ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«ЗАПОРІЗЬКИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО ТА МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ»

На правах рукопису

САЛИГА Костянтин Сергійович

УДК 658:338.5

УДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДІВ ОЦІНКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

Спеціальність 08.06.01 – Економіка, організація і управління

підприємствами

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Науковий керівник –

КрисановДмитроФедосович,

доктор економічних наук,

професор

Запоріжжя–2005

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОЦІНКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

1.1. Економічний зміст і показники ефективності господарської діяльності підприємств

1.2. Закордоний досвід використання методів оцінки економічної ефективності господарської діяльності підприємств

1.3. Передумови дослідження економічної ефективності діяльності промислових підприємств

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. УДОСКОНАЛЕННЯ РЕСУРСНОГО І ЗАТРАТНОГО ПІДХОДІВ ДО ОЦІНКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

2.1. Формування принципів узагальнювальної оцінки ефективності роботи підприємств

2.2 Методичні аспекти вимірювання результатів і витрат господарської діяльності промислових підприємств

2.3. Удосконалення ресурсного підходу до оцінки ефективності господарської діяльності підприємств

2.4. Удосконалення затратного підходу до оцінки ефективності діяльності підприємств

2.5. Удосконалення методів визначення економічної ефективності доданої вартості, виробленої на промислових підприємствах

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3. ЗАСТОСУВАННЯ РЕСУРСНОГО Й ЗАТРАТНОГО ПІДХОДІВ ДО ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

3.1. Соціально-економічне регулювання заробітної плати на промислових підприємствах

3.2. Розрахунок величини грошової маси в обороті підприємства

3.3. Прогнозування фінансового стану підприємств на основі розрахунку потоку коштів

Висновки до розділу 3

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасна економічна наука і практика господарювання висунули низку проблем, однією з яких є комплексна оцінка й аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства. Оцінка діяльності підприємства створює передумови для виявлення та реалізації внутрішньогосподарських резервів підвищення ефективності виробництва, сприяє досягненню кращих кінцевих результатів, ухваленню позитивних господарських рішень.

Система показників ефективності діяльності господарюючих суб'єктів, посідає центральне місце в управлінні ними. Від удосконалення цих показників залежить орієнтація підприємств на кінцеві результати виробництва.

Істотний внесок у розвиток теорії та практики оцінки ефективності виробництва і господарської діяльності підприємства зробили такі вчені: А.Ф. Аксененко, О.І. Амоша, З.В. Атлас, А.В. Бачурин, Т.Г. Бень, Б.М. Болотин, І.П. Булєєв, О.Д. Василик, Б.В. Губін, І.Я. Кац, Н.Й. Коніщева, З.П. Коровіна, В.Н. Лексін, О.Л. Лордкипанідзе, П.Я. Октябрський, Р.М. Пєтухов, Р.С. Сайфулін, В.К. Ситнік, В.С. Сінавіна, Б.М. Смєхов, А.В. Турило, А.Д. Шеремет, Л.Г. Червова, М.Г. Чумаченко та інші.

У цей час проблема формування системи оціночних показників ефективності діяльності підприємства, що відповідають ринковим умовам господарювання, є не до кінця вирішеною.

В економічній літературі основну увагу приділено питанням оцінки економічної ефективності окремих факторів виробництва. Однак управління ефективністю діяльності підприємств можливо лише тоді, коли в господарському процесі враховані всі ресурси. У зв'язку із цим визначення економічної ефективності роботи господарюючих суб'єктів, має самостійне значення.

У науковій літературі використовуються ресурсний і затратний підходи до розрахунку економічних показників ефективності виробництва. При цьому порушуються принципи, що мають бути покладеними в основу побудови. Економічна наука дотепер не має економіко-математичної моделі, у якій був би наведений взаємозв'язок основних часткових показників ефективності господарської діяльності.

Регулювання співвідношення заробітної плати і продуктивності праці – категорій, пов'язаних з ефективністю діяльності підприємств – здійснюється без урахування фінансових можливостей підприємства. Розмір потоку коштів, що перебувають в обороті підприємства, визначають без урахування структури фінансових ресурсів, видів діяльності: операційної, інвестиційної, фінансової.

Аналіз економічної літератури свідчить, що автори приділяли основну увагу створенню методичних положень з визначення економічної ефективності виробництва окремого виду продукції. Економічні аспекти оцінки ефективності господарської діяльності підприємства в цілому не досить досліджені. Їх розробка сприятиме створенню інформаційного забезпечення з метою ухвалення обґрунтованих господарських рішень. У зв'язку із цим тема представленої роботи, що присвячена проблемі оцінки ефективності діяльності підприємства, є актуальною.

Об'єктивна необхідність подальшого розвитку методичного і практичного аспектів проблеми оцінки економічної ефективності господарської діяльності підприємства зумовила вибір мети дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідницьких робіт Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління”за темою “Організаційно-економічний механізм функціонування підприємницьких структур – системи ціноутворення, фінансово-кредитних відносин, страхування” (номер державної реєстрації 0102U003197). При виконанні цього дослідження автором запропоновані ресурсний та затратний підходи оцінки ефективності господарської діяльності промислових підприємств.

Мета і за вдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка методичних та практичних положень оцінювання ефективності господарської діяльності промислових підприємств, реалізація яких буде сприяти обґрунтуванню управлінських рішень на промислових підприємствах.Відповідно до мети в дослідженнях були вирішені такі завдання:

- узагальнено результати вітчизняних та зарубіжних досліджень з визначення економічної ефективності господарської діяльності підприємств;

- обґрунтувано принципи оцінки ефективності діяльності підприємств;

- удосконалено ресурсний і затратний підходи до оцінки ефективності діяльності підприємств з урахуванням причинно-наслідкової залежності часткових показників;

- виконано соціально-економічне обґрунтування розміру заробітної плати з урахуванням фінансового стану підприємств;

- обґрунтувано величину грошової маси в обороті підприємств для здійснення операційної діяльності;

- виконано прогноз фінансового стану підприємства на основі розрахунку потоку коштів.

Об'єктом дослідження в роботі є процесс управління господарською діяльністю промислових підприємств.

Предмет ом дослідження є методи оцінки економічної ефективності господарської діяльності промислових підприємств.

Методи дослідження. Методологічну та теоретичнуоснову дослідження становили теоретичні положення та розробки провідних вітчизняних і зарубіжнихучених і фахівців з питань управління фінансовими ресурсами підприємства, оцінка ефективності діяльності підприємств.

Інформаційною базою дослідження стали законодавчі акти Верховної Ради України, постанови Кабінету Міністрів України. Джерелом аналітичної інформації були матеріали первинного обліку та статистичної звітності промислових підприємств, офіційні статистичні дані України.

У роботі використано такі методи та прийоми дослідження: теоретичного узагальнення – для визначення теоретичних основ та існуючих підходів оцінки економічної ефективності господарської діяльності промислових підприємств; системного і статистичного аналізу – для розрахунку показників економічної ефективності діяльності підприємств як цілісної системи; математичних моделей взаємозв'язку часткових показників економічної ефективності використання окремих ресурсів; порівняння – для зіставлення показників діяльності підприємств звітного періоду з даними попередніх років.

Наукова новизна отриманих результатів дисертаційного дослідження, що виносяться на захист, полягає в такому:

уперше:

- розроблено математичні моделі причинно-наслідкового зв'язку часткових показників ефективності господарської діяльності, що базуються на принципі самооплатності виробництва. Ці моделі враховують усі фактори виробництва, дають змогу на науковій основі управляти частковими показниками ефективності виробництва;

- запропоновано модель соціально-економічного обґрунтування оплати праці, яка, на відміну від існуючих, враховує систему показників стану підприємства;

у досконал е но:

- ресурсний і затратний підходи до оцінювання економічної ефективності господарської діяльності підприємств з урахуванням її основоположних принципів, що дозволило створити інформаційну базу оцінки на основі використання показників можливої взаємодії й відповідності результатів і витрат діяльності підприємства;

- метод розрахунку фінансових ресурсів, необхідних для здійснення операційної діяльності підприємств шляхом урахування також коштів, джерелом яких є прибуток, страховий, компенсаційний та інвестиційний залишки, що дозволяє обгрунтувати загальний розмір грошової маси в обороті підприємства;

дістали подальшого розвитку:

- методичні принципи оцінювання економічної ефективності господарської діяльності підприємства, які, на відміну від прийнятих, основані на врахуванні причинно-наслідкового взаємозв'язку часткових показників ефективності, що дає змогу підвищити наукову обґрунтованість управлінських рішень;

- метод прогнозування фінансового стану підприємства на основі використання результатів трендового аналізу його операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, що дозволяє визначити характер фінансової стійкості підприємства.

Практичне значення отриманих результатів. Запропоновані в роботі науково-методичні положення з оцінки ефективності господарської діяльності на підставі використання ресурсного та затратного підходів дають можливість впровадити їх на промислових підприємствах, що підтверджено відповідними документами.

Методи оцінки економічної ефективності господарської діяльності підприємства, метод економічного обґрунтування співвідношення продуктивності праці та заробітної плати, метод розрахунку грошової маси в обороті підприємства, оцінки фінансового стану підприємства з використанням потоку грошових коштів використані у практичній роботі ВАТ “Запорізький сталепрокатний завод” (довідка № 3Д/236 від 26.01.2005).

Положення щодо соціально-економічного обґрунтування фонду оплати праці на наступний період, обґрунтування потреби у фінансових ресурсах, аналізу грошових потоків акціонерного товариства взяти на використання для інформаційного забезпечення ухвалення управлінських рішень на ВАТ “Запорізький завод високовольтної апаратури” (довідка № 188 від 10.02.2005).

Фінансове управління ВАТ “Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат” (ВАТ “ЗАлК”), використавши у роботі, схвалило розробки для прогнозування фінансового стану на базі розрахунку потоку грошових коштів в операційній, інвестиційній та фінансовій діяльності (довідка № 26-15УКФУ-51 від 03.02.2005).

Результати дослідження використовуються також у навчальному процесі при підготовці спеціалістів за напрямками “Економіка та підприємництво” у Гуманітарному університеті “Запорізький інститут державного та муніципального управління” в лекційних курсах та практичних заняттнях з дисципліни “Економіка підприємства”, “Фінанси підприємства” (довідка № 428 від 01.03.2005).

Особистий внесок здобувача. Особистим внеском здобувача є наукові положення, висновки та рекомендації з оцінки економічної ефективності господарської діяльності підприємств. Дисертаційне дослідження є особистою науковою працею. Усі результати отримані безпосередньо здобувачем і відображені в опублікованих працях.

Апробація результатів дисертації. Отримані результати наукових досліджень були викладені у доповідях та обговорювались на науково-практичній конференції “Фінансово-економічне регулювання розвитку України та регіонів” (Запоріжжя, 2004 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Сучасні проблеми фінансово-господарського контролю” (Кривий Ріг, 2005 р.); XIII Міжвузівській науковій конференції “Наука і вища освіта” (Запоріжжя, 2005 р.); науково-практичній конференції “Дні науки – 2005” (Дніпропетровськ, 2005 р.). Х науково-технічній конференції аспірантів і викладачів ЗДІА (Запоріжжя, 2005р.).

Публікації. Основні ідеї, положення та результати дисертаційної роботи опубліковані в 11 наукових працях загальним обсягом 5,4 д.а. Серед них:1 колективна монографія, 9 статейуфаховихвиданнях, 1 – в матеріалах конференцій, з я ких автору належить 5,2 д.а.

Структура й обсяг роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, викладених на 164 сторінках комп'ютерноготексту. Робота містить 34 таблиці на 30 сторінках, 6 рисунків на 4 сторінках, список використаних джерел із 146 найменувань на 12 сторінках, 10 додатків на 10 сторінках.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОЦІНКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

1.1. Економічний зміст і показники ефективності господарської діяльності підприємств

Оцінка ефективності діяльності підприємства є завершальним етапом фінансового й управлінського аналізу.

Аналіз загальної ефективності господарської діяльності є прерогативою вищої ланки керівництва підприємства. Ефективність (успішність) окремих управлінських рішень, пов'язаних з визначенням ціни продукції, вибору ціни покупок, заміни устаткування тощо, має пройти оцінку з погляду загального успіху підприємства, його довгострокової життєздатності в умовах ринку.

У ринковій економіці бухгалтерський облік поділяється на дві категорії: фінансовий облік та управлінський облік. Фінансовий облік вирішує проблеми відносин підприємства з державою й іншими зовнішніми користувачами інформації про діяльність підприємства. Фінансовий облік і звітність регламентують міжнародні та національні стандарти.

Управлінський облік не регламентований державою, його організацію й методи визначає керівник підприємства, у ньому на перший план виступають управлінські завдання, що потребують для свого вирішення не тільки знань бухгалтерії, обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, а й техніко–економічного планування, статистики, аналізу економічної ефективності господарської діяльності, сучасної обчислювальної техніки. Управлінський облік організує внутрішньогосподарські зв'язки на підприємстві, тому йоговважаютьвнутрішнім, на відміну від фінансового – зовнішнього.

Схематичний зміст аналізу господарської діяльності наведено на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Схема змісту аналізу господарської діяльності підприємства

Як видно із схеми, складеної А.Д. Шереметом [133], комплексна оцінка економічної ефективності господарської діяльності є складовою частиною управлінського та фінансового аналізу. У цій роботі основнуувагу буде приділено саме ційскладовійзагального аналізу ефективності діяльності підприємства.

Ринкову економіку відрізняють дві особливості: повна економічна відокремленість, самостійність і відповідальність підприємств як суб'єктів ринку; невизначеність господарської кон'юнктури як наслідок вільного встановлення підприємством господарських зв'язків з партнерами і вільних цін і тарифів на продукцію. У цих умовах центральнимзавданнямуправлінняє мінімізація ризику підприємницької діяльності на основі оцінки кожного ухваленогогосподарськогорішення з погляду можливості отримання економічної вигоди. Це створює об'єктивні передумови для підвищення ролі методів аналізу економічної ефективності діяльності підприємства, потребує модернізації методики цього аналізу, удосконалення методів управління економічною ефективністю діяльності підприємства.

Розвиток ринкових відносин підвищує відповідальність і самостійність підприємств у підготовці таухваленні управлінських рішень. Ефективність цих рішень багато в чому залежить від об'єктивного, своєчасного і всебічної оцінки ефективності використання окремих видів ресурсів, сукупного їх використання. Оцінка ефективності використання окремих видів продукції і всієї номенклатури виробів і послуг, насамперед, становить інтерес для керівництва підприємства, що бажає знати про результативність своєї діяльності, щоб розробити заходи щодо її поліпшення.

Як метод дослідження оцінка економічної ефективності полягає в розчленовуванні цілого на складові. Протилежне поняття – синтез, який є методом вивчення предмета в цілісності, єдності і взаємозв'язку його частин. Зв'язок категорій «аналіз–синтез» має особливе значення при дослідженні економічної ефективності функціонування не тільки підприємств, а й народного господарства в цілому.

Мета оцінки економічної ефективності господарської діяльності підприємства – інформаційне забезпечення ухвалення рішень, на які впливають фактичні чи прогнозні (планові) дані про ефективність використання ресурсів. Йдеться про одержання невеликої кількості ключових параметрів, що об'єктивно і всебічно будуть характеризувати ефективність використання окремих видів чивсіх ресурсів.

Оцінка економічної ефективності зумовлена завданнями зуправління підприємством у трьох сферах – операційній (основній, виробничій), інвестиційній, фінансовій, котрі об'єднані рухом фінансових ресурсів. Такий розподілєтрадиційним для країн з розвинутою економікою [121] й узаконений в Україні Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 4 “Звіт про рух коштів” [98]. Тому оцінка економічної ефективності, на наш погляд, маєполягати в інформаційному забезпеченні ухвалення обґрунтованих господарськихрішеньза такими напрямками:

1) діяльність підприємства в цілому – оцінка ефективності витрат за усіма видами діяльності;

2) операційна діяльність – оцінка віддачі окремих видів ресурсів (продуктивності праці, фондовіддачі, матеріаловіддачі, витратовіддачі), управлінняїх ефективним використанням на різних рівнях управління;

3) інвестиційна діяльність – обґрунтування, вибір і реалізація інвестиційних проектів;

4) фінансова діяльність – оцінка ефективності використання власного і позикового капіталу.

Економічну ефективність подають через різні вартісні й натуральні показники, що характеризують кінцеві та проміжні результати і витрати виробництва окремого виду продукції (послуги, роботи) чи всієї номенклатури продукції. Економічна ефективність охоплює різні рівні управління: робоче місце, ділянку, цех, структурний підрозділ, підприємство в цілому, об'єднання підприємств, регіон, народне господарство. Економічна ефективність може бути абсолютною (загальною) чипорівняльною. Абсолютна характеризує ефективність діяльності підприємства за певний проміжок часу (місяць, рік). Порівняльна ефективність основана на порівнянні варіантів абсолютної ефективності йвиборі кращого з них.

Ресурси, ефективність використання яких визначають, можуть бути споживаними й застосованими. Залежно від цього застосовують ресурсний підхід до визначення показників ефективності, якщо результати представлені за один оборот ресурсів, а також затратний підхід, якщо результати й витрати враховують за той самий період. Якщо результати представлені за період, а витрати – у вигляді ресурсів, такий підхід будемо називати змішаним.

Економічна ефективність може охоплювати певні стадії: стадію виробництва продукції і стадію її використання (експлуатації) (табл. 1.1).

Господарська діяльність підприємства характеризується невеликою кількістю показників. Процес виробництва здійснюється при взаємодії трьох факторів: засобів праці, предметів праці та персоналу. Ефективність діяльності відображаєміру використання кожного з факторів і всіх факторів одночасно за певний проміжок часу. Таким чином, загальний підхід до оцінки ефективності діяльності являє собою досягнення метигосподарської діяльності підприємства з найменшими витратами праці.

Економічна ефективність є складною категорією економічної науки. Складність виявляється в тому, що існують різні трактування вимірювання результатів і витрат виробництва. Поклавши в основу вимірювання ефективності певні правильні принципи, дослідники порушують їх. Відбувається підміна результатів виробництва витратами. Враховують не всі результати чи витрати діяльності при розрахунку узагальнювального показника. Результати діяльності не відповідають витратам на її здійснення.

Таблиця 1.1

Запропонована класифікація видів економічної ефективності

Істотний внесок у розвиток теорії та практики оцінки ефективності виробництва й діяльності на рівнях народного господарства і підприємства зробили А.Ф. Аксененко, З.В. Атлас, А.В. Бачурін, А.Х. Бенуні, Т.Г. Бень, Б.М. Болотін, О.Д. Василик, Г.В. Губін, Е.П. Дунаєв, А.І. Касьянов, І.Я. Кац, З.П. Коровіна, В.П. Красовський, В.Н. Лексін, В.В. Леонтьєв, О.Л. Лордкипанідзе, Є.В. Мазаков, П.А. Малишев, В.А. Мєдвєдєв, В.В. Новожилов, П.Я. Октябрський, А.М. Омаров, Р.М. Пєтухов, В.С. Сінавіна, Г. Форбріг, Т.С. Хачатуров, М.Г. Чумаченко [3; 8; 13; 14; 15; 22; 26; 31, 37; 53; 54; 61; 65; 68; 69; 73; 74; 78; 77; 86; 89; 90; 93; 111; 119; 120; 128] та інші вчені.

У чому полягають розбіжності між оцінкою економічної ефективності господарської діяльності підприємства та його фінансовим аналізом? І те, й інше – складові частини повного, всебічного аналізу господарської діяльності. Фінансовий аналіз може бути зовнішнім і внутрішнім. Основний зміст зовнішнього фінансового аналізу – надання інформації різним зовнішнім користувачам про прибутковість підприємства, його платоспроможність, фінансову незалежність, фінансову стійкість на основі звітності, що публікується. Його мета – установити можливість вигідного вкладення коштів, щоб забезпечити максимум прибутку і виключити ризик втрати. Внутрішній аналіз здійснюють служби підприємства. Його мета – установити планомірне надходження коштів і розмістити власні і позикові кошти таким чином, щоб забезпечити нормальне функціонування підприємства, одержання максимуму прибутку і виключити банкрутство [110].

Оцінка економічної ефективності діяльності підприємства передбачає оцінку рівня й динаміки абсолютної (загальної) ефективності і використовується для внутрішнього аналізу. Основними завданнями оцінки ефективності є: обґрунтування господарськихрішень; вибір найкращого варіанта господарськогорішення; виявлення та мобілізація резервів підвищення ефективності господарської діяльності. Система показників ефективності діяльності включає: узагальнювальні показники діяльності; показники ефективності використання персоналу; показники ефективності використання основних і оборотних коштів, нематеріальних активів; показники ефективності використання фінансових ресурсів [134].

У нашому розумінні термін “оцінкаекономічної ефективності”передбачає не тільки вимірюваннячи визначення ефективності, а й порівняння показника з нормативом. Оцінкає елементом аналізу після того, як ефективність об'єкта уже визначено. Поняття “обґрунтування” охоплює і пов'язує в єдине ціле етапи “оцінки” і “вибору”. Обґрунтувати– означає підтвердити вибір доказами–результатами оцінки. Вибрати – це, виходить, узяти потрібне, те, чому віддають перевагу з наявного. З декількох наявних господарськихрішень вибирають одне, тому що визнають йогораціональним, тобто розумно обґрунтованим, доцільним [124].

Таким чином, відбувається чітке розмежування сутності і змісту оцінкиекономічної ефективності діяльності, фінансового аналізу й аналізу господарської діяльності (економічного аналізу) [133]. Однак деякі автори в методиках допускають змішування оцінки ефективності при здійсненні аналізу фінансового стану підприємства, оцінки ділової активності підприємства [7; 56; 58; 62–64; 67; 78; 82; 83; 85; 110].

Аналізу господарської діяльності приділяють важливуувагу у підвищенні ефективності виробництва. З його допомогою виробляютьстратегіюй тактику розвитку підприємства, ухвалюютьгосподарськірішення, виявляють резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюютьрезультати діяльності підприємства.

Великий внесок у розвиток методології комплексного аналізу господарської діяльності зробили такі вчені–економісти, як М.І.Баканов, А.Д. Шеремет, С.Б. Барнгольц, В.Ф. Палій, І.І. Поклад, П.І. Савичев, І.І. Каракоз, Е.В. Долгополов, М.Ф. Дячків, А.Ш. Маргуліс, А.І. Мурах, В.І. Самборський, Н.В. Дембінський, Г.М. Тацій, М.Г. Чумаченко, В.І. Стражев, С.Г. Овсянніков, Н.А. Русак, Л.І. Кравченко, Б.І. Майданчик, Р.С. Сайфулін, О.Ф. Аксененко, Г.В. Савицька, М.Я. Коробов, І.П. Житня та інші [3; 10; 11; 28; 33; 36; 42; 51; 95; 109; 125; 126; 135–137; 142; 143].

Економічна ефективність пронизує всі сфери практичної діяльності людини, усі стадії суспільного виробництва, є основою побудови кількісних критеріїв цінності ухвалених рішень.

У цей час найбільш повне і послідовне дослідження економічної ефективності господарської діяльності (розкриття предмета аналізу) наведене в теорії комплексного економічного аналізу. Аналізу ефективності присвячені всі розділи поточного, перспективного й оперативного аналізу. Оцінюється досягнута ефективність господарської діяльності, виявляються фактори її зміни, невикористані можливості й резерви підвищення.

Ефективність господарської діяльності виміряюють одним з двох способів, щовідображають результативність роботи підприємства стосовноабо величини авансованих ресурсів, або величини їх споживання (витрат) у процесі виробництва. Ці показники характеризують рівень ділової активності підприємства:

;

.

У результаті господарської діяльності підприємство може випускати один вид продукції чи номенклатуру виробів, робити послуги, виконувати певні роботи. У системі економічних показників одні характеризують ефективність виробництва окремого виду продукції (вертикальна ознака управління), інші – усіх видів продукції, які випускаються, чи послуг, що надаються (горизонтальна ознака управління), тобто ефективність господарської діяльності підприємства. Розрізняють узагальнювальніта часткові показники ефективності виробництва. Перші характеризують ефективність використання сукупних витрат праці, другі – окремих видів витрат праці.

Відношення результатів праці до витрат живої праці відображає підсистему показників продуктивності чивироблення живої праці. Відношення результатів праці до витрат минулої праці (витрат виробництва, акціонерного капіталу, вартості виробничих фондів), що включають основну частину повних витрат праці, становить підсистему показників, що характеризують ефективність минулої праці (фондовіддачу, матеріаловіддачу, оборотність оборотних коштів). Нарешті, відношення результатів праці до повних витрат товаровиробника є підсистемою показників, що характеризують ефективність виробництва конкретної продукції. Достоїнства й недоліки методів вимірювання кожного з показників ефективності зумовлені суперечливими сторонами показників, що виражають результати виробництва.

Найважливішим показником ефективності виробництває продуктивність живої праці. Продуктивність праці виражається кількістю продукції (в натуральному чи вартісному вигляді), виробленоїза одиницю часу. Підвищення продуктивності праці означає, що на одиницю споживної вартості витрачено менше, ніж раніше, живої праці. Найбільш наочно характеризує продуктивність живої праці показник, що дорівнює відношеннюобсягу продукції, яка випускається, у натуральномувиразі з урахуванням показників якості, до витрат живої праці. На показник вироблення живої праці, розрахований у вартісному виглядіза чистоючи умовночистою продукцією, значний вплив справляють ціни.

Показники продуктивності, фондовіддачі (фондоємності), матеріаловіддачі (матеріалоємності), рівня рентабельності необхідно розрізняти залежно від того, належать вони до випуску одного виду продукції чи всієї номенклатури виробів. Так, основні засоби в ряді випадків важко віднести на випуск конкретного виду продукції. Серед них наявні основні засобизагального призначення. Оборотні кошти такому розподілу взагалі не підлягають,тому оборотність оборотних коштів визначають стосовно всієї продукції.

Фондовіддача являє собою відношення річного обсягу випуску товарної (валової) продукції до середньорічної балансової вартості основних виробничих фондів. На підприємствах з різним рівнем матеріалоємності продукції фондовіддачу обчислюють заобсягами чистої продукції, у видобувних галузях промисловості – за натуральнимий вартіснимиобсягамивиробництва.

Фондоємністькількісно дорівнює величині,оберненій до фондовіддачі і характеризує вартість основних виробничих фондів, що припадають на одиницю річного обсягувиробленої продукції у вартісномучинатуральномувираженні.

Матеріаловіддачувизначаютьвідношеннямобсягу продукції, що випускається, у вартісномучинатуральномувираженні до матеріальних витрат (сировини, матеріалів, палива, енергії).

Матеріалоємність продукції – показник, що характеризує розмір матеріальних витрат на одиницю продукції у вартісномучинатуральномувираженні.

У показниках “продуктивність праці”, “фондовіддача”, “матеріаловіддача”, “коефіцієнт оборотності”загальний результат – обсяг продукції, що випускається – співвідноситься з одним з факторів виробництва. Перелічені показники можуть бути по–різномуспрямованими. Кожний з них характеризує ефективність витрат живої чи минулої праці.

Співвідношення між динамікою продукції та результатів (витрат) визначає характер економічного зростання. Економічне зростання виробництва може бути досягнуте як екстенсивним, так й інтенсивним способом. Перевищення темпів зростання продукції над темпами зростання ресурсів чи витрат свідчить про переважно інтенсивне економічнезростання.

Для оцінки ефективності господарської діяльності переважно використовують показники рентабельності – прибутковості капіталу, ресурсів чи продукції. Ділова активність підприємства у фінансовому аспекті виявляється, насамперед, у швидкості обороту його коштів. Рентабельність підприємства відображаєрівень прибутковості його діяльності. Аналіз ділової активності й рентабельності полягає в дослідженні рівнів і динаміки різноманітних фінансових коефіцієнтів оборотності та рентабельності, що є відносними показниками фінансових результатів діяльності підприємства [139].

Коефіцієнти рентабельності

1.Рентабельність продажів:

,

де V_p – виторг від реалізації продукції (робіт, послуг);

П – валовий прибуток.

2. Рентабельність усього капіталу фірми:

,

де В_ср – середній за період підсумок нетто, а в якості П можуть виступати як валовий прибуток, так і чистий прибуток.

3. Рентабельність виробництва:

,

де С_о , С_об – середня за період величина основних засобівта оборотних коштів.

4. Рентабельність власного капіталу:

,

де К_вк – середня за період величина власних джерел капіталу підприємства забалансом.

5. Рентабельність перманентного капіталу:

,

де К_дк – середня за період величина довгострокових кредитів і позик.

6. Рентабельність продукції:

,

де В – витрати виробництва (собівартість реалізованої продукції).

7. Рентабельність праці:

,

де Ч – середньорічна чисельність персоналу.

Показники ділової активності

1. Продуктивність праці:

,

де V_р – виторг від реалізації продукції.

2. Фондовіддача основних засобів:

,

де О_о – середня за період вартість основних засобів.

3. Коефіцієнт оборотності оборотних коштів:

,

де С_об – середньорічний остаток оборотних коштів.

4. Коефіцієнт оборотності матеріальних оборотних коштів:

,

де С_м – матеріальні оборотні кошти.

5. Коефіцієнт загальної оборотності капіталу:

,

де С_к –середній за період підсумок балансу.

6. Матеріаловіддача:

,

де В_м – матеріальні витрати.

7. Амортизаціовіддача:

,

де В_а – амортизаційні відрахування.

8. Витратовіддача:

,

де В – витрати на виробництво.

