Реферат: Види страхування та iх характеристика

ТЕМА 1. СТРАХОВИЙ ПРОЦЕС

Страховий процес як гарант безпеки діяльності суб'єктів господарювання.

Учасники страхового процесу.

Класифікація та об'єкти страхування.

Розрахунки страхових тарифів.

Прикладні зразки розрахунків основних показників страхування.

Завдання для практичних (семінарських) занять.

1 Страховий процес як гарант безпеки діяльності суб'єктів
господарювання.

Використані терміни: система страхового забезпечення, чинники
діяльності страховика, доходи від страхової діяльності, витрати
страховика, собівартість страхових послуг.

Ринок являє собою певний спосіб (систему) погодження діяльності
учасників суспільного виробництва через механізм поєднання інтересів
виробника і споживача. При цьому така система повинна саморегулюватися і
налаштовуватися на попит.

На жаль, в силу історичних розбіжностей Україна не може запозичити
одразу якусь сучасну економічну модель високорозвиненої держави світу,
тому в ній формується власна модель ринкової економіки. Звідси і
особливості розбудови окремих сегментів ринкової інфраструктури.

Страхування в нашій країні зразу ж стало налаштовуватися на потреби
захисту підприємницької діяльності та вирішення соціальних проблем. І це
притаманне діяльності всіх без винятку страхових компаній, що виникли на
теренах незалежної України, і монопольного в минулому страховика -
Держстраху УРСР - в тому числі.

Як же позитивно впливає страхування на життєдіяльність суспільства
будь-якої країни світу? Сформувати відповіді:

• Збільшує впевненість у розвитку бізнесу. В умовах приватної
власності керування та розміщення фінансових ресурсів - справа окремого
власника. Інтереси власника постійно коригуються ситуацією на ринках
товарів, цінних паперів, кредитів, послуг. Але не завжди можна врахувати
ризик втрати авансових ресурсів. Тому, за порівняно невелику плату,
інвестор передає такі ризики в управління страховим товариствам і отримує
натомість упевненість, що в разі стихійного лиха або іншого страхового
випадку збитки будуть відшкодовані, і дістає можливість упевненіше
користуватися кредитом, сприяти появі й упровадженню нової техніки,
технологій, наукових розробок, розвивати міжнародний бізнес де
страхування вантажів, транспортних ризиків, туристичної галузі,
інвестиційних проектів є необхідним компонентом формування нормальних
міжнародних стосунків. Цивілізований бізнес також не можна уявити без
страхування відповідальності партнерів за виконання контрактів,
відповідальності товаровиробника за якість продукції та послуг,

відповідальності роботодавця перед своїми працівниками, професійної
відповідальності працівників за шкоду, завдану споживачам товарів та
послуг.

Дозволяє отримувати максимально можливий прибуток та досягти
безпеки бізнесу. Страхування, маючи великі можливості маневрування
резервами, є важливою ланкою формування всієї системи економічної
безпеки суспільства, що дає змогу кожному суб'єкту господарювання
досягати раціональної структури довірених їм коштів, більшу частину котрих
спрямовувати на отримання більшого прибутку, а не зарезервовувати
самостійно якусь їх частину на запобігання чи усунення наслідків стихії чи
інших чинників, які перешкоджають його діяльності.

Можливості страхування зростають із розширенням кола
страхувальників, а це, в свою чергу, підвищує фінансовий потенціал
страховиків та знижує вартість страхових послуг для страхування.

Забезпечує раціональне формування й використання коштів для
здійснення соціальних програм та інвестицій в економіку. Сформовані
методом страхування ресурси застосовуються як доповнення до державних
ресурсів, спрямованих на фінансування освіти, охорони здоров'я, пенсійне
забезпечення та інші соціальні заходи. Світовий досвід довів доцільність та
ефективність такого доповнення в життєдіяльності суспільства, оскільки
усувається знеособлення таких коштів, а отже, й зрівнялівка в їх розподілі.
Отже кожний громадянин, залежно від своїх можливостей, може
задовольняти свої потреби. Таким чином зменшується соціальна напруга в
суспільстві та навантаження на державний бюджет, а контроль за
раціональним використанням коштів переноситься безпосередньо на
споживача соціальних послуг і виплат.

Це вигідно всім складовим держави: підприємницьким структурам,
банкам, страховим компаніям, страхувальникам тощо. При цьому на
страховика перекладається.

Слідуюча черга робіт при здійсненні обов'язкового і добровільного
страхування в країні:

оцінювання майна та інших об'єктів;

обчислення страхових платежів (актуарні розрахунки);

укладення договорів страхування;

інкасація внесків клієнтів і виконання безготівкових розрахунків;

ведення рахунків страхувальників;

управління та розміщення страхових резервів;

здійснення превентивних заходів щодо зменшення страхового ризику;

здійснення операцій по перестрахуванню;

складання страхових актів, проведення розрахунків на відшкодування
збитків;

проведення виплат страхових сум чи сум страхового відшкодування;

проведення регресивних дій (суброгація, контрибуція);

контроль за діями та проявами страхового ризику протягом дії
страхового договору, ведення справи;

проведення статистичного та маркетингового досліджень страхових
ризиків;

диверсифікація діяльності;

розвиток агентської мережі (навчання агентів, проведення семінарів);

проведення облікових та звітних робіт відповідно до чинного
законодавства.

2 Учасники страхового процесу

Використані терміни: страховик, страхова компанія, акціонерне страхове
товариство, командитне товариство, кептивні страхові компанії,
представництва, агентства, філії страхових компаній, страхові об 'єднання,
страхові агенти, страхові брокери, страхувальники, застраховані,
користонабувачі, орган нагляду за страховою діяльністю, фіскальні органи.

Специфічність страхування як перерозподільного механізму доходів
суспільства визначається наявністю страхових ризиків, здатних зумовити
матеріальні чи інші витрати суспільства на усунення. З метою організації
замкнутої розкладки збитку на всіх учасників страхування утворюється
цільовий страховий грошовий резерв, джерелом якого є встановлені внески
всіх застрахованих юридичних чи фізичних осіб. Саме це і є відмітною
ознакою категорії страхування, її особливістю. А оскільки перерозподіл
збитку від настання страхових подій при страхуванні передбачає розміщення
його (проведення) на значних територіях країни та ще й у тривалому часі, то
це зумовлює необхідність резервування страхових платежів та їх управління.
І головне, щоб зменшити суму страхового платежу від кожного, треба
проводити залучення більшої кількості страхувальників на великій території.
Саме ці суттєві ознаки є найважливішими принципами організації страхових
операцій та формування учасників страхового процесу - основних і
допоміжних (див. рис. 1.10 у першому розділі - суб'єкти страхового ринку).

Отже, головними учасниками страхового процесу є страхувальники
(юридичні і фізичні особи), страховики (юридичні особи) та посередники—
агенти (юридичні і фізичні особи) і брокери (юридичні особи).

Страхувальники, тобто клієнти, це особи, які на законодавчому рівні
добровільно чи на вимогу чинних нормативних актів країни отримали
страхове покриття своєї життєдіяльності у певному просторі і у певному часі,
за що сплатили певну страхову премію (платіж) і які, в разі настання
страхової події, мають право отримувати компенсацію за збитки, завдані
такою подією.

У посібнику не має можливості повно, як би слід, охарактеризувати
всіх учасників страхового процесу, а ось про деяких головних учасників
страхового процесу - страховиків (страхових організацій) та різних
посередників, надамо докладніше.

Почнемо зі страховиків. "Страховик (insurer) - організація, що за певну
плату приймає на себе зобов'язання відшкодувати страхувальникові або

особам, яких він зазначив у договорі страхування чи по закону, шкоду,
завдану страховою подією".

Страховики (в сучасному розумінні) почали свою діяльність в Україні
після законодавчого введення деяких елементів ринкової економіки ще в
СРСР (закон 1988 р. "Про кооперацію"), коли держава втратила монополію
на страхування. Тоді ж і виникли перші страхові кооперативи. Хоча частка їх
була незначною в загальних обсягах страхової діяльності у країні, де
головними виконавцями все ж були Держстрах СРСР та Індержстрах СРСР,
існування кооперативів протягом 1988 - 1989 р. мало велике значення для
набуття першого досвіду роботи в ринкових умовах, підвищення кваліфікації
кадрів, взяття під страховий захист "нетрадиційних" для Держстраху ризиків
(страхування вантажів, відповідальності за невиконання угод та інше). З
самого початку зародження страхового ризику альтернативні страховики
більшою мірою звернули увагу на зміст страхових продуктів (послуг), що
пропонуються в західних країнах. Хоча це теж прийшло в страховий ринок
через жадобу збагачення більшості створених на цій хвилі страховиків та
відсутність державного регулювання і не одразу. Ані все ж, поступово,
асортимент страхових послуг почав зростати почали впроваджувати в
страхування цивілізовані норми, виник інститут перестрахування. Так почала
формуватись і в Україні одна із головних ланок учасників страхового ринку.

Коли у 1990 р. і пізніше в незалежній Україні рамки законодавства
щодо розвитку ринкових відносин почали структуруватися, дістали змогу
створюватись і перші комерційні страхові компанії, з'явилися на ринку
повноцінні суб'єкти страхування, виникненню яких сприяли такі чинники.

Перший чинник - створення великих страхових організацій союзного
значення з широкою мережею периферійних філій, які після прийняття акта
незалежності й перетворились на самостійні юридичні особи. Приклад -
акціонерна страхова компанія "АСКО", згодом в Україні з логотипом
"АСКА".

Другий чинник - створення комерційних страхових організацій на базі
колишніх установ Держстраху та Індержстраху СРСР. Особливо на основі
співробітників цих установ, їхніх інтелектуальних знань, які створили своїм
професіоналізмом певний ряд страховиків-супутників цих установ, яким
гіперінфляція на той час та "звання" практично до кінця 1993 р., державних
організацій завдали великої шкоди їх іміджу. З цієї ж причини, на мою
думку, ці установи зробились неспроможними до виплат громадянам
належне їм за договорами страхування, укладеними ще за радянських часів. З
1993 року Держстрах в Україні не існує. Натомість з'явилась Національна
страхова компанія "Оранта".

Що ж до Індержстраху, то він ще до розпаду СРСР був перетворений
на холдинг з великими правами філій. І це дало змогу, без великої роботи,
створити в Україні протягом 1991-1992 рр. самостійних страховиків,
укомплектованих професіоналами.

Третій чинник - створення страхових компаній різними структурами,
які вже в нових умовах ринкових відносин заробили первинний капітал -

торгівля, банки та інші комерційні компанії. Головний висновок їх діяльності
був правильний - розвитку свого бізнесу потребує страхування. А оскільки
на страховому ринку ще не було великих надійних компаній, то такі
структури і почали засновувати своїх страховиків з метою власного
обслуговування. Проте страхування це самостійна галузь, що зобов'язувало
такі страхові компанії працювати універсальніше, а не тільки в межах потреб
своїх засновників.

Четвертий чинник - створення "кептивних" страховиків при різних
галузях виробництва, які спочатку брали в управління тільки
внутрішньогалузеві ризики. При цьому на роботу таких компаній був
великий тиск міністерств, відомств, державних корпорацій і т. ін. Проте і ці
страхові компанії тепер діють за законами ринкової економіки. Яскравим
прикладом цього є страхова компанія "ГАРАН-АВТО", створена як
страховик по обслуговуванню потреб Міністерства транспорту України, а на
сьогоднішній час працює як одна з провідних компаній міжнародного рівня
на страховому ринку. І це заслуга професіоналів-співробітників компанії.

Коли говорити про чинники сприяння розвитку страховиків та
страхового ринку в Україні слід назвати й такі, як:

ініціативу науковців та різних фахівців, що запозичили досвід роботи
страхових ринків розвинутих країн і змусили вітчизняних страховиків
працювати по таким же правилам;

засновницьку роботу профспілок, громадських організацій;

залучення до участі зарубіжних інвесторів.

Велику роль в оволодінні досвідом страхування відіграє підготовка
кадрів у вузах, коледжах, різних факультетах країни, що готують бакалаврів,
спеціалістів та магістрів з економіки та гуманітарно -правових направлень.
Провідне місце в підготовці кадрів займає Київський національний
економічний університет (КНЕУ) та Європейський університет (ЄУ), які з
1994 р. проводять навчання з дисциплін страхування, страхові послуги,
страховий менеджмент, страховий маркетинг та ін. Велику роль в оволодінні
досвідом страхування і підготовки кадрів відіграла технічна допомога,
надана Україні в рамках Програми ТАСК. За три перші роки незалежності
України провідні фахівці в рамках цієї послуги з Австрії, Великої Британії,
Нідерландів, Німеччини, Франції, Швеції провели біля сотні семінарів з
більшості ключових проблем організації страхування в умовах ринкової
економіки. Зараз подібні семінари організовують вже КНЕУ, ЄУ, ЛСОУ
(Ліга страхових організацій України), провідними страховими компаніями
України, зокрема УАСК "АСКА".

Особливо слід відзначити, що численні заходи влади та засновників
страхових компаній як на законодавчому рівні, так і на рівні застосування
чинників управління й організації страхового ринку, зумовили постійне
зростання розмірів страхових резервів, що посилює фінансову надійність
страховиків як головну складову учасників страхового ринку.

З умов визначеного надамо визначення головному учаснику страхового
процесу в Україні (див. рис. 2.1):

Рис. 2.1 Суспільно-правове та економічне визначення форми організації

страховика - страхової компанії.

Класифікуються страхові організації за такими ознаками: за
приналежністю, за зоною обслуговування та за характером роботи (див.
рис. 2.2).

Рис. 2.2. Схема класифікації страхових організацій.

На сьогодні, в Україні, широко застосовується акціонерна форма
організації страхових компаній та товариств взаємного страхування (див.
рис. 2.5).

Рис. 2.5 Типи страховиків, які діють на теренах України.

Слід ще наголосити на тому, що акціонерні страхові компанії бувають
закритої та відкритої форм і згідно з Законом України "Про страхування",
стаття 2, учасників товариства повинно бути не менше трьох осіб. І ще:
"Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками-
резидентами України". Інші суттєві основні принципи діяльності страховиків
надані в табл. 2.1

Як правило зв'язки, що існують між різними частинами організацій,
формують структуру компанії. Форми організаційної структури страхової
компанії диктуються поділом праці в середині компанії, вимогами створення
спеціалізованих підрозділів, ієрархією посад, внутрішньо організаційними
процедурами. Ресурси страхової компанії складаються з матеріальних,
фінансових, інформаційних та трудових складових.

Страхові організації створюють свої страхові об'єднання - спілки,
асоціації, страхові групи (холдінги), концерни, синдикати, консорціуми,
страхові пули. Створення таких об'єднань проводиться на базі положень
статті 12, "Об'єднання страховиків", закону України "Про страхування".

Страхові об'єднання створюються для координації діяльності
страховиків, захисту їх інтересів та здійсненню спільних програм, що в
кінцевому результаті позитивно впливає і на обслуговування
страхувальників.

На сьогодні в Україні створені такі об'єднання страховиків (рис.2.6),
які діють згідно з чинним законодавством.

Склад таких посередників та їх зв'язок з іншими головними
учасниками страхового процесу унаочнюється схемою на рис. 2.7.

Рис. 2.7. Схеми зв'язку головних учасників страхового процесу.

Діяльність страхових агентів і страхових брокерів багато в чому має
спільні риси, але юридичний статус таких осіб різний.

Страховий агент є уповноваженим страховика і діє згідно з агентською
угодою на визначеній території. Страховий брокер, навпаки, є
уповноваженим страхувальника або страхової компанії, що бажає
перестрахувати ризики за взятими на себе зобов'язаннями (див. табл.. 2.2 та

рис. 2.7). Незалежність брокера від страховика - ключова відмінність брокера
від агента. Саме незалежність брокера є гарантом того, що він, обираючи
страхову компанію для свого клієнта, керується виключно інтересами
останнього. А для того, щоб клієнт йому довіряв, брокер повинен мати на
ринку "ім'я", що приходить з досвідом, професіоналізмом та
відповідальністю.

У міжнародній практиці діяльність брокерів визначена як професійна
діяльність осіб, які, діючи з повною свободою вибору, зводять разом осіб, що
мають потребу задовольнити свій попит та пропозиції, в нашому випадку -
страхування та перестрахування. Діяльність страхових агентів теж визнана як
професійна діяльність осіб, що мають інструкцію або уповноважені діяти від
імені та за дорученням одного чи більше страховиків з надання,
пропонування і виконання підготовчої роботи для укладення або з укладення
договорів страхування чи надання допомоги в застосуванні та виконанні
таких договорів, зокрема під час виникнення вимог страхового
відшкодування.

У різних країнах світу співвідношення між кількістю агентів та
брокерів, що діють на страховому ринку, помітно різні. На одних ринках
переважають агенти (Франція, Німеччина), на інших - брокери (Нідерланди,
Великобританія, США). Має значення те, як історично розвивався страховий
ринок в тій чи іншій країні, особливості законодавчої системи, національні
традиції та деякі інші фактори. На жаль, в нашій країні ні інститути
брокерства, ні інститути агентства поки що не мають помітного розвитку на
ринку в цілому, страхуванні особливо. Причина відставання у розвитку
такого ринку. Проте все ж помітна перевага розвитку агентської діяльності
на страховому ринку над брокерською.

3. Класифікація та об'єкти страхування.

Використані терміни: класифікація страхування, класифікація за
історичною ознакою, класифікація за економічними ознаками, класифікація
за юридичними ознаками, класифікація за об'єктами, обов'язкове і
добровільне страхування, особисте страхування, майнове страхування,
страхування відповідальності, фінансова надійність, страховий портфель,
тарифна ставка.

Страхування, як і кожна сфера діяльності чи система знань, потребує
внутрішньої впорядкованості. Без цього неможливо організувати будь-яку
справу, виробити методологію наукових досліджень, побудувати
впровадження результатів дослідження. І чим складніше справа, тим більше
відчувається потреба в класифікації - поділі предметів певної сукупності за
спеціальними ознаками з утворенням системи класів цієї сукупності.

Страхування як наука, як галузь знань та як сфера бізнесу
характеризується багатьма специфічними поняттями (ознаками). Без
класифікації цих понять не можна виконувати ні теоретичні дослідження, ні
практичну роботу. В основу класифікації у страхуванні покладено

розбіжності у сферах діяльності страхових компаній, у підходах щодо
забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних
осіб, у визначенні об'єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, у
формах проведення страхування тощо. У зв'язку з цим можна вирізнити такі
найістотніші класифікаційні ознаки страхування:

історичні;

юридичні;

економічні;

форми проведення страхування.

Класифікація за історичною ознакою пов'язана з виокремленням етапів
розвитку страхової справи з точки зору часу виникнення тих чи інших видів
страхування. Така класифікація має швидше теоретичне, аніж практичне
значення. Проте слід зауважити, що теоретичні знання історії страхової
справи, її витоків, генезису допомагають практикам орієнтуватися у
процесах, що відбуваються на страховому ринку, прогнозувати тенденції
його розвитку, будувати відносити між собою з урахуванням досвіду,
нагромадженого за багаторічну історію зарубіжного і вітчизняного
страхування.

Класифікація за юридичними ознаками - це виокремлення певних
класів страхування згідно з міжнародними нормами (директиви
Європейського Союзу - 7 класів довгострокового страхування життя і пенсій
та 18 класів загального страхування) та ліцензування страхової діяльності.
Тобто йдеться про класифікацію страхування з офіційного погляду згідно з
вимогами внутрішнього законодавства. В Україні перелік видів страхування,
на які видаються ліцензії, подано в інструкції "Про порядок видачі суб'єктам
підприємницької діяльності ліцензії на здійснення страхової діяльності на
території України. Умови і правила її здійснення та контроль за їх
дотриманням", яка затверджена наказом від 15 липня 1996 року за № ЛП -
18/78 Ліцензійної палати при Міністерстві економіки України та Комітетом у
справах нагляду за страховою діяльністю і зареєстрована в Міністерстві
юстиції. Така класифікація передбачає 20 видів страхування (життя і
здоров'я, майнового страхування та страхування відповідальності).

Саме цю класифікацію Укрстрахнагляд використовує для цілей
ліцензування. Порівняно з класифікацією, прийнятою ЄС, вона здається дещо
спрощеною і недостатньо послідовною. Проте безперечна її перевага полягає
в тому, що вона значною мірою наближена до загальноєвропейських
стандартів. Це сприяє взаєморозумінню між вітчизняними та іноземними
страховими компаніями, що з огляду на інтернаціональний характер
страхового бізнесу є дуже позитивним.

Класифікація за юридичними ознаками передбачає можливість
застосування форм проведення страхування - обов'язкового і добровільного,
водорозділом між якими є відповідні права та обов'язки сторін страхування.

Класифікація за економічними ознаками передбачає кілька варіантів,
які залежать від цілей страхування.

Найважливішим і загальноприйнятим у світовій практиці є поділ
страхування залежно від спеціалізації страховика на дві великі сфери
діяльності: страхування життя і загальні види страхування. Така класифікація
має дуже велике значення з точки зору адекватної організації фінансів
страховика, особливо формування і розміщення страхових резервів і
оподаткування страхової діяльності.

В основі віднесення того чи іншого виду страхування до "життя" чи
"видів страхування інших, ніж життя" полягає сукупність двох
класифікаційних ознак:

наявність нагромаджувального (накопичувального) характеру договору
страхування, де страхові внески страхувальників є своєрідними інвестиціями,
котрі їм повертаються з нарахованими відсотками після закінчення строку дії
договору страхування;

строк дії договору страхування.

Класифікація з виокремленням двох зазначених сфер страхової діяльності,
незважаючи на зовнішню простоту, має дуже велике значення для
фінансового управління в страховій компанії. Річ у тім, що таке управління у
компанії, яка здійснює страхування життя, відрізняється від управління в
компанії, що проводить загальні види страхування. Тому що до першої
висунуто особливу вимогу - необхідність довгострокового збереження
заощаджень страхувальників, що позначається і на характері її інвестиційної
політики (довгострокових вкладень). А компанії, що проводять загальні види
страхування, здебільшого орієнтовані на короткострокові високоліквідні
інвестиції.

Інвестиційні можливості компаній зі страхування життя роблять
унікальним їх становище на ринку капіталу - вони чи не єдині фінансові
установи (за винятком пенсійних фондів), які задовольняють потреби
економіки в дефіцитному капіталі для довгострокових інвестицій.

Не менш важливою з економічного погляду є класифікація за об'єктами
страхування. Така класифікація передбачає виокремлення трьох галузей
страхування, а саме:

особистого страхування (об'єкти - життя, здоров'я і працездатність
страхувальників або застрахованих);

майнового страхування (об'єкти - майно в різних його видах: рухомі і
нерухомі матеріальні цінності, грошові кошти, прибутки);

страхування відповідальності (об'єкт - відповідальність за шкоду,
нанесену страхувальником життю, здоров'ю чи майну третьої особи своєю
діяльністю чи бездіяльністю).

Цю класифікацію покладено в основу розробки всіх видів страхових
послуг, що пропонуються на страховому ринку. Об'єкт страхування є
вирішальним фактором, від якого залежить характер договору страхування і
його основних умов: страхової суми, переліку страхових випадків (обсягу
страхової відповідальності страховика), страхової премії, франшизи, терміну
дії договору, винятків, обмежень і т. ін.

майно підприємств,

вантажі,

засоби транспорту тощо.

Страхування майна фізичних

осіб (особистого майна).

будівлі та квартири громадян,

домашні тварини,

транспорт тощо.

Така класифікація (за об'єктами з виокремленням галузей, підгалузей і
видів страхування) вважається класичним підходом у теорії і практиці
страхування.

Внесення до конкретної підгалузі визначається переліком подій
(страхових ризиків), що включені до обсягу відповідальності страховика і є
підставою для страхових виплат, та строком дії договору, коли від цього
залежать принципи підходу до розрахунку тарифних ставок - економічної
основи проведення будь-якого виду страхування.

Визначення і деякі характеристики об'єктів страхування надано у
вигляді схем (рис. 2.8, 2.9, 2.10, 2.11, 2.12, 2.13):

Рис. 2.8. Схема характеристики особистого страхування.

Галузь страхової діяльності, у якій об'єктом страхування
виступає майно в різноманітних його видах.

Класифікація майнового страхування залежить
від того, хто виступає як страхувальник:

Страхування майна юридичних
осіб (виробничого майна).

о

б'
є

т

Рис. 2.9. Схема характеристик майнового страхування.

Класифікація майнового страхування залежить також від виду
страхових подій, що враховується при розробці методів визначення збитку і
страхового відшкодування по кожному об'єкту.

Рис. 2.10. Схема характеристик страхування відповідальності.

Рис. 2.11. Схема підгалузей страхування відповідальності.

Рис. 2.13. Основні характеристики страхування відповідальності.

Найважливіша класифікаційна ознака у страхуванні - форма
проведення. За цією ознакою страхування поділяють на обов'язкове і
добровільне.

При добровільній формі страхування здебільшого взаємовідносини між
страхувальником і страховиком будуються на добровільних засадах.
Страхувальник має право, але не зобов'язаний, укласти договір страхування.
Водночас і страховик має право відмовитися від прийняття на себе тих
ризиків, які він вважає небажаними.

В обов'язковому страхуванні - інша справа. Тут страхові відносини
виникають згідно із законом, а страхування здійснюється на підставі
відповідних законодавчих актів, якими передбачено перелік об'єктів, що
підлягають страхуванню; перелік страхових подій (ризиків), винятки з них;
максимальні страхові тарифи і мінімальні страхові суми; рівень страхового
забезпечення та інші суттєві моменти. При цьому замість права укласти
страховий договір у страхувальника з'являється обов'язок це зробити, а
страховик втрачає право відмовити страхувальникові і набуває обов'язку
взяти ризик на страхування. В Україні існує 32 вида обов'язкового
страхування, перелік яких визначений законом України "Про страхування".
Цим законом Кабінет Міністрів України зобов'язується визначити порядок
проведення обов'язкового страхування і подати форми типових договорів
страхування в цьому.

Іноді практика страхування потребує комплексного захисту майнових
інтересів страхувальника. В такому разі доцільніше дотримуватися,
класифікації за родом небезпеки (набору специфічних страхових подій
(страхових ризиків), які супроводжують конкретну діяльність
страхувальника (автотранспортне, морське, авіаційне страхування,
страхування ядерних, космічних, кредитних ризиків тощо).
Страхувальниками можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Тому в
загальному страхуванні застосовуються ще класифікації: класифікація за
статусом страхувальника та класифікація за статусом страховика. У цьому
плані можна виокремити страхування комерційне (його здійснюють страхові
компанії, створені у формі акціонерних товариств відкритого і закритого
типу, повних, командитних товариств, товариств і з додатковою
відповідальністю (приватні страхові компанії), взаємне (страхування та
перестрахування ризиків корпоративних інтересів), державне (здійснюють
спеціалізовані державні страхові організації).

Отже, розглянувши ймовірні підходи до класифікації страхування на
основі найважливіших класифікаційних ознак, можна зробити висновок, що
класифікація страхування - це система поділу страхування за історичними,
економічними або юридичними ознаками на сфери діяльності, галузі,
підгалузі, класи і види залежно від цілей використання результатів
класифікації.

Важливого значення набуває також з'ясування надійності страхування,
оскільки особливістю діяльності страховика є своєрідність страхового
процесу - на вході і на виході цього процесу перебувають гроші, які лише
тимчасово затримуються у страховика. Тобто страховик це тільки
фінансовий менеджер учасників страхового процесу, які надали свої власні
кошти у його розпорядження (страхові резерви). Страховик, як уже

При цьому страхова компанія повинна прагнути до створення
стабільного страхового портфеля шляхом укладання якомога більшої
кількості договорів з найбільшою відповідальністю по кожному ризику.
Характеристику страхового портфеля див. рис. 2.14.

Рис. 2.14. Схема характеристики страхового портфеля страховика.

При аналізі страхового портфеля треба звертати увагу на його:

динамічність (характеризується співвідношенням між договорами, які
вже закінчуються, і новими договорами, що укладаються);

однорідність (за обсягом страхової суми об'єктів по відповідній їм
сукупності ризиків).

Але, як вже зазначалось, це елементи менеджменту страхової
діяльності.

Формуючи тарифну політику страховик прагне вирішити подвійне
завдання: за мінімальних тарифів, доступних для широкого кола
страхувальників, забезпечити достатній обсяг страхової відповідальності.

Якщо тарифна ставка розрахована правильно, то створений
страховиком фонд є достатнім для виконання страхових зобов'язань і тим
вище фінансова надійність страховика. Розглянемо прийоми та методики
розрахунків страхових тарифів за об'єктами страхування.

4. Розрахунки страхових тарифів

Використані терміни: страховий платіж, страховий тариф, страхова сума,
страхова оцінка, страхова статистика, ступінь ризику, нетто-ставка,
брутто-ставка, надбавка, навантаження, актуарні розрахунки.

Страховик розраховує страхові тарифи, виходячи з того, що сума
страхових премій, обчислених на основі тарифів, має бути такою, щоб по -
перше, він міг виконувати свої зобов'язання перед страхувальниками з
конкретних видів страхування (тобто зробити виплати), а по-друге - покрити
витрати на утримання страхової компанії і дістати прибуток. Тому повний
страховий тариф (брутто-тариф) включає в себе дві невіддільні частини:
нетто-тариф і навантаження. Структуру страхового тарифу унаочнює
рис. 2.15.

Страхові резерви

Рис. 2.15 Структура страхового тарифу.

В загальному розумінні тарифна ставка (рис. 2.16):

Рис. 2.16. Визначення страхового тарифу.

Таким чином, з огляду на вищевказане схематично можна побудувати
залежність (рис. 2.17):

Страховий тариф - основа розрахунку
страхового платежу.

Страхові платежі - основа формування
страхових резервів.

Страхові резерви - основа фінансової
надійності страховика.

Рис. 2.17. Схема наповнення страхових резервів страховика.

Тарифна політика у галузі страхування повинна базуватися на таких
принципах:

еквівалентності страхових відносин сторін;

доступності страхових тарифів для широкого кола страхувальників;

сталості розмірів тарифної ставки протягом тривалого часу;

забезпечення самоокупності та рентабельності страхових операцій.
При розрахунку тарифів спочатку обчислюється нетто-тариф. Саме він

забезпечує формування страхових резервів для виконання страховиком своїх
функцій. Тому рівень нетто-тарифу має бути визначений якомога точніше. У
розрахунках страхових тарифів застосовуються такі методи:

на основі теорії ймовірності та методів математичної статистики з
використанням часових рядів;

на базі експертних оцінок;

за аналогією до інших об'єктів або компаній;

з використанням математичної статистики і розрахунку доходності.
Після визначення нетто-тарифу обчислюється навантаження.

Структура страхового тарифу з погляду співвідношення між нетто -
тарифом і навантаженням не однакова для різних видів страхування. Існують
"дорожчі"і "дешевші" види страхування залежно від того, скільки коштів
витрачає страховик на укладення договорів страхування і їх обслуговування.

Якщо нетто-тариф обчислюється спеціалістами (актуаріями) з
використанням математичних методів на базі теорії ймовірності (це
характерно у особистому страхуванні), то навантаження визначається
емпіричним шляхом, з урахуванням фактичних розмірів витрат на ведення
справ, що склалися за попередній період.

З добровільних видів страхування структуру тарифної ставки визначає сам
страховик і характерним, особливо для українських страхових компаній, є
завищення страхових тарифів. Причому це робиться з метою отримання
більшого прибутку та неорганізованості витрат на ведення справи. Тарифи,
як правило, формуються вищі за середні, що склалися у конкретному виді
страхування. Це порушує принцип еквівалентності у взаємовідносинах
страховика і страхувальника, де страхувальник переплачує за страхування,
що призводить до того, що страховики втрачають клієнтів, оскільки
потенційні страхувальники не хочуть платити занадто високу ціну за той вид
страхування, який в іншій країні коштує дешевше (наприклад: страхування
вантажу). Таке становище склалось і тому, що українському страховику,
згідно з законом України "Про страхування": заборонено використовувати
дві його головні функції розпорядження грошовими засобами: на
превентивні роботи (по зменшенню, локалізації чи виключення дії
страхового ризику) та інвестиційні вкладення в довгострокові прибуткові
проекти. А таке приводило б до покриття витрат на ведення справи та
отримання прибутку за рахунок надходжень від такої діяльності - від
інвестиційних вкладень та зменшень сум по відшкодуванню збитків від
прояву страхових ризиків, як це робиться у страховиків на Заході. Отже,
страхові тарифи, як і ціни на будь-які інші товари, послуги, регулюються
попитом і пропозицією. Але слід відзначити, що використання демпінгових
тарифів, особливо нижчих, ніж ставка нетто-тарифу, вкрай небезпечно з
огляду позбавлення страховій компанії можливостей сформувати адекватні
страхові резерви. Тобто нагромадити об'єктивно необхідні кошти для
виконання своїх зобов'язань перед страхувальниками. Через те (в тому
числі), органи нагляду за страховою діяльністю ретельно контролюють
рівень страхових тарифів з метою недопущення краху фінансового стану
страхової компанії, її платоспроможності.

Під час проведення обов'язкових видів страхування державою
встановлюються граничні нормативи нетто-ставок та ставок навантаження по
видах страхування. Наприклад, норматив витрат на ведення страхової справи
не повинен перевищувати:

з обов'язкового державного страхування - 6% розміру брутто-тарифу;

з обов'язкового особистого страхування - 15% розміру брутто-тарифу;

з обов'язкового страхування майна та відповідальності - 20% розміру
брутто-тарифу.

І, як вже говорилось вище, такими ж нормативами визначаються
допустимі розміри страхових сум, страхових тарифів (брутто-тарифів),
страхових платежів, а також перелік об'єктів, які підлягають страхуванню,
порядок сплачення страхової премії, строку дії договору страхування і т. ін.

Ці обмеження покликані стримати підвищення цін на страхові послуги
хоча б у сфері обов'язкового страхування.

В актуарній практиці використовуються найрізноманітніші методи
обчислення тарифних ставок. Але всі вони, як вже наголошувалось, повинні
базуються на принципі еквівалентності фінансових зобов'язань
страхувальника і страховика.

Надамо деякі, найпоширеніші, підходи до трактування принципу
еквівалентності та їх математичні вирази:

еквівалентність фінансових зобов'язань як еквівалентність очікуваних
значень. При цьому підході зобов'язання страхувальників полягають у
сплаті страхових премій, а зобов'язання страховика - в оплаті позовів
страхувальника (виплати страхових сум чи сум страхових
відшкодувань). Справедливою платою за ризик тут є очікуване
значення випадкової величини М, тобто:

р = М [Y], (4)

де: р - величина зібраних страхових премій;

Y - величина сумарних виплат страховика.

еквівалентність зобов'язань з погляду теорії розорення. При цьому
підході, зобов'язання страхувальників мають безперечний характер
(отримуючи поліс, страхувальник більшою мірою звільняє себе від
ризику несподіваних витрат). Зобов'язання страховика, навпаки,
стають непередбачувані. Тобто тепер його ризик (його виплати) будуть
значно більшими за М [Y]. Тому страховик вимагає додаткову плату за
можливість збитку - ризикову надбавку L. У зв'язку з цим залежність
(4) буде такою:

р = М [Y] + L. (5)

Зразу ж постає питання: якими мають бути величини ризикової
надбавки L та страхової премії?

Звернемось до теорії розорення. Факт розорення будь -якої організації, в
тому числі і страховика, описується співвідношенням:

U + p < Y, (6)

де: U - величина власних коштів страховика.

Імовірність розорення із цього буде дорівнювати Р (U + р < Y).
Досягнення ймовірності розорення настане, коли буде отримано величину
страховими преміями Р, які задовольняли б співвідношення:

P(U + p<Y) = a . (7)

еквівалентність зобов'язань з погляду теорії корисності. Основним
критерієм цієї теорії є функція корисності U(x), що має такі
властивості:

функція U зростаюча - ІІ(х) > U(y) при х> у;

функція U задовольняє нерівність ЄнсонаМ[[/(х)] < U (М[х]);

■ функція U задовольняє умову нульової корисності U (0) = 0
Взагалі сутність такої функції у мірі важливості для страховика певних
грошових сум. І тому принцип еквівалентності за допомогою такої функції
корисності можна записати таким чином:

М [U (U + p - Y)] = U (U). (8)

Тобто, очікувана корисність капіталу страховика після прийняття
ризиків не повинна зменшитися порівняно з корисністю початкового
капіталу.

