Реферат: Будизм та Ламаїзм

"Тим, хто охопленийворожістю і пристрастю,

Нелегко осягти це вчення.

Пристрасті віддавшись, обійняті тьмою,

Вони не зрозуміють того, що тонко,

Що глибоко і важко для розуміння,

Що проти напрямку їхньої думки".

Віная-пітака.

Цей реферат висвітлює тему Буддизму, і відповідаючи на питання, що з нею зв'язані, послідовно оповідає про те, де і коли виник Буддизм, хто був його засновником, розкриває основний зміст віровчення, показує історію розвитку і поширення Буддизму, у тому числі й у Тибеті.

Де і коли виник буддизм. Засновник буддизму. Легенди, зв'язані з Буддою.

Буддизм - сама древня з трьох світових релігій. Він "старше" християнства на п'ять століть, а іслам "моложе" його на цілих дванадцять сторіч. У суспільному житті, культурі, мистецтві багатьох азіатських країн буддизм зіграв роль не меншу, чим християнство в країнах Європи й Америки.

Запитаєте буддиста про те, як виникла релігія, якої він дотримується, і ви одержите відповідь, що більш двох з половиною тисяч років тому її сповестив людям Шак’ямуні (пустельник із племені шак’єв). У будь-який присвяченій буддизму книзі ви знайдете засновану на релігійній традиції розповідь про життя мандрівного проповідника Сіддхартхі, прозваного Шак’ямуні і назвавшего себе Буддою (санскр. buddha), що означає "прояснений вищим знанням".

Після нескінченної безлічі перероджень, накопичуючи в кожнім з них чесноти, Будда з'явився на землю, для того щоб виконати рятівну місію - указати живим істотам рятування від страждань. Він обрав для свого втілення образ царевича Сіддхартхі зі знатного роду Готама (звідси його родове ім'я - Гаутама). Рід цей входив у плем'я шак’єв, що жило за 500 - 600 років до н.е. у долині Гангу, у середніййоготечії.

Як і боги інших релігій, Будда не міг з'явитися на землі, подібно іншим людям. Мати Сіддхархі - дружина правителя шак’єв Майя - побачила один раз у сні, що до неї в бік увійшов білий слон. Через покладений час вона родила дитину, що залишила її тіло також незвичайним шляхом - через пахву. Негайно виданий їм клич почули всі боги Всесвіту і зраділи приходу того, кому вдасться припинити страждання буття. Мудрець Асіта напророкував немовляті здійснення великого релігійного подвигу. Дитину назвали Сіддхартхою, що значить "виконавший своє призначення".

Мати Сіддхартхі вмерла через кілька днів після його народження. Раджа, що безумно любив її, переніс усе своє почуття на сина. Володар шак’єв Шуддходана не бажав сину релігійної кар'єри. Його рано став тривожити характер дитини. Ще хлопчиком Сіддхартха любив віддаватися неясним мріям; відпочиваючи в тіні дерев, він занурювався в глибокі споглядання, переживаючи моменти незвичайних просвітлінь. Шуддходана оточив дитину розкішшю, ховаючи від нього всі тіньові сторони життя, дав йому блискуче світське виховання, женив на чарівній дівчині, що незабаром подарувала йому сина. Він вирішив будь-яким способом відвернути сина від його думок і настроїв. Але чи можливо сховати життя від юнака, що з раннього років задумується над її таємницями, чи можна сховати від нього ту сумну істину, що все навколо повно страждання?

Легенда розповідає, що один раз під час прогулянки по місту разом зі своїм візником Чанною Гаутама зустрів покритого виразками хворого, згорбленого роками старого, похоронну процесію і зануреного в роздуми аскета. Вражений, він став розпитувати слугу. Так він довідався про неминучі для живих істот стражданнях. Він був вражений, довідавшись, що це загальна доля всіх людей.

У ту ж ніч він тайкома залишив палац, щоб в самоті шукати шлях, що веде до рятування від страждань. "І от, - розповідав Будда, - залишив я рідний будинок свій заради безпритулку і став мандрівником, що стягує блага щирого на незрівнянному шляху вищого світу". У той час йому йшов тридцятий рік.

Вивчивши філософські системи і зрозумівши, що вони не можуть дозволити його проблеми, які його мучили, Гаутама захотів звернутися до йогів - практиків. Протягом семи років він безрезультатно віддавав катуванням свою плоть і міркував над текстами священних книг жреців і брахманів. Потім, залишивши своїх наставників-йогів, Гаутама усамітнився в джунглях для того, щоб самому безстрашно ринутися по шляху самокатування. І от в один прекрасний день, коли після багатогодинної нерухомості він намагався піднятися, ноги, до жаху друзів, що спостерігали цю сцену, відмовилися його тримати, і Гаутама намертво звалився на землю. Усі вирішили, що це кінець, але подвижник був просто в глибокій непритомності від виснаження.

Відтепер він вирішив відмовитися від марного самокатування. Щасливий випадок допоміг йому. Дочка одного пастуха, пожалівши аскета, принесла йому рисової юшки. Гаутама прийняв її милостиню і вперше за довгий час угамував свій голод. Весь день він відпочивав у тіні квітучих дерев на березі ріки, а коли сонце схилилося до заходу, улаштував собі ложе серед коренів величезного бан’яна і залишився там на ніч.

І лише переставши голодувати і відмовивши від помилкових премудростей, Гаутама шляхом раптового осяяння, досягнутого довгим глибоким спогляданням, відкрив шлях до порятунку. Це трапилось на березі річки Наіранджани, у містечку Урувілва, в теперішньої Бодхгає (штат Бихар). І отут відбулася сама значна подія в житті Гаутами. Роки роздумів і катувань, шукання і самозречення, весь його внутрішній досвід, що надзвичайно витончив і стоншив душу, - усе це як би зібралося воєдино і дало плід. З'явилося довгоочікуване "просвітління". Раптово Гаутама з незвичайною ясністю побачив усе своє життя і відчув загальний зв'язок між людьми, між людством і незримим світом. Весь Всесвіт як би став перед його поглядом. І усюди він бачив швидкоплинність, плинність, ніде не було спокою, усі неслося в невідому далечінь, усі у світі було зчеплено, одне походило від іншого. Таємничий надлюдський порив знищував і знову відроджував істоти. От він - "будівельник будинку"! Це Трішна - спрага життя, спрага буття. Це вона обурює світовий спокій. Сіддхарті здавалося, що він як би є присутнім при тім, як Трішна знову і знову веде до буття те, що пішло від нього. Тепер він знає з ким треба боротись, щоб знайти рятування від цього страшного світу, повного плачу, болю, скорботи. Відтепер він став Буддою- Проясненим...". Сидячи під священним деревом бодхі він пізнав "чотири шляхетні істини".

Демон зла, бог смерті Мара намагався змусити "проясненого" відмовитися від розповіді людям шляху порятунку. Він залякував його страшними вітрами, своїм грізним воїнством, посилав своїх прекрасних дочок, щоб спокусити його радощами життя. Але Будда переміг усе, у тому числі і свої сумніви, і незабаром вимовив у "Оленячому парку", недалеко від Варанаси першу проповідь, що стала основою віровчення буддизму. Її слухали п'ять його майбутніх учнів і два олені. У ній він коротко сформулював найголовніші положення нової релігії. Після проголошення "чотирьох шляхетних істин", оточений всі учнями, що збільшуються - послідовниками, Будда ходив сорок років по містах і селах долини Гангу, роблячи чудеса і проповідуючи своє вчення.

Вмер Будда, відповідно до легенди, у 80 років у Кушінагарі, що, як думають, відповідає нинішній Касиє, розташованій в східній частині штату Уттар Прадеш. Він ліг під деревом бодхі в "позу лева" (на правому боці, права рука під головою, ліва витягнута уздовж випрямлених ніг) і звернувся до тих, хто зібрався біля нього ченцям і мирянам з наступними словами: "Тепер, о ченці, мені нема чого більше сказати вам, крім того, сто все створене приречене на руйнування! Прагнете всіма силами до порятунку". Відхід Будди з життя буддисти називають "mahaparinirvana" - великим переходом у нірвану. Ця дата шанується так само, як і момент народження Будди і момент "прозріння", тому її називають "тричі святим днем".

Сучасна наука не дає однозначної відповіді на питання про історичність Будди. Однак багато дослідників вважають Шак’ямуні історичною особистістю. Але дотримуватись при цьому буддійській традиції, що вважає його одноособовим "засновником буддизму", немає основ. "Сучасний стан вивченості питання, - пише відомий український учений Г. Ф. Ільїн, - дозволяє вважати, що Будда як одноособовий творець відомого нам віровчення - особистість неісторична, тому що буддизм складався протягом багатьох століть, але Шак’ямуні - засновник буддійської чернечої громади (чи один з перших її засновників), проповідник, погляди і практична діяльність якого мали велике значення при виникненні буддійського віровчення, цілком міг існувати реально".

Основний зміст віровчення. Догмати.

Виникнення буддизму було зв'язано з появою ряду здобутків, що ввійшли згодом до складу канонічного зводу буддизму - Тіпітакі; це слово позначає мовою палі "три посудини" (точніше три кошики). Тіпітака була кодифікована біля III в. Тексти Тіпітакі розділені на три частини - пітакі: Віная-пітака, Суттапітака й Абхідхармапітака. Віная-пітака присвячена переважно правилам поведінки ченців і порядкам у чернечих громадах. Центральну і найбільшу частину Тіпітакі складає Сутта-Ніпата. Вона містить величезну кількість оповідань про окремі епізоди життя Будди і його виречень по різних приводах. У третьому "кошику" – Абхідхармапітаке - полягають головним чином проповіді і повчання на етичні й абстрактно-філософські теми.

Картина світу

Всесвіт у буддійській догматиці має багатошарову будівлю. Можна нарахувати десятки небес, що згадуються в різних канонічних і неканонічних творах хінаяни і махаяни. Усього існують, по представленнях цієї космології, 31 сфера буття, розташовані один над іншому, знизу нагору по ступені своєї височини і натхненності. Вони поділяються на три розряди: кармолока, рупалока й арупалока.

У кармалоку входять 11 ступеней чи рівнів свідомості. Це нижча область буття. Тут цілком діє карма. Це цілком тілесна матеріальна сфера буття, лише на вищих своїх рівнях починаюча переходити в більш піднесені стадії.

Рівні з 12-го по 27-й відносяться до більш високої сфери споглядання - рупалоке. Тут уже дійсно не пряме грубе споглядання, а уява, але воно ще зв'язано з тілесним світом, з формами речей.

І нарешті, останній рівень – арупалока - усунутий від форми і від тілесного матеріального початку.

Те, як виглядає чуттєвий світ у буддизмі, наочно показує картина релігійного змісту, названа "сансаріїн-хурде" , тобто "колесо сансары".

На традиційному малюнку величезний страшний дух-мангус, слуга владики смерті, тримає в зубах і пазурах велике коло, що символізує сансару. У центрі кола - невелике кругле поле, у якому сплелися тіла змії, півня і свині. Це символи тих сил, що викликають неминучі страждання: злості, хтивості і неуцтва. Навколо центрального поля розташовано п'ять секторів, що відповідають можливим у сансаре формам переродження. При цьому пекло міститься завжди знизу, а світи людей і небожителів - у верхній частині кола. Правий верхній сектор зайнятий світом людей. По нижньому краю цього сектора розташовані фігури, що символізують людські страждання: жінка, що народжує, старий, мрець і хворий. Ліворуч угорі такої ж величини сектор займають, у вічній ворожнечі друг із другом тенгрії й асури. Вони кидують друг у друга списи і стріли. Праворуч і ліворуч розташовані сектори тварин і "бірітів". Тварини мучать один одного, сильні пожирають слабких. Страждання бірітів складаються в безупинному голоді. Земний суд, земні катування і страти знайшли відображення в нижньому секторі кола. Посередині на престолі сидить сам владика смерті і пекла - Ерлік-хан (санскритське -Яма).

"Сансаріїн-хурде" роз'ясняє і самий процес непорушного закону переродження в його буддійському розумінні. 12 нідан охоплюють 3 наступні друг за другом життя, причому етапи, на які цей процес буття розпадається, символічно зображені на твердо встановлених для кожного з них малюнках. Малюнки, що символізують нідани, розташовані по широкому ободу, що охоплює зовні основне коло колеса.

Минуле життя представлене 2-ма ніданами. Перша зображується у виді сліпої баби, незнаючої, куди вона йде. Це - символ "затьмареності" (авид’я), констатація факту залежності від пристрастей, прагнення до життя, наявність тієї омани розуму, що робить неминучим нове переродження. Друга нідана символізується зображенням горшечника за виготовленням судини. Це - "учинене" (сансара чи карма). Дійсне (дане) життя передане 8‑ ма ніданами.

