Реферат: Поняття грошової системи

Вступ

§ 1. Розвиток форм вартості та виникнення грошей

§ 1.1. Повна або розгор­нута форма вартості

§ 1.2. Загальна форма вартості

§ 1.3. Грошова форма вартості

§ 2. Функції та види грошей як загального еквівалента

§ 2.1. Функції грошей.

§ 2.2. Види грошей.

§ 3. Концепції грошей

§ 4. Сучасні зміни в грошовому обігу

Висновок

Література.

Вступ

Економісти довгий час не могли вирішити проблему походжен­ня й сутності грошей. З приводу цього відомий англійський політик минулого століття. Одні економісти стверджували, що гроші - резуль­тат угоди, свідомої домовленості між людьми. Інші доводили, що гроші "впроваджуються" державою в якості інструменту для виміру цін товару. Треті вважали, що золото й срібло є грішми за своєю природою, незалежно від характеру суспільних відносин. Четверті взагалі не вбачали різниці між товарами й грішми. Проте, жодна з цих теорій не давала дійсного наукового з'ясування природи грошей як економічної категорії. В дійсності ж гроші не є результатом суб'єктивних дій людей, державних органів. Вони виникли в процесі об'єктивного багатовікового розвитку форми прояву вартості - мінової вартості.

Аналіз розвитку форм вартості показує, що гроші — це катего­рія товарного виробництва і товарного обігу. Вони мають товарне походження і виражають певні виробничі відносини між товарови­робниками з приводу обміну продуктами праці через ринок. У гро­шах як загальному еквіваленті втілений безпосередньо суспільний характер праці. Вони дають змогу вимірювати суспільні витрати і отримані результати.

З розвитком виробництва і обігу товарів, ринкового господарст­ва в цілому відбувалися як кількісні, так і якісні зміни у функціону­ванні грошей, що привело нині до демонетизації золота. Щоб осяг­нути сутність сучасних грошових систем, зміни у грошовому обігу і в самих грошах при демонетизації золота, слід розкрити підвали­ни цього процесу через розгляд функцій грошей як загального екві­валента.

Ще в XIX ст. чимало економістів звертали увагу на відсутність у вчених навіть відносної згоди з питання про сутність грошей. Не­зважаючи на велику кількість досліджень з грошової теорії, таке положення спостерігається й нині.

У сучасній світовій економічній теорії існує кілька принципово різних підходів до визначення суті грошей. Прихильники першого підходу (М. Фрідман, А. Шварц та ін.) фактично розглядають гроші лише як зручний спосіб організації статистичних спостережень і визначають їх як "тимчасове вмістилище купівельної сили". При цьому увага концентрується на конструюванні різних грошових агрегатів, виявленні елементного складу пропозиції грошей тощо.

В основу другого підходу — найбільш поширеного серед захід­них економістів — покладено попередній теоретичний аналіз функ­цій грошей, на підставі якого визначаються суті і форми грошей. Так, автори популярного підручника "Економікс" американські професори К. Р. Макконнелл та С. Л. Брю вважають, що гроші — це те, що гроші роблять. Все, що виконує функції грошей, і є гроші. Л. Харріс також визначає суть грошей через їх функції, стверджую­чи, що гроші — це будь-який товар, який функціонує як засіб обі­гу, розрахункова одиниця і засіб збереження вартості. Найчастіше в роботах сучасних західних учених виділяється три функції гро­шей: засіб обігу, одиниця розрахунку, збереження вартості. Пере­вага при цьому віддається функції засобу обігу. Тому положення про гроші як товар, що виконує різні функції, трансформується у визначення: гроші — це все, що загальноприйняте як засіб обміну, а останній — це все, що приймається в обмін на товари й послуги. Поширеним є ототожнювання грошей як засобу обігу чи засобу платежу і об'єднання двох останніх в одну функцію. Отже, питан­ня про функції грошей підмінюється питанням про суть грошей.

Найбільш обґрунтовано історичну суть і функції грошей роз­кривають концепції, які розглядають їх через розвиток форм вар­тості.

Гроші виступають основним інструментом функці­онування ринкової економіки. Це обумовлюється тим, що вони опосередковують усі економічні відносини людей з приводу купівлі-продажу результатів їхньої діяльності. Свої функції гроші виконують у результаті безперервного руху в сфері обігу.

Рух грошей здійснюється в рамках грошової системи. Грошова система - це форма організації грошового обігу, яка історично формується в країні й закріплюється її законами. Ця система включає в себе ряд взаємопов'язаних елементів:

а) масштаб цін національної грошової одиниці, якій забезпечує її купівельну спроможність;

б) певний порядок карбування національних монет;

в) емісія державних грошових знаків і порядок їхнього обігу (забезпечення, випуск, вилучення);

г) організація й регламентація безготівкового обороту;

д) організаційні центри грошового обігу (міністерство фінансів (казначейство), центральний емісійний банк).

§ 1. Розвиток форм вартості та виникнення грошей

На ранніх етапах розвитку людського суспільства відбувався безпосередній обмін товару на товар. Спочатку це був випадковий і епізодичний обмін, коли у первісних людей внаслідок щасливого збігу обставин (наприклад, вдале полювання, рибалка) з'являлись деякі надлишки продуктів, якими можна було обмінятись. Так з'яви­лася проста, випадкова, або одинична, форма вартості:

х товару А = у товару В

Історично перші акти обміну виступа­ли у вигляді обміну одного товару на інший. Припустимо, 1 вівця обмінювалася на 1 кам'яну сокиру. Спочатку це був випадковий, епізодичний обмін у первісних людей. Так, подібні відносини спостерігав відомий український мандрівник Міклухо-Маклай у папуасів Нової Гвінеї. "У папуасів берега Маклая, - писав він, - немає ні торгівлі, ні впорядкованого обміну. Якщо декілька жителів прибережного села відправляються в інші прибережні села, на острови або до жителів гір, то вони забирають з собою все, що в них є в надлиш­ку, й несуть з собою у вигляді подарунка. При поверненні вони отримують відповідні подарунки, які складаються з продуктів, що є в тому селі".

Але вже в цій формі вираження вартості (вартість вівці вира­жалася через вартість сокири), яка отримала назву простої або випадкової, ми бачимо, що товари в обміні відіграють різну роль. Товар А відіграє активну роль, виражаючи свою вартість у то­варі В. Тому перший товар знаходиться у відносній формі вартості. Товар В виконує пасивну роль, оскільки служить вираженню вар­тості першого, протистоїть йому як еквівалент. Тому другий товар перебуває в еквівалентній формі вартості.

Отже, проста, випадкова, або одинична, форма вартості — це така форма, за якої одному товару, що знаходиться у відносній формі вартості, відповідає інший один товар, що перебуває в екві­валентній формі вартості. Якщо поміняти товари А і В місцями, суть простої форми вартості не зміниться. Зміниться лише роль товарів (товар В знаходитиметься у відносній формі вартості, а то­вар А — в еквівалентній). Відносна вартість (тобто вартість товару, виражена в певній кількості товару-еквівалента) залежить як від вартості товару А, так і від вартості товару В.

