Предмет і метод банківського права
У процесі розбудови демократичної правової держави та становлення ринкової економіки важливого значення набуває вдосконалення банківської системи в державі та чітке правове регулювання всієї банківської діяльності. Останнім часом банківська система України зазнала докорінних змін, створено дворівневу банківську систему, дедалі більшого розвитку набуває діяльність комерційних банків та спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, розширюються нетрадиційні сфери застосування банківського капіталу, істотно змінюється характер взаємовідносин банків з клієнтурою.
У зв'язку з цим зростає роль правового забезпечення банківської діяльності, чим і зумовлено створення нової дисципліни "Банківське право". Донедавна питання функціонування банків та їх взаємовідносин з клієнтурою вивчалися в рамках двох навчальних дисциплін: "Цивільне право" і "Фінансове право". У сучасних умовах постає потреба детальнішого вивчення проблем правового регулювання банківської діяльності й тієї ролі, яку відіграють банки в теперішньому економічному житті України. Тим часом проблеми правового регулювання банківської діяльності належать до найскладніших і найменш розроблених проблем національного права.
Передусім слід визначити сутність банківського права і ті суспільні відносини, що ним регулюються.
Банківське право — це сукупність правових норм, що регулюють порядок організації та діяльності банків України, їх взаємовідносини з клієнтами (юридичними і фізичними особами), які обслуговуються банками, а також порядок здійснення ними банківських операцій.
В Україні банківське право не є самостійною галуззю права, тому що не має характерного лише йому предмета і методу регулювання суспільних відносин.
Предметом банківського права є суспільні відносини, що виникають у процесі банківської діяльності, зокрема відносини, що регулюють принципи організації та діяльності банків і порядок здійснення ними банківських послуг. Своєрідним є метод правового регулювання банківської діяльності, який є неоднорідним. З одного боку, використовується метод владних приписів, що властивий адміністративному праву, — у банківських відносинах інтереси держави представляють органи, наділені нею владними повноваження ми (Кабінет Міністрів України, Національний банк України (НБУ)). З іншого боку, відносини банків з клієнтурою базуються на юридичній рівності сторін, тобто застосовується цивільно-правовий методи регулювання суспільних відносин.
Правові норми, що регулюють відносини, містяться насамперед як у загальних, так і у спеціальних, присвячених регулюванню тільки банківських відносин, нормативних актах. До них належать Конституція України, закони і постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів, постанови, положення, інструкції НБУ та Міністерства фінансів України, статути банків та ін.
До системи банківського права включаються не тільки норми, які закріплюють загальні положення банківського права, поняття структуру банківської системи, правовий статус органів, що займаються банківською діяльністю, а також норми, що регулюють відносини, пов'язані з організацією розрахунків, операціями з цінник паперами, регулюванням кредитування та правил у галузі валюта операцій.
Банківське право регулює правові основи розрахунків, виходять з принципу, що всі підприємства, установи й організації різні форм власності зобов'язані зберігати кошти на рахунках у банках дотримуватися встановленого порядку проведення безготівкові розрахунків. У законодавстві чітко встановлюється порядок відкриття рахунків у кредитних установах, правові форми розрахунків і порядок здійснення розрахунків за цими формами.
Норми банківського права встановлюють правові основи банківського кредитування, визначають правове становище кредитні установ і принципи їх відносин з одержувачами кредитів за умов повернення, строковості та платності, а також основи валютні відносин України з іноземними державами та правила валютні операцій на території України.
Отже, сукупність всіх правових норм, що регулюють організацію банківської системи і проведення банківських операцій, становлять визначений комплекс норм і мають предметну єдність. Крім тог норми банківського права включають також норми інших галузі національного права. Наприклад, норми цивільного права регулюють товарно-грошові відносини, що виникають під час здійснення банками та іншими фінансовими інститутами банківських операцій або застосування застави у кредитних правовідносинах. Норі адміністративного права регулюють управління кредитною системою і визначають основи побудови банківської системи в країні. Отже, банківське законодавство можна розглядати як комплексну галузь.
Проте ані предметна єдність цих норм, ані їх комплексність не означає, що банківське право є самостійною галуззю єдиної правової системи, хоча в перспективі й можливе створення спеціальної галузі банківського права. Банківське право можна визначити як підгалузь фінансового права України. І ця підгалузь не існує відокремлено від інших галузей права. Банківське право тісно пов'язане з фінансовим правом, яке спрямоване на мобілізацію, розподіл і використання централізованих фондів коштів для забезпечення виконання завдань держави. Причому мобілізація і розподіл грошових ресурсів може здійснюватися в процесі проведення банківських операцій, під час кредитування, регулювання розрахункових і валютних операцій, функціонування ринку цінних паперів.
