МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІНФОРМАТИКИ І ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ
Кафедра гуманітарних і суспільних дисциплін
РЕФЕРАТ
по філософії
НА ТЕМУ:
«ВЧЕННЯ ПЛАТОНА ПРО ДЕРЖАВУ»
студентки ІІ курсу
спеціальності 6030101 –
«Соціальна робота»
денної форми навчання
факультету ФІР
Діденко Д.О.
Перевірила Пасько З.О.
Донецьк 2009г.
ПЛАН
ВСТУП…………………………………………………………………………3
1. Концепція ідеального політичного устрою у творі Платона «Держава»………………………………………………………………4
1.1. Характеристика суспільних станів у державі Платона……….4
1.2. Вчення Платона про досконалі та недосконалі форми держави…………………………………………………………………6
2. Питання держави і права в діалозі Платона «Закони»………………8
2.1. Вчення про змішанні форми держави………………………….8
2.2. Вчення про закони держави…………………………………...10
3. Соціальний сенс утопії Платона……………………………………..12
3.1. Обґрунтування Платона необхідності соціальної нерівності.12
3.2. Вплив утопії Платона на європейську історичну думку…….13
ВИСНОВКИ………………………………………………………………….16
ЛІТЕРАТУРА………………………………………………………………...18
ВСТУП
Держава — основний і найважливіший інститут політичної системи суспільства. Держава здійснює управління системою державних організацій, громадських об'єднань і трудових колективів, що становлять політичну систему соціально різного (класового) суспільства.
Проблема державного ладу була і буде однією із самих складних і суперечливих проблем, що стоять перед людством.
Безліч людей уже тисячі років намагаються зрозуміти, якою держава повинна бути "в ідеалі".
Так проблема суспільного, державного устрою переростає в проблему розуміння блага, людських цінностей і свободи особи. Ці питання і розглядав Платон в своїх працях.
Платон піддав різкій критиці суспільний та державний устрій свого часу. Він пропонував збудувати таку державу, в якій пануватимуть мудрість та справедливість. Головними політологічними творами Платона є трактати «Держава», «Закони», «Політик» та «Крітій».
Він був ідеологом афінської рабовласницької аристократії. Вільні громадяни повинні бути розподілені на правителів-філософів, стражів-воїнів та ремісників-виробників.
Слід зазначити, що Платон одним з перших звертається до характеристики політичних форм правління державою. Він вважав недосконалими формами тімократію (владу честолюбців), олігархію (владу небагатьох), демократію (владу народу), називаючи останню головним лихом політики. Для Платона демократія – це влада посередності, яка неминуче призведе до тиранії більшості. Крім того, Платон попереджав, що демократії, звичайно, короткочасні і натовп дуже швидко поступається владою на користь тирану.
Розділ 1. Концепція ідеального політичного устрою у творі Платона «Держава»
1.1 Характеристика суспільних станів у державі Платона
Ряд авторів вважають, що причиною виникнення сумісного суспільного життя і держави Платон рахує наявність у людей природжених соціальних потреб, які кожний окремий індивід не може задовольнити власними зусиллями і тому потребує допомозі з боку інших індивідів. Таким чином, кожна людина привертає то одного, то іншого для задоволення тієї або іншої потреби. Випробовуючи потребу багато в чому, багато людей збираються воєдино, щоб мешкати спільно і надавати один одному допомогу: таке сумісне поселення і одержує у нас назву держави[6, 6с.]. Крім цього, держава створюється для того, щоб забезпечити його членам благополуччя і безпеку.
Різноманітності людських потреб в державі повинна відповідати спеціалізація праці, бо тільки на її основі можна забезпечити високу якість і продуктивність [7, 71с.]. Цілі стани людей здійснюють в державі життєво необхідні для суспільства функції; цьому сприяють навики ремесла, витончені професійним навчанням і досвідом, помножені спадковою передачею, засвоєнням їх з дитинства у власній сім'ї і найближчому середовищі [8, 72с.]. Тому місто повинне складатися із землевласників, ремісників, купців, мореплавців, робочих, поетів, акторів, кухарів, вчителів, лікарів, і т.д. Платон упевнений, що краще працює той, хто володіє однією справою, до якої більш здібний, і займається тільки цим.