На практиці часто застосовують експоненціальну та квадратичну
функції корисно ті, вирази яких відповідно такі:

U(x) = 1 - , (9)

U(x) = ax - x2. (10)

У цьому (в разі практичного застосування принципу еквівалентності в
термінах теорії корисності) головна проблема - відшукання адекватної
функції корисності.

Але, як вже відзначалось, страхування виникає там, де існують явища і
процеси випадкової природи ("чисті" ризики, які передбачають збиток). З
математичного погляду випадкова величина - це змінна, яка може набувати
певних значень із певною ймовірністю. У математиці таке описується
функцією випадкової величини f((x) :

F((x)=P(t<x), (11)

де: F^(x) - інтегральна функція випадкової величини;

- значення випадкової величини;
х - максимальне значення випадкової величини.

Функція І'\ (х) визначається при всіх значеннях аргументу х і має такі

властивості:

о<^(х)<і; (12)

Якщо х < у, то /-лх)<д </-(v) , де >' - деяке значення, відмінне від
значення х.

F^ (+оо) = 1;

f (-00) = 0,

тоді:

P(a<^<b)=F^(b)-F^(a), (14)

де: а і в - теж деякі значення випадкової величини, відмінні від величини Ј.

Серед випадкових величин при цьому можна виокремити два основні
типи - дискретні та абсолютно неперервні (монотонні).

Дискретні - набувають скінченої (або зліченної) множини значень
(наприклад, кількість позовів, страхових випадків, страхових договорів і
тому подібне за визначений строк).

Абсолютно неперервні - якщо функцію розподілу FЈ(x) випадкової
величини Е, можна подати у вигляді:

Fs(x)=\ps(t)dt, (15)

де: р((х) - деяка невід'ємна функція яка показує щільність розподілу
випадкової величини р.

Абсолютно неперервними (монотонними) можна вважати, наприклад,
величину майбутніх прибутків страховика або тривалість очікування між
двома послідовними страховими випадками і подіями.

У страховій практиці, як правило, цікавлять не самі випадкові
величини, а деякі їх числові макрохарактеристики, найважливішими з них є
математичне сподівання, дисперсія та їх незалежність.

Математичне сподівання (середнє, очікуване) - це середньозважене за
ймовірністю значення випадкової величини.

Дисперсія характеризує відхилення випадкової величини від її
середнього значення.

Незалежність випадкових величин є добутком різних імовірностей
розкриття цих подій. Наприклад, якщо при будь-яких значеннях а та b у
випадках величин ^ та ^ ймовірність подій Р (Ј< а, буде добутком цих

подій (Р(<^ < а)та Р(Ј < Ь), — тобто:

<а,Ј<Ь) = Р(%< а)Р(С < Ь), (16)

Якщо випадкові величини не задовольняють наведену умову, то вони
називаються залежними. Прикладом залежних випадкових величин є
кількість позовів та сумарна величина виплат. Незалежними випадковими
величинами можуть вважатись кількість позовів з різних видів страхування.

Для дискретних випадкових величин математичне сподівання
обчислюється за формулою:

і

де: x - значення, яких набуває випадкова величина;
P - імовірність реалізації випадкових величин.

Для абсолютно неперервних випадкових величин математичне
сподівання (очікування) має вигляд:

МШ=)фд{ t)dt, (18)

де: РЈ - щільність випадкової величини ^.

Коли випадкова величина невід'ємна, тобто: с > 0, математичне
сподівання можна обчислити за формулою:

о

Для будь-яких сталих а, b та випадкових величин с, lT виконуються
такі властивості математичного сподівання:

М [а] = а; (20)

Мт = ЪМ[Ј}- (21)

ЩЈ + С\ = М\Ј\ + ЩРЈ\-, (22)

Часто ми не маємо інформації про реальний розподіл випадкової
величини але маємо деяку сукупність спостережень (статистичні дані), у
яких вона набуває значень XX,x3,...,x. Ця сукупність значень називається

вибірковою (середньою чи незсуненою) дисперсією.

Вибіркове середнє використовують для оцінювання математичного
сподівання:

x=M[Z;l . (31)

Незсунена вибіркова дисперсія є оцінкою дисперсії випадкової величини:

s2*M[a- (32)

Відповідно величини вибіркової (емпіричної середньої та незсуненої
вибіркової) емпіричної дисперсії розраховують такими залежностями:

(33)

- Iй
п ,=1

1 "

s2 =—~х)2-

п-1 ,=1

(34)

Класичний підхід визначення тарифів можна розглянути на
прикладах договорів загального страхування, які не є договорами
страхування життя.

Договори загального страхування характеризуються відносно коротким
строком дії договору - від кількох днів до одного року (вантажоперевезення,

і-/

Для визначення нетто-тарифу за договором загального страхування
розглянемо гіпотетичний випадок, коли відома вся необхідна для розрахунків
інформація. Припустимо, що під час проведення страхування визначеного
ризику (наприклад, майнове страхування будівель від стихійного лиха)
протягом фіксованого проміжку часу At (наприклад, одного року)
страховиком заплановано:

• проведення страхування за п in = 1,2,...) договорами із страховими
сумами S, S, S vS відповідно;

настання за цими договорами страхових випадків із страховими
виплатами Sel,Se2Se3...Sm.

Визначимо розмір нетто-тарифу під час страхування ризику, який
відповідав би взятим зобов'язанням страховика з названих видів страхування.

У розглянутому випадку нетто-тариф можна визначити на підставі
загального принципу еквівалентності зобов'язань страховика та
страхувальників. Зобов'язання страховика дорівнюють сумі страхових
відшкодувань:

sm+sB2+sB3+...+sBm, (38)

а зобов'язання страхувальників - сумі внесених нетто-премій:

транспортне страхування, страхування споруд, будівель тощо). Ця
особливість визначає характери-особливості розрахунку страхових тарифів за
такими договорами:

• вираховується величина лише разової страхової премії;

не враховується можливий інвестиційний прибуток від розміщення
тимчасово вільних коштів страхових резервів із цих видів страхування.

Наприклад, тарифи будівельних ризиків, наведені в додатках №1 та
№2, можуть бути розраховані за схемою договорів загального страхування.

При розрахунку нетто-премії вважають, що величина N разової нетто-
премії виражає еквівалентність зобов'язань страховика та страхувальників і
пропорційна величині S страхової суми:

N = Т S, (35)

де: коефіцієнт Т називають нетто-тарифом чи нетто-ставкою.

Брутто-премія В, або просто страхова премія, пропорційна нетто-премії N:

В =aN, (36)

де: а коефіцієнт пропорційності (аг>1), містить в собі долю /
навантаження (адміністративні витрати, комісійні, плановий прибуток
страховика) і визначається співвідношенням:

а = -

(37)

і

Ni +n2 +N3 +...+Nn =ГД +T0s2 +T0S3 +...
+T0SN=T0(Sl+S2+S3+...+SN),

(44)

w да

звідки знаходимо шукане значення нетто-тарифу:

т=ЇВ m. (45)

п

Останню рівність записують, як правило, у вигляді:

т=кЗБи,, (46)

тобто виражають нетто-тариф під час страхування визначеного ризику через
два основні параметри:

коефіцієнт збитковості за цим страховим ризиком Кзб:

Кб= f, (47)

відносну частоту настання страхової події за цим страховим ризиком v:

(48)

Наведені співвідношення вирішують поставлене завдання і дозволяють
розрахувати нетто-тариф під час страхування визначеного ризику лише у
апостеріорному (післядослідному) випадку, коли відома вся необхідна
інформація, а саме відомі значення параметрів n,m,se,s або Кр ,и. На практиці

при апріорному (до початку досліду) визначенні тарифів жодний із цих
параметрів невідомий, і всі вони є випадковими додатніми величинами. Але
наведений приклад та отримані співвідношення мають важливе значення для
перевірки і коригування значень тарифів за результатами страхової
діяльності, правильності апріорного визначення тарифів. Саме ці
співвідношення вказують на необхідність у діяльності кожної страхової
компанії постійного спостереження та аналізу значень параметрів Кзб, и за
прийнятим на страхування ризиком і дозволяють періодично коригувати
наперед визначені для такого ризику тарифні ставки.

де: T0 - нетто-тариф, який потрібно визначити. Значення T0 в даному
прикладі можемо знайти з рівняння балансу зобов'язань страховика та
страхувальників:

sB1 +sB2 +sB з +...+sB_m +s2 +s3 +...+sN), (40)

або:

м N

(41)

7=1

У цьому балансовому співвідношенні зручно виконати усереднення за
договорами страхування, поділивши обидві частини на mn:

—5>..=г„—XV (42)

mn і mn j=і

А далі, ввівши значення - середньої страхової виплати та значення s
-- середньої страхової суми на один договір:

1 m 1 m . . _ ч

sB=±bsA, s.^Sj, (43)

m ,=і да ,=i

перейти до співвідношення:

m
п

s = t„

Практично на страхування беруть ризики, ймовірність настання яких не
вища за 0.25, тобто прир < 0.25 і для 3 застосовують оцінку:

np у np

Отже, нетто-тариф під час страхування виділеного ризику
розраховується із заданою довірчою ймовірністю у за формулою:

При апріорному визначенні нетто-тарифу у загальному випадку
розглянутої моделі страхових відшкодувань у співвідношенні Т0 = Кзби
потрібно розв'язати суперечність, яка полягає в тому, що ліва частина (нетто -
тариф) має бути наперед визначеною фіксованою величиною, а права частина
є випадкова величина, значення якої можуть істотно змінюватися в різні
періоди діяльності страховика.

Для розв'язання цієї суперечності широкого застосування набув метод,
який ґрунтується на тому, що замість випадкової величини достатньо взяти її
найбільше можливе із заданою довірчою ймовірністю значення. Такий підхід
визначає структуру нетто-тарифу за договором загального страхування:

т =т0 +тр, (49)

де: і\=м\Кл>\ - основна частина нетто-тарифу (математичне сподівання
збитків з одиниці страхової суми в разі великої кількості страхування за
визначеним ризиком);

тр =T0v — ризикова (страхова) надбавка до основної частини нетто-тарифу,
яка із заданою довірчою ймовірністю враховує можливі небажані відхилення
відносної величини виплат і обчислюється за формулою:

s = tJDK^\=t р[у]М[Кзб І2 + D[K36]M|;/| (50)

' М[Кз6и\ M\K JM\v\ ' 1

де: tr - квантиль рівня у нормального розподілу.

За законом великих чисел при великих значеннях п випадкова величина
прямує з ймовірністю одиниці до значення р теоретичної ймовірності
настання страхової події за визначеним ризиком та розподілена за
нормальним законом з параметрами:

М[у] = р, D[y] = Pl~P . (51)

п

Величини страхових виплат Sel будемо вважати розподіленими за
рівномірним законом. Таким чином, для коефіцієнта збитковості Кзб маємо:

(52)

ІП

Останні співвідношення дозволяють спростити формулу обчислення
величини 3:

p[Q\M[K3612+ D[K36 ]M _ h-p +1/3 ,53ч

М[Кзб]М[и] І np '

3 =

1-/7 + 1/3 ^ „ 1 -р

(54)

np

де: ty- квантиль рівня анормального розподілу (значення tr це рішення
рівняння F(x)=y\ де: Fix) - функція розподілу, ;/ - довірча ймовірність);
п - кількість договорів страхування за визначеним ризиком, що планується;
р - ймовірність настання страхової події за визначеним ризиком;
М[Кзб] - математичне сподівання величини Кзб для визначеного ризику
практично не змінюється і має слідуючи значення:

0.3 - при страхуванні від нещасних випадків та хвороби;

0.4 - при страхуванні засобів наземного транспорту;

0.5 - при страхуванні вантажів та майна (крім засобів транспорту);

0.6 - при страхуванні засобів повітряного та водного транспорту;

0.7 - при страхуванні відповідальності власників автотранспортних засобів
та інших видів відповідальності, а також при страхуванні фінансових
ризиків.

Для обчислення нетто-премії N за договором страхування визначеного
ризику слід нетто-тариф Т помножити на величину S страхової суми
(залежність 35):

N = S • T. (56)

T =M[KJp

(55)

Зауважимо, що величина нетто-тарифу істотно залежить :

від запланованої кількості договорів страхування за визначеним
ризиком і зменшується з їх зростанням до математичного сподівання
величини збитків страхової суми;

від значення довірчої ймовірності шуканого тарифу і зростає з
наближенням цього значення до одиниці;

від точності вибору значення коефіцієнта збитковості.

Розрахунки страхових тарифів в індивідуальній моделі ризику.

Наведені формули виражають класичний підхід розрахунку нетто-тарифу для
страхового ризику за наявності мінімальної інформації про можливі майбутні
страхові виплати. Якщо відомі додаткові статистичні дані про процес
настання страхової події, можливе застосування більш точних методів
обчислення страхових тарифів.

Для розв'язання відповідних задач вводять різні статистичні моделі
страхових ризиків і розглядають відповідні моделі розподілу сумарного
розміру страхового відшкодування. Найпростішою з них є модель
індивідуальних ризиків, яка щодо договору страхування передбачає таке:
• для кожного договору страхування відомі статистичні властивості
пов'язаного з ним можливого відшкодування Хк, де: к - порядковий номер
договору.

Зауважимо, що далеко не за кожним договором виплачується страхове
відшкодування, тому деякі випадкові величини Х (страхові відшкодування
за ітим договором) можуть дорівнювати нулю. Загальний розмір страхового

відшкодування за страховою подією, тобто розмір зобов'язань страховика,
визначає між собою сума випадкових величин:

sn=x,+x2+...+xn. (57)

У загальному випадку при використанні моделі індивідуального ризику
величина Вк страхової премії за k-м договором страхування розраховується з
умови достатності із заданою довірчою ймовірністю отриманих страхових
премій для виконання зобов'язань страховика за формулою:

вк=щхк](і+&), (58)

де: M[Хк] - математичне сподівання відшкодувань за k-м договором
страхування;

З - відносна страхова надбавка.

Основний внесок до величини В у загальному випадку вносить
значення суми М[ Х^ ], яку називають основною частиною нетто-премії.
Додаткова сума (1 + l>), (тобто ризикова, або страхова надбавка до основної
частини) - враховує можливі небажані відхилення відносної частоти настання
страхової події.

На практиці використовують кілька способів розрахунку відносної
страхової надбавки під час страхування визначеного ризику:

з фіксованим значенням для всіх договорів страхування:

(59)

де: tr - квантиль рівня у нормального розподілу;

M[Sn ] - математичне сподівання сумарного розміру страхових відшкодувань;
D[S„ ] - дисперсія сумарного розміру страхових відшкодувань;

зі змінним значенням, пропорційним дисперсії або середньоквадратичному
відхиленню величини страхового відшкодування Х^ за k-м договором
страхування, тобто у вигляді:

»=tr /)|Л;' , (60)
або:

rnijmLMia_n. (61)

їда

Числові характеристики випадкових величин М[ Хк ] страхового
відшкодування за k-м договором страхування визначаються залежно від
наявної статистичної інформації про процес настання страхової події.

У разі, коли відомі числові характеристики сумарного розподілу S
страхових відшкодувань за страховим ризиком на підставі центральної

граничної теореми можна обчислити ймовірність достатності наявних
страхових резервів розміру у для виконання зобов'язань страховика за цим
ризиком:

PVK>r}=F0(!^^jm\ (62)

або ймовірності розорення (недостатності наявних страхових резервів):

P{Sn<r} = \-P{Sn>r}, (63)

де: F0(x)=^=]e— інтегральна функція нормованого нормального

V ІП -ос

розподілу.

Розрахунок страхових тарифів у колективній моделі ризику.

Складнішу модель розподілу сумарного розміру страхового відшкодування
за визначеним ризиком виражає колективна модель ризику, яка розглядає не
окремі договори страхування, а весь портфель договорів за даним страховим
ризиком і передбачає таке:

кількість вимог про страхове відшкодування за даним ризиком на
фіксованому проміжку часу є випадкова величина (як правило, з
Пуассонівським розподілом);

значення послідовних страхових відшкодувань Г17 7„ за портфелем

страхового ризику за цей проміжок часу утворюють послідовність
випадкових величин, які однаково розподілені;

випадкові величини u,Yx,Y2 ...Yn незалежні в сукупності.

Колективна модель враховує можливість неодноразового настання
страхової події за одним договором страхування (що дуже важливо в
договорах загального страхування), не обмежена умовою визначеності
кількості майбутніх договорів страхування та розглядає завжди додатні
значення відшкодувань Yk,k = \,2,...,п (на відміну від індивідуальної моделі, де
значення відшкодувань Xk могли бути нульовими). Сумарний розмір S
страхових відшкодувань за страховим ризиком у колективній моделі визначає
випадкова сума незалежних між собою випадкових величин:

S=Y1+Y2+...+YV. (64)

За заданими числовими характеристиками кількості и вимог про
страхове відшкодування та величиною Y одного відшкодування залежно від
загального випадку можемо знайти числові характеристики сумарного
розміру S страхових відшкодувань за страховим ризиком у колективній
моделі:

(65)

M[S]=M[y]M[Y]; _

D[S] = D\Y ]M[u] + D[u](M[7])2.

Найпростішу та найпоширенішу модель розподілу кількості страхових
вимог и визначає розподіл Пуассона з параметром Л, коли:

Р{и = к} = —е~л,к =0,1,2,(67)

за умови, що ряд ZA - збіжний.

к

причому: м[и]== л.. (68)

У цьому випадку розподіл випадкової величини S називають
складним розподілом Пуассона, а її числові характеристики визначають за
формулами:

(69)

M[S] = AM[Y];

(70)

D[S] = X D[Y]+(M[Y] = XM\Y ]. v 7

Параметри Я та функцію F(t)=pqr <t. розподілу величини значень v
називають параметрами складного розподілу Пуассона. Крім того, параметр
Я визначає середню за портфелем кількість страхових вимог, тобто вимог на
виплату страхового відшкодування за одиницю часу (наприклад, за рік).

У страховій практиці важливим є той факт, що сума незалежних
випадкових величин, кожна з яких має складний розподіл Пуассона з
параметрами Лк р також має складний розподіл Пуассона з параметрами:

* = = (71)

к к Л

Наведене твердження на практиці використовують у таких випадках:

при об'єднанні т страхових портфелів, таких що сумарний розмір
страхових відшкодувань , к = 1,2,...,m по кожному з них має складний
розподіл Пуассона з параметрами Як, 1<]:, внаслідок отримують об'єднаний
портфель, сумарний розмір страхових відшкодувань S якого буде
визначати складний розподіл Пуассона з параметрами:

^ = = (72)

к к A

при дослідженні сумарного за m років страхового відшкодування S за
одним і тим самим страховим ризиком з незалежними річними сумарними
страховими відшкодуваннями S, к = 1,2,...,m, кожне з яких має складний
розподіл Пуассона, можемо вважати, що злежність (72) має також
складний розподіл Пуассона.

При використанні моделі колективного ризику величина В страхової
премії для всіх договорів страхування однакова і визначається з умови
достатності із заданою довірчою ймовірністю отриманих страхових премій
для виконання зобов'язань страховика за формулою:

B = \M\Y~\(\ + 9), (73)

де: М^ - математичне сподівання виплати одного страхового
відшкодування;

Л - середня на один договір кількість страхових вимог за одиницю часу;
З - відносна страхова надбавка.

Основний внесок до величини В у загальному випадку \M[Y~\
називають основною частиною нетто-премії, a \M[Y~\3 називають
ризиковою (страховою) надбавкою до основної частини, яка із заданою

довірчою ймовірністю враховує можливі небажані відхилення відносної
частоти настання страхової події.

Відносна страхова надбавка при страхуванні визначеного ризику має
фіксоване для всіх договорів значення і розраховується за формулою (59):

, (74)

де: tr - квантиль рівня у нормального розподілу;

M[S] - математичне сподівання сумарного розподілу страхових
відшкодувань;

D[S] - дисперсія сумарного розподілу страхових відшкодувань.

Математичне сподівання М[У] одного страхового відшкодування
визначається залежно від наявної статистичної інформації про процес
настання страхової події.

Середня на один договір кількість Я1 страхових вимог на одиницю часу (у
загальному випадку - за один рік) розраховується на підставі середньої за
портфелем кількості Я, страхових вимог за одиницю часу (також - один рік):

4=-, (75)

п

де: « - визначає кількість договорів страхового портфеля, для якого була
отримана оцінка параметра Я.

Наведені вище методики визначення страхових тарифів є базовими.
Кожна страхова компанія, застосовуючи такі методи, визначає свої тарифи
страхування по кожному виду страхування. А кількісний вираз тарифу - це
головний фактор при розрахунку страхової премії Р (страхового платежу
клієнта), а також показник рейтингу страхової компанії:

Р = S T. (76)

Наприклад, підрядчик вирішив застрахувати ремонтні роботи від
пожежі, браку в результаті недбалості, незграбності працівника та від
неправомірних дій третіх осіб, включаючи крадіжку зі зломом.
Підрядчик звернувся до страховика А та до страховика О.
Згідно з тарифами загальний тариф страховика А (для розрахунку
беремо якісь довільні кількісні вирази) склав:

Т = 0,4% + 0,06% + 2,0% = 2,46%.
Відповідно кошторису витрат на ремонт приміщення страхова сума
дорівнює 27522 грн. У випадку коли коефіцієнт Кзб буде дорівнювати 1,
страховий платіж до страховика А буде:

Р = 27522 • 2,46% : 100% = 660,53 грн.
Згідно з тарифами загальний тариф страховика О складає:

Т = 0,4% + 1,2% + 1,0% = 2,6%.
Страхова сума таж - 27522 грн. Страховий платіж складе:

Р = 27522,00 • 2,6% = 715,57 грн.
Отже, якщо компанія О не застосовує знижуючі коефіцієнти, підрядчик
застрахується у компанії А.

Нетто-тариф, а разом з ним і брутто-тариф (нетто + навантаження) за
договорами особистого страхування визначаються з урахуванням

статистичних закономірностей страхових ризиків протягом дії договорів
страхування та величини інвестиційних доходів від розміщення страхових
резервів. В цьому основним є математичне моделювання процесу "дожиття"
та досягнень декотрих величин інвестиційних доходів від розміщення
страхових резервів.

Математичною моделлю випадкових процесів дожиття та смертності,
непрацездатності, хвороби у разі переходу застрахованих осіб з однієї вікової
категорії в іншу є регіональні таблиці дожиття та смертності і відповідні
регіональні чи селективні статистичні таблиці страхових ризиків, які
формуються страховиками за статтю, станом здоров'я, тривалістю
непрацездатності або хвороби, професією, регіоном проживання і т.п.

При визначенні нетто-тарифу в галузі особистого страхування
використовують (як статистичні дані):

регіональну або селективну таблицю дожиття та смертності;

регіональну або селективні таблиці додаткових страхових ризиків;

річну (середню) ставку інвестиційного доходу;

таблиці комутаційних чисел для встановленої у договорі страхування
річної ставки інвестиційного доходу та ймовірностей відповідних
страхових ризиків.

В цьому основні параметри таблиць:

дожиття та смертності:

іх - кількість осіб, що дожили до віку х років;

d0 - кількість осіб у віці х років, які не доживуть до віку х + 1 рік,
розраховується:

d*=ix-ix+l-,; (77)

g0 - коефіцієнт смертності для особи у віці х років, розраховується:

^ x

р° - ймовірність дожити до віку х + 1 для особи у віці х років;

,gl - ймовірність смерті протягом t років для особи у віці х років;

р0 - ймовірність прожити не менш ніж t років для особи у віці х років,

розраховується:

(79)

додаткових ризиків:

dj - кількість осіб у віці х років, для яких j-та страхова подія настане
протягом року (до настання віку х + 1 рік);

tdj - кількість осіб у віці х років, для яких j-та страхова подія настане
протягом t років (на проміжку часу від х років до х + t років);

gj - ймовірність настання протягом року j-тої страхової події для особи у
віці х років;

tgj - ймовірність настання протягом t років j-тої страхової події для особи у
віці х років, розраховується:

(80)

^ x

pj - ймовірність того, що j-та страхова подія не настане протягом t років
для особи у віці х років, тобто:

:>>: 1 ^ (81)
для кожного страхового ризику розраховують такі комутаційні числа:

(82)

; (83)

; (84)

; (85)

(86)

Dx =ЈXVX;
Сх =dJxVx+1;

NX = 1D-

t=a

Мх = ^с,; , (8V)

t=x

SX=±N-

t=a

ка = 1ма,

e=x

де: со - граничний згідно з таблицею смертності вік;

t - змінний індекс, що дорівнює повному числу років з часу початку дії
договору (наприклад, страхування життя);

V - дисконтуючий множник який, для встановленої величини річної ставки
інвестиційного доходу, визначається співвідношенням:

f = (88)

і+/ v 7

Таблиця комутаційних чисел складається для всіх значень віку х та
величини і ставки річного інвестиційного доходу, які використовуються в
розрахунках нетто-тарифу, - основи розрахунку страхових платежів у
особистому страхуванні.

Розрахунки інших показників страхування надамо разом з рішеннями
прикладів. Загальні значення тарифів страхування по об'єктах страхування,
розрахованих наданими методами наведені в тамі 7 даного посібника в
довідкових матеріалах 1; 2; 4 та 8.

5. Прикладні розрахунки основних показників страхування

Використані терміни: програми надання страхових послуг, страхові резерви,
індекс інфляції, перестрахувальні операції, страхова сума, страховий
тариф, страхова премія, термін страхування, методики визначення
характеристик об'єктів страхування.

У багатьох країнах світу страхова справа розглядається як окрема
галузь економічної діяльності. До неї входять різноманітні за формами
власності, видами страхування організації-страховики, посередницькі та
інформаційно-консультативні структури. Але головне місце у страховій

галузі все ж належить страховикам, які за характером роботи поділяються на
три групи: такі, що страхують життя; такі, що здійснюють інші види
страхування; і такі, що надають виключно перестрахувальні послуги.

Всі ці групи оперують категоріями: страхова сума, страховий тариф та
страхова премія, котрі є основними показниками страхування, його
економічної сутності. Кожна група (окремі страховики за напрямом
діяльності) розробляють свої програми надання послуг, що оформляються у
так звані "Правила страхування" на кожний вид страхування, які обов'язково
погоджуються з Укрстрахнаглядом. Взагалі такі правила містять перелік
об'єктів страхування, порядок визначення страхових сум, перелік страхових
ризиків, термін і місце дії договору страхування, порядок його укладення,
права й обов'язки сторін, дії страхувальника в разі настання страхового
випадку, перелік документів, що підтверджують ці випадки, порядок і умови
сплати страхових сум чи виплати по відшкодуванню, термінів приймання
рішення про виплату або відмову щодо виплати страхових сум чи
відшкодування, умови припинення дії договору і порядок вирішення
суперечок.

Оскільки особисте страхування базується на страхових резервах які
розраховуються на математичній (апріорній) основі, то, як правило, страхова
компанія, що займається такими видами страхування, на основі Правил
страхування розробляє ще різні Програми для окремих видів особистого
страхування.

Програми страхування призначені для того, щоб надати допомогу
застрахованому, чи його родичам, а також особам, на користь котрих
укладено договір страхування (при особистому страхуванні - бенефіціарам),
у випадках смерті, інвалідності, виходу на пенсію і в інших, які обумовлені в
програмі страхування.

Як правило, всі програми страхування в компаніях прикріплені до
індексу інфляції і тому є реальним захистом застрахованому.

Такі програми розглядаються як основні (основне страхування) та
додаткові (додатки до основного страхування) і програми так званого
розширеного страхування (які плюсуються до основних та додаткових
програм, чим збільшують кількість випадків за яких будуть проведені
виплати страхових сум чи виплати по страховому відшкодуванню).

І ще, в особистому страхуванні до основних програм належать
програми (Правила страхування), які забезпечують виплату страхових сум у
випадку смерті застрахованого з будь-якої причини після закінчення строку
страхування ("дожиттю"), а також надання виплат одноразово чи помісячно.

На об'єкти страхування майна (як юридичних так і фізичних осіб)
впливають такі явища, як стихійні лиха, пожежа та вибухи, протиправні дії
третіх осіб (угон, крадіжка, пограбування і т. ін.), фінансові збитки від
господарювання і т.п. Найхарактернішим прикладом цього, з нашого
погляду, є страхування в будівельній галузі та страхування
вантажоперевезення.

Така діяльність страховиків, як проведення перестрахувальних
операцій, забезпечує їм диверсифікацію (розширення) меж розподілу ризику
від першого (оригінального) страховика, який він взяв від клієнта
(страхувальника) в управління, на своїх партнерів (страховиків-
перестраховиків). В цьому вони керуються тими ж принципами та методами,
що й при прямому страхуванні: особистому та майновому. Це ж притаманне
й при страхуванні об'єкта "відповідальність". Тому приклади надаються
тільки з особистого та майнового страхування.

Як вже акцентувалось: основні показники в страхуванні є - страхова
сума, страховий тариф та страхова премія. Тому на прикладах в особистому
страхуванні, страхуванні в будівельній галузі і при вантажоперевезенні
(майнове страхування), спробуємо унаочнити методи розрахунків цих
показників.

При цьому слід враховувати (як вже говорилося вище), що в
розрахунках показників в особистому страхуванні оперують даними
математичних залежностей цих показників і які різні для кожної конкретної
страхової компанії як у часі її діяльності, так і у її можливості в просторі. Як
правило, беруться абстрактні значення так званої уявної таблиці значень для
розрахунку шуканих показників, що розраховуються на 100 (сто) одиниць
грошових коштів (розшифровка відношення цих 100 одиниць коштів до
кожного показника надається в кожному конкретному прикладі). За цією
методикою проведемо розрахунки шуканих показників у конкретних
прикладах.

♦ Розрахунок страхової премії, страхової суми, страхового тарифу в

особистому страхуванні

При визначенні фінансових взаємин між страховою компанією і
клієнтом використовують два варіанти розрахунку тарифу:

При обговорені з клієнтом величини страхової суми і періодичності
сплати страхового внеску для визначення розміру страхової премії;

При обговорені з клієнтом розміру і періодичності сплати страхового
внеску для визначення розміру страхової суми.

У будь-якому випадку перебування невідомої величини ведеться за
правилом розрахунку пропорційних величин (правило "хреста"):

На Y од. річної премії N од. (за таблицею) страхової суми
На Х од. (шукана величина) М од. (за бажанням клієнта)

страхової суми,

звідки: Х = (Y M) / N, (89)

або:

На Y од. річної премії х N од. (за таблицею) страхової суми

На М од. (за бажанням клієнта) Х од. (шукана величина) страхової

суми, річної премії
звідки: Х = (N M) / Y. (90)

Страхова сума і страхова премія в таблицях тарифів, як правило,
практично у кожного страховика України подається в умовних одиницях. На
момент заключення договору страхування по цих таблицях можна

розраховувати ці величини як у гривнях, так і в доларах США. Якщо ж
страхова премія обумовлюється в доларах США, то й страхова сума,
визначена по таблиці тарифів, також буде виражена в доларах США.

Але усі взаєморозрахунки з клієнтами - громадянами України -
страхова компанія веде в національній валюті України (гривнях), згідно з
законодавством України.

Перерахування між гривнею і доларом США проводиться за курсом
Національного банку України з урахуванням так званого індексу компанії,
що вираховується кожною страховою компанією самостійно залежно від
своїх фінансових можливостей.

Приклад 1:

Клієнт виразив бажання застрахуватися за програмою "РИЗИК" на
2500 дол. США страхової суми з щорічним внесенням страхової премії.
Розмір річної премії, що клієнт повинен заплатити, щоб одержати 1000 од. (у
приведеному прикладі - це долари США) страхової суми, за таблицею
тарифів (довідковий матеріал 1) склав 4,5 од. (долара США). Індекс компанії
на момент розрахунку склав 4,4.
Потрібно розрахувати:

Розмір річної премії в доларах США, яку клієнт мусить заплатити, щоб
при настанні страхового випадку компанія виплатила йому обговорену
страхову суму (2500 доларів США);

Розмір річної премії, для розрахунку на тих же умовах, але в гривнях.
Розрахунок:

Х = (4,5 • 2 500) / 1 000 = 11,25 дол. США.

Річна премія в гривнях з урахуванням індексу компанії:

11,25 • 4,4 = 49,5 грн.

Приклад 2:

Клієнт виразив бажання застрахуватися за програмою "РИЗИК-2" із
щорічним внесенням страхової премії в розмірі 150 грн.

Розмір річної премії, яку клієнт повинен заплатити, щоб одержати
1000 од. (у приведеному прикладі - це гривні) страхової суми, за таблицею
тарифів склав 6,06 од. (гривні)

Індекс компанії на момент розрахунку склав 4,45.
Потрібно розрахувати:

Розмір страхової суми в гривнях, яку клієнт зможе одержати при
настанні страхового випадку;

Розмір страхової суми в доларах США.
Розрахунок:

Розмір страхової суми в гривнях (правило "хреста", п.2)
X = (1000 • 150) / 6,06 = 24752 грн.

Розмір страхової суми в доларах США (індекс)
24752 : 4,45 = 5562,3 дол. США.

Індекс компанії. Для обліку зміни рівня інфляції (купівельної
спроможності національної валюти) від моменту сплати клієнтом страхових
премій і до моменту виплати компанією страхової суми страхова компанія
вводить індекс компанії

Індекс, що в компанії на момент укладення договору страхування
(розрахунку компанією розмірів страхової премії і страхової суми), є базовим
для даного договору.

Надалі, розмір наступних платежів страхової премії (крім випадку
одноразової сплати страхової премії), а також розмір страхової суми при
настанні страхового випадку визначається з урахуванням зміни індексу
компанії на момент розрахунку щодо базового індексу за договором.
При базовому індексі N ^^ страхова сума складе М од.
При індексі К страхова сума складе Х од.

(шукана величина)

звідки: Х=(К • М) / N (91)

Приклад 3:

На момент заключення договору страхування за програмою змішаного
страхування життя страхова сума, яку компанія повинна буде виплатити у
випадку смерті застрахованого, або у випадку дожиття його до закінчення
терміну страхування, склала 2500 дол. США.

Страхова премія, яку клієнт повинен сплачувати щорічно протягом
усього терміну страхування, склала, виходячи з таблиці тарифів, 125 дол.
США.

Індекс компанії на момент розрахунку складав 4,4. Він був прийнятий у
якості базового за даним договором. Застрахований дожив до закінчення
програми.

Потрібно розрахувати:

Розмір першої премії в гривнях, яку клієнт повинен сплатити компанії,
зазначеної в договорі страхування (базовий індекс - 4,4).

Розмір страхової суми в гривнях, розрахований при заключені договору
страхування (базовий індекс 4,4).

Розмір річної премії наступного року (індекс компанії на момент
сплати 5,0).

Розмір страхової суми, фактично виплаченої клієнту по закінченні
договору страхування (індекс компанії на момент сплати - 8,2).

Розрахунок:

Розмір першої премії: 125 • 4,4 = 550 грн.

Розмір страхової суми: 2500 • 4,4 = 110 000 грн.

Розмір премії наступного року: 550 / 4,4 • 5,0 = 625 грн.

Розмір виплаченої страхової суми: 110 000 / 4,4 • 8,2 = 20500 грн.

Розстрочка оплати страхової премії. При сплаті страхової
премії раз на місяць (у квартал, півроку) компанія представляє клієнту
розстрочку. За надання розстрочки компанією нараховується пеня, що

додається до розміру страхової премії. При цьому розрахунок страхової суми
ведеться щодо річної премії.

Приклад 4.

Укладається договір страхування за програмою змішаного страхування
життя.

Страхова премія, яку клієнт повинен сплачувати щорічно протягом
усього терміну страхування склала, виходячи з таблиці тарифів, 125 дол.
США.

Клієнт обумовив щоквартальне внесення страхової премії. Пеня при
щоквартальній оплаті складає 6% від розміру річної премії.
Потрібно розрахувати:

Розмір щоквартальної премії, за умови, що пеня доплачується до
величини річної премії;

Розмір щоквартальної премії, за умови, що пеня, входить у розмір
річної премії;

Розмір річної премії, що йде в розрахунок при визначенні величини
страхової суми за таблицею тарифів, якщо пеня входить у розмір річної
премії, сплачуваної клієнтом.

Розрахунок:

Пеня доплачується. Щоквартальна премія складе:

125 - (1 + 0,06) / 12 = 11,041(6) = 11,5 дол. США (округлення у більший

бік).