Особливо важливе значення для банківського права мають норми конституційного права, що встановлюють компетенцію органів законодавчої і виконавчої влади у сфері кредитно-грошової політики, обігу державних цінних паперів. У конституційному праві закріплюються загальні принципи і положення, що відносяться до банківської діяльності держави. Наприклад, у ст. 99 Конституції України зазначається, що забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави — НБУ.
Адміністративне право визначає принципи організації та діяльності органів виконавчої влади (Кабінету Міністрів України, НБУ та ін.), повноваження цих органів у сфері кредитування, організації розрахунків і валютних операцій, обігу цінних паперів. Банківське право, в першу чергу, регулює майнові відносини, що виникають у сфері кредитування і проведення розрахунків, і тим самим воно тісно пов'язане з цивільним правом. Наприклад, у договорах банківського рахунку Г банківської позички нормами цивільного права регулюються такі питання, як укладення цих договорів, зміст прав та обов'язків сторін, заставне забезпечення позик, ряд розрахункових і кредитних санкцій, відповідальність сторін за неналежне виконання своїх обов'язків. Крім того, комерційні банки, будучи суб'єктами господарської діяльності, здійснюючи на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян, також керуються у своїй діяльності нормами цивільного права.
Таким чином, банківське право тісно пов'язане з економічними процесами в державі і використовується для врегулювання специфічних відносин, що виникають у процесі банківської діяльності та здійснення банківських послуг.
В умовах ринкової економіки банківське право відіграватиме дедалі вагомішу і активнішу роль у державі. Виступаючи інструментом вивчення фінансово-кредитного механізму, воно спрямоване на забезпечення раціонального і ефективного функціонування банківської системи в державі, сприятиме розвитку кредитної системи, встановленню правових основ розрахунків та валютних відносин на території України.
Основні принципи і джерела банківського права
Банківське право ґрунтується на принципах, які притаманні всьому національному праву, але в ньому проявляються і специфічні для цього предмета принципи. В умовах ринкової економіки, докорінної перебудови економічних відносин в державі основні принципи повинні сприяти вдосконаленню цих відносин і способів їх правового регулювання для підвищення ефективності діяльності держави і функціонування банківської системи, здатної забезпечити мобілізацію фінансових ресурсів та концентрацію їх на пріоритетних напрямах структурної перебудови економіки.
До принципів банківського права належать:
•
принцип свободи економічної діяльності.
Суб'єкти банківської діяльності мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Обмеження у здійсненні банківської діяльності передбачаються законодавством України;
•
принцип неухильного виконання економічних нормативів,
встановлених НБУ, норм чинного законодавства. Цей принцип зобов'язує суб'єктів банківських правовідносин дотримуватися правил поведінки, приписуваних нормами банківського права. Наприклад, відповідно до ст. 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність" комерційні банки зобов'язані дотримуватись економічних нормативів, встановлених НБУ;
•
принцип добровільності взаємовідносин і взаємно? заінтересованості банківських установ та їхніх клієнтів.
Суб'єкти банківських правовідносин (під час кредитування, з приводу організації розрахунків) будують відносини на підставі рівності сторін, їх диспозитивності та ініціативності у формуванні і реалізації прав і обов'язків. У цих відносинах проявляється взаємна воля і свідомість учасників, заінтересованих один в одному;
•
принцип підтримки конкуренції та заборони економічної діяльності, спрямованої на монополізацію та недобросовісну конкуренцію.
Це означає, що банкам забороняється укладати угоди з метою обмеження конкуренції в банківській діяльності, а також монополізації умов надання кредитів, інших послуг, встановлення процентних ставок і розміру комісійної винагороди. Комерційні банки не мають права без згоди НБУ зменшувати розмір статутного фонду і розподіляти резерви серед акціонерів, об'єднуватися з іншими банками. Контроль за дотриманням антимонопольного законодавства у сфері банківської діяльності здійснює Антимонопольний комітет України (АКУ). Реорганізація комерційних банків здійснюється за погодженням з АКУ у випадках, передбачених чинним законодавством.
Для подальшого розвитку конкуренції і обмеження прояву монополізму серед банків НБУ вживає заходи щодо лібералізації кредитного ринку через створення однакових умов доступу для комерційних банків до кредитних аукціонів НБУ, а також лібералізації валютного ринку через зняття обмежень на валютних біржових торгах;
•
принцип контролю і нагляду за діяльністю банків та інших кредитно-фінансових установ.
У належному функціонуванні банківської системи найважливіша роль відводиться контролю. За його допомогою закріплюється самостійність економічної діяльності, забороняється втручання держави у внутрішньогосподарську сферу комерційних банків, підприємств, забезпечується законність у банківській сфері, запобігання правопорушенням і притягнення до відповідальності винних осіб.