Еквівалентна форма вартості має три особливості.

Перша особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що споживна вартість товару-еквівалента безпосередньо виражає свою протилежність — вартість. Власна споживна вартість товару-еквівалента не має значення, бо в ній лише виражається вартість іншого товару. Так, при зважуванні предметів люди користуються терезами, на одну шальку яких кладуть предмет, а на іншу — гирі. Метал, з якого вони виготовлені, має ряд фізичних, хімічних та інших властивостей. Проте всі вони при зважуванні не беруться до уваги, крім однієї — метал має вагу.

Друга особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що конкретна праця, втілена в товарі-еквіваленті, виражає свою протилежність — абстрактну працю, затрачену на виробництво іншого товару. Аналогічно й споживна вартість товару-еквівалента хоч і створена конкретною працею, але віддзеркалює абстрактну працю.

Третя особливість еквівалентної форми вартості полягає в тому, що приватна праця виробника, який створив товар-еквівалент, є її прямою протилежністю — безпосередньо суспільною працею. В цьо­му випадку, як і в перших двох, конкретна властивість товару-екві­валента відбиває свою протилежність.

Отже, аналіз навіть простої форми вартості свідчить про те, що вартість не може бути виражена безпосередньо в робочому часі. Вартість одного товару може бути виражена тільки опосередкова­но, через вартість іншого товару. В самому факті прирівняння у певній міновій пропорції двох різнорідних товарів розкривається їх спільність.

§ 1.1. Повна або розгор­нута форма вартості

У міру подальшого розвитку обміну на зміну простій формі вартості приходить повна або розгорнута форма вартості. В ній товару, що знаходиться у відносній формі вартості, протистоять багато інших товарів-еквівалентів, через які він може виразити свою вартість. Наприклад:

Велика кількість товарів-еквівалентів свідчить про розши­рення сфери обміну. Обмін стає регулярним явищем. Разом з тим мінові пропорції все більшою мірою починають визначатися вартостями товарів, тому що обмін перестає бути обміном подарунками, як переважно при простій формі вартості, а набуває характеру ділових господарських стосунків, в основу яких закла­дається затрачена праця.

Проте, коли в обмін систематично у великих кількостях ста­ли надходити продукти праці, виникли певні труднощі. Наприклад, власникові товару "А" потрібен товар "Б1", а власникові товару "Б1" не потрібен товар "А", він хоче придбати товар "Б2". Безпосередній обмін у такому випадку відбутися не може. Власник товару "А" повинен поміняти його спочатку на товар "Б2", а потім "Б2" - на товар "Б1". Безумовно, це значно ускладнювало процес обміну. Про труднощі такого обміну свідчить приклад, який наводить відомий англійський мандрівник В. Камерон з практи­ки свого подорожування по Африці. "Забавно було бачити, - пише він, - як мені довелося платити плату за найом човна на ринку в Кавелі, на березі Тангайнакі. Агент Саіда вимагав плати слоновою кісткою, якої в мене не було; тоді я дізнався, що Магомет ібн-Саліб має слонову кістку й бажає за неї мати сукно; проте ця звістка принесла мені ще мало користі, доки, нарешті, я не почув, що Магомет ібн-Гаріб має сукно й бажає мати дріт. На щастя, він у мене був і, таким чином, я дав Магомету ібн-Гарібу необхідну кількість мідного дроту, він передав Магомету ібн-Салібу сукно, а цей, у свою чергу; дав агентам Саіда слонову кістку; тоді лише я отримав від останнього право користуватися човном".

Розвиток суспільного поділу праці, зокрема виділення скотар­ства і землеробства, сприяв подальшому розвитку товарних відно­син. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до ре­гулярного. Він знаменував також перехід від простої, випадкової, або одиничної, форми вартості до повної, або розгорнутої. Її мож­на виразити так:

х товару А = у товару В, або = z товару С, або = q товару D, або = п товару Е.

Отже, на відміну від простої форми вартості при розгорнутій її формі еквівалентами в обміні є численні товари, а мінові пропорції мають регулярний характер.

Повна, або розгорнута, форма вартості — це така форма, при якій одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, від­повідає безліч інших товарів, що знаходяться в еквівалентній формі вартості.

Проте розгорнута форма вартості має суттєві недоліки, які вза­галі властиві міновому господарству як специфічній історичній формі догрошового обміну і створюють труднощі у відносинах товарови­робників. До них належать, по-перше, незавершеність відносної вартості, через яку кількість товарів-еквівалентів з розвитком обмі­ну могла нескінченно зростати. По-друге, різнорідний характер та­ких еквівалентів. Наприклад, вартість м'яса виражалась і в зерні, і в овочах, і в вовні, і у вині. Це ускладнювало мінові пропорції товарів і орієнтацію товаровиробників в їх господарській діяльності. По-третє, неможливість у багатьох випадках безпосереднього обміну товарів внаслідок невідповідності попиту і пропозиції на конкрет­ному ринку або інтересів товаровиробників. По-четверте, зумовле­ність пропорцій обміну значною мірою споживчими властивостями товарів. Наприклад, можна обміняти товар на будь-яку міру зерна, але не можна обміняти його на половину горщика, чверть сокири тощо внаслідок відсутності в останніх довільної подільності.

Отже, повна, або розгорнута, форма вартості не розв'язує супе­речності між споживною вартістю і вартістю, між конкретною і абстрактною працею, що міститься в товарі. Їх розв'язує (але не усуває) подальший розвиток товарного виробництва і обміну, під час якого відбувається перехід від розгорнутої форми обміну до загальної. Відповідно відбувається перехід від повної, або розгор­нутої, форми вартості до загальної.

§ 1.2. Загальна форма вартості

У результаті потреб обміну стихійно появ­ляється один товар, у якому починають вимі­рювати свою вартість усі інші товари. Повна або розгорнута форма вартості поступається місцем загальній (еквівалентній) формі вартості:

Товари Товар

=Б

Відносна форма Еквівалентна форма

Товар, за яким закріплюється властивість безпосередньо обмі­нюватися на будь-який інший товар, отримав назву загального еквівалента. В різних народів і на різних етапах історії в ролі загального еквівалента виступали різні продукти (худоба, хутро, шкіра, слонова кістка, зброя), а з розвитком рабовласництва - раби. Практично такий товар стає грішми, правда, ще в досить недорозвиненому вигляді.