Пеня включається. Щоквартальна премія складе:
125/12 = 10,418 = 10,42 дол. США

Пеня включається. Річна премія для розрахунку страхової суми складе:
125 - (0,06 • 125) = 125 • (1-0,06) = 117,5 дол. СІЛА.

• Фактор поліса. При розрахунку страхової премії виділяється
частина витрат, що не залежать ні від терміну, ні від розмірів страхової
премії і страхової суми, а є постійною величиною для будь-якого договору
страхування. Назвемо цю величину "фактор поліса". Фактор поліса не
враховується при розрахунку тарифів за таблицями тарифів компанії.

При розстрочці платежів у плині року пеня нараховується на страхову
премію, включаючи фактор поліса.

Приклад 5.

Клієнт обумовив за програмою страхування "РИЗИК" страхову суму в
розмірі 1500 дол. США.

Страхова премія для одержання клієнтом такої страхової суми за
таблицею тарифів склала 12 дол. США.
Фактор поліса - 5 дол. США. Індекс компанії - 4,8.
Потрібно визначити:
1. Розмір щорічної премії, яку клієнт зобов'язаний сплатити страховику, у
доларах США чи у гривнях.

Розрахунок:

Щорічна премія в доларах США:

12 + 5 = 17 дол. США

Щорічна премія в гривнях:

17 • 4,8 = 81,6 грн.

Приклад 6.

Клієнт обумовив можливість щомісячної оплати страхової премії.
Страхова премія обговорена у розмірі 40 дол. США. Пеня при щомісячній
оплаті складає 8 % від розміру внеску. Індекс компанії - 4,6. Фактор поліса
складає 5 дол. США.
Потрібно розрахувати:

Розмір річної премії в доларах США і у гривнях, що йде в розрахунок

при визначенні страхової суми за таблицею тарифів.

Розмір щомісячної страхової премії гривнях і в доларах США, яку

повинен сплачувати клієнт.

Розрахунок:

Розмір річної премії для розрахунку страхової суми за таблицею

тарифів:

40 - (40 • 0,08 + 5) = 31,8 дол. США
31,8 • 4,6 = 146,28 грн.

Розмір щомісячної премії:

40/12 = 3,33 = 3,34 дол. США,
3,34 • 4,6 = 15,36 грн. = 15,4 грн.

• Розрахунки за програмами страхування. При розрахунку
індивідуального тарифу за таблицями тарифів компанії необхідно пам'ятати
такі умови:

страхова премія і страхова сума - взаємозалежні величини, при зміні
однієї з них пропорційно змінюється інша величина;

як правило, індивідуальне значення тарифу визначається на підставі
віку застрахованого при заключені договору страхування (вік вступу, вік
початку страхування, вік закінчення договору).

У випадках, коли клієнта цікавить укладення договору страхування по
одній чи декількох програмах страхування на умовах, що відрізняються від
тих, за яких були розраховані дані, приведені в таблицях, що наявні в
компанії, розрахунок може бути проведений у компанії відділом актуарних
розрахунків. Але завжди слід пам'ятати, що страхова премія йде на витрати
двох складових:

на створення резерву премій для виплати страхової суми з нагоди
смерті застрахованого;

на нагромадження для виплати страхової суми по дожиттю
застрахованого по закінченню терміна страхування.

Відповідно і страхова сума (у випадку смерті застрахованого)
складається з чисто ризикової частини і суми нагромаджень, що утворилися у
застрахованого до моменту настання страхового випадку.

• При дожитті застрахованим до закінчення терміну страхування
йому виплачується тільки накопичувальну частину страхової суми, тому
що ймовірність смерті з віком зростає, а розмір внеску залишається
незмінним, отже, розмір ризикової частини страхової суми з віком
зменшується. Одночасно з цим росте накопичувальна частина страхової суми
при терміні страхування більше 15 років. Тоді сума, яка буде сплачена тільки
застрахованому при дожитті по закінченню терміна договору страхування
буде істотно вища, ніж, наприклад, сума, що фіксується у договорі
"змішаного" страхування. А тому таке обумовлюється ще під час укладення
договору страхування, де визначаються:

розмір страхової суми, яку клієнт одержить у випадку смерті в перший
рік страхування;

розмір суми нагромаджень, яку клієнт одержить при дожитті по
закінченню терміна страхування;

розмір пенсії по одному з обраних варіантів пенсії, пропонованих у цій
програмі;

розмір щорічної страхової премії по обговореному з клієнтом значенню
однієї з перерахованих вище величин;

розмір страхової суми, яку клієнт одержить у випадку смерті на будь-
якому році страхування (якщо клієнт виразить зацікавленість по цьому
питанню), наприклад, при страхуванні пенсійного забезпечення.

Приклад 7.

Клієнту 28 років, він обумовив можливість щомісячної оплати
страхової премії в розмірі 20 грн. Після 60 років йому потрібна довічна
пенсія гарантованими виплатами пенсії.

Пеня при помісячній оплаті складає 8% від розміру внеску. Індекс
компанії - 4,6, вік застрахованого - 28 років; стать - чоловіча; термін
страхування - до 60 років, (32 року), фактор поліса - 5 дол. США у рік.
Потрібно визначити в гривнях і в доларах США:

Розмір страхової суми у випадку смерті в перший рік страхування. При
цьому застрахований знаходився на страхуванні менш одного року (за
індексом на момент укладення договору страхування).

Розмір страхової суми, що накопичується у застрахованого до
закінчення терміну страхування і визначається на виплату пенсії (за
індексом на момент укладення договору страхування).

Розмір щомісячної пенсії, яку застрахований буде одержувати по
обраному варіанту пенсії (за індексом на момент укладення договору
страхування).

Розмір страхової суми у випадку смерті на 25 році страхування. При
цьому пройшло повних 24 роки (індекс компанії ймовірно складе у цей
термін 8,0).

Розрахунок:

1. Страхова сума на першому році страхування (індекс 4,6)
1.1. Визначимо розмір страхової премії в рік:

На 100 од. страхової премії в рік страхова сума в перший рік
страхування склала для цього клієнта 463,3 од. Тому що пройшло менше
одного року страхування, і накопичувальної частини страхової суми, ще не
існує. Використовуємо правило "хреста":
100 :4633
197,8 : х,

звідки:

х = 197,8 • 463,3/100 = 916,4 грн.,
що складає:

916,40 / 4,6 = 199,22 дол. США.

2. Страхова сума по закінченні терміну страхування (індекс 4,6).

Розмір річної премії, що йде в розрахунок за таблицею тарифів,
визначений у пп.1.1, 1.4 цього прикладу і складає 197,8 грн. (43 дол. США).

Визначимо страхову суму по закінченні терміну страхування. Для
розрахунку беруться дані з таблиці 2.5 - нагромадження за період
страхування, яку теж складемо з розрахунку для повних років страхування
при сплаті 100 од. премії (одноразової, річної).

На 100 од. страхової премії в рік страхова сума по закінченні період7у
страхування склала 11081 од. Тому що термін страхування закінчи8вся і
ризикової частини страхової суми не існує, використовуємо правило
9"хреста":

10 100 - 11081
197,8 - х,

звідси:

х = (197,8 • 11081) / 100 = 21918,2 грн.,

що складає:

21918,2 / 4,6 = 4 764,83 дол. США

3. Розмір довічної щомісячної пенсії (індекс 4,6).

Сума, що витрачається на виплату пенсії (накопичена сума
страхування), визначена в п. 2.2. цього прикладу і складає 21918,2 грн.
(4764,83 дол. США).

Визначимо розмір довічної щомісячної пенсії:

Складемо таблицю (2.6) розміру щомісячної пенсії на 1000 од.
накопиченої страхової суми при різних видах програм (довічна виплата,
виплата гарантованих п'ять років після 60 років життя, виплат гарантованих
10 років після 60 років життя).

Таблиця 2.6

На 100 од. страхової премії в рік страхова сума склала для цього
клієнта у віці 53 роки (на 28 році страхування) 2 735 од. Використовуємо
правило "хреста":

100 - 2 735

43 - х,

На 100 од. страхової премії в рік страхова сума склала для цього
клієнта на 28 році страхування (повних 24 роки) 4 812 од.
Використовуємо правило "хреста":
100 - 4812

43 - х,

звідси:

х = 43 • 4 812 / 100 = 2069,16 дол. США,

що складає:

2 069,16 • 8,0 = 16553,2 грн.
4.3. У такий спосіб повна страхова сума в цьому випадку складе:
1 176,05 + 2 069,16 = 3 245,21 дол. США,
чи в гривнях (по передбачуваному на момент виплати курсу):
3 245,21 • 8,0 = 25961,6 грн.

• У програмі "ПЕНСІЯ", за таблицями тарифів, можна розрахувати
тарифи по варіантах щомісячної пенсії для:

простої довічної пенсії;

довічної пенсії з гарантованими п'ятирічними виплатами пенсії;

довічної пенсії з гарантованими десятирічними виплатами пенсії.
Гарантія має на увазі зобов'язання компанії виплатити гарантовану

кількість пенсій застрахованому чи його бенефіціару навіть у випадку смерті
застрахованого. У випадку, якщо клієнт обумовлює розмір необхідної пенсії,
робиться розрахунок необхідної страхової премії за таблицею. У випадку,
якщо клієнт обумовлює розмір можливої страхової премії робиться
розрахунок величини щомісячної пенсії як за обраним клієнтом варіантом,
такі за складеною умовною таблицею. Якщо застрахований вмре до настання
обговореного пенсійного віку, він одержить суму нагромаджень за період

Для того, щоб одержати страхову суму в розмірі 1000 од., клієнт
повинний заплатити 25,49 од. у рік.

Звідси розмір страхової премії в нашому випадку:
(8000 • 25,49) / 1000 = 203,92 дол. США.

Додамо фактор поліса і пеню за розстрочку:

(203,92 + 5) • (1 + 0,04) = 217,28 дол. США

Звідси страхова премія за півроку:

217,28 / 2 = 108,64 дол. США,
що в гривнях буде становити:

108,64 • 5,2 = 565,0 грн.

• Програми зі страховими внесками, що змінюються (не плутати зі
зміною розміру чергового внеску страхової премії в гривнях у зв'язку з
інфляцією), це страхування на 5, 10, 15 років з наступним поновленням
страховки без нового договору страхування й оформлення. При цьому, як
при укладенні договору страхування, так і при його поновленні тариф

залежить від віку застрахованого на момент зміни індексу.

Приклад 10.

Клієнт виразив бажання застрахуватися за такою програмою на 25
років. Вік - 18 років. Інтервал поновлення тарифу - 10 років. Розмір
страхової суми - 4000 дол. США. Фактор поліса - 5 дол. США.
Періодичність сплати внесків - щорічно. Базовий індекс - 5,2.
Потрібно визначити в доларах США і в гривнях:

Величину страхової премії під час поновлення договору страхування
(тариф введення).

Розміри страхових премій під час поновлення договору страхування
(тарифи поновлення).

Розрахунок:

Тариф введення:

Страхова премія за таблицею (довідковий матеріал 1, тема 7) буде
(на 1000 од. страхової суми клієнт повинен заплатити при віці
застрахованого 18 років 3,976 від страхової премії на рік) 4000 дол.
США:

(4000 • 3,976) / 1000 = 15,91 дол. США.

З урахуванням фактора поліса:

15,91 + 5 = 20,91 дол. США, чи в гривнях:
20,91 • 5,2 = 108,8 грн.

Тариф поновлення:

Тариф поновлюється кожні 10 років, тобто у віці 28 років (на 10 років) і
38 років (до закінчення терміну страхування).
Використовуємо дані таблиці:

У 28 років:

(4000 • 4,915) / 1000 = 19,68 дол. США

У 38 років:

(4000 • 9,807) / 1000 = 39,23 дол. США
Розмір тарифів поновлення в гривнях визначається на підставі індексу
компанії на термін їхньої сплати (допустимо по екстраполяції інфляційного
процесу у часі: для 28 років - 6,8, для 38 років - 7,8),
тобто:

У 28 років:

19,68 • 6,8 = 133,83 грн.

У 38 років:

39,23 • 7,8 = 306,00 грн.
Треба ще додати, що є різниця в розрахунках тарифів для чоловіків і
жінок та категорій працюючих, оскільки різниця в настанні пенсійного віку
застрахованих, а також в умовах їх праці. Додаткові програми страхування,
наприклад для сімейного подружжя, у випадку смерті чи інвалідності від
нещасного випадку, звільнення від платежів при втраті працездатності
застрахованого, виплат пенсій у випадку втрати годувальника, виплат
компенсацій у випадках особливо небезпечних хвороб, участі у прибутках

від портфеля інвестицій компанії і т.п., є додаток до основних страховок.
Вони приймаються на страхування зразу ж з основними програмами чи
пізніше у час дії основних програм страхування. Як правило, всі додаткові
програми страхування чинні лише до 65 років або до закінчення строку
страхування по першому випадку, обумовленому в основній програмі.

Основна мета таких додаткових програм у особистому страхуванні - це
надати застрахованому, членам його родини чи особам, накористь яких
укладено договір страхування, додатковий захист від супутніх негативних
подій за відносно невеликі додаткові платежі.

У майновому страхуванні, у час формування нової структури
багатоукладної економіки, де важливою проблемою стає мінімізація
підприємницького ризику, головною характеристикою страхування виступає
страховий тариф - ціна страхової послуги.

Як відомо, переважну частину національного багатства країни
становить майно підприємств різних форм власності і нерідко на їх
діяльність впливають непередбачені обставини. Своїх коштів у підприємств
вистачає, як правило, лише на покриття незначних збитків. Що ж до великих
збитків, то для їх відшкодування практично жодне підприємство не має
коштів. Постає потреба у страхуванні.

У майновому страхуванні страхову суму визначають як рівну чи меншу
суми ринкової вартості майна, страхові тарифи і їх похідні - страхові премії -
розраховуються кожним страховиком окремо по кожному ризику.
Характерним прикладом цього є підходи в страхуванні ризиків у будівництві,
на прикладах чого й розглянемо принципи методів розрахунків основних
характеристик в майновому страхуванні.

Вищенаведені в цьому розділі методи розрахунків тарифів притаманні
розрахункам для загальних випадків, і вони не враховують специфіки
кожного випадку, особливо, для будівельних майданчиків.

Нижче подаємо побудову такого нетто-тарифу з урахуванням важливих
особливостей об'єкта страхування (будмайданчика).

Під ризиком аварії в будівельній галузі розуміємо небезпеку настання
одного з граничних станів, обумовлених помилками під час виконання
будівельно-монтажних робіт чи застосування неякісних матеріалів і виробів,
що призводить до повного зруйнування конструкцій або виникнення таких
значних деформацій, що необхідна їх заміна. Досягнення таких станів може
призвести до повної фізичної непридатності будівлі, значних матеріальних
збитків та стати причиною важких травм, поранень та смерті будівельників
чи третіх осіб.

До подій, що трактуються як аварії, відносяться такі обговорені
наслідки (позначимо їх як подія А):

втрата рівноваги будівлі та /або його окремих частин і елементів, як
жорсткого тіла;

місцевого крихкого руйнування в обмеженому об'ємі або перетину
несучої конструкції;

загальної та місцевої втрати рівноваги або критичної деформації

несучої конструкції;

загальної або часткової втрати стійкості несучої конструкції.
Застосуємо принципи "змішаного страхування" для визначення

параметрів договору страхування ( страхова сума, страховий тариф, страхова
премія, страхове відшкодування і т. ін.) в будівельній галузі.

Змішане страхування ризику будівельних об'єктів - це вид майнового
страхування, що об'єднує в одному договорі два і більше простих видів
страхування.

Страхова відповідальність за змішаним страхуванням ризику аварії
передбачає виплату страхової суми виходячи з таких умов:

при досягненні строку, обумовленого в договорі страхування як строку
безаварійної експлуатації (в розумінні ненастання за вказаний період
часу обумовлених договором подій - події А);

при виникненні обумовлених в договорі страхування наслідків події А.
Страховик укладаючи договір, обумовлює власну участь у

відшкодуванні збитків (відшкодування) і страхувальника (франшиза).
Залежно від розміру франшизи та загальної страхової суми визначається
знижка зі страхових виплат страховиком дій, пов'язаних з прямим або
опосередкованим заподіянням шкоди застрахованому об'єкту будівництва.

Побудова нетто-тарифу за змішаним страхуванням ризику аварії (для
будинків житлово-громадського призначення) має такі особливості:

розрахунки базових тарифних ставок виконуються з використанням
нормативної бази конструктивної безпеки для будинків житлово-
громадського призначення;

диференціація нетто-тарифів (розрахунок ризикових надбавок) та
застосування інших пільг та санкцій для страхувальників базується на
використанні різниці між фактичними показниками конструктивної
безпеки для конкретного об'єкта страхування та їх граничними
нормативними значеннями;

при розрахунках застосовуються методи кількісного аналізу
фінансових рент;

нетто-ставка в даному випадку складається з двох частин, кожна з яких
бере участь у формуванні страхового фонду по одному з видів
страхової відповідальності, що включені в базові умови страхування.
Загальний нетто-тариф визначається за формулою:

т =т +т, (92)

sum а б \ /

де: Ta - нетто-тариф, що бере участь у формуванні страхового фонду для
виплат у зв'язку з виникненням обумовлених в договорі страхування
наслідків події А;

T - нетто-тариф, що бере участь у формуванні страхового фонду для
виплат у зв'язку з досягненням обумовленого в договорі страхування
терміну безаварійної експлуатації будівельного об'єкта.

Зазначимо, що фактичний ризик розраховується за формулою:

(93)

До того ж треба ще уточнити, що після здачі об'єкта в експлуатацію та
фіксації значення кф, коли вже не проводяться ніякі відповідальні види
будівельно-монтажних робіт, кф "заморожується" та без змін існує до
довільного наперед визначеного терміну. На прикладі розрахуємо такий
нетто-тариф:

Приклад 11.

Замовник Х підписує контракт з підрядною організацією на
будівництво 10-поверхового крупнопанельного житлового будинку. Серед
умов угоди - страхування об'єкта в страховій компанії Z за правилами
змішаного страхування будівельних об'єктів. Таким чином, в якості
страхувальника виступає замовник Х, що вступає у страхові стосунки зі
страховиком Z.

Серед договірних умов: необхідність здійснення процедури зі
встановлення фактичного рівня конструктивної безпеки об'єкта з метою
порівняння його з нормативним значенням для цього типу будинку та
встановлення конкретних фінансових зобов'язань страхувальника по сплаті
внесків.

Для проведення вказаної процедури замовник Х відповідно до угоди Х-
Y заключає додаткову угоду або зі спеціалізованою організацією (іспити з
метою сертифікації), або з тим же страхувальником Z, якщо останній має для
цього відповідний дозвіл. Розпочинається будівництво. До моменту його
закінчення виявляється, що кф = 28 > кн = 21. Будівля не отримує сертифікат

відповідності, і вступають в силу санкції страхувальнику, що стосуються (в
даному прикладі) ризикових надбавок до страхових нетто-ставок.
Вихідні дані:

Rn = 10-5, кн = 21, а = 0.03.

Розрахунок:

д=(28-2і)іоо/2і=33,3(3)% (див. залежність, формула 99);
Підставивши значення у формулу 94 після незначних арифметичних
дій отримаємо:

Та = 2.1-10"4 • (1 + 33,3(3)/100) + 0,03 • (і_е-°Шх33-3(3))
= 0.00878406 = 0.88%
Таким чином, сумарний нетто-тариф складає:

Тит = Та + Тб = 0,88% + 99,972% = 100,852%.
Отже, в значенні економічного механізму підвищення якості та безпеки
будівництва в страхуванні застосовують метод диференціації нетто -тарифів
при підрахунку страхових премій. Хто будує гірше, той платить більше.
Розглянемо інші характеристики страхування, які застосовує страховик під
час страхування будівельно-монтажних ризиків, а саме, розрахунок премій зі
зміною процентних ставок та термінів страхування, а також введення
функціонального зв'язку між об'ємом страхового забезпечення та значенням
А.

Для наочності використаємо метод побудови діаграм потоків платежів
по таких принципах:

. Виплата грошей - операція зі знаком "мінус".

. Отримання грошей - операція зі знаком "плюс".

. Час відображається горизонтальною віссю зліва направо.

. Отримання грошей відображається вертикальною стрілкою. Направленою
у додатню напівплощину.

. Виплата грошей відображається вертикальною стрілкою, направленою у
від'ємну напівплощину.

Умовні позначки:

FV- задана величина премії.

Scmp - страхова сума.

п - кількість періодів капіталізації процентів.

РМТ- регулярні платежі за період п (розстрочена премія).

PV- сучасна величина FV(одноразова сума премії).

і(і) - номінальна (в дужках - ефективна) ставка складних процентів.
Розрахунки проводяться з використанням базової формули розрахунків

за складними процентами:

PV + {l + iQ)PMT{l-{l + i) nyi + FV{l + i) п =0, (100)

РТМ

РТМ

Рис. 2.20. Ілюстрація потоку платежів.

Приклад 12.Розрахунок суми страхової премії. Було встановлено, що
мінімальна сума страхового забезпечення(Scmp) повинна бути в розмірі 25%
від балансової вартості об'єкта на дату завершення будівництва, що
становить S-\(fгрн-25% = 2-\(fгрн. Термін страхування Т = 5 років. Норма
прибутковості страховика і = 70% річних зі щомісячною капіталізацією
((і)=97,46% - ефективна ставка відсотка). Тимчасово вільні кошти, що
акумулюються страховою організацією, використовуються як кредитні
ресурси, що беруть участь в інвестиційних проектах, операціях на фондовому
та фінансовому ринках - приносять прибуток. Однак, в накопичувальній
операції прибуток від % приєднується до вкладу, а в страхуванні на суму
цього прибутку наперед зменшуються (дисконтуються) внески
страхувальника. При перерахованих вихідних даних сума страхової премії
без урахування дисконтування складає:

FV = Scm ■Tsum = 2 • 109 • 100,852% = 2,01704 • 1(? грн.

Одночасна ж страхова нетто-премія з урахуванням дисконтування за
період 5 років складе:

PV=FV{l + i) "=67 199 496,00грн.

Що ж загубив страхувальник від того, що є власником потенційно
небезпечного будинку? За дотримування стандарту нетто-тариф склав би:

Tsum =Та+Тб={2,1 х 1(Г4 х 1,0 + 0,0) + (1 -2,1 х 10 1 х 1,0) = 100%,
PV = 66 631 793,00грн.,

а:

тобто різниця в одночасному платежі складає:

67 199 469,00 - 66 631 793,00 = 567 676 грн.

Страхувальник платить більше за ризик аварії (результат порівняння по
Та) та губить потенційний прибуток у розмірі 17 040 003,70 грн., якби сума
567 676 грн. Була б укладена (інвестована) під такі ж проценти.

Отримані дані доводять, що для використання страхування як
економічного механізму підвищення якості та безпеки будівництва
диференціації нетто-тарифів є зовсім недостатнім при виплаті премій.
Необхідно повною мірою використовувати інші дуже важливі фактори -
розстрочку премій зі зміною процентних ставок та термінів страхування, а
також введення функціонального зв'язку між об'ємом страхового
забезпечення та значенням А.

Низька процентна ставка при розстрочці PV в поєднанні з більшим
строком страхування дають страхувальнику суттєву вигоду, що в ряді
випадків можна розглядати як субсидію. З іншого боку, висока процента
ставка при розрахунку РТМ може бути введена як санкція за факт порушення
стандарту безпеки.

Приклад 13.Розрахунок величини страхових платежів. Необхідні
зауваження. Збалансованість та непередбачуваність вітчизняного кредитно -
фінансового ризику роблять отримані в прикладі 12 (розрахунків у гривнях
та відповідних процентних ставок) дані малоефективними та незручними з
точки зору методології страхування, особливо з урахуванням терміну дії
страхового полісу. У даному прикладі розрахунки візьмемо тільки у
доларовому еквіваленті та відповідних відсоткових ставках для подальшого
розгляду змішаного страхування будівельних об'єктів.

Вихідні дані - ті ж, що й у прикладі 11.
Тобто:

Rn= 10-5, кн = 21, кф = 28, а = 0,03, Tsum = 100,852%

Нехай вартість об'єкта = $1,6 млн.,

тоді:

Scmp = 0,25 • $1,6 млн. = $400 тис.

Графічною ілюстрацією прикладу 13 є рис. 2.21.

Сплачуючи страховий внесок одразу, страхувальник витрачає менше
грошей, ніж при сплаті внесків (РМТ) протягом кількох років. Розгляд такої
сплати відбувається таким чином: фактично страхова компанія надає
страхувальнику позику. І відбувається це, звичайно на основі повернення.
Страхувальник у будь-який момент може погасити свою заборгованість
перед страховиком. Крім того баланс боргу обов'язково фігурує в договорах
купівлі-продажу будівельного об'єкта.

Розрахунок залишку заборгованості виконується розповсюдженим у
фінансових розрахунках методом, сутність якого пояснює рис. 2.22, де:

а- розмір на п-му платежі (int„);

b - розмір основного боргу на п-му платежі (ргп„);

с - залишок боргу після сплати n-го платежу (baln).

1 2 3 ... n ... (кількість платежів)

Рис. 2.22 Ілюстрація методу розрахунку залишку заборгованості по

страхових внесках.

Формули розрахунків:
для а: intn = abs(baln.\ • i) • sign(pmt) (101)

для b: prnn = РМТ +baln.\ • і (102)

для с: baln = baln1 + prn, (103)

де: РМТ - регулярні платежі за період n (розстрочена премія).

Таким чином, в розпорядженні страховика знаходяться ще як мінімум
три регулятори безпеки будівельних об'єктів: об'єм страхового забезпечення,
процентна ставка та термін дії страхування. Доцільно встановлювати пільги
для страхувальників, якщо під час будівництва об'єкта досягнута більша
безпека ніж це обумовлено стандартом: використання підвищених
процентних ставок при розрахунку PV, занижених - при розрахунку РМТ,
продовження терміну дії страхування.

При транспортному страхуванні вантажів у визначенні ставок
страхового тарифу враховуються такі обов'язкові вимоги:

Страхування вантажів і призначення тарифів страхових премій
здійснюється страховиком на підставі "Правил транспортного страхування
вантажів".

Базові тарифи (див. тему 7, додаткові матеріали 2) розраховуються
для нормальних умов перевезень, тобто, транспортних засобів і шляхів
сполучення, геополітичних і соціальних умов.

За основу при розрахунку базових ставок тарифів беруть умовний
вантаж із мінімальною схильністю до втрат та ушкоджень.

У базових ставках тарифів також враховані ризики втрат або
ушкоджень під час проведення навантажувальних робіт.

Розраховуючи конкретний тариф, необхідно враховувати як можна
більше показників діючих при транспортуванні ризиків.

Чинні тарифи не застосовуються до страхування перевезень:

музичних інструментів;

предметів мистецтва;

грошей і цінних паперів;

дорогоцінних металів і каменів, виробів із них;

тварин і птахів та їхнього свіжого м'яса;

речей домашнього побуту й особистих речей;

поштових відправлень.

7. Як правило страхування вантажоперевезення проводиться за такими
ризиками (для зручності в подальшому використані приймаємо умовні
скорочення цих назв).

А - з відповідальністю за усі ризики;

Б - з відповідальністю за загальну аварію;

С - без відповідальності за ушкодження, крім випадків катастрофи.
Розрахунок загального тарифу страхової премії для будь-якого

перевезення і будь-яких умов страхування провадиться за такою формулою:

То = {Тб +Тт +Тд +Тс +Тв +Тз ±Тп) х У, (104)

де: Тб - базовий тариф премії з поправками на особливості вантажу,
транспортних засобів і доріг сполучення;

Тт - тариф покриття страхуванням ризиків: "крадіжки, пропажі, недоставки
усього або частини вантажу" і "протиправних дій третіх осіб";
Тд - тариф за покриття страхуванням ризиків, не врахованих базовими
тарифами;

Тс - тарифи за покриття страхуванням ризиків збереження при перевезеннях
із проміжним збереженням, а також ризиків збереження в пунктах/портах
відправлення і призначення;

Тв - додатковий тариф за покриття страхуванням військових ризиків
(визначається окремо страховиком);

Тз - додатковий тариф за покриття страхуванням страйкових ризиків
(визначається окремо страховиком);

Тп - тариф за покриття страхуванням страйкових ризиків ушкодження або
втрати усього або частини вантажу при вантажо-розвантажувальних роботах.
Тп = 0,10 (віднімається, якщо страхуванням не покривається період
навантаження; додається, якщо страхуванням покривається період
розвантаження);

У - коефіцієнт, що знижує, за рахунок більшого розміру франшизи
(визначається окремо страховиком).

Базовий тариф премії Тб з поправками на особливості вантажу,
транспортних засобів і шляхів сполучення, розраховується за формулою:

Тб = Б • К1 • К2, (105)

де: Б - базовий тариф;

К1 - коефіцієнт, що враховує рід вантажу і його упакування;

К2 - коефіцієнт, що враховує особливості тих чи інших транспортних

засобів, засобів транспортування і шляхів сполучення.

Тариф за покриття страхуванням ризиків: крадіжки, пропажі,
недоставляння усього або частини вантажу розраховується за формулою:

Тт = (П1 + П2) • К3, (106)

де: П1 - тариф за страхуванням ризиків крадіжки, пропажі, недоставляння
усього або частини вантажу;

П2 - тариф за страхування ризиків протиправних дій третіх осіб;
К3 - коефіцієнт, що враховує маршрут перевезення.

Тариф за покриття страхуванням ризиків, які підлягають страхуванню
за додаткову премію розраховується за формулою:

Тд = Д1 + Д2 + Ді + ... + Дн, (107)

де: Д1,2,і,н - додаткові тарифи за страхування ризиків, не врахованих
базовими тарифами.

Тариф за покриття страхування ризиків збереження при перевезеннях із
проміжним збереженням, а також ризиків збереження в пунктах/портах
відправлення і призначення розраховується за формулою:

Тс = С1 + С2 + С3, (108)

де: С1 - тариф за страхування ризиків збереження при перевантаженнях, під
час перевезення з проміжним збереженням, у період, зазначений у
страховому сертифікаті (полісі);

С2 - тариф за страхування ризиків збереження на складі в пункті
відправлення;

С3 - тариф за страхування ризиків збереження на складі в пункті
призначення.

Примітка: У випадку, якщо термін збереження на складі, під час
перевезення з проміжним збереженням, перевищує зазначений у страховому
сертифікаті (полісі), додатковий тариф визначається страховиком окремо.

За ламані рейси додаткова премія не стягується, проте при
встановленні ставки загального тарифу варто виходити зі ставки для більш
віддаленого пункту.

У випадку комбінованого перевезення розрахунок провадиться за
формулою:

То = То 1, або То2 (більше значення) + Тс, (109)

де: То1 - загальний тариф за страхування перевезення першим видом
транспорту;

То2 - загальний тариф за страхування перевезення другим видом транспорту;
Тс - тариф за покриття страхуванням ризиків збереження при перевезеннях із
проміжним зберіганням, а також ризиків збереження в пунктах/портах
відправлення і призначення.

Конкретні значення тарифів вантажоперевезень для різних випадків
перевезень: географії (маршрутів) перевезень; різним транспортом - для
конкретних розрахунків можливо використовувати наданими опосеред-
кованими значеннями таких тарифів у довідковому матеріалі 2 цього
посібника. Додаток 2 подає форму заповнення даними при розрахуванні
таких тарифів та узгодження їх значень з клієнтом (страхувальником).

Отже, можна зробити такий висновок: головною особливістю
діяльності у страховому процесі є те, що на відміну від сфери виробництва,
де товаровиробник спочатку здійснює витрати на випуск продукції, а потім
уже компенсує їх за рахунок виручки від реалізації, у страховому процесі
спочатку акумулюються кошти, що надходять від страхувальників чим
створюється страховий фонд (страхові резерви), а лише тільки після цього
проводяться витрати, пов'язані з фінансуванням превентивних робіт чи
компенсацією збитків за укладеними страховими угодами за об'єктами

страхування. Головними характеристиками такого процесу є страхова премія,
страхова сума та страховий тариф які взаємозалежні один від одного:

Страхова премія = страхова сума х страховий тариф

(110)

Тобто: страхова премія (платіж клієнта) визначається залежно від суми, на
яку укладається договір страхування (страхові суми), і страхового тарифу.
Розмір і порядок визначення страхової суми, а також рівень страхових
тарифів - це найважливіші елементи договору страхування, адже вони є
фінансовою основою взаємовідносин між всіма учасниками страхового
процесу: страховиком і страхувальником; страховиком і агентом (брокером);
страховиком і державними (фіскальними) органами, оскільки безпосередньо
впливають на ціну страхової послуги.

Самі ж страхові послуги, їх надання, класифікують залежно від об'єктів
страхування (галузей життєдіяльності суспільства), які в свою чергу
класифікуються за різними ознакам. Але у всіх країнах світу також, і в
Україні, для загального поняття найбільш поширеного і більш близького для
сприйняття людиною набули підходи до об'єктів з економічного погляду
(відзнакою), що класифікує їх на три великі сфери взаємовідносин між
учасниками страхового процесу: у особистому страхуванні, майновому
страхуванні та страхуванні відповідальності. Ці об'єкти страхування за
сферами взаємовідносин сторін конкретніше розглянемо у наступних темах
цього посібника.

ТЕМА 2. ОСОБИСТЕ СТРАХУВАННЯ

Еволюція особистого страхування.
Страхування життя та пенсій.
Медичне страхування.
Страхування від нещасних випадків.

Проблеми та напрями державної політики в галузі особистого страхування
в Україні.

Прикладні задачі в особистому страхуванні.
Завдання для практичних (семінарських) занять.

1. Еволюція особистого страхування

Використані терміни: особисте страхування, страхування життя, пенсійне
страхування, нещасний випадок, вигодонабувач, застрахований,
індивідуальне страхування, колективне страхування, медичне страхування,
асистанс.

Особисте страхування здійснюється з метою надання певних
послуг фізичним (окремим громадянам, членам їх сімей), особам.

Ці послуги передбачають страховий захист страхувальників
(застрахованих) у разі настання несприятливих подій для їхнього
життя і здоров'я. Підгалузі особистого страхування див. у таблиці
3.1.

Таблиця 3.1

Підгалузі особистого страхування

Страхування життя

Пенсійне страхування

Медичне страхування

Страхування від нещасних випадків

Здійснення особистого страхування має певні особливості у зв'язку з
тим, що дуже важко правильно оцінити ризик, який береться на страхування.
Тому це страхування пов'язане, як правило, з установленням умовної
страхової суми (як вже наголошувалось в попередній темі - математичним
обчисленням на базі показників економічного розвитку конкретної країни),
яка наближено відбиває збиток, що його може завдати страховий випадок.

Поділ особистого страхування на окремі підгалузі зумовлюється
сукупністю ризиків, які вони об'єднують, тривалістю дії договорів
страхування, а також накопичуванням страхових сум.

Класифікація страхування передбачає поділ його на види, що дає змогу
страховикам розробляти єдині правила страхування певних об'єктів від
характерних для них ризиків, застосовувати методи розрахунку тарифів, які
розробляються для різних видів страхування, визначати особливості
формування резервів страхової компанії.

Практика радянського страхування передбачала такі види в особистому
страхуванні: змішане страхування, страхування дітей, страхування до вступу
в шлюб (весільне), довічне страхування і страхування додаткової пенсії.

Оцінюючи в цілому зацікавленість страхувальників у цих видах
страхування, можна сказати, що вони були популярними (за винятком
довічного страхування), давали змогу страхувальникові захистити себе або
своїх дітей від різних несприятливих подій (травма, інвалідність, смерть),
накопичити певну суму до закінчення строку договору страхування або
певної події (вступ у зареєстрований шлюб, вихід на пенсію).

Взагалі особисте страхування, як соціальний інститут захисту людини
було притаманне людству з моменту пізнання себе і свого місця в природі і
суспільстві. Розвиток такого інституту - це закономірний наслідок
удосконалення превентивних форм багатовікової боротьби людства з
небезпеками які його оточували.

Багато свідчень дійшло до нас про взаємне страхування ритуальних
витрат у Римській імперії. Єгипетські каменярі, що брали участь у возведенні
пірамід вже 2500 років до н.е. укладали спілки підтримки сімей, члени

котрих гинули від нещасних випадків на будівництві цих пірамід. Влада
Іонітського міста Мілпет (Греція) ще у 205 р. до н.е. надала можливість своїм
громадянам накопичувати гроші на ритуальні заходи шляхом кожномісячних
внесків до спеціальних фондів. Рим застосовував такі правила самозахисту
від розповсюдження різних хвороб. Цільове використання коштів
забезпечувалось правовими гарантіями влади.

