, за відшкодування збитків, за сплату неустойки, якщо інше не втсановлено договором поручительства /ст.192 ЦК України/.

Поручительство передбачає собою вiдповiдальнiсть певної особи (поручителя) за порушення прав i iнтересiв суб'єктiв певних правовiдносин, що є наслiдками дiй контрагента в цих правовiдносинах.

Вiдповiдно до ст. 191-196 ЦК України по договору поручительства поручитель зобов'язується перед кредитором другої особи вiдповiдати за виконання останнiм його обов'язкi повiнiстю або частково. Пiдставою виникнення доручення може бути тiльки договiр.

"Склад зобов'язання поручителя зводиться до його вiдповiдальностi перед кредиторами третьої особи за виконання цiєю третьою особою свого зобов'язання. Поручитель вважається зобов'язаним виконати зобов'язання третьої особи, а лише нести вiдповiдальнiсть у випадку, якщо зобов'язання буде визнане невиконаним. Дане питання є найбiльш злободенним в сучаснiй банкiвськiй дiяльностi. Договiр поручительства укладається мiж кредитором за основним зобов'язанням i порусителем без участi боржника за основним поручительством."

Залежнiсть поручительства вiд правовiдносин за основним зобов'язанням проявляється головним чином в рiшеннi слiдуючих питань:

- про наявнiсть i дiяснiсть зобов'язання поручителя;

- про об'єм вiдповiдальностi поручителя;

- про умови його вiдповiдальностi.

Залежнiсть поручительства вiд долi основного зобов'язання у питаннях його наявностi i дiйсностi означає, що без основного зобов'язання поручительсво просто не може виникнути - признак акцессорностi поручительства ст. 192 ЦК України.

Вiдповiдно до ст. 194 ЦК України поручитель вiдповiдає перед кредитором в тому ж об'ємi, що i боржник, включаючи i сплату процентiв, покриття судового мита та iнших збиткiв кредитора, що виникли в наслiдок невиконання або неналежного виконання зобов'язань боржником, якщо iнше не передбачене догвором поручительства. Разом з цим, в цивiльному законодавствi України вiдсутнiй вичерпний перелiк видiв виконання, за якi поручитель несе вiдповiдальнiсть. Тiльки коли в договорi поручительства буде прямо вказано, що поручитель не несе вiдповiдальнiсть за сплату будь-яких сум (збитки, неустойка, тощо), або дається вказiвка, що поручительство дається на певну частку боргу боржника, можна говорити про обмежену вiдповiдальнiсть поручителя.

У випадку змiни основного зобов'язання, що тягне за собою збiльшення вiдповiдальностi або iншi неблагоприємнi наслiдки для поручителя, вiдношення поручительства припиняються.

У вiдповiдностi зi ст. 196 ЦК України поручитель несе спiльну вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями боржника. В зв'язку з цим було би доцiльно вiдмiтити ряд рис, притаманних правовiдношенням мiж кредитором (банком) та поручителем:

- пiдставою вiдповiдальностi боржника є порушення ним основного зобов'язання (в даному випадку кредитного договора), в той час, коли пiдставою вiдповiдальностi доручителя є його власна обiцянка вiдповiдати за поведiнку основного боржника (позичальника);

- у доручителя та у основного боржника може бути лише один кредитор;

- вiдповiдальнiсть доручителя настає тiльки тодi, коли наступає вiдповiдальнiсть основного боржника;

- iвдповiдальнiсть поручителя не може мати бiльший об'єм, ніж вiдповiдальнiсть головного боржника;

- вiдповiдальiнсть поручителя обмежена не тiльки власними запереченнями поручителя, але й запереченнями, якi мiг би висунути боржник;

- кредитор має право надавати вимоги про вiдповiдальнiсть за порушення основного зобов'язання як до основного боржника, так i до поручителя або до обох з них, в будь-якому порядку i в будь-яких долях, причому вiд основного боржника кредитор має право вимагати виконання основного зобов'язання;

- поручитель, що несе тягарр вiдповiдальностi за поведiнку основного боржника (позичальника за кредитним договором), набуває право вимоги до цього боржника на умовах не гiрших нiж тi, на яких поручитель понiс вiдповiдальнiсть -- ст. 196 ЦК України.

В рядi рис зобов'язання поручителя знаходиться в пiдлеглому вiдношеннi до основного. Але всеж-таки це два вiдмiннi зобов'язання.

Спiльна вiдповiдальнiсть поручителя носить диспозитивний характер. В ЦК України дозволяється така ж субсидарна вiдповiдальнiсть, коли вимога до поручителя може бути надана тiльки за умови попереднього надання вимоги до основного боржника (позичальника) i вiдмовленнi останнього задовiльнити наданi вимоги в розумнi термiни ст. 194 ЦК Укрїни.

Вiдповiдальнiсть поручителя носить необмежений характер, тобто вiн вiдпоiвдає у вiдповiдностi до умов даного ним поручительства всiм своїм майном, на яке за законом може бути звернене стягнення.