У статистичній звітності, що надається по Україні в цілому та по її регіонах [95; 112; 115], серед показників економічної ефективності присутні: валовий внутрішній продукт у розрахунку на одну особу та рентабельність операційної діяльності (табл. 1.2, 1.3). Інші показники економічної ефективності треба розраховувати самостійно.

У дисертації з використанням статистичних даних здійснено розрахунки показників економічної ефективності промислового виробництва по Україні та Запорізькій області (додатки З, К).

Основні дані, необхідні для розрахунку показників економічної ефективності підприємств України (табл. 1.4), наведені в додатку З. Аналіз свідчить, що якби як обсяг виробництва був взятий зростаючий випуск товарів та послуг (табл. 1.2), то всі показники табл. 1.4 мали б тенденцію до зростання. Оскільки обсяг реалізованої продукції зростає, а потім знижується, показники повторюють цю залежність. Тільки валова додана вартість та податки у розрахунку на одного працюючого зростають.

Наведені у табл. 1.2, 1.3, додатку З дані характеризують значне підесення розвитку народного господарства України. Так, валовий внутрішній продукт у розрахунку на одну особу у 2003 році зріс у 1,55 раза порівняно з 2000 роком, випуск товарів і послуг збільшився у 1,8 раза, на 1,6 % зросла рентабельність операційних витрат, валова додана вартість у промисловості збільшилась у 2003 році в 1,3 раза порівняно з 2001 роком, прибуток збільшився на 585 млн грн. Але є й негативні сторони. Так, виторг від реалізації у 2003 році зменшився порівняно з 2000 роком на 12,5 млн грн, середньорічна кількість найманих працівників зменшилась у промисловості на 325 тис. чол.

Для підвищення ефективності виробництва за рахунок певних факторів необхідно знати справжній рівень показників економічної ефективності виробництва на підприємствах.

Як свідчать дані табл. 1.4, показники економічної ефективності промислових підприємств України у 2003 році порівняно з 2001 роком погіршились. Продуктивність праці знизилась майже у 1,4 раза, коефіцієнт оборотності оборотних коштів – у 1,3 раза, ефективність валової доданої вартості – у 1,7 раза.

Показники економічної діяльності підприємств Запорізької області за 2000–2003 роки різноспрямовані: рентабельність випуску продукції знизилась з 5,6 до 1,6 % (у промисловості – 8,2 до 2,5 %), коефіцієнт оборотності оборотних коштів також знизився у 2002 році порівнянно з 2001 роком (по області був 1,84, став 1,69; у промисловості був 1,76, став 1,65). Продуктивність праці (випуск продукції в розрахунку на 1 особу) підвищилась з 26710 до 37186 грн/рік×чол. (у промисловості зросла з 60012 до 102448 грн) (додаток К; табл. 1.5).

Таблиця 1.2

Випуск товарів та послуг і валовий внутрішній продукт

Таблиця 1.3

Рентабельність операційних витрат підприємств України [95]

Таблиця 1.4

Показники економічної ефективності діяльності підприємств України, розраховані в дисертації

Таким чином, для підвищення ефективності діяльності підприємств потрібно: покращити використання основних й оборотних коштів; підвищити прибутковість випуску товарів, підвищити продуктивність праці.

Нами проведено дослідження основних показників ефективності діяльності деяких промислових підприємств з погляду співвідношення результатів і витрат виробництва (табл. 1.6). Вихідні дані для розрахунку показників економічної ефективності наведено в додатку Л.

Найбільшими за обсягом реалізації серед аналізованих є ВАТ “Маркохім” та ВАТ “Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат” (ВАТ “ЗАлК”) – 562805,6 та 858556,0 тис. грн відповідно. Вони мають також високий прибуток (51883,2 та 129150,0 тис. грн), високі показники ефективності та фондовіддачі – 3,93 та 1,36 грн/грн; продуктивність праці – 300,48 та 130,83 тис. грн/рік∙чол.; рентабельність праці – 27,7 та 19,7 тис. грн/рік∙чол. Але кращі показники економічної ефективності має ВАТ “Марганецький гірничо–збагачувальний комбінат”: при меншому обсязі реалізації (155598,3 тис. грн) тут більш висока продуктивність праці (320,82 тис. грн/рік∙чол.), матеріаловіддача (2,63 грн/грн), витратовіддача (2,63 грн/грн), рентабельність продажів (21%), рентабельність виробництва (57%), рентабельність праці (69,1 тис. грн/рік∙чол.) (табл. 1.6).

Виконані в дисертації розрахунки показників економічної ефективності господарської діяльності промислових підприємств свідчать, що для аналізу використовується система часткових показників. Вони характеризують ефективність використання окремого ресурсу, окремого виду витрат виробництва. Жоден з них не може бути узагальнювальним. Одна з цілей цієї роботи – побудувати з урахуванням пропозицій, наявних в економічній літературі, узагальнювальний показник, виявити взаємозв’язок між частковими показниками економічної ефективності.

Таблиця 1.5

Показники економічної ефективності діяльності підприємств Запорізької області, розраховані в дисертації

Таблиця 1.6

Основні показники економічної ефективності промислових підприємств у 2003 р.

1.2. Закордонний досвід використання методів оцінки економічної ефективності господарської діяльності підприємств

Для цілей оцінки управління діяльністю підприємства наука і практика виробили спеціальні інструменти, названі економічними показниками. Економічні показники моделюють економічні явища. Вони призначені для вимірювання й оцінки сутності економічних характеристик, економічної ефективності діяльності підприємства, його ділової активності.

Ефективність може використовуватися з різних сторін. В економічній літературі США рекомендується використовувати поняття “ефективність (економічність) роботи організації”, “продуктивність праці”, “економічна ефективність у виробництві”, “економічна ефективність у розподілі”. Ці показники є узагальнювальними.

Під ефективністю (економічністю) роботи організації в широкому значенні розуміютьобсяг випуску, поділений на обсяг споживаних ресурсів.

М.Х.Мескон, М.Альберт, Ф. Хедоурі [80] використовують два узагальнювальних показники ефективності як відношення кількості одиниць на виході до кількості одиниць на вході. Перший–відносна ефективність (продуктивність праці) як міра того, як розпоряджаються на підприємстві конкретними ресурсами для своєчасного досягнення цілей, виражених через кількість і якість. Другий показник – ефективність виробництва (ефективність операцій), визначається ринковою вартістю продукції, поділеною на сумарні витрати ресурсів організації (загальнувеличину витрат організації).

Розкриваючи грошовий зміст ресурсів підприємства (матеріалів, праці, капіталу, енергії й інформації) К.Р. Макконнел і С.Л.Брю, а також Е. Дж.Долан, Д. Линдсей, С. Ейлон, Р. Піндайк [35; 76; 93; 136] зазначають, що необхідно розрізняти зовнішні (явні) та внутрішні (неявні) витрати на виробництво продукції. Повні витрати (вмінені витрати, економічні витрати), крім витрат на виробництво (бухгалтерських витрат) включають нормальний прибуток як мінімальну величину, при одержанні якої є сенсзайматися підприємницькою діяльністю. Прибуток, одержуваний за виключенням із загального виторгу витрат на виробництво (зовнішніх, тобто бухгалтерських, витрат) називають бухгалтерським. Економічний прибуток (наднормальний прибуток) дорівнює різниці між загальним виторгом і повними витратами товаровиробника (застосованими витратами чи економічними витратами).

Не відкидаючизагального підходу до оцінки ефективності як ходувиробництваз мінімальними витратами – ключового розуміння при ухваленні рішення про те, як робити, Е. Дж.Долан і Д. Линдсей використовують також поняття економічної ефективності у виробництві й розподілі [34].

Категорія ефективності у виробництвіпередбачає запобігання втратам з погляду підприємця і трактується як “ситуація, у якій при наявному рівні знань і даній кількості продуктивних ресурсів неможливо зробити більшу кількість одного товару, не жертвуючи при цьому можливістю зробити певну кількість іншого товару“.

Ефективність у розподілі розглядається як “ситуація, у якій неможливо шляхом перерозподілу наявних кількостей благ задовольнити бажання однієї людини, не завдаюси цим збитку задоволенню бажань іншоїлюдини“.

Якщо ефективність у виробництві розглядається з погляду вигідності для вкладника ресурсів, то ефективність у розподілі – з погляду справедливого і вигідного розподілу між споживачами певної кількості продукту. Обидва аспекти ефективності в цьому разі не стосуються економічної ефективності виробництва конкретного товару, виконання визначеної роботи чи послуги.

Автори повертаються до категорії економічної ефективності виробництва товару, використовуючи поняття “порівняльна перевага”.

Принцип порівняльної переваги у виробництві товару характеризує здатність виконувати роботу чи випускати товар з відносно меншою альтернативною вартістюі. Остання виступає як вартість виробництва товару чи послуг, вимірювана з погляду втраченої можливості займатисянайкращим з доступних альтернативних видів діяльності. Порівняльна перевага застосовується в будь–якому масштабі: на рівені підприємства, регіону чи країни.

Проаналізуємо методи вимірювання одного з узагальнювальних показників, використовуваних на підприємствах США – продуктивності праці. Цей термін є, по суті, синонімом терміна“ефективність виробництва” [22; 44; 60; 140].

Основною вихідною формулою для розрахунку продуктивності праці в американській теорії є залежність:

Продуктивність праці (ПП) = ,

що на практиці виражається різноманітним набором показників. Показники продуктивності праці поділяють на натуральні та вартісні. Вартісні, у свою чергу, – на показники продуктивності праці з вимірюванням продукції за повною вартістю і за її частиною, та показники продуктивності праці звключенням у знаменник поточних витрат чи застосовуваних ресурсів.

Логічно вони єнаслідком багатофакторної моделі:

.

Теоретично кількість таких показників дорівнює кількості ресурсів, але на практиці застосовують три основних:

;

;

.

Для всіх трьох показників як обсяг продукції може виступати: продукція, що зроблена по повній вартостічи по чистій вартості; продаж в у поточних чи постійних цінах; натуральні види продукції; надані послуги за вартістючи за натурою; сукупний випуск товарів і послуг.

Для часткового показника продуктивності праці найбільш поширеними є такі форми: випуск на одну відпрацьовану чи оплачену годину (за ставками поточного чи базового періоду); випуск на одногозайнятого (з обліком і без частково зайнятих).

Як розрахунок, так і використання показника матеріаловіддачіне має помітних відмінностей від використання аналогічного показника у вітчизняній практиці. Зазвичаййого застосовуютьутаких формах: випуск на один долар матеріальних витрат; випуск на один долар у постійних цінах.

Але найчастіше його використовують як показник матеріаловіддачі одного з основних видів матеріальних витрат, насамперед, таких, таких як енерговіддача, тобто випуск продукції на одиницю витраченої енергії (у натуральномучивартісномувираженні).

Для капіталовіддачізастосовують три основні форми: випуск на один долар, внесенийдо основного капіталу; випуск на один долар амортизації; випуск на однумашино–годину.

Крім узагальнювальних, на підприємствах США використовуються часткові показники, основані на аналізі звітів про доходи й витрати балансового звіту підприємства [40]. Ці показники характеризують ділову активність підприємства.

Насамперед, це коефіцієнти ліквідності;відношення між капіталом (підсумок балансу) й основним капіталом, капіталом і всіма борговими зобов'язаннями підприємства; термін кредитування кредитів, коефіцієнт оборотності товарів, коефіцієнт оборотності капіталу, співвідношення між сумою продажів і постійних статей[40].

Коефіцієнти ліквідності (платоспроможності)

1. Коефіцієнт здатності компанії заплатити готівкою в цей момент часу (n_сп ):

.

Справив компанії йдуть добре, якщо n_сп > 1.

2.Коефіцієнт здатності компанії n_кр заплатити за короткостроковими борговими зобов'язаннями:

Якщо графік виплати й одержання боргів не дотримується чи складенй невдало, то показник може бути несприятливим.

3. Найважливішим показником ліквідності вважають коефіцієнт ліквідності оборотного капіталу. Він дорівнює відношенню всіх статей оборотного капіталу до короткострокових боргових зобов'язань:

.

Третій показник означає, що фірма має потенційні можливості погасити кожен долар по короткострокових і середньострокових боргових зобов'язаннях 1,69 долара із своїх поточних активних статей. В американській практиці вважаєтьсясприятливим, якщо коефіцієнт дорівнює чи перевищує 2,0. Якщо він дорівнює 3 чи 4, це вважаєтьсяненормальним і свідчить про занадто великі розміри оборотного капіталу.

4. Показник рентабельності власного капіталу:

.

Показник вважаєтьсягарним, якщо дорівнює 12%.

5. Чиста рентабельність обороту:

.

Цей показник використовуються для оцінки ефективності випуску виробів фірми для порівняння її загальної ділової активності з іншими фірмами галузі. У США вважаєтьсягарним показник, який дорівнює 4% . По суті, він виражає прибутковість продукції.

6. Доход на одну акцію:

.

Власники акцій та інвестори розглядають цей показник як індикатор фінансової стійкості своїх інвестицій. Якщо він протягом тривалого часу не зростає, це свідчить про занепад бізнесу.

Для аналізу фінансово–господарської діяльності також використовують інші показники.

7. Рентабельність усіх вкладених коштів:

.

8. Валова рентабельність обороту:

.

9. Оборотність капіталу:

.

10. Оборотність основного капіталу:

.

11. Інтенсивність використання сировини й матеріалів (матеріалоємність):

.

12. Інтенсивність витрат на утримання персоналу (зарплатоємність):

.

13. Оборотність дебіторської заборгованості:

.

14. Тривалість одного обороту капіталу:

.

15. Оборотність власного капіталу:

.

16. Показники амортизації:

1) Рівень покриття капітальних вкладень за рахунок амортизаційних відрахувань (%):

.

2) Середній відсоток амортизації основного капіталу в звітному періоді (середня норма амортизації):

.

3) Тривалість амортизаційного періоду:

.

Більшість коефіцієнтів не має нормативних значень. Завданя тих, хто виконує аналіз господарської діяльності – стежити за їх значенням, порівнювати їх у різні періоди роботи фірми з їх значеннями в інших фірмах і галузях.

Структура капіталу. Структуру капіталу багато в чому визначає профіль підприємства. У роботі промислового підприємства основний капітал буде перевищувати оборотний капітал. Необхідно стежити за структурними пропорціями капіталу, тому що від них залежить мобільність фінансового управління, аналізувати їх динаміку та взаємозв'язок з іншими показниками, особливо з тими, щовідображають рентабельність.

17. Коефіцієнти, що оцінюють структуру капіталу:

.

.

.

Аналіз ефективності капіталовкладень. Вигідно чи невигідно вкладати гроші в той чи інший проект? Скільки можна брати в борг? Як порівнювати комерційну привабливість кількох проектів? На ці запитання допомагає відповісти аналітична робота, що складається з трьох фаз: визначення рентабельності інвестицій, визначення співвідношення низки фінансових коефіцієнтів та визначення комерційного ризику.

Рентабельність інвестицій є мірилом ефективного використання фондів. Цей показник виражається у відсотках і визначається діленням прогнозованих річних прибутків на суму всіх активів, використовуваних у проекті.

Для оцінки співвідношення фінансових показників використовують відношення суми боргів фірми до суми всіх інвестицій по проектах.

Для управління фінансами в акціонерних компаніях використовують три коефіцієнти: заборгованості, фінансування, напруженості [40].

18. Коефіцієнт заборгованості:

.

Це значить, що на кожен долар власного капіталу фірми приспадає 2,4 долара позикових коштів.

19. Коефіцієнт фінансування:

.

Тобто на кожен долар позикового капіталу фірма має 0,41 долара власних коштів.

20. Коефіцієнт напруженості:

.

Тут на кожен долар усього капіталу (оборотний + основний) приходиться 0,7 долара позикових коштів.

Головне, що відображають ці коефіцієнти, – рівень залежності компанії від позикового капіталу. Чим вищою єпитомавага власного капіталу, тим вище фінансова стабільність фірми і більшесвободи для управління нею. Фірмі не потрібно постійно піклуватися про обов'язкові платежі йвид відсотків по кредитах, а також по інших боргових зобов'язаннях.

21. Для визначення ролі капіталу у структурі капіталів фірми розраховують показники покриття [40].

Перший показник показує, наскільки власний капітал пов'язаний з основним:

.

Другий показник свідчить про те, яка частина основного капіталу покривається за рахунок позикового капіталу:

.

Аналіз показників, використовуваних на підприємствах США для оцінки ефективності їх роботи та ділової активності, свідчить про те, що поряд з узагальнювальними розраховуються часткові й додаткові показники. Часткові показники характеризують економічну ефективність використання окремого фактора виробництва, а додаткові – ділову активність підприємства, його фінансовий стан. Теоретичні підходи зарубіжних авторівдо розрахунку бухгалтерських (зовнішніх) та економічних (внутрішніх) витрат виробництвакореспондуютьсяіззмістом собівартості, зумовленої економічними елементами витрат, і поняттям суспільних (повних) витрат, що включають, крім витрат виробництва, нормативний прибуток, що розглядається в економічній теорії України.

1.3. Передумови дослідження економічної ефективності діяльності промислових підприємств

Аналіз свідчить, що для оцінки ефективності виробничо–господарської діяльності підприємств використовують систему показників. Вона має включати як часткові, так йузагальнювальні показники ефективності. Узагальнювальний показник має дати інтегральну оцінку, що характеризує ефективність використання всіх видів ресурсів (витрат) підприємства.

Жоден з перерелічених економічних показників не може бути узагальнювальним, тому що результат діяльності не відповідає сукупним витратам. Узагальнювальний показник повинний по побудові відповідати принципам, що будуть розглянуті в другому розділі дисертації.

Розглянемопропозиції, наявні в економічній літературі, щодоформування узагальнювальних показників економічної ефективності на рівні народного господарства та підприємства.

Основи формування теорії ефективності виробництва, що характеризує співвідношення результатів і витрат, варто зарахувати до моменту аналізу двох факторів товару: споживної вартості і вартості, розкритої К. Марксом [79, с.48–50]. Формуючи економічні закони економії часу і зростання продуктивної сили праці в розрахунку на одиницю споживаної вартості, К. Маркс відзначає: “Узагалі, чим більше продуктивна сила праці, тим меншим є робочий час, необхідний для виготовлення відомого виробу, тим меншою є кристалізована в ньому маса праці, тим менше його вартість” [79, с.49].

Ми вважаємо, що математична інтерпретація закону економії часу може бути представлена виразами:

;

,

де t₁ /Q_{n 1} ; t₂ /Q_{n 2} – витрати часу на випуск одиниці споживної вартості Q_{n 1} , Q_{n 2} у базовому і новому періодах;c₁ і с₂ – постійний капітал у базовому і новому періодах;V₁ і V₂ – змінний капітал у базовому і новому періодах;m₁ і m₂ – додана вартість убазовому і новому періодах.

Закон зростання продуктивної сили праці, по суті, взаємозалежний із законом економії часу і може бути представлений виразами:

Ми вважаємо, що математичне подання законів економії часу і зростання продуктивної сили праці дає можливість визначитися, що являє собою показник загальної (абсолютної) і порівняльноїекономічної ефективності виробництва.

Теорія ефективності набула розвитку у 19–20–х роках. Це було зумовлено вирішеннямзавдання раціонального використання капітальних вкладень, порівняння варіантів при розробці проектів будівництва електростанцій, залізниць, меліоративних споруд. У середині 19–20–х років проблема ефективності починає ставитися як проблема визначення ефективності капітальних вкладень по окремих галузях і промисловості в цілому, що зумовлюється потребами практики: індустріалізацією країни, реконструкцією народного господарства в умовах дефіциту матеріальних ресурсів. Згодом проблема ефективності стає все ширшою, і, нарешті, полеміка щодо неї переростає у суперечку про народногосподарську ефективність.

Предметом дискусій, що проходили в Інституті промислово–економічних досліджень ВСНХ СРСР, Інституті економічних досліджень Держплану СРСР, Комуністичній академії, були вузлові питання – зміст категорії ефективності суспільного виробництва, критерії та показники ефективності на рівні суспільствата підприємства, способи її вимірювання тощо. Активну участь в обговоренні взяли Г.Абезгауз, В. Акуленко, М.Барун, Г. Бурштейн, Ф.Вінник, Р. Гольдберг, А. Калмановський, В.Красовський, Л. Літошенко, Ю. Митлянський, П. Маслов, С. Розентул, Я. Розенфельд, А. Сегаль, М.Сміт–Фалькнер, С. Струмилін, Ш.Турецький, Г. Фельдман, Н.Шапошніков, Л. Юшковта інші. Однак у той час економістам не вдалося дійти згоди, багато їх цікавих думок не були зрозумілими сучасників [12; 23; 29; 30; 70; 71; 131].

Дискусії виявили різні підходи до питання про сутність, критерії, показники ефективності та методики її обчислення. Ці розбіжностізнайшливідображення під час обговорення проблем генерального плану. Особливі суперечки викликало питання про зміст поняття ефективності. У найзагальнішомувигляді ефективність визначалася як одержання якого–небудь результату від зроблених витрат,співвідношення результатів і витрат праці. Однак уже тоді багато економістів справедливо відзначали недостатність подібного тлумачення, його невизначеність, відсутність у ньому соціально–економічного змісту. Таку точку зору висловлював, зокрема, Г.Абезгауз: “Зверталасяувага на необхідність не тільки розглядати економічний ефект від зроблених витрат, а й оцінювати його з погляду народногосподарських інтересів”. Деякі автори, наприклад, Л.Літошенко, пов'язували питання про ефективність зрівнем реалізації метивиробництва, максимуму задоволення суспільних потреб.

У ході дискусії Г. Бурштейн, А. Колдобський, Л. Літошенко, Я.Розенфельдта інші порушили питання про необхідність розмежування критеріїв ефективності на рівні суспільствата підприємства.

Більшість економістів у той час вважала, що принцип рентабельності не може бути керівним при поділі суспільної праці і капітальних вкладень між різними галузями народного господарства. Такої позиції дотримувалися й економісти старої школи. Наприклад, Л. Літошенко вважав, що планове господарство має керуватися, насамперед, принципом найменших витрат, а не найбільшої маси прибутку. Він писав: “Функціонально побудоване народне господарство, що ставить собі певні соціально–економічні цілі, не може керуватися механічною гонитвою за найбільш вигідним застосуванням капіталу” [70]. Н. Шапошніков вважав, що принципом рентабельності на рівні народного господарства можна керуватися тільки у разі збігу інтересів підприємства й суспільства. В умовах, коли такого збігу немає, рентабельність не може бути критерієм народногосподарської ефективності. Він указував на можливість відступу від принципу рентабельності, якщо витрати пов'язані з віддаленими результатами. На його думку, у цьому разі критерієм мають бути інтереси всієї нації, задоволення потреб майбутніх поколінь [131].

Водночас багато економістів допускали рентабельність як критерій ефективності господарської діяльності підприємства. Такого погляду дотримувалися А. Колдобський, Я.Розенфельд та інші. Деякі вчені робили застереження, що при соціалізмі не можна перетворювати прибутковість підприємства на єдине джерело його права на існування. Такі ідеї були висловлені, зокрема, В. Мілютіним. Певною мірою така позиція відображала негативне ставлення до вартісних категорій в умовах соціалістичного господарювання, що існувало в ті роки.

Багато суперечок породжувало питання про показники ефективності, уролі яких пропонувалися: продуктивність праці, собівартість, фондовіддача, зниження матеріалоємності, трудомісткості тощо. Велику полеміку викликав показник фондовіддачі. Окремі економісти закликали “раз і назавжди усунути цей нікчемний і небезпечний показник з теорії і головне – з нашої практики”. Інші в менш категоричній формі говорили про недоцільність застосування цього показника на практиці на тій підставі, що зростання технічного прогресу може супроводжуватися в окремі періоди спадом фондовіддачі. Однак саме по собі це ще не може бути оцінене як зниження ефективності виробництва [23]. Водночас ряд економістів (Ф. Вінник, А. Кристін, В.Красовський, Я. Розенфельд та інші) підкреслювали важливість використання фондовіддачі як одного з показників ефективності капітальних вкладень. У ті роки єдиної думки з приводу використання цього показника економісти не дійшли.

У більшості випадків підхід до показників не виходив за межі оцінки техніко–економічної ефективності, однак окремі економісти питання про них ставили в аспекті соціально–економічної ефективності. Це знайшло відображення в працях Л.Літошенко, Ю. Мітлянського,С. Струмиліна, Г. Фельдмана. Було поставлено проблемуіснування однакової системи оцінкита кількісного вимірювання ефективності на рівні як підприємства, галузі, так і народного господарства в цілому. Деякі економісти спрямовували зусилля на вироблення єдиного синтетичного показника ефективності чи намагалися представити в єдиній формулі різні її показники [29; 30]. Ці спроби Г. Абезгауза, М.Баруна, Р.Гольдберга, А. Колдобського, Ю.Мітлянского, Г. Руденка, М.Сміт–Фалькнер, Н. Шапошнікова, Л.Юшкова й інших не були доведені до кінця, хоча постановку питання про єдиний інтегральний показник ефективності варто оцінити позитивно [28].

У дисертації не ставиться на меті аналіз розвитку теорії економічної ефективності виробництва. Ці питання вже вирішені деякими авторами [54]. Завдання полягає в тому, щоб виявити, коли вперше автори висунули ідею узагальнювальної оцінки ефективності, визначення взаємозв'язку часткових показників економічної ефективності в єдиному інтегральному, синтетичному показнику.

На рівні народного господарства як узагальнювальний показник економічної ефективності виробництва вчені пропонують використовувати співвідношення [94]:

,

де V_чп – чистий продукт з урахуванням його складу і якості;

В_ж – витрати живої праці;

М– поточні витрати упредметненої праці;

Ф– одноразові вкладення у виробничі фонди;

– коефіцієнт приведення до єдиної розмірності, що дає змогу підсумовувати витрати і вкладення.

Цей підхід концептуально відображає сутність будови показника, але скористатися ним на практиці неможливо, тому що не зрозуміло, як виразити коефіцієнт приведення. Не ясно, що являють собою витрати живої праці. Формула відрізняється за будовою від математичного виразу закону продуктивної сили праці. Відсутній критерій (граничний норматив) судження про ефективність.

Такої ж точки зору дотримуються Т.С. Хачатуров, А.С.Толкачов, Б.П.Плишевский. Вони вважають, що ефективність варто розглядати через критерій максимізації національного доходу при заданих ресурсах на його виробництво [120; 139].

На практиці для оцінки ефективності суспільного виробництва використовують відношення національного доходу до кількості працівників [139]. Ця формула найбільшою мірою відповідає змістові економічних законів хоча б з тієї причини, що національний дохід – це результат витрат живої праці, тобто результати відповідають витратам. Однак по цьому розрахункує такі зауваження:

1. Враховані не всі результати й витрати праці.

2. Відсутній критерій судження про ефективність.

Інші дослідники – Г.М. Сорокін, В.Н. Черковець, В.А. Мєдвєдєв, Е.П. Дунаєв – вважають, що в національному доході враховується тільки частина продукту, необхідного суспільству. Авансовані витрати праці зіставляються не з усім виробленим продуктом [37; 77, с. 142–144].

Дослідження ефективності суспільного виробництва буде неповним, якщо не розглянути виробничі функції, що характеризують залежність випуску продукції від факторів виробництва [141]. Першим варіантом таких функцій є виробнича функція Кобба – Дугласа, що розглядає залежність обсягу виробництва тільки від двох факторів – капіталу і праці:

,

деV – обсяг виробництва;

К – виробничі фонди;

L – робоча сила;

А – коефіцієнт пропорційності чи масштабності;

– коефіцієнти еластичності обсягу виробництва по капіталу та праці, що характеризують приріст обсягу виробництва, який припадає на 1% приросту відповідного фактора виробництва.

Цей вираз був удосконалений рядом дослідників, у тому числі економістами Р. Солоу, Е. Денісоном, А.І. Анчишкіним, С.М. Вєшнєвим, П.Ф. Почкіним, Ю.Л. Штерном, які запропонували враховувати у вигляді особливих коефіцієнтів такі фактори, як кваліфікація працівників, технічний рівень виробництва тощо.

У підсумку функція Кобба–Дугласа набулатакогозагального вигляду:

,

де е^Rt – фактор, щовідображає вплив якісних зміні у виробництві, у тому числі технічного прогресу.

Виражена в показниках середньорічних темпів приросту, функція перетворює і має такий вигляд:

,

де І_о, І_к , І_ч – відповідно, темп приросту продукції, виробничих фондів, робочої сили;R – комплексний показник зростаннясукупноїекономічної ефективності усіх факторів виробництва [141, с. 367].

Якщо використовувати виробничу функцію Кобба–Дугласа, то ефективність суспільного виробництва можна виразити, на думку автора дисертації, відношеннямобсягувиробництва (у грошовомувираженні) до витрат:

Вище розглянуто математичні моделі формування показника економічної ефективності на рівні народного господарства. Для рівня підприємства є інші пропозиції.

У теорії та на практиці як узагальнювальному віддають перевагу рівню рентабельності виробництва [138]. Таке твердження є суперечливим через різні причини. По–перше, прибуток не є результатом тільки оборотності виробничих фондів. По–друге, цей показник (чисельник) може збільшуватися за рахунок зростання цін, тоді як інші показники ефективності можуть погіршуватися, тобто фондовіддача, матеріаловіддача, продуктивність живої праці будуть знижуватися. По–третє, за період, у який буде отримано прибуток, оборотні кошти здійснять ряд оборотів, а основні засоби прослужать тільки частину терміну служби. По–четверте, автор дисертації вважає, що для цілей вимірювання ефективності діяльності підприємства основні й оборотні кошти не можна складати, незважаючи на те, що ці складові вимірюються в гривнях.