На практиці цей принцип знаходить відображення в тому, що Верховна Рада України контролює діяльність НБУ (затверджує звіт про роботу НБУ та баланс його діяльності, затверджує ліміт зовнішнього державного боргу), НБУ контролює діяльність комерційних банків (встановлює для комерційних банків економічні нормативи, перевіряє створення їх шляхом реєстрації, контролює дотримання ними законодавства), НБУ здійснює контроль за веденням касових операцій, своєю чергою комерційні банки контролюють ліміти залишків готівки в касах для юридичних осіб, порядок відкриття та закриття рахунків, здійснення валютних операцій через уповноважених банків тощо.
Джерелом національного права є, як відомо, форма вираження державної волі в нормативних актах. Нормативний акт є офіційний письмовий документ компетентного органу держави, в якому встановлено норми права.
До джерел банківського права належать: Конституція України
(зокрема ст. 99, 100), закони і постанови Верховної Ради України
(наприклад. Закони України від ЗО жовтня 1996 р. "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", від 22 листопада 1996 р. "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", постанови Верховної Ради України "Про підпорядкування оплати комерційними банками за здійснення платежів" від 24 грудня 1993 р. та "Про норматив обігу платіжних документів в Україні" від 25 червня 1993 р.).
У системі банківського законодавства особлива роль відводиться законам, які мають вищу юридичну силу і охоплюють найважливіші питання, що виникають у банківській сфері. Серед чинних виділяється такий важливий опорний закон, як Закон України від 20 березня 1991 р. "Про банки і банківську діяльність", який визначає правові основи банків, порядок створення і основні принципи їхньої діяльності, правове становище НБУ, встановлює правову природу взаємовідносин з клієнтами та їхній захист.
Серед джерел банківського права важливий блок становлять підзаконні нормативні акти, що поділяються на дві групи:
•
укази і розпорядження Президента України.
Наприклад, Укази Президента України від 12 червня 1995 р. "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки", від 29 січня 1997 р. "Про Державний інвестиційно-кліринговий Комітет", розпорядження Президента України від 25 травня 1995 р. "Про заходи щодо розв'язання кризи платежів і підтримку вітчизняних виробників"; постанови Кабінету Міністрів України, які приймаються відповідно до ст. 117 Конституції України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Зазначені акти видаються на підставі п. З ст. 116 Конституції України, де зазначено, що Кабінет Міністрів України забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики. Наприклад, постанови Кабінету Міністрів України "Про вдосконалення системи розрахунків за споживчу електричну і теплову енергію" від 21 травня 1997 р.; "Про врегулювання окремих питань взаєморозрахунків із належних до. бюджетів платежів" від 21 лютого 1997 р. та ін.;
•
нормативні акти міністерств, державних комітетів, у тому числі НБУ, що стосуються сфери банківської діяльності.
Ці акти приймаються у формі постанов, положень, наказів, інструкцій, правил тощо в межах визначеної їх компетенції. Наприклад, постановами правління НБУ від 2 лютого 1995 р. затверджено "Порядок ведення касових операцій у народному господарстві України", від 7 травня 1997 р. — "Положення про порядок реєстрації одержання резидентами кредитів в іноземній валюті від іноземних кредиторів"; наказом Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України від 25 лютого 1997 р. затверджено "Порядок виписування та погашення простих векселів, що видаються вітчизняними нафтопереробними заводами у разі поставки на ці заводи нафти суб'єктами підприємницької діяльності — резидентами". До цієї групи належать також нормативні акти, прийняті асоціаціями та господарюючими суб'єктами (наприклад, рішення асоціації комерційних банків та локальні акти — статути комерційних банків, установчі договори, положення про філії, представництва).
У правовому відношенні важливе значення має запровадження Указом Президента України від 3 жовтня 1992 р. в Україні державної реєстрації відомчих нормативних актів, що здійснюється Міністерством юстиції України (щодо актів, прийнятих центральними органами) та управліннями юстиції областей і міст Києва і Севастополя (щодо актів місцевих органів управління). Це правило поширюється і на нормативні акти, які видаються НБУ, якщо суб'єктом їх є фізична особа. Державна реєстрація відомчих нормативних актів спрямована на реалізацію принципу верховенства закону та забезпечення законності актів відомчого нормотворення, їх відповідності законам, дотримання охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій в Україні.
Серйозною вадою відомчого нормотворення є хибна практика НБУ приймати нормативні акти у формі телеграм, що суперечить поняттю нормативного акта і не передбачено законом як форма існування офіційного документа.
|