Форма договора поручительства -- проста письмова (ст.192 ЦК України) Недотримання цього правила тягне недiйснiсть даного договора поручительства (ст.192 ЦК України. Договiр доручення може бути нотарiально завiрений за згодою сторiн. Договiр поручительства повинен бути нотарiально завiрений, якщо поручительство має своїм предметом вiдповiдальнiсть за невиконання зобов'язання iз нотарiального основного зобов'язання (кредитного договору).

Як було вказано вище, поручитель з моменту виконання зобов'язань перед кредитором за основним договором (кредитним договором), отримує право регресної вимоги до боржника. Причому об'єм цих вимог складається не тiльки з суми сплаченої ним кредитору, але й сум iнших збиткiв (ст. 195 ЦК України), в тому числi i вiдсотки за користування чужими грошовими коштами, передбаченими ст.196 ЦК України. Що стосується пiдстав прпинення поручительства , то тут можна видiлити декiлька пiдстав:

- виконання зобов'язань поручителем;

- переказ на iншу особу по забезпеченому поручительством зобов'язанню, якщо поручитель не дав згоди кредитору вiдповiдати за нового боржника;

- якщо кредитор вiдмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем;

- при закiнченнi вказаного в договорi поручительства строку, на який воно дано, а у випадку, коли строк не встановлений -- поручительство припиняється по закiнченнi року з дня наступлення строку виконання основного зобов'язання (а якщо термiн виконання основного зобов'язання не встановлений -- два роки з дня укладання договора поручительства ) ст. 193 ЦК України.

В сучаснiй банкiвськiй практицi саме договiр поручительства поряд з договором застави є самими розповсюдженими способами в якостi забезпечення по кредитним зобов'язанням.

3.3. Банкiвська гарантiя як спосiб цивiльно-правово ї забезпеченності кредитних договорiв

Законодавство України i банкiвська практика, окрiм вищезгаданих способiв забезпечення по кредитним зобов'язанням, знає й iншi способи забезпечення виконання кредитних зобов'язань. "Вказати мiсце того чи iншого способу забезпечення виконання кредитних договорiв -- це значить вказати тi функцiї, якi виконує вiдповiдний спосiб, а значить визначити випадки, в яких застосування даного способу є найбiльш ефективним i корисним для кредитора.

З цiєю метою всi способи забезпечення зобов'язань зазвичай дiляться на двi групи:

- перша вiдрiзняється функцiєю стимулювання боржника до належного виконання зобов'язання (кредитного договора) - неустойка, завдаток;

- друга (застава, поручителсьво, банкiвська гарантiя) окрiм стимулюючої функцiїнадають кредитору додаткову гарантiю.

Поряд з самим надiйним способом забезпечення по кредитним зобов'язанням як поручительство можна видiлити банкiвську гарантiю.

ГАРАНТІЯ відрізняється від поручительства тим, що гарантійна відповідальність є додатковою, а не є солідарною. Тобто вимоги до гаранта можуть бути заявлені якщо боржник не спроможний погасити борг.

Гарантія обов`язково повинна мати форму письмового договору між гарантом і банком боржника і містити слідуюче:

-предмет договору;

-межі відповідальності гаранта;

-реквізити сторін;

-права і обов ` язки сторін;

-відповідальність сторін;

-особливі умови (відповідальність гаранта у випадку несвоєчасного виконання гарантійного зобов ` язання і інш.);

-порядок розгляду спорів;

-строк дії договору;

Дія гарантійного договору припиняється:

а) з припиненням забезпеченого ним зобов`язання;

б) якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку зобов`язання не пред`явить позову до гаранта.

У випадках, коли поручитель (гарант) добровільно не виконує зобов`язання погасити кредит, установа банку стягує борг в порядку, передбаченому договором або в претензійно-позовому порядку.

Претензія та позов до поручителя повинні бути заявлені в межах трьохмісячного строку позової давності.

У випадку, коли цей строк буде пропущено, банк втрачає право звернення до суду з вимогою примусового стягнення гарантованої суми з поручителя (гаранта).

"Багато банкiв, зiткнувшись з проблемами оцiнки застави, визначення його лiквiдностi, реалiзацiї закладеного майна, використовують банкiвськi гарантiї для як спосiб забезпечення виконання кредитних зобов'язань. В ст. 1154 ЦК України вказано, що банк або iнша кредитна установа (гарант) дають на вимогу iншої особи (принципала) письмове зобов'язання сплатити кредитору принципала (бенефiциару) у вiдповiдностi з умовами наданими гарантами зобов'язання грошову суму при пред'явленнi бенефiциаром письмової вимоги про її сплату. У вiдношеннях, пов'язаних з наданням банкiвської гарантiї приймають участь три суб'єкта:

1) гарант -- особа, що дає письмове зобов'язання сплатити борг (банк або страхова органiзацiя)

2) принципал -- особа, на прохання якої даєть гарантiя;

3) бенефiциар -- кредитор принципала -- уповноважена сторона за основним зобов'язанням.

