Реферат: Необхідність і завдання банківського регулювання та нагляду

Реферат на тему:

Необхідність і завдання банківського регулювання та нагляду

Важливою функцією держави є регулювання та нагляд за ді­яльністю банків з метою забезпечення стабільності банківської системи.

Терміни «регулювання банківської діяльності» та «нагляд за ді­яльністю банків» цілком слушно часто вживають поруч, тому що вони характеризують взаємозв'язані та взаємодоповнювальні види діяльності.

Під регулюванням банківської діяльності розуміють насамперед створення відповідної правової бази. По-перше, це розроблення та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків (наприклад, Закон про центральний банк країни, Закон про банки і банківську систему). По-друге, це ухвалення відповідними установами, уповно­важеними державою, положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Вони ба­зуються на чинному законодавстві і конкретизують, роз'яснюють основні положення законів. Законодавчі і нормативні положення визначають такі межі поведінки банків, які сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи.

Під банківським наглядом розуміють насамперед моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків, а саме:

—створення нових банків та їхніх установ;

—діяльності банків;

—реорганізації та ліквідації банків.

Регулятивно-наглядові органи мають повноваження застосовува­ти до банків певні коригувальні заходи, а також заходи примусового впливу з метою регулювання їхньої діяльності. Ці заходи можуть розглядатися одночасно як елемент банківського нагляду і як еле­мент банківського регулювання. Отже, поняття регулювання банків­ської діяльності та банківський нагляд дуже тісно переплітаються.

У країнах з ринковою економікою держава в особі центрального банку та відповідних уповноважених органів ставить за мету впровадження пруденційного банківського регулювання та нагляду, тобто спрямованого на забезпечення стабільності та надійності бан­ків, їхньої обачливої та розважливої поведінки, виконання банками вимог фінансової безпеки.

Ефективне використання можливостей пруденційного банківсько­го регулювання та нагляду передбачає необхідність чіткого законо­давчого визначення змісту таких понять, як «банк» і «банківська ді­яльність». Неоднозначне їх тлумачення може мати негативні наслідки для економічної практики. Чітке визначення цих понять насамперед допоможе економічним суб'єктам легко орієнтуватися на фінансово­му ринку, знати, які посередницькі операції належать до банківської діяльності та які наслідки (правові та економічні) вона може мати. Критерієм віднесення посередників фінансового ринку до банківських та небанківських установ може бути комплекс із трьох посеред­ницьких операцій, що є базовими для банківської діяльності:

—прийняття грошових коштів від клієнтів у вклади;

—надання клієнтам кредитів і створення платіжних засобів;

—здійснення розрахунків між клієнтами.

В умовах ринкової економіки банки мають надзвичайно великі можливості впливати на економічні процеси як позитивно, так і нега­тивно, що зумовлює необхідність регламентації їхньої діяльності. До­слідження ролі банків у сучасній економіці дає можливість з'ясувати причини, які примушують державу взяти на себе функцію банківсько­го регулювання та нагляду. Розглянемо основні з цих причин.

Держава в особі центрального банку покликана, як уже зазнача­лося, забезпечувати стабільність грошового обігу і національної ва­люти, що неможливо без регулювання діяльності банків, а саме без обмеження здатності банків створювати платіжні засоби — гроші. У гонитві за прибутком банки здатні створити й запропонувати більше грошей, ніж у них є підстав для цього і більше, ніж потребує ринок. Інструментом регулювання діяльності банків виступає механізм обов'язкового резервування певної частини ресурсів банків (у ме­жах заздалегідь визначеної центральним банком норми обов'язко­вих резервів). У цих умовах здійснення банками платежів, надання позичок обмежується обсягом банківських ресурсів, що перевищу­ють суму зарезервованих ресурсів. Якщо ж банк не дотримується встановлених правил, тобто порушує норму обов'язкових резервів, наглядові органи застосовують до нього певні заходи.

Одна з важливих функцій банків — збереження грошових зао­щаджень суспільства. Банки — це довірчі установи, тобто в основі їхньої діяльності лежить довіра до них з боку суспільства. Для того, щоб економічні суб'єкти розміщували в банках свої заощадження, вони повинні мати певні гарантії, що ці заощадження можна буде отримати в наперед домовлені строки і з обіцяними процентами. В цих умовах суспільство розглядає виконання державою функції бан­ківського регулювання та нагляду як свого роду гарантію розумної та обачливої політики банків. Крім того, з метою підвищення довіри до банківської системи у більшості ринкових економік функціону­ють спеціальні колективні фонди (корпорації) страхування депози­тів. Вони гарантують вкладникам у разі банкрутства банку повер­нення їхніх заощаджень у певних межах.