Всі здібності людини належать державі, яка вільно розпоряджається ними на свій розсуд. На переконання Платона, держава повинна також виконувати і етичні функції.
В діалозі “Держава” Платон розглядає ідеальний державний лад по аналогії з людською душею. Трьом початкам людської душі – розумному, лютому і жадаючому – аналогічні три основні початки держави – нарадче, захисне і ділове. Останнім же відповідають три стани – правителів-філософів, воїнів (вартою) і виробників (ремісників і землевласників).
Самовільний перехід з низького стану у вищі є найбільшим злочином, бо кожна людина повинна займатися тією справою, якій він призначений від природи: Займатися своєю справою і не втручатися в чужі – це і є справедливість [9, 13с.]. Мудрість, є достоїнство правителів; мужність властива понад усе стану воїнів, що захищають суспільну безпеку; розсудливість убачається в підкоренні народного натовпу волі правителів і у взаємній згоді громадян; а справедливість – в тому, що не тільки згодні між собою громадяни, але і цілі стани їх строго виконують свої обов'язки і, таким чином, кожне з них все більш затверджується у властивому собі достоїнству.
Стану правителів Платон надає значно більше уваги, ніж двом іншим станам. На чолі держави, затверджував Платон, необхідно поставити філософів. Правителі повинні бути істинними філософами. Філософ повинен був володіти наступними якостями: мужність, розумність, розсудливість, великодушність, пам'ять, справедливість. Всі ці якості Платон називає одним словом – достоїнство. Крім того, необхідна також здатність охороняти закони і звичаї держави [10, 197с.]. Філософам ввіряється необмежена влада в державі, якою вони правлять, охороняючи закони і стежачи за громадянами від самого народження до смерті.
Варта держави – дратівлива сторона людської душі, призначена для захисту прав і виконання розпоряджень природи розумної, повинні одержувати таке виховання і бути в такому ступені утвореним, щоб, покоряючись мудрим навіюванням уряду, легко могли охороняти суспільство і мужньо запобігати в ньому як зовнішнім, так і внутрішнім небезпекам. Вартою держави повинні бути люди одночасно і утворені, і досвідчені. Крім того, добра варта повинна відрізнятися тими ж властивостями, що і собаки: тонке чуття, швидкість і спритність, сила, хоробрість, гнівлива. Але, будучи гнівливі у відношенні до ворога, воїни повинні бути покірливі до співгромадян.
Проект ідеальної держави передбачає введення для вартових спільності дружин і дітей. Жінки і чоловіки в «Державі» Платона зрівняні в їх правах і можливостях. Не підлога, а здібності, як і у чоловіків, визначає соціально-психологічне місце жінки в структурі суспільного життя. Між чоловіками і жінками є відмінності, але вони не мають відносин до політики.
1.2 Вчення Платона про досконалі та недосконалі форми держави
Якнайкраща держава, по Платону, повинна: по-перше, володіти силою власній реорганізації і засобами її захисту, достатніми для заборони і віддзеркалення ворогів; по-друге, здійснити систематичне і достатнє постачання всіх членів суспільства необхідними для них матеріальними благами; по-третє, контролювати і направляти розвиток духовної діяльності і творчості [9, 14с.].
Між складом характеру і формою державного пристрою він убачає пряму відповідність. Ідеальному типу Платон протиставляв негативний тип суспільного пристрою, в якому головним двигуном поведінки людей виявляються матеріальні турботи і стимули. Платон вважає, що всі існуючі держави належать до негативного типу. Негативний тип держави виступає, на думку Платона, в чотирьох можливих формах: як тимократія, олігархія, демократія і тиранія. «В негативних формах держави замість однодумності в наявності розбрат, замість справедливого розподілу обов'язків — насильство і насильне примушення, замість прагнення правителів і воїнів-вартових до вищої мети гуртожитку — прагнення до влади ради низької мети, замість зречення від матеріальних інтересів — пожадливість, гонитва за грошима[12, 46с.].