Специфiкою банкiвської гарантiї вiдповiдно до ст. 1132 ЦК України є та осбставина, що гарантiйне зобов'язання у вiдношеннях мiж гарантом та бенефiцiаром не залежить вiд того основного зобов'язання, пiд забезпечення якого воно видавалося. Це виражається в наступному:

- банкiвська гарантiя не припиняється з припиненням основного зобов'язання i не змiнюється з його змiною;

- воне не є гнедiйсною при недiйсностi основного зобов'язання;

- гарант не має право посилатися при пред'явленнi йому вимог бенефiцiаром вимог на заперечення, якi пов'язанi з забезпеченим зобов'язанням; вiн має право вiдмовити у виплатi лише при порушеннi умов самої гарантiї;

- зобов'язання гаранта не залежить вiд будь-яких вимог або заперечень принципала, основаних на його вiдношеннях з гарантом або бенефiциаром.

Банкiвськi гарантiї класифiкуються за рiзними принципами. Найбiльш розповсюдженими в банкiвськiй практицi є:

- тендерна гарантiя (гарантiя пропозицiї) -- зобов'язання гаранта, що видане ним на прохання учасника торгiв, за яким гарант у разi невиконання принципалом своїх обов'язкiв, що витiкають iз надання пропозицiї, виконати платiж бенефiциару в межах вказаної суми грошей. Розмiр таких гарантiй зазвичай складає 10 % вiд суми зобов'язання.

- гарантiя повернення платежу -- зобов'язання банка, надане на прохання поставщика товарiв та послуг, за яким гарант зобов'язується у випадку невиконання принципалом зобов'язань покрити вiдповiдно до контракта мiж принципалом та бенефiциаром суму бенефiциару.

Гарантiя може також забезпечувати повернення боргу по кредитному договору як фiзичним, так i юридичним особам. Банки зазвичай видаюь гарантiю виконання по наданню вимоги лише пiд зустрiчну гарантiю вiд збиткiв з боку принципала.

Вiдповiдно до ст.1123 ЦК України вимога принципала повинна бути надана гаранту до закiнчення визначеного в гарантiї строку, на який вона видана. Цей момент є iстотним. Гарант при настаннi цього моменту автоматично анулює гарантiю, так як у вiдповiдностi зi ст.1124 ЦК України зобов'язання гаранта перед бенефiциаром, за гарантiєю припиняється закiнченням визначеного в гарантiї строку, на який вона видана.

Гарант повинен отримати повiдомлення бенефiциара про сплату грошової суми та попередити принципала -- ст. 1124 ЦК України. У випадку, якщо гарант вiдмовляє бенефiциару, вiн повинен про це його повiдомитиi мотивувати причини вiдмови. Крiм того, на вiдмiну вiд доручення, гарант несе вiдповiдальнiсть тiльки в тому об'ємi, який вказаний у банкiвськiй гарантiї -- ст.1123 ЦК України.

Припинення зобов'язання гаранта перед бенефiциаром здiйснюється в наступних випадках вказаних в ст. 1146 ЦК України:

- уплата бенефiциару суми, на яку видана гарантiя;

- закiнчення визначеного в гарантiї строку;

- вiдмовлення бенефiциара вiд своїх прав по гарантiї i повернення її гаранту;

- вiдмовлення бенефiциара вiд своїх прав шляхом письмової заяви про звiльнення гаранта вiд обов'язкiв;

Гарант має право вимагати вiд принципала повернення сум, сплачених бенефiциару, якщо це право було закрiплене угодою гаранта з принципалом. В практичнiй дiяльностi, яка стосується кредитних правовiдносин, використання банкiвських гарантiй в якостi забезпечення по кредитах використовується вкрай рiдко.

Пiд кiнець даного роздiлу необхiдно вiдмiтити, що в сучасному цивiльному законодавствi в значнiй мiрi вiдрегульованi питання, якi стосуються забезпечення по кредитних зобов'язаннях. Разом з тим, на практицi виникає велика кiлькiсть непередбачених обставин. Саме питання розв'язання суперечних моментiв в галузi банкiвського кредитування, в тому числi i в судовому порядку буде розглянуто мною далi.

РОЗДIЛ 4. Розгляд судових спорiв при участi суб'єктiв кредитних вiдносин.

4.1. Судові спори і їх розв ’ язання

Розгляд даного питання обумовлений тiєю обставиною, що правовi вiдносини з'являються, дiють i припиняються не тiльки лише пiд впливом норм права, але з цiлої низки iнших обставин. Такими обтавинами власне є розумiння i застосування норм права. Практика вирiшення суперечностей судами -- це той матерiал, в якому найбiльш наглядно вiдображаються результати всiх трьох названих процесiв. Окрiм того, саме суд є останньою iнстанцiєю, яка розглядає питання про права i обов'язки певних осiб, i єдиною, яка узагальнює прийнятi рiшення.1

Питання, пов'язанi з розгляданням спорiв по конкретним зобов'язанням вiдносяться як до компетенцiї судiв загальної юрисдикцiї (за участю фiзичних осiб) i арбiтражних судiв (за участю органiзацiй). Як правило, суть судових розглядань пов'язана з вимогами кредитора сплати суми кредита позичальником, а також втрачених прибуткiв i понесених ним збиткiв. При цьому сторони в позовному порядку мають право висунути свої зауваження i вимоги.

