КУЛЬТУРА СПІЛКУВАННЯ - ФАКТОР ДУХОВНОСТІ ЛЮДИНИ.
Людина - продукт соціалізації і, перш за все, людина стає людиною через спілкування з іншими людьми. Людство знає чимало прикладів, коли дитина, потрапляючи в ранньому віці у середовище тварин, виживала, але не ставала людиною. Причина, як відомо, полягала у відсутності можливості наслідувати і, особливо, спілкуватись з людьми. Отже, спілкування має величезне значення як для становлення людини, так і для її подальшого життя в суспільстві, бо спілкування відіграє у нашому житті визначальну роль.
Перш за все від цього залежить наше здоров’я. Бо від того, як ми розмовляємо з людьми і як люди розмовляють з нами, залежить наш настрій, а значить стан нашої нервової системи. Від цього залежить благополуччя і спокій в наших сім’ях. Нарешті, від манери нашого спілкування багато в чому залежить успіх в нашій роботі і наш особистий успіх в просуванні по службі. Вміючи спілкуватись, людина уникає багатьох проблем, конфліктів, швидше досягає життєвих цілей. Справжнє вміння спілкуватись зводиться, перш за все, до культури спілкування.
Культура людського спілкування - це частка загальної моральної культури особистості. Відсутність культури спілкування - свідчення бездуховності людини. Ще мудрий Езоп довів, що наше слово - це і найкраще, що є в розпорядженні людини і найгірше, чим вона володіє. Сьогодні проблема культури спілкування набуває, як ніколи, великого значення. Відбувається становлення України як самостійної держави, інтенсивно розвиваються міжнародні та міжособистісні зв’язки з різними країнами світу. З огляду на це визначальною стає для нашого суспільства проблема вміння спілкуватись як на офіційному, діловому, так і на чисто побутовому рівнях.
На наш погляд, цій проблемі приділяється невиправдано мала увага як в освітньо-виховних закладах, так і в державі в цілому. Засоби масової інформації, маючи величезні можливості формувати у людини смак до справжньої високої культури взаємостосунків між людьми, нехтують цією можливістю і використовують дане їм державою право впливу на суспільство, часто в протилежному напрямку, потураючи розвитку масової антикультури. Кіноекрани і екрани телевізорів заполонили третьосортні бойовики і на глядача ллються брутальні слова, огидні вирази. Це не може не турбувати суспільство. Адже, якщо людина продукт соціалізації, то величезний сенс для становлення особистості у тому, який саме досвід (традиції, звичаї, норми) передає суспільство своїм поколінням. Традиції, звичаї українського народу високі і духовно багаті. Однак, якщо не давати належної оцінки розгулу антикультури, то вона починає сприйматись як норма. Саме так сприймається сьогодні низька культура спілкування між людьми у громадських місцях, в сім’ях. Грубість, відсутність поваги і уваги до людини порушує принцип людяності як найбільш бажаної норми взаємостосунків між людьми, викликає загальний негативізм і руйнує духовну сферу людських взаємовідносин. Ця проблема є актуальною не лише для нашого суспільства. Однак, на приклад, в Сполучених Штатах Америки до культури народу ставлення далеко не байдуже. Так, в 1991 році у вузах США запроваджено курс “Мистецтво спілкування”, розрахований на два роки, який включає в себе переважно питання культури спілкування. При підготовці робітників в училищах типу ПТУ введено однорічний курс “Мистецтво спілкування”. У наших вузах, в кращих випадках, по цій важливій проблемі читаються короткі спецкурси, розраховані на декілька годин.
Якщо ми прагнемо збудувати цивілізовану державу, то недостатньо одних заяв про це. Ми над усе мусимо бути цивілізованими людьми, а першим проявом цього і є культура спілкування. А тому сім’я, навчально-виховні і культурно-освітні заклади повинні, формуючи особистість, розвивати в ній такі морально-психологічні якості як уважність, чуйність, вміння бачити моральну сторону своїх і чужих дій і вчинків, витримка, володіння собою, здатність стримувати негативні емоції, вміння слухати іншу людину, передбачити можливі наслідки своїх слів, дій, вчинків. Саме тому і необхідне глибоке і об’ємне вивчення предмету “Культура і мистецтво спілкування”. Програмою цієї дисципліни, на нашу думку, слід передбачити поглиблене розкриття і вивчення таких проблем:
1. Поняття “спілкування” і “культура спілкування”.