Банки на відміну від інших економічних суб'єктів ринку містять у собі підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності і прово­кування загальноекономічної кризи, що пояснюється самою приро­дою банків, специфікою їхньої діяльності. Так, капітал банків ста­новить невелику частку у їхніх сукупних ресурсах, оскільки банки працюють головно за рахунок залучення коштів великої кількості вкладників. У зв'язку з цим платоспроможність і ліквідність банків є поняттями відносними, вони базуються на допущенні, що вклад­ники не вилучать свої кошти з банків одночасно. Проте економічна ситуація в країні може скластися у такий спосіб, що ймовірність ви­лучення коштів значної кількості вкладників з банків стане реальні­стю, і банки, що опинились у цій ситуації, можуть збанкрутувати. Банки-банкрути, тісно пов'язані з іншими банками через систему міжбанківських зв'язків, будуть не здатні виконати свої зобов'язан­ня перед вкладниками, перед іншими банками, що потягне за собою цілий ланцюг банківських крахів. Наслідком цього може стати по­рушення грошового обігу з ризиком перейти у кризу банківського сектора, а потім і в загальноекономічну кризу країни.

Ще один приклад. Банківська система виконує життєво важливу роль посередника на фінансовому ринку. Банки акумулюють зао­щадження економічних суб'єктів і водночас надають позички іншим суб'єктам ринку. Кредитування неминуче пов'язано передусім з Найбільше значення як елемент світового досвіду має система страхування депозитів, створена у 1934 р. у США. Для страхування депозитів у комерційних банках була заснована Федеральна корпорація страхування депозитів (ФКСД) — Федеральне незалежне агентство, підзвітне Конгресу. Багато країн в тій чи іншій формі запозичили досвід США.

В Україні в 1997—1998 рр. банки були зобов'язані за депозитами фізичних осіб створювати обов'язкові резерви шляхом придбання облігацій внутрішньої дер­жавної позики з подальшим їх блокуванням у депозитарії НБУ. Згідно з Указом Президента від 10 вересня 1998 р. в Україні створюється Фонд гарантування вкла­дів фізичних осіб — вкладників комерційних банків України. Фонд створюєгься і функціонує як державна, економічно самостійна, спеціалізована організація. Учас­никами системи гарантування вкладів є комерційні банки, що мають ліцензію НБУ на здійснення операцій із залучення вкладів фізичних осіб, за винятком банків, які перебувають у стадії фінансового оздоровлення, та Ощадного банку України.

зиком неповернення позичених коштів і, як наслідок, з ризиком для банків втрати ліквідності і платоспроможності.

У світовій банківській практиці управління кредитним ризиком розглядається як проблема, що має державне значення. У зв'язку з цим органи банківського регулювання та нагляду зобов'язують бан­ки створювати резерви для відшкодування можливих втрат за пози­ками. Розмір резервів визначається загальною сумою всіх наданих позичок та ступенем їхнього ризику.

Отже, банки відіграють ключову роль в економіці і водночас їм притаманна підвищена фінансова вразливість, що зумовлює необхі­дність розроблення та ухвалення державою заходів стосовно банків­ського регулювання та нагляду.

Банки формують платіжну систему країни. На банківських ра­хунках зосереджені кошти, що становлять основу для безготівкових розрахунків, і саме банки здійснюють їх. Надійна й ефективна сис­тема розрахунків — це важливий компонент розвинутої економіки. З огляду на наявність тісного взаємозв'язку сучасної грошово-кре­дитної і виробничої систем порушення в платіжній системі можуть негативно позначитися на розвитку економіки. Зауважимо, що між­банківський ринок і платіжний обіг у сучасних умовах мають між­народний характер. У зв'язку з цим проблеми, що виникають на на­ціональних банківських ринках, перестають бути локальними й експортуються на світовий ринок, що також є аргументом для об­грунтування необхідності банківського регулювання та нагляду.

Важливою є і така зовнішня обставина. Банківська система будь-якої країни не може сприйматися світовою спільнотою як повноцін­на за відсутності системи банківського регулювання та нагляду, що відповідає міжнародно визнаним стандартам.

Ефективна система банківського регулювання та нагляду потрібна і самим банкам, тому що успіх їхньої діяльності залежить від довіри до них з боку суспільства. Втрата довіри вкладників до одного банку може викликати ланцюгову реакцію, перекинутися на всю банківську систему і призвести до втрати довіри до всієї банківської системи.