Аристократичному державному пристрою (тобто ідеальній державі) як правильному і доброму вигляду Платон протиставляє чотири помилкових. Тимократія – влада, заснована на пануванні честолюбців. В тимократії спочатку зберігалися риси досконалого ладу: тут правителі користуються шаною, воїни вільні від землеробського і ремісничих робіт і від всіх турбот матеріальних, трапези — загальні, процвітають вправи у військовому мистецтві і в гімнастиці. Олігархія —державний пристрій правління, якого ґрунтується на переписі і на оцінці майна, так що в ньому володарюють багаті, а бідні не мають участі в правлінні [12, 46с.]. В олігархічній державі не виконується основний закон життя суспільства, який, по Платону, полягає в тому, щоб кожний член суспільства «робив своє». Демократія — це влада і правління більшості, але правління в суспільстві, в якому протилежність між багатими і бідними загострюється сильніше, ніж при передуючому їй ладі. В демократії, як і в ідеальній державі, всі громадяни діляться на три класи, які знаходяться між собою у ворожнечі. Перший клас складають оратори і демагоги, псевдоучителі мудрості, яких Платон називає трутнями з жалом. Другий клас — багачі, представники помилкової помірності; це трутні без жала. Третій клас — бідняки робочі, постійно ворогуючі під впливом першого класу з другим, яких Платон уподібнює робочим бджолам. Демократія оп'яняється свободою в нерозбавленому вигляді і з неї зростає її продовження і протилежність — тиранія. Надмірна свобода звертається в надмірне рабство; це влада одного над всіма в суспільстві. Тиранія —найгірший вид державного пристрою, де панують беззаконня, знищення більш менш видатних людей, постійні підозри у вольних думках і численні страти під надуманим приводом зрад, «очищення» держави від всіх тих, хто великодушний, розумний або багатий.
Вихід з порочних станів суспільства Платон бачить в поверненні до початкового ладу — правлінню мудрих. Суб'єктом свободи і вищої досконалості опиняється біля Платона не окрема особа і навіть не клас, а все суспільство, вся держава в цілому. Платон приносить в жертву своїй державі людину, його щастя, його свободу і моральну досконалість. Накреслений проект якнайкращої організації держави і суспільства філософ вважає здійсненним тільки для греків: для інших народів він незастосовний через них ніби повної нездатності до пристрою розумного громадського порядку [4, 103с.].
Розділ 2. Питання держави і права в діалозі Платона «Закони
2.1 Вчення про змішані формі держави
Створення утопічної держави в «Законах» мислиться як реальний процес підстави міста і його соціально-політичного організму. Для основи міста перш за все необхідно вибрати відповідну місцевість, причому найзручнішими для цього є внутрішні частини суші, видалені від моря.[1, 198с.] Кількість «народонаселення» повинна бути достатньо для захисту і не настільки велике, щоб утрудняти збереження порядку. Встановлена кількість громадян – 5040 чоловік – повинна завжди залишатися незмінною. Так, правителі вживають заходів, щоб ця кількість ніколи не збільшувалася і не зменшувалася, заохочуючи або здержуючи дітородіння; у разі надлишку населення, зайві виселяються в колонії.
Наділювання громадян землею передбачається таким чином, що ділянки повинні бути по можливості рівними, тому там, де грунт гірше, вони повинні бути великими, а де краще – меншими. В державі приватна власність соромиться всіма заходами. Платон не допускає і надмірного збільшення рухомого. Золото і срібло виганяють з держави, з метою усунення спонук до тяжб. У зв'язку з різним майновим положенням громадяни діляться на чотири класи, причому податі і почесті розподіляються якомога більш рівним чином усередині тих або інших класів; при цьому допускається з низького класу у вищий і навпаки згідно достатку. Політичним правами володіють тільки громадяни, основною справою яких є підтримка і дотримання загальнодержавного пристрою. Громадяни є рівноправними. Повноправні громадяни не займаються ні землеробством, ні торгівлею, ні ремеслами. Особи, зайняті фізичною працею, виключаються з числа громадян. Таким чином, громадяни живуть за рахунок праці рабів і ремісників. [2, 57с.]