1‑ а нідана - мавпа, що рве плоди з дерева, - символ "свідомості" (віджняна), вірніше лише першого моменту нового життя, що, відповідно до буддійських представлень, починається з пробудження свідомості.

2‑ а і 3‑ я нідани "дійсного життя" протікають у період ембріонального розвитку людини. Ембріон переживань не має. Поступово складаються "шість баз", службовців "органами почуттів", точніше "актами відчуття" - зір, слух, нюх, дотик, смак і "манас", під яким розуміється "свідомість попереднього моменту". Символи - людина в човні і будинок із забитими вікнами.

4‑ а нідана "зіткнення" (спарша) символізується чоловіком і жінкою, що обнімається. Вважається, що ще в утробі матері дитина починає бачити і чути, тобто елементи почуття стикаються зі свідомістю. Але приємних чи неприємних емоцій не виникає.

5‑ а нідана - "почуття" (ведана), тобто свідоме переживання приємного, неприємного, байдужного, емоційна область свідомості. Ведану символізує зображення людини, в око якого потрапила стріла.

"Почуття" виростає в "прагнення" (трішна), що з'являється у віці полового дозрівання і втілене на "сансаріїн-хурде" у виді людини з чашею вина.

"Прагнення" – 7‑ а нідана, що відповідає усебічному формуванню дорослої людини, коли в нього складаються визначені життєві інтереси і прихильності. На малюнку - людина, що рве з дерева плоди.

"Бава", тобто життя, - остання нідана даного існування людини. Це розквіт його життєдіяльності, занепад її, старіння і смерть. Символ бави - курка, що висижує яйця.

Майбутнє життя охоплюється двома ніданами - "народженням" (джати) і "старістю і смертю" (джара-марана).Перша символізується зображенням жінки, що народжує, друга - фігурою сліпого старого, що не тримається на ногах. Народження - це поява нової свідомості, а старість і смерть - усе життя, тому що "старіння" починається з моменту народження, а нове життя знову породжує прагнення і бажання, що викликають нове переродження.

Навчання про душу

Відповідно до традиції, що бере початок у літературі Абхідхамми, те, що прийнято вважати особистістю, складається з:

а) "чистої свідомості" (чітта чи віджняна);

б) психічних явищ в абстракції від свідомості (чайтта);

в) "почуттєвого" в абстракції від свідомості (рупа);

г) сил, що сплітають, формуючих попередні категорії в конкретні сполучення, конфігурації (санскара, четана).

У буддійських текстах указується на те, що Будда не раз говорив, начебто душі немає. Вона не існує як деяка самостійна духовна сутність, що тимчасово живе в матеріальному тілі людини і залишає його після смерті, для того щоб за законом переселення душ знову знайти собі іншу матеріальну темницю.

Однак буддизм не заперечував і не заперечує індивідуального "свідомості", що "несе в собі" увесь духовний світ людини, трансформується в процесі особистих перероджень і повинне прагнути до заспокоєння в нірвані. Відповідно до вчення про драхми "потік свідомого життя" індивідуума в кінцевому рахунку є породженням "світової душі", непізнаваного зверхбуття.

В міру свого розвитку буддизм усе далі відходив від первісних поглядів на душу, як на потік, як "безперервність постійно мінливих індивідуальностей".

Відношення до земного життя

Перша з чотирьох "шляхетних істин" формулюється так: "У чому складається шляхетна істина про страждання? Народження - страждання; розлад здоров'я - страждання; смерть - страждання; скорбота, стогони, горе, нещастя і розпач - страждання; союз з нелюбимим - страждання; розлука з улюбленим - страждання; неотримання жагуче бажаного - страждання; коротше кажучи, п'ять категорій існування, у яких виявляється прихильність (до земного) - страждання".

Чимало сторінок буддійської літератури присвячено тлінності всього земних. Окремі елементи свідомості змінюють один одного з величезною швидкістю. Можна лише простежити досить довгі "ланцюги моментів", що у своїй сукупності і складають "потік свідомого життя" кожного індивідуума.

Буддизм вимагає догляду від розгляду зовнішнього стосовно свідомості людини світу. Розглядати його, на думку буддійських теологів, немає ніякої необхідності, тому що свідомість не відбиває цей світ (він не існує), а породжує його своєю творчою активністю. Сам світ страждань, по вченню буддизму, тільки ілюзія, породження "неведення", "заблудшего" свідомості.

Шлях до порятунку

"Друга шляхетна істина" говорить, що джерелом страждань є "спрага задоволень, спрага буття, спрага могутності". "Що ж є шляхетною істиною про припинення страждання? Це повне загасання і припинення всіх бажань і пристрастей, їхнє відкидання і відмовлення від них, звільнення і відділення від них".

У своєму основному і головному значенні палійске слово "ніббана" чи санскритське "нірвана" означає "загасання", "угасання", "заспокоєння". Іншими словами, це кінцева мета релігійного порятунку, то стан "повного небуття", при якому "переродження-страждання" кінчаються.

Весь дух буддизму змушує зближати поняття нірвани з досягненням стану повного небуття. Деякі дослідники з цим не згодні: "Що ж згасло і потухло в нірвані? Згасла спрага життя, жагуче бажання існування і насолоди; згасли омани і зваби і їхні відчуття і бажання; зтух мерехтливе світло низинного я, минущої індивідуальності".

"Четверта шляхетна істина" - практичний шлях, що веде до придушення бажань. Цей шлях іменується звичайно "серединним шляхом" чи "шляхетним восьмеричної шляхом" порятунку.

Це:

1. Правильні погляди, тобто засновані на "шляхетних істинах".

2. Правильна рішучість, тобто готовність до подвигу в ім'я істини.

3. Правильна мова, тобто доброзичлива, щира, правдива.

4. Правильне поводження, тобто неспричинення зла.

5. Правильний спосіб життя, тобто мирний, чесний, чистий.

6. Правильне зусилля, тобто самовиховання і самовладання.

7. Правильна увага, тобто активна пильність свідомості.

8. Правильне зосередження, тобто вірні методи споглядання і медитації.

У Буддизмі воно з найважливіших місць займає так зване заперечення єдності особистості. Кожна особистість представлена, як скупчення “мінливих” форм. Відповідно до висловлень Будди особистістю, складається з п'яти елементів: тілесності, відчуття, бажання, представлення і пізнання. Так само велике значення навчання об порятунок душі, знаходження нею спокою, у первісному Буддизмі. Душа розпадається, по вченню Буддизму, на окремі елементи (сканди), але щоб у новому народженні виявилася та ж особистість, необхідно, щоб сканди з'єдналися тим образом, як вони були з'єднані в колишнім утіленні. Припинення круговороту перевтілень, вихід із сансари, остаточний і вічний спокій - це важливий елемент трактування порятунку в Буддизмі. Душа, у буддистському представленні, - індивідуальна свідомість, що несе в собі увесь духовний світ людини, трансформується в процесі особистих перероджень і прагнучі до заспокоєння в нірвані. При цьому досягнення нірвани неможливо без придушення бажань, що досягається по засобах контролю над поглядами, мовою, поводженням, над способом життя, над зусиллями, увага, і повна зосередженість і рішучістю.

Сума усіх вчинків і помислів у всіх попередніх переродженнях, що лише приблизно можна охарактеризувати словом “доля”, а буквально означає закон відплати - це сила, що визначає конкретний вид переродження і називається кармою. Усі вчинки в житті визначаються кармою, але людина має визначену волю вибору у вчинках, помислах, діях, що уможливлює шлях до порятунку, виходу з кола перетворень у прояснений стан. Соціальна роль Буддизму визначається ідеєю рівності людей у страждання й у праві на порятунок. Ще при житті людин міг добровільно встати на праведний шлях, вступивши в чернечу громаду (сангхая), що означає відмовлення від касти, родини, власності, прилучення до світу строгих правил і заборон (253 заборони), п'ять з яких обов'язкові для кожного буддиста.

Таким чином, на відміну від ченців, мирянам давався простий етичний кодекс Панча Шила (П'ять заповідей), що зводився до наступного:

1. Утримуйся від убивства.

2. Утримуйся від злодійства.

3. Утримуйся від блуду.

4. Утримуйся від неправди.

5. Утримуйся від збудливих напоїв.

Крім цих заповідей "упасакі" повинні були дотримувати вірність Будді, його вченню й ордену.

Історія розвитку. Поділ на велику і малу колісниці.

Задовго до виникнення буддизму Індія мала оригінальні релігійні вчення, культури і традиції. Складні суспільні відносини і висока міська культура, що включала в себе і писемність і розвиті форми мистецтва, існували тут одночасно з такими древніми вогнищами світової культури, як Месопотамія і древній Єгипет, у ряді відносин перевершуючи останні. Якщо вже в релігії епохи харрапської культури (середина 3 тисячоріччя до н.е.) виявлені елементи, що ввійшли в більш пізні релігійні представлення, то в 2 тисячоріччі почали складатися ті важливі релігійні традиції, що до початку 1 тисячоріччя одержали літературне оформлення, іменований в історії індійського світогляду і ритуальної практики ведами. Ведизм, чи ведійська релігія, уже містив риси, характерні для більш пізніх індійських релігій, у тому числі і буддизму.

До них можна віднести представлення про те, що все існуюче живе зв'язано між собою в часі постійними переходами з одного тілесного стану в інше (переселення чи душ перевтілення), вчення про карму, як про силу, що визначає форму цих переходів. Стійкими виявилися склад пантеону богів, а також віра в пекло і рай. У більш пізніх релігіях були розвиті багато елементів ведійської символіки, шанування деяких рослин і тварин, більшість побутових і сімейних обрядів. У ведійській релігії уже відбивалося класове розшарування суспільства. Вона освячувала нерівність людей, повідомляючи, що розподіл людей на варни (касти в древній Індії) установлено вищим божеством - Брахмою. Соціальна несправедливість виправдувалася вченням про карму - тим, що у всіх нещастях людини винуваті гріхи, зроблені нею у колишніх переродженнях. Вона повідомляла державу інститутом, створеним богами, і примушувала володарей до виконання релігійного боргу. Навіть рясні жертвоприносини, доступні лише багатим і знатним, свідчили нібито про більшу близькість останніх до мору богів, а для нижчих варн багато обрядів були взагалі заборонені.

Ведизм відбивав порівняльну нерозвиненість антагоністичних протиріч в індійській громаді, збереження значних елементів племінної роздробленості і винятковості. До середини 1‑ го тисячоріччя до н.е. ці риси патріархальності приходять в усе більш різко виражене протиріччя з такими великими зрушеннями в суспільних відносинах, що і були основною причиною виникнення буддизму.

У 6-5 вв до н.е. робляться спроби укрупнити рабовласницьке господарство, використовувати працю рабів більш раціонально. Законодавчі міри, що трохи обмежують свавілю хазяїна стосовно раба, показують початок ізживання існуючої системи і відбивають страх перед гострими класовими зіткненнями.

Вищою фазою розвитку рабовласництва в Індії був період її об'єднання імперією Маур’я. "Саме в маурійську епоху виникли й оформилися багато основних рис соціальної структури, - кастової організації, найважливіші інститути древньоіндійського суспільства і держави. Одержав розвиток ряд релігійно – філософських плинів, у тому числі буддизм, що поступово із сектантського чернечого навчання перетворився в одну з трьох світових релігій.

"Поява буддизму на історичній арені, - пише К. К. Жоль, - збігається за часом зі значними змінами в соціально - політичному й економічному житті древньоіндійського суспільства. Дуже активно починають про себе заявляти периферійні райони брахманської культури, у яких усе більш висуваються на перше місце кшатрії, що заглядають на керівну роль у житті суспільства. Саме в цих районах на базі чотирьох царств (Кошала, Маганда, Ватса й Аванта) намічаються і відбуваються істотні зрушення в області економіки, політики, що вилилися в остаточному підсумку в утворення однієї з могутніх імперій у древній Індії - імперії Магадхі, засновниками і керівниками якої з'явилися представники династії Маур’єв. Таким чином, на території сучасного південного Біхара (Північна Індія) приблизно в середині першого тисячоріччя до н.е. концентруються значні соціальні сили, що бідують у нових принципах соціальної взаємодії й у новій ідеології".

Рейснер думав, що виникнення буддизму з'явилося наслідком... розкладання феодальних відносин і встановлення панування торгового капіталу (!).