І останнє. Як випливає з теорії трудової вартості, а також досліджень закордонних авторів [34; 79; 92], прибуток є складовою витрат. У зв'язку із цим усі показники рентабельності (крім рентабельності продажів) являють собою відношення витрат до витрат і вважати їх показниками ефективності не слід. Прибуток являє собою перевищення виторгу над бухгалтерськими витратами і джерелом ряду витрат. Якщо перенести кожну з цих витрат у витрати, то вони збільшаться. Автор дисертації дотримується точки зору тих учених, які вважають, що прибуток є частиною витрат живої праці, вираженої в грошовій формі. Прибуток – це неоплачена праця, частина вартості товару, тобто частина економічних витрат виробництва.

Для оцінки діяльності підприємства Ц.Г.Огонь пропонує ввести коефіцієнт активності витрат, обумовлений як відношення активних витрат до собівартості продукції [88]. При цьому під активними витратами розуміються витрати на оплату праці, впровадження нових технологій. Такий показник має право на існування,однак зарахувати його до узагальнювального не можна. Він не відображає загальні результати роботи підприємства й ресурси (витрати) на їх одержання.

В останній період в економічній літературі знайшла відображення категорія “економічна ефективність фінансових результатів” [118; 134]. Так, С.Ф. Покропивний вважає, що серед показників ефективності виробництва (діяльності) варто виділити групу показників ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів та інвестиційних) [134, с.454].

Значну увагу приділили цій категорії А.В. Чупіс і С.Н.Закоморний [118; 130]. Особливість цього підходу полягає в тому, що на думку авторів, “ефективність фінансових ресурсів” включає й “ефективність виробництва” [130, с.61]. У чому полягає сутність підходу? Автори вважають, що узагальнювальним показником оцінки ефективності використання фінансових ресурсів підприємства має бути ресурсовіддача, яку слід визначати відношенням доходу підприємства до середньорічного обсягу його фінансових ресурсів. Під доходом підприємства як результатом виробництва, розуміють перенесену вартість – для основних фондів, і нововироблену вартість – для живої праці. Фінансові ресурси представляють як сукупність вартості основних й оборотних коштів. Узагальнювальний показник записують у такій формі:

де К_ф.р. – коефіцієнт використання фінансових ресурсів;

А – повні амортизаційні відрахування;

З – заробітна плата працівників підприємства;

П – балансовий прибуток підприємства;

Ф_о – середньорічна вартість основних засобів;

Ф_об – середньорічна вартість оборотних коштів підприємства.

Важко повністю погодитися зпропозиціями авторів цього дослідження, зважаючи на такі причини.

1. Взявши за основу формування показника економічної ефективності відношення результату до витрат, автори підмінили результати витратами, включивши в них амортизацію, витрати на оплату праці та прибуток. Наприклад. Хіба відношення амортизації до вартості основних фондів є показникомекономічної ефективності? Адже це не що інше, як норма амортизації, тобто кількість оборотів основних фондів на рік.

2. Суперечливимєуявлення авторів про те, що заробітна плата і прибуток характеризують міру використання оборотних коштів. Адже вони покликані забезпечити кругообіг матеріальних витрат, оплату праці, беруть участь у формуванні прибутку. Але прибуток не єнаслідком функціонування тільки оборотних коштів.

3. Основні фонди й оборотні кошти– це невсі витрати живої й упредметненої праці, необхідні для випуску продукції.

4. У витратах не враховано нематеріальні активи як елемент ресурсів.

5. На думку Л.П. Драгуна, найбільш узагальнювальну оцінку ефективності виробництва дає коефіцієнт граничного рівня чистого прибутку [36]. Його визначають відношенням чистого прибутку до обсягу товарної продукції. Для вирішення завдань внутрішньо–господарського оперативного аналізу Л.П. Драгуна пропонує співвідношення зведених річних витрат і обсягу товарної продукції. Зведені річні витрати розраховують при цьому як суму витрат виробництва й величини основних фондів, оборотних коштів і трудових ресурсів, виражених з урахуванням коефіцієнтів зведення. Ці коефіцієнти визначають відношенням величини податків (ПДВ, податок на прибуток, на землю, акциз та інші) до вартості, відповідно, основних фондів, оборотних коштів і фонду заробітної плати з нарахуваннями [36].

Цяпропозиціяєсуперечливою через різні причини. По–перше, відсутній критерій для судження про ефективність ухваленогорішення. По–друге,коефіцієнт граничного рівня чистогоприбутку (читай– рентабельність товарної продукції) єчастковим показником хоча б з тієї причини, що прибуток не є результатом (наслідком) випуску товарної продукції (причина). По–третє,автори випустили з уваги, що зведені річні витрати мають виражати витрати живої й упредметненої праці на випуск продукції. По–четверте,випущено з виду, що оборотні кошти забезпечують оборот матеріальних витрат, реалізацію продукції й оплату праці. Іншими словами, оборотні кошти містятьчастину витрат живої праці, тому відбувається подвійнеобрахування при обліку трудових ресурсів.

Значний інтерес становитьпропозиціяP.M. Пєтухова щодо оцінки ефективності промислового виробництва [93, с. 22]:

де Е – коефіцієнт економічної ефективності виробництва;

V_в – річна валова продукція, обчислена в порівнянних оптових цінах;

З – сукупні зведені витрати;

В – річні виробничі витрати даного виробничого підрозділу;

Е_н – нормативний коефіцієнт економічної ефективності капітальних вкладень;

С_о – середньорічна вартість основних виробничих фондів;

С_об – оборотні кошти;

К_е – економічна оцінка кадрів.

Тут К_е трактується як витрати на професійну підготовку кадрів, як капітальні вкладення в підготовку кадрів.

P.M. Пєтухов вважає, що запропонований показник можна використовувати для порівняння економічної ефективності роботи підприємств різних галузей.

Дамо критичну оцінку ційпропозиції. Власне кажучи, показник відображаєвідношенняобсягу валової продукції і витрат, необхідних для випуску. Отже, критерієм вибору варіанта має бути умова, при якій чисельник перевищує знаменник, тобто показник більше (дорівнює) одиниці. Але такий станповиннен спостерігатися в кожному господарюючомусуб'єкті, коли результати виробництва перевищують зведені річні витрати на їх виробництво. Якщо ця умова не виконується, то підприємство працює збитково. З цього варто зробити висновок: даний показник для порівняння економічної ефективності роботи різних підприємств не підходить. Це перше. Друге. Нормативний показник економічної ефективності капітальних вкладень відсутній у статистичній і фінансовій звітності підприємства. Третє. Автор випустив з уваги, що добутокЕ_н (С_о + С_{о б} + К_е ) являє собою нормативний прибуток, виражений у частках від капітальних вкладень. Четверте. Капітальні вкладення в живу працю уже враховуються частково в оборотних коштах, тому відбувається подвійнеобрахування при обліку витрат. П'яте. Спроба автора податизведені річні витрати у виглядіресурсно–затратного підходу до оцінки економічної ефективності виробництває неправомірною. Це затратний підхід. Тільки частина витрат живої праці у вигляді нормативного прибутку виражена в частці від ресурсів.

Аналіз методів вимірювання показників економічної ефективності діяльності підприємства дає змогу зробити таківисновки:

1. В економічній літературі для оцінки економічної ефективності використовується система часткових показників, що характеризують результативність роботи підприємства або величини авансованих ресурсів, або величини їх споживання (витрат) у процесі виробництва (табл. 1.7, 1.8, 1.9).

2. У закордонних джерелах єзагальніпропозиції з розрахунку узагальнювального показника, що відображає економічність роботи підприємства і дорівнюєвідношеннюобсягу випуску до обсягувитрачених ресурсів. Для підприємств України економісти рекомендують як узагальнювальний показник використовувати рівень рентабельності виробництва.

3. Економічні показники мають різненайменування. Наприклад, рентабельність продажів називають: рентабельність обороту, комерційна маржа, коефіцієнт прибутковості. У зв'язку із цим ми вважаємо, що необхідно створити державний стандарт на економічну термінологію.

4. Практичних працівників, підприємців для забезпечення тривалості виживання фірми (підприємства) цікавить ефективність виробництва не тільки з погляду збільшення виходу на одиницю витрат за рахунок внутрішніх факторів, а й вплив зовнішніх факторів. Таким чином, ефективність господарської діяльності –це економічна категорія, що залежить від внутрішніх і зовнішніх змінних.

5. Оскільки прибуток є результатом живої праці, отриманим за допомогою засобів і предметів праці, то актуальним вважається питання визначення впливу кожної витратної величини (кожного ресурсу) на розмір одержуваного прибутку.

6.При оцінці ефективності діяльності підприємства автори розглянули не всі варіанти. Запропоновані в економічній літературі показники є частковими. У них весь результат переноситься на один з факторів виробництвачивраховані не всі витрати виробництва. Результат не єнаслідком, а витрати–причиною.

7.Відсутні чи недостатньо обґрунтовані граничні значення розглянутих показників. Динаміка зміни показників, що розраховуються, свідчить лише про їх поліпшення (погіршення).

8.Певні труднощі для практики становлятьбезліччасткових показників, які дублюють інформацію. На наш погляд, варто виділити:

– узагальнювальний показник;

–основні часткові показники;

–додаткові часткові показники економічної ефективності господарської діяльності підприємства.

9. Одним з недоліків, що не дає змоги всебічно й точно виміряти ефективність роботи підприємства, є відсутність узагальнювального чи інтегрального показника, що давав би можливість виміряти рівень і приріст ефективності по підприємству в цілому і був взаємозалежним з показником економічної ефективності по народномугосподарству.

Велика сукупність часткових показників через їх різноспрямованість не дає змоги дати однозначну оцінку рівня й підвищення ефективності виробництва.

10. У сукупності показників відсутня логічність, єдність, взаємозв'язок і взаємозумовленість, системність, порушуються основні принципи побудови узагальнювального показника ефективності.

Таблиця 1.7

Використовувані на практиці показники ефективності виробництва

(змішаний підхід)

Таблиця 1.8

Використовувані на практиці показники ефективності виробництва (затратний підхід)

Результати Витрати, грн	Обсяг продукції, Q, од./рік	Обсяг продукції, V, грн/рік	Прибуток, П, грн/рік
Бухгалтерські витрати, Вб =Ва +Вм +Взп
Амортизаційні відрахування, Ва	–		–
Матеріальні та інші витрати, Вм	–		–
Витрати на оплату праці та соціальні потреби,Взп	–		–

Таблиця 1.9

Використовувані на практиці показники взаємодії витрат і результатів виробництва (затратний підхід)

Витрати, грн/рік Результати	Ва	Вм	Взп	Вб = Ва + Вм + Взп
Q, од./рік
V, грн/рік
П, грн/рік	–	–	–	–

Висновкидо розділу 1

Аналіз стану й основних напрямів дослідження економічної ефективності господарської діяльності підприємств дав змогу встановити таке:

1. Аналіз господарської діяльності підприємства охоплює управлінський і фінансовий аналіз. Комплексна оцінка економічної ефективності господарської діяльності підприємства є складовою внутрішньогосподарського виробничого і фінансового аналізу.

2. Запропоновано класифікацію видів ефективності залежно від таких ознак: рівня управління (робоче місце, ділянка, цех, структурний підрозділ, підприємство, об'єднання підприємств, регіон, народне господарство); кількості видів продукції (ефективність виробництва одного виду продукції, ефективність господарської діяльності підприємства); виду діяльності (операційна, інвестиційна, фінансова); методу розрахунку (абсолютна, порівняльна ефективність); підходу до розрахунку (ресурсний, затратний, змішаний); виробничої стадії (стадія виробництва, стадія використання).

3. Здійснено аналіз показників, що характеризують ефективність і ділову активність діяльності підприємств США. Закордонні дослідники розрізняють узагальнювальні, часткові й додаткові показники. У ролі узагальнювальних виступають категорії “ефективність (економічність) роботи організації”, “продуктивність праці”, “економічна ефективність у виробництві”, “економічна ефективність у розподілі”. Як часткові розраховують показники, що характеризують ефективність використання одного з видів ресурсів (продуктивність, капиталовіддача, фондовіддача). Додаткові показники характеризують ділову активність підприємства. За будовою вони відрізняються від показників ефективності, які дорівнюють відношенню результату до витрат.

Закордонні дослідники розрізняють два види витрат: бухгалтерські (зовнішні, явні) й економічні (внутрішні, неявні). Економічний прибуток дорівнює різниці між загальним виторгом та економічними витратами.

4.У вітчизняній економічній літературі для використання в практичній діяльності рекомендовано систему часткових показників, що характеризують віддачу окремих факторів виробництва або величини авансованих, чи використаних, ресурсів. Як узагальнювальний показник рекомендовановикористовувати рівень рентабельності виробництва, рентабельність товарної продукції.

Нами розраховано основні показники економічної ефективності підприємств на рівні народного господарства, Запорізької області та промислових підприємств: ВАТ “Маркохім”, ВАТ “Запоріж–трансформатор”, ВАТ “Дніпроспецсталь”, ВАТ “Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат”, ВАТ “Марганецький гірничо–збагачувальний комбінат”. Виконано порівняльний аналіз діяльності акціонерних товариств.

У дисертації здійснено критичний аналіз пропозицій щодо вимірювання економічної ефективності на рівні народного господарства та підприємства.

Результати досліджень, основні положення та висновки, викладені в розділі, опубліковані автором у працях [100; 101].

РОЗДІЛ 2

УДОСКОНАЛЕННЯ РЕСУРСНОГО І ЗАТРАТНОГО ПІДХОДІВ ДО ОЦІНКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

2.1. Формування принципів узагальнювальн ої оцін ки ефективності роботи підприємств

Принципами є орієнтири, правила, керівнізасади, які будуть використані в дисертації для побудови моделі управління ефективністю роботи підприємства. Порушення основних принципів призводить до методичних неточностей, помилкових і необґрунтованихвисновків. На нашу думку, принципи мають бути спрямованими на досягнення основної метигосподарюючого суб'єктаі цілей його структурних підрозділів. Причому цілі останніх повинні підпорядковуватисьосновнійметігосподарюючого суб'єкта. Отже, на початку треба визначитися, якою є основна мета підприємства і яка мета оцінки ефективності його діяльності.

Розглядаючи головну мету оцінки економічної ефективності діяльності підприємства, варто підкреслити, що вона нерозривно зв'язана з головною метою (місією) господарюючого суб'єкта. Єдності в науковій економічній літературі щодо цілей підприємства немає. Тут варто виділити кілька підходів.

1. Представники класичної економічної теорії (А. Сміт, А. Курно) стверджували, що головною метою діяльності підприємства є максимізація прибутку. Прихильники цієї ідеї вважають, що підприємець, який прагне отримати прибуток, поліпшує добробут суспільства. Власники фірм, що прагнуть максимізувати прибуток, хочуть досягти найбільшого перевищення доходів над витратами (витратами виробництва). Однак це формулювання головної метизазнало критики. Прагнення до максимізації прибутку відображає інтереси тільки тих, хто має гроші й ігнорує важливі соціальні проблеми. Воно спрямоване на зниження витрат, а отже, на прагнення заощаджувати на оплаті праці, витратах, спрямованих на оздоровлення навколишнього середовища.

2.Сучасна економічна теорія як головну метуфінансової діяльності підприємства ставить максимізацію добробуту акціонерів. Акціонери зацікавлені в доходах на свої інвестиції (прибуток, зарахований до ринкової вартості акції). Ця мета також зазнала критики, вона ґрунтується на факті відчуження між власниками і керуючими, власниками й найманими працівниками, власниками, споживачами та постачальниками. Кожний з учасників цієї коаліції маєодержатипевний мінімум переваг, що вступають у конфлікт із завданням максимізації добробуту акціонерів.

3. Однією з цілей, пропонованих економістами, є максимізація доданої вартості [16, с.35]. Під доданою вартістю у закордонній літературі розуміють валовий дохід за винятком матеріальних витрат й амортизації.

4.Як основну мету підприємства беруть виконання його місії,спрямованої на випуск такої продукції, що задовольняє вимоги споживачів і ринку [80].

Формулювання місії організаціїмає враховувати: завдання фірми з погляду її основних виробів і послуг, основних ринків і технологій; вплив факторів зовнішнього середовища, що визначають робочі принципи фірми; культуру організації, тобто робочий клімат усередині неї.

На цей час є невизначеною позиція щодо важливості мети серед інших. З погляду власників (акціонерів) – максимізація прибутку в розрахунку на одну акцію. Тут перша і друга мети збігаються. Однак забезпечити досягнення цієї мети можна, якщо будуть вироблятися товари і послуги, що будуть реалізовані. Отже, на перший план виходитьмета, сформульована як місія організації. Щоб забезпечити виживання підприємства в довгостроковій перспективі, необхідно виробляти продукцію, що відповідає потребам клієнтів і вимогам ринку.

Тут доречно згадати категорію “життєвий цикл товару на ринку”. Концепція життєвого циклу формулюється таким чином: кожен товар перебуває на ринку обмежений час. Він, як і все живе, народжується, живе і вмирає [38].

Таким чином, фірма має піклуватися про товар, його відновлення. Треба додати, що це особливо необхідно в умовах, коли пропозиція товарів випереджає попит на них.

З погляду споживачів необхідно, щоб товаровиробники випускали якісні товари за низькою ціною, задовольняючи відповідні потреби. Тому держава має створити такі умови, таке законодавство, щоб виконати вимоги споживачів, що можливо тільки тоді, коли пропозиція товарів перевищує попит, в умовах конкурентного середовища, коли є необхідність боротися за споживача.

Прибуток – дуже важливий показник, який свідчить, що виторг перевищує витрати на виробництво. Прибуток має бути отриманий у розмірі не нижчому від норми. Однак одержання прибутку, його максимізація – це внутрішня справа організації.

Усі інші цілі організації повинні бути спрямованими на виконання її місії. Це значить, що оцінка економічної ефективності діяльності підприємства має на меті як головне випуск продукції, що задовольняє потреби ринку.

При розробці принципів будови моделі управління ефективністю роботи господарюючих суб'єктів автор спирався на розробки різних дослідників.

Оскільки оцінка ефективності діяльності підприємства єскладовою економічного аналізу, то в основу необхідно покласти його принципи [109].

Коротко зупинимося на змісті цих принципів аналізу.

1. Аналіз має базуватися на державному підході при оцінці економічних явищ, процесів, результатів господарювання. Інакше кажучи, оцінюючи певні прояви економічного життя, потрібно враховувати їх відповідність державній економічній, соціальній, екологічній, міжнародній політиці й законодавству.

2. Аналіз повинен мати науковий характер, тобто базуватися на положеннях діалектичної теорії пізнання, враховувати вимоги економічних законів розвитку виробництва, використовувати досяг-нення НТП і передового досвіду, новітні методи економічних досліджень.

3. Аналіз має бути комплексним. Комплексність дослідження потребує охоплення всіх ланок і всіх аспектів діяльності та всебічного вивчення причинних залежностей в економіці підприємства.

4. Одним з вимог до аналізу є забезпечення системного підходу, коли кожен досліджуваний об'єкт розглядається як складна динамічна система, щоскладається з низки елементів, певним чином пов'язаних між собою і зовнішнім серодовищем. Вивчення кожного об'єкта слід здійснювати з урахуванням усіх внутрішніх і зовнішніх зв'язків, взаємозалежності та взаємопідпорядкованості його окремих елементів.

5. Аналіз господарської діяльності повинен бути об'єктивним, конкретним, точним. Він має базуватися на достовірній, перевіреній інформації, що реально відображає об'єктивну дійсність, а висновки його повинні обгрунтовуватись точними аналітичними розрахунками. З цієї вимоги випливає необхідність постійного удосконалення організації обліку, внутрішнього й зовнішнього аудиту, а також методики аналізу з метою підвищення точності й вірогідності його розрахунків.

6. Аналіз має бути дієвим, активно впливати на хід виробництва та його результати, вчасно виявляючи недоліки, прорахунки, недогляди в роботі й інформуючи про це керівництво підприємства. З цього принципу випливає необхідність практичного використання матеріалів аналізу для управління підприємством, розробки конкретних заходів, обґрунтування, коригування й уточнення планових даних. В іншому разі мета аналізу не досягається.

7.Аналіз необхідно здійснювати за планом, систематично, а не від час від часу. З цієї вимоги випливає необхідність планування аналітичної роботи на підприємствах, розподілу обов'язків з її виконання між виконавцями та контролю за її проведенням.

8.Аналіз має бути оперативним. Оперативність означає уміння швидкой чітко здійснювати аналіз, ухвалювати управлінські рішенняйзапроваджуватиїх у життя.

9.Один із принципів аналізу – це його демократизм. Участь у проведенні аналізу широкого кола працівників підприємства забезпечує більш повне виявлення передового досвіду і використання наявних внутрішньогосподарських резервів.

10.Аналіз повинен бути ефективним, тобто результати мають перевищувати витрати на його проведення.

Таким чином, основними принципами аналізу є науковість, комплексність, системність, об'єктивність, точність, вірогідність, дієвість, оперативність, демократизм, ефективність. Ними варто керуватися, здійснюючи аналіз господарської діяльності на будь–якому рівні.

С.Ф. Покропивнийвважає, що, формуючи систему показників ефективності діяльності підприємств, доцільнодотримуватися таких принципів:

–забезпечення органічного взаємозв'язку критерію й системи конкретних показників ефективності діяльності;

–відображення ефективності використання всіх видів використаних ресурсів;

–можливість використання показників ефективності для управління різними ланками підприємства;

–виконання головними показниками стимулюючої функції в процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва (діяльності) [134, с. 454].

П.А. Малишев таІ.Г. Шилін пропонують враховувати такі принципи раціонального господарювання при розрахунку узагальнювального показника ефективності:

–повний облік витрат і результатів;

–відповідність інвестиційного періоду здійснення витрат і одержання результатів [78].

При оцінці ефективності діяльності підприємства необхідно братидоуваги принципи, використовувані І.О. Бланком при формуванні капіталу створюваного підприємства, формуванні активів підприємства йуправлінні потоками капіталу в процесі його обороту [18; 19; 20].

До принципів формування капіталу створюваного підприємства зараховано:

1. Урахуванняперспектив розвитку господарської діяльності.

2. Забезпечення відповідності обсягузалученого капіталу обсягу формуємих активів підприємства.

3. Забезпечення мінімізації витрат зформування капіталу з різних джерел.

4. Забезпечення оптимальності структури капіталу з позицій фінансової стійкості розвитку підприємства.

5. Забезпечення необхідного фінансового контролю над діяльністю підприємства з боку його засновників [20].

Процес формування активів підприємства будується на основі таких принципів:

1. Урахування найближчих перспектив розвитку операційної діяльності і форм її диверсифікованості.

2. Забезпечення відповідності обсягуй структури формованих активів обсягу і структуривиробництвата збуту продукції.

3. Забезпечення оптимальності складу активів з позицій ефективності господарської діяльності.

4. Забезпечення умов прискорення обороту активів у процесі їх використання.

5. Вибір найбільш прогресивних видів активів з позицій забезпечення зростанняринкової вартості підприємства [18].

Процес управління потоками капіталу І.О. Бланк будує на таких основних принципах:

1. Принцип інформативної вірогідності.

2. Принцип забезпечення збалансованості потоків капіталу за видами, обсягами, часовими інтервалами.

3. Принцип забезпечення ефективності в процесі управління грошовими потоками капіталу.

4. Принцип забезпечення ліквідності на основі підтримки платоспроможності підприємства [19].

Пропозиції авторів доповнені стосовно побудови економіко–математичних моделей узагальнювальної оцінкиекономічної ефективності господарської діяльності підприємств.

Для узагальнювальної оцінкиекономічної ефективності діяльності підприємства пропонуємо використовувати такі принципи:

1.Взаємозв'язок показника із сутністю та дією економічних законів.

2.Взаємозв'язок показників економічної ефективності виробництва на рівнях народного господарства і господарюючого суб'єкта.

3. Системність.

4.Логічна стрункість, взаємозв'язок із частковими показниками економічної ефективності.

5.Взаємозумовленість показників при їх зміні на основі тенденцій зміни факторів живої й упредметненої праці.

6.Забезпечення самооплатності виробництва як обмеження змін часткових показників.

7.Повний облік витрат і результатів виробництва, їх відповідність один одному в часі йзазмістом.

8.Охоплення всіх видів діяльності підприємства.

9.Наявність критеріїв при визначенні часткових і узагальнювальних показників ефективності.

10.Відображення ефективності використання всіх видів авансованих, застосованих і використаних ресурсів.

11.Спрямованість на досягнення головної (генеральної) метивиробництва, тобто місії організації.

12.Логістичний підхід до оцінки ефективності діяльності підприємства.

13.Кількісна вимірюваність показників і критерію ефективності.

14.Порівнянність порівнюваних варіантів.

Розкриємо зміст цих принципів.

Принцип взаємозв'язку показників економічної ефективності виробництва на рівні господарюючого суб'єктаі народного господарства з дією економічних законів перебачає, що має існувати взаємозв'язок рівнів управління. Показник на рівні підприємства за побудовоюповинен бути подібнимдо такого показника на рівні народного господарства. Показники на рівні народного господарства мають бути побудованими відповідно до змістуйдії закону економії часу і закону зростання продуктивної сили праці. Це значить, що як результат повинні виступати споживні вартості, а як витрати–витрати живої й упредметненої праці на їх випуск. Це значить, що коли йдеться про економічну ефективність роботи підприємств, як результат має виступати обсяг реалізації, а як витрати –економічні витрати виробництва.

Принцип системності. Усі показники економічної ефективності поєднуватись у певну систему,яка маєвідображати взаємодію форм результатів і витрат живої й упредметненої праці. Необхідно розрізняти систему показників,які характеризують економічну ефективність виробництва окремого виду продукції, і систему показників, що характеризують економічну ефективність господарської діяльності, коли підприємство випускає номенклатуру виробів.

Принцип логічної стрункості, взаємозв'язку між частковими показниками економічної ефективності. Цей принцип передбачає, що часткові показники ефективності можуть бути по'єднаними на основі їх взаємозв'язку в єдину модель, у єдиний узагальнювальний показник. Варто виділяти основні й додаткові часткові показники. Основні характеризують ефективність використання окремих видів ресурсів (основного капіталу, матеріальних витрат і живої праці), побудовані на основі співвідношення витрат і результатів. Додаткові – відступають від цього положення.

Принцип взаємозумовленості показників. В умовах прискореного впровадження нової техніки у виробництвочастка живої праці має зменшуватись, а частка минулої може збільшуватись, але так, щоб загальна сума праці знижувалась. Тому при управліннічастковими показниками ефективності роботи підприємства слідвитримувати взаємозумовленість між ними. Зміна одних часткових показників має підпорядковуватись іншим. Наприклад, при управлінні співвідношенням індексу продуктивності праці й індексу середньої заробітної плати перший показник повинен випереджати другий.

Принцип забезпечення самооплатності виробництвапередбачає, що необхідно дотримуватися критерію, при якому величина грошового кінцевого результату буде дорівнювативитратам, що зумовили цей результат,чи перевищувати іх. Це означає, що виторг від реалізації має дорівнювати (перевищувати) економічним витратам на його одержання.

Принцип повного обліку витрат і результатів виробництва, їх відповідності один одному в часі та за змістом передбачає, що необхідно врахувати всі результати від здійснення даних витрат і, навпаки, необхідно враховувати всі витрати на одержання даного результату. Результат повинен відповідати витратам. Це особливо важливо, коли одержання результату зміщається в часі щодо здійснення витрат. Розглянутий принцип означає, що, якщо витрати враховані в ресурсному вигляді, то й результат має бути вираженим за один оборот цих ресурсів. Чи, якщо результат виражений у розрахунку за певний період, то й витрати необхідно враховувати за цей самий період. Розглянутий принцип часто порушують дослідники. Як результат беруть обсяг продукції (прибуток) на рік, а як витрати – ресурси (сума вартості основних фондів й оборотних коштів та ін.). Порушення цього принципу призводить до методичних помилок авторів.

Принцип охоплення всіх видів діяльності підприємства. Оцінка економічної ефективності має охоплювати тривиди діяльності: операційну, інвестиційну і фінансову. Операційна діяльність – основний вид діяльності підприємства, з метою здійснення якої його створено. Її основу становить виробничо–господарська діяльність підприємства, що доповнюється здійснюваною підприємством інвестиційною й фінансовою діяльністю.

Інвестиційна діяльність підприємства являє собою цілеспрямовано здійснюваний процес пошуку необхідних інвестиційних ресурсів, вибору ефективних об'єктів (інструментів) інвестування, формування збалансованої за обраними параметрами інвестиційної програми (інвестиційного портфеля) і забезпечення її реалізації. Вона є головною формою забезпечення зростанняопераційної діяльності підприємства і стосовно її цілей і завданньмає підпорядкований характер.

Під фінансовою діяльністю підприємства розуміють цілеспрямовану систему заходів для забезпечення залучення капіталу із зовнішніх джерел і своєчасного повного виконання зобов'язань щодо його обслуговування та повернення. Вона є головною формою забезпечення розвитку операційної й інвестиційної діяльності підприємства. Завдання фінансової діяльності та її масштаби визначають стратегія розвитку операційної діяльності підприємства і його інвестиційна політика. Забезпечуючи приплив фінансових ресурсів для розвитку операційної й інвестиційної діяльності, вона сприяє реалізації стратегічних цілей підприємства. Разом з тим, фінансова діяльність підпорядкована операційній та інвестиційної діяльності підприємства. Це пов'язано з тим, що формування фінансових ресурсів із зовнішніх джерел не є для підприємства самоціллю, а завжди підпорядковане завданням їх ефективного використання в процесі операційної й інвестиційної діяльності.