Побут держави в «Законах» пронизаний прагненням всюди насаджувати однодумність і колективістські початки. Хоча індивідуальна сім'я і признається, проте вся справа виховання регламентована законами і знаходиться в руках численних посадовців. Жінки рівноправні з чоловіками, але на вищі посади в державі вони не допускаються. Їм відводиться особливі галузі управління - виховання, навчання, спостереження за браками і т.д.
В «Законах» Платон виступає за змішаний вид державного ладу, в якому поєднуються елементи двох основних форм держави – монархії і демократії. Правильна організація держави, згідно Платону, повинна сочитати в собі обидва ці початки для досягнення помірності в питаннях політичної свободи і підкорення [5, 194с.].
Вищезгадані міркування Платон використовує у ряді випадків при формуванні органів і посадовців, передбачаючи поєднання виборів з подальшим відсіваючим жеребкуванням. Вибори, вироблювані таким чином, займають середину між монархічним і демократичним пристроєм: державний пристрій взагалі повинен завжди дотримуватися середини. Організація державних властей в «Законах» Платона досить складна. Найвищим органом в державі є варта законів в числі 37 чоловік.
Також передбачається обрання безлічі підлеглих цивільних і військових посадовців: агорономів (охоронці порядку на ринках), астеномів (охоронців порядку в містах), евфинів (здійснюють перевірки), стратегів і ін. Судових інстанцій для цивільних справ повинне бути три: першу утворює третейський суд за призначенням сторін; місцеві суди, де судді повинні бути призначений по долі; третя інстанція – верховний суд, у виборі членів якого повинні брати участь всі сановники держави. Для злочинців, караних смертною стратою, встановлювався особливий суд, що складається з «вартових законів» і «членів поради»[3, 160с.]. Справи ж про злочини проти держави повинні бути на розгляді всього Народного збору.
2.2 Вчення про закони держави
Велика увага Платон уділяв питанню про закон, який є одним з найголовніших у всій його системі політичних поглядів. Платон зв'язує поняття закону зі справедливістю. Платон вважав, що закон і порядок поняття тотожні. Закон – основна опора, на якій тримається держава. Захищаючи інтереси громадян, він все-таки на вищій меті має благо держави[10, 197с.].
Закон повинен бути вищим за правителів, що є лише слугами закону. Проте Платон не абсолютизує роль закону, оскільки і останній має межі, обумовлені обмеженістю ситуацій, які він повинен регулювати, і специфікою історичної епохи, коли цей закон був доцільний.
Нікому, під страхом смертної страти, не дозволяється порушувати закон. Платон указує два засоби, за допомогою яких закони виконуються: переконання і сила. При цьому відзначає, що законодавці часто забувають про перше і зловживають другим. За допомогою переконання держава повинна копітко і систематично виховувати у своїх громадян таку здатність, як уміння підкорятися[13, 198с.]. Здатність підкорятися філософ ставить вище за уміння володарювати. Право міняти закон Платон представляє володарям.
Платон розрізняє правильні і неправильні закони. Правильні лише ті закони, які встановлені ради загального блага всієї держави в цілому, а не якоїсь вузької володарюючої групи.
В «Законах» Платон основну ставку робить на детальні і суворі закони, які скрупульозно і жорстоко регламентують публічне і приватне життя людей, визначаючи розпорядок дня і ночі.
Платон, подібно Сократу, визнавав неможливим свідоме явне здійснення зла. Погані вчинки є результатом незнання, оскільки, знаючи блага, людина не може прагнути зла. Саме ж незнання може мати різні причини, і тому виділяють три його різні вигляд. По-перше, це може бути неведення, випадкова, безневинна помилка. По-друге, – незнання, сполучене з небажанням шукати знання або самовпевненим визнанням свого невідання знанням. По-третє, незнання, обумовлене затемненням розуму афектом або плотським жаданням.