Невичерпні нещастя, що обрушилися на трудящих при переході від ранніх нерозвинених форм рабовласництва до великого, що охоплює і пронизує впливом усе більш широкі сфери буття, з'явилися реальною життєвою основою, містифікованим відображенням якої була так називана "перша шляхетна істина" буддизму - твердження тотожності буття і страждання. Загальність зла, породжувана усе більш глибоким поневоленням трудящих, непевністю в завтрашньому дні в середніх шарів, жорстока боротьба за владу в класової верхівки суспільства сприймалися як основний закон буття.

Коли рабовласницький спосіб виробництва став гальмувати подальший розвиток продуктивних сил, коли перед суспільством початку вставала задача створення особистої зацікавленості працюючого в результаті його праці, однієї з релігійних форм критики старого ладу стало твердження наявності душі як деякої єдиної для всіх людей внутрішньої основи буття. Відповідно з'являється ідея людини - не члена визначеної варни, а людини взагалі, абстрактної людини. Замість безлічі обрядів і заборон для визначеної варни висувається ідея єдиного морального початку як фактора порятунку для будь-якої людини незалежно від його національної чи соціальної приналежності. Послідовне вираження ції ідеї дав буддизм, що і з'явилося однією з причин перетворення його у світову релігію.

Буддизм у своїх джерелах зв'язаний не тільки з брахманізмом, але і з ін. релігійними і релігійно - філософськими системами древньої Індії. Аналіз цих зв'язків показує, що поява буддизму було обумовлено й об'єктивними соціальними процесами, підготовлено ідейно. Буддизм не був породжений "одкровенням" істоти, що досягла божественної мудрості, як це затверджують буддисти, чи особистою творчістю проповідника, як звичайно вважають західні буддологі. Але буддизм не з'явився і механічним набором ідей, що малися. Він вніс у них багато новими, породженими саме суспільними умовами епохи його виникнення.

Спочатку елементи нового релігійного вчення, як затверджує буддійська традиція, передавалися ченцями своїм учням. Літературне оформлення вони почали одержувати порівняно пізно - у 2-1 вв. до н.е. Зберігся палійскій звід буддійської канонічної літератури, створений близько 80 р. до н.е. на Шрі - Ланці і названий пізніше "тіпітака" (санскр. - "тріпітака") - "три кошики закону".

У 3-1 вв. до н.е. і в перших століттях н.е. відбувається подальший розвиток буддизму, зокрема створюється зв'язний життєпис Будди, складається канонічна література. Ченці - теологи розробляють логічні "обґрунтування" головних релігійних догм, нерідко іменовані "філософією буддизму". Теологічні тонкості залишалися надбанням порівняно невеликого кола ченців, що мали можливість віддавати весь свій час схоластичним спорам. Одночасно розвивалася інша, морально - культова сторона буддизму, тобто "шлях", що може привести кожного до припинення страждань. Цей "шлях" і був власне тим ідейною зброєю, що сприяло протягом багатьох століть утриманню працюючих мас у покорі.

Буддизм збагатив релігійну практику прийомом, що відноситься до області індивідуального культу. Мається наувазі таку форму релігійного поводження, як бхавана - поглиблення в самого себе, у свій внутрішній світ з метою зосередженого міркування про істини віри, що одержало подальше поширення в таких напрямках буддизму, як “чань” і “дзен”. Багато дослідників вважають, що етика в Буддизмі займає центральне місце і це робить його в більшому ступені етичним, філософським вченням, а не релігією. Більшість понять у Буддизмі носить розпливчастий, багатозначний характер, що робить його більш гнучким і добре адаптуємим до місцевих культів і вірувань, здатним до трансформації. Так послідовники Будди утворили численні чернечі громади, що стали головними вогнищами поширення релігії.

У 1 в. н.е. у Буддизмі утворилося дві галузі: Хінаяна (“малий візок”) і Махаяна (“великий візок”). Цей поділ був викликаний насамперед розходженнями в соціально-політичних умовах життя в окремих частинах Індії. Хінаяна, тісніше зв'язана з раннім Буддизмом, визнає Будду людиною, що знайшла шлях до порятунку, що вважається досяжним тільки через відхід від світу - чернецтво. Махаяна виходить з можливості порятунку не тільки для пустельників-ченців, але і для мирян, причому упор зроблений на активну проповідницьку діяльність, на втручання в суспільне і державне життя. Махаяна, у відмінності від Хінаяни, легше пристосовувалася до поширення за межі Індії, породивши безліч розумний і плинів, Будда поступово стає вищим божеством, на честь його споруджуються храми, відбуваються культові дії.

Важливе розходження між Хінаяною і Махаяною полягає в тім, що Хінаяна цілком відкидає шлях до порятунку для не ченців, що добровільно відкинули мирське життя. У Махаяна важливу роль культ бодістав - індивідів, уже здатних ввійти в нірвану, але окрадуючихих досягнення кінцевої мети через те, щоб допомогти в її досягненні й іншим, необов'язково ченцям, замінивши тим самим вимогу відходу від світу закликом до впливу на нього.

Ранній Буддизм відрізняється простотою обрядовості. Її головним елементом є: культ Будди, проповідь, шанування святих місць, зв'язаних з народженням, просвітлінням і смертю Гаутами, поклоніння ступам - культовим спорудженням, де зберігаються реліквії Буддизму. Махаяна до культу Будди додала шанування бодістав, тим самим ускладнилася обрядовість: були введені молитви і різний рід заклинання, сталі практикуватися жертвоприносини, виник пишний ритуал.

Поширення буддизму.

У VI - VII вв. н.е. почався занепад Буддизму в Індії, обумовлений падінням рабовласницького ладу і ростом феодальної роздробленості, до XII - XIII вв. він втрачає свої колишні позиції в країні свого виникнення, перемістивши в інші райони Азії, де трансформувався з урахуванням місцевих умов. Одним з таких різновидів Буддизму, що затвердився в Тибету і Монголії, з'явився Ламаїзм, що сформувався в XII-XV вв. на базі Махаяни. Назва походить від тибетського слова лама (вищий, небесних) - чернець у ламаїзм. Для ламаїзму характерний культ хубілганів (переродженців) - втілень Будди, живих богів, до яких зараховуються головним чином вищі лами. Для ламаїзму характерне масове поширення чернецтва, при цьому істотно спростився процес спілкування з Богом: віруючому досить було прикріпити до тичини листок з молитвою, щоб його коливав вітер, чи вкласти його в спеціальний барабан. Якщо в класичному Буддизмі не було образа верховного Бога - творця, то тут він з'являється в особі Адібузди, що представляється первиннимевеном усіх подальших втілень Будди. Ламаїзм не відмовився від вчення про нірвану, але місце нірвани в ламаїзмі зайняв рай. Якщо віруючий буде виконувати усі вимоги ламаїстської моралі, то після страждань і позбавлень сансари його чекають заспокоєння і блаженне життя в раї. Для характеристики ламаїстської картини світу має відоме значення вірування в існування невідомого ідеальної держави (Шамбали), якому має бути зіграти коли-небудь вирішальну роль в історії Всесвіту і Землі.

В усі роки свого існування Буддизм поширився в азіатському регіоні, де в багатьох державах впливає на суспільне і політичне життя. У Лаосі, Камбоджі і Таїланді керівництво церквою належить главам держав. У країнах, де сильний вплив Буддизму, зберігається безліч ченців: досить сказати, що в Камбоджі ченцем є кожен двадцятий чоловік. Буддійський монастирі виступають у якості великих навчальних закладів, що є центрами освіти і мистецтва.

Дзен-буддизм

Дзен-буддизм в останні роки викликає до себе самий жвавий інтерес як в Америці, так і в Європі. Його походження східні автори зв'язують з "Квітковою проповіддю" Будди. Якось раз, не мовлячи ні слова, указав своїм учням на квітку. Тільки один зрозумів його. І незважаючи на те, що ми знаємо про Дзен, у ньому залишається центральна проблема - сприйняття нечудової сингулярності. Це дивне сприйняття називається САТОРІ і може бути переведене як ПРОСВІТЛІННЯ. Д.Судзуки говорить: "Саторі - це душа Дзена, і без нього немає Дзена". Для західного інтелекту не занадто важко зрозуміти, що мається наувазі, коли містик говорить про просвітління чи що розуміється під ним релігійною мовою. Саторі, однак, описує мистецтво і шлях до просвітління, що європейцю зрозуміти практично неможливо. Наступний анекдот може послужити додатковим прикладом: "Один раз до Майстра прийшов чернець, щоб довідатися, де знаходиться вхід на шлях істини. Майстер запитав його: Чуєш шепіт струмка? - Чую, - відповів чернець. Вхід тут, - сказав Майстер". Навіть якщо ми розглянемо безліч додаткових прикладів, усе рівно нам залишиться незрозумілим, як таке просвітління відбувається і з чого воно складається, іншими словами, чому чи в чому просвітлюються? Кайтен Нукарія, професор буддійського коледжу SO-TO у Токіо пише про просвітління наступне: "Звільнивши себе від помилкового розуміння, Я, ми далі повинні розбудити нашу внутрішню мудрість, чистими і священними, називаними майстрами Дзен Розумом Будди, чи Бодхі, чи Праджня. Це - священне світло, внутрішній рай, ключ до всіх моральних скарбів, джерело усіх впливів і влади, обитель доброти, справедливості, симпатії, безсторонній любові, людяності і милосердя, міра всіх речей. Коли ця внутрішня мудрість пробудиться, ми стаємо здатні усвідомити, що кожний з нас ідентичний у дусі, по суті, у природі з універсальним чи життям Буддою, що всі люди віч-на-віч з Буддою, що кожний оточений рясною милістю Священного, що Він будить його матеріальну природу, що Він відкриває його духовні очі, що Він дарує йому нові здібності, що Він визначає його місію, і що життя - зовсім не океан страждань, народжень, хвороб, старості і смерті, не юдоль зліз, але священний храм Будди, Чиста Земля, де кожний може насолоджуватися блаженством Нірвани. Тоді наша свідомість цілком революціонується. Нас більше не турбують гнів і ненависть, не трясуть злість і амбіції, не жалять образи і жалість, не переповняють меланхолія і розчарування і т.д."

От так східна людина, послідовник Дзена, описує сутність Просвітління. Імовірно, тому, що Нукарія звертається до західного раціоналізму, солідну дозу якого він сам сприйняв. Глибока неясність Дзенскіх анекдотів переважніше подібної адаптації: вона повідомляє більше, хоча говорить менше. Дзен, дійсно, одне із самих дивних породжень східного духу. Тому кожний, хто дійсно намагається зрозуміти буддистську доктрину, нехай навіть до деякого обмеженого ступеня - тобто шляхом простого відмовлення від різних забобонів - дійде до визначених глибин під ексцентричним покривом індивідуального саторіального чи досвіду відчує серйозні труднощі, якими філософська і релігійна думка зневажає аж до сьогоднішнього дня.

При уважному вивченні Дзенських текстів не можна уникнути враження, що, незважаючи на їхні примхи, що переповняють, сатори, насправді, зовсім природна річ, щось настільки простої, що за деревами не бачиться лісу, і в спробі пояснити це, неминуче говоряться такі речі, що приводять інших у ще більшу зніяковілість. (Судзукі, Досвіди, 1:12. До вивчення Дзена для людини гори - це гори, і вода - це вода. Коли для нього блисне істина Дзена, завдяки наставлянням гарного майстра, гори для нього - більше не гори і вода - не вода; пізніше, однак, коли він, дійсно, досягне місця Спокою (тобто сатори), гори знову стають горами, а вода - водою.).

Найпростішою річчю було б, звичайно, відкинути всі ці анекдоти в область цікавих чарівних історій, чи, принаймні, якщо прийняти факти як такі, розглядати їх як випадки самообману. Однак серйозне дослідження дивного явища не може легко пройти повз ці факти. Звичайно, ми ніколи не можемо вирішити з визначеністю, чи дійсно особистість "прояснена" чи вона просто уявила собі це. Ми не маємо критеріїв для цього. Тому тут варто говорити не про дійсні факти, а про духовну реальність. Усі ці дивні факти є, так сказати, психічним проявом події, відомого в якості сатори. Кожна духовна подія - це і картина й уява; там, де цього ні, не може бути свідомості.

Уява сама по собі є психологічною даністю, і тому - чи назвати просвітління реальним чи уявленим - досконале байдуже. Той факт, що мається релігійний рух, над яким багато блискучих розумів працювали протягом багатьох століть,- цілком достатня причина для того, щоб наважитися на спроби ввести подібні психічні події в область наукового вивчення.

Крім формування визначених звичок, шлях духовного навчання чи формування складається з методу коанів. Під коаном розуміються парадоксальні питання, чи вираження дії майстра. Згідно Судзукі, ця парадоксальність складає саму суть цих питань, пропонованих звичайно у формі анекдотів - як тему для медитації. Класичний приклад подібного анекдоту - ВУ.