18 червня 1583 р. у Лондоні складено перший договір про страхування
життя. Практично через сто років (1693) Е.Галлей друкує науково -
обгрунтовані розрахунки визначення тенденцій підвищення чи зниження
рівня смертності - так звані "таблиці смертності", які стали підвалинами
теорії страхування життя. У 1774 р. в Англії прийнято закон про страхування
життя, що лишається в складі чинного законодавства у цій країні й досі. А в
1778 р., 1 серпня, в Німеччині створено "Гамбурзьке товариство домів для
осіб похилого віку", яке базувалось на принципах розповсюдженого зараз
пенсійного страхування. До набуття Україною статусу незалежної держави
страхування на її території здійснювалось згідно з економічними,
соціальними та правовими умовами, чинними у відповідні періоди існування
Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, Речі Посполитої, Австро-
Угорської імперії, Турецько-татарського іга, Царської Росії, колишнього
СРСР. Центри страхування, зокрема й особистого страхування, традиційно
базувались в Україні у містах, які мали політично-економічну вагу у ті
періоди (Київ, Полтава, Львів, Одеса, Харків).

Загалом у світі особисте страхування як галузь страхування
сформувалась у 30-х роках ХІХ ст. Протягом тривалого часу страхування
життя практично у всіх країнах світу було монополією держави. Державні
страхові товариства проводили, як правило, страхування за чотирма видами
(розрядами) у особистому страхуванні: А - страхування капіталу; В -
страхування пенсій на користь спадкоємців і в разі дожиття застрахованого
до певного строку; С - страхування пенсій на користь самого
страхувальника; Д - страхування капіталів і пенсій на користь дітей при
досягненні ними певного віку. Досвід показує, що понад 97% всіх страхових
угод припадало на розряд А.

Отже, через захист себе від розповсюджуваних хвороб до
гуманних дій допомоги живим - людство здійснило крок у свій
цивілізований розвиток взаємодій та взаємного порозуміння
окремих членів свого суспільства через грошові відносини.
Яскравим виразом чого є страхування життя та пенсійне
страхування.

2. Страхування життя та пенсій

Використані терміни: життя і здоров'я, страхування капіталу,
страхування ренти, ануїтет, ануїтет промерандо, ануїтет постмерандо,
накопичування, змішане страхування життя.

Страхування життя передбачає відповідальність страхової компанії в
разі смерті страхувальника (застрахованого) під час дії договору страхування
або дожиття до певного обумовленого в договорі строку.

Ризики, які існують при страхуванні життя, пов'язані з
невизначеністю тривалості останнього для кожного окремого
страхувальника. Так, коротке життя людини, наприклад,
годувальника сім'ї, породжує значні проблеми для його дружини й
дітей. Тривале життя, навпаки, створює проблему фінансового
забезпечення його самого в похилому віці.

Як показує світовий досвід, страхування життя завжди розглядалося і
страхувальником, і страховиком, як вигідне вкладання грошей з позиції їх
накопичення та довгостроковості користування (інвестування), тобто
взаємної вигідності угоди.

Страхування життя є одним з інструментів захисту спадщини
страхувальника, оскільки дає йому змогу передбачити наслідки своєї смерті
для близьких і визначити частку їх спадщини, що призначається кожному з
них. Самому ж страхувальнику (застрахованій особі) крім того, що він
отримає страхову суму чи пенсійне забезпечення (у разі дожиття до
закінчення строку договору), надається і можливість розраховувати (у термін
дії договору страхування життя) і на отримання чи погашення кредитів, які
йому під страховий поліс надаються, що значно сприяє страхувальнику у
вирішуванні своїх проблем.

Отже, страхування життя - це особливий вид страхування, який
містить у собі функції захисту і накопичення та передбачає відповідальність
страховика щодо здійснення страхових виплат у разі:

досягнення застрахованою особою пенсійного віку, який визначений у
договорі страхування;

дожиття застрахованого до закінчення строку дії договору;

смерті застрахованої особи;

настання події у житті застрахованої особи, яка обумовлена у договорі
страхування.

Як бачимо, цей вид страхування включає в свою дію і механізм
пенсійного забезпечення застрахованого (клієнта). Але на відміну від такого
ж забезпечення різними пенсійними фондами - пенсійне страхування
(страхування життя), базуючись на принципах діяльності таких фондів,
основується ще й на принципах страхування в термін дії договору про
пенсійне страхування. Тобто клієнт, щоб не трапилось, отримає свою
граничну суму по виплатах з фонду, сформованого методом страхування, що
в кількісному виразі буде значнішою, ніж сума його внесків до пенсійного
фонду. І такий принцип пенсійного страхування, робить його привабливішим
для клієнта, ніж принципи діяльності пенсійних фондів з точки зору
вкладання своїх грошей. Клієнт розуміє, що на випадок його смерті чи
каліцтва він (чи його спадкоємці) отримає не тільки свої вкладені гроші, а ще

й гроші за страховим покриттям, що в кількісному виразі загальна сума
виплат буде більшою.

Привабливість такого виду страхування обумовлюється ще й тим, що
договір страхування на весь термін його дії може додатково передбачати
обов'язок страховика здійснити страхові виплати і у разі:

хвороби застрахованої особи;

тимчасової непрацездатності застрахованої особи внаслідок нещасного
випадку;

стійкої непрацездатності (інвалідності) застрахованої особи внаслідок
нещасного випадку.

Під час проведення страхування життя таким чином основними
випадками є дожиття до закінчення строку страхування або смерть
страхувальника (застрахованого) протягом дії договору. Саме тому страховій
компанії необхідно визначити ймовірність таких подій і важливе місце
займає, зокрема, вимірювання норм смертності. З цією метою складаються
таблиці смертності на основі показників статистичного обліку населення або
матеріалів самої страхової компанії. Страховикові, який здійснює
страхування життя, оперують факторами, які впливають на смертність
населення. До таких факторів можна віднести вік застрахованого, професію,
місце проживання, стать. Необхідно враховувати, що найбільше людей
помирає у дитячому віці, у віці до 25 років смертність зменшується, а потім
знову поступово зростає. Залежно від професії громадянин може підлягати
більшому або меншому ризику втрати здоров'я і життя. Страховику
необхідно враховувати і стать потенційних страхувальників. Як свідчить
статистика, чоловіча смертність вища, ніж жіноча. Місце проживання
людини також має неабиякий вплив на тривалість життя. Різні умови
проживання складаються в сільській і міській місцевостях, у відносно чистих
і забруднених зонах. Отже, розробляючи умови страхування і визначаючи
розмір страхової суми та плати за страхову послугу, страховик бере до уваги
як загальну економічну ситуацію в країні (можливості суспільства), так і
надані щойно фактори.

Сумлінно побудовані таблиці смертності мають дуже важливе значення
для кожної страхової компанії, оскільки саме від них залежать розміри
страхових премій та резерви премій. Високим показникам смертності мають
відповідати й вищі за розміром премії (внески). Внески слугують страховій
компанії для формування певного розміру фондів, які забезпечують їй
виконання своїх обов'язків перед страхувальниками.

У додаткових матеріалах 1 цього посібника надані справ очні таблиці
страхових сум та страхових премій, розрахованих на базі економічних
можливостей суспільства на сьогодення на 100 одиниць страхової премії та
1000 одиниць страхової суми і тривалості життя у Київському регіоні
громадян різного віку та статі.

Все перелічене накладає на умови договорів страхування певні
особливості. Як правило, це договори доброї волі, в основу якого покладено
довіру між страховиком і страхувальником на тривалий час. Вагомий фактор

в цілому - стабільність суспільства. Передчасне припинення договору тягне
за собою недоотримання певної суми премій, що планувалися
використовуватися згодом на здійснення виплат. До того ж і витрати
страховика, пов'язані з обслуговуванням договорів страхування
(навантаження на нетто-тариф), передбачалося поділити на цілий ряд років, а
переривання договору робить це неможливим, бо розмір страхової суми
зменшується, тобто редуціюнюється. В загалі можливо нагадати, що
страхування життя - це вид особистого страхування, який передбачає
обов'язок страховика здійснити страхову виплату страхувальнику,
застрахованій особі, вигодонабувачу або іншим третім особам, які мають
право на отримання страхової виплати за чинним законодавством при
настанні подій, що визначені умовами договору страхування.

Світова практика поділяє страхування життя на страхування капіталів
та страхування рент. Страхування капіталів передбачає створення нових
капіталів. Якщо йдеться про рентне страхування, то певна, обумовлена
договором, частка виплачується страхувальникові (застрахованому) у вигляді
регулярних періодичних виплат, а загальна сума останніх залежить від
тривалості життя страхувальника (застрахованого).

Великим попитом користується змішане страхування життя, за
умовами якого передбачаються виплати: якщо страхувальник доживе до
зазначеного строку (віку), або помре протягом дії договору страхування.
Змішане страхування життя дає змогу поєднувати в одному договорі і на
одну особу страхування на випадок дожиття і на випадок смерті. Отже, такий
вид страхування поєднує в собі два ризики, які суперечать один одному: з
одного боку - дожиття до певної дати або події, а з іншого - смерть. Проте
фактично присутній лише один ризик: людина або доживає до кінця дії
договору, або ні. Договори змішаного страхування життя довгострокові і
можуть укладатися на різні за тривалістю строки (як показує практика - на
строк 3, 5, 10, 15 і 20 років).

Як правило, у змішаному страхуванні життя страхувальник, який
сплачує внески, і застрахований є однією особою. В умовах договору
змішаного страхування життя може передбачатися і відповідальність
страховика при настанні нещасного випадку із застрахованою особою. Але
йдеться не про факт нещасного випадку, а про його наслідки, що призвели до
постійної втрати загальної працездатності. Постійна втрата працездатності
виявляється, як правило, після трьох місяців від дня нещасного випадку, який
її спричинив. Таке включення в умови договору змішаного страхування
життя веде, як правило, до збільшення тарифних ставок. Страхова сума
встановлюється при укладанні договору страхування страхувальником, але
страхова компанія може обмежити його можливості встановленням
мінімальної страхової суми.

Страховий внесок (страхова премія), який має бути сплачений
страхувальником страховій компанії, як вже надавалось, залежить від
розміру страхової суми і тарифної ставки, яка, в свою чергу, залежить від
строку страхування і його варіанту, віку страхувальника і системи сплати

страхової премії (за один раз, щорічно, щоквартально, щомісячно - готівкою
або безготівково).

Дія договору страхування починається з того моменту, коли
страхувальник сплатив страховику перший внесок (якщо це сплата готівкою,
а якщо безготівково - з нуля годин на наступний день). У разі, якщо до
строку, установленого в договорі страхування, страховий внесок (повністю
або у визначеній частці) не буде сплачений, договір страхування вважається
недійсним і страхові внески, які надійшли, як правило, повертаються
страхувальникові за мінусом суми витрат страховика на ведення справи по
цьому договору (з практики - повертається десь біля 80%).

При дожитті до закінчення строку страхування або при втраті здоров'я
одержувачем страхової суми є застрахована особа або за її дорученням,
оформленим у нотаріальному порядку, інша особа.

У випадках, коли застрахований помер до одержання страхової суми за
дожиттям, страхова сума виплачується призначеній ним особі чи
спадкоємцям, якщо вони не причетні до його смерті.

Умовами договору змішаного страхування життя може бути
передбачено і право страхувальника на одержання позики в розмірі, що не
перевищує викупної суми, яка обчислюється на підставі резерву,
сформованого для виконання страховиком зобов'язань з виплати у зв'язку із
страховим випадком дожиття застрахованого до закінчення строку
страхування, на момент видачі позики. В цьому разі визначається період, з
якого така позика може бути видана (наприклад: після одного року від
початку дії договору страхування).

Для одержання страхової суми страхувальник має подати до страхової
компанії заяву, страховий поліс та квитанцію про сплату останнього внеску
(чи відомість про це в іншому документі). До конкретного страхового
випадку (наприклад, призначення інвалідності) подаються додатково ще й
про це необхідні, належно оформлені, документи. А у разі настання смерті
страхувальника - користонабувач або спадкоємець подає до страхової
компанії ще й копію свідоцтва про смерть страхувальника, теж нотаріально
засвідчену, посвідчення своєї особи або належно оформлене свідоцтво про
спадщину. Виплати страхових сум здійснюються на основі цих документів та
заяви (страхувальника чи користонабувача, чи спадкоємця) і страхового акта,
належно оформленого, погодженого і підписаного всіма заінтересованими
особами, у строки, визначені згідно з укладеним договором страхування на
основі законодавчих нормативів, готівкою, поштовим переказом, чеком на
одержання суми в банку, перерахуванням у вклад чи банківську картку на
ім'я одержувача. При чому - усі витрати по таких переводах несе страхова
компанія з власних резервів, а не з страхової суми одержувача. В цьому теж
міститься зверхність страхового процесу над іншими кредитно-фінансовими
установами країни.

При страхуванні рент (ануїтетів) страхова компанія пов'язує, як
правило, виконання своїх обов'язків із дожиттям страхувальника

(застрахованого) до певного віку або строку, визначеного в договорі
страхування.

Страхування рент має на меті забезпечення страхувальникові
звичайного для нього матеріального стану незалежно від змін, які пов'язані зі
станом здоров'я, зменшенням або втратою працездатності, старістю.

Договори страхування ренти відрізняються від інших договорів
страхування тим, що страхова сума представляє собою ту суму, яку
виплачуватиме страховик страхувальнику (застрахованому) частками і
періодично після настання певного віку (часу).

Договір страхування ренти може бути укладений як з фізичною
(дієздатною), так і юридичною особою (стосовно своїх працівників).
Укладаючи договори страхування, сторони узгоджують головне - питання
про періодичність сплати страхових внесків. Самі ж розміри страхових
внесків залежать від багатьох факторів, і це ускладнює роботу страхової
компанії з їх визначенням. До факторів, які при цьому необхідно
враховувати, належить вік страхувальника (застрахованого), стать,
періодичність внесків тощо.

Як свідчить зарубіжна практика, існують різні види ануїтетів. Так, у
Великій Британії ануїтети поділяються на строкові, з відстрочкою виплат,
тимчасові, гарантовані, ануїтети страхування спільного життя, індексовані
ануїтети, ануїтети захисту капіталу.

До основних видів страхування рент відноситься пенсійне страхування.
Необхідно зазначити, що пенсійне забезпечення в більшості країн світу
здійснюється за рахунок державних систем (в межах соціального
страхування на принципі персонізації рахунків), пенсійних фондів і
страховими компаніями та іншими фінансовими організаціями (на тих же
умовах). Пенсійне забезпечення громадян таких країн здійснюється і
приватними фондами (наприклад, пенсійні фонди підприємств, що
пояснюється зацікавленістю підприємства у зменшенні плинності
кваліфікованих кадрів та різними пільгами в сплаті податків).

Пенсійні фонди мають значні кошти, які вони інвестують в акції,
облігації, нерухомість. Пенсійне забезпечення може бути здійснене і шляхом
купівлі індивідуальних страхових полісів у страхових компаній, що має певні
переваги, оскільки страхова компанія здійснює всі роботи, які притаманні
пенсійним фондам, ще й забезпечує в період дії договору фундаментальний
захист страхувальника. На Заході послугами приватних страхових компаній
користується значна частина населення, незважаючи на те що страхування
пенсій є одним із найдорожчих видів довгострокового особистого
страхування.

Договори страхування укладаються як індивідуально, так і з групою
осіб. Відповідальність страхової компанії за договорами страхування
додаткової пенсії може бути розширена за домовленістю сторін, наприклад,
здійснити виплати в разі настання нещасного випадку або смерті
страхувальника (застрахованого). Надається можливість укладання договору
страхування додаткової пенсії на користь іншої особи.

Індивідуальні договори страхування додаткової пенсії укладаються з
дієздатними громадянами з урахуванням віку, статі і незалежно від стану
здоров'я. Страхова сума обумовлюється під час укладання договору
страхування. При її визначенні враховується розмір поточних виплат, що їх
має здійснити страхова компанія, а також вплив додаткових виплат, які
являють собою наслідок участі страхувальника у прибутку страхової
компанії (отримання дивідендів з інвестицій). Страхові платежі сплачуються
за один раз або періодичними внесками за домовленістю сторін. Розмір
страхових внесків залежить від страхової суми, віку і статі застрахованої
особи, а також умов накопичування, збереження і інвестиційної політики
страховика.

Додаткова пенсія залежно від змісту договору страхування може бути
виплачена страховиком протягом життя застрахованого або упродовж
визначеного періоду згідно з обумовленим у договорі страхування порядку
виплати пенсій (щомісячно, за кожен рік та інше).

Страхові компанії, які пропонують пенсійне страхування, як свідчить
досвід цього страхування в розвинутих країнах, мають дуже великі страхові
резерви - потенціал інвестового капіталу для створення значної кількості
робочих місць в суспільстві, а виплати з пенсійних фондів, в тому числі і з
страхових пенсійних фондів, значно перевершують розміри державних
пенсій.

Наведемо основні умови добровільного особистого страхування життя,
які мають чинність в економічно розвинутих країнах:

Загальні положення.

Чинні Основні умови (далі - умови страхування) визначають основні
принципи проведення змішаного страхування життя (надання страхових
послуг з особистого страхування) страховою компанією "ООО".

В умовах страхування, як і у всіх інших локальних нормативних актах, що
регулюють страхову діяльність, вживаються терміни, викладені в
спеціальних словниках-довідниках по страхуванню (деякі - у темах цього
посібника).

При наведенні Компанією локальних нормативних актів, що регулюють
окремі види страхування, ними можуть визначатися й інші (специфічні)
терміни, що стосуються окремих видів страхування.

Об'єкти страхування.

Об'єктом страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать
законодавству країни, зв'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та
пенсійним забезпеченням Застрахованого.

Порядок укладення договору страхування. Видача поліса.

Для укладення Договору страхування Страхувальник подає Компанії
письмову заяву у формі, визначеній Компанією.

Для оформлення Договору страхування Компанія має право зажадати, а
Страхувальник зобов'язаний надати всі необхідні документи, обумовлені
Компанією, що характеризують страховий ризик (декларацію про стан
здоров'я та ін.).

Факт укладення Договору страхування підтверджується Полісом.

Поліс повинен містити в собі такі свідоцтва: назву документа, назву й
адресу Компанії, прізвище, ім'я та по-батькові (чи найменування)
Страхувальника, його адресу, паспортні дані чи дані документа, що його
замінює (реквізити), прізвище, ім'я та по батькові чи найменування
Застрахованого(их), його адреса, дані паспорта чи документа, що його
замінює, об'єкт страхування, страховий ризик, термін дії Договору
страхування, прізвище, ім'я та по батькові й ідентифікаційний код агента ,
інші умови за згодою сторін, підписи сторін.

Договір страхування набирає сили від дати початку страхування,
зазначеної в Полісі, при умові, що внесено перший внесок чи внески згідно з
умовою Договору страхування, Застрахований живий у день платежу, з дня
медичної чи іншої перевірки, коли був поставлений підпис Застрахованим
під декларацією про стан здоров'я і до дня видачі Поліса Компанією не
відбулися зміни здоров'я Застрахованого, його спеціальності і роду занять,
здатні вплинути на умови прийому його ризику на страхування.

Договір страхування і документи, що є його невід'ємною частиною, дійсні
і за межами території України, якщо інше не встановлено Компанією.

4. Страхові премії

Страхові премії сплачуються після укладення Договору страхування
протягом обумовленого терміну, а якщо платежі розділені на рівні періоди
часу, то проплати - на початку кожного періоду.

Розмір страхової премії визначається Компанією самостійно на підставі
затверджених Компанією тарифів.

Розмір страхової премії може бути змінений у випадках:

заяви Страхувальника;

зміни стану здоров'я Застрахованого, що веде до зміни умов Договору
страхування;

зміни спеціальності і (чи) роду занять, і (чи) хобі Застрахованого, а
також зміни інших індексів.

Страхова премія вноситься в терміни, обумовлені Договором на
страхування, що зазначено в Листі страхових даних. Обов'язок внесення
страхових премій припиняється з внесенням всієї страхової премії, на час
смерті Застрахованого, після закінчення терміну сплати премій за
конкретним Договором страхування.

Страхова премія вноситься шляхом переводу коштів на банківський
рахунок Компанії, у касу Компанії готівкою, чи посереднику Компанії , що
займається посередницькою діяльністю на території України від імені
Компанії відповідно до угоди.

Якщо страхові премії чи їхня частина не сплачені в терміни протягом
15 днів після того, як Компанія письмово зажадала їхньої сплати, вони
вносяться з відсотками, затвердженими Компанією для таких випадків.

Страхувальник має право зробити виплату заборгованості протягом
21-го дня після закінчення цього терміну.

Якщо неможливе внесення страхової премії в зазначений термін,
Страхувальник має право одержати в Компанії займ для внесення страхової
премії.

При невнесенні страхових премій у зазначений термін і відсутності
суми викупу Компанія має право негайно розірвати Договір страхування в
однобічному порядку.

Якщо сума викупу поліса існує, Компанія здійснює автоматичний
займ для внесення страхової премії і робить оплату заборгованості по сплаті
премії і наступних платежів з існуючої суми викупу до її повного
вичерпання, але не більше ніж протягом одного року після припинення
сплати премії.

Після закінчення цього терміну Договір страхування переводиться в
перерване страхування по сумі викупу, що залишилася.

Положення пп.4.8, 4.10 не поширюються на Договори страхування,
термін дії яких менший двох років.

Якщо призначений Бенефіціар, що не є Страхувальником, і це
призначення було остаточним, після письмового повідомлення Компанією
про затримку платежу протягом 21 дня з дня передачі повідомлення погасив
заборгованість на суму, сплата якої затримана, Компанія не має права
розірвати Договір страхування.

5. Страхові випадки.

Страховим випадком є смерть Застрахованого чи інші випадки,
обумовлені заявою на страхування і зазначені в листі страхових даних і які
здійснилися в період дії Договору страхування. Страхові випадки, визначені
Страхувальником і зазначені в Листі страхових даних, є визначальними для
Компанії.

Події, передбачені п.5.1, визнаються страховими випадками, якщо
вони відбулися в період дії Договору страхування і підтверджені
документами, виданими компетентними органами у встановленому законом
порядку (медичними установами, судом і т.п.).

Вище згадані події не є страховими випадками, якщо вони відбулися в
результаті навмисних дій Застрахованого, а саме:

здійснення Застрахованим навмисного злочину, що зумовив настання
страхового випадку;

здійснення Бенефіціаром і(чи) Страхувальником навмисного злочину,
спрямованого на спричинення настання страхового випадку,
передбаченого п.5.1;

керування Застрахованим транспортним засобом у стані алкогольного,
наркотичного чи токсичного сп'яніння, добровільної передачі
керування особі, що знаходиться в стані алкогольного, наркотичного,
токсичного сп'яніння, чи особі, яка не має права на водіння даного
транспортного засобу;

подія страхового випадку під впливом алкогольного, наркотичного,
токсичного сп'яніння Застрахованого;

самогубства (замаху Застрахованим на самогубство), за винятком тих
випадків, коли Застрахований був доведений до такого стану
протиправними діями третіх осіб;

навмисного заподіяння Застрахованим собі тілесних ушкоджень;

польотів на повітряних судах (літальних апаратах), що офіційно не
зареєстровані для перевезення пасажирів.

Події, зазначені в п.5.1 не є страховими випадками, якщо вони

відбулися:

під час воєнних дій;

під час масових безладь;

у результаті радіоактивного впливу;

у місцях позбавлення волі.

Перераховані в п.5.3 діяння визнаються такими на підставі рішення
суду, постанов інших правоохоронних органів і(чи) інших документів, що
доводять факт сподіяного, у встановленому законодавством порядку.

У кожнім із випадків, перерахованих у пп. 5.3, 5.4, Компанія
виплатить суму викупу полісу. З цією виплатою дія Договору страхування
припиняється.

Пакет інвестицій. Ведення рахунків і звітність.

Внески компанії в інвестиційні програми виконуються на розсуд
Компанії відповідно до її інвестиційної політики. При цьому Компанія
керується такими засадами:

забезпечення максимального прибутку при мінімальному ризику;

визнання інтересів клієнтів понад усе.

Компанія зобов'язується надавати щорічно Страхувальнику
повідомлення, у якому відзначаються на день звіту такі показники: страхові
суми на різні страхові випадки, відповідно до останнього за звітний період
індексом, суми часткових страхових виплат, суми страхових премій,
виплачених за звітний рік, розмір бонусу, індекс за звітний період.

Індекс (докладніше йдеться про це у темі 2 цього посібника).

Страхові премії змінюються відповідно до індексу.

Індекс встановлюється Компанією.

При встановленні індексу Компанія керується такими показниками:

зміна індексу споживчих цін, встановленого державними органами
статистики;

зміна курсу іноземної валюти, встановленого Національним банком
України, Міжбанківською валютною біржею, комерційними банками;

динаміка купівельної спроможності національної валюти України на
світовому ринку;

результати інвестиційної діяльності Компанії.

Платежі, які Компанія повинна виплачувати за своїми обов'язками, будуть
виплачені з урахуванням змін індексу щодо базового індексу. Це положення
не поширюється на додатки, у яких зазначене інше.

Страхові премії, внесені Страхувальником, обчислюються із включенням
сум, що є різницями між базовим індексом і індексами, які діють на момент
платежу.

Бонус.

Щомісяця, в останній робочий день, Компанія розраховує бонус чи малус,
що виходить із сум внесених страхових премій. Для нарахування доходу від
пакета інвестицій не приймається в розрахунок та частина пакета інвестицій,
що відноситься до забезпечення виплат страхових сум по страхуванню у
випадку втрати працездатності (місячний рахунок).

Місячний рахунок складається Компанією. При цьому Компанія бере до
уваги щомісячну плату за управління пакетом інвестицій, передбачувану
вартість пакета інвестицій та місячний прибуток від пакета інвестицій.

Додаткові страхові премії.

У момент, коли буде встановлений малус, Страхувальник зобов'язаний
виплачувати додаткові страхові премії, згідно з сьогоденними умовами
страхування. Розмір додаткової страхової премії встановлюється Компанією
відповідно до розміру малуса.

У випадку, якщо після внесення додаткової страхової премії, згідно п.9.1
залишається малус, але, згідно з розрахунками забезпечується виплата
страхової суми, Компанія скасовує внесення додаткових страхових премій.

Страхувальник зобов'язаний вносити додаткові страхові премії у
встановлений термін їхньої уплати або до дня смерті Застрахованого.

Невнесення Страхувальником додаткової страхової премії дає Компанії
право на одностороннє припинення Договору страхування або на
перерахунок страхової суми.

Страхова сума. Часткова виплата страхової суми.

Страхова сума:

у випадку смерті Застрахованого Компанія виплатить Бенефіціару
страхову суму, що належить йому при настанні такого страхового
випадку, з додаванням бонусу, що накопичується, і за винятком боргу
по платежах премій;

у випадку, коли Страхувальник перестав вносити страхові премії,
виплата страхових сум проводиться з урахуванням перерахунку, згідно
пп.4.6 - 4.8 чинних умов страхування;

розрахунок страхової суми проводиться на день настання страхового
випадку;

виплата страхової суми відбувається протягом 30 днів з моменту
визначення Компанією своїх зобов'язань;

по закінченні дії терміну страхування Компанія виплатить
Застрахованому (Бенефіціару) страхову суму, якщо це передбачено
обраною програмою страхування.

Сума викупу:

Страхувальник має право припинити вносити страхові премії і
зажадати часткової виплати страхової суми (суми викупу), якщо вона
існує;

вимога повинна бути заявлена в письмовій формі, як додаток до
Договору страхування чи Полісу. З одержанням такої заяви Компанія
скасовує Договір страхування і виплачує суму викупу у межах
Договору страхування не пізніше 90 днів з моменту одержання такої
вимоги;

при розрахунку суми викупу буде доданий залишок бонусу, що
накопичується, а також віднята заборгованість по преміях і надбавках
до премій, якщо така наявна.

Перехід на перерване страхування:

Страхувальник має право припинити вносити страхові премії і
зажадати переведення Договору страхування в перерване страхування,
якщо існує така можливість;

вимога повинна бути заявлена в письмовій формі. З одержанням такої
вимоги Компанія переводить Договір у перерване страхування;

при припиненні Договору страхування за пп. 4.7, 4.10 і відсутності
вимоги страхувальника про одержання суми викупу Договір
страхування переводиться в перерване страхування;

у випадку смерті Застрахованого чи закінчення терміну страхування
після переходу в перерване страхування страхова сума буде виплачена
в перерахунку на суму перерваного страхування відповідно до умов
Договору страхування.

Сума викупу і (чи) перерваного страхування дійсна тільки для програм
страхування, що мають накопичувальну частину, якщо інше не встановлено
додатковими умовами страхування.

Призначення Бенефіціара і зміни Бенефіціара.

Компанія зобов'язана виплатити страхову суму Бенефіціару згідно з
умовами Договору страхування і відповідно до заяви на страхування.

Застрахований може змінити Бенефіціара, зазначеного в Договорі
страхування до настання страхового випадку. Зміна Бенефіціара може бути
здійснена на підставі письмової заяви Страхувальника (Застрахованого).

Страхувальник не має права призначити незмінного одержувача чи
змінити незмінного одержувача, якщо не одержав письмової попередньої
згоди Компанії.

Якщо призначено трьох Бенефіціаріїв і не встановлена частка кожного,
сума страхової виплати поділяється між ними порівну.

Після здійснення виплати страхової суми Бенефіціару, зазначеному в
Договорі страхування, Компанія не несе відповідальності перед іншими
особами.

Якщо Бенефіціара немає чи він невідомий, то Компанія проводить
виплату страхового відшкодування відповідно до чинного законодавства на
момент виплати.

Зміна страхової суми при зміні умов страхування.

При зміні страхової суми відповідно до заяви Страхувальника Компанія
має право пропорційно змінити кожну із страхових сум згідно з додатковими
умовами страхування.

Вимоги.

У випадку смерті Застрахованого Страхувальник чи Бенефіціар повинен
повідомити про те, що трапилося, Компанію, вказавши причину смерті. Для
виплати страхової суми після смерті Застрахованого, Компанії повинні бути
представлені такі документи: поліс чи Договір страхування, свідчення про
смерть Застрахованого чи документ, що його заміняє, інші документи на
вимогу Компанії.

Після закінчення терміну дії Договору страхування, при житті
Застрахованого, повинні бути представлені Компанії Договір страхування чи
поліс і докази, що Застрахований живий на момент закінчення терміну
страхування.

Із усіх платежів, що підлягають виплаті за Договором страхування,
Компанія вирахує всі борги Страхувальника, Застрахованого чи Бенефіціара
перед Компанією, а також усі витрати, зв'язані з забезпеченням виплати
страхової суми.

Повідомлення і декларації.

Усі повідомлення і декларації, які передаються Компанії
Страхувальником, Застрахованим, Бенефіціаром чи якою-небудь іншою
особою, повинні бути у письмовій формі і тільки у центральне відділення
Компанії чи особі, яка належним чином уповноважена Компанією. Усі зміни
в Договорі страхування чи полісі набирають сили тільки з письмової згоди
Компанії.

Усі повідомлення, вислані Компанією поштою Страхувальнику,
Застрахованому чи Бенефіціару на їхню останню адресу, відому Компанії,
будуть вважатися отриманими адресатом у терміни, установлені чинним
законодавством.

Зміни адреси.

Про будь-яку зміну адреси Страхувальник, Застрахований чи Бенефіціар
повинні негайно письмово повідомити Компанію. Компанія буде виконувати
свої зобов'язання щодо відправлення повідомлень на останню відому їй
адресу.

Вирішення спорів.

Позови сторін Договору страхування один до одного розглядаються
судами відповідно до чинного законодавства країни. При виникненні спорів
сторони мають право призначити третейський суд, рішення якого
обов'язкове для виконання сторонами.

3. Медичне страхування

Використані терміни: суб'єкти медичного страхування,
лікувально-профілактичні установи, спеціалізовані поліси,
універсальні поліси, страхова медицина, медичне страхування.

У статті 49 Конституції України записано: "Кожен має право на
охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування".

Відносно поліпшення соціальної захищеності громадян у системі
заходів посідає і забезпечення їхньої можливості одержати необхідну,
своєчасну та якісну медичну допомогу. Напрями вирішення цієї проблеми
можуть бути різні, відрізняються вони тільки структурою джерел
фінансування охорони здоров'я і організацією надання медичних послуг.
Фінансування охорони здоров'я може бути бюджетним, соціальним і
приватним.

Організація охорони здоров'я може бути забезпечена і
системою страхової медицини.

Існує декілька концепцій медичного страхування, найбільш придатна в
Україні для її розгортання і використування - регіональна система медичного
страхування, що базується на вже збудованій інфраструктурі територіального
поділу (області).

Як правило така система включає в себе основні і додаткові
компоненти для свого функціонування. Декотрі на Україні вже
створені (тільки потрібно їх переорієнтувати чи реорганізувати й
згуртувати), інші ще потрібно створити. Компоненти такої системи
див. на рис.3.1.

Медичне страхування

Основні компоненти:

— . і V

Спеціалізована страхова компанія - ССК.
Банк медичного страхування - БМС.
Блок лікувальних закладів регіону.

Додаткові компоненти:
+

Орган контролю за діяльністю
системи медичного страхування.

Орган ліцензування персоналу лікарів.

Рис.3.1. Компоненти регіональної системи медичного страхування.

Об'єктом медичного страхування є життя і здоров'я громадян.

Мета проведення медичного страхування - забезпечення громадянам
одержання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів і
фінансування профілактичних заходів. Тобто, медичне страхування це
страхування на випадок втрати здоров'я з будь-якої причини, в тому числі у
зв'язку із хворобою та нещасним випадком. Сутність такого страхування є
такою:

Сплативши одноразово страховий внесок, значно менший ніж
вартість усіх медичних послуг, громадяни отримують змогу
протягом визначеного в договорі страхування строку безкоштовно

користуватися комплексом медичних послуг кваліфікованих
спеціалістів у клініках з платним обслуговуванням.

Надамо основні функції головних компонентів регіональної системи
страхування. Про це див. рис.3.2.; рис. 3.3.; рис. 3.4.

Основна функція ССК

Здійснення
страхування
ризику у галузі
медичного
обслуговування
громадян регіону
у його лікувальних
закладах (за винятком
медичного
забезпечення дітей,
інвалідів та
інших категорій
громадян)

Основні функції БМС

Здійснення

фінансування

медичного

обслуговування

регіону

Кредитування
діяльності його
лікувальних
закладів

Рис.3.2. Функції головних компонентів системи медичного страхування.

Лікувальні заклади регіону (області) можливо подати у
вигляді такого блоку (рис.3.3).

Рис.3.3. Блок лікувальних закладів регіону.

Джерела фінансування такої регіональної (обласної) системи
медичного страхування див. на рис.3.4.

^Відрахування з діяльності СК

та госпрозрахункових

лікувальних закладів регіону

Державний бюджет для
муніципальних
лікувальних закладів

Засоби від добровільного
медичного страхування
громадян

Кошти від добровільного
медичного
страхування громадян регіону

Рис.3.4. Джерела фінансування регіональної системи медичного страхування.

Медичні послуги можуть надаватися у двох формах: обов'язковій і
добровільній.

Принцип обов'язкового медичного страхування діє у Франції, Канаді,
ФРН, Нідерландах, Швеції, Бельгії та інших країнах.

В Ізраїлі і Швейцарії переважає добровільне страхування здоров'я, а
обов'язкове державне страхування існує лише для військовослужбовців і
поліцейських.

Обов'язкова форма використовується, як правило, у тих країнах, де
переважне значення має суспільна охорона здоров'я, а добровільна - у тих
країнах, де благополуччя населення досягло незаперечного ґатунку, що дало
змогу поширити приватні страхові програми. Україна ні в першу, ні в другу
категорії поки що не вписується. Проте в Україні вже конче треба вводити
такий вид страхування і, на нашу думку, на десятиріччя у обов'язковій формі,
оскільки такий порядок проведення скоріше адаптується до української
чинної законодавчої бази. Далі така обов'язкова форма страхування повинна
координуватися державними структурами, а страхові платежі, сплачувані
фізичними та юридичними особами, мусять мати форму податку. При цьому
потрібно впровадити обов'язковий жорсткий контроль з боку держави,
безприбутковість такого страхування, що дасть змогу планування медичної
допомоги завдяки стабільності надходження коштів.