Але й ця форма вираження вартості не вирішувала всіх супере­чностей обміну. По-перше, товар-еквівалент, набувши подвійної споживної вартості (одна - задоволення потреб в обміні, друга - задоволення потреб людей у споживанні), з одного боку, як загаль­ний еквівалент повинен постійно знаходитися в обміні, а з іншого, як звичайна споживна вартість вилучатися з обміну й надходити в споживання. Наприклад, якщо вівця виступала в ролі товару-еквівалента, вона повинна була постійно знаходитися в обміні, обслуговуючи акти купівлі-продажу. Але ж вирощується вівця для того, щоб з неї мати вовну й м'ясо. В цій якості вона не може тривалий час перебувати в обміні. Потреби споживання вимагають вилучення її з обігу. По-друге, в силу першої суперечності, а також через інші причини товар-еквівалент часто змінювався. Це викли­кало серйозні труднощі в обміні. По-третє, недоліком загальної форми вартості було й те, що товар, який виступав загальним еквівалентом, виконував цю роль на відносно невеликій території. Так, наприклад, у першій третині 19 ст. (за свідченнями дослідни­ків Африки) кожна область Абіссінії мала свій загальний еквівалент, до якого входили намисто, пляшки, тютюн, чорний перець, пакети товстих швейних голок, тканини, куски кам'яної солі.

Поступово із загальної маси товарів стихійно виділялись такі, які почали відігравати роль головних предметів обміну. Такими то­варами в одних місцевостях була худоба, в інших — хліб (зерно), в третіх — хутро тощо. У одного й того ж народу в різні часи, на різних місцевих ринках і у різних народів в один і той же час існували різні найбільш ходові товари, які виконували роль загального еквівалента. Це свідчило про перехід до загальної форми вар­тості, яка може бути представлена так:

х товару А, у товару В, z товару С, q товару D ... = п товару Е.

Отже, загальна форма вартості — це така форма, при якій безлічі товарів, які перебувають у відносній формі вартості, від­повідає один товар, що знаходиться в еквівалентній формі вар­тості.

Загальна форма вартості відрізняється від повної тим, що при ній замість численних еквівалентів з'являється один, на який усі товаровиробники обмінюють свої товари, а його обмінюють на потрібні їм товари.

В умовах догрошового обігу обмін, як правило, ґрунтувався на одночасному використанні кількох еквівалентів, які становили фік­совану систему, 3 розвитком рабовласництва складовим елемен­том такої системи стало використання рабів. Наприклад, у ста­родавніх норвежців співвідносились три елементи: раби, корови, зброя. Раби як загальний еквівалент у різні часи використо­вувались у античних народів, на Близькому Сході, в Центральній Африці.

Другий великий суспільний поділ праці — відокремлення ремес­ла від землеробства — супроводжувався вдосконаленням загально­го еквівалента. Найнедосконаліший його вид — худоба, хутро, раби — змінюється еквівалентами, яким властиві вагові характе­ристики, подільність, сполучність, однорідність (наприклад, хліб, маїс, оливкова олія, чай, сіль тощо).

Врешті-решт, у процесі історичної еволюції товарного вироб­ництва і товарного обміну відбувається перехід від загального това­рообміну до грошової форми обміну і відповідно —від загальної форми вартості до грошової.

§ 1.3. Грошова форма вартості

У зв'язку з цим поступово майже скрізь, де людство дійшло в своєму розвитку до викорис­тання в обміні товару-еквівалента, ця роль почала закріплюватися за металом - бронзою, залізом, а потім сріблом і золотом. Так з'являється грошова форма вираження вартості. Вона має такий вигляд:

Відносна форма Еквівалентна форма

З прикладу ми бачимо, що грошова форма вартості відрізняєть­ся від загальної лише тим, що роль загального еквівалента в ній міцно закріплюється за одним товаром - золотом, яке й стає справжніми грішми. Причому, золото, як показує попередній аналіз, не є грішми за своєю природою. Воно стає ними лише в результаті тривалого історичного процесу розвитку товарного виробництва, обміну й форм вартості, впродовж якого людство перепробувало в цій якості різні товари й зупинилося на золоті. Чому? Тому, що як благородний метал воно досить тверде, тугоп­лавке, кислототривке. Золото за своїм складом однорідне, його зручно ділити на частини. Нарешті, золото - досить трудомісткий метал і тому має високу вартість.

Отже, гроші виникли не як плід свідомої домовлено­сті людей про введення грошового обігу й не в результа­ті декретування їх державою, а як товар, що виконував роль загального еквівалента. Тобто, гроші - це особливий товар, який стихійно виділився з усіх інших товарів для виконання функції загального еквівалента. А виконувати цю роль гроші могли саме тому, що вони самі були втіленням людської праці.

З появою грошей весь товарний світ остаточно розколовся на два полюси: на одному полюсі гроші як втілення суспільної праці, на другому - всі інші товари як втілення індивідуальної, приватної праці. В результаті обмін товарів на гроші - це, по суті, визнання суспільством індивідуальних, приватних затрат праці.

Звідси випливають три важливих висновки, які характеризу­ють сутність грошей: по-перше, гроші - це історично визначена, властива товарному виробництву форма економічних зв'язків між товаровиробниками, й тому ми повинні сприймати їх не просто як річ, що спрощує мінові операції, а як суспільні відносини людей, виражені через гроші. По-друге, гроші служать засобом стихійного обліку кількості й якості суспільної праці товаровиробників, що здійснюється на ринку. По-третє, гроші являють собою інструмент, за допомогою якого абстрактному змісту вартості надається реаль­ність, конкретність, дійовість.

Відмінність між загальною і грошовою формами вартості поля­гає не в тому, який саме товар виконує роль загального еквівален­та, а в тому, чи закріпилась ця роль за одним товаром. Якщо це сталося, то відбувається перехід до грошової форми вартості. Золо­то, яке використовувалося в побуті первісних общин за 12 тис. років до нашої ери, стало загальним еквівалентом лише в середині XIX ст. Цьому передував тривалий процес поступової заміни това­рів, які виконували роль товарних грошей, металами; залізом, оло­вом, свинцем, міддю, сріблом, золотом. Залізні гроші використову­вали стародавні спартанці, бритти, японці, деякі африканські наро­ди. Олов'яні вживались у стародавній Мексиці, Римській імперії, середньовічній Англії, на острові Ява. Мідні — у Стародавньому Китаї та Стародавньому Римі. Свинцеві кульки використовувались при дрібних платежах у Північній Америці. Срібні гроші широко вживались на рубежі III і II тис. до н. е. в Китаї, Персії та Месопотамії. Перші золоті монети, на думку Геродота, запровадив лідій­ський цар Гігес (VII ст. до н. е.).

Слово "монета" вперше з'явилось як титул богині Юнони в 279 р до н. е. В Римі при її храмі (Юнони — Монети) карбувалися гроші. Протягом багатьох століть функцію загального еквівалента відіграва­ло срібло, яке поступилося місцем золоту. Довгий час у різних краї­нах використовували обидва благородні метали. При цьому між ними існувало суворо визначене кількісне співвідношення. Англійська гро­шова одиниця фунт стерлінгів раніше була повноваговим фунтом сріб­ла, про що свідчить її назва. Остаточно загальним еквівалентом золо­то було визнане в основних країнах Європи в середині XIX ст., дещо пізніше — в Німеччині, в Росії — лише в кінці XIX ст., де золота валюта була встановлена реформою 1897 р.

Врешті-решт, саме золото стало виконувати роль грошей. Це пояс­нюється тим, що завдяки своїм природним властивостям (однорідність, подільність, компактність, транспортабельність, добре зберігається) воно придатніше для виконання суспільної функції загального еквівалента.