Один раз чернець запитав у майстра: " чи Має собака також буддистську природу?" - на що майстер відповів: "ВУ". Як зауважує Судзуки, це "ВУ" означає просто ВУ. Очевидно, саме так би собака сама відповіла на запитання. На перший погляд здається, що пропозиція подібних питань для медитації означає чи передбачення припущення остаточного результату, і що зміст медитації через це буде визначено, подібно деяким медитаціям йогів, субстанція яких визначається задачею, запропонованою вчителем. Коани, однак, настільки різноманітні, настільки двозначні, і, поверх того, настільки ультрапарадоксальні, що навіть експерти залишаються в повному неведенні щодо того, що може виникнути в якості рішення. Більш того, опис досвідів настільки неясно, що в жодному випадку неможливо відчути якого-небудь безперечного раціонального зв'язку між коаном і досвідом. Тому що правильність відповіді неяким образом не може бути доведена логічно, можна припустити, що метод коанів не накладає ні найменшого обмеження на волю духовного прояву, і що кінцевий результат тому і з нічого іншого, як індивідуальної установки учня. Повне руйнування раціонального інтелекту, переслідуване цим тренуванням, створюється завдяки майже зробленій відсутності свідомої установки. При цьому виключаються, наскільки можливо, саме свідомі, але не несвідомі установки; тобто існуюча, але несприймаюча психологічна диспозиція, що не що інше, як порожнеча і відсутність установок. Це, природно, даний фактор, і коли він відповідає, у чому,мабуть, полягає саторі - це відповідь самої природи, яке розповідає про свою реакцію безпосередньо свідомості. Ця точка зору підкріплюється тим фактом, що "стрибок у свою природну природу", "природна людина" і глибина буття є для дзенських майстрів предметом вищої турботи. Дзен відрізняється від всіх інших філософських і релігійних медитаційних практик принципом відсутності установки. Відповідь, що, мабуть, приходить з порожнечі, світло, що спалахує в кромішній пітьмі, - завжди виявляється досвідом дивного і священного просвітління.

В історії релігії Дзен унікальний у багатьох відносинах. Його доктрини в теоретичному виді можуть показатися спекулятивним містицизмом, але вони представлені таким чином, що тільки присвячені, за допомогою довгого тренування дійсно досягли прозріння на цьому шляху, можуть зрозуміти їхній справжній зміст. Для тих, хто не знайшов цього проникнення знання, тобто для тих, хто не випробує Дзена в повсякденній діяльності життя, його чи навчання, скоріше, виречення, приймають незрозумілий і навіть загадковий зміст.

Такі люди, розцінювали Дзен, так чи інакше, з погляду понять, вважають його абсолютно абсурдним і безглуздим, чи навмисно заплутаним з метою сховати його глибокі істини від непосвячених. Однак послідовники Дзена говорять, що удавані його парадокси виникли тому, що мова людини є дуже поганим засобом для вираження найглибших істин, істини ці не можуть бути перетворені в предмет, що уміщається у вузькі рамки логіки. Вони повинні бути пережиті в бездонній глибині душі, після чого вони вперше стануть осмисленими. Фактично ж, немає більш ясних і більш відвертих виражень, якими коли-небудь, користалися люди для вираження своїх внутрішніх переживань. "Вугілля чорне" – це досить ясно; але Дзен протестує "Вугілля не чорне" - і це теж досить ясно, і навіть ясніше, ніж перше твердження. Але щоб зрозуміти це, потрібно поглибитися в суть питання. У зв'язку з цим, особистий досвід у Дзені - це усі. Ніякі ідеї не зрозумілі тим, у кого вони не підкріплені особистим досвідом.

Отже, Дзен самим серйозним образом наполягає на необхідності внутрішнього досвіду духовного. Він не додає великого значення священним сутрам чи їх тлумаченням чи мудрецями вченими.

Особистий досвід прямо протиставляється авторитетам і зовнішньому одкровенню, а самим практичним методом досягнення духовного просвітління послідовники Дзена вважають практику дх’яна, називаної в Японії "Дзадзен" (це можна, загалом, перевести "сидіти в медитації").

У той час, як, з одного боку, Дзен найвищою мірою абстрактний, його методологічна дисципліна, з іншого, - приносить величезну користь людині і визначає його мораль. Коли Дзэн виражається в нашому повсякденному практичному житті, ми іноді забуваємо про його абстрагованість, і тоді-те як не можна яскравіше і виявляється його дійсна цінність, тому що Дзен знаходить невимовно глибоку думку навіть у таких простих речах, як піднятий нагору чи палець простої вітання, звернене друг до друга, що випадково зустрілися на вулиці. У Дзені саме реальне - це саме абстрактне і навпаки. Уся система практики, прийнята Дзеном є продуктом цього основного духовного переживання. Дзен містичний, - так інакше і бути не може, тому що Дзен є основою східної культури. Саме цей містицизм часто заважає Заходу вимірити глибину східного розуму, у зв'язку з тим, що по природі своєї містицизм заперечує логічний аналіз, а логічність є основний чертог західного розуму. Східний розум синтетичний, він не додає занадто великого значення неіснуючим подробицям, а прагне, скоріше, до інтуїтивного збагнення цілого. Тому східний розум, не знаходить ясного і визначеного вираження. У ньому немає того індексу, який би відразу розкривав його зміст сторонньому розуму. Ми бачимо перед собою щось, тому що його неможливо ігнорувати, але як тільки ми спробуємо охопити це щось своїми руками для того, щоб розглянути його краще, воно вислизає від нас і ми втрачаємо його з виду. Дзен до смішного невловимий. Це, звичайно, не є наслідком того, що східний розум свідомо і навмисно прагне сховати свої таємниці від стороннього розуму. Невловність і незмірність є, так сказати, самою природою східного розуму. Тому, щоб зрозуміти Схід, ми повинні зрозуміти містицизм, тобто - Дзен.

Дзен не учить нас нічому в змісті розумового аналізу, а також не пропонує ніякої визначеної доктрини як керівництво для своїх послідовників. У цьому відношенні Дзен, якщо можна так виразитися, довільний. Послідовники Дзена можуть зберігати свої доктрини, але ці доктрини носять сугубо особистий, індивідуальний характер і не зобов'язані своїм виникненням Дзену. Тому Дзен не має справи з якими-небудь "священними писаннями" чи догматами, а також не містить у собі ніяких символів, за допомогою яких розкривалося б його значення. Які би вчення ні містилися в Дзені, вони виходять тільки від розумів їхніх творців. Ми самі собі створюємо вчення. Дзен тільки вказує шлях. Якщо цей факт, сам по собі, не є вчення, то в Дзені немає ніяких спеціально створених принципових доктрин якої-небудь основної філософської системи. Дзен претендує на своє споріднення з буддизмом, але всі буддійські вчення, містяться в сутрах і шастрах, з погляду Дзена, не більше, ніж макулатура, користь якої складається лише в тім, що з її допомогою можна тільки змахнути пил з інтелекту, але не більше. Коли говорять, що Дзен не має ніякої філософії, що він заперечує всякий авторитет, що він відкидає всю, так називану "священну літературу", не слід забувати, що в самім цьому запереченні вже міститься щось зовсім позитивне, і нескінченно стверджуюче.

Чи є Дзен релігією? Це не релігія в популярному розумінні, тому що в Дзені немає бога, якому можна було б поклонятися, немає також ніяких церемоніальних обрядів, ні землі обітованої для тих, хто відійшов у світ інший, і, нарешті, у Дзені немає також такого поняття, як душу, про благополуччя якої повинний піклуватися хтось сторонній, і безсмертя якої так сильно хвилює деяких людей. Дзэн вільний від усіх цих догматичних і релігійних утруднень.

Твердження, що в Дзені немає Бога не означає, що Дзен заперечує існування Бога. Дзен не має справи ні з твердженням, ні з запереченням. Коли що-небудь заперечується, те саме заперечення вже містить у собі протилежний елемент. Те ж саме може бути сказано і про твердження. У логіці це неминуче. Дзен прагне піднятися вище логіки і знайти вище твердження, що не має антитези. Тому Дзен не заперечує Бога, не затверджує його існування, так що в Дзені немає такого Бога, до якого звикли християнські розуми. Дзен рівною мірою не є ні релігією, ні філософією.

Що стосується тих прекрасних зображень і статуй Будд, Боддисатв, Дзена й інших істот, які можна зустріти в храмі Дзена, - це не більше, ніж шматки дерева, чи каменю, металу. Усі церемонії вважаються більшістю так званих "релігійних людей" чимось похвальним і священної, але у світлі Дзен - це умовності. Дзен бере на себе сміливість заявити: бездоганні йоги не занурюються в нірвану, а ченці, що порушують обітницю не попадають у пекло.

Для звичайного розуму це постає в протиріччі з загальноприйнятими законами моралі, але тут також полягає істина і життя в Дзені. Дзен - це дух людини. Дзен вірить у внутрішню чистоту духу і його божественність. Усе, що неприродно чи додається із силою виривається, шкодить цілісності духу. Тому Дзен рішуче проти всяких релігійних умовностей. його релігія, однак, у наявності.

Необхідність релігійної практики в цьому і майбутнім житті

Причина, по якій нам варто займатися релігійною практикою, полягає в тім, що, яким би ні був матеріальний прогрес, сам по собі він не може забезпечити нам належного міцного щастя. Справді, чим більше ми процвітаємо в матеріальному відношенні, тим більше в нашому житті постійного страху і занепокоєння. Завдяки успіхам у нових областях знання, ми досягли Луны, що деякі древні народи вважали джерелом вищого захисту. Можливо, ресурси Місяця й інших планет і будуть використані в благо людей, однак не виключено, що в остаточному підсумку такі успіхи створять нам ворогів поза нашим світом. У всякому разі, такі засоби ніколи не зможуть принести людям найвищого і міцного щастя. Ці методи викликають тільки зовнішнє фізичне задоволення; тому, хоча завдяки їм і виникає іноді деяке духовне задоволення, воно не може бути тривалим. З іншого боку, загальновідомо, що коли людина шукає щастя тільки в духовній сфері, йому легше переносити фізичні позбавлення. Це результат занять релігійною практикою і перетворення свідомості.

Більш того, навіть виникнення задоволення в цьому житті залежить від релігійної практики. Задоволення і страждання, велике чи мале, не виникає від одних лише зовнішніх, поверхневих факторів; до того повинні бути і внутрішні причини. Причини ці - потенції свідомості, тобто сховані здібності до здійснення доброчесних і дурних дій. Ці потенції перебувають у пасивному стані; вони виявляються завдяки зовнішнім причинам, і тоді виникає почуття насолоди чи болю. Якщо такі потенції відсутні, то скільки б ні було зовнішніх факторів, чи задоволення біль не можуть ні виникнути, ні зникнути. Такі потенції закладені діями, зробленими в минулому.

Отже, у якій би формі страждання ні виявлявся наслідок, спочатку потрібно було через недисциплінованість розуму зробити дурне діяння і тим самим "нагромадити" його. Потенція діяння закладається у свідомості, і потім, коли з'являються визначені причини, випробується страждання. Таким чином, усі насолоди і всі страждання в основі своєї виникають зі свідомості.

Отже, без релігійної практики неможливо дисциплінувати розум, а через недисциплінованість розуму "накопичуються" дурні діяння. Діяння ці, у свою чергу, закладають у потоці свідомості потенції, під впливом яких виростають плоди страждання.

Необхідність релігійної практики для майбутнього життя

Є сфери буття, де істоти володіють тільки свідомістю, але більшість живих істот володіють ще і фізичною основою. І в тіла, і у свідомості є свої безпосередні причини: наприклад, у випадку народження з утроби безпосередньою причиною тіла служить насіння батька і кров матері. Точно так само свідомість має причину, родинну йому самому. Початком потоку свідомості в цьому житті є свідомість у момент "входження" його в центр змішаного насіння батька і крові матері; і цей початок те саме що та свідомість, яким воно стає згодом. У духовної сутності неодмінно повиннен бути попередній потік, - адже зовнішні явища не можуть стати свідомістю, а свідомість не може стати зовнішніми явищами. Якщо ж неминуче існує потік цієї духовної сутності, то і до "входження" [у нове життя] він не може бути чимось іншим. Тим самим доводиться існування попередньої життя.

Оскільки свідомість є єдиний потік, те й у наші дні тарпляється, що деякі дорослі чи діти пам'ятають свої попередні народження, якщо є всі умови, що сприяють збереженню такої пам'яті. І в засвідчених життєписах минулих часів мається багато прикладів збереження пам'яті про попередні народженнях.