Такий підхід до впровадження медичного страхування в Україні
повинен основуватися на таких принципах: загальності, державності,
некомерційності.

Принцип загальності полягає в тому, що всі громадяни незалежно від
статі, віку, стану здоров'я, місця проживання, рівня особистого прибутку
мають право на одержання медичних послуг.

Принцип державності означає, що кошти обов'язкового медичного
страхування - це державна власність. При цьому держава забезпечує сталість
системи обов'язкового медичного страхування і є безпосереднім

страхувальником для непрацюючої частини населення (наприклад,
безробітних, пенсіонерів, дітей, інвалідів).

Принцип некомерційності такого страхування виходить із його
призначення - соціального захисту населення. Тобто, його здійснення і
прибуток - це несумісні речі. Прибуток, якщо він буде, має бути ще одним
джерелом фінансових резервів системи такого страхування, а не джерелом
забезпечення.

Коли такі принципи будуть покладені у підвалини медичного
страхування, то працездатність такої системи базуватиметься на чітко
розрахованих розмірах внесків страхувальників у встановлений час та у
потрібному об'ємі, щоб рівень медичного забезпечення був однаковий для
всіх застрахованих.

Сплата страхових внесків має бути покладена взагалі на підприємців
(роботодавців) та частково (залежно від економічних умов в країні) - на
працівників. За умови обов'язкового медичного страхування роботодавці
мають відраховувати від своїх доходів страхові внески. Тим більше, що вони
це робили й роблять, відраховуючи начислення на заробітну плату своїх
працівників у фонд соцстраху. Тільки ці відрахування потрібно
перерозподілити на відрахування у персофіковані фонди пенсійного
забезпечення населення і фонди медичного страхування, які треба створити. І
такими фондами повинна керувати держава.

Частки таких фондів можуть створюватись і за рахунок внесків, які
утримуються із заробітної плати працюючих, але це повинно бути як вже
наголошувалось, при персоналії рахунків в таких фондах. Тоді працюючі ще
з таких коштів, в обов'язковій черзі, отримуватимуть й начислення на свої
вклади (дивіденди).

Із коштів, створених таким чином фондів, відбувається виплата
додаткової пенсії та відшкодування необхідного мінімального рівня витрат
на лікування застрахованих працівників у разі втрати ними здоров'я і
непрацездатного населення. В основу такого обслуговування закладається
спеціальна програма, яка враховує обсяги й умови надання медичної та
лікувальної допомоги населенню. Програма повинна охоплювати мінімально
необхідний перелік медичних послуг, гарантованих кожному громадянину і
така система має охоплювати все населення і задовольняти основні
першочергові потреби в мінімальному забезпеченні медико-санітарної
допомоги: швидкій медичній допомозі, діагностуванні й лікуванні в
амбулаторних умовах разом з невідкладною долікарською допомогою
поширених захворювань та стаціонарної допомоги тим, хто має потребу.
Така система не може охопити весь обсяг ризиків у медичній галузі. Тому
незадовільнений страховий інтерес в цьому реалізується організацією ще й
добровільного медичного страхування.

Вибір форми медичного страхування, як це вже зазначалось, у кожній
країні залежить від конкретних економічних і культурно-історичних умов,
від особливостей демографічних і соціальних показників, рівня

захворюваності та інших факторів, які характеризують загальний стан
здоров'я і рівень медичного обслуговування.

Добровільне медичне страхування, як правило, є доповненням до
обов'язкового. У рамках добровільного медичного страхування
передбачається оплата медичних послуг понад програму обов'язкового
медичного страхування.

Добровільне медичне страхування має на меті забезпечити
застрахованому гарантії повної або часткової компенсації страховиком
додаткових витрат, пов'язаних із зверненням до лікувально -профілактичної
установи за послугою, яка не входить в програму обов'язкового медичного
страхування. Кожна страхова компанія, яка займається таким видом
страхування і має на це ліцензію, розробляє свої програми добровільного
медичного страхування, які розрізняються між собою залежно від переліку
медичних послуг; контингенту застрахованих; переліку лікувальних закладів,
що їх пропонує страхова компанія для виконання програми добровільного
медичного страхування; від вартості надаваних послуг.

Добровільна форма медичного страхування передбачає застосування
таких видів страхування, за яких відповідальність страховика виникає за
фактом захворювання або лікування. Виплату за цими видами страхова
компанія здійснює у вигляді фіксованої страхової суми, добових або вартості
необхідного лікування в межах страхової суми.

Медичне страхування як основу спеціалізації страхової компанії важко
поєднати з іншими галузями страхової діяльності, оскільки страхування
здоров'я громадян - дуже специфічний предмет діяльності. При проведенні
медичного страхування страховикові необхідно мати справу з багатьма
людьми, які страхуються, повсякденно вирішувати з клієнтами питання з
приводу настання страхових випадків і виплати значних за обсягом
страхових забезпечень.

Головне призначення страхової організації у медичному страхуванні
полягає в контролі якості надання медичних послуг медичними закладами і
їх відповідність медико-економічним стандартам. Тобто, виконання
медичним персоналом професійних функцій, ефективне використання
ресурсів, ступінь ризику внаслідок медичного втручання (небезпеку травми
або побічне захворювання, тощо), задоволеність пацієнта медичним
обслуговуванням. Для контролю за цими параметрами у спеціалізованих
страхових компаніях створюється, як правило, спеціальні експертні комісії,
які перевіряють працю лікувально-профілактичних установ (персоналу) на
предмет правильності установлення діагнозу, лікування, реабілітації тощо.
Якщо в результаті перевірки виявляється порушення з боку медичних
установ, то до них застосовуються певні санкції. Отже, страхові компанії, які
спеціалізуються на медичному страхуванні, в основу своєї діяльності
покладають захист прав та інтересів громадян при одержанні ними медичної
допомоги згідно з програмами обов'язкового чи добровільного медичного
страхування. При цьому, страхова компанія в цивілізованих країнах має
важелі замінити органи нагляду міністерств за медичними установами, в якій

обслуговується застрахований. Таке обов'язково вписується в договір
страхування. У договорі також встановлюється обсяг лікувально
діагностичної допомоги і нормативи відшкодування витрат. У свою чергу,
страхувальник зобов'язується сплачувати внески страховій організації в
обумовлених розмірах, строках і порядку внесення. Також в договорі такого
страхування прописується строк дії договору, відповідальність сторін у разі
невиконання умов договору, а також порядок вирішення спорів. Факт
укладення договору медичного страхування засвідчується страховим полісом
- юридично-економічним документом.

Обов'язком страхової медичної організації є додання до полісу ще й
правил страхування чи витяг із правил страхування тих положень, які мають
для застрахованого важливе значення, але до страхового полісу які не
ввійшли в зв'язку з обмеженою площею документа.

Як показує зарубіжний досвід, страхові компанії успішно пропонують
страхувальникам спеціалізовані та універсальні страхові поліси медичного
страхування.

Універсальний поліс медичного страхування застосовується у тих
випадках (стан здоров'я), медична допомога при яких не потребує
спеціального лікування або консультацій лікарів вузьких спеціальностей.
Перелік страхових випадків може бути уніфікований, а також визначатися за
згодою між страховиком і страхувальником з можливою участю клінічної
обслуговуючої бази.

Спеціалізовані страхові поліси дають змогу скористатися медичними
послугами лікарів із вузьких спеціалізацій або брати під страховий захист
лише певний стан здоров'я (вагітність, пологи, інфекційні захворювання і
т.ін.). Спеціалізовані медичні поліси найбільш корисні для осіб, які вже
захворіли, або тим, які мають схильність чи ризик до таких захворювань.

Такі види страхування з наданням універсального чи спеціального
страхового полісу притаманне, як правило, добровільній формі медичного
страхування. Яскравим прикладом у цьому є надання страхового захисту на
випадок раптового захворювання, тілесних пошкоджень внаслідок нещасного
випадку чи смерті застрахованого під час перебування громадянина за
кордоном. Такий страховий продукт ( страхова послуга) у всьому світі має
назву "асистанс". Головна мета асистансу - негайне реагування в
надзвичайних обставинах, надання клієнтові моральної, медичної, а також
технічної допомоги (транспортування хворого до найближчої спеціалізованої
лікарні; транспортування у країну проживання з медичним супроводом;
репатріацію тіла застрахованого; дострокове повернення; екстрену
стоматологічну допомогу; юридичну допомогу і т.ін.).

Тарифи на медичні та інші послуги медичного страхування
установлюються у обов'язковому медичному страхуванні законодавчими
актами (страхові суми теж), у добровільному медичному страхуванні - за
згодою сторін, учасників такого процесу: - страхувальник - страхова
компанія - медична установа.

Тарифна ставка розраховується на основі статистичних даних про
звернення по медичну допомогу, тривалість лікування та показників
економічної ситуації країни і диференціюються залежно від статі, віку і стану
здоров'я застрахованої особи.

4. Страхування від нещасних випадків

Використані терміни: ризикове страхування, державне обов 'язкове
страхування, обов'язкове страхування, страхова подія, індивідуальне та
колективне страхування, групи ризику, страхові виплати, доповнення до
Правил.

Страхування від нещасних випадків - це ризикове страхування. Таке
зрівняння цієї підгалузі особистого страхування з майновим страхуванням
обумовлюється тим, що страхування надається у визначений термін (на один
рік, квартал, місяць, декілька днів, термін відпустки чи відрядження, чи
турпоїздки і т.ін.). Виплата страхової суми передбачається лише при настанні
страхового випадку. По закінченні терміну дії повернення сплачених
страхових внесків (премій) не передбачається. Всі ці дії розглядаються на
стадії укладання договору страхування та стадії прояву небезпечних подій на
застраховану особистість. Страховим випадком по цій підгалузі особистого
страхування визнається тільки нещасний випадок.

Нещасний випадок - це раптова, короткочасна, непередбачена та
незалежна від волі застрахованої особи подія, що може призвести до
травматичного пошкодження, каліцтва або іншого розладу здоров'я
застрахованої особи.

Система страхування від нещасних випадків в Україні у своєму
розвитку пройшла ряд етапів, протягом яких змінювалася її законодавча,
нормативна, методична, організаційна та економічна бази. На сьогодні
страхування здійснюється як в індивідуальному (сплата страхових платежів
здійснюється за рахунок застрахованого), так і у колективному (сплата
страхових платежів - за рахунок організацій) видах. Страхування проводять
в добровільній та обов'язковій формах. Слід відзначити, що закон України
"Про страхування" чітко визначив не лише поняття добровільного й
обов'язкового страхування, про що йшлося вище, а й види обов'язкового
особистого страхування від нещасного випадку, а також види "державного
обов'язкового особистого страхування". Різниця між цими поняттями
полягає в тому, хто виступає страхувальником, тобто хто сплачує страхову
премію. Якщо конкретна юридична чи фізична особа або відомство, то це
обов'язкове страхування, а якщо - держава (з державного бюджету), то це
державне обов'язкове страхування. Метою першого й другого виду
обов'язкового страхування є захист інтересів не лише окремих
страхувальників, а й усього суспільства в цілому та його складових чинників
зокрема. І такі умови страхування встановлює держава.

Законодавчими актами визначаються перелік об'єктів страхування,
обсяги страхової відповідальності страховиків, які отримали на це дозвіл
(ліцензію), норми страхового забезпечення, порядок сплати страхових
платежів, права та обов'язки учасників страхового процесу, а також коло
страхових організацій, яким доручається здійснення обов'язкового
страхування.

Слід ще зауважити, що при державному обов'язковому страхуванні в
разі неплатоспроможності страховика держава гарантує виконання
зобов'язань перед страхувальниками, щодо інших видів обов'язкового
страхування, то держава не відповідає за зобов'язання страховика, а лише у
формі закону зобов'язує юридичних і фізичних осіб вносити кошти для
забезпечення суспільних інтересів.

На сьогодні здійснення державного обов'язкового особистого
страхування службових осіб, які стоять на захисті інтересів держави і їх
діяльність постійно пов'язана з високою мірою ризику, а платниками
страхових платежів є відповідні бюджетні міністерства і відомства,
покладено на національну акціонерну страхову компанію (НАСК) "Оранта".

Перелік обов'язкових видів страхування, в тому числі і видів
державного обов'язкового особистого страхування, подаються в законі
України "Про страхування", ст. 17., порядок їх використання та нормативи
дії - в різноманітних законодавчих актах, указах Президента та постановах
Кабінету Міністрів України відповідно до вимог цього закону.

Добровільне особисте страхування від нещасних випадків здійснюється
на підставі договору між страхувальником і страховиком. Умови і порядок
проведення страхування визначаються правилами страхування, які
розробляються страховиком самостійно, але з урахуванням вимог чинного
законодавства. Такі правила узгоджуються зі службами Укрстрахнагляду,
ними завіряються та один екземпляр береться для контролю.

Зниження рівня інфляції, стабілізація економіки, прийняття низки
законодавчих актів зумовило зміни в проведенні страхування від нещасних
випадків. Тепер єдині правила добровільного страхування громадян від
нещасних випадків доповнюються особливими умовами страхування дітей,
спортсменів, туристів, пасажирів, здоров'я і т.ін., які відбивають особливості
ризику цих категорій застрахованих і страхування проводиться в комплексі.
Страхувальниками можуть бути як юридичні особи, так і дієздатні
громадяни, котрі уклали зі страховиками такі договори страхування.
Можливо укладати договори страхування від нещасних випадків третіх осіб
(застрахованих осіб), які можуть набувати прав та обов'язків страхувальника
згідно з договором страхування. Одночасно страхувальники мають право
(якщо це юридичні особи) при укладанні договорів страхування призначати
громадян або юридичних осіб для отримання страхових сум, а також
замінювати їх до настання страхового випадку.

За правилами страхування, до страхових випадків належать: смерть
застрахованого внаслідок нещасного випадку, встановлення застрахованому

групи інвалідності внаслідок нещасного випадку, тимчасова втрата
працездатності застрахованим внаслідок нещасного випадку.

У цьому виді страхування страховими подіями визначаються такі події:
травма, опіки, ураження блискавкою або електричним струмом,
обмороження, переохолодження, випадкове гостре отруєння хімічними
речовинами (промисловими або побутовими), ліками, укуси тварин,
отруйних комах, змій.

Правилами страхування обумовлюються випадки, що не належать до
страхових. Це стосується травмування застрахованого у зв'язку із вчиненням
ним дій, у яких слідчими органами або судом установлені ознаки умисного
злочину, або травмування застрахованого у стані алкогольного, наркотичного
або токсичного сп'яніння; травмування або смерть, пов'язані з умисним
заподіянням собі тілесних пошкоджень та інші. Також не можуть бути
застрахованими особами недієздатні громадяни, що визнані такими в
установленому порядку, непрацюючі інваліди І та ІІ груп, а також хворі на
тяжкі нервові та психічні захворювання.

Залежно від ступеня ризику за тією чи іншою професією застраховані
поділяються на три групи для встановлення тарифних ставок страхування.

Перша група - службовці, інженерно-технічні працівники та інші
категорії громадян, що безпосередньо не зайняті у процесі виробництва,
умови праці яких не пов'язані з підвищеним ризиком щодо одержання
травми; артисти драматичних та музичних театрів, артисти естради, балету та
танцювальних ансамблів; працівники банків (крім осіб, які зайняті
інкасуванням та перевезенням грошей); працівники побутового та
комунального господарства; педагогічний персонал позашкільних дитячих
закладів, викладачі та студенти вузів; домогосподарки; медичні працівники;
працівники торговельної мережі та харчування; працівники пошти та
телеграфу; службовці бібліотек; персонал готелів; двірники; кіоскери;
працівники преси (крім журналістів).

Друга група - решта групи працюючих (робітники, службовці,
працівники сільського господарства та інші), безпосередньо зайнятих у
процесі виробництва; особовий склад аеродромного обслуговування;
інкасатори та касири; працівники ветеринарних лікарень;
газоелектрозварники; слюсарі; робітники обробної промисловості; кустарі;
робітники харчової промисловості, поліграфічних підприємств; журналісти;
пожежна охорона; військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ
(крім працівників карного розшуку, ДАІ, водіїв); робітники будівельної,
машинобудівної, скляної промисловості; робітники транспорту (крім
повітряного); робітники електростанцій та експедицій.

Третя група - особи, праця яких пов'язана з особливим ризиком, щодо
настання нещасного випадку: працівники карного розшуку, ДАІ, цивільної
авіації; випробувачі автомашин і літаків; артисти цирку, які виконують
трюки на канатах, трапеціях; акробати, гімнасти, автомотогонщики,
дресирувальники диких звірів, наїзники коней, каскадери; водії транспортних
засобів; працівники гірничодобувної промисловості, тільки ті особи, які

виконують роботи в підземних умовах; бурильники нафтових і газових
свердловин, ті, чиїм місцем роботи є гірнича і газорятувальна служба;
працівники, пов'язані з виробництвом, зберіганням, випробуванням
вибухових, отруйних речовин; водолази; особи, чия робота пов'язана з
мисливством у морях і океанах; верхолази, працівники, які зв'язані з
покрівельними роботами; монтажники металевих, бетонних та
залізобетонних конструкцій; кранівники; рятувальники гірничих і
воднорятувальних станцій.

Тарифи встановлюються на підставі актуарних розрахунків для
кожного окремого місця страхового покриття. При цьому відносні значення
тарифів значно менші під час укладання договорів страхування на один рік
порівняно з договорами страхування на коротший термін.

Факт укладення договору посвідчується страховим свідоцтвом
(договором страхування чи полісом установленої форми), яке видається після
сплати страхувальником страхового платежу. Договір страхування по цьому
виду страхування набуває чинності з 0.00 годин дня, зазначеного як початок
дії договору страхування, але не раніше надходження страхового платежу на
розрахунковий рахунок страховика або не раніше наступного дня після
сплати платежу готівкою страховому агенту, і закінчується о 24.00 годині
дня, зазначеного в договорі страхування (страховому полісі) - як закінчення
дії договору страхування.

Такий підхід, обов'язковий у всіх без винятку страховиків світу, надає
можливість уникнути різних непорозумінь, а також злочинних намірів.

Крім закінчення терміну дії договору, його дія припиняється також у
разі: виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному
обсязі; смерті застрахованого; ліквідації страховика в порядку,
установленому законодавством країни; прийняття судового рішення про
визнання договору страхування недійсним.

Для одержання страхової виплати у зв'язку зі страховим випадком
подаються такі документи: заява встановленої форми; страхове свідоцтво
(договір чи поліс); свідоцтво (або копію) про смерть застрахованого (у разі
смерті застрахованого); довідку медико-соціальної експертної комісії про
встановлення групи інвалідності або листок непрацездатності (його копію),
виданий лікувальним закладом; акт про нещасний випадок або документ від
компетентних на те уповноважених державних органів, що підтверджує факт
нещасного випадку (ДАІ, пожежна служба, Гідрометцентр та подібні);
паспорт отримувача (або документ, що посвідчує особу). Для спадкоємців -
ще й свідоцтво на право спадщини, видане нотаріальною конторою.

Страхова виплата в разі смерті застрахованого внаслідок нещасного
випадку здійснюється в розмірі 100% страхової суми.

Якщо встановлена інвалідність, виплата проводиться у відсотковому
відношенні залежно від групи інвалідності, умов договору страхування чи
чинного законодавства.

Якщо втрата працездатності внаслідок нещасного випадку тимчасова,
виплати проводяться залежно від умов лікування (стаціонарно чи

амбулаторно), терміну перебування на лікуванні та умов договору
страхування. У українських страховиків такі виплати проводять з розрахунку
від 0,5% до 1,0% страхової суми за кожний день непрацездатності, але не
більше 40-60 діб непрацездатності. Взагалі останнє - предмет торгу між
страхувальником і страховиком на стадії обговорення умов договору
добровільного страхування від нещасного випадку.

Страховик може відмовити у виплаті страхової суми у випадках
навмисних дій страхувальника або застрахованого, спрямованих на настання
страхового випадку; подання страхувальником свідомо неправдивих
відомостей, необхідних для визначення умов страхування, місця страхового
покриття і страхового тарифу; повідомлення страхувальником про настання
страхового випадку після визначеного законом терміну для подібних
повідомлень (як правило, таке подається протягом року) без поважних на те
причин або створення страхувальником перешкод у визначенні обставин та
характеру нещасного випадку і винних у ньому.

На таких самих умовах здійснюються страхування від нещасних
випадків дітей, спортсменів, туристів, пасажирів, здоров'я громадян, але з
урахуванням певних особливостей, які присутні для кожної категорії. Таке
визначається в Доповненнях до Правил, що також узгоджується з
Укрстрахнаглядом в чинному порядку і розробляються на цих підставах нові
продукти страхових послуг, наприклад: "Діти", "Спорт"; "Туризм";
"Здоров'я"; "Автостоянка" і т.ін.

Характерним страховим продуктом в цьому є добровільне страхування
громадян, що виїжджають за кордон, від нещасних випадків або на випадок
раптового захворювання ("асистанс").

Взагалі у часи існування державної страхової компанії - Держстраху -
особисте страхування було найбільш розвиненою галуззю. Воно
забезпечувало понад 90% загального щорічного обсягу надходжень
страхових платежів на користь держави (особливо за рахунок
довгострокових видів страхування). По суті, це було впровадженням ще
одного з поборів населення. Вважалося, що в особистому страхуванні не
відбувається компенсації матеріальної шкоди, тому що об'єкти особистого
страхування не мали вартісної оцінки ( все було привласнено державою,
навіть життя людини), а тому виплати страхувальнику (застрахованому) або
його родині мали характер фінансової допомоги держави.

Життя людини й зараз в Україні й в усьому світі не мають вартісної
оцінки, проте фінансові розрахунки на математичній основі при використанні
таблиць смертності залежно від економічної ситуації в країні та можливостей
суспільства, через страховика, надають можливість більш відчутно та
повніше компенсувати моральні та матеріальні втрати населення.

Різноманітність видів страхування в межах особистого страхування
пов'язана з конкретним страховим інтересом страхувальника щодо
забезпечення рівня доходів при виході на пенсію, забезпечення майнових
інтересів членів власної родини на випадок своєї смерті, лікування,
інвалідності чи тимчасової непрацездатності, а також створити собі моральну

безпеку на випадки прояву нещасних випадків. Останнє також робить спробу
залучити до страхування третіх осіб: своїх робітників, службовців, своїх
дітей та онуків. І в цьому роль держави безмежна та безперечна.

5. Проблеми та напрямки державної політики в галузі особистого

страхування в Україні

Використані терміни: дожиття, пенсії, рента, татьєма, нещасний випадок,
накопичення, вік застрахованого, оподаткування.

У більшості країн світу за обсягом надходжень до страховиків
страхових премій є особисте страхування (на дожиття, пенсій, ренти тощо).
При цьому виплати, пов'язані із втратою життя і здоров'я внаслідок
нещасного випадку, становлять менш як 10%. Решта являє собою
заощадження. Вони виплачуються з урахуванням інвестиційного прибутку в
разі дожиття застрахованого до певного віку або події.

Як бачимо, при мінімальній сумі внеску у страхову компанію клієнт
(страхувальник) зразу ж отримує страховий захист, як правило, значно
більший, ніж ця сума, чи сума, яку він можливо має у своєму розпорядженні і
вкладає її до банку на депозит. Це дає йому змогу, по-перше, самому
розпоряджатися значною кількістю своїх коштів у часі, а не передавати їх в
управління банку, що розвиває його індивідуальність та розумові якості в
цілому, а, по-друге, дає можливість бути "захищеним" страховою
відповідальністю (страховою сумою по договору) страховиком у термін дії
договору страхування. А в разі розкриття негативних сторін ризику (смерть
застрахованої особи, точка tx на схемі), страхувальник (вигодонабувач)
отримує ще й компенсацію від суспільства через страховика (хорда ІІІ на
схемі). І ця компенсація, як правило, значна. Вона дозволяє вигодонабувачу
покрити практично всі витрати, оскільки такі витрати (тобто - страхова сума)
наперед вже розраховані завчасно з урахуванням наслідків розкриття
застрахованих ризиків та економічної ситуації (цін) в країні. І в цьому велику
роль відіграє держава, як гарант таких вкладів.

Сприяючи розвитку заощаджувальних видів страхування, держава
отримує більшу змогу активно впливати на вирішення соціальних проблем
суспільства, поліпшувати стан грошового обігу, підвищувати купівельну
спроможність національної валюти, збільшувати інвестиційні можливості
країни. Уряди та парламенти багатьох країн світу застосовують режими
найбільшого сприяння щодо підтримання зоощаджувальної функції
страхування. З цією метою створюються пільгові умови оподаткування
страхових внесків та страхових виплат, спадщини, доходів страхової
компанії, а також інші ефективні заходи.

В нашій країні такого розуміння поки що не відчувається. Це
відноситься здебільшого до питань управління страховими
резервами і, головним чином, у використанні їх насамперед у

фінансуванні превентивних робіт по ліквідації, локалізації чи
зменшенні проявів несприятливих (страхових) подій. А у цьому
зацікавлені всі учасники страхового ринку, і насамперед держава. І

тут держава повинна не тільки декларувати свою роль у захисті інтересів
страхувальників, а й при цьому надавати можливість страховику проводити
попереджувальні (превентивні) роботи, і впроваджувати такі роботи в
обов'язки страховику, а не навпаки.

Добре зарекомендувала себе практика 70-80-х років, що передбачала
забезпечення за рахунок страхових ресурсів спорудження і обладнання
технікою пожежних депо, придбання медикаментів і утримання персоналу
служб, що мають своїм завданням боротьбу з інфекційними захворюваннями
сільськогосподарських тварин, фінансування заходів із запобігання
дорожньо-транспортним пригодам і т.ін.

Сьогодні через відсутність у законі України "Про страхування"
передбачення обов'язкового створення фонду запобіжних заходів чи
використання страхових резервів на фінансування превентивних робіт,
значно ускладнюються та звужуються можливості страхування, що
терміново потребує правового забезпечення та нормативів їх впровадження і
використання.

Тема 4. Майнове страхування

Еволюція майнового страхування.

Значення, види та принципи майнового страхування.

Страхування технічних ризиків.

Страхування майна сільськогосподарських підприємств.
Страхування транспортних засобів і вантажів.
Страхування майна громадян.

Страхування фінансових ризиків і принципи організації депозитного
страхування.

Проблеми та напрями державної політики в галузі майнового страхування
в Україні.

Прикладні задачі в майновому страхуванні.
Завдання для практичних (семінарських) занять.

Рекомендована література.

Основна: 2; 3; 4; 5; 12; 28; 29; 33; 34-38; 75; 86; 88; 90.
Додаткова: 6-11; 13-27; 50; 57; 61; 101-105; 111.

У темі розкриваються конкретні напрями страхування майна як
юридичних, так і фізичних осіб. Надаються принципи та правила укладання
угод у страхуванні майна, перелік майна та страхових ризиків, що беруться
на страхування і що не беруться. Обгрунтування цього та пояснення. Також

надаються принципи та правила оцінки і отримання відшкодування при
наступі страхового випадку.

4.1. Еволюція майнового страхування.

Використані терміни: майнове страхування, оцінка страхова, генеральний
поліс, збиток прямий, збиток страховий, рівень страхового відшкодування.

Майнове страхування - це галузь страхової діяльності, у якій об'єктом
страхування виступає майно в різноманітних його видах.

Як відомо, переважну частину національного багатства всіх країн світу
становить майно підприємств різних форм власності. Зі зміною форм
власності на основі приватизації державного майна, в зв'язку з економічною
реформою в Україні, важливою проблемою стала мінімізація
підприємницького ризику, забезпечення безпечного бізнесу.

Нерідко на бізнес впливають непередбачені обставини і такі явища, як
стихійні лиха, пожежі і крадіжки, що негативно впливає на відтворювальний
процес, оскільки матеріальні носії основних і оборотних засобів істотно
пошкоджуються. Щоб забезпечити відшкодування збитків, потрібні грошові
резерви. Світовий досвід довів, що найекономнішою формою страхового
захисту є страхування майна.

Існують різні версії з приводу того, який вид майна і від якого ризику
вперше було взято страховиком під свій захист і в якій формі. В одних
джерелах є посилання на те, що це сталося в ХІІІ ст. в Ісландії, де заможні
селяни острова об'єдналися у спілку для взаємного захисту від втрат на
випадок вогню або загибелі худоби. У разі нещастя частину збитків
потерпілим відшкодовували грішми, частину - матеріалами або працею.
Більш переконливими є свідоцтва про те, що страхування майна зародилося
на морському транспорті та в торгівлі.

Механізм морського страхування будувався на договорі бодмереї
(кредитор спочатку надавав страхувальнику страхову суму, а потім, у разі
благополучного закінчення плавання, тобто за відсутність страхового
випадку, йому ця сума поверталася плюс премія за бодмерею). Збільшення
попиту на страховий захист зумовило перехід до продажу страхових полісів,
а не надання "живих" грошей, що відволікало значний капітал з обороту на
кілька місяців, а іноді й років. Є дані про те, що перший морський поліс був
виданий судовласнику в 1347 р. в Генуї. Сам документ отримав назву
"POL^A", а сплачений судовласником платіж - "PRAMrE". Ці терміни у
страховій справі використовуються у всіх країнах всього світу й до нині. Слід
ще вказати, що на той же час в Венеції, як на той час розвинутої морської
держави, був розроблений і вступив в дію "Кодекс морського страхування"
(1468 р.), основні положення якого теж ввійшли в подібні Кодекси чи інші
Акти, що нормують умови пароплавства практично всіх країн світу.

Також відомо, що страхування від вогню (пожежі) будівель і споруд,
теж зародилось дуже давно (Німеччина - 900 р. н.е. виникають перші гільдії
пожежників, які створили систему та сформулювали принципи страхування

від вогню). Біля 1500 р. н.е. з'являються перші "пожежні" контракти, які
мали умови відповідальності громади поселень перед мешканцями у
випадках, коли втрати від пожежі будуть більшими ніж можливості
погорільця. Майже одночасно виникає страхування посівів від знищення або
пошкодження стихією (градом, посухою, зливою і т.п.).

В Україні чумаки, що просувалися по "чумацькому шляху" створювали
каси взаємодопомоги для відновлення транспортних засобів (волів чи візків)
при їх загибелі чи пошкодженні в період перевезення вантажів. У поселеннях
гуртом проводили так звану "толоку" на користь однієї родини, якщо
трапилась біда - пошкодження зазнала будівля, котру треба було відбудувати
чи повністю збудувати. Класичне страхування до України (як і в Росію)
прийшло із Західної Європи ще на початку XVIII ст.

У Полтаві було створено товариство взаємного страхування від вогню.
Згодом порівняно великі товариства цього спрямування з'явилися також у
Києві, Одесі та Харкові. Такі товариства здебільшого обслуговували великих
домовласників, купців і фабрикантів. У більшовицькій Росії всі види
проведення страхування були монополією держави, усі приватні та іноземні
страхові компанії і товариства були ліквідовані (Декрет Совнаркому "Про
організацію страхової справи у Російській федерації", 21.11.1918 р.). З 1921 р.
страхування майна державних підприємств і організацій здійснювалось на
добровільних засадах, з 4.09.1929 р. Постановою ЦВК і РНК СРСР
запроваджено обов'язкове страхування у державній промисловості, яке на
той час вже охоплювало практично все майно країни. Страхові платежі
(страхові премії) були включені до складу податку з обороту, що зумовило і
зміну в порядку відшкодування збитків. Тоді ж (1931 р.) страхування майна
кооперативних і громадських підприємств, куди ввійшли і колгоспи, були
теж переведені на державну основу, і всі роботи щодо страхування були
доручені створеному на той час Держстраху СРСР, який один в своїй особі
виконував роботи як з обов'язкових видів страхування майна, так і з
добровільних видів. Всі страхові платежі фізичних та юридичних осіб
зараховувалися до бюджету. Слід сказати ще, що Держстрах СРСР ніколи не
був юридичною особою, завжди він входив як підрозділ до складу
Мінекономіки, а згодом Мінфіну СРСР і працював на основі Положення про
підрозділ. Це був прямий інструмент держави. До відома: таким же
інструментом був і Інгострах СРСР, але вже зі статусом самостійності.

У 1968 р. запроваджені нові умови обов'язкового страхування в СРСР
майна колгоспів, яке базувалося на принципі еквівалентності взаємовідносин
страховика і страхувальника, що зробило крок уперед у методології
формування страхових резервів, збільшенню норми страхового покриття і
розширення переліку страхових подій (зокрема включено посуху).
Ефективність цих заходів визначила доцільність переведення на такі умови
страхування і державні сільськогосподарські підприємства (радгоспи).

Протягом 60-70-х років були запроваджені нові види страхування
майна. З 1988 р. державні підприємства дістали право на здійснення
добровільного страхування майна і відповідальності. Але незважаючи на це,

розвиток страхування в СРСР дуже відставав від рівня країн з ринковою
економікою, оскільки у плановій централізованій економіці переважала
державна форма власності, то й специфічні форми та методи її захисту
відсували страхування на другий план. Теза "держава не може сама себе
страхувати" так і не була спростована.

Зауважимо, що склад і структура фондів, призначених для страхового
захисту підприємств в країні, зараз принципово змінилися в зв'язку з
роздержавленням власності. Чинне законодавство надає можливості
доводити такі фонди підприємствами до 25% від суми статутного фонду, але,
важливо, щоб кошти такого фонду постійно перебували в ліквідній формі, що
при постійній інфляції таке проблематично.

Для цілей захисту майна підприємств значно меншою мірою, ніж у
минулі часи, використовуються централізовані грошові резерви держави для
відновлення майна, знищеного або пошкодженого стихією чи іншим лихом.
Тут позначаються і тимчасові фінансові труднощі держави, і значний дефіцит
бюджету, що не надають можливостей передбачити в ньому серйозних
резервів для такої мети. І це ослабило роль коштів держави у страховому
захисті майна підприємств і громадян. Перебудова банківської справи на
комерційних засадах зумовила появу сотень відносно автономних
акумулятивних грошових ресурсів, але, як показує життя, банки не мають
економічного інтересу надавати тривалі позики та ще й на безвідсоткових
засадах фінансувати збитки від страхових випадків.

Не можуть вже підприємства й громадяни розраховувати на фінансову
підтримку галузевих міністерств і відомств. Резервні фонди при цих органах
ліквідовано.

На самострахуванні негативно позначилась жорстка податкова
політика держави. Переважна частина підприємств позбавлена через це
можливості мати у своєму розпорядженні необхідні грошові резерви.

Отже, можливості забезпечення страхового захисту за рахунок
перелічених джерел дуже обмежені. Це означає, що більше навантаження має
надалі лягати на фонди, створювані методом страхування.

Отже, важливим стає з'ясування значення майнового страхування у
створенні безпечних умов життєдіяльності суб'єктів господарювання в країні
та її громадян, а також розгляд характеристик видів страхових послуг та
принципів їх надання.

4.2. Значення, види та принципи надання майнового страхування

Використані терміни: пропорційна система, система першого ризику,
система граничного відшкодування, дійсна вартість майна, страхова сума,
страхове покриття, термін страхування, договір страхування, опис майна,
оцінка майна, визначення збитків, технічні ризики, сільськогосподарське
майно, транспортні засоби, вантаж, майно громадян, стихійне лихо,
протиправні дії третіх осіб (ПДТО), фінансовий ризик.

Традиційно розвинутою галуззю страхування є майнове страхування.
Особливістю цієї галузі є те, що в основу визначення страхової суми за
договорами майнового страхування покладено дійсну вартість страхових
об'єктів, а в разі страхування не на повну вартість майна - відшкодування
проводиться не в повному обсязі отриманих збитків.

У майновому страхуванні використовують три системи страхового
забезпечення (страхової відповідальності страховика): пропорційну, систему
першого ризику і граничну (граничного відшкодування). В них обсяг
відповідальності страховика включає виплату страхового відшкодування
страхувальникові в разі пошкодження або знищення матеріальних цінностей,
а також у разі втрати страхувальником грошових коштів або неотримання
ним запланованого доходу (прибутку) внаслідок страхових випадків,
обумовлених договором страхування.

Пропорційна система - виплата відшкодування в тій самій пропорції
щодо реального збитку, в якій страхова сума за договором страхування
перебуває відносно дійсної вартості застрахованого майна.