Золото — товар, але як гроші — незвичайний. Монопольне вико­нання золотом ролі загального еквівалента означає, що його спожив­на вартість є безпосереднім втіленням вартості всіх товарів; затраче­на на його виробництво конкретна праця є безпосереднім втіленням абстрактної загальнолюдської праці, а затрачена на його виробницт­во приватна праця — безпосереднім втіленням суспільної пращ.

Золото як гроші, поряд із своєю звичайною споживною вартіс­тю, набуває додаткової споживної вартості, пов'язаної з його уні­кальними природними властивостями. Ця додаткова споживна вар­тість полягає в здатності грошового товару обмінюватись на всі інші товари, тобто мати загальну споживну вартість.

Відповідно до рішень Міжнародного валютного фонду з 1 квітня 1978 р. золото вилучено з грошового обігу і скасовано ґрунтування на ньому офіційної ціни валют. Проте золото продовжує залиша­тись особливим товаром, який легко конвертується в будь-яку ва­люту. За останню чверть століття (1971—1995 рр.) світові ціни на зливкове золото зросли на вільних ринках більш як у 10 разів. Це підняло прибутковість існуючих золоторозробок та дало змогу по­новити розробки, раніше не рентабельні. В результаті різко зріс видобуток золота у світі.

§ 2. Функції та види грошей як загального еквівалента

§ 2.1. Функції грошей.

У розвинутому товарному господарстві гроші у вигляді золота як загальний еквівалент виконували п'ять функцій: міри вартості, засобу обігу, засобу нагромадження, засобу платежу і світових гро­шей.

Функція міри вартості полягає в тому, що гроші є загальним втіленням і мірилом вартості найрізноманітніших товарів, Не гроші роблять товари сумірними, а втілена в них абстрактна, суспільне необхідна праця. Тому їх вартість може вимірюватись особливим товаром — грошима, що, як конкретна форма втілення абстракт­ної праці, самі мають вартість і можугь бути мірою вартості.

Ціна — це грошове вираження вартості товарів. Щоб визначити вартість товарів у грошах, треба певну кількість грошового матері­алу прийняти за одиницю. Вона називається масштабом цін. У різ­них країнах за грошову одиницю були прийняті різні вагові кіль­кості грошового металу. Наприклад, у Росії після реформи 1897 р. грошовою одиницею став рубль, який містив 0,774234 г чистого золота, У США масштабом цін є долар, який втілював після рефор­ми 1973 р. і до скасування його золотого паритету (вмісту) 0,736736 г чистого золота,

У багатьох країнах фіксована вага металу визначала назву гро­шових одиниць (г. о.). Проте з часом вони перестали відповідати одна одній. Це було пов'язано, по-перше, з введенням іноземних грошей, які за своєю назвою нічого спільного не мали з ваговими одиницями даної країни; по-друге, із заміною одного металу як загального еквівалента на інший (наприклад, в Англії, коли фунт стерлінгів почав прирівнюватися до золота, це вже не був фунт, а 1/15 або 1/16 фунта); по-третє, з фальсифікацією монети, коли дер­жава навмисне зменшувала ваговий зміст грошової одиниці.

Масштаб цін встановлює держава в законодавчому порядку, тоді як функцію міри вартості гроші виконують об'єктивно. Масштаб цін не залежить від зміни вартості грошового металу, бо він є фік­сованою ваговою кількістю металу.

Процес товарного обігу, опосередкованого грошима, можна зоб­разити формулою Т—Г—Т, де Т — товар, Г — гроші. Цей процес включає два протилежних акти — продаж товару за гроші (Т—Г) і купівлю товару на гроші (Г—Т), в яких гроші відіграють роль посередника і виконують функцію засобу обігу.

Перехід від безпосереднього товарообміну (за формулою Т—Т) до товарного обігу за допомогою грошей (Т—Г—Т) дає змогу ус­пішно подолати межі (індивідуальні, часові та просторові), пов'я­зані з безпосереднім обміном товару на товар. Індивідуальні межі долаються тому, що стає непотрібним одночасний збіг попиту і пропозиції, а також, інтересів власників товарів, які ними обміню­ються. Продавши товар за гроші, можна придбати на них будь-який інший товар. Збіг у часі й просторі актів продажу-купівлі та­кож стає непотрібним. На одержані за проданий товар гроші мож­на купити інший товар у будь-який час і в будь-якому місці. Все це сприяє розширенню масштабів товарообміну і прискоренню руху товарів та грошей.

Функція грошей як засобу обігу полягає в тому, що її викону­ють, по-перше, не ідеальні, а реальні гроші; по-друге, повноцінні та неповноцінні гроші. Оскільки реальні гроші як засіб обігу весь час переходять з рук в руки, виступаючи посередником при обміні то­варами, то можуть використовуватись і неповноцінні гроші. Після тривалого перебування в обігу монети втрачають частину своєї ваги. Незважаючи на це, вони продовжують бездоганно функціонувати як засіб обігу, немовби повноцінні. Враховуючи це, в багатьох краї­нах почали випускати неповноцінні гроші, замінюючи золото на срібло, мідь, "псувати" монети, тобто зменшувати їх металевий зміст. Потім з'явились паперові гроші.

Появу прообразу паперових грошей можна віднести до І тис. до н. е. У цей час у Китаї з'явились гроші, виготовлені із шкір білих оленів. Усі білі олені були у власності імператора. В XIII ст. відомий мандрівник Марко Поло побачив у Китаї гроші, виготовлені із пе­ретвореної в драглі внутрішньої частини деревної кори (паперу). Вони мали форму чотирикутних пластинок з особливими знаками та печатками, різну купівельну спроможність і були обов'язковими до приймання. Виникнення паперових грошей пов'язане з іменем хана Хубілая — онука Чингісхана.

Функцію засобу нагромадження гроші виконують, якщо за об­міном товару на гроші не настане обмін грошей на товар і гроші залишать сферу обігу і утворять скарб, виступаючи в своїй золотій або срібній "плоті". Специфіка грошей як засобу нагромадження полягає в тому, що це гроші, по-перше, реальні і, по-друге, повно­цінні, тобто такі, які мають власну вартість.

Процес виробництва зумовлює необхідність нагромадження грошей і тимчасового вилучення їх із сфери обігу, адже кожний товаровиробник для придбання засобів і предметів праці має накопи­чити достатню суму грошей, а тому тією чи іншою мірою він висту­пає збирачем скарбів. При цьому можуть нагромаджуватися не тіль­ки золото чи срібло, а й металеві та паперові знаки грошей. Періо­ди суспільних потрясінь і знецінення грошових знаків щодо благо­родних металів наочно демонструють фіктивність скарбів у формі неповноцінних грошей.

Гроші є загальним виразником багатства, їх можна безпосередньо перетворити на будь-який товар. Тому якісно вони не мають меж, проте кожна реальна грошова сума кількісно обмежена і на неї можна придбати лише певну кількість благ. Тому існує супереч­ність між кількісною межею і якісною безмежністю грошей як за­гального виразника речового багатства.