В «Законах» Платон формулює актуальний і до цього дня принцип невідворотності покарання за досконалий злочин. Взагалі ніхто ніколи не повинен залишатися безкарним за якою б то ні було вчинок, навіть якщо що вчинив його біг за межі держави.
До видів покарання він відносить: смерть, тюремний висновок, паличні удари, принизливі місця для сидіння і стояння або стояння біля святилищ на околиці країни; або покаранням повинна бути грошова пеня. Мета кримінального покарання полягає в попередженні повторення злочинів. Покарання приводить до досягнення цієї мети трояким способом: 1)виправленням самого злочинця, для якого воно є як би ліками, що зціляють його етичну недугу; 2) усуненням впливу поганого прикладу на співгромадян; 3)позбавленням держави від небезпечного, шкідливого члена.
В діалозі «Закони», останньому своєму творі, Платон зображає «другий по гідності» державний лад, наближаючи останній до реальної дійсності грецьких полісів. Цей лад, зберігаючи деякі риси, що ріднять його в «Державі» (рівноправність жінок і чоловіків, суспільне виховання дітей і т. п.), саме і свої відмінні особливості: 1. допускається приватна власність (окрім земельної) і індивідуальна сім'я; 2. розподіл громадян на стани замінюється градацією по майновому цензу; 3. виробничі потреби землеробства передбачається повністю забезпечити за рахунок рабів; 4. передбачається «змішана форма» правління, що поєднує в собі елементи демократії, (вибори більшістю голосів) і монархії (заміщення посад по заслугах і гідності).
«Закони» є більш докладним політичним проектом, і це пояснюється крайнім недовір'ям Платона до людей і його прагненням все передбачити і визначити. Він хоче зв'язати волю правителів і громадян законодавством, яке повинне бути строгим. Замість абсолютного правління філософів, Платон пропонує незмінне законодавство, написане філософом для безумовного виконання.
Розділ 3. Соціальний сенс утопії Платона
3.1 Обґрунтування Платона необхідності соціальної нерівності
Як вже було зазначено, виходячи з того, що люди помітно різняться за своїми здібностями, одні з них народжені для управління, інші — для військової справи, а решта — для землеробства й ремесла, Платон поділяв усе вільне населення в ідеальній державі на три стани: філософів, що керують державою; воїнів, покликаних воювати, боронити державу і лад у ній; та землеробів, ремісників і торговців, тобто всіх тих, хто займається господарською діяльністю. Раби не належать до жодного стану: вони є тільки знаряддям праці, яке здатне говорити.
Отже, поділ праці у Платона є також підставою для соціального поділу суспільства. Філософи й воїни, на думку Платона, не повинні мати приватної власності, у них все має бути спільним. Щоб ці стани могли якнайліпше керувати державою і захищати її, вони мають бути цілковито вільними від виробничої праці й матеріальних клопотів. Засоби існування для вищих станів мусять постачати члени третього стану, а також раби. [3, 160c.]
Із тези, що людей від природи наділено неоднаковими здібностями, випливала необхідність закріпити їх поділ за заняттями. Кожна людина, уважав Платон, мусить займатися тією діяльністю, яка найбільше відповідає її здібностям, не поєднуючи її з іншими видами діяльності. На це має бути пряма державна заборона. Але займаючись лише одним видом праці, людина інші свої потреби може задовольнити через обмін продуктами. Унаслідок цього з'являються ринок, торгівля і гроші.
Платон стверджує, що «людина — соціальна тварина», акцентує увагу на обох частинах висловлювання. Платон досліджує типологію особистості: тимократичну, олігархічну, демократичну та тиранічну. Ідеальним типом вважає аристократичний тип особистості, а решта можуть діалектично переходити один в один. [6, 6с.]