Принцип наявності критеріїв при визначенні часткових і узагальнювальних показників ефективності. Критерій – це міра судження про ефективність, норматив, порівняння з яким дає можливість вибрати економічно обґрунтоване, раціональне рішення. Нормативи можна установлювати чи самостійно приймати з урахуванням рекомендацій міністерств і відомств.

Принцип відображення ефективності використання всіх видів споживаних і застосованих ресурсів. Споживані ресурси, що авансуються, являють собою суму основних й оборотних коштів і нематеріальних активів. Ми вважаємо, що використані споживані ресурси включають ресурси, отримані після реалізації товарного капіталу. Вони більшевід авансованихспоживаних ресурсів на величинуприбутку, отриманого за один оборотавансовиних ресурсів. Під застосованими ресурсами ми розуміємо річні витрати на випуск продукції. Застосованіавансовані ресурси формують бухгалтерські витрати, застосовані використані ресурси (застосований нововироблений капітал у результаті оборотуавансованих ресурсів) – економічні витрати, що, крім бухгалтерських, включають прибуток підприємства.

Принцип спрямованості на досягнення головної (генеральної) метивиробництва, тобто місії організації. Місію організації визначають вимоги ринку та потреби споживачів. В основу визначення часткових і узагальнювальних показників ефективності діяльності підприємства має бути покладена головна мета, що визначаєжиттєздатність підприємства в довгостроковій перспективі.

Принцип логістичного підходу до оцінки ефективності діяльності підприємства. Головнимзавданням логістики стала розробка ретельно зваженої й обґрунтованої пропозиції, що сприяло б досягненню найбільшої ефективності роботи фірми, підвищенню її ринкової частки й одержанню переваг над конкурентами. Логістика займається“стикуванням” двох сфер: пропонованого ринком попиту і висунутої компанією пропозиції, що базується на відповідній інформації.

У рамках координаційних функцій логістики виділився ще один з її напрямів – оперативне планування, продиктоване прагненням зменшити запаси, не знижуючи ефективності виробничої і збутової діяльності фірм. Суть його полягає в тому, що на основі прогнозу попиту, який коригується пізніше при надходженні реальних замовлень, розробляють графіки перевезень і в цілому порядок управління запасами готової продукції, що в підсумку і визначає планування виробництва, розробку програм постачання його сировиною і комплектуючими виробами [72]. Таким чином, логістика спрямована на мінімізацію всіх витрат підприємства в розрахунку на одержання одиниці корисного результату. Вона передбачає планування розміру фінансових ресурсів підприємства з погляду виконання заданої виробничої програми.

Принцип кількісної вимірності показників і критерію ефективності. Однією з вимог, що висуваються до цілей підприємства, є вимірюваність. Цілі мають бути вимірюваними. Витрати теж необхідно вміти звести до вимірюваного вигляду, з огляду на те, що додавати окремі елементи витрат важко (наприклад, витрати живої й упредметненої праці). Здійснити вибір можна тільки тоді, коли величина показника економічної ефективності зіставна з критерієм, тобто нормою, за якою можна судити про доцільність обраного варіанта господарськогорішення.

Принцип порівнянності порівнюваних варіантів. Порівнювані варіанти необхідно звести до порівнянного виглядуза: кількістю і якостю, надійністю, довговічністю, безпекою праці, умовами праці, цінами, факторомчасу, екологічним ефектом. Порівнянними мають бути ресурси і витрати виробництваза відповідністю періоду здійснення витрат і отриманих результатів.

Запропоновані в роботі принципи будуть використані для оцінки економічної ефективності роботи підприємства з використанням ресурсного і затратного підходів.

2.2. Методичні аспекти виміру результатів і витрат господарської діяльності промислових підприємств

Для побудови математичної моделі економічної ефективності роботи господарюючого суб'єктанеобхідно вирішити низку завдань:

1. Визначитися, як можна виразити результати й витрати виробництва конкретного виду продукції, результати і витрати підприємства, якщо воно випускає номенклатуру виробів, виконує роботи, надає послуги.

2. Побудувати систему показників економічної ефективності виробництва одного виду продукції і господарської діяльності підприємства в цілому. Показати переваги й недоліки однієї й іншої системи.

3. Визначити взаємозв'язок між частковими показниками економічної ефективності діяльності підприємства в узагальнювальному показнику.

4. Виявити взаємозумовленість зміни часткових показників економічної ефективності роботи господарюючого суб'єкта.

5. Обґрунтувати граничні значення часткових і узагальнювального показників економічної ефективності.

6. Обґрунтувати поділ показників економічної ефективності на узагальнювальний, основні часткові та додаткові часткові показники.

7. Установити принципи, на основі яких буде побудовано математичну модель управління ефективністю роботи підприємства.

Результати виробництва. Підприємство випускає продукцію, виконує визначені певні послуги, роботи, функції. У загальному випадку будь–які результати виробництва будемо називати продукцією, яка може бути представленою в часі (трудомісткості виготовлення), натуральній, умовно–натуральній і вартісній формах. Для кількісної оцінки натуральної продукції застосовано фізичні одиниці (тонни, метри, кіловат–години і ін.). Результати ж виробництва у вартісній формі виражаються у грошових одиницях і можуть бути представленими такими своїми різновидами, як валова, товарна, чиста (чиста нормативна), умовно чиста продукція, прибуток тощо.

Валова продукція підприємства – показник загального обсягу виробництва ним продукції. Її обсяг визначають сумою вартості готової продукції, напівфабрикатів, призначених для реалізації на сторону, вартості робіт і послуг на сторону чи для потреб капітального будівництва, капітального ремонту і непромислових господарств свого підприємства, а також змін залишків незавершеного виробництва.

До товарної зараховують готову продукцію, напівфабрикати, роботи і послуги, призначені для реалізації на сторону.

Реалізованою вважають продукцію, оплачену споживачем.

Чиста продукція виражає нововироблену колективом підприємства вартість. Її обчислюють як різницю між реалізованою продукцією та матеріальними витратами на її виробництво й амортизаційні відрахування. Якщо у складі чистої продукції враховуються й амортизаційні відрахування, її називають умовночистою. Тобто умовночисту продукцію обчислюють як різницю між реалізованою продукцією та матеріальними витратами.

Прибуток підприємства є однією з форм відносин між вартістю та споживною вартістю товару, що виявляється на ринку в процесі його реалізації.Прибуток відображає,з одного боку, вартість додаткового продукту, створюваного додатковою працею, і є частиною витрат живої праці, з іншого – необхідність цієї праці і корисність товару, втілюваних у його ціні. Обчислюють прибуток як різницю між виторгом і витратами виробництва. В узагальненому вигляді він характеризує економічні результати господарської діяльності підприємств.

Відповідно до форми № 2 “Звіт про фінансові результати” розрізняють валовий прибуток, прибуток від операційної діяльності, прибуток від звичайної діяльності до оподаткування і після нього (чистий прибуток).

Валовий прибуток дорівнює різниці між чистим доходом (виторгом) від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції. Він, крім прибутку від операційної діяльності, включає доходи від позареалізаційних операцій, витрати на збут, адміністративні та інші операційні витрати. Прибуток від звичайної діяльності визначають як суму прибутку від операційної діяльності, доходів від участі в капіталі, фінансових та інших доходів за виключенням витрат від участі в капіталі, фінансових та інших витрат. Загальний прибуток від звичайної діяльності корегується на суму надзвичайних доходів і витрат. Після оподаткування цей прибуток вважають чистим прибутком, що залишається в розпорядженні підприємства.

Кінцевий продукт на рівні підприємства – показник обсягу виробництва, має натуральну форму. Кожна проміжна ланка (цех, ділянка, робоче місце) робить свій внесок у виробництво кінцевого продукту підприємства з речовинного боку тим, що робить якусь окрему операцію чи додаткову комплектацію.

У ринкових умовах на перший план виходить оцінка “результату” з позиції споживача. Цей новий момент ринкового механізму означає, що прибуток залишається найважливішим показником господарської діяльності підприємства. Його можна отримати, якщо на виготовлену продукцію існує попит.

З погляду кінцевих результатів діяльності підприємства умовно чиста продукція (додана вартість) виражає частину вартості створеного продукту. Тому її не може зіставляти з певним елементом потреби, на задоволення якої спрямований кінцевий результат діяльності підприємств – обсяг продукції, що випускається.

Для структурного підрозділу (цеху, ділянки, робочого місця) кінцева мета набуває форми завдань з випуску конкретної продукції, виконання визначеного обсягу робіт, функцій, послуг у цих ланках.

Витрати праці. Витрати праці відображають рух живої й минулої (упредметненої) праці товаровиробника. Витрати живої праці можуть бути представлені у вигляді:

■ чисельності працюючих (ресурсний вид);

■ робочого часу;

■ витрат на оплату праці;

■ суми витрат на оплату праці йнормативногоприбутку (чистої доданої вартості).

В останньому випадку ми поділяємо точку зору тих учених – прихильників трудової теорії вартості, які вважають, що прибуток виникає в процесі виробництва за рахунок живої праці за допомогою засобів і предметів праці. Тому в грошовому (витратному) вираженні витрати живої праці у вигляді суми витрат на оплату праці і прибутку (чистої доданої вартості) повною мірою відповідають повним витратам живої праці. Чисельність працюючих – ресурсний показник.

Водночас зазначимо, що всі працівники підприємства поділяються на промислово–виробничий (працівники основних і допоміжних цехів і ділянок, а також зайняті на інших роботах, що належать до основної діяльності підприємства) і непромисловий персонал (працівники житлово–комунального господарства, дитячих. медичних, культурно–просвітніх та інших установ, які числяться на балансі підприємства). Залежно від виконуваних функцій працівники підприємства поділяються на категорії: робітники, керівники, фахівці, службовці.

Витрати минулої (упредметненої) праці також можуть бути представленими у вигляді ресурсів і витрат.

У вигляді ресурсів до них варто зарахувати вартість основних засобів; нематеріальних активів; ту частину оборотних коштів, що забезпечують виробництво продукції, тобто матеріальні та інші витрати.

Зауважимо, що не всі оборотні кошти (крім тих, що витрачаються на оплату праці) ми зарахували до витрат живої упредметненої праці.

В економічній теорії розрізняють основні й оборотні кошти авансовані (споживані) і застосовані [141, т. 1, с. 421].

До авансованого капіталу зараховують споживані основні й оборотні кошти, виражені у вигляді ресурсів. Витрати, здійснювані за рахунок оборотності основних й оборотних коштів, визначають як застосований основний та оборотний капітал. До них зараховують амортизацію, матеріальні та інші витрати, витрати на оплату праці з відрахуваннями на соціальні заходи.

Вартість основних засобів і нематеріальних активів ми зараховуємо до споживаного авансованого основного капіталу. Амортизацію – до застосованого основного капіталу.

Складним є питання з капіталізацією матеріальних витрат і витрат на оплату праці. Оборотні кошти не поділяють на складові, що забезпечують матеріальні витрати й оплату праці. Але ми розуміємо, що під час кругообігу вони застосовуються з метою забезпечення матеріальних витрат і витрат на оплату праці. Цей факт залишився без уваги багатьох дослідників, що призводить до методологічних неточностей при викладі ресурсного і затратного підходів до оцінки економічної ефективності виробництва, повторного обліку витрат живої праці чи, навпаки, неповного обліку цих витрат.

У вигляді поточних витрат минула (упредметнена) праця може бути представлена у вигляді:

■ амортизації;

■ матеріальних та інших витрат.

Тепер розглянемо, як можна представити суму витрат живої й упредметненої праці у вигляді споживаних ресурсів і поточних витрат (застосованих ресурсів).

Ресурсний підхід можливий у кількох варіантах.

Перший варіант. Витрати ресурсів можуть бути представленими як сума вартості основних засобів, нематеріальних активів і матеріальних оборотних коштів (тобто тих оборотних коштів, що забезпечують матеріальні та інші витрати на виробництво й реалізацію продукції). Ця частина витрачених ресурсів не включає витрати живої праці.

Другий варіант. Сумою вартості основних засобів, нематеріальних активів й оборотних коштів. Останні включають дві складові: капіталізовану частину, що забезпечує матеріальні та інші витрати, і капіталізовану частину, що йде на оплату праці.

Вважаємо, що це також не всі витрати живої й упредметненої праці. Жива праця забезпечує ще одержання прибутку, що є джерелом ряду витрат.

Існує проблема сукупності грошового вираження сукупності ресурсних складових: коштів, предметів і живої праці. Економічна теорія та практика не дає відповіді на це запитання. Щоб знайти її, треба визначитися, для яких цілей, яких розрахунків необхідно це робити. Якщо необхідно визначити економічну ефективність віддачі кожного ресурсу, то слід брати відношення будь–якого виду результату до визначеного виду ресурсу. У результаті буде одержано систему часткових економічних показників. Для розрахунку узагальнювального показника економічної ефективності віддачі всіх ресурсів слід взяти за основу певні принципи.

Насамперед, необхідно, щоб результати були наслідком витрат, тому що витрати є причиною. Другим найважливішим принципом є повний облік результатів і витрат. Порушення цих основних принципів призводить до методологічних помилок. Наприклад, коли висувають як узагальнювальний показник рівень рентабельності виробництва, необхідно визначитися, чи відповідає він вищезазначенним принципам; чи є річний прибуток результатом виробничих фондів. Це не так. Цей показник не може бути узагальнювальним. Аналогічна спроба представити у вигляді узагальнювального показника відношення річного обсягу реалізованої продукції до вартості споживаних авансованих ресурсів призводить до тієї самої помилки. Річний обсяг реалізованої продукції – це результат застосованих ресурсів, а не авансованих. Результатом авансованих ресурсів є не що інше, як товарний капітал, який ще не реалізований, прибуток за нього ще не отриманий.

Через це спроби дослідників представити як узагальнювальний показник економічної ефективності суспільного виробництва відношення річного обсягу результату (національного доходу, валового внутрішнього продукту) до витрачених ресурсів вважаємо методично неправомірними.

Ми вважаємо, що загальні витрати ресурсів живої й упредметненої праці можна представити у вигляді:

Г^’ = С_о + С_м + К_ч · Ч ,

де Г^’ – загальні витрати ресурсів, грн; С_о – вартість основних засобів і нематеріальних активів, грн; С_м – капіталізована вартість матеріальних та інших витрат (оборотні фонди), грн; К_ч – коефіцієнт зведення ресурсних витрат живої праці до грошового виміру; Ч – чисельність персоналу, чол.

Коефіцієнт зведення пропонується визначати з умови, що жива праця може бути представлена сумою капіталізованих витрат на оплату праці (С_зп ) та капіталізованого прибутку (С_п ), тобто

С_зп + С_п = К_ч · Ч .

Звідси

Методи розрахунку цих складових буде розглянуто нижче.

Відповідно до теорії трудової вартості витрати ресурсів дорівнюють сумі витрат постійного капіталу, змінного капіталу й доданої вартості, матеріалізованих у споживній вартості [79, с. 223]. Та частина капіталу, яка перетворюється на засоби праці (основні засоби) і предмети праці (капіталізовані матеріальні витрати, тобто оборотні фонди), названі К. Марксом постійним капіталом, тому що вона не змінює в процесі виробництва величини своєї вартості. Та частина капіталу, за рахунок якої отримують робочу силу, що відтворює “власний еквівалент і понад це надлишок доданої вартості, що, у свою чергу, може змінюватися, бути більшим чи меншим”, названа змінним капіталом [79, с. 220]. Капіталізовані витрати на оплату праці (змінний капітал) і капіталізований прибуток (додана вартість) утворять капіталізовані, виражені в грошовій формі, витрати живої праці, тобто чисту додану вартість.

Практичне вирішення завдання зводиться до того, щоб виразити через показники, які містяться у статистичній звітності, величину капіталізованого прибутку, капіталізованих матеріальних витрат, капіталізованих витрат на оплату праці. Для цього необхідно визначитися, що є результатом споживаних авансованих і застосованих ресурсів.

Визначення складових основного й оборотного капіталу, капіталізованого прибутку, а також товарного капіталу в грошовій формі дасть змогу одержати ряд нових результатів, вирішити низку завдань:

1.Визначити суму грошей, що витрачаються для обороту основних засобів, перебувають в обороті й забезпечують матеріальні витрати, оплату праці, одержання прибутку, що є джерелом ряду витрат підприємства. У цей час такий розподіл загальної суми грошей, що перебуває в обороті, не здійснюється, але потреба в такій інформації існує. Необхідно знати, скільки оборотних коштів можна виділити на оплату праці з відрахуваннями на соціальні заходи, скільки – на виробництво продукції (мається на увазі тільки матеріальні й інші витрати).

2.Визначити економічну ефективність оборотності авансованого і застосованого капіталу.

3.Визначити економічну ефективність виробничої діяльності підприємства при використанні ресурсного підходу.

У табл. 2.1, 2.2 і 2.3 наведено результати і витрати господарської діяльності підприємства в ресурсному і затратному вигляді, що використовуються на практиці.

Відповідно до економічної теорії поточні витрати живої й упредметненої праці можуть бути представленими у вигляді бухгалтерських витрат, що дорівнюють сумі економічних елементів витрат, а також економічних витрат, які дорівнюють сумі бухгалтерських витрат і прибутку (табл. 2.4).

Таблиця 2.1

Результати господарської діяльності підприємства

Таблиця 2.2

Витрати упредметненої праці

Таблиця 2.3

Витрати живої праці

Таблиця 2.4

Загальні витрати живої й упредметненої праці

2. 3 . Удосконалення ресурсного підходу до оцін ки ефективності господарської діяльності підприємств

Для узагальнювальної оцінки ефективності роботи підприємств з використанням ресурсного підходу необхідно виразити інші елементи ресурсів (крім основних засобів і нематеріальних активів) у капіталізованому вигляді. Для спрощення міркувань припустимо, що нематеріальні активи належать до основного капіталу, матеріальні витрати включають відрахування на соціальні заходи, виробляється один вид продукції.

У цей час на практиці й в економічній теорії під ресурсами розуміють:

1. Вартість основних й оборотних коштів (виробничі фонди);

2. Вартість виробничих фондів і чисельність працюючих[134].

В останньому випадку знаходять коефіцієнт зведення, що дає смогу довавати чисельність персоналу до вартості виробничих фондів.

До сумарного представлення витрат ресурсів варто поставитися критично. У першому випадку враховані не всі витрати живої праці, тому що вона витрачається ще на створення капіталізованого прибутку. У другому випадку відбувається повторне обрахування, тому що оборотні кошти включать капіталізовані витрати на оплату праці, що є частиною витрат живої праці. Виразимо всі ресурси підприємств у капіталізованому вигляді.

Визначення величиникапіталізованогоприбутку. Для того щоб вирішити поставленезавдання, звернемося до економічної категорії “кругообіг капіталу”. Відомо, що в процесі кругообігу капітал проходить три стадії. На першій індивідуальний капітал починає свій рух у сфері обороту у виглядіпевної суми грошей, що витрачається на придбаннязасобів праці, предметів праці і робочої сили. На другій стадії відбувається по'єднання робочої сили із засобами виробництва, у ході якого виробничий капітал перетворюється на товарний капітал. Нововироблений товар відрізняється від товарів, придбанних для виробництва продукції, тому що містить у собі додану вартість, вироблену в процесі виробництва.

На третій стадії кругообігу капітал знову вступає у сферу обороту. Вироблений товар має бути проданим. Товарний капітал перетворюється на грошовий, але у ще більшому розмірі, тому що містить капіталізовану додану вартість (капіталізований прибуток) [79].

Слід уточнити категорію “капіталізований прибуток”, її відмінністьвід річної масиприбутку, визначити зв'язок між цими величинами. Капіталізований прибуток представлений нами як прибуток, отриманий від реалізації за один оборот грошового капіталу. Капіталізований прибуток ми розуміємо як суму грошей підприємства, авансовану частину його фінансів, що перебуває в кругообігу й витрачається на сплату податку, формування фондів економічного стимулювання, виплату дивідендів (якщо це акціонерне товариство), створення резерву тощо. Річна маса прибутку – це застосований капіталізований прибуток. Вона залежить від періоду оборотності капіталізованого прибутку. Капіталізований прибуток, що обернувся протягом року, є дійсно застосованим. Виробничо спожитий протягом року капіталізований прибуток є частиною річного продукту, що містить додатковий продукт.

Відношення річної маси прибутку до авансованої величини капіталізованого прибутку дорівнює кількості оборотів, що він зробить протягом року. Чим більше оборотів на рік зробить капіталізований прибуток, тим більша величина річної маси прибутку буде використана у виробничій діяльності. У наших міркуваннях вважаємо, що прибуток не привласнюється для особистого споживання підприємця.

Визначення величини змінного капіталу (капіталізованої заробітної плати). У цей час на практиці, у фінансовій і статистичній звітності, у бухгалтерському обліку не виділяють величину оборотних коштів, що використовуються на оплату праці. Оборотні кошти поділяють на оборотні фонди і фонди обороту. Разом з тим для визначення потреби підприємства у фінансових ресурсах важливо знати, яку суму оборотних коштів необхідно витратити на оплату праці.

К. Маркс назвав капіталізовану заробітну плату змінним капіталом, але не розглядав спосіб його визначення [79, т. 2, с.347].

Ми використовуємо для аналізу поняття авансований змінний капітал і застосований змінний капітал. Під авансованим змінним капіталом (капіталізованою заробітною платою) розуміємо частину оборотних коштів, що перебуває в кругообігу і витрачається на оплату праці і відрахування на соціальні заходи. По суті, це заробітна плата за один її оборот. Під застосованим змінним капіталом розуміємо річні витрати на оплату праці й відрахування на соціальні заходи.

Між розглянутими категоріями існує взаємозв'язок. Річні витрати на оплату праці (з відрахуваннями) дорівнюють добутку змінного капіталу (капіталізованої заробітної плати) на кількість оборотів, що він зробить протягом року. Отже, величину змінного капіталу (капіталізованої заробітної плати) ми пропонуємо знайти із співвідношення:

де С_зп – змінний капітал (капіталізована заробітна плата), грн; В_зп – річні витрати на оплату праці з відрахуваннями на соціальні заходи, грн/рік; n – кількість оборотів змінного капіталу на рік.

Сума витрат на оплату праці і прибуток – це знову створена вартість за рахунок живої праці. Жива праця, як було зазначено вище, може бути вираженою чисельністю працюючих чи представленою у грошовому вираженні (у ресурсному вигляді, як сума змінного капіталу і капіталізованого прибутку, чи затратному – як сума річних витрат на оплату праці й річний прибуток).

Взаємозв'язок живої праці в ресурсному представленні пропонується виразити як:

С_зп + С_п = К_ч · Ч; (2.1)

деК_ч – коефіцієнт зведення ресурсних витрат живої праці до грошового ресурсного виду;

Ч – чисельність персоналу, чол.

Отже, коефіцієнт зведення витрат живої праці Кч дорівнює сумі нововиробленої вартості (чистої доданої вартості) в розрахунку на одного працюючого за один оборот капіталізованої заробітної плати (змінного капіталу) і прибутку.

Для наочності наведемо взаємозв'язок витрат живої праці у затратному вигляді, розуміючи, що витрати живої праці – це нововироблена вартість, тобто:

де В_зп , П – відповідно, річні витрати на оплату праці і прибуток, грн; – коефіцієнт зведення ресурсних витрат живої праці до грошового затратного виду, грн/рік∙чол.; Ч – чисельність персоналу, чол.

Звідси знаходимо:

Між коефіцієнтами зведення витрат живої праці в ресурсному і затратному вигляді існує взаємозв'язок:

;

Визначення капіталізованих матеріальних витрат. Капіталізовані матеріальні витрати ми розуміємо як авансовану частину оборотних коштів, що перебуває в кругообігу й витрачаються на здійснення матеріальних та інших витрат. Річна сума матеріальних й інших витрат у витратах виробництва – це застосовані капіталізовані матеріальні витрати. Застосовані витрати дорівнюють добутку авансованої частини на кількість оборотів на рік, тобто:

В_м = С_м · n .

Отже,

,

де С_м – капіталізовані матеріальні витрати, грн;

В_м – річні матеріальні та інші витрати, грн/рік;

n – кількість оборотів капіталізованих матеріальних витрат на рік.

Взаємозв'язок між капіталізованими матеріальними витратами і заробітною платою (змінним капіталом) зумовлений трьома обставинами. По-перше, їх сума становить оборотний капітал. По-друге, співвідношення капіталізованих матеріальних витрат і змінного капіталу дорівнює співвідношенню матеріальних витрат і витрат на оплату праці. По-трете, кількість оборотів, яку здійснюють авансовані матеріальні витрати і витрати на оплату праці, є однаковою. Це зумовлено тим, що кругообіг всіх елементів оборотного капіталу відбувається одночасно.

У математичній інтерпретації ці залежності пропонуємо представити як:

С_об = С_м + С_зп ; (2.2)

,

де С_об – оборотний капітал.

Необхідно провести грань між категоріями «оборотний капітал» і “оборотні кошти”. Треба більш чітко визначитися в цих теоретичних поняттях. Оборотний капітал, згідно з К. Марксом, – це частина основного капіталу, що витрачається на предмети праці (капіталізовані матеріальні витрати), і змінний капітал, що витрачається на оплату робочої сили (капіталізована заробітна плата) [79].

Оборотні кошти підприємств, у принципі, також витрачаються на фінансування матеріальних витрат й оплату праці, однак їх склад визначений за іншим принципом. Оборотні кошти включають: оборотні фонди (виробничі запаси, незавершене виробництво) та фонди обороту (залишки готової продукції, відвантажена продукція, кошти на розрахункових рахунках і в касі підприємства, дебіторська заборгованість).

У табл. 2.5 наведен о пропонований метод визначення витрат живої й упредметненої праці в ресурсному вигляді.

Взаємодія результатів і витрат господарської діяльності (відношення результатів до витрат) формує систему часткових показників ефективності, побудованих з використанням ресурсного підходу (табл. 2.6).

Таблиця 2.5

Загальні витрати живої й упредметненої праці

(ресурсний вигляд)

Таблиця 2.6

Пропонована взаємодія результатів і витрат господарської діяльності підприємства (ресурсний підхід)

Результати, грн/оборот Витрати, грн	Реалізована продукція, Vр /nоб	Товарна продукція, Vт /nоб	Валова продукція, Vв /nоб	Чиста продукція, Vч /nоб	Умовно чиста продукція, Vу.ч /nоб
Вартість основних засобів, Со
Вартість оборотних фондів, См
Капіталізована заробітна плата, Сзп
Вартість оборотних коштів, Соб
Со + Соб
Капіталізований прибуток, Сп
Со + Соб + Сп
Капіталізована чиста додана вартість, Кч · Ч = Сзп + Сп
Чисельність персоналу, Ч, чол.

Кругообіг капіталу дає підстави зробити висновок, що новоотриманий грошовий капітал більший від авансованого на величину капіталізованого прибутку, тобто на величину рентабельності авансованого капіталу

(2.3)

Тут: Г – авансований капітал, грн;

Г^’ –капітал, отриманий після реалізації товарної продукції (використаний капітал), грн;

К – рівень збільшення використаного капіталу Г^’ над авансованим Г;

С_о – вартість основних засобів і нематеріальних активів, грн;

С_п – капіталізований прибуток, грн;

Р_а – рентабельність авансованого капіталу, частки од. (Р_а = С_п / (С_о + С_об )).

Критерієм вибору кращого господарського рішення має бути умова, при якій забезпечується прибуток не нижче від норми, тобто

Е_к 1 + Р_{н. а} ,

де Р_{н. а} – нормативна рентабельність авансованого капіталу, що становить відношення нормативного (капіталізованого, С_п.н ) прибутку до авансовано-го капіталу, частки од.

Оскільки нормативний капіталізований прибуток є річним нормативним прибутком за один оборот оборотних коштів, то існує зв’язок між рентабельністю авансованого капіталу Р_н.а та рентабельністю виробництва Р_н.п :

(2.4)

де П_н – нормативний прибуток, грн/рік;

n_об – річна кількість оборотів оборотних коштів.

Для умов ВАТ “ЗАлК” у 2003 році

за формулою (2.3):

К = = 1,066, од.;

за формулою (2.4):

Р_н.а = = = 0,066, частки од.;

;

Р_н.а = Р_н.п / n_об = 0,142 /2,14 = 0,066, частки од.

Разом з тим треба підкреслити, що рівень збільшення використаного капіталу над авансованим К порівняно з нормативним значенням, хоч і дає змогу відібрати найкраще господарське рішення, не є показником економічної ефективності, оскільки є відношенням одних витрат до інших.

Щоб розрахувати економічну ефективність господарської діяльності з використанням ресурсного підходу необхідно взяти відношення результату, що являє собою товарний капітал у грошовому вигляді, та витрат ресурсів живої й упредметненої праці. Іншими словами, і чисельник, і знаменник формули пропонуєтьмо виразити в ресурсному вигляді.

Тут виникає низказапитань:

1. Чи можна виразити товарний капітал у натуральному вигляді?

2. Як представити його в грошовому вигляді?

3. Коли товарний капітал можна представити в натуральному вигляді?

4. Чи робимо ми методичну помилку, представляючи товарний капітал, отриманий за рік, а витрати– виразивши у вигляді ресурсів? До чого призвєде ця помилка?