Поряд з безпосереднім нагромадженням скарбів у монетній формі відбувається їх нагромадження у вигляді предметів розкоші з золо­та та срібла. Це приводить до того, що, з одного боку, все більш розширюється ринок для золота і срібла незалежно від виконува­ної ними функції, а з другого — створюється приховане джерело пропозиції грошей, яке є особливо дійовим у періоди суспільних потрясінь.

В умовах обігу металевих грошей останні як скарб стихійно ре­гулювали грошовий обіг. У зв'язку з постійними коливаннями то­варного виробництва і товарного обігу, його швидкості, цін циркулююча маса грошей то зменшувалась, то збільшувалась. Це відпо­відало випаданню грошей у скарб або вилученню їх з нього. Отже, скарб був відвідним і привідним каналами для циркулюючої гро­шової маси, завдяки якому вона не знала ні надлишку, ні нестачі.

Функція засобу платежу тісно пов'язана з функцією грошей як засобу обігу. В товарообороті, опосередкованому грошима (продаж заради купівлі), гроші виступали як швидкоплинний посередник і виконували функцію засобу обігу. Коли гроші здійснюють само­стійний рух, переходячи від одного власника до іншого, то вони виконують функцію засобу платежу. Цю функцію вони здійсню­ють як у сфері товарного обігу (продаж товарів у кредит), так і поза ним (наприклад, сплата заробітної плати, податків, орендної плати, квартирної плати, комунальних послуг тощо).

Функція світових грошей. Спочатку на світовому ринку панува­ла подвійна міра вартості — золото і срібло, але згодом функцію світових грошей почало виконувати тільки золото. Нині витіснен­ня золота з грошового обігу стосується і світових грошей. Паперові знаки (долари, фунти стерлінгів, марки, єни тощо) відіграють все більшу роль у міжнародних розрахунках. Проте золото залишаєть­ся твердими і бажаними для всіх країн світовими грошима, надій­ним гарантом у міжнародних розрахунках.

Світові гроші функціонують як загальний платіжний засіб, за­гальний купівельний засіб і абсолютна суспільна матеріалізація багатства взагалі.

Як загальний купівельний засіб світові гроші функціонують при оплаті міжнародної товарної угоди наявними грошима (наприклад, придбання країною у надзвичайних умовах зерна, зброї тощо).

Як загальне втілення суспільного багатства гроші у світовому обігу виступають тоді, коли багатство переноситься з однієї країни в іншу (при переведенні підприємцями своїх грошей на зберігання. за кордон, при наданні зовнішніх позик тощо). Для здійснення між­народних платежів кожна країна потребує певного запасу золота. Тому золото у вигляді скарбу одночасно є резервним фондом світо­вих грошей. Зростає також реальна роль у цій функції національ­них резервних валют та інших різновидів грошей.

До початку XX ст. у товарному виробництві й обігу існувало чотири типи загального еквівалента: товарно-лічильний, товарно-ваговий, мєталокарбований і емісійний. До товарно-лічильного за­гального еквівалента належать товарні гроші: знаряддя праці, ху­доба, раби, прикраси тощо. Товарно-ваговий пов'язаний з продук­тами рослинного походження, що мало псувалися, а пізніше — і з металами. Мєталокарбований тип передбачає наявність метале­вих грошей у вигляді монет, а емісійний — різні знаки вартості на спеціальному папері з певною атрибутикою.

У сучасних умовах набув поширення новий тип загального екві­валента — депозитно-слєктронний. Він втілений у банківських де­позитах, кредитних картках і електронних грошах.

Золотий стандарт. Розквіт металевого грошового обігу припадає на епоху "золотого стандарту", тобто, період золотого монометалізму, який найбільшого розвитку набув у 20-ті рр. XIX ст. в Англії й став у 70-ті рр. міжнародним. Золотий монометалізм проіснував у національному грошовому обігу до 30-х, а в міжнародному - до 70-х рр. XX ст., поступившись місцем нерозмінним на золото кредитно-паперовим грошам.

Золоті монети в період золотого стандарту вільно вироблялися різними країнами й вільно обмінювались між ними. На золоті монети також вільно обмінювалися паперові й кредитні гроші, які знаходилися паралельно із золотими грішми в обігу. Це забезпечу­вало стійкість валютних курсів, бо ціна золота й золотий паритет збігалися.

Після першої світової війни (починаючи з 1924 р.) в країнах, які мали значні золоті запаси (Великобританія, Франція, Японія), вводиться золотозливковий стандарт. В інших країнах, які не мали достатньої кількості золота (Німеччина, Австрія, Данія та ін.), - золотодевізний стандарт. Що це означає?

При золотозливковому стандарті банкноти обмінювалися на золото в зливках. Обмін здійснювався на великі суми. У Франції, наприклад, - на суму не меншу 215 тис. франків, що відповідало зливку золота вагою 12,7 кг. При золотодевізному стандарті банкноти спочатку обмінювалися на валюту інших країн (у яких був золотозливковий стандарт), а потім на золоті зливки. Такий обмін відбувався в основному при погашенні дефіциту платіжного Балансу

На початку 30-х рр. золотий стандарт практично перестав існу­вати. В 1944р. Бреттон-Вудська міжнародна конференція, на якій був утворений міжнародний валютний фонд (МВФ), поклала початок нової валютної системи, основаної на золотодоларовому стандарті. Це означало, що головною резервною валютою, через яку здійснювалися кінцеві міжнародні розрахунки, був визнаний долар США. Долар практично став представником золота в обігу.

Це було зумовлено тим, що США ще з 1934р. взяли на себе зо­бов'язання обмінювати долари на золото ціною 35 дол. за одну тройську унцію. Отже, золотий паритет (вміст) долара складав 31,1035:35=0,888671 г золота.

Відповідно до цього члени МВФ стали встановлювати курс сво­їх валют спочатку по відношенню до долара, а потім перераховува­ти його на золото. Але така система трималася відносно недовго. Високі темпи інфляції та хронічний дефіцит платіжного балансу США викликали у 60-х рр. недовіру до долара, а на початку 70-х рр. - його девальвацію. В грудні 1971 р. офіційна ціна на золото була піднята до 38 дол. за унцію, й золотий вміст долара впав до 0,8185 г (31,1035:38). У лютому 1973 р. ціна на золото піднімаєть­ся до 42,22 дол. за унцію, й долар девальвує вдруге до 0,7367 г.

Зміна золотого вмісту долара вже не мала практичного значен­ня через те, що з 1971р. США відмовилися обмінювати долари на золото, й золотодоларовий стандарт перестав існувати. Всі операції з золотом почали здійснюватися за цінами вільного ринку. Все це знайшло відображення в рішеннях МВФ, який з 1978р. відмінив офіційний золотий вміст долара і ввів плаваючий курс валют, який існує й тепер.

§ 2.2.Види грошей.