Хоча причина і наслідок - не те саме, вони повинні бути зв'язані частковою подобою. Наприклад, оскільки тіло має відчутність, формою і кольором, його безпосередня причина також повинна мати ці якості; і оскільки свідомість не має форму й іншим, його безпосередня причина не може спокушати цими якостями. Так і насіння солодких на смак рослин дають солодкі плоди. Тому насіння і кров батьків, що відносяться до сфери фізичної, не можуть бути безпосередньою причиною нематеріальної свідомості. Виходячи з цієї й іншої обставин, можна з впевненістю укласти, що попередні і наступні життя існують. А оскільки є попередні і майбутні життя, зовсім ясно, що тільки релігійна практика може принести користь у цьому безупинному потоці існувань. От чому необхідна релігійна практика.

Буддизм - одна з багатьох релігій світу: її Вчитель

У цьому світі багато різних лік для лікування різних хвороб, і точно так само є багато релігійних систем, службовців засобом до досягнення щастя всіма живими істотами - людьми й іншими. Кожна з цих систем відрізняється методами практики і формами свого вираження. Але мені здається, усі вони єдині в тім, що удосконалюють тіло, мова і думка практикуючих, і в тім, що мають благі цілі. Усі ці системи сходяться в навчанні про неприйнятність дурних діянь мови, таких, як неправда і лихослів'я, а також дурних фізичних діянь, таких, як злодійство й убивство.

Як це не сумно, але історія знає приклади боротьби і ненависті між послідовниками різних релігій. Добре, якби все це залишилося в минулому і ніколи не повторилося. Прихильники різних релігій безсумнівно можуть прийти до взаємної згоди.

У загальному люди сьогодні поділяються на ті, хто займається і хто не займається релігійною практикою; тому важливо, щоб усі віруючі об'єдналися, відкинувши свої упередження. Але не можна досягти цього, випробуючи почуття ненависті [до тих, хто не займається релігійною практикою]. Адже наша згода не тільки допоможе віруючим, але самою нашою метою повино бути надано допомогу невіруючим у знаходженні ними як минущого, так і вічного щастя. Це могло б стати засобом для усунення їхнього неведення, - того неведення, що не дозволяє їм побачити, що саме варто прийняти, а що - відкинути. І все це спіткало б їх на шлях до знаходження вищого щастя. Я уповаю на те, що усі релігії об'єднаються заради досягнення цієї мети, і молюся про це.

Книги і переклади, створені в минулому, безсумнівно, послужили велику службу буддизму, але багато хто з них є не більш ніж загальним поясненням Шляху. Щоб виправити це положення, була заснована культурна установа за назвою Бібліотека тибетських праць і архівів. Серед інших видів діяльності ця організація взяла на себе задачу перекладу на англійську мову деяких оригінальних тибетських джерел. Для цієї мети були спеціально сформовані перекладацькі групи з тибетських і закордонних вчених. Задумані переклади виконуються відповідно до усної традиції і реального значення всіх спеціальних термінів.

Щоб послідовники різних релігійних систем могли дійти згоди, вони повинні мати можливість довідатися і зрозуміти один одного. Саме з цією метою я і пропоную коротке введення в буддизм Тибету.

Наш Учитель Будда Шак’ямуні - один з тисячі Будд цього еона. Ці Будди не 6ули Буддами споконвічно, але були колись такими ж істотами, як і ми. Буддами вони стали в такий спосіб.

Якщо порівняти по значимості тіло і свідомість, то свідомість важливіше, тому що тіло і мова знаходяться в нього в підпорядкуванні. Скверни, такі, як, наприклад, жагуче бажання, не затьмарюють природу свідомості, тому що природа свідомості чиста і нічим не омрачима. Скверни є периферійними факторами свідомості, і поступово виправляючи вади усіх видів, такі, як, наприклад, ці кепські, можна цілком усунути випадкові забруднення. Це стан штучного очищення і є стан Будди; тому буддисти не вважають, що є деякий споконвічно прояснений Будда.

Будди завжди прагнуть до блага істот, що блукають у круговороті буття. Щогодини і щохвилини вони діють безмежне благо для живих істот шляхом незліченних проявів своїх тіл, мови і думки. Наприклад, у цьому еоні - тобто періоді, що триває безліч років - вони виявлять себе як тисяча вищих Тіл Прояву (нірманакая) Будд, кожний з який буде нести своє нове вчення.

Вчення Будди Шак’ямуні відрізняється від вчень інших Будд тим, що воно являє собою сполучення [методів] сутри і тантри, у той час як у більшості інших узагалі немає тантри.

[Будда Шак’ямуні в дійсності досяг Просвітління багато еонів назад, але], із зовнішньої точки зору в його житті можна виділити дванадцять головних подій: його сходження з Чистої Землі Радості (Тушіта), його зачаття, народження, навчання й оволодіння мистецтвами, утіхи з почтом дружин, зречення, аскетизм, медитація під Древом просвітління, перемога над воїнством зла, становлення Буддою, поворот колеса вчення і Нірвана.

Будда прийшов у цей світ заради істот, що блукають у круговороті буття. З трьох видів чудесних проявів - тіла, мови і думки - головним був чудесний прояв мови, і виходить, він прийшов заради повороту колеса вчення [тобто - проповіді].

У першийий період, у Варанасі, Будда повернув колесо вчення, виклавши доктрину про Чотири шляхетні істини; він зробив це насамперед у розрахунку на прихильників духовної традиції слухаючих (шраваків). У середній період, у Грідхракуте, він повернув у друг раз колесо вчення, виклавши доктрину про відсутність самосущого буття всіх явищ; це він зробив в основному в розрахунку на тих, яких навчають, з великими розумовими здібностями, прихильників духовної традиції махаяни. В останній період, у Вайшали, він повернув утретє колесо Навчання, виклавши доктрину про розмежування явищ, що існують істинно і не істинно; він зробив це в основному в розрахунку на прихильників духовної традиції махаяни із середніми і малими розумовими здібностями. Учитель Будда також виявив себе у вигляді Ваджрахари і виклав тантрійське вчення.

Тома перекладів на тибетську мову, що у наш час широко відомі як Канг’юр (Ганджур), - це не що інше, як слово Будди. Сутри, що відносяться до виречень Благословенного, утворять усі три розділи цього Писання, що складені відповідно до предмета розгляду: розділ дисципліни (віная) присвячений етиці (шила); розділ писання (сутранта) - медитативному зосередженню (самадхі); і розділ знання (абхідхарма) - мудрості (праджня). Тантрійскі вчення творять чотири класи тантр. Зазначені чотири класи тантр можуть включатися в "розділ писання".

Поширення буддизму в Тибеті

Задовго до поширення в Тибету буддизму там переважала релігія бон, що прийшла із Шаншунга; вчителі і прихильники системи бон існують і в наші дні. Спочатку вона, мабуть, не відрізнялася особливою масштабністю. Однак пізніше, коли вчення буддизму прийшло з Індії й одержало широке поширення в Тибету, бонська система поглядів, медитації і ритуалів стала більш великою і глибокою.

Буддійське вчення вперше проникнуло в Тибет у царювання тибетського царя Лхатоторі Н’єнцена (Lha-tho-tho-ri-gnyan-btsan). Потім воно поступово знаходило силу, і багато прославлених індійських учених, як Шантаракшіта і Камалашила, і такі великі йогіни, як Падмасамбхава, - переводили і поширювали сутри, тантри і коментарі. В часи правління Ландарми (gLang-dar-ma) вчення піддавалося переслідуванню протягом майже десятиліття, але потім у східній і західній областях Тибету знову почалося його відродження. Це ознаменувало початок нового етапу поширення буддизму в Тибеті. Багато тибетських учених, такі, як Рінчен Санпо (Rin-chen-bzang-po), зустрічалися з відомими індійськими бандитами і йогинами, і шляхом слухання, міркування і медитації опановували вченням Переможця, і несли його далі. Поряд з цим і індійськими вченими - Атіша і інші - приходили в Тибет і переводили і поширювали тут сутри, тантри і коментарі. Завдяки цьому багато тибетців стали знаючі в вченні і почали самі писати численні коментарі тибетською мовою, - тоді по плину деякого часу приплив знаменитих індійських і непальських вчених у Тибет у значній мірі скоротився.

Таким чином, буддійське вчення, що одержало поширення в Тибеті, є не що інше, як індійське вчення в його чистому виді. Тибетські лами не змінювали його і не сполучили ні з якою іншою релігією. Так, у тибетських коментарях навіть після короткого тлумачення вчення цитується джерело, будь те мова самого чи Будди іншого індійського вчителя, і тільки на цій підставі затверджується кожне положення.

Гранично ясне підтвердження тому я одержав при докладних дискусіях із сучасними індійськими вченими в області як буддійської, так і небуддійської філософії: вони відзначали, що навіть у тих випадках, коли деякі положення вчення важкі для розуміння, їхній зміст цілком ясний у тибетських перекладах, зроблених багато століть назад. Більш того - деякі індійські дослідники вважають, що окремі фрагменти текстів, складні для розуміння на санскриті, легше зрозуміти на основі тибетських перекладів. Виходячи з цього, я думаю, що глибоко помиляються ті, хто, звертаючи увагу на незначні відмінності тибетського буддизму від індійського, обумовленою іншою місцевістю, чи часом зовнішніми умовами, називають його "ламаїзмом" і бачать у ньому деякий перетворений буддизм. Також і тому, хто хоче сьогодні досконально вивчити всі погляди, способи медитації і практики шкіл хінаяни і махаяни, необхідно, на мій погляд, прочитати тибетські трактати, що дають їхній скрупульозний аналіз протягом тривалого періоду часу. Можливо, я і помиляюся, але, сподіваюся, ніхто не буде в образі.

У свій час в Індії системи пояснень учених з Наланди і з Вікрамашили, трохи розрізнялися в найменуваннях і способах наставлянь. Точно так само й у Тибеті виникли школи різних найменувань, що восходять до імен індійських вчених і їхніх учнів, назвам місцевостей, часів і т.д. Найбільш відомі з них - це школи Н’їнма (Nying-ma), Каг’ю (bка'-rgyud), Сак’я (Sa-skya) і Гелук (dGe-lugs). В основі своєї вони єдині, але трохи розрізняються в способі наставляння. Проте усі вони несуть вчення Переможця, що сполучить сутри і тантри.

Значення слова дхарма

Слово дхарма на санскриті значить "те, що тримає". Усе суще - це дхарми, явища, у тім змісті, що вони містять, чи несуть, свою власну сутність чи характер. Також і релігія - це дхарма в тім змісті, що вона утримує людей, чи захищає їх від нещасть. Термін дхарма розуміється тут в останньому змісті. У грубому наближенні будь-яка піднесена дія тіла, чи мови думки може розглядатися як дхарма, тому що завдяки такій дії людин уже захищається, чи утримується від усіх видів нещасть. Практика таких дій - це практика дхарми. Оскільки тут немає можливості докладно зупинятися на темі дхарми як такій, то доступною мовою буде коротко викладена тільки буддійська дхарма.

Чотири шляхетні істини

Благословенний говорив: "Це - щирі страждання, це - щирі джерела, це - щирі припинення, це - щирі шляхи. Страждання варто пізнати, джерела їх - усунути, припинення страждань - здійснити, шлях [до звільнення] варто пройти. Страждання варто пізнати - тоді не залишиться страждань, що варто було б пізнати. Джерела варто усунути - тоді не залишиться джерел які варто було б усувати. Припинення страждань варто здійснити - тоді не залишиться припинень, що варто було б здійснювати. Шлях варто пройти - тоді не залишиться шляхів, що варто було б проходити".

Такі Чотири шляхетні істини з погляду їхньої сутності, необхідних дій і в зв'язку з їхніми результатами. У поясненні їх ми будемо в основному випливати тлумаченню системи Прасангіка-Мадх’яміка, вищої з буддійських філософських шкіл.

Щирі страждання - це явища, що виникають від затьмарених дій входять у поняття круговорот буття. Щирі джерела - це причини, що роблять щирі страждання. Щирі припинення - це стани знищення і зникнення щирих джерел. Щирі шляхи - це особливі методи досягнення щирих припинень.

Тому що щирі страждання виникають із щирих джерел, джерела насправді передують стражданням. Також щирі припинення здійснюються за допомогою проходження щирих шляхів; тому насправді шляху передують припиненням. Однак Благословенний змінив цей порядок на зворотний, коли учив Чотирьом шляхетним істинам, що надзвичайно важливо. Адже спочатку людина розпізнає страждання, і потім він досліджує їхнї причини; тому Будда пояснив джерела страждань після визначення самих страждань. Коли народжується впевненість у можливості знищити страждання, виникає і бажання припинити їх. Звідси з'являється бажання пройти шляхи [до припинення]; тому Будда пояснив щирі шляхи після визначення щирих припинень.