Можливiсть звернення до арбiтражного суду, як i до суду загальної юрисдикцiї обумовлена цiлою низкою умов:

- надання позову та порушення справи

- пiдгтовка справи до судового розгляду (гл. 15 КК України)

- судовий розгляд та винесення рiшення

"Суб'єктами судових спорiв є юридичнi особи (в тому числi банки), громадяни-пiдприємцi, фiзичнi особи".

Недотримання таких умов, як пiдвiдомчiсть, прцесуальна правоздатнiсть, означає, що спiр не пiдлягає розгляданню в арбiтражному судi i тягне за собою вiдмовлення вiд прийняття позову (ст. 46 КК України).

Вимоги про дотримання претензiйног порядку вiдмiнено.

Важливим є умова дотримання вимог до форми та складу позовнї заяви, якi встановленi в ст. 48 КК України. Стосовно спорiв, що витiкають з кредитного договору слiд враховувати наступне:

- позовна заява повинна мiстити точний розрахунок заборгованої суми, яка повинна мiстити основний борг погашеного кредиту, проценти за користування кредитом, штрафнi санкцiї за невиконання умов договору;

- про надання позову до декiлькох вiдповiдаючих, позовнi вимоги повиннi бути персонiфiкованi як по сумi так i за характером (з вказанням виду вiдповiдальностi);

Право пiдпису позовної заяви належить як керiвнику органiзацiї так i представнику юридичної особи (за довiренiстю) .1

Подання позовної заяви оподатковується державним митом (ст. 47КК України). Розмiр мита визначений в законi Україи "Про державне мито". Також в цьому законi визначене коло осiб, звiльнених вiд сплати держмита.

При дотриманнi необхiдних умов суддя зобов'язаний прийняти позовну заяву i порушити справу по цiй заявi.

Кожна окрема справа має свою специфiку. Загальне правило полягає в тому, що сторни повиннi надати докази своєї правоти.2 Практично завжди суддя пропонує представнику банка по справах по кредитних договорах надати оригiнали кредитного договора, договора застави (доручення тощо), розрахунок суми позову з вказанням процентної ставки за перiод користування кредитом, а вiдповiдачу -- надати докази погашення кредиту (принцип змагальностi). Часто по кредитних договорах виникають суперечки, пов'язанi iз забезпеченням позову. Забезпечення позову допускається на будь-якiй стадiї арбiтражного процесу . Мета забезпечення позову -- вжиття заходiв, якi попереджують можливiсть невиконання судового позову. При цьому суд має право вимагати у позивача гарантiй покриття можливих для вiдповiдача збиткiв.

В п. 14.6 ст. 48 КК України передбаченi наступнi заходи забезпечення позову:

- накладання арешту на майно або грошовi кошти вiдповiдача;

- заборона здiйснювати вiдповiдачевi певнi дiї;

- заборона другим особам чинити дiї, що стосуються предмету суперечки;

- призупинення реалiзацiї майна у випадку подання позову про звiльнення його вiд арешту.

Справа повинна бути розглянута i вирiшена в строк, що не пеервищує двух мiсяцiв з дня постулення позовної заяви до арбiтражного суду.

Разом з цим слiд вiдмiтити, що ефективнiсть такого способу захисту невелика. Це пов'язано з навантаженiстю коштiв, що часто призводить до того, що до моменту розгляду справи в судi, у боржника вже, як правило на рахунку немає коштiв, або пiдприємство не працює, але при цьому юридично не лiквiдовано. Але при цьому iнших шляхiв повернення кредиту немає.

"Важливим моментом у механiзмi захисту прав органiзацiй i громадян є виконання рiшення арбiтражних судiв, судiв загальної юрисдикцiї та третейських судiв по цивiльно-правових суперечках, в тому числi i по суперечках за участi банкiв (а саме по кредитних договорах).

В ст. 45 КК України сказано, що судовi акти, що набули законної сили виконуються всiма державними органами, органiзацiями, посадовими особами i громадянами на ериторiї України".

Примусове виконання судового акта виконується судами на виконаннi виконавчих листiв, виданих арбiтражним судом, судом загальної юрисдикцiї.

Практика показала, що прийняття чiтких унiфiкованих правил в галузвi виконавчого виробництва вкрай необхiдно. Найбiльш злободенним в Українi "Про виконавче виробництво" лишається питання участi судових виконавцiв в оцiнюваннi реалiзацiї майна тощо. Строк виконавчого провадження обмежений двома мiсяцями.1

Пiдкiнець вiдмiчу, що в багатьох випадках питання, пов'язанi з регулюванням цивiльно-правових вiдносин в галузi банкiвського кредитування в тому числi вказанi вище залишаються актуальними i сьогоднi i значить вимагають детального розгляду спецiалiстами рiзного профiлю.

Кредитний договiр є головним правовим документом, що регулює кредитнi вiдношення пiдприємтсва i банка, захищає економiчнi iнтереси сторiн i визначає їх права, обов'язки, мiру матерiальної вiдповiдальностi за порушення його основних умов.

Укладання кредитних договорiв вiдбувається у декiлька етапiв.

1.Формування змiсту кредитного договору клiєнтом-позичальником (вид кредита, сума, строк, забезпечення тощо).