5.Що є критерієм вибору найкращого господарського рішення?

Щоб відповісти на поставлені запитання, знову звернемося до оборотності грошового капіталу. На другій стадії кругообігу грошового капіталу відбувається по'єднання засобів праці, предметів праці і робочої сили (живої праці), виробничий капітал перетворюється на товарний капітал, у продукцію, що містить у собі додану вартість. Нововироблений товарний капітал за своїми властивостями та зовнішньою формою відрізняється від товарів, придбанніх для виробництва продукції, більшою вартістю.

Отже, товарний капітал можна представити й у натуральному вигляді (якщо випускається один вид продукції), і в грошовому вираженні. Оскільки на практиці обсяги продукції, що випускається, вимірюють тільки за певний період, представимо товарний капітал відношенням річного обсягу продукції, що випускається, до кількості оборотів товарного (грошового) капіталу на рік.

Це значить, що товарний капітал являє собою обсяг товарної продукції, що випускається (у натуральному чи грошовому вираженні) за один оборот грошового капіталу (фінансових ресурсів).

Іншими словами: річний обсяг випущеної товарної продукції дорівнює добутку товарного капіталу на кількість оборотів товарного капіталу на рік. Тут ми приймаємо припущення, що вся випущена товарна продукція (товарний капітал) буде реалізована.

Таким чином, товарний капітал може бути представлений і в натуральному, й у грошовому вираженні. У натуральному вираженні його треба представляти, коли йдеться про економічну ефективність виробництва одного виду продукції. Якщо ж ми говоримо про економічну ефективність діяльності підприємства, що випускає номенклатуру виробів, доцільним є тільки грошове представлення результату.

Виходячи з вищевикладеного, показник економічної ефективності діяльності господарюючого суб'єкта з використанням ресурсного підходу пропонуємо виразити відношенням:

де Е – показник економічної ефективності діяльності підприємства, відносні одиниці;

Т – товарний капітал, грн;

С_о –середньорічна вартість основних засобів і нематеріальних активів, грн;

С_м – капіталізовані матеріальні та інші витрати, грн;

К_ч – коефіцієнт приводення ресурсних витрат живої праці, грн/чол.;

Ч – середньообліковачисельність персоналу, чол.

Представимо цю залежність з використанням економічних показників, що фігурують у статистичній звітності і використовуються на практиці, припускаючи, що в нас випускається один вид продукції:

(2.5)

тут: ц – ціна одиниці продукції, грн/од.;

Q – річний обсяг товарної продукції (товарного капіталу), од./грн;

n_об – кількість оборотів, здійснюваних грошовим капіталом на рік, береться на рівні кількості оборотів оборотних коштів.;

С_об – середньорічний залишок оборотних коштів, грн;

П_н – річний обсяг прибутку (нормативний прибуток), грн/рік.

В додатку М і табл. 2.7 наведено вихідні дані для розрахунку показників та самі показники економічної ефективності ВАТ “ЗАлК” у 2003 році.

Запропоновані математичні моделі дають можливість:

■ виявити взаємозв'язок між частковими економічними показниками використання окремих видів ресурсів;

■ розрахувати кількість грошей (грошову масу), що перебуває в обороті підприємства;

■ розрахувати швидкість оборотності фінансових ресурсів за рік.

Взаємозв'язок між частковими показниками пропонуємовизначатиза формулами:

Таблиця 2.7

Розрахунок пропонованої системи показників ефективності господарської діяльності ВАТ “ЗАлК”

(ресурсний підхід)

Перша математична модель (виведена з формули 2.3):

Друга математична модель (виведена з використанням формул 2.1 і 2.2):

Перша математична модель дає змогу виявити взаємозв'язок між фондоємність продукції, коефіцієнтом закріплення оборотних коштів і заданою (нормативною) рентабельністю обороту (рентабельністю продажів):

де Ф_е – фондоємність продукції;

К_з.м – коефіцієнт закріплення оборотних фондів;

Р_н.п – нормативна (задана) рентабельність обороту (нормативна рента-бельність продажів).

Частковими показниками економічної ефективності є фондовіддача і коефіцієнт оборотності. Фондовіддача являє собою величину річного обсягу товарної продукції в розрахунку на одну гривню основних засобів. Фондоємність продукції – величинаобернена, до фондовіддачі. Коефіцієнт оборотності оборотних фондів дорівнює відношенню річного обсягутоварної продукції до вартості оборотних фондів. Коефіцієнт закріплення оборотних фондів буде величиною, оберненою до коефіцієнта оборотності оборотних фондів.

Отже, перша математична модель може бути представлена з урахуванням взаємозв'язку часткових показників ефективності діяльності підприємства:

.

Тут: Ф_о – фондовіддача;

К_об – коефіцієнт оборотності оборотних фондів;

n_об – кількість оборотів, здійснених за рік грошовим капіталом Г^/ ;

Р_н.п – нормативна (задана) рентабельність обороту (продажів).

Друга модель дає змогу виявити взаємозв'язок таких часткових показників економічної ефективності діяльності підприємства, як фондовіддача, коефіцієнт оборотності оборотних фондів, продуктивність праці

,

де ПП – середньорічна продуктивність праці (виробіток) одного працівника.

Різновидом ресурсного підходу до визначення показників економічної ефективності господарської діяльності є змішаний підхід. Його сутність полягає в тому, що як результати беруть продукцію за період (за рік), а як витрати – їх ресурсну складову (табл. 2.8).

У табл. 2.9. наведені показники економічної ефективності ВАТ “ЗАлК” у 2003 році з використанням змішаного підходу.

У третьому розділі дисертації буде показано, що кількість оборотів, здійснювана фінансовими ресурсами (капіталом) за рік, відірвана в часі від реального обороту їх складових (основного й оборотного капіталу). Основний капітал заміщує свою вартість частинами, шляхом перенесення вартості на продукцію, що випускається, у вигляді річних амортизаційнихвідрахувань. Оборотний капітал за рік здійснює(n) оборотів, забезпечуючи випуск продукції матеріальними витратами, витратами на оплату праці. Загальнийоборот капіталу (n_об ) відрізняється від оборотів основного й оборотного капіталу кількісно, якісно й тривалістю обороту.

Таблиця 2.8

Пропонована взаємодія результатів і витрат господарської діяльності підприємства (змішаний підхід)

Результати грн/рік Витрати, грн	Реалізована продукція, Vр	Товарна продукція, Vт	Валова продукція, Vв	Чиста продукція, Vч	Умовночиста продукція, Vу.ч
Вартість основних засобів, Со
Вартість оборотних фондів, См
Капіталізована заробітна плата, Сзп
Вартість оборотних коштів, Соб
Со + Соб
Капіталізований прибуток, Сп
Со + Соб + Сп
Капіталізована чиста додана вартість, Кч · Ч = Cзп + Сп
Чисельність персоналу, Ч, чол.

Таблиця 2.9

Розрахунок пропонованоїсистеми показників ефективності господарської діяльності ВАТ “ЗАлК”

(змішаний підхід)

Наприклад, основний капітал становить 10 млн грн. Середньо-зважена норма амортизації – 15% на рік. Оборотний капітал дорівнює 2 млн. грн. За рік він здійснює 12 оборотів. Річний прибуток дорівнює 6 млн грн. Отже, весь авансований капітал становить:

10+2=12 млнгрн.

Основний капітал за рік обернеться сумою амортизації, рівною

10·(15/100)=1,5млнгрн.

Оборотний капітал обернеться сумою2·12=24 млнгрн.

Загальні витрати виробництва становитимуть 1,5+24=25,5 млнгрн.

Обсяг реалізації дорівнює 25,5+6=31,5 млн грн.

Річна кількість оборотів фінансового капіталу становитиме

оборота.

Капітал, що обернувсяпротягом року на 13,5=25,5–12 млнгрн більший, ніж авансований.

Цей приклад показує, наскільки оборот фінансових ресурсів (грошового капіталу) відірваний від фактичної оборотності основного й оборотного капіталу підприємства.

В економічній теорії при визначенні ефективності функціонування ресурсів використовують один з таких ресурсів,як основні засоби. Ми вважаємо, що склад цього ресурсу потребує більш уважного розглядуйдоповнення. Це зумовлено тим, що для підтримки основних засобів у працездатному стані, збільшення довговічності їх використання підприємства здійснюють ряд витрат, що підлягають амортизації. Тому пропонується в економічних моделях враховувати додаткові капітальні витрати на здійсненнявсіх видів ремонтів, реконструкцію, модернізацію та інші поліпшення стану основних фондів. Варто брати до уваги при цьому, що частина витрат на ремонт основних фондів враховується у валових витратах.

Крім того, в основному капіталі треба враховувати вартість нематеріальних і фінансових активів. Під нематеріальними активами розуміють інвестиції в необоротні активи, здатні давати прибуток протягом кількох років. Під фінансовими активами розуміють довгострокові вкладення в цінні папери (наприклад, в акції).

Якщо як результат використовується річний обсяг реалізації продукції чи інші вимірники (чиста продукція, прибуток), а як витрати– тільки авансовані ресурси, порушується один з основних принципів побудови узагальнювального показника економічної ефективності виробництва і господарської діяльності підприємства – відповідність витрат і результатів (витрати – причина, результати – наслідок).

Варто звернути увагу на те, що основний капітал (основні засобий нематеріальні активи) функціонуєбільшеніж один рік, а оборотний капітал обернеться протягом року кілька разів. Хіба річний результат (обсяг продукції, що випускається, чи прибуток) тепер є результатом оборотності авансованого капіталу? Підлягає сумніву правомірність додавання вартості основних й оборотних коштів у такій формулі для вимірювання ефективності виробництва. Показник, побудований з такими порушеннями загальних принципів, варто зарахувати до часткового, а не до узагальнювального.

Ресурсний підхід до розрахунку витрат господарської діяльності підприємства буде використаний для розрахунку кількості грошей (фінансових ресурсів), що перебувають в обороті підприємства.

2.4. Удосконалення за тратного підходу до оцін ки ефективності діяльності підприємств

Особливістю затратного підходу є те, що витратами виступають поточні витрати підприємства за певний період (наприклад, за рік). Використовуючи принципи, викладені вище, узагальнювальний показник економічної ефективності роботи підприємства пропонуємо представити відношенням кінцевих результатів до витрат живої й упредметненої праці, що викликали цей результат. Як кінцеві результати пропонуємовзяти річний обсягреалізованої продукції підприємства, а як витрати – суму річних амортизаційних відрахувань, матеріальних та інших витрат, витрат на оплату праці з відрахуваннями на соціальні заходи, нормативного (заданого) прибутку підприємства. Тут амортизація й нематеріальні витрати ототожнюють витрати упредметненої праці, а витрати на оплату праці й нормативний прибуток – витрати живої праці.

Певне уявлення про витрати промислової продукції дає їх структура по економіці України (табл. 2.10) та Запорізької області (табл. 2.11).

Таблиця 2.10

Структура витрат на виробництво продукції підприємств України [115]

Таблиця 2.11

Структура операційних витрат на виробництво та витрати на одиницю продукції за видами промислової продукції у 2003 році

Наведені дані свідчать про те, що у 2003 році у структурі витрат промислової продукції основну частку займають матеріальні витрати (70,7% по Україні, 74,7% – по Запорізькій області), на оплату праці (з відрахуваннями на соціальні заходи) – відповідно, 18,5 та 12,7%.

По Запорізькій області найбільш матеріалоємними були: обробна промисловість (75,1%) та виробництво й розподіл електроенергії, газу та води (73,9%). Разом з тим у добувній промисловості – найбільша частка витрат на оплату праці (з відрахуваннями на соціальні заходи) – 26,8% від усіх операційних витрат. Це у 2,1 раза більше, ніж у середньому по всіх видах промислової продукції.

Взаємодію результатів і витрат господарської діяльності (відношення результатів до витрат), основану на використанні затратного підходу, наведено в табл.2.12. У таблиці сформовано системучастковихй узагальнювальних показників економічної ефективності роботи підприємства. Ми вважаємо, що кінцевим результатом діяльності, що відображаєзагальні витрати живої й упредметненої праці, єобсяг реалізованої продукції.

Тут доцільно пояснити значення терміна “витрати”. В економічній літературі він уживається як синонім терміна “затрати”. Українсько–російський словник підтверджує це (Українсько–російський словник / Уклад. Г.П. Їжакевич та ін. – К.: Наукова думка, 1999). Українські терміни “витрати”, “затрати”перекладаються російською як “затраты”, “расходы”, “издержки”.

Національні стандарти (п.3 ПБО – 1, п.4 ПБО – 3) “узаконили"зміст терміна “витрати”, давши йому таке визначення. Витрати – зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів і зменшення зобов'язань, що зумовлюють до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилученнячи розподілу власності).

Об'єктом бухгалтерського обліку будь–які витрати стають тоді, коли вони здійснені, але витратами в цей момент вони можуть називатися тільки в обивательському значенні слова.

Таблиця 2.12

Пропонована взаємодія результатів і витрат господарської діяльності підприємства

(затратний підхід)

Результати, грн/рік Витрати, грн/рік	Реалізована продукція, Vр	Товарна продукція, Vт	Валова продукція, Vв	Чиста продукція, Vч	Умовно чиста продукція, Vу.ч
Амортизаційні відрахування, Ва	Vр / Ва	Vт / Ва	Vв / Ва	Vч / Ва	Vу.ч / Ва
Матеріальні та інші витрати, Вм	Vр / Вм	Vт / Вм	Vв / Вм	Vч / Вм	Vу.ч / Вм
Витрати на оплату праці з відрахуваннями, Взп	Vр / Взп	Vт / Взп	Vв / Взп	Vч / Взп	Vу.ч / Взп
Валовий прибуток, П	Vр / П	Vт / П	Vв / П	Vч / П	Vу.ч / П
Нормативна чиста додана вартість, Вч.д =Взп + Пн
Бухгалтерські витрати, собівартість, Вб =Взп +Ва +Вм	Vр / Вб	Vт / Вб	Vв / Вб	Vч / Вб	Vу.ч / Вб
Нормативні економічні витрати, Век = Вб + Пн	Vр / Век	Vт / Век	Vв / Век	Vч / Век	Vу.ч / Век

Наприклад, витрачені кошти в момент придбання виробничих запасів, засобів виробництва й інших ресурсів за звичкою можна назвати витратами. Але з погляду національних стандартів бухгалтерського обліку, вони не визнаються витратами, тому що на цьому етапі (етапі придбання) вартість придбаних ресурсів – це активи, що є в наявності і від використання яких очікується одержання економічних вигод у майбутньому.

Під час передачі ресурсів у виробництво і їх використання на виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг) у результаті витрат одних видів активів утворюються інші їх види (з металу виготовляють деталі, що після складання утворюють готовий виріб). І на цьому етапі витрачені ресурси ще не визнають витратами, тому що ні вибуття активів, ні зменшення власного капіталу ще не відбувається. Вартість матеріальних ресурсів переходить до складу витрат на виробництво, тобто з одного виду активів в інший, і утворює фактичну собівартість виготовленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг) чизалишається у складі незавершеного виробництва.

Тільки після зіставлення вартості фактичних витрат з доходом, для одержання якого вони здійснені, витрати можна визнати витратами звітного періоду, у якому отриманий цей дохід. Витрати, пов'язані з придбанням необоротних активів, використовуваних у господарськійдіяльностічи для здійснення соціально–культурних заходів, визнають витратами поступово шляхом нарахування амортизації.

Буває і так, що здійснені витрати не зумовлюють одержання доходу. Порядок визнання витрат витратами встановлений ПБО – 16.

Як відомо, текст Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, з яким працювали українські методологи, переведений з англійської мови українською та російською. Порівнявши значення термінів, уживаних в оригіналі й у перекладних текстах, можна припустити, що застосування тільки терміна “витрати”вміжнародних і національних стандартах бухгалтерського обліку пов'язанез неточністю перекладу [87].

На прикладі ВАТ “ЗАлК” виконаємо розрахунок показників економічної ефективності діяльності (табл. 2.13)

Як вибрати найкращий варіант господарської діяльності підприємства? Що є критерієм вибору найкращого варіанта? Якби йшлося про ефективність виробництва одного виду продукції, то критерієм вибору варіанта міг би бути максимум відношення обсягу продукції, що випускається (у натуральномувираженні), до економічних витрат виробництвачи мінімум економічних витрат виробництва в розрахунку на одиницю продукції, що випускається. Оскільки при оцінці економічної ефективності господарської діяльності підприємства результати й витрати виражені в грошовій формі, критерієм вибору може бути одиниця.

Узагальнювальним показником ефективності євідношення:

, (2.6)

де Е – показник економічної ефективності, од.;

V_р – обсяг реалізації продукції, грн/рік;

В – витрати виробництва (бухгалтерські витрати), грн/рік;

П_н – заданий (плановий) прибуток, грн/рік.

Тобто найкращим варіантом діяльності підприємства буде той, у якого показник економічної ефективності буде максимальним (Е = max). При порівнянні двох варіантів кращим варіантом буде той, у якого індекс обсягів реалізації (I_о.р ) перевищує індекс економічних витрат виробництва (I_е ), тобто

.

Тут: V_р1, V_р2 – обсяги реалізації в базовому і новому періодах, грн/рік;

В₁ , В₂ – витрати виробництва в базовому і новому періодах, грн/рік;

Таблиця 2.13

Розрахунок пропонованої системи показників економічної ефективності господарської діяльності підприємства ВАТ „ЗАлК” у 2003 році (затратний підхід)

П_н1 , П_н2 – заданий (нормативний) прибуток у базовому і новому варіантах виробництва, грн/рік.

Узагальнювальний показник економічної ефективності є факторною кратною моделлю, що відображає причинно–наслідкову залежність результату і витрат. Перетворимо цю модель, використовуючи способи формального розкладання й подовження.

Якщо економічні витрати замінити на окремі елементи, кінцева модель у результаті перетворення набуває такоговиду:

,

де V – річний обсяг реалізованої продукції, грн/рік; В_а –амортизація, грн/рік;

В_м – матеріальні та інші витрати, грн/рік;

В_зп – витрати на оплату праці з відрахуваннями на соціальні заходи, грн/рік;

П_н – нормативний прибуток, грн/рік.

Вираз являє собою співвідношення виторгу (валового доходу, обсягу реалізації) з економічними витратами підприємства. Критерієм вибору варіанта господарювання є умова, при якій виторг дорівнює (чи перевищує) економічним витратам товаровиробника. Це умова самооплатності виробництва.

Якщо подати амортизаційні відрахування у виглядідобуткусередньозваженої норми амортизації й основних засобів, а матеріальні та інші витрати – добутку річної кількості оборотів оборотних коштів і середнього залишку оборотних коштів, одержимовираз взаємозв’язку використаних ресурсів:

.

Тут: Н_а – середньозважена норма амортизації, 1/рік;

С_о – основні засоби, грн;

n_об – річна кількість оборотів оборотних коштів, оборотів/рік.

Обґрунтування методу визначення кількості оборотів оборотних коштів. Цей показник відрізняється від коефіцієнта оборотності оборотних коштів, який дорівнюєвідношеннюобсягу реалізації до середнього залишку оборотних коштів.

Ми вважаємо, що останній показник характеризує ефективність використання оборотних коштів і не дорівнює кількості оборотів оборотних коштів. У ньому весь результат – обсяг реалізації – переноситься на ресурс, що витрачається на здійснення матеріальних витрат й оплату праці. Адже в обсязі реалізації містяться амортизація і прибуток, що не стосуються до оборотності оборотних коштів. Отже, при розрахунку кількості оборотів оборотних коштів з обсягу реалізації необхідно відняти амортизацію і прибуток, тобто показник дорівнює відношенню матеріальних та інших витрат і витрат на оплату праці (з відрахуваннями) до вартості оборотних коштів:

.

Обсяг реалізації є результатом кругообігу всіх фінансових ресурсів підприємства, а не тільки оборотних коштів.

Якщо представити витрати живої праці, нормативну (чисту додану вартість) сумою витрат на оплату праці йнормативногоприбутку, то справедливим євираз:

В_зп + П_н = ∙Ч ,

у якому– коефіцієнт зведення чисельності персоналу до поточних витрат, грн/рік.∙чал. Метод його визначення уже викладенов дисертації. Ч – чисельність персоналу, чол.

Матеріальні та інші витрати (В_м ) дорівнюють добутку річної кількості оборотів матеріальних витрат (n_об ) на їх величину в одному обороті (С_м ):

В_м = n_об · С_м .

Таким чином, взаємозв'язок використаних ресурсів у затратному підході може бути представлений математичним виразом:

,

деС_м – частина оборотних коштів, що забезпечує матеріальні та інші витрати (оборотні фонди), грн.

Тут показано, як у формулах при використанні затратного підходу є взаємозалежними ресурси підприємства – основні й оборотні кошти, чисельність персоналу. Затратний підхід дає змогу виявити методи розрахунку коефіцієнтів зведення цих ресурсів, методи зіставлення їх в одному виразі, пояснюють методичні неточності досліджень, що роблять спроби такого зіставлення.

У наших міркуваннях використовуємо прийняті раніше припущення. З метою спрощення викладу матеріалу будемо вважати, що підприємство випускає один вид продукції, усю продукцію буде негайно реалізовано, норма амортизації виражена не у відсотках за рік, а в частках одиниці за рік.

Ресурсний і затратний підходи відрізняються тим, що в першому випадку основний капітал визначається з урахуванням періоду обороту використовуваних фінансових ресурсів, а в другому – враховуються річні витрати виробництва. Це наочно видно, якщо представити математичну модель ефективності, основану на ресурсному підході у вигляді:

.

Для порівняння наведемо моделі, основані на затратному підході:

;

.

Моделі схожі, але наявнірозбіжності.

Порівняйтеn_об ·С_о і Н_а ·С_о . Це не одне й те саме. Перший вираз, щопредставляєдобуток річної кількості оборотів фінансових ресурсів на основний капітал, не підлягає економічному тлумаченню, не має економічного змісту, тому що амортизація основного капіталу здійснюється за нормами, взаємопов’язаними з амортизаційним періодом (плановим терміном служби основних фондів і нематеріальних активів). Другийвираз являє собою річні амортизаційні відрахування.

Аналогічно порівняємоn_о ·С_об іn_об ·С_об . Першийвираз – це добуток річної кількості оборотів фінансових ресурсів на вартість оборотних коштів. Другийвираз – це добуток річної кількості оборотів оборотних коштів на їх величину.

Якщо можна логічно пояснити оборотність фінансових ресурсів у цілому, то оборотність кожного ресурсу, окремо узятазакількістюоборотів цих ресурсів, не підлягає логічному осмисленню. Це зумовлено тим, що загальнийоборот грошового капіталу (фінансових ресурсів) відірваний від дійсних, реальних оборотівйого окремих складових. Тільки добутокавансованих фінансових ресурсів на швидкість їх обороту дорівнює витратам виробництва.

Зіставлення ресурсного йзатратного підходів, їх нестикування дає змогу зробити важливий висновок. При визначенні величинизагальних використовуваних фінансових ресурсів (маси грошей), що перебуваютьу кругообігу підприємства, треба враховувати структуру капіталу, розділити його на основний і оборотний. Пропонуємозарахувати до оборотного капіталу, крім оборотних коштів, і капіталізований прибуток як джерело витрат, що йдуть на формування фондів економічного стимулювання, створення резерву, виплату дивідендів тощо.

Отже, визначення величини фінансових ресурсів може здійснюватися зарівнянням обміну І. Фишеразпевними застереженнями [45, с.48]. Метод розрахунку фінансових ресурсів підприємства буде розглянутий у третьому розділі дисертації.

Використання запропонованих рівнянь самооплатності виробництва дає змогу побудувати ряд математичних моделей, щовідображають причинно–наслідкові залежності часткових показників ефективності діяльності підприємстваі дають можливість управляти ефективністю роботи підприємства.

Перша модель:

.

Модель показує причинно–наслідкову залежність амортизаціоємності, матеріалоємності, зарплатоємності і нормативної прибуткоємності продукції (рентабельності продажів). Амортиза-ціоємність продукції (А_е ) – відношення амортизації до обсягу реалізації. Матеріалоємність продукції (М_е ) – відношення матеріальних та інших витрат до обсягу реалізації. Зарплатоємність продукції (ЗП_е ) – відношення витрат на оплату праці з відрахуваннями на соціальні заходи до обсягу реалізації. Нормативна прибуткоємність (рентабельність продажів) (Р_нп )– відношення нормативного прибутку до обсягу реалізації.

Отже,

А_е +М_е +ЗП_е + Р_нп 1.

Друга модель:

.

Друга модель установлює причинно–наслідковий зв'язок фондоємності продукції, коефіцієнта закріплення оборотних коштів і нормативної прибутковості.

Нагадаємо, що фондоємность продукції (Ф_е ) – відношення основних засобів до обсягу реалізації, коефіцієнт закріплення (К₃ ) –відношення вартості оборотних коштів до обсягу реалізації.

.

При викладенні матеріалу ми виходимо з висновку, що річна кількість оборотів оборотних коштів дорівнює обсягу реалізації за винятком амортизації і прибутку, поділеному на середній залишок оборотних коштів.

Третя модель характеризує взаємозв'язок часткових показників ефективності: фондовіддачі (Ф_о ), матеріаловіддачі (М_о ) і продуктивності живої праці (ПП). Продуктивність живої праці (вироблення живої праці) визначаєтьсявідношенням річного обсягу продукції до чисельності персоналу:

Вважаємо, що затратний підхід до формування математичної моделі ефективності роботи господарюючого суб'єкта є методично більшобґрунтованим, відповідає всім вищевикладеним принципам, може бути основою для виявлення причинно–наслідкових взаємозв'язків основних часткових показників ефективності господарської діяльності.

Використання затратного підходу дає змогу виконати економічне обґрунтування співвідношення продуктивності праці й середньої заробітної плати, виходячи з фінансових можливостей підприємства.

2.5. Удосконалення методів визначення економічної ефективності доданої вартості, виробленої на промислових підприємствах

Серед показників, що характеризують витрати виробництва, виділяють додану вартість. Вона фігурує у статистичній звітності про діяльність підприємств України та її регіонів. Цей показник об’єднує витрати на оплату праці найманих працівників і прибуток, одержаний від реалізації продукції.

У статистичній звітності [112; 115] та поглядах науковців [25] є розбіжності щодо трактування економічної категорії “додана вартість”. Одні вважають її результатом [25], інші – витратами [112], забуваючи при цьому, що термін “додана вартість” означає частину вартості, частину витрат. Серед показників економічної ефективності визначають величину доданої вартості в розрахунку на одну особу [112; 115], або відношення матеріальних та амортизаційних витрат до доданої вартості [25]. У першому і другому випадках порушуються основоположні принципи визначення показників економічної ефективності, якщо взяти до уваги, що додана вартість – це частина вартості продукції, тобто частина економічних витрат виробництва.

Отже, треба з’ясувати сутність економічної категорії “додана вартість” і теоретично обґрунтувати побудову показників її ефективності.

На рівні економіки України розрізняють категорії “валовий внутрішній продукт” та “валова додана вартість”. Валовий внутрішній продукт розраховують як різницю між випуском товарів і послуг та проміжним споживанням. Якщо з валового внутрішнього продукту виключити податки (без субсидій на продукти), одержимо валову додану вартість (табл. 2.14). Проміжне витрачання відображає вартість товарів і послуг, використаних у процесі виробництва (за винятком основних засобів, використання яких враховується як споживання основного капіталу). Для того, щоб одержати чисту додану вартість, треба відрахувати від валової доданої вартості витрати основного капіталу (тобто амортизацію). Чиста додана вартість поділяється на оплату праці найманих працівників, валовий прибуток та інші податки (за винятком субсидій, пов’язаних з виробництвом) (табл. 2.14).

У табл. 2.15, 2.16 наведено величину валової доданої вартості, створеної на підприємствах Запорізької області у 2002 році. За 2003 рік дані ще не опубліковані [112].

Аналіз статистичних даних свідчить, що як валову додану вартість розуміють витрати, які здійснюються учасниками виробництва і розподіляються на амортизацію, оплату праці, прибуток. В економічній літературі пропонується обчислювати залишкову та адитивну додану вартість [25].

Таблиця 2.14

Структура випуску товарів і послуг підприємствами України

у 2003 році

Таблиця 2.15

Валова додана вартість підприємств Запорізької області

у 2002 році

Таблиця 2.16

Випуск товарів та послуг і валова додана вартість підприємств Запорізької області в розрахунку на одну особу

Перша (залишкова) визначає додану вартість як різницю виторгу та вартості проміжного споживання. Розуміємо, що це результати. Друга (адитивна) обчислює додану вартість як витрати, як суму часток, на які вона використовується. Для цілей аналізу пропонуємо застосовувати показник, рівний відношенню витрат проміжного споживання до виробленої доданої вартості [25]. Тобто тепер додана вартість виступає як результат.

На наш погляд, побудова показника ефективності доданої вартості виконана з порушенням основного принципу – витрати мають бути причиною, а результат – наслідком цих витрат. Тобто результати і витрати повинні відповідати одне одному.

У табл. 2.17 показано підпорядкованість економічних категорій доданої вартості на рівні економіки України в цілому, регіону та підприємства. У даній роботі запропоновано методи обчислення економічної ефективності валової й чистої доданої вартості (табл. 2.18).