2. Якості особистості, від яких залежить культура спілкування; суб’єктивні психологічні обмежувачі особистості. Егоцентризм людини.
3. Врахування у спілкуванні морально-психологічної атмосфери суспільства, психологічного мікроклімату у колективі (групі), індивідуально-психологічних та вікових особливостей суб’єктів спілкування.
4. Фази і рівні спілкування. Види спілкування. Відкрите і закрите спілкування, рольове, монологічне і діалогічне, демонстративне і акторське спілкування.
5. Техніка спілкування як сукупність засобів взаємодії, і впливу на інших.
6. Невербальні методи спілкування.
7. Бар’єри взаєморозуміння: естетичні, інтелектуальні, мотиваційні, моральні, емоційні.
8. Слухання партнера по спілкуванню. Нерефлексивне і рефлексивне слухання. Установка на слухання. Емпатичне слухання.
9. Ділове спілкування. Поняття “ділове спілкування”. Культура його. Встановлення контакту. Контакт з однією людиною. Емоційний і інтелектуальний контакти. Вміння переконувати, використовувати психологічні механізми впливу.
10. Спілкування з “важкими” людьми. Типи “важких” особистостей. Загальні принципи спілкування з “важкими” людьми. Проблема розуміння “важких” людей. Психологічні правила поводження з “важкими” людьми різних типів.
11. Спілкування в нестандартних ситуаціях. Поняття “нестандартна ситуація” в спілкуванні. Конфлікт як протиріччя, що виникає в процесі взаємодії між людьми. Психологічні і моральні втрати людей у конфліктах. Виявлення мотивів і причин конфлікту. Значення толерантності. Способи розв’язання конфлікту.
12. Аттракція. Прийоми її формування.
ІЗ. Культура мови суб’єктів спілкування. Культура мови у формальному і неформальному спілкуванні. Мовний стиль і мовний етикет. Правила мовного спілкування:
- зацікавленість, розуміння та інтерес до адресата;
- повага, доброзичливість, доречна ввічливість;
- вміння підібрати тему для спілкування;
- логіка мовлення;
- концентрація і організація уваги слухача;
- орієнтація на ситуацію;
- звернення до співрозмовника;
- скромність в самооцінках;
- збереження дистанції між старшими і меншими, батьками і дітьми, вчителями і учнями, що прийнята в даній національній і соціальній культурі.
Окремі фрагменти такої програми знаходять своє відображення в змісті таких дисциплін як психологія, менеджмент, психологія управління, етика і ін. Однак в складі цих навчальних дисциплін проблема культури спілкування не має конкретно-цільового спрямування, яке було б визначальним. Окремо виділений цей предмет міг би стати центром цілісної системи формування у студентської молоді культури і мистецтва спілкування, підвищення рівня духовності.
Культура і мистецтво спілкування не самоціль, а дорогоцінний здобуток людини. Це засіб духовного розвитку і вдосконалення особистості, яка прагне до відчуття власної гідності.
Набуття людиною навичок культури спілкування розв’яже чимало проблему міжособистісних, міжнаціональних взаємостосунках, а також у суспільстві в цілому.
ЛІТЕРАТУРА
1. Атватер Й.Я. Я вас слушаю... Пер. с англ. - М.: Экономика, 1988.
2. Головаха Є.І., Паніна Н.В. Психологія людського взаєморозуміння. - Київ, 1989.
3. Грехнев В.С. Культура педагогического общения. - М.: 1990.
4. Кан-Калик В. Культура делового общения. - Грозный, 1988.
5. Леонтьєв А.А. Умейте спушать партнера по общению. - М., 1987.
6. Лунева 0.В., Хорошилова Е.А. Психология делового общения. - М., 1987.
7. Панасюк А.Ю. Управленческое общение: практические советы. -М.: Экономика, 1990.
8. Петровская Л.А. Компетентность в общении. - М.: МГУ, 1989.
|