Отже, необхідність банківського регулювання та нагляду з боку держави визначається квазісуспільною природою банків. Банки функціонують головно як недержавні, приватні структури, мета ді­яльності яких — отримання максимального прибутку. Водночас, як уже зазначалося, вони виконують суспільно корисні й необхідні функції, що і робить регулювання та нагляд за їхньою діяльністю обгрунтованим і необхідним завданням держави.

Ефективність банківського регулювання та нагляду залежить знач­ною мірою від того, наскільки чітко визначені завдання, що стоять пе­ред відповідними регулятивно-наглядовими органами, наскільки добре ці завдання розуміють і підтримують органи, що розробляють економіч­ну політику держави і несуть відповідальність за реалізацію цієї політики.

Основні завдання банківського регулювання та нагляду:

—забезпечення стабільності та надійності банківської системи з
метою сприяння економічному піднесенню;

—захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в бан­
ках, від неефективного управління банками і від шахрайства. Інте­
реси вкладників потребують захисту, тому що в усіх країнах рівень
інформованості вкладників про фінансовий стан банків вельми не­
достатній і вони не мають можливості самостійно оцінити, який ри­зик беруть на себе, розміщуючи свої кошти в тому чи іншому банку;

—створення конкурентного середовища у банківському секторі,
адже саме це середовище є найсприятливішим для клієнтів банків.
Завдяки банківській конкуренції знижуються процентні ставки за
позичками, підвищуються процентні ставки за депозитами, розши­рюється спектр банківських послуг, запроваджуються новітні бан­ківські технології тощо;

—забезпечення відкритості (прозорості) політики і діяльності
банківського сектора в цілому і кожного банку окремо. Підвищення
відкритості базується на удосконаленні системи обліку і звітності в
банках і наближенні їх до вимог, що випливають із досвіду міжна­родної банківської практики;

—підтримування необхідного рівня стандартизації і професіо­налізму в банківському секторі, забезпечення ефективної діяльності
банків і запровадження технологічних нововведень в інтересах спо­живачів банківських послуг.

Необхідність і значущість банківського регулювання та нагляду в умовах ринкової економіки не виключають саморегуляцію банків­ського сектора через ринкові механізми. Ці дві форми регулювання мають доповнювати одна одну. Банки повинні діяти, керуючись принципами комерційного розрахунку та надійності.

У свою чергу, органи банківського регулювання та нагляду му­сять діяти, керуючись принципами розумного, обачливого ставлен­ня до банків, тобто вони не повинні вимагати від банків здійснення операцій, які могли б послабити їхній фінансовий стан, посягати на свободу підприємницької діяльності банків.

В Україні в умовах планово-централізованої економіки та існу­вання системи державних банків не було потреби у створенні системи банківського регулювання та нагляду. Напрями й умови ді­яльності банків визначалися урядом, він же і контролював їхню ді­яльність. Так, зокрема, уряд затверджував кредитний план Держбан­ку, в якому визначалися обсяг кредитних вкладень та їхня цільова спрямованість. Він же встановлював і розмір процентних ставок як за позичками, так і за депозитами.

В умовах трансформації економіки в Україні реформується бан­ківський сектор, і одним із найважливіших компонентів цього про­цесу є створення ефективної системи пруденційного банківського

регулювання та нагляду. Проблема створення цієї системи має для України особливе значення, зважаючи на такі фактори:

— нестабільний характер економіки перехідного періоду;

—незавершеність процесу ринкової трансформації банківського
сектора;

—недостатній досвід комерційної діяльності банків в умовах
ринкової економіки;

—ризикована практика банківської діяльності, зокрема кредиту­вання, що виявляється в екстремально високому рівні простроченої,
пролонгованої та безнадійної до повернення кредитної заборговано­
сті, а також у надмірному кредитуванні інсайдерів, у концентрації
кредитного ризику;

—недостатній рівень банківського капіталу та резервів на по­криття ризиків з огляду на потреби економіки та якість активів банків;

—неадекватність системи внутрішнього контролю та аудиту в
банках стану банківської системи.

У світовій практиці спочатку десятиріччями, століттями фор­мувалася банківська система, а потім уже система регулювання та нагляду. В Україні ці процеси відбуваються паралельно, що є, безу­мовно, ускладнюваним фактором. Водночас Україна має й деякі переваги — вона може і повинна скористатися накопиченим світо­вим досвідом у галузі банківського регулювання та нагляду.