2.Розглядання банком наданого клiєнтом проекту кредитного договору в складаннi заключення про можливiсть наданян кредиту взагалi i про умови його надання (при позитивному вирiшеннi питання). На цьому етапi банк визначає:

а)кредитоздатнiсть потенцiйних позичальникiв, тобто можливiсть їх своєчасно повернути позику. Перевiрка кредитоздатностi є переддiєю укладання кредитної угоди. Банк в процесi цiєї роботи реалiзує надане йому ринковими умовами господарювання право на вибiр суб'єкта кредитної угоди, вiдповiдно до своїх економiчних iнтересiв.

б) свої можливостi надати кредит суб'їктам господарювання в потрiбних їм сумах виходячи з наявних кредитних ресурсiв, можливостi їх збiльшення за рахунок своєї депозитної та процентної полiтики, залучення мiжбанкiвських кредитiв, рефiнансування Нацбанку України тощо.

3. Сумiсна коректировка кредитного договора клiєнтом i банком до жосягнення взаємовигiдного варiанту i надання його на розгляд юристам.

4.Пiдписання кредитного договору обома сторонами, тобто надання йому сили юридичного документа.

За пiдписанням кредитної угоди iде надання суб'єкту господарювання кредиту у встановленi термiни i в об'ємi, передбаченому в договорi, а потiм контроль банка за виконанням умов кредитного договору, але головним чином за вчасним поверненням наданого кредиту.1

Позичальники -- юридичнi особи, що не виконують своїх зобов'язань по своєчасному поверненню банкiвських позик, можуть бути визнанi в порядку, встановленому Законом України "Про банкрутство", неплатiжоспроможними банкрутами.

Але, в залежностi вiд стану боржника банк-кредитор має право клопотати перед арбiтражним судом або про призначення зовнiшнього керування майном боржника, або його санкцiї, про застосування до боржника лiквiдацiйних процедур. Також iснує можливiсть притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi позичальникiв, якi ухиляються вiд повернення кредиту. Так, наприклад, ст. 899 ЦК України говорить про вiдповiдальнiсть за незхаконне отримання кредиту шляхом надання банку свiдомо фальшивих докумнетiв, а в ст. 912 встановлено межу вiдповiдальностi жля юридичних осiб, починаючи з суми рiвної 1500 мiнiмальних зрплаот, а для фiзичних осбi -- 500.

Застосування цих статей ЦК Ускладнено встановленням складног складу злочину -- користий умисел неплатника, злостний характер ухилення. Спiвробiтникам кредитних пiдроздiлiв слiд звернути увагу, що питання, пов'язанi з неповерненням кредитiв, находяться в компетенцiї не арбiтражних, а кримiнальних судiв, а також, що вищезгаданi статтi ЦК України розповсюджуються

Висновки

Розглядаючи таку цікаву і складну тему у банківській діяльності як кредитні відносини, у дипломній роботі я намагався вивчити і проаналізувати теоретичні і практичні аспекти цього виду відносин з юридичної точки зору.

Керуючись у своїй роботі нормативними та інструктивними матеріалами, я прагнув якнайповніше виявити різні тенденції цого явища.

У своїй роботі я не претендую на вичерпність, позаяк така тема є дуже багатогранна, зачіпає багато аспектів банківської діяльності, які тут не були розглянуті. Але я старався висвітлити якнайповніше цю глибоку тему, аналізуючи і порівнюючи різні правові думки і практичну діяльність кредитних установ, насамперед банків.Дослiдження, проведене в процесi пiдготовки матерiалiв для дипломної роботи, дозволило в певнiй мiрi розробитит окремi аспекти складного комплексу питань, пов'язаних з вивченням процедури банкiвського кредитування (з моменту подання заявки на отримання кредиту до повернення кредитних коштiв). Особливий акцент зроблено на правовий аналiз кредитних договорiв.

В дипломнiй роботi я намагався зiбрати матерiал, який може мати певний iнтерес для юристiв банкiв та iнших кредитних установ, а також для їх клiєтiв -- юридичних та фiзичних осiб. З цiєю метою мною були використанi науковi працi юристiв в сферi фiнансiв, нормативнi документи i коментарiї до них, а також аналiтичнi данi, отриманi в ходi практичної дiяльностi.

Серед отриманих висновкiв можна видiлити наступнi основнi:

- в сучасних умовах розвиток ринкової економiки, така функцiя банкiв як кредитування, тобто виконання ними активних оперцiй по розташуванню гроових коштiв, набуває вагомого значення.

- правове забезпечення при оформленнi кредитних справ є гарантом повернення кредиту. В зв'язку з цим мiсце юридичної службив банках розглядається як одне з вагомих, поряд з iншими;

- кредитний договiр мiстить в собi спiввiдношення диспозитивних iмперативних норм правового характеру.