Круговорот буття і живі істоти

Може виникнути питання: "Оскільки круговорот буття і його прикрості суть щирі страждання, те що ж він собою представляє?"

Круговорот буття розділяється на три сфери: світ бажань, світ форм і світ без-форм. У світі бажань істоти віддаються задоволенням п'яти бажаних: форм, звуків, запахів, смаків і відчутних об'єктів. Світ форм складається з двох частин: у нижчої істот не захоплюються зовнішніми задоволеннями, але випробують насолоди внутрішнього споглядання. У вищій частині істоти узагалі відвернулися від почуттів, що тішать, і випробують нейтральні почуття. У світі без-форм усі форми, звуки, запахи, смаки і відчутні об'єкти, а також п'ять почуттів, що дають насолоди ними, відсутні; тут панує лише свідомість, і істоти випробують тільки нейтральні почуття, зосереджено і без відволікань.

Є шість типів живих істот, що рухаються в круговороті буття: боги, напівбоги, люди, голодні духи, тварини і мученики пекла. До богів відносяться істоти у світах форм і без форм, і шість типів богів світу бажань. Напівбоги подібні богам, але злоспрямовані і грубі. Люди - Люди - мешканці так званих чотирьох "материків" і тому подібного. Голодні духи - численні різновиди істот, що мучаються голодом і спрагою. Тварини - ті, що живуть в океані і на поверхні землі. Мученики пекла - істоти, що мають різні кольори і види в залежності від їх власних колишніх діянь.

Суть вираження круговорот буття в тім, що це - процес, непідвланий ніякому контролю, що відбувається відповідно до затьмарених дій і сквернів. Його сутнісна природа - прикрість; він створює основу для страждань сьогодення і породження страждань. Строго говорячи, круговорот буття - це опоганені психофізичні сукупності сформовані як результат затьмарених дій і скверн. Оскільки немає нічого всіх трьох світах, що не входило в круговорот буття, то психофізичні сукупності всіх істот і складають круговорот буття.

Причини круговороту буття

Які корені круговороту буття? Джерел страждання дві: затьмарені дії і скверни. Скверни визначаються як периферійні фактори свідомості і самі по собі не є жодним із шести основних свідомостей [ока, юшка, носа, мови, тіла і розуму]. Однак коли виявляється який-небудь з факторів свідомості, що опоганюють, основна свідомість [розуму] підпадає під його вплив, йде туди, куди веде його скверна, і тим самим "накопичує" дурна дія.

Існує безліч різних скверн, але основні

- це [егоїстичне] бажання, злість, гордість, помилкові погляди і т.д. З них головні - бажання і злість. Злість з'являється через первісну прихильність до самого себе, коли трапляється що-небудь небажане. Потім через прихильність до себе є гордість, і людина вважає себе краще інших. Точно так само, коли ми чогось не знаємо, з'являється неправильне уявлення, що даний об'єкт не існує.

Отчого з такою величезною силою виникають прихильність до себе і всі інші подібні явища? Вони виникають у силу безпочаткової обумовленості свідомості, що міцно тримається за "я, я" навіть у сні. Ця помилкова концепція "я" з'являється через відсутність знань про сутність речей. Та обставина, що всі об'єкти позбавлені (Букв. "порожні". - Приміт. пер.) самітнього буття, неочевидно, і здається, що речі мають незалежну реальність; звідси і виникає представлення про значимість власного "я". Отже, концепція, що явища мають незалежну реальність, являє собою скверну неведення, що і є первинний корінь всіх інших скверн.

Дії

Дії, з погляду їхньої природи, бувають двох видів: наміру і здійснення. Намір передує фізичним чи словесним діянням і являє собою фактор свідомості, що дає імпульс до дії. Здійснення - це фізична чи словесна дія, що відбувається при виконанні наміру.

З погляду викликуваних ними наслідків, дії бувають трьох видів: даючі заслугу, що не дають заслугу і даючі нерушиме. Дії, що дають заслугу, мають як наслідок щасливе переродження: життя у вигляді людей, напівбогів і богів. Дії, що не дають заслугу, мають як наслідок погане переродження: життя у вигляді тварин, голодних духів, мучеників пекла. Дії, що дають нерушиме, посувають до вищих світів, тобто до світу форм і світу без-форм.

Усі дії можна підрозділити на фізичні, словесні і розумові, а з погляду того, яким образом випробуються наслідки, можна виділити три види дій: наслідку діянь, "накопичені" у цьому житті, можуть бути випробувані в цьому ж самім житті, у житті в кожнім з наступних перероджень.

Звільнення

Круговорот буття - це окови, а звільнення означає волю від оковів. Як порозумівалося вище, причини круговороту буття - затьмарені дії і скверни. Якщо корені скверн усунуті, і якщо нові дії не накопичуються, то, оскільки вже немає скверн, що могли б активізувати потенції затьмарених дій, що збереглися від минулого, тим самим усунуті і причини круговороту буття. Виходить, це - воля від оковів. Доти, поки ще залишаються психофізичні сукупності, зроблені колишніми затьмареними діями і сквернами, - це, як говорять деякі, нірвана "із залишком". Коли таких сукупностей більше ні, це нірвана "без залишку". "Без залишку" означає, що не залишилося психофізичних сукупностей, зроблених затьмареними діями і сквернами, однак потік свідомості і потік непотьмарених психофізичних сукупностей все-таки існують.

Усуненням причин зводяться на немає затьмарені сукупності, а звільнення від них приводить до зникнення зв'язаного з ними страждання. Таке звільнення, що може бути двох видів: звільнення, що полягає просто в знищенні усіх форм страждання і їхніх джерел, і велике, неперевершене звільнення, стан Будди. Перше - це знищення всіх обумовлених сквернами перешкод [на шляху звільнення від круговороту буття], але не перешкод до прямого збагнення всіх об'єктів пізнання. Друге - це найвища ступінь, повне знищення як скверн, так і перешкод до всевідання.

Хінаяна ("мала колісниця")

Досягти як того, так і іншого звільнення можна лише випливаючи шляху. Є шляху звичайних істот - і шляху Вищих. Другі - це шляху щирі. Серед послідовників хінаяни розрізняються слухаючі (шравакі) і едино-пробуджені (прат’єкабудди). У тих і інших мається по п'ятьох шляхів, що разом складає десять шляхів хінаяни.

Хоча слухаючі - нижче, а едино-пробуджені - вище, основа в них одна. І ті й інші випливають вченню шляху хінаяни, що служить методом лише індивідуального звільнення від круговороту буття. Коротко говорячи, вони беруть за основу звід етичних правил у сполученні з твердим наміром вийти з круговороту буття і на основі цього виробляють єдність безтурботності (шаматха) і особливого збагнення (віпаш’яна), спрямованого до порожнечі. Тим самим вони рятуються від скверн і від їхніх насінь, так що скверни не можуть зрости знову. Діючи так, вони досягають освобождения.

І слухаючі, і едино-пробуджені повинні послідовно пройти п'ять шляхів: шлях нагромадження, застосування, входження, медитації і більш. Той, хто йде цими шляхами, називається послідовником хінаяни.

Махаяна ("велика колісниця")

Послідовники махаяни насамперед прагнуть досягти стану Будди, невідстороненої нірвани, вищого звільнення - заради [порятунку] інших. Відповідно до цього устремління до вищого просвітління заради блага всіх живих істот, вони практикують ті ж самі шляхи, що й у хінаяні. Однак ці шляхи більш піднесені і діючі через інших рушійних мотивів. До того ж ці шляхи доповнюються спеціальними методами, основні з який - шість удосконалювань і чотири способи звертання учнів. Спираючи на них, послідовники махаяни цілком і назавжди переборюють не тільки перешкоди скверн, але і перешкоди на шляху до всевідання. Коли обидва типи перешкод переборені, досягається стан Будди.

У махаяні також мається п'ять шляхів: шлях нагромадження, застосування, бачення, медитації і більш. Хоча вони називаються так само, як шляху хінаяни, у дійсності між ними величезна різниця. Коротко говорячи, різниця між двома колісницями, хінаяною і махаяной, криється в їхніх вихідних мотивах; звідти виникли розбіжності й в основній структурі шляхів, і особливо в їхніх чи методах прийомах. Відтого, у свою чергу, і результати їх значною мірою відрізняються друг від друга, як нижче від вищого.

Коли послідовники хінаяни знаходять плід своїх зусиль, чи зупиняються вони на цьому? Чи ж вони переходять до махаяни?

Зовсім ясно, що зрештою вони переходять до махаяни. Оскільки їхнє звільнення - це ще не кінцеве досягнення, вони не задовольняються їм, але поступово спрямовуються до кінцевого досягнення, йдуть його шляхами і стають Буддами.

Тантраяна ("колісниця тантри")

Колісниця мантр (У тибетській традиції термін "колісниця мантри" (мантраяна) більш розповсюджена, ніж ужитий у заголовку термін "тантраяна": це синоніми. - Приміт. відп. ред.) містить у собі чотири класи тантр: тантра дії (крия), виконання (чар’я), йоги, вищої йоги (ануттара-йога). Клас тантр вищої йоги перевершує нижчі тантри. Були викладені десятки мільйонів тантр вищої йоги, але ми лише коротенько зупинимося на цьому питанні.

Раніше порозумівалося, що різні страждання, яким ми піддані, викликаються затьмареними діями і сквернами; власне кажучи, страждання виникають від нездатності людини дисциплінувати свій розум. У вищій йозі методи дисциплінування розуму полягають у тому, щоб медитувати на доброчинному об'єкті, не допускаючи зародження дурних думок і зосереджуючи на важливих крапках свого тіла. Завдяки цим методам шлях вищої йоги коротше, ніж інші шляхи, - оскільки свідомість знаходиться в залежності від тіла. Медитуючий зосереджується на різних каналах, по яких течуть в основному кров, в основному чи насіння тільки потоки енергії (вітри). Потім, оскільки потоки енергії змушують свідомість спрямовуватися до об'єктів, йогін повертає ці потоки в зворотному напрямку, і в такий спосіб ніщо не може більш збуджувати його свідомість; свідомість не збуджується і не спрямовується до інших об'єктів. Такі методи, що застосовуються у вищій йозі.

Оскільки такий досвід досягається тільки внутрішньою практикою, що задіє канали і потоки енергії, а не за допомогою зовнішніх прийомів, свідомість повинна мати значну силу зосередження на об'єкті. З метою придбання такої здатності, а також по деяких інших причинах, тексти учать медитації на тілі божества і т.п. Численні зображення божеств у тантрі - не довільні утвори, а образи, що відображають методи очищення забруднених психофізичних сукупностей (скандх), елементів (дхату) і джерел (аятана). При цьому мирний чи гнівний вигляд божества, кількість ликів і рук, число головних і супутніх фігур і т.п. відповідають розходженням у похилостях, способі мислення і здібностях тих, яких навчають,.

Коротше, хоча і відомі приклади, коли на цих шляхах удавалося знайти плід силою віри, усе-таки шляху ці знаходяться насамперед силою міркування. І якщо практикувати їх правильно і поступово, можна знайти безліч основ, що полегшують знаходження переконаності і міцної віри.

Дві істини

Серед шляхів згаданих вище, шляху Вищих - це щирі шляхи, інші є як би підходами до них. Усі шляхи укладені в межах методу і мудрості. Метод і мудрість, у свою чергу залежать від двох істин. У "Основному тексті, називаному "Мудрість" (Праджня-нама-мула-мадх’ямакакаріка)" XXIV.8) Нагарджуни говориться:

Навчання, викладені Буддами,

Засновані цілком на двох істинах:

На істині умовної (мирський)

І абсолютній істині (вищої).

Досягнення Тіла Істини (дхармакая) і Тіла Форми (рупакая) на "стадії результату" тобто досягнення стану Будди, залежить від практики методу і мудрості протягом шляху. Метод і мудрість, у свою чергу, залежать від двох істин, що являють собою спосіб існування основи, чи базису [практики]. Поетом розуміння двох істин дуже важливо, а це дуже важка тема. Безліч розбіжностей у догматику міжбуддійськими школами викликано розходженням у трактуванні двох істин.

Тут варто сказати кілька слів про дві істини відповідно до системи Прасангіка-Мадх’яміка. Усі явища, що ми сприймаємо, мають два способи існування. Один - це номінальне, чи умовне, існування явищ а інший

- це вищий спосіб їхнього існування, пустотність, тобто відсутність їхнього самосущого буття. Приведемо приклад з іншої області: так, ручка, скажемо, має грубу форму існування, що видна неозброєним оком, а також невидиму форму існування - у виді скупчення атомів.