Поняття «суспільство» ототожнюється спочатку у Платона з поняттям держави, потім суспільство, на його думку, розпадається, зовнішнім проявом чого є поляризація справедливості й несправедливості. Внаслідок своєрідного заперечення ця протилежність усувається, і суспільство повертається до вихідного стану. Тобто Платон намагається позбавити ідеальну державу можливості розвитку, залишаючи їй право лише функціонувати. На його думку, будь-які суспільні зміни є не прогресом, а регресом. Кругообіг державних форм і складає філософію історії Платона, яка є критикою неприйнятних для нього форм державного ладу.
Отже, Платон був одним з перших, хто спробував пояснити причини соціальної нерівності. На його думку, соціальна структура суспільства створювалась внаслідок дії надлюдського розуму. Він вважав, що теорія управління державою має бути заснована на вивченні людини, а здорове суспільство не може складатися з людей, яких переслідують страх і невпевненість.
3.2 Вплив утопії Платона на європейську історичну думку
Платон, мислитель давньої Греції, зробив суттєвий внесок у розвиток політико-правових уявлень, у теоретичну розробку проблем держави і права. Це обумовило його помітний вплив на наступних мислителів та його значне місце в історії політичних та правових вчень.
Всесвітньо-історичне значення духовної спадщини античної Греції обумовлене тим, що давньогрецькі мислителі були першовідкривачами в багатьох галузях людського пізнання. Я маю на увазі не внесок античних греків в історію філософської, політичної та правової думки, а створення ними фундаменту і формування ідей та концепцій у різноманітних сферах теорії та практики. [1, 198c.]
Завдяки давньогрецьким мислителям було зроблено перехід до раціонально-логічного способу пізнання і пояснення оточуючого світу та суспільних явищ. На цій новій теоретичній базі ними вперше було поставлено, розроблено і оформлено фундаментальні проблеми політико-правової тематики.
Головні політичні та правові ідеї, концепції і поняття теорії Платона стали основою всієї європейської політичної та правової думки.
Так Платон сформував основи політичної філософії, політології й етики сучасності. Його трактування влади, поділ і структуризація інститутів влади дотепер використовуються в політології у вигляді трьох галузей влади. Утопічні погляди, вплинули на формування соціалізму, марксизму й комунізму. А теорія вертикальної структури влади знайшла своє відбиття в сучасній ієрархії влади багатьох держав.
Він, творчо використавши ідеї практично попередніх античних філософів, але, насамперед, орфиков, піфагорійців і Сократа, створив вчення, яке досі є джерелом філософської творчості представникам найрізноманітніших філософських шкіл і напрямків. Хтось приймав та приймає вчення повністю. Інші будують вже свої філософські системи. Треті сперечаються з Платоном, спростовують його, як "більшість філософів-матеріалістів, проте власні ідеї вони формулюють лише йдучи від Платона. Величезний вплив, хоча й опосередковане, вчення Платона справило на формування головних складових християнської філософії і християнського образу думки взагалі. [8, 72c.]
Вчення Платона про ідеї дозволило пізнішим дослідникам охарактеризувати його філософію як ідеалізм, бо Платон визнає існування ідеального незалежно від усвідомлення людини. Пізніше, вже йдучи від платонівської філософії, було створено вчення суб'єктивного ідеалізму, яке всі явища світу вбачає лише як похідні від людської свідомості і людської волі.
Платон заклав основу для філософських пошуків кращого способу організації людського суспільства, функціонування держави, права й влади.
Його вчення про державу було суперечливе й містило досить спірні тези, зовсім незастосовні для сучасного людства. Але Платоном були оформлені основи європейської філософської й політичної науки, політичної культури й свідомості. Висока оцінка моральні якості громадян і введення розуміння суспільного блага актуально для побудови сучасної правової держави, цивільного суспільства з демократичними правами та свободами.
ВИСНОВКИ
У своїх творах Платон говорить про модель "ідеального", кращої держави. Ця модель не є опис якого-небудь існуючого ладу, системи, а, навпаки, модель такої держави, якої ніде і ніколи не було.