Ця обставина вказує на те, що при укладаннi кредитних договорiв сторони повиннi чiтко визначити свої права i обов'язки, якi необхiдно виконувати, не виходячи з межi закону;

- в кредитному договорi, оформленому в письмовому видi, вказанi конкретнi суб'єкти (кредитор i позичальник);

- коштовний характер кредитного жоговора забезпечує отримання банками прибутку (тобто нарахування вiдсоткiв), укладання кредитного договора неможливо без таких компонентiв як строк уплати кредита (строковiсть), забезпеченстi вредита (застава, доручення, гарантiя тощо);

- найбiльш складна проблема в сучаснiй кредитно-фiнансовiй системi України -- проблема неповернення кредитiв. В зв'язку з цим, завдання впорядкування нормативної бази в законодавствi держави (складання банкiвського кодексу) стало наiбльш гострим.

В зв'язку з вищесказаним слiд вiдмiтити необхiднiсть посилення цивiльно-правової та кримiнальної вiдповiдальностi в галузi кредитних вiдносин.

Оскільки банки України, та і взагалі кредитні установи, працюють у сфері ризику, то тут важко планувати і прогнозувати конкретно на певні періоди. Треба враховувати дію зовнішніх факторів, які впливають об’єктивно на банківську діяльність. Але банки працюють у сфері керованого ризику. Тому, я вважаю, що саме за допомогою чіткого законодавства та нормативних актів, на які покладена функція врегульовувати певні кредитні відносини можна якщо не нівелювати, то хоча б зменшити до мінімуму непередбачувані і небажані ризикові ситуації.

Також для українських банків зараз актуально забезпечити ринкову дисципліну. Саме дотримання її має бути обов’зкове всіма суб’єктами ринку. Нажаль наша тепрішня законодавча база, що стосується банківської сфери, має більше фіскальний, ніж стимулюючий характер. Це не спонукає банки до розширення своєї діяльності, вбиває в корені всі нові починання та ідеї. Тому важливо звернути увагу насамперед на потреби банків, на те, як ефективно забезпечити їхню діяльність, щоб добре працювало народне господарство. Адже банки - «кровоносні судини» економічного організму. Життєздатність і процвітання економіки не може бути без добре налагодженої банківської системи.

Судова практика показує, що часто судовi рiшення на користь кредитора дуже часто на практицi бувають малоефективними. Це пов'язано з багатьма причинами: наприклад - черговiсть виконання вимог по кредитора по кредитному договору вiдносяться вiдповiдно до ст. *** ЦК України лише в четверту чергу, а в свою чергу, враховуючи сучасний фiнансовий стан багатьох пiдприємств ставить пiд сумнiв реальне виконання судового рiшення; значна завантаженiсть судiв в багатьох випадках є причиною неприйняття оперативних заходiв (в тому числi "забезпечення позову"), що в кiнцевому рахунку вiдбивається на ефективностi при виконаннi судових рiшень.

Список використаних джерел та літератури

1. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20 березня 1991р

2. Закон України «Про банки і банківську діяльність» із змінами і доповненнями // Галицькі контракти, №7, 1997, с.68.

3. Закон України “Про заставу” від 2 жовтня 1992 р.

4. Інструкція НБУ №10 «Про порядок регулювання і аналіз діяльності комерційних банків» (у новій редакції) // Галицькі контракти, №2, 1997.

5. Цивільний кодекс України. Проект у редакції від 25 серпня 1996р. //Українське право, 1996, № 1.

6. Положення про фінансове оздоровлення комерційних банків. // Банківська справа, №4, 1997, с.75.

7. Положення Національного банку України "Про кредитування"

8. Затверджено Постановою Правління Національного банку України 28.09.1995р. №246.

9. Положення Національного банку України “Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків” Затверджено Постановою Правління Національного банку України №122 від 27.03.98р.

10. Положення Ощадного банку України “Про споживче кредитування громадян України” Затверджено Постановою Правління Ощадного банку України від 2 березня 1999р. Протокол №8.

11. Цівільний кодекс України.Інформаційний Бюлетень Асоціації комерційних банків. - Київ, 1996-1997 рр.

12. Банківська енциклопедія / Під ред. А.М.Мороза.-К.:Ельтон, 1993 .

13. Банковское дело / Под ред. О.И.Лаврушина.-М.:Банки и биржи, научно-консультативный центр, 1992 .

14. Бастун Л. Платіжний баланс України в 1996 році : аналіз, перспективи. // Вісник НБУ, №1, 1997 , с.24.

15. Цивільне право. Частина друга. О.А.Підопригора, Д.В.Боброва та ін., Підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К., «Вентурі, 1997. - 480с.

16. Белых Л.П. Устойчивость коммерческих банков. Как банкам избежать банкротства.-М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1996 , с.184.

17. Доллан Э.Дж., Кембелл К.Л. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. / Пер.с англ. Лукашевича М.Д.-Л., 1991 .

18. Иванов В.В. Анализ надёжности банка. Практическое пособие.-М.:РДЛ, 1996.

19. Івасів Б.С. Операції комерційних банків : навчальний посібник.-К.: НМК ВО,1992 , с.84.

20. Івасів І. Яка банківська система потрібна Україні? // Вісник НБУ №4, 1997, с.50.

21. Заруба О.Д. Банківський менеджмент та аудит.-К.:Лібра, 1996.-с.178.

22. Заруба О., Шиллер Р. Фінансова стійквсть комерційних банків : способи визначення. // Вісник НБУ, №7, 1997, с.33.