Що ж означає кожна з цих двох: "абсолютна істина" і "умовна істина"?

Якщо говорити коротко, то, у грубому наближенні, абсолютна істина - це збагнення вищої природи об'єкта пізнання безпомилково пізнає суб'єктом, а відносна, чи умовна, істина - це збагнення таким суб'єктом проявів відносної природи об'єкта. Так порожнеча і щирі припинення суть абсолютні істини, все-таки інше - істини умовні.

Усі явища тим чи іншим способом залежні: вони або виникають, змінюються і припиняються в залежності від причин, або знаходяться в залежності від потоку, або залежать від своїх складових частин і т.д. На до якого би типу залежних явищ вони ні відносилися, вони існують тільки в залежності від інших явищ. Жодне з явищ не може існувати саме по собі. Тому усі вони порожні, тобто позбавлені самосущого буття. Проте всі діячі, дії й об'єкти умовно щирі. Коротко говорячи, оскільки явища позбавлені самосущого буття, вони змінюються, стаючи те тим, те іншим, а оскільки явища існують умовно, те мається гарне і погане, корисне і шкідливе.

Загальні основи практики буддизму

Вираження "практикувати релігійне навчання" не позначає чисто зовнішні зміни - життя в чи монастирі начитування [священних текстів], але це не означає, що вони не можуть входити в релігійну практику. У будь-якому випадку релігійною практикою варто займатися стосовно до своєї свідомості. Якщо знаєш, як увести навчання у власний потік, то усі фізичні і словесні дії погодити з практикою. Без цього, скільки б чоловік ні медитував, чи начитував писання, проводив життя в храмі, - усе це не допоможе: тому що для практики важливий саме розум. Таким чином, важливіше всього прийняти Притулок у Трьох Коштовностях (Будді, Його Навчанні і Духовному Співтоваристві), враховувати зв'язок між діями і їх наслідками, виробити в собі прагнення допомагати іншим.

Ніколи в Тибеті жив знаменитий лама по імені Дром. Один раз Дром побачив людину, що робила обхід ступи. Обхід ступи - гарна справа, - сказав Дром. - Але практика ще краще".

Людина подумала: "Ну, значить треба читати священні книги". Так він і надійшов, але один раз Дром побачив його за читанням і сказав: "Читання священної книги - гарна справа, але практика - ще краще".

Людина подумала: "Схоже, і цього недостатньо. Тепер, якщо я займуся медитацією, це вуж точно буде практика".

Застав його за медитацією, Дром сказала: "Медитація - гарна справа, але практика - ще краще". Людина здивувалася і запитала: "Як же треба практикувати?" І Дром відповів: "Не прив'язуйся до цього життя; змусь свою свідомість стати практикою".

Дром сказав так тому, що практика є процес пізнання.

Конкретні основи практики буддизму

У зреченні від цього життя і занятті практикою включенні величезні переваги. У Тибеті безліч людей відринули цей світ і досягли неймовірного духовного і тілесного щастя. Усі задоволення, які можна одержати насолоджуючись цим життям і які вимагають скількох безупинних і різноманітних зусиль, непорівнянні і з крупицею цього щастя. Однак більшості людей важко приступити до такої практики.

Яка же може бути практика більшості людей? Аморальний спосіб життя, що вимагає обману, неправди і тому подібного, протилежний релігійній практиці і несумісний з нею. Однак можна жити в гармонії з релігійною практикою, займаючись гідними мирськими справами - такими, як виконання службових обов'язків в уряді, сприяння економічної чи діяльності здійснення будь-яких кроків, спрямованих на те, щоб забезпечити добробут інших людей і принести їм радість. Усе це варто робити, постійно утримуючи думки на релігійній практиці. Тому що сказано:

Якщо ти практикуєш, - звільнення з тобою прейде, нехай і у світі ти живеш,

Як це було з царями, міністрами в Індії чи Тибету - чи з такими, як Марпа.

Якщо не практикуєш - причини для кепських народжень будуть з тобою, оселися хоч у печері,

Точно бабак, що впав у спячку в норі під землею.

Потрійний Притулок

Якими ж методами можна домогтися того, щоб свідомість стала практикою?

Насамперед потрібно прийняти Притулок і міркувати про дії і їхні наслідки. Притулок - це Три Коштовності: Будда, Його Навчання і Духовне Співтовариство.

Коли жива істота очищає своя свідомість від спітьмарений і їхніх схованих потенцій, воно звільняється від усіх недосконалостей, що є перешкодами. І тоді воно одночасно і безпосередньо пізнає всі явища. Таку істоту називають "Будда", вона - учитель Притулку і подібний лікарю.

Коштовність Навчання - це вищі (арья) шляхі (головні правильні шляхи, що усувають спітьмарення і їхні сховані потенції) і їхньої відсутності, тобто стану після усунення того, що повиннео бути усунуто. Навчання і є справжній Притулок, і воно подібно лікам.

Коштовність Співтовариства - це всі ті чи миряни ченці, що виробили вищий шлях у потоці своєї свідомості. Вони - друзі, що допомагають знайти Притулок, і подібні доглядальницям.

Потрійний Притулок, що досягнуте і вже існує в потоках інших свідомостей, - це причинний Притулок, коли покладаються на захисника, як слабкий на більш сильного. Потрійний Притулок, що буде досягнуто в майбутньому, - це результативний Притулок. Томові, хто покладається на Три Коштовності, знаючи, що повинено досягти їх, випливає самому породити Потрійний Притулок у потоці своєї свідомості.

Будь-який наслідок, гарний чи погане, неминуче виникає в залежності від причин і умов. Отже, вже в сьогоденні потрібно реально знайти в потоці своєї свідомості причини, родинні Коштовності Навчання, справжньому Притулку. Для цього варто просуватися шляхами, що включають Три Практики (трішикша): вищу нравственнісгь (адхішила), вище медитативне зосередження (адхісамадхі) і вищу мудрість (адхіпраджня).

Практика вищої моральності

Хоча практика моральності має багато форм, але в основі їхній усіх лежить етика стримування від десяти нечеснот. З десяти нечеснот три відносяться до дій тіла, чотири - до дій мови, і три - до дій розуму.

Три фізичні нечесноти суті:

1. Позбавлення життя живоїістоти: від убивства комахи до убивства людини.

2. Злодійство: заволодіти майном іншого без його згоди, незалежно від цінності цього чи майна від того, чи була дія зроблена чи самоособисто через або посередництво.

3. Сексуальна провина: розпуста.

Чотири нечесноти мови:

4. Неправда: обманювати інших чи словами діями.

5. Лихослів'я: вносити чи звади розбрати, спонукуючи тих, хто був у згоді, сваритися, чи тих, хто був у сварці, зайти в ній ще далі.

6. Брутальність: ображати інших.

7. Марнослів'я: вести розмови про дурості під впливом бажань і інших [скверн].

Три нечесноти розуму:

8. Заздрість: думати - "от було б це моїм", бажати що-небудь, що належить іншому.

9. Зловмисність: бажання заподіяти шкода іншим, великий чи малий.

10. Помилкові погляди: представляти неіснуючим щось існуюче, як наприклад переродження, причинно-наслідковий чи зв'язок Три Коштовності.

Протилежність цих десяти нечеснот - десять чеснот; проходження їм називається практикою моральності.

Практика вищого медитативного зосередження

Розглянемо тепер, як домогтися успіху в заняттях медитативним зосередженням, що являє собою односпрямоване зосередження свідомості на об’єкті.

Мається багато видів медитативного зосередження; тут ми роз'яснимо безтурботність (шаматха). Суть безтурботності - це зосереджене утримання свідомості на якому-небудь об'єкті, без відволікань, у з'єднанні з блаженною підвладністю розуму і тіла. Якщо це супроводжується прийняттям Притулку, то це буддійська практика, а якщо вона доповнюється спрямованістю до вищого просвітління заради [блага] усіх живих істот, те це практика махаяни. Її чудові властивості такі, що коли досягається безтурботність, свідомість і тіло переймаються радістю і блаженством; завдяки підвладності розуму і тіла виявляється Можливим направити свідомість на будь-який благий об'єкт по своєму бажанню; здобувається і безліч незвичайних здібностей, як ясновидіння й еманації.

Головна мета і перевага безтурботності в тім, що з її допомогою можна досягти особливого збагнення (віпаш’яна) за допомогою якого усвідомлюється порожнеча, і тим самим звільнитися від круговороту буття. Крім того, і інші достоїнства трьох колісниць (хінаяни, махаяни і тантраяни) також по більшій частині виникають завдяки безтурботності. Вона приносить безліч благ.

Для досягнення безтурботності необхідні наступні умови. Місце для практики повинне бути тихим, без шуму, тому що шум для зосередження - як скалка; і місцевість і вода теж повинні бути відповідними. Сам медитуючий повинний бути невибагливий, перебувати в задоволеності, бути вільним від мирських турбот і суєти, уникати недобродійних фізичних і словесних дій. Шляхом слухання і міркування він повинний знищити неправильні уявлення про предмети медитації; він повинний знати, як міркувати над згубністю бажань, над змістом мінливості і т.д.

Про справжню практику безтурботності Майтрея говорить у "Розрізненні Серединного Шляху і крайностей" (Мадх’янтивібханга):

Причина для її виникнення - відкидання п'яти помилок

І застосування восьми протиотрут.

П'ять помилок, які потрібно відкинути:

1. Лінощі: небажання займатися медитативним зосередженням.

2. Безпам'ятність: невтримання в пам'яті об'єкта медитації.

3. Сонливість і збудженість [неуважність]: переривання медитативного зосередження.

4. Незастосування протиотрут: приведе до сонливості і збудженості.

5. Надмірне застосування: продовжувати застосовувати протиотрута, хоча сонливість і збудженість вже усунуті.

Вісім протиотрут - це засобу для відкидання п'яти помилок.

Протиотрути від лінощів:

1. Віра: бачити благі якості, що дає медитативне зосередження.

2. Натхнення: прагнути знайти ці благі якості.

3. Зусилля: одержувати задоволення від занять медитативним зосередженням.

4. Підвладність розуму і тіла: наслідок (зусилля).

Протиотрута від безпам'ятності:

5. Уважність: постійно зберігати зосередженість на об'єкті.

Протиотрута від сонливості і збудженості:

6. Пильність: відразу зауважувати, що сонливість чи збудженість що виникли чи виникають.

Протиотрута від незастосування:

7. Застосування: використовувати протиотрута від чи сонливості збудженості. Протиотрута від надмірного застосування:

8. Стримування від застосування: послабити своє зусилля.

При уживанні восьми протиотрут п'ять помилок поступово знищуються, і людина проходить дев'ять станів зосередженості:

1. Установлення свідомості: зібрати свідомість і направити його на внутрішній об'єкт [наприклад, на візуалізований вигляд Будди].

2. Продовжене встановлення: продовжити зосередженість на об'єкті довше, ніж у попередньому стані.

3. Відновлення: негайно розпізнавати відволікання і повертатися до об'єкта.

4. Посилене встановлення: зібрати свідомість для переходу від зосередженості на головних [аспектах об'єкта медитації] до усе більш і більш стійкого встановлення його на другорядних [рисах об'єкта].

5. Дисциплінування: усвідомлювати благі якості, що дає медитативне зосередження, і черпати в них радість.

6. Умиротворення: припинення ворожості до медитативного зосередження.

7. Повне умиротворення: за допомогою зусилля знищуються навіть легка сонливість і збудженість, як тільки вони з'являються.

8. Невідступність: медитативне зосередження постійне - так, що вже ніщо несприятливе не може перервати цей процес.

9. Природність: фіксація на об'єкті відбувається сама собою, без зусиль.

Ці дев'ять станів зосередженості досягаються за допомогою шести сил. Перший стан - силою слухання, друге - силою міркування, третє і четверте - силою уважності. П'яте і шосте - силоміць усвідомлення, сьоме і восьме - силою зусилля, дев'яте - силою знайомства.

Дев'ятьом станам зосередженості відповідають чотири види розумової діяльності [за допомогою яких свідомість опановує своїм об'єктом]:

1. Примусова фіксація: під час першого і другого стану зосередженості свідомість із зусиллям фіксується на об'єкті концентрації.

2. Переривчаста фіксація: від третього до сьомого стану зосередженість перемежовується [з неуважністю].

3. Стабільна фіксація: під час восьмого стану свідомість здатна утримуватися на об'єкті невідступно.

4. Фіксація, що самопідтримується: під час дев'ятого стану свідомість саме собою утримується в даному об'єкті.

Якщо удосконалювати безтурботність, правильно розуміючи сутність, порядок і відмінності ступенів, пояснених вище, бездоганне медитативне зосередження можна легке виробити приблизно за рік.