Таблиця 2.17

Підпорядкованість економічних категорій на рівні національної економіки, регіону, підприємства

Таблиця 2.18

Пропоновані показники економічної ефективності доданої вартості

При цьому визначено, що валовій доданій вартості (як витратам) відповідає як результат умовно чиста продукція. Її розраховують як різницю між обсягом реалізованої продукції та матеріальними витратами. Чистій доданій вартості (як витратам) відповідає як результат чиста продукція. Вона дорівнює різниці між обсягом реалізованої продукції та матеріальними витратами й амортизаційними відрахуваннями. Показниками економічної ефективності ми пропонуємо вважати відношення умовно чистої (чистої) продукції до валової (чистої) доданої вартості. Критерієм вибору варіанта є умова, що показник ефективності буде рівним (більше) одиниці (табл. 2.18).

Окремо слід виділити показники економічної ефективності, які характеризують продуктивність валової та чистої доданої вартості. У них весь результат (обсяг реалізованої продукції) переноситься на фактор валової або чистої доданої вартості (табл. 2.18). Але змінюється критерій вибору варіанта. Для показника Е = V_р /В_д критерієм є умова, що Е1+Е_н.д ·Е_н.д – нормативний показник економічної ефективності валової доданої вартості (частки одиниці), характеризує відношення нормативних матеріальних витрат до валової доданої вартості.

Для показника Е = V_р /В_ч критерієм є умова, що Е1+Е_н.ч ·Е_н.ч – нормативний показник економічної ефективності чистої доданої вартості (частки одиниці). Він характеризує відношення нормативних матеріальних витрат та амортизаційних відрахувань до чистої доданої вартості.

Виконаємо розрахунки показників економічної ефективності доданої вартості на прикладі промислових підприємств ВАТ “Маркохім”, ВАТ “Запоріжтрансформатор”, ВАТ “Дніпроспецсталь”, ВАТ “Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат”, ВАТ “Марганецький гірничо–збагачувальний комбінат” (табл. 2.19).

Таблиця 2.19

Показники економічної ефективності доданої вартості промислових підприємств у 2003 році

Ми вважаємо, що додана вартість є частиною вартості продукції, тобто витратами. Треба розрізняти валову та чисту додану вартість. Валова додана вартість включає амортизаційні відрахування, витрати на оплату праці (з відрахуваннями на соціальні потреби) та валовий прибуток. Чиста додана вартість включає тільки витрати на оплату праці (з відрахуваннями) та валовий прибуток.

Як результат пропонуємо розраховувати, відповідно, умовно чисту та чисту продукцію. Перша дорівнює реалізованій продукції з відрахуванням матеріальних витрат, друга – реалізованій продукції з відрахуванням амортизації та матеріальних витрат.

Показники економічної ефективності валової (чистої) доданої вартості пропонуємо розраховувати як відношення результату до витрат: умовно чистої (чистої) продукції до валової (чистої) доданої вартості. Критерієм вибору варіанта є умова, що цей показник буде більший (рівний) одиниці.

Висновкидо розділу 2

У розділі 2 теоретично обґрунтовано науковий підхід до створення моделей оцінкиекономічної ефективності господарської діяльності підприємства.

З цією метою:

1.Розглянуто використовувані на практиці види результату й види витрат. Витрати праці можуть бути представлені у вигляді ресурсів і поточних витрат. У дисертації запропоновано моделі математичної інтерпретації сумарних витрат живої й упредметненої праці в ресурсному і затратному вигляді. Використання цих моделей дає змогу виконати оцінку економічної ефективності роботи підприємств на основі ресурсного і затратного підходів.

2.Економічна ефективність діяльності підприємства оцінюється з погляду досягнення цілей. Єдності в науковій економічній літературі щодо цілей підприємства немає. Існує кілька думок: максимізація прибутку; максимізація добробуту акціонерів; максимізація доданої вартості; випуск продукції, що задовольняє вимогам ринку і споживачів.

3.У дисертації виконано критичний аналіз цих думок, проаналізованопропозиціїщодоформування принципів, що мають бути покладеними в основу побудови узагальнювальних показників ефективності з використанням ресурсного і затратного підходів.

Для побудови математичних моделей оцінкиекономічної ефективності діяльності підприємства пропонуємо використовувати такі принципи: взаємозв'язок показника із сутністю і дією економічних законів; взаємозв'язок показників економічної ефективності виробництва на рівнях народного господарства і господарюючого суб'єкта; системність; логічна стрункість, взаємозв'язок зчастковими показниками економічної ефективності; взаємозумовленість показників при їхній зміні на основі тенденцій зміни факторів живої й упредметненої праці; забезпечення самооплатності виробництва як обмеження змін часткових показників; повний облік витрат і результатів виробництва, їх відповідність один одному в часі йзазмістом; охоплення всіх видів діяльності підприємства; наявність критеріїв при визначенні часткових і узагальнювальних показників ефективності; відображення ефективності використання всіх видів витрачених і застосованих ресурсів; спрямованість на досягнення головної (генеральної) метивиробництва, тобто місії організації; логістичний підхід до оцінки ефективності діяльності підприємства;кількісна вимірюваність показників і критерію ефективності; порівнянність порівнюваних варіантів.

4.Ресурсний підхід до побудови показників ефективності передбачає відповідність результатів і витрат ресурсів за один оборот капіталу. Витрати діяльності представлені у вигляді ресурсів. Варто розрізняти витрачувані, авансовані (основні й оборотні кошти і нематеріальні активи) і використовувані ресурси. Вони включають ще капіталізований прибуток (прибуток за один оборот капіталу).

У дисертації запропоновано методи вимірювання суми витрат живої й упредметненої праці в ресурсному вигляді. Ресурсний підхід дав змогу: розробити рівняння обміну авансованих ресурсів, основане на обліку реальних оборотів основних й оборотних коштів; показати причинно–наслідкову залежність часткових показників економічної ефективності господарської діяльності підприємства: фондовіддачі, матеріаловіддачі, продуктивності праці; розглянути систему частковихй узагальнювальних показників економічної ефективності, основану на взаємодії результатів і витрат діяльності, представлених у ресурсному вигляді.

Затратний підхід передбачає, що результати й витрати діяльності будуть представлені за той самий період (за рік). У дисертації на основі взаємодії результатів і витрат сформовано системучасткових і узагальнювальних показників ефективності діяльності. Узагальнювальним показником є перевищення результату (обсягу реалізації) над економічними витратами. Кращим варіантом діяльності буде той, за якого показник ефективності буде більшим. Затратний підхід дає змогу виявити причинно–наслідковий взаємозв'язок основних показників: фондовіддачі (амортизаціовіддачі), матеріаловіддачі, продуктивності, рентабельності продажів.

5. Уточнено зміст і відмінності категорій “витрати”, “затрати”. “Затрати” стають “витратами” тоді, коли вони здійснені.

6. Здійснено порівняльний аналіз затратного й ресурсного підходів до оцінки економічної ефективності діяльності підприємства. Показано переваги затратного підходу, тому що він оснований на використанні реальних показників, які застосовують у бухгалтерському обліку.

Ми вважаємо, що додана вартість є частиною вартості продукції, тобто витратами. Треба розрізняти валову та чисту додану вартість. Валова додана вартість включає амортизаційні відрахування, витрати на оплату праці (з відрахуваннями на соціальні потреби) та валовий прибуток. Чиста додана вартість включає тільки витрати на оплату праці (з відрахуваннями) та валовий прибуток.

Як результат пропонуємо розраховувати відповідно умовно чисту та чисту продукцію. Перша дорівнює реалізованій продукції мінус матеріальні витрати, друга – реалізованій продукції мінус амортизація та матеріальні витрати.

Показники економічної ефективності валової (чистої) доданої вартості пропонуємо розраховувати як відношення результату до витрат: умовно чистої (чистої) продукції до валової (чистої) доданої вартості. Критерієм вибору варіанта є умова, що цей показник буде більшим (рівним) одиниці.

Результати досліджень, основні положенняйвисновки, викладені в розділі, опубліковані автором в такиху працях[102–106; 109; 113; 114].

РОЗДІЛ 3

ЗАСТОСУВАННЯ РЕСУРСНОГО Й ЗАТРАТНОГО ПІДХОДІВ ДО ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

3.1. Соціально–економічне регулювання заробітної плати на промислових підприємствах

Одним з завдань, що дає змогу вирішити економіко–математичну модель взаємозв’язку часткових показників ефективності виробничої діяльності, є управління співвідношенням зміни продуктивності праці та середньої заробітної плати.

Заробітна плата є об’єктивною основою відтворення робочої сили та головним стимулюючим фактором підвищення ефективності виробництва. Стимулюючий вплив заробітної плати у сфері виробництва виявляється через інтерес до її збільшення як джерела підвищення добробуту.

Як об’єктивна основа відтворення робочої сили заробітна плата не залежить безпосередньо від величини виробленого працівником продукту. Її розмір визначає вартість робочої сили, що, у свою чергу, зумовлена вартістю необхідних працівникові та його родині матеріальних і духовних благ і послуг у конкретний період часу при певних природних і суспільних умовах.

Вартість робочої сили існує до початку конкретного процесу виробництва й може змінюватися за інших рівних умов тільки у зв’язку із зміною вартості споживання товарів і послуг. Визначення рівня заробітної плати, більшою чи меншою мірою відповідного вартості робочої сили, – поки не вирішене завдання економічної науки і практики. Ця обставина дає відповідним органам державного управління змогу довільно встановлювати розміри заробітної плати без глибокого наукового обґрунтування й урахування об'єктивно зумовленого рівня потреб працівників, що відрізняються один від одного рівнем розвитку робочої сили й необхідною величиною витрат на її відтворення.

У цей час на державному рівні розраховують мінімальний споживчий бюджет, що є базою для формування соціально гарантованої мінімальної заробітної плати й визначення споживчого мінімуму.

Мінімальним споживчим бюджетом є система соціальних нормативів, що виражають сформоване в суспільствіуявлення про мінімальний суспільно необхідний рівень споживання, який забезпечує задоволення загальних потреб. Його величина відповідає рівню номінального доходу, що дає змогу задовольнити потреби в харчуванні на рівні фізіологічних мінімальних норм споживання, а також мінімальні потреби в одязі, взутті, предметах культурно–побутового призначення та господарськогопобуту, основних видах послуг. Мінімальна заробітна плата є нижньоюмежею оплати праці і її державною гарантією. Споживчим мінімумом є той рівень споживання, який беруть за нижню межу матеріальної забезпеченості. Ним є поріг бідності, рівень злиденності. На основі оцінки прожиткового мінімуму визначається мінімум оплати праці, їх кількісні співвідношення являють собою найважливіші соціально–економічні нормативи.

Характерною рисою сучасних трудових відносин є зниження мотивації трудової діяльності унаслідок відсутності дієвої системи оплати і стимулювання праці. Це негативно позначається на використанні ресурсів підприємства, ефективності виробництва в цілому. Вартість робочої сили в Україні залишається низькою порівняно з розвинутими країнами. У розрахунку на 1 годину у 2003 році вона становила 0,43 дол. США, тоді як у Німеччині – 25, Японії і США – 16, Франції – 15,5, Південній Кореї – 7,5 дол. США [132].

Незважаючи на прийняття ряду законодавчих і нормативних актів, система оплати і стимулювання праці в Україні є недосконалою і потребує розробки нових методичних підходів до регулювання оплати праці з урахуванням сучасних умов господарювання, національної політики держави й фінансових можливостей підприємств.

Дослідженню проблем оплати праці приділяли увагу М. Вебер, Л. Ерхард, Д. Макгрегор, Е. Мейо, Р. Форд, В. Данюк, О. Єськов, М. Прокопенко, В. Черняк, А. Чухно, В. Шамота, І. Швець. Однак регулювання оплати праці має потребу в подальшому удосконаленні з урахуванням політики й економічного стану держави, фінансового стану підприємств.

В останній період у всіх галузях матеріального виробництва накреслилась тенденція до зростання доходів, що випереджають продуктивність праці. Потрібне випередження витримується й у народному господарстві України в цілому. Так, якщо реальний приріст ВВП у 2002 році був 4,8% , у 2003 році – 7,9%, на 2004 рік планувалось – 10,5%. Реальний приріст середньомісячної заробітної плати в цей же період, відповідно, був 20,0, 13,6 і 11,7% [116]. Таку тенденцію можна пояснити й обґрунтувати. За останні 12 років в економіці країни відбулися зміни, що зумовили різке зниження витрат на оплату праці. Якщо до 1991 р. у структурі собівартості продукції в промисловості витрати на оплату праці становили до 41%, то в 2004 р. – порядку 8–12%. При цьому треба відзначити, що купівельна спроможність 1 гривні у зв’язку з інфляційними процесами теж знизилася. Тому найважливішим соціальним завданням держави на цьому етапі є збільшення заробітної плати працівників до рівня не нижче від прожиткового.

Зростання заробітної плати намагаються обґрунтувати теоретично, припускаючи, що в ринковій економіці попит породжує пропозицію. Тобто на першому місці, на думку авторів публікації, стоїть попит, витрати населення, а вже потім – пропозиція, пов'язана з виробництвом товарів народного споживання, що мають попит. Тільки підвищення попиту є основою зростання економіки. Збільшенням зарплати і пенсій автори пояснюють зростання ВВП в Україні [91].

Важко погодитися з цим твердженням. І от з якої причини. З одного боку зростання заробітної плати необхідне і дійсно зумовить пожвавлення виробництва, тому що зросте попит на товари й послуги. Але давайте подивимося на цю проблему з макропозицій.

Умовно уявимо, що є сума грошей у вигляді заробітної плати і сума грошей у вигляді товарів і послуг. Між ними має бути рівновага. Тепер порушимо цю рівновагу. При зниженні обсягів виробництва в натуральному вигляді відбудеться зростання цін на товари й послуги (при незмінній сумі грошей на оплату праці). При збільшенні заробітної плати і тій самій величині товарів і послуг знову відбудеться зростання цін. Отже, збільшення заробітної плати неминуче пов'язане із зростанням обсягів виробництва.

Заперечення цього положення з посиланням на те, що воно “породжене планово–розподільною соціалістичною системою господарювання“, не є обґрунтованим ні з теоретичного, ні з практичного погляду.

Сьогодні в суспільстві живе міф про значні товарні запаси в Україні. І варто тільки збільшити заробітну плату, відразу ж зросте ВВП. Це оманливе уявлення, викликане грошовим дефіцитом у населення. Якби в людей з'явилися гроші, куди б дівся весь запас, весь достаток [123]. Ми знову спостерігали б ситуацію дефіциту товарів, а не дефіциту грошей. Насправді у Україні в 2003 році порівняно з 1991 роком обсяги виробництва в ряді галузей значно знижені: у сільському господарстві – у 2 рази; у вугільній промисловості – у 1,8 раза (добували 150 млн тонн – стали добувати 80 млн тонн); виробництво металорізальних верстатів зменшилося в 40 разів (скоротилося з 37 тис. до 900); тракторів – у 30 разів (знизилося з 25,1 до 2 тис.); цементу – у 3 рази; тканин – з 1 млн метрів квадратних до 90 тис.; виробництво телевізорів зменшилося у 25 разів [2].

Наведемо приклади, як регулюють витрати на оплату праці в умовах ринкових відносин за кордоном. Показовими і новими щодо цього є системи Скенлона,Раккера, розроблені фірмою “Дженерал моторс” (США) [9].

Система Скенлона базується на розрахунку загального коефіцієнта, який дорівнює відношенню сукупних витрат на робочу силу до вартості реалізованої продукції. Цей коефіцієнт порівнюють з нормативним припустимим значенням. Якщо фактична заробітна плата нижча від припустимої, скоригованої з урахуванням зміни обсягу продукції, виплачується премія, яку поділяють між компанією і працівниками у співвідношенні 25:75 відповідно.

Система Раккера складається з розрахунків, що здійснюються у кілька кроків. Перший крок – визначають чисту продукцію як різницю між ринковою вартістю виробленої продукції і вартістю сировини, матеріалів та послуг, витрачених при її виробництві. Другий крок – розраховують “норму Раккера”, що являє собою величину чистої продукції на кожен долар заробітної плати. Норма, що використовується, має бути середньою за кілька років і залишається стабільною. Третій крок – розраховують коефіцієнт, який дорівнює відношенню фактичних величин чистої продукції до заробітної плати працівників. Четвертий крок – на основі порівняння фактичного коефіцієнта з “нормою Ракера” визначають припустиму величину заробітної плати. П'ятий крок – визначають розмір премії як різницю між припустимою і фактичною величинами заробітної плати. Шостий крок – премію поділяють у співвідношенні 50:50 між робітниками і компанією.

Таким чином, в умовах ринкової економіки за кордоном підприємства погоджують збільшення витрат на оплату праці із зростанням обсягу реалізованої продукції або чистої продукції.

В Україні неодноразово починалися спроби поставити оплату праці в залежність від кінцевих результатів діяльності підприємства.

Кабінет Міністрів України затвердив Постанову «Про регулювання фондів споживання в 1993 р.» (№ 71 від 31.01.1993 р.), відповідно, до якої перевищення розрахункової величини фонду споживання підлягало перерахуванню до бюджету. При цьому додатково з прибутку виплачувався штраф у подвійному розмірі величини перевищення.

Заохочення за результатами роботи за рік і винагороди за вислугу років при розрахунку середньої заробітної плати не враховувалися, однак обмежувалися розмірами двох посадових окладів (тарифних ставок). Розмір фонду споживання був поставлений у відповідність до зміни обсягу виробництва товарної продукції. При збільшенні базисного обсягу на 1% базисний фонд споживання збільшувався на 0,8%. При зниженні обсягу виробництва фонд споживання знижувався за шкалою:

- у діапазоні до 10% – пропорційно до зниження обсягів вироб-ництва – один відсоток за кожен відсоток зниження;

- у діапазоні більше ніж 10% до 20% – 0,75% за кожен відсоток зниження;

- у діапазоні більше ніж 20% до 30% – 0,5% за кожен відсоток зниження обсягів виробництва;

- при зниженні обсягів виробництва більше ніж на 30% коригування базисного фонду споживання нижче цієї границі не робилося.

У 1999 і 2000 роках Кабінет Міністрів України також затверджував “Порядок визначення сум, що повинні вноситися до бюджету підприємствами–монополістами у зв'язку з перевищенням розрахункової величини фонду оплати праці”. Визначення сум, внесених до бюджету у зв'язку з перевищенням розрахункової величини фонду оплати праці, здійснювалося за ставкою оподаткування прибутку (30% від суми перевищення) госпрозрахунковими підприємствами, що складали окремий баланс і мали розрахунковий (поточний) рахунок, включаючи підприємства, яким надавалися пільги в оподаткуванні прибутку, а також підприємства, звільнені від сплати податку на прибуток відповідно до законодавства. Зазначені платежі вносилися до бюджету з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства–монополіста. Перелік підприємств–монополістів, до яких застосувалося у 2000 році і I кварталі 2001 року регулювання фондів оплати праці, був затверджений спільним наказом Мінекономіки, Держкомстату й Антимонопольного комітету від 29 грудня 1999 року № 160/422/16. Склад витрат на оплату праці визначався відповідно до Інструкції із статистики заробітної плати, затвердженої наказом Мінстату від 11 грудня 1995 року № 323.

Сума перевищення розрахункової величини фонду оплати праці (витрат на оплату праці) у звітному місяці визначалася підприємством як різниця між фактичним і розрахунковим фондами оплати праці у звітному місяці.

Розрахункову величину фонду оплати праці підприємства у звітному місяці визначали множенням величини базової середньої заробітної плати працівників на чисельність працюючих, індекс обсягів продукції (робіт, послуг) за звітний місяць та індекс інфляції за період з 1 квітня 2000 року до звітного місяця включно.

Базовою середньою заробітною платою вважали середньомісячну заробітну плату працівників підприємства за IV квартал 1999 року, розраховану виходячи з фонду оплати праці всього персоналу і середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за зазначений період.

Після 2001 року примусове регулювання стану фондів оплати праці й кінцевих результатів діяльності підприємств не здійснювалося.

Однак Кабінет Міністрів України Постановою № 683 від 26.05.04р. відповідно до статті 8 Закону України “Про оплату праці” затвердив новий “Порядок визначення сум, що вносяться в державний бюджет підприємствами–монополістами в 2004 році й в І кварталі 2005року в зв'язку з перевищенням розрахункової величини фонду оплати праці” [99]. Відповідно до цієї Постанови сума перевищення оподатковується податком по ставці 25%. Суму перевищення розрахункової величини фонду оплати праці у звітному місяці підприємство визначає як різницю між фактичним і розрахунковим фондом оплати праці. Розрахункову величину фонду визначають як суму:

1) величини базової середньої основної заробітної плати працівників і частини додаткової заробітної плати, передбаченої пунктами 2.2.1 і 2.2.7 Інструкції із статистики заробітної плати (затверджена наказом Держкомстату від 01.01.01 № 5), помноженої на середньооблікову чисельність працюючих у звітному місяці, на індекс зростання (зниження) обсягів продукції (робіт, послуг) за звітний місяць порівняно із середньомісячним обсягом продукції за попередній рік, на індекс споживчих цін за звітний період порівняно з груднем попереднього року і на частку від розподілу розміру мінімальної заробітної плати у звітному періоді на її середньозважений розмір у попередньому році залежно від кількості місяців;

2) величини фонду базового середнього рівня додаткової заробітної плати, крім її частини, передбаченої пунктами 2.2.2 і 2.2.7 Інструкції, а також інших заохочувальних і компенсаційних виплат працівників, помноженої на середньооблікову чисельність працюючих у звітному місяці, на індекс споживчих цін у звітному місяці порівняно з груднем попереднього року і на частку від розподілу розміру мінімальної заробітної плати у звітному місяці на її середньозважений розмір у попередньому році залежно від кількості місяців [96; 97; 98].

Таким чином, держава частково стримує зростання заробітної плати. Це дещо суперечить заявленій політиці зростання частки фонду оплати праці у валовому внутрішньому продукті.

В умовах ринкових відносин директивне регулювання співвідношення на промислових підприємствах, що випускають продукцію виробничо–технічного призначення, по суті, скасовується. Тепер підприємство певною мірою має у своєму розпорядженні повну самостійність в організації оплати праці. Однак бажання збільшити витрати на оплату праці стикається з обмеженістю фінансових ресурсів. Перехід на ринкові відносини передбачає точну відповідність витрат одержуваним доходам. При відсутності можливості вольовим порядком визначати ціни підприємство змушене впритул зайнятися зниженням фондоємності і матеріалоємності продукції, регулюванням рентабельності продажів. Останнє передбачає соціальне ставлення до прибутковості підприємства. Мета роботодавця – отримати прибуток не нижче від заданого (нормативного) рівня.

Прагнення до максимізації прибутку (при обмежених цінах на ринку) має антисоціальний характер, тому що спрямоване на зниження заробітної плати працюючих до мінімального рівня. Підвищення розміру мінімальної заробітної плати змусило б роботодавців збільшити витрати на оплату праці за рахунок зменшення прибутку. Особливо це стосується тих роботодавців, що отримують прибуток, який перевищує нормативне значення.

Ми вважаємо, що регулювання заробітної плати працівників необхідно здійснювати на основі не тільки соціального та економічного, а й соціально–економічного обґрунтування.

Соціальне обґрунтування передбачає: установлення мінімальної заробітної плати працівника першого розряду, порівнянної з прожитковим мінімумом, встановлюваним в Україні; тарифікацію робітників за професіями і розрядами; встановлення посадових окладів керівників, фахівців і службовців по галузях, спеціальностях і посадах; встановлення прожиткового мінімуму по соціальних категоріях; індексування заробітної плати в умовах інфляції; визначення мінімальної заробітної плати; регулювання ставок оподаткування з метою збільшення заробітної плати; визначення соціальних виплат за рахунок фонду оплати праці і прибутку підприємств; законодавче регулювання оплати праці, контроль за його дотриманням.

Економічне обґрунтування передбачає: визначення мінімального обсягу виробництва, що забезпечує мінімальну заробітну плату персоналу; обґрунтування базисного фонду заробітної плати на основі соціальної бази, тарифних ставок і посадових окладів; планування фонду оплати праці на основі фінансового стану підприємства, дотримання принципу самооплатності виробництва; організацію додаткових виплат і заохочень персоналу; обґрунтування резервів фонду оплати праці для покриття ризиків у виробничо–господарській діяльності.

Соціально–економічне обґрунтування передбачає, що роботодавці мають в обов’язковому порядку забезпечувати соціальні нормативи в оплаті праці стосовно найманих працівників.

Метою дослідження є економічне обґрунтування заробітної плати виходячи з фінансового стану підприємства.

Математичні моделі, що регулюють зарплатоємність продукції в базисному і новому періодах, розроблені з використанням затратного підходу до оцінки ефективності функціонування господарюючого суб’єкта, мають такий вигляд:

де В_зп1 , В_зп2 – витрати на оплату праці в базисному і новому періодах, грн/рік;

Г_в1 , Г_в2 – валовий дохід у базисному і новому періодах, грн/рік;

А_е1 , А_е2 – амортизаціоємність продукції в базисному і новому періодах, частки од.;

М_е1 , М_е2 – матеріалоємність продукції в базисному і новому періодах, частки од.;

В_у.пр1 , В_у.пр2 – питомі інші витрати в базисному і новому періодах од.;

Р_п.н1 , Р_п.н2 – нормативна рентабельність продажів у базисному і новому періодах, частки од.

Розділивши друге рівняння на перше, одержимо вираз для регулювання співвідношення обсягів виробництва і фонду оплати праці:

/ .

Розрахунковий фонд заробітної плати в новому періоді, що базується на врахуванні фінансового стану підприємства, кінцевих результатів його діяльності, пропонується визначати з умов, при яких базисний фонд заробітної плати корегується з урахуванням не тільки зміни обсягів виробництва, а й показників ефективності виробництва (індексу зарплатоємності продукції, обумовленого виразом (3.1):

В_зп2 В_зп1 ∙; (3.1)

тобто В _зп2 В _зп1 ∙І_o ∙ І_з , де І_о. – індекс обсягів виробництва

(І_o = ); І_з –індекс зарплатоємності () (формула 3.2).

Такий загальний пропонований підхід дає змогу регулювати співвідношення продуктивності праці і заробітної плати виходячи з фінансових можливостей підприємства.

Щоб визначити значення співвідношення у правій частині нерівності, необхідно дослідити, чи буде змінюватись величина амортизаціоємності й матеріалоємності продукції, а також рентабельності продажів залежно від зміни обсягів виробництва.

Тільки на прикладі амортизаціоємності продукції можна простежити, що цей показник, який дорівнює відношенню амортизаційних відрахувань до обсягу реалізації, буде знижуватися при збільшенні обсягу реалізації в новому періоді. Отже, чисельник виразу (3.2):

І_з = = (3.2)

буде більшім від знаменника. Таким чином, індекс заробітної плати й індекс обсягів виробництва є взаємозалежними.

Якщо складові А_е , М_е , В_у.пр , Р_п.н у базисному і новому періодах не змінюються, то вираз буде дорівнювати одиниці.

Модель значно спрощується, якщо взяти як вихідне положення, що зарплатоємність має залишатися на одному рівні, тобто бути стабільною. Цей рівень можна визначити з рівняння:

1–(А_е +М_е +В_у.пр +Р_п.н ).

Таким чином, якщо прийняти, що зарплатоємність продукції залишається постійною величиною, тобто

; ,

то співвідношення індексу заробітної плати й індексу обсягів виробництва буде дорівнювати одиниці.

/ = 1.

Отже, на прикладі ВАТ “ЗАлК” припустимі витрати на оплату праці в новому періоді будуть дорівнювати витратам у базисному періоді, скорегованим на зміну обсягів виробництва:

В_зп2 =В_зп1 ∙ = 72729 ∙ (тис. грн). (3.3)

Додаткові витрати, що можуть бути спрямованими на оплату праці, дорівнюють різниці між припустимими витратами на оплату праці та фактичними в базисному періоді:

В_зп = В_зп2 – В_зп1 = 75929–72729 =3200 (тис. грн).

Фактична заробітна плата в новому періоді може бути нижче припустимої. Частину додаткових витрат, що можуть бути спрямованими на оплату праці, можна помістити в резерв премій, який буде виконувати дві функції. По–перше, його можна використовувати як додаткове заохочення за підвищення результативності. По–друге, цей резерв може бути буфером на випадок нестачі коштів у якісь місяці. До кінця року резерв треба використати.

Треба звернути увагу на те, що забезпечення випереджального зростання обсягів виробництва стосовно зростання обсягів заробітної плати не є обов’язковою вимогою, а тільки умовою ефективної роботи підприємства.

Однак ця умова може бути використана при достатньому рівні мінімальної заробітної плати, установлюваної державою. Цей рівень є забов`язанням роботодавця перед найманими працівниками. Побудова механізму регулювання оплати праці залежно від кінцевих результатів потребує оцінки особистого внеску кожного працівника в ці результати. При визначенні рівня мінімальної заробітної плати головним критерієм повинне бути забезпечення прожиткового мінімуму, а ще краще – наповнення споживчого кошика.