Система першого ризику - повне відшкодування збитків, завданих
застрахованому майну, але в межах страхової суми за договором

страхування.

Система граничного відшкодування - використовується в тих видах
майнового страхування, в яких страховик має компенсувати збитки
страхувальника, які обчислені як різниця між заздалегідь обумовленою
границею і фактичним рівнем доходів. Ця система застосовується при
страхування фінансових ризиків (результати діяльності суб'єктів: наприклад,
при страхуванні врожаю, втрат від простоїв у виробництві, неповернення
кредитів чи несплаті відсотків по кредиту, орендної плати тощо і т.п.).

Слід ще сказати, що при використанні пропорційної системи страховик
бере до уваги загальний обсяг збитків і відшкодовує його на пропорційній
основі тільки в рамках своєї відповідальності, а в разі використання системи
першого ризику обсягом збитків, який перевершує страхову суму, страховик
просто нехтує. Зазначений обсяг вважається "другим" ризиком.

Обидві ці системи використовуються страховиком як засіб заохочення
страхувальників укладати договори страхування майна на повну вартість
майна.

У майновому страхуванні діє головне правило:

Страхова сума не може перевищувати дійсної вартості майна, яке
страхувальник бажає застрахувати на момент укладання договору
страхування.

Страхове відшкодування визначається з такої залежності:

. . Збиток Страхова сума /111\

Страхові відшкодування= . (111)

Вартість майна

Майнове страхування об'єднує найрізноманітніші види страхування,
що складають дві підгалузі: страхування майна громадян і страхування майна
юридичних осіб. Виокремлення цих двох підгалузей пов'язане з істотними

розбіжностями у практиці проведення страхування майна юридичних і
фізичних осіб.

Юридичними особами може бути застраховане майно: державне,
власне, орендне, заставне, лізингове. Тобто, об'єктами страхування майна
можуть бути інтереси, пов'язані з: володінням, використанням і
розпорядженням майном.

Залежно від виду страхових подій майнове страхування класифікують

на такі групи:

страхування майна від пожежі та стихійного лиха (вогневе
страхування);

страхування сільськогосподарських культур від стихійних явищ;

страхування тварин на випадок загибелі в результаті хвороби і
нещасних випадків;

страхування засобів транспорту від аварій та ін. небезпек.

Практикують такі вартісні показники майна, які беруться до уваги при

укладенні договорів на страхування (див. рис.4.1).

Рис.4.1. Вартісні показники майна для визначення страхової суми.

Залежно від ризику, який страхується , розглядають такі типи договорів
страхування:

Страхування від вогню, удару блискавки, вибуху.

Комплексне або розширене страхування "від вогню та інших випадків",
яке включає, крім ризиків пожежі та вибуху, додатково такі страхові
події: землетрус; зсув; обвал; буря; ураган; повінь; град; злива;
осідання грунту; затоплення; шторм; цунамі; туман; пошкодження
майна водою з водопровідних, каналізаційних, опалювальних систем;
крадіжки зі зломом (пограбування).

Від ризиків, що виникають під час ведення експериментальних та
дослідницьких робіт.

А також види договорів, див. рис. 4.2.

Рис. 4.2. Договори майнового страхування.

Страхова оцінка вартості при майновому страхуванні проводиться, як
правило, для таких категорій майна:

Основні фонди.

Товарно-матеріальні цінності.

Продукція у процесі виробництва або обробки.

Об'єкти у стадії незакінченого будівництва.

Майно, одержане підприємством за договором майнового найму або
прийнятого ним від інших організацій та населення для переробки,
ремонту тощо.

Експонати виставок, музейні коштовності, колекції, авторські роботи,
антикваріат.

Не приймаються на страхування:

Гроші готівкою.

Акції, облігації та інші цінні папери.

Рукописи, креслярські та ін. документи, бухгалтерські та ділові книги.

Дорогоцінні метали.

Технічні носії інформації (магнітні плівки, касети, магнітні диски).

Майно, яке знаходиться у застрахованому приміщенні, але не належить
страхувальнику.

Будівлі, споруди, які перебувають в аварійному стані чи знаходяться у
зоні, якій загрожують обвали, зсуви, повні та ін. стихійні явища.
Послідовність визначення розміру збитку та страхового відшкодування
така:

Установлення факту страхового випадку.

Визначення розміру збитку і страхового відшкодування та складання
страхового акта про страховий випадок.

Здійснення страхової виплати.

Методика визначення збитку та страхового відшкодування залежить від
ряду факторів (див. рис. 4.3).

Рис. 4.3. Фактори, від яких залежить визначення збитку та відшкодування.

Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані внаслідок:

Перебігу процесів, яких не можна уникнути в роботі або таких, що
природно випливають з них.

Того, що страхувальник не вжив належних заходів для рятування
майна, забезпечення його зберігання і запобігання подальшому
пошкодженню чи знищенню.

Викрадення майна, якщо факт крадіжки не підтверджено
правоохоронними органами.

Розмір страхової премії залежить від:

Ступеня страхового ризику.

Страхового тарифу.

Виду майна та умов зберігання майна.

Технічного стану підприємства.

Виду виробництва.

Обсягу застрахованого майна.

Страхової суми.

Строку використання.

Форми внесення страхових платежів.

Складність ризиків юридичних осіб та їх різноманіття часто спонукає
страховика скористатися послугами кваліфікованих посередників з досвідом
і знаннями в конкретній сфері виробництва чи знаннями конкретних
властивостей майна, а також використовувати послуги банків, пошти, різних
відомств та організацій, підприємницьких структур (наприклад, автостоянок,
бензоколонок, кас, дільничних угруповань і ін.).

Процес прийняття на страхування ризиків фізичних осіб - здебільшого
річ відносно нескладна. Ризики у них в своїй масі достатньо прості й
однорідні. Часто страховик видає на них стандартний страховий поліс навіть
майже без попереднього огляду такого майна.

Об'єктами страхування у громадян звичайно виступають власні
житлові і дачні будинки, господарські споруди, автомобілі, домашнє майно,
домашні і сільськогосподарські тварини.

Договори страхування укладаються на підставі письмової заяви
страхувальника, який подає окремо заяву на страхування майна (див.
довідкові матеріали 3 теми 7 цього посібника), що належить підприємству,
чи заяву на страхування майна, отриманого ним за договором майнового
найму. Якщо договір страхування укладається щодо частини майна
(вибіркове страхування), то до заяви додається опис відповідного майна (див.
довідкові матеріали 3 теми 7 цього посібника).

Заява - це найпоширеніша форма отримання страховиком інформації
про ризики, які необхідно застрахувати. У заяві страхувальник має дати
вірогідний опис майна, охарактеризувати його, зазначити місцезнаходження і
призначення, вказати на збитки, які сталися раніше, та їх причини. Такі
відомості необхідні для правильного визначення міри ризику, розміру
страхової премії, урегулювання спірних питань щодо розміру відшкодування
збитку.

У разі навмисного спотворення відомостей страхувальником страховик
може визнати договір недійсним або зменшити розмір відшкодування збитку
і навіть відмовитись від його виплати.

Якщо після укладення договору страхування зі страховим майном
відбулися зміни, про них необхідно повідомити страхову компанію
(наприклад, перепрофілювання виробництва, реконструкція, заміна
обладнання і т.ін.).

Якщо страхувальник страхує майно, яке вже застраховане в інших
страхових компаніях, він повинен повідомити про це нову страхову
компанію, оскільки страхова сума не повинна перевищувати вартості майна і
якщо потрібно буде виплачувати відшкодування то страховики таке зроблять
по контрибуції - одного з головних принципів страхування.

Договір страхування оформляється видачею страхувальникові
страхового полісу (див. довідкові матеріали 3 теми 7 цього посібника) і
починає діяти наступного дня після сплати нарахованих платежів.

Договори страхування майна можуть укладатися на один рік або на
невизначений термін зі щорічним перерахунком вартості майна і суми річних
платежів.

У разі укладання договору страхування на строк до одного року,
платежі обчислюють, виходячи з 1/12 частини за кожний місяць дії договору.

Якщо припиняється діяльність підприємства через його ліквідацію,
договір втрачає силу в день, установлений для ліквідації, а в разі
реорганізації (злиття, поділ, відокремлення) - за 15 днів від дня реорганізації
(але в усіх випадках - не пізніше від строку закінчення дії договору).

Платежі, що залишилися після припинення дії договору до кінцевих
строків страхування, повертаються лише за певні місяці, які залишилися до
кінця строку страхування.

У разі загибелі або пошкодження застрахованого майна в період роботи
комісії з реорганізації діяльності або ліквідації підприємства страхове
відшкодування виплачується підприємству чи організації-правонаступниці.

Для страхувальників, які безперервно страхували майно на повну
вартість протягом одного і більше років і не одержували страхове
відшкодування - надаються пільги в подальшому страхуванні: річна сума
страхових платежів зменшується, як правило, на 10 відсотків за кожний рік
попереднього страхування, на підприємство направляються кошти для
фінансування різних превентивних робіт, якщо це потрібно, надається
місячний пільговий строк для укладення нового договору.

У світовій практиці існує кілька сотень видів майнового страхування.
Значна їх кількість є в Україні. Зрозуміло, що подати всі їх особливості в
одному навчальному посібнику неможливо. Проте на найпоширеніших і
найперспективніших видах майнового страхування, які, з нашого погляду,
більш-менш характеризують сутність та прийоми такого страхування,
зупинимось докладніше.

4.3. Страхування технічних ризиків

Використані терміни: будівельне підприємство, будівельно-монтажне
підприємство, монтажні ризики, будівельні машини, будівельне
устаткування, електронні пристрої, технічні та технологічні новинки,
об 'єкти страхування, страхова сума.

У світовій практиці страхування технічних ризиків включає в себе:

Страхування будівельного підприємства від усіх ризиків (CAR).

Страхування усіх монтажних ризиків (EAR).

Страхування машин.

Страхування електронних пристроїв.

Страхування технічних ризиків здійснюється як страхування майнових
інтересів при виконанні будівельно-монтажних робіт (див. рис. 4.4).

Страхування самої техніки,

устаткування,
технологічних ліній та ін.
на випадок виводу їх з ладу,

порушення роботи.

Страхування від непередбачених
несприятливих наслідків,

викликаних впровадженням
технічних та технологічних

Напрями страхування технічних ризиків

Передбачається захист від:

прямих збитків застрахованих
об'єктів.

опосередкованих (побічних)

збитків у вигляді додаткових

1 г

Рис.4.4. Схема надання страхового захисту при страхуванні технічних
ризиків.

Страхування будівельного підприємства від усіх ризиків - це
страхування усіх видів будівельних об'єктів, у рамках якого надається
страховий захист як від збитків, завданих будівельному об'єкту, спорудам на
будівельному майданчику і/або будівельним машинам, так і від претензій

третіх осіб внаслідок матеріального збитку або тілесного ушкодження,
пов'язаного з будівництвом. Основні учасники страхових взаємовідносин

(див. рис. 4.5).

Рис.4.5. Головні учасники страхового процесу.
Об'єкти страхування (див. рис. 4.6.):

Рис.4.6. Перелік об'єктів під час страхування будівельного підприємства.

Страхова сума за такого виду страхування визначається, як вартість
об'єкта та плюс наданих забудовником будівельних матеріалів і/або
виконаних ним робіт, а оцінка ризику залежить від:

характеру будівельного майданчика;

конструктивних особливостей об'єкта та властивостей будівельних
матеріалів;

методів будівництва та заходів, що забезпечують виконання робіт;

ризиків, які впливають на виконання графіка робіт.

Як правило, в цьому передбачають такі страхові ризики:

пожежа, вибух, удар блискавки, падіння літальних апаратів, збитки, до
яких призвела дія води або інших засобів, що використовувались для
гасіння пожежі;

повінь, дощ, сніг, лавина, підводний землетрус;

бурі усіх видів;

землетрус, осідання грунту, зсув, обвал;

злом, крадіжка;

будь-який брак внаслідок халатності, необачності, необережності,
злого наміру.

Страхування всіх монтажних ризиків забезпечує страхувальникові
необхідне страхове покриття збитків. Це теж страхування підприємця від
усіх ризиків, які виникають під час монтажу машин та механізмів, а також
при зведенні сталевих конструкцій.

Страхувальниками такого процесу виступають:

виробник чи постачальник монтажного об'єкта;

фірми, яким доручено виконати монтаж;

покупець монтажного об'єкта;

кредитор.

встановлюються на основі посібників з тарифікації. При

проведенні масових страхових операцій передбачають звичайні
ризики, ступінь яких не збільшений

Об'єкти страхування, страхова сума та страхові тарифи, їх визначення,
приведено на схемі (рис.4.7), як послідовність витоку цих категорій один з
одного.

Об'єкти
страхування

Монтаж та пробний пуск усіх видів машин,
механізмів та конструкцій (турбін, генераторів,
верстатів, повітряних ліній, трубопроводів)

■ машини, пристрої та обладнання для
проведення монтажу;

додаткові витрати з оплати надпланових робіт;
відповідальність перед третіми особами

Страхова
сума

Страхові
тарифи

вартість установок згідно з договором постачання,
-включаючи витрати на перевезення, митний збір, інші збори

Рис.4.7. Сума взаємозв'язку факторів та показників страхування всіх
монтажних ризиків.

Схема (рис. 4.8), унаочнює чинники та їх взаємозв'язок при
страхуванні машин в підгалузі майнового страхування - страхування

технічних ризиків.

Рис.4.8. Головні чинники та їх взаємозв'язок при страхуванні машин в
підгалузі майнового страхування - технічні ризики.

Страхування електронних пристроїв. Цей вид страхування є молодим і
динамічним напрямом страхування. Започаткували його в 20-х роках у
Німеччині зі страхування слабкострумових установок (телефон, телетайп).
Розвиток цього виду страхування пов'язаний з розвитком технологій (у 50 -ті
роки - промислова електроніка, електромедицина та техніка зв'язку, у 80-ті
роки і та сьогодні - розвиток електронних систем), що й дало напрям та
найменування такого виду страхування технічних ризиків.

Чинники та показники такого виду страхування а також їх визначення
та взаємозв'язок схематично зображено на рис.4.9.

Рис.4.9. Чинники та показники у страхуванні електронних системи.

Базові тарифні ставки на страхування технічних ризиків, які діють в
Україні, подаються в таблицях у додаткових матеріалах теми 7 цього
посібника.

Страхування майна сільськогосподарських підприємств

Використані терміни: об'єкти страхування майна сільськогосподарських
підприємств, страхувальники, страховики, страхові випадки, інфекційні
хвороби, карантин.

Сільське господарство - найбільш ризикова галузь економіки.
Господарювання та залучення інвестицій у розвиток сільськогосподарського
виробництва перебуває у прямій залежності від вирішення проблем
зменшення та розподілу ризиків суб'єктів господарювання на землі.
У роки централізованої, планової економіки в Україні захист радгоспів
і колгоспів від негативного впливу стихійних явищ забезпечувався
фінансуванням витрат із державного бюджету, пролонгацією на тривалі
строки сплати заборгованості за кредитами Державного банку СРСР,
перерозподілом коштів підприємств через фонди міністерств, відомств та
об'єднань. Крім того, діяла система обов'язкового страхування всіх
сільськогосподарських підприємств.

Від початку 90-х років такий страховий захист сільськогосподарських
товаровиробників значно послабився. Різко скоротилася реальна бюджетна

допомога. Негативну роль відіграла також високий рівень інфляції.
Комерційним банкам не вигідно покривати збитки, спричинені природними
катаклізмами. За цих умов годі було й сподіватись на страхову активність.
Але здійснення аграрної реформи, прискорення процесу приватизації
власності, зокрема й на землю, дедалі інтенсивніше її використання, зміна
стосунків з банками, перехід до сплати єдиного податку та інші чинники
змінюють ситуацію, зумовлюють необхідність організації страхового захисту
сільських товаровиробників на нових для України засадах. Такий захист має
насамперед спиратися на систему комерційного та взаємного страхування.

Страхування сільськогосподарських підприємств характеризується
комплексністю. Об'єкти страхування подані на схемі (рис. 4.10).

Рис. 4.10. Об'єкти страхування у страхуванні майна
сільськогосподарських підприємств.

Як бачимо об'єкти страхування розбито на чотири групи. Перелік
страхових подій та методи страхування першої групи такі ж як і при
страхуванні технічних ризиків, тому на них зупинятися не будемо. Інші
групи роздивимось більш детально. Насамперед визначимо, хто такі
страхувальники і страховики.

Страхувальники - це юридичні та фізичні особи, що займаються
сільським господарством та використовують земельні угіддя.

Страховики - страхові компанії, які мають ліцензію на проведення
цього виду страхування, достатні страхові резерви, розгалужену мережу
філій та представництв, а також фахівців, добре знаючих особливості
аграрного виробництва.

Тривалий час перелік страхових подій у сільському господарстві був
надто великий. Він містив практично всі можливі випадки загибелі або
пошкодження врожаю сільськогосподарських культур та іншого майна
радгоспів, колективних і фермерських господарств. Страховикові важко
визначити справжні причини та розміри конкретних ризиків. Тому, як

правило, зараз у Правилах страхування страховики вписують більш
конкретні категорії страхових випадків на предмет чого й проводиться
страхування конкретної групи об'єктів сільськогосподарського виробництва.

При такому підході конкретніше визначається й страхова сума (страхове
зобов'язання страховика), що дає йому змогу (й страхувальникам, й різним

контролюючим органам) точніше визначитись у своїй платоспроможності на
випадок, коли треба виконувати свої зобов'язання.
Страхові платежі визначаються в цілому за кожним видом майна, що
передається на страхування.

Обов'язково призначається франшиза.

Страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних
насаджень.

Страхові випадки:

посуха, вимерзання, заморозок, град, злива, буря, повінь, сель, пожежа;

вимокання, випрівання, спричинені стихійним лихом;

зниження якості продукції окремих сільськогосподарських культур.
Страхова сума:

Як правило, не вище за 70% вартості врожаю, яку можна визначити
множенням планової площі посіву тієї чи іншої культури на середньорічну
урожайність (у розрахунку на один гектар) за останні 5 років і на погоджену
зі страховиком ціну на одиницю продукції.
Розмір страхового забезпечення залежить від:

величини збитку;

величини врожайності;

універсальності страхування.

Виняток становить урожай природних сінокосів і пасовищ, культур,
посіяних на зелене добриво, сіяних підпокривних та безпокривних
багаторічних трав, а також культур, які господарство висівало протягом
трьох - п'яти років, але жодного разу не отримувало врожаю.

Страхове відшкодування виплачується за наявності факторів:

стихійного лиха;

недобору врожаю.

Страхування багаторічних насаджень.

Об'єкти страхування: багаторічні насадження; врожай цих насаджень.
Страхові випадки:

Повна загибель внаслідок морозів, сильних снігопадів, повені, бурі, зливи,
граду, землетрусу, пожежі, посухи, а також їх повне знищення карантинними
комахами.

Не приймаються на страхування багаторічні насадження, знос або
зрідження яких становить понад 70%, а також ті, що підлягають списанню з

балансу.

• Страхування сільськогосподарських тварин, птиці, кролів, хутрових
звірів, сім'ї бджіл (тільки у вуликах) направлено на:

відшкодування збитку від:

падежу, загибелі або вимушеного забою тварин;

крадіжки;

неправомірних дій третіх осіб.

зменшення та компенсацію збитків тваринницької продукції від:

стихійних лих;

пожеж;

■ інших несприятливих подій.

Об'єкти страхування - поголів'я кожного виду сільськогосподарських
тварин (продуктивної худоби, молодняку, племінних та особо цінних тварин
і ін.).

Не приймаються на страхування тварини господарств, де встановлений
карантин або інші обмеження у зв'язку з інфекційними захворюваннями.

Страхування транспортних засобів і вантажів

Використані терміни: транспорт, наземний транспорт, морський
транспорт, повітряний транспорт, річний транспорт, газо і нафтопровід,
КАСКО, КАРГО, фракт, обсяг страхового покриття, обумовлення про
запасні частини, повна гибель об 'єкта, витрати на спасіння, пошкодження,
ДТП, "Інкотермс".

Страхування транспортних засобів і вантажів у світовій практиці
об'єднується одним поняттям - транспортне страхування. Сукупність
різноманітних ризиків, які діють на транспортний засіб та його вантаж,
залежить від їх призначення, конструктивних особливостей та шляхів
транспортування. Див. схему (рис.4.11).

Рис.4.11. Схема взаємозв'язку транспортних засобів та шляхів
транспортування вантажів і їх визначення.

З огляду на різноманітність ризиків, що діють на транспортний засіб і
вантаж при транспортуванні - транспортні засоби та ризики доцільно
визначати окремо. Це дає змогу надати договору страхування
найоптимальнішої форми, поєднавши набір ризиків з фінансовими
можливостями як страхувальника, так і страховика.

Що ж таке транспортний засіб, з точки зору страхування?

Транспортний засіб це механічний устрій з автономним приводом руху,
що використовує хімічну реакцію, призначений для переміщення як себе, так
і вантажу і людей у просторі і часі.

Отже, під це визначення (категорію об'єкта страхування в цій галузі) не
підходять газорідкі та інші трубні транспортні засоби (тому що в цьому
випадку засіб завжди залишається нерухомий), механічні устрої, що
використовують мускульну силу (велосипеди, гужовий транспорт). Ці
об'єкти підлягають страхуванню по інших номінаціях (страхування
технічних ризиків, страхування пристроїв, страхування тварин).

У страхуванні транспортних засобів об'єктами виступають водний
транспорт (морський, річний, озерний); наземний транспорт (автомобільний,
гусеничний, колійний); повітряний транспорт (авіаційне страхування).

Страхування вантажів найбільш розроблений і традиційний вид
страхування. Він постійно розвивається та вдосконалюється, вишукуються
все нові модифікації страхування цього об'єкта, що має на меті як повніше
задовольнити потреби всіх зацікавлених сторін ринкового процесу
господарювання. В Україні витрати на купівлю страхового захисту при
транспортуванні вантажів (страховий платіж, страхова премія) відносяться до
собівартості продукції (послуг) згідно з законом України "Про оподаткування
прибутку підприємства". Таке ставлення законодавчої влади до цього виду

Рис.4.12.Визначення об'єктів страхування у наданні страхових послуг у
страхуванні водного транспорту.

Вивчаючи умови страхування суден, слід мати на увазі дві особливості:

по-перше, незважаючи на заборону втручання з боку держави в
добровільні види страхування (стаття 41 закону України "Про
страхування"), окремі питання, пов'язані з укладанням договорів
страхування морських ризиків, повною мірою законодавчо врегульовані;

по-друге, оскільки майновому страхуванню корпусів суден належить
певна частка серед інших видів страхування, об'єднаних поняттям
"страхування водного транспорту", але торкатимемось іноді будемо і
інших видів в цьому страхуванні.

Головним законодавчим актом, що регулює умови морського
страхування, є прийнятий у грудні 1994 р. "Кодекс торговельного
мореплавства України" (далі - Кодекс), який містить розділ "Морське
страхування". Розглянемо положення зазначеного Кодексу, що стосуються

страхування морських суден та договорів морського страхування в контексті
з міжнародною практикою страхування суден.

Стаття 242 Кодексу до об'єктів морського страхування відносить будь -
який інтерес, пов'язаний із мореплавством, а саме: судно, зокрема й таке, що
будується, вантаж, фрахт, плата за проїзд, орендна плата, очікуваний від
вантажу прибуток і вимоги, що забезпечується судном, вантажем і фрахтом,
заробітна плата, інші винагороди капітана, інших осіб судового екіпажу,
цивільна відповідальність судновласника і перевізника, а також ризик, узятий
на себе страховиком (перестраховиком).

Основні засади здійснення морського страхування були закладені в
законі Великобританії про морське страхування 1906 р. В цьому законі
закладені принципи (норми) взаємовідносин сторін, які можна й потрібно
застосовувати для договорів з будь-яких видів страхування.

Розглядаючи ці норми, можна зіставити з ними положення статей
зазначеного Кодексу. Скажімо, обов'язковість наявності страхового інтересу
передбачена згаданою щойно статтею 242.

Найвищий ступінь довіри сторін передбачає, що вони, укладаючи
договір страхування, з'ясовують усі суттєві обставини, що стосуються
об'єкта страхування та можливого ризику. Аналогічні норми передбачаються
статтею 243, "Інформація про стан ризику". У ній, зокрема, зазначено, що в
разі укладання договору страхувальник зобов'язаний повідомити страховика
про обставини, які мають істотне значення для визначення міри ризику, і
відомі або повинні бути відомі страхувальнику, а також відомості, запитані
страховиком.

Страхувальник звільняється від цього обов'язку щодо загальновідомих
фактів, а також фактів, що відомі або повинні бути відомі страховику.

У разі приховування страхувальником істотних відомостей або надання
ним неправильних відомостей страховик має право відмовитись від договору.

Ідеологічно до цієї норми можна віднести також статті 254 "Обов'язки
страхувальника за генеральним полісом" (ця стаття стосується здебільшого
страхування вантажів) та статті 262 "Повідомлення страхувальника про зміну
страхового інтересу". Так, страхувальник зобов'язаний негайно, як тільки
йому стане відомо, повідомити страховика про будь-яку істотну зміну, що
сталася з об'єктом або стосовно об'єкта страхування (перевантаження, зміна
способу перевезення, порту розвантаження, відхилення від обумовленого або
звичайного шляху, залишення на зимівлю тощо). Зміна, що збільшує
небезпеку, дає страховику право переглянути умови договору або зажадати
сплати додаткової премії. Якщо страхувальник не погодиться з цим, то
договір морського страхування припиняється з моменту настання змін.

Третій принцип, закладений законом Великобританії щодо наявності
причинно-наслідкового зв'язку збитку і випадку, який до нього призвів,
становить основу договору страхування. Ушкодження або знищення об'єкта
страхування не завжди може розглядатись як страховий випадок. Дуже
важливо, через що такі збитки сталися, оскільки одні причини передбачають
виплату страхового відшкодування, інші - ні.

Це пояснюється насамперед тим, що страховики беруть на себе
відповідальність лише за відомі ризики, які можна спрогнозувати і
розрахувати. Саме тому договори страхування мають досить великий перелік
винятків із страхових випадків. Відмова надати страховий захист від явищ,
що мають масовий характер (війна, ядерне забруднення), пояснюється
іншими причинами. Відповідні ризики беруться на страхування за
додаткових умов і за додаткову страхову премію.

Тому в полісах поряд із заявою про те, що "застраховано від усіх
ризиків", передбачається список застережень і винятків. Коли йдеться про
договори морського страхування, до таких винятків належать збитки, що
сталися внаслідок навмисних дій страхувальника, збитки внаслідок
неморехідого стану судна, збитки від природних властивостей вантажу,
ядерна шкода, воєнні ризики, піратські дії, арешт. Ці самі застереження
передбачені відповідними статтями 255-261 Кодексу.

Четвертий принцип - здійснення відшкодування в межах фактичних
збитків. Стаття 250 "Страхова сума" передбачає, що страхувальник
зобов'язаний оголосити суму, на яку він страхує відповідний інтерес. Якщо
ця сума нижча за вартість застрахованого інтересу (страхову вартість),
страховик відповідає за збитки пропорційно відношенню страхової суми до
страхової вартості. Якщо страхова сума, що вказана в договорі морського
страхування, перевищує страхову вартість, договір є недійсним щодо тієї
частки страхової суми, яка перевищує страхову вартість.

Стаття 251 "Перевищення страхової суми над страховою вартістю"
також унеможливлює здійснити страхове відшкодування понад розмір
збитку, якщо інтерес застрахований у кількох страховиків, на суму, що
перевищує його страхову вартість.

До витрат, які підлягають відшкодуванню страховиком, стаття 267
відносить і витрати страхувальника, зроблені ним з метою зменшити збитки,
за які відповідає страховик чи запобігти їм, а також витрати, зроблені з
метою виконати вказівки страховика (стаття 263 "Запобігання або зменшення
збитків"), з'ясувати й установити розмір збитків, що їх має відшкодувати
страховик, і для складання диспаші із загальної аварії.

Стаття 276 "Отримання відшкодування від третіх осіб" також доповнює
зазначені нормоположення, передбачаючи, що страховик сплачує лише
різницю між сумою, належною до сплати за умовами договору морського
страхування, і сумою, отриманою від третіх осіб, якщо страхувальник
отримав відшкодування збитків від третіх осіб.

Стаття 269 "Суброгація" передбачає, що в разі сплати страхової суми,
за винятком звільнення страховика від зобов'язань за договором, до
страховика за його згодою переходять: 1) усі права на застраховане майно - у
разі страхування на повну вартість; 2) право на частку застрахованого майна,
яка пропорційна відношенню страхової суми до страхової вартості - у разі
страхування на неповну вартість.

Аналогічна норма передбачена статтею 274 "Право страховика щодо
третіх осіб". До страховика, який сплатив страхове відшкодування,

переходить у межах сплаченої суми право вимоги, що його страхувальник
(або інша особа, яка отримала відшкодування) має до особи, відповідальної
за заподіяну шкоду. Це право здійснюється страховиком з дотриманням
порядку, встановленого для особи, яка отримала відшкодування.

Якщо страхувальник відмовиться від свого права щодо особи,
відповідальної за заподіяну шкоду, або здійснення цього права стане
неможливим з його вини, страховик звільняється від сплати страхового
відшкодування повністю або у відповідній частині.

Інша, дуже схожа за суттю норма має назву "Абандон", але тут
ініціатором відмови від своїх прав на застраховане майно виступає
страхувальник. Стаття 271 Кодексу передбачає, що страхувальник може
заявити страховикові про відмову від своїх прав на застраховане майно
(абандон) і отримати повну страхову суму у випадках:

пропажі судна безвісті;

економічної недоцільності відбудування або ремонту застрахованого
судна;

економічної недоцільності ліквідації пошкоджень або доставки
застрахованого вантажу в місце призначення;

захоплення судна або вантажу, застрахованого від такої небезпеки, якщо
захоплення триває більше двох місяців.

Угода сторін, що суперечить правилам цієї статі, недійсна.

Заява про абандон повинна бути зроблена страхувальником протягом
шести місяців з моменту закінчення термінів (настання обставин).

Із закінченням шестимісячного терміну страхувальник втрачає право на
абандон, але може вимагати відшкодування збитків на загальних підставах.

Страхування каско суден. На страхування приймають: корпус судна,
зокрема й такий, що будується, з його машинами, обладнанням,
устаткуванням і такелажем. Обсяг страхового покриття визначається
відповідними умовами страхування. Незважаючи на те, що єдиних для всього
світу умов не існує, усі вони мають багато спільного, головним чином
передбачаючи захист від знищення, пошкодження корпусу, машин,
обладнання суден (каско); видатків у разі настання відповідальності перед
третіми особами (відповідальність); видатків судовласників на зменшення
збитків (витрати).

Найпоширенішими є англійські умови, що мають назву "Застереження
Інституту лондонських страховиків". Існують також німецькі, норвезькі,
американські умови.

Український морський страховий ринок також застосовує різні умови
страхування. Попри те, що всі страховики конкурують між собою, існують
тенденції щодо зближення застосовуваних ними умов страхування.

Подальшу інтеграцію у зближенні умов страхування має здійснювати
Морське страхове бюро України, що створене згідно зі статтею 12 закону
України "Про страхування" та статтею 242 Кодексу торговельного
мореплавства (див. рис. 4.13).

З відповідальністю за
повну загибель і

пошкодження / Умови, на

( встановлюється
З відповідальністю за обсяг страхового J З відповідаль-

З відповідальністю за

пошкодження

Рис.4.13. Схема надання страхових послуг у страхуванні КАСКО суден

водного транспорту.

За угодами страхування, укладеними згідно з цими умовами,
відшкодовуються збитки, які сталися внаслідок випадковостей і небезпек
плавання, а також із інших причин раптового і непередбаченого характеру.

Обсяг страхового покриття встановлюється на основі однієї з таких

умов.

"З відповідальністю за повну загибель і пошкодження ". За угодою
страхування, укладеною на цій умові, відшкодовуються:

а) збитки внаслідок повної загибелі судна (фактичної або конструктивної) чи

видатки з усунення пошкоджень його корпусу, механізмів, машин,
обладнання з будь-яких причин, окрім тих, що зазначені в цих умовах;

б) збитки внаслідок пропажі судна безвісті;

в) збитки, видатки та внески, пов'язані із загальною аварією у частині судна;

г) необхідні і доцільно здійснені видатки щодо рятування судна;

д) необхідні і доцільно здійснені видатки із запобігання, зменшення й
установлення розміру збитку, якщо збиток відшкодовується за умовами
страхування.

"З відповідальністю за пошкодження". За угодою страхування,
укладеною на цій умові, відшкодовуються:

а) видатки з усунення пошкоджень судна, його механізмів, машин або
обладнання з будь-яких причин, окрім тих, що зазначені в цих умовах;

б) необхідні і доцільно здійснені видатки із запобігання, зменшення і
встановлення розміру збитку, якщо збиток відшкодовується за умовами
страхування.

"З відповідальністю за повну загибель". За угодою страхування,
укладеною на цій умові, відшкодовуються:

а) збитки внаслідок повної загибелі судна (фактичної або конструктивної), з
будь-яких причин, окрім тих, що зазначені в цих умовах;

б) збитки внаслідок зникнення судна безвісті;

в) збитки, видатки та внески, пов'язані із загальною аварією у частині судна;

г) необхідні і доцільно здійснені видатки з метою запобігти збитку, зменшити
його і встановити розмір, якщо збиток відшкодовується за умовами
страхування.

Винятки з страхових випадків і обмеження страхування. Не
відшкодовуються збитки з таких причин:

а) навмисні дії (намір) і груба необережність страхувальника, вигодонабувача
або їх представників (не стосується капітана і членів екіпажу застрахованого

судна);

б) відомого немореплавного стану судна страхувальникові, вигодонабувачеві
або їхнім представникам до виходу судна у рейс;

в) зносу, корозії судна, його частин, машин та обладнання;

г) експлуатації судна в умовах, не передбачених його льодовим класом;

д) прямого або непрямого впливу радіації чи радіоактивного зараження у
зв'язку з будь-яким застосуванням атомної енергії і використанням
матеріалів, що піддаються радіоактивному розпаду;

е) видатків з утримання судна та екіпажу;

є) збитків й видатків, пов'язаних з віддаленням застрахованого судна,
заподіянням шкоди довкіллю, здоров'ю людей і майну третіх осіб, а також
непрямі збитки страхувальника;

ж) видатків з усунення будь-якого дефекту, якщо дефект не викликав позовів
інших суден, з котрими зіткнулося застраховане судно, і майна на таких
суднах;

з) будь-яких договірних зобов'язань судна;

і) повної або тимчасової втрати можливості і використовувати судно або
будь-який інший об'єкт, неушкоджений у результаті зіткнення.

Якщо у разі зіткнення застрахованого судна з будь-яким іншим судном
відповідальність лежить на обох суднах і хоча б для одного судна не
обмежується за законом, відшкодування обчислюється за принципом
"роздільної" відповідальності, тобто збитки, завдані іншому судну,
відшкодовуються страховиком з огляду на ступінь вини застрахованого
судна незалежно від того, в якій сумі і на чию користь має бути здійснений
платіж у результаті заліку сум взаємних вимог.

У решті випадків страхове відшкодування здійснюється за принципом
"єдиної" відповідальності на підставі фактичних видатків страхувальника, що
підлягають відшкодуванню за умовами договору страхування.

У разі включення до договору страхування відповідальності за збитки,
вказані у пункті "і" цього розділу, відшкодуванню підлягають збитки від
втрати фрахту в період аварійного простою, з причин, визначених цими
умовами.

Розмір відшкодування визначається множенням узгодженої добової
суми фрахту на кількість днів аварійного простою, зменшену на 3 неповні
доби. При цьому відшкодування виплачується не більш як за 180 днів
аварійного простою (коли не узгоджено інше).

Період аварійного простою обчислюється з моменту настання
страхового випадку і містить у собі час рятувальних операцій та ремонту з

усунення пошкоджень, що виникли внаслідок страхового випадку, загибелі
судна або пошкодження його корпусу, механізмів, машин і обладнання.