Тема безтурботності викладена вище стосовно до об'єктів узагалі. Зокрема ж, якщо розвивати безтурботність, узявши як об'єкт сама свідомість, виявляються додаткові переваги. Ми довідаємося свою власну свідомість. Свідомість настільки ж порожня, як і простір, що не має ніяких фізичних якостей, таких, як чи форма обрис. Свідомість - це щось, що просто сприймає ясно і чітко будь-які аспекти об'єкта, що з'являються перед ним. Установивши таким чином, що являє собою свідомість, можна переходити до дев'яти станів, знищенню п'яти помилок, застосуванню восьми протиотрут і т.д., що вже порозумівалося вище при розгляді об'єктів узагалі. Так розвивають безтурботність.

Тут були просто перераховані елементи безтурботності, у виді гранично стиснутого викладу наставлянь Майтреї й Асангі. Мірою досягнення безтурботності, після придбання підвладності розуму і тіла, є нерушима підвладність, тобто здатність зберігати зосереджену свідомість на об'єкті. Саме тоді досягається справжня безтурботність, що входить у підготовчу стадію "першої медитації", що відноситься до світу форм. (Інші три з "чотирьох медитацій" відносяться до більш рівнів "трьох світів". - Прим. пер.) Після досягнення безтурботності свідомість уже слухняно, і на як благий чи об'єкт думка його ні направити, залишається на ньому невідступно. У силу цього здатність свідомості до збагнення надзвичайно зростає.

Практика вищої мудрості

Як же практикується мудрість?

Узагалі є п'ять видів мудрості, але головні з них - це мудрість, що пізнає умовне, - чи номінальне знання, - і мудрість абсолютного знання, тобто знання природи буття. Кожна з них має безліч аспектів, але тут буде розглянута та мудрість, виробивши яку у своєму потоці свідомості, можна цілком перебороти перешкоди скверн і перешкоди до всевідання.

Що таке порожнеча, об'єкт цієї мудрості?

Порожнеча - це кінцева природа всіх явищ. Вона, наприклад, не виникає завдяки жалісливій діяльності Будд чи ж завдяки діянням живих істот. Усі явища до єдиного, у силу самого факту їхнього виникнення, порожні по своїй природі. Сутра говорить: " чиЗ'являються Татхагати чи ні, природа і реальність явищ просто перебувають".

Що ж таке ця "природа явищ"?

У коментарі Чандракірти на "Четырехсотенную" Ар’ядеви говориться: "Тут "самість" - самобуття (свабхава) явищ, тобто їхня повна незалежність від чого б те ні було іншого. Неіснування цього [роду самості] є безсамотність". Таким чином, самобуття (самосуще буття) - заперечується, і саме заперечення самобуття і називається порожнечею.

Як же упевнитися в існуванні такого роду порожнечі?

Хоча всі явища завжди були порожні по природі, ми були нездатні осягти це. Зрозуміти, що значить "пустотність", можна спираючи на міркування в стилі школи мадх’яміків.

Загалом, щира природа явищ, чи спосіб їхнього існування, і те, якими вони з'являються нашій свідомості, протилежні і суперечать один одному. Хоча природа явищ полягає в тім, що вони не мають самобуття, однак, у силу нашої безпочатково обумовленої прихильності концепції самосущого буття, усі явища, сприймані нашою свідомістю, здаються обладаючим самобуттям, і ми представляємо їх собі саме такими. Оскільки, з цієї причини, сприйняття явищ нашою свідомістю і справжньою природою їхнього буття протилежні, те наше сприйняття явищ, як і наша прихильність такому сприйняттю, у корені помилкові. Зокрема, розум, що сприймає самобуття, - це помилковий розум, що помиляється щодо об'єкта свого сприйняття. Тому потрібно переконатися, що об'єкт, сприйманий розумом, - тим самим розумом, що дотепер беззастережно визнавав цю помилкову видимість самобуття, думаючи: "Це істинно існує", - не існує. Як тільки об'єкт концепції самобуття визнаний неіснуючим, легко упевнитися в пустотності як природі буття всіх явищ, тобто у відсутності їхнього самобуття.

У зв'язку з цим насамперед важливо установити, яким образом наша свідомість одержує неправильне уявлення [про природу речей]. Для нас спочатку всі явища до єдиного з'являються як володіють самостійним буттям. Наприклад, коли людина думає про себе: "я, я", йому представляється самодостатнє "я", як би що не має ніякого відношення до власного тіла, розуму, психофізичним сукупностям і потоку свідомості, відмінне і зовсім незалежне від них. Той, хто цілком упевнений в істинності такого представлення і прихильний йому, нехай задасть собі таке питання: "Якщо це "я" існує таким, яким воно представляється - цілком незалежним від психофізичних сукупностей, елементів і джерел самої людини, - тоді чи тотожно воно чи сукупностям відмінно від них?"

Якби "я" і психофізичні сукупності були тотожні, неможливі були б усі ці підрозділи на сукупності, елементи, джерела і т.п.; усі сукупності були б одним цілим [як саме це "я"] . Чи ж, подібно тому, як маються сукупності, елементи і джерела, повинне існувати і безліч "я". Більш того, коли, наприклад, руйнується сукупність форми цього життя, (Тобто наше фізичне тіло. - Прим. отв. ред.) те також повинно було б руйнуватися і "я". Отже, неможливо, щоб "я" і сукупності були тим самим.

Далі, якби "я" і сукупності були самодостатні і відмінні, то вони були б відмінні в тім змісті, що не залежали би друг від друга. Тобто, коли моє тіло випробує біль, це зовсім не значило б, що біль випробую "я", а коли мій шлунок ситий, це не значило б, що "я" ситий. Однак справа обстоїть не так. Біль у миємо тілі означає, що "мені" боляче і що страждання виникає в "моєму" свідомості. Таким чином, неможливо, щоб "я" і психофізичні сукупності були відмінні і незалежні.

Але крім чи тотожності розходження немає інших способів співіснування "я" і сукупностей. Адже коли незабаром мається "я", що, судячи з видимості, має самобуття, воно повиннео чи бути тотожно сукупностям, чи відрізнятися від них. І немає іншого способу їхнього співіснування, крім одного з цих двох.

З цього випливає, що оскільки "я", що так зручно представляється нашому розуму як володіє самобуттям, не тотожно сукупностям людини і не відмінно від них, те такого "я" не існує зовсім. Якщо в такий спосіб визнати його неіснування, то зрозуміло, що, з одного боку, "я" - яким воно представляється нашому розуму - не існує, але з іншого боку, "я" не є і цілком неіснуючим. "Я" залишається як умовна позначка, просто як найменування. Це умовне "я", що існує чисто номінально, може користатися джерелами їжі і питва, може мати речі і використовувати їх, наприклад одяг. Можна легко, без найменших труднощів уявити собі це "я" - цього мандрівника в круговороті буття, що займається релігійною практикою і досягає звільнення.

Отже, воно вільно від чотирьох крайностей, що суть самобуття, повне неіснування, те й інше разом, ні те ні інше. Нагарджуна у своєму "Основному тексті, називаному 'Мудрість'" (XV.10) говорить:

"Існування" є утвердження вічності.

А "неіснування" - возріння нігілізму.

І ще:

Ні існування, ні неіснування,

Ні це^-те-і-це, ні ні-те-ні-це.

Визнавши, що "я" вільно від чотирьох крайностей і існує лише в позначенні, тобто являє собою просте найменування, ми тим самим визнаємо неявну безсамотність, що відноситься до "я", як основу безсамотності взагалі. Потім варто поширити цей хід міркувань і на все інше, застосувати його до очей і іншому, до зовнішніх явищ - таким, як форма, звуки, смаки і запахи - і навіть до самої порожнечі. Шляхом міркування можна довести, що всі явища не мають незалежного існування.

Що ж стосується змісту того, що всі явища не мають самобуття, те колись потрібно довідатися про порожнечу, вивчаючи великі книги у всій їхній глибині; і тоді, у результаті почутого про порожнечу від інших, виробляється мудрість, що виникає зі слухання. Потім, у результаті багатьох міркувань про значення порожнечі, виробляється мудрість, що виникає з міркування. Коли як випливає опановують медитативним зосередженням на тім змісті, у якому глибоко упевнилися, знаходять мудрість, що виникає з медитації. Це відбувається, коли розум стає надзвичайно сильним унаслідок уже досягнутої безтурботності і завдяки зосередженості свідомості на змісті порожнечі. У цей час виробляється блаженна підвладність розуму і тіла, точно так само, як при безтурботності. Різниця в тім, що у випадку безтурботності блаженство підвладності розуму і тіла досягається силою зосередженої медитації, а тут це виробляється силою аналітичного міркування. Коли досягається з'єднання особливого медитативного зосередження з блаженством такого роду, приходить особливе прозріння. Оскільки таке особливе прозріння виникає, коли об'єктом медитації служить порожнеча, то дане медитативне зосередження і є союз безтурботності й особливого прозріння, що осягає пустотність.

На цьому етапі з'являються ознаки шляху застосування, про яке говорилося вище. Потім, коли вперше здійснюється безпосереднє збагнення пустотності, знаходиться шлях бачення, і крок за кроком усуваються перешкоди уроджені й інтелектуальні. В остаточному підсумку стає можливим цілком і остаточно перебороти як перешкоди скверн і перешкоди до всевідання, так і їхні сховані потенції.

Таке гранично коротке пояснення практики мудрості. Якщо користатися термінами "вище" і "нижче", то кожна наступна практика вище тієї, що їй передує. Однак що стосується порядку їх результату в потоці свідомості, те попередні практики подібні чи основі опорі для вироблення наступних, і тому спочатку найважливіше - це практика моральності.

Якщо випливати шляхами Трьох Практик, спираючи на справжнє прийняття Притулку і розуміння зв'язку дій і їхніх результатів, то можна досягти ступіні звільнення.

Якщо, на додаток до цього, розвивати дорогоцінну Спрямованість до просвітління (бодхічітта), породжувану любов'ю і милосердям, і виконувати Три Практикі у сполученні з натхненним устремлінням до вищого просвітління заради блага всіх живих істот, то можна досягти ступіні всевідання, найвищого звільнення.

Спрямованість до просвітління

Як розвивається Спрямованість до просвітління?

Потрібно піклуватися не тільки про своє благо, але і про благо всіх живих істот. Так само як і ти сам, усі живі істоти затьмарені стражданням; адже навіть сама крихітна комаха, так само як і ти, не хоче страждань і бажає щастя. Але хоча живі істоти і не бажають страждань, вони не знають, як позбутися від них; і хоча вони бажають щастя, вони не знають, як знайти його. Оскільки самі істоти не в змозі зробити це, ти сам повинний допомогти їм, звільнити живих істот від страждань і їхніх причин і затвердити їх у стані щастя.

Щоб позбутися від страждань і знайти щастя, немає іншого шляху, крім як усунути в потоках свідомості живих істот причини, що породжують страждання, і створити в цих потоках причини щастя. Благословенний говорив:

Водою Будди не змивають скверни,

Страждання істот рукою не усувають,

До інших не переносять прозріння свої, -

Вони Навчанням істот звільняють.

Неможливо видалити скверни, як змивають водою бруд, чи усунути страждання, немов витягти скалку. Будди не можуть передати прозрінь зі свого потоку свідомості іншим. Але як же тоді усуваються страждання? Живі істоти звільняються від усіх страждань завдяки Навчанням про реальність, про щиру природу явищ.

Отже, істот можна звільнити, навчивши їх, що слід прийняти, а що відкинути. Але щоб учити, колись потрібно самому це довідатися і зрозуміти. І немає нікого, крім Будди, хто міг би безпомилково учити шляхам усіх живих істот, а не тільки деяких з них, з’єднуючись з їхніми похилостями, характером мислення і сферою інтересів. А раз так, то неодмінною умовою досягнення мети, тобто блага всіх живих істот, буде досягнення стану Будди.

Так, якщо людин мучимо спрагою, її можна цілком усунути питвом води і т.п. Але колись треба знайти судина для питва. Так само і тут: хоча головна мета - звільнення всіх живих істот від страждань і їхніх причин, але, щоб здійснити це, потрібно колись, усвідомивши необхідність вищого просвітління, розвити в собі бажання досягти його.

Якщо такий підхід вироблений, він називається Спрямованістю до просвітління, натхненним устремлінням до вищого просвітління заради блага всіх живих істот. Якщо, випливаючи такому підходу, займатися благими справами, великими чи малими, - такими, як медитація на порожнечі, розвиток безтурботності, прийняття Притулку, відмовлення від убивства, - то ці чесноти, у з'єднанні з таким альтруїстичним підходом, природним образом стають причинами всевідання.