Виконаємо аналіз фактичного стану фонду оплати праці й обсягів виробництва на прикладі ВАТ “ЗАлК” (табл. 3.1, 3.2). Дані таблиці свідчать, що у 2003 році індекс заробітної плати відставав від індексу товарної продукції (1,079 < 1,044). З урахуванням зміни обсягів товарної продукції оплата праці могла бути у 2003 році на рівні 72920 тис. грн (формула 3.3). Фактично вона перевищувала цю суму на (78482–75929)= 2553 (тис. грн). Індекси середньої заробітної плати і продуктивності праці по місяцях 2002 і 2003 років не пов’язані між собою (табл. 3.2). для наочності представимо фактичну зміну індексів середньої заробітної плати і продуктивності праці по місяцях 2002 і 2003 років у вигляді рисунка (рис. 3.1). Результати виконаних розрахунків свідчать, що на комбінаті відсутнє науково обґрунтоване регулювання оплати праці. Індекс продуктивності праці у березні 2002 року випереджав, а у квітні 2002 року відставав від індексу середньої заробітної плати. У червні – відставав, у квітні і серпні – випереджав. Аналогічна картина спостерігалася в 2003р. У лютому, квітні, березні, червні, липні індекс продуктивності праці відставав від індексу середньої заробітної плати, в інші місяці – випереджав їх (табл. 3.2, рис. 3.1). Таким чином, на підприємстві не здійснювалося регулювання оплати праці у взаємозв’язку зі зміною обсягів виробництва.

Розрахуємо рекомендовані витрати на оплату праці у 2003 році з урахуванням фінансових можливостей акціонерного товариства (формула 3.1).

(тис. грн).

Індекс зарплатоємності розраховано за формулою (3.2) на основі вихідних даних табл. 3.3.

.

Тут В_зп1 , В_зп2 – витрати на оплату праці у 2002 і 2003 роках; Vт₁ Vт₂ –товарна продукція в порівнянних цінах у 2002 і 2003 роках.

Січень Березень Травень Липень Вересень Листопад Січень Березень Травень Липень Вересень Листопад

Рис. 3.1. Зміна індексів середньої заробітної плати і продуктивності праці на ВАТ “ЗАлК” (2002 і 2003 роки.)

Таблиця 3.1

Співвідношення фонду оплати праці й обсягів виробництва на ВАТ “ЗАлК”

Таблиця 3.2

Індекси середньої заробітної плати і продуктивності праці на ВАТ “ЗАлК”

Таблиця 3.3

Собівартість товарної продукції за економічними елементами витрат на ВАТ “ЗАлК”

3.2. Розрахунок величини грошової маси в обороті підприємства

Ресурсний підхід, розроблений для оцінки ефективності діяльності роботи господарюючих суб’єктів, можна використати для вирішення деяких господарських проблем: визначення кількості грошей (маси грошей, фінансових ресурсів), що перебувають в обороті підприємства; визначення структури фінансових ресурсів.

Грошова маса являє собою сукупний обсяг коштів, які обслуговують господарський оборот підприємств і держави. Для аналізу обсягу грошової маси використовують різні грошові агрегати: агрегат М1 – включає готівку в обігу та кошти на поточних рахунках; агрегат М2 – включає агрегат М1 плюс термінові й ощадні вклади в комерційних банках (до чотирьох років); агрегат М3 –агрегат М2 плюс ощадні вклади у спеціалізованих кредитних установах; агрегат М4 – включає агрегат М3 плюс депозитні сертифікати комерційних банків [49].

Попит на гроші розглядається на рівні народного господарства, підприємства, індивіда. У роботі буде розглянуто потребу в грошах тільки на рівні господарюючих суб’єктів. Причина існування попиту на гроші випливає з функцій грошей. Гроші потрібні як засоби обігу при придбанні товарів і послуг. Гроші є одиницею обігу при придбанні товарів і послуг. Гроші є одиницею обліку. Вони служать засобом заощадження. Зміна грошової маси, що перебуває в обігу, впливає на стан економіки підприємства.

В економічній теорії існують різні підходи до визначення попиту на гроші. Прихильники кількісної теорії попиту на гроші виходять з рівняння обміну, запропонованого Й. Фішером:

Г’∙ n = ц ∙Q,

де Г’ – кількість грошей, що перебувають в обігу;

n – швидкість обертання грошей; ц – рівень цін;

Q – реальній обсяг виробництва.

Прихильники кількісної теорії акцентують увагу на ролі грошей як засобу платежу. Попит на гроші визначається тим, скільки їх необхідно, щоб здійснювати платежі. Рівняння обміну ілюструє, що кількість грошей, які перебувають в обігу підприємства, дорівнює відношенню обсягу реалізації до швидкості обертання грошей:

Г’ = . (3.4)

З рівняння випливає, що величина попиту на гроші залежить від рівня цін, обсягів виробництва і швидкості обертання грошей. При більш високому рівні цін споживається більше грошей для виготовлення продукції. Прихильники цієї теорії схиляються до думки, що швидкість обертання грошей є сталою.

Критики кількісної теорії (Д. Кейнс) вважають, що швидкість обертання – величина змінна і залежить від впливу безлічі факторів, що створюють мотив заощадження.

Д. Кейнс у праці “Загальна теорія зайнятості, відсотка, грошей” назвав свою теорію попиту на гроші “теорією переваги ліквідності”. Він виділив три причини, що спонукають людей зберігати частину їх багатств у формі ліквідних грошових активів:

1. Люди тримають деяку частину своїх активів у формі грошей для використання їх як засобу платежу. Д. Кейнс назвав цей мотив збереження грошей трансакціонним.

2. Збереження частини активів у формі грошей пояснюється бажанням розпоряджатися ними у формі готівки в майбутньому. Д. Кейнс назвав цю обставину мотивом обережності збереження частини активів у формі грошей.

3. Господарюючі суб'єкти будуть тримати частину своїх активів у ліквідній формі, якщо володіння активами в іншій формі поєднане з великим ризиком (спекулятивний мотив).

Отже, згідно з Д. Кейнсом, індивіди можуть тримати своє багатство або у грошах, або у вигляді цінних паперів. Д. Кейнс виявив таку тенденцію: величина попиту на гроші постійно зростає з падінням норми позичкового відсотка на ринку цінних паперів [49, с. 80].

Сучасна теорія поєднує класичну кількісну теорію і теорію Д. Кейнса. Вона враховує таке:

1. На величину попиту впливають відсоткові форми нагромадження, що дають відсотки, і безвідсоткові – заощадження, депозити, нерухомість, товари тривалого користування.

2. Відсоткова ставка впливає на попит на гроші лише внаслідок того, що норма відсотка являє собою альтернативну вартість збереження грошей.

3. Багатство – один з визначальних факторів попиту на гроші.

4. Існують зміни в очікуваннях.

5. Наявність інфляції.

Сучасна теорія попиту на гроші не відкидає рівняння обміну, вважає, що швидкість обертання грошей є змінною, залежною від номінальної норми відсотка [122, с. 364–373].

У своїй господарській діяльності господарюючі суб'єкти користуються різними грошовими агрегатами, основним з яких є агрегат М1, необхідний для фінансування виробництва продукції та її реалізації. Тому основну увагу приділимо саме цьому грошовому агрегату, а інші розглядати не будемо.

Нами доведено, що рівняння обміну (формула 3.4) не може бути використане для розрахунку кількості грошей, які перебувають в обігу підприємства і потрібні для реалізації продукції.

Як обґрунтувати структуру фінансових ресурсів? Скільки грошей має бути у кругообігу для оплати праці, необхідно спрямувати на матеріальні витрати, витрати, джерелом яких є прибуток? Скільки грошей треба витратити на придбання основних засобів і нематеріальних активів? Очевидно, завдання має вирішуватись залежно від обсягу продукції, що повинна бути випущеною, цін, за якими вона буде реалізована, швидкості обороту оборотних коштів і норм амортизації основного капіталу.

Алгоритм вирішення завдання, складові фінансових ресурсів мають бути взаємозв’язаними із складовими економічних витрат, які забезпечують обсяг реалізації продукції. Отже, в основу треба покласти ресурсний підхід до визначення витрат, необхідних для випуску продукції.

Для випуску продукції потрібні: основні засоби і нематеріальні активи (С_о ); оборотні кошти (С_об ) (для забезпечення матеріальних та інших витрат і виплати заробітної плати) та гроші, джерелом яких буде валовий прибуток (С_п ).

Фінанси, необхідні для платежів, джерелом яких є прибуток (С_п ), можна визначити як частку від ділення річного прибутку (П) на річну кількість оборотів цієї частини фінансових ресурсів (n_об ). Ця кількість оборотів дорівнює кількості оборотів оборотних коштів:

.

Приклад. Якщо річний прибуток дорівнює 12 млн грн; капіталізо-ваний прибуток робить на рік n=12 оборотів. Знаходимо величину фінансів для платежів за рахунок прибутку:

С_п = = 1 млн грн.

Загальна сума фінансів, що перебувають в кругообігу (Г^’ ), буде дорівнює сумі всіх складових, що забезпечують випуск і продукції.

Якщо С_о = 10 млн грн; С_об = 2 млн грн; С_п = 1 млн грн, то

Г^’ = С_о + С_об + С_п = 10+2+1 = 13 млн грн.

При розрахунку кількості грошей, необхідних для операційної діяльності, варто ще враховувати потребу у страховому (резервному), компенсаційному та інвестиційному (спекулятивному) залишках грошових активів [21].

Загальний розмір грошових активів визначається шляхом підсумовування потреби в окремих видах активів:

Г^’ _о = С_о + С_пок + С_об + С_п + Г_ст + Г_к + Г_і ,

де Г^’ _о – загальний розмір коштів, необхідних для операційної діяльності, грн;

С_о – вартість основних засобів і нематеріальних активів підприємства, грн;

С_пок – витрати на покращення основних засобів, грн;

С_об – оборотні активи, грн;

С_п – гроші, джерелом яких є прибуток, грн;

Г_ст – страховий (резервний) залишок коштів, грн;

Г_к – компенсаційний залишок грошових активів, грн;

Г_і – інвестиційний (спекулятивний) залишок грошових активів, грн.

Для розрахунку суми страхового залишку грошових активів використовується наступна формула:

Г_ст = Г^’ _о К_в ,

де Г_ст – сума страхового залишку грошових активів підприємства; К_в – коефіцієнт варіації надходження коштів на підприємство у звітному періоді.

Потреба в компенсаційному залишку грошових активів планується в розмірі, визначеному угодою про банківське обслуговування. Якщо угода з банком, що здійснює розрахункове обслуговування підприємства, таку вимогу не містить, цей вид залишку грошових активів не планується.

Потреба в інвестиційному (спекулятивному) залишку грошових активів планується, виходячи з фінансових можливостей підприємства, тільки після того, як повністю забезпечено потребу в інших видах залишків грошових активів, тому що ця частина грошових активів не втрачає своєї вартості в процесі збереження, їх сума верхньою межею не обмежується. Критерієм формування цієї частини грошових активів виступає необхідність забезпечення більш високого коефіцієнта рентабельності короткострокових інвестицій порівняно з коефіцієнтом рентабельності операційних активів.

З огляду на те, що залишки грошових активів трьох останніх видів є певною мірою взаємозамінними, загальна потреба в них при обмежених фінансових можливостях підприємства може бути відповідно скорочена.

У практиці закордонного фінансового менеджменту застосовуються і більш складні моделі визначення середнього залишку грошових активів.

Найбільш широко використовуваною в цих цілях є модель Баумоля, вихідними положеннями якої є сталість потоку витрати коштів, збереження всіх резервів грошових активів у формі короткострокових фінансових вкладень.

Модель Міллера–Орра являє собою ще складніший алгоритм визначення оптимального розміру залишків грошових активів. Вихідні положення цієї моделі передбачають наявність визначеного розміру страхового запасу і визначену нерівномірність у надходженні й витраті коштів, а відповідно, і залишку грошових активів. Мінімальна межа формування залишку грошових активів береться на рівні страхового залишку, а максимальна – на рівні триразового розміру страхового залишку.

Незважаючи на чіткий математичний апарат розрахунків оптимальних сум залишків грошових активів обидві наведені моделі (модель Баумоля і модель Міллера–Орра) поки що важко застосовувати у вітчизняній практиці фінансового менеджменту через такі причини:

• хронічна нестача оборотних активів не дає підприємствам змоги формувати залишок коштів у необхідних розмірах з урахуванням їх резерву;

• уповільнення платіжного обороту викликає значні (іноді непередбачені) коливання в розмірах грошових надходжень, що відповідно позначається і на сумі залишку грошових активів;

• обмежений перелік короткострокових фондових інструментів, що перебувають в обороті, і їх низька ліквідність ускладнюють використання в розрахунках показників, пов'язаних з короткостроковими фінансовими вкладеннями [21].

За даними додатка О розрахуємо розмір грошової маси (фінансових ресурсів), потрібною промисловим підприємствам для випуску продукції та її реалізації (табл. 3.4). Треба врахувати, що основні засоби потребують щорічно витрат на капітальний ремонт, модернізацію, покращення, спрямовані на підтримку їх працездатності. За відсутністю даних візьмемо цю величину на рівні 5% від вартості основних засобів. Для розрахунку загального розміру коштів, необхідних для операційної діяльності, візьмемо суму страхового, компенсаційного та інвестиційного залишку у розмірі 0,2% від вартості оборотних коштів.

Згідно з табл. 3.4, усі фінансові ресурси підприємств розподілені нами на:

1) споживані: авансовані, використані;

2) застосовані: авансовані (бухгалтерські витрати), використані (економічні витрати).

Для аналізу використання споживаних авансових і використаних ресурсів нами запропоновані такі показники (табл. 3.4):

1. Коефіцієнт оборотності споживаних авансованих фінансових ресурсів К_а :

,

де В_б – бухгалтерські витрати, (собівартість продукції), грн/рік; Г – споживані авансовані фінансові ресурси, грн.

2. Коефіцієнт оборотності споживаних використаних фінансових ресурсів К_в :

,

де В_ек – економічні витрати, грн/рік; Г’ – споживані використані фінансові ресурси, грн.

У табл. 3.4 наведені результати розрахунку показників К_а і К_в для різних промислових підприємств. Ці показники не є показниками економічної ефективності, тому що відображають відношення поточних витрат до споживаних ресурсів (витрат). Ці показники за економічною суттю ближчі до кількості оборотів ресурсів, але цей оборот відірваний від реальних оборотів складових.

Таблиця 3.4

Фінансові ресурси, необхідні для випуску та реалізації продукції на промислових підприємствах у 2003 році

3.3. Прогнозування фінансового стану підприємства на основі розрахунку потоку коштів

Основне завдання аналізу грошових потоків полягає у виявленні причин нестачі (надлишку) коштів, визначенні джерел їх надходжень і напрямів використання. У результаті аналізу грошових потоків підприємство має одержати відповідь на головні запитання: звідки надходять кошти, якою є роль кожного джерела, на які цілі вони використовуються, яким є фінансовий стан підприємства.

Основним документом для аналізу грошових потоків є форма № 3 бухгалтерської звітності “Звіт про рух коштів”, за допомогою якої можна контролювати поточну платоспроможність підприємства, ухвалювати оперативні рішення з управління коштами і пояснювати розбіжності між фінансовим результатом і зміною коштів.

Звіт про рух коштів – це звіт, що відображає надходження і витрати коштів у результаті діяльності підприємства у звітному періоді і належить до форми річної фінансової звітності. Метою складання цього звіту є надання користувачам фінансової звітності повної, правдивої і неупередженої інформації про зміни, що відбулися в коштах підприємства і їх еквівалентах за звітний період. Звіт складають з використанням непрямого методу, що передбачає визначення чистого надходження чи вибуття від операційної діяльності шляхом корегування прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподатковування.

При аналізі потоки коштів розглядають за трьома видами діяльності: операційній (основній), інвестиційній і фінансовій [21].

Грошові потоки тісно пов'язують усі три сфери діяльності підприємства. Грошовий потік, створюваний операційною діяльністю, переходить у сферу інвестиційної діяльності, де може використовуватися для модернізації виробництва чи інших інвестицій, що дають підприємству дохід.

Але цей самий потік може перейти і у сферу фінансової діяльності, де буде використаний, наприклад, для виплати дивідендів акціонерам. Рух грошових потоків має зворотну спрямованість, відбувається “підживлення” основної діяльності за рахунок інвестиційної та фінансової.

У процесі аналізу потоку коштів використовують два методи їх розрахунку: прямий і непрямий. Відмінність між ними полягає в різній послідовності процедур визначення величини потоку коштів у результаті поточної діяльності.

Прямий метод полягає у групуванні й аналізі даних бухгалтерського обліку, що відображають рух коштів по зазначених видах діяльності, і ґрунтується на розрахунку припливу (виторг від реалізації продукції, робіт і послуг, аванси отримані і тощо) і відпливу (оплата рахунків постачальників, повернення отриманих короткострокових позичок і позик та ін.) коштів, тобто вихідним елементом є виторг.

Прямий метод дає змогу судити про ліквідність засобів підприємства, детально розкриваючи рух коштів на його рахунках, але не показує взаємозв'язку отриманого фінансового результату і зміни величини коштів. Цей метод оснований на аналізі руху коштів по рахунках підприємства: дає змогу показати основні джерела припливу і напрям відпливу коштів; робити оперативні висновки щодо достатності засобів для платежів по поточних зобов'язаннях; установлює взаємозв'язок між реалізацією і грошовим виторгом за звітний період.

Непрямий метод оснований на аналізі статей балансу і звіту про фінансові результати: дає змогу показати взаємозв'язок між різними видами діяльності підприємства; установлює взаємозв'язок між чистим прибутком і змінами в активах підприємства за звітний період.

Суть цього методу полягає в перегрупуванні і коригуванні даних балансу і звіту про фінансові результати з метою перерахування фінансових потоків у грошові потоки за звітний період. Він ґрунтується на ідентифікації й обліку операцій, пов'язаних з рухом коштів, і послідовному коригуванні чистого прибутку [21].

Проведемо аналіз потоків коштів ВАТ «Запорізький сталепрокатний завод» непрямим методом. Для цього необхідно скласти звіт про рух коштів за кожний аналізований рік (табл. 3.5).

Таблиця 3.5

Складаннязвіту про рух коштів на ВАТ „ЗСПЗ”непрямим методом

Далі згрупуємо дані звіту про рух коштів у зведену таблицю. Тобто підсумуємо додатний і від’ємний грошові потоки за кожен аналізований період по кожному виду діяльності і на підставі цього підрахуємо сукупний грошовий потік по основній, інвестиційній і фінансовій діяльності окремо і по всіх видах діяльності в сукупності (табл. 3.6).

Виходячи з вищенаведених розрахунків потоків коштів підприємства за 2001 – 2003 роки, можна зробити висновок: приплив коштів по операційній діяльності протягом аналізованого періоду ми маємо за рахунок прибутку підприємства й амортизаційних відрахувань – вони додаються до суми чистого прибутку, тому що не викликали відпливу коштів. У 2003 році приплив коштів збільшується внаслідок додатної зміни суми поточних зобов'язань порівняно з 2002 роком на 344828 тис. грн. Ця зміна зумовлює збільшення коштів за рахунок надання відстрочки оплати кредиторами, одержання авансів від покупців.

Таблиця 3.6

Аналіз грошових потоків ВАТ “ЗСПЗ”

Відплив коштів по основній діяльності становлять: відрахування на соціальні заходи і додатні суми змін поточних активів. Додатна різниця означає, що кошти зменшуються за рахунок зростання запасів і дебіторської заборгованості. У 2001 і 2002 роках відплив коштів поповнюється від’ємною сумою змін поточних зобов'язань. Зменшення суми поточних зобов'язань говорить про зменшення коштів унаслідок погашення кредиторської заборгованості й інших поточних зобов'язань.

Рухи коштів по основній діяльності, згруповані в додатний і від’ємний грошові потоки, дають сукупний від’ємний грошовий потік протягом усього аналізованого періоду в сумі: – 61147; – 98966; – 110005 тис. грн відповідно.

Аналіз грошових потоків підприємства по операційній діяльності наведено на рис. 3.2.

Рис. 3.2. Аналіз грошових потоків ВАТ „ЗСПЗ” по основній діяльності

Рух коштів по інвестиційній діяльності групується в додатний чи від’ємний грошові потоки залежно від того, з яким знаком вийшла різниця за аналізовані періоди: “+” чи “–„. Збільшення суми довгострокових активів означає зменшення коштів (від’ємний грошовий потік) за рахунок інвестування в активи довгострокового використання, як це відбулося у 2001 і 2003 роках. В 2002 році маємо додатний грошовий потік. Зменшення суми довгострокових активів означає збільшення коштів за рахунок реалізації довгострокових активів. Сукупний грошовий потік по інвестиційній діяльності у 2001 році складає – (–) 10960 тис. грн, у 2002 році – 23397 тис. грн і у 2003 році – (–) 22424 тис. грн.

Аналіз грошових потоків по інвестиційній діяльності наведено на рис. 3.3.

Рис. 3.3 Аналіз грошових потоків ВАТ „ЗСПЗ” по інвестиційній діяльності

Грошові потоки по фінансовій діяльності формують додатний грошовий потік за рахунок додатної зміни суми заборгованості підприємства, тому що її зростання вказує на збільшення коштів за рахунок залучення короткострокових і довгострокових кредитів і позик протягом 2001 – 2003 років, а також за рахунок додатної зміни величини власних коштів у 2001 році. Від’ємний грошовий потік по фінансовій діяльності ми маємо у 2002 і 2003 роках за рахунок зменшення суми власних коштів, тому що ця зміна призвела до відпливу коштів, і тому сукупний грошовий потік протягом аналізованого періоду одержуємо із знаком “+”: 72952; 168419 ; 136398 тис. грн відповідно.

Аналіз грошових потоків по фінансовій діяльності наведено на рис. 3.4.

Рис. 3.4 Аналіз грошових потоків ВАТ “ЗСПЗ” по фінансовій діяльності

Проаналізувавши рух коштів по операційній, інвестиційній і фінансовій діяльностях, можна сформулювати такий висновок: сукупний грошовий потік у 2001 році є додатним унаслідок переваги сукупного від’ємного потоку коштів по основній та інвестиційній діяльності і високого значення сукупного додатного грошового потоку по фінансовій діяльності, що перевищує від’ємний потік на 897 тис. грн. У 2002 році сукупний грошовий потік також має додатне значення – 4534 тис. грн, однак у цьому випадку ця цифра отримана в результаті різниці сум сукупного додатного грошового потоку по інвестиційній і фінансовій діяльності і сукупного від’ємного потоку по основній діяльності, що свідчить про погіршення фінансового стану підприємства. Сукупний грошовий потік у 2003 році становить 2125 тис. грн, що також, як і в 2001 році вийшло за рахунок того, що сума додатного сукупного грошового потоку по фінансовій діяльності більше, ніж від’ємні сукупні грошові потоки по основній та інвестиційній діяльностях.

Таким чином, ми бачимо що приплив коштів на ВАТ “ЗСПЗ” утворюють позитивні грошові потоки по фінансовій діяльності протягом усього аналізованого періоду. У 2002 році його доповнює додатний потік по інвестиційній діяльності. Унаслідок цього фінансовий стан підприємства можна охарактеризувати як кризовий. Відплив коштів на підприємстві формують від’ємні грошові потоки по основній діяльності протягом всього аналізованого періоду і від’ємні потоки коштів по інвестиційній діяльності в 2001 і 2003 роках, тому фінансовий стан підприємства на цих відрізках аналізу характеризується як хисткий.

Фінансовий стан підприємства залежить від сукупного грошового потоку по операційній, інвестиційній і фінансовій діяльності (рис. 3.5).

Рис. 3.5. Види фінансової стійкості підприємства

Абсолютна фінансова стійкість на підприємстві досягається, коли інвестиційна і фінансова діяльність фінансується за рахунок додатного сукупного потоку по операційній діяльності. На основі аналізу грошових потоків ВАТ “ЗСПЗ” можемо зробити висновок про його фінансовий стан. Протягом аналізованого періоду не було досягнуто як абсолютну, так і нормальну фінансову стійкість, при якій інвестиційна діяльність фінансується за рахунок сукупних додатних потоків по основній і фінансовій діяльності. У 2001 і 2003 роках фінансовий стан ВАТ “ЗСПЗ” можна класифікувати як хисткий, тому що операційна й інвестиційна діяльність фінансується за рахунок додатного сукупного грошового потоку по інвестиційній і фінансовій діяльності. У 2002 році підприємство взагалі перебувало у кризовому фінансовому стані, тому що основна діяльність фінансувалася за рахунок сукупного додатного потоку по інвестиційній і фінансовій діяльності.

Для прогнозування грошових потоків по різних видах діяльності використаємо трендовий аналіз. Результати трендового аналізу ВАТ “ЗСПЗ” представлені на рис. 3.6.

Рис. 3.6. Трендовий аналіз грошових потоків ВАТ “ЗСПЗ”

по різних видах діяльності

У результаті прогнозування бачимо, що підприємство у 2003 році вийшло з кризового фінансового стану й у 2004 році продовжує поліпшувати свої показники. Операційна діяльність прагне до додатного грошового потоку, інвестиційна діяльність іде у від’ємну область, а фінансова – знижується, але залишається на додатному рівні.

Висновки до розділу 3

У розділі 3 здійснено реалізацію наукових положень, висновків і рекомендацій з визначення ефективності операційної діяльності підприємства.

1. З метою апробації затратного підходу до оцінки економічної ефективності господарської діяльності розроблена математична модель, що дозволяє регулювати співвідношення продуктивності праці і середньої заробітної платні, що враховує фінансовий стан підприємства. Запропоновано регулювати оплату праці на основі соціального, економічного і соціально–економічного обґрунтування.

2. Розглянуто сучасні тенденції регулювання оплати праці в Україні і за кордоном. З цією метою розглянуто Постанови Кабінету Міністрів України за 1993–2004 роки, спрямовані на економічне обґрунтування співвідношення фонду оплати праці й обсягів виробництва. Розглянуто системи Скенлона і Раккера, використані фірмою “Дженерал Моторс” для регулювання припустимої величини заробітної плати.

3. На прикладі ВАТ “Запорізький алюмінієвий комбінат” виконано розрахунки фактичних індексів заробітної плати і продуктивності праці. Дано рекомендації з регулювання оплати праці з урахуванням розробленої математичної моделі, що дає змогу враховувати економічне становище господарюючого суб’єкта.

4. Ресурсний підхід до визначення витрат виробничої діяльності підприємства дав змогу розрахувати кількість фінансових ресурсів, яку необхідно мати в обороті. З цією метою проаналізовано класичну кількісну теорію попиту на гроші, теорію Кейнса, сучасну теорію, що поєднує дві перші.

5. Визначено нові показники: коефіцієнти оборотності авансованих і використаних фінансових ресурсів, які дорівнюють відношенню бухгалтерських витрат до авансованих (використаних) споживаних ресурсів.

6. Запропоновановизначення реальної кількості оборотів оборотних коштів, яка дорівнює відношенню результатів оборотності оборотних коштів (матеріальних витрат і витрат на оплату праці) до середньорічного залишку оборотних коштів.

7. З метою прогнозування фінансового стану на прикладі ВАТ “Запорізький сталепрокатний завод” виконано аналіз руху потоків коштів по операційному, інвестиційному і фінансовому видах діяльності.

Результати досліджень, основні положення й висновки, викладені в розділі, опубліковано автором у таких працях: [107; 108].

ВИСНОВКИ

У дисертації вирішено актуальне наукове завдання з удосконалення методичних підходів до оцінки економічної ефективності господарської діяльності підприємства з метою створення інформаційного забезпечення ухвалення господарських рішень, на які впливають фактичні і прогнозні дані про ефективність використання ресурсів. Розроблені пропозиції виконані з урахуванням критичного аналізу існуючих підходів і можуть бути використаними на підприємствах різних галузей національного господарства.

Результати дослідження дозволили зробити такі висновки:

1. Аналіз економічної літератури показує, що основну увагу дослідники приділяли створенню методологічних положень з визначення економічної ефективності виробництва окремого виду продукції. Економічні аспекти оцінки економічної ефективності господарської діяльності підприємства досліджені недостатньо. Пропозиції авторів виконані з порушенням принципів, які повинні бути покладені в основу формування показників ефективності, відірвані від дії економічних законів, не враховують причинно-наслідкову залежність часткових показників ефективності, мають різні трактування результатів і витрат, відбувається підміна результатів діяльності витратами, немає повного обліку результатів і витрат. Результати діяльності не відповідають витратам на її здійснення.

2. Визначено економічний зміст ефективності господарської діяльності підприємства в порівнянні з загальним економічним і фінансовим аналізом. Оцінки ефективності діяльності і фінансовий аналіз є складовими частинами повного всебічного аналізу господарської діяльності. Перша складова використовується керівництвом підприємства для внутрішнього аналізу, для економічного обґрунтування управлінських рішень.

3. Аналіз пропозицій дослідників дозволив сформулювати наступні принципи узагальнюючої оцінки ефективності господарської діяльності: взаємозв'язок показників із сутністю і дією економічних законів; взаємозв'язок показників економічної ефективності виробництва на рівнях народного господарства і суб'єкта господарювання; системність; логічна стрункість, взаємозв'язок із частковими показниками економічної ефективності; взаємозумовленість показників на основі тенденцій зміни факторів живої й упредметненої праці; забезпечення самооплатності виробництва як обмеження змін часткових показників; повний облік витрат і результатів виробництва, їхня відповідність один одному в часі і по змісту; охоплення всіх видів діяльності підприємства; наявність критеріїв при визначенні часткових і узагальнюючих показників ефективності; відображення ефективності використання усіх видів споживаних і застосованих ресурсів; спрямованість на досягнення головної (генеральної) мети виробництва, тобто місії організації; логістичний підхід до оцінки ефективності діяльності підприємства; кількісна вимірність показників і критерію ефективності; порівнянність порівнюваних варіантів.