Паперові гроші - це грошові знаки, які випускаються в обіг з метою заміни металевих грошей. Вперше паперові гроші з'явилися в Китаї. Зокрема, про них згадує мандрівник Марко Поло, який відвідав Пекін у 1286 р. У Західній півкулі їх починають викорис­товувати спочатку в Північно-Американських колоніях Велико­британії в кінці 17 ст. За часів Великої Французької революції масовий їх випуск розпочався в Європі. В Росії перші паперові гроші (асигнації) були випущені в обіг при Катерині II у 1769 р. Спочатку паперові гроші виступали у вигляді казначейських білетів, тобто грошових знаків, які випускалися державним казначейством для власних потреб і наділялися примусовою купівельною спроможністю. Починаючи з 17 ст., паперовий обіг поповнюється банківськими білетами - банкнотами.

Широкого розповсюдження паперові гроші набули лише в кінці XVII — на початку XVIII ст. На Заході вони вперше були випущені в британських колоніях Північної Америки в 1690 р. (штат Массачусетс). Спочатку кількість паперових грошей була обмеженою, і тому вони мали високу представницьку вартість. Однак під час вій­ни колоній з метрополією випуск їх різко збільшився, внаслідок цього відбулося різке знецінення паперових грошей (в 10 разів). У Західній Європі паперові гроші увійшли в обіг у Франції в 1716— 1721 рр. Багато випускалось так званих асигнатів під час французь­кої революції та в перші роки після неї (1789—1797 рр.).

Паперові гроші функціонували у вигляді, "континентальних" грошей у США з 1775 по 1780 р., так званих грінбеків — у 1861— 1879 рр., не розмінюваних на золото банкнот в Англії — в 1797— 1815 рр. В Австрії паперові гроші розповсюджуються з 1762 р., в Росії — з 1769, в Італії — з 1866, в Пруссії — з 1806 р.

Паперові гроші не мають власної вартості (за винятком вартості паперу і обробки), а тому, як і неповноцінні монети, вони є симво­лами вартості. Держава, випускаючи паперові гроші, надає їм при­мусовий курс у законодавчому порядку і використовує їх як замін­ник повноцінних грошей.

Оскільки гроші — це такий особливий товар, на який можна купити будь-який інший, то вони стають загальним втіленням сус­пільного багатства, яке товаровиробники прагнуть нагромаджувати.

Кредитні гроші виникають з функції грошей як засобу платежу. Коли власник товару продає його в кредит, він не обмежується усним зобов'язанням покупця сплатити його, а вимагає боргову розписку, в якій, як правило, зазначаються товар, його ціна і строк погашення боргу. Така боргова розписка є попередником векселя, так само як останній є безпосереднім попередником кредитних грошей.

Відтоді золото й гроші розійшлися. Золото стало ринковим товаром незалежно від тієї чи іншої валюти, і ціни на нього формуються на ринку залежно від попиту й пропозиції. Гроші теж стали самостійним товаром. Їхня цінність тепер визначається не золотим вмістом, а купівельною спроможністю, інтернаціональною вартістю, а також попи­том і пропозицією.

Кредитно-грошова система суттєво відрізняється від попередньої металево-грошової системи. Якщо товарні гроші або гроші з благородних металів виконували роль загального еквівалента через те, що були втіленням людської праці, тобто мали вартість, то кредитні гроші отримують "вартість" лише тому, що обертаються, тобто, тому, що заміщають в обігу реальні гроші. Отже, кредитно-паперові гроші - це всі види грошей, які не мають внутрішньої товарної вартості. Іноді їх називають фідуціарними грішми, тобто, основаними на довір'ї.

Кредитні гроші - узагальнююче поняття. До них входять різні види грошей, які об'єднуються в дві великі групи: готівкові й безготівкові (депозитні) гроші.

Готівкові гроші - це переважно паперові гроші у вигляді банкнот і казначейських білетів. До них відносяться й різного роду грошові сурогати: держав­ні цінні папери, колишні українські купони й розмінна (білонна) монета.

Вексель — це боргове зобов'язання, складене за певними пра­вилами. Вперше векселі з'явились в Італії в середні віки. Спочатку їх використовували для пересилання грошей, потім вони почали проникати в сферу товарного обігу, виконуючи функцію засобу платежу і загального грошового зобов'язання.

Існує суворо визначена форма оформлення векселя: на спеціаль­ному папері, який використовують для друкування грошей, де за­значають, кому і ким, в якому місці і в який час видано вексель, строк і суму платежу по ньому. Вексель підписує той, хто його видав. У векселі не вказується, за що видано грошове зобов'язан­ня. Абстрактний характер векселя дає можливість для зловживань, таких як видача "дружніх", так званих бронзових векселів, які не відображають реальних економічних зв'язків. Вони можуть підір­вати вексельний оборот, і тому в усіх країнах переслідуються в кримінальному порядку.

Обліком векселів займаються банки. Фактично банк скуповує векселі, розплачуючись за них власними векселями, які назива­ються банкнотами.

Банкнота — це зобов'язання банку, банківський білет, тобто кредитні гроші. Випуск банкнот банками здійснюється не лише під векселі, а й під золото та інші дорогоцінності.

Спочатку банкноти випускалися комерційними банками й були розмінними на золото. З середини XIX ст. з'являються нерозмінні банкноти, випуск яких доручаєть­ся державою центральним емісійним банкам. Саме нерозмінна банкнота і є основою сучасної грошової системи. Основою для емісії банкнот є: по-перше, вартість товарної маси, що виробляєть­ся в країні; по-друге, боргові зобов'язання держави перед центра­льним банком у вигляді урядових цінних паперів; по-третє, запаси іноземної конвертованої валюти.

Різновидом паперових грошей (за своєю природою) є білонна або розмінна монета. Це така монета, в якій вартість металу, витраченого на її карбування, менша зазначеного на ній номіналу. Білонна монета в країнах Заходу випускається казначейством (міністерством фінансів) у розмірах, визначених Центральним емісійним банком. Загальний обсяг цих грошей дорівнює приблиз­но 1% загальної суми грошей, що знаходяться в обігу.

Кредитні гроші, векселі, банкноти — важливі елементи функціо­нування ринку. В процесі становлення ринкових відносин, виник­нення і зміцнення ролі фондових, валютних, товарних бірж:, комерційних банків у нашій країні вони починають активно викорис­товуватись у господарському механізмі.

Між кредитними і паперовими грошима існують суттєві відмін­ності. Так, паперові гроші виникають з функції обігу, в той час як кредитні — з функції платежу. Паперові гроші випускає держава, яка вимагає від усіх суб'єктів ринкових відносин приймати їх у всіх платежах. Такі гроші випускаються в обіг в міру потреби. Кредитні гроші випускаються банком, вони не обов'язкові для приймання, але забезпечені золотом, іноземною валютою та іншими активами банку. Вони випускаються відповідно до суми товарних векселів і, таким чином, не перевищують потреби в них. Проте в сучасних умовах відмінності між паперовими і кредитними грошима стира­ються.