23. Ковальчук Т.Г., Коваль М.М. Ліквідність комерційних банків.-К.:Знання, 1996, с.89.

24. Коммерческие банки. / Рид Э., Коттер Р., пер.с англ.-М.:Космополис, 1991.

25. Маркова О.М., Сахарова Л.С., Сидоров В.Н. Коммерческие банки и их операции.-М.:Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995, с.215-224.

26. Масленчиков Ю.С. Финансовый менеджмент в коммерческом банке : фундаментальный анализ.-М.:Перспектива, 1996, с.68-132.

27. Ольхова Р.Г. и др. Банк и контроль.-М.:Финансы и статистика, 1991, с.97.

28. Основы банковского дела. / Под ред. Мороза А.Н., Киев, 1994, с.45-49.

29. Основні показники діяльності комерційних банків України у 1995 році. // Банківська справа, №6, 1995, с.41.

30. Основні тенденції розвитку банківської системи України у січні-серпні 1997 року. // Вісник НБУ №10, 1997, с.20.

31. Панова Г.С. Анализ финансового состояния коммерческих банков.-М.:Финасы и статистика, 1996, с.54-78, 89-110.

32. Пантелєєв В., Халява С. Фінансова стійкість комерційного банку : проблеми регулювання. // Банківська справа, №1, 1996, с.32.

33. Полферман Д., Форд Ф. Основы банковского дела.-М.:Инфра-М, 1996, с.67.

34. Раєвський К. Деякі аспекти фінансового аналізу комерційних банків України (в тому числі і із залученням іноземного капіталу). // Вісник НБУ, №1, 1997, с.27-40.

35. Раєвський К. Інсайдерські ризики в банківській діяльності. // Вісник НБУ, №6, 1997, с.23.

36. Раєвський К. Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків. // Банківська справа, №2, 1997, с.31.

37. Роуз Питер С. Банковский менеджмент. / Пер.с англ.со 2-го изд.-М.:Дело ЛТД, 1995, с.652-665.

38. Синки Дж.мл. Управление финансами в коммерческих банках. / Пер.с англ. 4-го переработанного изд. / Под ред. Р.Я. Левиты, Б.С. Пинскера.-М.: Catalaxy , 1994, с.716-745.

39. Спицин И.О., Спицин Я. О. Маркетинг в банке.-Тернополь : АО «Тарнекс».-К.:ЦММС «Писпайн», 1993, с.546-578.

40. Степаненко А. Діяльність комерційних банків у 1996 році : стан і наслідки. // Банківська справа, №2, 1997, с.28.

41. Сугоняко О. Реформування банківської системи як державна проблема. // Вісник НБУ, №1, 1997, с.18.

42. Сугоняко О. У минулому році банки не змогли заробити на кризі. // Галицькі контракти, №7, 1998, с.16.

43. Тимоти У. Кох. Управление банком. / Пер.с англ. В 5-ти книгах, 6-ти частях. - Уфа : Спектр, 1993.

44. Усоскин В.М. Современный коммерческий банк : управление и операции.-М.:ИПЦ «Вазар-Ферро», 1994, с.46-63.

45. Уткин Э.А. Банковсий маркетинг.-М.:ИНФРА-М, Метаинформ, 1994, с.217.

46. Черкасов В.Е. Финансовый анализ в коммерческом банке.-М.: ИНФРА-М, 1995, с.35-68.

47. Халява С. Прибутковість і ліквідність комерційних банків та управління грошовою позицією. // Вісник НБУ, №5, 1997, с.34.

48. Фінансовий стан України на 1.11.1997 року. // Вісник НБУ, №12, 1997, с.36.

49. Шматов О. Методика визначення рейтигу комерційних банків в Україні. // Вісник НБУ, №5, 1997, с.39.

50. Ющенко В. : «У 1997 році вдалося утримати цінову та валютну стабільність». // Галицькі контракти, №1-2, 1998, с.16.

1 Сугоняко О. Реформування банківської системи як державна проблема. // Вісник НБУ, №1, 1997, с.18.

1 Див.: Гуревич И.С. «Очерки советского банковского права». Л., 1959. С.41.

1 Див.: Новицкий И.Б. Солидарність інтересів в цивільному праві. К., 1951. С.52.

2 Див.: Вільнянський С.И. Кредитно-расчетные правоотношения. Харьков. 1955. С.43.

3 Див.: Гуревич І.С. Указ. соч. С. 45-46.

1 Див.: Цивільне право. Ч.II. К., 1996. С.362.

2 Див.: Флейшиц Е.А. Расчетные и кредитные правоотношения М., 1956. С.215.

1 Див.: Флейшиц Е.А. Расчетные и кредитные правоотношения М., 1956. С.215.

1 Див.: Певзнер С.Л., Дриссин И.Б. Банковское дело. Харьков, 1927. С.7.

1 Див.:Лексис В. Кредит і банки. М., 1973. С.11.

2 Див.:Туган-Барановський. Основи політичної економии. Изд. 3-е. Спб., 1909. С.423.

3 Див.: Певзнер С.Л., Дриссин И.Б. Банковское дело. Харьков, 1927. С.10.