4. Критичний аналіз існуючих пропозицій і застосування запропонованих принципів дозволив удосконалити методи інтегральної оцінки загальної і порівняльної економічної ефективності господарської діяльності підприємства з урахуванням ресурсного і затратного підходів. Ресурсний підхід побудови показників ефективності припускає співвідношення результатів і витрат за один оборот капіталу. Витрати діяльності представлені у вигляді ресурсів. Варто розрізняти серед споживаних ресурсів авансовані (основні й оборотні кошти, нематеріальні активи) та використовувані. Вони включають ще капіталізований прибуток (прибуток за один оборот капіталу).

Нами запропоновано методи виміру суми витрат живої й упредметненої праці в ресурсному виді. Ресурсний підхід дозволив: показати причинно-наслідкову залежність часткових і узагальнюючих показників економічної ефективності, засновану на можливій взаємодії результатів і витрат діяльності, представлених у ресурсному виді.

5. Затратний підхід припускає, що результати і витрати діяльності будуть представлені за той самий період (за рік). Нами на основі взаємодії результатів і витрат сформульовано систему часткових і узагальнюючих показників економічної ефективності діяльності. Узагальнюючим показником служить перевищення результату (обсягу реалізації) над економічними витратами. Кращим варіантом діяльності буде той, у якого показник ефективності буде більшим. Затратний підхід дає можливість виявити причинно–наслідковий взаємозв'язок основних показників: амортизаціовіддачі, матеріаловіддачі, продуктивності праці, рентабельності продажів.

6. Частка витрат на оплату праці на підприємствах України у структурі витрат на виробництво є низькою і складає порядку 8–12%. У цьому зв'язку політику держави, спрямовану на ріст вартості робочої сили, варто вважати виправданою. Низька ціна робочої сили є гальмом в управлінні ефективністю господарською діяльністю підприємств, гальмом ринкових перетворень. Разом з тим, регулювання оплати праці в умовах ринку треба здійснювати з урахуванням наступних принципових положень. Людина, що має роботу, повинна одержувати заробітну плату на рівні не нижче від прожиткового мінімуму. Розмір заробітної плати повинен бути заснований на співвідношенні міри праці та міри споживання. Заробітна плата повинна забезпечити відтворення робочої сили працівника і утримання його родини (соціальна умова). Фонд оплати праці на підприємствах в умовах ринкових відносин треба регулювати виходячи з фінансових можливостей з урахуванням зміни обсягів виробництва і реалізації продукції, індексу споживчих цін (економічна умова). Соціальна умова повинна бути переважною над економічною умовою.

Нами запропонована математична модель, яка заснована на затратному підході до оцінки ефективності роботи підприємства, що дозволяє обґрунтувати співвідношення індексів продуктивності праці і заробітної плати у взаємозв'язку зі зміною показників ефективності господарської діяльності.

7. Ресурсний підхід до розрахунку витрат діяльності підприємства дає можливість обґрунтувати кількість фінансових ресурсів, необхідних для здійснення діяльності. Величина цих ресурсів включає, крім авансованого капіталу, частину фінансів, джерелом яких є прибуток, додаткову потребу в страховому, компенсаційному і інвестиційному залишках коштів.

8. Оскільки підприємство здійснює три види діяльності – операційну (основну), інвестиційну і фінансову, то загальну кількість фінансових ресурсів треба визначати на основі аналізу грошових потоків кожного виду діяльності. Абсолютна фінансова стійкість підприємства настає, коли інвестиційна і фінансова діяльність фінансуються за рахунок позитивного сукупного потоку по операційній діяльності. Аналіз і прогноз руху фінансових потоків на прикладі ВАТ “Запорізький сталепрокатний завод” свідчить про фінансову стійкість підприємства.

9. Запропоновані економічні моделі можуть бути використані для рішення кола задач, спрямованих на підвищення ефективності діяльності підприємств різних галузей промисловості: регулювання співвідношення продуктивності праці і заробітної плати; планування кількості фінансових ресурсів, що будуть знаходитись в обороті: прогнозування фінансового стану підприємств на основі аналізу руху його фінансових потоків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрютина М.С. Анализ финансово–экономической деятельности предприятия. – М.: Дело и сервис, 2000. – 254 с.

2. Азаров М. В основі єдиного економічного простору – соціально–економічнийпрагматизм/ Урядовий кур’єр, № 183, 1 жовтня 2003 року.

3. Аксененко А.Ф. Микроанализ и оценка внутрихозяйственных резервов. – М.:Финансы, 1980. – 127 с.

4. Андриенко В.Ф., Данюк В.М. Экономическое стимулирование трудовойактивности. – К.: Наукова думка, 1991. – 196 с.

5. Анализ хозяйственной деятельности в промышленности /Под ред. В.И.Стражева. – Минск: Вышэйшая школа, 1995. – 244 с.

6. Аптекарь С.С., Краснова В.В., Процив В.А. Планирование и анализ стоимостных показателей на металлургическом предприятии. – М.: Металлургия, 1986. – 224 с.

7. Артеменко В.Г., Белендир М.В. Финансовый анализ: Учебное пособие. – М.: Издательство «ДИС», НГАЭиУ, 1997. – 128 с.

8. Атлас З.В., Ионов В.Я. Эффективность производства и рентабельность предприятий. – М.: Мысль, 1977. – 200 с.

9. Афонин А.С. Основы мотивации труда: организационно–экономические спекты. – К.: МАУП, 1994. – 304 с.

10. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория анализа хозяйственной деятельности. – M.: Финансы и статистика, 2002. – 415 с.

11. Барнгольц С.Б., Мельник М.В. Методология экономического анализа деятельности хозяйствующего субъекта. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 239 с.

12. Барун М.А. Об эффективности капитального строительства в промышленности // Пути индустриализации, 1929. – №3.

13. Бачурин А.В. Интенсификация и эффективность. – М.: Экономика, 1985. – 264 с.

14. Бенуни А.Х. Экономическое обоснование технических решений в цветной металлургии. – М.: Металлургия, 1976. – 280 с.

15. Бень Т.Г. Экономическая эффективность производства. – К.: Знание, 1983. – 48 с.

16. Бромвич М. Анализ экономической эффективности капиталовложений. – М.: ИНФРА–М, 1996. – 412 с.

17. Богатин Ю.В. Экономическая оценка качества и эффективности работы предприятия. – М: Стандарт, 1991. – 232 с.

18. Бланк И.А. Управление активами. – К.: «Ника–Центр», 2000. – 720 с.

19. Бланк И.А. Управление использованием капитала. – К.: «Ника–Центр», 2000. – 656 с.

20. Бланк И.А. Управление формированием капитала. – К.: «Ника–Центр», 2000. – 512 с.

21. Бланк И.А. Управление денежными потоками. – К.: «Ника–Центр», Эльга, 2002. – 736 с.

22. Болотин Б.М. и др. Эффективность капиталистической экономики. – М.: Наука, 1990. – 244 с.

23. Бурштейн Г. Против «борьбы» с «теорией затухающей кривой» под знаменем «отдачи» капитала // Пути индустриализации, 1930. – №23. – С. 66–71.

24. Бурсков В., Щепкин А. Механизмы обеспечения безопасности: Оценка эффективности // Вопросы экономики, 1992. – №1. – С. 52–58.

25. Вакульчик О.М. Корпоративне управління: економіко–аналітичний аспект. – Дніпропетровськ: Пороги, 2003. – 257 с.

26. Василик О.Д. Оценка эффективности деятельности предприятия // Бизнес–информ, 1999. – №21. – С. 69–71.

27. Вершинин A.M. Сравнительный анализ хозяйственной деятельности промышленных предприятий. – М.: Финансы, 1970.– 143 с.

28. Гольдберг Р. О методах исчисления эффективности капитальных вложений // Пути индустриализации, 1929. – №4.–С 17–28.

29. Гольдберг Р. О методах исчисления эффективности капитальных вложений // Пути индустриализации, 1929. –№11.–С 5–12.

30. Гаретовский Н.В. Экономические рычаги и эффективность производства. – М.: Финансы, 1980. – 222 с.

31. Губин Б.В. Оборот средств предприятий и эффективность производства. – М.: Экономика, 1975. – 108 с.

32. Демченков B.C., Милета В.И. Системный анализ деятельности предприятий. – М.: Финансы и статистика, 1990. – 182 с.

33. Довбня С, Шембель Ю. Прогнозирование банкротства украинских предприятий // Бизнес–информ, 1999. – №13–14. – С. 48–50.

34. Долан Э. Дж., Линдсей Д. Рынок: Микроэкономическая модель / Пер. с англ. В.Лукашевича и др. Под общ. ред. Б. Лисовика и В. Лукашевича. – СПб.: Питер, 1992. – 496с.

35. Дембинский Н.В. Анализ экономики промышленного предприятия.– Минск: Беларусь, 1979. – 274 с.

36. Драгун Л.Н., Редина Н.И., Заяц Е.И. и др. Проект создания системы управления эффективностью производства: формулировка цели, выбор критерия // Економіка: проблеми теорії та практики. – Дніпропетровськ: Наука i освіта, 2000.– вип. 22.– С. 14–19.

37. Дунаев Э.П. Методологические проблемы эффективности общественного производства // Вестник Московского ун–та. Сер. Экономика.– 1987. – № 1. – С. 3–10.

38. Евдокимов Р.И., Гавва В.М. Азбука маркетинга. – Донецк: Сталкер, 1998. – 432 с.

39. Жежера М. Порівняльна характеристика методики проведения аналізу фінансового стану підприємств в Україні та за кордоном // Економіка. Фінанси. Право. – 1999. – №5.– С.6–8.

40. Жизнин С.З. Предпринимательство и деньги. – М.: Новости, 1990. – 152с.

41. Житна І.П., Нескреба А.М. Економічний аналіз господарськоїдіяльності підприємств. – К.: Вища школа, 1992. – 191 с.

42. Закоморний С.М. Алгоритм оцінки ефективності використання фінансових ресурсів підприємства // Вістник Сумського сільскогосп. ун–ту. Сер. Фінанси такредит. – 1997. – №1(2). – С.72–77.

43. Закоморный С.Н. Вопросы эффективности использования финансовых ресурсов предприятия и его финансовое положение // Вістник Сумськогосільскогосп. ун–ту. Сер. Фінанси та кредит. – 1996. – №1(5). – С.7–12.

44. Зубов В.М. Как измеряется производительность труда в США / Под ред. Р.В.Гаврилова. – М.: Финансы и статистика, 1990. – 144 с.

45. Иванов Н.И., Бреславцев А.В., Хижняк В.И. и др. Целевые комплексные программы развития производства (методические вопросы). – К.: Наукова думка, 1986. – 240 с.

46. Иванов Н.И., Крайник И.У., Шубик В.Б., Дорофеев В.П. Повышение производительности труда в черной металлургии. – Киев: Техника, 1983. – 152 с.

47. Интенсификация промышленного производства / Отв. ред. Н.Г.Чумаченко. –К.: Наук. думка, 1985. – 280 с.

48. Иозайтис B.C., Львов Ю.А. Экономико–математическое моделирование производственных систем. – М.: Высшая школа, 1991. – 192 с.

49. ІвановB.М. Гроші та кредит. – К.: МАУП, 1999. – 230 с.

50. Ивахненко В.М. Курс економічного аналізу. – К.: КНЕУ, 2000.– 263 с.

51. Каракоз И.И. Основы теории экономического анализа. – К.: Вища школа, 1972.–135 с.

52. Каракоз И.И. Экономический анализ работы предприятий и объединений. – К.:Вища школа, 1982.– 351 с.

53. Касьянов А.И. Экономическая оценка и стимулирование результатовпромышленного производства. – М.: Экономика, 1986.–146 с.

54. Кац И.Я. Экономическая эффективность деятельности предприятий (анализ иоценка). – М.: Финансы и статистика, 1987.–192 с.

55. Керанчук Т. Финансовая стабильность предприятий и методические аспектыее оценки // Экономика Украины, 2000.– № 1.– С. 82– 85.

56. Кизима А., Кушнирик И. Прогнозирование вероятности банкротства на основе«Z– счета Альтмана» // Экономика Украины, 1999.–№ 12.– С.82– 84.

57. Ковалев А.И., Привалов В.П. Анализ финансового состояния предприятия. –М.: Центр экономики и маркетинга, 1999.– 210 с.

58. Ковалев В.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. – М.:Проспект, 2001. – 421 с.

59. Ковалев В.В. Фінансовій аналіз. – М.: Финансы и статистика , 1998. – 278 с.

60. Корнеева И.В., Хруцкий В.Е. Показатели хозяйственной деятельности // США: экономика, политика, идеология. – 1990. – №12. – С.91–104.

61. Коровина З.П.Эффективность производства, новой техники, капитальных вложений. – М.: Экономика, 1980. – 199 с.

62. Коробов М.Я. Фінансово–економічний аналіз діяльності підприємства. – К.:Знання, 2000.– 378 с.

63. Кочегарова М. Комплексный анализ финансового состояния строительныхпредприятий //БизнесИнформ.– 1998.–№21–22.–С.93–96.

64. Кочетков В. Современная практика рейтинговой оценки деятельностикоммерческих банков // Экономика Украины. – 2002.– № 6.– С.25– 30.

65. Красовский В. Экономическая эффективность производства и капитальныхвложений/Вопр. экономики. – 1983. – №11. – С.121–131.

66. Крейнина М.Н. Финансовое состояние предприятия: методы оценки. – М.: ДИС, 1997. – 223 с.

67. Крылова Т.Б. Выбор партнера: анализ отчетности капиталистического предприятия. – М.: Финансы и статистика, 1991. – 232 с.

68. Лексин В.Н., Кудикин Н.В., Мельник Л.Г. Эффективность совершенствования производства в цветной металлургии (методы оценки и анализа). – М.: Металлургия, 1980. – 216 с.

69. Леонтьев В.В. Экономические эссе. Теории, исследования, факты, политика. – М.:ИПЛ, 1990. – 188 с.

70. Литошенко Л. Проблема эффективности капитальных вложений // Вестник финансов, 1928. – №1. – С.30–38.

71. Логвинович Л. Состояние основного капитала и эффективность капитальных затрат в республиканской промышленности СССР // Местная промышленность и торговля. 1930. – №11.– С.14–21.

72. Логистика / Под ред. Б.А. Аникина – М.: ИНФРА–М, 1999. – 327с.

73. Лордкипанидзе О.Л. Оценка и планирование эффективности работы предприятия. – М.: Экономика, 1986.– 175 с.

74. Мазаков Е.В. Эффективность промышленного производства и пути ее повышения. – М.: Экономика, 1990.– 154 с.

75. Макконел Кемпбел Р., Брю Стэнли Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. – в 2т.: Пер. англ. Т2. – М.: Республика, 1992. – 400 с.

76. Макаров Л., Мариниченко I. Комплексна оцінка фінансового становищапідприємства // Бухгалтерський облікi аудит. –1995. – №4 – С.4–5.

77. Медведев В.А. Управление производством: проблемы теории и практики.– М.: Политиздат, 1983. – 270 с.

78. Малышев П.А., Шилин И.Г. Критерий эффективности производства (социально–экономический аспект). – М.: Мысль, 1973. – 344 с.

79. Маркс К. Капитал. Т. 1–3. – М.: Политиздат, 1983.

80. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М.: Дело, 1992.–702 с.

81. Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливостіпідприємств та організацій // Українськаінвестиційна газета. – 1998,21 квітня. – С.29–32.

82. Методики проведения углубленного анализа финансово–хозяйственного состояния предприятий и организации/Приказ Агентства по вопросам предупреждения банкротства предприятий и организаций от 27 июня 1997 г.–№81.

83. Методика по определению экономической эффективности использования новой техники, изобретений и рационализаторских предложений в цветной металлургии СССР. – М.: Минцветмет СССР, 1982. – 58 с.

84. Методика проведения углубленного анализа финансово–хозяйственного состояния неплатежеспособных предприятий и организаций // Бизнес – 1997. – №29. – С.41–51.

85. Муравьев А.И.Теория экономического анализа: проблемы и peшения. – М.: Финансы и статистика, 1988. – 282 с.

86. Новожилов В.В. Проблемы измерения затрат и результатов при оптимальном планировании. – М.: Экономика, 1967. – 367 с.

87. Назарбаева Р. Затраты или расходы в чем разница? / Бухгалтерия. – К.: Блицинформ. 2004. – №23. – С.53–57.

88. Огонь Ц.Г.Фінансові методи регулювання економіки // Фінанси України. 1996.–№1. – С.38–49.

89. Октябрьский П.Я. О согласовании показателей интенсификации и эффективности производства // Вестник Ленинградского университета. Сер. Экономика. – 1986 – Вып.2. – С.73–80.

90. Омаров А.М. Повышение эффективности производства. – М: Сов. Россия, 1980.–254 с.

91. Папієв М., Шаповал М. Соціальніорієнтири Державного бюджету / Урядовий кур’єр, №213, 12 листопада 2003 року.

92. Пиндайк Р., Рубинфельд Д. Микроэкономика: Сокр. пер. с англ./Научн. ред.: З.Т.Борисович, В.М. Полтерович, В.И. Данилов и др. – М.: Экономика, Дело, 1992.–510с.

93. Петухов P.M. Оценка эффективности промышленного производства: Методы и показатели. – М.: Экономика, 1990,– 95 с.

94. Политическая экономия. / В. А. Медведев, Л.И. Абалкин, О.И. Ожерельев и др. – М.: Политиздат, 1990. – 735с.

95. Послання Президента України до Верховної Ради України // Економіст, 2004. – №№3,4.

96. Порядок определения сумм, вносимых в бюджет предприятиями–монополистами в 1999 году в связи с превышением расчетной величины фонда оплаты труда. Утв. Пост. КМУ от 1.04.1999 г. №525 / Бизнес–Бухгалтерия. – 3 мая 1999.

97. Порядок определения сумм, которые должны вноситься в бюджет предприятиями–монополистами в 2000 году и I квартале 2001 года в связи с превышением фонда оплаты труда. Утв. Пост. КМУ от 21 июня 2000 г. №1006 / Бизнес–Бухгалтерия. – №30 / 393, – 24 июля 2000 г.

98. Порядок визначення сум, що вносяться до державного бюджету підприємствами–монополістами у 2004 році та І кварталі 2005р. У зв’язку з перевищенням розрахункової величини фонду оплати праці. / Урядовий кур’єр, № 120, 30 червня 2002 року.

99. Салига К.С. Визначення розміру фінансових ресурсів, необхідних для випуску і реалізації продукції // Наук. пр. Кіровоградського національного технічного університету: Економічні науки, вип. 6. – Кіровоград: КНТУ, 2004. – С. 240–246.

100. Салига К.С. Економічний зміст та показники ефективності господарської діяльності промислових підприємств // Держава та регіони. Серія: економіка та підприємництво, 2004.–№5.–С. 205–212.

101. Салига К.С. Передумови дослідження економічної ефективності діяльності промислових підприємств // Держава та регіони. Серія: економіка та підприємництво, 2005. –№ 1. – С.120–123.

102. Салыга К.С. Принципы обобщающей оценки еффективности деятельности предприятия / Зб. тез доповідей науково–практ. конф. „Фінансово–економічне регулювання розвитку України та регіонів”. – Запоріжжя: ГУ „ЗІДМУ”, 2004. – С. 90–92.

103. Салига С.Я., Салига К.С., Костанян Г.А. Ресурсний підхід побудови математичної моделі економічної ефективності роботи суб’єктів, що господарюють // Держава та регіони. Серія: економіка та підприємництво, 2001. – №1. – С. 94–100.

104. Салига К.С. Теоретичні основи формування результатів і витрат господарської діяльності підприємства // Вісник Донецького університету економіки та права. Серія: економіка та управління, 2004. – №2. – С.34-40.

105. Салига К.С. Формування принципів оцінювання господарської діяльності підприємства // Держава та регіони. Серія: економіка та підприємництво, 2004. – №6. – С. 241–246.

106. Салига К.С. Удосконалення затратного підходу до оцінки ефективності функціонування підприємства // Зб. Наук. Праць Дніпропетровського національного університету. Вип. 201. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. – С.1238 – 1247.

107. Салига К.С. Соціально–економічне регулювання заробітної плати на промислових підприємствах // Економічний вісник національного гірничого університету. – Дніпропетровськ: НГУ, 2004.–№3. – С. 169–176.

108. Салыга К.С., Ткаченко Е.Ю. Моделирование нормативной рентабельности // Економіка: проблеми теорії та практики. Зб. наук. праць Дніпропетровського національного університету. Вип. 192. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2004. – С. 1009–1015.

109. Салига К.С. Удосконалення методів визначення економічної ефективності доданої вартості, створеної на промислових підприємствах // Вісник Запорізького національного університету. Економічні науки. – Запоріжжя: ЗНУ. – 2005. – №1– С. 69–77.

110. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. – Мн.: НП «Экоперспектива», 1997. – 498 с.

111. Синавина B.C. Оценка эффективности и достоверности хозяйственной деятельности. – М.: Экономика, 1993. – 254 с.

112. Статистичний щорічник Запорізької області за 2003 рік / Відп. Т.В. Захарова. – Запоріжжя: Обласне управління статистики, 2003.–508 с.

113. Турило А.М., Турило А.А. Дальнейшее исследование сущности экономической эффективности и классификация ее видов // Науковий економічний збірник "Актуальні проблеми економіки". - № 3. - К., 2004. - С. 152-158.

114. Управление оборотными средствами: Монография / С.Я. Салыга,Н.В. Нестеренко, Д.В. Василичев, К.С. Салыга. Запорожье: ЗЦНТЭИ, 2004. – 232 с.

115. Україна у цифрах у 2003 році: Корот. стат. довід. / Держкомстат України: За ред. О.Г. Осауленка. – К.: ТОВ „Видавництво „Консультант”, 2004. – 270 с.

116. Уряд: рішення і дії / Урядовий кур’єр, №233, 26 листопада 2003 року.

117. Учет и анализ эффективности производства / Под ред. А.Ф. Аксененко. – М.: Финансы и статистика, 1986. – 272 с.

118. Финансовое положение предприятия (оценка, анализ, планирование) / Под ред. д.э.н. А.В. Чуписа. – Сумы: Издательство «Университетская книга», 1999. – 332 с.

119. Форбриг Г. Комплексный анализ эффективности промышленного производства / Вестник статистики, 1980. – №9. – С. 48–56.

120. Хачатуров Т.С. Методы и практика определения эффективности капитальных вложений. – М.: Экономика, 1964. – 279 с.

121. Хелферд Э. Техника финансового анализа: Пер. с англ. – М.: Аудит ЮНИТИ, 1996. – 664 с.

122. Фикс Дж.Р. Стоимость и капитал: Пер. с англ. / Общ. ред. и вступ. ст. Р.М.Энтова. – М.: Прогресс, 1993. – 448 с.

123. Чирва А. Розвіяти торгівельні міфи / Урядовий кур’єр, №227, 2 грудня 2003 року.

124. Чирков В.Г. Выбор рациональных технических решений. – К.: Тэхника, 1991. – 155 с.

125. Чумаченко Н.Г. Внутризаводской экономический анализ. – К.: Техніка, 1968.–288 с.

126. Чумаченко Н.Г. Учет и анализ в промышленном производстве США. –М.: Финансы, 1971.– 237 с.

127. Чумаченко Н.Г., Заботина Р.И. Теория управленческих решений. – К.: Вища школа, 1981.– 247 с.

128. Чумаченко Н.Г., Червова Л.Г., Конищева Н.И. Экономия ресурсов в промышленности. – К.: Техніка, 1985.– 246 с.

129. Чумаченко Н.Г., Иванов Н.И., Мамутов В.К. Интенсификация промышленного производства.– К.: Наукова думка, 1985. – 279 с.

130. Чупис А.В., Закоморный С.Н. Эффективность использования финансовыхресурсов предприятия. – Сумы: Издательство «Козацький вал», 1997. – 228 с.

131. Шапошников Н. Об основных принципах индустриализации // Экономическое обозрение, 1927. – №1. – С. 31–40.

132. Швец И.Б., Чумаченко Е.В. Экономические основы формирования средств на оплату, стимулирование труда и социальную компенсацию. – Донецк: ИЭП НАН Украины, 2001. – 240 с.

133. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Методика финансового анализа. – М.: ИНФРА – М., 1996. – 176 с.

134. Економіка підприємства / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.

135. Экономический анализ деятельности предприятий и объединений / Под ред. С.Б.Баргольц и Г.М. Тация. – М.: Финансы и статистика, 1981. –280с.

136. Экономический анализ финансово–хозяйственной деятельности предприятий / Под ред. В.И. Рыбина. – М.: Финансы, 1980. – 392 с.

137. Экономический анализ хозяйственной деятельности: Учебник для экономических вузов / Под ред. А.Д. Шеремета. – М.: Экономика, 1979. – 376 с.

138. Эффективность воспроизводства: измерение, планирование, стимулирование / Под ред. Б.М. Смехова, Т.В. Воейковой. – М.: Наука, 1984. – 192 с.

139. Эффективность общественного производства: критерии, методы расчета, показатели / Под ред. Б.П. Плышевского. – М.: Экономика, 1976. – 215 с.

140. Эйлон С. Система показателей эффективности производства: прикладной анализ: Пер. с англ. – М.: Экономика, 1980. – 192 с.

141. Экономическая энциклопедия. Политическая экономия / Гл. ред. А.М. Румянцев. – М.: Советская энциклопедия, Т.3, 1979.

142. Юзов О.В. Анализ производственно–хозяйственной деятельности предприятий черной металлургии. – М.: Металлургия, 1980.– 256 с.

143. Юзов О.В., Седых A.M. Анализ производственно–хозяйственной деятельности металлургических предприятий. – М.: МИСИС, 2002.– 359 с.

144. Brigham E.F., Gapenski L.C. Financial Management: Theory and Practice. –Chicago; New York; San Francisco ect.: Dryden Press, 1994. – 425p.

145. Needles B.E. Ir. Financial Accounting. 3d ed. – Boston: Houghton Mifflin Company, 1992 – 486p.

146. Strategic Financial Management / R.G. Clarke, B.Wilson, R.N. Daines, S.D. Nadaued. – Homewood (III.): Irwin, 1994. – 203p.

ДОДАТОК А

„0 3 ”лютого 2005 року

№ 26-15УКФУ-51

Довідка

про використання результатів наукового дослідження

Салиги Костянтина Сергійовича на тему

„Удосконалення методів оцінки економічної ефективності

господарської діяльності промислових підприємств”

у роботі ВАТ „Запорізький алюмінієвий комбінат”

Розробки автора з даного напрямку досліджень пройшли виробничу перевірку і знайшли схвалення у роботі фінансового управління ВАТ„ЗАлК” для прогнозування фінансового стану на базі розрахунку потоку грошових коштів у операційній, інвестиційній та фінансовій діяльності.

Начальник

фінансового управління

ВАТ „ЗАлК” Т.М. Синявська

ДОДАТОК Б

„26 ”січня 2005 року

№ 3Д/236

Довідка

про впровадження у промислове виробництво

наукових розробок за темою дисертації Салиги К.С.

„Удосконалення методів оцінки економічної ефективності

господарської діяльності промислових підприємств”

Для практичного використання в роботі ВАТ „Запорізький сталепрокатний завод” прийняті наступні положення дисертації:

1. Методи оцінки економічної ефективності господарської діяльності підприємства.

2. Метод економічного обґрунтування співвідношення продуктивності праці та заробітної плати.

3. Метод розрахунку грошової маси в обігу підприємства.

4. Оцінка фінансового стану підприємства з використанням потоку грошових коштів.

Впровадження наукових результатів дозволило більш обґрунтовано планувати економічні показники діяльності акціонерного товариства.

Заступник директора

канд. екон. наук О.В. Лепьохін

ДОДАТОК В

„10 ”лютого 2005 року

№ 188

Довідка

про впровадження результатівнауково - дослідницької роботи

До використання у ВАТ „Запорізький завод високовольтної апаратури” прийняті деякі положення дисертаційного дослідження

Салиги К.С. в напрямку оцінки економічної ефективності діяльності господарюючого суб’єкту, зокрема щодо:

- соціально – економічного обґрунтування фонду оплати праці на наступний період;

- обґрунтування потреби у фінансових ресурсах;

- аналізу грошових потоків акціонерного товариства.

Використання результатів наукової роботи дає можливість інформаційно забезпечити прийняття управлінських рішень.

Заступник Генерального

директора з науки, техніки

та охорони праці О.В. Кох-Коханенко

ДОДАТОК Ж

„01 ” березня 2005 року

№ 428

Довідка

про впровадження наукових дослідженьу навчальний процес

Результати наукових досліджень за темою дисертації Салиги Костянтина Сергійовича „Удосконалення методів оцінки економічної ефективності господарської діяльності промислових підприємств” знайшли застосування в навчальному процесі у Гуманітарному університеті при проведенні лекційних занять з дисциплін „Економіка підприємства”, „Фінанси підприємства” для студентів та слухачів економічних спеціальностей факультету економіки і факультету післядипломної освіти.

Ректор В.М. Огаренко

ДОДАТОК З

Вихідні дані для розрахунку показників економічної ефективності діяльності підприємств України [95, 115]

ДОДАТОК К

Вихідні дані для розрахунку показників економічної ефективності діяльності підприємств Запорізької області [112]

ДОДАТОК Л

Вихідні дані для розрахунку показників економічної ефективності промислових підприємств у 2003 році

ДОДАТОК М

Вихідні дані для розрахунку показників економічної ефективності ВАТ “ЗАлК” у 2003 році

ДОДАТОК Н

Вихідні дані для розрахунку показників економічної ефективності ВАТ “ЗАлК” у 2003 році

ДОДАТОК О

Вихідні дані для розрахунку фінансових ресурсів, необхідних для випуску та реалізації продукції на промислових підприємствах у 2003 році