Беручи за основу ступінь користі в державних правліннях, Платон виводить два різновиди держав: правильні (аристократія та монархія) і неправильні (тимократія, олігархія, демократія й тиранія).
Він був ідеологом афінської рабовласницької аристократії, де влада буде належати кращим – філософам, чия душа схильна до мудрості. Воїни будуть охороняти державу, а ремісники створювати предмети праці. Такий поділ обов'язків враховує уявлення Платона про троїстість душі та справедливість, як про благо, утворюване сполученням всіх цих трьох якостей. Ці його погляди представлені головним чином у діалозі "Держава".
Надалі політичні погляди Платона змінилися й еволюціонували. В останньому діалозі "Закон" він більше приділяє увагу праву й відкидає ідею аристократичного правління еліти. Тепер він бачив можливої для практичного застосування концепцію "другого за гідністю" державного ладу, що являв собою сполучення монархії та демократії. Родина та приватна власність є нормою, на відміну від "ідеальної держави" попередньої теорії, хоча державний комунізм залишається ідеалом. Ціль держави в "Законах" – установлення порядку, верховенства чеснот. Але в трактаті "Закони" Платон ближче підходить до інтерпретації політичного життя, малює реалістичну картину соціальної й політичної еволюції людства.
Платон сформував основи політичної філософії, політології й етики сучасності. Його трактування влади, поділ і структуризація інститутів влади дотепер використовуються в політології у вигляді трьох галузей влади. Утопічні погляди, вплинули на формування соціалізму, марксизму й комунізму. А теорія вертикальної структури влади знайшла своє відбиття в сучасній ієрархії влади багатьох держав.
І, на мою думку, Платон заклав основу для філософських пошуків кращого способу організації людського суспільства, функціонування держави, права й влади.
Його вчення про державу було суперечливе й містило досить спірні тези, зовсім незастосовні для сучасного людства. Але Платоном були оформлені основи європейської філософської й політичної науки, політичної культури й свідомості.
ЛІТЕРАТУРА
1. Блинников Л.В. Великие философы: словарь-справочник. — М.: Логос, 1998. — 440 с.
2. Васильева Т.В. Путь к Платону. Любовь к мудрости или мудрость любви. — М.: Логос, 1999. — 195 с.
3. Жизнь замечательных людей. Биографич. библ. Павленкова Ф. Сократ. Платон. Аристотель. Сенека. — М.: республика, 1995. — 300 с.
4. Козловски П. Общество и государство. Неизбежный дуализм. — М.: Республика, 1998. — 250 с.
5. Сафонов В.Н. Политические взгляды Платона // Социально-политический журнал. — 1998. — № 3. — С. 194-206.
6. Хрестоматия по истории политических и правовых учений / под ред. Л.М. Волосниковой – Тюмень, 1996. — Ч. 1. – С. 6.
7. Васильева П.В. Путь к Платону. Любовь к мудрости или мудрость любви – М.: Логос Прогресс – традиция, 1999. – С. 71.
8. Васильева П.В. Путь к Платону Любовь к мудрости или мудрость любви – М.: Логос Прогресс – традиция, 1999. – С. 72.
9. Кондрашова Е.А. Теория и практика античной демократии: методические указания – Новосибирск, 1994. – С. 13-14.
10. Платон. Государство // соч. в 3 Т. – М.: 1971 – Т.3 – С. 289; см.: Сафонов В.Н. Политические взгляды взгляда Платона // Социально-политический журнал – 1998 - №3 – С. 197-198.
11. См.: Кондрашова Е.А. Теория и практика античной демократии: методические указания. — Новосибирск, 1994. — С. 14.
12. Щербаков А.И. Древнегреческая философия эпохи классики. — Краснодар, 1994. — Ч.II. — С. 46.
13. См. Сафонов В.Н. Политические взгляды Платона. // Социально-политический журнал. – 1998. – № 3 – С. 198-199.
|