1 Рубинштейн Я. Организация и формы краткосрочного кредита. М., 1936. С.11.

1 Певзнер С.Л., Дрисин И.Б. Банковское дело. С.40.

1 Див.: Вильнянский С.И. Кредитно-расчетные правоотношения. С.45.

2 Компанеец Е.С., Полонский Э.Г. Указ. соч. С.115.

1 Певзнер С.Л., Дрисин И.Б. Банковское дело. С.42.

1 Гуревич И.С. Указ. соч. С.43.

2 Вильнянский С.И. Кредитно-расчетные правоотношения. С.43-44.

1 Компанеец Е.С., Полонский Э.Г. Указ. соч. С.131

2 Там же. С.132.

1 Раєвський К. Інсайдерські ризики в банківській діяльності. // Вісник НБУ, №6, 1997, с.23

2 Івасів Б.С. Операції комерційних банків : навчальний посібник.-К.: НМК ВО,1992 , с.84.

1 Флейшиц Е.А. Указ. соч. С.235-236.

2 Компанеец Е.С., Полонский Э.Г. Указ. соч. С.140-143.

1 Банківська енциклопедія / Під ред. А.М.Мороза.-К.:Ельтон, 1993 .

1 Степаненко А. Діяльність комерційних банків у 1996 році : стан і наслідки. // Банківська справа, №2, 1997, с.28.

2 Положення про фінансове оздоровлення комерційних банків. // Банківська справа, №4, 1997, с.75.

1 Банківська енциклопедія / Під ред. А.М.Мороза.-К.:Ельтон, 1993

1 Белых Л.П. Устойчивость коммерческих банков. Как банкам избежать банкротства.-М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1996 , с.184.

1 Белых Л.П. Устойчивость коммерческих банков. Как банкам избежать банкротства.-М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1996 , с.184.

1 Івасів Б.С. Операції комерційних банків : навчальний посібник.-К.: НМК ВО,1992 , с.84.

1 Белых Л.П. Устойчивость коммерческих банков. Как банкам избежать банкротства.-М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1996 , с.184.

1 Маркова О.М., Сахарова Л.С., Сидоров В.Н. Коммерческие банки и их операции.-М.:Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995, с.215-224.

1 Масленчиков Ю.С. Финансовый менеджмент в коммерческом банке : фундаментальный анализ.-М.:Перспектива, 1996, с.68-132.

1 Раєвський К. Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків. // Банківська справа, №2, 1997, с.31.

1 Синки Дж.мл. Управление финансами в коммерческих банках. / Пер.с англ. 4-го переработанного изд. / Под ред. Р.Я. Левиты, Б.С. Пинскера.-М.:Catalaxy, 1994, с.716-745.

1 Степаненко А. Діяльність комерційних банків у 1996 році : стан і наслідки. // Банківська справа, №2, 1997, с.28.

2 Усоскин В.М. Современный коммерческий банк : управление и операции.-М.:ИПЦ «Вазар-Ферро», 1994, с.46-63

1 Тимоти У. Кох. Управление банком. / Пер.с англ. В 5-ти книгах, 6-ти частях. - Уфа : Спектр, 1993.

1 Раєвський К. Інсайдерські ризики в банківській діяльності. // Вісник НБУ, №6, 1997, с.23.

1 Раєвський К. Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків. // Банківська справа, №2, 1997, с.31.

1 Пантелєєв В., Халява С. Фінансова стійкість комерційного банку : проблеми регулювання. // Банківська справа, №1, 1996, с.32.

2 Ольхова Р.Г. и др. Банк и контроль.-М.:Финансы и статистика, 1991, с.97

1 Заруба О., Шиллер Р. Фінансова стійквсть комерційних банків : способи визначення. // Вісник НБУ, №7, 1997, с.33.

2 Івасів Б.С. Операції комерційних банків : навчальний посібник.-К.: НМК ВО,1992 , с.84

1 Пантелєєв В., Халява С. Фінансова стійкість комерційного банку : проблеми регулювання. // Банківська справа, №1, 1996, с.32.

1 Синки Дж.мл. Управление финансами в коммерческих банках. / Пер.с англ. 4-го переработанного изд. / Под ред. Р.Я. Левиты, Б.С. Пинскера.-М.:Catalaxy, 1994, с.716-745.

1 Халява С. Прибутковість і ліквідність комерційних банків та управління грошовою позицією. // Вісник НБУ, №5, 1997, с.34.

2 Степаненко А. Діяльність комерційних банків у 1996 році : стан і наслідки. // Банківська справа, №2, 1997, с.28.

1 Степаненко А. Діяльність комерційних банків у 1996 році : стан і наслідки. // Банківська справа, №2, 1997.

1 Раєвський К. Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків. // Банківська справа, №2, 1997, с.31.

2 Івасів Б.С. Операції комерційних банків : навчальний посібник.-К.: НМК ВО,1992 , с.84.

1 Основні показники діяльності комерційних банків України у 1995 році. // Банківська справа, №6, 1995, с.41.

1 Пантелєєв В., Халява С. Фінансова стійкість комерційного банку : проблеми регулювання. // Банківська справа, №1, 1996, с.32.