Якщо в договорі страхування не передбачено іншого, не
відшкодовуються:

а) збитки, котрі страхувальник зобов'язаний оплатити власникові іншого
судна і до яких призвело зіткнення суден;

б) збитки, котрі страхувальник зобов'язаний оплатити третім особам і до
яких призвело пошкодження застрахованим судном будь-якого плаваючого,
нерухомого або іншого об'єкта;

в) збитки від втрати фрахту;

г) збитки, завдані військовими діями або військовими заходами та їх
наслідками, громадянськими війнами, народними заворушеннями, трудовими
конфліктами;

д) збитки, завдані діями урядових органів щодо застрахованого судна, за
винятком збитків від загибелі або пошкоджень застрахованого судна
внаслідок заходів, ужитих для запобігання або зменшення небезпеки
забруднення із судна, яке зазнало пошкоджень, що за них страховик несе
відповідальність на підставі угоди страхування.

У разі включення до договору страхування відповідальності за збитки,
зазначені в пункті "б", не відшкодовуються також видатки страхувальника,
що виникли внаслідок:

пошкодження або загибелі вантажу та іншого майна на застрахованому
судні;

смерті, каліцтва або пошкодження здоров'я будь-яких осіб;

усунення уламків, залишків суден, вантажу або інших предметів;

забруднення або зараження моря, будь-якого майна або об'єкта (включаючи
видатки із запобігання такому забрудненню або зараженню).

Час, витрачений на переправлення судна до місця ремонту,
включається до періоду аварійного простою за умови, що внаслідок
страхового випадку судно було змушене перервати рейс і негайно вирушити
на ремонт.

Збитки від утрати фрахту внаслідок простою судна під час ремонту з
усунення пошкоджень, яких йому було завдано в результаті страхового
випадку, відшкодовуються за умови, що такий ремонт був здійснений
протягом 24 місяців з моменту закінчення строку страхування. Не
відшкодовуються збитки від втрати фрахту в разі повної загибелі (фактичної
або конструктивної) судна.

У разі включення у договір страхування відповідальності за збитки,
зазначені у пп. "г", "д", при укладанні договору страхування страхувальник
на вимогу страховика зобов'язаний надати будь -яку інформацію, необхідну
для визначення ступеня ризику.

Якщо в договорі страхування не передбачено іншого, не підлягають
відшкодуванню:

а) 10 % видатків з усунення пошкоджень машин, котлів і обладнання
судна;

б) 25 % видатків з усунення пошкоджень, яких було завдано у
результаті контакту з льодом і за які страховик несе відповідальність за
угодою страхування.

Зауважимо, що тут ми зупинилися лише на визначенні ризиків,
страхових випадків, винятків із страхування та обмежень страхування. На
цьому типові умови страхування, звичайно, не закінчуються. Класичні умови
страхування містять також інші норми правовідносин, що розглядались
вище.

І так, страхування водного транспорту надано на прикладі страхування
морських суден. Страхування річкових та озерних суден розглядають з цих
же позицій. Але з огляду на менші ризики (відсутність штормів на ріках,
полегшений пошук, невеликі глибини тощо), а також те, що на ріках більше
застосовується маломірні судна, таке страхування має і свої особливості. Так,
наприклад, за часів СРСР страхування моторних човнів здійснювалось
Держстрахом на умовах страхування власного наземного транспорту. На цей
час на Україні такий підхід поки, що залишився.

Тарифні ставки визначаються залежно від:

типу судна;

його вартості;

давності побудови;

основних технічних даних;

характеру експлуатації;

районів та маршрутів плавання;

страхової суми та страхової вартості;

кількості суден, заявлених на страхування;

пори року та ін.

Тарифні ставки страхування поливаються від 1 до 3% для морських
суден та від 0,5 до 2% для річкових суден.
Страхування наземного транспорту.

Наземний транспорт найбільш наближений до людей, найдоступніший
і найзручніший для них вид транспорту. Це автомобільні, колійні та
гусеничні машини. Якщо спричинення шкоди громадянам через зіткнення з
водним транспортом чи з повітряним транспортом за звичайних умов мало
ймовірне, то з наземним транспортом людина стикається постійно, причому
віч-на-віч. Наземний транспорт, як об'єкт підвищеної небезпеки, також несе
ризик довкіллю, і особливо життю та здоров'ю людей, і водночас сам досить
часто і легко стає об'єктом ушкодження.

Питання підвищення надійності, міцності, захищеності тощо постійно
спонукають конкурентів, інженерів та технологів до створення дедалі
надійніших транспортних наземних засобів, адже природні сили, стихійні
лиха, дорожньо-транспортні пригоди (ДТП) та протиправні дії третіх осіб
(ПДТО) завдають чималої шкоди власникам таких транспортних засобів,
тому страхування цих засобів користується найбільшим попитом порівняно
зі страхуванням інших видів транспорту.

Зупинимось на страхуванні автомобільного транспорту, як самого
масового представника наземного транспорту.

В Україні страхування автомобільного транспорту взагалі перевищує
показники всіх разом взятих видів страхування. Популярність і попит на цей
вид страхування настільки великі, що деякі страхові компанії пропонують
укладати договори страхування по телефону.

Головним ризиком знищення або пошкодження транспортного засобу є

ДТП.

Сама дорожньо-транспортна пригода має ряд характерних
статистичних показників щодо місця і часу виникнення ДТП, стажу та віку
водія. А взагалі, в такому виді страхування, у посиленні ймовірності
виникнення страхового випадку відіграють роль ще й такі чинники:

марка автомобіля;

колір автомобіля;

рік випуску;

наявність охоронної сигналізації і пристрою проти викрадення
автомобіля;

місце паркування;

місце дії страхового покриття.

Беручи до уваги сутність та визначення франшизи, можна ще до цього
додати і її розмір, а також її дійсне використання умовно чи безумовно.

Усі названі фактори слід ураховувати при визначенні тарифу в
разі укладення договору страхування. Див. схему (рис.4.14). Базові річні
тарифи страхування автотранспорту подано у темі 7 довідкових матеріалів
(таблиці 7.43, 7.44, 7.45, 7.46).

Рис.4.14. Схема обліку страхових ризиків у страхуванні каско
автотранспортних засобів (у дужках надаються усереднені значення

страхових тарифів, чинних у світовій практиці при страхуванні таких
ризиків).

Страхова сума визначається на підставі заяви на страхування і
документів:

рахунок-фактура заводу-виробника;

каталог офіційного ділера;

митна декларація, якщо автомобіль перетнув кордон України;

технічна документація;

експертна оцінка страховика.

Слід сказати, що підлягають страхуванню тільки ті транспортні засоби,
які зареєстровані відповідними державними органами згідно з дією чинних
нормативів та умов такої реєстрації.

У цьому виді страхування, за окремими умовами, можливо проводити
ще страхування і додаткового обладнання до транспортного засобу.

Додаткове обладнання до транспортного засобу - це устрої та агрегати,
які вмонтовані в транспортний засіб, але не передбачені заводом-виробником
(паспортом виготовлення засобу).

При цьому, під час страхування автомобільних транспортних засобів,
потрібно ще чітко визначати їх параметри (див. довідкові матеріали 4 теми 7
цього посібника - системи відзначення автомобільних транспортних засобі).
Увесь автомобільний рухомий склад поділяють на вантажний, пасажирський
та спеціальний.

До вантажного відносять: вантажівки, автомобілі-тягачі, причепи та
напівпричепи.

До пасажирського - автобуси, легкові автомобілі, пасажирські причепи
та напівпричепи.

До спеціального - автомобілі, причепи та напівпричепи, призначення
котрих виконання різних, переважно нетранспортних робіт.

Вантажні автомобілі, причепи та напівпричепи відрізняються за
вантажопідйомністю, а залежно від устрою кузова чи інших конструктивних
особливостей, що визначають характер їх використання, поділяються на
рухомий состав загального призначення чи спеціалізований. Автомобілі,
причепи та напівпричепи загального призначення мають неперекидний
бортовий кузов та використовується для транспортування вантажів усіх
видів, за винятком рідин без тари. До спеціалізованого вантажного рухомого
складу відносять автомобілі, причепи й напівпричепи, призначення котрих
для транспортування вантажів спеціальних видів.

Автомобілі-тягачі призначені для постійної праці з причепами й
напівпричепами і діляться на сідельні автомобілі-тягачі для роботи в парі з
напівпричепами і автомобілі-тягачі для роботи тільки з причепами.

Автомобіль-тягач з причепом чи напівпричепом називається
автопотягом.

Пасажирські автомобілі ємкістю до восьми чоловік, разом з водієм,
належать до легкових автомобілів, більше восьми чоловік - до автобусів.

До спеціального рухомого складу відносять пожежні автомобілі,
автолавки, автомобілі з компресорними установками, автокрани, прибиральні
автомобілі і т.ін.

Автомобілі рухомого складу поділяють на шляхові, призначених для
праці на шляхах загального користування, і на позашляхові - для
використання поза шляхами загального користування. За ступенем
пристосованості до роботи в різних дорожних умовах вирізняють шляховий
автомобільний рухомий склад звичайного просування і збільшеного - для
систематичної роботи на неупорядкованих шляхах, а в інших випадках - на
бездоріжжі.

Усі автомобілі за загальною кількістю коліс і числом ведучих коліс
умовно визначаються формулою, де перша цифра характеризує число коліс
автомобіля, а друга - число ведучих коліс цього автомобіля. При цьому
кожне з спарених ведучих коліс рахується як одне колесо. Наприклад, 4 х 2 -
двовісний автомобіль з одною ведучою віссю (ГАЗ-53А, ЗІЛ-130), 6 х 6 -
тривісний автомобіль з двома ведучими вісями (КаМАЗ-5320).

За видом використання пального та видом двигуна автомобілі
поділяються на карбюраторні, дизельні, газогенераторні, газобалонні,
електричні (електроавтомобілі), парові газотурбінні.

Прийнята така система визначення (індексація) рухомого складу
(нормаль ОН 025270-66): кожній новій моделі автомобіля (причіпного
складу) присвоюється свій індекс, який складається з чотирьох цифр, де
перші дві цифри визначають клас автомобіля (причепа, напівпричепа) за
робочим об'ємом двигуна для легкових автомобілів, за довжиною автобусів і
за повною масою для вантажних машин (причепів і напівпричепів). Другі дві
цифри - модель. Модифікації моделей мають ще одну додаткову п'яту
цифру, яка визначає порядковий номер модифікації. Перед цифровим
індексом ставиться літерне визначення заводу-виробника. Дві перші цифри
індексів, які присвоєні автомобілям, надані в таблиці 7.47 довідкових
матеріалів 4 теми 7 цього посібника. Наприклад, легковий автомобіль з
робочим об'ємом двигуна 1,5 л., який виробляє Волзький автозавод,
визначається ВАЗ-2103; автобус з габаритною довжиною 7,15 м, який
виробляє Павловський автомобільний завод - ПАЗ-3201; вантажний
бортовий автомобіль повною масою 15,2 т. Камського автозаводу КаМАЗ -
5320 і т.п.

Залежно від повної маси причіпного складу для нього є групи індексів
моделей (третя, четверта цифри), які надаються в таблиці 7.44 довідкових
матеріалів 4 цього посібника. Наприклад, напівпричіп-фургон Одеського
автоскладального заводу для транспортування телят, який має повну масу 9т,

визначається ОдАЗ-9925.

Там же надаються свідоцтва стосовно автомобілів до тієї чи іншої
групи залежно від величини робочих об'ємів двигунів (таблиця 7.45),
проходимості, місткості та вантажопідйомності, спеціальні автомобілі.

Приведені дані не є вичерпними, тим паче, що вони рік від року
доповнюються. Однак для поняття принципів визначення (індексації)
рухомого складу - достатньо, а з цим - і більш чітче визначення ризиків та
врахування параметрів страхування (страхову суму, страховий тариф та
страховий платіж).

Страхова премія обчислюється страховиком залежно від страхової
суми, обраних страхувальником страхових випадків та чинних страхових
тарифів.

При розрахунку розміру відшкодування беруться до уваги необхідні та
доцільно зроблені страхувальником видатки, що мали на меті врятувати
застрахований транспорт, запобігти і (або) зменшити збитки.

Це основні умови, які враховуються при укладенні договору
страхування наземного транспорту. Інші умови мають загальний характер, і
вони, як правило, визначені чинним законодавством.

Авіаційне страхування - це страхування ризиків, пов'язаних із
використанням авіаційної та космічної техніки.

Міжнародна практика до галузі авіаційного страхування відносить такі

види страхування, рис. 4.15:

Авіаційне страхування

Рис.4.15. Страхування ризиків, пов'язаних із використанням авіаційної та

космічної техніки.

Страхування відповідальності в цій галузі страхування розглянемо в
наступній темі цього посібника. Під іншими ризиками розуміємо
страхування таких видів об'єктів як окреме страхування автозапчастин та
двигунів, а також пасажирів від нещасних випадків, членів екіпажів,
авіадиспетчерів та інших спеціалістів і страхування відповідальності
аеропортів та власників (операторів) ангарів, відповідальність виробників
повітряних та космічних суден та іншої продукції авіаційно -промислового
комплексу, пов'язаних з авіаційною галуззю.

Але головним носієм ризику в цих видах страхування є повітряне
(космічне) судно, особливо під час злету та посадки, тому що саме в цей час
конструктивні елементи отримують найбільші динамічні та статичні
навантаження.

Основні чинники процесу авіаційного страхування такі (рис.4.16):

Рис.4.16. Чинники процесу авіаційного страхування.

Страховий тариф коливається від 1 до 12% вартості судна.

Ідеологічно страхування каско повітряних і космічних суден та інших
видів авіаційних ризиків базується на основі морського страхування. Разом з
тим світова практика показує, що специфіка авіаційного страхування виявила
його катастрофічну природу, на відміну від морських ризиків. Авіаційному
страхуванню найбільше притаманна катастрофічність та кумуляція ризику.

Ще можна додати, що історія розвитку авіаційного страхування й
розвитку повітряних перевезень має яскравий приклад розвитку ринку
страхових послуг, який відстежував зростання авіаційної індустрії й
оперативно реагував на її потреби, що постійно зростали з розвитком
технічного прогресу. Якщо перші ознаки загальних страхових відносин

можна спостерігати ще за часів Шумерського царства, а класичне
страхування в сьогоднішньому розумінні налічує тільки 250 років, то вік
авіаційного страхування не більше за вік сьогоднішньої людини. Так, усього
за 70 років, авіація подолала шлях від невеличких фірм з мізерним капіталом,
якими керували пілоти-ентузіасти, до велетнів з мільярдами доларів в
активах. Перший поліс зі страхування повітряних суден на випадок
авіакатастрофи був виданий ще перед першою світовою війною в Лондоні.
Початком розвитку комерційного використання авіаційної техніки, а разом з
тим і розвиток авіаційного страхування, вважають Другу світову війну, яка

дала поштовх до розвитку транспортної авіації та створення всесвітньої
мережі, що обслуговувалась літаками. Поряд з розвитком авіаційної техніки

можна спостерігати вдосконалення й аерокосмічної, а також розвиток
навігаційних систем та служб, розвиток різних допоміжних операцій і т.ін.
На сьогоднішній день зусилля усіх країн світу зосереджені на
забезпеченні безпеки польотів та відшкодуванні збитків потерпілим, що
започатковано ще до Другої світової війни прийняттям відповідних
конвенцій у галузі авіації, де страхування, як один з механізмів такого
забезпечення ризиків, діючих при експлуатації повітряної та космічної
техніки, є обов'язковим атрибутом при отриманні ліцензій на польоти
практично у всіх країнах світу (Варшавська конвенція 1929 р.; Гаазька
конференція 1955 р. (Протокол Хейга); Конференція 1995 р. Міжнародної
асоціації авіаперевезень (ІАТА); Міжнародна поштова конвенція).

Зауважмо, що в Україні протягом 1993-1995 рр. ліцензії на авіаційне
страхування видавалися без їх конкретизації в межах майнової
відповідальності та особистого страхування від нещасних випадків.
Незважаючи на обов'язкову форму цих видів страхування, договори
страхування укладалися на підставі "Правил страхування", що розроблялись
страховиками самостійно і використовувались під час укладання договорів
на добровільній основі.

З прийняттям закону України "Про страхування" ситуація щодо
класифікації видів дещо змінилася і Укрстрахнагляд припинив видачу
ліцензій на узагальнений вид страхування "авіаційне страхування". Натомість
з'явилася низка конкретизованих видів страхування в цій галузі з
розмежовуванням добровільних та обов'язкових видів страхування, що вже
збігалося з вимогами "Повітряного кодексу України", прийнятого Верховною
Радою як необхідність інтеграції авіаційної галузі у світовий простір.

Страхування вантажів - один з найпоширеніших видів страхування.
Той факт, що цей вид страхування виник дуже давно, пояснює причину
ретельної та детальної його розробки. Протягом тисячоліть відбувався добір
підходів та умов страхування, і сьогодні існують та розвиваються лише ті, що
найповніше враховують інтереси учасників страхових взаємовідносин і
найбільше відповідають сучасним вимогам господарювання. Ці умови в
усьому світі характеризуються здебільшого своєю уніфікованістю, що є
позитивним фактором, оскільки полегшує проблему вибору страхувальникам
умов страхування та роботу страховика. Загальноприйняті умови широко
застосовуються і на українському страховому ринку. Схема (рис.4.17)
унаочнює чинники та характеристики страхового процесу при страхуванні
вантажів, що перевозяться.

Рис.4.17. Схема чинників та їх характеристики у страхуванні вантажів, що

перевозяться.

Страховиком в Україні може бути лише страхова компанія, що
одержала ліцензію Укрстрахнагляду та має право здійснювати цей вид
страхування згідно з її установчими документами.

Страхова сума має відповідати дійсній страховій вартості вантажу, з
урахуванням умов та особливостей його перевезення та зберігання, митних
зборів, фрахту, комісійних та інших можливих витрат.

Страхова вартість, за статтею 16 Кодексу торгового мореплавства,
визначається як первісна вартість вантажу за ціною, яку заплатив
страхувальник на момент навантаження, плюс вартість навантаження, плюс
власна страхова премія. Також можливо приплюсовувати й транспортні
витрати та очікуваний прибуток від реалізації вантажу (наприклад, як це
робиться у Франції та Німеччині, де страховики визначають ці величини в
сумі до 10%).

Тарифи страхування вантажів, як правило, розраховуються
страховиками самостійно.

Розмір ставок страхових премій залежить від інформації про вантаж,
а саме: виду вантажу (його характеристики та типу пакування); виду
транспортного засобу для переміщення (також його характеристики та
маршруту транспортування); способу відправлення вантажу (у трюмі, на
палубі, навалом, наливом, насипом, у контейнерах і т.п.); вартості вантажу;
умов страхування (обсягу страхової відповідальності).

Одним із факторів, що істотно впливають на розмір тарифу, а разом з
ним і на ставку страхової премії, є наявність чи відсутність охорони під час
перевезення вантажу. Слід також пам'ятати, що страхові компанії не
відшкодовують збитків від пошкодження вантажу за відсутності зовнішніх
пошкоджень транспортного засобу, контейнера або тенту чи за наявності
цілої пломби. Причиною таких збитків може бути неправильне розміщення
вантажу, відповідальність за що, згідно з нормативними актами, несе
перевізник, чи крадіжка. Хоча й за останнім і проводиться страхування, але,
як правило, з великими застереженнями. При морських та авіаперевезеннях
ризик крадіжки, пошкодження чи втрати вантажу є найчастішим під час
навантажувально-розвантажувальних робіт та перебування вантажу на
складі. При перевезенні вантажу автотранспортом чи залізницею ризик
крадіжки є дуже високим, особливо у країнах з високим ступенем
кримінальності.

Слідом за ризиком крадіжки при транспортуванні вантажу йдуть аварії
транспортних засобів під час переміщення вантажів. Статистика показує, що
найбільша кількість аварій відбувається з морськими суднами віком понад 5
років, причому перше місце за частотою аварійності посідають танкери,
газовози, ролкерні судна та рудовози. Особливим ризиком загибелі або
пошкодження судна чи вантажу є несприятливі погодні умови та рівень
кваліфікації екіпажу судна. Також присутні і пожежі, вибухи, піратство й
тероризм.

Розмір збитку, що стався внаслідок страхової події, визначається
страховиком (аварійним комісаром) за участю страхувальника.

Середні значення тарифних ставок, що застосовуються, становлять від
0,1-0,2 вартості вантажу при перевезені в контейнерах, під охороною, по
раніше визначеному маршруту і т.ін., до 5% для небезпечних вантажів
(тютюнові та горілчані вироби, відео-, теле- та аудіоапаратура, комп'ютерна
техніка, діаманти, хутро, золото і т.ін.) за небажаним для страховика
маршрутом. Базові тарифи страхування вантажоперевезень див. довідкові
матеріали 2 теми 7 посібника. При цьому розмір франшизи може бути значно
підвищений (до 20% розміру страхового відшкодування). Значення
безумовних франшиз, які призначаються страховиками як умова договору
страхування при перевезенні різних вантажів різним транспортом див.
довідкові матеріали 5 теми 7 посібника.

Завдяки усуненню митних бар'єрів у рамках ЄС значно зросли митні
вимоги щодо вантажоперевезень поза його кордоном.

При здійсненні зовнішньоторговельних операцій невіддільною
частиною міжнародного торговельного контракту є положення про
страхування вантажу. Серед умов торговельних угод, що були видані в
Парижі Міжнародною торговельною палатою в 1936 р. під назвою
"Міжнародні комерційні терміни" (INCOTERMS), з останніми
перевиданнями у 2000 р., надається й визначення розподілу відповідальності,
витрат та ризиків між продавцями і покупцями по укладених контрактах
(договорах) поставки вантажів. Згідно з цим всі умови, які входять в
Інкотермс, можна розділити на чотири групи, починаючи з умов, за якими
практично вся відповідальність покладається на покупця, й закінчуючи тими,
за якими продавець несе всі витрати та ризики.

До першої групи входять Е-умови (EXW) - "Франко-завод". Ці умови
передбачають мінімальний ризик для продавця. Згідно з цим продавець
відвантажує товар тільки на своєму складі і несе відповідальність тільки за
його транспортування, а всі витрати за ризики, які пов'язані з доставкою до
місця призначення, несе покупець.

До другої групи входять F-умови: FCA ("Франко-перевізник"), FAS
("Франко вздовж борту судна"), FOB ("Франко-борт"). Обов'язки продавця
за цих умов - постачання товару перевізнику, вказаного покупцем.

До третьої групи, так званих С-умов, входять умови CFR ("Вартість та
фракт"), CIF ("Вартість, страхування та фракт"), CPT ("Перевезення
сплачене до") та СІР ("Перевезення та страхування сплачені до"). Ці умови
потребують, або продавець уклав договір на перевезення товару (вантажу),
але без ризику для нього втрати чи пошкодження товару (вантажу).

Четверту групу складають умови DAF ("Поставлено на кордон"),
DES ("Поставлено франко-судно"), DEQ ("Поставлено франко-причал"),
DDU ("Поставлено, мито не сплачено") та DDP ("Поставлено, мито
сплачено"). За цими умовами продавець несе всі витрати за ризики, які
пов'язані з постачанням товару у країну покупця.

Класифікації умов Інкотермс-2000 з точки зору обов'язків продавця та
відносно видів транспорту, який використовується для транспортування

У світовій практиці переміщення товарів захищається від втрат і
ушкоджень, розкрадань і багатьох інших ризиків страховими полісами. Це
вигідно відправникам вантажу, вантажоперевізникам і вантажоодержувачам.

Кожний з учасників перевезення несе ризики, пов'язані з перевезеним
вантажем. При цьому перехід ризику загибелі чи ушкодження вантажу від
продавця до покупця відрізняється при здійсненні перевезення з різними
базисами постачання згідно з Інкотермс-2000. Тому і питання страхування
вантажу випливають з розподілу ризиків загибелі чи ушкодження товару між

продавцем і покупцем.

У переважній більшості, сформульовані в Інкотермс-2000, базисні
умови постачання, точки переходу ризиків і витрат продавця і покупця

збігаються, тобто сторона, що організує транспортування й оплачує її за
договором перевезення, одночасно несе всі ризики за товар. У цих випадках
страхування товару не є зобов'язанням за договором купівлі-продажу, тобто,
продавець чи покупець, на яких лежать ризики, самі вирішують, чи варто
страхувати товар і на яких умовах. Так, при базисах "Франко-завод" і
"Франко-перевізник", незалежно від виду транспорту і способу доставки,
страхувальником вантажу може бути тільки покупець на всьому шляху
проходження. За умови "Доставлено, мито оплачене" питання страхування
від пункту відправлення до місця здачі товару покупцю вирішує продавець.

Більшість зовнішньоекономічних договорів передбачають перехід
ризиків від продавця до покупця в різні моменти часу вже при
транспортуванні товару. Саме тому кожний з учасників повинен самостійно
подбати про страхування власних ризиків. У зв'язку з цим питання
страхування між продавцем і покупцем не обговорюються й до умови
контракту купівлі-продажу не включаються.

Винятки складають ситуації, при яких за взаємною згодою продавець і
покупець здійснюють наскрізне страхування вантажів, що охоплює весь
шлях доставки "від дверей до дверей", тобто ризики обох сторін
покриваються одним договором страхування.

У цьому випадку в контракті обумовлюються такі моменти:

яка зі сторін здійснює страхування;

умови страхування на всьому шляху проходження;

розподіл оплати страхової премії страховику між продавцем і покупцем;

найменування страхової компанії, з якою буде укладений договір;

форма страхового договору;

період страхового покриття;

на чиє ім'я виписується страховий поліс;

хто буде одержувачем страхового відшкодування при настанні страхової
події на різних етапах перевезення.

Необхідно враховувати, що одна наскрізна страховка коштує в
середньому на 30% дешевше, ніж страхування двох складових одного
перевезення. Крім того, страхові компанії вкрай неохоче йдуть на
страхування другої частини перевезення і можуть зажадати додаткового
огляду стану вантажу в місці переходу ризиків, а це, у свою чергу,
принесе додаткові витрати.
Відповідно до Інкотермс за умови СФР і СПТ покупець має право
вирішувати питання страхування своїх ризиків самостійно. У контрактах,
укладених на цих умовах, питання страхування відсутні, якщо не виникає
ситуація наскрізного страхування.

Особливістю же базисів СІФ і СІП є те, що вони вбачають обов'язок
продавця застрахувати товар на користь покупця чи іншої особи, що володіє
страховим інтересом.

У контрактну ціну товару при цих базисах заздалегідь включаються
витрати на страхування, що фактично будуть пізніше оплачені продавцем
безпосередньо страховій компанії вже за домовленістю між продавцем і

страховиком і можуть відрізнятися від тих, котрі були закладені при
формуванні ціни за контрактом. Але в той же час продавець не є стороною,
зацікавленою в кінцевому результаті страхування, тому що він не тільки не
має права на відшкодування збитку по вантажу, але й оплата за товар (у
випадку відкриття акредитива) проводиться покупцем проти передбачених
акредитивом документів, у перелік яких обов'язково включаються страховий
поліс та коносамент за умови СІФ чи інший транспортний документ
міжнародного зразка при базисі СІП, виписаний у порту/пункті відправлення.

"Перевезення і страхування оплачені до" СІП (Carriage and insurance paid
to) накладає обов'язки на продавця, що і відповідно до терміна СПТ
"Перевезення оплачене до", але з тим доповненням, що продавець повинен
ще забезпечити транспортне страхування від ризиків втрати чи ушкодження
товару під час перевезення. Таке продавець забезпечує за свій рахунок, як це
передбачено в договорі закупівлі-продажу і страхування вантажу
проводиться на користь покупця, йому ж передається страховий поліс чи
інший доказ укладення договору страхування.

Страхування має бути укладене з страховою компанією, що
користується гарною репутацією, на умовах мінімального покриття
застережень інституту лондонських страховиків (Institute Cargo Clauses) чи
на інших подібних умовах. На вимогу покупця і за його рахунок продавець
може зробити страхування від військових ризиків, страйків, заколотів та
інших цивільних хвилювань, якщо страхування від таких ризиків можливе.

Українське законодавство дозволяє суб'єктам зовнішньоекономічної
діяльності в їхніх зовнішньоекономічних договорах, що укладаються як на
експорт, так і на імпорт товарів, використовувати умови базису СІП у
повному обсязі, без особливих застережень. Географічне положення України,
наявність відповідної транспортної інфраструктури дає можливість
використовувати термін СІП для усіх видів перевезень - автомобільним,
залізничним, повітряним, морським, річковим видами транспорту,
включаючи змішані перевезення (декількома видами транспорту одночасно) і
перевезення непойменованим видом транспорту (без визначення виду
транспорту). Умова СІП може застосовуватися при морських (річкових)
перевезеннях замість терміна СІФ (вартість, страхування і фрахт), коли
постачання товару здійснюється не шляхом його розміщення на борту судна,
а відбувається до цього моменту, наприклад, при контейнерних
перевезеннях, перевезеннях ролл-он чи ролл-офф, а також при перевезеннях
на паромах, коли товар розміщений у залізничних вагонах, чи трейлерах, чи
напівпричіпах.

Єдине розходження між термінами СІП і СПТ полягає в тім, що за
умовами терміна СІП від продавця вимагається забезпечення страхування
вантажу, що робить термін СІП більш вигідним у використанні для покупця в
порівнянні з терміном СПТ, де підрозуміється те, що з моменту постачання
продавцем товару, тобто з моменту передачі товару в розпорядження
першого перевізника, усі ризики за товар переходять до покупця, тим часом
як покупець (особливо український) не має достатніх можливостей на

здійснення контролю над товаром під час його перевезення, тому що
перевезення організовує продавець, вступаючи в договірні відносини з
перевізником і оплачуючи перевезення. Тому страхування товару продавцем
на час його перевезення ставить покупця за умовами СІП у більш вигідне
положення порівняно з покупцем за умовами СПТ, даючи першому більше
гарантій за договором купівлі-продажу щодо доставки товару. Перекладаючи
зобов'язання по перевезенню і страхуванню товару на продавця, покупець у
будь-якому випадку мусить одержати товар чи компенсацію за нього за
умови, що страхування товару здійснене від усіх ймовірних ризиків загибелі
чи ушкодження даного товару під час визначених умов перевезення.
Необхідно відзначити, що під час перевезення товару на умовах СПТ
покупець може компенсувати відсутність зобов'язання продавця по
страхуванню товару самостійно здійснивши страхування товару на час його
перевезення, хоча, як правило, таке страхування все-таки зручніше
здійснювати продавцю товару.

Продавець самостійно вибирає страхову компанію, сплачує страховику
страхову премію. Однак він зобов'язаний укласти договір страхування на
таких умовах, за яких покупець при настанні страхового випадку міг би
безпосередньо звертатися до страховика за страховим відшкодуванням і
одержувати таке відшкодування від страховика. Якщо в перевезенні задіяно
декілька перевізників і кілька видів транспорту, то продавець зобов'язаний
страхувати товар на час усього такого перевезення, укладаючи один чи
кілька договорів транспортного страхування вантажу (наприклад, договір
морського страхування вантажу і договір страхування вантажу, перевезеного
автомобільним транспортом). Як бачимо, при імпортних поставках,
український страховик ще довго не буде задіяним, а це дуже великі гроші.
Але надамо далі про вантажострахування. Таким чином відповідно до
умов Інкотермс-2000, в обов'язки продавця входить лише забезпечення
мінімального страхування (по застереженню "С"), але на практиці
найчастіше перевага віддається страхуванню на умовах "від усіх ризиків"
(по застереженню А). Необхідно звернути увагу на стандартні
виключення, що не входять навіть у страхування по застереженню А:
втрата вантажу в результаті недбалості чи обману при виникненні
фінансових утруднень, внаслідок запізнення доставки й т.ін. Умови
мінімального страхування не завжди задовольняють покупця. Це
підходить для масових вантажів (нафта і нафтопродукти, зерно, руда,
вугілля, ліс і т.ін.), що звичайно не зазнають під час перевезення втрати чи
ушкодження, якщо тільки що-небудь не трапиться із самим перевізником
(посадка на мілину, зіткнення, пожежу і т.п.). Але при перевезеннях
"генеральних" вантажів (готових упакованих виробів і особливо товарів
високої вартості), мінімальне страхування є недостатнім унаслідок
наявності, наприклад, ризику крадіжки, неправильним обходженням з
вантажем і іншими ризиками, що не покриваються умовами мінімального
страхування. Тому покупцю і продавцю необхідно передбачити в договорі
закупівлі-продажу розширене страхування. Сторони договору закупівлі-

продажу можуть обумовлювати в ньому власні умови стосовно
страхування вантажу чи робити посилання на інший збірник умов
(правил) страхування.

Ще на стадії підготовки договору закупівлі-продажу необхідно
врахувати, що вартість страхування вантажу може значно розрізнятися
залежно від використовуваного виду транспорту для перевезення цього
вантажу. До того ж існують спеціальні ризики, властиві торгівлі окремими
видами товарів (крадіжка, поломка, витік і т.ін.), про страхування яких
покупець і продавець повинні чітко домовлятися, якщо їхнє страхове
покриття не передбачене обраними сторонами умовами страхування.

Якщо сторони в договорі закупівлі-продажу не встановили обов'язки
продавця по розширеному страхуванню, і він здійснив страхування з
мінімальним покриттям, то покупець може самостійно забезпечити й
оплатити будь-яке додаткове страхування, у якому він зацікавлений. Але це
буде коштувати дорожче, ніж якби продавець здійснив усе необхідне
покупцю страхування в одній страховій компанії.

Мінімальна сума страхування має відповідати передбаченій в договорі
закупівлі-продажу ціні товару плюс 10% (для покриття прибутку,
очікуваного покупцем від продажу, використання товару). Страхування
відбувається у валюті, у якій визначена ціна в договорі закупівлі -продажу.
Але згідно з ст.18. закону України "Про страхування", пункту 1 - Порядку
застосування іноземної валюти в страховій діяльності, затвердженого
постановою Правління Національного банку України від 23.09.96 р., №245,
український експортер може вносити страхові платежі тільки у валюті
України. Тому в договорі страхування необхідно указати валюту, в якій
страховик мусить виплатити страхове відшкодування на користь покупця-
нерезидента.

Слід зазначити, що правилами Інкотермс-2000 передбачений тільки
обов'язок продавця по страхуванню товару на час основного перевезення.
Але продавець може також застрахувати товар на час його перевезення зі
свого складу до пункту відвантаження, а покупець - на час перевезення від
пункту призначення до свого складу усередині території країни призначення.
Такі дії не охоплюються взаємними правовідносинами між продавцем і
покупцем, а отже, продавець і покупець здійснюють їх на власний розсуд і не
мають ніяких зобов'язань по здійсненню цих дій друг перед другом.

Термін СІФ також найбільш типовою експортною умовою, розробленою
торговою практикою.

В обов'язки продавця на умовах СІФ входить укладення на користь
покупця договору страхування. Поліс морського страхування, що продавець
зобов'язаний передати покупцю, повинний включати ризики, які звичайні
для торгівлі даними товарами, з урахуванням виду судна і напрямку
перевезення. У договорі закупівлі-продажу доцільно погодити вид
страхового полісу, тобто уточнити, чи буде він за формою й обсягом ризиків,
які страхуються, відповідати стандартним умовам страхування вантажів,
розроблених Інститутом лондонських страховиків з відомим застереженням

Institute Cargo Clause A ("від усіх ризиків"), чи будуть включені в поліс
військові і страйкові ризики.

Друге питання, яке сторони повинні погодити при укладенні договору на
умовах СІФ, - розмір страхового відшкодування, що зобов'язаний
забезпечити продавець. Звичайно в договорі передбачається, що страхова
вартість включає: фактурну вартість товару, а також супроводжувальні
перевезенню і страхуванню витрат плюс 10% вартості товарів, що складає
очікуваний прибуток покупця.

Вимога про те, щоб діючий страховий поліс покривав всю вартість
перевезення, є істотною умовою договору, тому покупець за договором на
умовах СІФ вправі відмовитися від прийняття незастрахованого товару,
навіть якщо цей товар благополучно прибув у порт призначення. Або може
виникнути ситуація, коли покупець вантаж одержав, а продавець не може
одержати гроші по акредитиву через відсутність страхового поліса.

Вартість страхових послуг залежить від умов перевезення, упакування,
віку судна, репутації перевізника (експедитора). Можна привести приклад з
досвіду роботи АСК "Надра": Київська фірма уклала контракт із китайською
фірмою Тянь-Цзинь відповідно до застереження А Інституту лондонських
страховиків ("від усіх ризиків"). Транспортували технологічне устаткування
в контейнері (страхова сума склала більш 600000 доларів США). Спочатку
вантаж транспортувався автомобільним транспортом з Києва в Іллічівськ,
потім морським - по маршруту Іллічівськ-Хайфа-Тянь-Цзинь. Під час
перевантаження і збереження на складі в м. Іллічевськ вантаж також
знаходився під страховим захистом. Тривалість перевезення склала 50 діб.
Страховий тариф при подібному перевезенні складає від 0,6 до 1% від
страхової суми.