Безготівкові гроші. Безготівкові або депозитні гроші - це най­більш розповсюджений вид кредитних грошей, на які припадає до 90% всієї грошової маси країни. Основою цього підвиду кредитних грошей є депозит - тимчасово вільний грошовий капітал, поміщений на поточний рахунок банку. Отже, номінальне їх функціонування можливе лише в тій еконо­міці, в якій широко розвинута кредитна й банківська справа. Яким чином безготівкові гроші обслуговують ринковий оборот? Є декілька способів. Див. схему 2.2.1.

Схема 2.2.1

Способи обслуговування ринкового обороту безготівковими грішми

Рух безготівкових грошей здійснюється за допомогою пев­них кредитних засобів обігу й платежу. Це векселі, платіжні доручення (інкасо) при акцептній формі розрахунків та банківські перекази, розрахункові чеки різних видів (звичайні, акцептовані, з лімітованих або нелімітованих книжок), акреди­тиви, кредитні картки, електронні гроші. На чековий оборот у розвинутих країнах світу припадає майже 90% депозитного обігу. Див. схему 2.2.2.

Схема 2.2.2.

Кредитні засоби обігу і платежу

Це ті ж самі безготівкові гроші, але в основі їхнього обігу лежить нова технологія, яка дозволяє переказувати гроші й реєструвати інформацію про ці перекази безпаперовим способом за допомогою електронних розрахункових систем. Існує декілька каналів використання електронних грошей: автоматизована розрахункова плата; система автоматизованого касира й система терміналів.

Автоматизована розрахункова плата являє собою мережу банків, пов'язаних одним обчислювальним центром. Автоматизований касир дозволяє проводити без участі людини ряд грошових операцій: отримання готівкових грошей, приймання вкладів, перекази з рахун­ку на рахунок. Електронна система розрахунків у торговельних точках включає операції з дебетними й кредитними картками, а також з чеками, вона здійснюється через спеціальні пристрої - термінали.

При здійсненні операцій картка встановлюється у відповідний термінал, і сума покупки, отриманих послуг або готівкових грошей автоматично списується. Одночасно в пам'ять картки вносяться відомості про час, місце та характер операцій. Відповідні відомості зберігаються в пам'яті магазинного або банківського комп'ютера.

Протягом дня ця інформація в автоматичному телефонному режимі передається до банку, де й здійснюється остаточне перерахування на рахунки.

§ 3. Концепції грошей

Світовій економічній літературі відомо кілька альтернативних концепцій походження грошей. В одній з них — раціоналістич­ній — зазначається, що гроші є результатом згоди між людьми, які визнали необхідність спеціальних засобів для обслуговування мі­нового обороту. Вперше ця концепція була висунута Аристотелем у праці "Нікомахова етика", Деяке законодавче відображення вона знайшла в античному і середньовічному суспільствах. Наприклад, у римському праві було зафіксовано, що імператор декретує вар­тість грошей.

Різновидом раціоналістичної концепції є державна теорія гро­шей німецького економіста Г. Кнаппа. В книзі "Державна теорія грошей" він назвав гроші "продуктом правопорядку", творінням державної влади, встановленим законом платіжним засобом. На його думку, створені державою гроші приймаються незалежно від їх металевого змісту, є "хартальними платіжними засобами", тобто умовними знаками, наділеними державною владою певною пла­тіжною силою.

Раціоналістична концепція походження грошей застосовується і в літературі кінця XX ст. під час аналізу тих форм, яких набувають гроші. Відомий англійський економіст Л. Харріс у праці "Грошова теорія" викладає суть цієї концепції: "Сам по собі доларовий бі­лет — річ непотрібна; він набуває вартості лише тому, що суспіль­ство через свої закони і звичаї наділяє його властивістю функціо­нувати як засіб обігу. Аналогічно морські черепашки, які викорис­товувалися в деяких співтовариствах як гроші, не мали б вартості, якби суспільна структура, яка їх породила, не потребувала в якійсь формі грошей і не надала їм відповідної ролі". Отже, раціоналіс­тична концепція заперечує товарну природу грошей, їх стихійне походження.

Представники іншої концепції — еволюційного походження гро­шей — вказують на товарну природу грошей, стихійне виділення їх із загальної маси товарів і на їх особливе місце в економіці. Всебічно ця концепція була обґрунтована в роботах К. Маркса та його послідовників. Однак вона має прихильників не тільки серед марксистів. Концепція поширена і в сучасній економічній літера­турі Заходу, хоч і не пов'язується з подвійним характером праці, втіленої в товарі, і подвійною природою товару, його внутрішньою суперечністю.

Представники функціональних концепцій грошей серед конкрет­них причин, які викликають необхідність використання грошей, називають такі: відсутність синхронізації надходжень і платежів, яка ускладнює прямий товарообмін; наявність трансакційних вит­рат, тобто витрат праці і ресурсів, необхідних для здійснення това­рообмінних угод (у цьому випадку гроші є засобом мінімізації ви­трат); невизначеність господарських перспектив, що змушує учас­ників обігу накопичувати залишки грошей для страхування від ризику; час як невід'ємний елемент процесів виробництва і обігу товарів, який надає грошам роль з'єднувального ланцюга між сього­денням і майбутнім. Економісти неокласичної школи, як правило, пов'язують існування грошей з першими двома причинами, а при­хильники кейнсіанського напряму — з двома останніми,

§ 4. Сучасні зміни в грошовому обігу

Розвиток товарного виробництва та грошового обігу привів у наші дні до суттєвих змін у використанні золота як грошей. Прак­тично відбувається процес демонетизації золота. Відповідно до Ямайської угоди 1976 р. з 1 квітня 1978 р. золотий вміст національ­них валют, що називається золотим паритетом грошової одиниці країни (раніше золотої, тепер паперової), був скасований. Нині зо­лото як грошовий матеріал ніде у світі в обігу не використовують. Золото купують тепер як звичайний товар. Практично воно вико­нує, по-перше, функцію засобу нагромадження скарбів; по-друге, бере участь у визначенні валютних курсів як матеріально-речове, а разом з тим і вартісне забезпечення кредитних грошей (паперо­вих, електронних карток тощо).

Валютний курс — це грошова одиниця країни, виражена в гро­шових одиницях інших країн. Тепер він визначається купівельною спроможністю певної валюти відносно заданого набору товарів та послуг кількістю 250 найменувань при середньозваженій ціні (в доларах США та в інших національних валютах). Розрахунок валютного курсу здійснюють у кожній країні конкретні установи, наприклад у США — федеральна резервна система за участю від­повідних банків; у Франції — національний інститут економіки, фінансів і статистики; в Україні — Національний банк. Так званий споживчий кошик — з 250 найменувань — це споживчі блага, які найбільш широко вживаються. На валютні курси впливають чис­ленні фактори: ступінь інфляції, стан платіжного балансу, рівень відсоткових ставок у країні, авторитет валюти на світових ринках тощо. Названий кошик і є основою функції грошей як міри вар­тості при паперових, електронних та інших грошах.