Нагадаємо, що Інкотермс має факультативний характер, якщо немає
посилання на цей документ у контракті купівлі-продажу, що не було в
згаданій справі і тому страхування було проведено тільки по Іллічівську. А
жаль які гроші "покинули" України. До того ж у зовнішньоекономічних
договорах, як правило, не передбачається відповідальність продавця за
невиконання їм обов'язку по страхуванню товару і тому, скільки "страху"
натерпілися постачальники поки товар прийшов до Тянь-Цзинь. У зв'язку з
цим у договорах на умовах СІФ і СІП треба обумовити такі моменти:

здійснення покупцем платежів за товар тільки при наданні продавцем
поряд з іншими документами письмового доказу наявності договору
страхування, вид якого вказується у контракті;

- період перебування товару під страховим захистом, при цьому терміни
початку і закінчення відповідальності страховика повинні збігатися з
моменту розподілу ризику між продавцем і покупцем;

конкретне найменування чи визначені параметри і вимоги до страхової
компанії, з яким продавцем надалі буде укладений договір страхування, а
саме: обов'язкова наявність ліцензії на цей вид страхування, досвід роботи на
ринку не менше 3-4 років і т.п.;

розмір страхової суми, тобто страхова вартість товару, витрати на
фрахт і страховку плюс відсоток очікуваного прибутку;

умови страхування і вказівка додаткових ризиків.

Якщо покупець хоче, щоб товар був застрахований на умовах, що
передбачають велику відповідальність страховика, що передбачене в
Інкотермс, це обов'язково повинно бути зафіксовано в договорі.
Найбільше часте уживання таких умов в практиці зовнішньоекономічної
діяльності під час морського перевезення різних видів вантажів є такі:

для упакованих трюмних вантажів: "З відповідальністю за всі
ризики", "З відповідальністю за приватну аварію", включаючи ушкодження
вантажів гаками, мастилом, прісною водою та іншими, а також крадіжку,
пропажу і недоставлення, незалежно від відсотка ушкодження;

для неупакованих трюмних вантажів: "Без відповідальності за
ушкодження, крім випадків катастрофи". Ці умови можуть бути розширені
додаванням відповідальності за крадіжку, недоставляння цілих місць;

для палубних вантажів (незалежно від роду упакування): "Без
відповідальності за ушкодження, крім випадків катастрофи", включаючи
відповідальність за змиття хвилею і викидання за борт палубного вантажу.
Сюди може бути включений ризик крадіжки і нестачі цілих місць;

для наливних вантажів, що відправляються в танкерах: "Без
відповідальності за ушкодження, крім випадів катастрофи", включаючи витік
і/чи нестачу понад першого 1%. У тих випадках, коли в танкер залиті два
сорти нафти чи нафтопродуктів, мастил - страхування проводиться на
умовах "З відповідальністю за приватну аварію", включаючи забруднення чи
змішання, чи витік або нестачу понад першого 1%.

При акредитивній формі розрахунків всі умови страхування, погоджені в
договорі закупівлі-продажу, повинні бути відбиті в умовах акредитива, що
відкривається покупцем. "Уніфіковані правила і звичаї для документарних
акредитивів" (редакція 1993 р., публ. МТП № 500) чітко регламентують
зміст страхових документів, наданих банку (стаття 34). В акредитивному
дорученні дається перелік необхідних для оплати документів і, якщо в
банку маються зауваження, платіж не проводиться без попередньої згоди
особою, що виставила акредитив. Якщо за умовами акредитива потрібно
надання страхового поліса, то повинно бути обговорене, ким такі
документи виставляються і їхній зміст. Якщо інше не визначене в
акредитиві чи якщо зі страхових документів не виходить, що страхування
набирає сили не пізніше дати навантаження на борт чи відправлення, чи
дати прийняття до перевезення товарів, банк буде відмовляти в прийомі
наданих страхових документів, що датовані пізніше перерахованих вище
термінів, які підтверджуються транспортними документами. В
акредитивах повинні фіксуватися необхідний вид страхування і, якщо
маються, додаткові ризики. Неточні терміни, як, наприклад, "звичайні
ризики", банк приймати не повинен. Таким чином, продавцю необхідно
приділяти увагу тому, щоб документи, пропоновані банку для одержання
оплати, відповідали перерахованим вище вимогам.

Будівлі, житлові будинки, садові
будиночки, дачі, гаражі, погреби, сараї;

зовнішні будівлі - тротуари, огорожа, ворота,
збудовані на постійному місці

Цивільну відповідальність
страхувальника

Рис.4.18. Страхування будівель і с

Взагалі, як резюме наданого, умови страхування вантажів визначаються
Правилами страхування, що розробляються індивідуально кожною
страховою компанією. Різниця між Правилами страхування різних
страхових компаній полягає тільки у визначенні обсягу відповідальності.

Умови страхування вантажів, що перевозяться авіа та наземними видами
транспорту, практично всі базуються на правилах морського страхування
(CARGO), що сформувалися значно раніше. Відмінність полягає, як вже
відзначалось, у визначенні специфічності ризиків, що виникають під час
експлуатації цих засобів перевезення.

Обсяг відповідальності за договором страхування може бути збільшений
за рахунок додатково внесених на бажання страхувальника перелічених у
стандартному договорі ризиків, що вплине на зростання розміру тарифу та
страхової премії.

Страховий поліс видається страховиком лише від його імені і вступає в
дію з моменту сплати страхувальником страхових премій.

4.6. Страхування майна громадян

Використані терміни: майно громадян, додаткове обладнання, садиба
страхувльника, групи ризиків, залишки, оцінка майна громадян.

У страхуванні майна громадян, як правило, розглядаються такі види
майна: будівлі, тварини та домашнє майно.

У страховій практиці застосовуються комплексні види страхування -
це страхування будівель та тварин, що належать громадянам; тварин та
домашнього майна. Сутністю цього є те, що за одним договором страхування
вважається застрахованим не один, а кілька видів майна. Основні умови
комплексного страхування містять умови конкретних видів страхування, що
входять у дану комбінацію (рис.4.18; 4.19 та 4.20).

Об'єкти
страхування

Одночасно, з
окремим
визначенням
страхової
суми, можна

Додаткове обладнання до будівель
(газопровід, водозлив, водяні та газові
лічильники тощо), яке знаходиться у
межах садиби страхувальника

поруд.

Страхування на випадок
загибелі або падежу
тварин від хвороб або
стихійного лиха,

нещасних випадків

Об'єкти страхування

І

/ велика рогата худоба віком від одного місяця

/ коні - віком від одного місяця / свині - віком від шести місяців
/ вівці, кози, віслюки, мули - віком від одного року
/ собаки - віком від шести місяців до 10 років

/ бджолосім'ї у вуликах / хутрові звірі (кролі, нутрії)

/ декоративні та екзотичні птахи і тварини

Групи

Страхування на ви-падок р
лікування тварин від
хвороби чи травми,
одержаної внаслідок
нещасного випадку

Страхування на
випадок викрадення
або навмисних
неправомірних дій

Страхування на
випадок вимушеного
забою тварини, якщо
вона травмована через
нещасний випадок

Рис.4.19. Страхування тварин, що належать громадянам.

Рис.4.20. Страхування домашнього майна, що належить громадянам.

У страхуванні будівель, споруд та тварин страхова сума
встановлюється за бажанням страхувальника, але вона не повинна
перевищувати вартості будівель та видів тварин за ринковими цінами даного
регіону.

Страхові платежі визначають за розміром страхової суми, терміном
страхування та ступенем ризику з одночасним використанням граничних

розмірів тарифних ставок:

на будівлі у сільській місцевості - від 0,2 до 0,45 % страхової суми;

на будівлі у міській місцевості - від 0,18 до 0,4 % страхової суми;

на тварини - від 1 до 10% від страхової суми залежно від виду тварини
(домашні - ближче до 1%, екзотичні - біля 10%).

Укладені договори страхування свідчать про те, що в разі настання
страхового випадку (ризику) страхувальникові буде відшкодовано збиток.
Розмір суми збитку є вихідним показником для розрахунку суми
страхового відшкодування. Оскільки дані об'єкти страхування, як правило
страхуються за системою пропорційної відповідальності, обсяги страхового
відшкодування залежать не лише від нарахованої суми збитку, а й від
розміру страхової суми (кількісного виразу відповідальності страховика). В
цьому сума страхового відшкодування розраховується із залежності 112:

О

де: З - сума збитку;

С - страхова сума за договором;

О - страхова оцінка (вартість майна).

Сума збитку З вираховується із такого виразу:
З = О -1 + Р - Б, (113)

де: І - сума зносу на день укладення договору страхування (для матеріальних
об'єктів страхування);

Р - витрати з рятування;

Б - вартість залишків, придатних до повторних споживань.

У страхуванні домашнього майна давно стали звичайними страхування
таких складних та цінних побутових предметів, як телевізори, холодильники,
комп'ютери та інші предмети довгострокового користування. Як правило,
страхування проводиться у добровільній формі, де страхувальниками
виступають фізичні особи - власники домашнього майна.
Практика такого страхування надає свідоцтва щодо визначеної
середньої суми страхової відповідальності, яка фіксується економічними
можливостями пересічного громадянина країни. Страхування домашнього
майна проводиться по письмовій чи усній заяві страхувальника без огляду
майна. Більш цінне майно, по вимозі страхувальника, страхування проводять
з обов'язковим оглядом представником страховика у присутності
страхувальника, аби впевнитися, що заявлена страхова сума відповідає
наявності та вартості майна, яке приймається на страхування.

Строк страхування становить здебільшого один рік з подальшою
можливою його пролонгацією, але можуть бути установлені інші строки
страхування згідно з конкретними запитами страхувальника.

Розмір тарифної ставки встановлюється у відсотках від страхової суми
за рік і залежить від обсягу відповідальності страховика, виду домашнього
майна, умов додержання безпеки житла та інших факторів.

Страхування домашнього майна може здійснюватися, і за принципом
першого ризику. Це означає, що страхове відшкодування виплачується за
знищення (викрадення або пошкодження) майна в розмірі суми збитку, але
не вищої за страхову суму. Тобто, якщо майно має вартість 10000 грн., але
було застраховане тільки на суму у 5000 грн., то при знищенні цього майна,
наприклад пожежею, на 7000 грн., страхувальник одержить тільки 5000 грн.,
а не за все майно, що згоріло. Це говорить про те, що чим ближче страхова
сума за договором страхування до справжної вартості домашнього майна,
тим більше гарантій щодо повного відшкодування збитку. Тому власникові
майна доцільно страхувати його не в частковій, а в повній вартості.
А от коли страхування буде проведено за пропорційною системою
відповідальності, як надавалось вище, то з даних цього прикладу, страховик
відшкодовує тільки свою частку відповідальності в такому збитку. Тобто
тільки половину (2500 грн.). Тому що його частка відповідальності по всьому
майну дорівнює 50% [5000 : 10000 • 100%]. Про це теж треба пам'ятати при
укладенні договору страхування. Правда різниці буде складатись в умовах
страхування і в розмірах тарифів. При системі першого ризику - значення
тарифу на страхування більше.

Міжнародний досвід страхування домашнього майна має давню
історію. Цей вид страхування доволі поширений у США, Великобританії,
Німеччині, Швейцарії та інших розвинутих країнах. Проте для кожної країни
характерні певні особливості: обмеження чи необмеження місця страхування;
включення в поліс всіх ризиків чи їх переліку; включення, чи невключення

готівки та цінних паперів і на яку суму; установлення франшизи у
готівковому виразі чи у відсотках; включення чи невключення предметів,
якими страхувальник користується на правах оренди або прокату і т.ін.
Розмір страхової суми визначається на підставі торговельного чека або
акта оцінки предмета домашнього майна, проведеного уповноваженою
особою, яка має відповідну ліцензію. Предмети довгострокового страхування
(як правило - побутова техніка) оцінюється з обов'язковим урахуванням
строку експлуатації (коефіцієнта чи суми зносу).

Ці та інші вимоги, умови страхування та умови проведення
відшкодування і в якому об'ємі - подаються у Правилах страхування

кожного страховика.

4.7. Страхування фінансових ризиків
Принципи організації депозитного страхування

Використані терміни: кредитний ризик, делькадерне страхування, ризик
неплатежу, граничне страхування, факторинг, інвестиції, споживчий
кредит, кредит до віри, застава, лізинг, депозит, депонування, страхування
від втрат прибутку.

Страховий та економічний зміст поняття фінанс
ового ризику не є однозначним. Здебільшого страхування фінансових ризиків
розглядається як у вузькому, так і в широкому розумінні. У вузькому

розумінні це страхування тлумачиться як страхування лише кредитних
ризиків, а широке його розуміння охоплює також усі види страхового
захисту від тих ризиків, які виявляються в будь -якій сфері визначених
фінансових відносин або безпосередньо спричиняють фінансові втрати.

Звичайне страхування майна покриває лише незначну частину втрат,
яких господарський суб'єкт зазнав внаслідок настання ризику. Набагато
більшими можуть бути його втрати, завдані неотриманням сподіваного
прибутку. І тут страхування так званих втрачених можливостей (реальних
майнових втрат у їх залишковій вартості плюс втрат очікуваної користі), дає
змогу вчасно відновити виробничий процес перерваний через настання
випадкової події, підтримує регулярне надходження грошових коштів,
необхідних для фінансування господарського процесу, а не тільки для
відновлення втрачених через подію основних фондів.

Згідно з класифікацією ризиків до групи фінансових віднесені ризики,
що виявляються у зв'язку із наданням кредитів (товарних кредитів; кредитів
під інвестиції; споживчих кредитів; кредитів, виданих під заставу; кредитів
довіри і т.ін.) та у зв'язку з втратою прибутку - найбільш репрезентативним
видом страхування фінансових ризиків, а також різноманітних біржових

ризиків (див. схему, рис.4.21).

Страхування кредитів:

ризику неповернення кредиту

відповідальності позичальника за неповернення кредиту

несвоєчасної сплати страхувальником процентів за кредит

Страхування біржових ризиків:

ризику неплатежу за комерційними угодами

комісійної винагороди брокерської (маклерської)

фірми

операції з цінними паперами

Страхування непрямих ризиків:
• на випадок втрати доходу

додаткових витрат

тимчасового

Страхування ризику

неправомірного застосування фінансових

санкцій державними податковими

Страхування прибутку: службами

майнові інтереси страхувальника або третіх осіб, пов'язані з
інвестуванням грошових чи інших ресурсів у певний вид
виробництва, робіт чи послуг з метою одержання через деякий

час прибутку

векселів
депозитів

прибутку
орендної плати

Рис.4.21. Класифікація видів страхування фінансових ризиків.

Види збитків у страхуванні фінансових ризиків див. рис. 4.22.

Рис.4.22. Види збитків у страхуванні фінансових ризиків.

Страхова сума обчислюється на базі передбачуваного обсягу прибутку
та обсягу постійних витрат, які можуть скластися у господарському році.

При розрахунку страхового тарифу враховується:

сезонність виробництва;

тривалість терміну відшкодування;

характер конкуренції в даній галузі;

франшиза.

Правове забезпечення у страхуванні фінансових ризиків може набирати
багатьох форм. При цьому воно передбачає, що втрати (кредиторська
заборгованість, відсотки по ній, неплатоспроможність позичальників та
споживачів і т.ін.) можуть бути повернені третіми особами, тобто
страховиком. Отже, страхування фінансових ризиків можна визначити як
господарський механізм, мета якого - задовольнити випадкові оцінювані
майнові потреби, які виникають з ризиків неповернення кредитів чи
неотримання прибутку в достойній кількості або зовсім, перерозподіливши
втрати між суб'єктами фінансово-страхових відносин.

В Україні ці проблеми поки що не знаходять свого місця в гідних
межах, тому що відсутнє головне - інвестиційна діяльність громадян, тобто
депонування грошових коштів у комерційних банках. Масове неповернення
банками депонентних коштів підносить звичайну негативну фінансово -
банківську ситуацію до рангу вагомої соціально-економічної і навіть

політичної проблеми. Адже вклади клієнтів, фізичних та юридичних осіб,
банки активно використовують у своїй комерційній діяльності. А ця
діяльність, як відомо, пов'язана як з розвитком економіки країни в цілому,
так і з ризиками неповернення коштів, що автоматично лягає на плечі
клієнтів банків - власникам депозитів. Саме тому постає гостра потреба
створювати ефективні системи захисту інтересів вкладників від наслідків
ризику неплатоспроможності їхніх банків. З огляду на це страхування
депозитів стає актуальнішою проблемою економічної системи будь-якої
країни.

Система страхового захисту депозитів була уперше застосована в США
у 1933 р. згідно з вимогами прийнятого Банківського закону про страхування
депозитів. Було створено державну організацію - "Федеральну корпорацію
страхування депозитів", яка протягом вже багатьох десятиліть страхує всі
види банківських депозитів за рахунок спеціального фонду, створеного
щорічними внесками комерційних банків.

Сутність системи депозитного страхування (СДС) - створення системи
взаємної відповідальності комерційних банків перед вкладниками, яка
передбачає використання страхових принципів при організації цільового
фонду, що може витрачатись для повної або часткової компенсації збитку,
спричиненого вкладниками банку, який збанкрутував.

Принципи побудови систем депозитного страхування:

Інституційний характер організації;

Страхова основа формування;

Обов'язкова участь усіх фінансових закладів, які приймають депозити;

Імперативність регуляційних норм діяльності;

Змішаний характер (участь державних та недержавних структур);

Обмеженість страхової відповідальності банків, установленою квотою
відшкодування депозитів;

Власна участь застрахованих у покритті ризиків неповернення
депозитів;

Диференціація страхових тарифів;

Надання страхового відшкодування на одного вкладника.

Типи СДС

обов'язкова

добровільна

змішана

за характером вимог

до

учасників

повна

за ступенем
охоплення об'єкта
страхування

• обмежена
дискредеційна

за принципом
визначення
страхових платежів

власності

диференційована

фіксована

Рис. 4.23. Характеристики типів систем депозитного страхування.

Попри цілий ряд недоліків, які виявляються протягом часу їх
функціонування, ці системи стали моделями, які наслідують у багатьох

країнах світу.

Беручи до уваги актуальність розглянутих щойно питань для всіх
банківських систем, 30 травня 1994 р. Європейський Союз ухвалив
спеціальну Директиву 94/19/ЄС щодо впровадження програм страхування
депозитів країнами-членами ЄС, а також країнами, які мають намір
приєднатися в майбутньому до ЄС.

Керуючись статтею 24 закону України "Про банки і банківську
діяльність", Національний банк України розробив та з 01.07.96 р. ввів у дію
"Тимчасовий порядок формування комерційними банками фонду
страхування вкладів фізичних осіб". Фонд створюється за рахунок придбання
банками державних цінних паперів (на суму, достатню для покриття
зобов'язань перед фізичними особами) та передачі їх на зберігання
Національному банку України. У разі ліквідації комерційного банку
Національний банк України розблоковує державні цінні папери такого банку,
реалізує їх, а отримані кошти використовує на відшкодування фізичним
вкладникам депозитивів. Як бачимо, юридичні особи (їх вклади), поки що
знаходяться поза увагою такого страхування, хоча їхні вклади на
сьогоднішній день у банках домінуючі. Все це призводить до нервозності
підприємницьких структур різного порядку бізнесу й виходом їх у "тінь".
Пересічний же громадянин України ще недостатньо довіряє банківським
структурам та не поспішає вкладати свої кошти на депозит до банку,
особливо в національній валюті.

Вирішення цієї проблеми можливе з допомогою третьої сторони, тобто
обов'язковим залученням для страхування депозитів вкладників страхової
компанії, а не тією ж структурою (банком), що одержує гроші по вкладах,
тим паче державою, яка й так багато винна своїм громадянам.

Необхідність широкого впровадження такої системи - страхування
банківських депозитів страховиками, зумовлюється, окрім вже зазначеного,
ще ось чим:

загальним спадом довіри до банків;

потребою надання допомоги тим банкам, які потрапили у скрутну
фінансову ситуацію;

потребою стабілізації фінансових ресурсів банків - усунення причин до
передчасної ліквідації депозитів вкладниками, занепокоєними станом їх
надійності;

за формою

державна

приватна
змішана

• обов'язком захисту споживача-клієнта, який не завжди володіє
достатньою інформацією про фінансову кондицію банку, якому довіряє
свої заощадження.

Про можливості такої системи - страхування депозитів страховиком
див. рис. 4.24.

Можливості СДС під час розв'язання проблем
банківських банкрутств

Ліквідація банку

Злиття зі стабільним банком

І>

Надання безпосередньої допомоги

Пільги щодо капіталу банку

Рис.4.24. Можливості страхування депозитів страховиком під час розв'язання
проблем банківських банкрутств.

4.8. Проблеми та напрями державної політики в галузі майнового

страхування в Україні

Використанні терміни:модель суспільного життя, законодавче регулювання,
міжнародний бізнес, інвестиційні проекти, міжнародне право.

Необхідною умовою ставлення до країни як до правової держави є
наявність добре розгалуженого та розвинутого законодавства, дотримання
якого вимагається від кожного її громадянина, кожного органу державної

влади. Безперечно, наша країна не може запозичити зараз сучасну
американську чи шведську модель суспільного устрою, або модель якоїсь

іншої високорозвиненої держави.
В Україні формується власна модель суспільного життя та ринкової
економіки, в тому числі й страхування. І хоча страхування більш-менш
налаштовується вже на потреби захисту підприємницької діяльності, але
наблизитись до ролі, яку виконує страхування у країнах ринкової орієнтації,
особливо в вирішенні соціальних проблем суспільства воно поки що не в
змозі.

Як показує життя, страхування дуже важливе як для підприємств, що
вже функціонують, так і для новостворених, які ще не набули достатнього

виробничого потенціалу і не нагромадили власних резервних фондів, а
наявність відповідної страхової угоди дає змогу впевненіше користуватися
кредитами, щоб споруджувати чи придбавати необхідні засоби виробництва.

Необхідне законодавче регулювання й у страхуванні нової техніки та
технологій, наукових розробок. Велику роль таке регулювання відіграє у
страхуванні в аграрному секторі (здійснення аграрної реформи обов'язково
зумовить посилення страхування на селі).

Ненормальним є становище у страхуванні ризиків під час побудови
промислових, комунальних, транспортних будівель і споруд. Перспективною

вже стає вимога застосування страхування втрат від переривання
виробництва на час, потрібний для відновлення зруйнованих або
пошкоджених страховими випадками об'єктів.

Страхування прямо стосується розвитку міжнародного бізнесу. Україна
- держава в центрі Європи. Тут перетинаються транспортні артерії, що
сполучають Схід і Захід. Зростає товарообмін інших країн з нашою
державою, збільшуються транспортні вантажопотоки. Страхування вантажів,

туристських груп, автотранспортних ризиків, інвестиційних проектів є
необхідним компонентом формування нормальних міжнародних стосунків.
Отже, страхування різноманітних ризиків сприяє розвитку комерційної
діяльності в країні і від стану законодавчої бази в цій галузі напрямку
залежить і задоволення потреб споживачів всіляких матеріальних благ, що
надає бізнес.

Ефективність державного регулювання у сфері майнового страхування
багато в чому залежить від створення оптимальної системи страхового
захисту на базі раціонального використання можливостей і переваг як
обов'язкового, так і добровільного страхування. Хоча міжнародне право і
законодавчі акти більшості держав світу тлумачить обов'язкове страхування
як необхідність захисту інтересів третіх осіб у разі, коли їм завдано шкоди, і
тому, як правило, обов'язкова форма страхування в західних країнах
найбільш поширена як страхування відповідальності (ця тема надається у
наступному розділі цього посібника). Особисте і майнове страхування в цих
країнах проводяться виключно в добровільній формі але суми страхових
платежів відносяться до розряду обов'язкових витрат і виключаються з
доходу громадян та підприємств. З огляду на результати перебудови
економіки України за час незалежності, ментальності нації, з нашої точки
зору, таке потрібно впроваджувати і в нашій державі, а також обов'язковість
страхування і майна у всіх галузях виробництва ще на років десять-двадцять.
І це треба вирішувати на державному рівні. Крім цього треба пам'ятати, що
принцип обов'язковості однаково поширюється і на страхувальників, і на
страховиків. Де перший має обов'язково застрахувати передбачений
законодавством об'єкт, а другий не вправі відмовити йому в цьому. І таке й
буде тим важелем виховання нації й засвоєння навиків страхування, а з цим і
створення нових резервів коштів для використання їх на користь суспільства
й кожного громадянина при реалізації страховиками своїх функцій та
принципів страхування.

Тема 5. Страхування відповідальності

Еволюція та розвиток страхування відповідальності.
Сутність, види та принципи страхування відповідальності.
Страхування відповідальності на транспорті.

Страхування відповідальності роботодавця, професійної відповідальності,
відповідальності виробника за якість продукції.

Екологічне страхування.

Проблеми та напрями державної політики в галузі страхування
відповідальності в Україні.

Прикладні задачі у страхуванні відповідальності.

Завдання для практичних (семінарських) занять.

Рекомендована література:
Основна: 1; 2; 3; 4; 5; 29; 33; 37; 86; 88; 90.
Додаткова: 10; 11; 12; 22; 30; 31; 58; 64; 78; 102; 104; 110; 111; 115

У темі розкривається поняття процесу страхування відповідальності,
суть та необхідність для України виокремлення такої галузі страхування,
розглядаються основні напрями (підгалузі) такого страхування та деякі
конкретні види страхування відповідальності. Обґрунтовується віднесення до
цієї підгалузі екологічного страхування, дається головне поняття такого
страхування. Визначається, що страхуються майнові інтереси страхувальника
(клієнта), коли він своєю діяльністю чи бездіяльністю може нанести збитки
третім особам, а також умови та користь від такого страхування третім
особам, яким спричинили збитки, а також суспільству при цьому в цілому -
створенням для всіх "безтурботності" ("убезпеченості").

5.1. Еволюція та розвиток страхування

Використані терміни: страхування відповідальності, адміністративна
відповідальність, матеріальна відповідальність, цивільна (цивільно-правова)
відповідальність, "Зелена картка", об'єднання страховиків, екологічне
страхування.

Як уже зазначалось у попередніх темах, страхування
особистих та майнових ризиків спрямоване на підтримку розвитку
комерційної діяльності суб'єктів господарювання та безпеки
громадян країни. І від стану цих галузей страхування, залежить
задоволення потреб споживачів матеріальних благ. Те ж можна
казати і про страхування відповідальності. Це третя, відносно нова
для страхування, галузь надання страхових послуг.

Економічно-правове призначення такого страхування полягає у захисті
майнових інтересів страхувальників (клієнтів страхової компанії), якщо вони,
клієнти, завдадуть шкоди життю, здоров'ю чи майну третім особам, своєю
дією чи бездіяльністю, а також майнові інтереси таких третіх осіб -
потерпілих від діяльності чи бездіяльності цих страхувальників.

На відміну від майнового та особистого страхування
особливістю страхування відповідальності є те, що крім страховика

і страхувальника тут завжди присутня третя особа, на користь якої
укладається договір. І найчастіше вона невідома (крім
відповідальності за невиконання договірних зобов'язань). Також ще
однією відмінністю є те, що в страхуванні майна страхова сума
визначається в межах дійсної вартості об'єкта страхування, у
особистому страхуванні така сума має математичне визначення, і
яка залежить від економічної ситуації в країні, страхова сума у
страхуванні відповідальності - це гранична сума відшкодування
(ліміт відповідальності), що бере на себе страховик при скоєнні
страхувальником (клієнтом страхової компанії) шкоди третім
особам (їхньому життю, здоров'ю, майну).

Види страхування, які належать до цієї галузі, мають комплексний
характер. Поліс страхування відповідальності, як правило, забезпечує
одночасний страховий захист як життя і здоров'я третьої особи, так і об'єктів
його майна.

Законодавство більшості розвинутих країн передбачає проведення
страхування відповідальності в обов'язковій формі, особливо об'єктів та дій
підвищеної небезпеки.

У законі України "Про страхування" наведений перелік
тридцяти двох видів обов'язкового страхування, які здійснюються
(або мають здійснюватися) в нашій країні. Здебільшого - це
страхування відповідальності, що проводиться в обов'язковій
формі. Цим створюється оптимальність та ефективність страхового
захисту громадян країни та їх майна, починаючи з захисту третіх
осіб - осіб, які не причетні до діяльності (або бездіяльності) різних
структур та підприємців країни, але вони мимоволі втягнуті в різні
процеси життєдіяльності суспільства.

З професійної точки зору такі види страхування дозволяють
зараз і в майбутньому більш ефективно розвивати й
використовувати потенціал членів суспільства, коли кожному
громадянину надається можливість розкривати свої здібність.
Суспільство в такому разі вже не буде накладати "табу", що
робилось віками на все "нове" та "незвичне". І ця галузь
страхування разом з механізмом перестрахування вводить в цілому
всю діяльність підприємців на сьогоднішній день на більш
безпечний та якісний виток взаємодій членів суспільства країни та
країн світу.

Страхування відповідальності, як процес, як захист, як підхід до
вирішення загострених проблем в суспільстві, надто молодий. Але з точки
зору суті страхування відповідальності можна сказати: через таке пройшов

кожен народ світу. І вже в середині XIX ст. постала гостра потреба в
законодавчих актах, які регулювали б взаємини товаровиробника і
споживача, роботодавця і працівника, упущення під час виконання
професійних обов'язків і т. ін. Проте перші законодавчі норми в цьому
забезпечували відносно слабкий правовий захист таких взаємин. Подальший
розвиток законодавства європейських та інших економічно розвинутих країн
Заходу і Сходу привів до встановлення строгої відповідальності щодо цих
питань. Тоді ж було закладено підвалини страхування відповідальності в
різних сферах життєдіяльності людини. Так, при збільшенні одиниць
транспортних засобів, що однозначно визнане як джерело підвищеної
небезпеки, практично у всіх країнах світу діють норми страхування цивільної
відповідальності власників транспортних засобів. Відчутне збільшення рік у
рік забруднення навколишнього середовища привернуло увагу людства та
загострило розуміння небезпеки для життя, здоров'я, господарської
діяльності людини у неможливості вже використовувати певні водні та
земельні ресурси, примусило уряди багатьох країн ухвалити закони, які
регулюють питання відповідальності та компенсації за забруднення.

Гостро постала проблема охорони навколишнього середовища
і в країнах колишнього СРСР. Політика вирішення господарських
завдань "за будь-яку ціну", відсутність або порушення нормативів,
екстенсивне природокористування негативно відбилися і на
екології України. Збитки за рахунок централізованих резервів
держава не може вже відшкодувати. З переходом до ринкової
моделі економіки ця функція лягла на місцеві органи влади, які теж
не мають достатніх коштів. Вихід бачиться (і він має позитивну
оцінку в країнах світу) у страхуванні ризиків на користь
потерпілих, тобто - страхування відповідальності кожного за його
дії (або бездіяльність).

5.2.Сутність, види та принципи страхування відповідальності

Використані терміни: презумпція вини, принцип генерального делікту,
правомірні дії, неправомірні дії, вина винуватця, відповідальність безумовна,
відповідальність сувора, непереробна сила, умисел потерпілого, заявлені
позови, позови "з довгим хвостом ", потрібні умови.

У підрозділі 2.3 другої теми цього посібника подані короткі
характеристики об'єктів страхування за економічною ознакою
класифікування, в тому числі і страхування відповідальності. На рис. 2.9;
2.10; 2.11 перелічені підгалузі такого страхування, учасники страхування,
особливості збитків та функції такого страхування, а також загальні види
відповідальностей, в яких страховик, маючи вже розроблену нормативно -
правову базу, створює і пропонує свої послуги по відшкодуванню

матеріальних втрат страхувальнику і третім особам, яким страхувальник
може завдати (чи завдав) збитки.

В таких діях страховика і закладена функція страхування
відповідальності - захисті інтересів як клієнта (страхувальника), так і
інтересів пересічного громадянина країни. Відповідно обсяг відповідальності
страховика включає виплату відшкодування страхувальникові чи третій особі
в разі настання передбаченої договором страхування страхової події, яка
(при даному страхуванні) вважається як факт настання відповідальності
страхувальника, що встановлюється судовими органами або
добровільно визнається самим страхувальником.

Як правило у більшості держав світу захист інтересів третіх
осіб, коли їм завдається шкода, проводиться у формі обов'язкового
страхування.

В основу всіх видів страхування, а також всіх видів
страхування відповідальності, покладено норми вітчизняного та
міжнародного права. Рівень розвитку страхування відповідальності
прямо залежить від досконалості національних правових інститутів.
Так, як суми компенсацій можуть бути дуже значними (збитки
часто мають катастрофічний характер, наприклад, в екологічному
страхуванні), а сам процес урегулювання позовів за такими
збитками, досить тривалий.

Розглянемо види страхування відповідальність докладніше. Це
цивільна , матеріальна та адміністративна відповідальність.

Адміністративна відповідальність - одна з форм юридичної
відповідальності громадян і правових осіб за здійснення ними
адміністративного правопорушення.

Матеріальна відповідальність - це обов'язок працівника відшкодувати
збитки, завдані підприємству, згідно з порядком, установленим трудовим
законодавством. Матеріальна відповідальність настає тільки за збитки, які
виникли внаслідок явно протиправної поведінки працівника, такої, що її
можна поставити йому у винну. (Це витікає з посадової інструкції,
наприклад, у комірника).

Цивільна (цивільно-правова) відповідальність виникає як юридичний
наслідок невиконання або неналежного виконання особою передбачених
цивільним правом обов'язків, що пов'язане з порушенням суб'єктивних
цивільних прав іншої особи. Цивільна відповідальність полягає у
застосуванні до правопорушника в інтересах потерпілого встановлених
законом або договором заходів впливу (санкцій) майнового характеру.
Це й відшкодування збитків, сплата неустойки (штрафу, пені), компенсація
шкоди.

У цивільній відповідальності розглядаються такі випадки:
• наявність вини у заподіювача шкоди;

відсутність вини, але відповідальність настає, згідно з
юридичними канонами;

не звільняється заподіювач шкоди від відповідальності при
настанні випадку чи дії непереборної сили;

ураховується специфіка діяльності, під час здійснення якої

заподіюється шкода.

І

* •••

ще: цивільне право засновується на презумції вини,

згідно з якою, відсутність вини має доводитися самим
правопорушником. Правопорушник вважається винним доти,
доки він не доведе свою невинність.

У цьому потерпілий зобов'язаний довести факт здійснення
проти нього правопорушення, наявність у нього збитків та
наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та
збитками.

У цивільному праві діє так званий принцип генерального делікту, згідно
з яким сам факт заподіяння шкоди вважається протиправним, якщо
заподіювач шкоди не доведе, що мав права на дії, що спричинили шкоду.
Протиправна заподіяна шкода підлягає відшкодуванню в усіх випадках.
Шкода, спричинена правомірними діями, підлягає відшкодуванню тільки у
випадках, передбачених законом.

Прикладом відповідальності за шкоду, спричинену
правомірними діями, служать передбачені "Кодексом
торговельного мореплавства" зобов'язання щодо розподілу збитків,
що звуться загальною аварією. Згідно з правилами про загальну
аварію, збитки, що виникли під час морського перевезення в
результаті цілеспрямованих пошкоджень, здійснених з метою
рятування судна, фракту та вантажу, що перевозиться на судні, від
загальної для них небезпеки, розподіляються між судном, фрактом
та вантажем співрозмірно до їх вартості.

Також на спеціальних умовах будується і відповідальність власника
джерела підвищеної небезпеки, відповідальність професійного охоронця та у
деяких інших випадках. Для виникнення таких видів відповідальності не
вимагається наявності вини винуватця шкоди. В цьому, особи, діяльність
яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточуючих (вище надані
приклади, а також ще наприклад: транспортні організації; промислові
підприємства; будівництво; власники автотранспортних засобів і т.п.),
зобов'язані відшкодувати шкоду, спричинену джерелом підвищеної
небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної
сили або умислу потерпілого. Виняток становлять застереження у
Повітряному кодексі країн, в тому числі й у "Повітряному кодексі України",