І сьогодні золото залишається найнадійнішим виразником ба­гатства. Справа в тому, що ціна золота в основних валютах на всіх валютних біржах світу, які включені до міжнародної системи авто­матичної швидкісної передачі інформації, практично однакова, тобто існує світова ціна золота, яка відбиває його світову вартість. Це пов'язано з тим, що витрати на виробництво золота усереднюють­ся, продуктивність праці при його виробництві вирівнюється.

Раніше золотий курс (ціну) національної грошової одиниці ви­значала держава, виходячи з золотого запасу країни, запасу інших дорогоцінних металів та інших активів Держбанку. Наприкінці 60-х років цей метод був порушений. Спочатку із ініціативи США як головного кредитора світу, а потім і Міжнародного валютного фон­ду, в якому США домінують, золото перестало бути міжнародним загальним товарним і грошовим еквівалентом. Його місце посіли кошики відповідних споживчих товарів, на які в кожній країні вста­новлюються свої ціни в національних грошових одиницях. Отже, курси національних валют визначаються співвідношенням цін у цих валютах за кошик з однаковим набором товарів. Природно, що різниця витрат на виробництво одного й того самого товару в різ­них країнах робить такий еквівалент досить недостовірною міжна­родною мірою вартості.

Функцію засобу обігу та платежу виконують паперові гроші, кредитні білети, електронні картки тощо. Юридичною основою валютної системи для світових грошей були проголошені спеціальні записані права (Special Drawing Rights), гарантовані Міжнародним валютним фондом. Курс SDR. визначається на основі середньозва­женого курсу певного набору національних валют, де на долар США припадає 42 відсотки. На практиці долар США залишається основ­ним міжнародним платіжним засобом. Використовуються націо­нальні валюти і ряду інших розвинутих країн. Так, в Європейсько­му Союзі використовують як групову міжнародну безготівкову розрахункову грошову одиницю ЕСU (з англійської та французь­кої — об'єднана європейська валюта), яка за рішенням, прийнятим керівництвом Союзу у 1996 р., має бути перейменована в Еuro. Реальні можливості демонетизації золота створюють сучасний роз­виток науково-технічного прогресу, впровадження АСУ, комп'юте­ризація обліку, розвиток економічної інтеграції, нових колективних форм власності, її соціалізація тощо. Це відкрило шлях до виявлен­ня необхідної кількості грошей для нормального функціонування господарства без посередника — золота.

Демонетизація золота і формування нових валютних систем про­йшли певний історичний шлях. Початковим його етапом було витіс­нення золота як грошей у першій половині XX ст. з внутрішнього товарообороту. Закінчується цей шлях заміною золота в товарообо­роті на світовому ринку. Як уже зазначалося, в основу цього процесу покладено як реальні можливості, так і об'єктивну необхідність.

Найбільшого розвитку світова грошова система, заснована на золоті, досягла на початку XX ст., коли забезпечувався необмеже­ний обмін національних валют на золото. Ця система одержала назву золотого стандарту. Нині на основі демонетизації золота формується нова міжнародна валютна система, юридичний статус якої почався після підписання Ямайської угоди.

З розвитком масштабів товарного господарства золото поступо­во не в змозі було виконувати функцію засобу обігу, платежу, а потім і світових грошей внаслідок недостатньої для цього його кіль­кості. До того ж застосування паперових, а потім кредитних та електронних грошей все більше відривало їх від своєї золотої осно­ви. Це давало змогу урядам віддаляти золото від його представ­ницьких форм внаслідок інфляції тощо.

За приблизними оцінками, протягом усієї історії розвитку золото­го промислу в стародавні та середні віки (до початку XVII ст.) загаль­ний видобуток золота становив 13,3 тис. т. З 1600 по 1990 р. у світі було добуто 106,2 тис. т золота. Отже, загальний золотий запас люд­ства — приблизно 119,5 тис. т. Третину його (38—39 тис. т) станов­лять державні золоті запаси, приблизно чверть (28—30 тис. т) золо­та — тезаврована, тобто накопичена приватними особами у вигляді скарбу, більше третини — використано в ювелірних, зубопротезних і промислово-технічних, особливо радіоелектронних виробах (40— 42 тис. т). Певна частина (9—13 тис. т) знаходиться в гробницях, скар­бах, тайниках, руїнах стародавніх міст, на дні морів, океанів тощо.

Висновок

У буденному житті сутність і роль сучасних грошей у багатьох випадках трактується із застарілих позицій. Особливо це стосується безготівкових грошей і ролі золота в грошовому обігу. Між іншим, розвиток ринкових відносин вніс суттєві зміни в їхній зміст. Що мається на увазі?

1. Гроші насамперед сприймаються як банкноти, тобто кольорові папірці, на яких написана їхня вартість. Насправді ж, як було показано, такі гроші складають лише малу частину того, що під цим поняттям приховано, - 10-15%. Банкноти й розмінна монета (в т.ч. і казначейські білети) - це готівкові гроші в обігу, з допомогою яких обслуговуються дрібні угоди, в основному між роздрібними магази­нами та індивідуальними покупцями. Основна ж маса угод (до 90%) у ринковій економіці здійснюється через банківські рахунки. Лише так розраховуються між собою підприємства й організації, так обслуговуються й індивідуальні покупки, якщо оплата здійснюється за допомогою чекових книжок, кредитних карток або електронних грошей. Структура сучасних грошей показана в таблиці 1.

Таблиця 1

Структура сучасних грошей

2. І досі панує думка, що паперові гроші мають золотий вміст, тобто заступають в обігу певну кількість золота. В дійсності в основі сучасного грошового обігу не лежить ні золото, ні будь-який інший товар. Грошова маса в розвинутих країнах сьогодні формується на основі кредиту. Це означає, що банківська сфера, відкриваючи кредит підприємствам, організаціям, окремим особам, тим самим "викидає" в господарську систему додаткову кількість загальних купівельних засобів, створює нову грошову масу.

Процес демонетації золота розпочався ще після першої світової війни. Але офіційного статусу він набув з прийняттям Ямайської валютної угоди в 1975 р., згідно з якою з 1 квітня 1978 р. золотий вміст національних валют (золотий паритет) був скасова­ний. Нині золото як грошовий матеріал ніде в світі в обігу не використовується.

Отже, якщо раніше золотий курс (ціну) національної грошової одиниці визначала держава, виходячи з золотого запасу та інших активів країни, то тепер курс національної валюти визначається купівельною спроможністю, виходячи з оцінки кошика відповід­них споживчих товарів, на які в кожній країні встановлюються свої ціни в національних грошових одиницях. Таким чином, курси національних валют визначаються співвідношенням цін у цих валютах за кошик з однаковим набором товарів.

Література.

1. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медвєдєв В.С. „Політична економія (підручник для студентів вузів)”, Київ, Ніка-Центр, Ельга, 2000 р.

2. Климко Г.Н., Несторенко В.П. „Основи економічної теорії. Політ економічний аспект”, Київ, „Вища школа”, Знання, 1997 р.

3. Ніколаєва І.П., „Економічна теорія”, М: „Проспект”, 1998 р.

4. Панчишин С., „Макроекономіка”, навчальний посібник, Київ, „Либідь”, 2002 р